Особливості регулювання сектору сільськогосподарської продукції в рамках міжнародних організацій

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У РЕГУЛЮВАННІ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Загальний огляд системи регулювання міжнародної торгівлі

1.2 Історичний розвиток міжнародної торгівлі: від минулого до сьогодення

2. СВІТОВИЙ ДОСВІД У РЕГУЛЮВАННІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ С/Г ПРОДУКЦІЄЮ

2.1 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках СОТ

2.2 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ФАО

2.3 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ЄС

2.4 Загальносвітові тенденції розвитку ринку сільськогосподарської продукції

3. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ С/Г ПРОДУКЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНОЮ МІЖНАРОДНИХ РЕГУЛЯТОРНИХ МЕХАНІЗМІВ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ С/Г ПРОДУКЦІЄЮ

3.1 Стан зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією України

3.2 Особливості застосування Україною норм ГАТТ/СОТ у регулюванні міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

ВСТУП

Практично проблема продовольства для людини існувала завжди. Це одна з найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її прояв і величезне соціальне лихо знекровлював людей і в давнину, і в середні віки, і в нові, й навіть у новітні часи.

Більшість дослідників убачають у продовольчій проблемі багатопланове явище, яке справляє вплив на всі сторони суспільства і тому має розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання тощо.

В умовах інтеграції України у світовий економічний простір особливого значення набуває розширення участі у міжнародному поділі праці та пошук стійких ніш у світовій економіці. Враховуючи ту обставину, що однією з провідних галузей міжнародної спеціалізації країни є агропромислове виробництво, зміцнення позицій на світовому ринку агропромислової продукції є одним із першочергових завдань держави.

Метою курсової роботи є висвітлення особливостей регулювання сектору сільськогосподарської продукції в рамках міжнародних організацій

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

· окреслити теоретичні засади регулювання експортно-імпортної діяльності в аграрному секторі;

· дослідити систему діяльності ГАТТ/СОТ на ринку сільськогосподарської продукції;

· розглянути діяльність Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) на ринку сільськогосподарської продукції;

· розглянути механізми регулювання ринку сільськогосподарської продукції в рамках Європейського союзу;

· проаналізувати сучасний стан експортно-імпортних операцій із агропромисловою продукцією в Україні;

· розглянути особливості регулювання нормами ГАТТ/СОТ ринку сільськогосподарської продукції України.

Об'єктом дослідження є сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією та особливості здійснення зовнішньоторговельної політики в аграрному секторі економіки.

Предметом дослідження є аналіз розвитку системи ГАТТ/СОТ та діяльності міжнародних організацій у регулюванні міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією.

В економічній теорії основоположні проблеми стратегії і тактики державних регуляторних концепцій як чинників розвитку міжнародної торгівлі досліджувалися у працях Д. Гелбрейта, Д. Кейнса, А. Маршалла, С. Мілля, Д. Рікардо, П. Самуельсона, А. Сміта, М. Туган-Барановського, М. Фрідмена, Ф. Хайєка. Вивченню впливу торговельної лібералізації на формування глобальної системи регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією, визначенню ролі та цілей ефективного використання внутрішньої політики підтримки аграрного сектора, тарифного та нетарифного регулювання в країнах-членах СОТ присвячені роботи таких зарубіжних вчених як: К. Андерсен, Д. Грінфілд, Д. Джонсон, Т. Джослінг, З. Драбек, І. Дюмулен, І. Іванова, Н. Карлова, П. Конендріс, Є. Крилатих, С. Лерд, Ю. Ліль, Д. Мелор, Р. Мюллер, Д. Попп, Є. Сєрова, С. Тангерман та ін.

Сучасні тенденції формування політики державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виробництва і торгівлі сільгосппродукцією, адаптації національного аграрного сектора до викликів процесу глобалізації щодо сталого розвитку викладені у роботах вітчизняних вчених І. Бураковського, В. Власова, А. Гайдуцького, В. Губені, Т. Осташко, Б. Пасхавера, О. Онищенка, О. Могильного, В. Трегобчука, А. Філіпенка. Вагомий внесок у дослідження проблематики регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією в системі правил ГАТТ/СОТ, наслідків реформування національної регуляторної політики в контексті вступу України до цієї організації зробили такі українські автори: В. Андрійчук, О. Бородіна, С. Зоря, Ю. Лузан, В. Пятницький, О. Оніщук, С. Осика, П. Саблук, Т. Циганкова, О. Штефанюк, В. Мовчан, І. Кобута, О. Шубравська.

Для вирішення поставлених у роботі завдань використано загальноприйняті методи наукового пізнання та дослідження зовнішньоторговельної діяльності.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, статистична інформація Державного комітету статистики України, дані Міністерства аграрної політики України, інформаційні матеріали Світової організації торгівлі, Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) та інших організацій ООН, Європейської комісії, а також матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, опубліковані у періодичних виданнях та розміщені в мережі Інтернет.

1. ІСТОРИЧНИЙ РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У РЕГУЛЮВАННІ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Загальний огляд системи регулювання міжнародної торгівлі

На сьогоднішній день тема продовольства, продовольчої безпеки та запасів як ніколи виноситься на першу шпальту. Необхідність обговорення нагальних питань по темі раціонального ведення сільського господарства, перерозподілу продовольчих ресурсів та їх багатосторонньому обміну в результаті міжнародної торгівлі зумовлена демографічним бумом, який, за різними підрахунками досягне до 2050 року 9,2 мільярда людей, а також різними екологічними проблемами, що ставлять під загрозу оптимізацію та раціоналізацію ведення сільського господарства в різних регіонах світу, а як наслідок, порушують рівновагу на світовому ринку торгівлі товарами. [17]

Наразі існує велика кількість інструментів та механізмів сприяння розвитку торгівлі на різних рівнях: державному, регіональному, міжнародному. Ці інструменти покликані полегшити пересування товарних потоків, а звідси прискорити товарообіг. При цьому уніфікація рівнів митного захисту не означає відмови від державного регулювання. Проте, система регулювання товарообігу стає більш гнучкою, завдяки використанню новітніх засобів захисту національних виробників та споживачів. Протекціонізм набуває специфічного регіонального характеру. Відбувається створення нових і розширення старих інтеграційних угрупувань. Наприклад, висновок на базі Ломейських угод в 70-і роки з ЄС означав надання пільгового режиму оподаткування одній групі країн, що розвиваються на відміну від інших, які наслідували тенденцію європейського інтеграційного процесу. І цей приклад не поодинокий: все частіше створюються нові замкнуті економічні угруповання в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. [46]

В результаті поступово відбувається завуальована відмова від принципу рівності учасників ЗЕД. Нові угруповання здійснюють лібералізацію обміну, тобто відмовляються від прямого експортного субсидування і дотування.

Поєднання вільної торгівлі та протекціонізму? невід'ємна риса зовнішньоекономічної політики сучасної держави. Причому форми і пропорції такого поєднання в кожен конкретний момент визначаються суто прагматичними національними інтересами країни. Їх пріоритет безперечний, хоча виявляється він у кожному окремому випадку в різних формах і різного ступеня. Зрозуміло, що США володіють значно більшими можливостями реалізації своїх національних інтересів, ніж країни, економічно і політично залежні від них. Кожна держава, виходячи зі своїх завдань і можливостей, розробляє зовнішньоекономічну політику, але будь-яка держава переслідує при цьому насамперед захист від іноземної конкуренції соціально значущих галузей, нездатних це витримати. [44]

Державне зовнішньоторговельне регулювання може мати два взаємопов'язані напрями. З одного боку, це регулювання імпорту з метою захисту внутрішнього ринку та вітчизняних виробників від іноземних товарів. З іншого? заохочення експорту, підвищення конкурентної спроможності вітчизняних товарів на зовнішньому ринку в цілях експортної експансії, завоювання нових ринків. Співвідношення цих двох напрямків може змінюватися залежно від економічної та політичної ситуації і конкретних відносин між країнами або групами країн.

Інструменти зовнішньоторговельного регулювання, як правило, ділять на дві групи.

Перша група? митні мита (тарифи). Це традиційні і найбільш активно застосовувані засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі: імпортні (фіскальні та протекціоністські), експортні та транзитні мита. Механізм їх застосування досить простий: одиниця виміру ввезених товарів або одиниця декларованої імпортером вартості товару обкладається податком у вигляді мита, що призводить до подорожчання ввезених товарів на внутрішньому ринку.

Друга група інструментів державного регулювання? нетарифні обмеження (або так звані нетарифні бар'єри). До них відносять: адміністративна заборона на імпорт; кількісні обмеження (так зване квотування); введення стандартів охорони здоров’я, безпеки, екологічності, встановлення рівня мінімальної ціни; введення правил з розфасовки і маркування; і т.д. [53]

Таким чином, держава, використовуючи різноманітний інструментарій регулювання обсягу товарних потоків з країни і в країну, домагається певних результатів у загальній економічній політиці.

Регулювання зовнішньої торгівлі здійснюється: економічною політикою країни, за двосторонніми домовленостями держав, в рамках регіональних союзів, на багатосторонній основі.

В умовах глобалізації економіки все більшого поширення набуває багатостороннє регулювання зовнішньоторговельної діяльності, здійснюване міжнародними економічними організаціями.

Багатостороннє регулювання здійснюється: в рамках інтеграційних об'єднань, зокрема Європейського союзу; на основі міжнародних товарних угод і картелів виробників і експортерів (типу ОПЕК).

Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється також спеціалізованими міжнародними організаціями? Світовою організацією торгівлі (СОТ) та Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Більше тридцяти держав мають статус спостерігача в СОТ. Переважна більшість з них знаходяться на різних стадіях процесу приєднання до СОТ. Крім того, статус спостерігача в СОТ мають близько 60 міжнародних організацій, зокрема МВФ, Світовий банк, ОЕСР, різні підрозділи ООН, регіональні угруповання, товарні організації. [27]

1.2 Історичний розвиток міжнародної торгівлі: від минулого до сьогодення

У міру розвитку світової торгівлі все більш актуальним ставало питання участі держави в цьому процесі. На сьогодні історично сформувалися і реалізуються дві концепції державного ставлення до світовій торгівлі: протекціонізм та фритредерство. У реальному житті держава у своїй зовнішньоторговельній політиці змушена створити елементи як протекціонізму, так і фритредерства. Так чи інакше, але сьогодні держава повинна не тільки проголошувати концепцію своєї політики у зовнішній торгівлі, а й реально здійснювати заходи щодо її реалізації, використовуючи різні інструменти.

Ідея протекціонізму в зовнішній торгівлі сформульована меркантилістами ще в XV-XVII ст. Суть її полягає в наступному: в інтересах власного національного виробництва держава активно регулює зовнішню торгівлю, всіляко заохочуючи експорт та обмежуючи імпорт. [38]

У період промислової революції широко поширилася концепція вільної торгівлі? фритредерство. Згідно їй держава проводить політику лібералізації зовнішньої торгівлі, відкриваючи внутрішній ринок для іноземних товарів, капіталу і робочої сили. Така зовнішньоторговельна політика держави була характерна, наприклад, для Франції XVII ст. та Англії XIX ст., де відбувся перехід від протекціонізму до політики вільної торгівлі. [38]

На сучасному етапі, беручи початок у XX ст., у торговельній політиці держав прослідковуються два напрями: протекціонізм та лібералізація. В той чи інший період розвитку переважає один з цих напрямів. Якщо в 50−60-ті роки спостерігались тенденції до лібералізації, в 70−80-ті відбувся новий сплеск протекціонізму, то нині панує тенденція до лібералізації світової торгівлі, тобто ослаблення або повне усунення перешкод на шляху міжнародних товаропотоків, з одного боку, і використання нових технологій прихованого протекціонізму, таких як добровільні кількісні обмеження експорту,? з іншого. [45]

Природно, що в умовах сучасного світового господарства регулювання міжнародної торгівлі набуло ще більшого значення. Здійснюють його різними шляхами і способами. Широке поширення отримали, наприклад, різного роду бартерні угоди, що передбачають обмін товарами за еквівалентом їх вартості без участі грошових коштів. На такі зустрічні угоди нині припадає вже від 20 до 40% всієї світової торгівлі. Те ж можна сказати і про міжнародний маркетинг — систему управління виробничо-збутовою діяльністю підприємств і фірм, заснованої на вивченні споживчого попиту в різних країнах. Це означає, що поряд з локальним і національним маркетингом став поширюватися і міжнародний маркетинг. А деякі фахівці вже виокремлюють з нього глобальний маркетинг, при якому та чи інша компанія починає орієнтуватися на потреби світового ринку (це стосується, наприклад, японських та південнокорейських фірм, що виробляють побутову електроніку). [46]

Зберігає своє регулююче значення і така стара форма міжнародного ринку, як товарна біржа, на якій реалізацію продукції виробляють без реальної наявності товару, способом так званого подвійного аукціону. Товарні біржі призначені для оптової торгівлі масовими, переважно паливно-сировинними і продовольчими товарами (нафтою, нафтопродуктами, чорними і кольоровими металами, дорогоцінним камінням, зерном, цукром, кавою, какао, бавовною, вовною, каучуком, деревиною і т.д.). Також вони можуть брати участь і в купівлі-продажу виробів обробної промисловості. За характером торгівлі товарні біржі бувають універсальними і спеціалізованими. Як важливий елемент інфраструктури світового ринку вони отримали найбільший розвиток у Північній Америці і в Західній Європі. [55]

США здавна мають репутацію найбільшої біржової країни світу, яка тримає першість і за обсягом укладених контрактів, і по загальній постановці біржової справи. Найбільший біржовий центр в США? Чикаго, де знаходиться найстаріша в країні товарна біржа і діють спеціалізовані біржі по бавовні і рису. Другий за значенням біржовий центр США? Нью-Йорк. Його товарна біржа займається переважно поставками нафти і природного газу. У Нью-Йорку відбуваються також угоди з купівлі продажу зерна, цукру, кави, бавовни, хутра. У Західній Європі головним біржовим торговим центром був і залишається Лондон, відомий своїми біржами металів, дорогоцінних каменів, а також хлібною біржею і біржами з купівлі-продажу каучуку і бавовни. З інших біржових центрів цього регіону можна назвати Амстердам, Антверпен, Роттердам, Гамбург, Франкфурт-на-Майні, Копенгаген. А в інших регіонах світу своїми товарними біржами виділяються Індія (бавовняна в Мумбаї, каучукова в Колкаті), Канада (хлібна у Вінніпезі), Австралія (хлібна в Мельбурні), Єгипет (бавовняна в Олександрії). [47]

Великий регулюючий вплив на міжнародну торгівлю мають багато торговельних (торгово-економічних) організацій.

Серед них є організації, побудовані не за регіональним принципом і мають нерідко глобальне охоплення. Це в першу чергу Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), членами якої є 194 держави. Це і Міжнародна митна організація (ММО), Міжнародна торгова палата (МТП). Міжрегіональний характер мають також вже Організація міжнародного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Але ще більше число таких організацій відноситься до регіональних. Серед них окремо слід виділити організації, що знаходяться під егідою ООН? економічні комісії ООН для Європи (ЄЕК), для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК), для Африки (ЕКА), а також провідні інтеграційні регіональні угруповання (ЄС, НАФТА, АСЕАН, ЛАМ). Але крім них існують ще багато регіональних торговельних та митних союзів та спільних ринків? в Африці та Латинській Америці їх по чотири, а в АТР? десять. [62]

Незважаючи на велике значення перерахованих організацій в умовах зростаючої інтернаціоналізації світового господарства і зростання міжнародної торгівлі для її багатостороннього регулювання найважливішим рішенням в історичній ретроспективі було створення спеціального глобального органу? Світової організації торгівлі (СОТ).

2. СВІТОВИЙ ДОСВІД У РЕГУЛЮВАННІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ С/Г ПРОДУКЦІЄЮ

2.1 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ГАТТ/СОТ

ГАТТ

Відповідно з основоположними положеннями ГАТТ торгівля між країнами має здійснюватися на основі принципу найбільшого сприяння (ПНБ), тобто в торгівлі країн-членів ГАТТ встановлюється режим найбільшого сприяння (РНБ), що гарантує рівність і недискримінацію. Проте одночасно були встановлені винятки з ПНБ для країн, що входять в економічні інтеграційні угруповання; для країн? колишніх колоній, які перебувають з колишніми метрополіями в традиційних зв’язках; для прикордонної і каботажної торгівлі. За приблизними підрахунками на долю винятків припадає не менше 60% світової торгівлі готовою продукцією, що позбавляє ПНБ універсальності.

ГАТТ визнає як єдино прийнятні засоби регулювання міжнародної торгівлі митні тарифи, які ітеративно (від раунду до раунду) знижуються. В даний час їх середній рівень становить 3−5%. Але й тут є винятки, що дозволяють використовувати нетарифні засоби захисту (квоти, експортні та імпортні ліцензії, податкові пільги). До них віднесені випадки застосування програм регулювання сільськогосподарського виробництва, порушення платіжного балансу, здійснення програм регіонального розвитку і допомоги.

ГАТТ містить принцип відмови від односторонніх дій і прийняття рішень на користь переговорів і консультацій, якщо такі дії (рішення) можуть призвести до обмеження свободи торгівлі. [37]

ГАТТ? попередниця СОТ? приймала свої рішення на переговорах-раундах всіх членів угоди. Всього їх пройшло вісім (враховуючи Дохійський раунд? дев’ять). Найбільш значимі рішення, якими СОТ керується у регулюванні міжнародної торгівлі до теперішнього часу, були прийняті на восьмому Уругвайському раунді (1986−1994 рр.). Цей раунд ще більше розширив коло питань, регульованих СОТ. У нього була включена торгівля послугами, а також програма скорочення величини митних зборів, активізації зусиль з регулювання МТ продукцією окремих галузей (в тому числі сільського господарства) та посилення контролю за тими напрямками національної економічної політики, які впливають на зовнішню торгівлю країни.

Було прийнято рішення про ескалацію митних зборів у міру підвищення ступеня обробки товарів при зниженні мит на сировину та ліквідації їх на деякі види алкогольних напоїв, будівельного і сільськогосподарського обладнання, офісні меблі, іграшки, фармацевтичні товари? всього на 40% світового імпорту. Була продовжена лібералізація торгівлі одягом, текстилем і сільськогосподарськими товарами. Але останнім єдиним засобом регулювання визнані мита. [56]

В області антидемпінгових заходів були прийняті поняття законні субсидії і прийнятні субсидії, до розряду яких віднесені субсидії, спрямовані на охорону навколишнього середовища та регіональний розвиток за умови, що їх розмір становить не менше 3% загальної величини імпорту товару або 1% його загальної вартості. Всі інші віднесені до незаконних та їх застосування в зовнішній торгівлі заборонено. [56]

До числа питань економічного регулювання, які впливають на зовнішню торгівлю опосередковано, Уругвайський раунд відніс вимоги про мінімальний експорт товарів, обов’язкове використання місцевих компонентів і ряд інших.

СОТ

Становлення СОТ завершило майже півстолітню історію спроб створення багатосторонньої установи з питань торгівлі та розвитку. Успішність створення подібної міжнародної установи з питань світової торгівлі має ряд причин:

· об'єктивна потреба, що виникла внаслідок збільшення числа країн? активних учасників світової торгівлі (з декількох десятків в 40-х роках до понад 200 наприкінці XX сторіччя);

· поява і розвиток проблем, які за своєю природою могли бути дозволені тільки на основі багатостороннього підходу;

· глобалізація світової економіки, яка передбачає зростання обсягу та ускладнення номенклатури міжнародного обміну товарами і послугами, поява міжнародного коопераційного виробництва, зростаюча залежність усіх країн від міжнародного обміну товарами і послугами. [52]

Уругвайський раунд прийняв рішення про створення СОТ, що стала правонаступницею ГАТТ і зберегла його основні положення. Але рішення раунду доповнили їх завданнями забезпечення свободи торгівлі не тільки за рахунок лібералізації, а й шляхом використання так званих ув’язок. Сенс ув’язок полягає в тому, що будь-які рішення держави про підвищення тарифу приймаються одночасно (в ув’язці) з рішенням про лібералізацію імпорту інших товарів. [44]

СОТ не входить в сферу діяльності ООН. Це дозволяє їй проводити власну незалежну політику і контроль за діяльністю країн-учасниць щодо дотримання прийнятих угод.

У міжнародній торговельній системі розглядається два підходи щодо регулювання. В системі і праві СОТ вони отримали назви, відповідно: горизонтального підходу і вертикального підходу.

Горизонтальний підхід охоплює елементи, які є загальними для всієї міжнародної торгової системи в цілому. Горизонтальний підхід проявився у створенні самої СОТ.

Вертикальний підхід, який можна було б назвати секторальним, проявляється у створенні особливих правових режимів в окремих сферах міжнародної торгівлі.

Секторальний підхід проявляється в укладенні великого числа як багатосторонніх угод, так і багатосторонніх угод з обмеженим числом учасників (які, втім, знаходяться за межами системи СОТ). [52]

Секторальні угоди являють собою особливу важливість, оскільки вони інтегрують в систему СОТ області, які були поза системи ГАТТ (наприклад, торгівлю сільськогосподарськими та текстильними товарами), а також нові сфери (такі як послуги, інвестиції або права на інтелектуальну власність) в тій мірі, в якій вони пов’язані з міжнародними торговими угодами.

У сучасній світовій торгівлі СОТ зайняла своє особливе місце. Правовий комплекс, що лежить в основі СОТ, визначає правові умови, на базі яких здійснюється зовнішня торгівля товарами і послугами, побудовані системи державного регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу, і функціонує те, що може бути названо світовою торговельною системою. За межами системи і права СОТ також має місце диференціація правових режимів.

У ряді випадків багатостороннє регулювання в міжнародній торговій системі здійснюється, наприклад, самостійними? не входять в пакет СОТ? угодами, що стосуються окремих товарних ринків. Такі угоди отримали узагальнену назву міжнародних товарних угод.

Мета цих угод? регулювати транснаціональні ринки товарів, забезпечити їх стійкість, узгодити інтереси країн-експортерів та країн-імпортерів, встановивши належне співвідношення між попитом і пропозицією шляхом застосування системи квот, стабілізаційних запасів, гарантованих зобов’язань на купівлю та продаж. На основі ряду товарних угод (по цукру, каві, какао, каучуку) створені відповідні міжнародні органи. [19]

Участь в СОТ дає країнам такі переваги:

1) захищає від дискримінації між тортовими партнерами;

2) передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних, транзитних операцій і пов’язаних з ними мит і зборів. Цей принцип забезпечує ідентичне ставлення до всіх партнерів. Якщо дві країни домовляються взаємно скоротити мито або будь-яку іншу форму захисту, то ця поступка повинна бути негайно перенесена на інші країни, що входять до СОТ. Аналогічно, якщо в цілях захисту національної економіки країна приймає обмежувальні заходи, то вони поширюються на всіх її партнерів без будь-якої дискримінації (на практиці з цього принципу робиться виняток на користь країн);

3) передбачає взаємне надання національного режиму, тобто рівного підходу до товарів імпортного та вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків і зборів, а також правил, що регулюють внутрішню торгівлю. Національний режим стосовно товарів і послуг іноземного походження означає, що, після того як до них застосовані заходи зовнішньоторговельного регулювання, вони з’являються у внутрішньому торговельному обороті країни на тих же підставах, що і національні товари та послуги. При їх оподаткування, інспекції якості, транспортуванні, реалізації та споживанні не повинно вводитися ніяких спеціальних правил, які ставили б їх у невигідне становище порівняно з вітчизняною продукцією. Забороняється, зокрема, встановлення більш суворих стандартів для імпортних товарів або введення примусових норм споживання національної продукції (або введення для них пільг у зв’язку зі споживанням цієї продукції);

4) забезпечує інформацією про діяльність цієї організації;

5) дає договірним сторонам правову базу для здійснення торговельних операцій національними учасниками зовнішньоекономічної діяльності. [62]

Члени СОТ зобов’язуються звертатися до Органу вирішення спорів (ОРС), якщо мали місце недотримання правил міжнародної торгівлі, при цьому не приймаючи ніяких самостійних рішень та дій. ОРС виконує функції арбітражу та наділений правом формувати арбітражну комісію, встановлювати терміни прийняття рішень, які в свою чергу є обов’язковими до виконання та не підлягають апеляційному розгляду, окрім деяких окремих особливих випадків.

Станом на 2 березня 2013 року учасниками СОТ є 159 держав з них 111 відносяться до країн з низьким/середнім рівнем доходу, а 34? найменш розвинені країни. Останнім до СОТ приєднався Таджикистан (2 березня 2013 року). [27]

Угода про сільське господарство

Окремо необхідно виділити Угоду про сільське господарство (має ряд винятків, за яких положення Угоди не поширюються на ряд сільськогосподарських товарів, таких як риба та рибопродукти, вовна та шерсть тварин, волокно бавовняне, льняне і т.д.). Угода встановлює зобов’язання у наступних напрямах:

1) доступу до ринків. Відбувається заміна кількісних обмежень імпорту на митне тарифікацію. Також зміні підлягають імпортні збори та мінімальні ціни, вибіркове ліцензування імпорту, вживання нетарифних заходів та добровільних обмежень експорту. Метою таких змін є використання спеціальних захисних заходів у разі перевищення допустимого розміру імпорту, або заниженні імпортної ціни, що призводить до порушення економічної рівноваги в країні;

2) внутрішньодержавної підтримки національних виробників та конкуренції між експортерами. Передбачається надання субсидій по окремих групах товарів (10% -- для країн, що розвиваються; 5% -- для інших країн). Також це стосується як обмеження так і заборони експортних субсидій стосовно окремих товарів. Встановлюються десятирічний пільговий термін для країн, що розвиваються та найменш розвинутих країн. За Угодою не передбачається надання субсидій на пожвавлення та підтримку розвитку сільського господарства, так само як і надання інвестиційних субсидій на сільське господарство та сільськогосподарську сировину. Тобто мається на увазі, що за Угодою не є можливим надання державою цінової підтримки національним виробникам. [39]

Нетарифні обмеження за Угодою відносяться до фіксованих тарифних еквівалентів. Унаслідок цього сталося підвищення тарифів на с/г продукцію в тих країнах, які до підписання Угоди використовували нетарифні обмеження.

Має місце також положення, згідно якого у випадку негативного платіжного балансу країни, що розвивається, не застосовуються кількісні обмеження та прийняття на себе зобов’язань з обов’язкової тарифікації. Також в свою чергу ці країни не мають права збільшувати тарифи на сільськогосподарську продукцію. Згідно Угоди економічно розвинені країни протягом 6 років зменшують тарифи на 37% (на кожний окремо визначений товар? мінімально на 15%), а країни з перехідною економікою протягом 10 років знижують тарифи на 24% (на кожний окремо визначений товар? мінімально на 10%). [41]

Відбулася ліквідація усіх тарифних і нетарифних обмежень по імпорту тропічних продуктів (по відношенню до країн, що розвиваються відбулося зниження тарифів на 60−100%, в окремих випадках на 300−350%).

Відмінною ознакою Угоди про сільське господарство є те, що в ній відсутні положення про заборонені субсидії «червоного світла» (останні мають місце, наприклад, стосовно субсидування виробництва). Однак в Угоді містяться положення щодо «зеленого світла» та «жовтогарячого світла».

Субсидії зеленого світла передбачають, що не відбуватиметься порушення торговельної рівноваги або дискримінаційна цінова підтримка виробників. Проте підтримка національних робітників передбачається у наданні субсидій «жовтогарячого світла». [41]

Було розраховано, що рівень такої підтримки в економічно розвинених країнах знизиться на 20% упродовж 6 років, а в країнах, що розвиваються? на 13% упродовж 10 років.

Згідно Угоди не у рамках програм обмеження виробництва (стосується економічно розвинених країн) не враховуються прямі виплати виробникам. Мається на увазі, що субсидії не враховуються, якщо вони не перевищують 5% на конкретний продукт. Також це положення застосовується до не продуктових внутрішніх субсидій такого самого обсягу. Для країн, що розвиваються, цей рівень становить 10%.

Угода закріплює вартість і обсяг експорту сільськогосподарських продуктів, що підлягають субсидуванню. Економічно розвинені країни протягом 6 років знижують експортні субсидії на 36%, імпортні? на 21%. Країни, що розвиваються, протягом 10 років знижують експортні субсидії на 24%, імпортні? на 14%. В Угоді також зазначається, що субсидії не надаватимуться тим продуктам, до яких не застосовувалися експортні субсидії у минулому. [39]

Нижче наведено список організацій, які написали звіти, або документи, або взяли участь у реалізації Угоди про сільське господарство:

· Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО);

· Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

· Міжнародний валютний фонд (МВФ);

· Світовий банк;

· Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Статистичну інформацію щодо світової торгівлі сільськогосподарською продукцією можна знайти у додатках. (Додатки 1, 2)

2.2 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ФАО

Розвиток торгівлі продуктами сільського, рибного і лісового господарства є невід'ємною складовою стратегії розвитку більшості країн. Глобальні та регіональні угоди, що визначають торгову політику, повинні враховувати різноманітність умов і потреб країн на різних рівнях розвитку. Країни, відкриваючи свої ринки торгівлі, потребують гнучкого підходу до питань продовольчої безпеки, скорочення бідності і стійкості. Цими питаннями на міжнародному рівні займається Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Організація починає відлік свого існування ще з 1943 року, коли на зустрічі в м. Хот-Спрінгс (США, штат Вірджинія) сорок шість глав урядів взяли на себе зобов’язання заснувати постійно діючу організацію в галузі сільського господарства та виробництва продовольства. У 1945 році в якості спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй була заснована ФАО.

Найголовнішою задачею ФАО є забезпечення продовольчої безпеки для всіх, а саме, гарантування регулярного доступу населенню до високоякісної їжі, необхідної для ведення активної та здорового життя. [20]

Організація керується наступними цілями: викорінення голоду, відсутність продовольчої небезпеки і недоїдання, ліквідація бідності і стимулювання економічного і соціального розвитку для всіх, а також стійке управління і користування природними ресурсами, включаючи землю, воду, повітря, клімат і генетичні ресурси на благо теперішніх та майбутніх поколінь. Також ФАО займається питаннями підвищення продуктивності і стійкості сільського, лісового і рибного господарства, скорочення масштабів убогості в сільських районах, забезпечення ефективності агропродовольчих систем, підвищення стійкості джерел засобів до існування у разі стихійних лих.

ФАО підтримує активну участь країн у реалізації діючих торгових угод, в підготовці торгових переговорів і виробленні нових торгових угод, які обумовлюють підвищення продовольчої безпеки, шляхом збору додаткових даних про наслідки проведення змін у торговельній політиці, проведенню досліджень, аналізу, навчання та обміну досвідом, забезпечуючи розвиток можливостей щодо використання цих даних і сприяючи нейтральному діалогу за рамками столу переговорів. Для прикладу, в Африці ФАО, звертаючи особливу увагу на основні продовольчі продукти, у своїй діяльності з розширення взаємовигідної торгівлі в регіоні пропонує членам своєї організації аналіз і технічну допомогу; в Латинській Америці та Карибському басейні ФАО також надає країнам допомогу в розвитку механізмів щодо посилення та розширення торгівлі продовольчими продуктами всередині регіону. [20]

Також ФАО допомагає країнам розробляти і впроваджувати заходи торговельної політики, що сприяють підвищенню продовольчої безпеки.

У цій області важливим напрямком діяльності було надання підтримки у виконанні Угоди Уругвайського раунду Світової організації торгівлі по сільському господарству і в проведенні переговорів по сільському господарству в рамках Дохійського раунду.

Все більшого значення набувають регіональні торговельні угоди (РТУ), в тому числі угоди щодо вільних зон торгівлі, митних союзів та торгівельних преференцій. Сільське господарство є невід'ємною частина цих угод, але в РТУ підхід до заходів політики в галузі сільського господарства дуже часто викликає суперечки. З 2000 по 2013 рік кількість діючих регіональних торговельних угод зросла більш ніж удвічі.

ФАО також займається інвестуванням в сільське господарство, оскільки це одна з найважливіших і найбільш ефективних стратегій економічного зростання і зниження рівня бідності в сільських районах, де живе велика частина найбіднішого населення.

Заходи, що вживаються ФАО для залучення інвестицій в сільське господарство і розвиток сільських районів:

· технічні та економічні рекомендації урядам по стратегічним і правовим питанням, що впливають на державні та приватні інвестиції;

· підвищення потенціалу урядів в області розробки та реалізації міжгалузевих і багатосторонніх інвестиційних стратегій відповідно до їх пріоритетів;

· надання країнам допомоги в розробці, реалізації та оцінці інвестицій, спрямованих не тільки на розвиток сільського господарства та сільських районів, а й на задоволення потреб населення у продовольстві і харчуванні;

· надання міжнародним фінансовим установам-партнерам технічної допомоги, спрямованої на залучення додаткових інвестицій;

· надання країнам сприяння в розробці і здійсненні інвестиційних стратегій і планів у галузі сільського господарства, продовольчої безпеки та харчування в рамках Комплексної програми розвитку сільського господарства в Африці та Нового партнерства в інтересах розвитку Африки (NEPAD);

· направлення іноземних інвестицій в сільське господарство в країнах, що розвиваються, а також аналіз їх тенденцій і впливу;

· сприяння міжнародним консультаціям з розробки принципів відповідального інвестування в сільське господарство. [17]

Багато країн, що постійно інвестують в сільське господарство, знаходяться на шляху до досягнення першої мети в галузі розвитку, сформульованої в Декларації тисячоліття, по скороченню частки голодуючих вдвічі.

Доведено, що зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) у сільському господарстві як мінімум в два рази ефективніше бореться з бідністю, ніж зростання в інших галузях економіки. [57]

У регіонах, де широко поширені голод і злидні, в останні три десятиліття відзначені або застій, або зниження рівня інвестування в сільське господарство.

Для викорінення голоду в цих регіонах і підвищення обсягу виробництва продовольства необхідне істотне зростання інвестування в сільське господарство, в тому числі і значне зростання обсягу та ефективності урядових інвестицій у цю галузь.

За оцінками ФАО, для подолання розриву між обсягом інвестицій країн з низьким і середнім рівнем доходів за останнє десятиліття і тим, що необхідно інвестувати до 2050 року, будуть потрібні додаткові щорічні інвестиції в розмірі 83 мільярдів доларів США.

Іншими словами, щорічний обсяг інвестицій в сільське господарство має збільшитися більш ніж на 50 відсотків. [17]

Міжорганізаційна робоча група (IAWG), до складу якої входять ФАО, ЮНКТАД, МФСР і Світовий банк, розробила Принципи відповідального інвестування в сільське господарство, що враховують проблеми прав людини, умов життєдіяльності та природних ресурсів.

Ці принципи привертають увагу до прав і джерел засобів до існування сільського населення, а також до необхідності соціально та екологічно стійких сільськогосподарських інвестицій.

ФАО уклала угоди з 27 міжнародними фінансовими установами, що інвестують в сільське господарство. Починаючи з 1964 року ФАО сприяла мобілізації інвестицій в сільське господарство і розвиток сільських районів у розмірі більше 105 мільярдів доларів США.

Фермери лідирують в інвестуванні в сільське господарство, обсяг їх інвестицій більш ніж в три рази перевищує обсяг інвестицій урядів і корпорацій.

Фермери в країнах з низьким і середнім доходом щорічно інвестують в свої фермерські господарства більше 170 мільярдів доларів США, або близько 150 доларів США на фермера. [63]

Держави-члени ФАО підкреслюють важливу роль співробітництва організації з усіма зацікавленими сторонами з метою реалізації мандата ФАО, підвищення ефективності допомоги, що надається державам-членам, а також гарантії здійснення нової Стратегічної рамкової програми.

Дана програма передбачає систему управління, спрямовану на досягнення результатів, в якій основні функції ФАО служать найважливішим способом досягнення результатів за допомогою порівняльних переваг ФАО.

Стратегічні партнерства? важливий фактор досягнення стратегічних цілей ФАО, у зв’язку з цим розвиток і зміцнення партнерських зв’язків в області продовольчої безпеки та харчування, сільського господарства та розвитку сільських районів є основною функцією нової Стратегічної рамкової програми ФАО.

Співпраця та спільні зусилля організації та її партнерів можуть сприяти досягненню її п’яти стратегічних цілей.

Партнерські відносини дозволяють ФАО надавати більш ефективне сприяння глобальним зусиллям щодо викорінення голоду і скорочення масштабів бідності, підвищуючи рівень доступності продовольства для бідних і уразливих верств населення. Крім того, партнерські відносини дозволяють мобілізувати кращі знання та вміння, а також надавати найбільш ефективні послуги, спрямовані на досягнення спільних цілей.

ФАО підтримує партнерські відносини з агентствами, фондами і програмами ООН, вищими навчальними закладами та науково-дослідними інститутами, міжнародними фінансовими інститутами і міжурядовими організаціями. ФАО також співпрацює з урядами, громадянським суспільством, громадськими організаціями, неурядовими організаціями, організаціями виробників, кооперативами та приватним сектором. [17]

За 2014 рік ФАО обновив перелік країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства. Оновлений перелік тепер включає 55 країн, на сім менше, ніж у списку 2013 року. Серед цих семи? Камбоджа, Єгипет, Індонезія, Ірак, Кірібаті, Лаоська Народно-Демократична Республіка і Замбія. Камбоджа, Лаоська Народно-Демократична Республіка і Замбія вийшли зі списку за критерієм країни нетто-експортера продовольства, а інші чотири (Єгипет, Індонезія, Ірак і Кірібаті) покинули перелік на основі критерію рівня доходу. [20]

До переліку країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства належать:

1) Африка: Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Демократична Республіка Конго, Джібуті, Зімбабве, Камерун, Кенія, Коморські Острови, Кот-Д'Івуар, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мозамбік, Нігер, Нігерія, Об'єднана Республіка Танзанія, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Сенегал, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад, Еритрея, Ефіопія;

2) Америка: Гаїті, Гондурас, Нікарагуа;

3) Азія: Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Ємен, Корейська Народно-Демократична Республіка, Киргизстан, Монголія, Непал, Таджикистан, Узбекистан, Філіппіни, Шрі-Ланка;

4) Океанія: Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови. [20]

Для того, щоб віднести ту чи іншу країну в перелік країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства, ФАО в своїх аналітичних цілях, як правило, керується трьома критеріями.

Перший критерій? валовий національний дохід (ВНД) на душу населення не повинен перевищувати «історичного» граничного рівня, встановленого Світовим банком для прийняття рішень про правомірність надання міжнародної допомоги, а також Міжнародним банком реконструкції та розвитку для країн, що відносяться Світовим банком до категорій I і II. При складанні переліку 2014 року враховувався ВНД за 2011 рік (визначається Світовим банком) та історичний граничний рівень, що склав в 2011 році 1945 доларів США.

Другий критерій ґрунтується на позиції країни в торгівлі продовольством (імпорт брутто мінус експорт брутто).

Середній обсяг товарообігу за попередні три роки обчислюється на підставі наявних статистичних даних, в даному випадку з 2009 по 2011 роки.

Обсяг торгівлі широким асортиментом основних продуктів харчування (зернових, коренеплодів, бобових, олійних і рослинних олій за винятком олій деревних культур, а також м’ясо-молочної продукції) конвертується і групується по калорійності окремих видів товарів.

Третім критерієм є самовиключення: держави, що відповідають двом перерахованим вище критеріям, звертаються до ФАО із запитом про виключення з переліку країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства. [17]

Статистичні показники загальносвітових обсягів сільськогосподарської продукції та країн-виробників за період 2000−2011 років можна знайти у додатках. (Додатки 3)

Останні події в ФАO:

2013 рік. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй оголошує Міжнародний рік квіноа (МРК), при цьому ФАО відіграє роль Секретаріату МРК та сприяє Міжнародному комітету в координації проведення святкувань. Спадщина квіноа протягом Всесвітнього тижня продовольства святкується в штаб-квартирі ФАО за участю представників Перу і Болівії в рамках Всесвітнього тижня продовольства.

Також протягом року підписується нова угода про партнерство з Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФТЧХ і ЧП), найбільшого гуманітарного руху в світі, з метою підвищення продовольчої безпеки та підвищення стійкості уразливих верств населення. ФАО, МФТЧХ і ЧП домовилися про те, що ФАО займатиметься технічним керівництвом великої мережі організації, що складається з 13 мільйонів добровольців, які, в свою чергу, працюють майже з 150 мільйонами чоловік, з метою надання допомоги бідним сім'ям в боротьбі з погрозами і наслідками стихійних лих, що позначаються на сільському господарстві, продовольчій безпеці та харчуванні.

2012 рік. 11 травня 2012 Комітет з всесвітньої продовольчої безпеки (КВПБ) прийняв знакове рішення, затвердивши нові Добровільні керівні принципи відповідального регулювання питань володіння та користування земельними, рибними і лісовими ресурсами в контексті національної продовольчої безпеки. ФАО ініціювала масштабну кампанію по збору коштів, в рамках якої передбачається залучити 20 млн. доларів США.

Ці кошти дозволять налагодити практичне здійснення даних Керівних принципів і тим самим допомогти державам забезпечити право народу на володіння земельними, лісовими та рибними ресурсами або доступ до них. У 2012 році, який був проголошений Міжнародним роком кооперативів, ФАО спільно з її партнерами виступила в якості координатора зусиль, спрямованих на поліпшення становища мільйонів дрібних фермерів та членів їх сімей.

2.3 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ЄС

Для більшості країн, і, звичайно, для Західної Європи, сільськогосподарська торгівельна політика є продовженням внутрішньої сільськогосподарської політики. Західна Європа пропагандує економічні та соціальні цінності, які направлені на підтримку фермерської системи та життєздатних сільських районів. Це пояснює, чому деякі напрямки сільськогосподарської політики в минулому були розроблені з метою захисту доходів фермерських господарств.

У більшості країн ЄС переважає переконання в тому, що ферми не змогли б вижити без захисту від низьковартісного імпорту, що може відбуватися істотне збіднення сільських районів з усіма негативними наслідками, як в соціальному плані, так і щодо навколишнього середовища. Країни з більш високою ціною сільськогосподарської продукції не бажають відкривати свої сільськогосподарські сектори для ліберальної торгівлі без державної підтримки. Найпростіший спосіб захисту сільськогосподарського сектору здійснюється через прикордонні заходи, такі як високі змінні збори або тарифи, які підтримують внутрішні ціни вище рівня світових цін. Якщо вітчизняне виробництво перевищує вітчизняний попит експортні субсидії використовуються для подолання розриву між світовою ринковою ціною і більш високою внутрішньою ціною. [49]

Захист за допомогою прикордонних заходів був, і залишається досить поширеним явищем. Вважається, що в таких країнах, як Швейцарія, Норвегія і в досить багатьох країнах-членах ЄС, таких як Фінляндія, Італія, Греція, Іспанія, Португалія, південна частина Франції та Німеччини, частина Великобританії (на півночі, зокрема), сільське господарство не може існувати без надійного захисту. Це також має місце в цілому ряді країн Центральної та Східної Європи. Інші європейські країни, або частина країн, такі як Ірландія, Данія, Нідерланди, фламандська частина Бельгії, північна частина Франції та Німеччини і частина Великобританії, спроможні конкурувати.

З початком функціонування Європейської економічної спільноти (ЄЕС) та за часу її існування, сільськогосподарська політика завжди обговорювалася як така, що не в змозі конкурувати на світових ринках. Вважалося, що високо гарантовані ціни були необхідними для фермерів з менш сприятливих районів і водночас віталися фермерами з кращих районів. У 1980-х стало абсолютно ясно, що швидке зростання виробництва сільськогосподарської продукції у перерахунку на гектар, через високу цінову підтримку і частково через підвищення продуктивності, призвело до такого перевиробництва, що ринкові спотворення (низькі ціни) призвели до торгових воєн і дуже високих урядових витрат на цінові надбавки і ліквідаціїї надлишків. [62]

Країни ЄС, в ході Уругвайського раунду переговорів, нарешті, погодилися з необхідністю змінити їх сільськогосподарську політику таким чином, щоб в майбутньому стала можливою більш відкрита торгівля. Пряма підтримка доходів поступово замінює цінову підтримку. Це дає можливість істотно знизити та з часом ліквідувати деякі тарифи, щоб замінити цінову підтримку виплатою доходів і позбутися експортних субсидій. [46]

Відтак віднині сільськогосподарський сектор стикається безпосередньо зі зміною світових цін і починає більше залежити від готовності або навіть фінансової спроможності уряду підтримувати доходи фермерських господарств. З іншого боку, нова політична орієнтація, безумовно, покликана стимулювати більш ефективне сільське господарство, орієнтоване на ринок, більш сфокусоване на бажаннях споживачів, менш залежне від державної підтримки і здатне конкурувати на ринках з іншими постачальниками.

На сьогоднішній день сільськогосподарська політика ЄС, відома як спільна сільськогосподарська політика (проголошена ще у Римському договорі 1957 року) направлена на одночасне поєднання виробництва продовольства в Європі з економічним розвитком сільських громад і поширенням заходів для вирішення екологічних проблем, таких як зміна клімату, управління водними ресурсами, розвиток біоенергетики та біорізноманіття. Спільна сільськогосподарська політика визначає також єдину політику щодо експорту сільськогосподарської продукції до країн, що не входять в ЄС.

Сьогодні цілями сільськогосподарської політики ЄС є:

· забезпечення виробництва всіх видів харчових продуктів? крупи, м’яса, молочних продуктів, фруктів, овочів та вина;

· виробництво достатньої кількості безпечних та якісних продуктів харчування для європейських споживачів;

· диверсифікація економічного розвитку в сільських районах;

· Відповідність високим стандартам щодо захисту навколишнього середовища і тварин. [48]

Основними елементи єдиної аграрної політики є наступні:

1) Єдині ціни на с/г продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки. Мінімально допустимі ціни на найважливіші с/г продукти визначаються заздалегідь. Якщо ринкові ціни падають більш ніж на 10% нижче за цей рівень, органи ЄС здійснюють гарантовану закупівлю даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін. В ЄС використовується декілька основних видів цін. Орієнтовні ціни, які країни ЄС вважають за необхідне підтримувати на національних ринках у внутрішньо регіональному обороті. Ціни втручання? ціни, по яких скупаються або продаються надлишки с/г продукції, коли коливання цін на них досягають встановлених меж від рівня орієнтовної ціни. Зовнішньоторговельні? ціни реалізації с/г товарів на зовнішньому ринку.

2) Свобода торгівлі с/г продукцією всередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень. Єдині правила зовнішньої торгівлі с/г продукцією з третіми країнами та єдиний митний тариф. Сільськогосподарські продукти пересуваються в межах ЄС за умов, подібних до умов внутрішнього ринку. При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва с/г товарів нижчі, ніж в ЄС. При експорті с/г продукції в треті країни виробники отримують субсидії від органів ЄС, які дозволяють їм продавати продукцію по більш низьких світових цінах. По окремих товарах ЄС уклало угоди із зовнішніми постачальниками, за якими вони зобов’язуються не експортувати ці товари в країни ЄС по цінах нижче встановленого рівня. За практичне здійснення єдиної політики в області сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой