Охорона праці на Ратнівському молокозаводі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Безопасность жизнедеятельности


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Кожна людина, кожний індивід для забезпечення своїх життєво необхідних потреб здійснює певний вид трудової діяльності. Така діяльність людини супроводжується потенційною небезпекою, може призводити до травм, захворювань. Погіршення самопочуття, інших негативних наслідків. Тому для мінімізації таких негативних явищ в процесі трудової активності людини розробляються і закріпляються державою методологічні основи, правові бази охорони праці трудящих. Проблема захищеності працюючого населення, удосконалення методів організації охорони праці на підприємстві, в установі, організації виступила потужним стимулом для написання даної дипломної роботи, саме в цьому полягає актуальність теми дипломної роботи.

Загальними цілями моєї науково-дослідницької роботи є:

— Ознайомлення з поняттям і суттю «Охорона праці» для формування загальної поняттєвої бази.

— Визначення нових удосконалених методів і засобів створення безпечних умов праці з урахуванням специфічних особливостей виробництв за профілем спеціальностей;

— Професійне орієнтування в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки.

Методологічною основою дипломної роботи є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, трудових операцій, організації виробництва з метою поглиблення знань в сфері охорони праці, реальній обгрунтованій оцінці охорони праці на підприємстві, в установі та організації в нашій державі.

Предметом написання цієї роботи є організація охорони праці на підприємстві, та дотримання державних гарантій по охороні праці та техніці безпеки на даному підприємстві.

Перед написанням своєї науково-дослідницької роботи, переді мною виступило ряд завдань, які вирішуватиме моя робота. Отож, завданнями курсової роботи є:

Визначити поняття «охорона праці» та її організація в процесі виробництва.

Визначення нормативно-правової бази охорони праці в Україні.

Детальний розгляд та аналіз прав працівників на охорону та захист свого здоров’я в процесі своєї трудової діяльності.

Вдосконалення методів організації охорони праці в процесі виробництва [30, c. 89].

Людина та її здоров’я — найбільша цінність держави. Держава повинна докладати багато зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як в навколишньому середовищі, так і в середовищі праці.

Закон України «Про охорону праці» визначає: «Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці».

Завдання охорони праці - забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань. Вирішальне значення в розв’язанні цих завдань має науково-технічний прогрес. Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культури та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість [5, c. 19].

Рівень безпеки людини з розвитком цивілізації постійно зростає. Розвиток науки і техніки, в цілому збільшуючи безпеку життєдіяльності людини, привів до появи цілого ряду нових проблем.

Науковий аналіз виробничих травм доводить, що вони виникають головним чином внаслідок втрати міцності та надійності робочої техніки, небезпечного стану системи «людина-машина-середовище» та ряду технічних факторів. До технічних факторів відносять насамперед надійність техніки (конструктивні недоліки, технологічні, експлуатаційні порушення, руйнування деталей машин під дією корозії та корозійного розтріскування), організацію управління охороною праці (документація, правові норми, стандарти безпеки праці, методи навчання тощо), санітарно-гігієнічні умови в приміщеннях та на робочих місцях (шкідливі речовини в робочій зоні, виробниче освітлення, шум, вібрація; іонізуюче, електромагнітне, ультрафіолетове, лазерне випромінювання тощо).

Для вирішення цієї проблематики використовують досягнення науки і техніки, які прямо чи опосередковано забезпечують охорону праці, а також соціологію, право та економіку, технічну естетику, ергономіку, інженерну і соціальну психологію, фізіологію. Ці дисципліни входять в комплекс наук, які вивчає людина в процесі трудової діяльності.

Сучасне виробництво вимагає, щоб охорона праці базувалася на науково-технічній основі. Останніми роками характерне широке впровадження у виробництво напівавтоматичних та автоматичних машин, безпечних технологічних процесів з програм керування. Енергетичні функції людини в системі «людина-машина» значно спрощуються. Вони полегшують працю робітників, роблять її комфортною. Роль людини зводиться до керування та контролю за роботою машин і ходом технологічних процесів [15, c. 56].

Метою дослідження є розроблення заходів вдосконалення охорони праці та техніки безпеки в процесі менеджменту на виробництві.

Відповідно до мети роботи було встановлено наступні завдання:

1) обґрунтувати соціальне та економічне значення охорони праці;

2) визначити, яким чином забезпечується безпека праці в Україні;

3) запропонувати заходи вдосконалення охорони праці та техніки безпеки на виробництві.

Об'єкт дослідження — охорона праці, техніка безпеки на виробництві.

Предмет дослідження — вдосконалення охорони праці та техніки безпеки в процесі менеджменту на виробництві.

1. Правове забезпечення охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці

1. 1 Поняття охорони праці

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов, його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку і некваліфіковані працівники. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами.

Тому поряд із намаганням одержувати хоча б невелику, але пристойну заробітну плату, трудящі надають важливого значення такому чинникові, як охорона праці, можливості самоудосконалення, просування по службі. Виробниче становище впливає не тільки на здоров’я працюючих, а й на їх фізичний, соціальний та психологічний стан.

Враховуючи вище зазначене, Україна закріпила право на безпечні та нешкідливі умови праці в одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

У науковій літературі охорона праці розглядається як економічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону праці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому. При вживанні терміну «охорона праці» відповідно до його етимологічного значення, тобто в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих. Або така гарантія, як можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки за попередньою згодою профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП).

Проте термін «охорона праці» в чинному трудовому законодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквальному, значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних і безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих. 11 Трудове право: Прокопенко В.І. -К.: Вен Турі, 96р., 223с.

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудових правовідносин та система законодавства [18, c. 123].

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю правових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров’я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідливих умов праці. До цього інституту входять норми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на попередження виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обов’язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; норми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих категорій працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов’язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкідливі умови праці та охорону здоров’я в процесі професійної діяльності. Роботодавець зобов’язаний створити у кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов’язок роботодавця є комплексом зобов’язань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами і угодами.

Законодавством на працівника також покладаються зобов’язання з охорони праці. Він зобов’язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов’язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкідливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обов’язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно роботодавець має право застосувати до працівника заходи дисциплінарної відповідальності.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування нормативних актів про охорону праці (далі - НПАОП), принципи їх прийняття та побудови11 Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці: Затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 16. 03. 94р. № 19//Законодавча база «LIGA Закон».

Нормотворчий процес прийняття НПАОП має плановий характер, оскільки здійснюється на основі перспективного (п'ятирічного) та поточного (річного) зведених планів. Зведені плани складаються шляхом узагальнення галузевих планів нормотворчої діяльності, що затверджуються міністерствами, пропозицій зацікавлених організацій, результатів перевірки нормативних актів на відповідність чинному законодавству, рівню розвитку науки і техніки. На підставі зведеного та галузевих планів формуються відповідні розділи з питань нормотворчої діяльності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Процес опрацювання та прийняття НПАОП базується на засадах науковості, що передбачає врахування досягнень науки (у тому числі міжнародного досвіду) та залучення до нормотворчого процесу спеціальних науково-дослідних установ та організацій. З цією метою створена мережа головних і базових організацій. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, яка координує роботу у цьому напрямі, надає методичну допомогу фахівцям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП. Базові та головні організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств. До розробки проекту нормативного акта можуть залучатися окремі організації або творчі колективи, групи фахівців. З метою профілактики нещасних випадків Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України має право брати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Законодавство України передбачає два самостійних поняття щодо зупинення дії НПАОП у часі - скасування і тимчасове припинення. Скасування НПАОП допускається лише у разі розробки і затвердження замість нього іншого нормативного акта або визнання недоцільним подальше використання НПАОП. Припинення НПАОП застосовується як тимчасовий захід з обов’язковим зазначенням строку припинення, допускається у виключних випадках, передбачених законодавством України, з дотриманням спеціально встановленої процедури. Рішення про припинення чи скасування НПАОП приймається державним органом, що затвердив цей акт [2, c. 11].

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством11 Основи охорони праці: навч. посібник/ За ред. Я.І. Бедрія .- 3-тє вид., перероб. і доп.- Львів «Магнолія плюс», видавець СПДФ ОВ м. Піча,. 04. -240с.

1. 2 Охорона праці жінок

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і спеціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцінна сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.

Поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки.

Громадська думка не схильна вважати, що жінка взагалі не повинна працювати в суспільному виробництві. Навпаки, серед виробничих спеціальностей є багато професій, які традиційно вважаються жіночими. Склались галузі народного господарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров’я і соціальний захист населення, народна освіта.

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки: робота в суспільному виробництві і материнство — є важливими. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільно корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.

Вимушене суміщення сімейних обов’язків з роботою на виробництві не проходить безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.

Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці. Тому держава закріпила охорону праці жінок в окремі правові норми. Норми, що регулюють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:

1) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;

2) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв’язку з їх материнством.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 березня 1996 р. № 381 затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов’язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996−1998 р. Припинено, починаючи з 1996 р., прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Такий Перелік затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 р. № 256.

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10 грудня 1993 р. № 241. Дані граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками наведені у формі таблиці для їх детального вивчення і аналізу.

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

Жінки при народженні дитини і до набуття нею віку трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. 11 Кодекс законів про працю України, ст. 178: Чинне законодавство зі змінами та доповненням на 01. 08. 2004р. :К. :Вид. Паливода А. В., 2004. -112с.

Вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до трьох років, не можуть залучатися до роботи у нічний час, до надурочної роботи і направлятись у відрядження. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

Не допускається нічна робота й інших жінок, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей й видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку [6, c. 59].

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв’язку з материнством:

1) відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70 календарних днів);

2) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

3) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, тривалістю 7 календарних днів (за наявності декількох підстав — 14 календарних днів);

4) відпустки без збереження заробітної плати:

— матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— для здійснення домашнього догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку;

— для догляду за хворою дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

Дні відпустки по вагітності і пологах обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Після відпустки по вагітності і пологах жінка, за своїм бажанням, може взяти відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. Ця відпустка надається без збереження заробітної плати. Але до досягнення дитиною віку двох років жінці виплачується допомога за рахунок коштів державного соціального страхування.

Час відпустки по догляду за дитиною зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж і в стаж роботи по спеціальності. Але цей час не зараховується до стажу, який дає право на щорічну оплачувану відпустку. 11 Трудове право: Болотіна Н.Б., Чанишева. -К., 01р. -563с.

1. 3 Загальні гарантії прав працівників на охорону праці

Встановлення гарантій у нормативному порядку є однією з умов ефективної реалізації прав громадянина і людини. Законодавство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпечні і нешкідливі умови праці. Позитивною рисою Закону України «Про охорону праці» є те, що цьому питанню присвячено окремий розділ.

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров’я. До таких категорій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов’язаний проінформувати громадянина про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров’я та ознайомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму виконаного роботодавцем обов’язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встановлено виду документа, у якому майбутній працівник розписується про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим документом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Пропонується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця11 Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці». -К., 1997. -С. 32.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Забороняється укладати трудовий договір з особами, яким за медичними висновками протипоказана запропонована робота за станом здоров’я.

Переведення з метою захисту здоров’я і збереження працездатності людини встановлюються у тих випадках, коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку приймалися, але можуть без шкоди своєму здоров’ю виконувати іншу, легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку, враховуючи фізіологічні та психологічні можливості працівника належним чином виконувати роботу.

Переведення працівника на легшу роботу можливе, якщо:

а) необхідність переведення встановлюється компетентними органами лікувальних установ. Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер визначаються лікарсько-консультаційною комісією лікувальної установи за місцем проживання чи роботи працівника (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Висновок про необхідність тимчасового переведення на легшу роботу видається ЛКК, а переведення без обмеження строку — МСЕК у разі, якщо встановлено стійку втрату професійної працездатності;

б) працівник дав згоду на переведення. Законодавство вимагає одержання згоди працівника на переведення, що відповідає конституційним нормам про заборону примусової праці. Якщо працівник відмовляється від переведення на легшу роботу, то роботодавець може його звільнити згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України як такого, що не відповідає займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає виконанню роботи;

в) на підприємстві наявні вакантні місця, виконання робіт на яких є рекомендованими ЛКК або МСЕК. Ця умова передбачена у ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ1. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.

Право на одержання попередньої роботи мають і ті працівники, непрацездатність яких настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання. Місце роботи (посада) зберігаються за ними до поновлення працездатності або встановлення інвалідності [13, c. 114].

Працівники, переведені на легшу, але нижчеоплачувану роботу, згідно з вимогами ст. 170 КЗпП України мають право на: одержання протягом двох тижнів з дня переведення попередньої середньої заробітної плати; одержання попередньої середньої заробітної плати протягом всього періоду переведення, якщо це передбачено законодавством. За працівниками, шкода здоров’ю яких заподіяна трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, і які тимчасово переведені на легшу, нищеоплачувану роботу, зберігається середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності (ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»); одержання допомоги згідно з державним соціальним страхуванням.

Законодавством України передбачено гарантії у випадках виникнення загрози життю і здоров’ю працівників, не створення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх безпеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовитися від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров’ю, право працівника розірвати трудовий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної відповідальності роботодавця за порушення законодавства про охорону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці - пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Дії працівника, який відмовився від виконання дорученої роботи з дотриманням підстав та порядку відмови, не вважаються порушенням трудової дисципліни. За ним зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.

У випадку невиконання роботодавцем зобов’язань щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, порушення законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань працівник має право розірвати трудовий договір з власної ініціативи. Роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, визначений працівником. Оскільки звільнення працівника із зазначеної підстави відбувається не з його вини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але у будь-якому випадку не може бути менший тримісячного заробітку працівника. У трудову книжку вноситься запис про підставу та причини звільнення працівника [15, c. 29].

Порядок накладення штрафів залежить від виду правопорушень та суб'єктів, які застосовують штрафні санкції. Штрафи накладаються посадовими особами Державного комітету України з нагляду за охороною праці за:

— порушення нормативно-правових актів України з охорони праці;

— невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Такі штрафи накладаються лише за підсумками перевірки стану безпеки і умов праці на конкретному підприємстві, в установі, організації, що проводяться органами державного нагляду за охороною праці і застосовуються лише повноважними посадовими особами: головою та заступниками голови, начальниками територіальних управлінь і начальниками державних інспекцій Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Розміри штрафів цієї групи встановлюються у процентному співвідношенні до величини місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації. Незалежно від виду правопорушення, негативних наслідків та інших чинників розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати.

Застосування штрафів до підприємств, установ, організацій розглядається як один з економічних методів, що стимулює роботодавця створювати безпечні та нешкідливі умови праці, систему охорони праці, яка зменшує рівень травматизму на виробництві. Кошти штрафних санкцій спрямовуються на організацію охорони праці на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

Важливою гарантією, встановленою у Законі України «Про охорону праці», є запровадження соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, яким кардинально змінено основи захищеності працівників на виробництві. В Україні прийнято Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Ним визначено систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, суб'єкти та об'єкти страхування, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я.

Характерною рисою цього виду соціального страхування є його обов’язковість для осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту). Працівники вважаються застрахованими з моменту набрання чинності Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Причому на статус застрахованих осіб-працівників не впливає фактичне виконання роботодавцями своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Самі працівники не несуть жодних витрат на страхування від нещасних випадків.

Якщо роботодавець постійно порушує нормативні акти про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство може бути віднесене до більш високого класу професійного ризику, і відповідно розмір страхового внеску збільшується. Цей розмір збільшується також шляхом встановлення надбавки за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.

У випадку організації роботодавцем системи управління охороною праці, що забезпечує низький рівень травматизму, професійної захворюваності, йому надається знижка щодо розміру страхового внеску. Проте роботодавець позбавляється цього права, якщо протягом календарного року він був підданий штрафним санкціям за порушення законодавства про охорону праці [29, c. 58].

Соціальне страхування від нещасного випадку чи професійного захворювання має цільовий характер використання коштів. Вони спрямовуються на сплату соціальних послуг та виплат, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. До них належать, наприклад, виплати: втраченого заробітку; одноразової допомоги; на медичну та соціальну допомогу; за моральну шкоду; пенсії по інвалідності потерпілому; пенсії у зв’язку з втратою годувальника; дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХП, а Законом України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ його викладено у новій редакції. Він містить дев’ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки.

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і спеціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцінна сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.

2. Оцінка стану охорони праці й ефективності заходів для її поліпшення

2. 1 Оцінка стану охорони праці

Оцінка стану охорони праці й ефективності заходів для її поліпшення є однісю з основних задач керування охороною праці. Усі види господарської діяльності так чи інакше впливають на рівень забезпечення охорони праці, підвищуючи чи знижуючи його.

У свою чергу стан охорони праці безпосередньо впливає на показники господарської діяльності підприємства.

Належний рівень охорони праці забезпечується шляхом:

— доведення параметрів виробничого середовища до норматив них значень (технічні і технологічні рішення);

— захисту працівників від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Трудоохоронні заходи, що плануються і запроваджуються щодо сфери їхнього застосування належать до трьох рівнів:

— макрорівень — у масштабах держави;

— мезорівнів — галузі, великі фірми, корпорації;

— мікрорівень — підприємства, цехи, робочі місця.

Тут будуть розглядатися заходи в основному рівня підприємств, організацій (мікрорівень).

,

де — коефіцієнт рівня додержання правил охорони праці;

,

— кількість працюючих, які додержуютйся правил, А — загальна кількість працюючих1);

— коефіцієнт технічної безпеки обладнання:

— кількість технічно справних і відповідаючих вимогам охорони праці одиниць обладнання; - загальна кількість одиниць обладнання на підприємстві); - коефіцієнт виконання планових робіт з охорони праці:

— кількість фактично виконаних заходів з охорони праці;

m — кількість запланованих на розглядаємий період часу заходів з охорони праці).

На основі Єдиної державної системи показників обліку умов і безпеки праці визначення цього коефіцієнту виконується комісією в кінці аналізованого періоду часу.

При оцінці ефективності заходів щодо охорони праці користуються сукупністю чотирьох груп показників:

1) показники зміни стану умов праці;

2) соціальні показники;

3) економічні показники;

4) соціально-економічні показники.

Зміна стану умов праці оцінюється на робочих місцях відповідно до ГОСТу 12.0. 003. 74 «ССБТ Опасные и вредные производственные фактори. Классификация». При цьому враховуються наступні фактори виробничого середовища:

— зміна кількості машин і механізмів, виробничих приміщень, що відповідають вимогам стандартів безпеки праці й інших норма тивних актів;

— поліпшення санітарно-гігієнічних показників;

— зниження вмісту шкідливих речовин у повітрі;

— поліпшення метеоумов;

— зниження, рівня шуму і вібрації;

— поліпшення освітлення й ін;

— поліпшення психофізіологічних показників;

— зниження підвищених фізичних навантажень;

— зниження нервово-психічних навантажень;

— поліпшення естетичних показників;

— раціональна організація робочих місць;

— благоустрій приміщень і територій;

— естетичність оформлення інтер'єрів.

Зміна стану умов праці за факторами оцінюється різницею їхньої абсолютної величин до і після впровадження заходів чи різницею досягнутих або прогнозованих результатів, а також зіставленням відносних показників, що характеризують ступінь, відповідності тих чи інших факторів граничне припустимим концентраціям (ГПК), граничне припустимим рівням (ГПР) чи заданим значенням.

Комплексна оцінка зміни умов праці виробляється з урахуванням приросту числа робочих місць, на яких умови праці приведеш у відповідність з нормативними вимогами.

До соціальних належать наступні показники, що характеризують трудову діяльність:

— фізіологічні, що характеризують зміни функціонального стану організму людини під впливом виробничої діяльності;

— психологічні, що характеризують особливості психічної діяльності й особистості людини в процесі праці;

— генетичні, що характеризують вплив умов праці на відтворення робочої сили;

— трудова активність, що характеризує ступінь віддачі виробництв працівником у процесі його професійної діяльності фізичних, інтелектуальних і психологічних здібностей;

— рівень професійної і загальної захворюваності, пов’язаної з не сприятливими умовами праці;

— чисельність зайнятих на робочих місцях, що відповідає нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), і скорочення чисельності працюючих у несприятливих умовах праці;

— плинність кадрів через незадоволеність умовами праці;

— пільги і компенсації по скороченню (ослабленню) результатів впливу на працюючих несприятливих виробничих факторів, підтримці і відновленню нормального функціонування фізіологічних систем організму при особливих навантаженнях на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці;

— ступінь задоволеності працею;

— престижність професії.

До економічних показників реалізації заходів щодо поліпшення стану охорони праці належать:

— пільги і компенсації особам, зайнятим на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці;

— витрати на лікування виробничо-обумовлсннх і професійних захворювань, а також травм, отриманих на виробництві;

— допомога при хворобах, виробничо-обумовлених чи професійних захворюваннях, а також потерпілим у результаті нещасних випадків на виробництві;

— пенсії інвалідам;

— витрати на перепідготовку кадрів через їхню плинність, викликану несприятливими умовами праці;

— зниження випуску продукції, обумовлене тимчасовою непрацездатністю працівників.

Соціально-економічні показники носять економічний характер і виражаються у вигляді економії чи запобігання втрат живої й упредметненої праці в народному господарстві, на підприємствах і в сфері особистого споживання.

2. 2 Визначення соціальної ефективності працеохоронних заходів

Важливим елементом діяльності в області охорони праці є її ефективність. Оцінка ефективності планованих і здійснюваних заходів щодо охорони праці передбачає сполучення соціальних, соціально-економічних, інженерних (технічних) і економічних показників, що характеризують виробниче середовище до і після здійснення заходів. Ці показники мають відносну самостійність і тому тільки в комплексі дозволяють установити ефективність зробленої чи планованої роботи. Найважливішим показником при цьому є соціальний. Економічні показники конкретизують об'єктивну оцінку ефективності заходів, однак для робіт в області охорони праці економічна ефективність є важливої, але не головною. Навіть при відсутності економічного ефекту актуальність заходів в охороні праці визначається насамперед їхньою соціально-оздоровчою значимістю [12, c. 63].

Оцінка соціальної ефективності від реалізованих чи планових заходів щодо поліпшення охорони праці передбачає використання наступних показників:

1. Відсоток скорочення числа робочих місць, що не відповідають вимогам нормативних актів по безпеці виробництва:

,

де — число робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм відповідно до і після реалізації заходу, шт. ;

К — загальна кількість робочих місць, шт.

2. Відсоток скорочення чисельності працівників, що працюють в умовах, які не відповідають вимогам санітарних норм:

,

де — чисельність працівників, що працюють в умовах, які не відповідають санітарним нормам, відповідно до і після реалізації заходу, чол. ;

Ч — середньосписочна чисельність працівників за рік, чол.

3. Відсоток збільшення числа машин і механізмів приведених у відповідність з вимогами нормативних актів, що регулюють питання охорони праці:

,

де — число випадків виробничого травматизму до і після реалізації заходу шт. ;

М — загальна кількість машин і механізмів, шт.

4. Відсоток збільшення кількості виробничих приміщень, приведених у відповідність вимогам актів, що регулюють питання охорони праці:

,

де — кількість виробничих приміщень, умови роботи в яких не відповідають нормам по безпеці виробництва відповідно до і після реалізації заходів, шт. ;

Б — загальна кількість виробничих приміщень, шт.

5. Зменшення коефіцієнта частоти виробничого травматизму:

,

де — число випадків виробничого травматизму до і після реалізації заходу.

6. Зменшення коефіцієнта важкості травматизму:

,

де — загальна кількість днів непрацездатності через травматизм відповідно до і після реалізації заходів за рік.

7. Зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови праці:

,

де — кількість випадків професійних захворювань через незадовільні умови праці відповідно до і після реалізації заходів.

2.3 Визначення витрат на заходи щодо охорони праці

Витрати на здійснення заходів щодо охорони праці включають капітальні інвестиції і поточні витрати.

До капітальних інвестицій належать одноразові витрати:

— на створення основних фондів для поліпшення охорони праці (склад цих фондів відповідає основним напрямкам проведених чи планованих заходів);

— на удосконалювання техніки і технології виробництва з метою підвищення рівня охорони праці.

Поточні витрати включають витрати на зміст і обслуговування основного технологічного устаткування, викликані його удосконалюванням з метою поліпшення охорони праці.

При здійсненні багатоцільових заходів визначення суми капітальних інвестицій і поточних витрат, зв’язаних з поліпшенням охорони праці, робиться розрахунковим шляхом з використанням даних про вартість відповідних робіт у проектах-аналогах, укрупнених розцінок, нормативів витрат.

При економічному обгрунтуванні заходів щодо поліпшення охорони праці витрати на їхнє здійснення визначаються як сукупні поточні витрати і капітальні інвестиції, приведені до року з урахуванням фактора часу (інфляції).

Варто розрізняти витрати на здійснення заходів:

— результати від реалізації яких будуть отримані в короткостроковому чи довгостроковому періоді з приблизно рівними значеннями річних поточних витрат і капітальних інвестицій за роками розрахункового періоду;

— результати від реалізації яких будуть отримані через тривалий термін (наприклад, заходи, спрямовані на зниження захворюваності), а величина поточних витрат і капітальних інвестицій змінюються в часі (перемінні за роками) [14, c. 111].

Фінансування заходів щодо поліпшення охорони праці може здійснюється на багатоцільовій і одноцільовій основі. При багатоцільовому фінансуванні, коли заходу щодо поліпшення умов праці і підвищення рівня безпеки виробничих процесів, технологій, устаткування, машин і механізмів є складовою частиною реконструкції, модернізації, упровадження нових способів виробництва, кошти входять у капітальні інвестиції на відновлення виробництва й окремо на охорону праці не виділяються. Одноцільове фінансування передбачає фінансування лише трудо-охоронних заходів.

У загальному вигляді короткочасні (до одного року) витрати на проведення заходів (одноцільове фінансування) визначаються як сума капітальних інвестицій і поточних річних витрат:

,

де — поточні (експлуатаційні) витрати на охорону праці за рік, грн. ;

— капітальні інвестиції на реалізацію заходів щодо охорони праці, грн.

Витрати на довгострокові заходи необхідно дисконтувати, що дозволяє врахувати інфляцію і визначити дійсний рівень витрат.

Джерелами фінансування заходів щодо поліпшення охорони праці на підприємстві можуть бути:

— власні кошти підприємств;

— кредити;

— бюджетів засоби держави;

— благодійні внески і пожертвування.

Власні засоби підприємства на охорону праці формуються за рахунок чистого прибутку.

Віднесеная витрат до валових витрат виробництва регламентується актами законодавства.

Рішення про використання частини прибутку для поліпшення умов і безпеки праці приймає менеджер підприємства.

Кредити як джерело фінансування заходів щодо поліпшення охорони праці використовується за умови економічного обгрунтування їх доцільності а урахуванням терміну погашення, плата за кредит і очікуваний ефект.

Бюджетні засоби держави у вигляді пільгових кредитів, пільг по оподатковуванню і прямих субсидій для поліпшення стану охорони праці надаються і використовуються відповідно до нормативних документів держави.

Показники соціальної і соціально-економічної ефективності витрат на охорону праці розраховуються як відносини величин соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, не обхідних на їхнє здійснення (або навпаки), і використовуються для визначення і порівняння фактичного рівня питомих витрат, необхідних для зниження частки працюючих у несприятливих умовах праці, рівня травматизму, захворюваності, плинності кадрів на різних підприємствах і в галузях.

Розрахунок економічної ефективності впровадження ходів щодо поліпшення охорони праці на підприємстві робиться з цілями:

— визнанення фактичної еюномічної ефективності здійснених заходів;

— економічного обгрунтування планованих заходів, у тому числі вибору оптимального варіанта проектних рішень;

— розрахунку нормативів витрат на приведення умов арапі на робочих місцях у відповідність з вимогами ССБП, БНіП, СЛМ (відповідно, систем стандартів безпеки праці, будівельних норм і правил, системи людина — машина чи виробниче середовище).

Показник ефективності витрат підприємства на заходи щодо охорони праці.

де Ер — річна економія поточних витрат від поліпшення охорони праці на підприємстві (прибуток чи зменшення збитків), грн. ;

Зо.п.  — загальні витрати підприємства на охорону праці, грн.

Визначення ефективності поточних витрат підприємства на охорону праці передбачає облік двох альтернативних видів економії від поліпшення охорони праці" що можуть бути розраховані за:

— економічними показниками, обов’язковими для обліку і статистичної звітності - форми статистичної звітності № 1-ПВ (умови праці), № 1-УБ (відомча), № 7-ТНВ й ін. ;

— показниками, що отримані в результаті поточного обліку основних соціально-еюномічних результатів за визнанений час (зниження рівня виробничого травматизму і захворюваності, суми пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах, скороченні плинності кадрів та ін).

Для постійної підтримки висого рівня безпеки робіт, забезпечення їхньої нешкідливості і сприятливості умов праці необхідно здійснювати заходи, що дозволяють оцінювати стан охорони праці у всіх галузях народного господарства і на всіх рівнях виробничої діяльності, корегувати їх у необхідних випадках. Виконання цих функцій покладається на органи нагляду і контролю в області охорони праці.

Державний нагляд за дотриманням законів й інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

— спеціально уповноважений орган виконавчої влади по нагляду за охороною праці;

— спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної небезпеки;

— спеціально уповноважений державний орган з питань поженої безпеки;

— спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать у своїй діяльності від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

У своїй діяльності органи державного нагляду керуються положеннями про відповідні служби. Їхні функції здійснюються спеціально уповноваженими на це структурами й інспекціями в межах своїх повноважень, визначених Законами «Про охорону праці», «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» й іншими регламентуючими документами.

3. Організація охорони праці на прикладі закритого акціонерного товариства «Ратнівський молокозавод»

3. 1 ЗАТ Ратнівський молокозавод та заходи по охороні праці на даному підприємстві

Завод створено у 1958 році. Закрите акцiонерне товариство «Ратнiвський молокозавод», розташоване на території Волинської області, форма власності - колективна.

Галузь — масло обробна, сировинна і молочна промисловість (крім виробництва молочних консервів).

Вид економічної діяльності - виробництво молочних продуктiв (молочна промисловiсть).

Одиниця виміру: тис. грн.

Адреса смт. Ратно, вул. Шевченка, 47.

Згідно СН-245−71 підприємство відноситься до другого класу з розміром санітарно-захисної зони 500 м. Санітарно-захисна зона витримана, жителі в межах зони не проживають. Підприємством постійно проводяться заходи щодо благоустрою та озелененню СЗЗ.

Загальний стан підприємства та території задовільний.

На підприємстві суб'єктів недержавної форми власності не виявлено. Організацію природоохоронних робіт на підприємстві здійснює відділ охорони навколишнього середовища, підпорядкований головному інженеру підприємства. У склад відділу входить 3 спеціалісти. Робота відділу обумовлена положенням про відділ охорони навколишнього середовища.

1. Основні обов’язки працівників ЗАТ Ратнівського молокозаводу:

— дотримання заданих умов молокопостачання споживачів;

— підтримка нормальної якості молока, що відпускається;

— дотримання оперативно-диспетчерської дисципліни;

— зміст устаткування будинків і споруджень у стані експлуатаційної готовності;

— забезпечення максимальної економічності і надійності молоковиробництва;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой