Особливості формування навичок кольоротворення на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
    • Розділ 1. Колір як мистецька та психолого-педагогічна проблема
    • 1.1 Поняття кольору та його основні властивості
    • 1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці
    • 1.3 Кольоротворення в системі естетичного виховання школярів
    • Розділ 2. Формування навичок кольоротворення у процесі експериментального дослідження
    • 2.1 Шляхи формування навичок кольоротворення
    • 2.2 Методика експериментального дослідження
    • 2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додатки

Вступ

Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки на світовий рівень, відродження національної культури, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім у невідповідності стандартів освіти запитам особистості, суспільним потребам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності.

Державна національна програма «Освіта (Україна, ХХІ ст.) «визначає головну мету — визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Система освіти в сучасних умовах є основним механізмом успадкування культурного надбання новими поколіннями. У зв’язку з цим особливо важливого значення набувають питання культурного розвитку та естетичного виховання школярів. Але формування естетичної культури неможливе без якісних змін у свідомості людини, відношенні її до мистецтва. Завдання набагато складніше — необхідно сформувати в них уміння творити прекрасне в повсякденній праці, в міжлюдських стосунках (В.О. Сухомлинський, М.Г. Стельмахович).

Сучасні спостереження дають підстави вченим зробити висновок, що колористична безграмотність сучасного працівника приводить до практичної необхідності здолати бар'єр на шляху до якості в різних галузях промисловості. Часто нездоланною перепоною в багатьох напрямках виробництва є чисто фізична сліпота до кольору, його тональності, насиченості відтінку. У зв’язку з цим академік С.В. Вавілов писав: «Володіння кольоровим баченням надзвичайно підвищує цінність зорового сприймання. Кольорове бачення дає можливість дуже швидко і по-новому розрізняти предмети і елементи середовища».

Кольорове бачення людини — явище унікальне і закономірне. Проблематика, пов’язана з даним явищем, постійно привертає увагу вчених. Сьогодні вже зрозуміло, що розкрити це складне явище, розглядаючи його лише на якомусь одному рівні (фізичному, фізіологічному, психологічному, естетичному) практично неможливо. Потрібно розглядати систему цілісно і теоретичні концепції апробувати в педагогічному процесі художньо-естетичного розвитку молодших школярів.

Окремі педагоги-ентузіасти (Б. Нєменський, А. Мелік-Пашаєв, В. Щербаков, Б. Юсов та інші) намагалися працювати в даному напрямку, але педагогічні дослідження в галузі художнього розвитку школярів належної підтримки не знайшли. Ситуація радикально міняється, образотворче мистецтво як предмет гуманітарно-естетичного циклу, в сучасній педагогічній науці все частіше стає об'єктом переосмислення і експериментального вивчення.

Переглядаються застарілі і створюються більш досконалі програми, посібники з даного предмета (Л. Малиновська, В. Ввільчинський, П. Сензюк, В. Костенко, Л. Зеленіна), методика його викладання збагачується новими науково-теоретичними і практичними висновками і дослідженнями. Однак в практичній діяльності загальноосвітніх шкіл використовуються далеко не всі можливості мистецтва, зокрема роль кольору в образотворчій діяльності молодших школярів недостатньо розглядалася в Україні.

Послідовної систематизованої розробки даної проблеми немає. Таким чином, значимість кольору як одного з найважливіших засобів образотворчої діяльності школярів, розвитку кольорового бачення та сприймання, відсутність дослідження специфіки навчання школярів основ колористики дають підставу вважати тему даного дослідження актуальною, що й спричинило вибір теми дипломного дослідження.

Об'єкт дослідження — процес художньо-естетичного виховання молодших школярів засобами образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження — психолого-педагогічні умови та їх вплив на формування в молодших школярів знань, умінь і навичок з кольоротворення в процесі образотворчої діяльності.

Мета дослідження полягає у визначенні та теоретичному обгрунтуванні, експериментальній перевірці психолого-педагогічних умов формування знань і умінь з колористики в молодшому шкільному віці.

Гіпотеза дослідження: оптимізація знань та вмінь молодших школярів з основ кольорознавства можлива тільки в процесі цілеспрямованого навчання, забезпеченого відповідними психолого-педагогічними умовами, що дають можливість сформувати систему, спрямовану на формування перцептивних дій і виходу їх на рівень збагаченого (художнього) сприймання кольору з подальшою інтеграцією в контексті практичної творчої діяльності.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези визначені завдання дослідження:

Розкрити сутність та основні властивості кольору.

Показати можливості образотворчого мистецтва у розвитку відчуття кольору в учнів початкових класів.

Обґрунтувати методичні розвитку відчуття кольору у процесі образотворчої діяльності молодших школярів.

Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу естетичного виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: аналіз та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження, бесіди, педагогічний експеримент.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Колір як мистецька та психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття кольору та його основні властивості

Поетапність формування знань та вмінь з основ колористики молодших школярів в образотворчій діяльності передбачає розгляд поняття кольору як складного багаторівневого утворення, що формується на різних рівнях її прояву. На кожному з рівнів відбувається взаємодія компонентів діяльності від пізнавального (або когнітивного) до діяльнісного і від афективного до творчого, тому можна поділити цей процес на три етапи.

Перший етап передбачає активізацію сенсорного розвитку дітей, оскільки із сприймання предметів і явищ починається процес пізнання світу, а також формуються елементи естетичних знань у свідомості молодших школярів.

Другий етап спрямований на формування естетичного сприймання учнів, досвіду художнього сприймання і базується на інтеграції сенсорного та морально-естетичного аспекту у свідомості та діяльності.

Складовими досвіду художнього сприймання є вміння спостерігати та диференціювати властивості предметів (колір, форма) і явищ, осмислювати та узагальнювати художній матеріал; досвід ціннісно-орієнтаційної спрямованості (домінуючі мотиви вибору цінностей); досвід оцінної діяльності (здатність оцінити ступінь досконалості тих чи інших аспектів мови художнього твору шляхом аналізу композиційної структури та засобів образного вираження (колір, лінія, пластика, уміння диференційовано виявити їх характеристику).

Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною та формою, а й кольором. Отже, колір — це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета, причому дуже мінлива [37, 41].

Зміна тону, насиченості кольору предметів залежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору.

У чистому повітрі небо й віддалені предмети здаються більш синіми, у вологому чи похмурому — сірими. Сприймання кольору предмета залежно від освітлення й оточення можна простежити, уважно розглядаючи жовте яблуко. Так, жовтий колір яблука на фіолетовому фоні буде найяскравішим, теплим, тоді як на оранжевому або червоному фоні буде здаватися більш холодним і менш чітким. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.

Подібно до музики кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність. Тому останнім часом приділяється велика увага раціональному фарбуванню приміщень у житлових будинках і на виробництві [17, 47].

Велике психологічне навантаження виконує колір у лікарнях, шкільних класах, навчальних кабінетах і т.д. Виявилось, що чорний колір гнітюче діє на школярів, тому гігієністи запропонували фарбувати дошку не в чорний, а темно-зелений колір і писати на ній жовтою або жовтогарячою крейдою. Гігієністи стверджують також, що холодний білий колір — символ чистоти і суворого порядку — розпорошує увагу і швидше спричинює втому, тому деякі віддають перевагу блакитним, блідо-зеленим або сірим тонам [11, 96]. Наведені вище приклади показують, що колір у природі і в житті людини відіграє величезну роль.

Наука, яка вивчає колір та його властивості - кольорознавство, допомагає нам ознайомитися з кольором у природі, його особливостями, закономірностями та ін. [32, 17].

У кольорознавстві є свої закони, які слід вивчати, щоб застосовувати їх в навчанні та житті. З фізики відомо, якщо пропустити білий сонячний промінь через скляну тригранну призму, він розкладеться на білій поверхні на сім кольорів спектра у такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.

Аналогічне розкладання сонячного проміння спостерігаємо і на небі, коли там сяє веселка. Придивившись, можна помітити, що між кольорами веселки немає різкої межі, вони плавно переходять один з одного, створюючи безліч відтінків [1, 196].

Кольори спектра можна розмістити у кольоровому крузі, чистота кольорів якого допомагає визначати насиченість багатьох кольорів різних відтінків. В лабораторних умовах у спектральному крузі виділяють три основних промені: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можна побачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох, поряд розміщених основних: червоного і синього — фіолетовий, синього і жовтого — зелений, жовтого й червоного — оранжевий. Зібравши всі кольорові промені спектра в один, дістанемо білий.

Білий промінь утворюється і при злитті трьох основних променів (червоного, жовтого і синього) або їхніх поєднань: червоного і зеленого (поєднання жовтого з синім), жовтого і фіолетового (поєднання червоного з синім), синього і оранжевого (поєднання червоного з жовтим). Промінь спектра, який потрібно доповнити до другого променя, щоб мати білий, називається взаємодоповнювальним променем.

Взаємодоповнювальні кольори в крузі визначають проведенням діаметра через відрізки червоного, синього чи жовтого кольору. Для червоного кольору взаємодоповнювальний — зелений, для синього — оранжевий, для жовтого — фіолетовий і навпаки. Отже, у кольоровому крузі кожному з теплих тонів відповідає діаметрально протилежний холодний тон.

Колір фарб лише близький до яскравості й чистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніж кольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тільки близький до природного [8, 63].

Якщо виконаний фарбами спектральний круг швидко повертати навколо центральної осі, то видно не білий, а мутнувато-білий (сірий) круг. Чистий білий колір можуть дати під час повертання тільки прозорі, світлові промені.

Спектр зображують у вигляді кольорових смуг, що плавно зливаються, або у вигляді круга, поділеного на сектори відповідно до кількості кольорових променів спектра [1, 54].

Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьма кольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними.

Якщо спектр розділити на 12 частин, то дістанемо більше відтінків похідних кольорів, що залежать від відстані їх до основних променів.

Кольоровий круг можна поділити на дві частини: теплі кольори — червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла, та холодні кольори — синьо-зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду, далини, місячного світла.

Найтеплішим кольором є оранжево-червоний, а найхолоднішим — синій. Ці кольори й допомагають, коли їх порівнювати один з одним, визначати, який колір тепліший, а який холодніший. Так, оранжевий колір тепліший, ніж жовтий, але холодніший, ніж оранжево-червоний. Холодний фіолетовий колір тепліший за синій, але холодніший за пурпуровий (в якому більше червоного); в спектральному крузі він ближче до оранжево-червоного.

Оскільки навчання основам колористики базується на формуванні сприймання кольору в довкіллі, творах мистецтва, практичній роботі з кольором, значну увагу слід приділити працям психологів, яким належать теоретичні та практичні дослідження психологічних закономірностей та особливостей розвитку школярів (П.П. Блонського, Л. С. Виготського, Г. С. Костюка, А.А. Люблінської, С.А. Рубінштейна, А. В. Запорожця та інших). Це дозволяє розглянути психологічну сторону процесу сприймання молодшими школярами відповідно до їх вікового розвитку. Формування навичок перцептивних дій у процесі оволодіння системами колірних еталонів та тональними рядами розглядається як база збагаченого художнього сприймання кольору в довкіллі та в складних структурних утвореннях (мистецькі твори), яка інтегрована в творчу діяльність.

Тобто, це дає підставу для розгляду навчання колористиці з лінії «сприймання-творення».

Сучасна психологія (Б.Г. Ананьєв та інші) виділяє в кольоровому зорі три якісних рівні: сенсорний (відчуття), перцептивний (сприймання), аперцептивний (уява).

Рухомість сприймання визначає такі його рівні:

1) одержання інформації про об'єкт (модель);

2) характеристика виділених об'єктів сприймання;

3) співвідношення сприйнятої інформації з минулим досвідом (порівняння, виявлення вивченого, визначення непізнаного);

4) оцінка сприйнятої інформації;

5) вивчення інформації з виявленням образного значення;

6) передування майбутньої дії (формування задуму).

Це визначає характер сприймання, який залежить від мети і, в свою чергу, робить даний процес цілеспрямованим.

Велику роль у даному процесі відіграє націлення на сприймання. Суть наці-лення в даному випадку полягає у формуванні цілеспрямованого сприймання, при цьому ми керувались положенням про роль націлення (Д.А. Узнадзе).

Значну роль в організації та керівництві процесом сприймання кольору ми відводимо вчителю, його професійній майстерності, вмінню створити сприятливий клімат в аудиторії, допомогти учневі в організації сприймання в такій мірі, щоб він дійсно пізнав його суть, властивості.

Тобто, вчителю необхідно врахувати, що всяке пізнання є творчість, і елемент творчості закладений у будь-якому акті сприймання.

Кольори поділяються на хроматичні і ахроматичні. «Хрома» по-грецькому означає колір. Ахроматичні кольори — білий, сірий, чорний. Хроматичні кольори всі інші: жовтий, оранжевий, червоний, синій, зелений, фіолетовий, коричневий [25, 51].

Хроматичні кольори мають такі властивості: колірний тон, насиченість, світлоту. Колірний тон — це відмітна властивість кольору. Всі теплі і холодні кольори і всі відтінки цих кольорів належать до колірного тону [16, 52].

Світлота — це ступінь послаблення кольору. Діти про світлоту кажуть: блідий — значить колір дуже світлий, близький до білого, трішки забарвлений. Світлота характеризується порівнянням даного хроматичного кольору з ахроматичним. Хроматичні кольори відрізняються різною світлотою по відношенню один до одного. Наприклад, всі жовті, жовто-оранжеві, жовто-зелені кольори світліші, ніж червоний, синій, фіолетовий. Отже, жовті кольори найсвітліші.

Найтемнішими кольорами (серед хроматичних) будуть сині і фіолетові. Один і той самий колір може мати різну світлоту: синій — темний, блакитний — світлий, фіолетовий — темний, бузковий — світлий, крім того, ще є проміжні кольори. Максимально насичені кольори — кольори спектру. Насиченість кольору змінюється при додаванні до нього чорної фарби — колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (погашеним), а при додаванні білил — білястим [18, 60].

Хроматичні кольори також відрізняються один від одного за світлотою, наприклад, краплак темніший від червоної кіноварі, а лимонний кадмій світліший за неї. Хроматичні кольори відрізняються за кольоровим тоном, тобто за ознакою, яку мають на увазі, називаючи колір жовтим, зеленим, синім, червоним і т.д. [27, 32]. Шкалою кольорових тонів є спектр, у якому завжди зберігається одна й та сама послідовність кольорів.

Із семи кольорів спектру виділяють три головні кольори, яких не можна дістати з інших кольорів. Це жовтий, синій і червоний. У різних кількісних співвідношеннях ці три кольори дають можливість здобути велику кількість кольорів і відтінків, з допомогою яких у живописі передають кольорове багатство навколишнього світу [1, 114].

Ахроматичні кольори мають одну властивість — світлоту, у них немає кольору і колір ненасичений, вони можуть бути світлими і темними в різному ступені. Найкраще це видно в сірих кольорах, у яких можна бачити найсвітліший, близький до білого, і найтемніший, близький до чорного, сірий колір. Білих і чорних кольорів також багато. Сніг, який тільки випав, біліший від крейди, цинкове білило світліше від свинцевого; чорний оксамит темніший від чорного сукна тощо.

Якщо будь-який хроматичний колір будемо змішувати з сірим кольором, однаковим з ним за світлотою, то діставатимемо нові кольори того ж тону, але такі, у яких цей хроматичний колір буде все менше й менше помітним, тобто змінюватиметься його насиченість. Щоб змінити не тільки яскравість, а й світлоту хроматичного кольору, треба домішувати до нього білий колір [32, 21].

Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних — сині і фіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий — теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір помідора, моркви — теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.

Щоб визначити гармонійні поєднання кольорів, треба знати пари кольорів на кольоровому крузі, які взаємно доповнюють один одного (рис).

Рис. Взаємодоповнюючі пари кольорів

Якщо взаємодоповнювальні кольори розмістити парами, то вони дадуть найбільш яскраві, контрастні поєднання теплих і холодних кольорів. Контрастне поєднання кольорів широко використовують там, де потрібно передати найяскравіше поєднання кольорів, а саме у станковому і декоративному живописі. Змішування взаємодоповнювальних кольорів на палітрі дає сірий колір. У кольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (гр. — колір), барвисті, та ахроматичні, безбарвні. До хроматичних кольорів належать всі кольори спектра і їхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін)" до ахроматичних — кольори, відсутні в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорний) [1, 32−33].

Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.

Кольоровий тон — відмітна ознака кольору. Всі теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].

Ясність — властивість кольору бути більш чи менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного. Так, жовті кольори — найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів — найтемніші.

Насиченістю (або інтенсивністю) кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально насичені кольори — кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не тільки чистими насиченими тонами (наприклад, «Лютнева блакить» І. Грабаря, «Кінець зими» К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами, що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину «Проводи покійника» художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими тонами.

Характеризуючи кольоровий тон, насиченість і ясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору, його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].

Одночасне порівняння предметів за трьома ознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методом визначення світлотіньових і кольорових відношень.

У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36, 12].

Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів, використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин. У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають на одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п’ять кольорів. Так, для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, для жовто-зеленого — червоно-фіолетовий і т.д.

Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольорів у крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так, приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений, жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].

Поєднання з чотирьох кольорів визначається розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.

Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.

Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір, його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].

Часто в образотворчій діяльності виникає потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами кольорів.

1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці

Образ сприймання є відображення, але не дзеркальне, а творча реконструкція предмета (об'єкта) у свідомості людини. Діалогічність спілкування є безперечною умовою реалізації естетичного досвіду у процесі педагогічного спілкування. Здатність учителя будувати спілкування не «від себе», монологічно, а від того, хто навчається (В.А. Кан-Калик) з опорою на суб'єктивний досвід учня з метою викликати психологічну реакцію, яка сприяла б його внутрішньому збагаченню) передбачає володіння вчителем навичками комунікативності. Це дає змогу практично реалізувати набуті знання та вміння, а також у безпосередньому контакті з дітьми збагачувати і власний досвід спілкування. Це дає можливість створювати «ситуації уподібнення» (Б.М. Нєменський), ігрові моменти, які виявляють «інтерес» в учнів до теми уроку.

У процесі «сприймання-творення» розв’язання завдань емоційно-образного вираження мовою кольору, виникає необхідність оволодіння такими навичками операціональної діяльності мислення, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння, конкретизація та систематизація. Це дасть можливість розширити спектр володіння колірними еталонами, системами, удосконалить навички диференціації кольорів у процесі сприймання кольору як у довкіллі, так і в складних структурних утвореннях (живописних композиціях), сформує базу для реалізації кольору, як засобу емоційно-образного виразу.

Недооцінка оволодіння молодшими школярами засадами аналітико-синтетичної діяльності у процесі аналізу творів мистецтва, об'єктів довкілля допускається частиною вчителів і методистів, породжує серйозні труднощі в організації занять з формування сприймання кольору при аналізі картин, призводить до неусвідомлення дітьми кольору як виражального засобу. Активно використовуючи вікову сенситивність дитини до кольорових вражень, учитель повинен у ранньому віці розвивати здібність до створення виразних кольорових рішень, тобто реалізувати колір, як мову емоційно-образного вираження власних вражень.

Дослідження (В.С. Мухіної, А.А. Мелік-Пашаєва) показали, що потенціалом здібностей до сприймання та використання кольору володіє багато дітей, які не змогли виявити їх відразу «в готовому вигляді». За допомогою спеціальних завдань, ігрових вправ їх можна успішно розвивати.

Розглядаючи процес образотворчої діяльності молодших школярів, І.П. Глинська, відповідно до експериментальних даних, враховуючи наявність неоднорідної структури здібностей, ділить дітей відповідно до їх нахилів до образотворчої діяльності на три групи. За цим поділом діти з вираженою графічною обдарованістю складають першу групу, діти з домінуючим живописним началом, тобто краще відчувають колірні відношення, складають другу групу. Діти третьої групи мають у рівній степені виражені як графічні, так і живописні здібності. Враховуючи вищесказане, пропоновані завдання повинні мати індивідуальний підхід до різної структури здібностей, тобто навчати дітей з вираженою графічною стороною відчуттю сприймати і активно реалізувати колір як засіб вираження.

Розробляючи систему умов психолого-педагогічного впливу на навчання молодших школярів основ колористики, ми розглядаємо процес формування знань та вмінь з колористики як складну структурну систему, яка характеризується взаємодією всіх її компонентів (мотиваційного, змістовного, цільового, операційно-діяльнісного, оціночно-результативного), елементів кожного окремо взятого компонента та рівнів художнього сприймання (перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого). Вирішення даної проблеми вимагає від учителя виділити основні умови навчання молодших школярів колористики в образотворчій діяльності, а саме:

поетапність формування перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого рівнів художнього пізнання;

актуалізація процесів самопізнання, самовиховання і самооцінки;

діалогічність процесів педагогічної взаємодії вчителів та учнів;

варіативність форм та методів організації навчально-пізнавальної діяльності.

Проте, в цьому плані виникають проблеми. Хоча діти приходять у школу з достатньо розвинутим відчуттям (спостерігається висока гострота зору і слуху, орієнтуються в кольорах), їхнє сприймання в навчальній діяльності зводиться лише до називання і впізнавання форми і кольору.

Особливо у першокласників відсутній систематичний аналіз сприйнятих властивостей і якостей предметів.

Третій етап втілює творчий підхід до процесу педагогічного спілкування з учнями.

Отже, реалізація творчих можливостей школярів залежить від ефективності процесу спілкування вчителя й учня. Цей процес забезпечує не лише вміння творчо застосувати одержані знання на етапах сприймання натури, творів мистецтва, виконання вправ, але й формування основних творчих можливостей учнів, до яких належать: ініціативність, самостійність, винахідливість, уява, фантазія, оригінальність та нестандартність мислення.

Об'єктивно один і той же результат засвоєння знань та вмінь, навіть при високій кінцевій його продуктивності, може бути досягнутий за рахунок різної пізнавальної активності школярів. В одному випадку засвоєння забезпечується в основному відтворюючою виконавською діяльністю.

У молодшому шкільному дитинстві відбувається перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Сенсорні еталони — це вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад, при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору — уявлення про основних сім кольорів спектра, при сприйнятті простору — уявлення про напрями (ліворуч, праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).

З поширенням дійових зв’язків дитини з зовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютно всіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, а в 4−5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей раннього і дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючи з предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму, звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваються зорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесі відіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивості предметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам’яті.

Необхідні умови для опанування загальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Коли перед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікації той чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета з особливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та приблизно до 4−5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].

Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшому шкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і в першу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючи математику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань.

У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте у першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].

Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41, 37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З’являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.

Найбільш доступними для молодших школярів сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.

У дітей в процесі розвитку підвищується гострота зору і кольоровідчування, значно зростає точність оцінок кольору предметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.

Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів [13, 26].

В учнів третіх класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [25, 32]. Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає в 1,8 разу порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати.

Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до кольори стичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі - до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться «милуванням». У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватись красою природи [39, 26].

Швидкими темпами розвивається в дітей здатність розрізняти відтінки хроматичних кольорів. Дані показують, що помилки в розрізненні відтінків хроматичних кольорів з віком досить різко зменшуються. Так, якщо чотирилітки роблять в середньому 70% помилок, діти 5−6 років — 50%, то семилітки лише 10% [53, 21].

Дитина, яка приходить до школи, має вже досить розвинені відчуття. У процесі шкільного навчання їх розвиток триває. Наприклад, за період від 6 до 14 років гострість зору учнів підвищується на 60%; здатність розрізняти кольори з 7 до 10 років — на 45%, а з 10−12 років — на 60%. Цьому особливо сприяє те, що з 10 років діти починають навчатись малювати фарбами під керівництвом вчителів-фахівців, хоч відповідна підготовка до цієї діяльності була розпочата ще з дошкільного віку [41, 9].

Учитель на кожному уроці при викладі матеріалу повинен давати нормальне навантаження для всіх органів чуття дітей: зору, слуху, дотику. Важливо, щоб діти не тільки прослухали той чи інший матеріал, а й самі його почитали, записали, змалювали. Для вдосконалення та розвитку відчуттів слід широко використовувати наочні посібники, колекції, гербарії, організовувати екскурсії, прогулянки із спеціальними завданнями [36, 56]. Треба широко запроваджувати уроки, виховуючи в дітей здатність розрізняти звуки, уроки з малювання фарбами з натури, розвиваючи в дітей кольорочутливість, окомір і гостроту зору.

Дальше вдосконалення відчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності, більш складної за своєю будовою.

1.3 Кольоротворення в системі естетичного виховання школярів

Уміння відчувати красу і створювати красу роблять життя людини осмисленим, багатим і яскравим. Хороші книги, музика, твори образотворчого мистецтва, які довелося прочитати, почути, побачити, наповнюють радістю і смислом наше життя. Прагнення до прекрасного в природі, у людських стосунках, у побуті, розуміння краси творчої праці - природна властивість людини.

Прекрасне не тільки приносить насолоду, радує, захоплює. Воно «облагороджує і підносить людину, надихає її на високі почуття і думки, на великі справи і подвиги. Чудовий світ звуків і кольорів, чарівність поезії, краса природи, краса вчинків та справ людини відкриваються тому, хто має допитливий розум і загострені почуття, хто багато читає, спостерігає, думає, переживає» [68, 16].

Предмети естетичного циклу — читання, образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки [40, 18−19]. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об'єднаннях учнів, творчих об'єднаннях школярів, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені творчості видатних українських і зарубіжних мистців, виставки, свята та інше.

Естетичне сприймання творів мистецтва спрямоване на формування у школярів естетичної культури, тобто здатності до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Завдання і зміст художньо-естетичного виховання визначаються обсягом поняття «естетична культура», що у своєму змістовому просторі містить розвиток естетичних смаків, почуттів, потреб, знань, ідеалів; вироблення художньо-естетичних умінь та творчих здібностей [60, 65].

Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті й засобом формування естетичної культури людини. Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям естетичного виховання людей.

В естетичних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва і праця. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу. З віком розширюються джерела уявлень дітей [26, 107].

Естетичні уявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини.

У працях психологів і методистів [19; 26; 40; 48; 60; 65; 68] з’ясовуються особливості естетичних сприймань, уявлень, суджень і художньо-творчої діяльності учнів. Але, на жаль, здебільшого вони не знаходять свого застосування в практичній роботі вчителів, які їх не знають. У літературі з питань естетичного виховання недостатньо описано особливості естетичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Тому вчителі не можуть ефективно використати рекомендовані методи.

Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але глибина насолоди залежить від готовності до сприймання творів мистецтва. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя [56, 31].

Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційної сфери, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв — складні почуття, переживання [65, 126]. Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.

Під час естетичного сприймання мистецького твору у школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан — відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичного компонента духовності [68, 124].

Дослідження доводять, що розвиток емоційного компонента — запорука ефективності формування естетичного сприймання у молодших школярів. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції [48, 34]. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з’явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.

Сила і тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людини міцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.

Естетичні почуття — це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов’язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: «коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним» [22, 138]. Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.

Естетичне сприймання — це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К. Д. Ушинського, «світлу радість», «те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою» [67, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.

Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить від підготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивний фактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичні переживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають її смаки.

Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].

Спостереження показують, що вправність зорових органів, яка пов’язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову) чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.

Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір — колір рослин — заспокоює, як сигнал живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати, викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає збудження, почуття небезпеки.

Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову розпізнавати «вік» (товщину) криги під час посадки літака. Крізь пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі має «теплий» відтінок, а колір води — «холодний») [14, 24].

Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей — заспокоювати [25, 38]. Емоційний вплив кольору використовується і в мистецтві.

Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).

Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений — заспокоює, червоний — збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].

Порівняємо рисунок, зроблений з натури, і етюд, виконаний фарбами. На рисунку предмети зображені за допомогою ліній і світлотіні. Тут є багато умовностей, оскільки кожний предмет має колір. Проте світлотіньова характеристика предмета, відтворення на папері його матеріальної форми допомагає нам «пізнавати» предмет. Живопису не властива така велика умовність малюнка. У живопису фарбами відтворюються предмети такими, якими бачить їх наше око [1, 156]. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотінню і лінією — художні засоби живопису. Колір — основний засіб живопису. Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми і об'єми реальних предметів.

Перед нами на темному полірованому столі лежить купка книг У різноколірних обкладинках. Поряд — крісло, обтягнуте строкатою тканиною. На підлозі - яскравий червоний килим. Кожний предмет має певну форму, своєрідні кольори і знаходиться на певній відстані від нас. Як передати все це на папері чи полотні?

Учень, добираючи фарби, близькі до кольору предметів, що знаходяться перед ним, кладе їх на малюнок, зроблений олівцем. Зображення, що виходить внаслідок такої роботи, здається недосвідченому оку схожим на натуру. Та, вдивляючись уважніше, неважко помітити, що, крім не зв’язаних між собою колірних плям, на папері чи полотні не намальовано нічого. Не виявлена форма предметів, немає глибини і простору, все нагадує аплікацію [24, 112].

Помилка криється в тому, що учень звів усе багатство природних форм і колірних відношень до декоративного узору. Щоб уникнути таких помилок, потрібно пам’ятати про колірну єдність і гармонію. Правдиве, емоційне зображення створити не можна, якщо живописець не покладе всі фарби на малюнок у гармонії і єдності.

Гармонія і колірна єдність залежать насамперед від основного джерела світла. Воно є ніби складовою частиною всіх фарб природи. Сонячне світло об'єднує освітлені поверхні, вечірнє штучне надає всьому жовто-оранжевого відтінку, а рефлекс від неба надає тіням холоднуватих відтінків; уранці переважають золотисто-рожеві відтінки, ввечері - жовто-оранжеві, у похмурий день — нейтральні сріблясті; в сосновому лісі на все лягає зеленуватий колір. Усі кольори одержують відтінок кольору освітлення [30, 63].

У нашому прикладі натури, якщо сонячне світло, проникаючи через вікно, падає на яскравий червоний килим, то все, що є в кімнаті, буде злегка підфарбоване червоним світлом того ж відтінку, що й килим. Коли ж за вікном росте дерево, то сонячного літнього дня у кімнаті всі предмети освітлені зеленуватим світлом. У цьому випадку на гармонію і колірну єдність впливає уже не основне, а відбите світло.

Працюючи над пейзажним етюдом, спочатку потрібно з’ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову та загальну гаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, у холодних чи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідно вияснити міру освітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати «колоритом» пейзажу тощо [16, 85].

Чималу роль у створенні правдивого, емоційного зображення відіграє чергування холодних і теплих тонів.

Під час малювання багато уваги приділяється питанням сприймання кольору, тому що один і той самий колір у різних середовищах сприймається по-різному. На червоній рівно пофарбованій кулі колір скрізь однаковий, але нам здається, що він різний: у тінях — один, у напівтінях — інший, у світлих місцях — ще інший і т.д. [32, 24].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой