Основи раціонального й ефективного використання землі в сільському господарстві

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Наукові основи раціонального й ефективного використання землі в сільському господарстві

1.1 Земля — головний засіб виробництва в сільському господарстві

1.2 Суть, показники та методика визначення ефективності використання землі

Розділ 2. Рівень та економічна ефективність використання землі

2.1 Правовий статус та організаційно-економічна характеристика підриємства

2.2 Земельні ресурси сільськогосподарського підприємства та результати їх використання

2.3 Економічна ефективність використання земельних ресурсів

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності використання землі в умовах ринкових відносин

3.1 Інтенсифікація землеробства — головний напрямок підвищення ефективності використання землі

3.2 Впровадження інноваційних технологій

3.3 Механізм стимулювання раціонального використання й охорони земельних ресурсів

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Земля — головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Характеризуючи значення землі в суспільному виробництві, слід зазначити, що праця — це єдине джерело вироблюваних продуктів і речового багатства.

Стосовно галузей народного господарства земля має різне значення і відіграє неоднакову роль. У промисловості (крім добувної) вона не має органічного зв’язку з виробничим процесом і є просторовою базою для розміщення різних об'єктів виробництва.

Україна багата земельними ресурсами країна. З 60,3 млн. га її території 41,8 млн. га (69,3%) становлять сільськогосподарські угіддя. Розорюється 32,7 млн. га земель, або 54,1% території. У процесі здійснення земельної реформи відпрацьовано економічний механізм регулювання земельних відносин, управління землекористуванням. Встановлено межі сільських населених пунктів, сформовано території та визначено межі сільських і селищних рад, здійснено грошову оцінку земель. Внаслідок цього територіальні громади отримали важливе джерело поповнення місцевих бюджетів.

Земля на відміну від усіх інших суспільних відносин в її природно-продуктивних та територіальних функціях є універсальним чинником суспільного відтворення, що нагромаджує енергію сонця і завдяки гумусному шару виконує багато важливих функцій життєзабезпечення людини.

Справа в тому, що надмірна інтенсифікація використання ґрунтів у сільськогосподарському виробництві при величезному технологічному навантаженні привела до значних втрат потенціальної їх родючості.

Тому без радикального оздоровлення земельних відносин на принципово — новій основі Україна не зможе вийти з ситуації, що склалася з використанням земельних ресурсів, їх станом; не зможе істотно підвищити врожайність сільськогосподарських культур та виробництво сільськогосподарської продукції.

Метою курсової роботи є дослідження теоретико-методичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо розвитку земельних ресурсів і підвищення економічної ефективності використання сільськогосподарських земель в умовах ринку.

Для досягнення цієї мети в роботі ставилися і вирішувалися такі завдання:

· Проаналізувати земельні ресурси та рівень їх використання;

· Визначити сучасний рівень використання землі в підприємстві

· Проаналізувати шляхи підвищення економічної ефективності використання земельних ресурсів;

· Запропонувати заходи для покращення організації кількісного і якісного обліку земель;

· Покращення економічного стимулювання раціонального використання та охорони земельних ресурсів;

Об'єктом дослідження є процеси використання земельних ресурсів сільськогосподарського підприємства ТОВ «Агрополіс», яке розміщене в смт. Заводське, Чортківського району, Тернопільської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти відтворення і використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, фундаментальні положення економічної теорії та наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем ефективного використання земельних ресурсів.

Для вирішення поставлених у курсовій роботі завдань використовувались методи, прийняті в економічній науці - монографічний і системного аналізу (вивчення й аналіз наявних підходів щодо оцінки землі; аналіз правових та соціально-економічних процесів у ході проведення земельної реформи), кореляційно — регресійний (дослідження впливу та форми зв’язку кількості населення на кількість товарної продукції, а також для дослідження залежності між величиною нормативної грошової оцінки землі та показниками економічної ефективності використання земельних ресурсів; для дослідження залежності між величиною нормативної грошової оцінки землі та балами бонітетів ґрунтів); групування (групування районів за населенням і кількістю товарної продукції), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), розрахунково-конструктивний, рядів динаміки та порівняння (аналіз соціально-економічних показників формування землекористувань по роках; порівняння фактичних та прогнозованих показників) та інші загальноприйняті методи економічних досліджень.

РОЗДІЛ І. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО Й ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

1.1 Земля — головний засіб виробництва в сільському господарстві

Земля є невід'ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як природний об'єкт, що охороняється законом, існує незалежно від волі людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя — соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади — політичну; як об'єкт господарювання — економічну функцію [8, с. 69].

Земля як специфічний засіб виробництва відіграє подвійну роль, оскільки задіяна у процесі суспільного матеріального виробництва або іншої сфери соціальної діяльності.

Для підприємств промисловості, транспорту, будівництва, розміщення населених пунктів, ряду інших галузей вона слугує просторовим операційним базисом, місцем для розміщення будинків, споруд, устрою шляхів сполучень.

Цілком іншу роль виконує земля сільськогосподарському виробництві де вона є не тільки матеріальної основою, але й активним чинником виробництва. Властивість землі як предмета праці полягає в тому, що одержання сільськогосподарської продукції є результатом праці, дії людини на землю. При обробітку верхнього шару грунту (20−30 см глибиною) оранкою, культивацією, боронуванням, правильним внесенням органічних і мінеральних добрив і т. д., підвищується родючість ґрунту, створюються необхідні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин.

В процесі виробництва земля одночасно виступає і як засіб праці. З допомогою цієї властивості людина впливає на рослину з метою одержання урожаю, використовуючи механічні, фізичні, хімічні і біологічні властивості ґрунту.

Земля як засіб виробництва має специфічні лише їй властиві особливості [11, с. 122]. Перша особливість її полягає в тому, що земля як засіб виробництва не є продуктом праці, витвором продуктивних сил. Друга особливість землі - в сільськогосподарському виробництві вона є незамінним засобом, без неї не можуть відбуватися процеси створення аграрної продукції. Третя особливість — територіальна обмеженість земельної території. Четверта особливість землі - використання її як засобу виробництва, зв’язане з постійністю місця знаходження. П’ята особливість — різна родючість ґрунтів, тобто земельні ділянки неоднорідні по своїй якості. Шоста особливість — земля при правильному її використанні не тільки не зношується, як інші засоби виробництва, а навпаки, прогресивні технології, науково — обґрунтоване чергування посівів сільськогосподарських культур в сівозміні - все це поліпшує властивості, підвищує родючість ґрунту.

Родючість є найбільш важливою властивістю землі. Ґрунт служить не тільки середовищем перебування для рослин, але і джерелом їх живлення. Виходячи з цього, під родючістю слід розуміти його здатність забезпечувати рослини елементами живлення та іншими потрібними для їх росту і розвитку умовами. Отже, родючість — це здатність ґрунту реалізувати потенціал своєї ефективності для створення урожаю рослин [7, с. 56].

Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що утворився в результаті природного процесу ґрунтоутворення.

Штучна родючість ґрунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства.

Економічна родючість — це сукупність його природної та штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил.

Рівень економічної родючості характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість ґрунту.

Абсолютна родючість ґрунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна — вартістю продукції на одиницю виробничих витрат.

Істотною особливістю землі є її незамінність, тобто, неможливість використовувати замість її які - небудь інші засоби виробництва. А це створює об'єктивну необхідність підвищення рівня інтенсивності використання земельних ділянок шляхом вкладання додаткових витрат із метою одержання більшої кількості продукції з одиниці земельної площі.

Земельні відносини в Україні регулюються головним земельним законом — Земельним кодексом України.

Усі землі України становлять її земельний фонд — 60 354,8 тис. га. Згідно ст. 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за цільовим призначенням і правовим режимом поділяються на такі категорії: 1) землі сільськогосподарського призначення — сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження); 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно — заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісогосподарського призначення; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення[17, с. 38].

У державній власності залишено землі державних сільськогосподарських підприємств, землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, землі загального користування населених пунктів та інші, тобто всі землі України за винятком земель, переданих в колективну і приватну власність. Колективна власність на землю — це землі колективних сільськогосподарських підприємств. Приватна власність — це землі селянських (фермерських) господарств.

Якість, на перший погляд однакових земельних ділянок, їх родючість не може бути однаковою не лише по зонах України, областях і районах, але і в окремих господарствах. При наявності цього об'єктивного фактора в сільському господарстві рівні затрати живої праці при однаковій її кваліфікації і рівні озброєності засобами виробництва дають різні результати. В умовах земельної реформи для забезпечення органів влади, заінтересованих установ і громадян об'єктивними відомостями про природний, господарський стан та правовий режим земель, регулювання земельних відносин, обґрунтування розмірів плати за землю — такі відомості дає державний земельний кадастр.

Він включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку їх кількості та якості; бонітування ґрунтів (встановлення порівняльної бальної оцінки), економічної оцінки земель.

Бонітування ґрунтів — це їх якісна оцінка по природній родючості, дає можливість зробити відносну оцінку їх якості та вивчити найбільш сприятливі площі для вирощування тих, чи інших культур, визначити ґрунти, на яких добрива дають найбільший ефект. Проводиться по 100-бальній системі [13, с. 4].

Економічна оцінка землі - це найбільш важлива складова частина земельного кадастру. Вона проводиться за продуктивністю, окупністю затрат і диференціальним доходом. Виражається у відносних величинах (балах) і в абсолютних показниках.

Грошова оцінка земель здійснюється з метою регулювання відносин при передачі землі у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні та ін.

Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування.

Проводиться вона окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який одержуємо залежно від якості, місцерозташування і їх економічної оцінки.

Володіння і користування землею є платним. Плата за землю вноситься щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого залежить від якості і місце розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. Якщо земля використовується на умовах оренди, то орендар сплачує орендну плату, розмір якої встановлюється за згодою сторін.

Рента є економічної формою реалізації земельної власності. Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником додаткового доходу, який виступає як земельна рента.

Виділяють такі основні форми земельної ренти: абсолютну, диференціальну, монопольну.

Диференціальна земельна рента характеризується відмінностями в природних умовах, які призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю і місце розташуванням землях виробляється різний обсяг продукції, а відповідно додатковий дохід, який і є матеріальною основою ренти.

Фактори, які впливають на утворення диференціальної ренти у сільськогосподарському виробництві, поділяються на об'єктивні (родючість земельних ділянок, їх місце розташування) і суб'єктивні, що залежать в основному від підвищення інтенсивності ведення господарства, продуктивності праці тощо. Тому, за способом утворення земельну ренту поділяють на два види: диференціальну ренту I (утворюється під дією об'єктивних факторів при одному і тому ж рівні інтенсивності ведення господарства) і диференціальну ренту II (в результаті дії суб'єктивних факторів на одних і тих же земельних ділянках).

Абсолютна земельна рента не пов’язана з природними та економічними факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена монополією власності на землю. Тобто, власник землі надає земельну ділянку в оренду тільки за плату, навіть в тому випадку, коли земельна ділянка має найгірші показники за якістю та розташуванням.

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і не відтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них, лише в даних природно — кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками.

Гострими є проблеми землекористування в Україні, що зумовлено високим рівнем господарського використання території, значною її розораністю, надзвичайно високою інтенсивністю ерозійних процесів (водній і вітровій ерозії піддається близько 15 млн. га сільськогосподарських угідь, а щорічний приріст еродованих земель становить 80 тисяч гектарів). За останні 30 років площа сільськогосподарських угідь зменшилась в державі на 2 млн. га, з них ріллі на 1 млн. га. При таких темпах третина землі через 25−30 років буде непридатною для сільськогосподарського використання. Щороку в Україні втрачається 600 млн. т ґрунту і до 20 млн. т гумусу, вміст якого в ґрунтах знизився на 20%. Все це є наслідком безвідповідального типу ведення сільськогосподарського виробництва, коли не враховуються еколого-економічні фактори.

1.2 Суть, показники та методика визначення ефективності використання землі

використання земля сільськогосподарський ефективність

Ефективність — це складна економічна категорія, в якій відображається дія об'єктивних економічних законів і висвітлюється одна з найважливіших сторін суспільного виробництва — результативність. Вона є формою виразу мети виробництва.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування усіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат ресурсів. Підвищення ефективності означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержується більше продукції і доходу. Підвищення ефективності:

* сприяє збільшенню виробництва продукції і повнішому задоволенні потреб населення;

* створює умови для зниження роздрібних цін на ринку;

* сприяє збільшенню доходів і рентабельності сільськогосподарських підприємств.

Під ефективністю розуміємо комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Щодо земельних ресурсів, то під економічною ефективністю використання землі розуміємо рівень ведення на ній господарства, що характеризується виходом продукції з одиниці площі і її собівартістю. На мою думку, чим більше виробляється продукції з 1 га земельної площі, тим вища її економічна ефективність.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників [12, с. 76].

До натуральних показників відносять:

· урожайність сільськогосподарських культур;

· виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства — на 100 га ріллі, птахівництва — на 100 га площі посіву зернових).

Натуральні показники, за допомогою яких аналізують рівень використання землі, незважаючи на свою об'єктивність і простоту в обчисленні все ж таки характеризуються обмеженістю застосування. Врожайність окремих культур не дає змоги повно судити про ступінь використання всієї ріллі, оскільки не одні і ті ж культури вирощуються в господарстві різної виробничої спеціалізації. Крім того, не можна порівняти між собою врожайність на орних землях з урожайністю природних кормових угідь, садів і виноградників і визначити показник сукупної врожайності, який в цілому характеризував би рівень використання всіх сільськогосподарських земель. За допомогою натуральних показників (навіть використовуючи дані про затрати праці на одиницю виробленої продукції) досить важко врахувати один з факторів інтенсивності використання землі - затрати, а встановити ступінь використання інших засобів тісно пов’язаних з землею, зовсім неможливо.

До вартісних показників відносять:

· виробництво валової продукції в порівнянних цінах; товарної продукції в поточних цінах реалізації; валового доходу і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

· коефіцієнт віддачі, як відношення вартості валової продукції сільського господарства до витрат на її виробництво.

Узагальнюючим показником, який свідчить про ефективність використання земель в цілому у господарстві є вартість всієї валової продукції в порівнянних цінах і землеробства зокрема, в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь та ріллі. Однак для порівняння ефективності використання землі господарствами, районами, областями (а саме таке порівняння дозволяє встановити відносний ступінь використання угідь) він недостатній. Для загального визначення ефективності використання землі розраховують величину валового і чистого доходу на одиницю земельної площі, розраховують також і умовного чистого доходу як різницю між вартістю всієї валової продукції та затратами на її виробництво.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні -- всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. В першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому -- об'єктивно оцінити результати господарювання.

У господарстві умовну площу сільськогосподарських угідь можна визначити за формулою:

(1. 1)

де: Уп — умовна площа, га;

Пфі — фізична площа і-го виду сільськогосподарських угідь, га;

Бі — бал економічної родючості і-го виду угідь господарства, га;

П — фізична площа сільськогосподарських угідь господарства, га.

Враховуючи економічну родючість землі потрібно розрахувати вартісний показник ефективності використання землі -- землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з гектара угідь, до грошової оцінки цих угідь. Дана методика може бути використана і для оцінки виробничої діяльності структурних рослинницьких підрозділів підприємства, які використовують неоднакові за якістю землі.

Поряд з натуральними і вартісними показниками економічної ефективності використання землі, важливими є показники, що характеризують раціональність використання землі у сільськогосподарському виробництві. До них належать: ступені господарського використання землі, розораності, меліорованості. Ці показники характеризують рівень використання земельних ресурсів.

В умовах інфляції рентний доход обчислюється у натуральних одиницях (у центнерах зерна, який може переводитися у грошовий вираз за поточними або світовими реалізаційними цінами).

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації рентного доходу встановлюється в 33 роки. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу, що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (Ra по Україні встановлено в розмірі 1,6 ц/га) та диференціального рентного доходу:

Rрд = Ra + Rд (1. 2)

де: Ra -- абсолютний рентний дохід;

Rд — диференціальний рентний дохід.

Диференціальний рентний доход з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах зерна) визначається за формулою:

Рдн = (УЦ-3-ЗКнР)Ц (1. 3)

де: Рдн -- диференціальний рентний доход з гектара орних земель (у центнерах);

У -- урожайність зернових з гектара (у центнерах);

Ц -- ціна реалізації 1 центнера зерна, грн;

З -- виробничі затрати на гектар;

КНр -- коефіцієнт норми рентабельності, 0,35.

Підвищення ефективності використання земельних ресурсів є однією з найважливіших народногосподарських проблем, успішне розв’язання якої значною мірою залежить від реалізації господарствами своїх потенціальних можливостей у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції з 1 га землі.

РОЗДІЛ II. РІВЕНЬ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ

2.1 Правовий статус та організаційно-економічна характеристика підриємства

ТОВ «Агрополіс» розташоване в смт. Заводське на Чортківщині Тернопільської області і являє собою добровільне об'єднання на основі оренди власників земельних і майнових паїв з метою виробництва і реалізації продукції рослинництва, її переробки, інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством України. ТОВ «Агрополіс» є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні засоби, оборотні кошти, розрахунковий рахунок в банку.

Керівництво підприємством здійснює директор Тарчинський В. В. ТОВ «Агрополіс» входить до складу потужної диверсифікованої інтегрованої компанії «Кернел», яка працює у агропромисловому секторі України.

На Тернопіллі поля підприємства знаходяться на території 4-х районів: Чортківського, Бучацького, Борщівського та Заліщицького. На орендованих землях працюють в основному місцеві жителі. Господарство гарантує офіційну роботу та легальну зарплату, яка становить понад 3800 грн. При необхідності працівники забезпечуються гуртожитком та під час польових робіт харчуванням за рахунок господарства.

ТОВ «Агрополіс» знаходиться в лісостеповій зоні України, характерними рисами якої є: значна кількість опадів, для зими характерні відлиги, помірна річна амплітуда повітря. Мінімальна температура сягає -20 -25 градусів і припадає на січень — лютий, максимальна близько 30 — 35 градусів і вона може спостерігатись у липні - серпні, помірно тепле літо з достатньою кількістю опадів під час вегетаційного періоду, без стійких атмосферних посух, суховіїв.

Природно — кліматичні умови господарства цілком придатні для вирощування зернових, цукрових буряків, та інших сільськогосподарських культур.

Через землекористування проходить автотраса, яке забезпечує добре сполучення між селами, а також дає можливість ефективної здачі сировини і продукції.

Матеріально — технічна база ТОВ «Агрополіс» має відповідний машинно — тракторний парк, який забезпечує виконання всіх технічних операцій по вирощуванні районом сільськогосподарських культур.

В господарстві є типова центральна ремонтна майстерня та бригадний пункт технічного обслуговування, регулювальний майданчик, майданчик для списаної техніки, майданчик для металобрухту, майданчик для зберігання машин, склади запасних частин, дільниці поточних ремонтів тракторів, сільськогосподарських машин, автомобілів, нафтогосподарство.

Також до складу машинно — тракторної бази ТОВ «Агрополіс» входять інженерно — технічні споруди: дороги, мости, естакада, навантажувально — розвантажувальний майданчик для сільськогосподарської техніки, тракторів, автомобілів, обладнання майстерні, тік, комора, контора господарства.

Основну роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють земельні ресурси. Земельні ресурси — це всі земельні угіддя належать даному господарству. Проведемо аналіз структури земельних ресурсів ТОВ «Агрополіс» (табл.2. 1).

Таблиця 2. 1

Види, розміри і структура земельних угідь ТОВ «Агрополіс»

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхи-

лення (+/-) 2013р. до 2011р.

га

%

га

%

га

%

Площа сільсько-господарських угідь

13 776

100

13 553

100

13 382

100

-394

у тому числі рілля

13 776

100

13 553

100

13 382

100

-394

Із даних таблиці 2.1. бачимо, що площа сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно із 2011 роком зменшилася на 394 га. Площа сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно з 2012 роком зменшилася на 171 га. У структурі сільськогосподарських угідь рілля займає 100%.

Підприємство не може функціонувати без наявності трудових ресурсів, тому проаналізуємо забезпеченість трудовими ресурсами та ефективність їх використання на основі даних таблиці 2. 2

Таблиця 2. 2

Показники забезпеченості трудовими ресурсами та ефективність їх використання в ТОВ «Агрополіс»

Показник

Рік

Відхилення (+,-) 2013 до 2011

2011

2012

2013

2011 р

2012 р

Середньорічна чисельність працездатних, чол.

271

249

225

-46

-24

а)працівників рослинництва

271

249

225

-46

-24

б)працівників тваринництва

-

-

-

-

-

Припадає в середньому на одного працездатного:

а) сільськогосподарських угідь, га

50,8

54,4

59,5

-8,7

-5,1

Як бачимо чисельність працівників протягом трьох років має тенденцію до зменшення, а саме ми спостерігаємо, що у 2013 порівняно з 2011 чисельність працівників скоротилася на 46 осіб. На одного працівника припадає за звітний рік 59,5 га сільськогосподарських угідь.

Ступінь забезпеченості виробничими ресурсами характеризує потенційні можливості сільськогосподарського виробництва, а раціональний їх склад, поєднання і рівень використання забезпечують оптимальний результат виробництва при мінімумі затрат живої і уречевленої праці.

Виробнича діяльність кожного господарства залежить від забезпеченості його основними виробничим засобами. Їх наявність і ефективність використання в господарстві, що досліджується, наведені в табл. 2. 3

Капіталозабезпеченість господарства, тобто забезпеченість основними засобами, визначається як відношення вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь.

Капіталовіддача — це випуск продукції на 1 гривню основних виробничих засобів, тобто відношення вартості валової продукції сільського господарства до вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення.

Капіталомісткість — це величина, обернена капіталовіддачі, вона показує скільки по вартості основних засобів знаходиться в одиниці вартості випущеної продукції.

Капіталоозброєність визначається відношенням вартості основних засобів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працюючих, зайнятих в сільському господарстві.

Таблиця 2. 3

Забезпеченість основними засобами та їх використання в ТОВ «Агрополіс»

Показник

Роки

Відхилення (+/-) 2013 р. до 2011 р.

2011

2012

2013

Вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, тис. грн

51 262

49 026,5

48 928,5

-2333,5

Вартість валової продукції, тис. грн

71 320,5

120 148,0

105 299,0

3978,5

Площа сільськогосподарських угідь, га

13 776

13 553

13 382

-394

Середньорічна кількість працюючих зайнятих в сільському господарстві, чол.

271

249

225

-46

Капіталозабезпеченість, грн/га

3721,1

3617,4

3656,3

-64,8

Капіталовіддача, грн

1,4

2,5

2,2

0,8

Капіталомісткість, грн

0,7

0,4

0,5

-0,2

Капіталоозброєність, грн/чол.

189 158,7

196 893,6

217 460,0

28 301,3

Як видно з даних табл. 2.3 вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення зменшилася у 2013 р. порівняно з 2011 р. на 2333,5 тис. грн. Ріст валової продукції за цей же період склав 3978,5 тис. грн. Капіталовіддача господарства збільшилась на 0,8 грн внаслідок збільшення вартості валової продукції і це є позитивним з позиції виробництва, а показник капіталомісткості зменшився на 0,2 грн в порівняні з 2011 роком і в зв’язку з цим, якщо капіталовіддача має тенденцію до збільшення, то капіталомісткість — до зниження. Капіталоозброєність зросла на 28 301,3 грн/чол, капіталозабезпеченість зменшилась на 64,8 грн/гат і це свідчить, що чим вища у складі основних засобів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних засобів, тим більше продукції буде вироблено на кожну вартісну одиницю основних засобів. ,

Фактором організаційного характеру є розмір підприємства, його спеціалізація, інтенсифікація, кооперування і інше. Господарство можна проаналізувати за допомогою основних і допоміжних факторів. До основного показника належить обсяг виробництва продукції; до додаткових — площа земельних угідь, середньорічна кількість працюючих. Середньорічна вартість основних засобів. Зробимо аналіз динаміки розміру господарства, на основі якої проаналізуємо господарську діяльність підприємства на протязі 2011−2013 року (табл. 2. 4).

Таблиця 2. 4

Показники економічної діяльності ТОВ «Агрополіс»

Показник

Роки

Відхилення (+/-) 2013 р. до 2011 р.

2011

2012

2013

Площа сільськогосподарських угідь, га

13 776

13 553

13 382

-394

Середньорічна кількість працюючих, чол.

271

249

225

-46

Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн

51 262

49 026,5

48 928,5

-2333,5

Вартість валової с/г продукції, тис. грн

71 320,5

120 148,0

105 299,0

3978,5

Вартість товарної продукції, тис. грн

51 605,5

51 336,3

75 841,0

24 235,5

Валовий прибуток (збиток), тис. грн

5672,5

-23 493,7

-10 966

-5293,5

Чистий прибуток (збиток), тис. грн

-3143,5

-14 020,3

-1361

1782,5

З таблиці 2.4 видно, що в 2013 році порівняно з 2011 роком площа земельних угідь знизилася на 394 га. Спостерігається зменшення чисельності працюючих на 46 чол. та зменшення середньорічної вартості основних засобів на 2333,5 тис. грн.

Вартість валової продукції зросла в 2013 р. порівняно з 2011 р. на 3978,5 тис. грн. Вартість товарної продукції збільшилась на 24 235,5 тис. грн, в зв’язку із збільшилась кількість валової продукції і збільшилась її реалізація підприємством.

Валовий прибуток господарства у 2011 р. становив 5672,5 тис. грн, а вже у 2013 р. господарство зазнало збитків у розмірі -10 966 тис. грн, а чистий збиток зменшився на 1782,5 тис. грн внаслідок нестабільного стану економіки.

Валова продукція — це обсяг продукції землеробства виробленої за певний період у грошовому виразі. Одна частина валової продукції споживається в сільськогосподарському виробництві, інша — це товарна продукція, тобто та яка реалізується. Загальний обсяг товарної продукції - це сума всієї продукції, реалізованої на сторону, включаючи внутрігосподарський оборот. Розглянемо структуру товарної продукції ТОВ «Агрополіс» в 2011—2013 роках.

Таблиця 2. 5

Структура товарної продукції ТОВ «Агрополіс»

Вид продукції

Вартість товарної продукції, тис. грн

В середньому за 3 роки, тис. грн

Структура,%

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Зернові та зернобобові

30 765,9

50 568,3

31 831,0

37 721,7

63,3

у т. ч пшениця озима

7958,8

37 560,3

5594,0

17 037,7

45,2

пшениця яра

305,4

-

-

101,8

0,3

кукурудза на зерно

11 519,4

12 847,0

26 237,0

16 867,8

44,7

ячмінь озимий

1432,7

46,0

-

492,9

1,3

ячмінь ярий

9549,6

115,0

-

3221,5

8,5

овес

-

0,3

-

0,1

0

Соя

1336,6

195,0

27 345,0

9625,5

16,2

Цукрові буряки (фабричні)

19 195,6

-

13 256,0

10 817,2

18,1

Інша продукція рослинництва

307,4

573,0

3409,0

1429,8

2,4

Усього по підприємству

51 605,5

51 336,3

75 841,0

59 594,3

100

З таблиці 2.5 видно, що у ТОВ «Агрополіс» у структурі товарної продукції вагому частку займають зернові та зернобобові 63,3%, з них найбільший процент припадає на пшеницю озиму 45,2% та кукурудзу на зерно 44,7%.

Узагальнюючим показником, який характеризує рівень спеціалізації є коефіцієнт спеціалізації, який розраховують за формулою:

, (2. 1)

де — сума питомої ваги товарної продукції окремих галузей;

— порядковий номер товарної продукції по питомій вазі.

Обчислимо коефіцієнт спеціалізації ТОВ «Агрополіс»:

=0,12

Значення коефіцієнта спеціалізації дає підстави зробити висновок, що в ТОВ «Агрополіс» низький рівень спеціалізації.

Загальну оцінку ефективності виробництва в господарстві можна дати, зробивши аналіз виробничо — фінансової діяльності господарства, дані по яких наведені в табл. 2.6.

Таблиця 2. 6

Виробничо — фінансова діяльность ТОВ «Агрополіс»

Вид продукції

2Виробництво, ц

4Реалізація, ц

2/4*100Рівень товарності,%

7Виоучка від реалізації, тис. грн

6Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

6/4Собівартість 1ц реалізованої продукції, грн

7/4Ціна реалізації 1ц, грн.

Фінансові результ.

7−5/5*100Рівень рентабельності,%

7−5прибуток

збиток

Зернові та зернобобові

260 795

260 615

100

31 831,0

49 167,0

188,7

122,1

-

13 614

30,0

Соя

61 210

76 164

80,4

27 345,0

20 983,0

275,5

359,0

7950

-

41,0

Цукрові буряки

821 711

333 554

246,4

13 256,0

15 428,0

46,3

39,7

-

1004

7,1

Ін. продукція рослинництва

-

-

-

3409,0

1041,0

-

-

2446

-

254

Разом по підприємству

-

-

-

75 841

86 619

-

-

4222

5,3

Провівши аналіз таблиці 2.6 можна зробити висновок, що підприємство ТОВ «Агрополіс» у 2013 р. є збитковим, а саме рівень збитковості складає 5,3%.

Із галузей рослинництва прибутковою є соя, рентабельність якої складає 41,0%.

Все це є наслідком зменшення фінансування, нестабільним станом економіки та можливими помилками керівника.

2.2 Земельні ресурси сільськогосподарського підприємства та результат їх використання

Земельні ресурси -- це землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях господарства. За цільовим призначенням земельний фонд поділяється на окремі категорії: землі сільськогосподарських підприємств; землі лісового фонду; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення тощо.

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються на цих землях, та їх співвідношення тобто від структури посівних пощ.

Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати:

· виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;

внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;

· раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;

· виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до грунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тощо.

В результаті цього розглянемо склад і структуру посівних площ ТОВ «Агрополіс»

Таблиця 2. 7

Склад і структура посівних площ ТОВ «Агрополіс»

Культура

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення (+/-) 2013 р. до 2011 р.

га

%

га

%

га

%

Посівна площа — всього

13 776

100

13 553

100

13 382

100

-394

Зернові і зернобобові з них:

9677

70,2

6449

47,6

4079

30,5

пшениця озима

3046

31,5

4388

68,0

914

22,4

кукурудза на зерно

2241

23,2

2061

32,0

3165

77,6

ячмінь озимий

870

9,0

-

-

-

-

ячмінь ярий

3520

36,3

-

-

-

-

соя

1076

7,9

3250

24,0

2643

19,8

цукрові буряки (фабричні)

3023

21,9

3854

28,4

2630

19,7

З таблиці 2.7 ми бачимо, що основне місце в господарстві в 2011 році займає вирощування інших зернових і зернобобових культур, що складає 3,8 га, також відбулось збільшення посівних площ ячменю озимого на 0,3 га. Порівняно з 2009 роком в 2011 році посівна площа під зерновими і зернобобовими зменшилась на 145 га, при тому що посівна площа в загальному збільшилась на 89 га. Все це спричинено не раціональним використанням землі і негативно відображається на посівах сільськогосподарських культур і в галузі тваринництва.

При аналізі розмірів і структури посівних площ особливу увагу приділяють виявленню резервів розширення посівних площ, особливо найбільш високоврожайних і цінних культур. Площу посіву можна збільшити за рахунок меліорації земель і освоєння несільськогосподарських угідь, підвищення рівня використання ріллі для сівби розширенням повторних і міжрядних посівів.

Підсумком складного процесу вирощування сільськогосподарських культур, в якому переплітаються економічний і біологічні процеси відтворення є валовий збір. Валовий збір сільськогосподарських культур — це загальний розмір продукції у натуральному виразі, зібраної з основних, повторних і міжрядних посівів.

Розглянемо динаміку валових зборів сільськогосподарських культур у таблиці 2. 8

Таблиця 2. 8

Валовий збір сільськогосподарських культур у ТОВ «Агрополіс», ц

Культура

Роки

Відхилення (+/-) 2013 р. до 2011 р

2011

2012

2013

пшениця озима

78 436

114 088

24 550

-53 886

кукурудза на зерно

58 442

118 416

236 245

177 803

ячмінь озимий

17 841

-

-

-

ячмінь ярий

34 470

-

-

-

соя

8923

52 050

61 210

52 287

цукрові буряки (фабричні)

924 263

1 718 442

821 711

-102 552

Проаналізувавши таблицю 2.8 можна зробити висновок, що валовий збір пшениці озимої знизився 53 886 ц, а кукурудзи на зерно збільшився на 177 803 ц, інших зернових і зернобобових зокрема ячмінь озимий і ярий у 2013 році не вирощувався, соя у ТОВ «Агрополіс» у 2013 році порівняно з 2011 роком збільшилось на 52 287 ц. Зменшився валовий збір цукрових буряків на 102 552 ц, що зумовлено відсутністю ринків збуту, а також нестабільним станом економіки.

Обсяг валових зборів продукції рослинництва залежить передусім від розміру загальної площі продуктивних земельних угідь господарства, структури цих угідь і посівних площ культур.

Основним напрямом збільшення обсягів продукції землеробства є підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Під урожаєм (валовим збором) розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожайність — це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.

Розглянемо динаміку урожайності сільськогосподарських культур у таблиці 2.9.

Таблиця 2. 9

Динаміка урожайності сільськогосподарських культур у ТОВ «Агрополіс», ц/га

Культури

Роки

Відхилення (+/-) 2013р. до

2011р.

2011

2012

2013

Зернові та зернобобові

19,6

45,5

63,9

44,3

у т. ч пшениця озима

25,8

26,0

26,9

1,1

кукурудза на зерно

26,1

57,5

74,6

48,5

ячмінь озимий

20,5

-

-

-

ячмінь ярий

9,8

-

-

-

соя

8,3

16,0

23,2

14,9

цукрові буряки (фабричні)

305,7

445,9

312,4

6,7

Аналізуючи динаміку урожайності можна сказати, що її рівень по зернових і зернобобових, в тому числі пшениці озимої, кукурудзи на зерно, збільшились на 44,3 ц/га, 1,1 ц/га, 48,5 ц/га, а також зросла урожайність сої і цукрових буряків на 14,9 ц/га і 6,7 ц/га відповідно. Це свідчить про ефективне застосування добрив і догляду за рослинами.

Важливе значення для підвищення врожайності має застосування науково обґрунтованих сівозмін, забезпечення такого чергування культур, при якому всі вони розміщувалися б після хороших попередників. Крім того, велику увагу потрібно приділяти впровадженню прогресивних технологій, передових агротехнічних прийомів обробітку ґрунту і догляду за рослинами.

2.3 Економічна ефективність використання земельних ресурсів у господарстві

Повне задоволення потреб населення в продуктах харчування, галузей легкої промисловості в сільськогосподарській сировині вимагає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі раціонального та ефективного використання землі. Практика господарювання в ринкових умовах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність та ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств передусім залежить від ефективного використання землі.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь (молока, м’яса всіх видів, яловичини, вовни — на 100 га сільськогосподарських угідь; зерна, цукрових буряків та інших продуктів рослинництва, а також свинини — на 100 га ріллі; продукції птахівництва — на 100 га площі посіву зернових культур). До вартісних показників належать вартість валової і товарної продукції, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 сільськогосподарських угідь.

В таблиці 2. 10 можна визначити рівень використання земельних ресурсів.

Таблиця 2. 10

Рівень використання земельних ресурсів ТОВ «Агрополіс»

Показник

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення (+/-) 2013 р. до 2011 р.

Одержано в розрахунку на 100 га ріллі, ц

-пшениця озима

-кукурудза на зерно

-ячмінь озимий

-ячмінь ярий

-соя

-цукрові буряки (фабричні)

За даними табл. 2. 10 можна оцінити рівень використання землі в господарстві. Найбільш ефективно використовуються землі під пшеницею озимою, які становили 34,1 ц/га, іншими зерновими та зернобобовими — 99,4 ц/га та під ріпаком озимим — 39,7 ц/га. Тому збільшення виробництва продукції в ТОВ «Агрополіс» сприятиме підвищенню ефективності використання земельних ресурсів в цьому підприємстві і його ефективного функціонування.

Підвищення ефективності використання земельних ресурсів є однією з найважливіших народногосподарських проблем, успішне розв’язання якої сприятиме ефективному функціонуванню аграрних підприємств. При цьому необхідно зазначити, що передові господарства України досягають досить високого рівня ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Раціонального і ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови здійснення заходів з підвищення родючості ґрунту і охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Виходячи з національних інтересів, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу та інтенсивних технологій у сільському господарстві об'єктивно вимагає врахування не тільки їхнього позитивного впливу на земельні угіддя, а й можливих негативних наслідків, зумовлених специфічним проявом окремих засобів виробництва.

Заходи щодо підвищення ефективності використання землі можуть бути ефективно впроваджені за умови врахування регіональних особливостей сільськогосподарського виробництва, економічних і правових умов господарювання. Реалізація зазначених заходів є основою успішного розвитку сільськогосподарських підприємств, підвищення добробуту народу і зміцнення економіки країни. В зв’язку з цим розглянемо ефективність використання земельних ресурсів у таблиці 2. 11.

Таблиця 2. 11

Ефективність використання земельних ресурсів в ТОВ «Агрополіс»

Показник

Роки

Відхилення (+/-) 2011 р. в до 2013 р.

2011

2012

2013

Площа c/гугідь, га

13 776

13 553

13 382

-394

Валова продукція, тис. грн

71 320,5

120 148,0

105 299,0

3978,5

Товарна продукція, тис. грн

51 605,5

51 336,3

75 841,0

24 235,5

Чистий прибуток,

-3143,5

-14 020,3

-1361

1782,5

Одержано в розрахунку на 100 га с/г угідь:

— валової продукції, грн

— товарної продукції, грн

— прибутку, грн

За даними табл. 2. 11 можна зробити висновок, що вартість валової продукції збільшилась на 346,1тис. грн в 2013 р. порівняно з 2011 р. Водночас прибуток підприємства на 85,2 тис. грн у зв’язку із зменшенням товарної продукції на 9,1 тис. грн. Це зумовлено тим, що підприємство залишає більшу кількість сільськогосподарської продукції для власного використання.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має такий показник як рентабельність земельних ресурсів.

Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають рентабельність в цілому по рослинництву і тваринництву.

Розрахуємо рентабельність земельних ресурсів в 2013−2011 рр.

Таблиця 2. 12

Рівень рентабельності сільськогосподарської продукції в ТОВ «Агрополіс», %

Культура

Роки

Відхилення (+/-) 2013р. до 2011р.

2011

2012

2013

пшениця озима

-21,3

24,3

-15,0

6,3

кукурудза на зерно

-2,0

18,3

-32,5

-30,5

ячмінь озимий

-45,8

15

-

45,8

ячмінь ярий

-23,2

16,2

-

23,2

соя

-69,8

23,4

41,0

110,8

цукрові буряки (фабричні)

-27,7

-

-7,0

20,7

З результатів таблиці 2. 12 видно, що видатки по земельних ресурсах в 2013 р. порівняно з 2011 р. більші ніж прибутки. Основними причинами такого стану було незадовільне використання земельних та трудових ресурсів, недостатня забезпеченість фінансовими та трудовими ресурсами, необґрунтовано високі ціни на матеріальні ресурси в порівнянні з цінами на сільськогосподарську продукцію.

Роль собівартості полягає в збільшенні прибутку і зростанні рентабельності. Проблема зниження собівартості залишається одним з ключових моментів підвищення ефективності виробництва.

Виходячи із місця формування затрат, основними є показники виробничої і повної собівартості.

Собівартість продукції як всякий якісний показник залежить організаційно-технічного рівня підприємства і використання матеріальних, трудових ресурсів, устаткування і виробничих площ.

Визначимо витрати на виробництво 1 ц продукції в ТОВ «Агрополіс»

Таблиця 2. 13

Витрати на виробництво 1 ц продукції в ТОВ «Агрополіс»

Культура

Виробнича

собівар-тість, грн.

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн.

Виробнича собівар-тість

у % до повної

Реаліза-ційна

ціна, грн

Рівень рентабельності

%

2011 р.

Зернові та зернобобові

соя

цукрові буряки (фабричні)

2012 р.

Зернові та зернобобові

соя

цукрові буряки (фабричні)

2013 р.

Зернові та зернобобові

соя

цукрові буряки (фабричні)

Проаналізувавши таблицю 2. 13 з 2013 р. по 2011 р. можна зробити висновок, що збільшення витрат на виробництво продукції свідчать про високий рівень затратності підприємства. Аналіз собівартості окремих видів сільськогосподарської продукції є витратними, оскільки обсяги виробництва невеликі, значна питома вага у собівартості належить виробничим витратам.

Збільшення виробничих витрат є результатом збільшення витрат на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.

А зниження рівня рентабельності сприяють зменшення маси прибутку, збільшення собівартості продукції та погіршенню використання виробничих фондів.

РОЗДОЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

3.1 Організація кількісного і якісного обліку земель підприємства

Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів ведеться державний земельний кадастр. Його дані використовують для охорони землі, регулювання земельних відносин, обґрунтування земельного порядку та ін.

У земельному кадастрі наведено відомості про правових режим земель, їх розподіл серед власників і користувачів за категоріями, якісну характеристику і народногосподарську їх цінність.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Державний облік земель здійснюють у державній земельній книзі, яку веде головний землевпорядник.

У розділі 1 реєструються всі землеволодіння і землекористування району (міста), зазначено загальну площу землеволодінь і землекористувань та їх види. У розділі 2 обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані й осушувані, якими користуються сільськогосподарські підприємства. У 3 розділі обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані і осушувані, якими користуються промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства й організації, а також міста та інші населені пункти. У 4 розділі ведеться облік по агро виробничих група ґрунтів і за механічним їх складом. У розділі 5 наводяться дані про економічну оцінку земель.

Основними документами обліку земель в сільськогосподарських підприємствах є Державний акт на володіння або користування землею і Земельна шнурова книга.

У державному акті на право володіння або користування землею зазначають володаря або користувача, площу землі, її призначення, а також план зовнішніх меж.

Земельна шнурова книга має три розділи. У розділі 1 вказують загальну площу і документ, на основі якого виділена земля. У розділі 2 обліковують землю по угіддях, виділяють зрошувані та осушувані землі, дають їх характеристику. У розділі 3 зазначають присадибні ділянки громадян даного підприємства. Веде цю книгу головних агроном господарства або фермер.

Важливе значення для детальної, якісної оцінки грунтів мають їх агровиробниче групування та бонітування.

Бонітування ґрунтів (від латинського — bonitas — доброякісність) — це спеціалізована генетико-виробнича класифікація ґрунтів, побудована за їх об'єктивними природними і стійко набутими у процесі сільськогосподарського використання ознаками та властивостями, які мають найбільше значення для сільськогосподарських культур, і виражена в кількісних показниках — балах..

Основна мета бонітування — кількісне визначення відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто на скільки один ґрунт краще чи гірше за інший здатний забезпечувати екологічні вимоги сільськогосподарських культур.

В результаті бонітування формуються земельно-оціночні групи ґрунтів, які розташовуються у порядку зростання або убування природної родючості ґрунтів (табл. 3. 1)

Таблиця 3. 1

Бали бонітету ґрунтів по областях України

Республіка, область

Бал бонітету

Природна родючість

Автономна Республіка Крим

37

16,4

Вінницька

40

17,8

Волинська

28

12,4

Дніпропетровська

46

20,4

Донецька

49

21,7

Житомирська

27

11,9

Закарпатська

41

18,2

Запорізька

36

16,0

Івано-Франківська

38

16,9

Київська

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой