Основи будівельного виробництва

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Строительство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Призначення та вимоги до виконання робіт

2. Матеріали, обладнання, інструменти, прилади, інвентар

3. Технологія виконання робіт

4. Організація робочого місця

5. Методи контролю і безпека праці при виконанні робіт

Використана література

Вступ

Будівництво — це процес зведення будівель і споруд різного призначення і яке пов’язане з промисловістю, сільським господарством та наукою. Промисловість будівельних матеріалів забезпечує будівництво розчином, цеглою, збірними залізобетонними конструкціями, опоряджувальними матеріалами, необхідними для зведення будинків.

Розвиток науки неможливий без спорудження нових будівель, дослідних, обчислювальних та інформаційних центрів, наукових бюро. Досягнення науки і техніки впливають на розвиток будівництва. Наука створює нові високопродуктивні машини та механізми, нові ефективні будівельні матеріали, розробляє нові технології і форми організації праці будівельників. Значним є внесок будівництва у невиробничу сферу.

Житлові будинки, нові мікрорайони зі школами, дитячими закладами, лікарнями, підприємствами торгівлі, культурно-побутовими центрами — все це робота будівельників. Таким чином, будівництво відіграє велику роль у житті суспільства. Воно є матеріальним відкриттям безперервного розвитку виробництва, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня народу. Будівництво — одна із галузей матеріального виробництва, в якій заняті робітники багатьох професій: монтажники, муляри, штукатури, плиточники, маляри тощо. Професія опоряджувальника дуже почесна на будівництві. Висококваліфікований штукатур здатний, крім звичайної, виконувати кольорову декоративну штукатурку, архітектурні елементи оздоблення будівель і внутрішніх поверхонь, реставраційні роботи.

Штукатурні роботи виконують у будинках, збудованих із штучного чи природного каменю (цегли, керамічних або бетонних каменів, черепашника тощо), з великих панелей, бетонних чи керамічних блоків. Після опорядження будівлі та їх приміщення набувають завершального вигляду, в них створюються потрібні санітарно-гігієнічні і естетичні умови для життя і праці людей. Підвищення якості виконуваних робіт залежить від кваліфікації, ініціативи кожного робітника, сумлінного ставлення до своїх обов’язків, правильної організації праці в бригаді.

1. Призначення та вимоги до виконання робіт

Лузг, усенок — ці слова рідко використовуються в побуті і зустрічаються в будівельній літературі.

Рис. 1. Усенок — це кут, — внутрішній кут примикання стін, стель.

Усенок (рис. 1) — це зовнішній кут сполучення стін, стель. З огляду на те, що гострі кути (усенки) швидко обламуються, їх притупляють, закруглуючи або знімаючи фаски.

Добре виконані лузги, усенки або фаски прикрашають оштукатурені приміщення.

Усенки на плитці зараз прийнято робити трьох видів:

· пластиковий кутник;

· металевий кутник;

· підрізка плитки під 45 градусів

· (можна також робити примикання в стик плиток).

Лузги на плитках роблять простим примиканням в стик плиток без пластикового або металевого кутника.

Практичніше знімати фаску, тобто зробити кути різу на плитці злегка закругленими як показано на малюнку. Отриманий шов заповнюється як і звичайні шви затіркою. Краще виглядає усенка зарізана під 45 градусів.

Плюси пластикового або металевого кутника в тому, що вони охороняють кут від пошкодження.

При облицюванні сходинок використовуються спеціальні кутники різних видів з гумкою або вже готова сходинка. При підрізці під 45 градусів можна зробити кут гострим, але він виходить крихким і може швидко зламатися. До початку облицювальних робіт в приміщенні повинні бути закінчені всі роботи, виконання яких може пошкодити облицьовану поверхню. Конструктивні елементи будівлі, що підлягають облицюванню, повинні бути стійкими.

Вертикальні поверхні можуть облицьовуватись плитками різними за формою, розміром і кольором. Вибираючи рисунок облицювання, слід враховувати розмір приміщення, його призначення, естетичні вимоги до кольору облицювання тощо.

На облицьованій поверхні стін (рис. 2) розрізняють такі елементи облицювання: цоколь, поле облицювання, фриз і карниз. Вони можуть бути присутні всі або виконані в певній комбінації.

Рис. 2. Елементи плиткового облицювання стіни: І - карниз; 2 — фриз;3 — поле облицювання; 4 — цоколь.

будівля штукатурний облицювання стіна

Цоколь, тобто нижній ряд плиток, виконують із спеціальних, фасонних (вигнутих) плиток, потовщених або кольорових плиток. Поле облицювання роблять з білих або кольорових однотонних плиток. Фриз може бути виконаний з кольорових або візерунчастих плиток в один або два ряди. Це залежить від висоти облицювання. І, нарешті, останній елемент облицюванні -- карниз. Він має обов’язково виступати з площини облицювання, тому для його виконання використовують спеціальні плитки більшої товщини.

Залежно від розміщення плиток і положення швів на поверхні розрізняють три способи облицювань: шов у шов, в розбіг та по діагоналі(рис. 3).

Рис. 3. Способи розміщення плиток на поверхні: І - шов у шов;2 — в розбіг; 3 — по діагоналі.

Фасад, (від фр. faзade, від face -- лице, лицьовий бік) -- зовнішній вигляд певного боку або частини споруди.

Пропорції та декор фасаду зумовлені функційним призначенням споруди, особливостями її просторового та конструктивного розв’язків.

Фасади поділяються:

· залежно від їхнього значення -- головний (чоловий), бічний (причілок) і задній;

· згідно з орієнтацією за сторонами світу -- північний, південно-східний тощо;

· відносно розміщення -- садовий, вуличний, дворовий, парковий і т.д.

Крім того фасади можуть класифікуватися:

· залежно від матеріалу, з якого їх виконано (скляні, сталеві, бетонні тощо);

· залежно від конструкції (подвійний, фальш-фасад, що не має конструкційного навантаження, а слугує лише, щоб виконувати певні функції, наприклад, огороджувати від упливу кліматичних чинників).

Фарбування фасадів це один з видів фасадних робіт спрямований не тільки на поліпшення декоративних якостей будівлі, але й у першу чергу на збереження цілісності несучих конструкцій. Своєчасне фарбування фасаду продовжить строк експлуатації всієї будівлі. Однак якщо фасад уже почав піддаватися зовнішнім впливам навколишнього середовища й руйнуватися, то перед фарбуванням необхідно зробити ремонт фасада.

Фарбування фасаду краще проводити в кілька шарів з попереднім зачищенням і ґрунтовкою поверхні. Існує кілька способів нанесення фасадних фарб: кистю, валиком або розпорошувати спеціальним пістолетом під тиском. Після фарбування фасаду на його поверхні утвориться спеціальна плівка, яка і буде оберігати фасад від агресивних впливів навколишнього середовища. Крім фарбування необхідно не забувати про своєчасну заміну водостоків и відливів що також допомагає продовжити життя фасаду.

Малярські роботи на будівництві завершують увесь комплекс робіт з будівництва будинків; їх виконують у саму останню чергу. Тривалість, трудомісткість, собівартість і якість малярських робіт залежать від технічної готовності споруджуваного будинку до проведення малярських робіт, яка визначається станом усіх попередніх будівельно-монтажних робіт і якістю їх виконання, а також якістю й ступенем заводської готовності деталей і конструкцій, використовуваних при зведенні будинку.

До початку малярських робіт повинні бути:

— закінчені всі будівельні, монтажні й оздоблювальні (штукатурні й лицювальні) роботи, при виконанні яких можливе ушкодження малярської обробки;

— засклені вікна;

— повністю закінчена й випробувана система опалення будинків;

— забиті розчином і герметиком місця примикань блоків і панелей один до одного, а також місця з'єднань панелей перекриттів з/б виробів;

— оштукатурені отвори в місцях проходження стояків, трубопроводів і інших розведень, а також монтажні отвори й ушкоджені місця;

— законопачені й забиті розчином віконні, балконні й дверні блоки;

— виконані стяжки підлоги;

— установлені огородження сходів і вбудовані шафи;

— загерметизовані шви між блоками або панелями;

— виконані всі покрівельні й гідроізоляційні роботи;

— установлені конструкції й каркаси для кріплення підвісних стель;

— просушені всі сирі приміщення й окремі місця конструкцій.

2. Матеріали, обладнання, інструменти, прилади, інвентар

Інструмент для вирівнювання стін:

Напівтерток дерев’яний великий застосовують для розрівнювання штукатурного розчину.

Рисунок 4

Напівтерток дерев’яний середній застосовується для тих же операцій, що й напівтерток великий, але при обробці малих поверхонь стін.

Галтельная терка. Галтельная тертка застосовується для формувания від руки жолобників з невеликим радіусом закруглення.

Рисунок 5

Малка окута застосовується для розрівнювання штукатурного розчину по дерев’яних вертикальних маяках.

Малка з фаскою цей інструмент застосовується для розрівнювання штукатурного розчину на стінах по горизонтальних дерев’яних маяках.

Кутовий шаблон Лапшина застосовують для чорнового формування лузг й усенків при виконанні високоякісної штукатурки. Рамка шаблона складається із двох напрямних 1, зібраних на двох металевих косинцях 2 з кутової сталі 30X30X5 мм. Напрямні кріплять до косинців шурупами. Довжина рамки дорівнює висоті приміщення.

Рамку встановлюють на місце обробки кута по виску й закріплюють цвяхами, що проходять через отвори, просверлені в поличках кутника. По рамці просувають шаблони, за допомогою яких формуют кут.

Рис. 6 -Кутовий маяковий шаблон Лапшина: a — загальний вид маякової рамки, b — установка маякової рами для обробки лузга, в — установка маякової рами для обробки усенка, м — шаблон для лузга, d — шаблон для усенка, 1 — напрямні, 2 — косинці

Правило лузговое пряме застосовують для формования лузг у свіжому розчині.

Зубчасте лузговое правило Астахова застосовують для вирівнювання лузг на сухому ґрунті штукатурки.

Малки для укосів застосовують для формування укосів.

Малка для заглушок застосовується для формувания міжрамных заглушок з доданням їм форми жолобка.

Гладилки сталеві дворучні й одноручні застосовують для загладжування поверхні оздоблювального шару штукатурки.

Гладилка гумова застосовується для обробки загладжуванням поверхні накривки.

Повстяна тертка — інструмент застосовується для затірки накривочного шару штукатурного розчину, що складається із дрібного піску й вапняного розчину в співвідношенні 1:1.

Рустовка застосовується для прорізки рустів по лінії стику в перекритті плит багатопустотних настилів.

Тертка дерев’яна застосовується для грубої затірки накривочного шару штукатурки.

Отрезовка інструмент застосовується для підрізування штукатурного розчину в кутах стін, під трубопроводами, при обробленні кутів і доведень у карнизах і для виконання других подібних операцій.

Окамелок (мачульна кисть) застосовується для обризгувания штукатурки водою.

Мастики поділяються на дві великі групи:

— Мастики, що готують на робочому місці;

— Мастики готові до використання.

В якості в’яжучих речовини в мастиках використовують бітуми і полімери. Таким чином існують бітумні, казеїнові, гіпсові, полімерні і бітумно-полімерні мастики.

Бітумні мастики практично не містять воду. Полімерні мастики гарні своєю універсальністю, адже плитка не обов’язково може бути керамічною,є плитка з ПВХ і інших пластиків.

Рисунок 7. Інструменти для облицювальних робіт: а — кельми плиткові; б — киянка дерев’яна; в — киянка гумова; г — причалки металеві з гумкою (плиткові кутники); д — молоточок плитковий; е — штир; ж — склоріз; з — кусачки прямі; і - кусачки «дзьоб папуги»; к — гладилка зі змінними зубчастими полотнами; л — зубчастий шпатель; м — терка гумова; я — шпатель гумовий; о — рейкотримач (зажим); 1 — штир; 2 — лапка.

Кельми плиткові застосовують для нанесення і розрівнювання розчину. Киянки (дерев'яна і гумова) використовують для осаджування плитки. Причалки металеві з гумкою (плиткові кутники) надягають на куточки крайніх маякових плиток для контролю горизонтального шва при облицювання вертикальних поверхонь. Штир застосовують при провішуванні поверхні перед її облицюванням.

Склорізом розрізають керамічну плитку. Кусачки прямі застосовують для вибирання прямокутних отворів. Кусачки «дзьоб папуги» використовують при виконанні круглих отворів. Гладилки зі змінними зубчастими полотнами використовують для нанесення і розрівнювання мастики на поверхні. Зубчастий шпатель застосовують для розрівнювання мастики на поверхні.

Терку гумову застосовують для заповнення швів між плитками затирочною сумішшю. Шпатель гумовий також застосовують для заповнення швів між плитками затирочною сумішшю. У нинішній час існує величезний вибір фасадних фарб і різні способи їхнього нанесення. Правильно підібрати необхідну фарбу допоможуть інженери технологи. При виборі фасадної фарби необхідно враховувати: склад поверхні, кліматичні особливості місцевості, газопроникність основи і її біологічну активність. Для правильного підбора фарб необхідно робити молекулярний аналіз основи фасаду й всіх наступних шарів фарбування в спеціальній лабораторії, щоб довідатись чи сумісні матеріали. Залежно від складу розрізняють два основних види фарб: водорозчинні й фарби на основі органічних розчинників. Більшою популярністю користуються водорозчинні фарби, тому що вони більш економічні, екологічні й прості в застосуванні.

Існує багато видів водорозчинних фарб: акрилові, силіконові, силікатні й мінеральні. Відрізняються вони по типу зв’язувальної речовини. За допомогою структурних фарб можна змінити фактуру фасаду й додати його дизайну цікавий вид. Так само ці фарби краще зберігають фасад, тому що в їхній склад входить мілкодисперсний пісок і мікроволокна, які заповнюють всі тріщинки і не дають з’явитися «павутинці».

Види і характеристики фарб для ремонту фасадів показані в таблицях 1, 2.

Таблиця 1

Фарби

Речовина

Застосування

Час висихання

Термін служби

Масляні

Оліфа

Метал, дерево

Більше 12 год.

1,5−3 року

Акрилові

поліакрилат

Дерево, бетон, цегла

1−2 год.

6−20 років

Емалеві

Алкідна смола

Дерево

20−50 хв.

До 10 років

Водно-дисперсійні

Органічні розчинники

Метал, пластик, дерево, шифер, скло

1 година

Більше 20

років

Водно-дисперсійні

Мінеральна основа

Цегла, штукатурка, метал, шифер

1 година

Більше 10 років

Силікатні

Рідке калильне скло

Всі поверхні

6 год.

До 20 років

Силіконові

Силіконові смоли

Всі поверхні

6 год.

До 20 років

Таблиця 2

Розрахунок кількості матеріалів необхідних для покраски фасаду показаний в таблиці 3.3. Витрати звичайної емульсійної фарби для поверхонь становлять 2 літра на 15 кв. м. Фарба, що не розтікається, покриває трохи меншу площу — 12 кв. м на 2 літра. Нова штукатурка вбирає більше фарби, тому емульсійну фарбу для першого шару зазвичай розбавляють 10% води. Таку фарбу легше наносити, і вона діє як герметик, запобігаючи вбиранню наступного шару фарби в штукатурку.

Таблиця 3. Розрахунок кількості матеріалів

Матеріал

Площа малярних робіт

Кількість матеріалу

Фарба:

9,3 м2

1,24 л

— бежева

5,7 м2

0,8 л

— голуба

3,6 м2

0,5 л

Кисті:

9,3 м2

3 шт

— широкі

7,1 м2

2 шт

— тонкі

2,2 м2

1 шт

Валик (хутряний)

4,9 м2

1 шт

Фарборозпилювач

2,6 м2

1 шт

Для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують, різні машини і механізми. Проте деякі підготовчі операції (зокрема, розрізування щілин, підмазування їх, підготовку та фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо) виконують вручну.

Схема на рис. 8 дає уявлення про класифікацію різних інструментів, використовуваних під час малярних робіт. Основою класифікації є вид робіт, виконуваних маляром.

Рис. 8.

Фарбування поверхонь вручну--важкий і трудомісткий процес, тому нині для цього застосовують машини і механізми, які полегшують працю робітників, підвищують її продуктивність і поліпшують якість робіт:

Машини і механізми (рис. 9):

1. Ручні фарбопульти

2. Електричні фарбопульти

3. Фарбувальні агрегати з гвинтовим насосом

4. Фарбувальні агрегати високого тиску

5. Фарбувальні агрегати з пневматичним розпилюванням фарбувальної суміші

6. Компресорні установки і компресори

Схема руху форсунки: Стиснене повітря від компресора

Рис. 9. Схеми механізованого фарбування водними й водно-клейовими составами (ліва сторона малюнка); масляними, емалевими й синтетичними фарбами (права сторона):

а — робота універсальної вудки; б — подача суміші до вудки електрофарбопультом; в — те ж, від фарбонагнітаючого бачка; м — те ж, з використанням балона зі стисненим повітрям; д — агрегат для фарбування стель; е — робота пістолетом-розпилювачем; ж — подача суміші до пістолета й валика від красконагнетательного бачка; і - робота пневматичним валиком; до — агрегат для масляного фарбування; 1 — універсальна вудка з форсункою; 2 — кришка форсунки розпилювача; 3 — корпус розпилювача; 4 — бачки з малярською сумішшю; 5 — шланги для подачі водно-клейових малярських сумішей; 6 — електрофарбопульт; 7 — шланги (труби) для подачі стисненого повітря; 8 — насос для подачі вапняних сумішей; 9 — розпилювач-розпилювачі-пістолети-розпилювачі; 10 — шланги для подачі масляних сумішей; 11 — поролоновий валик; 12 — збірник повітря; 13 — компресор; 14 — маслодоочисник.

Штукатурні роботи на висоті до 4 м виконують з помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт — з пересувних інвентарних столиків; ремонтні і реставраційні роботи — з колисок або пересувних вишок; зовнішні і внутрішні роботи — з риштовання.

Пересувні інвентарні столики конструктивно схожі, але їх призначення і застосування різні. Виробляють їх з металевих труб або кутової сталі.

Колиски за принципом переміщення бувають самопідйомні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі.

Самопідйомні колиски різних марок ЛОС-100−120, ЛС-80−250, ЛЗ-30−250, ЛП-1 ЇМ, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритами та вантажопідйомністю.

Самопідйомна колиска ТП-11 найбільш зручна в експлуатації. Вона призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м.

Пересувна збірно-розбірна вишка дає змогу виконувати роботи на висоті до 6 м. Вона складається з металевого збірного каркаса б, що спирається на чотири колеса, драбини 7, захисного поручня 4 та дерев’яного настилу 5. На робочому місці вишку збирають з окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки — 2×2 м, максимально допустиме навантаження — 200 кг.

Вздовж фасаду будинку вишку пересувають вручну.

Риштовання — тимчасові допоміжні пристрої, використовувані для створення на потрібній висоті умов для проведення будівельних робіт.

Залежно від способу піднімання і пересування риштовання бувають висячі, драбинні, виставні, пересувні, збірно-розбірні, встановлювальні. їх виготовляють з металу і деревини.

Під час виконання опоряджувальних робіт використовують інвентарні риштовання.

- Трубчасті без болтові риштовання застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев’яного настилу.

— Підвісні (струнні) риштовання підвішують до металевих або дерев’яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни риштовань 5 складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні та бортову дошку.

3. Технологія виконання робіт

Лузги, усенки і фаски повинні бути абсолютно рівними, суворо вертикальними або горизонтальними. Лузги і усенки до того ж повинні бути гострими, а фаски — закругленими, причому кут закруглення повинен бути скрізь однаковим, або плоским, ширина їх повинна бути теж скрізь однаковою. Для натирання лузгов, усенок і фасок застосовують звичайні напівтерки або більш продуктивні фасонні напівтертки, та спеціальні малки та шаблони. Щоб лузги, усенки і фаски були чистішими, при їх остаточній обробці штукатурку накривають розчином, приготовленим на дрібному піску.

Процесс обробки цих елементів полягає в наступному.

Завдавши на поверхню грунту розчин, приступають до попереднього натирання лузгів або усенок. Якщо розчин підсох, при натиранні лузга. його змочують водою, приставляють простий напівтерток, роблять на нього необхідної сили натиск і труть ним то по одній стороні стіни, то по інший, зрізуючи тим самим надлишки нанесеного розчину і виправляючи лузг. При необхідності деякі місця підмазують розчином і вдруге притирають полутерком. Потім наносять накривку, розрівнюють її і вдруге натирають великим і підправляють малим. При натиранні усенків роблять точно так же. Спершу натирання ведуть по грунту, приставляючи напівтерток то з одного, то з іншого боку, підмазуючи розчином необхідні місця. Коли усенок виконаний з потрібною точністю, на штукатурку наносять накривочний розчин, розрівнюють його і додатково натирають напівтертками.

Коли для натирання лузгов або усенков застосовують фасонні напівтерки, їх приставляють до лузгу або усенка, роблять натиск потрібної сили і рухають ними то вниз, то вгору, притискаючи то до однієї, то до іншої сторони стіни. Щоб точно виконати усенки, при оштукатурюванні прибивають на одну стіну вистругану рейку, по кромці якої розрівнюють розчин. Це відразу оформляє точний усенок. Остаточне виправлення лузгов, усенков і фасок виконують за допомогою маленьких полутерков.

Якщо необхідно зробити фаску, роблять так. При маленькій закругленій фасці до усенки приставляють звичайний напівтерток і, злегка натискаючи на нього, повертають напівтерток то на одну, то на іншу стіну. При натиранні сильно закругленої фаски з усенка краще зрізати трохи розчину.

Якщо фаска плоска, то розчин зрізають зазвичай дуже точно і виконують натирання полутерком. Ширина фаски повинна бути у всих точках однаковою. Дуже точно фаски виконують полутерком по двох приставлених до стін виструганих дошках-рейках.

Застосування різних малок і шаблонів для витягування лузгів, усенок і фасок дає можливість відразу, без додаткових виправлень отримати точний елемент. Витягування виконують за попередньо навішеним правилами.

При високоякісному оштукатурюванні лузги найкраще виконувати по маяках, які установлюють у самих лузгах. У процесі провішування забивати цвяхи рекомендується близько самих лузгів, щоб марки перебували в щілині. Якщо до марок приставити рівно вистругані правила і нанести під них рідкий розчин, він повинен утворити не тільки маяки, а й одночасно добре виконані лузги, які майже не потребують будь-яких виправлень. Якщо розчин місцями не заповнить простір між поверхнею стіни і правилами, то ці дефекти виправляють після зняття правил. Чим точніше виконано лузги, усенки і фаски, тим красивіше виглядає оброблене приміщення.

Затираючи кут, кутовий півтерок трохи притискують і пересувають послідовно вниз і вгору (рис. 1. 3). При цьому стежать, щоб кут не мав відхилень від вертикалі. Якщо при обробці кута в деяких місцях залишаються вибоїни та пустоти, то їх додатково закидають розчином і продовжують затирати півтерком до утворення рівних поверхонь.

Рис. 10. Затирання кутовими тетерками кутів: а -- внутрішнього, б -- зовнішнього

Щоб поштукатурені зовнішні кути швидко не оббивались, у них зрізають закруглену або плоску фаску. По всій довжині кута фаска має бути однакової ширини. Затирають фаску півтерком після закінчення обробки кута. Для цього півтерок прикладають до кута, трохи натискують на нього і пересувають вниз та вгору. Крім того, кут з фаскою можна утворити відразу під час розрівнювання нанесеного на поверхню шару грунту, якщо його обробляти фасонним кутовим півтерком.

Під час штукатурення прямокутних стовпів і колон можна правильно обробити кути і без застосування кутових півтерків. Для цього до початку штукатурення колони на її гранях закріплюють прямі рейки так, щоб вони з протилежних боків попарно виступали за площини колони на товщину підготовчого шару штукатурки (рис. 11). Вертикальність рейок перевіряють виском і закріплюють їх затискачами або «приморожують» гіпсовим розчином. На площини колони між рейками, що виступають, накидають розчин і відразу розрівнюють його правилом (або півтерком), яке пересувають знизу вгору по цих рейках. Коли нанесений шар штукатурки частково затвердне, рейки знімають і переставляють на поштукатурені поверхні колони так, щоб вони виступали тепер за площини двох інших боків. На ці площини також накидають розчин і розрівнюють його правилом.

Після цього рейки знімають, місця, пошкоджені затискачами, підмазують розчином і остаточно затирають колону малим півтерком або терками. Після штукатурення стелі й стін у місцях їх стикання замість прямих кутів часто роблять галтелі (викружки), тобто надають їм дугоподібної форми, їх можна виконувати від руки або витягувати шаблонами. Для цього у відповідні кути накидають кількома прийомами розчин і розрівнюють його коротким вузьким півтерком. Півтерок переміщують спіралеподібними рухами на себе та від себе доти, доки не утвориться галтель потрібного профілю. Остаточно обробляють галтелі галтельною теркою, пересуваючи її вздовж галтелі, а у разі потреби -- впоперек. З цією самою метою можна користуватись плоскою вузькою теркою, протилежні короткі боки якої підрізані під гострим кутом.

Рис. 11. Послідовність штукатурення площин прямокутної колони: а -- перших двох; б -- двох інших

Рис. 12. Штукатурення галтелі півтерком

Рівні і гладенькі поверхні великопанельних стін і перегородок облицьовують плиткою, яку закріплюють на спеціальних мастиках.

Тому поверхні їх перед облицюванням очищають від патьоків розчину, бруду і обмітають від пилу. Окремі дефектні місця підмазують цементним або цементно-вапняним розчином, затираючи їх теркою. Облицьовувати підготовлену поверхню можна після повного висихання розчину в місцях підмазки.

Розмітку стін у приміщенні виконують з урахуванням розмірів плитки і заданого малюнка покриття. Найбільш поширеним і простим є малюнок з фризовими рядами і фоном. Фриз і фон викладають цілими плитками, а в пристінній частині, разом з цілими, застосовують і перерубленні навпіл плитки. Закінчивши розбивку покриття і встановивши реперний і фризовий маяки, по межі фриза і фону натягують причальний шнур, закріплений до штирів (у кутів фризових маяків). Шнур фіксує висоту фризового ряду.

Рис. 13. Укладка плитки «в розбіг»

Варіант «в розбіг"(рис. 13) або метод «цегельної кладки» має зміщення по шву в кожному рядку. Можна використовувати прямокутну плитку, але краще квадратну.

Щоб викласти плитку таким чином, потрібно починати з центру і викладати трикутник. При облицюванні у розбіг вертикальні шви між плитками в кожному ряду перериваються, утворюються вертикальні «пунктирні» лінії, тільки в кутах облицювання має суцільні вертикальні шви.

Одночасно з фризовим рядом укладають поперечні смуги маякові 5 через кожні 20−25 плиток. Маякові смуги не допускають провисання натягнутого причального шнура і забезпечують вертикальність поверхні фону покриття. Закінчивши укладання фриза й поперечних смуг, приступають до настилання закладення і основного фону. Роботу ведуть окремими смугами-захватками. Напрямок захваток залежить від місця розташування світлових отворів. Зазвичай захватки йдуть вздовж довгих сторін приміщення. Однак, якщо світлові отвори знаходяться в поздовжніх стінах, захватки розташовують поперек. При виборі напряму захваток враховують, що шви плиток, покладених уздовж причального шнура, виходять більш рівними, ніж поперечні. Тому нерівності поперечних швів менш помітні в приміщеннях з глухими поздовжніми стінами. Ширину захваток в 3−6 плиток намічають рейкою Болотіна без попередньої розкладки плиток насухо. Смуги-захватки, де укладають плитку, обмежені з одного боку стіною приміщення або закінченою раніше захваткою, з іншого — причальним шнуром.

Стіну попередньо покривають 1−2 мм шаром мастики, а після розтирають вологою тканиною або кистю тильну сторону плитки і наносять на неї такий же шар мастики товщино 1−2 мм. Або мастику тонким шаром за допомогою лопатки, шпателя або терки наносять на облицьовувану поверхню і вирівнюють зубчастою теркою або шпателем. Зубці повинні мати квадратну форму і відповідати розміру плиток. Установлюють прокладки між плитками для забезпечення однакової ширини шва.

Плитки вирівнюють за допомогою рівня і осаджують постукуванням ручки молотка або ударами молотка по дерев’яному бруску, укладеному на поверхню плиток. Правильність укладання систематично контролюють (у всіх напрямках) правилом, що спирається на маякові ряди або проміжні маяки. До початку зчеплення мастики з плиткою зміщені плитки підсувають вістрям лопатки, перевіряючи правильність їх положення кутником. Після укладання п’яти-шести поперечних рядів плитки на захватки їх осаджують легкими ударами хлопуші (розміром 400×300×20 мм) або молотка по дерев’яному бруску. Рівність поверхні покладеної плитки перевіряють полотном лопатки. Якщо полотно зачіпає за краї покладеної плитки, її осаджують або виймають, щоб укласти правильно. Поздовжні і поперечні шви повинні бути заповнені розчином тільки наполовину глибини. Через 24−48 год. їх заповнюють затіркою для швів СЕ33.

При підготовці обштукатуреної поверхні фасаду під поліпшене фарбування кількість операцій, що виконують, збільшується.

Після підмазування пошкоджених місць і їх шліфування роблять такі операції: одне суцільне шпаклювання з шліфуванням із зніманням пилу, грунтування з флейцюванням і шліфуванням. Після цього виконують перше фарбування із флейцюванням і шліфуванням фарбової плівки.

Після шліфування поверхню протирають ганчіркою або сухою плоскою щіткою від пилу і ґрунтують рідкою сумішшю оліфи з невеликою кількістю олійної фарби. Ґрунтувальна суміш може мати білий колір або відповідати кольору фарби для остаточного фарбування.

Нанесену на поверхню ґрунтувальну суміш флейцюють сухою щіткою (флейцем), не набираючи на неї фарби. При цьому довга тонка волосінь щітки розрівнює свіжу ґрунтувальну плівку і робить її рівнішою й тоншою. Шар ґрунтовки після висихання злегка шліфують пемзою або дрібною шліфувальною шкуркою. Після цього всю поверхню уперше фарбують, фарбову плівку флейцюють, а після висихання шліфують.

При підготовці обштукатурених поверхонь до високоякісного фарбування додатково виконують друге, а іноді і третє шпаклювання. Для цих робіт застосовують ті самі шпаклювальні суміші, але товщина шару другої і третьої і шпаклівок не повинна перевищувати 0,5 мм. Після висихання кожний шар шпаклівки шліфують дрібнозернистою шліфувальною шкуркою і очищають від пилу. Після цього послідовно виконують такі самі операції, що й при підготовці поверхні під поліпшене фарбування.

При підготовці дерев’яної поверхні фасаду під поліпшене фарбування виконують такі операції: очищають поверхні, вирізують сучки і засмоли, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують, одне суцільне шпаклювання поверхні з шліфуванням і зніманням пилу, грунтування і перше фарбування з флейцюванням і шліфуванням кожного шару, прооліфлюють підмазані місця і ґрунтують (перше фарбування).

Шар шпаклівки після висихання шліфують, поверхню очищають від пилу ганчіркою і прогрунтовують. Флейцюють ґрунтувальний шар щіткою-флейцем, рухаючи її вздовж волокон деревини, а після висихання о шліфують.

Так само наносять і обробляють шар першого фарбування.

Підготовка поверхонь під високоякісне фарбування олійними сумішами відрізняється від підготовки під поліпне фарбування тим, що додатково виконують друге шпаклювання поверхні з шліфуванням її і зніманням пилу.

Після прооліфлювання поверхні, підмазування щілин вибоїн гумовим або дерев’яним шпателем наносять перший шар шпаклівки завтовшки 1,5−2,0 мм. Металевим шпателем користуватися не можна, оскільки він не надає шару потрібної товщини і при розрівнюванні шпаклівки повторює дефекти поверхні.

Після висихання перший шар шпаклівки шліфують пемзою або крупнозернистою шліфувальною шкуркою і поверхню очищають ганчіркою від пилу. Другим шаром шпаклівки вирівнюють нерівності на поверхні, шпаклювальну суміш для другого шару роблять рідшою, а наносять металевим шпателем.

Після висихання прошпакльованої поверхні її шліфують дрібною шліфувальною шкуркою, знімають пил і ґрунтують. Шар ґрунтовки флейцюють і шліфують.

Підготовлена поверхня не повинна мати подряпин, смуг від щітки та інших дефектів. Якість роботи залежить, якості матеріалів та від акуратності і послідовності копання кожної операції.

Підготовка відповідної фактури поверхні має величезне значення для збереження кольорів фасаду. Відносно гладку поверхню можна одержати, ретельно перетерши її вапняно-цементним розчином, приготовленим на дрібнозернистому піску з розміром зерен до 0,5 — 0,8 мм. Перед перетиранням поверхню добре змочують водою, свіжоперетерту поверхню також рясно змочують протягом двох днів, що особливо важливо в жарку пору року.

При ремонті фасадів необхідно звертати увагу на однорідність фактури всіх поверхонь, для чого після очищення фасаду від набілів ремонтні штукатурні роботи варто виконувати, застосовуючи розчини, приготовлені також на дрібнозернистому піску. Якщо при огляді поверхонь фасаду виявляться окремі місця із грубою фактурою, варто спочатку прошпаклювати їх, а потім всю поверхню фасаду — за один раз. Обробка шпаклівкою окремих місць не дає позитивних результатів, тому що фактура стає плямистою.

Склад шпаклівок залежить від виду використовуваної барвистої фарби.

При підготовці фасадів до ремонту необхідно особливо уважно перевірити міцність штукатурки й після видалення нашарувань барвистих плівок простукати всю її площу. Ослабілі місця необхідно відбити, тріщини розрізати на всю глибину, закривши відбиті місця й тріщини розчином.

Цегельні й бетонні поверхні перед фарбуванням також очищають від кіптяви й пилу й офарблюють без якої-небудь додаткової обробки.

Для одержання сумішей для грунтовки у суху (наприклад) вапняну хлорокислу фарбу додають рівну по масі кількість води, потім перемішують і додають воду до в’язкості 8−10 по в’яскозиметру ВЗ-4. Для готування барвистої суміші суху хлорокислу фарбу за 10год. до використання замочують у рівній по масі кількості води. Потім ретельно перемішують суміш, розбавляють додатково водою до робочої консистенції (до в’язкості 15−17 з по віскозиметрі ВЗ-4). Оштукатурені фасади будинків офарблюють вапняними хлорокислыми фарбами після того, як тріщини будуть розшиті, поверхня очищена від набілів старої фарби, нальотів розчину й пилу, а штукатурка відремонтована.

Поверхню нової штукатурки на фасаді будинків до огрунтовки рівномірно змочують водою. Ґрунтування роблять фарбопультом, валиком або кистями. Через добу поґрунтовану поверхню знову змочують водою й через годину наносять фарбу тими ж механізмами й інструментами, що й ґрунтування.

Отверділа барвиста плівка з вапняних хлорокислых складів має підвищену атмосфероствйквсть і не змивається водою.

Фарбування пастовими вапняно-цементними сумішами. Пастове вапняно-цементне фарбування є тонкошаровим декоративним покриттям, що наносять звичайними малярськими прийомами. Суміші для фарбування можуть бути приготовлені на будівельному майданчику.

Пастову фарбу наносять маховими кистями врозтушовку; для попередження утворення стиків працюють одночасно кілька малярів способом «кисть у кисть». Можна наносити пастову фарбу й пістолетом-фарборозпилювачем 0--45 з насадкою й соплом діаметром 3−4 мм. Офарблювати можна тільки при плюсовій температурі не нижче 5 °C. Не рекомендується офарблювати пастовою фарбою під прямими променями сонця, тому що знижується міцність плівки.

Силікатні фарби для фасадів мають вісімнадцять колірних відтінків, що створює умови для різноманітного фарбування з гармонічними колірними сполученнями. Силікатні фарби складаються з розчинного калійного скла й суміші тонкомолотих мінеральних щелочностійких пігментів (мела від 37 до 70%, кольорових пігментів від 15 до 48% і тальку 15%). Силікатні фарби надходять на будівництво у двухтарній упаковці: готова суміш пігментів -- у паперових мішках, калійне скло щільністю 1,41 г/см3 -- у бочках. На місці робіт суху частину змішують із розчином калійного рідкого скла в замішувачах розчину.

Послідовність готування складу наступна: розводять рідке скло приблизно в 1/5л. води, доводячи щільність його до 1,18 -- 1,20 г/м3. Потім вводять пігментну частину в співвідношенні 1:1. В’язкість складу по віскозиметру ВЗ-4 повинна бути 14−16 сек. Перед використанням суміші проціджують через сітку з 694 отв. /см2.

У процесі роботи фарби необхідно перемішувати. Офарблюють фасади за два рази фарбопультом або валиком. Друге фарбування роблять наступного дня. При фарбуванні кистями необхідно ретельно розтушовувати барвистий шар.

Для поліпшення якості всі поверхні, що усмоктують барвисту суміш, особливо дуже пористі, необхідно перед фарбуванням воложити розчином рідкого скла з питомою вагою 1,15, розводячи рідке скло приблизно подвійною кількістю води. Силікатні барвисті суміші через добу непридатні для використання, тому що дають щільний осад, що не розчиняється, що утвориться при хімічній взаємодії рідкого скла з пігментною частиною — окисом цинку й тальком. Тому залишки суміші не використаються. При температурі нижче 5 °C, а також під прямими променями сонця робити фарбування не дозволяється. Для додання барвистій плівці водовідштовхувальних властивостей у силікатні фарби вводять гідрофобні рідкі добавки.

Готують ці фарби безпосередньо на будівельних об'єктах. Фарбування фасадів такими силікатними фарбами виконують у такій технологічній послідовності:

— поверхні ґрунтують розчином рідкого скла щільністю 1,15;

— наступного дня виконують перше фарбування силікатним кольором, що має в’язкість 11 — 13 сек. по віскозиметру ВЗ-4;

— через день роблять друге фарбування гідрофобізованим кольором, в’язкість якого по віскозиметру ВЗ-4 повинна становити 18 — 20 с. Такі силікатні фарби готують у кількостях, необхідних для роботи протягом однієї зміни. У всьому іншому дотримуються тих же умов, що й при фарбуванні силікатними фарбами, що не включають добавок. По закінченні роботи інструменти відразу ж варто промити водою, інакше кисті й валики будуть непридатні для роботи наступного дня. При фарбуванні фасадів необхідно обмазувати глиняним розчином шибки, облицювання з полірованих каменів й інші частини фасаду, тому що очистити від фарби забруднені поверхні неможливо. Щоб охоронити від забруднення силікатною фарбою шибки, їх можна обмазувати й крейдовою пастою.

Зовнішній вигляд і довговічність покриття на 60% залежить від підготовки поверхні й на 40% від самої фарби, від правильності роботи з нею і від її якості.

Найширше застосування у практиці малярних робіт знаходять олійні фарби, які промисловість випускає або у вигляді густотертих фарб, які на будові доводять до малярної в’язкості, або у вигляді фарб, готових до вживання, які перед використанням треба лише добре перемішати, щоб не було осадку.

Олійними фарбувальними сумішами покривають: внутрішні і зовнішні обштукатурені, дерев’яні і металеві поверхні.

Олійна фарбова плівка міцна, водо — і атмосферостійка. Вона захищає дерев’яні поверхні від гниття, металеві -- від корозії, а обштукатурені -- від незначних механічних пошкоджень та атмосферних впливів.

Олійні пофарбування поділяються на: глянцеві і матові.

У табл. 4 подано рецептуру кольорових олійних фарбувальних сумішей.

Таблиця 4. Кольорові олійні фарбувальні суміші, % до об'єму (за рецептурою Державної комунальної будівельної корпорації «Київміськбуд»)

Колір фарбувальної суміші

Оліфа-оксоль

Фарби густотерті

білила

слонова кістка

блакитна

бежева

сіра

зелена

фісташкова

вохра

сурик залізний

захисна

Слонова кістка

30

--

70

--

--

--

--

--

--

--

--

Світло-бежевий

25

35

--

--

40

--

--

--

--

--

--

Бежевий

25

25

--

--

50

--

--

--

--

--

--

Червоно-коричневий

30

20

--

--

--

--

--

--

35

15

--

Світло-фісташковий

20

20

--

--

--

--

--

60

--

--

--

Фісташковий

20

15

--

--

--

--

--

65

--

--

--

Салатовий

25

60

--

--

--

--

15 --

--

--

--

--

Захисний

25

20

--

--

--

--

-- --

--

--

--

55

Зелений

22

30

--

--

--

--

48

--

--

--

--

Світло-сірий

20

20

--

--

--

60

--

--

--

--

--

Сірий

20

--

--

--

--

80

--

--

--

--

--

Світло-блакитний

22

30

--

48

--

--

--

--

--

--

--

Блакитний

22

20

--

58

--

--

--

--

--

--

--

Для високоякісного декоративного фарбування використовують матові суміші, які не дають блиску на поверхні.

При виготовленні фарб для фасадів наповнювачами можуть бути тальк, барит або слюда.

Олійні фарбувальні суміші наносять на обштукатурені фасади механізованим способом фарборозпилювачами і лише при незначних обсягах робіт -- валиками, щітками-ручниками або плоскими щітками.

До початку роботи щітку-ручник перев’язують шпагатом на 2/3 довжини волосіні.

Під час роботи щітку занурюють у фарбу до половини волосіні, віджимаючи надлишок фарби об край посудини. Наносять фарбу на поверхню стін вертикальними мазками на відстані 5--7 см один від одного. Коли на щітці залишиться мало фарби, мазки розрівнюють горизонтальними рухами щітки до утворення тонкої плівки рівномірної товщини. Остаточно розтушовують фарбу на стіні рухами щітки згори донизу, а на стелі - вздовж напрямку світла.

Олійна фарбова плівка має бути тонкою, бо вона висихає нерівномірно: спочатку верхній шар, потім нижній. У разі великої товщини плівки таке нерівномірне висихання призводить до утворення зморщок на пофарбованій поверхні. Фарбувати дерев’яні поверхні олійними сумішами можна тільки після повного висихання деревини. Фарбу наносять круглими або плоскими ручниками, розтушовуючи її вздовж волокон деревини. Фарбувати починають з верхньої частини фасаду, фарбуючи спочатку горизонтальні бруски, а потім вертикальні.

Щоб не бруднити скла вікна, при фарбуванні застосовують спеціальні щитки з фанери, бляхи або пластмаси.

4. Організація робочого місця

Облицювання вертикальних поверхонь ведуть поточно-цикловим методом, при якому весь комплекс робіт виконують ланки облицювальників-плиточників.

Облицювання стін і перегородок керамічною плиткою на розчині по маяках або з допомогою шаблонів виконує ланка із трьох чоловік, Облицювальник-плиточник 4-го розраду провішує і розмічає поверхні, установлює мами або шаблони, укладає плитку на розчин і перевіряє якість облицювання. Робітник 3-го розраду сортує, прирізає і свердлить плитки, наносить вирівнювальний шар на поверхню, яка підлягає облицюванню і допомагає робітнику 4-го розряду провішувати стіни і встановлювати маяки або шаблони. Облицювальник-плиточник 2-го розряду подає матеріали, приготовляє і перемішує розчин, готує поверхні під облицюванні (наносить борозни, зволожує основу), очищає і змочує зворотню сторону плиток, заповнює шви між плитками.

Робоче місце організовують так, щоб необхідні матеріали і інвентар були зручно розміщені. Запаси розчину, облицювальної плитки розраховані на 1…1,5 год. роботи.

Пакетне облицювання стін і перегородок виковує ланка із двох робітників. Робітник 4-го розряду провішує і розмічає поверхні, укладає плитки і шаблон, наносить на них розчин, установлює шаблон на поверхню і перевіряє правильність облицювання. Облицювальник-плиточник 2-го розряду сортує плитки по розмірах і кольору, подає матеріали і переміщує (приготовляє) розчин, готує поверхню під облицювання, і помагає другому робітникові встановлювати шаблон.

Організація, праці при облицюванні стін плитками на клеючих мастиках така ж, як при облицюванні плиток на розчинах.

Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем робітника-опоряджувальника називають ділянку, у межах якої він працює і може доцільно розміщувати потрібні для роботи пристрої, інструменти і матеріали.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. Механізми, пристрої, інструменти і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, повинен лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, -- зліва. Столик встановлюють так, щоб з місця його встановлення можна було виконати якнайбільший обсяг робіт.

На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника. Під час роботи слід користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.

Для виконання робіт на висоті потрібно встановити на робочому місці потрібні пристрої, а на них у зручних для роботи місцях -- ящики для розчину або тару для малярних сумішей.

Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.

При фарбуванні фасадів можливі різні дефекти, які можуть бути від неякісної підготовки поверхонь та недотримання технології виконання робіт.

Сліди від кисті залишаються при застосуванні густої фарби і недостатньо хорошого розтушовування.

Стики утворюються тому, що фарбування проводилось швидковисихаючими фарбами.

Потьоки з’являються в результаті застосування рідкої фарби, в достатку наноситься на поверхні без достатнього розтушовування.

Груба фактура забарвлення утворюється при застосуванні непроцідженої фарби, фарбуванні на погано виконаній шпаклівці або при поганій її зачистці (шліфуванні).

Плями іржаві і темні можливі тому, що при підготовці не були видалені смолисті і мінерально-масляні плями.

Різні за кольором плями з непросихаючою фарбою утворюються при фарбуванні на непросохлій фарбі.

Матові плями з’являються при фарбуванні погано загрунтованих поверхонь.

Низьке покриття можливе при використанні слабкопроникних фарб.

Затримка в висиханні походить від застосування пігментів, що затримують висихання.

Таблиця 5. Дефекти неводних фарбувань, причини їх появи і способи усунення

Дефекти

Причини появи

Способи усунення

Плями іржаві і темні

Просочування різних смолистих і масляних плям, не видалених з поверхні; застосування в грунтовці фальсифікатів оліфи

Іржаві і смолисті плями просушити, промити соляною кислотою і покрити двома-трьома шарами шеллачного лаку; плями іншого походження зіскоблити і промити лужною водою

Плями різного кольору, в тому числі з непросихаючого фарбою

Забарвлення не просохлої на всю товщину штукатурки і застосування лужного клейстеру замість тварини в шпаклівці

Зіскоблити забарвлення в місцях утворення плям; нейтралізувати луг слабким розчином соляної кислоти; промити чистою водою, висушити і забарвити заново з грунтовкою і шпаклівкою доброякісним матеріалом

Відшарування верхнього шару фарби при забарвленні по раніше пофарбованих поверхонь (фарба відшаровується тонкими плівками)

Забарвлення за забрудненої поверхні або по поверхнях забарвленим восковими складами

Очистити пемзою забарвлення, промити поверхню мильною, а потім чистою водою і забарвити заново

Груба фактура забарвлення

Недостатньо прошпакльовані поверхню або недостатньо прочищена пемзою шпаклівка: фарбування непроціджений кольором; неправильне торцювання

Прочистити поверхню пемзою і шкіркою, пофарбувати заново

Сітка тріщин на пофарбованій поверхні

Забарвлення за недостатньо просох шару грунту

Прочистити поверхню пемзою і шкіркою, пофарбувати заново

«Проростання» кольорового тону старої забарвлення

Виконання попередньої забарвлення на пігментах, що розчиняються в олії нової забарвлення (асфальт, замінники кіноварі і ін.)

Покрити поверхні після висихання нової забарвлення двома-трьома шарами спиртового шеллачного лаку і знову пофарбувати

Сліди кисті

Недбалість роботи: застосування надто густий фарби, недостатньо расфлейцованной

Прочистити поверхню пемзою і шкіркою і знов забарвити

Патьоки

Рідка фарба; недостатня розтушовування (пензель «обрізається» на гострих ребрах граней)

Те ж

Стики

Забарвлення одним маляром великих площ скоросохнущей фарбою в кілька захваток вручну

Пофарбувати одночасно і дві-три захватки (залежно від довжини)

«Крокодилячі шкіра»

Забарвлення недостатньо висохлій підготовки швидковисихаючою фарбою

Прочистити поверхню пемзою і шкіркою, прооліфити, прошпаклювати і забарвити заново

Низька покриваність

Застосування лесировочного пігменту (Сієни, літопона та ін); застосування грунтовок не під колір забарвлення

Пофарбувати додатково

Затримка висихання

Застосування затримують висихання пігментів (сажі Сієни, цинкових білил, краплака і ін); наявність в оліфі домішок (мінеральних масел і т.д.)

Розтушувати з додаванням сикативу

Тривалий «отліп», сальна поверхню

Недоброякісна оліфа

Промити за допомогою чистих кистей або холодної, кілька підкисленою водою за допомогою губки

5. Методи контролю і безпека праці при виконанні робіт

Під час приймання облицювальних робіт перевіряють:

* зовнішній вигляд і малюнок готового облицювання та відповідність його проекту;

* якість плиток в облицюванні;

* вертикальність, горизонтальність і прямолінійність лузг, швів;

* рівність поверхні облицювання та нерівності у швах;

* міцність зчеплення плиток з основою;

* товщину шару розчинової суміші між конструкціями та плитками;

* ширину швів в облицюванні.

Облицювання слід виконувати однотипними плитками та відповідно до малюнка, заданого проектом. На поверхні облицювання не допускається наявність висолів, плям бруду, слідів розчину, помітних місць із пошкодженим глянцом. Інструменти для вимірювання та перевірки обробляємих поверхонь: а — метр складний; б — рулетка; в — Розмічальний шнур; г — висок; д — кутник; е — будівельний рівень; ж — водяний рівень; ж — рейка-правило.

Рисунок 14.

Метр складний застосовують для лінійних вимірювань, рулеткою роблять лінійні виміри. Розмічальний шнур (у корпусі) застосовують для відбиття ліній. Висок застосовують для провішуванням поверхні та перевірки її вертикальності. Косинцем розмічають і перевіряють прямі кути. Будівельний рівень використовують для перевірки вертикальних і горизонтальних поверхонь. Водяний рівень застосовують для перенесення позначки по горизонталі. Рейку-правило використовують для перевірки рівності поверхонь. До готування лакофарбових сумішей зі шкідливими і вогненебезпечними речовинами допускаються робітники, які пройшли спеціальне навчання. Забороняється застосовувати для малярних робіт, незалежно від їх обсягу, свинцеві білила як складову частину фарб, а бензол і етиловий бензин -- як розчинники.

Під час виконання малярних робіт методом розпилення, а також під час застосування швидкосохнучих лакофарбових матеріалів, що містять леткі розчинники, робітники повинні бути забезпечені протигазами відповідного типу, захисними окулярами, респіраторами зі спеціальними патронами чи фільтрами для видалення парів, газів розчинників; нешкідливими миючими засобами і теплою водою для миття.

До початку роботи потрібно користуватися захисними кремами, пастами. Після роботи необхідно дотримуватися правил особистої гігієни, ретельно вимити руки, обличчя.

Фарбу, що потрапила на незахищену ділянку шкіри, необхідно видалити дрантям, а потім шкіру промити теплою водою з милом, змастити очищеним вазеліном.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой