Особливості становлення людини в пренатальному періоді

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Философия


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної теми роботи безперечна, оскільки, власне філософському дослідженню пренатального періоду і його безпосередньому впливу на розвиток і характер людини після народження надається менше уваги. Тому розробки досліджень у цій області є актуальними і необхідними.

Наукові досягнення останнього десятиріччя в області пренатального розвитку людини створили широку доказову базу даних, що стосується раннього онтогенезу людини. Як правило, наукові відкриття дуже змінюють суспільне розуміння різних процесів розвитку. В даному випадку, суспільству поки важко своєчасно прийняти і переосмислити все нові і нові знання про внутрішньоутробну дитину і її ранню сензитивність.

В усі часи будь-які філософські доктрини, якби вони, на перший погляд, не абстрагувались від життєвої основи, в кінцевому підсумку розгортались до людини, особистості, індивідуальності. Завдяки цьому становлення особистості як вузловий елемент її формування виступає фундаментальною соціальною проблемою.

Демографічна ситуація, велика кількість відмовлених дітей, абортів, дітей-сиріт і дітей-інвалідів свідчать про необхідність вивчення пренатального періоду — самого раннього періоду розвитку людини.

В цьому періоді закладаються всі функціональні системи організму. Людський зародок внутрішньоутробно збільшується з двох маленьких батьківських статевих клітин у мільйон разів (з 51 см до 1,5−2 м). Це говорить про те, що внутрішньоутробний період є найголовнішим у розвитку людини. Без проходження цього періоду неможливе існування людини у зовнішньому світі.

У пренатальному періоді відбувається закладка життя людини — з його унікальним набором генетичної інформації, закладеної в ньому від попередніх поколінь. Цей набір людина несе все своє життя. Таким чином, людський організм є унікальним, єдиним і неповторним, індивідуальним організмом, котрий несе в собі всю інформацію від попередніх поколінь зі сторони двох батьківських особин — батька та матері.

Особливість цього періоду полягає в тому, що дитина, яка знаходиться в утробі, прихована від очей батьків, оточуючих. Дитина прихована від очей людей до того моменту, коли з’явиться на світ, в утробі матері, у її матці, за якою біологічно закріплена функція збереження, розвитку, виношування і народження дитини. Всі реакції, бажання, потреби малюка може відчувати лише його мати. Є унікальна функціональна система, закладена природою, зв’язок: Мама — Плацента — Плід, через який відбувається обмін всіх життєво важливих функцій, необхідних для повноцінного розвитку дитини.

Результати наукових робіт такого роду становлять значну цінність для суспільства, оскільки під їх впливом формується відповідальне ставлення до батьківства та материнства, усвідомлюється значущість душевного комфорту майбутньої матері, що зменшує та попереджує негативний вплив на становлення особистості дитини.

Об'єктом роботи є процес розвитку і становлення людини. У відповідності до актуальності та стану наукової розробки предметом нашого дослідження є філософські аспекти формування людини у пренатальному періоді.

Мета дипломної роботи полягає у здійсненні системного філософського аналізу пренатального онтогенезу людини та дослідження проблеми його функціонування у нашому суспільстві. Реалізація мети зумовила постановку та вирішення кола питань, що знайшли відображення у логічній структурі роботи і склали її основні завдання.

Основними завданнями роботи визначено такі:

ь Прослідкувати історіографію проблеми становлення людини у дородовому періоді та експлікувати основні поняття досліджуваної проблеми;

ь Визначити особливості пренатального періоду;

ь Дослідити генетико-фізіологічні передумови формування людини;

ь Проаналізувати соціально-психологічні та філософські аспекти пренатального онтогенезу.

Методи наукового дослідження зумовлені специфікою предмета і ґрунтуються на засадах наукової методології соціально-гуманітарного пізнання. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи: загальнонаукові - системний, аналіз (синтез індукції та дедукції) та описовий, філософський, теоретико-аналітичний та історико-порівняльний, пошуковий тощо.

Наукова новизна роботи полягає:

ь уточнено ключові поняття і категорії дослідження (пренатальний період, онтогенез, становлення людини);

ь з’ясовано філософсько-етичні аспекти проблеми запліднення людини;

ь визначено основні закономірності становлення особистості;

ь з’ясовано вплив особливостей дородового розвитку на характер і психіку людини;

ь з’ясовано, які тенденції притаманні соціальній філософії вагітності;

ь встановлено роль пренатального виховання для дитини та сім'ї.

ь

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дипломної роботи доповідались автором на Фестивалі науки у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (Луцьк, 14−17 травня 2013 р.)

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження. Результати та висновки дослідження можуть слугувати підґрунтям для майбутніх досліджень філософії та психології, з метою конкретизації у вивченні вказаної проблематики і використовуватися при викладанні навчальних курсів з соціальної філософії, «Людина і суспільство», «Філософські аспекти біоетики», «Філософська пропедевтика», «Філософська антропологія», «Антропософія» тощо. Основні положення та висновки дипломної роботи можуть бути використані при підготовці текстів науково-популярних статей, теле- і радіопередач.

Структура дипломної роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел.

1. Поняття пренатального періоду та його особливості

пренатальний дитина внутрішньоутробний філософія

Індивідуальне становлення і розвиток людини протягом усього її життя називається онтогенезом. Становленням людини називають процес формування її організму, психіки, особистості, який триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто здатності самостійно і на належному рівні виконувати різні життєво важливі (біологічні, психічні, соціальні та інші) функції. Вчені звертають увагу на те, що у процесі свого індивідуального становлення людина у скороченому вигляді відтворює основні етапи біологічного й культурного становлення людства.

Однією з важливих характеристик людини є те, що вона одночасно є і незмінною, сталою, і мінливою істотою. Так, незмінними у людини протягом усього її життя залишаються отримані нею від батьків гени, вроджені задатки, будова тіла, її певний психічний склад та деякі інші особливості. Разом з тим кожна людина постійно змінюється: відмирають та відновлюються її клітини, розвиваються і руйнуються її органи, змінюються її стан здоров’я, психічні функції, ставлення до життя і до самої себе, певні погляди і переконання тощо. Ці зміни, як неважко помітити, можуть бути як позитивними, так і негативними, хоча вони, як правило, взаємопов'язані. Негативні зміни, що відбуваються в людині, називаються її розпадом, руйнацією, старінням, деградацією. Позитивні ж зміни пов’язані із становленням та розвитком людини [8, с. 126−133].

Розвиток кожної людини є неповторним, оскільки завжди має якісь свої індивідуальні особливості, які визначаються як спадковістю, так і певними життєвими обставинами. Але окрім відмінностей існують також певні загальні закономірності становлення і розвитку кожної людини.

Однією з них є те, що процес становлення і розвитку людини відбувається нерівномірно. Крім того, цей процес поділяється на певні стадії або періоди, які відрізняються не тільки інтенсивністю змін, що відбуваються з людиною, але й їхнім змістом, механізмами та формою. Якщо, наприклад, в дородовий період і ранньому дитинстві розвиток людини відбувається стихійно, то пізніше більш вагому роль у ньому починає відігравати цілеспрямований вплив на людину, тобто її виховання, а в юності і зрілому віці першочергового значення набувають саморозвиток і самовиховання людини. Врахування особливостей кожного з цих періодів важливе тому, що окремі з них можуть бути найбільш сприятливими для формування певних здібностей. Такі періоди називаються сензитивними. Наприклад, для оволодіння мовою найбільш сприятливим вважається період від дев’яти місяців до двох років. Але є також періоди, які називаються критичними, в які тільки й можуть сформуватися якісь конкретні функції чи здібності. Прикладом може служити розвиток у дитини бінокулярного зору, який формується у віці від тринадцяти тижнів до двох років. Якщо в цей час внаслідок якихось причин, наприклад, пошкодження ока, такий зір не буде сформовано, то людина вже ніколи не зможе мати повноцінний зір [12, с. 156−159].

Нарешті, ще однією загальною закономірністю становлення людини є те, що її різні (фізичні, психічні, інтелектуальні та інші) здібності та властивості розвиваються не одночасно, а в різні періоди її життя. Дитина спочатку навчається сприймати світ, пізнавати його і лише пізніше у неї формується здатність морального чи естетичного оцінювання. Таке неспівпадіння може призводити до того, що фізично доросла людина може бути ще недостатньо сформованою у моральному чи розумовому відношенні або не мати ще важливих громадянських якостей, якими характеризується соціальна зрілість людини.

Індивідуальна історія людини починається не від народження, а від її зачаття. Адже, за дев’ять місяців внутрішьоутробного (пренатального) періоду відбуваються не тільки фундаментальні якісні та кількісні фізичні, фізіологічні зміни майбутнього новонародженого, а й інтенсивний його психічний розвиток.

Пренатальний період — це період від запліднення до народження. Його особливості зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини. Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі - матці - і долає кілька послідовних етапів. Але навіть в материнській утробі зовнішнє середовище впливає на його розвиток. Практично з моменту зачаття дитина стає елементом ситуації, що складається в оточуючому середовищі. Радість і побоювання, добробут і нестачі, стабільність, здоров’я і хвороби у сім'ї, яка очікує дитину, впливають на її пренатальний розвиток. Попри те, що пологи є генетично запрограмованою послідовністю подій, особливості появи на світ кожної конкретної дитини обумовлюються і культурними, історичними та сімейними умовами. Ще не недавно вивченням життя людини від зачаття до народження займалася переважно ембріологія — наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку. Відповідно до результатів її досліджень, життя починається з моменту запліднення жіночої клітини чоловічою. Запліднена яйцеклітина невидима неозброєним оком, у ній зосереджена вся генетична інформація, потрібна для розвитку нового організму. Однак шлях, який вона має подолати протягом наступних дев’яти місяців, нелегкий, навіть небезпечний. Підраховано, що від 50 до 70% запліднених яйцеклітин гинуть протягом перших двох тижнів [7, с. 28−32].

Пренатальному розвитку властиві певні загальні тенденції. Він відбувається переважно в напрямку від голови до ніг, від центру тіла до його периферії. Ця тенденція виявляється в розвитку координації рухів і фізичних навичок у немовлят і дошкільнят. Спочатку немовлята вчаться керувати рухами очей і голови, потім — руки, а ще через деякий час — ніг. Спершу плід реагує на будь-які натискання на шкіру не специфічними, загальними рухами, в яких бере участь усе тіло. Рухові реакції новонародженого і немовляти стають більш локалізованими. Ця тенденція відображає ще один напрям розвитку — від загального до специфічного (навчаючись писати, діти часто допомагають рухам руки всіма частинами тіла).

З розвитком пов’язані процеси диференціації та інтеграції. В пренатальному періоді відбувається диференціація клітин на окремі спеціалізовані шари. Однак швидко настає їх інтеграція в процесі утворення органів і систем організму. Пізніше, в процесі психічного розвитку дитини, диференціація та інтеграція часто відбуваються одночасно [48, с. 169].

Найпростіші психічні явища починають виникати ще у внутрішньоутробному періоді розвитку дитини. Вони з’являються не в напрямку від зовнішнього до внутрішнього, а навпаки, спочатку прості психічні явища (виникають до народження дитини у процесі взаємодії її задатків і перших зовнішніх впливів, наприклад звукових), потім прості зовнішні дії (формуються після народження і керуються уже тими психічними явищами, що виникли раніше, розвиваються на основі складніших сенсорних контактів із зовнішнім світом, перших практичних дій із предметами тощо). Усе це свідчить, що загальний психічний розвиток в онтогенезі відбувається завжди на основі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього.

Оскільки найперші, елементарні психічні (сенсорні) явища починають формуватись у людини наприкінці її пренатального розвитку, психіка майбутнього новонародженого є найпростішою, але вже нерозривною єдністю природного і соціального. Такий підхід суттєво відрізняється від поглядів, за якими дитина у момент народження є істотою, яка значно пізніше стає людиною завдяки навчанню і вихованню, гомонізації психіки. Він ґрунтується на тому, що майбутнє новонароджене дитятко уже при зачатті за своєю природою є людиною і не потребує олюднення. У ньому закладені необхідні спадкові (генетичні) і вроджені основи для розвитку саме людини, а не тварини. Досить виразно це виявляється, наприклад, при формуванні у пренатальному і постнатальному періодах специфічних якостей кори головного мозку, які забезпечують єдність природного і соціального у складному процесі оволодіння мовою. Такими є, зокрема, нейрони слів — нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо [10, с. 311].

Якщо на плід впливають шкідливі фактори, то передусім страждають його органи і системи, які в цей момент перебувають у так званому критичному періоді - у стані підвищеного поділу клітин і формування органів.

Протягом пренатального періоду всі життєві потреби плоду забезпечує організм матері, який здійснює його зв’язок із зовнішнім середовищем. Уже на цьому етапі розвитку дитячого організму проявляються рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того самого подразника реакції плода згасають, що свідчить про рефлекторну їх природу, виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку [14, с. 230].

Отже, в останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційні аспекти. Першою кризою людини є криза народження, під час якої відбувається серйозна її конфронтація зі смертю. Ясна річ, людина нічого про це випробування не пам’ятає, але перебіг вагітності, характер пологів суттєво позначаються на її подальшому житті.

Якщо пологи відбулися без патології, а догляд за дитиною після них був чуйним, людина має майже «клітинну» впевненість у собі, віру в особисту здатність долати перешкоди. Люди, які народилися за допомогою кесаревого розтину, виявляються не зовсім готовими до змін у житті, часто їм не вистачає витривалості, а народжені під анестезією, при мануальному втручанні, застосуванні щипців, як правило, енергійно починають справи, але невдовзі втрачають енергію, віру в себе і змушені шукати допомоги в оточуючих. Оскільки для подальшого життя людини має значення кожна деталь, що забезпечує пологову активність, тому психологічна підтримка матері на цьому відповідальному етапі є особливо важливою.

2. Генетико-фізіологічні передумови становлення людини у внутрішньоутробному періоді

2. 1 Філософсько-етичні аспекти проблеми запліднення людини

пренатальний дитина внутрішньоутробний філософія

Розгляд проблеми індивідуального становлення людини починають з моменту її народження. Тобто прихід у світ нової людини сприймається як факт самоочевидний, з якого починається її життя. Проте проблема виникнення людини є значно складнішою і глибшою. Зокрема тому, що цьому акту передують зачаття (зародження) і дородовий (пренатальний) період розвитку людського зародку, які суттєво впливають на індивідуальне становлення і розвиток людини у післяродовий період, а певною мірою також і на її самореалізацію.

Останнім часом розгляд цих проблем починає виходити за межі медицини, зокрема гінекології, і вони все більше привертають до себе увагу біоетиків, психологів, сексологів, культурологів, демографів, соціологів і навіть політиків. Тому, звичайно, вони не можуть бути обійдені й філософами.

Нове людське життя зароджується в момент духовного, психологічного і фізичного єднання жінки і чоловіка. Процес дозрівання, росту і розвитку людини починається із зачаття. Запліднена яйцеклітина несе в собі всю генетичну інформацію, насамперед про стать, спадковий потенціал, яка необхідна для народження нової людської істоти. У процесі дозрівання відбуваються не тільки генетично запрограмовані зміни зовнішнього вигляду організму, а й зміни у його будові, організації та функціях. Шлях, який доводиться долати заплідненій яйцеклітині в організмі матері, нелегкий, а часом і небезпечний [2, с. 311].

Майже в усі часи релігійні мислителі і філософи приділяли велику увагу проблемі смерті людини. Але ж знамените вічне питання «Бути чи не бути?» виникає не тільки тоді, коли людина опиняється перед лицем небуття чи збирається відійти у вічність, але й ще раніше — тоді, коли вона ще тільки може (або не може) прийти у це життя. Правда, у цьому другому випадку вибрати якусь відповідь не може вона сама, бо її ще не існує, і цей вибір за або проти неї можуть і повинні зробити інші люди, від яких залежить, дати новій людині життя чи ні.

З точки зору традиційної релігії, це питання вирішується досить просто: бути чи не бути новій людині вирішує Бог «Бог дав, Бог — взяв». Але чи не знімає це усякої відповідальності з самої людини? Чи не перетворюється вона тоді у просте «знаряддя» продовження роду людського? І як бути у тих випадках, коли безліч людей хочуть зачати дітей, але в силу різних причин не можуть цього зробити; або навпаки, коли Бог «посилає» комусь вагітність одну за одною, а можливі майбутні батьки не можуть чи не хочуть знов-таки у силу багатьох причин прийняти цей «Божий дар»?

Очевидно, не можна звалювати тут усе на Бога. Людина свідома повинна мати мужність сама вирішувати питання, чи повинна і чи може вона давати життя іншій новій людині, продовжувати у ній себе і свій рід. І мати мудрість для того, щоб знайти на нього правильну відповідь [11, с. 269].

Розмноження є однією з головних ознак усього живого. Без цієї властивості жоден біологічний вид не міг би не тільки поширюватися, але й існувати. Удосконалення видів пов’язане і з удосконаленням їх репродуктивних можливостей. Для багатьох нижчих видів їх репродуктивна спроможність взагалі є головною зброєю у боротьбі за виживання і механізмом швидкого пристосування внаслідок мутацій. У тих видів, де існує поділ на статі, з’являється статевий інстинкт статевий потяг, який є одним з найсильніших серед тих, якими наділила живі істоти, у тому числі й людину, природа. Не випадково боги й богині любові, як, наприклад, у стародавніх греків Ерос, зображалися у міфологіях більшості народів світу як наймогутніші: їхній дії були підвладні навіть боги-громовержці.

З біологічної точки зору, зародок людини утворюється в статевих дітородних органах жінки внаслідок злиття жіночих і чоловічих яйцеклітин, яке відбувається внаслідок статевого акту і називається оплодотворенням або зачаттям. В сучасній медицині інколи використовується також штучне оплодоворення, яке відбувається без статевого контакту шляхом введення у дітородні органи жінки чоловічої сперми. Досить розповсюдженим останнім часом стало і так зване сурогатне материнство, при якому жінка виношує «чужу» дитину, яку після народження вона має віддати її власним батькам. Можливі також випадки злиття жіночих і чоловічих яйцеклітин оплодотворення взагалі поза людським організмом, що досягається завдяки використанню різних медичних приладів у лабораторних умовах. Зараз уже існують сотні дітей, вирощених «у пробірці». Нарешті, останні досягнення науки у цій галузі пов’язані з можливістю тонування, тобто відтворення «копій» людини з будь-якої клітини її організму [14, с. 211].

Проте проблема утворення людського зародку має не тільки біологічний аспект. Представники прикладної галузі генетики — генної інженерії працюють над тим, як змінити генетичний код яйцеклітин щоб запобігти утворенню шкідливих спадкових задатків ознак людини, пов’язаних з різними фізичними чи психічними захворюваннями або відхиленнями у нормальному розвитку людини, і підсилити дію генів, якими обумовлюються здоров’я і нормальний розвиток людини, формування її позитивних ознак і властивостей. Медицина розглядає проблему зачаття з точок зору можливостей подолання статевого безпліддя чи, навпаки, запобігання зачаття у статевому акті з допомогою використання різних контрацептивів — запобіжних засобів, а також з гочки зору позитивного чи негативного впливу утворення людського зародку на жіночий організм.

Має ця проблема і важливий соціальний, а точніше соціально-демографічний аспект. Є країни, в яких, щоб зменшити кількість можливих зачать і тим самим уникнути швидкого збільшення народонаселення, вдаються навіть до стерилізації. Одночасно в інших країнах, щоб покращити демографічну ситуацію і збільшити народжуваність дітей, використовуються протилежні засоби — не схвалюється або обмежується використання контрацептивів, забороняється штучне переривання вагітності (аборт), створюються умови для вільного дошлюбного статевого спілкування молоді, підтримуються ранні шлюби тощо [21, с. 162].

Можна виділити й інші аспекти проблеми зачаття людини. Проте найважливішим її аспектом є морально-психологічний аспект. Зачаття нової людини — це не тільки велике чудо, яке створила природа, але й надзвичайно важлива подія у житті і можливих майбутніх батьків і близьких їм людей, яка, в залежності від обставин, може так чи інакше (позитивно чи негативно) вплинути не тільки на становлення та розвиток людини, а на все її подальше життя.

У людей функції продовження роду і задоволення статевого потягу можуть і не співпадати. У зв’язку з цим вони можуть вступати у статеві зв’язки, частота і періодичність яких не мають якогось зовнішнього, природного обмеження, у будь-який час пору року і не тільки з метою зачаття дитини, але й з єдиною метою задоволення своєї сексуальної потреби і отримання статевої насолоди. В останньому випадку зачаття сприймається як щось небажане або навіть загрозливе. Саме у цих ситуаціях найчастіше і розкриваються різні морально-психологічні аспекти згаданої проблеми.

Одна справа, коли партнери, які вступають у статевий контакт, є членами однієї сім'ї законними чоловіком і жінкою, кохають один одного або, принаймні, відчувають один до одного почуття симпатії і обоє а в окремих випадках хоча б хтось один з них хочуть зачати дитину. У цьому випадку акт зачаття сприймається ними як велика радість, оскільки він відкриває їм шлях до продовження себе і свого роду у майбутній дитині, прилучення до щастя, святості й приємних обов’язків материнства й батьківства тощо, хоча інколи вони можуть керуватися й більш прагматичними мотивами (наприклад, можливістю отримання додаткових пільг або коштів на дитину). Таке зачаття є, як правило, запорукою любові і дбайливого ставлення до майбутньої дитини, тому воно і з моральної, і з суспільно-правової точок зору розцінюється як беззаперечно позитивне явище. Правда, і в даному випадку можуть виникати різні ускладнення (наприклад, наявність спадкової хвороби у когось з батьків, яка може передатися й дитині; незареєстрованість шлюбних відносин; загроза здоров’ю жінки внаслідок її вагітності, статеве захворювання або безплідність одного з партнерів та інші), подолання яких вимагає людської порядності, великої моральної відповідальності, громадянської мужності, а інколи — і значних матеріальних витрат, на які не всі люди бувають спроможні [44, с. 75].

Зовсім інша справа, коли зачаття дитини є неочікуваним або небажаним і відбувається внаслідок легковажності або безвідповідальності партнерів, не кажучи вже про випадки зґвалтування. Такс зачаття супроводжується, як правило, почуттями провини, горя, розпачу, каяття. Насамперед жінка, що завагітніла, опиняється перед дужє непростим моральним вибором: чи зберігати і народжувати зачату таким чином дитину, чи позбавитися її шляхом штучного переривання вагітності аборту, яке може призвести до втрати нею здоров’я і навіть безпліддя? Але у цій ситуації неодмінно виникають й інші дуже складні й болючі запитання. Чи вистачить у вагітної жінки сил і терпіння виносити і народити здоровою небажану дитину? Чи зможе вона її полюбити і забезпечити їй належний догляд після її народження, чи, можливо їй доведеться залишити її у пологовому будинку, як це, на жаль, трапляється зараз не так вже й рідко? Чи буде спроможною вона без сторонньої матеріальної допомоги утримувати цю дитину, виростити й виховати її. І таких питань можна назвати ще багато. І всі вони свідчать про те, що проблема зачаття людини є надзвичайно важливою. Тому кожна свідома людина повинна дуже відповідально ставитися до проблеми зачаття і перш ніж відважитися на цей крок глибоко замислитися над тим, чи спроможна вона і чи має моральне право започатковувати життя іншої людини, своєї дитини.

Отже, турбуватися про здоров’я й повноцінний розвиток майбутньої дитини потрібно ще задовго до її зачаття. Вже за рік та особливо за три місяці до цього, неприпустимі паління, вживання алкоголю та шкідлива робота як майбутньої матері, так і батька, бо це може негативно вплинути на розвиток дитини. Тому в розвинених країнах, де існують служби планування сім'ї, на цей період для сімейних пар встановлюється своєрідний карантин.

Понад те, така наука, як перинатологія, сьогодні доводить, що кожна клітина, включаючи яйцеклітину та сперматозоїд, мас свою генетичну пам’ять, або програму. Порушення цієї програми робить клітину безплідною або ж призводить до шкідливих відхилень у розвитку організму. Таке порушення генетичної пам’яті клітин найчастіше трапляється внаслідок складних захворювань дітей майбутніх батьків на першому році їхнього життя або ж унаслідок шкідливих звичок і хвороб у п’ятнадцяти — вісімнадцятирічному віці.

2.2. Етапи внутрішньоутробного розвитку плоду. Формування задатків та здібностей

У внутрішньоутробному періоді людини умовно виділяють два періоди: ембріональний (зародковий) і фетальний. Ембріональний період — це перші вісім тижнів вагітності. В цей час формуються зародки найважливіших органів і систем. Фетальний період починається з дев’ятого тижня і закінчується народженням дитини. В цей період проходить розвиток органів і систем, які знаходяться в зародковому стані, здійснюється становлення нових та функціональних систем, які забезпечують життєдіяльність плоду і новонародженого.

Серцево-судинна система. Першою системою у зародка, функцію якої можна визначити раніше інших з допомогою УЗД є серцево-судинна система. Її створення проходить в перші дні життя зародка: перше скорочення серця і рух крові виявляється вже на початку четвертого тижня. З середини шостого тижня починається, а до початку восьмого тижня закінчується розвиток внутрішньосерцевих перегородок, і до цього часу серце за своєю будовою близьке до сформованого. На сьомому тижні серце розділяється на праву і ліву половини. До кінця сьомого тижня його довжина становить уже 17 мм. До цього часу закінчується внутрішньоорганний розвиток серця, в нього вростають симпатичні волокна, розвивається провідна система міокарда. Встановлюється зв’язок між серцем і довгастим мозком, починається еферентна імпульсація серця [63, с. 75].

Діяльність серцево-судинної системи залежить не лише від дихальної і загально рухової активності плоду. Відомо, що при рухах плоду спостерігається тахікардія, яка отримала назву моторно-кардіального рефлексу. Проте ЧСС плоду може змінитися не лише як результат моторної реакції, але і емоціональної. За допомогою ультразвукових апаратів з високими здібностями виявлені зміни ЧСС плоду у відповідь на психоемоційну реакцію матері - велике хвилювання, психічну релаксацію, а також на голос батька і музику.

Ендокринна система починає розвиватися дуже рано. Розвиток щитовидної залози розпочинається у перших тижнях внутрішньоутробного життя. Гормони щитовидної залози мають великий вплив на розвиток мозку. При їх нестачі затримується навчання і зрілість нейронів, зменшується виникнення судин в корі великого мозку, порушується міграція клітин. Велике значення для розвитку мозку має інсулін, який стимулює його ріст.

Шлунково-кишковий тракт. Початок виникнення шлунка відноситься до кінця четвертого тижня. З сьомого тижня починається розвиток підшлункової залози. Інсулін з’являється на дванадцятому тижні - це основний гормон росту плоду. З шістнадцятого тижня починає функціонувати травний тракт, з’являються ознаки секреції травних залоз. Накопичується меконій.

Видільна система. Постійні нирки починають розвиватися на п’ятому тижні. На двадцятому тижні у плоді виявляється сеча у сечовому міхурі.

Нервова система. Розвиток різних нервових структур головного мозку відбувається в строгій певній генетично-обумовленій послідовності. На четвертому тижні вже є три первинних мозкових міхура — передній, середній і задній мозок.

Подальший розвиток мозку полягає в розділенні цих трьох його міхурів на п’ять відділів мозку, що відбувається на п’ятому тижні. Передній мозок підрозділяється на два відділи: кінцевий мозок, з якого розвиваються великі півкулі, і проміжний мозок — місце розвитку таламуса і гіпоталамуса. Задній мозковий міхур також ділиться на дві частини: довгастий мозок і задній мозок — область розвитку мозочка і моста. Середній мозковий міхур залишається нерозділеним [54, с. 81−88].

По мірі функціонального дозрівання різних відділів мозку змінюється поведінка плоду. В сім тижнів з’являються перші рефлекси у відповідь на тактильні подразнення шкіри кругом рота, вже є чутливі рецептори. На УЗД спонтанні рухи голови і тіла можна побачити у дитини терміном 7,5 тижнів. Рухи ніг виявляються на десятому тижні, а на шістнадцятому тижні рухи стають координованими. Миготіння (або закривання очей) при віброакустичних подразненнях виникає у плоду на двадцять четвертому тижні, ковтальні рухи на четвертому місяці вагітності.

Одним із показників дозрівання ЦНС в період антенатального розвитку є цикл «активність-спокій». До двадцять восьмого тижня вагітності у плода можна виділити три функціональні стани: активність, спокій і проміжний. Синхронно з фазами циклу змінюється вираженість вегетативної реакції плоду: в період фази спокою вони пригнічуються, у фазі активності - активізуються (серцева, рухова, дихальна активність).

Останні медичні дослідження свідчать про наявність у плоду активної сенсорної системи. Органи відчуттів і відповідні центри мозку розвиваються уже до третього місяця вагітності. Протягом подальших шести місяців вони вдосконалюються і спеціалізуються у співвідношеннях з виконуючими функціями.

Зір і нюх, які неможливі без світла і повітря, знаходяться в процесі розвитку. Виявлено наявність тактильної чутливості немовляти. Шкіра піддається непереривному впливу м’язів матері - матки, черевної стінки. Гаптономія — контакт через дотик — дає можливість підтримувати надійний контакт між матір'ю, батьком і плодом через черевну стінку.

Вухо є «Римом тіла», так як до його підходять всі черепні нерви, і тому вухо рахується найголовнішим органом відчуттів людини. Слух — це найдавніше і найбільш розвинуте відчуття із всіх відчуттів, сформованих до народження. Вперше воно з’являється на третьому тижні вагітності і до шістнадцятого тижня стає функціональним. Плід починає реагувати на звук у шістнадцять тижнів. Немовля в утробі матері стає активним слухачем до двадцяти чотирьох тижнів. Нервова система пренатального немовляти на цій стадії розвитку забезпечує пам’ять і по цій причині саме цей період ідеально підходить для початку формування зв’язку з мамою [32, с. 112].

Здібність слухати починається зі шкіри, яка представляє собою мультисенсорний сприймаючий орган, узагальнюючи, крім інших, сигнали від температурних і больових рецепторів.

Закладка вестибулярної системи починається у віці 7,5 тижнів, її формування закінчується до сімнадцятого тижня. Ця система забезпечує синхронізацію рухів матері ти дитини. Анатомічне формування органів слуху закінчується до двадцятого тижня. Слух — це єдине чуттєве сприйняття, яке повністю відповідне такому вуху дорослої людини. Плід чує на четвертому місяці свого розвитку, хоча до цих пір серед вчених існують суперечки відносно термінів, коли плід починає дійсно «слухати». Прийнято рахувати, що це відбувається на останніх трьох місяцях вагітності. Здатність слухати означає зосередження на певному звукові, а здатність чути — це всього лише обізнаність про наявність звуку. Вухо грає роль центрального органу на ранніх етапах розвитку, оскільки воно вибудовує, організовує і навчає не лише нервову систему, але і мозок.

Коли жінка втомлюється, то її організм споживає піноген, який є одним з найважливіших елементів нормального формування зародку дитини. Виявляється також, що починаючи з третього місяця після запліднення, дитина відчуває й психічний стан матері, її настрій й певним чином реагує на них. А трохи пізніше вона починає реагувати й на голоси оточуючих людей, особливо батьків. Ось чому так важливо створювати жінці під час її вагітності найкращі умови, дбати про її відпочинок і гарний настрій.

Процес розвитку, формування і дозрівання плоду характеризується високою чутливістю до впливу шкідливих факторів зовнішнього середовища. На ранніх термінах ембріонального розвитку пошкоджуючі фактори впливають на весь організм, пізніше вони позначаються на формуванні окремих органів — тих, які в даний момент зазнають найбільш активних навчальних процесів. В період імплантації зародок або гине, або розвивається в подальшій ембріональній дорозі. При поразці зародка в період органогенеза характерно виникнення аномалій в тих органах, які в момент дії пошкоджуючих агентів знаходилися в процесі активного розвитку [40, с. 104].

Таким чином, особливо важливо оберігати організм жінки від неблагополучного впливу зовнішнього середовища протягом всієї вагітності, особливо в періоди, коли спостерігається посилений ріст головного мозку, формування основних функціональних систем організму плоду.

Очікування дитини є свідченням певних змін у житті майбутніх батьків, необхідності опанування ними нових ролей і стосунків. Ці важливі життєві зміни часто супроводжуються стресом і вимагають інтенсивного та цілеспрямованого спілкування у процесі спільного розв’язання багатьох проблем. Пристосування до ролі батьків є основним завданням розвитку особистості в період дорослості, що особливо складно дається при появі першої дитини. Майбутнім батькам необхідно змінити соціальний і економічний устрій свого життя, а нерідко переглянути і скоригувати існуючі стосунки. На процес переходу до батьківства відчутно впливають типові для культури конкретної сім'ї установки стосовно вагітності, народження і виховання дитини.

Останнім часом все частіше ведеться мова про необхідність внутрішьоутробного виховання плода, вдаючись до прослуховування спеціальної музики, розповіді казок майбутньому немовляті. Не менш важливі душевний спокій вагітної жінки, її спілкування з плодом. У цьому сенсі заслуговують на увагу слова російського письменника Льва Толстого: «Життя дитини в утробі матері - вічність, життя дорослої людини — мить». Виховує маленьку дитину ставлення до неї всіх, хто її оточує, передусім батьків. Межа між вихованням дитини і ставленням до неї незначна, оскільки виховання є проекцією, відображенням ставлення до дитини [52, с. 351].

У традиційній системі виховання все відносно зрозуміло. Дорослі розмовляють з дитиною, повідомляють їй інформацію, а вона реагує на повідомлення. Залежно від цієї реакції дорослі можуть змінювати свій підхід до дитини. Внутрішньоутробне виховання можливе завдяки розвитку чутливої системи плоду. Як відомо, органи чуттів і відповідні їм центри головного мозку розвиваються вже до третього місяця вагітності. В наступні періоди до пологів вони лише удосконалюються. Якщо плід відчуває, це означає, що він реагує. Використовуючи спеціальні відеозйомки, вчені отримали різні мімічні реакції плоду. Наприклад, при неприємних смакових відчуттях матері у нього виникає гримаса незадоволення; якщо мама тривалий час не спілкується з плодом, займаючись своїми справами, і взагалі приділяє вагітності недостатньо уваги, обличчя його набуває сумного виразу. У щасливої своєю вагітністю жінки обличчя немовляти є спокійним і радісним. Усе це свідчить, що виховання дитини починається з відчуття дорослими себе майбутніми батьками, з усвідомлення своєї відповідальності перед нею і відповідної поведінки.

Спостереження лікарів свідчать, що найважчі відчуття дитини виникають у взаємодії з вічно тривожною матір'ю. Це спричинене тим, що зв’язок між мамою і дитиною надзвичайно міцний і налагоджується він саме під час вагітності. Мати, яка весь час стривожена, вводить у поле своїх стосунків з дитиною негативну емоціональність.

В утробі матері дитина не є пасивною, вона — надзвичайно чутлива істота, яка утримує в своєму мозку великий обсяг інформації. Плід володіє деякими уявленнями про зовнішній світ завдяки смаку, нюху, дотиковим відчуттям, слуху. Він відчуває рухи матері, її ласки, смак спожитої нею їжі, фізіологічні зміни, пов’язані з материнськими емоціями. Як свідчать здобуті французькими дослідниками експериментальні дані, протягом трьох останніх місяців вагітності плід може розрізняти голоси і знає два склади, дві фрази, два запахи і два смакові відчуття. Він здатен до навчання, причому значно краще, ніж новонароджена дитина [64].

Постійне читання вголос одного і того самого тексту, програвання музичного твору зумовлюють зниження сердечного ритму, а вперше почута музика — його підвищення. Плід відрізняє звернену до нього мову матері від її мови, зверненої до іншої людини. Наприкінці вагітності він надає перевагу легкому шуму, а не тиші, голосам, а не шуму, жіночим голосам, а не чоловічим. Плід більше любить радісні звуки, ніж сумні чи гнівні, що свідчить про його здатність розрізняти настрій дорослих.

Звернена до дитинки мова, може мати психотерапевтичне значення. Те, що ембріон живе і що материнський організм не відштовхує його, свідчить про бажання жити. Вже з моменту зачаття плід є майбутньою людською істотою і перебуває в постійному спілкуванні з мамою, емоційний стан якої, події, що вона переживає, впливають на його психічну структуру. Тому мама, яка своєю поведінкою ігнорує те, що вона вагітна, може народити дитину з важкими психічними відхиленнями. Любов, з якою майбутня мати виношує дитину, пов’язані з нею позитивні думки, багатство спілкування сприятливо впливають на функціонування і розвиток психіки плода.

На третьому місяці вагітності палець плоду нерідко перебуває в роті, що може бути спричинене тривалим сумним чи тривожним станом матері, адже радість, хвилювання, страх впливають на ритм її серцебиття, кровообіг та обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості (ендорфіни), коли сумує чи тривожиться — гормони стресу (катехоламіни). Відповідні відчуття небезпеки чи безпеки переживає і дитина. Зародок сприймає ці сигнали ще неусвідомлено, однак відчуває, як до нього ставляться — з радістю чи тривогою, спокоєм чи страхом. Ставлення матері до майбутнього новонародженого безпосередньо позначається на його розвитку. Зовнішні стрес-фактори впливають на дитину настільки, наскільки вони впливають на її матір. Сильні позитивні емоції вагітної не шкодять дитині - навпаки, гормональна перебудова, різноманітність внутрішнього життя матері сприятливо позначаються на розвитку плоду. Важливо лише, щоб мати тривалий час не перебувала під впливом негативних переживань, якомога швидше звільнялася від них. Однак, як свідчать дослідження, майже кожна третя жінка ніколи не думала про дитину, яку виношувала. У народжених ними дітей частіше спостерігалися нервові зриви, у ранньому віці вони багато плакали, відчували певні труднощі в адаптації до життя. Такою, очевидно, є плата матерів за незнання чи ігнорування того факту, що основою розвитку дитини є її почуття та думки, а потреба в любові виникає в неї ще до народження [55, с. 214].

Емоції і простір, який оточує людину, взаємопов'язані. Нещастя, душевний біль спричинюють відчуття стискання серця, нестачі повітря, а страх, ревнощі, злоба — відчуття важкості, погане самопочуття. Радість викликає у матері душевний комфорт, що відповідно впливає на дитину. Усе це є підставою для висновку, що усвідомлене позитивне ставлення матері під час вагітності до плоду є важливою умовою формування здорової психіки дитини.

Адаптації новонародженого до нових умов життя сприяє розпочате ще під час вагітності його виховання. З формуванням у плода тактильних, слухових, нюхових, смакових, зорових відчуттів майбутні батьки отримують змогу для встановлення зв’язку з ненародженою дитиною. Однак деякі з них навіть не здогадуються про це, інші - недостатньо використовують ці можливості. Наприклад, багато чоловіків, готуючись стати батьком чи ставши ним, вважають, що вагітність, догляд за новонародженим є жіночою справою. Однак, за даними досліджень, активна участь батька у підготовці до родів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Стосунки, які формуються не в діаді «мати — дитина», а в тріаді «батько — мати — дитина», сприяють тому, що новонароджений росте доброзичливим, веселим. Сформовані ще до народження його добрі стосунки з батьком зберігаються і надалі. Тому, очікуючи народження дитини, мати і батько повинні прагнути, наскільки це можливо, познайомитися з нею, впливаючи на її органи чуттів, намагаючись налагодити зворотній зв’язок.

Про цей зв’язок із плодом можна стверджувати тоді, коли майбутня мати починає відчувати його рухи. Невдовзі вона помічає зв’язок власних позитивних і негативних емоцій із характером рухів немовляти, зважаючи на силу, частоту, особливості рухів, робить висновок, добре йому там чи ні. Рухи плода є своєрідною знаковою мовою, досвідомим вираженням самопочуття і розвитку. Чим складніші, диференційованіші вони, тим краще розвинена його здатність сприймати тактильні відчуття. Наприклад, погладжуючи живіт вагітної жінки, промовляючи при цьому ніжні слова, можна почути у відповідь рухи дитинки, що є свідченням зворотнього зв’язку з ним [2, с. 103].

Як відомо, на шостому місяці вагітності жінки плід добре чує музику, а після народження може впізнати знайому мелодію. Очевидно, він здатен упізнавати і голоси людей, передусім матері й тих, хто оточував її під час вагітності, за умови, що вони щоденно розмовляли з плодом, зверталися безпосередньо до нього. Багато жінок стверджують, що розмовляли зі своєю ще не народженою дитиною подумки. На переконання психологів, краще звертатися до неї вголос. Добре, коли майбутній батько розповідає майбутньому новонародженому, яка красива у нього мама, як вони чекають його появи на світ, яким його уявляють та ін.

Внутрішньоутробний період — це не просто зародок і морфологічний розвиток органів. Це етап в житті, причому відповідальний. Висока інтенсивність процесів зумовлює підвищену чутливість плоду до пошкоджуючих факторів зовнішнього середовища, результатом впливу яких можуть бути не лише різні аномалії розвитку тіла, але і ураження ЦНС і психіки. На цьому етапі закладаються основи соматичного і психічного здоров’я людини. Існуюча на сьогоднішній день система охорони плоду направлена в основному на соматичний стан. Особливостям формування психіки надається невиправдано мало уваги, адже саме вона в майбутньому буде визначати поведінку і соціальну активність людини.

Багато речей про життя ненародженої людини ми дізналися зовсім недавно. Вчені, озброївшись електронними мікроскопами, ультразвуковою апаратурою та ендоскопією (безпосереднє спостереження дитини в утробі через спеціальну трубочку), зробили приголомшуючі відкриття. Це здається неймовірним, але коли величина зародка людини ще не досягає 2 мм вже функціонує його мозок, керуючий подальшим його розвитком. А при величині в 3,5 мм, тобто у віці двадцяти п’яти днів, зародок людини має всі найважливіші органи: серце, шкіру, центральну нервову систему, печінку, легені, кишечник [43].

Ці дивовижні відкриття абсолютно змінюють наші уявлення про дитинку під серцем матері. Раніше навіть не здогадувалися, як рано в такому неймовірно маленькому мозку вже виділяються тонкі структури, як рано ненароджена людина починає реагувати на зовнішні подразники. Немов — «відповідати» рухами, і як у цих ранніх здібностях, про які, між іншим, ми тільки дізналися, розкриваються перші прояви душі. Тепер вже можемо обгрунтовано стверджувати, що вже в перші місяці або навіть в перші тижні після зачаття зароджується духовний зв’язок між матір'ю і немовлям, дозріваючим в її утробі.

Життя до народження починається в той момент, коли чоловіча статева клітина з'єднується з жіночою яйцеклітиною. З цього моменту починається розвиток організму. Жоден етап цього процесу не починається без підготовки і не проходить без наслідків. Народження — це лише перехід в новий стан. Вже в перші дні після багаторазового поділу клітин утворюється молодий зародок, який вростає в тканини матки і безпосередньо включається в обмін речовин матері. Через харчування зав’язуються перші взаємини між матір'ю і дитиною — вони здебільшого визначають майбутній розвиток організму.

3 ародок бере участь у всьому, що відбувається з матір'ю. Все те, що вона переживає - радість, хвилювання, страх або занепокоєння — впливає на ритм материнського серця, кровообіг і обмін речовин. Наприклад, кров по всьому тілу розносить гормони, що відповідають пережитій ситуації, це відчуває і зародок. Сьогодні вже відомо, що тіло реагує на духовні переживання. Коли ми злякаємося, серце починає швидше битися. Коли відчуваємо жах або страх, виступає піт. Ці реакції викликають гормони, утворені тілом і розносяться кров’ю при сильному хвилюванні. Маленьке тільце зародка, ще не усвідомлено, сприймає сигнали материнського тіла про її почуття та переживання [49, с. 75−78].

Новітні спостереження за допомогою електронного мікроскопа відкрили ще, одну дивну річ: на сьомому тижні утворюються сполуки клітин нервової системи, або синапсис, передаються сигнали між дрібними нервовими волокнами. Раніше вважалося, що ці сполуки з’являються тільки після народження. У той же час формуються різноманітні мережеві структури мозку: вони надають інформацію про становище зародка в тілі матері, тиску на його тільце, різницю температур. Так з’являються умови для відчуття дійсності і набуття досвіду. Помічаємо, який різноманітний і злагоджений цей ранній розвиток: всі органи і системи, щоз’являються, розвиваються і заохочують один одного. Спочатку особливо швидко розвиваються мозок і серце — вони з самого початку забезпечують єдність тіла і душі. Пізніше чергування і взаємодія процесів стає такою складною, що просто перевищує можливості нашої уяви. Знову з’являються системи, хоча вони бувають ще не до кінця розвинені, але відразу використовуються. Це ще раз доводить, що наші вміння набуваються ще задовго до народження.

Положення тільця зародка нагадує позу музиканта, який грає на сопілці. Ноги розвиваються в тому ж порядку, тільки дещо пізніше, ніж руки. Якби ми подивилися на цей процес росту, знятий уповільненою зйомкою, то помітили б певне «рух росту», зачаток хапання. Інакше кажучи, згинання рук в місцях майбутніх суглобів вже віщує майбутні руху: пізніше все тільце може згинатися і розпрямлятися, а голова трохи повертатися. Це перші прояви поведінки зародка.

У віці восьми тижнів зародок людини, вже має руки, ноги, внутрішні і статеві органи, навіть повіки очей і соски грудей: він вже повністю розвинений, хоча ще не дозрів. Ця трисантиметрова істота немов сидить навпочіпки в утробі матері. Навколо рота плід починає відчувати дотики, розвиваються органи нюху і смаку (він занурений у солодкувату рідину). Починає діяти і апарат рівноваги, а через кілька тижнів дитина зможе чути голоси батьків.

Ми могли б назвати плід соціальною істотою — адже він відчуває і може реагувати на рухи. Звичайно, його сприйняття значно відрізняється від пізнішого сприйняття людини, але швидше за все він своєрідно відчуває, чи хочуть його батьки і чи чекають його з любов’ю. Одне безсумнівно відомо, що всі ці ранні переживання відбиваються на подальшому житті [15, с. 101].

На дев’ятому тижні немовля дізнається багато нового з навколишнього його середовища і пробує ворушитися. На легкий дотик до губ він реагує рухами всього тіла. При дотику до кисті стискаються пальці - це вже зачаток хапального рефлексу (ці навички немовля показує відразу після народження). Повіки очей теж стають чутливими: при дотику до них немовля обертає очима.

Ненароджена дитина не тільки реагує, не тільки повторює передбачену природою генетичну програму, але показує і самостійні зусилля, які, в свою чергу, постійно коригує навколишнє середовище. Перші рухи ще бувають запрограмовані: тільце розпрямляється і знову згинається. На дванадцятому тижні з’являються перші рефлекси смоктання і ковтання, спеціальний рефлекс, завдяки якому пізніше новонароджений від дотику до його щоки повертається і знаходить груди матері: плід штовхає і відштовхується ногами (ці рухи допомагають народжуватися немовляті, активно вивільнятися з утроби матері). Коли немовля з’являється на світ, його міміка буває настільки різноманітною, що батькам залишається тільки дивуватися. Ніким не навчене немовля здатне своєю мімікою ясно заявити своєї матері про те, чого йому не вистачає, що йому приємно і що не подобається. За допомогою ультразвуку можна точно фіксувати вираз личка ще в утробі матері.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой