Основи фінансового менеджменту в банку

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Основи фінансового менеджменту в банку

Питання № 3. Основні показники, що використовуються при оцінці ефективності менеджменту банку

Оцінка ефективності менеджменту банку є одним із найважливіших завдань економічного аналізу, вирішення якого ґрунтується на застосуванні методу коефіцієнтів. Сутність методу коефіцієнтів полягає у побудові системи взаємозв'язаних показників, які всебічно характеризують стан і динаміку об'єкта дослідження. Розраховані коефіцієнти дають змогу фінансовому аналітику поглибити висновки про фінансовий стан банку, оскільки абсолютні значення дають повну картину лише у виняткових випадках.

Показники ефективності менеджменту банку розраховують за результатами діяльності банку за рік. При розрахунках за квартал чи півріччя показники необхідно приводити до річного рівня.

Основними показниками, які характеризують ефективність менеджменту банку, є такі:

— норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу);

— рентабельність (прибутковість) активів;

— рентабельність витрат;

— чистий спред;

— чиста процентна маржа;

— рівень іншого операційного доходу.

Ці показники та коефіцієнти загальної дохідності активів та дохідності процентних активів дають змогу досить повно охарактеризувати діяльність банку з погляду її ефективності.

Норма прибутку на капітал (Rк) характеризує ефективність використання капіталу і розраховується як відношення чистого прибутку (ЧП) до балансового капіталу (К). Даний коефіцієнт показує, скільки чистого прибутку припадає на 1 грн. капіталу банку і характеризує економічну віддачу капіталу. У світовій практиці норма прибутку на капітал (ROE) є основним показником ефективності діяльності банку. Норма прибутку на капітал розраховується за формулою:

(1)

Банк працює ефективно в тому разі, коли значення показника не менше 15%.

Рентабельність активів (Rа) визначається відношенням чистого прибутку до сукупних активів банку, тобто до ресурсів, що управляються. Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його менеджерів, які підтримують оптимальну структуру активів і пасивів з погляду доходів і витрат. Тому у світовій практиці багато спеціалістів вважають даний показник (ROA) найкращим показником для оцінювання ефективності роботи менеджерів банку.

. (2)

Банк ефективно використовує наявні ресурси в тому випадку, коли значення показника не менше 1%.

Група часткових показників (за типами клієнтів, видами операцій тощо) відношення прибутку до середньої суми активів чи прибутку до середньої суми дохідних активів являє собою значну інформаційну цінність в оцінці результативності виробництва і реалізації окремих послуг і діяльності банку в цілому. Тенденція зростання даних показників забезпечується високою якістю менеджменту, збільшенням операційних ризиків (економічно виправданих чи ні). Рентабельність витрат (Rв) визначається як відношення прибутку до витрат. Цей показник характеризує рівень віддачі витрат банку й оцінює суму прибутку, що припадає на одиницю витрат.

. (3)

Чистий спред (ЧС) характеризує рівень узгодженості процентної політики банку за кредитними і депозитними операціями. Аналіз чистого спреду пов’язаний із процентною політикою банку, яка відображається у динаміці процентних ставок за активними і пасивними операціями. Чистий спред — це різниця між середніми процентними ставками, отриманими і сплаченими. За його допомогою визначається необхідна мінімальна різниця між ставками за активними і пасивними операціями, яка дасть змогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значення показника 0). Оптимальне значення показника не менше 1,25%.

, (4)

де ПД — процентні доходи за кредитними операціями;

КП — кредитний портфель;

ПВ — процентні витрати за депозитами;

ПЗ — підпроцентні зобов’язання.

Чиста процентна маржа (ЧПМ) дає змогу оцінити здатність банку утворювати чистий процентний дохід, використовуючи загальні активи. До деякої міри можна вважати, що цей показник характеризує ефективність структури активів банку. Чиста процентна маржа обчислюється як відношення чистого процентного доходу (ЧПД) до загальних активів банку (А):

, (5)

де ПД — процентний дохід;

ПВ — процентні витрати.

Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі й інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Оптимальним значенням показника є 4,5%. Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є: зниження процентних ставок за кредитами; подорожчання ресурсів; скорочення питомої ваги дохідних активів у загальному їх обсязі; хибна процентна політика.

Рівень іншого операційного доходу (ІОД) відносно загальних активів (А) характеризує ступінь залежності фінансового стану банку від «нетрадиційних» доходів. Збільшення цього показника може свідчити про здорову диверсифікацію платних послуг або про хибне тяжіння до спекулятивних прибутків для покриття дефіциту основного процентного доходу банку.

. (6)

За своїм складом наведені коефіцієнти поєднують періодичні показники, тобто показники, обчислені за відповідний період (дохід, витрати, прибуток), і моментні показники, абсолютний розмір яких визначається на відповідний момент часу згідно з балансом (активи, капітал). Для поєднання таких показників застосовують два алгоритми. Перший, більш точний, передбачає обчислення на основі динамічного ряду моментних показників середньої хронологічної, за якою, власне, і визначаються середні моментні показники. Такий підхід вимагає залучення проміжної інформації для побудови динамічного ряду. Якщо ж аналітик не має змоги залучити відповідні дані, застосовують другий алгоритм розрахунку, згідно з яким моментні показники визначаються на кінець періоду, протягом якого обчислено періодичні показники.

Крім розглянутих показників, для характеристики ефективності діяльності банку можна залучати коефіцієнти, що визначають ефективність діяльності працівників банку. До таких коефіцієнтів належать продуктивність праці та рентабельність витрат на персонал.

Оскільки оплата праці є найголовнішою складовою непроцентних витрат банку, то продуктивність праці співробітників банку, яку вимірюють з урахуванням чисельності штату і витрат на його утримання, може свідчити про ефективність роботи самої установи. Однак продуктивність роботи слід оцінювати, зважаючи на той факт, що у поточний період часу економія на зарплаті (за рахунок її значного зниження або скорочення чисельності працюючих) може призвести до погіршення якості та послаблення мотивації до роботи, а з часом і до зниження ефективності роботи банку.

Продуктивність праці (ПП) показує, скільки чистого прибутку (ЧП), отримано у досліджуваному періоді у розрахунку на одного працівника (П):

. (7)

Рентабельність витрат на персонал (Rв. п) вимірює окупність витрат на утримання працівників, демонструє чистий ефект від рішень щодо мотивації праці співробітників незалежно від того, спрямовані ці рішення на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату чи на високі видатки для висококваліфікованих працівників. Він визначається відношенням чистого прибутку (ЧП) до витрат на персонал (ВП):

. (8)

В аналізі наведених коефіцієнтів передбачаються такі етапи:

1) побудова системи коефіцієнтів ефективності діяльності банку;

2) обчислення звітного і базисного показників за кожним коефіцієнтом, що увійшов до створеної системи показників;

3) визначення абсолютної і відносної змін коефіцієнтів у звітному році;

4) оцінювання зміни показників ефективності діяльності банку у звітному періоді;

5) загальна оцінка ефективності діяльності банку за сукупністю показників.

Питання № 54. Розробка кредитної політики банку

У сучасному діловому світі банківський кредит є основним елементом стимулювання відтворювальних процесів в економіці та головним джерелом забезпечення грошовими ресурсами поточної діяльності підприємств усіх форм власності. Головною проблемою становлення фінансово-кредитного механізму виступає досить висока ризикованість кредитних операцій, що потребує дієвої кредитної політики, яка б враховувала механізм мінімізації ризику.

У сучасних умовах господарювання, з метою забезпечення ефективної кредитної діяльності, комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації [13]. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями — основа фінансової і ринкової стабільності комерційних банків [5].

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних завдань банку, а також економічної кон’юнктури. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля.

Кредитна політика повинна розроблятися і провадитися як на макро-, так і на мікрорівні [17].

Під кредитною політикою розуміють розроблену комерційним банком систему стратегічних цілей його діяльності у галузі надання кредитів та відповідних механізмів ефективної реалізації цих цілей. Кредитна політика банку — це своєрідна філософія банківського бізнесу, яка визначає внутрішньобанківську процедуру видання кредиту, документообороту, моніторинг кредитного портфеля, роботу з проблемними кредитами, встановлення процентних ставок.

На думку Вовчак О. Д. та Рущишина Н. М., кредитна політика — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку на основі принципів: повернення, строковості, цільового використання, забезпеченості, платності [4].

Головна мета кредитної політики будь-якого банку — досягти комерційного зростання шляхом зміцнення та підвищення надійності якості кредитного портфеля банку, а також збільшення доходів від кредитування інвестиційної діяльності фізичних та юридичних осіб у межах допустимого ризику.

Кредитну політику слід розробляти з урахуванням стратегії й тактики банку у сфері управління активними операціями, вона зумовлює основні напрями кредитної діяльності [9, с. 32]. До них слід віднести: стандарти і критерії діяльності банківських працівників, які відповідають за надання кредитів; основні дії менеджерів, які приймають стратегічні рішення у сфері кредитування; принципи оцінки та контролю якості управління кредитною діяльністю банку.

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує чіткого формулювання цілей кредитування, узгодження їх із загальною політикою і стратегією банку. Загалом кредитна політика має відображати такі ключові моменти:

1. Організація кредитної діяльності.

2. Управління кредитним портфелем.

3. Контроль за кредитним процесом.

4. Ліміти за окремими напрямками кредитування.

5. Механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг).

6. Формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Відповідно до положення «Про здійснення банками фінансового моніторингу» [14] відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на кредитний комітет банку.

Голова правління банку визначає кредитну політики, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментів ринку), по-друге, нормами та правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу й реалізують ці пріоритети на практиці. Тому здатність управляти банківським ризиком залежить, по-третє, від компетентності керівництва банку та рівня кваліфікації персоналу, який займається відбором кредитних заяв і розробкою умов кредитних згод [3].

Розробка формування кредитної політики для кожного окремого комерційного банку означає врахування ряду факторів, які впливають на пріоритетність та її напрямки.

Розглядаючи кредитну політику як елемент банківської політики, важливо зазначити, що цілі кредитної політики тісно переплітаються зі стратегічними цілями банку, виходячи з цього, головна мета кредитної політики банківської установи повинна полягати у створенні умов для ефективного розміщення залучених коштів у кредитну діяльність, забезпечуючи цим стабільне зростання банку та його прибутків.

При розробці кредитної політики банківської установи не менш важливим моментом є визначення принципів, на основі яких формується кредитна політика. Аналізуючи різні точки зору щодо основних принципів, кредитної політики банківської установи, доцільно виділити принципи: ефективності, пріоритетності, ієрархічності, узгодженості, дохідності, надійності, технологічності кредитного процесу, системного управління кредитними ризиками, регламентації [7].

Удосконалення практики кредитування потребує розробки оптимальної для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Загальні орієнтири кредитування мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні.

Утіленням кредитної політики банку є його кредитний портфель. Саме обсяг та якість кредитного портфеля відображають ступінь реалізації кредитної політики банку, яка є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. У цьому контексті важливим є процес управління кредитним портфелем банку, метою якого є забезпечення максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами [18].

Розробка кредитної політики передбачає підготовку меморандуму з кредитної політики, який має забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Складання меморандуму, як і контроль за виконанням його вимог, здійснює кредитний комітет банку.

Меморандум є конфіденційним документом, позаяк містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у самому банку його доводять до відома тільки тих працівників, які безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування [1, с. 103]. Водночас, меморандум є основою для контролю та спостереження за організацією кредитного процесу, інструктивним матеріалом для працівників підрозділів, які здійснюють кредитування, інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів.

Отже, кредитна політика окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності та визначає конкретні способи і методи її реалізації з метою максимізації дохідності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування. Але сама по собі кредитна політика, якою б якісною вона не була, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Вирішальне значення має організація роботи з добору та управління кадрами, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

З метою покращення стану власної кредитної політики банківська установа може вдаватися до заходів втручання у діяльність «проблемного» позичальника. Таким кроком може бути створення тимчасової адміністрації у складі працівників банку, завданням якої має бути вжиття заходів щодо покращення фінансового стану позичальника та створення сприятливих можливостей погашення наявної заборгованості.

У цьому випадку дії менеджменту повинні спрямовуватися на здійснення проектів щодо недопущення переведення позик у нижчу категорію ризику та переведення кредитів у вищу категорію за рахунок покращення якості обслуговування боргу та фінансового стану позичальника.

На основі вищезазначеного слід визначити кредитну політику банківської установи як сформульовану в банківських документах позицію керівництва банку щодо цілей, пріоритетів та принципів кредитної діяльності, методів реалізації їх на практиці, організації кредитного процесу, яка дозволить досягти оптимального співвідношення дохідності та ризику. У процесі розробки кредитної політики банківської установи необхідно враховувати рівень розвитку економіки країни, банківської системи та конкретного банку.

менеджмент банк кредитна політика

Тести

2. Який метод спільного управління активами і пасивами може призвести до погіршення ліквідності банку:

а) метод об'єднання джерел фондів;

б) метод розподілу джерел фондів;

в) збалансований метод;

г) зазначені методи не впливають на ліквідний стан банку.

Правильна відповідь б)

Завдання ефективного управління ліквідністю ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обґрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямками використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Найкраща для банку позиція ліквідності характеризується наявністю надлишку ліквідних засобів, і менеджмент повинен мати план інвестування цієї частини коштів з метою максимізації прибутків. За такого підходу банки оцінюють не реальні, а очікувані потреби в ліквідних засобах, ґрунтуючись на певних імовірнісних характеристиках настання різних ситуацій. Це дозволяє не формувати реальний резерв ліквідних засобів, а лише планувати діяльність з фінансування можливого відпливу грошових коштів.

12. Який норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов’язань протягом одного календарного місяця:

а) норматив короткострокової ліквідності;

б) норматив поточної ліквідності;

в) норматив миттєвої ліквідності;

г) вірна відповідь а) та в).

Правильна відповідь б)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Цей норматив визначається:

(9)

де Апв — активи первинної та вторинної ліквідності;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу поточної ліквідності;

З — зобов’язання банку: як співвідношення активів первинної та вторинної

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.

22. Якщо банком використовується метод умовного ціноутворення депозитів, які з цих умов збільшують процентну ставку за депозитами:

а) можливість довкладання;

б) нарахування простих процентів;

в) нарахування складних процентів;

г) виплата процентів в кінці строку договору;

д) виплата процентів щомісяця;

ж) ці умови не вливають на розмір проценту за депозитом.

Правильна відповідь ж)

Метод умовного ціноутворення (диференціація тарифних та (або) процентних ставок для окремих вкладників передбачає встановлення процентних ставок за депозитом залежно від умов депозитів. Загальним правилом є таке: якщо умова вигідна банку, пропонуються більш вигідні умови, і навпаки.

Фактори, які впливають на встановлення процентної ставки за депозитами до запитання, такі:

— мінімальний середній залишок на рахунку протягом визначеного періоду;

— кількість операцій за рахунком.

При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами основним чинником є строк, на який розміщені кошти. Чим більший строк, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Інші фактори, що впливають на встановлення процентів за строковими депозитами, такі:

— сума депозиту;

— валюта внеску;

— можливість поповнення;

— можливість дострокового вилучення та ін.

Клієнт обирає той банк і той вид внеску, які мають мінімальний розмір комісійних зборів за послуги і (або) максимальний процентний прибуток.

32. Відкрита валютна позиція — це…

а) активи в валюті більше пасивів в валюті;

б) пасиви в валюті більше активів в валюті;

в) активи в валюті дорівнюють пасивам в валюті;

г) всі відповіді вірні

Правильні відповіді а) і б)

Валютна позиція -- це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. Валютна позиція буває: закрита і відкрита.

При рівності вимог і зобов’язань банку позиція вважається закритою, при нерівності вимог і зобов’язань банків -- відкритою.

42. Оберіть з наведеного переліку основні дії банку у випадку дефіциту ліквідних коштів в плановому періоді:

а) планування закінчення строків угод за активними операціями в цьому періоді;

б) планування закінчення строків угод за пасивними операціями в цьому періоді;

в) зниження обсягу залучення коштів з фінансових ринків;

г) плановий продаж ліквідних активів;

д) використання надлишку ліквідності з попередніх часових інтервалів, що інвестовані в активи зі строком погашення в даний період.

Правильні відповіді всі окрім в).

Одним з джерел покриття дефіциту в ліквідних коштах банку є залучення коштів на грошовому ринку, а зниження обсягу залучення коштів з фінансових ринків призведе, навпаки, до збільшення дефіциту.

Потреби банку в ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат прибутків банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат прибутків.

Кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності.

З метою якісного забезпечення фінансової стабільності банку, його система управління ліквідністю, повинна містити чіткий план дій на випадок виникнення дефіциту або надлишку ліквідності. Цей план дій, який дозволив би реально підготуватись як до дефіциту, так і надлишку ліквідних коштів, повинен передбачати:

— аналіз періодів з найбільшим дефіцитом ліквідності з погляду можливості його погашення і визначення величини чистої нестачі ліквідності (тобто дефіциту, який неможливо усунути за допомогою наявних на той період часу інструментів управління ліквідністю);

— вибір джерел погашення чистої нестачі ліквідності, у тім числі шляхом використання надлишків, що утворюються в попередніх часових інтервалах;

— визначення альтернативних напрямів вкладення коштів на випадок утворення надлишку ліквідності;

— складання плану залучення та розміщення коштів за строками і сумами за базовим та альтернативними варіантами;

— визначення потреби банку в накопиченій ліквідності у розбивці за строками та чіткий план роботи з розширення покупної ліквідності;

— оптимізацію рівня накопиченої і покупної ліквідності за її вартістю, строками і сумами.

На додачу до переліченого вище, в окремих часових інтервалах, які призводять до найбільшого дефіциту ліквідності, дуже важливо ситуацію оцінити комплексно. У випадку, якщо проведений аналіз виявить нездатність банку погасити дефіцит ліквідних коштів за допомогою використовуваних ним інструментів, доцільно розробити, для екстрених випадків, план антикризового управління ліквідністю, який передбачає процедури, що дають змогу подолати сформовану ситуацію. Вибір же конкретних рішень щодо управління ліквідністю залежить від двох основних чинників: варіанта розвитку подій (базового чи альтернативних) та значення ліквідної позиції банку (її баланс, надлишок чи дефіцит).

52. Який з перелічених типів дивідендної політики відповідає банку з консервативною стратегією:

а) політика максимального розміру дивідендів;

б) політика стабільного розміру дивідендів;

в) політика стабільного співвідношення дивідендних виплат.

Правильна відповідь б).

Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку, необхідно з’ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають залишковий метод та метод постійного розміру дивідендних виплат. Сутність першого методу полягає в тому, що розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку. Перевагою зазначеного методу є те, що забезпечуються високі темпи розвитку банку, підвищується його фінансова стійкість. Недолік же полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, що негативно впливає на формування ринкової вартості акцій та імідж банку.

Сутність методу постійного розміру дивідендних виплат полягає в збереженні стабільної суми дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу. Цей метод створює почуття впевненості власників у стабільності розміру поточного прибутку незалежно від різних чинників, визначає стабільність котирування акцій на ринку цінних паперів. Вадою зазначеного методу є слабкий взаємозв'язок між дивідендами та фінансовими результатами діяльності комерційного банку. Для зменшення впливу зазначеної вади стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється, як правило, на відносно низькому рівні.

Список використаних джерел

1. Аванесова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку / І.А. Аванесова // Фінанси України. — 2005. — № 8. — С. 103−108.

2. Аналіз банківської діяльності: Підручн. / А. М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с. — ISBN 966−7827−99−2.

3. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: посібник / О. В. Васюренко. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 320 с.

4. Вовчак О. Д. Кредит і банківська справа: підручник / Вовчак О. Д., Рущишин Н. М. — К.: Знання, 2008. — 564 с.

5. Доповнення до «Положення «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28. 09. 95 р., № 325 (№ 74 903) від 06. 08. 2003 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. nbu. gov. ua.

6. Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків: навчальний посібник/ А.О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І.В. Сало. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. — 523 с. — ISBN 978−966−680−313−2

7. Карбівничий І.В. Стратегічне управління кредитної діяльності банківської / І.В. Карбівничий // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: збірник наукових праць. — Суми: УАБС НБУ, 2007. — Т. 20. — С. 58−64.

8. Маслак, Н.Г. Ціноутворення на банківські продукти [Текст]: монографія / Н. Г. Маслак, О.А. Криклій. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. — 121 с.

9. Матюшев О. Обґрунтування та розробка стратегії банку / О. Матюшев // Вісник НБУ. — 2005 р. — № 10. — С. 30−36.

10. Міщенко В.І. Банківські операції [Текст]: підручник. — 2-ге вид., переробл. і доп. / Міщенко В.І., Слав`янська Н.Г., Коренєва О.Г. — К.: Знання, 2007. — 796с. -ISBN 966−8148−27−4:

11. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.

12. Принципи ефективного управління ліквідністю в банківських установах [Електронний ресурс] / Базельський Комітет з Банківського Нагляду. — Лютий, 2000. — Режим доступу: http: //www. bank. gov. ua/Bank_supervision/Risks/06. pdf. — Назва з домашньої сторінки Інтернету.

13. Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс]: закон України від 07. 12. 2000 № 2121-III. — Режим доступу: http: //zakon. nau. ua/doc/?uid=1087. 635. 27&nobreak=1#st47. — Назва з домашньої сторінки Інтернету.

14. Про здійснення банками фінансового моніторингу: Положення, затверджене постановою Правління НБУ № 189 від 14. 03. 2003 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. nbu. gov. ua.

15. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні [Електронний ресурс]: Інструкція, затверджена постановою Правління НБУ від 28. 08. 2001 № 368. — Режим доступу: http: //zakon. nau. ua/doc/?uid=1028. 722. 39&nobreak=1. — Назва з домашньої сторінки Інтернету.

16. Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України [Електронний ресурс]: постанова, затверджена Правлінням НБУ від 30. 04. 2009 р. № 259. — Режим доступу: http: //zakon. nau. ua/doc/?code=z0410−09. — Назва з домашньої сторінки Інтернету.

17. Рішення Національного банку України «Про підсумки виконання Основних засад грошово-кредитної політики на 2008 рік та внесення змін і уточнень до Основних засад грошово-кредитної політики на 2009 рік Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік» від 10. 02. 2009 р. № 1 (8 units) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. nbu. gov. ua.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой