Освіта як чинник соціально-політичної та культурної інтеграції українського суспільства

Тип работы:
Статья
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Освіта як чинник соціально-політичної та культурної інтеграції українського суспільства

С.А. Щудло

Однією з функцій освіти, яка утворює функціональне ядро цього соціального інституту, є соціальна інтеграція. Освіта включає особу в соціальні відносини, залучає її до соціальних цінностей, процесів. При цьому освіта не тільки знайомить з культурними нормами, цінностями, соціальними ролями, але і сприяє їх інтеріоризації, відтворенню певного способу життя. Залучаючи до єдиних цінностей, навчаючи певним нормам, освіта стимулює єдині дії людей, формує суспільну свідомість, включає в єдину аксіометричну систему і таким чином об'єднує людей.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що сучасне суспільство стає все більше мультикультурним, ліберальним, пропонує культурний плюралізм, що ускладнює виконання освітою функції інтеграції. Водночас цивілізаційні тенденції підсилюються все більш яскравим проявом регіоналізації українського соціуму, поставивши під сумнів культурну цілісність українського суспільства. На етапі становлення модерної української нації періодично актуалізується регіональний чинник, загострюючи міжрегіональні стосунки, особливо у політичній та етнонаціональній площинах. Регіональні відмінності постають одним з бар'єрів консолідації українського соціуму, які впливають на формування національної ідентичності та творення держави — нації, що вимагає пошуку моделі інтеграції суспільства.

Метою статті є визначення місця освіти в сучасному українському суспільстві, осмислення її здатності у виконанні функції інтеграції соціуму.

У культурному та цивілізаційному контексті освіта виступає як механізм соціалізації особистості. «Освіта, прилучаючи людину до Логосу, сприяє подоланню конфронтації між людьми та культурами… «, -відзначав французький філософ П'єр Абен’ю. Звідси постає питання, яким чином освіта може виконувати поставлену місію, який її вплив на світоглядні основи особистості і зв’язок з ними? Диференційованість і самодостатність окремих сфер індивіда не дає змоги формувати духовну цілісність особистості. У зв’язку з цим, сучасні тенденції переходу до суспільства знань, постмодерного суспільства, побудованого на домінуванні постматеріалістичних цінностей, вимагають осмислення того, яка людина, з якими якостями потрібна майбутньому суспільству. Виявлення «ідеального» типу особистості пов’язане з потребою усвідомлено і цілеспрямовано через інститут освіти формувати особистість. Наскільки ця функція може бути виконана сучасною освітою?

Проблемам концептуального осмислення інноваційних процесів у сфері освіти присвячена значна кількість праць, зокрема В. Бакірова, Л. Губерського, О. Вишневського, В. Кременя, В. Розіна, В. Скотного та ін. Наукове осмислення реформ вищої освіти здійснено у дослідженнях В. Андрущенка, В. Астахової, Б. Головка, В. Кипеня, Ю. Чернецького та ін. Аналіз постмодернізаційних тенденцій у розвитку інституту освіти знайшов відображення у працях Є. Подольської, Л. Сокурянської, О. Навроцького та ін.

Незаперечним є факт, що освітня політика, функціонування і розвиток освіти зумовлюються системою відносин у суспільстві. Взаємозв'язок системи підготовки кадрів з державним ладом побачили ще у ХУІІІ ст. французькі просвітники, зокрема Гельвецій відзначав, що «у кожній державі мистецтво формувати людей так тісно зв’язано з формою правління, що якась зміна у суспільному вихованні навряд чи можлива без зміни у самому державному ладі». Кожне суспільство висуває перед системою освіти свої вимоги, які відображаються у змісті навчання, навчальних програмах, доборі керівних і педагогічних кадрів, у методах комплектування учнів і студентів. Слушно зауважує відомий педагог О. Вишневський, що «всяка добра організація освіти мусить орієнтуватися на чітко окреслений зміст соціального замовлення, яке випливає з тих процесів, що переживає народ, а відтак і на їх прогноз» [1,90−91]. Таким чином, освіта відіграє роль «своєрідного буфера між особистістю і суспільством, формує особистість під „соціальне замовлення“, тобто так, як необхідно для успішного функціонування у даному суспільстві» [2,342]. Така мета повинна бути чітко визначена у нашій системі освіти. Однак втілення її у сучасному суспільстві стикається зі значними труднощами. Це стосується не лише українського суспільства. Така ситуація продиктована глибшими цивілізаційними змінами.

У методологічному плані дуже важливим є усвідомлення того, що постіндустріальне (постмодерне) суспільство є гетерогенним, проголошує плюралізм, різноманіття, диверсивність, мультипарадигмальність. Соціалізація в умовах постмодерну має два аспекти для особистості: з одного боку, ця ситуація полегшує їй життєве завдання, занурює у простір свободи, не нав’язуючи догм і авторитетів, а з іншого — посилює відповідальність за вибір власних орієнтирів, власної свободи з орієнтацією на особистісні цілі і смисли. «Світогляд сучасної постмодерністської людини не має певних потужних основ, оскільки усі форми ідеології розмиті, не спираються на волю, в ній вживається усе, що раніше вважалося несумісним; в постмодерністському світогляді немає стійкого внутрішнього ядра» [3,360].

Цивілізаційні зрушення зумовлюють якісні зміни самого інституту освіти, серед яких: діалогічність, відкритість, орієнтація на полікультурність у змісті освіти; зміна структури етапів та рівнів формальної освіти тощо.

При цьому необхідно розрізняти два зустрічних процеси в модифікації інституту освіти: по-перше, освіта стає засобом вирішення соціокультурних проблем і проникає в усі сфери суспільної життєдіяльності, по-друге, стає самоцінністю. Ці феномени свідчать про пошук нових форм інтеграції освіти з іншими сферами життєдіяльності. У такій ситуації особлива відповідальність покладається на освіту, яка повинна виконувати смислоутворювальну функцію у суспільстві, визначаючи цінності культури та соціалізувати їх.

Важливо виявити та зрозуміти нові типи комунікацій, які виникають у ситуації постмодерну та їх вплив на формальну освіту. Поступово «розмиваються» освітні функції у різноманітних сферах життєдіяльності індивіда. Освіта охоплює усі сфери, усе суспільство, всіх індивідів протягом усього життєвого періоду. У такому випадку акцент у змістовному плані для освіти змінюється. Тепер метою освіти не може виступати оволодіння будь-якою професією, набуття навичок та знань. Освіта перетворюється на неперервний процес удосконалення особистості. Виховання моральних якостей (почуття обов’язку, відповідальності і т.д.), творчості, громадянства виходить на перший план. Однак зміст освіти, на жаль, не позбавлений перекосів. Найчастіше освіта зводиться до місії навчання, трансляції знань, формування професійної майстерності та компетентності, а вихованню відводять другорядну роль, або й цілком намагаються вивести за межі освітнього процесу, розглядаючи як ідеологізацію освіти. Таким чином, формування духовної сутності часто залишається поза увагою. На нашу думку, влив інституту освіти на формування духовного світу особистості може буде більш плідним через формування громадянської ідентичності, що призупинить зростання регіональної неоднорідності України, регіоналізації на ґрунті мовних проблем тощо.

На жаль, існуюча система освіти вимагає реформ, оскільки не побудована на таких підвалинах. Вона повинна забезпечити цілісний процес інтеграції професіоналізму з розвитком особистості.

Свідченням глобальної динаміки цінностей є ціннісна теорія Р. Інгельхарда. Вчений доводить переорієнтацію ціннісної системи людства від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей. Так, молодші покоління демонструють більшу орієнтацію на постматеріалістичні цінності, ніж старші. Такий рух відбувається від покоління до покоління. Соціалізувавшись певним чином у ту чи іншу аксіометричну картину світу, певне покоління притримується її упродовж усього життя. Ціннісні зміни ідуть у суспільстві не фронтально, а стратифіковано, від когорти до когорти. Аксіометрична межа проходить між відносно однорідними в ціннісному відношенні поколіннями. На думку дослідника А. Вардомацького, формативним, визначальним вважається віковий інтервал 12−18 років, який відіграє домінантну роль, визначаючи життєві цінності на всю наступну біографію [4,46]. Такі результати підсилюють значення освіти у формуванні особистості, оскільки саме на ці роки припадає суцільне охоплення молоді інститутом освіти. Освіта здатна впливати на суб'єкта певної епохи, формуючи такі цінності та якості, які проявляться в майбутньому.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася у системі вітчизняної освіти, можна відзначити одну з сучасних тенденцій, яка негативно відображається на здатності виконувати освітою, насамперед вищою, інтеграційну функцію. Ця тенденція полягає у порушенні цілісності системи вищої освіти України. Основним показником наявності даної тенденції є перетворення, фактично, колись єдиного освітнього простору в конгломерат регіональної освіти.

У даний час усе більше студентів навчаються в регіональних ВНЗ. В такій ситуації прослідковуються, з одного боку, позитивні моменти. Зокрема, забезпечення життєдіяльності студентів здійснюється з меншими затратами як для студентів, так і для ВНЗ, легше врахувати у навчальному процесі регіональну специфіку економіки. Водночас, негативних моментів більше, аніж позитивних. У державі порушується академічна мобільність студентів та викладачів. А цей параметр включений як основна компонента у Болонський процес і є важливим для розвитку сучасної освіти та інтеграції України в Європейський освітній простір.

Результати соціологічних досліджень засвідчують [5], що випускники шкіл стають менш мобільними і все частіше орієнтуються на вищий навчальний заклад, який є територіально ближчим, розміщується у регіоні проживання, що здешевлює навчання, в тому числі проїзд, проживання, харчування і т. ін. У той час, європейський освітній простір характеризується інтернаціоналізацією освіти, що виявляється у формі зростання взаємних обмінів студентами, викладачами і дослідниками тощо.

Сучасна освіта повинна поєднувати в собі полікультурне і національно-патріотичне виховання. Задля виконання завдань останнього незрівнянний виховний вплив має мова як один з найважливіших компонентів культури, її основа. Однак на сьогодні «існує низка проблем, пов’язаних саме з мовною політикою та мовними стратегіями як у навчанні, так і у вихованні» [2,350] і постає бар'єром на шляху інтеграції українського суспільства. На значній частині території України перехід навчальних закладів на державну мову є недостатнім. Не сформовано належною мірою потреби її вивчати, знати, спілкуватися та будувати систему особистої культури на основі національної мови. Погодимося, що «особливе місце в повноцінному прилученні до культури, духовних, моральних, інтелектуальних цінностей і традицій належить мові. По суті вона є не тільки засобом комунікації, але і ключем, що дозволяє розкривати закодований в культурі сакраментальний зміст"[3,352].

Ще одним чинником, який може виявитись суттєвим бар'єром до виконання освітою інтеграційної функції, є низькі оцінки якості сучасної освіти. У крос — регіональному соціологічному дослідженні [6] ми з’ясували думку мешканців полярних регіонів України — Львівщини та Луганщини — про якість сучасної середньої та вищої освіти, як вона змінилася, порівняно з «радянською». Зрозуміло, що отримані оцінки містять суб'єктивну компоненту, є достатньо інтуїтивними, однак відображають «дух освіти», ставлення соціуму до інституту освіти. Відображення якості освіти у масовій свідомості є тією оцінкою, що враховує не лише внутрішні показники якості, що більш адекватно визначаються за допомогою педагогічних та освітніх параметрів, а, швидше, показники, які лежать поза системою освіти та коригуються такими глобальними процесами, як життєвий рівень, якість життя, стан ринку праці та ін.

Соціологічний аналіз результатів засвідчив (Табл. 1) переважання негативних оцінок, що вказує на зниження якості освіти. Це стосується як рівня середньої освіти, так і вищої. Водночас, варто відзначити, що оцінки сучасних змін у якості освіти є досить різноплановими. Трансформації інституту освіти сприймаються неоднозначно. Пересічний мешканець не часто може адекватно сприйняти, зрозуміти і оцінити той потік перманентних експериментів та інновацій, що відбувається у сфері освіти. Результати вказують на амбівалентність опіній, навіть їх аморфність.

Таблиця 1

Як змінилась якість освіти, порівняно з радянськими часами? (%)

Зросла

Залишилась на тому ж рівні

Знизилась

Важко відповісти

Середньої освіти

25,4

22,7

32,7

19,2

Вищої освіти

27,3

16,4

33,4

22,9

Варто зазначити, що якість освіти є багатогранною характеристикою, яку складно виміряти. На якість освіти впливають «минуле» (попередня якість освіти, пануючі академічні цінності), «сучасне» (ресурси, що виділяються на освіту державою і суспільством; ефективність управління; престиж освіти і оплата праці освітян, усталена структура підготовки фахівців тощо) та «майбутнє» (вплив постмодернізму, рух до суспільства знань, зростаюча потреба у вдосконаленні професійної компетентності громадян, формування творчих особистостей). Аналізуючи перспективи інституту освіти, соціолог Є. Подольська серед головних характеристик освіти в умовах постмодерну виділяє наступні [3,360]:

— відмова від ідеології диктату стосовно світогляду учня; школа не бажає формувати людину з заданими властивостями;

— реалізація мультикультурної освіти, тобто учитель не має права нав’язувати єдиного способу сприйняття дійсності;

— відмова від примусової соціалізації, підгону під «ідеальну ідентичність» тощо.

Зазначені тенденції все більше ускладнюватимуть можливість культурної цілісності та інтеграції соціуму. Разом з тим постмодерністські ідеї є досить протиречивими, парадоксальними, невизначеними, водночас, пропонуючи критичне мислення, відмову адаптаційної парадигми виховання, від примусової соціалізації, ідеологічного диктату та обмеження свободи, що є досить позитивним.

Література

освіта соціальний патріотичне виховання

1. Вишневський О. На шляху реформ: Актуальні питання сучасної української освіти та змісту виховання. — Дрогобич: Коло, 2005. — 176 с.

2. Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. — Львів: Українські технології, 2005. — 384 с.

3. Подольская Е. А. Постмодернизм в образовании: студент — человек возможностей, а не реализаций // Методологія, теорія та практика соціологічного налізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. У 2-х т. Том.1 — Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2006.- С. 357 — 361 с.

4. Вардомацкий А. П. Сдвиг в ценностном измерении? // Социологические исследования. — 1993. — № 4. — С. 46 — 55.

5. Щудло С. А. Перспективи випускників шкіл Західної України щодо продовження вищої освіти // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи».- 2007.- № 761. — Вип. 20.- С. 116 — 122.

6. У березні 2007р. було проведено крос-регіональне опитування, яке здійснювалося в межах спільного наукового проекту Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка на тему «Україна: образи регіонів та міжрегіональні відносини» (автор статті - координатор проекту у Львівській області). Дослідження проводилося методом стандартизованого інтерв'ю на основі репрезентативної квотної вибірки в містах Львів (N=375), Луганськ (N=363), Дрогобич (N=298) та Стаханов (N=300), а також в чотирьох селах Луганської та Львівської областей (N= по 100). Опитувались громадяни, віком від 18 років.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой