Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дипломна робота

Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

Реферат

фінансування прибуток бюджетний установа

Магістерська робота містить 100 сторінки, 14 таблиць, 9 рисунків, список літератури з 43 найменувань.

Предметом дослідження? фінансові відносини, які виникають в процесі фінансування і отримання прибутку бюджетними установами.

Об'єктом дослідження виступають особливості фінансування, розвитку і отримання прибутку бюджетною установою.

Метою дипломної роботи є поглиблення теоретичних засад та здійснення аналізу формування і використання фінансових ресурсів культурною установою, а також на основі цього аналізу розробка практичних рекомендацій щодо напрямків розвитку і шляхів отримання додаткового прибутку.

Завдання роботи:

— розглянути теоретичні та методологічні засади щодо особливостей фінансування бюджетних установ;

— проаналізувати формування і використання фінансових ресурсів Черкаського обласного краєзнавчого музею;

— запропонувати нові напрямки розвитку і шляхи отримання прибутку бюджетними установами.

За результатами дослідження сформульовані пропозиції, щодо залучення нових (позабюджетних) джерел фінансування, а саме використання зарубіжної практики фандрейзингу, проведення різних програм для залучення більшої аудиторії відвідувачів (театралізованих експозицій, показ короткометражних історичних фільмів, проведення фотосесій, здача в оренду актового залу, магазин сувенірів).

Одержані результати можуть бути використані Черкаським обласним краєзнавчим музеєм для залучення додаткових фінансових ресурсів спеціального фонду.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методологічні хасади щодо особливостей фінансування бюджетних установ

1.1 Економічна суть бюджетних установ та фінансового забезпечення їх функціонування

1.2 Фінансові ресурси бюджетних установ та їх кошторис

1.3 Нормативно-правове забезпечення фінансування бюджетних установ

1.4 Зарубіжний досвід фінансування бюджетних установ в сфері культури

Розділ 2. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї 2009−2011 рр.

2.1 Організаційно-економічна характеристика Черкаського обласного краєзнавчого музею

2.2 Організація охорони праці в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

2.3 Аналіз фінансового стану Черкаського краєзнавчого музею

2.4 Аналіз формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

Розділ 3. Напрями розвитку і шляхів отримання прибутку в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

3.1 Пропозиції щодо напрямів розвитку і шляхів отримання прибутку Черкаським обласним краєзнавчим музеєм

3.2. Механізм застосування запропонованих пропозицій та ефект від їх впровадження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність обраної теми. У бюджетній сфері діє величезна кількість установ і організацій, що здійснюють некомерційну діяльність, тобто таку, яка не має на меті отримання прибутку, до яких й відносяться бюджетні установи. Некомерційна діяльність не виключає можливості отримання установою певних доходів, проте останні використовуються на розвиток самої установи. Існування некомерційних організацій життєво необхідне для суспільства, оскільки сюди відносяться: велика частина установ охорони здоров’я і освіти, культури і мистецтва, фундаментальна наука, охорона природи і т.п. Функціонування цих установ і організацій у принципі не може бути орієнтовано на комерційні критерії. Переважна частина цих установ і організацій має соціально-культурне призначення. Специфіка їхнього функціонування полягає у тому, що, по-перше, завдяки їм здійснюються найважливіші конституційні права громадян (на освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і т.п.), а, по-друге, при споживанні соціальних послуг використовуються як платні, так і безоплатні засади їхнього надання. В результаті при фінансуванні установ соціально-культурного призначення використовуються різні джерела — і бюджетні кошти, і кошти населення (у різній формі), і грошові відрахування різних комерційних структур.

Бюджетна установа -- це організація, створена органом державної влади для здійснення управлінських, соціально-культурних, науково-технічних або інших функцій некомерційного характеру, діяльність якої фінансується з державного бюджету або за визначених обставин із позабюджетного фонду на основі кошторису доходів і витрат. До них належать установи соціально-культурного комплексу — установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації, установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю. Основним результатом діяльності таких установ є послуга.

Бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих бюджетів, тому що вони являються учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов’язками або бюджетними повноваженнями.

В сучасній економічній ситуації, що склалася в нашій країні досить актуальним є вивчення питання формування і правильного використання фінансових ресурсів бюджетних установ в умовах недостатнього фінансування.

До недавніх пір майже усі витрати цих установ фінансувалися з бюджету, а послуги споживачам надавалися в основному безкоштовно. Проте останніми роками у зв’язку з необхідністю підвищення рівня соціально-культурного обслуговування громадян почалося розширення сфери платних послуг, бюджетні установи перейшли на нові умови господарювання, що значно розширило склад джерел їхніх фінансових ресурсів.

Пошук шляхів отримання додаткових власних надходжень бюджетних установ є важливим завданням на шляху до розвитку їх сфер діяльності.

Метою роботи є вивчення особливостей фінансування бюджетних установ.

Досягти поставленої мети можна виконавши наступні завдання:

— розглянути теоретичні та методологічні засади щодо особливостей фінансування бюджетних установ;

— проаналізувати формування і використання фінансових ресурсів Черкаського обласного краєзнавчого музею;

— запропонувати нові напрямки розвитку і отримання прибутку бюджетними установами.

Предметом дослідження є фінансові відносини, які виникають в процесі фінансування і отримання прибутку бюджетними установами.

Об'єктом магістерської дипломної роботи виступають особливості фінансування, розвитку і отримання прибутку Черкаським обласним краєзнавчим музеєм.

Інформаційною базою для написання цієї роботи виступає звітність Черкаського обласного краєзнавчого музею, періодичні видання і підручники, нормативно-правові акти, що регулюють діяльністю бюджетних установ.

Для досягнення поставленої у роботі мети було використано сукупність наукових методів, що застосовуються у пізнанні соціально-економічних процесів і явищ, а саме: методи наукового узагальнення, порівняння, системного аналізу — використано при обґрунтуванні необхідності поєднання соціальних і економічних заходів із метою ефективної організації державної системи культурного розвитку. Економіко-математичні методи застосовувалися при розробці моделей аналізу кошторисних видатків музею, аналізу використання цільових коштів. Методи технічного, порівняльного, статистичного аналізу використовувалися при розробці пропозицій щодо планування залучення додаткових спеціальних коштів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї та шляхи їх використання.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновку, списку використаних джерел.

Наукова новизна результатів полягає в широкому дослідженні проблематики, вивчення зарубіжного досвіду та на основі цього наведення нових пропозицій щодо залучення позабюджетного фінансування музеями.

Основні результати дослідження викладені в нашій доповіді «Бюджетне фінансування культурної діяльності в Україні» на IX Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених, аспіранів і студентів «Актуальні проблеми фінансової системи України», що проводилася кафедрою фінансів Черкасього державного технологічного університету та Департаментом бюджетної політики черкаського міськивоконкому, 6 квітня 2012 року у приміщенні Черкасього державного технологічного університету.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні хасади щодо особливостей фінансування бюджетних установ

1.1 Економічна суть бюджетних установ та фінансового забезпечення їх функціонування

Бюджетні установи — державні організації, які здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ. Установа є різновидом організації, яка має статус юридичної особи.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України «Про Державний бюджет».

Згідно з Бюджетним кодексом України (п. 12 ст. 2) бюджетні установи — це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Отже виходячи з вищевизначеного до бюджетних установ відносяться: Верховна Рада; Адміністрація Президента; міністерства і відомства; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські, селищні, сільські ради); державні підприємства, установи і організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів [5]

Сфера бюджетних установ є досить різноманітною за функціональними ознаками. Умовно їх можна поділити на три групи:

— установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю — установи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського управління, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін. ;

— установи соціально-культурного комплексу — установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін. ;

— соціальні фонди та служби, а також інші бюджетні установи.

Запропонований поділ відображає горизонтальні зв’язки, що склалися у сфері бюджетних установ. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на три рівні і мають ієрархічну систему вертикальних зв’язків, які зображені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1. Ієрархічна система прав розпорядників бюджетних коштів

Розпорядники бюджетних коштів є суб'єктами бюджетних правовідносин, перелік яких і повноваження регламентуються Бюджетним кодексом.

Найвагомішою складовою в запропонованій схемі є установи соціально-культурного комплексу, сфера діяльності яких досить різноманітна. Однак, незважаючи на це, можливо визначити головні загальні особливості їх діяльності, що виокремлюють цю сферу не тільки в бюджетній сфері, але й поміж інших складових економіки України загалом. До них слід віднести такі важливі моменти:

· основним результатом діяльності таких установ є послуга;

· показник ефективності праці в цій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому другий, як правило, має пріоритетне значення;

· у сфері нематеріального виробництва найчастіше відбувається збіг двох фаз руху та реалізації невиробничої послуги, тобто традиційна схема «виробництво — розподіл — обмін — споживання» набуває скороченого вигляду, а саме «виробництво — споживання»;

· послуги неможливо робити «про запас», неможливо транспортувати (транспортування послуги можливе лише як зміна місця перебування виконавця), неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості. Ця особливість продукту сфери нематеріального виробництва зумовлює необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності;

· відсутнє поняття «брак» у традиційному його розумінні: оскільки послуга є нематеріальним результатом, важко оцінити її вартість; у науковій сфері взагалі негативний результат не класифікується як неякісно виконана робота, розробка, тому що в науці негативний результат — це теж результат;

· бюджетні установи існують на засадах державної форми власності, що автоматично вносить корективи в права бюджетних організацій як юридичних осіб — обмеження щодо реалізації та передачі цінностей; відсутність поняття «банкрут» щодо фінансового стану будь-якої бюджетної установи.

Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою.

Державна реєстрація бюджетних організацій проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України «Про підприємництво» [20]

Бюджетні організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Незважаючи на те, що основна діяльність бюджетних установ не пов’язана з веденням підприємницької діяльності, а отже, і одержанням від неї доходів (хоча вони і можуть одержувати доходи від надання окремих послуг, виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій статус неприбуткових. Мається на увазі необхідність включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України.

Реєстр неприбуткових установ та організацій являє собою автоматизовану систему збирання, накопичення і оброблення даних про неприбуткові організації та установи, які відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звільняються від сплати податку на прибуток.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, підлягають обов’язковій реєстрації в:

· органах податкової служби;

· Пенсійному фонді;

· органах Фонду соціального страхування;

· органах Державної служби зайнятості.

Для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду бюджетні установи використовують план формування та використання фінансових ресурсів, який називається бюджетом [5, п. 1 ст. 2]

Бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих бюджетів, тому що вони являються учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов’язками або бюджетними повноваженнями.

Фінанси бюджетних установ мають деякі особливості:

1. Опосередкування процесу надання послуг.

2. Опосередкування процесу надання фондів виробничого призначення, їхнього розширення і використання.

3. Особистий характер. В специфіці послуг вони не можуть накопичуватися і мають відчужуватися у міру їхнього створення.

4. Необхідність використання специфічних елементів фінансового механізму, спрямованих на стимулювання праці.

У бюджетній сфері діє величезна кількість установ і організацій, що здійснюють некомерційну діяльність, тобто таку, яка не має на меті отримання прибутку, до яких й відносяться бюджетні установи. Некомерційна діяльність не виключає можливості отримання установою певних доходів, проте останні використовуються на розвиток самої установи. Існування некомерційних організацій життєво необхідне для суспільства, оскільки сюди відносяться: велика частина установ охорони здоров’я і освіти, культури і мистецтва, фундаментальна наука, охорона природи і т.п. Функціонування цих установ і організацій у принципі не може бути орієнтовано на комерційні критерії. Переважна частина цих установ і організацій має соціально-культурне призначення. Специфіка їхнього функціонування полягає у тому, що, по-перше, завдяки їм здійснюються найважливіші конституційні права громадян (на освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і т.п.), а, по-друге, при споживанні соціальних послуг використовуються як платні, так і безоплатні засади їхнього надання. В результаті при фінансуванні установ соціально-культурного призначення використовуються різні джерела — і бюджетні кошти, і кошти населення (у різній формі), і грошові відрахування різних комерційних структур.

До організацій і установ соціально-культурного призначення, які є неприбутковими, відносяться такі види діяльності, як державне управління, охорона громадського порядку, оборона. Їхнє фінансування здійснюється повністю з рахунку бюджетних коштів і передбачається у відповідних планово-фінансових документах — кошторисах витрат. Бюджетні установи надають різноманітні послуги: соціального характеру, управлінські, з охорони громадського порядку, оборони країни тощо.

До недавніх пір майже усі витрати цих установ фінансувалися з бюджету, а послуги споживачам надавалися в основному безкоштовно. Проте останніми роками у зв’язку з необхідністю підвищення рівня соціально-культурного обслуговування громадян почалося розширення сфери платних послуг, бюджетні установи перейшли на нові умови господарювання, що значно розширило склад джерел їхніх фінансових ресурсів

1.2 Фінансові ресурси державних установ та їх кошторис

Фінансові ресурси бюджетних установ і організацій — це грошові кошти, виділені з бюджетів різних рівнів, а також мобілізовані установами з різних джерел на здійснення і розширення своєї діяльності. Джерела формування фінансових ресурсів залежать від двох чинників: виду послуг, що надаються, і характеру (платного, безоплатного) їхнього надання. Одні з послуг можуть надаватися споживачам тільки на безоплатних засадах, другі - тільки на платних, а треті - на поєднанні тих і інших (Рис. 1. 2)

Деякі види послуг у галузі культури, мистецтва, юриспруденції надаються їхнім споживачам тільки на платних засадах. Це — послуги видовищних підприємств (театрів, кінотеатрів, кіноконцертних залів), робота виставок, нотаріату, адвокатури тощо. Навіть якщо цим організаціям виділяються бюджетні кошти, то надаються вони епізодично та у виді цільових коштів.

Рисунок 1.2. Класифікація послуг бюджетних установ [4, c. 226]

Переважаючу масу послуг у бюджетних установах становлять послуги соціально-культурного характеру. Вони виключно різноманітні і через це надаються споживачам як на платних засадах, так і безоплатних, а отже, мають різні джерела фінансування. Конкретний склад фінансових ресурсів, що скеровуються на задоволення соціально-культурних потреб, залежить перш за все від характеру самих потреб. Тут можна виділити такі три групи:

— потреби, що мають велике значення для всього суспільства, а тому їхнє задоволення не повинне залежати від рівня одержуваного кожним громадянином доходу і має гарантуватися Конституцією країни (наприклад, потреба громадян в початковій і середній освіті). Джерелом фінансування цих потреб виступають загальнодержавні фінансові ресурси, що виділяються з бюджетних і позабюджетних (соціального призначення) фондів;

— потреби, що мають суспільно важливий характер, але через обмеженість загальнодержавних ресурсів не покриваються ними лише в межах необхідного мінімуму на принципах часткового фінансування з рахунку коштів державного бюджету. Задоволення цих потреб понад встановлений нормативний рівень здійснюється завдяки іншим фінансовим джерелам, у тому числі і коштів населення. Прикладом таких потреб може служити мінімальний рівень медичного обслуговування населення, середній рівень освіти, встановлена норма соціального забезпечення громадян тощо;

— індивідуальні потреби громадян, пов’язані з їхнім відпочинком і охороною здоров’я, забезпеченістю житлом тощо. Вони не повинні покриватися завдяки суспільству, а тому фінансовими джерелами їхнього задоволення виступають кошти підприємств, організацій і населення.

Наразі для фінансування установ і організацій, що надають різноманітні послуги соціально-культурного характеру, використовуються такі джерела:

— бюджетні кошти, що виділяються установам і організаціям на основі встановлених нормативів. Нормативи бюджетного фінансування виконують роль ціни (тарифу) на ті роботи (послуги), які надаються державою споживачу. Нормативи мають бути орієнтовані на кінцеві результати діяльності соціально-культурних установ відповідного профілю, хоча сьогодні цього повністю реалізувати не вдалося: по школах — на утримання на одного учня, по лікарнях — на лікування одного хворого, по дитячих дошкільних установах — на утримання однієї дитини тощо;

Бюджетне фінансування — це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету, яке забезпечує процес розширеного відтворення, утримання соціальної сфери, обороноздатності та апарату управління держави.

Основна сутність бюджетного фінансування в тому, що при допомозі цього механізму здійснюються грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, а з іншого — підприємствами, організаціями державної форми власності, з приводу спрямування грошових коштів на підвищення рівня життя, задоволення суспільних проблем, забезпечення інших державних заходів.

Принципи бюджетного фінансування:

· плановість бюджетного фінансування — всі державні витрати закріплені у відповідних планово-фінансових актах;

· цільове спрямування коштів — кошти плануються, відпускаються і використовуються на суворо визначені цілі (бюджетні асигнування мають використовувався виключно за призначенням; для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів);

· безповоротність та безвідплатність фінансування державних витрат, ефективне використання бюджетних коштів — має на меті одержання суспільно-необхідних результатів при мінімальних витратах фінансових ресурсів (за користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких відсотків);

· фінансування в міру виконання планів — базується на забезпеченні асигнувань фактичних витрат і на конкретні цілі;

· поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів під час визначення обсягу фінансування. Як держава, так і вищестоящі організації враховують наявність власних коштів, можливість одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити затрати із вказаних джерел вирішується питання про виділення бюджетного фінансування (для підприємств виробничої сфери);

· дотримання режиму економії;

· здійснення постійного контролю за витрачанням бюджетних коштів;

· отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.

— грошові кошти державних, приватних та громадських організацій, громадян, отриманих від виконання робіт (послуг), проведення заходів на платних засадах згідно з укладанням з юридичними особами договорів та замовленнями населення. Сюди відносяться, наприклад, надходження грошових коштів за надання наднормативних послуг в галузі медичного обслуговування громадян, за додаткові послуги у сфері освіти (особливо щодо підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їхньої кваліфікації тощо). У договорах, що укладаються, визначаються обсяг, структура і якість послуг, порядок забезпечення установи матеріа­льними і фінансовими ресурсами, форми фінансування із коштів замовника тощо. При виконанні установою додаткових робіт (послуг) сума виділених йому згідно з нормативом бюджетних асигнувань не зменшується, а одержані за договором або замовленням кошти збільшують фінансові ресурси установи;

— надходження від надання платних послуг населенню й іншим споживачам (від проведення різних оглядів, конкурсів, фестивалів, продажу квитків на видовища тощо) і продажу виробів власного виробництва (наприклад, лікарських засобів, медичних препаратів, продукції навчально-виробничих майстерень тощо). Платні послуги надаються споживачам відповідно до діючих прейскурантних та договірних цін (тарифів); при цьому надання платних послуг (робіт) не може здійснюватися замість діяльності, що фінансується з бюджету;

— виручка від здачі в оренду приміщень, споруд, устаткування;

— добровільні внески і безоплатно передані установам і організаціям матеріальні цінності, що надходять від державних підприємств та громадських організацій, добродійних та інших суспільних фондів, окремих громадян (включаючи кошти опікунів);

— інші грошові надходження.

Кошти, які надійшли з усіх джерел, утворюють фонд фінансових ресурсів (дохід) установи; що використовуються на виплату заробітної платні, відшкодування матеріальних і прирівняних до них витрат, розрахунків з іншими організаціями і банками, створення фондів економічного стимулювання. Залишки невикористаних за рік надходжень залишаються у розпорядженні установи (організації) і до бюджету не вилучаються; вони не повинні впливати і на зниження нормативу бюджетного фінансування витрат наступного року.

Кошти, які бюджетні установи отримують від усіх джерел фінансування, крім бюджетного, називаються власними надходженнями [4]

Рисунок 1.3. Класифікація доходів бюджетної установи [4, c. 104]

З Рисунка 1.3 ми бачимо, що власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи.

Перша група поділяється на такі підгрупи:

1) плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їхніми функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов’язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ (виконав чий збір, стягнутий державною виконавчою службою);

2) надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень тощо (квартирна плата, плата за гуртожиток; від праце використання спецконтингенту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, комунально-побутові та інші надані йому послуги, речове майно тощо).

У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їхні доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи, тому не включаються до спеціального фонду бюджету;

3) плата за оренду майна бюджетних установ. Бюджетні установи отримують у повному обсязі плату за оренду майна, що їм належить, якщо інше не передбачено чинним законодавством;

4) надходження бюджетних установ від реалізації майна. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від реалізації нерухомого майна, необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних, зданих як брухт, відходів чорних, кольорових, дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння у розмірах, залишених в розпорядженні установи, передбачених законодавством, а також кошти, отримані Національною академією наук та бюджетними установами, що належать до її відання.

Надходження перших двох підгруп формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затверджені Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі. Такі переліки складаються відповідно до груп власних надхо­джень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг. Відповідальними за складання переліків визначаються центральними органами виконавчої влади, які є провідними у відповідній галузі.

Друга група — інші джерела власних надходжень бюджетних установ. Цю групу створюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки. Такі кошти не постійні і плануються лише у випадках, попередньо визначеними рішеннями Кабінету Міністрів України, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо.

Друга група поділяється на такі підгрупи:

1) благодійні внески, гранти та дарунки. До цієї підгрупи відносяться всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги, що передбачає передачу будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти та дарунки, у тому числі внески від спонсорів та меценатів. Гранти надаються безповоротно та скеровуються на реалізацію цілей, визначених програмою їхнього надання, проектом міжнародної технічної допомоги тощо;

2) кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ. До цієї підгрупи відносяться також інвестиції, які, згідно із законодавством, надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків.

Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами:

1) перша група:

* підгрупа 1 — на покриття витрат, пов’язаних з організацією та на данням зазначених у підгрупі послуг;

* підгрупа 2 — на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ;

* підгрупа 3 — на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ;

* підгрупа 4 — на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов’язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ;

2) підгрупа 2 другої групи — за спеціально визначеними напрямам и у разі надходження таких коштів.

Всі бюджетні установи, якщо у них є самостійний баланс і розрахунковий рахунок, мають право користуватися банківським кредитом, що є джерелом залучених коштів для здійснення діяльності. При цьому короткострокові позики видаються їм на витрати, пов’язані із здійсненням поточної діяльності, а довгострокові - для цілей виробничого і соціального розвитку з подальшим погашенням з рахунку коштів фонду виробничого і соціального розвитку.

Мобілізація і використання фінансових ресурсів бюджетних установ й організацій здійснюється залежно від методів господарювання, тобто кошторисного фінансування й повної самоокупності та самофінансування.

Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів із 1997 р. було здійснено перехід на фінансування цих установ на основі кошторису [39, с. 527]

Установи та організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, ведуть облік виконання бюджету й кошторисів видатків, який прийнято називати бюджетним обліком.

Предметом бюджетного обліку є процес виконання бюджету.

Об'єктом бюджетного обліку є:

§ доходи і видатки бюджету;

§ фонди і резерви, які створюються в бюджеті в процесі його виконання;

§ витрати на утримання бюджетних установ;

§ матеріальні цінності бюджетних організацій;

§ грошові кошти в касі та на рахунках.

Сутність бюджетного обліку найбільш повно проявляється в його функціях:

— функція нагляду використовується в процесі створення і використання грошових коштів держави — бюджету як за доходами, так і видатками;

— функція відображення базується на тому, що всі операції, які виконуються за рахунок бюджетних коштів, відображаються у відповідних документах, на рахунках та ін. ;

— функція узагальнення проводиться при здійсненні всіх операцій за розрахунками, результатом яких є баланс доходів і видатків як бухгалтерський звіт;

— функція контролю виявляє себе при проведенні бюджетного обліку надходжень доходів за їх видами та обліком виконання видаткової частини бюджету у відповідних галузях, установах і організаціях, які фінансуються з бюджету;

— функція управління і керівництва процесом виконання бюджету і забезпечення планування бюджету;

— функція забезпечення збереження коштів бюджету як державної власності.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування, воно здійснюється за такими принципами:

§ плановість;

§ цільовий характер виділення коштів;

§ виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

§ підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється у межах установленого плану. Плановим документом виступає кошторис.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається з трьох розділів:

1) бюджетних асигнувань,

2) інших коштів,

3) видатків за рахунок спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Кожен з цих розділів ділиться на дохідну і видаткову частини. Дохідна частина: планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших доходних джерел. Формування доходної частини бюджету здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків, а також платежів і відрахувань до бюджету.

Видаткова частина: загальна сума витрат з розподілом за категоріями видатків економічної класифікації, а також встановлення витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань та за рахунокпозабюджетних надходжень.

У видатковій частині кошторису виділяються окремо видатки за рахунок бюджетних асигнувань та витрати за рахунок інших надходжень. Бюджетні асигнування повинні забезпечувати 100% фінансування витрат установи. Перевищення суми видатків над обсягом коштів, що виділяються з бюджету, можливе лише за рахунок прибутку від госпрозрахункової діяльності, який залишається в розпорядженні установи.

Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом, це дає змогу фінансуючий організації здійснювати контроль за раціональним і ефективним використанням виділених коштів. В окремих випадках може надаватись право певного перерозподілу коштів між окремими статтями.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників, які характеризують обсяги діяльності установи, (кількість ліжко-днів, кількість класів, кількість студентів і ін.) Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасне кошторисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих навчальних закладах освіти навчання студентів здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

На основах самоокупності і самофінансування функціонують ті установи, витрати яких повністю відшкодовуються з виручки від реалізації нематеріальних благ та послуг.

До них відносяться:

· культурно-освітні установи;

· медичні установи;

· видовищні організації;

· установи мистецтва;

· тощо.

Формування і використання їхніх фінансових ресурсів відображається у фінансовому плані за відповідними статтями доходів і витрат.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно [39, с. 527]

Кошторис видатків регулює розміщення власних засобів і ефективність їх використання за видами ресурсів і за місцем витрачання.

Виконання кошторису бюджетної установи починається з відкриття бюджетних кредитів або перерахування бюджетних коштів установі та витрачання їх на потреби установи за прийнятими в кошторисі нормами витрат. Тому показниками виконання кошторису є суми, затверджені в кошторисі, суми відкритих кредитів або перерахованих коштів, касові та фактичні видатки. При цьому видатки групуються згідно з системою бюджетного обліку за однорідними ознаками за розділами, параграфами та статями. Виконання кошторису передбачає дотримання норм витрат ресурсів бюджетною установою.

Видатки бюджетних установ, які здійснюються в процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підриємств та організацій. Під видатками розуміють державні платежі, що не підлягають поверненю, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові послуги. Видатки — один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів [4, с. 68]

Видатки здійснюються за рахунок загального фонду бюджету та спеціального. Обидва види видатків суворо плануються в кошторися. Видатки на утримання бюджетних установ є одним з основних напрямів видатків бюджету.

Зауважимо, що видатки бюджету на утримання бюджетних установ не завжди збігаються з видатками самих установ, оскільки розмір грошових коштів, перерахованих постачальникам матеріалів, характеризує суму видатків бюджету, але для установи — це зміна складу активів (грошові кошти на рахунках — матеріали на складі) без реальних видатків коштів. Виходячи з двоїстості характеру видатків бюджетних установ їх поділяють на касові та фактичні.

Касовими видатками вважаються всі виплати, здійснені з поточних або реєстраційних рахунків готівкою та шляхом безготівкових перерахувань. Повернення грошових коштів на рахунки відновлює, тобото зменшує, касові видатки. Фактичні видатки — це дійсні, кінцеві видатки установи, оформлені відповідними документами, разом із видатками за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями [4, с. 69]

Ці видатки відображають фактичне використання норм, затверджених кошторисом. Вони є показником кінцевого виконання кошторису установи, а тому в разі виконання планового обсягу робіт мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом. Видатки бюджетних установ мають певну класифікацію, яка зображена на Рисунку 1.4.

Рисунок 1.4. Класифікація видатків бюджетних установ [4]

Фактичні видатки, як правило, не збігаються з касовими ні в часі, ні в сумі. Якщо частина грошових коштів на рахунках у банку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріалів, перебуває в розрахунках (дебіторська заборгованість), залишається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення раніше виниклої кредиторської заборгованості, то фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має у своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть перевищувати касові, бо витрата матеріалів не спричиняє зменшення грошових коштів на рахунках [4, с. 69−70]

Якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачено за прямим призначенням відповідно до кошторису (наприклад, видатки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги), то фактичні видатки збігаються з касовими. Такі видатки називаються прямими [4, с. 70]

Взаємозв'язок касових і фактичних видатків унаочнює рис. 1.5.

Рис. 1.5. Взаємоз'вязок касових і фактичних видатків [4]

Касові та фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів і об'єктами економічного аналізу. У бюджетних установах касові та фактичні видатки планують і обліковують за єдиною номенклатурою видатків. Бюджетну класифікацію видатків покладено в основу планування видатків, їх синтетичного та аналітичного обліку. Ця класифікація істотно впливає на всю організацію економічного аналізу бюджетних установ.

Бюджетна класифікація видатків застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державних влади, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів; проведення необхідного аналізу за організаційними, функціональними та економічними категоріями видатків; забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників. Видатки бюджету згідно з бюджетною класифікацією розробленою й затвердженою Міністерством фінансів України, класифікуються за такими ознаками:

1) функції, з виконання яких пов’язані видатки, — функціональна класифікація видатків;

2) ознака головного розпорядника бюджетних коштів — відомча класифікація видатків;

3) економічна характеристика операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки, — економічна класифікація видатків;

4) програмно-цільовий спосіб формування бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, установлених Бюджетним кодексом. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися [39, с. 527−528]

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

· наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

· відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

· наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження, використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису та супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством фінансів та Державним казначейством України.

Затвердженню кошторисів передує процес формування лімітів і витрат у підпорядкованих установах. Вищі організації мають враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконаної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановий період. Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і затверджується в установленому порядку.

Отже, фінансовими ресурсами бюджетних установ є кошти, що виділяються з державного або місцевого бюджетів. Але крім цього, установи можуть також здійснювати некомерційну діяльність, яка може приносити певні власні надходження. Проте ці доходи використовуються виключно на розвиток самої установи.

1.3 Нормативно-правове забезпечення фінансування бюджетних установ

Нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність бюджетних установ в Україні є:

1) Конституція України від 28. 06. 1996 року [24]

2) Бюджетний кодекс України від 08. 07. 2010 року [5]

3) Інші закони та нормативні-правові акти, що регулюють бюджетні правовідносини;

4) Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;

5) Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади;

6) Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Основним нормативним документом, який регулює діяльність бюджетних установ являється Бюджетний Кодекс України від 08. 07. 2010 року. Він визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства [5]

Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кошторисами відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2000 року № 17 затверджено Положення про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і поквартальний розподіл коштів установи [46] Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується, як правило, керівником відповідної вищестоящої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. У процесі виконання кошторисів керівники установ мають право в межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом заробітної плати за основним окладом, фондом заробітної плати з доплат і надбавок та фондом на преміювання. Зазначені зміни можуть вноситися лише за наявності відповідних підстав згідно із законодавством з питань оплати праці. У разі внесення таких змін обґрунтування пояснювальною запискою подаються установою до квартальних та річних звітів про виконання кошторису доходів і видатків.

Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16. 07. 99 № 996-ХІV [18]

З метою запровадження ефективного контролю за витрачанням бюджетних коштів установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, розроблений даний Порядок казначейського обслуговування бюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Казначейське обслуговування бюджетних коштів бюджетних установ здійснюється на підставі вимог такого документа: Постанови Кабінету Міністрів України від 17. 02. 99 № 180 «Про деякі питання діяльності державного казначейства України» [47]

Особливості бухгалтерського обліку в бюджетних установах визначаються Бюджетним кодексом України, Законами України «Про Державний бюджет України», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вiд 16. 07. 1999 № 996-XIV., Планом рахунків бухгалтерського обліку та бюджетних установ і організацій і Порядком його застосування, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України, Інструкцією про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ, затвердженою наказом Державного казначейства України, та іншими нормативними документами, що містять вказівки з обліку та відображення у звітності операцій бюджетних установ [5, 14]

У бюджетних установах касові та фактичні видатки планують і обліковують за єдиною економічною класифікацією видатків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 27. 12. 2001 р. № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» [32]

Кошти спеціального фонду бюджетних установ можуть бути тимчасово залучені для здійснення видатків загального фонду у разі нестачі коштів останнього. Листом ДКУ № 07−06/803−5690 від 02. 08. 2000 р. «Про спрямування коштів спеціального фонду державного бюджету на бюджетні видатки і їх відшкодування» визначено порядок спрямування коштів спеціального фонду на видатки загального фонду та їх подальше відшкодування [28]

1.4 Зарубіжний досвід фінансування бюджетних установ в сфері культури

Світовий досвід фінансування, підтримки та розвитку бюджетних установ сфери культури показав, що існує три основних типи економіки культури в залежності від механізму її фінансування:

· «Романський» тип (наприклад, в Італії, Іспанії, у Франції), коли культура фінансується переважно централізовано, за рахунок державних коштів. Так, в Італії фінансування культурних акцій і мистецтва можуть здійснювати тільки урядові організації або приватні особи, що користуються довірою держави.

· «Німецький» тип, характерний для ФРН та країн Скандинавії. У цьому випадку центральною владою виявляється тільки патерналістичний підтримка, а державне фінансування здійснюється переважно з місцевих бюджетів і через незалежні структури і фонди.

· «Англо-американський» тип: держава виступає лише натхненником і патроном певних напрямків, а фінансування здійснюється за рахунок залучення приватного капіталу, в тому числі за рахунок податкових пільг.

Скорочення бюджетних видатків на культуру та запровадження механізмів залучення позабюджетних коштів на розвиток культури стало характерною тенденцією останніх десятиліть у більшості європейських країн. Зокрема, у Великобританії державні витрати на культуру почали скорочуватись ще у 1979 р. з приходом до влади уряду Маргарет Тетчер; у Польщі бюджетне фінансування культури різко скоротилось у 1989 р.; в Австрії ця тенденція набула свого поширення з 2002 р. Світовий досвід показує, що частка проектного фінансування культурної діяльності на сьогодні складає лише 25−30% бюджетних коштів [42].

У країнах Європейського Союзу існує розгалужена система залучення додаткових джерел фінансування культурної сфери. За умов ринкової економіки сфера культури не може розраховувати лише на державне фінансування. Аналіз тенденцій розвитку менеджменту культури доводить, що в країнах ЄС, США держава дотримується стратегії підтримки культури, яка спрямована не тільки на бюджетне фінансування, але, насамперед, на створення сприятливих умов для залучення позабюджетних коштів.

У європейських країнах відомі наступні моделі стимулювання позабюджетного фінансування культури:

— налагодження зв’язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг),

— установлення «специфічних» податків (парафіскальні джерела).

На сьогодні досить поширеною є модель стимулювання позабюджетного фінансування культури шляхом налагодження зв’язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг). Як механізм фінансування культури, фандрейзинг передбачає розвиток потужного механізму зв’язків закладів культури та бізнесу, вироблення різних форм їх взаємовигідної співпраці, а також формування громадської думки на користь підтримки культури. Інвестування ресурсів у культурні проекти стало одним з інструментів маркетингу комерційних організацій [21]. У розвинених країнах основними мотивами, що спонукають представників бізнесу спрямовувати кошти на культурний розвиток є:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой