Офшорні зони та компанії: особливості функціонування

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

Реферат

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему: «Офшорні зони та компанії: особливості

функціонування"

Рівне — 2013

Зміст

Вступ

Характеристика офшорних зон та особливості їх функціонування

Офшорні компанії: типи та особливості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З посиленням інвестиційної активності в світі, зростанням числа транснаціонального злиття і поглинань вивіз капіталу стає характерною рисою нового світового ладу, глобалізації, що примушує переосмислити його вплив на національну економіку, а також визначити роль вивозу капіталу в сучасних економічних умовах. Невід'ємною складовою сучасної світової економіки сьогодні стають офшорні зони, які надають можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки. Однак використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти. Саме тому дослідження стану і тенденцій розвитку офшорного сектора є дуже актуальним.

Вивченням окремих питань, пов’язаних із сутністю офшорних центрів, тенденцій їх розвитку та впливу міжнародного співтовариства присвячені праці вчених України, таких як, Бондарев О., Кравченко В., Бойко М., Долішній М., Євдокименко В., Єрмошенко М., Іщук С., Мінін Л., Пила В., Романюк С., Симоненко В., Стеченко Д., Цвєтов Ю. та ін. У економічній літературі проблематикою офшорних територій займалися і зарубіжні вчені, такі як, Боро Дж., Доггарт К., Пеппер Дж., Мітчелл Д., Холленд І., Стенлі Р., Кнапп Р. та інші. Незважаючи на наявність досліджень, присвячених вивченню досліджуваної проблеми, на сьогоднішній день аналіз міжнародного досвіду ведення і регулювання офшорного бізнесу потребує подальшого розгляду [1].

Характеристика офшорних зон ти особливості їх функціонування

Офшорна зона — це країна чи окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлено значні пільги з оподаткування, частково або повністю знято митні й торгівельні обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту.

Таким чином, офшорна зона — (від англійського off shore — «поза берегом» або «за кордоном») — один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

В якості офшорних юрисдикції найчастіше виступають невеликі незалежні держави чи відособлені території, що володіють особливим державно-правовим статусом. Це можуть бути самоврядні володіння метрополії, орендована територія чи державне утворення, що до тепер має статус — колонії. Влади цих юрисдикцій стимулюють розвиток сектора офшорних послуг з метою залучення іноземного капіталу, збільшення зайнятості населення і підвищення ділової активності. Режим, близький до офшорного, може використовуватись в спеціальних економічних зонах, районах портів і аеропортів. В той же час реєстрацію підприємств офшорного типу здійснюють не тільки «карликові» юрисдикції, але й деякі цілком респектабельні держави (наприклад, Ірландія, Швейцарія) чи окремі території в їх складі [1].

В офшорних зонах існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку є певні гарантії. У деяких офшорних зонах можуть випускатися акції на пред’явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів офшорних компаній.

В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх офшорних зонах. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

Засновуючи офшорну компанію в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов’язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

В офшорних зонах пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних пошлин і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна — керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Також немаловажливим фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15−25 років з моменту реєстрації офшорної компанії інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в офшорній зоні. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є офшорною зоною, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю [3].

У чому ж складається вигода для країн, що створюють на своїй території офшорні зони? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Число офшорних зон у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з’являються. Найбільш повний список офшорних зон 2012, що визнає наша держава, наведений статті 161 пункті 161.2 Податкового кодексу України (2755−17) [2].

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвинутих країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлено рейтинг офшорних зон за ступенем їхньої надійності:

Перша група — Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернси, острів Мен і Джерсі.

Друга група — Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гибралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група — Ангилья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острова Кука, Коста-Рика. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

Слід зазначити, що фактор сприятливого інвестиційного клімату країн другої і третьої групи грає важливу роль у виборі об'єктів інвестування українськими господарськими суб'єктами.

Офшорні компанії: типи та особливості

Функціонування офшорних зон неможливе без створення в них офшорних компаній. Під офшорною компанією розуміють будь-яку форму ведення бізнесу, що отримала офшорний статус. Офшорна компанія може отримати пільги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги.

Офшорна компанія характеризується особливим організаційно-юридичним статусом підприємства, який забезпечує їй максимальне зниження податкових втрат. З юридичної точки зору офшорна компанія принципово нічим не відрізняється від інших компаній і підприємств. Вона є повноправним суб'єктом господарських правовідносин і може здійснювати операції нарівні з іншими юридичними особами.

Найпростіша офшорна схема заснована на універсальному принципі податкового кодексу, згідно з яким обов’язковим оподаткуванням підлягають доходи, отримані на території даної держави. Якщо ж джерело доходу розташоване поза цією країною або «ніде» ясно, він може не оподатковуватися в своїй юрисдикції. Ця схема застосовується при посередницьких послугах, в зовнішній торгівлі, в консультаційній комерції. Отримані доходи поступають на рахунки офшорних компаній.

При експорті товарів з України ціна може бути значно нижчою, щоб прибуток, який мав потрапити під оподаткування, залишився в офшорній компанії. В іншому випадку ціну може бути завищено для отримання в подальшому значно більшої, ніж за законом, суми відшкодування податку на додану вартість.

При імпорті товарів в Україну з використанням офшорних компаній ціна, як правило, занижується для мінімізації податкових і митних відрахувань при перетинанні кордону. Для кожної держави з її законодавством існують окремі схеми мінімізації податків. Близько 80% інвестицій в Україну зроблено українцями через офшорні компанії [4].

Практика свідчить головні особливості офшорної компанії пов’язані з її нерезидентним статусом. Такий статус зазвичай пов’язаний з вимогою проведення ділових операцій за межами юрисдикції, де ця офшорна компанія офіційно зареєстрована. Тільки в цьому випадку вона звільняється від всіх або від більшості податків на території материнської юрисдикції. Іншими словами, офшорна компанія в більшості випадків не може бути резидентом своєї офіційної юрисдикції.

Існує широкий спектр офшорних операцій, обслуговуючих найрізноманітніші потреби фізичних і юридичних осіб. До їх числа входить використання для розрахунків в Україні і за кордоном корпоративних дебетових і кредитних карток, відкритих на ім'я офшорної компанії.

Через офшорні фірми можна дістати доступ до кредитних ресурсів іноземних банків, до міжнародного ринку депозитів і послуг з управління капіталом і інвестиціями. У власника офшорної фірми з’являється широкий вибір фінансових посередників і схем роботи.

Вважається, що офшорна компанія виступає засобом управління ризиком. Розмістивши через офшорну компанію засоби в першокласних зарубіжних банках, можна уберегтися від політичних і економічних потрясінь і інших ризиків.

Практика свідчить, офшорна компанія є ефективним засобом підвищення прибутковості міжнародних господарських операцій, оскільки дозволяє економити значні суми на сплаті податків. Саме це, а також майже повна відсутність в офшорних зонах державного контролю за діяльністю підприємств із офшорним статусом обумовили їх поширення у бізнесовій практиці підприємців усіх країн світу. Як правило, офшорні компанії здійснюють операцію з цінностями, які визнано законодавством та, які мають достатньо привабливі характеристики з боку інвестиційних партнерів.

Типи офшорних компаній представлено в таблиці 2.1.

офшорний трастовий зона компанія

Таблиця 2.1 — Основні типи офшорних компаній

Тип офшорної компанії

Основне призначення офшорних компаній в залежності від типу

Фірми-копилки

накопичення грошових коштів, перевага визначається ступенем конфіденційності інформації про власників

Фірми транзитних торгівельних операцій

наявність подвійної схеми, де реєструється компанія у відповідній офшорній зоні, а інша в респектабельній країні, котра слугує в якості транзиту для фінансових потоків

Фірми «Роялті»

збирання різних ліцензійні виплати за патенти, авторські гонорари та інші подібні відрахування

Фірми-перевізники та судохідні компанії

проведення морських та авіаперевезень, як власними так і застрахованими судами та літаками під прапором офшорної держави або фірмою, що здійснює експедиторську діяльність

Страхові компанії

здійснення перестрахування страхових ризиків або страхування «дружньою» компанією

Банки, банківські філії та кредитні установи

проведення діяльності банками, банківськими філіями та кредитними установами в офшорних зонах за умови ліцензування

Інвестиції та трастові компанії

здійснення управління грошовими активами клієнтів

Зазначений перелік типів офшорних компаній розширюють за рахунок фінансових компаній та брокерських фірм, холдингових компаній, а також штаб-квартири компаній, яка має повноваження проводити найм великої кількості співробітників. Науковці пропонують до типів офшорних компаній також включати інформаційні агентства та видавничі фірми, за умови, що вони знаходяться в країні з низьким рівнем оподаткування авторських винагород, низькою вартістю виробництва поліграфічної продукції, хорошими засобами комунікації [5].

До недоліків функціонування офшорних компаній включають:

— створення елементів нестабільності у світовій економіці та фінансах у зв’язку з можливістю накопичення в офшорних зонах великих обсягів капіталів, насамперед спекулятивних;

— створення умов для відтоку капіталів;

— підтримку тiньoвoї економіки;

— зменшення зайнятості в країнах-донорах;

— отримання поза конкурентних переваг тими компаніями, які використовують офшорні компанії;

— вплив на соціальну ситуацію в країнах донорах, пов’язаних з ухиленням від оподаткування, недобросовісна податкова конкуренція та відповідно ухилення від оподаткування.

Однак, поряд з визначеними недоліками визначають також ряд переваг функціонування офшорних компаній:

— досягнення анонімності i конфіденційності;

— низькі ставки податків або їх відсутність;

— відсутність контролю валютного обміну;

— можливість вільного використання валюти;

— банківські рахунки в будь-якій валюті;

— ефективна і недорога банківська система;

— прибуток (капітал) в твердій валюті, в надійних банках i в стабільній країні;

— можливість отримання дозволу на роботу i виду на житло та можливість законного володіння нерухомістю за кордоном [6].

Висновок

Невід'ємною складовою сучасної світової економіки сьогодні стають офшорні зони, які надають можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки.

Офшорна зона — це країна чи окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлено значні пільги з оподаткування, частково або повністю знято митні й торгівельні обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту.

В якості офшорних юрисдикції найчастіше виступають невеликі незалежні держави чи відособлені території, що володіють особливим державно-правовим статусом. Це можуть бути самоврядні володіння метрополії, орендована територія чи державне утворення, що до тепер має статус — колонії. Влади цих юрисдикцій стимулюють розвиток сектора офшорних послуг з метою залучення іноземного капіталу, збільшення зайнятості населення і підвищення ділової активності.

Число офшорних зон у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з’являються. Найбільш повний список офшорних зон 2012 року, що визнає наша держава, наведений статті 161 пункті 161.2 Податкового кодексу України (2755−17).

Функціонування офшорних зон неможливе без створення в них офшорних компаній. Під офшорною компанією розуміють будь-яку форму ведення бізнесу, що отримала офшорний статус. Офшорна компанія може отримати пільги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги.

Офшорна компанія характеризується особливим організаційно-юридичним статусом підприємства, який забезпечує їй максимальне зниження податкових втрат. З юридичної точки зору офшорна компанія принципово нічим не відрізняється від інших компаній і підприємств. Вона є повноправним суб'єктом господарських правовідносин і може здійснювати операції нарівні з іншими юридичними особами.

Список використаної літератури

1. Податковий кодекс України (2755−17), затверджений Верховною Радою України від 02. 12. 2010 р.

2. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси — К.: Знання-Прес, 2002.

3. Герчикова И. Н. Международные экономические организации. — М.: Консалтбанкир, 2000.

4. Дэниеле Дж.Д., Радеба Ли. Х. Международный бизнес: Учебник — М.: Дело, 1994.

5. Гіл Ч. Міжнародний бізнес. — К.: Основи, 2001.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой