Особливості реєстрового козацтва як соціального стану

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

«Особливості реєстрового козацтва як соціального стану»

Вступ

реєстровий козацтво запорізький

Реєстрове козацтво — частина запорізьких козаків, прийнятих на державну військову службу для організації оборони південних кордонів держави та виконання поліцейських функцій. Служба козаків була організована у Війську Запорізькому, склад якого регламентувався урядовим списком (реєстром). Обов’язки, плата за службу і привілеї реєстровців визначалися сеймом і королем Речі Посполитої. Реєстрові козаки були виділені в окремий стан. Після повстання Хмельницького Військо Запорізьке з його землями в повному складі, зі збереженням привілеїв, перейшло на службу до російського царя.

Виникнення реєстру мало, крім інших, те значення, що з цього часу офіційно були визнані лише ті козаки, яких вписували до реєстру. Все ж інше козацтво, тобто його переважна більшість, опинилось на становищі невизнаної, або нелегальної, маси і тим самим було поставлене поза законом.

Визначення поняття «реєстрове козацтво»

Реєстрове козацтво (військо) -- наймане військо, сформоване польським урядом у XVI --- першій половині XVII ст. з українських козаків для охорони південних кордонів з занесенням козаків до особливого списку -- реєстру. 1]

Українські козаки — збірна назва українського козацтва в 15−18 ст. Після возз'єднання України з Росією офіційно іменувалися малоросійськими. У 1783 звернені в податкові стан, близький до державних селян. [2]

Реєстри козацькі - поіменні списки укр. козаків у 16--17 ст., що складалися в Речі Посполитій для обліку та призначення платні. Укладення та межі реєстру визначалися польським сеймом. У Гетьманщині називалися компутами. Реєстрове (виборне) козацтво проіснувало до 1782. [3]

Виникнення реєстру мало, крім інших, те значення, що з цього часу офіційно були визнані лише ті козаки, яких вписували до реєстру. Все ж інше козацтво, тобто його переважна більшість, опинилось на становищі невизнаної, або нелегальної, маси і тим самим було поставлене поза законом. [4]

Джерела формування реєстрового козацтва

Розкриття генези станових ознак передбачає з’ясування витоків та механізму творення їхніх основних елементів. В історії українського козацтва вони безпосередньо пов’язані з державною службою. Характер останньої вплинув на зміст козацьких прав і привілеїв, які визначали місце козацтва в системі соціально-економічних та політичних відносин.

Скарги турецьких і татарських правителів змусили уряд Великого князівства Литовського вже наприкінці XV ст. звернути увагу на діяльність українського козацтва. Південноукраїнські адміністратори, основним завданням яких був нагляд за несенням прикордонної служби, стверджували, що саме козацькі експедиції стримували агресивні дії ординців. Південноукраїнські старости вбачали в козаках єдину реальну силу в боротьбі проти татарської агресії, про що неодноразово доповідали урядові. З їхньої ініціативи на засіданні державної ради Великого князівства Литовського (1524) розглядалося питання про прийняття загону козаків для несення прикордонної служби. Але відсутність коштів стала основною причиною провалу урядового проекту.

Уряд прагнув не так залучити козаків на державну службу, як встановити контроль над дедалі зростаючою групою населення, яка не бажала визнавати ніякої влади. Чергова спроба здійснити перепис козацтва припадає на 1541 р. -- період активних походів запорожців на татарські улуси. 21 липня 1541 р. Сигізмунд І надіслав черкаському старості князеві Андрію Пронському грамоту, в якій містилося суворе застереження «же бы козаки тамошние на влусы татарские не находили и шкоды им никоторые не чинили». А згодом до Черкас прибув представник великого князя Стрет Солтанович для складання реєстру. Свідчень про результати даної місії у джерелах не збереглося. Важливим є сам факт, що уряд вбачав у козаках силу, яку прагнув використати у власних інтересах.

З початком Лівонської війни (1558--1583) виникла необхідність у поповненні збройних сил. Київський воєвода Костянтин Острозький і черкаський староста Олександр Вишневецький запрошували козаків на службу «за даток і живність». Цілком природно, що для обліку козаків впроваджувалися їх списки, або ж реєстри. Грамотою від 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август підтвердив розпорядження коронного гетьмана Єжи Язловецького про набір 300 козаків на державну службу.

Новий етап у визнанні українського козацтва як окремої соціальної верстви належить до епохи войовничого короля Речі Посполитої Стефана Баторія (1576--1586). «Постановою щодо низовців» від 16. IX 1578 було затверджено реєстр на 500 осіб. Такий самий реєстр для призначення козакам платні було складено 1581. Корол. універсалом від 25. VII 1590 встановлено реєстр на 1 000 козаків. 1]

1620 рік — між королем та козаками було попередньо узгоджено збільшення реєстру до 20 000. За Куруківською угодою 1625 року мало бути 6 000 реєстровців. Тоді козаків було вперше поділено на 6 полків за териториальною ознакою. За Переяславською угодою 1630 року реєстр мав збільшитися до 8 000. Ухвала сейму 1635 затверджувала на майбутнє 7-тисячний реєстр. Відповідно до Ординації 1638 сейму та Маслоставської угоди 1638 реєстр зменшувався до 6 000. Не внесена до реєстру частина козаків стала виписними козаками (випищиками).

Іншого характеру набули стосунки реєстрових козаків з урядом Речі Посполитої з початком Національно-визвольної війни. Вже в битві під Жовтими Водами вони перейшли на бік повстанців і почали боротьбу проти коронного війська. Влітку 1648 р. реєстровці склали основу армії Богдана Хмельницького. У Зборівській угоді 1649 р., яка визначила реєстр в 40 тис. козаків, декларувалося визнання козацької території (фактично Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводства), де реальна влада перебувала в руках козацької старшини. Тут же утверджувалося й козацьке судочинство, а коронне військо позбавлялося права на лежі. Продовження війни перешкодило затвердженню Зборівського договору польським сеймом, а Богдан Хмельницький суттєво змінив політичні орієнтири. В гетьманських деклараціях зникають навіть згадки про службу королю Речі Посполитої. Переяславська угода 1654 р. поклала початок новому періоду в житті українського козацтва. 2]

Місце в тогочасній структурі суспільства

У ході визвольної війни зміцнюється становище козацтва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформлення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Значно розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї козацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським договором 1651 р., московським урядом у «Березневих статтях» 1654 р., у царських жалуваних грамотах.

Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фактичного панування в Україні. Слід відзначити, що цей новий привілейований стан відіграв прогресивну роль в історії України. Неабияке значення мало те, що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так і рядові козаки.

До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реєстровців, були колишні «випищики «та драгуни, які під час боїв переходили на бік повстанців.

Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового війська.

Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка її частина воювала на стороні польсько-шляхетського війська. В ході війни частина довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на другий план. Козацька старшина значно поновилася за рахунок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізнялась від довоєнної своїм менталітетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення гетьмана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику. [1]

В процесі формування козацького стану існував поділ на два соціальні прошарки, суспільне становище яких суттєво різнилося. До першого належали заможні козаки, ті, хто займав старшинські уряди в реєстровому війську, або ж вищі посади серед запорожців на Січі. Другий складало рядове козацтво, для якого важливим джерелом існування було «здобуття козацького хліба». В ході Національно-визвольної війни 1648--1657 рр. з першого створюється чітко означений привілейований прошарок, а через декілька десятиліть фактичне розшарування набуло і юридичного оформлення. Все це дає підставу кваліфікувати українське козацтво як соціальний стан феодального суспільства. 2]

Наймаючись на військову службу до різних імператорів реєстрове козацтво було не що інше як представництво на міжнародній арені української державності. Хоча на думку багатьох дослідників реєстрове козацтво виступало на тій чи іншій військовій стороні будь-якої країни задля того, щоб отримати грошову винагороду та привілеї. Але слід не відкидати той факт, що служба козаків за певну плату -- це була необхідна складова частина для утримання всього козацтва. Це була значна допомога особливо, коли воно тільки-но спинилося на ноги і в подальшому його розвиткові. У тому реєстри, в якому перебували козаки на військовій службі коли отримували кошти, значна їх частина йшла на обладунки, зброю, харчування.

Основні привілеї (повинності)

Прагнучи ліквідувати суверенність українського козацтва, перевести його з категорії численної соціально-економічної верстви з державними тенденціями в суто військову, уряд все ж був змушений зберегти реєстровому війську елементи автономії, а також легалізувати й офіційно визнати козацьку військову та політичну організацію. Реєстровці звільнялися від будь-яких податків і поборів, мали прапор, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевого керівництва, судовий імунітет, що полягав у принципі «де три козаки, там два третього судять». Вони підлягали владі й судові лише власної козацької старшини, отримали військові клейноди. їм передавалось у володіння м. Трахтемирів на Київщині разом зі старовинним Зарубським монастирем. Там мали розміститися арсенал та шпиталь. І хоча ці привілеї, власне, поширювалися тільки на реєстровців, на практиці на них претендували всі, хто вважав себе козаком. Так абстрактна ідея козацької «воль-пості» набула конкретного змісту та офіційного визнання. [1]

Реєстрові козаки були зобов’язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними. Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні, через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпечені. Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало на загал консервативні козацькі кола. [2]

Соціально-економічний стан

Польський уряд сподівався залучити до себе на службу міське козацтво або певну його частину. В 1572 році король Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським ватажком, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоча цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом. Вперше польський уряд визнав козацтво як окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування. Друга більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце в 1578 році. Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їм розташовувати в місті Трохтемирові свій арсенал і шпиталь. За це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів. Завдання цих негайно внесених до реєстру козаків полягало в охороні кордонів та в контролі за реєстровими козаками. До 1589 року реєстрових козаків налічувалося 3 тисячі. Реєстрове козацтво і шляхта жило без усякого діла і складали тільки почесну варту свого магната. В основному це були вихідці з місцевих жителів. Вони мали значну власність. Один реєстровий козак мав маєток, ставок для риби, ліс і пасовисько, вулики, золото. Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше ніж прості селяни. Реєстрові козаки мали великий вплив на рішення ради в Січі. Тому стосунки між 3 тисячами і близько 40−50 тисяч нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження. Проте ці відмінності н перешкоджали синам заможніших козаків іти на Січ в пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам, що спромоглися нажити собі багатства. [1]

Козаки одержували за державну службу платню грошима і сукном. До середини XVII ст. зустрічалися лише поодинокі випадки надання землі реєстровим. Разом з тим фактичне землеволодіння фермерського зразка стало економічним підґрунтям козацького стану. 2]

Участь у громадському, політичному житті

В умовах польсько-шляхетського панування реалізувати повною мірою права і привілеї старшині, як і всім реєстровим, не вдавалося. Уряд Речі Посполитої постійно втручався у справи козацтва, а його участь у визвольних рухах призвела до появи в 1638 р. «Ординації», якою ліквідовувалася більшість козацьких прав. Через 10 років Національно-визвольна війна знову поставила на порядок денний питання про козацькі «вольності». І цього разу козацька верхівка свого шансу не втратила.

Саме в роки Національно-визвольної війни розпочинали свою кар'єру козаки, які в майбутньому займали високі урядові посади і впливали на хід суспільно-політичного життя в Україні: Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Брюховецький, Павло Тетеря, Мартин Пушкар, Яким Сомко, Василь Золотаренко та ін.

В ході Національно-визвольної війни 1648 --1657 рр. відбулися суттєві зміни в українському суспільстві. Ліквідація магнатів та польської шляхти супроводжувалась й конструктивними процесами творення нової еліти. З представників заможного козацтва, міщанства, православної шляхти та духовенства сформувався окремий соціальний прошарок -- козацька старщина. До її рук фактично перейшла провідна роль в економічній, соціальній та політичній сферах державного життя. 1]

Реєстрові козаки відрізнялися своєю освіченістю. Вони завжди були рушійною силою в боротьбі за козацькі права, права православної церкви тощо. Реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських повстаннях, в національно-визвольній боротьбі українського народу.

Становище реєстрового війська ускладнювалося тим, що, з одного боку, воно мусило коритися уряду й виконувати його накази, а з іншого -- не могло стояти осторонь тих проблем, які стосувалися всієї України. Як показало майбутнє, переважили національні інтереси. Мрії поляків про розкол і міжусобиці козаків, за великим рахунком, не збулися: у вирішальні моменти реєстровці виступали спільно з нереєстровим козацтвом та іншими верствами українського народу проти соціального та національно-релігійного гноблення. 2]

Висновки

Розкриття генези станових ознак передбачає з’ясування витоків та механізму творення їхніх основних елементів. В історії українського козацтва вони безпосередньо пов’язані з державною службою. Характер останньої вплинув на зміст козацьких прав і привілеїв, які визначали місце козацтва в системі соціально-економічних та політичних відносин.

Наймаючись на військову службу до різних імператорів реєстрове козацтво було не що інше як представництво на міжнародній арені української державності.

Становище реєстрового війська ускладнювалося тим, що, з одного боку, воно мусило коритися уряду й виконувати його накази, а з іншого -- не могло стояти осторонь тих проблем, які стосувалися всієї України. Як показало майбутнє, переважили національні інтереси. Мрії поляків про розкол і міжусобиці козаків, за великим рахунком, не збулися: у вирішальні моменти реєстровці виступали спільно з нереєстровим козацтвом та іншими верствами українського народу проти соціального та національно-релігійного гноблення.

Список використаної літератури та джерел

1. Академічний тлумачний словник (1970--1980) укр. Мови.- Том 8, — с. 484.

2. Великий енциклопедичний словник. 2000.

3. Винар Л. Початки укр. реєстрового козацтва. «Укр. історик», 1964

4. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. -- К.: Вища шк., 1994. -- 539 с.

5. Запороз. козацтво в пам’ятках історії та культури. Мат-ли конференції, т. 1. Запоріжжя, 1997

6. Лазаревич М. В. Історія України: навч. посіб. /М.В. Лазаревич. -- 2-ге вид., виправл. і доповн. -- К.: Знання, 2011. -- 685 с.

7. Міщук А. Українське козацтво. Стислий нарис. Виникнення козацтва: причини та сутність. Створення реєстрового козацького війська.

8. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навч. посіб. -- 4-те вид., стер. -- К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 429 с.

9. Щербак В. О. Формування козацького стану в Україні (друга половина ХV — середина XVII ст.). — К.: Ін-т історії України НАН України, 1997. — 180 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой