Охорона секретних винаходів в Україні та зарубіжних країнах (Німеччині, Франції, США, Великобританії та Російській Федерації)

Тип работы:
Доклад
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Доповідь на тему:

«Охорона секретних винаходів в Україні та зарубіжних країнах (Німеччині, Франції, США, Великобританії та Російській Федерації)»

Актуальність обраної мною теми дослідження викликана тим, що останнім часом у світі відбувається стрімке зростання кількості винаходів, що зумовлює потребу в їх належній правовій охороні. Необхідність охорони винаходів пояснюється тим, що винахідник може зустрітися з проблемою відшкодування витрат на створення й впровадження винаходу в той час, як такий винахід вже знаходиться в процесі його несанкціонованого відтворення. Без забезпечення такої охорони завжди існує загроза, що у випадку створення винахідником нового винаходу, що вимагає значних витрат, конкурент матиме можливість відтворити його без жодних витрат і, як результат, матиме дохід від нього [13, c. 24].

У світі продовжується важлива робота щодо вдосконалення законодавства в сфері правової охорони промислової власності, в тому числі винаходів. У даній роботі я хотіла б детальніше зупинитись на особливостях правової охорони секретних винаходів в Україні та зарубіжних країнах.

У нашій країні правова охорона секретних винаходів започаткована Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. № 1771-III, який законодавчо закріпив патентну форму охорони секретних винаходів. Розроблений проект Закону майже не змінив положень попереднього Закону стосовно правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з набуттям прав на секретні винаходи та їхнім використанням.

Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (далі - Закон) визначає, що секретний винахід — це винахід, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці [1, c. 32]. У суспільстві вже склалося уявлення про те, що патент — це інструмент ринкової економіки, який засвідчує майнові права на винахід. Проте, одержуючи патент на секретний винахід і намагаючись реалізувати права, які з нього випливають, в умовах ринкової економіки власник патенту додатково потрапляє в специфічне поле дії законодавства про державну таємницю [14, c. 40].

Віднесення інформації, яка міститься у заявці на винахід, до державної таємниці здійснюється Державним експертом з питань таємниць (далі - Державний експерт) у відповідності з нормами Закону України «Про державну таємницю» [2] та прийнятими на його основі нормативними актами. Якщо Державний експерт прийняв рішення про віднесення заявленого винаходу до державної таємниці, він визначає: ступінь секретності інформації; строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці; коло осіб, які можуть мати доступ до винаходу [1, c. 41].

Заклад експертизи негайно повідомляє заявника про рішення Державного експерта, і наступне діловодство за заявкою здійснюється у режимі секретності. Заявник, у разі незгоди з прийнятим рішенням, може подати мотивоване клопотання про розсекречування матеріалів заявки до закладу експертизи чи позовну заяву до суду [7, c. 138].

Рішення урядового органу державного управління (або Установи, як зазначено в Законі) про державну реєстрацію прав на секретний винахід приймається за результатами проведення формальної експертизи та експертизи по суті, під час якої перевіряється відповідність заявленого винаходу умовам патентоздатності для набуття права на нього, визначеним у Законі [1, c. 42].

Видача патенту на секретний винахід здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації права на секретний винахід у Державному реєстрі прав на секретні винаходи. До патенту додається копія рішення Державного експерта про визначення державного органу, якому надається право приймати рішення щодо вибору тих підприємств, установ та організацій, котрі матимуть доступ до секретного винаходу. В Україні патент на секретний винахід має ще одну особливість — за підтримку його чинності збори не сплачуються [15, c. 24].

А зараз хотілося б зупинитись на порівнянні основних підходів до правового регулювання секретних винаходів у деяких країнах Євросоюзу (Великобританії, Німеччині, Франції), США, Російській Федерації та в Україні.

Кожна із країн встановляє певні умови патентоспроможності винаходу. В основному до них відносять новизну, винахідницький рівень та промислову придатність винаходу. Але, наприклад, у законах Франції та Великої Британії містяться також такі умови: рівень винахідницької творчості, неочевидність від рішення технічної задачі [11, c. 108].

Згідно із законодавством названих вище країн, виключно винаходи охороняються як секретні об'єкти промислової власності, тобто правовий режим секретності не може поширюватися на корисні моделі та промислові зразки. Винятками є Франція та Німеччина, у законодавстві яких (як і в Україні) закріплено правову охорону секретних корисних моделей [3−4].

На думку Л. Ряботягової у даному питанні нам слід перейняти досвід країн, які закріплюють режим секретності виключно за винаходами, адже у держави немає необхідності засекречувати відомості про технологічне (технічне) рішення, щодо якого не проведена експертиза по суті, тобто не досліджена його новизна, винахідницький рівень та промислова придатність, причому такі відомості навряд чи можуть містити державну таємницю [15, c. 24].

Щодо проведення кваліфікаційних експертиз за заявками на секретні винаходи (тобто експертиз по суті), то їх проводять в усіх країнах, крім Франції. В Україні така експертиза теж передбачена чинним Законом [1, c. 33]. Однак у США в особливих випадках її можуть заборонити для того, щоб не поширювати коло осіб, допущених до відомостей про винахід [8, c. 246].

Хотілося б зупинитися на процедурі видачі патенту на секретний винахід. У США, Великій Британії у разі встановлення того, що секретний винахід є придатним для набуття прав на нього, видача патенту призупиняється. [12, c. 44]. У Франції патент на секретний винахід не видають [3].

За результатами експертизи по суті заявки на секретний винахід у Німеччині може бути виданий патент на секретний винахід із подальшою його реєстрацією в окремому реєстрі. Згідно з § 13 Патентного закону Німеччини патент не починає діяти, доки його не розсекретять, тобто власник патенту або його правонаступник в результаті рішення про засекречування не застосовує винахід [4].

Патент на винахід, видача якого призупинена (Великобританія, США), або виданий патент на секретний винахід (Німеччина) може бути використаний для потреб національної безпеки (Німеччина, США) або на користь держави (Великобританія, Німеччина).

Відповідно до Патентного Закону Російської Федерації на всі винаходи, які реєструють в єдиному Державному реєстрі винаходів РФ (секретні або несекретні), видають охоронний документ одного виду — патент Російської Федерації на винахід [10, c. 409].

В Україні передбачено видачу патенту на секретний винахід. Проте слід зазначити, що з однієї сторони відомості про секретні винаходи поширюються і використовуються згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну таємницю» за рішенням відповідного органу державної влади, якому Державний експерт надає право приймати рішення щодо суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інформації [2, c. 247]. Тим самим законодавчо визначається конкретний суб'єкт, який має право дозволяти або забороняти передання цих відомостей і, отже, використовувати відповідні винаходи з метою захисту національної безпеки України. Але з другої сторони патент на секретний винахід відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» надає його володільцю право дозволяти або забороняти використання того ж самого винаходу [1, c. 45]. При цьому в ринкових умовах володілець патенту прагне максимально реалізувати свої права, які надає цей патент. У результаті має місце змішування правомочностей двох суб'єктів права, які мають неоднакові інтереси і керуються різними критеріями з приводу тих чи інших дій. Таким чином слід зазначити, що в Україні за володільцем патенту на секретний винахід закріплюється «неповне» право власності тому, що при його реалізації він потрапляє в поле дії законодавства про національну безпеку держави. Це ставить його в неоднакове матеріальне становище порівняно з володільцем патенту на звичайний винахід [15, c. 25].

В літературі пропонується усунути протиріччя між володільцем патенту і державою роз'єднавши їх правомочності за часом, як це відбувається в США і Великій Британії. У цих країнах у разі встановлення того, що секретний винахід є придатним для набуття прав на нього, видачу патенту призупиняють. Під час засекречування держава в особі компетентного органу розпоряджається винаходом на свій розсуд. Патент видається після розсекречування винаходу відповідним відомством і дає можливість його власнику отримувати доходи протягом певного строку його дії. В Україні теж було б непогано використати такий підхід до правового регулювання секретних винаходів [9, c. 73].

Варто зупинитись також на врегулюванні проблеми виплати компенсації заявнику, власнику патенту або його правонаступнику, які внаслідок рішення про засекречування винаходу, не можуть використовують його в господарській діяльності. Такі особи мають право пред’явити державі позов про відшкодування майнового збитку, що виник у зв’язку з упущеними можливостями його використання (Велика Британія, Німеччина, Франція). У Німеччині таку претензію можна пред’являти компетентному державному органу влади лише після видачі патенту [4].

У США право на компенсацію збитків, що виникли внаслідок видання наказу про збереження винаходу в таємниці і/або за використання урядом винаходу виникає відповідно до § 183 Розділу 35 «Патенти» Зводу законів США. Заявник, його спадкоємці, правонаступники або законні представники, яким призупинено видачу патенту, починаючи від дня, коли заявника поінформовано про засекречування винаходу, і до закінчення 6 років після видачі патенту на відповідний винахід, мають право звернутися до міністерства або органу — ініціаторів видання наказу, з вимогою про сплату компенсації за збитки, що виникли внаслідок дії цього наказу про збереження винаходу в таємниці, і/або за його використання урядом. Право на компенсацію за використання виникає від дати першого використання винаходу урядом. Уряд США виплачує компенсацію за засекречування винаходу й у тому випадку, коли немає майнового інтересу до винаходу [5, c. 245].

Щодо врегулювання даного питання в Україні, то слід зазначити, що використання запатентованого секретного винаходу у нашій країні дозволяється, але обмежується ст. 6 Закону України «Про державну таємницю». Так, якщо обмеження права власності на секретну інформацію завдають шкоди їх власнику, відшкодування здійснюється за рахунок держави у порядку та розмірах, що визначаються у договорі між власником такої інформації та органом державної влади, якому Державним експертом надається право приймати рішення щодо суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інформації [2, c. 244]. Україні варто було б запозичити досвід США щодо відшкодування майнового збитку, який виникає у зв’язку з упущеними можливостями використання секретних винаходів, або щодо відшкодовування їх використання урядом. При цьому норми, які регламентують компенсацію за збереження винаходу в таємниці і/або за використання урядом такого винаходу слід включити безпосередньо до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Хотілося б також зазначити про строк розсекречування винаходів. Це дуже важливе питання, оскільки саме після розсекречування у володільця патенту з’являється можливість реалізації права власності на винахід без обмежень, пов’язаних із зобов’язаннями нерозголошення державної таємниці. Законодавства країн, що досліджувались стосовно цих питань, містять норми щодо термінів перегляду рішень про ступінь секретності. Зазвичай, він становить один рік. Я погоджуюсь із позицією вченої Л. Работягової з даного питання, яка вважає за доцільне ввести таку норму і до законодавства України [15, c. 26].

В цілому зіставивши чинний Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» із законодавством Великої Британії, Німеччини, США, Франції можна зробити висновок, що деякі підходи правового регулювання секретних винаходів співпадають. Так, всі заявки на винахід розглядаються на предмет наявності в них матеріалів, що можуть бути віднесені до державної таємниці. Експертиза заявок, що містять матеріали, віднесені до державної таємниці, проводиться одним органом (Укрпатентом), який відповідно до Закону уповноважений розглядати заявки на винаходи. Також, як і в Україні, так і в Німеччині за результатами експертизи видають патент на секретний винахід, а відомості про нього заносять до відповідного Реєстру [6, c. 735].

Таким чином, Україні варто запозичувати позитивний досвід зарубіжних країн у питаннях правової охорони секретних винаходів.

Список використаних джерел:

винахід охорона патент

Законодавчі документи

1. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року № 3687-XII // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 37. — С. 32−54.

2. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р. № 1079-ХІV) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 49. — С. 242−253.

3. Кодекс интеллектуальной собственности Франции. — М.: ВНИИПИ, 1997. — 137 с.

4. Патентний закон Німеччини від 16 грудня 1980 p., з останніми змінами Закону від 06. 09. 1998 р.

Книги

5. Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки. — 36 документів, матеріалів, статей / за заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 368 с.

6. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / за ред. Ю. Капіци. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. — 1104 с.

7. Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони: зб. наук. статей / за ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. — К., 2004. — 548 с.

8. Розенберг П. Основи патентного права США. — М.: Прогресс, 1979. — 462 с.

9. Хромушкина Е. В. Тенденции развития правового регулирования секретных изобретений. — М.: ИНИЦ Роспатента, 2004. — 132 с.

10, Сергеев А. П. Право интелектуальной собственности в РФ: учебник. — М., 2007. — С. 539.

Частини періодичних видань

11. Ковальова М. В. Особливості правової охорони винаходів в Європейському Співтоваристві та Україні // Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис / Київський ун-т права НАНУ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ. — Київ, 2007. — № 2. — С. 107−110.

12. Потєхіна В. Охорона винаходів у законодавстві України і США // Інтелектуальна власність. — 2005. — № 1. — с. 42−27.

13. Потєхіна В. Патентна охорона винаходів та її значення для інноваційного розвитку // Збірник наукових праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. 2005. — № 44. — С. 24−28.

14. Работягова Л. Патент як форма правової охорони секретних винаходів // Інтелектуальний капітал: науково-практичний журнал / Н-д. ін-т інтелектуальної власності. Ак. правових наук України. — Київ, 2005. — № 5. — С. 39−47.

15. Работягова Л. Правова охорона винаходів і корисних моделей в Україні та зарубіжних країнах // Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал / Мін. осв. і науки Укр.; Держ. департам. інтел. Власності; НАНУ. — Київ, 2006. — № 8. — С. 23−29.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой