Освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові

2. Освоєння латинської лексики в сучасній українській мові

2.2 Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові

2.3 Освоєння старослов’янської лексики в сучасній українській мові

2.4 Освоєння грецької лексики в сучасній українській мові

2.5 Освоєння французької лексики в сучасній українській мові

2.6 Освоєння німецької лексики в сучасній українській мові

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Мова відображає довколишній і внутрішній світ людини, її життєвий досвід, узагальнює результати пізнання. Вона не тільки представляє дійсність, але й сприяє накопиченню знань та ідей. Тому сучасний стан будь-якої мови — це наслідок її довготривалої історії розвитку під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, які в реальній мовній дійсності тісно поєднуються.

Найпростішою зміною, залежною від зовнішніх факторів, є запозичення чужомовних лексичних одиниць. Лексика будь-якої мови дуже різноманітна як із генетичного, так і з функціонального та структурного погляду.

Актуальність теми зумовлена:

— недостатньою вивченістю іншомовних компонентів як засобу культурного взаєморозуміння європейських народів у формі та змісті слов’янських мов;

— потребою виявити взаємозв'язок внутрішніх та зовнішніх (історичних, культурних, політичних, етнічних) чинників у засвоєнні іншомовної лексики українською мовою;

— необхідністю ґрунтовного дослідження окремих тематичних груп лексики на різних хронологічних зрізах розвитку української мови.

Темою роботи є вивчення шляхів освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові.

Метою роботи є з’ясування взаємодії внутрішньомовних та позамовних чинників у процесі запозичення іншомовних за походженням лексем українською мовою на тлі інших європейських мов.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

— окреслити особливості переймання іншомовних елементів під впливом зовнішніх чинників;

— встановити питому вагу генетичних та історичних джерел слов’янських запозичень;

— визначити наявність іншомовних запозичень у складі української лексики;

— з'ясувати особливості функціонування іншомовних за походженням лексем у сучасній українській літературній мові.

Об'єктом дослідження є іншомовні за походженням лексеми (незалежно від шляхів їх проникнення), які увійшли в мову-реципієнт у різні історичні періоди, але в синхронії існують як елементи єдиної системи.

Предметом дослідження — аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників засвоєння іншомовної лексики мовою.

Джерелами матеріалу слугували Словник української мови в 11 томах за редакцією І.К. Білодіда, Словник іншомовних слів за редакцією Л. Пустовіт, Етимологічний словник української мови у 7 томах за редакцією О. С. Мельничука (т. І-ІІІ), Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. за редакцією Л. Гумецької, Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. (вип. 1−7) (СУМ XVI-XVII ст.).

У роботі використано такі методи дослідження:

— описовий, який дав можливість інвентаризувати лексичні одиниці іншомовного походження і пояснити особливості їх функціонування на відповідному етапі розвитку мови-реципієнта;

— порівняльно-історичний, за допомогою якого здійснено порівняння мовних явищ споріднених слов’янських мов і їх розгляд в історичному аспекті;

— зіставний, який спрямовано на системне порівняння явищ української мови з іншими мовами з метою виявлення їх специфіки;

— результати етимологічного аналізу та аналізу словникових дефініцій.

Великий внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі відомі вчені, як Л. Блумфілд, У. Вайнрайх, Ю. Дешерієв, Ю. Жлуктенко, Г. Пауль, С. Семчинський, Е. Хауген та інші. У їх працях розроблено основний термінологічний апарат теорії мовних контактів, запропоновано шляхи вивчення цієї проблеми, сформульовано основні напрями дослідження міжмовної взаємодії.

Широкий інтерес до проблеми дослідження мовних контактів безперервно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію. У сучасній лінгвістиці об'єктами дослідження були взаємодія місцевої та емігрантської мов (Б. Ажнюк, Г. Зимовець), державної мови і мови національної меншини (М. Штець), споріднених та неспоріднених мов (Д. Будняк, А. Ґудманян, В. Сімонок). У кожному випадку автори враховують різні соціомовні ситуації, розглядають соціологічні, психологічні та лінгвістичні аспекти складного процесу впливу однієї мови чи обопільного впливу мов. Результатом такого впливу є запозичення або інтерференція на всіх рівнях мовної структури.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 11 найменувань. Загальний обсяг роботи 24 сторінки.

1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

З найдавніших часів носії різних мов спілкуються між собою: торгують, обмінюються культурними досягненнями, ведуть переговори. Внаслідок цього контактують різні мови, що призводить до запозичень. Завдяки цьому мова збагачується так само як і завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем.

Запозичення — перехід слів з однієї мови в іншу внаслідок взаємодії цих мов. [1; 225]

Запозичення — засвоєння слів однієї мови іншою. 2; 197]

Співвідношення запозичених та корінних слів у різних мовах неоднакове. В українській мові запозичення становлять приблизно 10% її словникового складу, в англійській — майже 30% (найбільше з французької мови), в румунській — понад 40% (переважають із слов’янських мов), у японській — приблизно 70% (здебільшого з китайської мови). Мабуть, найбільш насичена іншомовними словами лексика корейської мови — їх тут майже 90% (переважно з китайської мови). Найменше запозичень в ісландській мові усього кілька десятків (напр.: sykur — «цукор», bепzіп — «бензин», sitrоna — «лимон»). 1; 225]

Чим давнішим є запозичення, тим важче його виявити.

Переходячи в іншу мову, слово пристосовується до її закономірностей, входить у її лексичну систему. Адаптація запозичених слів передбачає:

1) набуття іншомовним словом граматичних категорій, що відсутні в мові-джерелі, але наявні у засвоюючій мові. Так, в українській мові слово майдан чоловічого роду, а чадра — жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми, вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматична категорія);

2) надання слову притаманної запозичуючій мові словозміни й пристосування до її системи валентностей. Наприклад, до укр. естрада, запозиченого через франц. estrade (з лат. stratum — «настил»), долучено для збереження жіночого роду флексію -а, що зумовило його відмінювання (естради, естрадою тощо), хоч у французькій мові граматична категорія відмінка відсутня;

3) фонетичне оброблення слова для пристосування його до фонологічної системи запозичуючої мови. Цей процес може досить помітно видозмінити звукову будову слова. Наприклад, давні запозичення з латинської мови конопля й кіт нині істотно відрізняються звуковим складом від своїх джерел: сапарів, cattus. Ця розбіжність розвинулася поступово завдяки таким закономірним для слов’янських мов змінам: короткого [a] в [о], який у слові кіт уже на українському ґрунті перейшов у [і]; губного приголосного з наступним [j] у сполучення [пл']; усуненню невластивих слов’янським мовам флексій. Українське слово верблюд, переходячи з мови в мову, невпізнанно змінило як звучання, так і значення. До слов’ян воно потрапило з готської: ulbandus «верблюд», а до готської - з латинської: elephantes (множина) — «слони» (готи сплутали назви великих, для Європи екзотичних тварин). У латинську мову це слово прийшло з грецької, а до неї - з арабської: al efas «слон» (слово з означеним артиклем, який греки зрозуміли як початок лексеми). Арабська мова запозичила слово з давньоіндійської: ibhah — «слон». Дуже видозмінює звучання слів при їх запозиченні китайська мова з її усталеним комплектом складів. Так, Москва по-китайськи Мосике чи Мо, Київ — Цзиефу, Харків — Хаеркефу, Одеса — Аодеса. [1; 226]

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і - іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія;

б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів і форкати);

в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;

ґ) в іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон — бетону (пор. українське дзвін — дзвону), ваніль — ванілі (пор. сіль — солі), бюлетень — бюлетеня (пор. день — дня), катер-катера (пор. вітер — вітру), тон — тону (пор. сон — сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, мороз — морозу, берег — берега, приятель — приятеля;

д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація; демонстр-ант, демон-стр-ація, арбітр-аж;

е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв'ю. [2; 199]

За ступенем пристосування іншомовних слів до запозичуючої мови виокремлюють:

а) засвоєння — слова, що фонетично і граматично адаптувалися до запозичуючої мови, набули вигляду, притаманного корінним словам: гарбуз — із тюркських мов, нафта, школа — через польську і латинську з грецької мови;

б) власне запозичення — слова, у яких процес пристосування ще не завершився, які ще зберігають забарвлення іншомовності: невідмінювані слова кіно, метро, журі, какаду;

в) варваризми (грец. barbarismos — іноземний зворот) — слова з особливо виразним забарвленням іноземності, у яких адаптація щойно почалася чи взагалі ще не починалася. Варваризми не відповідають нормам запозичуючої мови: невідмінюваний прикметник беж «світло-коричневий», міні, максі - «назви спідниць відповідно до їх довжини», чао — «до побачення», ноухау — «новий прийом, спосіб, нова річ». Іноді вони навіть пишуться латинкою: англ. аll right (ол райт) — «все гаразд», франц. merci — «дякую». [1; 227]

г) екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, аул, меджліс, хурал. 2; 198]

Іноді значення запозичених слів може змінюватися. Наприклад, у давніх греків слово епіграф означало «напис на пам’ятнику», В українській мові - «цитата перед твором».

Іншомовні слова в мові, яка запозичує їх, втрачають внутрішню форму, тобто стають немотивовані. Наприклад, англійське слово marketiпg [14, 407], що дослівно означає «торгівля» і вживається в нашій мові як маркетинг, складається з кореня mark (одне зі значень — «тавро», «фабрична марка»), суфікса -et (market означає «ринок», «збут», «купувати») та суфікса з узагальнювальним значенням -ing. Значення цього слова в англійській мові випливає з його складових частин. В українській мові воно немотивоване, стоїть поза зв’язком з іншими словами й поняттями і є незрозумілим. Тому запозичення іншомовних слів без крайньої потреби — явище небажане.

За шляхом запозичення розрізняють:

а) усне запозичення — здійснюється при безпосередньому контактуванні носіїв двох мов, тому запозичується лише звучання слова. Так, на думку Л. Булаховського, укр. лящ, імовірно, походить від рос. лещ у якаючій діалектній вимові. Усними запозиченнями є грецизми корабель, левада, лиман, огірок; тюркізми базар, могорич, харч, кавун, гарбуз, казан. Усним шляхом потрапили в норвезьку мову з давньоруської слова torv — «базар», tolk — «перекладач», silke — «шовк». Запозичені таким шляхом слова зазнають значних змін;

б) писемне запозичення — здійснюється через літературу і тому може орієнтуватись не лише на звуки, а й на букви: слово Париж, що пишеться по-французьки Paris, але вимовляється [pari]. Писемними запозиченнями є грецизми граматика, театр, гіпотенуза, гімнастика, олімпіада; латинізми календар, адвокат, лектор, аудиторія, студент, декан. 1; 227]

За способом запозичення виокремлюють:

а) прямі запозичення — слова, які перейшли безпосередньо з однієї мови до іншої. Так, якутські лексеми оруос — «жито», огуруот — «город» засвоєні безпосередньо з російської мови (рожь, огород) внаслідок прямих контактів цих мов;

б) опосередковані запозичення — слова, які перейшли з однієї мови в іншу через посередництво іншої (інших) мов. Наприклад, укр. жемчуг запозичене з волзько-булгарської мови (тюркська сім'я), до тюрків воно прийшло з китайської мови. Слово алмаз запозичене з грецької через посередництво арабської і тюркських мов. [1; 227]

Залежно від шляхів та часу запозичення слово може істотно змінюватись. Ім'я Гай Юлій Цезар, що стало титулом володаря, прийшло в українську мову у формах цар, кесар, цісар, кайзер.

За характером запозичених слів розрізняють такі їх типи:

а) лексичні запозичення — засвоєння слів у єдності їх форми і змісту. Наприклад, запозичення з англійської: мітинг, траулер, трактор, гангстер, футбол, маркетинг, бізнесвумен, бос, спонсор;

б) кальки (франц. calque — копія) — запозичення слів або фраз шляхом буквального, поморфемного їх перекладу. Українське хмарочос скальковане з нім. Wolkeпkratzer (Wolke — «хмара», kratzeп — «чесати»), а рос. небоскреб — з англ. skyscraper (sky — «небо», scraре — «скребти»). Іншомовне походження кальок, як правило, непомітне, виявити його можна в результаті спеціальних досліджень. Калькою лат. expressio — «вичавлювання; відчування, відчуття» є німецьке слово Аиsdrисk — «вираження, почуття»;

в) семантичні запозичення — розвиток нового значення у корінному слові під впливом іноземного. Так, укр. риса — «лінія» набуло значення «властивість» під впливом франц. trait — «стріла; штрих; риса характеру», узб. кураш — «єдиноборство, сутичка» за зразком рос. борьба означає «діяльність, скерована на досягнення певного результату». Семантичні запозичення деякі мовознавці відносять до кальок. Однак при калькуванні створюється матеріально нове слово, а при семантичному запозиченні з’являється лише нове значення вже існуючого слова. Наприклад, під впливом франц. gauche та droit укр. лівий набуло значення «революційний», а правий — значення «реакційний» (на засіданнях Конвенту прогресивна партія монтаньярів сиділа зліва, а реакційна партія жирондистів — справа);

г) словотвірні запозичення — передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем. Слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele — «далеко» і phoпe — «звук, голос») у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мові утворено лексему лифтёр. До словотвірних запозичень належить значна кількість наукових термінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких та латинських морфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;

ґ) зворотні запозичення — виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потім повертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов’янське господин — «пан» було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говірки української мови як ґазда — «господар». Слов’янське колесо, запозичене італійською мовою, набуло в ній значення «кінний екіпаж» (calesse, calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й у російську коляска. [1; 228]

Надмірне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs «чистий»). В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому. [2; 200]

Якщо є дві назви — українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам’ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит.

Ставлення до іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами. Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мову від іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичний розвиток мови відбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, які позначають поняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.

2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові

2.1 Освоєння латинської лексики в сучасній українській мові

Виділяючи термін «лексичний латинізм» як об'єкт спеціального мовознавчого дослідження, треба зазначити, що це поняття не отримало ще сталого загальноприйнятого визначення. У науковій літературі з проблем лексичних запозичень уживаються терміни «латинізм», «латиномовне запозичення», «греко-латинізм», «латинське запозичення», «латиноосновний полонізм». Найчастіше лінгвісти трактують «латинізм» як слово чи зворот, запозичені з латинської мови і такі, що сприймаються як чужорідні елементи [4; 154]. Таке визначення не є цілком прийнятним, бо сприйняття запозичень як чужорідних елементів є суб'єктивним явищем для носіїв мови, яке залежить від рівня володіння іноземними мовами, загальноосвітнього рівня людини та її мовної інтуїції.

При визначенні латинізму важливим є принцип встановлення джерела запозичення. У сучасній лінгвістиці існують цілком протилежні, навіть несумісні погляди на цю проблему. Особливі ускладнення виникають через хронологічну віддаленість класичних і сучасних мов, недосконалість, а часом і відсутність етимологічних досліджень. Сучасні німецькі славісти (Г. Кайперт) пропонують термін Eurolatein «євролатина» як умовну назву, що означає живу спадщину античності і гуманістичного Ренесансу в європейських мовах. Разом із цим висловлюється сумнів щодо правомірності використання терміна «латинізм» у слов’янських мовах, оскільки слов’янські народи та їх писемність так пізно з’явилися на історичній арені, що не може бути й мови про латинське мовне середовище.

Деякі вчені (О. Муромцева, М. Віташек-Самборська) пропонують вважати джерелом запозичення не первісне етимологічне джерело, а найближче, тобто ту мову, у якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови у мову-реципієнт.

Дослідники виділяють окремий латинський лексичний пласт — «культизми чи латинізми» (cultismos o latinismos), тобто ті слова, які запозичені в пізніший період розвитку романської мови і, як правило, книжним шляхом (В. Виноградов).

Деякі лексеми, запозичені в українську мову безпосередньо з латинської, фактично належать старогрецькій мові. Брак вичерпного дослідження впливу класичних мов на словниковий склад слов’янських мов не дозволяє однозначно визначити посередника при засвоєнні грецизмів. Тому вчені (М. Віташек-Самборська) пропонують синкретичний термін «греко-латинізм» («греко-латинське запозичення»), який охоплює всі запозичення, прийняті в сучасні мови з однієї з класичних мов: грецької чи латинської. Однак його використання допустиме лише при дослідженні штучних запозичень.

На основі генетичної класифікації визначаємо «латинізм» як лексичну одиницю латинського походження (незалежно від шляхів її запозичення), яка функціонує на певному етапі розвитку мови-реципієнта і, відповідно, зафіксована у словнику.

Реєстр СУМ ХVI-XVII ст. фіксує латинізми, які вважаються тепер лексичними історизмами і не засвідчені словниками сучасної української літературної мови, наприклад: агравация, алегация, антецеденсъ, бенедикция, ґратифікація, девастация, деспектъ, десперация. Однак деякі із них залишились у лексичному складі мови-посередника (пор. польськ. dewastacja, despekt, desperacja).

Одним із важливих чинників формування національної та культурної ідентичності, історичної пам’яті сучасних європейських народів є соціокультурний комплекс Latinitas, до якого (за визначенням Є. Аксера) належать і латинська мова, і створена за римськими зразками правничо-адміністративна система, і сукупність створеної латиною літератури.

Кожен латинізм має свою, індивідуальну історію входження у мову-реципієнт. Латинська мова як етимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки об'єднує кілька генетичних джерел: класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Специфіка різних національних мов та політичних і громадських інституцій зумовлювала в ній багато локальних, часових та індивідуальних особливостей. Деякі середньовічні латинські лексеми залишилися в сучасних європейських мовах: arrestum > н. Arrest > фр. arrest > арешт [7; 93; І]; corporatio > н. Korporation, фр. англ. corporation > корпорація [7; 43; ІІІ]; dotatio > н. Dotation, фр. dotation > дотація [7; 115; ІІ]; liquidatio > н. Liquidation, фр. англ. liquidation > ліквідація [7; 260; ІІІ]; versio > фр. version > версія [7; 357; І].

Загальні тенденції, закономірності використання лексичних латинізмів, усталені у мовленнєвій практиці мов, які протягом тривалого часу функціонували на українських землях, відбилися і в українській мові. Найвпливовішими історичними джерелами при запозиченні латинських лексем виявилися французька, німецька та польська мови.

Результати досліджень свідчать, що найповніші лексикографічні джерела сучасної української літературної мови містять понад 3 тисячі латинізмів, які відбивають різні сфери життя українців і є ідеографічно різноплановими.

Попри нерозв’язаність питання про можливість виділення у лексичному складі мови широких і разом з тим окреслених груп лексики за ознакою їх семантичної близькості, спірність встановлення чітких меж між цими групами, очевидною є особлива роль латинських запозичень у розширенні поняттєвої структури суспільно-політичної та юридичної лексики.

Тематична група «суспільно-політична лексика»:

— суспільні явища, пов’язані з ними ознаки, дії, стани та причетні до них особи: акція < actio [14, 34], демонстрація < demonstratio [14, 172], інавгурація < inauguratio [14, 254], консолідація < consolidatio [14, 336], нація < natio [14, 458];

— державне, адміністративне і громадське управління та особи, які його здійснюють: адміністрація < administratio [14, 24], директорія < directorium [14, 186], конгрес < congressus [14, 332], пленум < plenum [14, 533], президія < praesidium [14, 549], сенат < senatus [14, 617], губернатор < gubernator [14, 158], президент < praesidens (praesidentis) [14, 549];

— документи, що обслуговують сферу суспільних відносин: акт < actus [14, 31], апеляція < appellatio [14, 54], документ < documentum [14, 197], інструкція < instructio [14, 262], конституція < constitutio [14, 336];

— освіта, наука та виховання (назви осіб, пов’язаних із цією системою; навчальних закладів; явищ та понять): бакалавр < baccalaureus [14, 73], декан < decanus [14, 168], доктор < doctor [14, 197], магістр < magister [14, 395], університет < universitas [14, 701], лекція < leсtio [14, 378];

— державна та приватна матеріальна підтримка і сприяння: дотація < dotatio [14, 199], компенсація < compensatio [14, 328], премія < praemium [14, 549], протекція < protectio [14, 561], стипендія < stipendium [14, 645];

— державний устрій, державні та громадські об'єднання: асоціація < associatio [14, 64], диктатура < dictatura [14, 183], колонія < colonia [14, 323], конфедерація < confoederatio [14, 342], республіка < respublica [14, 595], унія < unio [14, 702];

— адміністративно-територіальний поділ, земельні володіння та їх власники: латифундія < latifundium [14, 373], посесія < possessio [14, 546], провінція < provincia [14, 555], регіон < regio [14, 582].

Засвоєння запозиченого слова починається в момент входження його і триває протягом усього життя слова в новій мові. Аналіз латиномовних лексем здійснюємо шляхом порівняння семантичних структур слів у відповідних мовах, використовуючи словникові дефініції, які наводяться в основних лексикографічних джерелах. Дослідження показало, що частина латинізмів, які були однозначними у мові-джерелі, зберегли цю однозначність і в українській мові. Переважно при збереженні однозначності помітних змін у семантиці слова не відбувається, наприклад: дерогація — «часткове скасування старого закону» < лат. derogatio із тим же значенням [6; 343]; протекція -«заступництво, підтримка, яку надає впливова особа при влаштуванні чиїх-небудь справ» [6; 770]< лат. protectio — «прикриття, покровительство, захист».

Частина українських латинізмів є багатозначними. Явище полісемії в цій категорії слів і семантичні процеси в ній значно складніші, ніж у моносемантичних словах. Хоча полісемантичне слово дуже рідко входить в іншу мову одразу в усій сукупності своїх значень, все ж таки явище виникнення полісемії слова має місце при мовних контактах.

Розрізняємо такі групи слів:

— полісемантичні українські лексеми, співвідносні з моносемантичним словом у мові-джерелі. У таких словах похідні значення виникають у семантичній системі української мови, і спостерігається певна асиметрія: іншомовна форма і одне значення плюс похідні значення української мовної системи, наприклад: декларація — «1) заява одного чи кількох урядів, політичних партій, міжнародних або громадських організацій, що доводить до загального відома програмний акт, важливу подію, закон тощо, 2) урочисте проголошення політичних принципів, 3) заява платників податку про характер і розмір прибутків, 4) заява особи до митниці» [6; 300] < лат. declaratio -«судження»;

— слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.

Латинські запозичення, пристосовуючись до системи мови-реципієнта, проходили складний і тривалий шлях адаптації, а для деяких латинізмів цей процес триває досі. Окремі латинізми новітнього періоду стали надбанням сучасної української мови за посередництвом мовленнєвої практики української діаспори, наприклад: екзил, інвазія, інституція, квестіонувати, опінія.

2.2 Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові

Англійська мова стала справді світовою мовою. Нею володіє близько півтора мільярда осіб. Вісімдесят відсотків наукових досліджень у світі вперше публікується англійською. Нею друкується близько п’ятдесяти відсотків з

10 000 щоденних газет. Англійська мова є рідною для 12 націй, які налічують 350 мільйонів осіб (Велика Британія, США, Канада, Австралія, Гренада, Барбадос, Гвіана, Ямайка, Багами, Трінідад та інші). Її словниковий запас налічує півмільйона слів. Англійська мова має міцні зв’язки з іншими мовами індоєвропейської сім'ї, якими розмовляє третина людства.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. активізувалися також українсько-англійські мовні контакти, результатом яких стала значна кількість запозичень у різних сферах діяльності: в економіці (лот [13,329]); у суспільно-політичній сфері (ньюсмейкер [13, 395], спічрайтер [13, 541]); у засобах зв’язку, ЕОМ (сканування [13, 531], он-лайн [13, 403]); в науці, культурі, освіті (коледж [13, 277], гендер [13, 123], уфологія [13, 599]), у масовій культурі (трилер [13, 588], хепі-енд [13, 633]); у спорті (скейтинг [13, 532]); у побуті (сигнет [13, 523], памперси [13, 415], степлер [13, 546]); у ЗМІ (копірайт [13, 297], інтерв'ю [13, 233]); у рекламі (пабліситі [13, 412], шоуїнг [13, 656]); у дизайні (стайлінг [13, 543]).

Це зумовлено розмаїттям позамовних чинників, об'єктивних і суб'єктивних: розвитком економічних зв’язків, впливом стилю американського життя, модою на іноземні слова, досягненнями англомовних країн в окремих сферах діяльності, пожвавленням культурних зв’язків, двомовністю, умовами функціонування української мови, зрушеннями комунікативно-прагматичного характеру, престижем англійської мови, стереотипи сприйняття США та Великої Британії пересічним громадянином, вживанням англіцизмів для демонстрації освіченості або неординарності та внутрішньомовними потребами (необхідністю назв для нових предметів, процесів, понять (пейджер [13, 429], хакер [13, 632], модем [13, 365]), прагненням мовної економії (копірайт [13, 297] - авторське право, лейбл [13, 319] - товарна етикетка з фірмовим знаком), уточнити, деталізувати поняття (хайтек-компанія [13, 632]), поділ сфери семантичного впливу (рієлтер [13, 504] - агент, торговий посередник з продажу нерухомого майна). Внаслідок цього маємо загрозливу мовну ситуацію: функціонування у мові дублетів (міленіум [13, 359]- тисячоліття), збільшення кількості небажаних омонімів (кеш [13, 267] - економічний та комп’ютерний термін), запозичення власних назв без перекладу (Muppets-show, на відміну від перекладених — «Прихована камера»), запозичення прислівників та вигуків (фіфті-фіфті [13, 617]), що мають на меті імітувати чуже.

Нині перед українським мовознавством постала низка проблем, пов’язаних з функціонуванням нового гетерогенного матеріалу. По-перше, виникла потреба збільшити реєстр орфографічного словника української мови за рахунок лексичних запозичень, давши їм відповідне орфографічне оформлення. Гостро стоїть проблема унормування правопису запозичень (які слова писати в лапках, де подвоювати приголосні тощо). По-друге, слід встановити чіткі критерії зарахування запозичень до складу української мови (розрізнити епізодизми, ефемеризми, спорадизми). Зокрема за частотою вживання іншомовного слова, наявністю в розмовному мовленні, у творах сучасних українських письменників (за винятком представників маскультури), за ідіомотворчим потенціалом тощо. Зрозуміло, слід насамперед перевірити, чи є відповідник в українській мові - у спадщині класиків української літератури, у живому народному мовленні, у словниках Б. Грінченка, А. Кримського та інших, які витримали випробування часом, у фразеологічних словниках, у творах сучасних авторів. По-третє, є потреба фіксувати контексти, у яких вживаються англіцизми (зокрема розмовні ситуації), визначити засади етимологічної ідентифікації (з якої чи з якої через яку мову запозичено), врахування культурного та країнознавчого компонента. При написанні відповідних лексикографічних праць слід зважити на випадки зіткнення мовної традиції та практики.

Доцільним було б створення окремого словника складних слів та словосполучень, які запозичені українською мовою, з метою виявлення семантики складових, що характеризуються високим ступенем частотності. Це перешкодить тенденції до втрати «внутрішньої форми» запозиченнями, а також сприятиме пошуку відповідників в українській мові.

2.3 Освоєння старослов’янської лексики в сучасній українській мові

З прийняттям християнства 988 р. в Україну прийшла тодішня болгарська мова, яка пізніше дістала назву «старослов'янська», або «церковнослов'янська». Вона стала мовою богослужінь, богослужбових книг, мовою навчання, набула статусу літературної мови в Україні.

На українську старослов’янська мова (зокрема її лексика) суттєво не вплинула: нею користувалося тільки духовенство та аристократична верхівка. Простий люд розмовляв і творив своєю мовою.

Зі старослов’янської українська мова засвоїла невелику кількість назв абстрактних понять, пов’язаних насамперед із релігією, мораллю тощо: благодать, Господь, пророк, учитель, чудо, молитва, блуд, гріх, хреститися, воскреснути, єдиний та ін.

Старослов’янізми більш активно використовували письменники в художніх творах зі стилістичною метою: для надання висловлюванню урочистого або, навпаки, іронічного звучання.

Майстерно використовував старослов’янізми Т. Шевченко, як, наприклад, у вірші «Молитва» [12; 340]:

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх

Постави ангели свої

І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Більшість старослов’янізмів має свої відповідники в українській мові.

Для старослов’янізмів характерні такі фонетичні й морфологiчні особливостi:

а) звукосполучення ра, ла, ре, ле відповідно до українських оро, оло, ере: враг — ворог, град — город (Новгород), глава — голова, глас — голос, область — володіти, плащ — полотно, древо — дерево, плевели — полова;

б) звукосполучення ра на початку слова: раб, ратай;

в) звукосполучення жд на місці колишнього звука д: вождь — водій, нужда, страждати;

г) початкові є, ю: єдиний, юнак, юродивий;

ґ) префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-: возлюбити, вознесіння, воскреснути, премудрий, превелебний, предтеча, пред’явити, соратник, союз; старослов’янський префікс пре- може додаватися й до незапозичених українських слів: предобрий, пресвітлий, пресвятий;

д) іменникові суфікси -тель, -знь, -ств (о), -тв (а): мислитель, приязнь, боязнь, словоблудство, молитва, жертва; ці суфікси використовуються й у незапозичених словах: гнобитель, мучитель, товариство, побратимство, гонитва;

е) прикметникові суфікси -ащ-, -ущ-, -им-: трудящий, грядущий, сущий, незримий; ці суфікси використовуються й у незапозичених словах: роботящий, невмирущий, загребущий, невловимий.

2.4 Освоєння грецької лексики в сучасній українській мові

Грецькі слова в українську мову ввійшли ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов’янську мову після прийняття християнства: ангел [13, 38], апостол [14, 56], Біблія [14, 81], Євангелія [14, 234], вівтар [14, 100], ладан [14, 368], паламар [14, 494], псалом [14, 564], ідол [14, 246]. Тоді ж було запозичено й багато грецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь (царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій), Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).

Наступна хвиля грецизмів спостерігається у зв’язку з вивченням в українських школах у ХVІ-ХVІІ ст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільні терміни: граматика [13, 144], філософія [13, 614], лексика [14, 377], морфологія [14, 246], синтаксис [14, 626], хор [13, 636].

Пізніші запозичення з грецької мови пов’язані з розвитком різних галузей науки, з політичним життям. До них належать такі слова, як біологія [14, 83], бактерія [14, 74], мікроб [14, 431], теорема [14, 668], дифтонг [14, 192], фонема [14, 724], морфема [14, 449], схема [14, 654].

Для грецизмів характерні такі особливості:

а) словотвірні елементи: авто, анти, мікро, макрос, аероб, хроном, Фотом, топок, сферою, агро -, архі-, ізо-, пан-, філ, -фоб.

б) початкові голосні а, е, і, приголосний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік (а), -ад (а), -ид (а), -ід (а) тощо: архів [14, 62], автор [14, 16], економія [14, 213], етика [14, 233], ідея [14, 245], фантазія [14, 707], лексика [14, 377], олімпіада [14, 480].

2.5 Освоєння французької лексики в сучасній українській мові

Французькі слова проникають в українську мову, починаючи з ХVІІ ст. через польську, пізніше — російську мову. А в другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, Батьківщиною яких була Франція.

Запозичені з французької мови слова стосуються переважно:

а) суспільно-політичного життя: режим [14, 584], абсолютизм [14, 11], парламент [14, 506], департамент [14, 174], дебати [14, 165], прем'єр [14, 549], шеф [14, 754], аташе [14, 67], інтрига [14, 268], шантаж [14, 751], авантюра [14, 12], бюллетень [14, 90];

б) мистецтва й літератури: ансамбль [14, 48], афіша [14, 70], анонс [14, 48], п'єса [14, 523], суфлер [14, 653], роль [14, 603], амплуа [14, 40], тембр [14, 666], антракт [14, 52], рояль [14, 605], ескіз [14, 232], натюрморт [14, 458];

в) військової справи: армія [13, 55], аванпост [14, 12], бригада [14, 88], фронт [14, 731], флот [14, 722], парашут [14, 504];

г) одягу: кашне [14, 302], капюшон [14, 289], манжети [14, 404], жабо [14, 237];

ґ) будівництва, архітектури, містовпорядкування: бельетаж [14, 79], фойє [14, 723], фасад [14, 709], оранжерея [14, 485], тераса [14, 668], бульвар [14, 89], авеню [14, 12];

д) побуту: абажур [14, 9], люстра [14, 393], портьєра [14, 546], сервіз [14, 619], пудра [14, 567], делікатес [14, 170], десерт [14, 176], вінегрет [14, 102], гарнір [14, 115], філе [14, 716], антрекот [14, 52].

Для запозичених із французької мови слів властиві такі фонетичні й морфологічні особливості:

а) звукосполучення уа: амплуа [14, 40], кулуари [14, 362], експлуатація [14, 217], вуаль [14, 105];

б) пом’якшення губних та к перед у (буква ю): гравюра [14, 153], капюшон [14, 289], фюзеляж [14, 733], кюрі [14, 366], кювет [14, 366];

в) звукосполучення ам, ан перед приголосними: тампон [14, 660], пансіон [14, 499], авантюра [14, 12], жанр [14, 237];

г) суфікси -аж, -ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж [14, 212], фураж [14, 733], інтендант [14, 264], реверанс [14, 580], режисер [14, 584], компаньйон [14, 328];

ґ) незмінювані іменники з кінцевими наголошеними голосними -е, -і, -о: пенсне [14, 516], турне [14, 698], резюме [14, 586], журі [14, 239], кашпо [14, 302], шапіто [14, 751].

2.6 Освоєння німецької лексики в сучасній українській мові

Проникнення германізмів в українську мову почалося ще відтоді, коли готи займали південь сучасної України понад Чорним морем (ІІІ-ІV ст.). Однак переважна більшість запозичень із німецької мови припадає на ХVІ-ХVІІІ ст.

Посередником у запозиченні німецьких слів стала російська мова.

Запозичення з німецької мови здебільшого стосуються:

а) техніки й будівництва: анкер [14, 47], домкрат [14, 198], кахлі [14, 302], шифер [14, 755], шланг [14, 756], шпунт [14, 760], штепсель [14, 762];

б) військової справи: гаубиця [14, 117], єфрейтор [14, 236], офіцер [14, 492], фельдмаршал [14, 711], фланг [14, 720], штаб [14, 760], штурм [14, 763];

в) мистецтва: балетмейстер [14, 75], мольберт [14, 443], гастролі [14, 116], флейта [14, 721], арфа [14, 62], камертон [14, 283], обертон [14, 474], ландшафт [14, 371];

г) торгівлі й управління: вексель [14, 96], касир [14, 297], маклер [14, 400], банк [14, 76], штемпель [14, 761], штраф [14, 762], ратуша [14, 577], поштамт [14, 547];

ґ) побуту: бакенбарди [14, 73], шлейф [14, 756], ширма [14, 755], мундштук [14, 452], штопор [14, 762], портвейн [14, 545], штатив [14, 761].

Для германізмів характерні такі особливостi:

а) складні слова, утворені без сполучного голосного: ландшафт [14, 371], камертон [14, 283],

б) слова зі звукосполученням шт на початку слова та ей, ай після приголосного: штамп [14, 761], штаб [14, 760], штраф [14, 762], шлейф [14, 756], шайба [14, 750].

Німецькі запозичення належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався такими основними шляхами, як польське і чеське посередництво, а також безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Необхідно особливо підкреслити, що німецькі лексичні запозичення настільки органічно адаптувалися в лексичній системі української мови з власне номінативного і фонетичного та морфологічного поглядів, що в багатьох випадках не сприймаються як слова іншомовного походження. Наприклад: офіцер [14, 492], касир [14, 297], банк [14, 76], штраф [14, 762] тощо.

Висновки

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку, тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов’язана з історією українського нapoдy. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'я'нських мов; відтак лексика, що з’явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 9О відсотків) — слова, запозичені з інших мов.

Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Входячи в українську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно, фонетично, граматично.

Коли слово прийшло з іншої мови разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові, воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стають одним із компонентів синонімічного ряду: краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр.), ландшафт (з нім.). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. pиrиs — «чистий»), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор — «той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу» і консенсус. Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки що немає точного відповідника, створеного на українському фунті. Тож його вживання вмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови. Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо навряд чи консенсус замінить семантично тотожні йому украЇнські слова згода, одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.

Різноманітна з функціонального та структурного погляду запозичена лексика з європейських мов будь-якого походження є результатом взаємодії різнорідних зовнішніх та внутрішніх (історичних, політичних, культурних, соціальних, етнічних, конфесійних) чинників. Ставлення до запозиченої лексики та репрезентованих нею цінностей в Україні ніколи не було однозначним.

Кожне слово має свою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт і завжди залишає місце для дискусій і уточнень, тому оцінка питомої ваги окремих історичних джерел у процесі засвоєння запозичених лексем східнослов'янськими мовами є відносною. Під впливом вагомих зовнішніх чинників ці запозичення могли проникати в українську мову не лише через посередництво європейських мов (французької, німецької, чеської, польської), а й безпосередньо.

Латинська мова не була однорідним генетичним джерелом запозичення: вона поєднувала класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Засвоєння українською мовою поодиноких лексем грецького походження (академія, бібліотека, гімназія, економія) свідчить про те, що латина була не лише генетичним, але й історичним джерелом поповнення словникового складу слов’янських мов.

Семантична адаптація латинізмів є складним багаторівневим процесом. Тут представлені кілька типів залежності: а) моносемантичне запозичення в українській мові співвідноситься з однозначним латинським словом, причому помітних змін у семантиці слів не відбувається; б) збереження однозначності не супроводжується тотожністю значень, що пояснюється змінами або уточненнями; в) семантична структура багатозначного слова-етимона спрощується; г) полісемантичні українські лексеми співвідносяться з моносемантичним словом у мові-джерелі; д) слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.

Виділення в лексичному складі запозиченої лексики окремих тематичних груп і вивчення їх еволюції тісно пов’язане з історією відповідних сфер суспільного буття і добре ілюструє вплив зовнішніх факторів на розвиток лексики: її зміни зумовлені галуззю, в якій вона функціонує, і внутрішнім механізмом, будовою мови. Зазначені фактори не протистоять один одному, а глибоко і постійно взаємодіють.

Лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.

Список використаних джерел

1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Запозичення / - К.: Академія

2. Ющук І.П. Українська мова / Лексичні запозичення /: Підручник. — К.: Либідь, 2004. — 639 с.

3. Сучасна українська мова / За ред. Пономарева О. Д. — К.: Либідь, 2001

4. Д.І. Ганич, І.С. Олійник, С. В. Семчинський. Словник лінгвістичних термінів — К.: Вища школа. Головне видавництво, 1985. — 360 с.

5. Словник української мови в 11 томах / За ред. І.К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970−1980.

6. Словник іншомовних слів / За ред Л. Пустовіт. — К.: Довіра, 2000. — 1017 с.

7. Етимологічний словник української мови у 7 томах / За ред. О. С. Мельничука. — К. :Наукова думка, 1982. -Т. І-ІІІ.

8. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. / За ред. Л. Гумецької. — К.: Наукова думка, 1977. — 630 с.

9. Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.: Проб. зошит. — К.: Наукова думка, 1983.- 158 с.

10. Муромцева О. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ — на поч. ХХ ст. — Харків: Вища школа. Вид-во при ХДУ, 1985. — 152 с.

11. Виноградов В. Лексикология и лексикография: Избр. труды / АН СССР. Отд-ние литературы и языка. — М.: Наука, 1977. — 312 с.

12. Тарас Шевченко: Твори у п’яти томах. Т.2. — К.: Дніпро, 1970. -

416 с.

13. Словник іншомовних слів / Уклад. С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута —

К: Наукова думка, 2000. — 662 с.

14. Сучасний словник іншомовних слів / За ред. Н.В. Тучиної - Харків: Торсінг плюс, 2007. — 767 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой