Основи управління зовнішньоекономічною діяльністю на макрорівні

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Кафедра фінансів

Контрольна робота

Тема: Основи управління зовнішньоекономічною діяльністю на макрорівні

Чернігів, 2012

Географічна структуру вітчизняної зовнішньоекономічної діяльності

Входження України, як незалежної самостійної держави, у світове економічне господарство фактично розпочалося з 1991 р. З метою аналізу зовнішньоторговельної діяльності країни НБУ кожного року складає платіжний баланс, який являє собою статистичний звіт вартісного вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у вигляді співвідношення надходжень та платежів.

Платіжний баланс є науковим відображенням ступеня інтеграції держави у світове господарство, а сьогодні з’явилися реальні перспективи створення дійсно відкритої економіки в нашій країні за рахунок експорту готової продукції, а не сировини. Крім того, активне використання зовнішньоекономічного фактора сприятиме подоланню негативних тенденцій в економіці.

Однією з найважливіших проблем зовнішньоекономічної діяльності України є перевищення імпортних надходжень над експортними, що негативно впливає на стан національної економіки та імідж нашої держави у світі. Тому вважається доцільним дослідити сучасний стан та динаміку географічної та регіональної структури платіжного балансу України, оскільки правильно побудована та ефективно організована географія експорту та імпорту товарів та послуг може призвести до покращення сальдо платіжного балансу країни.

У даній частині навчальної практики спробуємо проаналізувати географічну та регіональну структуру зовнішньоекономічної діяльності нашої держави. Для цього будемо використовувати дані таблиці 2.1.

Так, експорт товарів в Україні характеризується значною географічною концентрацією: за даними 2011 р. близько 50% його обсягу припадало на сім країн, при цьому, експортні поставки обсягом понад 1 млрд. дол. США Україна здійснювала лише до 11 країн, сумарна частка яких в експорті товарів склала близько 60%.

Таблиця 1 — Географічна структура експорту України

Роки

2007

2008

2009

2010

2011

Регіони світу

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

Всього

49 248

100,0

66 954

100,0

39 703

100,0

51 431

100,0

61 950

100,0

СНД

18 615

37,8

23 809

35,6

13 474

33,9

18 744

36,4

23 724

38,3

в т.ч. Російська Федерація

12 668

25,7

15 736

23,5

8495

21,4

13 432

26,1

18 038

29,1

Азія

10 364

21,0

15 231

22,7

12 132

30,6

13 722

26,8

15 834

25,6

в т. ч. Індія

744

1,5

1006

1,5

1152

2,9

1426

2,8

1955

3,2

Китай

432

0,9

547

0,8

1434

3,6

1317

2,6

1969

3,2

Туреччина

3650

7,4

4633

6,9

2127

5,4

3027

5,9

3394

5,5

Європа

14 774

30,0

19 733

29,5

10 270

25,9

13 839

26,9

16 938

27,3

в т. ч. Німеччина

1645

3,3

1837

2,7

1248

3,1

1499

2,9

1636

2,6

Польща

1637

3,3

2338

3,5

1213

3,1

1787

3,5

2544

4,1

Африка

2792

5,7

3902

5,8

2629

6,7

3019

6,0

2940

4,7

в т. ч. Єгипет

880

1,8

1560

2,3

1013

2,6

1328

2,6

1153

1,9

Америка

2686

5,5

4144

6,2

1124

2,8

2005

3,9

2386

4,1

Основним партнером держави в експорті товарів є Росія, частка якої у загальному обсязі у 2011 р. склала 29,1% і була майже рівноцінною часткам країн Європи (25,6%) та країн Азії (25,3%). У 2011 р. переважна частина експорту України в країни — члени ЄС припадала лише на невеликий перелік держав (Німеччина, Польща, Італія, Словенія, Румунія), а для більшості інших держав ЄС Україна не є помітним економічним партнером.

Тож, очевидно, що нинішня географічна структура експортних поставок України відображає невиразність і слабкість реальної інтеграційної стратегії країни стосовно ЄС.

Основні причини такого становища:

Україна виступає переважно як експортер продукції чорної металургії та інших товарів з невисоким рівнем доданої вартості, є малопомітною на ринках високотехнологічних товарів. Це робить її малоперспективним партнером для регіональної інтеграції як на Заході, так і на Сході. Адже саме високотехнологічні галузі та технічно складні виробництва, здатні оперувати в режимі міжнародної кооперації, є основними сферами інтеграції в сучасній світовій економіці.

В Україні високий рівень монополізації багатьох ринків парадоксальним чином поєднується з відсутністю потужних транснаціональних компаній (ТНК), що реалізують глобальні стратегії маркетингу та інвестицій за кордоном. Але давно відомо, що саме ТНК є основними носіями (суб'єктами) міжнародних інтеграційних процесів. Жодні урядові наміри (декларації, стратегії, програми) не можуть компенсувати відсутність основного механізму інтеграції, пов’язаного з діяльністю ТНК. Українські компанії за своїм фінансовим та організаційним потенціалом конкурентоспроможності сьогодні на порядок поступаються провідним європейським ТНК. І це не може не обмежувати присутність України на ринку ЄС.

Чим більш складним є об'єкт торгівлі, тим більші проблеми мають експортери. Можливо тому, експорт сировини є найпростішим виходом. Однак, експорт сировини або напівфабрикатів значно меншою мірою вимагає створення розвинутих міжнародних органів регулювання, а отже — активно не породжує зв’язків інтеграційного типу.

У регіональному аспекті одним із пріоритетних напрямків у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД. Частка експорту СНД починає зростати з 2009 р. до 2011 р. на 4,4%. Це обумовлено історичними зв’язками та подібністю економічних проблем.

Частка експорту Європи коливається в межах від 25,9% у 2009 р. до 30% у 2007 р., що пов’язано з тим, що в частці вивезених товарів домінують сировина й продовольство: чорні та кольорові метали, добрива, бавовна та волокно, масло й жири, хімічна продукція. Зменшення обсягів вивезених товарів в цей регіон відбувається за рахунок того, що вітчизняна продукція не досить конкурентоспроможна і деяка не відповідає стандартам якості та сертифікації. Будемо сподіватися, що ситуація покращиться після підписання зони вільної торгівлі з ЄС. А можливо й погіршиться через те, що на український ринок безмитно будуть ввозитися дешевші товари за рахунок їх меншої собівартості (науково-технічний прогрес). У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу велике значення мають зв’язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами як Німеччина, Італія, Велика Британія.

Майже третя частина у 2009 р. у структурі експорту України припадає на країни Азії, що пов’язано із збільшенням поставок руд та концентратів залізних, органічних, хімічних сполук, жирів, олії тваринного або рослинного походження, чорних металів, добрив до країн Індії, Китаю та інших азіатських країн з перехідною економікою та економікою, що розвивається. Саме тому аналізований контингент задовольняється сировинною спрямованістю імпорту з України, тому що власних ресурсів недостатньо, та й ціни на українські товари не такі вже й високі.

Таблиця 2 — Географічна структура імпорту України

Роки

2007

2008

2009

2010

2011

Регіони світу

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

млн. грн.

питома вага, %

Всього

60 670

100,0

85 535

100,0

45 436

100,0

60 740

100,0

74 714

100,0

СНД

25 629

42,2

33 569

39,2

19 693

43,3

26 697

44,0

33 906

45,4

в т.ч. Російська Федерація

16 838

27,8

19 414

22,7

13 236

29,1

22 198

36,5

26 635

35,6

Азія

8941

14,7

15 306

17,9

6541

14,4

10 023

16,5

11 952

16,0

в т. ч. Китай

3307

5,5

5602

6,5

2734

6,0

4700

7,7

5756

7,7

Туреччина

972

1,6

1950

2,3

952

2,1

1298

2,1

1316

1,8

Японія

1407

2,3

2796

3,3

520

1,1

802

1,3

885

1,2

Європа

23 048

38,0

30 477

35,6

16 234

35,7

20 003

32,9

24 234

32,4

в т. ч. Німеччина

5830

9,6

7165

8,4

3852

8,5

4603

7,6

6175

8,3

Італія

1789

2,9

2432

2,8

1140

2,5

1390

2,3

1760

2,4

Польща

2920

4,8

4280

5,0

2170

4,8

2789

4,6

2897

3,9

Африка

673

1,1

1559

1,8

618

1,4

874

1,4

879

1,2

Америка

2248

3,7

4191

4,9

2198

4,8

2879

4,7

3567

4,8

в т. ч. США

1397

2,3

2808

3,3

1286

2,8

1767

2,9

2352

3,1

Австралія і Океанія

128

0,02

432

0,5

149

0,3

261

0,4

176

0,2

Географічна структура імпорту України відображена в таблиці 2 Україна проводить зовнішньоторговельні операції майже із 160-ма країнами світу. Охарактеризуємо імпорт в нашу країну деяких з них.

Сьогодні близько 29% українського експорту і 36% імпорту пов’язано з російським ринком. Експорт Росії в Україну формується переважно за рахунок енергоносіїв, а також машин і обладнання. В російських закупівлях переважають продовольчі товари і сировина для їх виробництва (27%), машини і обладнання (19%), чорні і кольорові метали (9,5%). На українському ринку Росія закуповує 14,2% всіх імпортованих нею товарів.

Масштаби і динаміку російсько-українського співробітництва визначають різні чинники, насамперед близькість кордонів, мережа нафто- і газопроводів, що через Україну простягаються до Західної Європи, технологічна і сировинна взаємодія протягом багатьох десятиліть численних підприємств переробної галузі, їх глибока спеціалізація та кооперування.

Можливості розширення торговельних зв’язків між Росією і Україною далеко не вичерпані, насамперед в таких напрямках, як поглиблення співробітництва прикордонних областей в провідних галузях промисловості, зокрема в атомній енергетиці, удосконалення різних форм розрахунків підприємств і банків; перевезення зовнішньоторговельних вантажів різними видами транспорту; створення фінансово-промислових груп.

У зовнішньоторговельній політиці України значна увага приділяється диверсифікації торгівлі з країнами Європи, Азії та Америки. Так, найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій, але імпорт з даної країни в абсолютному вираженні зростає, але її частка зменшується і у 2011 р. становить лише 1,2%.

Співробітництво між ЄС та Україною здійснюється у рамках «Угоди про партнерство і співробітництво» (1992 р.). Так, імпорт від країн Європи коливається в межах 32,4% у 2011 р. до 38% у 2007 р. Позитивами розширення торгівлі з ЄС є ефект від скасування протекціоністських заходів щодо продукції сільського господарства, текстильної галузі, чорної металургії. Актуальним завданням торговельної політики є спрямування процесу експансії європейських компаній на український ринок на позитивний ефект, наприклад, у вигляді розповсюдження високих технологій.

Частка товарообігу України із США не перевищує 4% від загального. Україна перебуває на 68 місці серед приблизно 200 торговельних партнерів США. Розширення українського експорту до США наштовхується на нетарифну практику захисту цього ринку.

Рис. 1 — Аналіз темпів зростання експорту України

Відповідно до даних графіка, можна зробити узагальнення про те, що динаміка темпів зростання експорту найбільш відчутно знизилася у 2009 р., насамперед, через вплив на стан платіжного балансу світової фінансово-економічної кризи, яка «торкнулася» й України. Через погіршення функціонування світового ринку зменшилися як експорт, так і імпорт товарів та послуг, при чому, це відбулося як за рахунок зниження сукупних обсягів зовнішньоторговельного обороту, так і за рахунок зниження цін на продукцію сировинного чи напівфабрикатного характеру, що є основною ланкою експорту нашої країни.

В період відновлення економіки України темпи зростання експорту починають збільшуватися, адже світовий ринок знову повертається до нормального та ефективного функціонування.

Так, обсяги експорту товарів зросли, насамперед, до Китаю — на 65,6% за рахунок поставок руд та концентратів залізних, органічних, хімічних сполук, жирів, олії тваринного або рослинного походження; Індії - на 58,9% через збільшення поставок олії, жирів рослинного та тваринного походження, чорних металів, добрив; Польщі - на 56,3% за рахунок експорту чорних металів, руд та концентратів залізних, електричних машин та ін.

Тобто збільшення обсягів вивозу товарів за останні 2 роки відбувається лише за рахунок сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що говорить про вкрай негативну як товарну, так і географічну структуру зовнішньої торгівлі України.

Проведемо аналіз структури експорту та імпорту України за областями у 2011 р. (рис. 2 і рис. 3).

Рис. 2 — Географічна структура експорту за областями

Географічна структура експорту України є суттєвою проблемою, про що наочно свідчить наявність серед головних експортерів Донецької, Дніпропетровської областей та м. Київ, частка яких становить 53,9% від загального обсягу вивезених за кордон товарів. Через те, що товарна структура експорту має сировинну спрямованість, саме області, які мають заводи і комбінати, що працюють в гірничо-металургійному комплексі, виходять зі своєю продукцією на світові ринки. Держава не приділяє значної уваги необхідності вирівнювання експортної частки кожної області в загальному обсязі експорту країни. Водночас конкретна область має свої історичні, географічні особливості, певний людський, фінансовий, інноваційний та ін. потенціали, ефективне та сплановане використання яких в потрібному руслі призведе до розширення експортного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць.

Наприклад, Тернопільська область експортує лише 0,3% товарів від загального обсягу експорту України. Для того, щоб підвищити її частку, необхідно приділити значну увагу розвитку легкої промисловості, для якої є відповідна сировинна база, людські ресурси. Держава може надати дотації для підтримки даної галузі промисловості. Якщо довести окупність, високу рентабельність проекту, можна залучити вітчизняні та іноземні інвестиції, отримати кредити в банку. Потенціал для розширення експорту має і АРК, частка якої сьогодні 1,1% експорту України. Перспективи має садівництво, виноградарство, виноробство, вирощування баштанних культур. Необхідне створення позитивного іміджу вина вітчизняних товаровиробників на світовому ринку.

Рис. 3 — Географічна структура імпорту за областями

Охарактеризуємо географічну структуру імпорту (рис. 2. 3), яка знову ж таки показує нерівномірність розподілу імпорту товарів та послуг щодо окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Майже половина, а саме, 45,2% загального обсягу імпорту України припадає на м. Київ, а якщо додати ще й частки імспорту таких центрів промисловості України як Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Одеська та Харківська області, питома вага збільшиться до 77,2%. Це пов’язано з тим, що в структурі імпорту значну частку займають енергетичні матеріали, які необхідні для роботи гірничо-металургійного комплексу та інших матеріало- й енергомістких підприємств промисловості національної економіки. Причому, зростання частки імпорту цих матеріалів пов’язане з пільгами при їх перетині митної території України, оскільки більшість з них належать до товарів критичного імпорту. Але незрозумілий той факт, що до списку товарів критичного імпорту потрапили руда і коксівне вугілля, адже через спад виробництва у сфері металургії ринок перенасичений рудою, а група «Метінвест» знизила ціни на внутрішньому ринку. На ринку вугілля подібна ситуація: дефіцит зник — ціна впала [17].

Досить спірне питання, пов’язане із затвердженням всього списку критичного імпорту, до якого, крім зазначених товарів, входять нафта, газ, хімпродукція, живі кури, какао-боби, соя, поліетилен, комбайни зернові, газогенератори та деякі інші товари. Не логічно вивозити за кордон вітчизняну продукцію хімічної промисловості, а потім завозити іноземну, та ще й на пільгових умовах. Соя досить успішно може вирощуватися на території України, а ввезення її з-за кордону на пільгових умовах послаблює вітчизняного товаровиробника. Подібна ситуація із зерновими комбайнами. Тобто, уряд замість того, щоб піднімати національну промисловість, не дає їй можливості розвиватися.

Ретроспектива регулювання валютного курсу НБУ

Валютний курс є вагомим інструментом державної політики, ефективне регулювання якого, як одного з основних складових механізму формування позитивної динаміки макроекономічних показників, є суттєвим фактором створення сприятливих умов для нарощування виробництва та зростання чистого експорту — визначальної складової економічного розвитку країни. Основними формами реалізації валютно-курсової політики є встановлення валютних режимів, а саме:

Режим обмінного курсу без суверенного платіжного засобу — повна відмова від контролю над внутрішньою грошово-кредитною політикою (валюта іншої країни циркулює як єдиний законний засіб платежу або країна належить до монетарного чи валютного союзу).

Режим валютного бюро — монетарний режим, заснований на зобов’язанні держави обмінювати національну валюту на вказану іноземну валюту за твердим валютним курсом (національна валюта випускається проти іноземної і повністю підкріплюється валютними резервами).

Режим фіксованої прив’язки — країна прив’язує свою валюту в межах маржі +;- 1% або менше проти іншої валюти; або до корзини валют країн, найбільших торгових і фінансових партнерів. Грошово-кредитна політика підтримує фіксований курс за допомогою прямих інтервенцій або опосередкованого впливу.

Режим повзучої прив’язки — курс національної валюти прив’язується до іноземної валюти, але може бути скоригований при зміні визначеного ринкового індикатора відповідно до попередньо встановлених правил (існує режим повзучої прив’язки з коридором — курс національної валюти підтримується в рамках коливань від центрального курсу принаймні на 1%, або маржа між мінімальним і максимальним курсом перевищує 2%.

Не існує єдиної думки вчених про те, який режим валютного курсу краще використовувати. Ми вважаємо, що оптимальний варіант грошово-кредитного регулювання курсу національно валюти по відношенню до іноземних грошових одиниць має встановлюватися для кожної країни окремо залежно від особливостей національної економіки, динаміки соціально-економічного розвитку, і навіть географічного розташування та менталітету населення.

В даній практичній роботі спробуємо проаналізувати ретроспективу регулювання валютного курсу НБУ протягом існування незалежної України; визначити найбільш ефективний режим для національної економіки.

Становлення незалежної України неодмінно пов’язано з реалізацією валютної політики, яку, залежно від особливостей економічного розвитку країни, можна поділити на певні етапи. Основні засади валютної політики були сформовані в умовах економічної кризи, що супроводжувалася значним зростанням рівня інфляції, дефіциту бюджету, спадом виробництва та порушенням існуючих зв’язків між республіками колишнього Радянського Союзу.

Таблиця 3 — Темпи зміни курсу карбованця до долара США

Роки

1992

1993

1994

1995

Курс карбованця до долара США (на кінець періоду)

638

12 610

104 200

254 520

Темп девальвації, %

-

1876,49

726,33

144,26

Для періоду 1991 — 1995 рр., коли в обігу функціонував карбованець, характерні такі ознаки, як відсутність законодавства з питань валютного регулювання, незначні обсяги валютних резервів НБУ і реальна можливість їх повного вичерпання в умовах девальваційного тиску на курс національної валюти. З 1992 р. НБУ почав використовувати валютні інтервенції, за допомогою яких формувався курс національної валюти відносно інших валют. Але в більшій мірі здійснювалося регулювання не валютної, а грошово-кредитної політики через кредитування уряду та реального сектора економіки. Унаслідок безконтрольної кредитної емісії та спаду національного виробництва національна валюта стрімко девальвувала, про що свідчать дані таблиці 2.3. З метою утримання економічного спаду було запроваджено низку заходів: встановлено граничний розмір маржі між курсом купівлі та продажу іноземної валюти за безготівковими операціями не більше як 2,5% від офіційного валютного курсу, за готівковими операціями — не більше 2,5% від подвоєного офіційного валютного курсу. З листопада 1993 р. було запроваджено фіксований курс гривні, що призвів до абсолютного зростання курсу карбованця до інших валют, але все ж позитивним наслідком було зменшення темпів приросту девальвації з 1876% у 1993 р. до 144% у 2005 р. для досягнення таких результатів було припинено торги валютою на УМВБ (продаж здійснювався за офіційним курсом Тендерним комітетом).

З метою створення стабільних умов функціонування валютного ринку та створення передумов для проведення грошової реформи у листопаді 1994 р. було змінено порядок визначення і використання курсу карбованця, наслідком чого стала лібералізація та децентралізація внутрішнього валютного ринку України. З 1996 р. запроваджено режим валютного коридору коливань курсу карбованця. Це дозволило досягти змін у співвідношенні попиту і пропозиції валюти: обсяги продажу валюти зросли, а її пропозиція на ринку почала перевищувати попит у 1,5 рази, що в значній мірі було обумовлене поліпшенням зовнішньоекономічної діяльності країни. Так, у 1996 р. обсяги експорту товарі та послуг зросли на 19,1%, а імпорту — на 17,4%. Зміцнення позицій карбованця дозволило значно знизити інфляційні очікування, а величина курсу почала формуватися під впливом попиту та пропозиції.

На основі вище зазначеної передумови у вересні 1996 р. запроваджено внесення до обігу гривні. З цього часу у динаміці курсу національної валюти спостерігалися як періоди стабільності, так і значних курсових коливань. Графічний аналіз динаміки обмінного курсу гривні дає змогу виділити основні періоди, що характеризуються різними темпами зміни валютного курсу, а також макроекономічними умовами реалізації курсової політики та чинниками впливу на курс гривні (рис. 4).

Рис. 4 — Динаміка курсу гривні до долара США

Відповідно до графіка, можна сказати, що відбувається циклічне повторення основних періодів коливань валютного курсу гривні до долара США: адаптаційного, кризового та стабілізаційного з 2008 р.

Адаптаційний період (1996 — 1997 рр.) характеризується припливом валюти та перевищенням її пропозиції над попитом, що забезпечувалося шляхом випуску МФУ короткострокових облігацій внутрішньої державної позики та реалізацією їх нерезидентам для фінансування дефіциту державного бюджету. Тиск коштів нерезидентів протягом року можна поділити на 2 періоди. У січні - серпні 1997 р. з метою нейтралізації надлишкової пропозиції доларів США НБУ проводив політику стримування надмірної ревальвації гривні шляхом викупу надлишкової пропозиції іноземної валюти. З вересня 1997 р. характерною рисою було забезпечення некерованості обмінного курсу в межах валютного коридору 1,7 — 1,9 гривні за долар США.

Використання такого інструменту регулювання валютного курсу дало можливість визначити чіткі орієнтири для учасників зовнішньоекономічної діяльності, а жорстка верхня межа стала важливим антиінфляційним фактором, що дало змогу попередити інфляційні очікування й ефективно стримувати темпи внутрішнього знецінення гривні. Система валютного коридору відіграла значну роль при проведенні грошово-кредитної політики в 1997 — 1998 рр. та в першому півріччі 1999 р.

Таблиця 4 — Темпи зміни курсу гривні до долара США протягом 1996 — 2011 рр.

Роки

Курс гривні до долара США (на кінець періоду)

Темп девальвації (+), ревальвації(-), %

1.

1996

1,889

5,30

2.

1997

1,899

0,53

3.

1998

3,427

80,46

4.

1999

5,216

52,20

5.

2000

5,435

4,20

6.

2001

5,299

-2,50

7.

2002

5,332

0,62

8.

2003

5,332

0,00

9.

2004

5,305

-0,51

10.

2005

5,050

-4,81

11.

2006

5,050

0,00

12.

2007

5,050

0,00

13.

2008

7,700

52,48

14.

2009

7,985

3,70

15.

2010

7,962

-0,29

16.

2011

7,990

0,35

Упродовж кризового періоду знецінення гривні відбувалося значними темпами. У 1998 — 1999 р. валюта знецінилася на 174,7% (табл. 4). Основними причинами такого знецінення стали негативний вплив російської фінансової кризи, а також прорахунки у фінансово-грошовій політиці, відсутність довгострокової стратегії монетарної та валютно-курсової політики. У свою чергу, економічні та адміністративні заходи НБУ, спрямовані на стримування девальваційного тиску та зменшення попиту на іноземну валюту здійснювали короткостроковий вплив на динаміку валютного курсу гривні. Разом з тим, формування валютного курсу у 1998 — 1999 рр. відбувалося за умов позитивного економічного розвитку. Темпи падіння реального ВВП знизилися з 1,9% у 1998 р. до 0,2% у 1999 р., дефіцит зведеного бюджету скоротився з 2,2% до 1,5% ВВП за цей же період. Зменшення темпів падіння реального ВВП виступало чинником підвищення курсу національної валюти внаслідок зростання попиту на гривню.

В свою чергу, вичерпання в попередній період валютних резервів НБУ (з 2341 млн. дол. США у 1997 р. до 761 млн. дол. США у 1998 р.), необхідність їх поповнення для обслуговування й погашення зовнішнього боргу, стало причиною відмови НБУ від проведення інтервенцій на підтримку курсу гривні. Так, 88% загальних витрат з валютних резервів у 1998 р. спрямовувались на обслуговування зовнішніх платежів уряду.

Тому з метою послаблення негативних наслідків російської кризи, а також запобігання відпливу іноземної валюти на надмірного впливу ажіотажного попиту на знецінення гривні, на валютному ринку була запроваджена обмежувальна модель валютного регулювання, що діяла протягом вересня — грудня 1998 р. Запровадження адміністративних обмежень та обов’язкового продажу валюти (50%) дозволило тимчасово стабілізувати валютний курс у межах встановленого валютного коридору, однак, не зважаючи на це, девальвація у 1998 р. була максимальною, складаючи 80,5%.

Реалізація валютно-курсової політики протягом 1999 — 2004 рр. проводилася в умовах виходу з економічної кризи та поступового економічного зростання, зумовленого нарощенням обсягів виробництва, зниження рівня інфляції тощо. З другого півріччя 1999 р. від режиму валютного коридору НБУ перейшов до режиму плаваючого обмінного курсу, а з лютого 2000 р. таку політику визнано офіційною, що стало логічним продовженням послідовної політики лібералізації валютного ринку в попередньому році. Введення режиму сприяло стабілізації курсу національної валюти, що призвело до зменшення коливань валютного курсу гривні у всіх секторах валютного ринку при загальному зростанні обсягу операцій. Отже, забезпечення високого ступеня контролю за валютним ринком та стабільності національної грошової одиниці у 2000 р. було досягнуто завдяки використанню суто ринкових методів регулювання та управління грошово-кредитною системою, що підтвердило правильність застосування НБУ відповідних інструментів монетарної політики.

У період 2000 — 2004 рр. НБУ в умовах офіційного проголошення запровадження плаваючого валютного курсу фактично утримував його на встановленому рівні, дозволяючи лише незначні коливання. Проте, з 2005 р. центральний банк України фактично надає більшої гнучкості національній грошовій одиниці (значення офіційного обмінного курсу наближає до ринкового).

Із 2005 р. відбувається сповільнення темпів економічного зростання. Це призвело до запровадження невідкладних заходів НБУ, зокрема для зниження тиску на валютний курс гривні через перевищення її пропозиції над попитом було проведено ревальвацію гривні на 4,8%. Лібералізація валютної політики супроводжувалась встановленням жорсткіших вимог у сфері валютного регулювання та підвищення відповідальності за порушення вимог валютного законодавства. Впродовж 2005 — 2007 рр. спостерігається тенденція до підтримання НБУ стабільності валютного курсу на рівні 5,05 грн. за долар США. Режим валютного регулювання мав фіксацію до долара.

Розгортання світової фінансової кризи внесло свої корективи у роботу національного валютного ринку. Починаючи з вересня 2008 р. ситуація змінилася, насамперед, через суттєве скорочення надходжень іноземної валюти в країну через економічний спад у регіонах світу та зниження надходжень виручки від експорту продукції (падіння світових цін на традиційні товари експорту). Для втримання зростання попиту на іноземну валюту, зменшення девальваційних очікувань у суспільстві, зниження факторів знецінення національної одиниці НБУ запроваджено низку заходів у сфері валютно-курсової політики (встановлення жорстких обмежень на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку). Це сприяло певній стабілізації валютного ринку, що супроводжувалось зниженням спекулятивних операцій з іноземною валютою, в результаті деякі обмеження були зняті. З 2008 р. валютне регулювання НБУ здійснюється з використанням режиму валютного плавання. Вимушений перехід до гнучкого режиму курсоутворення гривні у 2008 р. в умовах поглиблення фінансової кризи супроводжувалося посиленням негативної динаміки основних макроекономічних показників. Таким чином, мінімізацію негативного впливу зміни режиму валютного курсу та прискорення темпів економічного розвитку країни можна досягти шляхом впровадження гнучкого режиму в умовах позитивної тенденції зростання чистого експорту, що може бути досягнуто виробництвом якісної та конкурентоспроможної продукції.

Циклічність коливань валютних курсів підтверджує період 2008 — 2011 рр. — стабілізаційний етап. Протягом цих років НБУ проводив оперативні дії з метою нівелювання різких курсових коливань гривні щодо інших валют для попередження розбалансування ситуації на валютному сегментів грошово-кредитного ринку. Курсова політика у 2010 р. сприяла стабільності гривні. У цілому номінальний обмінний курс гривні мав тенденцію до зміцнення.

Висновки

експорт імпорт валютний курс

Найбільший дефіцит зовнішньої торгівлі товарами з Росією, Німеччиною (формують автомобілі), Китаєм. Ці країни — великі світові експортери, не винятком, є і Україна, було б дивно, якби з ними сальдо платіжного балансу було профіцитним.

Значні обсяги профіциту з Туреччиною (можна створювати зону вільної торгівлі, митний союз), Італією та Індією (головна частка експорту — продукти харчування для значного населення).

Якщо аналізувати регіони світу, то останніми роками Україна з Європою, СНД, Америкою здійснює зовнішньоекономічні зв’язки з дефіцитом. Лише торгівля з Азією та Африкою забезпечили профіцит.

Серед країн світу найголовнішими зовнішньоторговельними партнерами є Російська Федерація (РФ), ЄС, США. На них припадає приблизно 2/3 обсягу зовнішньої торгівлі України.

За економічними потенціалами Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання залишає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важливими періодом депресії в економіці, пов’язаної з структурними перетвореннями. Тому досягнення позитивного сальдо торговельного балансу може бути досягнуто за ефективної взаємодії як товарної, так і регіональної структури зовнішньої торгівлі. Необхідно провести ряд заходів по підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це дозволить розширити Україною світові ринки збуту товарів, завоювати нові ринки та удосконалити структуру існуючих. Треба в найближчий час внести певні корективи щодо концентрації регіональної структури експорту та імпорту країни, оскільки декілька областей більш, ніж на половину зв’язані торгівельними зв’язками з країнами світу.

Жодна країна сьогодні не крокує до повної самостійності, але більшість з них намагається так сформувати структуру своєї зовнішньої торгівлі, щоб якнайменше залежати від іноземного контролю над попитом та пропозицією.

Реалізація валютно-курсової політики в Україні здійснюється у відповідності до поставлених завдань, основними з яких нині є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Становлення валютно-курсової політики з прийняттям незалежності відбувалося паралельно із становленням банківської та грошово-кредитної системи України.

Далі розвиток валютного ринку відбувався на етапі запровадження низки заходів із подолання гіперінфляції та зниження стрімкого знецінення національної валюти.

Призупинення економічного спаду сприяло лібералізації валютного ринку з одночасним посиленням контролю за валютними операціями, що характерно для тривалого періоду розвитку національної економіки. Але протягом останніх років відбувається застосування жорстких адміністративних заходів у сфері валютного регулювання, що обумовлено фінансово-економічною кризою та спрямовано на стабілізацію економічної ситуації.

Отже, ефективна реалізація валютної політики, застосування найбільш оптимального режиму валютного курсу в умовах глобалізації економічних процесів має сприяти посиленню конкурентоспроможності товаровиробників та сталому поліпшенню макроекономічних показників.

В сучасних ринкових умовах найбільшою популярністю та ефективністю користується режим гнучкого валютного курсу.

Проте його запровадженню в Україні має передувати прийняття та погодження концепції розвитку валютного режиму на всіх рівнях, що усуне незадоволення суспільства, підвищить його довіру до валютної політики НБУ та знизить ризик можливого уповільнення економічного розвитку країни.

Мінімізацію негативного впливу зміни режиму валютного курсу та прискорення темпів економічного розвитку країни можна досягти шляхом впровадження гнучкого режиму в умовах позитивної тенденції зростання чистого експорту, що може бути досягнуто виробництвом якісної та конкурентоспроможної продукції.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой