Особливості росту і плодоношення груші під впливом позакореневого підживлення комплексним добривом "Вуксал мікроплант" на півдні Одеської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Огляд літератури
  • 1.1 Коротка морфо-біологічна та екологічна характеристика груші
  • 1.2 Сучасний стан позакореневого застосування комплексних мінеральних добрив в садах
  • 2. Мета, задачі, об'єкти, умови та методика проведення досліджень
  • 2.1 Мета, задачі і об'єкти досліджень
  • 2.2 Умови проведення досліджень
  • 2.3 Методика досліджень
  • 3. Результати досліджень і їх аналіз
  • 3.1 Вплив позакореневого підживлення на силу росту дерев груші різних сортів
  • 3.2 Особливості плодоношення
  • Основні висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Плодові насадження в Україні займають значну площу, спектр культур в яких залежить від кліматичних умов та місцевих агрокультурних традицій. Провідна роль у садівництві належить груші, плоди якої містять яблучну, винну, лимонну та інші органічні кислоти, цукор (глюкозу, сахарозу та інші), вітаміни С, А, В, каротин та пектинові речовини, мікроелементи, ефірне масло й інші речовини. Продукція груші також застосовується як сировина для переробної промисловості (харчової, медичної, парфумерної). Але до останнього часу втрати врожаю як у якісному, так і в кількісному значенні істотні, що знижує рентабельність всієї галузі [6].

Груша — цінна плодова культура. Плоди європейського сортименту багато споживачів вважають найсмачнішими з усіх плодових культур. Цінять їх за ніжний маслянистий м’якуш, тонкий аромат, приємне співвідношення цукрів і кислот, специфічну незначну терпкість, що зумовлює особливий присмак; вони мають також привабливий зовнішній вигляд. Плоди груші споживають не тільки свіжими, а й у вигляді продуктів їх переробки; ряд сортів використовують для виготовлення високоякісних компотів та для сушіння; в Англії - для виготовлення сидра і вин. З плодів груші можна виготовляти різні кондитерські вироби, соки, сиропи тощо. Завдяки наявності сортів літніх, осінніх і зимових термінів достигання плоди можна споживати свіжими протягом майже всього року [21].

Плоди груші мають велике значення в харчовому раціоні людини не лише завдяки своїм високим смаковим якостям. Вони містять вуглеводи, органічні кислоти, поліфеноли, мінеральні речовини, вітаміни та інші сполуки, тому їх часто використовують для дієтичного та лікувально-профілактичного харчування.

Грушевий сік та відвар споживають при захворюваннях серця, судин, нирок, при розладах кишечника. У плодах міститься арбутин, що є антибіотиком і згубно діє на мікроби.

Вміст сухих речовин у свіжих стиглих плодах становить 12−18%, цукрів (переважно фруктози) — 8−17%, пектинових речовин — 6−9% (абсолютно сухої маси), вітаміну С — 4−9 мг%, органічних кислот (яблучна і лимонна) — 0,2−0,7%, зольних речовин — 0,7−0,8%, арбутину — 4−8 мг%, у незначних кількостях є каротин, вітаміни Є, В6 та ін.; біологічно активних речовин міститься 178−351 мг%, у т. ч. лейкоантоціанів — 87−179, катехінів 30−89, флавоноїдів — 5 — 16, хлорогенової кислоти — 31−70 мг%. Амінокислотний склад груші представлений 16 амінокислотами, з них 6 незамінних (лізин, треонін, метіонін, ізолейцин, лейцин і фенілаланін), серед яких домінують лізин (6−21 мг%) і лейцин (4−7 мг%), а в числі замінних — аспарагінова кислота (34−188 мг%) і пролін (14−53 мг%). Хімічний склад плодів значною мірою залежить від сорту, а також умов вирощування [32].

Культура груші в Європі була відома ще за 1000 років до н. є., про що згадував Гомер, називаючи її одним із «дарів богів». За 300 років до н. е. культура груші була добре розвинена в Греції. Сорти з певними назвами розмножувались щепленням і живцями. Культуру груші знали і стародавні римляни.

У світовому виробництві плодів листопадних порід груша поступається лише яблуні; щорічне світове виробництво плодів груші сягало наприкінці XX ст. близько 11,0 млн. тонн, з них у Європі - понад 60%. Основні виробники плодів груші - Італія (1,2 млн. т), Іспанія (0,6 млн. т), Німеччина (0,6 млн. т), Франція (0,5 млн. т), Китай (1,1 млн. т).

У нашій країні в XVI-XVII ст. культура груші, поряд з вишнею і сливою, була однією з провідних. Наприкінці XIX — на початку XX ст. значний внесок у розвиток культури груші в Україні, а також і в Росії, зробив Л. П. Симиренко, колекційний розсадник якого налічував понад 900 сортів. Під насадженням груші у нас зайнято близько 7% загальної площі садів. її вирощують в усіх зонах плодівництва, але найсприятливіші умови для промислової культури, зокрема цінних зимових сортів, у Придністров'ї, південному Степу, Закарпатті, Криму [21].

В інтенсивних садах груша дає рясні врожаї (до 700 ц/га і більше) високоякісних плодів, і рентабельність їх вирощування, зокрема цінних зимових сортів, може досягати 200% і більше. В Україні середня урожайність груші поки невелика і коливається в межах 40−80 ц/га, хоча у передових господарствах в окремі роки досягає 300−400 ц/га [29].

Аналіз літературних джерел, який наведений нижче, свідчить про те, що у сучасному виробництві різних сільськогосподарських культур, у тому числі плодових рослин, важливе і ефективне значення має застосування в технологіях позакореневого підживлення комплексними мікродобривами [1,15,17]. На цій підставі нами була поставлена робота з вивчення позакореневого підживлення препаратом «Вуксал Мікроплант» на деревах сортів груші Таврійська і Марія в умовах інтенсивного саду на півдні Одеської області.

плодоношення груша сорт добриво

1. Огляд літератури

1.1 Коротка морфо-біологічна та екологічна характеристика груші

Груша домашня (Pyrus domestica) відноситься до родини розанних (Rosaceae), підродини яблуневих (Pomoideae).

Надземна частина груші - дерево з добре вираженим стовбуром. Залежно від біологічних особливостей сортів і підщеп висота дерев може варіювати в межах 3−18 м, діаметр крони — в межах 2−10 м.

Пагони сортів мають різні форму, товщину, забарвлення кори стебла і розміщення сочевичок на ній. У переважної більшості сортів стебла пагонів голі, у деяких (Вітчизняна, Бере Гарді) — слабко опушені [6].

Генеративними гілочками (плодоносними утвореннями), на верхівках яких формуються генеративні бруньки, у груші є кільчатки (1−3 см), плодушки, плодухи, списики (4−15 см) і прутики (16−30 см). У плодушок і плодух плодоносні сумки досить великі - більші, ніж у яблуні, і сліди від плодоніжок на них добре виражені. Плодухи можуть функціонувати до 20 років, але найвища продуктивність їх — до 6−10-річного віку.

Квітки більшості сортів 2−3 см у діаметрі, білі, рідко — рожевуваті, утворюють суцвіття типу щитка.

Плоди груші мають чотири основних форми: округлу, еліпсоподібну, конусоподібну і циліндроподібну та багато їх комбінацій. За розмірами і масою плоди можна поділити на дуже великі - 210−250 г (Пасс-Крассан, Кучерянка, Таврійська), великі - 160−200 г (Бере Арданпон, Бере Діль, Кюре), середні - 120−150 г (Бере Гарді, Лісова красуня, Улюблена Клаппа) і дрібні - 60−100 г (Олександрівна, Лимонка).

Крони сортів груші мають різні форми: округлу (Глива українська, Лимонка, Іллінка та ін.), пірамідальну (Олександрівка, Бере Боск, Бере Арданпон, Корсунська, Кюре, Вільямс, Мліївська рання, Маріанна та ін.), вузько-пірамідальну (Пасс-Крассан, Панна, Конференція та ін.), широкопірамідальну (Сторожинецька, Кучерянка, Вітчизняна, Лісова красуня та ін.), оберне-нопірамідальну (Бере Клержо, Улюблена Клаппа та ін.) [10].

Активність апікального і латерального росту залежить від біологічних особливостей сортів. За цим показником їх поділяють на слабкорослі (карликові і напівкарликові), середньорослі і сильнорослі. Об'єм крон у дерев карликових сортів не перевищує 2,8 м3, напів-карликових — 4,9; у середньорослих — досягає 100 м3, у сильнорослих — 200 м3 і більше.

Генеративний розвиток надземної частини (початок, тип і характер плодоношення, терміни закладання і диференціації генеративних бруньок, цвітіння, достигання плодів, маса врожаю і якість плодів) залежить від генетичних особливостей сортів, а також значною мірою — від біологічних особливостей підщеп, ґрунтово-кліматичних і метеорологічних умов, технології.

Початок плодоношення - важлива сортова ознака, за якою сорти поділяють на скоро-, середньо — і пізньоплідні; скороплідні сорти на насіннєвих підщепах вступають у плодоношення на 5−6-й рік після садіння (Вільямс, Бере київська, Мліївська рання, Золотиста, Таврійська), середньоплідні - на 6−7-й рік (Бере Боск, Васса, Десертна, Деканка зимова, Лісова красуня, Вітчизняна, Олів'є де Серр, Щедра, Кюре), а пізньоплідні - на 8−10-й рік (Бере Арданпон, Бере Гарді, Лимонка, Панна, Сен Жермен та ін.). На карликових і напівкарликових підщепах плодоношення починається на 1−3 роки раніше; сприяють прискоренню плодоношення і раціональні способи формування та догляду за ґрунтом і рослинами [6].

Регулярність плодоношення у сортів груші виражена більшою мірою, ніж у яблуні. Ряд сортів плодоносить майже регулярно, щорічно (Вільямс, Улюблена Клаппа, Бере Боск, Конференція), тоді як деякі (Бере Арданпон) схильні до періодичного плодоношення.

Закладання генеративних бруньок залежно від особливостей сорту, кліматичних і метеорологічних умов зон починається у другій половині червня-липні; початок утворення плодолистиків здебільшого припадає на закінчення серпня — початок вересня, а завершується диференціація, зокрема формування насіннєвих зачатків, рано навесні. Здебільшого навесні відбувається утворення маточок, пиляків і зав’язі; у фазі відокремлення бутонів — яйцеклітини. Диференціація може завершуватись і наприкінці вегетації.

Цвітіння сорту в оптимальних умовах триває близько 6−8 діб, а при температурі 9,5−10,5°С — 14−21 день. Інтервал між термінами цвітіння різних сортів може досягати 10−15 діб. Для виробництва доцільніше мати сорти з пізнім цвітінням, оскільки вони менше пошкоджуються приморозками.

Запилення і запліднення нормально відбувається в тих насадженнях, де відповідно розміщено кілька сортів, що цвітуть одночасно. Сорти груші мають забезпечувати належне взаємозапилення, оскільки більшість їх (понад 90%) самобезплідні. У деяких сортів (Вільямс та ін.) спостерігається схильність до партенокарпічного утворення плодів, тобто — без запліднення. Груша належить до перехреснозапильних, ентомофільних рослин. При нормальному запиленні і заплідненні за розростання зав’язі і квітколожа утворюється соковитий несправжній плід [21].

Урожайність груші взагалі нижча порівняно з яблунею і значною мірою залежить від біологічних особливостей сортів, конструкцій насаджень, технології. За урожайністю сорти груші поділяють на низьковрожайні (Бере Жіффар, Бере Гарді, П'єр Корнейль, Сторожинецька та ін.), середньоврожайні (Васса, Деканка зимова, Золотиста, Парижанка, Кучерянка, Вітчизняна, Пасс-Крассан, Маргарита Марілья, Жозефіна Мехельнська та ін.) і високоврожайні (Бере Арданпон, Бере Боск, Вільямс, Десертна, Іллінка, Марія, Кюре, Маріанна, Таврійська, Конференція, Буковинка, Яблунівська, Улюблена Клаппа та ін.). На Кримській дослідній станції садівництва середня врожайність сорту Таврійська на сіянцях лісової груші за 15 років плодоношення у пальметних садах становила 15 т/га, сорту Вільямс — 32,2 т/га, на айві А — відповідно 40 і 28,7 т/га; у перші 10 років плодоношення продуктивність груші в пальметних садах у 1,5−2 рази вища, ніж у широкорядних [10].

У сортів груші різні вимоги до екологічних факторів (температурного, водного, світлового, поживного режимів та ін.), що зумовлено їх походженням. Реакція сортів на ці зовнішні фактори, особливо екстремальні, значною мірою залежить від підщепи, технології, фізіологічного стану насадження.

Температурний режим. Зимові сорти груші більш теплолюбні, ніж осінні і літні. Для вирощування літніх сортів необхідна сума активних температур 2200−2400°, осінніх — 2400−2600°, зимових — 2600−3000°С.

Зимостійкість сортів у період глибокого спокою далеко не однакова. За цією ознакою їх поділяють на зимостійкі (Лимонка, Мліївська рання, Іллінка, Олександрівка, Улюблена Клаппа, Корсунська, Мліївська зимова), середньозимостійкі (Золотиста рання, Десертна, Вітчизняна, Лісова красуня, Кюре, Бере Гарді, Бере Жіффар, Жозефіна Мехельнська, Янтарна, Маріанна та ін.) і слабко зимостійкі (Бере Арданпон, Бере Боск, Бере Діль, Вільямс, Деканка зимова, Олів'є де Серр, Бере Аманлі та ін.). Зимостійкі сорти можуть витримувати не досить тривалі морози до 36−40°, середньозимостійкі - до 32−35, слабко зимостійкі - до 26−30°С. Більш морозостійкими є дерева 5−15-річного віку, нижча морозостійкість у дерев новопосаджених, перевантажених врожаєм, старих.

Вимогливість до світла сортів груші досить висока. Про світлолюбність груші свідчать добре виражена ярусність, послаблена порівняно з яблунею пагоноутворювальна здатність і гілкування, здебільшого розріджені, незагущені крони, внутрішні частини яких відносно добре освітлюються. Недостатнє освітлення призводить до послаблення росту, зниження врожайності, значного погіршення якості плодів.

Вологолюбність властива усім сортам груші, хоча й різною мірою. Більш вимогливі до вологи сорти, щеплені на айві. Ступінь посухостійкості може бути високим, середнім, низьким. Нестача вологи в ґрунті і повітрі пригнічує ростові процеси, посилює опадання зав’язі, грануляцію м’якуша плодів ряду сортів. Надмірна водозабезпеченість негативно впливає на ріст, формоутворення та смак плодів, спричиняє передчасну загибель дерев.

Вимогливість до ґрунту у груші взагалі вища, ніж у яблуні. Груша краще росте і плодоносить на глибоких, дренованих родючих суглинкових ґрунтах з нейтральною реакцією.

Стійкість проти хвороб. Сорти груші уражуються паршею, бурою, білою, чорною плямистостями, бактеріальним опіком зерняткових, моніліальною гниллю плодів, вірусними хворобами, зокрема кам’янистістю плодів.

Парша уражує листки, плоди, пагони і гілки; сильно уражені плоди тверднуть, тріскаються і стають непридатними до споживання. За ступенем ураження сорти поділяють на стійкі.

Бактеріальний опік починається з квіток і поширюється на листки, стебла пагонів, гілки; квітки і листки чорніють і всихають, на пагонах і гілках утворюються виразки, кора всихає і опадає; при сильному ураженні дерево може загинути.

Бурою плямистістю уражуються листки, набуваючи бурого кольору, а в деяких сортів і плоди; досить стійкими проти хвороби є Лимонка, Олександрівка, Глек.

Біла плямистість листків призводить до їх усихання і передчасного опадання; дуже рідко білуваті чи сіруваті округлі плями з темною облямівкою утворюються на плодах [6,10,21,32].

1.2 Сучасний стан позакореневого застосування комплексних мінеральних добрив в садах

Неможливо досягти високої продуктивності плодових насаджень без використання збалансованої системи добрив, яка відрізняється від мінерального живлення польових та овочевих культур. Плодові дерева вирощують в монокультурі протягом тривалого періоду, вони виносять щорічно одні й ті ж мікро- та мікроелементи. Створюється постійна екосистема за одностороннього використання визначених чинників родючості. Тому, розраховуючи норми добрив, потрібно враховувати забезпечення елементами живлення ґрунту, потребу в них та використання окремими породами на тих чи інших підщепах та навіть сортами плодових рослин. Система добрив має забезпечити високу врожайність плодових культур за високої якості продукції, позитивний баланс основних показників родючості ґрунту та бути економічно обґрунтованою. Вона має створити оптимальні умови живлення макро- та мікроелементами, оскільки фізіологічна роль кожного із них є дуже специфічною [2,7,28].

Плодові рослини отримують елементи мінерального живлення переважно з ґрунту. Популярне останнім часом позакореневе підживлення не замінює основного ґрунтового удобрення, оскільки потреба рослин в макроелементах (N, P, K, S, Mg, Ca) значно вища, ніж можливість їхнього поглинання листям. Тому обприскування дерев розчином добрив розглядають як доповнення до основного удобрення [1].

Позакореневе підживлення особливе необхідне в критичні періоди, коли рослина не здатна поглинути з ґрунту необхідну кількість певного елемента живлення для забезпечення органів чи тканин. Особливо воно ефективне в стресових умовах, наприклад, при підмерзанні рослин, нестачі чи надмірній кількості вологи в ґрунті, надто низький чи високій його кислотності, засоленні тощо [3].

Аналіз наукової літератури свідчить, що дефіцит або надлишок будь-якого елемента мінерального живлення призводить до порушення обміну речовин, а також до зменшення продуктивності плодових культур. Це візуально помітно в змінах росту вегетативних і репродуктивних органів рослин та нагромадженні їх біомаси. При цьому нестача чи надлишок елементів живлення зумовлені не лише загальним рівнем їх вмісту в ґрунті, а й співвідношенням між різними їх формами, властивостями ґрунту і забезпеченістю ґрунтового середовища іншими елементами та речовинами, що впливають на життєдіяльність рослин і засвою вальну здатність кореневої системи [8,13,22].

Плодові культури для синтезу органічних речовин, необхідних для формування надземної і кореневої систем та врожаю, вбирають з ґрунту більше 70-ти хімічних елементів, із яких найважливішими є мікроелементи — сірка, магній, залізо, бор, марганець, цинк, молібден та мідь. Існуючі системи удобрення плодових культур спрямовані на внесення поживних речовин у ґрунт (кореневе підживлення). У вегетаційні періоди з недостатньою кількістю опадів ефективність кореневих підживлень низька, оскільки добрива, внесені у пересушений шар ґрунту, практично недоступні для кореневої системи рослин. Такий дисбаланс мінерального живлення в саду можна усунути використанням позакореневого внесення добрив, що сприяє проникненню поживних речовин через надземні частини рослини (стебла, листки, плоди) в іонній формі [15]. Крім повітря, води та основних поживних речовин рослинам для нормальної життєдіяльності потрібні мікроелементи. Використовуються вони в відносно невеликих кількостях, а роль їх велика. Для рослин прийнято виділяти сім основних мікроелементів: залізо, марганець, меді, цинк, бор, молібден і кобальт. Від їх кількості в ґрунті залежить не тільки врожайність рослин, але і їх імунітет від хвороб, морозів чи посухи. На розробку хелатних добрив, які представляють собою хімічні з'єднання одного або декількох перерахованих мікроелементів з агентом циклічного характеру, українським вченим знадобилось більше 19 років. В результаті вдалося отримати речовину, які засвоюються рослинами в декілька раз краще, чим коли рослини його самі добувають з ґрунту. Попит на хелатні добрива збільшився там, де ґрунт не міг відновитись самостійно і не дотримувались сівозміни. Мікроелементи приймають саму безпосередню участь в біохімічних процесах в рослинах. Вони активізують ферменти, фотосинтетичну активність, приймають участь в біосинтезі хлорофілу. Впливають на вуглеводний і азотистий обмін, транспорт цукрів. Крім того, вони відіграють велику роль в збільшенні посухостійкості і морозостійкості, стійкості до хвороб, прискорюють ріст і розвиток рослин. Все це в кінці кінців сприяє збільшенню врожайності і якості отриманої продукції. Мікроелементи необхідні рослині вже в самому початку вегетації, коли коренева система розвинута слабо і не здатна добувати все необхідне з ґрунту. При позакореневій підкормці вони засвоюються приблизно на 80−90%, тоді як при кореневій лиш на 20−30%. При внесенні мікродобрив по вегетуючим рослинам мікроелементи, потрапляє на поверхню листа, проникають в його тканини і включаються в біохімічні реакції обміну в рослині [19].

Мікродобрива можна використовувати в одній баковій суміші з ядохімікатами і другими добривами, але перед приготуванням поживних розчинів, які містять інші речовини, спеціалісти рекомендують перевірити всі компоненти на сумісність.

За результатами науково-практичних досліджень використання хелатних добрив збільшує врожайність: зернових — на 10−20%, овочевих та плодових культур — на 20−40%. При цьому значно покращуються якісні показники продукції: клас зерна, цукристість винограду, зниження рівня нітратів в плодах і збільшення кількості вітамінів [17,26].

Раніше мікроелементи застосовували в так званій сольовій формі, тобто у вигляді неорганічних солей металів, які мають цілий ряд недоліків, вони токсичні, шкідливі для ґрунту і погано засвоюються рослинами (тільки на 20−30%). На зміну солям прийшли хелати мікроелементів — складні органічні комплексні з'єднання, які діють в живих організмах і ґрунті. Хелатна форма мікроелементів — це біологічна активна форма: саме в вигляді комплексних з'єднань все живе використовує мікроелементи — так, наприклад, вітамін В12 є ні що інше, як складне комплексне з'єднання кобальту, а зелене забарвлення рослин обумовлено наявністю в клітинах рослин комплексного з'єднання магнію — хлорофілу. Хелати мікроелементів — це природне живлення для рослин, до того ж екологічно безпечне. Застосування хелатних добрив через системи крапельного зрошення або позакореневого підживлення при вирощуванні овочів та фруктів особливо ефективно, оскільки дозволяє безпосередньо доставляти мікроелементи до коренів рослин, ступінь засвоєння мікроелементів в цьому випадку аналогічна позакореневому внесенню [31].

N - за нестачі азоту послаблюється ріст, зменшується сумарне нагромадження біомаси та співвідношення між надземною частиною і кореневою системою плодових рослин. Дефіцит азоту знижує продуктивність фотосинтезу рослин, що зумовлено зменшенням площі асиміляційної поверхні листків і вмісту в них хлорофілу. Це призводить до здрібнення листків та зміни забарвлення на світло-зелене [17].

Азот основний елемент, що впливає на ріст, плодоношення дерев і якість врожаю. Недостатньо забезпечені азотом дерева знижують активність закладання генеративних бруньок, мають короткі прирости, дрібне світло-зелене листя, яке передчасно опадає. Плоди дрібні, раніше достигають, невисокого смаку, хоча і добре забарвлені [21].

В саду азотне добриво вносять щороку, бо для живлення рослин не достатньо мінерального азоту, що утворюється в результаті мінералізації органічної речовини в ґрунті. Внаслідок високої рухливості мінерального азоту збіднюється верхній шар ґрунту, де розташована основна маса коренів.

При температурі 10−15?С і вологості повітря понад 70% листя яблуні протягом восьми годин поглинає 60−70% азоту, а груші та кісточкових порід — на 20−30% менше [1].

Інколи дерева яблуні, груші, персика та черешні обприскують карбамідом дозою 40−50 кг/га за 3−4 тижні до природного опадання листя. Таке підживлення зміцнює генеративні бруньки і сприяє їхньому розвитку, особливо після збирання великого врожаю, або за недостатнього азотного живлення рослин. Проте дуже пізнє обприскування карбамідом для живлення дерев мало ефективне, бо в цей час відтік поглинутого листям азоту до здерев’янілих частин різко знижується [15].

При пізно осінньому обприскуванні карбамідом вегетація дерев не «затягується», тому збільшення зимових пошкоджень пагонів і генеративних бруньок не спостерігається. Після такого обприскування весняну дозу азоту на 20−30% зменшують.

Р — дефіцит фосфору спричинює послаблення росту кореневої системи, її галуження, ріст молодих пагонів, особливо на молодих плодових культурах. Листя дрібнішає, набуває неприродного темно-зеленого забарвлення із пурпуровим та бронзовим відтінками і восени передчасно опадає. Навесні затримується розпускання бруньок, особливо бічних, та погіршується відновлення вегетації. Фосфор сприяє швидшому вступу рослин у плодоношення, стимулює процеси запліднення, формування та визрівання плодів і тканин. Це має велике значення для плодових багаторічних культур, оскільки підвищує їхню морозостійкість [23].

Fe — за дефіциту заліза гальмується або припиняється синтез хлорофілу та ростових речовин — ауксинів плодових рослин, що призводить до появи хлорозу листків. Симптоми дефіциту заліза проявляються на молодих листках. Довготривалий дефіцит заліза призводить до відмирання верхівок пагонів та різкого зменшення загальної продуктивності рослин.

В — бор бере участь у синтезі вуглеводів, їх перетвореннях та транспортуванні. Сприяє накопиченню у рослинах вітамінів — аскорбінової кислоти, тіаміну, рибофлавіну. За дефіциту бору на плодових культурах уповільнюється ріст, спостерігається почорніння точок росту та їх відмирання. Порівняно з азотом, фосфором, калієм, магнієм чи кальцієм, рослини для повноцінного розвитку потребують значно менше бору. Однак дефіцит цього мікроелементу стає на перешкоді отриманню високого врожаю, особливо при щедрому плодоношенні дерев попереднього року. Дефіцит проявляється на мало гумусних і кислих ґрунтах легкого гранулометричного складу, інколи — на більш родючих, при низькому вмісті вологи та похолоданні на початку вегетації.

Чимало земель сільськогосподарського призначення в європейський частині континенту бідні на бор. Тому удобрення цим елементом вважають ефективним заходом збільшення врожайності та покращення якості плодів. Більшою є потреба в удобренні також для інтенсивних садів на карликових та напівкарликових підщепах, дерева яких мають менш розвинену кореневу систему. Важлива роль бору під час проростання пилку і росту пилкових трубок. Наслідком його дефіциту стає всихання квітів, слабке зав’язування плодів (особливо груші) і зниження врожайності. Плоди дрібніють, нерідко розтріскуються, «заіржавлюються» і мають низький вміст органічних кислот і цукрів, а яблука й груші швидше достигають та погано зберігаються [33].

Cu — мідь входить до складу багатьох ферментів або активує їх дію. Ці ферменти важливі для процесів обміну речовин, фотосинтезу, дихання, азотного обміну у рослинах та функцій нуклеїнових кислот. Однією з ознак нестачі міді в плодових деревах є всихання верхівок пагонів та зменшення цвітіння [7].

Zn — за дефіциту цинку проявляється «розетковість» у плодових дерев. «Розетковість» може і не проявлятися, однак продуктивність насаджень значно зменшується [15].

В промислових умовах для збільшення ефективності застосування добрив на основі мікроелементів вже декілька десятиріч широко використовуються штучні синтетичні хелатори в якості комплексоутворювачів. Вважають, що хелатні комплекси металів в декілька разів більш ефективно поглинаються рослинами, чим добре розчинні мінеральні солі. Це дає можливість в декілька раз понизити норму вводу мікроелементів в перерахунку на діючу речовину. Проведення позакореневих підживлень є ефективним способом удобрення, який дозволяє збільшити доступність поживних речовин для рослини і стимулювати краще їх засвоєння з ґрунту. Слід зазначити, що такий спосіб живлення рослин відомий давно, але поширення набув в останні роки. Особливо ефективним є листкове (позакореневе) внесення мікроелементів. Так, наприклад, за даними компанії «Кеміра Гроу Хау», ефективність листкового застосування марганцю у багато разів вища в порівнянні із внесенням у ґрунт [24].

На ефективність застосування мікроелементів особливо впливає форма, у якій вони знаходяться. Так, широко відомо, що найбільш ефективною є хелатна форма, тобто органічна форма, у якій мікроелемент (переважно метал) знаходиться у зв’язку з хелатуючим агентом (переважно органічною кислотою). Наприклад, за даними компанії «Кеміра Гроу Хау», ефективність хелату міді при позакореневому живленні пшениці у 5−10 разів краще порівняно з сульфатом міді [13].

Мікроелементам треба приділяти особливу увагу при організації живлення рослин. Незважаючи на невелику кількість споживання рослинами мікроелементів (Fe, Mn, Zn, Cu, B, Mo, Co, Ni та ін.), вони відіграють не менш суттєву роль у формуванні врожаю, ніж макроелементи (N, P, K, S, Mg, Ca). Недостача будь-якого елемента може бути лімітуючим фактором. Відомо, що коефіцієнт використання поживних речовин з ґрунту є невисоким. Так, для азотних та калійних добрив він складає від 30 до 60%, для фосфорних на різних ґрунтах від 15 до 40%. А що стосується мікроелементів, то цей коефіцієнт складає менше, ніж 1% від рухомих форм мікроелементів у ґрунті. Ці факти дозволяють зробити певні висновки щодо ефективної організації підживлення рослин. По-перше, аналіз ґрунту на вміст мікроелементів, незважаючи на його важливість, не можна вважати таким, що однозначно відображає потреби рослин у мікроелементах, тому що їхні витяжки (водна, сольова та ін.) не є еквівалентними доступним формам цих елементів. Тобто на даному етапі розвитку науки ще немає достовірної методики визначення кількості доступних форм мікроелементів (саме «доступних», а не «рухомих») [26].

По-друге, навіть при достатній кількості мікроелементів у ґрунті рослини далеко не завжди можуть засвоїти їх. Так, наприклад, на ґрунтах з кислим показником pH стає майже недоступний для рослин молібден, тоді як марганець та цинк погано засвоюються на лужних ґрунтах; у період посухи або, навпаки, при збільшеній вологості погано засвоюється бор. Фактично будь-які погодні та ґрунтово-кліматичні умови сильно впливають на доступність мікроелементів для рослин, а нанесені на листову поверхню мікроелементи легко проникають у рослини, добре засвоюються, дають швидкий ефект. При листовому живленні макро- та мікроелементи безпосередньо включаються в синтез органічних речовин у листках або переносяться в інші органи рослин і використовуються у метаболізмі. Ринок таких добрив сьогодні достатньо великий. Виробники як вітчизняних, так й іноземних препаратів намагаються запропонувати споживачам добрива, які містять збалансований склад елементів для нормального розвитку рослин, та намагаються зробити вартість своєї продукції конкурентоспроможною та доступною для більшості сільгоспвиробників. Застосування позакореневого підживлення в технології вирощування с/г культур є ефективним доповненням схем мінерального живлення і не є альтернативою та заміною системи ґрунтового удобрення. Проте, застосування комплексу листових підживлень дозволяє оптимізувати ріст та розвиток рослин і значно підвищити ефективність основного внесення добрив і як результат і рентабельність рослинництва [31].

Плодові культури, у тому числі дерева груші, характеризуються високою потребою в поживних речовинах. В основному вони їх отримують через кореневу систему з ґрунту, але додатково можна рекомендувати і позакореневе підживлення. Для зрівноваженого підживлення рослини важливі не лише макроелементи, а також і мікроелементи. Проаналізовані зразки ґрунту на садовій ділянці показали доволі низький вміст Zn (цинку), Cu (міді) та Мn (марганцю), що є досить важливими мікроелементами для плодових культур. Окрім цього, вміст Р (фосфору) був доволі незадовільним. Проте навіть за умови оптимального вмісту макро- і мікроелементів у ґрунті є фази вегетації, коли часто бувають обмеження щодо доступності елементів з ґрунту, особливо в період цвітіння та розвитку плодів. Низькі позитивні температури, посуха, надто вологі ґрунтові умови, несприятлива рН ґрунту, захворювання кореневої системи та інші фактори можуть знизити доступність ґрунтових добрив і, особливо, засвоєння мікроелементів. Як наслідок, рекомендоване позакореневе підживлення з такими елементами (особливо у критичних стадіях росту), щоб культура могла реалізувати свій повний потенціал урожайності. В умовах стресу доволі часто спостерігається сильна реакція плодових культур на позакореневе підживлення з мікроелементами, тобто наявне збільшення врожаю та покращання його якості [15].

За наявних ґрунтових і кліматичних умов у більшості регіонів України рекомендовано застосовувати для зернових та овочевих культур специфічні листкові добрива, зокрема Вуксал Мікроплант, з його високою концентрацією критичних мікроелементів, особливо Zn, Сu, Мn, в 100% хелатизованій формі [5, 23].

У озимих культур низький вміст мікроелементів восени, особливо марганцю, підвищує ризик збитків за рахунок вимерзання. Тому осіннє позакореневе підживлення з мікроелементами стало стандартною обробкою в регіонах високого ризику. Вуксал Мікроплант не лише компенсує незадовільний склад або недоступність мікроелементів із грунту, але також компенсує умови фізіологічного стресу стимуляцією активності кореневої системи. Виявлені результати демонструють, що в умовах сухого грунту, а також надзвичайно вологого ґрунту обробка Вуксалом Мікроплант значно збільшує засвоєння фосфору кореневою системою. Вуксал Мікроплант взагалі не містить фосфору, а це означає, що значне підвищення засвоюваності фосфору є прямим результатом стимуляції активності кореневої системи після позакореневого підживлення Вуксалом Мікроплант. Отже, це зменшує фізіологічний стрес та збільшує врожай та його якість. Позакореневе підживлення з мікроелементами зменшило тиск грибкових хвороб на листя і колос, а обробка у баковій суміші з фунгіцидами збільшила ефективність фунгіцидів. Можна зробити висновок, що такі мікроелементи, як Zn, Сu, Мn, відіграють важливу роль в зміцненні імунної системи пшениці та ячменю [2,8,17,18]. Дані про використання Вуксал Мікропланту для позакореневого підживлення груші в літературі відсутні. В збільшенні інтенсивності виробництва плодів груші вивчення дії позакореневого підживлення Вуксал Мікроплант може стати цінним внеском, в зв’язку з чим і проводились дані дослідження.

Таким чином, огляд літератури свідчить про те, що вивчення та позакореневе застосування комплексних мікродобрив є актуальним питанням, яке потребує відповідного вивчення для плодових рослин, в тому числі і для груші, в умовах конкретної ґрунтово-кліматичної зони України.

На цій підставі ми поставили за мету вивчити особливості росту і плодоношення дерев груші під впливом позакореневого підживлення комплексним добривом «Вуксал Мікроплант» в умовах південного Причорноморського степу Одеської області.

2. Мета, задачі, об'єкти, умови та методика проведення досліджень

2.1 Мета, задачі і об'єкти досліджень

Дослідження проводили з метою визначення впливу позакоренево внесеного добрива — суспензії Вуксал Мікроплант на ріст і плодоношення груші двох сортів — Таврійська та Марія на середньорослій клоновій підщепі айва ВА-29 в умовах південного Степу Одеської області, в зв’язку з чим передбачалось вирішити наступні основні задачі:

провести порівняльну оцінку зміни сили росту дерев груші під дією позакоренево внесеного добрива — суспензії Вуксал Мікроплант;

вивчити особливості плодоношення і визначити різні показники продуктивності;

визначити показники економічної ефективності вирощування груші від застосування препарату Вуксал Мікроплант.

Дослідження проводили в насадженнях груші протягом 2012−2013 років в СТОВ «Виноградна лоза», яке знаходиться в Біляївському районі Одеської області. Загальна площа під багаторічними насадженнями груші в господарстві складає 52 га. Зрошення — краплинним способом.

Об'єктом досліджень були насадження груші двох сортів: осіннього сорту Таврійська та зимового сорту Марія на підщепі айва ВА-29. Схема садіння 4×2,5 м (1000дер/га). Сад закладено весною 2010 року. Формування крони — вільно ростуча пальмета.

Схема досліду:

1. Контроль (без обробок)

2. Обробка препаратом Вуксал Мікроплант (3 л/га) у три строки, а саме:

травень (на пагонах мають 4−6 листків);

червень (після останнього третього опадання зав’язі);

кінець серпня (за 30−40 днів до збиральної стиглості плодів).

Обробку дерев груші проводили 4 рази гідравлічним оприскувачем ОГ-101−01 «Марс-16» ДСТУ 2274−93 (ГОСТ 22 999−93)

В кожному варіанті було по 12 облікових дерев у 3 повторностях, які розташовані за систематичним методом.

Мікродобриво Вуксал Мікроплант має такий склад — 7,5% N, 15% К2O, 4,5% MgO, 7,80%S 0,45% В, 0,75% Сu, 1,5% Fe, 2,25% Мn, 0,015% Мо, 1,5%Zn. (вага % до об'єму). Така насичена формуляція та невисока ціна гарантують найнижчу вартість одиниці мікроелемента. Унікальна формуляція Вуксал Мікроплант забезпечує рослини всіма найнеобхіднішими мікроелементами для їхнього росту та розвитку. Це позитивно позначається на зростанні як урожайності зернових культур (на 5−30% залежно від типу ґрунтів, фази застосування та погодних умов року), так і їх якісних характеристиках. Вартість внесення Вуксал Мікроплант здешевлюється до мінімуму його незначною нормою внесення (1−3 л/га) та змішуваністю з майже усіма засобами захисту рослин та рідкими добривами. Вуксал Мікроплант стійкий до змивання дощами та випаровування, містить мікроелементи в хелатній формі [7,28].

Вуксал — мікродобриво виробництва німецької компанії «Аглюкон». Це висококонцентрована суспензія з унікальною формуляцією і принципом дії, за рахунок вмісту хелатованих (EDTA) мікроелементів. Вона стійка до змиття та випаровування, рівномірно проникає у рослину та має ефект реактивації (навіть після висихання відносна вологість атмосфери забезпечує реактивацію в’язкого осаду, запобігає утворенню нерозчинних сольових сполук і випаду в осад.

Головні цінні властивості Вуксалу:

буферність (незалежно від того, кислим чи лужним був робочий розчин перед обробкою, додавання Вуксалу робить його близьким до нейтрального);

хелатна форма мікроелементів (завдяки чому іони не випадають в осад, як це має місце з мікродобривами, які не мають EDTA-кислот);

прилипальна здатність (підвищується коефіцієнт корисної дії внесених сумісно засобів захисту рослин);

зміщуваність з майже всіма засобами захисту рослин та карбамідом (це дає змогу здешевлювати вартість внесення Вуксалу до мінімуму);

оптимальна концентрація мікроелементів для виведення рослин зі стресового стану;

можливість внесення в фази критичної потреби рослин в мікроелементах (крім того, що рослина отримує мікроелементи в оптимальній для цього фазі, також, завдяки листковому внесенню, відбувається максимальне засвоєння мікроелементів);

добра розчинність у воді [3,7,15, 19].

Надаємо коротку характеристику сортів з літературних джерел.

Сорт Таврійська — осінній, скороплідний, зимостійкий сорт, виведений на Кримській дослідній станції садівництва схрещуванням Бере Боск з Деканкою зимовою.

Рис. 1. Зовнішній вигляд плодів груші сорту Таврійська

Дерево слаборосле, з широкопірамідальною кроною, середньої густоти. Зимостійкість висока. Досить стійкий до парші. Сорт добре вдається на айві. У пору плодоношення на сильнорослій підщепі вступає на 6−7-й, на айві - на 4−5-й рік. Строк цвітіння середньопізній. Урожайність щорічна і висока (на айвовій підщепі 206−354 ц/га).

Плоди великі (200−300, окремі до 400 г), овальні або широко-конічні, горбисті, жовті. М’якуш кремовий, соковитий, солодкий, із слабкою кислинкою, доброго смаку (4,6−4,7 бала). Знімальна стиглість настає на початку — в середині вересня, споживча — через 10−15 днів. Плоди зберігаються 70−90 днів: без штучного охолодження два місяці, у холодильнику — до лютого.

Переваги: висока зимостійкість та врожайність дерева, невибагливість до ґрунтово-кліматичних умов, щорічне плодоношення, стійкість квіток до знижених температур, імунний до хвороб і дуже гарна якість великих за розміром плодів.

Недоліки: відсутність забарвлення на плодах [6,10].

Сорт Марія - зимовий сорт, виведений в Кримському науково-дослідному центрі плодівництва Інституту садівництва в 1962 році шляхом схрещування сортів Доктор Тіль та Деканка зимова.

Дерево слаборосле, крона компактна, у перші роки росту пірамідальна, потім широкопірамідальна. У молодому віці росте досить сильно. У пору плодоношення вступає на 4−5-й рік. Генеративні бруньки утворюються на кільчатках і однорічних пагонах, врожайність висока й стабільна. У віці 5−10 років середня врожайність становила 280 ц/га, максимальна — 350 ц/га. Зацвітає в пізні строки, квітки доволі стійкі до заморозків. Зимостійкість дерев добра. Має високу стійкість до парші і термічного опіку листя. Кращі запилювачі: Гранд Чемпіон, Жанна д’Арк, Якимівська.

Плоди дуже великі (середня маса 220 г, максимальна — 350 г), одномірні, видовжено-грушоподібні, із гладенькою поверхнею. Основне забарвлення у фазі знімальної стиглості жовтувато-зелене, у період споживання — золотаво-жовте. Покривне забарвлення проявляється у вигляді яскравого червоно-кармінного рум’янцю. М’якуш кремовий, соковитий, маслянистий, відмінного кисло-солодкого смаку. Знімальна стиглість настає в першій декаді жовтня. У холодильнику плоди зберігаються до травня.

Переваги: висока і стабільна врожайність, стійкість до хвороб; пізніше цвітіння і стійкість квіток до заморозків; висока якість плодів; сумісність з айвовою підщепою.

Серед зимових сортів Марія є лідером за урожайністю, найпопулярнішим сортом у садівників завдяки скороплідності, високій стабільній урожайності, зимостійкості, стійкості до грибних хвороб та «термічному опіку» листків, високим смаковим якостям плодів та їх лежкості [10,32].

Рис. 2. Зовнішній вигляд плодів груші сорту Марія

2.2 Умови проведення досліджень

Дослідна ділянка груші розташована у південній частині Біляївського району та відповідно до схеми агрокліматичного районування області відноситься до другого центрального (дуже теплого) агрокліматичного району.

Сума середньодобових температур вище + 10 °C (активна вегетація) перевищує 3260 °C.

Середньомісячна температура повітря у липні складає +27,0°С, а в окремі роки може підніматися до +39°С. Середній з абсолютних мінімумів температури — 19 °C, а абсолютний мінімум температури в січні - лютому досягає - 24 °C.

Сніговий покрив несталий; спостерігається тільки в січні. Його середня висота — 4−5 см, а максимальна не перевищує 10 см.

Безморозний період у середньому триває 180−190 діб. Кількість опадів за рік складає 370−400 мм, а за період активної вегетації - 230−240 мм.

Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 0,8.

Нижче наведена докладна характеристика кліматичних умов, які визначають продуктивність насаджень, якість і напрямки використання врожаю. Їх оцінка повинна проводитись з урахуванням біологічних особливостей багаторічних насаджень з ряду показників, найважливішими з яких для ділянки, на якій посаджений плодовий сад, є:

сума активних температур (вище 10°С),°С 3260 — річна відносна вологість повітря, % 76

забезпеченість вологою (опади) за рік, мм 376

забезпеченість вологою за вегетаційний період, мм 230

період з температурою вище 10 °C, днів 182

середньорічна температура повітря,°С 10,8

середній з абсолютних мінімумів температур повітря,°С-19

тривалість безморозного періоду, днів 196

середня температура самого теплого місяця (липень),°С23,2 — ймовірність настання температур нижче°С, днів:

23°С7

25°С0

середнє число днів з сильним вітром (15 м/сек) за рік 22

домінуючий напрямок вітру в весняно-літній період (IV — X) Пн.

Аналіз цих показників дозволяє зробити висновок, що кліматичні умови території, де знаходиться ділянка, зайнята садом, сприятливі для вирощування багаторічних насаджень.

Клімат зони, де знаходиться господарство, може бути охаректизований як помірно континентальний. Ділянка саду розташована в межах південного Степу України. На загальне формування клімату великий вплив має близьке розташування Чорного моря.

Весна дружна, настає в кінці лютого на початку березня. Середньомісячна температура березня в 2012 році була +4,7 єС, хоча максимальна була в межах +22,8, а мінімальна — 5,6єС. В квітні середньодобова температура складала +10,9єС, що на 2,4 єС було вище в порівнянні з середньобагаторічними даними. В травні також було тепліше і середня температура місяця (+19,4 єС) перевищувала багаторічну на 4,1 єС (таблиця 1). З переходом середніх добових температур через 10є настає жарке і сухе літо. Період з температурами вище 10є триває до 200 днів.

Максимальна температура повітря за середньобагаторічними даними досягає 38єC, а влітку 2012 року в окремі дні червня і липня вона була в межах 35,1 та 35,6єC. Сума активних температур — 3260 єС. Цього тепла вистачає для проходження нормального вегетаційного періоду більшості плодових культур.

В січні випало на 40 мм, а в травні на 38 мм більше опадів в порівнянні з нормою. Найбільша кількість опадів за літній період випадає в червні - за багаторічними даними — 55 мм, а в 2012 році в червні випало 29 мм, що на 26 мм було менше багаторічних даних. Кількість опадів в липні 2012 року перевищила багаторічні дані на 23 мм. В цілому за 2012 рік випало 526 мм опадів, що на 32,2% перевищувало багаторічні дані, тобто вологи в ґрунті було достатньо для нормального проходження періодів вегетації.

Осінь тривала, тепла. Перші приморозки починаються з кінця жовтня. Опади в осінній період складають 227 мм за багаторічними даними, а в 2012 році їх було 98 мм, тобто в 2,3 рази менше. В грудні випало на 7 мм менше

опадів в порівнянні з багаторічними даними. Зима в цьому районі короткочасна і порівняно тепла. В 2012 році часто випадав сніг. Зимовими місяцями на данній території можна вважати січень і лютий, коли температура повітря буває нижче нуля. Середня місячна температура самого холодного місяця зими — лютого була в межах — 0,2°C, січня — дорівнювала — 0,9°C, хоча мінімальна температура повітря за ці місяці була в межах відповідно — 18,5 та — 14,3°C. Напрямок пануючих вітрів з травня по жовтень — південний і північно-західний. Максимальна сила вітру більше 15м/сек. Раз в п’ять років можливі опади у вигляді граду.

В цілому, кліматичні умови сприятливі для вирощування плодових культур. Однак, поряд з високими тепловими ресурсами в окремі роки відчувається суттєва нестача вологи. В 2012 році весна була ранньою з частою зміною теплої погоди і похолодань. Восени йшли дощі, іноді у вигляді злив. Зима була порівняно холодною, з морозами та снігом. В 2012 році були гарні умови для запилення квіток. Так, найвища температура повітря в квітні була 30 числа — 29,4°С, а 2 травня температура повітря була 30,1°С. Дерева зацвіли трохи раніше звичайного і цвітіння було рясним, що теж було гарною передумовою більш високого урожаю плодів в 2012 році.

В 2013 році середня температура повітря була 11,8°С проти 12,4°С в 2012 році та 9,6°С в порівнянні з середньо багаторічними даними. Най — холоднішим місяцем 2013 року був січень з температурою — 12,7°С (табл. 1).

В сумі за 2013 рік випало 351 мм опадів, що на 175 мм було менше в порівнянні з попереднім роком та на 47 мм уступало багаторічним даним, тобто забезпеченість рослин вологою була найменшою. Особливо суттєва нестача вологи відмічена за весняний період, за який випало 29 мм опадів проти 117 мм за аналогічний період 2012 року та 82 мм в порівнянні з багаторічними даними. Найбільша кількість опадів в 2013 році випала в червні - 90 мм, що було більше на 61 мм даних за попередній рік, а найменше опадів було в серпні, коли випало всього 5 мм проти 45 мм в 2012 році та 45 мм за багаторічними даними. В саду є система краплинного зрошення, за допомогою якої частково підтримують вологозабезпеченість рослин груші.

В цілому більш сприятливі погодні умови для росту та розвитку дерев груші та зав’язування плодів були в 2012 році.

Агрометеорологічні показники наведені за даними метеослужби Одеського Інституту АПВ НААНУ, який знаходиться в Біляївському районі Одеської області.

За рельєфом ділянка є частиною вододілу з загальним нахилом на південь до 2°.

Ґрунтові води у межах ділянки залягають глибоко (більше 3 м) і не впливають на ґрунтоутворення.

Домінуючими ґрунтоутворюючими породами на ділянці є лесовидні карбонатні породи легко — і середньоглинистого гранулометричного складу.

Наявність цих ґрунтоутворюючих факторів обумовила формування тут основного типу ґрунту — чорнозему південного малогумусного неглибокого слабозмитого важкосутлинкового слабо солонцюватого на лесовидних карбонатних легких глинах.

Як було зазначено вище, чорноземи південні характеризуються коротким переходом до грунтоутворюючої породи та ущільненням у перехідних горизонтах.

Скипають з поверхні (високоскипаючі різновиди) та у кінці гумусованої частини профілю (власне чорноземи південні). Будова профілю: гумусовий горизонт глибиною до 40−50 см, орний шар порохувато-грудкуватий, у сухому стані брилуватий, підорний — зернистий; перехід поступовий,

Верхній перехідний горизонт: темно-сірий з буруватим відтінком, грудкувато-зернистий; перехід поступовий.

Нижній перехідний горизонт: палево-бурий, грудкувато-горіхуватий, ущільнений, карбонатний (білозорка).

Ґрунтоутворююча порода — лесовидні карбонатні відклади легко — та середньоглинистого гранулометричного складу.

За вмістом гумусу на ділянці домінують малогумусні південні чорноземи (> 3%). Значно рідше зустрічаються слабогумусовані різновиди (< 3%). Гранулометричний склад ґрунтів досить одноманітний — лише важкосутлинковий та легкоглинистий. За ступенем солонцюватості виявлене слабо — та середньосолонцюваті ґрунти, у яких в грунтово-поглинаючому комплексі (ГПК) міститься від 3% до 10% увібраного натрію.

В 2013 році нами були відібрані зразки ґрунту на аналіз для визначення окремих фізико-хімічних властивостей ґрунту, які наведені нижче:

1. Гумусу у верхніх горизонтах міститься в середньому 3,38%.

2. Максимальна кількість «активного вапна» на глибині 20−30 см складає 4,3%; на глибині 110−120 см — 16%. СО2 карбонатів — 18,6%.

3. Сума увібраних основ у верхніх горизонтах коливається від 21,67 до 26,50 мг. — екв. на 100 г ґрунту, що вказує на високу поглинаючу здатність ґрунтів ділянки.

4. Реакція ґрунтового розчину варіює по профілях від нейтральної до лужної (величина рН водяного знаходиться у межах від 6,9 до 8,3). У верхніх гумусових горизонтах — 6,9 — 7,9.

5. Аналіз водяної витяжки вказує, що ґрунти ділянки не засолені.

6. Ґрунти ділянки слабосолонцюваті (у складі увібраних основ міститься 3−5% обмінного (увібранного) натрію) та середньосолонцюваті (натрію міститься від 5% до 10%).

7. За гранулометричним складом ґрунти ділянки важкосуглинкові (вміст фізичної глини (частки діаметром менше 0,01 мм) у верхніх гумусових горизонтах варіює від 51,89% до 54,90%.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой