Особливості функціонування іменників pluralia tantum "множинностi" в українській мові

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Дипломна робота

на тему:

«Особливості функціонування іменників pluralia tantum (множинності) в українській мові»

Донецьк 2008

ЗМІСТ

  • ВСТУП 3
  • 1. КАТЕГОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ 8
  • 1. 1 Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові 8
  • 1.2 Граматична категорія числа 15
  • 1. 3 Семантична структура іменників pluralia tantum у «Словарі української мови» Б. Грінченка та в «Словнику української мови» 42
  • 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 54
  • 2.1 Множинні іменники 54
  • 2.2 Відмінювання множинних іменників 56
  • 2.3 Функціонування іменників множинності 63
  • ВИСНОВОК 72
  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 73

ВСТУП

У сучасній українській мові існують цілі групи слів, що мають безкорелятивні форми — або лише однину, або лише множину.

Іменники, що мають лише форми однини, є іменниками singularia tantum, іменники, що мають лише форми множини, є іменниками pluralia tantum.

Проблема дослідження полягає у визначенні місця розряду іменників множинності в українській мові, його значення та функцій. Проте досягненню і вирішенню поставленої мети передує збір та обробка тематичного мовного матеріалу, якого з питання про множинні іменники (pluralia tantum) недостатньо, тому дослідження такого типу є досить актуальними.

Незважаючи на це, у даній дипломній роботі порівняно різні погляди дослідників української мови на поняття і особливості функціонування іменників множинності (pluralia tantum).

Необхідно сказати, що метою даної дипломної роботи є встановлення особливостей іменників множинності (pluralia tantum) та їх існування і функціонування в сучасній українській мові. Досить добре мету дослідження розкривають поставлені задачі. Серед них слід вказати такі:

1. з’ясування категоріальних відмінностей іменників множинності (pluralia tantum) та особливостей існування даного розряду в контексті семантико-граматичної категорії числа іменника;

2. порівняння семантичної структури іменників pluralia tantum у «Словарі української мови» Б. Грінченка та в «Словнику української мови»

3. встановити особливості поняття іменників множинності;

4. визначити особливості функціонування іменників множинності (pluralia tantum) в українській мові, зокрема розглянути відмінювання іменників pluralia tantum.

Завдяки використаним методам і прийомам у процесі дослідження було досягнуто комплексного і достовірного аналізу мовного матеріалу.

У роботі були використані такі методи для досягнення наявних результатів дослідження:

1. індуктивний — власне збір мовного матеріалу, його систематизація та опис;

2. дедуктивний — аналіз і встановлення загальних закономірностей у системі словотворення української мови, виявлення головних особливостей існування та функціонування іменників множинності (pluralia tantum) в сучасній українській мові;

3. типологічний — узагальнення знань про іменники pluralia tantum і розробка концепції їх головних функцій, яка віднайшла своє відображення у другій частині даної дипломної роботи;

4. системний — аналіз зібраного матеріалу та формування його в єдину систему знань, необхідних для процесу дослідження і написання цієї дипломної роботи;

5. порівняльний — збір мовного матеріалу, який свідчить про історичне формування іменників множинності (pluralia tantum), узагальнення поглядів різних дослідників української мови і порівняння їх, зведення розбіжностей і спільного;

6. аналітичний — виокремлення результатів внаслідок обробки і узагальнення даних.

Матеріал, використаний у даній роботі, було підібрано шляхом суцільної вибірки з тлумачних словників, мовних підручників та посібників.

Після класифікації знайденого матеріалу було сформовано план роботи, який потім віднайшов своє втілення у дипломній роботі.

Отже, структуру даної дипломної роботи сформовано саме виходячи з поставлених у процесі дослідження мети і задач та методів, завдяки яким було здійснено їх успішне досягнення.

Дана дипломна робота містить вступ, два логічних розділи і по три підрозділи в кожному з них, висновки та список використаної літератури.

Перший розділ називається «Категоріальні відмінності іменників множинності». Як уже було вказано, даний розділ містить у собі три підрозділи. Це — «Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові», «Граматична категорія числа», «Семантична структура іменників pluralia tantum у «Словарі української мови» Б. Грінченка та «Словнику української мови». Кожен підрозділ містить у собі логічно пов’язано із темою зміст.

Таким чином, перший підрозділ передбачає розкриття поняття множинних іменників (pluralia tantum) в українській мові, систематичний аналіз поглядів мовознавців на дане питання. Другий підрозділ розкриває структуру та існування семантико-граматичної категорії числа, її особливості та функції. В цьому підрозділі також розглядається існування множинних іменників (pluralia tantum) в контексті граматичної категорії числа іменника. Третій підрозділ містить у собі порівняння семантичної структури множинних іменників у «Словарі української мови» Б. Грінченка та «Словнику української мови».

Другий розділ даної дипломної роботи, який називається «Особливості функціонування іменників множинності в українській мові», також має три логічні підрозділи у своїй структурі. Це — «Множинні іменники», «Відмінювання множинних іменників» та «Функціонування іменників множинності».

Оскільки другий розділ є логічним продовженням і завершенням першого розділу «Категоріальні відмінності іменників множинності», то перший підрозділ «Множинні іменники» є логічним завершенням першого підрозділу першого розділу даної дипломної роботи «Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові». В цьому підрозділі продовжуємо думку щодо визначення поняття множинних іменників у сучасному українському мовознавстві та визначаємо головні семантичні групи множинних іменників, наводимо результати дослідження щодо питання існування множинних іменників (pluralia tantum) в сучасній українській мові.

Другий підрозділ «Відмінювання множинних іменників» містить у собі відомості щодо особливостей відмінювання іменників pluralia tantum та множинних топонімів.

Третій підрозділ другого розділу є логічним завершенням даної дипломної роботи. В цьому підрозділі наведено концепцію функціонування іменників множинності, розкрито суть головних функцій іменників pluralia tantum в українській мові.

Висновки містять у собі головні результати дослідження, які мають глибоке відображення в основній частині даної дипломної роботи.

Список використаної літератури містить у собі вихідні дані всіх використаних джерел, які допомогли у процесі дослідження даного питання сформувати свою думки щодо даного питання та систематизувати й узагальнити всі знання щодо іменників множинності (pluralia tantum).

Слід сказати, що серед таких робіт необхідно відмітити наступні: «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» (Вихованець І. Р.), «Категория числа в славянских языках» (Дегтярев В. И.), «Основы общей грамматики» (Дегтярев В. И.), «Число и грамматика» (Реформатский А. А.), «Іменник в сучасній українській мові» (Матвіяс І. Г.), «До питання про категорію числа іменників у сучасному українському мовознавстві» (Еляшевська О.), «Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз)» (Безпояско О.О.), «Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови» (І. Вихованець, К. Городенська), «Морфологія української мови» (Горпинич В.О.), «Морфеміка української мови» (Безпояско О.К., Городенська К.Г.), «Категория и разряды славянской функциональной морфологии: (Морфологические категории и лексико-грамматические разряды)» (Бондарко А.В.), «Слова со значеним „неопределенной множественности“ в современном русском языке» (Марковский И.К.), «Лексикализация множественного числа и словообразование» (Соболева П.А.).

1. КАТЕГОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ

1. 1 Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові

Іменник — чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів — ім'я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії числа іменників, яку й сьогодні трактують по-різному.

Вирішення цієї проблеми має велике теоретичне значення, оскільки поряд із родом і відмінком число є однією з головних категорій іменника. Граматичне оформлення слів тісно пов’язане з їх семантикою, що виявляється в неоднорідності іменників щодо здатності утворювати повну числову парадигму.

Форми числа властиві й для прикметників, займенників, числівників, дієслів. Тому з’ясування сутності іменникової категорії числа сприятиме вивченню категорій роду й відмінка, природи конкретних, абстрактних, збірних та речовинних назв, допоможе зрозуміти специфіку категорії числа в інших частинах мови [29;C. 134].

Категорією числа вчені цікавилися здавна. Сам термін число з’явився у слов’янському мовознавстві у ХVІ - ХVІІ ст. [Москаленко 1959: 218]. Назви однина, множина, двоїна походять із сербської мови. В українській науці їх уперше вжили С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер (щоправда, замість терміна двоїна вони використовували слово двійня) [Москаленко 1959:. 100]. Сучасні назви числових форм остаточно закріпилися після появи проекту нового українського правопису 1926 р. Протягом ХVІІ - ХІХ ст. мовознавці, в основному, досліджували етимологію та функціонування числових форм, розробляли граматичну термінологію. Активне вивчення природи категорії числа іменників почалося у ХХ ст. Проте в науковій літературі досі нема єдиного розуміння цього явища. У сучасному мовознавстві можна виділити два основні підходи до числа, згідно з якими цю категорію розглядають як лексико-граматичну або граматичну.

Трактування числа як лексико-граматичної категорії підтримує І. К. Кучеренко. Проте співвідносні форми однини і множини він розглядає як різні іменники, «слова зі своїми власними, хоча і спорідненими, реальними значеннями» [Кучеренко 1961, 1: 107]. Свою позицію вчений обґрунтовує тим, що «кожне існуюче в дійсності - річ, явище — може мати один лише числовий вияв… Коли ж ми говоримо про вияв множинний, то останній можливий теж один, але його може мати не предмет як такий, а тільки якийсь (хоча б точно і не визначений) усвідомлюваний загал предметів, складений з кількох (в деякому разі більше одного) одиниць, тобто окремих предметів типу названих у лексичному значенні іменника» [Кучеренко 1961,1: 108]. Такий погляд викликає багато запитань як теоретичного (що таке граматична форма слова?, як розглядати стіл і столи і под. — як синоніми? омоніми? різні значення багатозначного слова? тощо), так і практичного змісту (як у такому випадку слід укладати словники?). І. Г. Матвіяс слушно зауважує: «Не дозволяють роз'єднувати числові форми іменника й синтаксичні зв’язки між словами, на що виразно вказують хоч би такі конструкції: «Це столи, один з яких слід забрати»; «Це карти, одну з яких слід забрати»; «Це весла, одне з яких слід забрати».

Якщо столu, кaрти, вeсла не є словами стіл, кaрта, веслo у множині, то до чого ж стосуються в наведених реченнях слова одuн, однy, однe?" [Матвіяс 1962: 13].

Зрештою, І. К. Кучеренко й сам визнає узагальнюючу сутність мови: «Значення слова звичайно зв’язане не з одним даним предметом, не з одним даним явищем, а з сукупністю ознак цілої категорії предметів чи цілої категорії явищ. Так, значення слова книга відображає ознаки книги взагалі, різних книг, подібно до того як значення слова наука відображає особливості різних явищ, зв’язаних зі складним поняттям науки» [Кучеренко 1961, 2: 33]. Учений іде ще далі, стверджуючи, що і «власні назви не становлять тут якогось винятку: вони можуть уживатися як назви людей і при тому поза всякою конкретністю» [Кучеренко 1961, 2: 32]. Тож коли говоримо п’ять столів, маємо на увазі не множинний вияв одного стола, а п’ять предметів, які за їхніми ознаками можна назвати словом стіл. Тому важко погодитися з думкою про те, що різні числові форми є різними словами.

Як лексико-граматична категорія число іменників розглядається у «Сучасній українській літературній мові» за редакцією І. К. Білодіда. Там, зокрема, зазначено: «На відміну від інших частин мови (прикметників, числівників, прикметникових займенників, дієслів), у яких категорія числа є суто граматичною, бо служить тільки засобом синтаксичного зв’язку з іменниками (або особовими займенниками), іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному визначенні; в іменниках ця категорія є самостійною, лексико-граматичною» [Сучасна укр. літ… 1969: 69]. На підтвердження цієї думки наведено приклади, де числові форми «виступають як спосіб граматичної диференціації різних значень слів» [Виноградов 1947: 155]. Наприклад, слово атмосфера позбавлене форми множини в усіх значеннях, крім одного — спеціального. У деяких розрядах іменників вираження кількісних відношень за допомогою форм числа взагалі не є домінуючим. Отже, при такому трактуванні категорії числа враховуються випадки, коли немає повної відповідності між граматичним числом та кількісними виявами відображуваної ним дійсності, коли порушується семантичне співвідношення форм однини і множини іменника.

Чимало мовознавців вважає число іменників граматичною категорією. Такий погляд ґрунтується на тому, що більшість іменників утворює форми однини і множини, які відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Курс… 1951: 305, Матвіяс 1962: 24, Недбайло 1968: 4, Жовтобрюх, Кулик 1972: 217, Ганич, Олійник 1985: 335]. Однак це твердження справедливе не завжди. По-перше, тому що форма однини не обов’язково позначає тільки один предмет, а форма множини — кілька предметів. Наприклад, слово окуляри оформлене в множині, але позначає один предмет. Форми однини можуть узагальнювати багато однорідних предметів і набувати значення множини. Так буває тоді, коли кількісна (числова) визначеність названого іменником предмета чи поняття до уваги не береться: Вовк живе в лісі. — Вовки живуть в лісі. Є низка слів, які різними числовими формами позначають той самий предмет: небо — небеса, присінок — присінки і под.

По-друге, існує багато понять, які не поєднуються з ідеєю рахунку. Тому іменники, які називають такі поняття, мають неповну числову парадигму, причому числова форма таких слів не відображає кількісного вияву позначуваного об'єкта. Це так звані абстрактні (уважність, мовлення, синь, далина), збірні (студентство, жінота, малеча, молодь), речовинні (молоко, дріжджі, мідь, ситець) іменники.

Не всі іменники здатні утворювати обидві числові форми, та й форми однини й множини не завжди позначають один і декілька предметів відповідно. Отже, твердження про те, що категорія числа відображає кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності, слушне не для всіх іменників. Прихильники трактування числа як граматичної категорії не заперечують цього факту, але по-різному відображають його у своїх концепціях. Л. І. Недбайло, вважаючи категорію числа загалом граматичною, говорить про лексико-граматичний характер, якого число набуває при взаємодії з окремими семантичними групами іменників — абстрактними, речовинними, збірними, власними [Недбайло 1968: 6]. Немає однозначності у підручнику «Курс сучасної української літературної мови» М. А. Жовтобрюха та Б. М Кулика. Так, на с. 188 число поряд із родом і відмінком названо граматичною категорією, а на с. 218 — лексико-граматичною.

І. Г. Матвіяс, розглядаючи речення: «На столі лежить книжка» — «На столі лежать книжки» і под., робить висновок про те, що «за формами однини і множини іменника закріплюються певні лексичні значення — та чи інша кількість однорідних одиниць. Якщо б до цього зводилося значення форми однини і множини завжди і в усіх іменниках, тоді категорію числа іменників доводилося б уважати лексико-граматичною» [Матвіяс 1974: 13]. Виходить, що книжка і книжкu — це слова з відмінним лексичним значенням. Це дивує, оскільки перед тим учений доводив недоцільність кваліфікації числових форм іменника як різних слів [Там само: 13].

І. Р. Вихованець говорить про семантико-граматичну домінанту в граматичній категорії числа іменника, оскільки числові форми відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Вихованець 1988: 63]. Що ж до слів, які не передбачають рахунку, то їх число, на думку вченого, — формально-граматичне, пусте із семантичного погляду [Там само: 66−67]. Як зауважує вчений, семантичну інтерпретацію категорії числа можна провести не лише на основі протиставлення одиничності / неодиничності, а й опозиції розчленованості / нерозчленованості. Множина представляє предмет розчленованим на частини, однина — певною цілісністю. Такий підхід дозволяє пояснити не тільки опозицію за числом іменників — назв рахованих предметів (учень — учні, дерево — дерeва), але й однинність збірних іменників (селянство, молодь, насіння). Ця інтерпретація підходить для складних випадків уживання однини в значенні узагальненої множинності: Риба живе у ставках і Риби живуть у ставках. Деякі ознаки розчленованості можна виявити в дискретних іменниках типу ворота, ножиці, сани, штани, оскільки позначувані ними предмети складаються з двох однакових частин. Але й при цьому підході не врахованими залишаються такі назви, як Черкаси, Чернівці, дріжджі, заздрощі тощо.

Проаналізувавши два основні погляди на іменникову категорію числа, можна помітити, що жоден з них не охоплює всіх іменників. Учені, які вважають категорію числа лексико-граматичною, акцентують увагу на тих випадках, коли з числовими формами пов’язуються різні лексичні значення, що нерідко зумовлюють функціонування іменника лише в однині або у множині. Висновок про граматичний характер категорії числа робиться на основі переважання в мові іменників із семантикою рахованості, яка передбачає наявність повної числової парадигми. Для таких слів число виступає словозмінною категорією. Проте однинні та множинні іменники при такому підході залишаються поза увагою.

У плані вирішення цієї проблеми варто розглянути концепцію В. І. Дегтярьова. Він не заперечує, що кореляція форм однини і множини іменників виражає протиставлення одиничності й множинності. «У цьому значенні полягають логічний смисл і реальний зміст категорії числа, які виявляють сутнісну властивість мови як системи категорій відображення дійсності» [Дегтярев 1973: 7].

Учений визнає невідповідність числової форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і говорить також про інші значення опозицій числових форм — цілісність / розчленованість, означеність / неозначеність, конкретизованість / узагальненість. При цьому В. І. Дегтярьов звертає увагу на те, що мовна категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші, власне конструкційні функції, які характеризують мову як системно-структурну побудову [Там само: 7].

Дослідник підкреслює: хоч своїм походженням граматичні категорії тісно пов’язані з дійсністю, але вони не копіюють змісту й структури мисленнєвих категорій [Дегтярев 1973: 28]. «Граматичне значення підлягає узагальненню, абстрагуванню й формалізації у строгій відповідності до принципів і закономірностей системних відношень у мовній структурі» [Там само: 43]. Унаслідок цього виникає розбіжність між граматичним значенням і мисленнєвою ідеєю, генетично з ним пов’язаною. Ця неузгодженість полягає в тому, що граматична категорія набуває універсального характеру й обов’язковості.

На думку В. І. Дегтярьова, саме граматичні категорії, які охоплюють усі слова тієї чи іншої частини мови, а не узагальнене лексичне значення слів формують частиномовне значення. Дійсно, слова біг, швидкість, ясність, білизнa предметів не позначають, а за семантикою збігаються з дієсловами бігати й прикметниками швидкий, ясний, білий. Проте їх зараховують до іменників, і підставою для цього, як уважає вчений, є їхнє граматичне оформлення, яке реалізує предметність як категоріальне значення іменника [Там само: 36−37].

Однак, гадаємо, не варто забувати про лексичне значення. Іменники, як і всі повнозначні слова, — одиниці двопланові: вони мають план змісту і план вираження, які не можуть існувати один без одного.

Належність слова до граматико-семантичного класу іменників визначається його граматичним оформленням, яке, відповідно, зумовлюється семантикою. «Предметність існує в іменниках як вияв однотипності, а для її остаточного оформлення та конкретизації існують властиві словам цього класу морфолого-граматичні характеристики» [Полюга 1991: 28].

В. І. Дегтярьов зауважує, що з погляду дійсності граматична форма може бути пустою чи алогічною, проте в системі мови кожна форма має функціональне значення, а отже, й зміст [Дегтярев 1973: 30]. На відміну від інших мовознавців, які сутність категорії числа іменника вбачають або у відображенні кількісних відношень, або у розрізненні значень, дослідник ураховує ще функцію морфологічного оформлення слова й узгодження словоформ у реченні [Дегтярев 1982: 275].

Таке трактування дає змогу охопити всі іменники, а не лише ті, що мають повну числову парадигму (О. О. Реформатський, наприклад, уважав, що в іменників singularia i pluralia tantum нема граматичного числа, бо їм не властиве протиставлення числових форм [Реформатський 1960: 385]). Крім того, зникає потреба виділяти різновиди категорії числа, як це робить І. Р. Вихованець, адже граматична категорія — явище цілісне, хоч і об'єднує кілька граматичних значень. Вони обов’язкові для класу однорідних мовних одиниць, тому кожен іменник незалежно від семантики має певну числову форму, яка разом з оформленістю в роді й відмінку дає змогу ідентифікувати його саме з цією частиною мови.

Отже, граматичний характер іменникової категорії числа зумовлений не тільки тим, що «більшість іменників позначають або один предмет, або число предметів, більше, ніж один» [Вихованець 1988: 65].

Форми однини і множини можуть виражати й інші значення. «Одиничність і множинність не є семантичними інваріантами або загальними значеннями форм однини і множини, а отже, не тотожні реальним поняттям одиничності та множинності» [Дегтярев 1982: 275]. Що ж до закріпленості за числовими формами певних лексичних значень, то, як зауважує І. Г. Матвіяс, «числові форми іменника граматичне значення мають завжди, а з лексичним значенням вони пов’язані не завжди» [Матвіяс 1969: 52].

Та незалежно від того, чи відображає числове значення іменника лише кількісний вияв позначуваного предмета, чи має додаткове семантичне навантаження, воно завжди виконує функції морфологічного оформлення слова й узгодження слів у реченні, що дає підстави вважати іменникову категорію числа граматичною.

1.2 Граматична категорія числа

Категорія числа іменників -- словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова -- однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозмінного, тобто класифікаційного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв категорії).

Одним із засобів вираження предметності іменника в українській мові є категорія числа.

Категорія числа — відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів.

Предметів може бути один або більше (журнал — журнали, книга — книги, нове таксі - нові таксі).

Значення іменникової категорії числа пов’язане з позамовною дійсністю і має номінативний характер. Тому категорія числа іменника граматично незалежна, та разом з тим вона має синтаксичну особливість — її форма за правилами узгодження вимагає відповідної форми від залежних прикметників і прикметникових займенників і дієслів минулого часу (був наш журнальний стіл — були наші журнальні столи).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат — верстати, сівалка — сівалки. Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов’язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов’язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа. В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом [40;C. 63].

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини). Традиційно кожний компонент таких рядів вважається не самостійним словом, а корелятивною (співвідносною) словоформою своєї парадигми — сингулятивної (одиничної) і множинної (плюративної): дорога — дороги, село — села, будинок — будинки.

Найтиповіше протиставлення однина/множина реалізується в іменниках, що називають обчислювальні предмети (назви осіб, тварин, явищ, подій, конкретних предметів тощо). Вони змінюються за числами, тобто мають співвідносні значення і форму однини й множини: учень — учні, будинок — будинки, береза — берези. За цих умов категорія числа виступає словозмінною, оскільки вона протиставляє словоформи, які не розрізняються між собою нічим, окрім граматичного (числового) значення. Власне як словозмінну граматичну категорію ррзуміли число іменника О. Шахматов, В. Виноградов і український мовознавець Леонід Булаховський (1886−1961).

Форми числа мають різноманітні значення. Серед іменників форми однини виявляються такі семантичні типи: значення одиничності (основне значення): Край села стоїть кузня немала; значення спільності: Книга — найкращий учитель; значення непарності (речовинні, абстрактні, збірні іменники): алюміній, капрон, відродження, селянство.

Серед іменників форми множини виявляються інші семантичні типи: значення дискретності (роздільності), яке пов’язане з процесом обчислення (основне значення): Співці по місту ходять і піснями люд морочать (Леся Українка); значення збірної множини: друзі, вороги; значення представницької множини (група осіб, предметів, явищ називається за одним представником): подружжя Мариничі, тридцяті роки.

У сучасній українській мові, як і в інших східнослов'янських, категорія числа іменника є двочленною.

До XIII ст. вона була тричленною: існувала грамема однини, грамема множини, і їм протиставлялася грамема двоїни. В іменниках двоїна вживалася при числівниках два для позначення двох, у тому числі парних предметів: озуваше сапога свою (сапога — форма Зн. в. двоїни) дві руці; (форма Р. в. двоїни) [40;C. 65].

Починаючи з XIII ст. двоїна почала занепадати. Збереглася вона лише в словенській мові. В українській мові двоїна за значенням і формою злилася з множиною, але залишки двоїни зберігаються й нині. До них належать: форми родового відмінка однини при числівниках два, три, чотири (столи); закінчення -а у іменників чоловічого роду на твердий приголосний в українських діалектах (два хреста, два стола — пор. літ. два хрести, два столи); в, українських діалектах — форми (дві руці, дві нозі - пор. літ. дві руки, дві ноги) тощо.

Протиставлення грамем однини і множини виражається за допомогою парадигм відмінювання — відмінкових форм однини і множини. Парадигми сингулятивної і множинної грамем мають по сім форм (земля, землі, землі, землю, землею, на землі, земле; діти, дітей, дітям, дітей, дітьми, на дітях, діти). Морфологічна система української мови не має спеціальних форм вираження тільки значення числа.

Воно виражається в іменниках сумісно зі значенням відмінка. Кожна відмінкова форма одночасно є і формою числа, а в однині - і формою роду: у словоформі лісом закінчення -ом виражає значення орудного відмінка, значення чоловічого роду і значення однини. Отже, відмінкові закінчення багатозначні.

В іменникових формах вибір флексійних морфем для вияву грамеми однини чи множини залежить від типу відмінювання. Наприклад, в іменнику парта значення і форма однини/множини виражається парадигмою першої відміни (однина: -а, -и,-і, -у, -ою, -і, -о; множина: -и, -, -ам, -и, -ами, -ах, -и); в іменнику вулик значення і форма однини/множини виражається парадигмою другої відміни (однина: -0, -а, -у, -0, -ом, -у, -у; множина: -и, -ів, -ам, -и, -ами, -ах, -и).

Протиставлення однини/множини може виражатися не лише відмінковими закінченнями, а маркуватися супроводжуючими морфемними і морфонологічними засобами:

— морфом -ес-, -ер- (в окремих іменниках); небо — небеса, слово — словеса, тіло — тілеса; мати — матері;

— морфом -am- (-ят-) у назвах малят і звірят: маля — малята, козаки — козачата; теля — телята, лоша — лошата, ведмежа — ведмежата;

— морфонологічним усіченням суфікса -ин у формах, однини при утворенні множинних форм назв осіб за національністю і походженням: молдаванин — молдавани, болгарин — болгари, киянин — кияни, селянин — селяни; за протилежної мотивації (селяни — селянин) маркуючим засобом однини є сингулятивний суфікс -ин-: кияни — киянин, молдавани — молдаванин;

— аломорфами -ц-, -к- суфіксів -ець, -ок і ін.: синець — синці, полтавець — полтавці, свисток — свистки, турок — турки;

— подовженням кінцевого кореневого приголосного: колос — колосся, волос — волосся;

— морфонологічним чергуванням приголосних г/з, к/ч: друг — друзі, око — очі;

— чергуванням звуків [о], [є] з нулем звука: сон — сни, день — дні, пень — пні;

— перенесенням наголосу: рука — руки, нога — ноги, гора — гори, село — села, місто — міста.

Отже, в українській мові категорія числа виражається синтетично (за допомогою внутрішніх ресурсів слова: закінчень, суфіксів, морфонологічних явищ усічення, нарощення, чергування, зміни місця наголосу). Застосовується й аналітичний спосіб вияву категорії числа — форми узгодження: зелена верба — зелені верби, біла береза — білі берези. Це допоміжний засіб, що супроводжує синтетичний. Він є визначальним лише при невідмінюваних іменниках: наша леді - наші леді, нове таксі - нові таксі.

Граматичні відношення між грамемами однини і грамемами множини в контексті можуть змінюватися:

— форма множини може набувати значення реальної однини: У нас гості - брат приїхав; У тебе родичі є - сестра (іменники в формі множини гості, родичі вказують на реальну одну особу);

— форма однини передає реальне значення множини: На те й щука, щоб карась не дрімав; У Карпатах росте бук, дуб, береза, ялиця.

У результаті такої взаємодії категорії числа з контекстом порушується співвідношення між реальним і граматичним числом, внаслідок чого виникає процес семантичної диференціації форм однини і множини (спирт — назва речовини, спирти — назва сортів речовини), формується на базі форм однини узагальнено-збірне значення (3 беріз осипається лист), з’являється значення нерозчленованої множини в іменників на позначення обчислювальних предметів (Кавуни в коморі, а яблука ще надворі).

Семантико-граматичному числу протиставляється граматичне. В українській мові є іменники, які називають необчислювальні предмети (вапно, парфуми). Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму — або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки. Такі іменники належать до граматичного числа. Отже, до граматичного числа відносять іменники, які мають форму або тільки однини, або тільки множини.

До singularia tantum належать такі групи іменників:

— матеріально-речовинні іменники (назви речовин, металів, мінералів, хімікатів): золото, глина, вапно, хліб, сметана, папір, чорнило, кисень, вуглець;

— абстрактні іменники: пильність, щирість, глибина, повага, журба, кохання, піднесення;

— збірні іменники; селянство, студентство, піхота, комашня, мошкара, молодь, листя;

— деякі власні назви: Прут, Снятин, Запоріжжя, Андріївка, Петренко, Перекоп, Світлана.

Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення і переходять у лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які мають семантико-граматичне число, тобто змінюються за числами. Напр.: сир — сири, сталь — сталі (речовинні іменники у множинній формі означають різновиди, сорти, марки й інші ознаки, що піддаються обчисленню); швидкість — швидкості, висота — висоти, потужність — потужності (абстрактні іменники у множинній формі означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); пшениця — пшениці, жито — жита, сніг — сніги, пісок — піски (речовинні іменники у множинній формі означають простір, територію); Петренко — Петренки, Німчук — Німчуки (множинна форма означає членів роду, що мають відповідне прізвище); Петрик — Петрики, Світланочка — Світланочки, Артем — Артемії (множинна форма означає певну кількість осіб, що мають спільне ім'я). До pluralia tantum належать такі групи слів:

— деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви;

— деякі абстрактні іменники на позначення дій процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі;

— деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;

— деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;

— деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;

— збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра, копалини;

— деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи;

— деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.

Якщо іменники граматичного числа вважати винятками, то іменникову категорію числа слід кваліфікувати як категорію словозмінну, в якій іменники однини і множини (книга — книги) є словоформами однієї лексеми.

Якщо ж іменники граматичного числа розглядати як рівноцінне протиставлення (граматичну опозицію) іменникам семантико-граматичного числа, тоді іменникова категорія числа є категорією словотвірною, яка виконує класифікаційну функцію, оскільки при цьому підході протиставляються не словоформи однієї лексеми (годинник — годинники), а різні лексеми, що розрізняються не лише формою, а й значеннєво. Тому П. Фортунатов [33] і його послідовники Володимир Сидоров (1903−1968), Петро Кузнецов (1899- 1968) відносять форми однини і множини до словотворення, тобто розглядають іменники однини і множини як слова різних граматичних класів (різні лексеми).

Розуміння категорії числа як категорії словозмінної чи категорії словотвірної важливе для осмислення морфологічної будови іменника. Якщо категорію числа віднести до розряду словозмінних, то морфеми, що її виражають, слід вважати закінченнями, якщо до розряду словотвірних — суфіксами. Проте дериватологія не виділяє числовий спосіб творення похідних форм, вважаючи його сферою граматики, бо закінчення в українській мові є одночасно показником і категорії числа, і категорії відмінка.

Оскільки іменники семантико-граматичного числа в кількісному відношенні значно переважають групу іменників граматичного числа, серед яких є частина лексем, здатна набувати протилежної числової форми (хоч і при зміні семантики), то більшість дослідників категорію числа іменника відносить до категорії словозмінної [40;C. 63−67].

У морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, спрямування на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта. Проте на семантико-граматичний зміст категорії числа нашаровується низка хоча й не протилежних, але різноспрямованих значень, що дає підстави інтерпретувати її по-різному. Різна інтерпретація категорії числа пояснювана тим, що в основу кваліфікації лінгвісти кладуть один або кілька виявів її семантично неоднорідної природи.

Найлогічнішою постає семантична кваліфікація граматичного числа за ознакою одиничність / неодиничність предметів. У граматичній системі сучасної української мови кількісне значення одиничність / неодиничність предметів охоплює більшість іменників. Словоформи, що позначають одиничний предмет, переважно передбачають наявність словоформ, які вказують на множину таких же предметів. Стосовно цих словоформ семантичне протиставлення одиничність/множинність виявляється обов’язковим і регулярним. За такої умови граматична категорія числа виступає як словозмінна, оскільки вона ґрунтується на протиставленні словоформ, що мають однакове лексичне значення і відрізняються тільки семантико-граматичним змістом, закріпленим за корелятивними морфемами-флексіями того самого слова.

Семантичну інтерпретацію граматичної категорії числа можна здійснити і в іншому плані, значною мірою відмінному від семантичного протиставлення на осі одиничність/множинність. У категорії числа наявні й такі елементи значення, які виражають протиставлення предметів за їхньою розчленованістю / нерозчленованістю.

Множина представляє предмет розчленований на частини, однина -- певною цілісністю. Це дає змогу пояснити не тільки протиставлення за числом іменників -- назв рахованих предметів (селянин -- селяни, робітник -- робітники, студент -- студенти, учень -- учні, стіч -- столи, дерево -- дерева, олівець -- олівці), але й однину у збірних іменниках (селянство, студентство, молодь, насіння), оскільки лексеми збірних іменників виражають нерозчленовану сукупність.

Така інтерпретація застосовна й до складних випадків використання грамеми однини у значенні узагальненої множинності. Пор.: Риба живе у ставках-- у значенні нерозчленованої множини і Риби живуть у ставках -- у значенні розчленованої множини.

Деякі ознаки розчленованості можна виявити в рахованих іменниках типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани, бо позначувані ними предмети складаються з двох частин.

Проте і теорія розчленованості/нерозчленованості не спроможна пояснити всіх фактів функціонування грамем однини і множини. Наприклад, абсолютно позбавлені семантики розчленованості нераховані іменники на зразок Заліщики, Прилуки, Черкаси, Чернівці.

Послідовнішою з цього погляду виступає грамема однини, яка вказує тільки на нерозчленованість предмета й не допускає значення розчленованості. Теорію розчленованості / нерозчленованості побудовано на привативній опозиції грамем, сильним членом якої є однина, вказуючи на нерозчленованість, цілісність предмета, а слабким членом -- множина, виражаючи і розчленованість {ягнята, дуби, шляхи, паркани), і нерозчленованість {Ромни, Суми) предмета. Протиставлення розчленованості / нерозчленованості, на противагу протиставленню одиничності / множинності, прихованіше, тобто не відображене явно в поверхневій структурі слова.

Категорія числа являє собою морфологічну категорію з семантико-граматичною домінантою. Більшість іменників позначають або один предмет, або кількість предметів більшу, ніж один: хлопчик -- хлопчики, село -- села, ясен -- ясени, вікно -- вікна, вулиця -- вулиці тощо. У граматиці під одиничністю розуміють словоформу, яка вказує на один предмет, а під множинністю -- словоформи, які можуть стосуватися будь-якої кількості предметів, крім одного, тобто будь-якої більшої за один предмет кількості.

Семантико-граматичний зміст, пов’язаний із числом, не поширюється на всю сукупність іменників. З-поміж іменників вирізняються лексичні групи, до яких ідея рахунку не застосовна. Це передусім синтаксичні віддієслівні й відприкметникові деривати: біганина, писанина, мовлення, бадьорість, млявість, сміливість, хоробрість, смаглявість, далечінь, синь і под. Сюди зарахуємо й назви речовин: молоко, м’ясо, сало, цукор та ін. В іменниках названих двох груп число із семантичного погляду формальне, характеризує ці слова лише граматично, з формально-граматичного боку.

Відсутність семантико-граматичного змісту числа в таких іменниках підтверджуване їхньою нездатністю сполучатися з означеними числівниками.

З-поміж іменників, які позначають предмети з органічно притаманними їм кількісними характеристиками, виділяються дві групи: з одного боку, дуже велика кількість іменників, у яких одиничність і множинність виражена морфологічними засобами: берест -- берести, будинок -- будинки, парта -- парти, човен -- човни, колесо -- колеса, професор -- професори, з іншого боку, кількісно набагато менша група іменників, у яких одиничність і множинність не виражена морфологічними засобами і які становлять дві підгрупи:

а) іменники типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани з морфологічно вираженою множиною;

б) так звані невідмінювані іменники на зразок кенгуру, поні, таксі з морфологічно не вираженою одниною і множиною.

В останньому випадку наявні омонімічні з граматичного погляду форми однини і множини в одній лексемі. Фактична одиничність чи множинність предметів, позначених іменниками з морфологічною множиною і з омонімічними одниною і множиною, виявляється тільки у відповідному контексті.

Поділ іменників за числовими характеристиками можна провести на суто формально-морфологічному ґрунті. В такому разі іменники поділяються на три групи: словоформи з морфологічною формою однини, словоформи з морфологічною формою множини і словоформи з омонімією однини і множини.

Формально-морфологічна класифікація числа побудована на відмінних від семантичної класифікації принципах і лише частково перетинається з реальним кількісним протиставленням предметів. Це означає, що формальні показники в певній словоформі можуть не збігатися з реальним числовим значенням.

Незаперечним є факт, що морфологічна форма числа може не збігатися з реальним числовим значенням словоформи. Проте тут потрібно розрізняти явища, що стосуються мовної системи, і явища, існування яких зумовлене мовленням. Маємо на увазі випадки, коли морфологічна форма й реальне значення числа збігаються в системі мови, але в мовленні словоформа набуває протилежного, не властивого в системі мови, числового значення.

Наприклад, словоформа людина має граматичну форму однини, позначає одиничний предмет: Ця людина мені подобається. Проте в реченні Людину пізнають у праці ця ж словоформа позначає не одиничний предмет, а множинність предметів. У таких випадках спостерігаємо нейтралізацію в мовленні (під впливом відповідного контексту) закріпленого в мові числового значення.

Контекстуальні семантичні модифікації словоформ числа зближують числове значення зі значенням означеності/неозначеності. Категорія означеності/ неозначеності, наявна в багатьох європейських мовах у вигляді морфологічної категорії, в українській мові має інший характер. Вона в ній позбавлена концентрованого морфологічного вираження і, напевно, більшою мірою існує як мисленнєва категорія, а не граматична.

Однина іменників може втрачати значення реальної одиничності й набувати значення множини неозначених предметів, деякої сукупності неконкретних представників відповідного предметного ряду.

Множина також може входити у нетипову для неї сферу означеності/ неозначеності. Такі семантичні зміщення трапляються в мовленні. Мовлення збільшує кількість розбіжностей між морфологічною формою числа та її реальним числовим значенням. У результаті взаємодії словоформи числа з контекстом не тільки порушується відповідність між планом вираження і планом змісту, тобто між морфологією і відображуваною нею реальною дійсністю, а й виникає можливість нашарування нових елементів змісту, пов’язаних з означеністю / неозначеністю.

Кореляція категорії числа з категорією означеності/неозначеності посилює взаємодію морфологічних форм числа іменника з числівниками. Адже числівник утворює з іменником єдиний член речення, тобто нероз'єднувану синтаксичну сполуку. На базі числівників та взаємодії граматичної категорії числа і мисленнєвої категорії означеності/неозначеності відбувається семантичне збагачення категорійного змісту числа значеннєвими компонентами категорії означеності/неозначеності. У зв’язку з цим посилюється поляризація неозначеного числа/означеного числа.

Числівники перетворюють так звані морфологічно множинні іменники на форми з реальною одиничністю або з реальною (в останньому випадку й означеною) множинністю, напр.: одні ворота -- троє воріт, одні обценьки-- двоє обценьок, одні сани -- п’ять саней. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини [41;C. 64].

Морфологічна (синтетична) форма множини і форма множини з числівником (аналітична форма) чітко виражають протиставлення неозначена множина/означена множина: учні -- двоє учнів, троє учнів, четверо учнів, п’ятеро учнів, сорок учнів…; яблуні -- дві яблуні, три яблуні, чотири яблуні, десять яблунь, п’ятнадцять яблунь…

Отже, категорія числа є іменниковою категорією з семантико-граматичною домінантою. Грамеми іменникового числа використовуються майже в кожному реченні, але вони не визначальні для типу синтаксичних конструкцій, бо не змінюють кількісного або якісного характеру схем речення, а тільки одна з них супроводжує наявний іменниковий компонент у реченнєвій структурі [див. 42, 43].

За способом морфологічного вираження категорія числа здебільшого реалізується в межах того самого слова і рідше -- в різних словах. В іменнику вона незалежна, самостійна, а у прикметнику і дієслові її наявність зумовлена грамемами числа іменника.

Наявність двох різновидів категорії числа -- числа з семантико-граматичним змістом і числа з формально-граматичним змістом -- дає змогу здійснити послідовний розподіл іменників.

Спочатку з погляду реального протиставлення оди-ничності/неодиничності всі форми іменників можна поділити на дві групи: форми з семантикою рахованості і форми з семантикою нерахованості.

У свою чергу група форм із семантикою рахованості відповідно до морфологічних форм вираження семантичного змісту поділяється на три підгрупи: форми зі значенням реальної одиничності предмета, форми зі значенням реальної множинності предметів і форми з морфологічною невираженістю реальної одиничності або множинності предметів, тобто форми з морфологічною омонімією реальної одиничності й реальної множинності предметів.

Отже, із семантичного боку форми числа іменників розподіляються у два етапи: на першому етапі іменники з семантикою рахованих предметів відділяються від іменників із семантикою нерахованих предметів, а на другому етапі проводиться внутрішній розподіл іменників із семантикою рахованих предметів [41;C. 44].

Число з формально-граматичним змістом реалізується на ґрунті здатності іменників поєднуватися з неоднаковими сукупностями узгоджуваних словоформ. Іменники з формально-граматичною одниною і множиною сполучаються з різними формами узгоджуваних слів, напр.: улюблений гандбол, незвичайна мужність, сива давнина, неприємні оглядини, залишені висівки, ці сутінки.

У формах із формально-граматичним змістом однини і множини на передній план висувається синтаксичний елемент змісту. За наявності формально-граматичного змісту однина і множина іменників виступає не формами того самого слова, а різними словами.

У такому випадку число іменників однією своєю частиною входить до сфери класифікаційних морфологічних категорій, а не словозмінних. Визнання числа з формально-граматичним змістом сукупністю форм, належною до класифікаційних морфологічних категорій, передбачає зближення цієї категорії з морфологічним родом іменників, який є суто класифікаційною морфологічною категорією.

Підхід до категорії числа з формально -граматичним змістом як класифікаційної неминуче зумовлює потребу іншої кваліфікації категорії числа з семантико-граматичним змістом. Якщо різновид категорії числа з формально-граматичним змістом трапляється в різних лексемах, то різновид числа з семантико-граматич-ним змістом звичайно міститься у словоформах тієї самої лексеми. Отже, категорію числа з семантико-граматичним змістом побудовано на опозиції двох значень -- значення одиничності і значення множинності.

Ці значення реалізуються у граматичних формах однини і множини того самого слова. Через те семантико-граматичний різновид категорії числа іменників потрібно вважати належним до словозмінних граматичних категорій.

Певна половинчастість категорії числа іменників (наявність в одній частині словоформ числа семантико-граматичного змісту, а в іншій частині форм -- формально-граматичного змісту) споріднює її з категорією роду іменника. Проте між ними існують істотні відмінності. Зокрема, морфологічна категорія роду є суто класифікаційною категорією, реалізуючись не в межах форм того самого слова, а у формах різних слів.

На противагу категорії роду, категорія числа являє собою частково класифікаційну, реалізуючись тільки у формах числа з формально-граматичним змістом поза межами того самого слова. Більшою мірою вона є словозмінною граматичною категорією, тому що основний різновид із семантико-граматичним змістом виражений формами того самого слова.

Принцип дії різновиду категорії числа з семантико-граматичним змістом ґрунтується на паралельній синтаксико-морфологічній деривації. Ця деривація виявляється в утворенні форм однини і множини від вихідних сполук іменників із кількісними предикатами.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой