Основний капітал підприємства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

Основний капітал підприємства

Вступ

Мета роботи: визначити суть основного капіталу підприємства.

Для досягнення мети необхідно визначити наступні питання:

— Cутність капіталу як економічної категорії

— Основний капітал підприємства як частина промислового капіталу

— Джерела формування та відтворення основного капіталу

В умовах ринкової економіки важливими є проблеми залучення ресурсів для фінансування нових та вже існуючих інвестиційних проектів. Ця проблема особливо актуальна в наш час в умовах економічної кризи, за надмірної зношеності основних виробничих фондів у багатьох галузях економіки. Перед керівництвом підприємств постає низка аспектів, аналіз яких дає змогу оцінити можливості залучення капіталу і оптимізувати структуру його джерел. Тому доцільним є вивчення ефективності управління внутрішніми джерелами формування власного капіталу, можливостей збільшення власного капіталу через емісію акцій, залучення позикового капіталу шляхом випуску облігацій, способи застосування та вдосконалення наведених вище способів оптимізації структури джерел фінансування інвестицій в основний капітал.

На мікрорівні основний капітал є життєво необхідним структурним елементом виробничої діяльності підприємств реального сектора економіки, що пояснюється його важливою роллю в процесі виготовлення конкурентоспроможної продукції, активною участю у створенні нових робочих місць та іншими позитивними аспектами функціонування.

Ситуація, що склалася за умов світової фінансової кризи, вимагає ефективної комплексної стимулюючої політики щодо відтворення основного капіталу, домінанта якої - дієвий механізм фінансування, без якого нарощування виробничих потужностей підприємств реального сектора вітчизняної економіки неможливе. Проблемам відтворення основного капіталу та формування на цій основі дієвого механізму фінансування приділяється незначна увага з боку науковців, що свідчить про нереалізовані можливості як науки, так і практики в цій площині.

1. Cутність капіталу як економічної категорії

капітал економічний фінансування

Капітал (лат. сapitalis — головний) — одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової економіки, необхідний фактор і ресурс виробництва, головний об'єкт ринку капіталу. Серед економістів нема єдності щодо визначення такої важливої економічної категорії як капітал. Зокрема, марксистська політична економія трактує капітал як сукупність певних економічних відносин, характерних для системи найманої праці, — відносин з приводу привласнення власниками засобів виробництва результатів неоплаченої праці найманих робітників. Згідно марксистської теорії системою виробничих відносин капітал стає лише при капіталізмі, коли переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва і предметів споживання, але є юридично вільною, і щоб прогодувати себе, сім'ю, змушена продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва, які оплачують їм лише частину затраченої сили у процесі праці.

Класична політична економія визначала капітал з точки зору його речового, а не суспільного змісту — як сукупність засобів виробництва. Неокласична теорія трактувала капітал як річ, що здатна приносити дохід залежно від її суб'єктивної оцінки (корисності). Сучасні монетаристи під капіталом розуміють гроші у формі кредитних грошей.

Сьогодні прийнято визначати капітал як вартість чи цінність, яка приносить дохід. Капітал існує в різноманітних формах. Це, перш за все, продуктивний капітал, що діє у виробництві (промисловості, будівництві, сільському господарстві, на транспортні тощо) і може приймати форму грошового (капітал як передумова виробництва), виробничого (капітал як засіб виробництва) і товарного (капітал як товар) капіталів; торговельний, що діє у сфері обміну; позичковий, що діє у сфері кредитних відносин [2,С. 216].

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

— відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

— утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин — найманих працівників і капіталістів;

— перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

— перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

— перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представлені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність [15,С. 184].

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив ще Аристотель, який ввів у науковий обіг поняття «хремастика», тобто «мистецтво наживати або нагромаджувати багатство», діяльність, спрямована на одержання прибутку, нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то він і розглядався як основне джерело збагачення. Це пишуть автори підручника «Основи економічної теорії» за редакцією професора С. В. Мочерного [9,С. 243]. Капітал виникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва та грошових ресурсів, знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку. У вітчизняній навчальній літературі капітал визначають так: «…це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає» [10,С. 239]. Умовами за яких функціонує категорія капітал:

— високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок;

— наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку;

— зосередження в частини господарюючих суб'єктів значної кількості засобів виробництва і грошових ресурсів;

— наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися. Отже, капітал -- це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Ми розглядаємо капітал як явище соціально-економічне [12, С. 327].

В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

— Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал — це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).

— Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал — це гроші або їх замінники — кредитні гроші, які пов’язані з отриманням доходу.

— Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов [16,С. 198]. Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості. Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули — тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю. На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, вони авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг, де Аг означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом [19].

2. Основний капітал підприємства як частина промислового капіталу

Основний капітал -- складова промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Промисловий капітал — це капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва і знаходиться одночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Слово «промисловий» уживається тут у тім значенні, у якому воно охоплює всяку капіталістичну галузь виробництва. Звідси випливає, що поняття промислового капіталу однаково застосовувано до його функціонування в підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і банківської справи. Промисловий капітал проходить три фази у своєму русі (придбання засобів виробництва, наймання робочої сили, безпосередньо виробництва і збуту зроблених товарів), знаходиться в процесі руху послідовно в трьох функціональних формах (грошової, продуктивної і товарний), самозростає в остаточному підсумку, при цьому забезпечуючи власнику капіталу прибуток у межах середньої суспільної. Основу промислового виробництва складає промисловий капітал. Куплені підприємцем засобу виробництва і робоча сила утворять речовинні й особисті складові частини капіталу діючого в сфері виробництва. При створенні чи розширенні підприємства виникає необхідність у капіталі, як засобі оплати витрат, зв’язаних з покупкою землі, зведенням будинків і споруджень, придбанням машин і устаткування і т.д. Така необхідність характеризується як потреба в промисловому капіталі. Діюче підприємство може створювати потреба в капіталі для оплати витрат по створенню виробничого чи товарного запасу, кредитуванню клієнтів і по інших елементах оборотного капіталу, тобто потреба в оборотному капіталі. У найбільш загальному виді можна сказати, що потреба в капіталі виникає внаслідок розбіжності термінів вкладення коштів у виробництво і надходження доходів від реалізації продукції [11, С. 164−165]. Потреба в промисловому капіталі виникає, крім перерахованих вище випадків, також тоді, коли необхідно зробити додаткове інвестування виробничої чи збутової діяльності. Потреба в капіталі викликає попит на капітал з боку виробників чи товарів послуг. Його відмінність від попиту на звичайні товари полягає в тому, що специфічний сам товар, називаний капіталом. Найбільше значення у виробничій сфері в сучасних умовах має промислове виробництво — процес, у якому люди, знаходячись у визначених виробничих відносинах, використовуючи знаряддя і предмети праці, створюють необхідні суспільству продукти виробничого й особистого споживання. У систему промислового виробництва включають основне, допоміжне й обслуговуюче виробництво. Допоміжне й обслуговуюче виробництво мають важливе значення, тому що основне промислове виробництво може випробувати залежність від обслуговуючих видів діяльності, наприклад, подачі води чи електроенергії, тепла і своєчасного ремонту зношеного чи ушкодженого устаткування. У найбільш загальному виді під промисловим капіталом розуміють капітал, спрямований на виробництво додаткового продукту і функціонуючий у сфері матеріального виробництва за винятком сільського господарства. Промисловий капітал також варто відрізняти від торгового і позичкового, котрі функціонують у сфері товарно-грошового обороту [6, С. 134−135]. Кругообіг промислового капіталу. Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний — це перша стадія руху промислового капіталу. Вона протікає у сфері обігу. Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу. У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був, наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму з продуктивної він перетворюється на товарну (Т). Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що «річ у собі», тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми. Кожна з форм промислового капіталу зобов’язана своїм існуванням одному і тому ж класовому відношенню -- експлуатації найманої праці. Завдяки цьому відношенню гроші набувають форми грошового капіталу, фактори виробництва -- форми промислового капіталу, товар -- форми товарного капіталу. Кожна з форм капіталу виражає свою специфічну функцію, тому вони називаються функціональними. Функцією грошового капіталу є підготовка матеріальних умов виробництва додаткової вартості; товарного -- реалізація додаткової вартості [1, С. 152−154].

Нормальне функціонування промислового капіталу можливе лише за тієї умови, що він постійно перебуватиме у всіх трьох функціональних формах і кожна з них здійснюватиме свій кругообіг, тобто промисловий капітал -- це не тільки єдність трьох функціональних форм, а й єдність трьох форм кругообігу капіталу. Наявність трьох форм промислового капіталу, і те, що кожна з них виконує свою особливу функцію, передбачає три фігури кругообігу промислового капіталу: крутообіги грошового капіталу, продуктивного, товарного. Усі три кругообіги мають спільні і відмінні риси, утворюючи нерозривну єдність суперечностей [21]. Сутність, склад і структура оборотних коштів. Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення. На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо). Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу. В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал. [3, С. 216−218]. Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації. На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

де Г — кошти, що авансуються;

Т- предмети праці (товар);

В- виробництво;

Т'- готова продукція (товар);

Г'- кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли

Г' = Г + АГ,

тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди. Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери[18, С. 259−261].

3. Джерела формування та відтворення основного капіталу

Управління власним капіталом пов’язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за певними джерелами. Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства поділяється на: внутрішні джерела

— Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.

— Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів.

Інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів

Зовнішні джерела

— Залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу.

— Одержання підприємством безплатної фінансової допомоги.

Інші джерела формування власних фінансових ресурсів

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства. У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу. [20].

Відтворення основного капіталу — це циклічно повторювальний процес підтримки основного капіталу на належному (якісному) рівні, який придатний забезпечувати ефективне функціонування виробничої системи і тим самим покращувати якість продукції, яка виготовляється, та її конкурентоспроможність. [ 7, С. 60 — 64]. Економічна наука розрізняє два типи відтворення основного капіталу — простий і розширений. За умови простого відтворення здійснюється тільки заміна зношеного основного капіталу без збільшення його обсягу, тобто без нагромадження. Розширене відтворення, яке враховує додаткове впровадження у виробничу систему виробничих потужностей, окрім заміни, припускає збільшення обсягу основного капіталу, тобто його нагромадження. В першому випадку весь обсяг введення основного капіталу спрямовується лише на заміну, в другому — як на заміну вибуття, так і на його нагромадження. При цьому нагромадження основного капіталу поділяють на реальне — приріст функціонуючого у виробничому процесі основного капіталу, і потенційне — створення нових виробничих потужностей (рис. 1) [14, С. 9 — 16 ].

Рис. 1 Відтворення основного капіталу

Оборот основного капіталу та його якісного відтворення в умовах підприємств є поняттями рівнозначними, суть яких полягає в кругообороті основного капіталу, а також має тенденцію до багаторазового повторення [17, С. 129 — 134]. Амортизація. Щоб забезпечити своєчасне й повне оновлення основного капіталу, запроваджуються норми амортизації, що враховують фізичне і моральне зношування. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зношування на вартість виробленого продукту і використання цієї вартості для подальшого відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Вартісне зношування є грошовим вираженням фізичного і морального зношення.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні, більшість економістів погоджуються з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Багаторазові затримки індексації основного капіталу, застосування знижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахувань підприємств стали в кількадесят разів меншими від сум, які реально необхідні для відтворення основних засобів. За останні роки амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій. Розвиток теорії амортизації починається ще в минулих століттях, і за цей час можна простежити багато етапів її становлення. Сьогодні у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних економістів амортизація розглядається як один із найефективніших способів відтворення основного капіталу. Зокрема, А. Ф. Гуменюк зазначає, що «амортизаційнівідрахування є одним із власних джерел фінансування відтворення основних засобів, а за умови зниження доходності виробничої діяльності і зменшення можливостей фінансування за рахунок кредитування — чи не основним джерелом інвестицій» [4, С. 202−206].

Є.В. Жердєв вважає, що «під амортизацією можна розуміти складний фінансово-економічний механізм розподілу вартості основних фондів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і перенесення її на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних фондів [5, С. 57−62]. Подібні ідеї висловлені і в чинних нормативно-правових актах України. Так, у Законі «Про інвестиційну діяльність» визначено: «інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо)» [13].З метою створення економічних передумов для оновлення основного капіталу установлюється норма амортизації - відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основного капіталу, виражене у відсотках. Норми амортизації визначаються на основі строків служби засобів праці, які залежать від їх довговічності, фізичного й морального зношування, фактичного віку, затрат на капітальний ремонт, модернізацію. Водночас на підприємствах деяких галузей, специфічні умови яких не дають можливості визначити амортизаційні відрахування у відсотках за вартістю основних фондів, норма амортизації встановлюється до іншої бази.

Наприклад у вугільній, гірничодобувній, нафтовидобувній промисловості норма амортизації визначається у грошах на тонну видобутого продукту. Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацію (повне відновлення) і норми на капітальний ремонт. Ці частини взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, чим коротший строк служби засобів праці, тим за інших рівних умов менша потреба у ремонті, а отже, і нижча частка амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт. У зв’язку з об'єктивними процесами прискорення НТП, швидким моральним і фізичним зношуванням і необхідністю у короткі строки оновити основний капітал потрібно прискорити його амортизацію. Це вимагає докорінних змін в амортизаційній політиці, тобто суттєвого підвищення норми амортизації основного капіталу. Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених чинним законодавством. Кожне підприємство має право самостійно обрати найбільш відповідний метод нарахування амортизації з-поміж тих, що передбачені СНР (системою національних рахунків): виробничий метод, метод прямолінійного списання, метод суми цифр років, метод зменшення залишкової вартості (залишку) [8,с. 395].

Висновки

Капітал (лат. сapitalis — головний) — одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової економіки, необхідний факт.

Серед економістів нема єдності щодо визначення такої важливої економічної категорії як капітал. Зокрема, марксистська політична економія трактує капітал як сукупність певних економічних відносин, характерних для системи найманої праці, — відносин з приводу привласнення власниками засобів виробництва результатів неоплаченої праці найманих робітників. ор і ресурс виробництва, головний об'єкт ринку капіталу. Класична політична економія визначала капітал з точки зору його речового, а не суспільного змісту — як сукупність засобів виробництва. Неокласична теорія трактувала капітал як річ, що здатна приносити дохід залежно від її суб'єктивної оцінки (корисності). Сучасні монетаристи під капіталом розуміють гроші у формі кредитних грошей. Сьогодні прийнято визначати капітал як вартість чи цінність, яка приносить дохід.

Основний капітал -- складова промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Промисловий капітал — це капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва і знаходиться одночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Відтворення основного капіталу — це циклічно повторювальний процес підтримки основного капіталу на належному (якісному) рівні, який придатний забезпечувати ефективне функціонування виробничої системи і тим самим покращувати якість продукції, яка виготовляється, та її конкурентоспроможність.

Економічна наука розрізняє два типи відтворення основного капіталу — простий і розширений.

За умови простого відтворення здійснюється тільки заміна зношеного основного капіталу без збільшення його обсягу, тобто без нагромадження. Розширене відтворення, яке враховує додаткове впровадження у виробничу систему виробничих потужностей, окрім заміни, припускає збільшення обсягу основного капіталу, тобто його нагромадження. В першому випадку весь обсяг введення основного капіталу спрямовується лише на заміну, в другому — як на заміну вибуття, так і на його нагромадження. При цьому нагромадження основного капіталу поділяють на реальне — приріст функціонуючого у виробничому процесі основного капіталу, і потенційне — створення нових виробничих потужностей. Оборот основного капіталу та його якісного відтворення в умовах підприємств є поняттями рівнозначними, суть яких полягає в кругообороті основного капіталу, а також має тенденцію до багаторазового повторення.

Список джерел посилань

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч. 1: Загальна економічна теорія. Ч. 2: Спеціальна економічна теорія/ Г. Башнянин, П. Лазур, В. Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2010. — 526 с.

2. Білецька Л.В. / Економічна теорія — 2009 р. — 216 с. 1

3. Гетьман О. Економіка підприємства [Текст]: навчальний посібник / Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

4. Гуменюк А. Ф. Інвестиційна природа амортизаційних відрахувань та їх роль у відтворенні основних засобів підприємства / А. Ф. Гуменюк // Вісник Хмельницького національного університету. — 2010. — № 5, Т.3. — 202−206 с.

5. Жердєв Є.В. Методичні засади формування амортизаційної політики на підприємствах / Є.В. Жердєв // Облік і фінанси АПК. — 2011. — № 1. — 57−62 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Захарін С.В. Інвестиції в інновації: теорія, парадигма, методологія досліджень // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 4. 60 — 64 с.

8. Мочерний С. Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с.

9. Основи економічної теорії. / Мочерний С. В. та ін. , — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 2000. — 243 с.

10. Основи економічної теорії: політекономічний аспект… — 239 с.

11. Політична економія: Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. -2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

12. Політична економія: Навч. посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. -- К.: КНЕУ, 2001. --. 327 с.

13. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18. 09. 91 № 1561-XII р. зі змінами та доповненнями.

14. Ромашова И. Б. Управление основным капиталом // Финансы и кредит. — 2004. — № 5. — 9 — 16 с.

15. Семененко В. М. / Економічна теорія. Політекономія — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 184 с.

16. Семененко В. М. / Економічна теорія. Політекономія — 198 с.

17. Спасів Н. Я. Прагматизм фінансування відтворення основного капіталу підприємницьких структур // Фінанси України. — 2011. — № 2. — 129 — 134 с.

18. Фінанси підприємств: підручник / Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк, Марія Білик; ред.: А. М. Поддєрьогін; М-во освіти і науки України, Київський національний економічний університет. — 6-е вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2006. — 551 с.

19. Інтернет джерело. http: //pidruchniki. ws/18 830 311 7

20. Інтернет джерело. http: //www. br. com. ua/referats/Economica_pidpriemstva/26 700−3. html

21. Інтернет джерело. http: //www. info-works. com. ua/referats/ekonomika_pidpriemstva/3551. html

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой