Основи національної безпеки

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

До найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Саме права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обов’язком держави. Захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб здійснюється проведенням політики національної безпеки.

Національна безпека України забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни, джерел його духовного й матеріального добробуту без будь-якої дискримінації від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом досягнення національних потреб та інтересів і погодження їх із загальнолюдськими потребами й інтересами у межах основних принципів та загальновизнаних норм міжнародного права.

Змістом національної безпеки України є захист особистих, суспільних та державних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Невід'ємною частиною загальної системи національної безпеки є її політичні та соціально-економічні складові: приведення у відповідність дій влади настроям і прагненням громадян; створення правової бази для реалізації економічних інтересів громадян; створення системи соціального захисту людини та механізму розв’язання суспільних конфліктів.

Головними пріоритетами забезпечення загальнонаціональних інтересів є також гарантування:

— військової безпеки шляхом приведення у відповідність військової доктрини та структури збройних сил соціально-економічному стану держави та громадській думці;

— екологічної безпеки через реалізацію заходів щодо обов’язкової екологічної експертизи промислових і будівельних об'єктів й державної та громадської перевірки імпортованих технологій, матеріалів;

— науково-технологічної безпеки шляхом адаптації та максимального включення наукового та інтелектуального потенціалу у вирішення важливих для суспільства і держави завдань;

— інформаційної безпеки через систему дій по захисту інформаційного простору і входження до світового інформаційного середовища.

У широкому розумінні, система національної безпеки повинна забезпечувати збереження народу України. Вона необхідна як для існування держави, так і вільного розвитку суспільства. Однією з головних складових такої системи є саме соціально-економічна безпека, яка означає збереження та розвиток добробуту окремої людини та суспільства в цілому. Отже, національна безпека у нашому випадку перехідної економіки передбачає побудову нової соціально-економічної системи, яка забезпечила б нормальний розвиток країни в цілому та зростання добробуту її громадян. Але, насамперед необхідно зрозуміти поняття і суть національної безпеки України. Саме цим і визначається актуальність обраної мною теми курсової роботи.

Одним із найважливіших суб'єктів, покликаних забезпечувати національну безпеку України та передбачених Конституцією України, є Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО України). Ст. 107 Конституції України встановлює, що «Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України». Зазначимо, що цей інститут є принципово новим у механізмі держави і системі органів державної влади. Нині майже відсутні наукові дослідження щодо нього, хоча роль цього інституту, відповідно до Конституції, є значною.

Зарубіжний досвід свідчить, що в основу побудови та забезпечення ефективного функціонування системи органів національної безпеки покладено відкритість та гнучкість її ієрархічно чіткої структури; можливість впливу на політичний процес як організацій, так і окремих осіб, а також стилю управління глави держави та його політичного досвіду; розподіл функцій між апаратами глави держави та органами національної безпеки; планування та організація послідовного втілення рішень органів національної безпеки в життя; оцінка результатів та внесення коректив, адекватних реальним змінам внутрішніх і зовнішніх умов розвитку держави; здатність миттєво реагувати на трансформацію міжнародної ситуації.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Актуальність теми. На сучасному етапі вітчизняного державотворення урізноманітнення загроз та викликів людині, державі і суспільству призвело не лише до загострення проблем національної безпеки, а й спричинило значну трансформацію її змісту. Попри зовнішньополітичні і військові аспекти національна безпека поширилася на сферу економічних, соціальних, екологічних, інформаційних, правових та інших відносин й, окрім перших, почала визначатися економічною спроможністю, транспарентністю, гідними умовами життя людини і громадянина. Формування повноцінного режиму національної безпеки передбачає вибір пріоритетів і аналіз факторів національної безпеки на рівні особливої стратегії, початок якої закладено у першу чергу в Основному Законі. У Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Встановлено базові параметри діяльності уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки; закладено правовий фундамент врахування можливих викликів і загроз та ймовірної активної реакції на них; визначено межі втручання держави в життя людини; закріплено вихідні начала для поточного законодавства щодо забезпечення національної безпеки.
Однак незважаючи на те, що окремі проблеми національної безпеки уже були предметом наукових пошуків учених, комплексного дослідження конституційних основ національної безпеки в Україні не проводилося. Отже, саме недостатня розробленість теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність наукового осмислення шляхів оптимізації процесу забезпечення національної безпеки України у зв’язку з виникненням та наростанням дестабілізуючих чинників у державі і тенденцій до зміни рівнів існуючих загроз у світі й обумовили мій вибір даної теми курсової роботи.
Науковий інтерес до проблем національної безпеки в Україні, принципових засад організації та функціонування її системи органів, їх взаємовідносин з іншими органами державної влади має стійку тенденцію до зростання, адже з утворенням незалежної держави виникла нагальна потреба у створенні ефективного механізму національної безпеки.

Мета роботи. Полягає у вивченні поняття та сутності національної безпеки, дослідженні правових основ забезпечення національної безпеки, визначенні місця, функцій держави і її органів в забезпеченні національної безпеки України, а також в узагальненні та обґрунтуванні конституційно-правових засад національної безпеки; у здійсненні комплексного аналізу нормативної бази та покращенні власних знань у даній сфері.

Відповідно до вказаної мети поставленні такі завдання:

ь описати поняття та сутність національної безпеки України;

ь розкрити основні принципи національної безпеки України;

ь охарактеризувати систему забезпечення національної безпеки;

ь виявити основні складові системи органів національної безпеки України, її структуру, принципи організації та діяльності;

ь надати характеристику конституційно-правового статусу РНБО України.

Об'єктом курсової роботи є правові відносини, що складаються в сфері забезпечення національної безпеки України та система національної безпеки України.

Предметом курсової роботи є конституційно-правові засади та регулювання сфери національної безпеки України.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи і підходи.

При написанні роботи використовувались: Конституція України, Закони України, зокрема «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про службу безпеки України», Постанови Верховної Ради України, періодичні видання, зокрема журнали «Національна безпека і оборона», «Стратегічна панорама», видання Національного інституту стратегічних досліджень, підручники з правознавства та конституційного права, зокрема «Правознавство» В.В. Копейчинкова" тощо.

1. Поняття та сутність національної безпеки України

1.1 Поняття, об'єкти, суб'єкти та принципи національної безпеки України

Україна як європейська держава створює засади своєї національної безпеки і оборони, виходячи з власних національних інтересів. Цей процес вимагає творчого підходу до визначення основ політики у сфері безпеки й оборони, створення її системи та приведення у відповідність із державно-правовим статусом України як суверенної держави. Національна безпека і оборона є гарантом державотворення в Україні, необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Саме тому забезпечення національної безпеки й оборони України Конституція зараховує до найважливіших завдань держави — це справа всього Українського народу (ст. 17).

Національна безпека України (далі - НБ) — це стан країни, за якого система державно-правових і суспільних гарантій забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни, джерел його духовного й матеріального добробуту без будь-якої дискримінації від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом досягнення національних потреб та інтересів і погодження їх із загальнолюдськими Потребами й інтересами у межах основних принципів та загальновизнаних норм міжнародного права.

Об'єкти безпеки — це національні інтереси, національні цінності, структурні елементи системи НБ, їхні властивості та відносини, які захищаються від загроз.

Виходячи із визначення НБ виділимо три рівні основних об'єктів безпеки: громадянина (людини) — його права й свободи; суспільства — його духовні і матеріальні цінності; держави — її суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність та недоторканість кордонів, їх місце й роль динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, рівнем внутрішніх і зовнішніх загроз.

Безпека людини формується комплексом правових і моральних норм, суспільних інститутів та організацій, які дають змогу їй (людині) реалізовувати права і свободи, розвивати свої здібності й потреби, відчуваючи сприяння держави.

Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дає змогу в повному обсязі реалізувати права, свободи й обов’язки всім групам населення та протистояти діям, які ведуть до розколу суспільства (в тому числі зі сторони держави).

Безпека держави досягається наявністю ефективного механізму управління та координації діяльності політичних сил і суспільних груп, а також активних інститутів їх захисту.

У змістовному плані НБ є складним багатоаспект-ним поняттям і включає такі види безпеки: політичну, економічну, воєнну, державну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, епідемічну, безпеку культурного розвитку нації та інші види безпеки (фінансову, пожежну, продовольчу, безпеку торгівлі тощо).

Суб'єкти безпеки — носії властивостей, станів та дій, які забезпечують захист об'єктів безпеки.

Основним суб'єктом НБ є держава, яка виконує функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава, згідно з Конституцією (ст. 3, 27, 28, 29), забезпечує безпеку кожної людини і громадянина, їх життя, здоров’я, честь, гідність, особисту недоторканність на всій території України.

Україна також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25 Конституції).

Зміст і діяльність суб'єктів безпеки визначається рівнем і напрямом загроз.

Громадяни та їхні об'єднання є суб'єктами безпеки, мають права і обов’язки щодо участі в її забезпеченні відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів державних органів влади й управління, які прийняті в межах їх компетенції у даній сфері.

Держава забезпечує правову та соціальну захищеність громадянам та їх об'єднанням, які сприяють забезпеченню безпеки відповідно до Закону (повноваження основних суб'єктів НБ розглядаються в системі забезпечення безпеки).

Основними принципами забезпечення НБ є: законність; пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення НБ; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

1.2 Національні інтереси та загрози національній безпеці України

національний безпека загроза оборона

Національні (життєво важливі) інтереси нашої країни — це усвідомлені та виражені в Декларації про державний суверенітет України у вигляді програмних цільових установок потреби існування та розвитку людини, суспільства й держави. Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі є:

§ створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

§ досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;

§ забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності кордонів;

§ створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

§ забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

§ збереження й підвищення науково-технічного потенціалу;

§ зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;

§ розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців;

§ розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають Український народ;

§ налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

Загрози національній безпеці України — це сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особи, суспільства й держави (завдають шкоди, знищують, змінюють тощо).

Реальні і потенційні загрози об'єктам НБ України з боку внутрішніх та зовнішніх джерел небезпеки визначають зміст діяльності щодо гарантування як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки.

Залежно від загроз НБ України їх можна класифікувати щодо важливості сфер життєдіяльності, зокрема:

у політичній сфері:

§ посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

§ втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

§ наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;

§ масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;

§ загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

§ порушення принципу поділу влади;

§ невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

§ відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами та тероризмом;

в економічній сфері:

§ істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;

§ ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

§ нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;

§ критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України;

§ недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

§ критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

§ нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

§ велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

§ небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

§ неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

§ критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

§ неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

§ «тінізація» національної економіки;

§ переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;

у соціальній та гуманітарній сферах:

§ невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

§ неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

§ криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

§ загострення демографічної кризи;

§ зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

§ прояви моральної та духовної деградації суспільства;

§ зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;

у сфері державної безпеки:

§ розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

§ загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

§ поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;

§ злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;

§ загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;

§ можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

§ спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

§ прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

§ поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

§ недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

§ нелегальна міграція;

§ можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

§ нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

§ небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

§ повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

§ накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

§ незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

§ незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

в екологічній сфері:

§ значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

§ нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

§ неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

§ погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

§ загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

§ неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

§ неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

§ небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

§ посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

§ застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

у науково-технологічній сфері:

§ наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

§ неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

§ низька конкурентоспроможність продукції;

§ нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

§ зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

§ відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

в інформаційній сфері:

§ невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

§ повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;

§ інформаційна експансія з боку інших держав;

§ витік інформації, яка становить державну та іншу захищену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

§ запровадження цензури.

1.3 Державна політика в сфері національної безпеки України

Державна політика НБ визначається, виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз НБ України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій та програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Основними напрямами державної політики НБ України є:

у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної політики України з метою:

o створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

o запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

o забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;

o сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

o участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;

o участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;

o адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

у сфері державної безпеки:

o реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращання їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;

o зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;

o участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;

o відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;

у політичній сфері:

o забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;

o створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод;

o забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;

o забезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;

o створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування;

o формування і вдосконалення політико-правових, соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв’язання міжнаціональних суперечностей;

o забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;

в економічній сфері:

o забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

o прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

o вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

o подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

o забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

o здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

o забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

o забезпечення продовольчої безпеки;

o захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту — поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу;

o посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;

у соціальній сфері:

o істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

o створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;

o збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

o створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;

o ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;

o захист прав споживачів;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

o прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

o здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

o посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;

o впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;

o забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

o дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

o прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

o боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

o поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами;

в екологічній сфері:

o здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

o впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо — та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

o поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

o запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

o стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

o недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;

o реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;

в науково-технологічній сфері:

o посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні;

o поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань;

o створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;

o забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності;

o забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сільськогосподарських і військових об'єктів, споруд та інженерних мереж;

в інформаційній сфері:

o забезпечення інформаційного суверенітету України;

o вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

o активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

o забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;

o вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Національна безпека досягається проведенням єдиної державної політики у сфері забезпечення НБ системою заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, адекватним загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави.

Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об'єктів безпеки в України розроблюється система нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері НБ, визначаються правові основи діяльності державних органів влади і управління в даній сфері, формуються або удосконалюються органи забезпечення безпеки й механізм контролю та нагляду за їх діяльністю.

Для безпосереднього виконання функцій забезпечення особи, суспільства і держави в системі виконавчої влади відповідно до закону створюються державні органи забезпечення національної безпеки країни.

Законодавчу основу забезпечення НБ становлять Конституція України, Закони України «Про національну безпеку України», «Про інформаційну безпеку України» (обидва законопроекти вже внесені на розгляд Верховної Ради), «Про Раду національної безпеки і оборони України» (1998), «Про службу безпеки України» (1992), «Про оперативно-пошукову діяльність» (1992) тощо, інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління, прийняті у межах їх компетенції у даній сфері; міжнародні договори й угоди, укладеш чи визнані Україною.

При забезпеченні НБ не допускається обмеження конституційних прав і свобод громадян, виконання ними своїх обов’язків, крім випадків, передбачених законом.

Характер держави і суспільства завжди визначався й визначається правовим статусом особи, тобто людини і громадянина в суспільстві й державі. Тому утвердження правового статусу особи, забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Конституція України передбачає комплекс гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм оборони та захисту цих прав і свобод у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпеки України.

У той же час, зважаючи на реальні обставини, що можуть виникнути в державі і суспільстві, Конституція України допускає можливість обмеження прав та свобод людини і громадянина та встановлює при цьому жорсткі вимоги щодо їх обмежень. Вони можуть бути обмежені тільки в двох випадках: а) в умовах запровадження надзвичайного стану або б) воєнного стану тимчасово, на визначений законом строк (ст. 64 Конституції).

Запровадження надзвичайного стану — крайній, вимушений захід обмеження прав громадян. За своїм змістом надзвичайний стан, як і інші надзвичайні ситуації, є реальним і становить дійсну загрозу одному із основних об'єктів НБ — безпеці населення, його благополуччю. Тому такі обмеження, безумовно, необхідні в інтересах суспільства за певних умов, передбачених ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» (1992). Надзвичайний стан запроваджується у випадках: масових правопорушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов’язки (п. 2); блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування (п. 3); спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства (п. 4); посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів (п. 5); необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади (п. 6).

При запровадженні надзвичайного стану на підставі п. 1 ст. 4 зазначеного Закону (стихійні лиха, великі аварії і катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу для життя й здоров’я населення і потребують проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт) права і свободи громадян, особливо політичні й особисті, обмежуються значно менше.

Висновок про тимчасовий характер обмеження прав і свобод громадян може бути зроблений із врахуванням того, що надзвичайний стан оголошується на всій території України не більше, ніж 30 діб, а в окремих місцевостях — не більше, ніж на 60 діб (ст. 10 Закону). Після закінчення цих строків правообмеження перестають діяти.

Згідно зі ст. 106 п. 21 Конституції, надзвичайний стан оголошується Президентом України, який зобов’язаний негайно повідомити про це Верховну Раду, до повноважень якої належить затвердження Указу про запровадження надзвичайного стану (п. 31 ст. 85 Конституції).

Про запровадження надзвичайного стану (НС) Президент України, відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966), не пізніше трьох діб з дня його запровадження повідомляє Генерального Секретаря ООН про обмеження прав і свобод громадян, що становлять відхилення від зобов’язань за згаданим Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення (ст. 44 Закону). У таких випадках не виключається введення військових контингентів ООН і направлення спостерігачів в регіон, де запроваджено надзвичайний стан.

Конституція України, окрім надзвичайного стану, передбачає також воєнний стан, який запроваджується в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози воєнного нападу чи агресії (п. 20 ст. 106 Конституції). Для воєнного стану характерне значно більше обмеження прав громадян.

Із запровадженням воєнного стану розширюються повноваження військового командування: за рішенням парламенту України йому можуть передаватися функції державних органів управління у сфері оборони.

Під час воєнного стану в інтересах оборони країни запроваджуються обмеження діяльності підприємств, установ і організацій, прав та свобод громадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних органів. Воєнний стан скасовується при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та із скасуванням стану війни (ст. 15 Закону України «Про оборону України», 1991 p.).

Виходячи з принципу, за яким людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, Конституція чітко визначає, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24 (громадяни мають рівні конституційні права й свободи та є рівними перед Законом); 25 (громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство); 27 (невід'ємне право на життя); 28 (право на повагу до його гідності); 29 (право на свободу та особисту недоторканність); 40 (право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк). У нашому випадку це означає, що громадяни та їх об'єднання мають право одержувати в письмовій формі пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод від органів, що виконують функції в сфері безпеки; 47 (право на життя); 51 (шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка); 52 (діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним); 55 (права людини і громадянина захищаються судом); 56 (право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади); 57 (право знати свої права і обов’язки); 58 (закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи); 59 (право на правову допомогу); 60 (ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази); 61 (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення); 62 (особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду); 63 (особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом).

Встановлена Основним Законом система загально-соціальних та правових гарантій діє в умовах надзвичайного стану, зберігаються всі основні правові інститути, що гарантують захист і оборону прав та свобод людини й громадянина. Зокрема, продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, суди, органи прокуратури України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (напр., військово-польових, особливих присутніх, квазісудових органів кримінальних репресій тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм попереднього слідства і судового розгляду зокрема, винесення вироку без всебічного і повного дослідження доказів (ст. 15, 37 Закону). Учасники процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених Законом підстав (ст. 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження арешту в суд. Діють загальні правила про тривалість арештів і затримань.

Адміністративний арешт, як міра покарання за порушення встановлених вимог режиму НС, застосовується судами до 30 діб і тривалістю адміністративного затримання з 3 годин до 72 годин плюс до 3 діб для розгляду справи в суді (ст. 31, 33 Закону; ст. 32, 261 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення»). Такі заходи виправдані за умови, що адміністративне затримання буде контролюватися прокурором або судом.

НС не усуває колегіального розгляду кримінальних і цивільних справ судом у випадках, коли Закон передбачає участь у судовому процесі народних або присяжних засідателів. НС передбачено призупинення чи відкладення судових справ у зв’язку із запровадженням НС.

На території, де запроваджено НС, продовжує функціонувати адвокатура. Зберігає силу загальне правило про допущення захисника до участі в кримінальній справі з моменту ознайомлення підозрюваного з протоколом затримання або пред’явлення постанови про арешт, а в інших випадках — з моменту пред’явлення обвинувачення. Гласність судових процесів може бути обмежена лише за умов, передбачених ст. 20 КПК України (охорона державної таємниці, справи про неповнолітніх, про зґвалтування тощо).

2. Система забезпечення національної безпеки України

2.1 Поняття системи забезпечення національної безпеки та її елементи

Надійність захисту життєво важливих інтересів України залежить насамперед від утворення ефективної системи гарантування національної безпеки та механізму її реалізації. Саме тому, для підтримання моніторингу, формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах у державі створюється загальна (цілісна) система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки — це сукупність державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями й завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Отже, загальна система забезпечення НБ України створює єдиний державно-правовий механізм, в якому кожний суб'єкт безпеки вирішує завдання і виконує функції захисту життєво важливих інтересів людини й громадянина, держави і суспільства в межах повноважень, які визначаються чинним законодавством України. Тобто в широкому розумінні система забезпечення НБ України, як державно-політична надбудова в структурі президентської влади, зорієнтована на практичну координацію всіх видів діяльності державних й громадських інститутів з метою досягнення стратегічної мети України — побудови суверенної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1 Конституції).

Діяльність суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

— пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

— верховенство права;

— пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

— своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

— чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

— демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

— використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

2.2 Основні функції системи забезпечення національної безпеки України

Забезпечення життєво важливих інтересів народу України, його безпеки здійснюється суб'єктами НБ з допомогою притаманних їм функцій.

Основні функції системи забезпечення НБ в усіх сферах її діяльності такі.

1. Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включають: створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення НБ, що входять до її складу, розподіл їхніх функцій; комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо; підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням.

2. Управління діяльністю системи забезпечення НБ, що включає: вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення НБ; організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами; оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів для забезпечення НБ та їх наслідків.

3. Здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення НБ, що включає: визначення національних інтересів та їх пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву; запобігання й усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв’язання конфліктів; ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

4. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає: входження в існуючі та утворення нових систем безпеки; утворення й участь у роботі дво- і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо); розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами і їх взаємодію у галузі безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів у межах міжнародних систем безпеки.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой