Охорона авторського права та суміжних прав в Україні

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: Право інтелектуальної власності

За темою (варіант): 5 Загальна характеристика законодавства України у сфері охорони авторського права та суміжних прав.

Київ 2004 р.

ПЛАН

Вступ… 3

I. Авторське право… 6

I.1 Поняття і види результатів, що охороняються авторськими правами… 6

I.2 Об'єкти авторського права… … … 9

I.3 Суб'єкти авторського права… … … 15

I.4 Особисті немайнові права авторів… …16

I.5 Майнові права авторів та іншої особи, що має авторське право… 20

II. Суміжні права… 25

2.1. Поняття суміжних прав… 25

2.2. Суб'єкти суміжних прав… … 26

2.3. Суб'єктивні суміжні права… …31

III. Захист авторського права і суміжних прав… 36

Висновок… …19

Література… … 20

ВСТУП

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушій-ною силою.

Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналі-зації господарських зв’язків, комп’ютеризації виробництва інфор-мація стала таким же об'єктом права власності, як і засоби вироб-ництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі вироб-ництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку но-вих технологій. У зв’язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно -- дещо більше 200 років тому, -- термін, з істо-ричної точки зору, мізерно малий. І відносилася вона тільки до дея-ких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, -- творів літератури і ми-стецтва, а також винаходів.

Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному грома-дянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної твор-чості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні ме-ханізми захисту авторських прав, прав промислової власності, мо-ральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності через такі основні причини:

по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;

по-друге, уряди свідомо прагнуть заохочувти творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.

У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначень, обмежених у часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.

Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається або готується до подібного роду діяльності, необхідно досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в сучасному світі і до яких серйозних матеріальних витрат може привести її права.

Інтелектуальна власність, яка охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу у всіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, що вивчають творчу діяльність (фахвці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв’язку їз суспільною цінністю та пов’язані з нею правовідносини.

I. Авторське право

1.1. Поняття і види результатів творчості, що охороняються авторським правом

Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати ду-ховної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбу-ваються в країні.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є резуль-татом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості. Основними напрямами духов-ної творчості народу є наукова діяльність, література і мистец-тво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності люди-ни і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку; народжуються нові форми, прийоми, виникають но-ві способи об'єктивного вираження духовного багатства люди-ни. Художня творчість щільно пов’язана з науково-технічним прогресом. У зв’язку із створенням творів літератури, мистец-тва й науки виникають певні суспільні відносини, пов’язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регу-лювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні -- це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і викорис-тання творів науки, літератури, мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупніс-тю прав, які належать автору або його правонаступником у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Завдання авторського права -- створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Так, Закон України «Про авторське право і суміж-ні права» дозволяє вільне використання випущених у світ творів без дозволу автора, але в межах Закону. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законо-давчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власнос-ті, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряд-жатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літе-ратури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

1.2. Об'єкти авторського права

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мис-тецтва, виражений у будь-якій 'об'єктивній формі. Твір -- це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі -- Закон) дає перелік об'єктів авторсь-кого права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи), письмові (літературні, наукові), музичні твори, переклади, сце-нарії, твори образотворчого мистецтва. Закон не дає пов-ного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єк-тивного вираження творчої діяльності людей, але він значно розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом, надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним пра-вам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом ав-торського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літе-ратурна обробка -- редагування, коректура).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так, щоб Його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) -- ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався у закін-чену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не вира-жений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом ав-торського права. Об'єктами авторського права визнаються нетільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.

До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів із текстом і без тексту (інструментальні -- симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси, а також музично-драматичні -- опери, оперети, балети). Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктами авторського права стають із моменту першого опублікування. До цієї групи варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки літературних художніх творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.

Самостійними об'єктами авторського права є переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори, і без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.

Авторське право визнається за будь-яким твором незалеж-но від його форми, готовності і художньої цінності. Це поло-ження має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призна-чалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору може бути вираже-ний у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну форму -- науково-літературну або іншу -- карти (географічні, геологічні), пластику, креслення, ескізи, пластичні твори (моделі, макети тощо). Ще різноманітнішими є форми художніх творів -- література, музика, живопис, архі-тектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з’явля-ється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танці).

Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створю-вати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми, слайдофільми та інші відео- і радіотвори (літературний текст, музика, декорації). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права у складному творі можуть бути й окремі складові частини -- сценарії, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, рішення), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних доку-ментів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції. Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою техніч-них засобів, призначених для виробництва певного роду -- без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти.

1.3. Суб'єкти авторського права

Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньо-му автору -- тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.

Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без гро-мадянства. Але поняття автор твору і поняття суб'єкт авторського права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Авто-ром твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець. Творити може лише людина. Отже, авто-ром твору може бути тільки фізична особа, причому незалеж-но від віку.

Авторське право автора заведено називати первісним, ав-торське право правонаступників -- похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авто-рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками не-залежно від громадянства. Закон визнає ав-торське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебу-вають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України.

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній фор-мі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативними актами.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відно-сини між ними називаються співавторством. Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -- нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину -- роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла-дових частин як ціле.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує -- це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використову-ватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить одна-ковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікуван-ня, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст. 13 Закону).

Від співавторства співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням

певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного спів-авторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру-карки, креслярі, стенонграфісти).

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкуван-ня. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці. Проте упоряд-ники зобов’язані суворо дотримуватись прав авторів кожного із творів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів, включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складового твору, якщо інше не передбачено ав-торським договором.

Авторське право упорядника не перешкоджає іншим осо-бам здійснювати самостійний добір або розташування тих само матеріалів для створення власних творів.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере-клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб-- правонаступників. Отже, суб'єкти авторських прав -- не автори -- не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов’язків чи службо-вого завдання. У цих випадках особисті немайнові права на-лежать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче-но договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:

— автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;

— договір найму визначає коло службових обов’язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів;

— твір створено автором під час дії договору найму;

— у договорі найму не передбачено інше.

У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов-лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан-ня твору, створеного за договором найму, та порядок виплати.

При будь-якому використанні твору, створеного за догово-ром найму, роботодавець має право зазначати своє наймену-вання або вимагати такого зазначення.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Суб'єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір-ників і збірників, що продовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна-ченим cуб'єктам авторського права належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаються з окремих творів різних авторів.

Самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до колективного твору, не визнаються. Автори творів, що вклю-чені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство, і виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому. Проте авторський договір може передба-чати інше.

Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв'ю. Прийнято вважати, що інтерв'ю -- це спільний твір особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв'ю. Авторське право на запис інтерв'ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Опублікування запису інтерв'ю допускається лише зі згоди особи, що дала його.

До колективних і складових творів можна віднести і аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена-ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев-ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера-тори. В аудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори, перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також визнаються співавторами аудіовізуального твору.

Однак договором авторів з організацією, що здійснює ви-робництво аудіовізуального твору, або договором з постанов-ником аудіовізуального твору може бути передбачено інше.

За загальним правилом співавтори аудіовізуального твору (як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов’язалися зробити внесок у створення такого твору) свої майнові права переда-ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере-чувати проти будь-якого використання твору в цілому -- від-творення, розпоряджання, публічного сповіщення і виконан-ня, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору. Автори не можуть також заперечувати проти субтитрування і дублювання аудіовізуального твору.

Постановник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні твору вказувати ім'я або найменування автора чи вимагати такого зазначення.

Проте автори музичних творів, включених до аудіовізуаль-ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен-ня їх музичних творів.

При публічному показі фільму автор музичного твору (з текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб-лічне виконання свого твору.

Автори творів, що увійшли складовою частиною до аудіо-візуального твору, незалежно від того, були вони створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором чи раніше, збе-рігають за собою права:

— авторства на свій твір;

— використовувати цей свій твір будь-яким чином само- стійно на власний розсуд, але за умови, що договором з орга-нізацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з постановником цього твору не передбачено інше.

Без згоди авторів чи інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму (негативів, оригінального запису).

Відповідно до ст. 28 Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила цією ж статтею встановлено винятки:

1. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.

2. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

3. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

4. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

5. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

6. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

7. Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою — сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

8. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону, охороняються безстроково.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекру-ченню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Твори, на які термін авторського права скінчився, або які ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону. Мають бути дотримані право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

1. 4. Особисті немайнові права авторів

Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і вико-ристанням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторсь-ке право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який розміщується на кож-ному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі -- ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних дер-жавних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про ав-торство на обнародуваний чи необнародуваниЙ твір, факт і дата опублікування твору та договори, які стосуються права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство з ав-торських і суміжних нрав в усталеному порядку.

Факт державної реєстрації прав автора засвідчується свідоцтвом. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто авторство вважається дійсним, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті немайнові права автора -- це право на:

а) автор-ство;

б) авторське ім'я;

в) недоторканність твору;

г) обнароду-вання твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов’язані зазначати його ім'я (ст. 14 Закону). Право авторства закріплює факт створення певного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використо-вується у промисловості. У цьому випадку ім'я автора не згадується з суто технічних причин.

Право автора на ім'я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно) (ст. 14 Закону). У більшості випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто вказує своє прізвище та ініціали.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається в Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора суп-роводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмо-вами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими пояс-неннями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна робити лише зі згоди автора.

Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, що переклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допус-кається лише зі згоди автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності й змісту твору.

Право на обнародування твору. Закон містить визначення поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди автора, яка робить твір доступним для загального відома шляхом його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в інший спосіб.

Зазначене право є особистим немайновим правом. Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, пере-даний по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути обнародуваний різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним гро-мадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва -- шляхом показу на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних міс-цях. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається обнародуванням інфор-мація про твір з викладом його короткого змісту або пові-домлення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сона-ту на сімейному вечорі).

Право першого обнародування твору належить лише авто-ру. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього права дас автору підстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збит-ків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

1.5. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-який спосіб (ст. 15 Закону). Закон містить визначення поняття «виключне право» -- право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відпо-відного дозволу. Отже, крім суб'єкта авторського права ніхто і в будь-який спосіб використати твір не має права. Проте Закон передбачає ряд винятків із цього загального правила.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми у будь-якій мате-ріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису, а також запису твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фоно-грам, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічне виконання аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності.

Публічне сповіщення — така передача в ефір чи по проводах зображень і звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мов-лення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті особами, що не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих. При цьому така передача здійснюється з місць, віддаленість яких від місця початку передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звук не можуть бути сприйняті у вказаному місці або місцях. Не має значення чи можуть зазначені особи приймати зображення чи звук в одно-му місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірників творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадра.

Публічним є також показ за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ аудіові-

зуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності.

Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по проводах вже переданих в ефір творів за умови, що воно здійснюється іншою організацією. Мається на увазі, що жодна організація мовлення не може здійснювати публічне сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу його автора.

Переклад творів. Ніхто без дозволу автора не може перекласти його твір іншою мовою. Автор оригіналу може сам здійснити переклад свого твору іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей само твір на ту ж само мову. Від ав-торського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні перекладачі. Кожен із них зберігає авторське право на свій переклад.

Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Переробки творів можуть здійснюватися і різними спосо-бами, і в різних формах. Наприклад, на основі одного твору (розповідного) створюється інший -драматичний чи сцена-рій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними. Похідний твір -- продукт інтелектуальної творчості, заснова-ної на іншому наявному творі.

Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосу-вання літературно-художнього тексту для осіб, що починають вивчати іноземну мову.

Аранжування — перекладення музичного твору, написаного для одного музичного інтрументу чи складу інструментів, стосовно до іншого інструменту або іншого скла-ду — розширеного чи звуженого.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчужен-ня іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передані до першого продажу примірників твору.

Здача в найом — передача права володіння і користування оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний строк із метою одержання прямої чи опосередкованої комер-ційної вигоди.

Прокат — передача твору іншим особам у тимчасове користування за обумовлену плату.

Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуаль- них творів, комп’ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фоног-рамі. Здача в найом означає передачу права володіння оригі-налом чи примірником твору або фонограми на певний строк
з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.

Імпорт примірників творів з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право. Імпорт — ввезення в Україну творів із-за кордону.

Важливим нововведенням є право доступу автора до твору образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який зна-ходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на меті використання твору для його відтворення — виготовлен-ня примірників, слайдів, карток. Власник не може від-мовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав. Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:

автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі не поступився своїми майновими пра-вами;

доступ автора до твору необгрунтовано не зачіпає за-конних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва.

II. Суміжні права

2.1. Поняття суміжних прав

Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на використанні чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм і організації мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється три групи права: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права організації мовлення.

Суміжні права можно визначити як права на рещультати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам.

Об'єктами суміжних прав є:

а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених Законом. Права виконавців охороняються, якщо:

виконання вперше мало місце на території України;

виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;

виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

виробник є громадянином України або юридичною осо- бою з офіційним місцезнаходженням на території України;

фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

2.2. Суб'єкти суміжних прав

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить виконавців, виробників фонограм та організації мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо юридичних осіб Закон робить застереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження — на території України. При цьому не має значення, так би мовити, «громадянство» цієї юридичної особи. Вона може бути українською або іноземною.

Фонограми — виключно звуковий запис будь-якого вико-нання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магніто-фонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить також органі-зації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по про-водах.

Безумовно, до суб'єктів суміжних прав належать організації мовлення як державні, так і приватні чи інших форм влас-ності.

2.3. Суб'єктивні суміжні права

Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використову-вати свої суб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і органі-зації мовлення зобов’язані дотримуватись прав авторів і вико-навців. Організації мовлення — прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і вико-навці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру Р у колі та ім'я (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців. Виконавцям належить ряд особистих немайнових і майнових прав. До особистих немайнових прав виконавців належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв’язку з вико-ристанням виконання там, де це можливо.

Виконавцю належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний вид використання.

Виключне право на використання виконання означає право дозволяти або забороняти здійснення таких дій:

1) записувати раніше не записане виконання;

2) відтворювати запис виконання, за винятком випадків, коли відтворюється запис виконання, зроблений за згоди виконавця, в тих же цілях, для яких було одержано згоду виконавця щодо такого запису;

3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати інше публічне сповіщення виконання, за винятком випадків, коли для сповіщення використовується запис виконання, раніше зробленого за згодою виконавця, або виконання, рані-ше переданого в ефір;

4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включає виконання за участю виконавця.

Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Якщо виконання здійснювалось колективом виконавців — керівник такого колективу шляхом укладання письмового до-говору з користувачем.

Якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, то відповідним договором між виконавцем і постанов-ником аудіовізуального твору передбачається передача вико-навцем постановнику прав, викладених вище. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників такого аудіовізуального твору. Проте викорис-тання прав виконавця обмежується лише аудіовізуальним тво-ром і не виключає права виконавця на окреме використання звуку і зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі, якщо інше не передбачено договором.

Якщо запис виконання використовується у фонограмі на підставі відповідного договору, то виконавець разом із дозво-лом на використання виконання передає також право здавати в найом опубліковану фонограму. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників фонограми.

Виконавець може укласти договір на використання свого виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або по кабелю. Цим договором передбачається передача виконав-цем організації мовлення також права здійснення запису і його відтворення, якщо це прямо передбачено договором виконавця з організацією мовлення.

Розмір винагороди виконавцю за таке використання вста-новлюється в зазначеному договорі.

Виключне право на використання виконання, створеного за договором найму, належить особі, з якою виконавець перебуває в трудових відносинах (роботодавцю), якщо договором не передбачено інше. Особисті немайнові права на виконання належать виконавцю.

Виключні права, що належать виконавцю, можуть переда-ватися за договором іншим особам.

Права виробника фонограми. Виробнику фонограми нале-жить виключне право на використання фонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.

Виключне право на використання фонограми означає право дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) відтворювати фонограму;

2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким чином: продавати, здавати в найом;

3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюд-ження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу вироб-ника фонограми;

4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати фонограму.

Без згоди виробника фонограми і без виплати йому вина-городи можуть розповсюджуватись правомірно опубліковані примірники фонограми за умови, що вони уже введені в цивільний оборот шляхом їх продажу. При цьому незалежно від права власності на примірники фонограми за виробником фонограми зберігається право на розповсюдження примірни-ків фонограми шляхом здачі в найом.

Виключні права виробника фонограми можуть передавати-ся за договором іншим особам.

Права організації мовлення. Організації мовлення нале-жить виключне право на використання її передачі у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання. Виключне право на використання передачі мовлення означає право організації ефірного або кабельного мовлення дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) записувати передачу;

2) відтворювати запис передачі, за винятком випадків, коли запис передачі було здійснено зі згоди організації ефірного мовлення і відтворення передачі здійснюється з тією ж метою, для якої було зроблено її запис;

3) одночасно сповіщати в ефір передачу іншій організації ефірного (кабельного) мовлення;

4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

5) публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Вільне використання виконань, фоног-рам і програм мовлення, їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по проводах, доведення до загального відома іншим способом без згоди виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення та без виплати винагороди можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством сто-совно обмежень майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва.

Вільне використання виконання, фонограм і програм мов-лення допускається за умови, що таке використання не за-подіє їм шкоди, не обмежить необгрунтованим способом за-конних інтересів виконавців, виробників фонограм і органі-зацій мовлення.

Використання фонограм, опублікованих із комерційною метою. Без згоди виробників фонограм, опублікованих із комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фоно-грамах, але з виплатою винагороди допускається:

1) публічне виконання фонограм;

2) передача фонограм в ефір;

3) передача фонограм по проводах.

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із організацій, що управляє майновими правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі на підставі до-говору між цими організаціями. Винагорода розподіляється між виробником фонограми і виконавцем порівну, якщо дого-вором не передбачено інше.

Договором між користувачем фонограми або об'єднанням таких користувачів, з одного боку, і організаціями, що управ-ляють майновими правами виробників фонограм і виконав-ців — з другого, встановлюється розмір винагороди і порядок її виплати.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой