Освіта як інструмент стратегії "м’якої сили" КНР

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Освіта як інструмент стратегії «м'якої сили» КНР

китайський культурний обмін конфуцій

Центральне завдання зовнішньої політики будь-якої держави полягає у зміцненні її позицій і авторитету на міжнародній арені, створенні сприятливих зовнішніх умов для довгострокового соціально-економічного розвитку країни. Зовнішньополітичний інструментарій реалізації даного завдання змінюється від однієї епохи до іншої. У XX ст. в умовах біполярного світу домінуючою тенденцією було нарощування державами в першу чергу «жорсткої сили» — військової та економічної потужності.

На сучасному етапі світового розвитку під впливом процесів глобалізації і в умовах формування нової «поліцентричної системи міжнародних відносин» на передній план в якості головних чинників впливу держав на світову політику, поряд з військово-політичною вагою та економічними ресурсами, висуваються фактори «м'якої сили»: здобутки держав в галузі культури та мистецтва, науки, технологій, освіти і т.д. [1].

«М'яка сила» — це «здатність держав залучати інших на свій бік, домагаючись підтримки власного порядку денного в міжнародних відносинах шляхом демонстрації своїх культурно-моральних цінностей, привабливості політичного курсу та ефективності політичних інститутів» [2]. Дана стратегія включає в себе перш за все такі інструменти позиціонування країни на міжнародній арені, як експорт освіти, просування мови і розповсюдження національних культурних цінностей.

Джозеф Най у своїй концепції навіть сформулював наступне правило: «зваба майже завжди ефективніша, ніж примус», мистецтво переконання, використання нематеріальних ресурсів культури і політичних ідеалів з метою впливу на людей в інших країнах результативніше інших методів [3].

Однак китайське бачення концепції американського політолога значно розширило межі її застосування. Уряд Китаю офіційно визнав культуру країни, засновану на конфуціанських морально-етичних цінностях, народних традиціях — важливою складовою «м'якої сили». На XVII з'їзді КПК голова КНР Ху Цзіньтао зазначив, що культура стає все більш важливим фактором в сукупній державній могутності, і закликав до підвищення ролі культурної складової «м'якої сили» [4].

Культура є не тільки основою, але й важливим чинником для поширення «м'якої сили». Так, зовнішні культурні обміни є обов’язковою складовою частиною китайської дипломатії. З моменту свого утворення КНР надає великого значення культурним обмінам із зовнішнім світом.

У 2005 р. голова КНР Ху Цзіньтао вперше висунув концепцію про побудову «гармонійного миру». «Культурна дипломатія» стала третьою опорою зовнішньої політики Китаю. Після «політичної» та «економічної» дипломатії вона стала надзвичайно необхідним дипломатичним засобом [5].

Китайські зовнішні культурні обміни, реалізовані в рамках «культурної дипломатії», представлені двома направленнями: освітніми та культурними обмінами. Китай значно розширив свої програми обміну, включаючи академічні, культурно-мовні програми, політичну підготовку для іноземних посадових осіб та іноземних кореспондентів. Після реформ освіти КНР були визначені категорії вузів, які очолили Пекінський університет та університет Цінхуа, для яких були розроблені програми, які відповідають кращим західним університетам. Китайські вузи стають все більш конкурентоспроможними у світі, і, відповідно, росте число іноземних студентів, які навчаються в них. У 2011 році в Китаї навчалося 292,6 тисяч іноземних студентів, що на 10% більше в порівнянні із 2010 роком, і більшість з них отримували стипендії від китайського уряду [6].

Чільну роль у поширенні китайської мови в інших країнах відіграють центри поширення китайської мови і культури — Інститути Конфуція, багато в чому схожі з аналогічними структурами США, Франції, Великобританії, Росії і Німеччини.

Інститут Конфуція — культурно-освітні центри, які створюються і фінансуються Державною канцелярією з розповсюдження китайської мови (Ханьбань). Дана структура створює Інститути Конфуція на базі вищих навчальних закладів інших країн і класи Конфуція на базі середніх шкіл. Необхідна умова створення Інституту Конфуція — наявність у зарубіжного університету китайського вузу-партнера, з яким є досвід тривалої і плідної співпраці. При створенні Інститутів Конфуція на рахунок закордонного університету перераховуються фінансові кошти. Надалі кошти виділяються відповідно до кошторису, який затверджується на засіданні Координаційної ради Інститут Конфуція. До Ради входять представники двох вузів-партнерів, які відкрили Інститут Конфуція. Кошторис подається в Штаб-квартиру Інституту Конфуція в Пекін на розгляд. При позитивному укладанні договору на рахунок закордонного університету приходить потрібна сума. Крім того, Штаб-квартира в Пекіні висилає досить велику (кілька тисяч томів) кількість літератури і навчальних посібників з китайської мови та культури, відео матеріали і мультимедійні програми для формування бібліотеки Інституту Конфуція. До Координаційної ради Інститутів Конфуція, як правило, входять ректори вищих навчальних закладів. Директором обирається представник закордонного вузу, заступником директора (Директором з китайської сторони) представник китайського вузу-партнера. Таким чином, створення Інституту Конфуція — це ще й додаткове джерело позабюджетних надходжень [7].

Станом на 2011 р. Китай вже відкрив 358 інститутів Конфуція і 500 класів Конфуція по всьому світу, китайським урядом планується збільшити цю цифру до 1000 до 2020 року. Крім того, в експериментальному режимі почала працювати електронна версія інституту Конфуція, що дозволяє познайомитися з китайською культурою і сучасною інформацією про Китай за допомогою мережі Інтернет [1].

Найбільша кількість Інститутів Конфуція створена у США — 72 інституту і 32 класи Конфуція. У Канаді - 9 інститутів і 14 класів, в Мексиці 5 Інститутів Конфуція, 11 Інститутів Конфуція і 1 клас в Німеччині, 16 інститутів у Франції, 14 інститутів і 25 класів в Великобританії, 9 інститутів і 1 клас в Італії, в інших європейських країнах від 1 до 4 Інститутів Конфуція.

Існують Інститути Конфуція і в Азії - 17 Інститутів Конфуція і 3 класи Конфуція в Південній Кореї, 13 інститутів і 3 класи в Японії, 14 інститутів і 4 класи в Таїланді. У Росії на сьогоднішній день створено 17 Інститутів Конфуція і 3 класи [7].

Щодо України, то переговори про створення інституту Конфуція в Україні велися китайською стороною з кількома українськими вузами. Проте з усіх навчальних закладів в якості партнера по створенню інституту був обраний Луганський національний педагогічний університет імені Т. Шевченка. Як наслідок — 20 жовтня 2006 року підписано угоду між Луганським національним педагогічним університетом імені Тараса Шевченка та Міжнародним китайським мовним центром «Ханьбань» про створення на базі ЛНПУ інституту Конфуція.

16 травня 2008 року другий інститут Конфуція в Україні був відкритий на базі Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Його діяльність спрямована на розвиток в першу чергу спільних освітніх та наукових програм між ХНУ та Університетом китайській провінції Анхой.

Черговий інститут Конфуція в Україні відкрився 28 листопада 2008 року в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. 21 травня 2012 року в Одесі відкрили четвертий Інститут Конфуція. Відповідна угода була підписана Південноукраїнським національним педагогічним університетом імені К. Д. Ушинського та головним управлінням Інститутів Конфуція у вересні 2011 року. В якості китайського партнера виступив Харбинський інженерний університет.

В українському інформаційному просторі критика діяльності Інститутів Конфуція не присутня зовсім, їх діяльність усіляко пропагується. У той час як у західному інформаційному просторі критика є. Вона зводиться до того, що Китай за допомогою Інститутів Конфуція переслідує не освітні цілі, а політичні, пропагуючи комуністичну партію та впроваджуючи політичну доктрину китайської влади в інших країнах [7].

Досвід Китаю може бути використаний Україною як новий підхід до формування зовнішньої політики взагалі, так і для покращення іміджу України на міжнародній арені зокрема. Керівництво нашої держави має дбати про збереження та розвиток української мови, культури, традиції за межами держави, в осередку української діаспори, яка може стати сполучною ланкою між Україною та світом.

Список використаної літератури

1. Абрамов В. А. Императивный потенциал «мягкой силы» в стратегиях внутреннего и внешнего развития КНР. / В. А. Абрамов // Вестник ЧитГУ. — 2010. -- № 3 (60). — С. 8−15.

2. Nye J. The Means to Success in World Politics. NY. 2004.

3. Мишина С. И. Пекинский вариант «мягкой силы». / С. И. Мишина // Азия и Африка сегодня. — 2011. — № 3. — С. 20.

4. Сергеева А. А. Поиски эффективного использования диаспоры. / А. А. Сергеева // Азия и Африка сегодня. — 2011. — № 9. — С. 32−35.

5. Китай занял третье место в рейтинге стран по мягкой силе после США и Японии. [Электронный ресурс] Режим доступа: http: //russian. china. org. cn/china/tzt/2009−08/18/content_18 357 160. htm.

6. Ким В. С., Бохан Я. А. Трансформация стратегии «мягкой силы» КНР в современных условиях. / В. С. Ким // Вестник ЧГУ. — 2010. — № 12 (266). — С. 17−20.

7. Кухаренко Н. В., Кухаренко С. В. Образование как инструмент «мягкой силы» Китая в отношении России. [Электронный ресурс] Режим доступа: kukharenko. livejournal. com/4721. html

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой