Особливості розвитку зовнішньої торгівлі інноваційними продуктами

Тип работы:
Научная работа
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Наукова робота

на тему: «Особливості розвитку зовнішньої торгівлі інноваційними продуктами»

Київ 2011

Особливості розвитку зовнішньої торгівлі інноваційними продуктами

Глобалізаційні процеси, що торкнулись усіх сфер світової економіки, відкрили широкі можливості для країн, що розвиваються. Вони послугували каталізатором переходу до постіндустріального типу економічного зростання, що характеризується низкою особливостей, які впливають на кожну з цих країн і на світ в цілому. Дана стадія економічного розвитку супроводжується:

динамічним нарощенням структурних змін в економіці внаслідок постійних змін технологій, збільшенням частки послуг у ВВП та зменшенням частки промисловості при стабільно низькій питомій вазі сільського господарства;

подорожчанням невідтворюваних мінеральних ресурсів через вичерпання кращих родовищ, а також трудових ресурсів за умов підвищення рівня добробуту суспільства, тобто обмеженням можливостей нарощення систенсивних чинників зростання, притаманних індустріальній стадії;

основним чинником зростання стають інновації, які зумовлюють підвищення конкурентоспроможності економіки країни за рахунок кардинального зниження рівня матеріалоємності та енергоємності виробництва, зростання продуктивності праці в цілому;

підвищенням ролі науки, освіти і культури, активізацією розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Вищий рівень розвитку цих галузей стає важливою конкурентною перевагою розвинених країн, яка уможливлює продукування інновацій, розвиток високотехнологічних виробництв і випуск продукції вищої якості.

З огляду нерівномірного забезпечення природними та матеріальними ресурсами, інноваційний потенціал країн є неоднаковим. Тому науково-технологічна гонка як адекватна реакція на виклики зовнішнього глобалізованого середовища створює потужні стимули для торгівлі технологічномісткою продукцією, а саме інноваційними продуктами та інноваційною продукцією. Останні категорії досить часто вважають тотожними, але між ними існує різниця.

Відповідно до чинного вітчизняного законодавства інноваційний продукт є результатом НДДКР нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії, що підвищує науково-технічний та технологічний рівень та є конкурентоздатним. На практиці він є реалiзацiєю (впровадженням) вiдкриттiв або об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ). До останніх належать:

винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності у будь-якій сфері технологій (пристрій, речовина, нове застосування відомого продукту);

промисловий зразок — результат інтелектуальної діяльності в галузі художнього конструювання для задоволення ергономічних потреб (форма, креслення);

інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу;

топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднання між ними.

Зазначені різновиди інноваційних продуктів зараховують до уречевлених технологій, на які виробник має державні охоронні документи (патент, свідоцтво), а власник — право на використання;

«ноу-хау» — на практиці розглядається як нерозголошені знання, досвід, технологічна документація, раціоналізаторська пропозиція, секрети виробництва, тощо, на які не має охоронного документа, але його застосування суттєво підвищує науково-технічний рівень виробництва.

Невід'ємною складовою поширення інноваційних продуктів є знання про те як їх створити. В цьому випадку розглядають неуречевлені технології, такі як:

патент — документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий, виключне право на винахід;

ліцензія — документальний дозвіл на використання патенту або «ноу-хао» з правом вироблення певної продукції.

Досить часто уречевлені та неуречевлені технології потребують технологічних послуг у вигляді навчання персоналу, науково-технічних, інжинірингових, консалтингових робіт, тощо.

Поняття «інноваційна продукція» включає нові конкурентоздатні товари чи послуги, які:

— виробляються (будуть вироблені) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатними i мають суттєво вищі техніко-економічні показники;

— можуть бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту.

Звідси, інноваційна продукція є похідною від інноваційного продукту, тому продукування останніх є пріоритетним завданням, особливо зважаючи на нерівномірність розподілу та використання інтелектуальних ресурсів. З огляду цього головним предметом торговельних відносин як вирішального чинника економічного розвитку країни стають інноваційні продукти.

Для розкриття економічної сутності поняття «зовнішня торгівля інноваційними продуктами» враховують значення порівняльних переваг торговельної країни та ефект, отриманий нею від торгівлі. З огляду на це, дана дефініція трактується як форма міжнародних економічних відносин, представлена у вигляді сукупності експорту технологій і супутніх послуг, у виробництві яких країна має порівняльні переваги, та імпорту технологій і супутніх послуг, у виробництві яких країна не має порівняльних переваг, що спрямовані на досягнення економічного зростання країни.

Важливо зазначити, що вирішального значення для економічного розвитку набуває рівень технологічної місткості продуктів (товарів та послуг). Мова йде про частку витрат на розробку технологій у загальній собівартості отриманого інноваційного продукту. За класифікацією ОЕСР, з 1994 р. галузі промисловості прийнято поділяти на високотехнологічні - з часткою витрат понад 5%, високі технології середнього рівня — 3,0−4,9%, низькі технології середнього рівня — 1,0−2,9% та низькі технології - менше 1,0% (табл. 1).

Таблиця 1 — Класифікація інноваційних продуктів з огляду на їхню технологічну місткість за підходом ОЕСР

Рівень технологічної місткості

Частка витрат на розробку в загальній собівартості

Галузі виробництва

Товарні групи за УКТЗЕД

Високі технології

понад 5,0%

Аерокосмічна та фармацевтична галузі, обчислювальні машини та обладнання, офісна техніка, електроніка

29*, 30*, 84*, 85*, 87*, 88*, 90*, 93*

Високі технології середнього рівня

3,0 — 4,9%

Наукові прилади, автомобілі, електричні та неелектричні машини, інші транспортні засоби, хімічна промисловість

28*, 29*, 30*, 32*, 38*, 39*, 84*, 85*, 86, 87*, 88*, 90*, 93*

Низькі технології середнього рівня

1,0 — 2,9%

Виробництво гумових та пластмасових виробів, чорних та кольорових металів, готових металевих виробів, мінеральних продуктів, нафтопереробку та суднобудування

25 — 27, 28**, 31, 32**, 33 — 36, 38**, 39**, 40, 68 — 83, 84**, 85**, 89, 91, 92

Низькі технології

менше 1,0%

Паперове виробництво, текстиль та одяг, харчові продукти, напої та тютюн, дерево та меблі

01 — 24, 37, 41 — 67, 94 — 97

* - окремі товарні позиції відповідно до Наказу Мiнiстерства промислової політики України № 80 «Про затвердження Методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств» від 08. 02. 2008 р.

** - окремі товарні позиції, що не зазначені в Наказі № 80 Мiнiстерства промислової політики України

На сучасній стадії розвитку в світовому господарстві посилюється тенденція зростання інноваційного сектору виробництва, що неабияк розширило ринок технологій. Даний місткий сегмент світового ринку відзначився позитивними тенденціями для всіх рівнів технологічно-місткого виробництва. Але згідно з інформацією Global Insight World Industry Service database на ринку технологій відбуваються значні зрушення на користь високотехнологічних товарів. Так, за період з 1995 р. по 2008 р. виробництво зазначених товарів зросло в 2 рази, а загальний обсяг високих технологій у 2008 р. було оцінено в 4,02 трлн. дол. США або 6,6% світового ВВП.

Статистично доведено, що для країн Центральної та Східної Європи торгівля високотехнологічною продукцією (особливо експорт) впливає на економічне зростання більше, ніж зовнішня торгівля загалом. Водночас постійні зміни в технологіях виготовлення продукції, збільшення ступеню її диференціації та індивідуалізації, зростаюча необхідність забезпечення супроводу товару відповідними послугами посилюють динамічність та непередбачуваність розвитку інноваційного сектору.

Розвинені країни приділяють велику увагу прискоренню реалізації інновацій, оскільки на початкових етапах цього процесу забезпечується можливість отримання надприбутків. Це зумовило тенденцію суттєвого перевищення темпів зростання світового експорту високотехнологічної продукції над її виробництвом. За період з 1997 р. по 2010 р. експорт високотехнологічних товарів зріс у три рази, досягнувши 2,92 трлн. дол. США, і у 2010 р. склав понад 70% всього виробленого обсягу продукції високих технологій (рис. 1).

/

Рис. 1 — Динаміка виробництва і експорту високотехнологічної продукції

Основними експортерами високотехнологічної продукції нині є азійські «молоді тигри» (Сінгапур, Корея, Тайвань, Таїланд, В'єтнам, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, а також Індія), США, ЄС та Японія. Їхня сукупна частка в експорті високотехнологічної продукції у 2010 р. складала близько 67%, проти 82% у 1997 р. Зменшилася частка в експорті основних продуцентів інновацій — США, ЄС та особливо Японії, частка якої через зменшення капіталовкладень у цю сферу скоротилось з 18% до 8%.

/

Рис. 2 — Частка окремих країн у світовому експорті високих технологій

При цьому впродовж 1997−2010 рр. втричі зросла частка Китаю — з 6 до 18% (рис. 2).

Однак вказана структура є відносною і не враховує різниці між продуцентами інновацій та країнами, що їх намагаються наздоганяти. Перші мають великий інноваційний потенціал, що дозволяє розробляти принципово нові технології і отримувати якісно нову продукцію та послуги. Другі не створили інноваційного потенціалу та оперують залученими технологіями. До останніх належать, передусім, Китай, який має високі темпи зростання за рахунок використання у виробництві дешевої робочої сили і масивних технологій, розроблених у країнах-інноваторах. Їм у цьому сприяють транснаціональні корпорації, зацікавлені в містких ринках і дешевій робочій силі. ТНК інвестують великі кошти у ринки, що розвиваються і передають місцевим фірмам вже відпрацьовані технології і досвід управління.

По мірі розвитку сектору високих технологій у розвинених країнах Європи, США і Японії зростала частка експорту високотехнологічної продукції у обсязі її виробництва (табл. 2). Ще яскравіше проявляється ця тенденція у Китаї і Філіппінах, які проводять агресивну політику завоювання ринків високотехнологічної продукції.

Таблиця 2 — Частка експорту високотехнологічної продукції в обсязі виробництва окремих країн в 2005—2010 рр. (%)

Країна

2005

2006

2007

2008

2009

2010

ЄС (27), в т. ч. :

9,38

17,83

16,02

16,26

14,54

14,25

Великобританія

27,34

32,07

28,02

33,64

19,51

19,26

Мальта

-

71,76

51,98

58,10

52,52

50,16

Нідерланди

23,82

35,45

30,52

28,60

25,71

22,21

Німеччина

12,90

18,01

16,95

16,70

14,22

13,52

Угорщина

6,82

26,42

25,69

23,99

25,20

24,15

Фінляндія

14,70

27,33

26,41

22,50

21,48

21,23

Франція

18,72

24,30

20,02

21,20

18,86

20,24

Норвегія

14,00

17,13

17,31

18,56

18,05

19,88

Сінгапур

53,92

62,56

56,58

57,79

46,40

50,77

США

30,79

33,66

29,92

30,08

28,54

27,12

Швейцарія

13,91

19,31

21,93

21,88

21,67

23,01

Японія

26,13

28,35

22,47

21,61

18,96

17,87

Філіппіни

36,81

72,58

70,73

67,64

68,86

66,27

Китай

10,53

18,58

30,60

30,30

29,71

28,66

На сучасному етапі розвитку світової економіки безумовним лідером за інноваційним потенціалом і масштабами зростання інноваційної діяльності є США: за останні 50 років частка цієї країни у обсязі техніко-технологічних інновацій сягала більше 60%.

Основним напрямом структурних зрушень у промисловості США у цей період був випереджаючий розвиток комплексу наукомістких галузей (конструювання і виробництво комп’ютерів, приладобудування, авіакосмічна промисловість), що зумовлено наступними чинниками:

більш високою, ніж у традиційних галузях, нормою продукту. Так, у 2009 р. відношення чистого продукту до акціонерного капіталу у виробництві комп’ютерів і електронних продуктів складало 10,2%, електрообладнання — 18,3% при збитковості випуску транспортного обладнання;

концентрацією у наукомістких галузях близько 80% обсягу корпоративних фінансових ресурсів і наукових працівників;

швидшим, ніж у інших галузях, впровадженням у виробництво нових моделей комп’ютерів і програмного забезпечення, використанням принципово нових видів бездротового комунікаційного устаткування, широкосмугового зв’язку та інших нових видів мереж, а також розширенням застосування роботів та гнучких виробничих систем;

випереджаючим створенням широкої мережі венчурних підприємств, які при порівняно невеликих інвестиціях забезпечують високу ефективність науково-технічних розробок. Це прискорювання впровадження новацій у масове виробництво. За окремими оцінками в наукомістких галузях американської економіки число таких підприємств перевищувало 20%.

Пріоритетний розвиток групи наукомістких галузей і пов’язаних з ними послуг забезпечувався збільшенням інвестицій, які у 2008−2010 рр. складали 45% їх загального обсягу в економіку США. В результаті у країні був створений масштабний високотехнологічний сектор, в якому швидко здійснюються інновації, розробляються нові технології, методи організації виробництва та управління. Американські корпорації активно розширюють варіанти комерційного використання перспективних науково-технічних розробок. З цієї метою формуються нові сегменти ринку високотехнологічних товарів і послуг.

Ключовими напрямами комерційного використання високих технологій, розроблених у США, є:

інформаційно-кібернетичне обслуговування населення, адміністративних структур, бізнесу;

створення систем універсального моніторингу стану виробничих процесів, громадських і природних структур на основі мереж із мільярдів датчиків, які реєструють різні параметри механічного, фізико-хімічного, біологічного, екологічного характеру;

революційні зрушення в технічній базі інформаційних технологій, які полягають у прискореному розвитку бездротових технологій широкосмугового доступу до інформаційних мереж, а також у переході до електронних елементів і схем на основі пластмас;

розвиток медичних послуг на базі реалізації досягнень біоелектроніки, що створює нові можливості для підвищення якості і довголіття мільйонів людей.

Важливим феноменом високотехнологічного сектору американської технології є тривале зниження цін напівпровідників, яке впливає на здешевлення великого спектру продукції, у виробництві яких вони використовуються, зокрема, комп’ютерів, телекомунікаційного обладнання, літаків, автомобілів, наукового обладнання і маси інших товарів. При цьому спостерігається постійне підвищення заробітної плати працівників цього сектору, тобто продовжується тривала тенденція здешевлення техніки і подорожчання висококваліфікованої праці.

Виробництво високотехнологічної продукції має значно високу ефективність порівняно з продукцією нижчих технологічних укладів, що складає вагому мотивацію для виробників цієї продукції.

Так, у добуванні вугілля створюється додана вартість лише 1−2%, виробництві теплової енергії - 3−4%, виплавці сталі - 5−7%, тоді як у виробництві сучасного комп’ютера — 1500%. У вартісному вимірі виплавка 1 кг металу приносить 0,01 дол. США прибутку, добування 1 кг сирої нафти — 0,05 дол. США, 1 кг сучасного авіалайнера — 1000 дол. США, 1 кг комп’ютерних мікропроцесорів («чипів») новітнього покоління — 5000 дол. США прибутку. Тому передові країни орієнтують розвиток своєї економіки таким чином, щоб основний приріст ВВП забезпечували додана вартість високотехнологічних галузей.

Додана вартість, створена у виробництві високотехнологічної продукції, впродовж 2005−2010 рр. складала в середньому 15% в загальному обсязі доданої вартості, створеної у світовій промисловості. У 2009 р. глобальне виробництво продукції створило додану вартість обсягом 6,02 трлн. дол. США, а в 2010 р. — 8,4 трлн. дол. США (рис. 3).

/

Рис. 3 — Динаміка світової доданої вартості, створеної промисловістю за різними рівнями технологій

Така стабільність частки високотехнологічної продукції у світовій доданій вартості пов’язана, на наш погляд, з відносно невеликою кількістю розвинених країн та країн, що розвиваються, які розробляють високі технології. У світовому експорті проявилась стійка тенденція зростання обсягів високотехнологічної продукції. Аналіз галузевої структури експорту передових технологій показав, що найвищим темпом зростала продукція фармацевтичної промисловості, обсяг якої у 2007 р. складав 79 млрд. дол. США, а в 2010 р. — 395 млрд. дол. США, тобто зріс за вартістю у 4,6 рази. Дещо меншими темпами зростав експорт засобів зв’язку, обсяг яких за останні 10 років зріс майже в 3 рази і у 2010 р. складав понад 452 млрд. дол. США, а також медичного, точного і оптичного обладнання, обсяг якого зріс з 378 млрд. дол. США до 1314 млрд. дол. або майже в 3,5 рази. Дещо уповільнилось зростання експорту авіаційно-космічної, комп’ютерної та офісної техніки. Її обсяг зріс відповідно з 87 млрд. дол. США та 218 млрд. дол. США у 2007 р. до 178 млрд. дол. США та 585 млрд. дол. США у 2010 р. (рис. 4).

/

Рис. 4 — Структурна динаміка світового експорту високих технологій за галузями промисловості, 2007−2010 рр.

Однією з причин менших темпів зростання торгівлі комп’ютерною та офісною технікою спеціалісти вважають стандартизацію виробництва такого обладнання, перехід від закритих до відкритих систем у багатьох технологічних процесах. Тому на додаток до придбаного устаткування потрібно збільшити постачання послуг з необхідного навчання та обслуговування високотехнологічної техніки.

Можливості отримання більш високої доданої вартості спричиняють загострення міжнародної конкуренції на ринку інновацій. Тому, при орієнтації економічного розвитку країни на високотехнологічні галузі виробництва, зростає роль держави та міжнародних корпорацій як головних гравців — власників інноваційних продуктів. З огляду на це простежується тенденція до концентрації тріадних патентів передусім у розвинених країнах ЄС, США та Японії. Їх частка в загальній кількості зареєстрованих патентів впродовж 2005−2010 рр. дещо зросла (крім Японії, де вона не змінилась) і складала у 2010 р. 29%, 31% та 28% відповідно, але водночас за кількістю патентів найбільше зростання відмічалось у Японії (15,8%), США (8,2%), ЄС (7,4%). Спостерігається також поступове розширення частки інших країн-власників дороговартісних патентів, яка зросла з 5 у 2005 р. до 9% у 2010 р. (рис. 5).

Рис. 5 — Кількість зареєстрованих тріадних патентів окремими країнами

Інтенсивний розвиток ринку інновацій спричинений активними діями транснаціональних корпорацій, які за різними оцінками, володіють переважною часткою патентів. Тенденція монополізації ринку простежується ще з 90-х років ХХ ст., коли приватні особи зареєстрували в Офісі патентів та торгових марок США 20% патентів, а корпорації - 74%. У 2010 р. частка корпорацій досягла 96%, а приватних осіб — зменшилась до 4%, що пов’язано зі зростанням витрат на НДДКР, які не під силу окремим винахідникам. Варто зазначити, що, за оцінками Всесвітньої організації інтелектуальної власності, патент отримує лише кожний 3−4 винахідник, що подав заяву за процедурою РСТ (Patent Cooperation Treaty — Міжнародний договір у сфері патентного права). А це означає, що ринок технологій стає все більш динамічним, задаючи темп реалізації результатів інноваційних розробок провідних країн-інноваторів та поглиблюючи асиметрію технологічного розвитку країн світу.

Зростання витрат на наукові дослідження та їх комерціалізацію, а також конкуренція на ринку інновацій започаткувало тенденцію створення альянсів між корпораціями різних країн для спільного вирішення науково-технічних проблем. Офіційні дані CATI (Cooperative Agreemants and Technology Indicators — Угоди про співробітництво та технологічні індикатори) свідчать, що у 2008 р. з 900 новостворених технологічних альянсів принаймні дві третини включали компанію резидента США. При цьому спостерігається посилення кооперації між фірмами США та ЄС: кількість утворених ними альянсів зросла з 2005 р. майже в півтора рази і досягла 30% від загального числа таких альянсів, і зменшення числа альянсів американських та японських компаній з 20% всіх альянсів до 10%. Ці процеси вказують на концентрацію технологічних можливостей розвинених країн, яка ґрунтується на стратегічних технологічних альянсах. За цих умов інноваційний продукт в основному використовується в країні базування, а в міру його старіння — передається у філії і далі продається за кордон у вигляді ліцензій, тобто головним напрямом торгівлі інноваціями стала внутрішньокорпораційна торгівля. На неї у 2008 р. припадало близько 60% всіх платежів, а у 2010 р. — майже 90%.

За даними Світового банку, торгівля ліцензіями впродовж 2008−2010 рр. зросла втричі, а її оборот досягнув 185 млрд. дол. США (табл. 3).

Таблиця 3 — Платіжний баланс роялті та ліцензійних платежів окремих країн, млрд. дол. США

Країна

Платежі

Надходження

Баланс платежів

2008

2009

2010

2008

2009

2010

2008

2009

2010

ЄС 27, в т. ч. :

25,28

56,68

81,29

16,02

41,01

51,55

-9,26

-15,67

-29,74

Великобританія

5,20

9,46

10,61

6,08

13,30

13,90

0,88

3,84

3,29

Ірландія

2,72

19,22

0,08

0,13

0,77

1,32

-2,59

-18,45

-28,46

Нідерланди

3,01

3,69

3,53

2,37

3,87

4,87

-0,64

0,17

1,34

Німеччина

5,92

7,44

11,96

3,13

7,14

8,79

-2,78

-0,30

-3,17

Франція

2,32

3,09

4,92

1,85

6,22

10,27

-0,47

3,12

5,35

Швеція

1,00

1,51

2,00

0,89

3,48

4,94

-0,12

1,97

2,93

Канада

1,89

6,90

8,77

0,37

2,77

3,43

-1,51

-4,14

-5,33

Китай

-

5,32

10,32

-

0,15

0,57

-

-5,16

-9,75

Сінгапур

1,70

9,31

9,15

0,07

0,62

0,84

-1,63

-8,69

-8,31

США

6,92

24,61

26,62

30,29

64,40

91,60

23,37

39,78

64,99

Японія

9,42

14,65

18,31

6,01

17,66

25,70

-3,41

3,00

7,39

Усього в світі

51,99

138,04

184,82

53,90

131,79

180,56

1,91

-6,25

-4,26

З таблиці видно, що основними чистими експортерами — постачальниками ліцензій на світовий ринок високих технологій є США, Японія, Великобританія, Франція, Швеція. Для цих країн-інноваторів характерною тенденцією нині є здійснення наукових розробок та комерціалізація їх результатів не для впровадження у виробництво, а для продажу патентів країнам з аналогічним рівнем технологічного розвитку або тим, що розвиваються.

Найбільшим експортером роялті та ліцензійних платежів залишається США, чий експорт у 2010 р. сягнув 91,6 млрд. дол. США або 0,6% від обсягу ВВП; 5% від загального експорту та понад 50% світових надходжень від торгівлі ліцензіями.

Країни-імпортери ліцензій придбають існуючі технології, зменшуючи тим самим власні витрати та час проведення НДДКР, що набуває виключного значення з огляду на скорочення життєвого циклу товарів і технологічних процесів.

Чистими імпортерами ліцензій є окремі країни ЄС (81,29 млрд. дол. США), Сінгапур (9,15 млрд. дол. США), Канада (8,77 млрд. дол. США) та Китай (8,19 млрд. дол. США). Виплати цих країн у 2010 р. склали близько 60% світових ліцензій платежів та роялті. Серед країн ЄС найбільш залежними від імпорту технологій є Ірландія та Німеччина. На їх частку припадає понад 50% ліцензійних платежів ЄС.

Дослідження показують, що розширення ринку високотехнологічномісткої продукції у світі супроводжується активним зростанням складності товарів та їх систем і збільшенням потреб у комплексному вирішенні технічних проблем, необхідністю підготовки персоналу, спроможного надавати допомогу в експлуатації техніки, управлінні тощо.

За даними UNCTAD, експорт наукоємних послуг, що ґрунтуються на ІКТ, у 2010 р. досяг в країнах «Великої сімки» 635 млрд. дол. США або 23% світового експорту послуг. Найбільш вагомими були бізнес-послуги — інжиніринг, аудит, консалтинг, маркетингові дослідження, реклама, які складали 48% загального експорту послуг цієї групи найбільш розвинених країн.

За окремими оцінками, вартість наукоємних послуг, які супроводжують інноваційні продукти, майже в 4 рази перевищує вартість комерціалізованих технологій.

Таким чином, сучасному етапу розвитку торгівлі інноваційними продуктами притаманні такі тенденції:

нерівномірний розподіл науково-технічної активності країн та їх намагання скоротити власне технологічне відставання спричинило переважання кількості країн — імпортерів ліцензій та патентів над експортерами з метою отримання стратегічних конкурентних переваг;

як наслідок відбувається розширення кола країн-учасників ринку технологій з метою забезпечення приросту доданої вартості високоприбуткових галузей як основного джерела економічного розвитку;

під впливом глобалізації ринку інновацій торгівля такого роду продукцією стає більш динамічною, що забезпечує її інтенсивний та випереджаючий розвиток порівняно з іншими сферами діяльності;

найбільшою інтенсивністю характеризується торгівля продукцією фармацевтичної галузі, тоді як попит на продукцію авіаційно-космічної, комп’ютерної та офісної техніки зростає найменшими темпами;

торгівля інноваційною продукцією зумовлює досить активний розвиток торгівлі супутніми наукомісткими послугами, вартість яких перевищує у декілька разів вартість власне інноваційних продуктів, що сприяє отриманню додаткових вигод країни;

головними представниками торговельних відносин стають корпорації та їх об'єднання, що забезпечує зростання ступеня монополізації технологічного ринку та визначає головний напрям торгівлі в межах утворених технологічних альянсів.

Отже, викладені тенденції розвитку світової торгівлі високотехнологічними товарами і супутніми послугами свідчать про поступальний рух цього сектору в експорті та імпорті багатьох країн залежно від наявного інноваційного потенціалу та обраної стратегії власного продукування чи залучення передових технологій.

Найбільші можливості щодо розвитку високотехнологічного сектора та торгівлі найсучаснішими наукоємними товарами і послугами мають розвинені країни, які заздалегідь подбали про зростання інтелектуального капіталу, створили ефективну національну інноваційну систему та вкладали кошти у розвиток освіти й науки.

Натомість, окремі країни з перехідною економікою та ті, що розвиваються, зволікаючи з структурними реформуваннями, не спромоглися зберегти і розвинути науковий потенціал та інноваційну систему, що гальмує економічне зростання.

Не відбулось суттєвих позитивних змін і в технологічній структурі виробництва України. Відсутність змін у структурній політиці країни консервує технологічне відставання національного виробництва та посилює тенденції до низькоукладності вітчизняного експорту.

Результати досліджень засвідчили, що в Україні динаміка технологічної структури експорту протягом 2003 — 2010 рр. залишалась майже стабільною. За цей період найбільша частка вітчизняного експорту (у середньому 55% загального обсягу реалізованої за межами України продукції) припадає на продукцію середнього рівня низьких технологій. Друге місце посідає продукція низького технологічного рівня — її частка в середньому складає 21%, а станом на 2010 р. досягла 22,2% (рис. 6).

/

Рис. 6 — Динаміка структури експорту України з огляду на його технологічну місткість, %

Вирішальну роль в експорті низьких технологій відіграють харчові продукти та напої, частка яких у 2010 р. складала 16,2% загального обсягу експорту. Частка целюлозно-паперової та поліграфічної продукції, текстилю та одягу, деревини та меблів склала 6% загального обсягу експорту в 2010 р.

Найвагомішою товарною позицією експорту низьких технологій середнього рівня є чавун та сталь — 34,3%. За нею слідує продукція нафтопереробки — 6,1% у загальній структурі експорту країни, продукція металообробки — 5,5%, неметалеві мінеральні продукти — 4,4%, вироби з гуми та пластмаси — 1,5%, продукція з кольорових та благородних металів — 1,4%.

На частку високих та середньовисоких технологій в 2003—2010 рр. припадало у середньому 24% загального обсягу експорту, зокрема, на високі технології середнього рівня — майже 18%.

У товарній структурі експорту середніх технологій високого рівня найбільша частка припадає на хімічну продукцію — 7,3% загальної структури експорту країни. Майже 11% обсягу загального експорту зазначеного рівня технологій забезпечує машинобудівний комплекс.

Із загального обсягу експорту створеної інноваційної продукції (51,8%) частка високих технологій у товарній структурі складала, за даними Держкомстату України, близько 5%, а за даними Світового банку — 3,22% (табл. 4). Відтак, вплив експорту передових технологій на економічне зростання країни є несуттєвим та забезпечує лише до 1% приросту ВВП. Водночас, у розвинених країнах, таких як Ірландія, Японія, Швейцарія, Мексика частка експорту продукції високих та середніх технологій складає 7383% у його загальній структурі, що, за оцінками Світового банку, забезпечує приріст ВВП до 90% щороку.

Таблиця 4 — Обсяг та частка експорту високих технологій у загальній структурі експорту деяких країн

Країна

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

млрд. дол. США

%

млрд. дол. США

%

млрд. дол. США

%

млрд. дол. США

%

млрд. дол. США

%

Ірландія

31,26

47,52

32,68

34,53

31,65

34,34

28,86

27,93

28,61

26,49

Японія

127,37

28,35

122,68

22,47

126,62

21,61

121,43

18,96

123,73

17,87

Угорщина

6,40

26,42

13,62

25,69

14,92

23,99

19,35

25,20

20,99

24,15

Швейцарія

14,26

19,31

26,36

21,93

29,26

21,88

33,66

21,67

41,11

23,01

Мексика

31,09

22,39

32,26

19,55

35,73

18,89

33,31

17,09

41,20

19,41

Україна

0,52

5,14

0,87

3,66

0,93

3,30

1,31

3,58

1,52

3,22

Всього

1088,78

100

1499,15

100

1712,2

100

1762,98

100

1739,9

100

З метою усунення розбіжностей у статистичних даних шляхом ідентифікації товарів високого рівня технологій у 2010 р. було сформовано Перелік високотехнологічних товарів, який включає 292 окремі номенклатурні позиції з Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності.

За підсумками товарообігу в 2011 р. з усієї визначеної даним переліком продукції Україна експортувала 218 товарів. Це означає, що вітчизняна промисловість продукує три чверті асортименту передових технологій.

Найбільш сучасні види товарів — офісна техніка, обладнання для електронної обробки даних, телекомунікаційне обладнання, інтегральні схеми і електронні компоненти. У 2010 р. 4,2% товарної структури забезпечували канцелярські, бухгалтерські та електронно-розрахункові машини, прилади радіо, телебачення та зв’язку складали 0,4%, повітряні і космічні літальні апарати — 0,3%, фармацевтичні препарати — 0,2%.

Особливого значення набуває зброя. Хоча інформація щодо категорії «Озброєння» (група 93 УКТЗЕД) є державною таємницею України, відомо, що саме ця група високотехнологічних товарів відіграє суттєву роль у загальному експорті країни. За різними оцінками, у 2010 р. експорт зброї приніс не менше 1,4 млрд. дол. США. Тобто продукція воєнного та подвійного призначення сягнула 1,5% у товарній структурі експорту України, при цьому власне виробництво, за даними Агентства з питань ОПК Мінпромполітики, зросло на 58% (у тому числі в авіабудуванні - 77%, суднобудуванні - 71%, у секторі виробництва озброєнь і військової техніки — 16%) порівняно з 2010 р. Варто зазначити, що в 2012 р. можливе значне зростання обсягів експорту зброї. Це зумовлено великою кількістю укладених угод, серед яких контракти на:

модернізацію військово-транспортних літаків Ан-32 для Індії (вартістю понад 400 млн дол.);

поставку партії малих десантних кораблів на повітряній подушці типу «Зубр» Китаю (на 315 млн дол.);

поставку шести військово-транспортних літаків Ан-32 Іраку (на суму близько 46 млн дол.);

поставку великої партії бронетранспортерів Таїланду;

поставку газотурбінних установок виробництва ДП «Зоря-Машпроект» для індійських ВМС;

поставку ВПС Індії 100 двигунів АІ-20 сер. 5 для Ан-32 (вартістю близько 110 млн дол.).

Завдяки укладеним контрактам Україна може увійти до шістки світових лідерів торгівлі зброєю (США, Росія, Франція, Німеччина, Ізраїль).

Слід зазначити, що можливості зростання експорту на основі цінової конкурентоспроможності майже вичерпані, адже 76% реалізованої продукції належать до третього та четвертого технологічних укладів. Це підтверджує, що експорт країни залишається сировинним з незначною часткою доданої вартості. Тому Україна знаходиться на межі безповоротної втрати зовнішньоторговельних технологічних переваг, адже в країнах, що розвиваються частка експорту технологій п’ятого — шостого укладів вже досягає 30% загального обсягу (Китай).

Для технологічної структури імпорту України в 2005—2010 рр. притаманне збільшення обсягу високих технологій. Хоча низькі технології посідають левову частку в обсязі імпорту, їхній вплив поступово зменшується. Зокрема, з 2005 р. по 2010 р. частка низьких технологій зменшилась з 16% до 14,7%, а низьких технологій середнього рівня — з 53,2% до 44,1% (рис. 7).

/

Рис. 7 — Динаміка структури імпорту України з огляду на його технологічну місткість, %

За цей же період відбулось збільшення обсягів імпорту середніх технологій високого рівня майже на третину — з 22,2% в 2005 р. до 30,5% в 2010 р. Частка високих технологій у загальному імпорті досягла 10,7% в 2010 р.

За підсумками 2011 р. з усієї визначеної переліком високотехнологічної продукції Україна імпортувала — 262 позиції, а отже, вітчизняна економіка продовжує бути неконкурентоспроможною та залежною від інноваційного імпорту.

Незважаючи на те, що Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю науковців, вагому частину загального обсягу впроваджених ними інноваційних продуктів для модернізації вітчизняної промисловості було придбано за межами України. Ця залежність змінювалась від 38% (146 од.) в 2008 р, 21% (297 од.) в 2009 р. до 28% (232 од.) в 2010 р. При цьому кількість освоєних підприємствами нових видів продукції порівняно з 2000 р. зменшилась у 5,6 разу, а впроваджених нових технологічних процесів — в 4,5 разу (рис. 8).

/

Рис. 8 — Кількість придбаних та переданих нових технологій в Україні та за її межами (одиниць)

Основними технологіями у структурі імпорту в 2010 р. були устаткування — 21% (178 од.), результати досліджень і розробок — 2,9% (24 од.), ноу-хау — 1,8% (15 од.). Експорт українських технологій відбувся за такими позиціями: передача прав на патенти, ліцензій на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей (2 од.), результатів досліджень і розробок (1 од.) та продаж устаткування (1 од.) (табл. 5). Наведені дані свідчать, що українська економіка є спонсором іноземних винахідників та фінансує технологічний розвиток країн-інноваторів, тим самим підсилюючи власне інноваційне відставання від них. Це підтверджує розподіл кількості чинних договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, за якими здійснені виплати та отримані надходження.

Таблиця 5 — Чинні угоди з передання технологій в Україні, за якими здійснені виплати у 2010 р.

Угода про трансфер технологій

Одиниць

Виплати, тис. грн.

Україна

Інші країни

Україна

Інші країни

Ліцензії

10

-

146,1

-

Ліцензійні договори

341

44

190 621,4

618 730,0

Договори про передання виключних майнових прав на ОІВ

18

-

113 815,3

-

інноваційний продукт експорт патент

Загальна кількість чинних договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, за якими здійснені виплати у 2010 р., склала 413 угод. Серед 385 ліцензійних угод у 2010 р. 341 угоду було укладено з вітчизняними підприємствами і лише 44 угоди з іноземними партнерами. Хоча на останні припало 76,5% всіх платежів, з яких Швейцарії перераховано 62% виплат (501 765,9 тис. грн.), Німеччині - 5,9% (47 532,2 тис. грн.), Кіпру — 3,3% (27 093 тис. грн.). До загального переліку країн, з яких відбувся трансфер технологій, належать Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Китай, Корея, Нідерланди, Польща, Росія, Словенія, США, Угорщина та Франція. Основними сферами виплат були ліцензійні договори на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, машин та устаткування, виробництво іншої неметалевої мінеральної та хімічної продукції.

Загальна кількість чинних договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, за якими отримані надходження, становить 1022 угоди. З іноземними партнерами було укладено лише 16 угод (табл. 6). Це свідчить, що вітчизняні розробки не знаходять належного застосування у світовій промисловості. На нашу думку, така ситуація склалась в наслідок недостатньої поінформованості щодо українських розробок, з одного боку, і невідповідності національних інновацій міжнародним стандартам — з іншого.

Таблиця 6 — Чинні угоди з передання технологій в Україні, за якими отримано надходження у 2010 р.

Угода про трансфер технологій

Одиниць

Надходження, тис. грн.

Україна

Інші країни

Україна

Інші країни

Ліцензії

3

-

0,6

-

Ліцензійні договори

991

15

83 472,5

19 880,9

Договори про передання виключних майнових прав на ОІВ

12

1

288,0

2874,7

Головними покупцями вітчизняних інновацій в 2010 р. стали Велика Британія (2874,7 тис. грн.), Казахстан (100,0 тис. грн.), Корея (130,0 тис. грн.), Молдова (45,8 тис. грн.), Польща (32,8 тис. грн.), Росія (19 560,9 тис. грн.), Словаччина (11,4 тис. грн.). Основні суми надходжень були отримані за ліцензійними угодами на дослідження та розробки, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, видобуток корисних копалин, крім паливно-енергетичних.

Серед причин нечуттєвості ВВП України до експорту високотехнологічномісткої продукції виокремлюють зменшення кількості підприємств-експортерів з 385 (2008 р.) до 341 (2010 р.). На нашу думку, це спричинено надмірним фіскальним тиском, що гальмує розвиток легального бізнесу. Адже, за даними доповіді Світового банку й аудиторської компанії «Pricewaterhouse» про стан податкових систем, Україна посідає передостаннє місце з 178 країн.

Потрібно звернути увагу на якісну складову експорту, адже 67,9% (2010 р.) реалізованої інноваційної продукції була новою тільки для підприємства.

Негативний вплив на розвиток наукомісткого сектору України спричиняє відставання сфери НДДКР від потреб у технологічному розвитку, що зумовлено значними витратами на матеріально-технічне оснащення наукової праці. Заявлений курс інноваційного розвитку вітчизняної економіки, на жаль, має суто декларативний характер та консервує технологічне відставання від розвинених країн-новаторів. Хоча законодавством передбачено бюджетне фінансування діяльності в інноваційній сфері в розмірі не менше 1,7% ВВП, за останні п’ять років воно не перевищувало 0,4% ВВП, тоді як у Швейцарії цей показник складає 2,9%, а в Японії, Фінляндії, Кореї та Швеції - понад 3,2% ВВП. Так, фінансування інноваційного розвитку в Україні за цей період забезпечувалось на 60−88% власними коштами підприємств. Тому зростання промисловості відбувається на старій технологічній базі та характеризується зниженням кількості інноваційно активних підприємств з 26% до 13% впродовж 2000−2010 рр. Для порівняння, інноваційна діяльність країн ЄС забезпечується до 100% державними коштами (Бельгія) при середньому значенні показника інноваційної активності близько 60%.

Проте, навіть в таких умовах за цей період в Україні спостерігається зростання патентної активності приблизно в 2 рази. Так, кількість виданих охоронних документів складає до 100 патентів на 1 млн. населення, тоді як відповідний показник в Японії та Північній Кореї становить близько 1 млн. патентів. Варто зазначити, що лише половина із зареєстрованих українських патентів реалізуються, тоді як решта очікує на сприятливі умови. Це зумовлено тим, що в Україні практично відсутні механізми комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок та передачі їх до сфери виробництва, що підтверджується розрахунками експертів, за якими в Україні одне запатентоване технологічне рішення створює у середньому у 9 разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС.

Однією з вагомих причин в стагнації вітчизняної інноваційної промисловості є відсутність платоспроможного попиту з боку національного виробника, що змушує українських вчених здійснювати майже п’яту частину наукових розробок на іноземні замовлення5. Продаючи власні винаходи, вчені та країна в цілому залишаються без левової частки заробітку — доданої вартості інноваційного продукту або роялті та ліцензійних платежів.

За даними Держкомстату, в Україні в 2008 р. було створено доданої вартості в обсязі близько 11,36 млрд. дол. США, а в 2010 р. — 34,7 млрд. дол. США. Таким чином, вітчизняна промисловість створила 0,19% світової доданої вартості в 2008 р. та 0,41% в 2010 р.

За даними Світового банку, на такі країни як США, ЄС (27), Японія та Китай припадає 80% світового експорту роялті та ліцензійних платежів, або майже 150 млрд. дол. США (табл. 7).

Таблиця 7 — Платіжний баланс роялті та ліцензійних платежів окремих країн (млрд. дол. США)

Країна

Платежі

Надходження

Баланс платежів

2007

2009

2010

2007

2009

2010

2007

2009

2010

ЄС 27

25,28

56,68

81,29

16,02

41,01

51,55

-9,26

-15,67

-29,74

Велика Британія

5,20

9,46

10,61

6,08

13,30

13,90

0,88

3,84

3,29

Ірландія

2,72

19,22

30,08

0,13

0,77

1,32

-2,59

-18,45

-28,76

Німеччина

5,92

7,44

11,96

3,13

7,14

8,79

-2,78

-0,30

-3,17

Китай

-

5,32

10,32

-

0,16

0,57

-

-5,16

-9,75

США

6,92

24,61

26,62

30,29

64,40

91,60

23,37

39,78

64,99

Японія

9,42

14,65

18,31

6,01

17,66

25,70

-3,41

3,00

7,39

Україна

-

0,42

0,75

-

0,02

0,07

-0,40

-0,68

Всього у світі:

51,99

138,04

184,82

53,90

131,79

180,56

1,91

-6,25

-4,26

У перерахунку на 1 тис. населення вищезазначених країн сума платежів в середньому складає 75 тис. дол. США. В Україні на 1 тис. населення цей показник не перевищує 18 тис. дол. США. За підсумками 2010 р. загальна сума відповідних платежів сягнула 0,75 млрд. дол. США, що у цілому складає 91% усіх вітчизняних роялті та ліцензійних платежів і надходжень.

Вищенаведені результати аж ніяк не прискорюють входження України у світове господарство як конкурентоздатного суб'єкта світового ринку. Після світової економічної кризи у 2009 р. вітчизняне промислове виробництво скоротилось на 21,9%, а національний ВВП — на 15,1%. Таким чином, відбувається подальше віддалення ВВП від рівня 1991 р. (68,7%), а можливості його нарощення на основі власного науково-технологічного потенціалу цілком ігноруються. Так, за прогнозами спеціалістів, при збереженні наявних тенденцій в інноваційній сфері в 2012 р. частка інноваційно активних підприємств в Україні може знизитись до 7%. В таких умовах Україна приречена на експансію національного ринку високотехнологічним імпортом інноваційно сильних держав.

На нашу думку, однією з причин цього стану є орієнтація економіки на таку порівняльну перевагу економіки як дешева робоча сила. За відсутності конкуренції та стимулів до оновлення саме дешевизна робочої сили виштовхує інновації, мінімізує можливості їх впливу на розвиток економіки. Створення засад для економічно обґрунтованого зростання заробітної плати на основі підвищення продуктивності праці залежить від державної політики, спрямованої на формування сприятливих умов для впровадження у процес виробництва технологічних та організаційних інновацій.

Зважаючи на поглиблення асиметрії у рівнях інноваційного розвитку країн світу в ХХІ ст. та закріплення їх позицій у міжнародному поділі праці, невідкладним завданням є виокремлення відповідних експортоорієнтованих галузей країни, в яких активізація інноваційної діяльності на основі трансферу технологій набуває стратегічно важливого значення. Це також вимагає визначення точкових пріоритетів інноваційних переваг країни, формування механізмів їх подальшого розвитку, узгодження їх з фінансовими та інституційними можливостями економіки, забезпечення дієвого контролю за виконанням намічених заходів, що сприятиме появі нових сфер міжнародної взаємодії між учасниками інноваційного процесу.

Для України перехід в рейтингу Європейського інноваційного табло з «країни, що рухається навздогін» до «помірного інноватора» можливий за умови оптимізації майбутнього розвитку зовнішньої торгівлі.

Результати конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку технологій, дали змогу виокремити пріоритетні для розвитку вітчизняного експорту товарні групи. Зокрема, до товарів, що мають порівняльні переваги, відносять такі: серед високих технологій — літальні та космічні апарати (група 88 за УКТЗЕД), а серед високих технологій середнього рівня — залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання (група 86). Перспективними для розвитку вважають товари серед високих технологій — фармацевтична продукція (група 30), ядерні реактори, котли, машини, апарати і механічні пристрої (група 84), прилади та апарати оптичні, для фотографування або кінематографа, апарати медико-хірургічні (група 90). Серед високих технологій середнього рівня — електричне та електронне устаткування (група 85), засоби наземного транспорту, крім залізничного (група 87).

Таблиця 8 — Пріоритетні для розвитку українського експорту товарні групи

Рівень технологічної місткості

Назва товарної групи за УКТЗЕД

Код

Мають переваги

Код

Переваг не мають, але мають перспективи для розвитку

Високі технології

88

Літальні та космічні

30

Фармацевтична продукція;

84

Ядерні реактори, котли, машини, апарати і механічні пристрої;

90

Прилади та апарати оптичні, для фотографування або кінематографа, апарати медико-хірургічні

Високі технології середнього рівня

86

Залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання

85

Електричне та електронне устаткування;

87

Засоби наземного транспорту, крім залізничного

Враховуючи індикатори інноваційного розвитку економіки, серед яких — фактор мотивації та попиту на інновації, техніко-економічна трансформація виробництва, характер і структура ринку, в 2011—2025 рр. очікується, що частка обсягу реалізованих передових технологій досягне рівня 8,0% - 24,5%. При цьому найменш впливовими будуть легка промисловість (2%) та виробництво деревини й виробів з неї (2%). Найвагомішу роль відведено машинобудуванню (32,3%), хімічному виробництву (24,8%), целюлозно-паперовій промисловості та видавничій справі (24,8%).

Виходячи з досвіду розвинених країн та науково-практичних напрацювань вітчизняних учених, для активізації процесів інноваційної модернізації вітчизняної економіки та стимулювання структурної перебудови торгівлі в частині нарощування частки експорту високотехнологічних галузей, необхідно забезпечити реальні впровадження:

— пільгового оподаткування коштів виробничих підприємств, які спрямовуються на освоєння високих технологій, НДР, а також інноваційних підприємств на початкових стадіях освоєння ними нових технологій й організації випуску нової конкурентної продукції на світовому ринку технологій;

— пільгового режиму амортизаційних відрахувань та інвестиційного кредиту, зниженого відсотка оподаткування прибутку на частину вартості інвестицій, яка використана для придбання устаткування, особливо на стадії модернізації підприємства;

— податкового стимулювання зниження енерго- й ресурсомісткого виробництва та застосування дестимулюючих санкцій на випуск застарілої продукції і використання неефективних ресурсо- й енергомістких та екологічно небезпечних технологій;

— державного страхування кредитів приватних банків, наданих для виконання інноваційних проектів;

— заходів нормативно-правового обмеження ресурсів держави для фінансування сировинного сектора;

— практики розширення обсягів державного замовлення на проведення НДДКР та промислове освоєння технологій і продукції, які є стратегічними у контексті забезпечення інноваційного розвитку та конкурентоспроможності;

— стимулювання сукупного інноваційного попиту вітчизняних споживачів та надання вигідних умов виробникам відповідної продукції для задоволення попиту зовнішнього ринку;

— ефективної державної підтримки виробників та експортерів високих технологій і виробленої з їх використанням продукції;

— розширення платоспроможного попиту сектора кінцевого споживання як динамічнішого і чутливішого до новітніх зразків продукції та послуг;

— ефективного використання потенціалу методів нетарифного регулювання експорту й імпорту для захисту економічних інтересів вітчизняних товаровиробників у визнаних міжнародною практикою правових формах;

— посиленої тактичної гнучкості тарифного регулювання експорту й імпорту промислової продукції з урахуванням вимог СОТ і відповідної практики державного втручання;

— практики залучення зростаючих обсягів фінансування через фондовий ринок шляхом підвищення «прозорості» та «розкриття» українських корпорацій, створення економічних та організаційних стимулів до їхнього інвестиційно-інноваційного розвитку на основі ефективного використання наявних активів і залучених коштів, подальшого вдосконалення нормативно-правової бази функціонування фондового ринку, політики стимулювання і підтримки інноваційно зв’язаних інвестицій і кредитів.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой