Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема

Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об'єднаннях

ВСТУП

Актуальність. Реформування сучасної системи освіти зорієнтоване на створення умов для вільного розвитку й саморозвитку особистості. Однак, вищий навчальний заклад сьогодні як провідний соціальний інститут не може ефективно розв’язувати виховні завдання без взаємодії з різноманітними неформальними молодіжними об'єднаннями, які відіграють важливу роль у соціалізації підростаючого покоління, задоволенні його потреб, самоствердженні та самореалізації.

Особливо гостру потребу в діяльності таких об'єднань відчуває молодь, оскільки вона в силу своїх вікових особливостей шукає саме у них визнання своєї особистості, гідності та поваги до себе. Юнацький вік є вирішальним етапом у соціалізації особистості. У цьому віці важливу роль у становленні особистості відіграють ровесники, у зв’язку з чим послаблюється педагогічний вплив саме сім'ї. Вимоги, які ставляться соціумом до молодої людини, не завжди співпадають з її потребами. У зв’язку з цим проблема самореалізації особистості полягає в тому, щоб максимально забезпечити рівновагу суспільних і особистих інтересів індивіда.

Ми розглядаємо соціалізацію в неформальних молодіжних об'єднаннях як процес засвоєння юнаком соціального досвіду, в ході якого він (юнак) перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми, які прийняті в цій групі.

Сучасна наука розглядає процес соціалізації особистості в декількох напрямах: філософському (С. Батенін, Я. Гілінський, С. Дригулієв, М. Каган, В. Москаленко, В. Шепель), психологічному (Б. Ананьєв, О. Асмолов, І. Бех, Л. Божович, Д. Ельконін, В. Куєвда, Р. Нємов, М. Смирнов, Д. Фельдштейн, В. Шубинський), соціологічному (І. Кон, А. Харчев, Я. Щепанський), педагогічному (Л. Гордин, О. Дорошенко, М. Касьяненко, О. Литвинюк, А. Мудрик, В. Сухомлинський).

Характеристику процесу соціалізації як системи, розробку основ її теорії здійснено також у працях І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Коваль, М. Лукашевича, Л. Міщик, І. Огороднікова, Ю. Сичова, В. Слюсаренка, Т. Філонова, С. Харченка, С. Хлєбнік, Н. Щуркової.

Актуальним у психолого-педагогічному розкритті поняття «соціалізації молодої людини» є особистісний та діяльнісний підходи, які базуються на працях педагогів і психологів Б. Ананьєва, І. Беха, Л. Виготського, П. Каптерєва, А. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін. У їхніх дослідженнях особистість розглядається як суб'єкт діяльності, яка сама формуючись у діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності та спілкування.

Витоки особистісного підходу визначені в 60-ті роки ХХ ст. представниками напряму гуманістичної психології К. Роджерсом, А. Маслоу, Р. Мейем, В. Франкліном, які стверджували, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, якщо соціум буде слугувати лабораторією для відкриття унікального «Я» кожної особистості.

Ідея особистісного підходу розроблялась з початку 80-х років ХХ ст. у зв’язку з трактуваннями виховання як суб'єкт-суб'єктного процесу (К. Абульханова-Славська, І. Кон, А. Мудрик, А. Орлова та ін.).

Проблемі впливу середовища на формування особистості присвятили ряд психолого-педагогічних досліджень Л. Виготський, С. Шацький, О. Лурія, А. Леонтьєв та ін., які розробили концепцію соціального розвитку особистості.

Актуальними стосовно проблеми нашого дослідження є концептуальні ідеї особистісно орієнтованого підходу у вихованні, обґрунтовані М. Акимовою, І. Бехом, А. Бойко, М. Боришевським, І. Єрмаковим, В. Кузем, В. Нечипоренко та ін.

Сьогодні здійснено ряд досліджень, які висвітлюють проблеми творення особистості, її ставлення до оточуючого світу, світу дорослих і однолітків, світу власного «Я» (Б. Ананьєва, Л. Божович, А. Валлона, Л. Виготського, М. Кагана, І. Кона, О. Леонтьєва, Н. Менчинської, Ж. Піаже, С. Рубінштейна та ін.

Історичні аспекти виникнення, розвитку та діяльності неформальних молодіжних об'єднань розглядали М. Малютін, Д. Ольшанський, В. Лісовський, А. Яковлєв, Ф. Штибіц та ін. Так, зокрема, вони наголошували на тому, що молода людина віддаляється від своєї первинної групи — сім'ї, а входить у нову групу — неформальну.

Значення неформальних об'єднань для соціалізації підростаючого покоління набуває сьогодні особливої уваги. Природний спад неформального молодіжного руху дещо знизив гостроту проблеми. Однак досвід передових країн Заходу переконує, що цей «спад» тимчасовий. Численні спостереження вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів, починаючи з 40-х років ХХ ст. (М. Малютін, Д. Ольшанський, В. Лісовський, І. Башкатов та ін.), зафіксували циклічність у проявах молодіжної активності і взаємопроникнення різних молодіжних культур. Отже, є всі підстави констатувати, що найближчим часом відбудеться новий сплеск молодіжної активності, представлений широким спектром інтересів і захоплень. Це змушує по-новому підходити до проблем молодіжного руху і вимагає тісної інтеграції різних наук (педагогіки, психології, соціології, філософії, етнографії) з метою вивчення теоретичних і прикладних проблем процесу соціалізації у неформальних молодіжних об'єднаннях.

Практика свідчить, що процес соціалізації підростаючого покоління здійснюється здебільшого стихійно, без належної координації виховних впливів різних соціально-педагогічних систем. Саме тому очевидними є суперечності: а) між необхідністю підвищення ефективності виховної діяльності - та відсутністю науково обґрунтованих організаційно-педагогічних засад їх соціалізації; б) потребою в інтеграції виховних впливів навчально-виховних закладів, громадських організацій та відсутністю означених вище зв’язків у реальній педагогічній практиці; в) проголошеним у Законах України «Про освіту», «Про національну освіту», Національній Доктрині розвитку освіти, пріоритетом загальнолюдських цінностей та орієнтацією значної частини сучасної молоді на матеріальні блага тощо.

Необхідність подолання виявлених суперечностей, відсутність науково обґрунтованих підходів до їх подолання, необхідність практичного вдосконалення змісту, форм, методів та умов соціалізації молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях зумовили вибір теми дипломної роботи: «Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об'єднаннях».

Об'єкт дослідження — діяльність неформальних молодіжних об'єднань.

Предмет дослідження — зміст, форми та методи роботи соціального працівника із студентами в неформальному молодіжному об'єднанні.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати модель соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на соціалізацію молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях (зміст, форми та методи роботи соціального працівника з молоддю в об'єднанні).

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що науково обґрунтована модель діяльності соціального працівника з соціалізації молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях сприятиме підвищенню її результативності за умов:

1) інтеграції виховних впливів усіх соціально-педагогічних систем;

2) цілеспрямованого виховного впливу на неформальні молодіжні об'єднання асоціального спрямування з метою переорієнтації їх на соціально спрямовану діяльність.

Мета і гіпотеза обумовили основні завдання дослідження:

1. Розкрити сутність, причини виникнення, типи та функції молодіжних неформальних об'єднань.

2. Проаналізувати специфічні особливості соціалізації молоді у неформальному молодіжному об'єднанні.

3. Дослідити реальний стан проблеми.

4. Теоретично обґрунтувати модель соціально-педагогічної роботи з соціалізації молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях.

5. На основі матеріалів дослідження розробити методичні рекомендації щодо оптимізації роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об'єднаннях.

Методологічну основу дослідження становлять: особистісно орієнтований та діяльнісний підходи (М. Александрова, І. Бех, Є. Степанова, О. Сухомлинська, І. Якиманська); філософські, соціальні, психолого педагогічні ідеї щодо суспільних тенденцій створення нової системи виховання в Україні (В. Алфімова, І. Бех, Н. Миропольська, О. Олексюк, В. Оржехівська, Г. Пустовіт, О. Сухомлинська, Г. Шевченко); сучасні дослідження з проблеми самореалізації особистості (Л. Байбородова, І. Ісаєв, С. Кульнєвич, Л. Левченко, М. Рожков, М. Ситнікова); положення про соціалізацію молоді в об'єднаннях за інтересами (Н. Заверико, В. Полукаров, Н. Соломко); нові форми роботи з організації вільного часу молоді (Л. Біла, І. Дубровицький, Г. Камаєва, Т. Позднякова, Т. Сущенко).

Теоретичну базу дипломного дослідження становлять положення і висновки, викладені в працях з проблем: соціалізації особистості (Ж. Піаже, Дж. Мід, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс); формування свідомості і переконань особистості (І. Бех, А. Бойко, М. Боришевський, О. Столяренко та ін.); соціальної орієнтації, самовизначення і самоствердження (О. Баранков, О. Киричук, Г. Сорока та ін.); формування світоглядної культури особистості (Р. Арцишевський, Є. Дурманенко, О. Шаповал); впливу активної діяльності на їх соціалізацію (В. Білоусова, Ю. Галон, Н. Заверико та ін.); розвиток соціальної активності особистості (М. Добринін, А. Сікорська, І. Федоришина, І. Тисячник); вплив на соціалізацію особистості (І. Звєрєва, Л. Коваль, Л. Орбан); діяльності неформальних молодіжних об'єднань (М. Малютін, Д. Ольшанський, В. Лісовський, А. Яковлєв) тощо.

Методи дослідження:

— теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація науково-методичної літератури з метою обґрунтування доцільності фунціонування моделі соціально-педагогічної роботи з соціалізації молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях;

— емпіричні: опитування студентів, студентів, викладачів, адміністрації вищих навчальних закладів, завідуючих відділами соціальних служб для молоді обласних та районних державних адміністрацій, анкетування, тестування та бесіди з молоддю-неформалами; спостереження.

Практичне значення дослідження полягає у спробі розробити конкретні організаційно — методичні рекомендації щодо оптимізації роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об'єднаннях, розробити; теоретично обґрунтувати модель соціально-педагогічної роботи з соціалізації студентської молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях.

База дослідження: Хмельницький національний університет, кафедра соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІОНУВАННЯ НЕФОРМАЛЬНИХ МОЛОДІЖНИХ ОБ'ЄДНАНЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Неформальні молодіжні об'єднання: зміст поняття, причини виникнення та типи

Складний період переходу особистості із дитинства в дорослість супроводжується невпевненістю, невизначеністю, неможливістю вирішити різні життєві проблеми, іншими негараздами, які виникають тому, що студент покидаючи дитинство — період мінімальної відповідальності, вступає в дорослість — період максимальної відповідальності, не маючи належного життєвого досвіду, необхідних знань, умінь і навичок. Для пом’якшення такого переходу юнаку, як підтверджують результати нашого дослідження, необхідне об'єднання ровесників, які вирішують ті ж проблеми, мають такі ж цінності та ідеали, тобто таке молодіжне об'єднання, яке б акумулювало в собі нагромаджений досвід вирішення різних життєвих проблем.

Аналізуючи історичні аспекти виникнення та розвитку неформальних молодіжних об'єднань, ми виділяємо декілька загальних особливостей неформального середовища [ 8 ].

Першою особливістю неформальних молодіжних об'єднань є їх сталість і стабільність, тобто молодіжні групи, об'єднання, угрупування, рухи продовжують існувати, незважаючи на різні існуючі об'єктивні та суб'єктивні перешкоди.

Друга особливість полягає у своєрідному пульсаційному їх розвитку, циклічності підйомів і спадів, повторюваності хвиль неформального руху, тривалість яких є різною. Так, наприклад, діяльність неформальних молодіжних об'єднань у нашому суспільстві демонструє за останні п’ятдесят років циклічність, яка рівна приблизно десятьом рокам:

1956−1957 роки — перша післясталінська хвиля, яка завершає свій поступальний рух в 1963 році;

1967−1968 роки характеризуються новим підйомом молодіжного руху, пов’язаним зі злетом популярності авторської пісні, появою молодіжних об'єднань неформалів і різних способів їх презентації;

1980−1987 роки характерні започаткуванням молодіжного руху, який триває й досі [ 11 ].

Третьою істотною особливістю молодіжного неформального середовища є додаткова дія у ньому елементів діяльності формальних об'єднань. Аналіз молодіжного середовища підтверджує, що в ньому існують своєрідні неформально-формальні об'єднання. Неформали, як правило, не можуть існувати без певного співробітництва з офіційною системою, адже тільки в її рамках вони є «неформалами». Вони виступають своєрідними внутрішніми соціальними деструктурами певної системи, тобто достатньо її лише забрати, щоб їх існування втратило будь-який зміст. Отже, ми можемо зробити висновок, що «офіціали» і неформали є взаємозалежними елементами нашого суспільства.

Нарешті, четвертою особливістю неформальних молодіжних об'єднань є соціальний детермінізм, який означає, що всі соціально-психологічні явища обумовлені соціальним середовищем, тобто вони витікають з умов життя молоді і виникають у процесі їхньої діяльності, відношень і спілкування [ ].

З огляду на це, актуальним для нашого дослідження є виділення деяких відмінностей формального об'єднання від неформального.

Формальне об'єднання у ставленні до своїх членів є зовнішнім фактором, незалежним від їх волі, бажань, емоцій. Вступивши до формального об'єднання, молода людина губить свої особисті якості, перетворюється на виконавця тієї соціальної ролі, яка приписана формальній організаційній групі (наприклад, у колективі, ВУЗі - студент). Тому, для формальної організації характерні раціональність і безособовість. Під раціональністю розуміється свідоме прагнення членів об'єднання до конкретної мети, під безособовістю — особливі стосунки, які встановлюються між членами цих об'єднань відповідно до заздалегідь складеної програми.

На відміну від формального неформальне об'єднання є складеною системою соціальних зв’язків, норм і дій, які є продуктом більш або менш тривалого міжособового та внутрішньогрупового спілкування. Якщо об'єднання у формальну групу продиктоване ззовні, то вступ до неформальної групи повністю залежить від індивіда. Саме тут виявляються його природні інтереси та самостійність.

Всі формальні організації юридично оформлені, мають структуру та функції, регламентовані відповідними документами, створені для досягнення соціально необхідних цілей. Тоді як неформальні об'єднання, характеризуючись усіма ознаками групи, переважно не мають юридичного оформлення.

Здебільшого авторитет окремих членів формального об'єднання визначається не особистісними якостями, а посадою, яку вони обіймають. У неформальній молодіжній організації таке неможливо, оскільки вона не має формального керівника і будується переважно за принципом демократичного спілкування. Тут порядок заснований на традиціях, на відносинах поваги, авторитету, іноді на страху. Не маючи офіційних виборних посад, неформальна група або організація функціонує на своєрідному моральному кодексі, за виконанням якого стежать усі члени. Неформальне молодіжне об'єднання не має реєстрації членів, але ввійти до нього буває непросто, навіть складніше, ніж у формальну структуру, оскільки неформальні зв’язки потребують більше часу на здобуття довіри з боку її членів. Для згрупування неформальних молодіжних об'єднань вирішальними факторами є симпатії, звички, інтереси їх членів. Характерною особливістю неформального молодіжного об'єднання є також наявність у ній неформального лідера, особистісні характеристики і цілі якого є близькими до об'єднання в цілому. Не завжди мета об'єднання досить чітко усвідомлюється його членами, але лідер, як правило, розуміє її і веде об'єднання до досягнення цієї мети, іноді аморальної.

Якщо у формальному об'єднанні контроль за поведінкою членів здійснюється через зафіксовані норми, правила, а також санкції, які приймаються на їх основі, то у неформальному об'єднанні - за допомогою неформальних норм і традицій, сутність яких залежить від рівня згуртованості групи, ступеня її «закритості» для членів інших соціальних систем. Тому на неусвідомленій неформальній основі виникають правила поведінки, порушення яких переважно карається суворіше, ніж у будь-яких формальних організаціях.

Неформальні об'єднання можуть бути організовані як у рамках формальних, так і поза ними. У першому випадку неформальні об'єднання є вторинними по відношенню до загальної організації. У другому випаду неформальні об'єднання існують незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів (різного роду об'єднання), психофізіологічних характеристик (студентів ігрової групи), особистої симпатії тощо. Контакти таких неформальних об'єднань ширші, глибші та більш значущі для індивідів, ніж зв’язки у формальному об'єднанні, де вони мають поверхневий характер. Саме такі об'єднання суттєво впливають на соціалізацію студентів.

Неформальне молодіжне об’днання ми розглядаємо як організацію, що характеризується високим ступенем згуртованості, особистісним характером спілкування, нечітко вираженою метою групової діяльності і неформальним контролем, який ґрунтується на традиціях і залежить від ступеня усвідомлення групового членства.

Сьогодні поняття «неформали» є широко вживаним у повсякденному житті. У громадській думці поняття «неформали» асоціюється з розпливчастим визначенням молодіжного об'єднання, що конфліктує з суспільством. У соціології неформальні об'єднання визначаються як різновид самодіяльних об'єднань молоді, які характеризуються орієнтацією на забезпечення міжособистісного спілкування, на задоволення соціально-психологічних потреб [ 18 ].

У педагогіці неформальні об'єднання тлумачаться, з одного боку, як групи чи об'єднання підлітків і молоді, домінантою поводження яких є неформальне (тобто близьке, довірче) спілкування один з одним, а з іншого -масові рухи і групи, які виступають проти стагнації і бюрократизму, висувають і реалізують пропозиції, альтернативні офіційним суспільним і державним органам та організаціям. Так, М. Ярмаченко розглядає неформальні об'єднання дітей і молоді як «соціальні групи з різною суспільною орієнтацією» [ 56 ].

З поданого вище аналізу, ми трактуємо сутність поняття неформальних об'єднань молоді як різноманітних молодіжних груп і об'єднань, що створюються спонтанно, на основі спільності інтересів, місця проживання, віку, що розрізняються за своєю як позитивною, так і негативною соціальною спрямованістю. У процесі свого розвитку об'єднання висувають свого лідера (одного чи декількох), мають свої власні або запозичені стиль і манеру поведінки, атрибутику, жаргон, моральні й етичні цінності, що збігаються або протилежні загальноприйнятим.

Таким чином, неформальне об'єднання молоді формуються на основі загального інтересу, бажання спілкуватися, разом проводити вільний час. Кожне неформальне молодіжне об'єднання виробляє свою систему цінностей: гасла, символи, форму одягу тощо, на основі яких розвивається специфічне почуття спільності, що актуалізується словом «ми». Усвідомлення «ми» є виявом психічного зв’язку, який об'єднує всіх членів і основою спільності та солідарності групи. Разом з цим в особистості виникає почуття уособлення, протистояння іншим. Члени об'єднання, зараховуючи себе до «ми», виділяють цінності, які відрізняють їх від інших, що визначаються як «вони» або «чужі».

Виникнення неформальних молодіжних об'єднань пов’язане:

1) з неможливістю формальних організацій охопити і регулювати всі процеси функціонування соціальної організації;

2) із своєрідністю діяльності юнака в організації, внесенням ним в організацію елементів більш широкого соціального середовища (інтересів, впливів), прагненням до «додаткової» (крім функціональної) взаємодії з іншими, до задоволення своїх різнобічних соціальних потреб [ 11 ].

Тому характерною ознакою неформальних молодіжних об'єднань є те, що вони легко вписуються в процес демократизації суспільства, однак можуть стати дестабілізаційним фактором. Психологічно для багатьох молодих людей, що конфліктують з дорослими, включення в неформальне об'єднання дає компенсаційний ефект. Не маючи раціональних засобів впливу на дорослих, вони за допомогою карнавальних, ритуально-символічних дій і зухвалого зовнішнього вигляду (наприклад, гребінь волосся на голові, залізні ланцюги, свастика, емблеми черепа як прикраси, розмальована джинсова куртка, сережка у вусі та ін.) частково знімає внутрішнє напруження, привертає увагу навколишніх. Такі шокуючі зовнішні засоби допомагають їм припинити внутрішній конфліктний діалог з дорослими, переводять їх в діалог зовнішній і допомагають зняти напругу. Результати психолого-педагогічних досліджень (М. Баяновська, І. Звєрєва, Л. Коваль, В. Прилуцький) підтверджують, що більшість активних неформалів після виходу з об'єднання вже не страждають комплексами, не «бунтують» з незначних приводів і за допомогою різноманітних інституційних форм інтегруються в суспільні відносини [ 8, 18, 24, 40 ].

Актуальним для нашого дослідження є з’ясування причин виникнення неформального молодіжного руху. Вагоме місце серед них займають психофізіологічні вікові особливості становлення особистості.

Важливим фактором виникнення неформальних молодіжних об'єднань є експансія засобів масової комунікації, що пропагують насилля, жорстокість, секс і т.д. Очевидним є зменшення їх духовного впливу на особистість молодої людини, що зумовлює девальвацію загальнолюдських цінностей Істини, Краси, Добра.

Сьогодні в Україні відсутня чітка молодіжна політика, яка б передбачала позитивну соціалізацію особистості. Очевидними є відсутність активної роботи з молоддю та управління нею, скоординованості культурно-дозвіллєвої, освітньо-виховної, організаційно-масової діяльності, відірваність її від інтересів молодих людей і формалізм у їх реалізації. Тому накопичується енергія, яка шукає свого втілення. Не відчуваючи взаєморозуміння, умов для самовираження в соціально-позитивних організаціях, юнаки йдуть у різні неформальні молодіжні об'єднання.

Однією з важливих причин виникнення молодіжних неформальних об'єднань, безумовно, лишається сувора регламентованість та адміністрування, де маса заходів проводиться «для галочки». Ці заходи нецікаві молоді, не потребують від неї активності у підготовці та проведенні, а значить не проникають у її душу, не захоплюють, не дають виявити свої здібності.

Таким чином, в першу чергу в сім'ї та соціумі необхідно шукати причини входження молоді у неформальні молодіжні об'єднання, тому що, очевидно, саме вони не створили їм належних умов для адаптації в своїй групі. У результаті переважно непристосована і неадаптована молода людина змушена шукати визнання в неформальному оточенні. Так, Е. Перрі зазначає, що «…вибір групи переважно провокується неправильним вихованням або його відсутністю взагалі в батьківському домі. Саме відсутність любові та тепла штовхає особистість у неформальне молодіжне об'єднання, де вона надіється компенсувати цей недолік інтенсивною дружбою. Кожен шукає взірець, на який він міг би орієнтувати своє життя, і, якщо в батька немає часу для нього, він охоче підпорядковується ієрархічному порядку, який встановлений об'єднанням».

У свою чергу М. Алемаскін, Л. Божович, К. Ігощев встановили, що порушення будь-яких потреб у сфері міжособистісних відносин в офіційних групах — сім'ї, групі, громадських організаціях — призводять до того, що особистість випадає із сфери їх впливу та потрапляє під вплив неформального оточення, стаючи учасником неофіційних об'єднань [ 6, 19 ].

Дотримується цієї позиції і О. Герд, який вважає психологічною основою об'єднання в стихійні організації «…природний потяг людей один до одного». Така єдність досягається солідарністю для досягнення будь-якої цілі, єдністю правил, які визначають життя об'єднання. Цементуючою основою кожного об'єднання, на його думку, є «внутрішнє переконання» (свідомість) осіб та «дух групи», тобто її громадська думка.

У свій час значну увагу вивченню неформальних об'єднань надавав С. Шацький. На його думку, стихійні об'єднання дітей і молоді «…хороші тим, що вони вільні, динамічні, наближені до життя та різноманітні». Він вважав, що позитивна їх роль у тому, що саме вони найбільш повно задовольняють потребу у вибірковому спілкуванні, в активності та самоствердженні, завдяки чому «так звані „вуличні хлопчиська“ володіють великою практичністю та добре орієнтуються у складних умовах оточуючого життя».

На необхідності участі молоді у неформальних молодіжних об'єднаннях як важливому факторі формування їх особистості наголошував В. Сухомлинський. Він відзначав, що кожна особистість характеризується властивим їй колом спілкування. По мірі розвитку коло спілкування розширюється. Якщо в перші роки життя коло спілкування обмежується членами сім'ї, то з роками з’являються спільні знайомі, друзі, приятелі, товариші з навчання, роботи і т.д., тобто неформальне оточення, яке найчастіше називають найближчим побутовим оточенням. Чим старшим стає особистіть, тим ширшим є коло її знайомих, її зв’язки все більше виходять за межі сім'ї. Її поведінка все більше починає залежати від друзів, приятелів, а не від викладачів і батьків. Тісні контакти з ровесниками стають важливим джерелом формування поглядів і звичок. Однак у нормальних умовах залишається коло більш тісного спілкування. Чим вужчим є це коло, тим більшу роль відіграють люди, які беруть участь у процесі спілкування і тим більший їх вплив.

Основними, на нашу думку, ознаками сформованості неформальних молодіжних об'єднань молоді є:

1. Наявність безпосередніх особистих контактів.

2. Високе емоційне залучення кожного до справи об'єднання.

3. Яскраво виражене у всіх членів об'єднання відчуття належності до неї, відчуття «ми» та його протиставлення відчуттю «вони».

4. Протиставлення засобів і способів задоволення виникаючих потреб, інтересів і нахилів.

5. Сувора стратифікація рольових позицій.

6. Специфічні (часто негативні) погляди на світ, вироблення загальних норм і правил поведінки, які втілюються в особливій «субкультурі».

7. Створення певного мікроклімату об'єднання з інтимністю та довірливістю відносин.

8. Автоматизація, закритість, замкнутість об'єднання, існування кругової поруки, групових секретів і таємниць, віддалення її від інших соціальних спільнот.

З аналізу психолого-педагогічної та соціально-педагогічної літератури ми визначили основні чинники формування неформальних молодіжних об'єднань.

Першим чинником неформальності є потреба особистості в самореалізації, тобто прагнення особистості бути самим собою, без чого жодна людина не може себе почувати повноцінною. Молода людина ще остаточно не засвоїла механізми соціального гальмування, які переважно стримують дорослих. Вона прагне до самореалізації, хоче бути самою собою. Саме це прагнення за відсутності вміння бути самим собою штовхає його (студента) на шлях пошуку чогось незвичайного, яке й знаходить він у неформальному молодіжному об'єднанні [ 11 ].

Другий чинник психології неформальності - зараження і наслідування. Студенти заражаються один від одного незвичайністю одягу, дій, ритуалів. У їхньому середовищі діють підсвідомі закономірності поширення моди. Незвичайне і дивне «заражає», вони починають один одного наслідувати. Саме зараження і наслідування полегшують завдання виділення його з навколишнього середовища [ 11 ].

Логічним продовженням є дія третього чинника неформальності - так званого «стадного інстинкту». Груповим він здається лише ззовні, глибинно, психологічно — це ознака групового («стадного») поводження. Зрозуміло, що прагнення виділитися, знайти автономність і незалежність має індивідуальний характер — одному виділитися важко, а гуртом — легше. Зараження і наслідування, накладаючись на індивідуальне прагнення до виділення, спотворюють мету, заради якої особистість починає ті чи інші неформальні дії. В результаті вона не виділяється, а навпаки, розчиняється в натовпі собі подібних.

Важливим чинником молодіжної неформальності є також наявність конкурентів, недоброзичливих опонентів і навіть ворогів. Саме в цьому випадку знову спрацьовує потреба виділення і виокремлення, але вже не на індивідуальному, а на стадному рівні. Підтримка «образу ворога» є однією із умов існування подібних неформальних молодіжних об'єднань. У ході нашого дослідження ми враховували агресивність (переважно вона має біологічну основу — несформовані гальмівні механізми), а також досить високий загальний рівень бездушності (якщо не жорстокості) нашого повсякденного життя. Тоді стає зрозумілою озлобленість, бажання бачити ворога в кожному, хто не входить у його об'єднання. До прагнення самоствердитися додаються не менш сильні прагнення захиститися та підвищити групову самооцінку [ 11].

На підставі зазначеного вище ми робимо висновок, що виникнення неформальних молодіжних об'єднань має двоїстий, активно-реактивний характер. З одного боку, це — природний, переважно спонтанний витік нагромадженої і невитраченої енергії особистості, з іншого боку — саме суспільство провокує такі дії тими негативними явищами, які проявляються в її розвитку.

Для більш глибокого розкриття сутності проблеми нашого дослідження актуальною є проблема типологізації молодіжних неформальних об'єднань. На сьогоднішній час існує декілька варіантів класифікації неформальних молодіжних об'єднань. Так, В. Лісовський групує рух неформалів за ставленням їх до суспільства на: соціально-позитивні, соціально-нейтральні й антисоціальні. Відповідно до спрямованості інтересів і видів діяльності автор усі неформальні молодіжні об'єднання поділяє на такі групи:

А. Групи культурно-дозвіллєвої орієнтації:

— сучасної молодіжної музики («фанати» групи чи співака, шанувальники різних напрямів моди, брейк-дансисти, панки і т.д.);

— спортивної орієнтації (військово-спортивні, шанувальники культу сили — «силовики», «атлети» та ін., болільники — «фанати» і ін.);

— технічної спрямованості (рокери-мотоциклісти, комп’ютерники та ін.).

Б. Групи альтернативного способу життя:

— містично-релігійні (кришнаїти, шанувальники гуру, східних філософій і т.д.);

— всі напрями руху «хіпі» («хіпі», «пацифісти», «системщики»).

В. Групи соціальної ініціативи:

— екологісти (захисники природи, «зелені» і т.д.);

— охорони і захисту пам’ятників історії і культури;

— фонди соціальної ініціативи широкого спектру дій;

— творчі спілки.

Г. Соціально-політичні групи:

— народні фронти і рухи;

— заочний соціально-політичний клуб [ 30, 31].

Власну типологію неформальних об'єднань підлітків і молоді створено також М. Топаловим, який виділяє:

1. Групи технічної спрямованості - «рокери», «скейтбордисти» та інші.

2. Групи спортивної спрямованості - «люгери», «силовики», «атлети», «чистильники», «ремонтники» та інші.

3. Філософсько-містичні групи — «панки», «хіпі», «будисти», «йоги», «пацифісти» та інші.

4. Суспільно-політичні групи — дискусійно-політичні клуби.

5. Групи правопорядкової спрямованості - «афганці», «десантники», «прикордонники"[ 56].

Сьогодні у психолого-педагогічній і соціально-педагогічній літературі існують також класифікації, в яких провідним критерієм неформальних об'єднань є самодіяльність, тоді об'єднання поділяються на: дозвіллєві; групи «забіяк»; «аутсайдери»; цивільної ініціативи [ 11 ].

У свою чергу А. Петровський, наприклад, вважає, що в наш час є три типи молодіжних об'єднань, які розподіляються насамперед за віком:

1) до 17 років — або підлітки та неповнолітні;

2) 18−24 роки — «молоді» дорослі;

3) від 25 до 29 років — молоді люди, які визначилися в житті, мають певний життєвий досвід [ 45].

На підставі зазначеного вище в залежності від вікових інтересів автор класифікує об'єднання на:

1) дозвіллєві - спортивні фанати-болільники, металісти, шанувальники рок-музики, музфанати, акваріумисти і т.д. Це об'єднання підлітків і молодих людей, об'єднаних спільними захопленнями. Сюди ж відносяться і компанії з гітарами і магнітофонами, що збираються у дворах. Він вважає, що в цих об'єднаннях немає нічого асоціального, це просто об'єднання спільного проведення дозвілля.

2) політизовані - екологісти, неонацисти, зелені та ін. Особи, що об'єдналися в ці групи, шукають способи задоволення своєї соціальної активності і домагаються поставлених цілей не завжди правомірними способами.

3) асоціальні чи антигромадські - наркомани, токсикомани, здирники-рекетири, гравці в азартні ігри — «наперсточники». Ці об'єднання є найбільш криміногенними.

Крім цього А. Петровський вважає, що будь-яке формування студентів і молоді, стаючи на шлях задоволення своїх меркантильних бажань, має тенденцію «зісковзувати по аморальних східцях» униз. І в дозвіллєвих об'єднаннях вони можуть вживати алкоголь, здійснювати негативні вчинки і правопорушення. Але це не є системою, а трапляється ситуативно. В асоціальних об'єднаннях ці негативні явища стали вже нормою, тому межі допустимого у цих об'єднаннях звужуються і зростає імовірність правопорушень.

Найбільш поширеною є типологія неформальних молодіжних об'єднань, в основі якої лежить спрямованість діяльності, запропонована І. Сундієвим. Схематично цю класифікацію зображено на рис. 1.1.

Аналіз сучасного стану діяльності неформальних молодіжних об'єднань дає підстави нам стверджувати, що саме остання класифікація є найбільш повною і дієвою на сьогоднішній день, а саме:

1. Агресивна неформальна діяльність.

До цих об'єднань відносяться ряд спортивних «фанатів», шанувальників футбольно-хокейних клубів. Мета об'єднання — емоційна розрядка в процесі «вболівання» на матчах і післяматчевих демонстраціях, прагнення виділитися з навколишнього середовища, продемонструвати за допомогою стилізованого одягу — шарфів, шапочок, емблем, значків, прапорів тощо — свою приналежність до улюбленої команди. Тому, спорт, спортивні заходи для студентів є лише приводом до спільних дій.

Екстремістські неонацистські об'єднання (праві) — це нечисленні групи (20−30 чоловік), у яких час, як правило, витрачається на копіювання зовнішньої нацистської атрибутики, створення таємних документів, присвоєння один одному звань і ін. Учасники об'єднань носять чорні куртки, вузькі короткі штани, гостроносі черевики на каблуках або чоботи, білі сорочки, вузькі чорні краватки. Елементами зачіски є голені скроні, стрижена потилиця, чубчик, можливий їжачок. Вони іноді знебарвлюють волосся, часто проколюють вуха, в одному з яких можуть носити металевий хрестик. Поширене татуювання (переважно нацистська свастика чи дві блискавки — стилізована абревіатура «СС» німецькою мовою, виколюється на зовнішній стороні плеча або на внутрішньому передпліччі).

Групи мають складну систему посвяти аж до кровного братання, іспитового терміну чи протиправної дії (переважно, хуліганського характеру), якими новоприбулий повинен довести свою рішучість, мужність, продемонструвати фізичні якості. Часом іспит нового члена групи перетворюється для нього в катування, що межує із садизмом. Групи мають численних «фюрерів», «босів», «шефів», «учителів» і т.д.

У цих групах акцентується увага на сильній особистості, відродженні духу «щирих чоловіків», пишуться різні листівки націоналістичного, расистського, антисемітського характеру. Активно проповідуються ідеї антигуманізму, людиноненависництва, насильства. Практикується вживання алкоголю, паління. Вживання наркотиків не спостерігається. Залежно від цілей лідера групи, вона може стати злочинною. Однак не тільки громадськість, але і більшість неформальних об'єднань, крім правого крила «панків» і «сатанистів», відносяться до правих екстремістів негативно, найчастіше вступаючи з «наці» у відкриті зіткнення.

Одночасно з утворенням «правих», розвиваються об'єднання «лівих» екстремістів — «ремонтників», їх різновиди: «люгери», «консерватори», «контролери», «законники», «чистильники», «чисті», «комісари» і т. ін. Вони об'єднуються для боротьби з іншими неформалами й, насамперед, з неофашистськими. Члени цих груп збираються і проводять багато часу поруч з тусовками «хіпі», «панків», «металістів», щоб «знати ворога». Чисельність груп — 30−40 чоловік. Групи можуть носити голосні назви, похідні від прізвищ видних політичних діячів, чиїм авторитетом прикриваються лідери цих об'єднань. Є такі назви як «Сполох», «Люди революції», «Друзі МВС», «Відплата», «Закон — для всіх» і т.п. Об'єднання цього типу відзначаються крайньою нетерпимістю до будь-яких проявів західної ідеології й особливо до зовнішніх ознак західної культури, що виявляється в гострій критиці та несприйнятті одягу іноземного виробництва, незвичайних зачісок і т.д. Це призводить до відмови від носіння імпортного одягу, паління іноземних сигарет, несприйняття закордонних артистів, що гастролюють у нас і т.п.

Основний вид діяльності «лівих» об'єднань — фізичне насильство стосовно інших неформалів: відбираються атрибути в металістів, імпортні речі в мажорів, зрізується довге волосся в хіпі. Причому всі ці дії супроводжуються побиттям, якому надається «виховне» значення. Діапазон форм діяльності дуже широкий: від демагогічних міркувань про користь соціально-економічних реформ — до систематичного насильства на межі садизму.

Характерно, що ці об'єднання діють тільки проти тих неформалів, які активно критикуються засобами масової інформації, тобто є забороненими. Якщо неформальному об'єднанню дається позитивна оцінка чи воно десь реєструється, виступи проти нього припиняються (випадки зі скейтбордистами, брейкерами).

Більшість із цих об'єднань активно займаються фізичною підготовкою: атлетичною гімнастикою, карате, самбо, боксом і т.д. Для цих цілей члени об'єднання самі охоче переобладнують горища, підвали, різні приміщення, створюючи імпровізовані спортивні зали. На заняттях, насамперед, відпрацьовуються прийоми нападу. В об'єднаннях «лівих» найбільшою популярністю користуються фізично розвинуті агресивні особи. Процвітає культ сили і жорстокості. Словниковий запас (сленг) бідний. Найбільш популярним є слово «ремонтувати», тобто змінювати відношення когось до предметів і явищ. «Ремонт» означає фізичний вплив.

У наш час спостерігається посилення криміногенності в подібних об'єднаннях. Особливо очевидно це на прикладі «качків», що все частіше використовуються кримінальними елементами як охоронці, а часом і виконавці.

Паління і вживання спиртних напоїв у цих групах допускається, тому що це вважається традиційним для нашої країни. Наркоманія засуджується. Середній вік об'єднання від 15 до 20 років. Причинами виходу з об'єднання для юнаків є армія, а для дівчат — заміжжя. Групи «Карате», «Конфу», «Ушу», «Кікбоксінгу» своєю метою проголошують фізичне і духовне самовдосконалення, оволодіння різними прийомами самооборони. Перші об'єднання виникли на початку 70-х років ХХ ст. Спочатку діяльність об'єднань цілком відповідала проголошуваним цілям. У них входили особи 20−35 років, переважно представники творчої, науково-технічної інтелігенції, студентства.

До початку 80-х років такі неформальні молодіжні об'єднання існували вже практично у всіх великих містах. Середній вік членів об'єднань почав складати 15−19 років. До їх складу ввійшло чимало учнівської та студентської молоді. Одночасно спостерігається відхід від початкової мети, посилення криміногенності [40]. На сьогодні кількість згаданих об'єднань збільшується. Одна з причин — поширення закордонних відеофільмів за участю Брюса Лі, Чака Норріса, Джекі Чана й інших кіноакторів-суперменів. Криміногенність подібних об'єднань полягає в тому, що карате, кунфу, ушу, кікбоксінг є не просто комплексами фізичних вправ, а системою рукопашного бою, оволодіння якими може бути використане в злочинних цілях.

Рис. 1.1 Типологізація неформальних молодіжних об'єднань

Крім того карате, кунфу, ушу й ін. припускають не тільки засвоєння техніки (прийомів), але і прийняття певної філософії, що ґрунтується на положеннях дзен-буддизму, синтоїзму, інших східних релігійних концепцій, головними постулатами яких є повне саморозчинення і безумовна покора «гуру» (вчителю, наставнику).

2. Неформальні об'єднання епатажної самодіяльності, в основі діяльності яких лежить виклик сформованим нормам, канонам, правилам: від одягу, зачіски — до мистецтва, науки.

Метою об'єднання молоді у такі групи є:

1) підтвердження належності до елітарної групи;

2) претензії на утворення «нової еліти».

Для сучасних студентів зовнішній епатаж часто є єдиною доступною (за рівнем розвитку, психологічним складом, соціальними можливостями) формою самовияву, самоствердження, прояву власного існування, спробою знайти адекватне середовище спілкування.

Найбільш характерним проявом неформальної епатажної самодіяльності є панки. Спосіб життя панка спрямований на епатаж публіки будь-якими засобами.

Його зовнішній вигляд покликаний викликати відразу, роздратування й обурення навколишніх. Зачіска — довгий «півнячий» гребінь — «ірокез» від потилиці до чола, що закінчується великим чубом. Волосся із боків вибрите до гребеня. Можливі модифікації: гребінь пофарбований в один колір, коротко підстрижене волосся над вухами — в інший. Використовуються зчеплені шпильками різних розмірів ланцюжки, що пронизують м’які тканини обличчя, хрящі і мочки вушних раковин. Шокує різнобій в одязі: полотняна роба на сорочці з жабо, шкіряний піджак на голе тіло, тільники, куртки з хутряними комірами та ін. Поширені значки, що символізують крайню неповагу до навколишнього оточення, наприклад, зображення відкритого рота з висунутим язиком, дулі, сексуальні символи тощо.

Словниковий запас, сленг панків грубий і принизливий. Наприклад, панкуючих дівчат називають «жабами». Клички панків: Свиня, Пацюк, Гній, Свищ і т.п.

Збираючись разом по 10−20 чоловік, панки роблять демонстративно епатажні акції. Ритуали насичені активною пантомімою, непристойними позами. Демонструється крайня неповага до дівчат. Відкрито пропагується сексуальна розпуста. Спілкування примітивне, переважно розповідаються численні «легендарні» історії про ті чи інші епатажні акції. У середовищі панків поширене вживання наркотичних і токсичних речовин. Демонстративний епатаж досить часто супроводжується відверто протиправними вчинками: бійки, наруги над особистістю, пам’ятниками, могилами, грабежі з метою приниження особистого достоїнства і т.д.

Неформальні об'єднання мажорів використовують для одягу речі якоїсь однієї західної країни. Відповідно, з’являються «псевдомериканці», «псевдоанглійці», «псевдофіни» тощо. Мажори, що входять у ці об'єднання, називають один одного «псевдюшниками» чи просто «псевдоамерика», «псевдоіталія» і т.д. «Псевдофранцуз», наприклад, зобов’язаний носити всі речі - від шкарпеток і нижньої білизни до верхнього зимового одягу, — виготовлені винятково французькими фірмами. Використання речей, виготовлених в іншій країні, суворо засуджується. Лише на рівні «солідняків», тобто найбільш «шановних» в ієрархії мажорів дозволені будь-які комбінації елементів одягу, незалежно від країн-виробників.

Як правило, основним мотивом включення в об'єднання мажорів є прагнення до матеріального збагачення і володіння фірмовими речами. Вік мажорів — від 14 до 25 років. Зазвичай, це діти забезпечених батьків — школярі, студенти, діти підприємців і «нових українців».

Починаючі мажори — «реднеки», тобто студенти, що прагнуть наслідувати «соліднякам».

Ідеал мажорів — активна, ділова, сильна людина, спрямована своїми поглядами на процвітання Заходу. Відповідно, вони не вживають наркотики, що руйнують розумові здібності і псують зовнішній вигляд. Багато з них займаються спортом, особливо популярні атлетична гімнастика, різні види боротьби, теніс, вивчення на побутовому рівні іноземної мови. Все це, на їхню думку, може знадобитися в жорстких умовах тіньового ринку.

Неформальні об'єднання рокерів — це об'єднання, в яких обов’язковим атрибутом є мотоцикл. Основний контингент — школярі, студенти училищ і технікумів середнім віком від 14 до 20 років. Рокер зобов’язаний прекрасно їздити на мотоциклі, вміти робити визначені акробатичні трюки, наприклад «козлити», що означає установку мотоцикла в русі на заднє колесо і подолання в такий спосіб певної відстані, стрибати з трампліна на мотоциклі, «джигітувати» і т.д.

Рокери змінюють технічні характеристики своїх мотоциклів з метою посилення потужності двигуна. Збираючись групами по 50−100 чоловік у нічний час, вони демонструють один одному майстерність водіння. Закінчується збір ритуальною подорожжю вулицями міста, коли знімаються глушники і розвивається максимальна швидкість [ 40 ].

Наркоманія і токсикоманія не розповсюджені. Багато рокерів мають супутниць, яких називають «рокерами» чи «вершницями» і які, зазвичай, супроводжують у нічних поїздках своїх «наїзників». Спільні нічні прогулянки сприяють встановленню сексуальних контактів між «наїзниками» і «вершницями». Значна частина рокерів не має водійських посвідчень. Зафіксовано випадки викрадення мотоциклів. Антисоціальність поводження рокерів різко збільшується, якщо відбувається зближення рокерських лідерів з карними елементами. На сьогоднішній день рух рокерів швидко поширюється, зокрема і за рахунок залучення до нього значної частини молоді, що повернулася зі служби в армії.

«Попери» — неформальні об'єднання молоді віком від 14 до 20 років (школярі, студенти, переважно із забезпечених родин), що зараховують себе до «еліти» суспільства. Їхній основний принцип — не звертати увагу на негативне в житті, а насолоджуватися тим, що є, концентруючись на зовнішніх ознаках «елітарності»: модний одяг (частіше — «класичний» стиль), акуратні модні зачіски, вишукано-правильна мова. Модним є володіння іноземними мовами, особливо англійською. Епатажність поперів виявляється в підкреслено зневажливому ставленні до навколишніх, прагненні до зухвалої респектабельності. Вони активно бойкотують будь-яку суспільну діяльність, а також роблять спроби залучатися до роботи офіційних інститутів.

3. Неформальні об'єднання культурної самодіяльності - спрямовані не стільки на створення нових художніх цінностей, скільки на створення «культури для себе», культури, що відповідає насущним потребам конкретної особистості, групи. Об'єднання цієї спрямованості можуть також обслуговувати інші форми самодіяльності, наприклад, субкультуру хіпі, панків, «чорну романтику», злочинні об'єднання та ін. [ 11 ].

Найбільш характерним проявом культурної самодіяльності є рок-музика. Серед музичних розваг молоді цей напрям став домінуючим. Відповідно до результатів опитування рок-музикою захоплюються від 47% до 73% молоді. З усіх жанрів музики саме рок-музика користується в молоді найбільшою популярністю.

До сьогоднішнього дня серед рокерів виділяються групи «бітломанів» — шанувальників ансамблю «Бітлз», шанувальників «Нової хвилі» (ньювейвщики), рок-н-ролу, хард-рокери — шанувальники «важкої долі». Металісти — шанувальники одного з напрямів «важкого металу», є найбільш поширеними. Особливості зовнішнього вигляду металістів виражені певною мірою модифікованим стилем «панк»: здиблена фіксована, часто багатобарвна зачіска, атрибутика насичена виробами зі шкіри і численних металевих заклепок, пряжками тощо. Стиль одягу й атрибутика змінюються залежно від регіонів. Ритуально активна поведінка «металістів» на концертах приводить часто до безладу в залі.

До металістів приєднується значне число «несправжніх металістів», так званих «лохів». Саме на них припадає велика доля хуліганських дій. Для лохів характерна поверхнева інформованість, переважно на рівні назв ансамблів чи імен їх лідерів. Лохи беруть на себе роль «хранителів чистоти прихильників справжнього металу», що приводить до відверто протиправних вуличних зіткнень. Серед металістів багато осіб невротизованих, з високим рівнем тривожності.

Усе це не стосується студентів, які дійсно глибоко цікавляться історією і специфікою рок-музики. Вони проводять свій вільний час, прослуховуючи різні музичні надбання, обговорюючи проблеми «хеві-метал» і інших напрямів року. Підлітки цієї категорії мало цікавляться атрибутикою, неагресивні і зазвичай є справжніми знавцями рок-музики [ 7 ].

Існують також неформальні музичні групи, що об'єднують шанувальників певного ансамблю чи співака тощо.

Неформальні групи брейкерів об'єднують шанувальників брейк-дансу (дослівно — ламаний, рідкий) — танцю з елементами акробатики, спортивної гімнастики. До складу брейкерів входять учні шкіл, училищ, технікумів, студенти вузів віком від 14 до 22 років. Зовнішній вигляд визначається елементами «верхнього брейку» (стиль «робот», «гумова людина») — вузькі темні окуляри, рукавички та «нижнього брейку» («цеглини») — спортивний стиль одягу, взуття, налобні стрічки. Брейкери, як правило, не вживають наркотиків, токсичних речовин, алкоголю, не палять.

Найбільш складним проявом неформальних об'єднань культурної самодіяльності є групи «хіпі». Головний атрибут хіпі - це довге розпущене волосся, що носять як чоловіки, так і жінки, часто розчісуючи його на прямий проділ. Вони досить часто носять тонку пов’язку, яка охоплює чоло, скроні і потилицю. Юнаки часто відпускають бороду. Слово «хіпі» походить від англійського прикметника «хап» — жаргонного слова, що означає «схиблений». Поступово воно трансформувалося в «хіп», а потім і в «хіпі».

Є й інша версія походження цього слова. Деякі автори вважають його похідним від «хіп», що на сленгу негрів-джазистів означає інтуїтивну здатність відчуття якості звуку. Це вказує на зв’язок руху хіпі з барово-джазовим середовищем великого міста.

Основна світоглядна позиція хіпі - заперечення традиційних морально-етичних норм. Так, наприклад, еталону «ділової людини» — завжди вишукано одягненої, яка витрачає свої зусилля на досягнення успіху, хіпі протиставляють лахміття. Ігноруючи норми моралі, законний шлюб, вони віддають перевагу вільному коханню.

Одним з ідолів руху хіпі стали наркотики — той головний засіб, за допомогою якого вони намагалися змінити свідомість людей, звільнити його від тиранії суспільства. Хіпі стверджували: «наркотики — рай на землі». Саме з хіпі пов’язане зародження і широке поширення наркоманії серед молоді Заходу. Вітчизняні хіпі наслідують західні не тільки в стилі поведінки, одязі, атрибутиці, але й взяли на озброєння і деякі їх ідеї. Все, що сковує волю в їх розумінні, — «зло». Зло — служба в армії, тому що це суперечить пацифістським поглядам хіпі; зло — міліція («полісі»), тому що обмежує свободу тощо.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой