Особливості редакційно-видавничої підготовки наукових видань

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Журналистика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Поняття «редагування» походить від латинського слова redaсtus — наведений у порядок. Це значення, як не можна краще відображає суть редагування, яке завжди спрямоване на те, щоб зробити окремий текст або ціле видання найбільш адекватними для сприйняття, щоб забезпечити їх відповідність певним нормам, а також на те, щоб текст або видання були представлені цілісної закінченою системою.

У видавничій справі редагування сприяє задоволенню потреб населення у книзі. Воно реалізується системою форм і методів роботи редактора і передбачає здійснення редакційно-видавничого процесу, що забезпечує вихід у світ творів літератури.

У завдання редактора входить підготовка конкретного видання, формування репертуару видавництва, організація редакційно-видавничого процесу. Можна сказати, що він є організатором, керівником, менеджером книговидавничої справи. Коло його завдань надзвичайно широкий. Редактор займається літературною, методичної, інформаційної, організаційної, творчою діяльністю.

При підготовці конкретного видання головним завданням редактора є оцінка представленої автором рукописи, визначення завдань і шляхів її доопрацювання та підготовка оригіналу до видання. Редактор збирає творчий колектив, здатний прийняти участь у підготовці до друку літературного твору [15].

Актуальність обраної теми полягає в тому, що нові видання включають в себе багато помилок, ніж у старих видання. Аналіз двох видань покаже необхідність виправлення, доповнення та перевидання конкретно цих виданнь.

Мета даної курсової роботи є дослідження редакційно-видавничої підготовки наукових видань, та аналіз видань за редакційно-видавничою підготовкою.

Завдання — розглянути етапи редакційно-видавничого процесу. На прикладі видання «Наукові праці національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» О. С. Онищенко та «Данте й українська література: досвід рецепції на тлі „запізнілого націєтворення“» Максима Стріхи показати особливості редакційно-видавничого процесу.

Щодо дослідження наукових видань у редакційно-видавничої підготовці, то можна сказати, що різниці між науковими і іншими видами літератури немає. Є лише особливості, які ми надаємо у своїй курсовій роботі.

Предметом нашої курсової роботи стане, перш за все, робота редактора над підготовкою та поліграфічним виконанням конкретного видавничого продукту.

Об'єктом вивчення є редакційно-видавничий процес у виданні «Данте й українська література досвід рецепції на тлі „запізнілого націє творення“» Максима Стріхи та «Наукові праці національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» О. С. Онищенко.

У теорії редагування редакційно-видавничий процес наукових видань висвітлений недостатньо, ми надамо власні особливості редакційно-видавничого процесу і це буде новизною роботи.

Методи дослідження. При дослідженні редакційно-видавничого процесу наукових видань важливе місце посідає індуктивний, описовий, порівняльний методи.

Структура роботи: вступ, основна частина, яка складається з двох розділів, висновки, список використаної літератури, додатки.

1. РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ПРОЦЕС

Редакційно-видавничий процес -- це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції. Така сукупність дій складна за реальним утіленням різноманітних функціональних обов’язків працівників видавництва і тривала в часі. Тому для кращого розуміння і сприйняття початкуючим видавцем редакційно-видавничого процесу доцільно розділити його на кілька етапів:

1. Підготовчий.

2. Редакційний.

3. Виробничий.

4. Маркетинговий.

Розглянемо кожен із цих етапів детальніше.

1. 1 Підготовчий етап

Цей етап починається задовго до тієї миті, коли редактор розпочне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно віднайти. Видавцеві також необхідно впевнитися в тому, що саме цей оригінал відповідає профілю видавництва, його програмі, що, будучи перевтіленим у конкретний вид видання, він знайде споживача, окупить понесені затрати. Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є найважливішою справою на цьому етапі дій видавця чи редактора. Термін «авторський оригінал» замінив нещодавно термін «рукопис», оскільки писані тексти від руки нині до видавництв уже не подають. Авторським оригіналом є створена автором і подана для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова праця з усіма необхідними компонентами (рисунки, таблиці, ілюстрації). Натомість видавничим оригіналом називається той самий авторський оригінал після його опрацювання у видавництві аж до готовності виведення оригінал-макета на плівках із доданими оригіналами зовнішнього оформлення. Як потрапляють авторські оригінали до видавництва?

Назвемо кілька найпоширеніших шляхів:

· «самопливом»;

· за посередництва літературних агентів;

· через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі тусовки;

· через індивідуальні замовлення авторам.

«Самопливні» авторські оригінали в досвідчених видавців особливої довіри не викликають.

Робота з такими оригіналами відбирала багато дорогоцінного часу. Адже, за вимогами директивних органів, видавці змушені були детально розглядати всі без винятку (надіслані поштою чи передані власноруч) тексти й готувати в установлені терміни ґрунтовні відповіді. Найчастіше вони були негативними, бо «самоплив» представляв, як правило, авторів малокваліфікованих, проте амбітних, нерідко із замашками графоманів. Нині автори, що пропонують свої «однозначно прибуткові шедеври» відразу багатьом потенційним видавцям, пристосувалися до реалій у суціль комп’ютеризованої видавничої системи: до видавництв розсилаються не лише звичайною, а й електронною поштою повні (скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими анотаціями. Донедавна незамовлені оригінали практично не потрапляли до новоутворених або маловідомих видавництв. Проте із щорічним випуском Книжковою палатою України довідника «Видавництва, видавничі та книгорозповсюджувальні організації» цей сегмент видавничого ринку став доступним для авторів.

Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через літературного агента. У розвинутих країнах Заходу вже стало правилом: відомий автор ніколи не буде виконувати сам усю «чорнову» роботу прилаштування видання власного твору. Такі завдання вирішують лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій уже поставлено на професійну основу -- їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з літературно-науковим середовищем, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літагетнів є відібрати з наявних авторських пропозицій або віднайти такий оригінал, який можна запропонувати до видання й отримати прибуток -- свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, у країнах з нерозвинутим книговидавничим бізнесом, до яких належить і Україна, праця літературних агентів ще непоширена. Натомість спосіб виходу на майбутнє видання через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі зібрання стає нині більш результативним. На міжнародних виставках-ярмарках уже віддавна успішно працюють своєрідні авторські майданчики. У Москві навіть виходить періодичне видання, що має назву «Біржа авторських прав». Уміщувані тут матеріали поділяються на такі рубрики: «Каталог» (пропозиції видання книг за тематичним принципом), «Проекти серій», «Знайомство з автором», «Представляємо видавництва», «Ярмарки, семінари, тусовки». Матеріали «Біржі» стали поширюватися каналами Інтернет. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити «Літературна Україна», періодично ознайомлюючи своїх читачів з ненадрукованим доробком письменників у вигляді розгорнутих анотацій, планів-проспектів, коротких оглядів змісту. Однак до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить. Вірогіднішим з точки зору доцільності й ефективності реалізації конкретного видавничого проекту виглядає пошук якісного авторського оригіналу через індивідуальні замовлення авторам. Відповідно до профілю видавництва і розробленої видавничої програми, редактор сам відшукує кваліфікованого автора й запрошує його до видавництва. Очевидно, що видавець, який передусім з економічного боку дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, постане перед необхідністю не лише укладати угоду з автором ще до написання оригіналу, а й виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку такий автор просто зігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцеві на вигідніших для себе умовах. Досягнувши з автором попередньої домовленості щодо майбутнього видання, редактор вчинить правильно, коли попросить автора надати для ознайомлення й оцінки один із розділів чи параграфів незакінченого оригіналу. На цьому етапі вже можна скласти чітке уявлення про те, якими є авторські можливості, яким буде твір у цілому, чим він відрізнятиметься від наявних на ринку видань подібної тематики. Попередня робота редактора особливо важлива у випадках, коли йдеться про видання, яке готує до друку колектив авторів. Скажімо, науково-дослідних інститутів, установ чи навчальних закладів, що випускають свою працю через конкретне видавництво. Нерідко через недостатню розробку спільної концепції, чіткої структури, неузгодженості критеріїв щодо термінів, понять, логічних і змістових аспектів такі авторські оригінали виглядають не просто недосконалими, а й суперечливими, еклектичними, «сирими». Уникнути таких недоробок на етапі написання роботи можна завдяки попередній співбесіді редактора з усіма авторами, чи бодай керівником авторського колективу, узгодженню й затвердженню обов’язкових для всіх членів авторського колективу принципів одності (однакового стилю подання) в написанні розділів.

Є ще одна відповідальна дія редактора, що безпосередньо відноситься до його функціональних обов’язків і виконується або після одержання від автора придатного до редагування всього оригіналу, або його окремих фрагментів. Йдеться про редакторський аналіз як прогностичне міні-дослідження, мета якого -- оцінити авторський оригінал не лише з точки зору структури, змісту, міри втілення авторського задуму, функціонального призначення, а й можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності. Наступною складовою підготовчого етапу редакційно-видавничого процесу є приймання авторського оригіналу. У методичних матеріалах радянської доби, адресованих редакторам, наводився досить немалий перелік вимог, яких мали дотримуватися автори, подаючи оригінали до видавництв. Для авторів видавалися навіть спеціальні інструкції, існував окремий галузевий стандарт, яким установлювалися високі нормативні вимоги до оригіналів. Із переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови розвитку більшість вимог перестали дотримувати обидві сторони. І все ж, незважаючи на те, наскільки «просунутими» в технічному оснащенні є сучасні видавництва, ігнорувати рядом вимог, вироблених досвідом попередників, не рекомендується. Передусім з тієї причини, що таке ігнорування несподівано негативно може позначитися згодом на одному з етапів редакційно-видавничого процесу. Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають подання варіанту тексту, виведеного на папері. Перше ознайомлення з «плюсами» і «мінусами» оригіналу все ж краще з паперового варіанта. Що ж до самої електронної версії, то редактору на етапі приймання оригіналу важливо з’ясувати, у якій операційній системі та в якому текстовому редакторі здійснювалося складання, чи формат наданих даних підтримується програмами, якими користуються у видавництві.

Особливої уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за рубежем. Початкуючий видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, у Канаді чи США, набирається на комп’ютерах у системі Macintosh, тоді як у Європі надається перевага системі Windows. Невміле поводження редактора з такими дискетами може призвести до автоматичного стирання записів. Хоча «перекомутувати» текст з однієї системи в іншу можна, але це повинні робити професіонали. Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов’язковими залишаються дві:

· оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва;

· оригінал має бути комплектним і повністю підготовленим автором до видавничого втілення.

Кілька зауваг щодо цих вимог. Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору. Комплектність оригіналу передбачає наявність у ньому усіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, залежно від виду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу (штрихового та тонованого). Повністю підготовлений автором твір -- гарантія того, що в процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми із дотриманням графіків проходження на різних стадіях підготовки оригінал-макета у видавництві та випуском готового видання у світ на поліграфічному підприємстві. Поспішність, обіцянка автора донести останні розділи «ближчими днями» або зробити необхідні виправлення до верстки видання можуть дорого обійтися згодом самому видавництву. На практиці не раз бувало, що такі «міни», закладені ще під час приймання оригіналу, несподівано вибухали згодом у залі судового засідання, де інколи вимушено з’ясовують свої стосунки незадоволені сторони. Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає «сирий» оригінал. Це коли тема є явно «гарячою», сенсаційною, а автор, володіючи фактажем, нездатен надати йому прийнятної літературної форми. Або ж коли замовник щедро й сповна фінансує витрати, але вимагає своїх, часом нереальних за звичайного «проходження» оригіналу, термінів виходу його в світ. Трапляється це і з виданнями до ювілеїв чи інших пам’ятних дат. У таких випадках видавництво гарячково шукає «співавтора», яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор. І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для заведення «Облікової картки видання». Такими є:

· творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва;

· розгорнута анотація або план-проспект видання;

· інформація про самого автора, що містить точні паспортні дані.

Ігнорувати такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, підготовки матеріалів для початку редакторської роботи з оригіналом, промоції майбутнього видання [13,221].

Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є чи не найважливішою справою на цьому етапі дій видавця або редактора.

1. 2 Редакційний етап

Із полагодженням усіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збору первинних документів для оформлення «Облікової картки видання») розпочинається новий етап редакційно-видавничого процесу -- редакційний. Перед тим як поставити одержаний оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов’язане з рецензуванням. У випадках, коли готуються до друку наукові видання, рецензування є обов’язковим.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де він працює. Здебільшого ж «пробиванням» грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців. Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опубліковане видання (це -- зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) чи оригінал майбутнього видання (це -- внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу).

Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу. Редактор, ознайомлюючись із рецензією, має звернути увагу, наскільки правильно і ґрунтовно вона зроблена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку. Вимогами змістової частини рецензії є обов’язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:

· місце рецензованої праці серед раніше опублікованих на цю тему;

· новизна праці;

· актуальність теми;

· повнота охоплення матеріалу;

· відповідність дібраного ілюстративного матеріалу темі;

· доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.

Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які істотно не впливають на структуру твору, можуть бути враховані в процесі редагування.

У видавничій практиці трапляються випадки, коли видавці ігнорують оцінку рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтовують висновок «не рекомендується друкувати» і все одно таке видання випускають у світ. Тут на перше місце виступають комерційні цілі, чим грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права.

У контексті рецензування важливо наголосити на одному нюансі, що має відношення до видавничої етики. Зазвичай видавництво надає авторові копію рецензії на оригінал, особливо у випадках, коли вона є негативною. Проте, трапляються випадки, коли з різних причин рецензент не бажає, аби його прізвище розкривалося авторові. Тоді замість копії рецензента редакторові доцільно підготувати авторові листа, детально виклавши в ньому ті зауваження рецензента, з якими видавництво погоджується. Вважатимемо, що в нашому випадку з рецензуванням усе гаразд. Отож, лише тепер за оригінал можна братися редактору. Йдеться про початок редагування. У зв’язку із комп’ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично усіх процесів, пов’язаних із складанням, верстанням, макетуванням і виведенням на плівки готового оригінал-макета видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційний процес у видавництвах різного типу організований по-різному. У переважній більшості невеликих, нечисленних за штатом, видавництв чи не всі функції підготовки до друку видання (редагування; складання; верстання, включаючи технічне й художнє; коректура) здійснює одна людина. Хоча суміщення в одній особі кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе, однак це однозначно негативно відбивається на якості підготовки майбутнього видання. Практика видавничої справи вже довела, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного й того ж видання. Якою грамотною і досвідченою вона б не була, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного й того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські «чортики» вже не так помітні. Потрібна «свіжа голова». Нині в запалі зробити «революцію» в редагуванні завдяки появі на столі редактора комп’ютера, деякі вчені та практики поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері. До чого призводить така непрофесійна поспішність -- легко переконатися, коли побіжно переглянути новинки деяких так званих комерційних видавництв нової генерації. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані -- без паперового її варіанта. Ця вимога є особливо актуальною, коли йдеться про серйозні, престижні видання. Таким чином, не беручи до уваги «новаторства» малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього чи спеціалізованого видавництва.

1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором та його аналіз. (Раніше обов’язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку і затвердження його головним редактором. Нині переважна більшість видавців цю давню вимогу радянського видавничого процесу ігнорують.)

2. Редагування тексту редактором.

3. Робота з відредагованим текстом технічного і художнього редакторів перед верстанням. (Обумовлюються гарнітури і розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступи, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо.)

4. Верстання відредагованого тексту в обумовленому форматі і у відповідності із вказівками технічного та художнього редакторів. (Здійснюється оператором комп’ютерного набору або верстальником.)

5. Читання першої верстки, звіряння редакторських виправлень, внесених у форматі А4. Коректорські процеси зчитування і вичитування. (Ці два процеси важливо розрізняти. Зчитування -- є зіставленням зверстаного варіанта видання після редагування з його оригіналом; вичитування передбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, дотримання принципів уніфікації й однакового стилю тексту.)

6. Виведення підписаної редактором і головним редактором верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.

7. Виведення оригінал-макета на плівки.

8. Виготовлення, редагування, звіряння і виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої і внутрішньої частин видання. (Здійснюється спільно редактором і художнім редактором або художником.) [13, 227].

Отже, можна сказати, що редакційний етап найскладніший етап редакційно-видавничого процессу, де редактор приділяє багато уваги і свою творчіть, яка надає виданню яскравість викладу твору.

1. 3 Виробничий етап. Виготовлення тиражу

На заключному етапі у підготовці видання можна перевірити дії поліграфічного підприємства. Для повної впевненості в правильному виборі фарб для видання попросіть нанести зразок фарби на аркуш паперу, підготовленого для друкування тиражу. Такий зразок дає повне уявлення про те, як фарба поєднується з папером. Обов’язково перевірте, як нанесення лаку на відбиток змінює його зовнішній вигляд. Якщо ви застосовуєте лак для глянсування видання (обкладинки), перевірте, наскільки темніші під лаком зразки фарб. Навіть коли вам не доводиться висувати особливі вимоги до якості відтворення кольору, постарайтеся бути присутніми при одержанні контрольного відбитка на друкарській машині. Після її запуску зазвичай виготовляють технологічні відбитки, за якими здійснюється остаточне настроювання. Після завершення настроювання друкуються контрольні відбитки. На цьому етапі вам необхідно переконатися, що точно відтворено усі кольори і відтінки фарб, елементи зображення, їхнє суміщення, правильність спуску полос, фальцювання і розмірів зошитів тощо, чи відсутні очевидні дефекти. Ви маєте завізувати контрольний відбиток, і в подальшому він слугує еталонним відбитком (аркушем), і за ним виконуватимуться всі подальші настроювання під час друкування тиражу. Перевірте відповідність контрольного відбитка затвердженим кольоропробам. Якщо до видання висуваються підвищені вимоги, порівняйте його з оригіналом. Незважаючи на те, що друкар перевіряє приведення кольорів, прослідкуйте ще раз за суміщенням відповідних друкарських міток, вирівнюванням елементів на сторінці, наприклад, мають збігатися лінійки, що відокремлюють верхні і нижні колонтитули (на обох сторінках книжкового аркуша і на сторінках розвороту). Постарайтеся відшукати фізичні дефекти, що виникли в процесі друкування: зморшки на відбитку, просочування фарби на сторінці з протилежного боку, змазані зображення, плями, сліди фарби, що не висохла і відбилась з попереднього аркуша. При перевірці якості друкування тиражу виконуються практично ті самі операції, що й контрольного відбитка з друкарської машини. Виберіть кілька примірників з різних частин тиражу. Перевірте їх на відповідність контрольному відбитку, оригінал-макету. Якщо якість незадовільна, то видавець має право вимагати передрукування тиражу, оскільки брак був допущений саме поліграфічним підприємством. Після друкування тиражу поліграфічне підприємство, як правило, здійснює інші роботи, необхідні для конкретного видання: фальцювання, обрізання, виготовлення палітурки, оздоблювальні роботи тощо. Їхні результати, як і будь-яких поліграфічних робіт, бажано старанно контролювати і повідомити працівників поліграфічного підприємства про будь-яке виявлення браку: покороблення палітурки, зморшки при фальцюванні, нерівний обріз тощо. Останньою операцією брошурувально-палітурного процесу є пакування видань. У тиражі будь-якого видання виокремлюють деяку кількість примірників з визначеною метою. Це, насамперед, сигнальні і контрольні примірники, а також так звані обов’язкові примірники. Сигнальними називають кілька перших примірників книги з її тиражу, виготовлені поліграфічним підприємством для затвердження книги видавництвом до випуску у світ. Якщо поліграфічне підприємство точно, без помилок втілило задум (проект) видання і якість поліграфічного виконання не викликає у видавництва претензій, відповідає договірним умовам, то воно підписує сигнальний примірник до випуску у світ. Для поліграфічного підприємства це означає, що можна приступати до виготовлення тиражу у відповідності із затвердженим зразком. Видавництво може підписати книгу до випуску у світ із зауваженнями, що передбачають деякі корективи (наприклад, заміну фольги для тиснення або колір палітурного матеріалу тощо), не вимагаючи нового представлення сигнальних примірників, або ж, якщо воно не задоволене якими-небудь деталями поліграфічного виконання, повернути сигнальний примірник незатвердженим з письмовою вказівкою, що необхідно зробити поліграфічному підприємству, щоб сигнальний примірник був затверджений. Підписанням сигнального примірника на випуск у світ завершується виробничий етап редакційно-видавничого процесу підготовки і випуску видання.

Контрольні примірники становлять невелику частину тиражу (від одного до кількох десятків), які видавництво бере для внутрішніх цілей: організації реклами і популяризації книги, проведення виставкових заходів, рецензування в пресі, представлення в книготорговельні підприємства тощо. З контрольних примірників виокремлюють два-три для архівного зберігання та виробничих цілей (наприклад, на випадок перевидання). Крім того, у кількість контрольних входять так звані авторські примірники, що видаються автору. Їхня кількість, а також, чи вони надаються безоплатно, чи за них потрібно платити обумовлюється видавничим договором з автором за згодою сторін. Порядок роботи з обов’язковими примірниками видань та їхня кількість визначено Законом України «Про обов’язковий примірник документів» від 09. 04. 1999 № 595 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів» від 10. 05. 2002 № 608. На одному акцентуємо: обов’язкові примірники видань отримує видавництво (виробник) від поліграфічного підприємства (виготовлювача) і доставляє їх одержувачам, якщо договором з поліграфічним підприємством не обумовлено, що розсилання здійснює виготовлювач.

Отже, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому редакційно-видавничого, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Якщо не враховувати технічних вад друку, що інколи трапляється з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового накладу, беруть початок усе ж у видавництві.

1. 4 Маркетинговий етап

Завданням редактора на цьому етапі є написання такого рекламного тексту, який би відразу «заробив» на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабке зміст книги компенсується успішної рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання може осісти на складі, так як і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для друку зроблені бездушно і не професійно.

Одне істотне зауваження щодо форми реалізації редакторських виправлень і вказівок на всіх етапах редакційно-видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору, автору, верстальщику, технічному або художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових гранках для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика виробила цілу серію простих, доступних для розуміння знаків, які стали називатися «коректурним». Вони існують вже протягом століть і дійшли до сучасного, майже повністю комп’ютеризованому, видавничої справи практично без істотних змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, або невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи ні) однозначно буде характеризувати професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу [15].

Таким чином, можна сказати, що маркетинговий етап важливий для видавництв, які захочуть прорекламувати своє видання чи видавництво. І це допомагає не тільки видавництву, але й читачеві дізнатися про нове видання.

2. АНАЛІЗ РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧОГО ПРОЦЕСУ НАУКОВИХ ВИДАНЬ

2. 1 Етапи редакційно-видавничого процесу на прикладі видання «Данте й українська література: досвід рецепції на тлі „запізнілого націєтворення“» Максима Стріхи

Почнем аналіз видання з підготовчого етапу, який починається задовго до тієї миті, коли редактор розпочне працювати з авторським оригіналом. У сучасному видавництві авторські оригінали подаються вже з усіма необхідними компонентами і видання «Данте й українська література досвід рецепції на тлі „запізнілого націє творення“» Максима Стріхи не виключення. Редакційна колегія цього видання: редактор Оксана Побережська, художній редактор Ярослав Гаврилюк, технічний редактор Майя Притикіна, верстальщики Ірина Стариковська і Людмила Косун. Оригінал, у першу чергу має бути комплектним. Комплектність оригіналу передбачає наявність у ньому усіх його складових, залежно від виду і складності видання. У цьому виданні наявні такі елементи:

1. Анотація, розміщується на звороті титульного аркуша, але без вихідних відомостей і це є помилка. Взагалі, анотація слугує для попереднього ознайомлення читачів із змістом книги і короткими відомостями про автора. Ця анотація відповідає вище сказаним вимогам. В неї дійсно міститься зміст книги та відомості про автора (Додаток А).

2. Зміст у виданні заверстаний зі спуском, як і повинно бути, також він має ілюстрації, які відносяться до ілюстрації, що надрукована на палітурці. Ці ілюстрації відповідають деяким розділам видання, наприклад: «Замість вступу». В художньому оформленні використано ілюстрації художника Сандро Ботічеллі до Дантового «Пекла». Розділи заверстані зі спуском, що говорить про однотипність цієї частини видання. Нумерація сторінок у тексті відповідає зазначеним сторінкам у змісті. Щодо відповідності рубрикації, то вона відповідає змісту видання. У виданні наявні позасистемні рубрики, які ненумеровані (нумерація рубрик не є обов’язковою), тобто біля рубрики не зазначено її номер. Рубрика заверстана на спуску сторінки, тобто текст розташований внизу під рубрикою. Цей тип рубрик називається «шапка». У цьому виданні рубрикація не зайва, тому що допомагає читачеві зорієнтуватися у змісті. Довжина рубрики (в кількості слів) не перевищує обсягу понад 7±2 слова, але одна рубрика все ж перевищує допустимий обсяг, наприклад: «У великих рядках мудрого Данте я знаходив відвагу й утіху…» [12, 19].

3. Вступна стаття аналізованого видання оформлена гарно: заверстана зі-спуском, містить п’ять сторінок, зазначена у змісті, поділена на розділи, (поділ на розділи не є обов’язковим). Але, як і в тексті видання має купу орфографічних помилок, наприклад: «геніяльних» замість «геніальних», «нобеліянт» замість «нобеліант» [12, 7], «Европи» замість «Європи», «європейської» замість «європейської», «міротворцем» замість «міфотворцем» [12, 8], «діяметрального» замість «діаметрального», «ємігрант» замість «емігрант», «Фраґмент» замість «Фрагмент» [12, 11].

4. У даному виданні вкладка розміщена посередині видання в десятому розділі. На ній зображено титули і фронтисписи різних художників до п'єси «Божественна комедія» і «Нове життя» Данте Аліг'єрі (Додаток Б), (Додаток В). Вона доповнює художнє оформлення видання і звертає увагу читача.

5. Бібліографія у цьому виданні займає 4 сторінки, але вона не пронумерована і це є помилкою, читачеві буде важко орієнтуватися у ній, бо посилання у тексті відтворені не однотипно, наприклад: «[Новикова, 1995, с. 63]», «[бібліографію див.: Данте й Україна, с. 6 — 7. ]» (Додаток Г). Бібліографія заверстана зі спуском, як і повинно бути.

6. У аналізованому виданні покажчики за змістом — іменний, а за способом розташування матеріалу — алфавітний. Покажчик дає змогу відшукати потрібні дані всередині теми. Покажчик у цьому виданні доречний, бо він є обов’язковий у виданні, обсяг якого перевищує 15 авторських аркушів.

Після аналізу видання «Данте й українська література досвід рецепції на тлі „запізнілого націє творення“», підготовчого етапу, дійшли висновків, що видання має великі помилки у плані правопису. І це є вагомою причиною для читача не зацікавитися виданням.

Після налагодження усіх питань підготовчого етапу розпочинається новий етап редакційно-видавничого процесу — редакційний. На цьому етапі потрібно звернути увагу на редагування самого тексту, таким чином можна помітити орфографічні та технічні помилки, які трапляються майже на кожній сторінці видання. Наприклад орфографічні помилки: «оригінальний» замість «оригінальний», «геніяльний» замість «геніальний», «діяспори» замість «діаспори», «европейської» замість «європейської», «Европи» замість «Європи», «ємігрант» замість «емігрант», «соціялістичного» замість «соціалістичного», «Вашинґтон» замість «Вашингтон», «схожости» замість «схожості», «редаґував» замість «редагував», «матеріялу» замість «матеріалу». Наприклад технічні помилки, слова які перенесені з одної сторінки на іншу: «заува-жив», «перебу-ває», «щоденни-кового», «дру-ком», «слу-гували», «обста-вин», «провансаль-ських», «осто-ронь», «вба-чати», «моно-графії», «дослід-ника», «май-стерну», «україн-ського», «здійсню-ється», «спо-стережень».

Таким чином, можна сказати, що вичитування та усунення орфографічних і технічних помилок не було здійснено.

На виробничому етапі робота редактора заключається у перевірці видання зі сторони поліграфічного відтворення. У аналізованому виданні добре відтворено усі кольори і відтінки фарб, не виявлено змазані зображення, нетекстові елементи виділені від тексту пробілами. Щодо текста видання, то він є привідним. Колонцифри набрані тим самим кеглем що й основний текст і це неправильно, бо він навпаки повинен бути на 2 кегля менше.

Редактор повинен звернути увагу і на виготовлення палітурки, оздоблювальні роботи тощо. У цьому виданні вони виконані правильно, без по короблення палітурки, зморшок при фальцюванні, нерівного обрізу тощо.

Після того, як видання пройде перевірку у видавництві і якщо їх задовольняє поліграфічне відтворення оригіналу, видавництво підписує книгу до випуску у світ. На цьому і завершується виробничий етап редакційно-видавничого процесу підготовки і випуску видання.

Маркетинговий етап — це вважається останнім етапом редакційно-видавничої підготовки видання. У цьому виданні наявні рекламні тексти, за допомогою цих текстів видавництво рекламує не тільки свою продукцію, але й саме видання (Додаток Д).

Таким чином, написання такого рекламного тексту йде виданню лише на користь. Загалом видання виконане не дуже добре, бо у ньому присутні орфографічні і технічні помилки, які читач без зусиль може побачити і це може привести до того, що читач не буде задоволений не тільки виданням, але й цим видавництвом.

2.2 Редакційно-видавничий процес на прикладі видання «Наукові праці національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» О. С. Онищенко

Кожне видання перш ніж вийти у світ проходить редакційно-видавничу підготовку. У видавництві ця підготовка є обов’язковою і тому ми почнемо аналізувати, наскільки ця підготовка була ефективною для видання і які правила оформлення були порушені. Почнемо з першого етапу, тобто підготовчого. На цьому етапі редактор повинен звернути увагу на комплектність оригіналу, яке передбачає наявність у ньому складових.

Проаналізуємо видання «Наукові праці національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» О. С. Онищенко. Це видання містить:

1. Вихідні відомості заверстані на звороті титульного аркуша, але у верхній частині, повинні навпаки заверстуватися у нижні частині аркуша. Щодо анотації, то вона написана правильно, містить загальні відомості про видання.

2. Наявний шмуцтитул, він містить назву розділу видання і допомагає читачеві у пошуку інформації.

3. Зміст заверстаний у кінці видання із спуском, це правильно. Але зміст не пронумерований і це може стати на заваді читачеві у пошуку потрібної інформації. Сторінки, які наведені у змісті відповідають самим підрозділам, але до одного підрозділу не зазначено сторінку і це вже велика помилка (Додаток Е).

4. Присутня також у цьому виданні і література, але не в кінці видання, а після деяких розділів. Оформлена вона не однотипно, наприклад: «Література», «Список джерел інформації». Це помилка. Для того, щоб запобігти даних помилок необхідно зробити список літератури у кінці видання. У тексті дуже часто посилаються на літературу, але це посилання має тільки номер під яким знаходиться література, а сторінки не зазначено і це є неправильно.

5. Відомості про авторів зазначено у кінці видання перед змістом і це є допустимо. Автори зазначені за алфавітом і це також допустимо, але у цих відомостях зазначено не всіх авторів, наприклад було пропущено: Шишкіну Валентину, Роскіну Тетяну.

Після аналізу видання «Наукові праці національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» на підготовчому етапі, можна сказати, що видання виконане з не великими погрішностями, але це не є причиною для читача відмовитися від видання, порівнюючи з аналізованим вище виданням.

Другий етап — це редакційний. На цьому етапі редактор повинен перевірити основний текст видання і вилучити помилки (якщо вони наявні).

У даному виданні основний текст містить: таблиці, формули, схеми.

Основний текст оформлений добре, тобто не має орфографічних і пунктуаційних помилок, але наявні технічні помилки, наприклад слова, які перенесені з однієї сторінки на іншу: «інфор-мацію», «з'явля-ються», «телекому-нікаційних», «об-слуговування», «віртуаль-ним».

Таблиці у виданні оформлені не дуже добре. У деяких випадках не має лінійок. У цьому випадку такі таблиці називають виводами. Але вони можуть бути лише у популярних та публіцистичних видах літератури. Так, як аналізоване видання є науковим, такі таблиці не допустимі (Додаток И). Підписи до таблиць виконані правильно. Таблиці пояснюються у тексті і це теж правильно.

Формули у виданні часто включають у синтаксичну структуру речень і виділяють розділовими знаками відповідно до правил пунктуації. У виданні зазначено, як прості формули, що подаються впідбір із текстом без нумерації, так і складні, що подаються в окремому рядку з нумерацією.

Щодо схем, то вони підписані і пояснені у тексті правильно.

На редакційному етапі редактор попрацював добре. Тому що не було виявлено жодних орфографічних і пунктуаційних помилок, але всеж було виявлено технічні помилки, що не прикрашає видання.

Виробничий етап. Цей етап також контролює редактор, але вже не з точки правопису і т. д., а з точки поліграфічного виконання.

У аналізованому виданні добре відтворено відтінки фарб, не виявлено змазані зображення чи шрифти, текст видання є привідним. Колонцифри набрані на 2 кегля менше за основний текст і це правильно.

Таким чином, можна сказати, що поліграфічне підприємство виконало свою роботу на відмінно.

Щодо маркетингового етапу, то у виданні рекламних елементів не було знайдено, що не дає змогу зацікавити читача виданням чи видавництвом. Загалом видання виконано добре, грамотно і без помилок у поліграфічному виконанні.

В цілому видання виконане правильно. Але все ж таки помилки в ньому присутні.

Однак, редакційно-видавнича підготовка цих видань не завжди відовідає вимогам, які до них висуваються. Під час роботи нами проаналізовано й виявлено низу хиб, що не прикрашає видання, а навпаки спотворює його.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, в умовах швидкого технічного і культурного розвитку неможливо уявити собі життя без наукової літератури, яка стає незамінною для вирішення наукових, самоосвітніх питань. Для того, щоб читач знайшов для себе видання доступним і авторитетним, укладачами і редакторами проводиться величезна робота щодо завдань майбутнього видання, цільового призначення та читацької адреси. Все це вимагає багаторічної, організованої діяльності великого кола фахівців. Нерідко читач, беручи в руки наукову книгу, навіть не замислюється про обсяг виконаної безліччю людей роботи.

Редакційно-видавничий процес у теорії редагування висвітлено не достатньо і тому ми пропонуємо власні особливості редакційно-видавничого процессу щодо наукових видань:

1. Заголовки повинні бути набрані посередені з більшим кеглем за основний текст та обов’язково виділені жирним шрифтом або кольоровим, якщо це кольорове видання. Це допоможе користувачеві краще орієнтуватися у змісті.

2. Якщо у виданні на одній сторінці більш ніж три формли, вони повинні бути обов’язково пронумеровані, навіть якщо це не є складним науковим виданням.

3. Таблиці мають бути однотипними за шрифтовим відтворенням.

4. Якщо у виданні є скорочення у тексті, їх необхідно розмістити у кінці видання у алфавітному порядку під назвою, наприклад: «СПИСОК СКОРОЧЕННЯ ТА УСЛОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПРИЙНЯТИХ У ВИДАННІ».

5. При наявності списка літратури у науковому виданні його потрібно пронумерувати, для того, щоб читач зміг швидко і без труднощів відшукати потрібну йому інформацію.

6. Якщо у тексті видання використовують не одну мову, її потрібно перевести на мову видання, щоб читач мав уявлення про що йдеться мова і оформити це у примітках.

Проаналізувавши обидва видання, можна сказати, що редакційно-видавничий процес виконаний з багатою кількостю помилок і на цьому аргументі ми надаємо свої рекомендації, щодо редакційно-видавничого процесу наукових видань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

редакційний поліграфічний видавничий науковий

1. Акопов А. И. Общий курс издательского дела. Учебное пособие для студентов_журналистов. Под ред. В. В. Тулупова. -- Факультет журналистики ВГУ. -- Воронеж, 2004. -- 218 с.

2. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий: Учебник / С. Г. Антонова, В. И. Васильев, И. А. Жарков, О. В. Коланькова, Б. В. Ленский, Н. З. Рябинина, В. И. Соловьев; Под ред. Антоновой С. Г. — М.: МГУП, 2002. — 468 с.

3. Словник книгознавчих термінів / В. Я. Буран, В.М. Медвєдєва, Г.І. Ковальчук, М.І. Сенченко; Кн. палата України. -- К.: Аратта, 2003. -- 160 с.

4. Гавенко С. Конструкція книги / С. Гавенко, Л. Кулік, М. Мартинюк. -- Львів: Фенікс, 1999. -- 134 с.

5. Гиленсон П. Г. Справочник технического редактора. — М.: КНИГА, 1972. — 309 с.

6. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник / А. Э. Мильчин. -- 2-е изд., испр. и доп. -- М.: ОМЛА-Пресс, 2003. -- 560 с.

7. Накорякова К. М. Литературное редактирование. — М.: ИКАР, 2004. — 432 с.

8. Онищенко О. С. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Випуск 8 / НАН України. Нац. Б-ка України імені В. І. Вернадського. АБУ; Редкол.: О. С. Онищенко та ін. — К.: НБУВ, 2002. — 512 с.

9. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. -- Л.: ВФ Афіша, 2006. -- 416с., табл., рис.

10. Сікорський М.М. Теорія і практика редагування. — М.: Книга, 1980.

11. Книга для авторов / ред. сост. О. И. Слуцкий. -- М.: Издат. дом «Дашков». -- 283 с.

12. Стріха М. Данте й українська література досвід рецепції на тлі «запізнілого націє творення» / М. Стріха. — К.: Критика, 2003. — 162 с.

13. Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. — 2-ге вид. Стериотипне. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560с.

14. Ярема С. М. Видавничі поліграфічні технології та обладнання (загальний курс): навч. посіб. / С. М. Ярема. -- К.: Ун-т «Україна», 2003. -- 320 с.

15. http: //ua-referat. com.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой