Основні недоліки системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

податок фізичний дохід ставка

На сьогоднішній день податок з доходів фізичних осіб існує як ефективний інструмент впливу на реальні доходи громадян. Поряд з фіскальною складовою ПДФО також виступає як елемент перерозподілу доходів та досягнення соціальної справедливості в суспільстві. Кожен податок, який існує в певній державі повинен найкращим чином виконувати функції призначенні для задоволення потреб інституту держави і суспільства в цілому та створювати рівномірний податковий тиск за рахунок прямого визначення бази оподаткування

Податок з доходів фізичних осіб — загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян -- резидентів) і не резидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сьогоднішній день близько половини місцевих бюджетів складається з податку на доходи фізичних осіб. Однак, проблеми самофінансування місцевих бюджетів доволі актуальні, оскільки за для ефективного стягнення ПДФО потрібна чітко визначена система оподаткування малозабезпечених верств населення та процесів, котрі б сприяли легалізації доходів громадян. Дана система на сьогоднішній день ще до кінця не розроблена, не дивлячись на те, що дослідженням цієї проблеми займались такі вчені, як О. Василика, В. Вишневського, М. Дем’яненка, С. Каламбет, П. Лайка, В. Мартиненка, А. Поддерьогіна, В. Синчака, А. Соколовської, І. Чугунова, С. Юрія та інші.

Метою написання даної курсової роботи є визначення основних недоліків системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні, а розробка заходів, з їх нівелювання.

До завдань даної курсової роботи належать наступні. Визначити історичну сутність походження податку з доходів фізичних осіб в Україні. Після чого необхідно провести аналіз існуючих процентних ставок оподаткування, в залежності від розміру та виду доходу громадян, спираючись на нормативно — правову базу Україну. За для визначення основних проблем даного питання слід провести аналіз динаміки та структури податку з доходів фізичних осіб на території України. Після визначення основних проблем стягання ПДФО в Україні слід розробити основні елементи їх подолання, після чого слід навести відповідні висновки.

Об'єктом дослідження є оподаткування доходів фізичних осіб в Україні та його вплив на рівень доходів населення, а його предметом є теоретичні, методичні та практичні питання вдосконалення системи оподаткування фізичних осіб в Україні.

З метою написання обґрунтованого матеріалу в даній роботі використовувалися такі наукові методи, як: синтез, моделювання, конкретизація, а також гіпотетичний метод.

Синтез — це такий логічний прийом, за допомогою якого ми мислено сполучаємо в одне ціле розчленовані в аналізі окремі частини предмета, явища.

Моделювання? це особливий пізнавальний процес, метод теоретичного та практичного опосередкованого пізнання, коли суб'єкт замість безпосереднього об'єкта пізнання вибирає чи створює схожий із ним допоміжний об'єкт-замісник (модель), досліджує його, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення.

Конкретизація — метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів.

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування доходів фізичних осіб

1.1 Історичний розвиток оподаткування доходів громадян

Витоки оподаткування дехто вбачає в стародавніх жертвопринесеннях, що практикувалися як майже добровільна данина вищим силам ще до виникнення християнства, однак більш доцільно вважати, що становлення вітчизняного оподаткування розпочалося ще за часів Київської Русі. Платниками податків, в натуральній чи то грошовій повинності, були громадяни.

Першими формати податків на доходи громадян, які можна порівняти з сучасними аналогами податків були домени та регалії.

Домени — вид податку, який стягувався за користування громадянами в державної власності та експлуатації земель, лісів, надр, ведення торгівлі, рибної ловлі, тобто вони надходили від усіх ресурсів, що знаходилися у власності короля, правителя [1].

На відміну від доменів, регалії були вже формою податку, яка виникла внаслідок введення обмежень держави на виробництво та продаж над прибуткових товарів.

Регалії - державні монополії на ведення певної діяльності або торгівлі окремими видами товарів. їх існування стає можливим лише завдяки застосуванню державного примусу щодо обмеження конкуренції та прав власності. У подальшому багато видів регалій трансформувалися у непряме оподаткування (акцизи на сіль, сірники, тютюн, цукор тощо) [2].

Система фінансів Київської Русі сформувалася у IX ст. Одночасно був закладений початок і податкова система, яка на той час була уніфікованим джерелом доходу в державі. На сьогоднішній день відомо про два способи тогочасного збору податків:

? візки", коли платники привозили данину до князя в Київ;

? «полюдно» — за податками їздили сам князь або його «військова дружина».

Визначався розмір податі з кожного двору або податної особи. При цьому подать, яка збиралася з двора, однаково була з податної особи, незалежно від його майнового стану.

На найбільш загальному рівні пізнання питання виникнення та розвитку інституту податку, які призвели до усвідомлення необхідності розробки інституту податкової політики, нерозривно пов’язані з еволюцією соціально-економічних формацій, змістом яких як базисною нормою наповнений розвиток таких інститутів. Більше того, розробку ефективної податкової політики по праву визнають фундаментальним випробовування для будь-якої держави [3].

Швидкий ріст виробничих потужностей, а також гостра потреба у фінансових джерелах і трудових ресурсах спонукала керівництво країни до проведення податкової реформи. Не можна не помітити, що актуальність проведення реформи носила лише тимчасовий характер. Подушний податок, а також дим та рало вже не відповідали сучасним тенденціям, а подекуди навіть сповільнювали процес розвитку держави.

Період царської влади характеризувався тим, що майже повністю податкова система поєднувала у собі майнові та поземельні принципи. Тобто сміливо можна говорити про те, що головним джерелом податків була земля та її власники.

Перші пропозиції із проведення податкової реформи почали надходити від земств та губерній. Зі скасуванням подушного податку і введенням оброчного податку почали виникати ідеї про подальше вдосконалення податкової системи. Фактично всі початок XX ст. був ознаменований дискусіями, проектами, пропозиціями щодо подальшого вдосконалення податкової системи. Поява податку на прибуток відбулося напередодні революції. У 1916 р. приймається закон, а вводився він в дію в 1917 р. [4].

Також з введення податку з доходів громадян має під собою і іншу мету. А саме здатність держави безпосередньо контролювати громадян, а також право збирати інформацію про всі сторони економічної діяльності індивіда.

Тобто, після виникнення гострої необхідності введення податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). За введення ПДФО відповідав міністр фінансів М. М. Покровський у 1907 році. Він наполягав, що новий податок необхідно питання недоторканості суспільної та політичної безпеки громадян.

Податок на прибуток вперше розглянули у Думи в 1907 р., однак прийняти його змогли лише у 1916 р., що пояснюється політичної та суспільною нестабільністю в державі. За всю історію встановлення вітчизняних податків ПДФО став першим податком, який потрібно було стягувати не з колективних платників податків, а з суми особистих доходів окремих індивідів; не дивлячись на це, він мав стати єдиним по-справжньому уніфікованим платежем, що стягуються зі всіх, що живуть в Росії і офіційно покласти фіскальну відповідальність на жінок, що на той час теж було доволі актуально [5].

Оподаткування було диференційованим за прогресивними ставками. Так 1916 р. Максимальна ставка оподаткування складала 12,5%, проте Тимчасовий уряд на чолі з Керенським збільшив його до рівня 30,5%. Також був передбачений і мінімальний неоподаткованих дохід громадян, який складав 1000 руб., Що в 1912 р. означало б, що більшість населення не буде сплачувати подохідний податок. Однак інфляційні процеси періоду війни досить різко збільшили число людей, чий дохід перевищує показник у 1000 руб., А державна рада зменшила рівень мінімальний доходу до 750 рублів, тим самим охопивши більшу частину працюючого населення [6].

Одне з ключових місць при стягненні податків з фізичних осіб займає саме ПДФО. Його значимість у податковій політиці проявляється не лише його часткою у загальній сукупності податкових надходжень, а й рядом інших суспільно — економічних відносин.

У зв’язку з цим податок на дохід охоплює більшість населення його можна вважати економічно справедливим, оскільки розміри внесків у абсолютному вираженні прямо пропорційні доходу, а отже чим людина заможніша, тим більше вона сплачує податку.

Однак, попри всі переваги ПДФО не слід забувати про недоліки, котрі виникають в процесі оподаткування та особливостями об'єкта оподаткування. Це в свою чергу дає змоги шукати механізми, для ухилення від сплати податків.

Різка зміна в системі оподаткування громадян настала після введення Нової Економічної Політики (далі - НЕП), а вслід за ним військового комунізму.

Одним з головних кроків на цьому шляху була податкова реформа 1930 Система податкових платежів з підприємств була представлена двома основними податками: відрахуваннями від прибутку і податком з обороту. Останній з'єднав безліч податків, насамперед, велика кількість акцизів. Можна сказати, що з цього моменту і до 1990 р. в СРСР перестали існувати непрямі податки [7].

Відрахування від прибутку спочатку здійснювалися у вигляді процентної норми (пропорційної ставки). Проте пізніше такий розподіл було скасовано, і в бюджет могли стягнути всю плановий прибуток, залишивши на підприємстві лише частина надпланових доходів. У такому вигляді цей платіж фактично переставав бути власне податком, однак мав значний фіскальне значення.

Така система оподаткування проіснувала до розпаду СРСР. Частково її регламентація доповнилося в часи Великої Вітчизняної війни. До війни надходження до бюджету формувалися, в основному, за рахунок платежів з підприємств. Однак, у зв’язку з різким скороченням випуску товарів широкого вжитку, окупацією основних економічних регіонів країни, це джерело значно зменшився. Тому відбулася певна переорієнтація податкової системи на податки з населення: їх питома вага зросла до 13% в порівнянні з 5% до війни. Це сталося шляхом перегляду ставок, а також введенням деяких нових податків, наприклад, податку на самотніх і малосімейних громадян. Деякі податки втратили свою економічну сутність і були скасовані або трансформовані.

Специфікою післявоєнного оподаткування громадян в СРСР було те, що рівень оподаткування залежав від соціальної групи платника. Звичайно, доходи робітників оподатковувалися за ставками нижче, ніж доходи тих, хто займався приватною практикою.

Об'єкт оподаткування поділяли на різні категорії: заробітки робітників і службовців за місцем основної роботи; заробітки громадян, обкладається податком на рівних умовах з робітниками і службовцями; заробітки громадян не за місцем основної роботи; авторські винагороди та інші доходи літераторів і працівників мистецтва; доходи осіб, які займалися кустарно — ремісничим промислом; доходи осіб, що займаються приватною практикою, інші доходи [8].

Звичайно, для перших двох груп встановлювалися нижчі ставки. Неоподатковуваний мінімум становив 70 руб. При заробітках від 70 до 91 руб. податок становив 0,25−7,12 руб., при заробітках від 92 до 100 руб. — 7,12 руб. +12, Вище 101 руб. — 8,20 руб. +13%. При оподаткуванні доходів, отриманих не за місцем основної роботи, зберігався той же порядок, але вже без неоподатковуваного мінімуму [9].

Для літераторів встановлювалися ті ж ставки, але в рік і без неоподатковуваного мінімуму. Для кустарів неоподатковуваний мінімум становив 840 руб. на рік. При заробітках до 3000 руб. на рік ставки залишалися ті ж, а при більш високих заробітках — збільшувалися.

Для інших груп ставки встановлювалися від 10−15% до 69−81% виходячи з річного заробітку за минулий рік. Неоподатковуваний мінімум — 300 руб.

Ще одним традиційним податком з населення в СРСР був податок з холостяків, самотніх і малосімейних громадян. База оподаткування була та ж, що і для прибуткового податку. З робітників, службовців, прирівняних до них громадян за місцем основної роботи податок не стягувався при доходах до 70 руб. Від 71 до 90 руб. податок становив від 0,20 до 5,33 руб., вище — 6%. З інших доходів податок стягувався без неоподатковуваного мінімуму за ставкою 6% [10].

Істотні зміни в економічній системі держави, ослаблення адміністративних механізмів управління, розвиток недержавних форм власності, курс на ринкові перетворення привів до необхідності ключових реформ і в податковій системі.

Після розпаду СРСР На Україні відбулася трансформація функціонування системи прибуткового оподаткування Визначення основних елементів системи прибуткового оподаткування громадян, конкретно і суб'єкта, об'єкта і ставок податку, проводиться на основі диференційованого або єдиного підходу.

Відносно суб'єкта і об'єкта оподаткування суть диференційованого підходу складається в тому, що всі платники і отримані ними доходи розподіляються на категорії або групи, для кожної з них встановлюються різні умови оподаткування. Критерієм диференціації, як правило, виступає вид діяльності, яку здійснюють громадяни, і характер отриманого доходу [11].

На сьогоднішній день в Україні оподаткування доходів громадян проходить на основі диференційованого підходу.

Доля прямих і непрямих податків в Україні протягом 1991−1995 рр. змінювалось на користь прямих податків.

Головною складовою сучасної податкової системи є прибуткове оподаткування особистих доходів. Дане явище спричинене тим, що всі суспільні відношення так чи інакше замикаються на людину, робітника, одночасно і з тим, що тяжкість особистого прибуткового податку задає рівень обкладання іншими податками.

Власна система оподаткування в Україні почала діяти з 1991 року. Вона мала дві характерні відмінності від попередньої. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму. По-друге, були встановлені єдині умови та ставки податку для всіх категорій. Виділення категорій пов’язувалося тільки з різними умовами формування їх доходів, атому і різними способами обчислення [12].

Особливостями становлення системи прибуткового оподаткування в Україні було те, що постійно зазнавали змін прогресивні ставки оподаткування.

Якщо в 1991 році ставки було встановлено в розмірі 13, ЗО, 35, 40, 45 і 50%, то вже з січня 1992 року розміри процентних ставок прибуткового податку корегувалися декілька разів.

Згідно Декрету ЗКМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 1 січня 1993 року, було запроваджено нову систему оподаткування доходів всіх осіб, які постійно проживають в Україні

Не менш важливим є той факт, що ні в червні 1993 року, ні при подальших змінах ставок оподаткування, зміни до ст. 7 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» не вносились [13].

Однак швидкі темпи інфляції призвели до підвищення неоподатковуваного податком мінімального доходу з 1 вересня 1993 року до 40 тис. крб. Постановою В Р України від 27 серпня 1993 року. Розмір неоподатковуваного мінімуму за цей час неодноразово змінювався. З 1 грудня 1993 року мінімальний доход був збільшений до 120 тис. крб. [14].

Розвиток системи прибуткового оподаткування доходів громадян проводився доволі складно

Нарахування, стягнення та перерахунок податків до бюджету на сьогоднішній день здійснює безпосередньо підприємство, а не працівник.

Прийняття у 2001 році Бюджетного кодексу України поклало початок формування нової парадигми міжбюджетних відносин в Україні. Зокрема, було проведене розмежування доходів та видатків між різними рівнями бюджетної системи, впроваджено застосування формули для розрахунку дотації вирівнювання для областей та міст обласного значення, бюджету А Р Крим, районних бюджетів, бюджетів міст зі спеціальним статусом Києва та Севастополя.

Бюджетний кодекс України чітко визначив перелік доходів місцевих бюджетів, які належить враховувати при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів.

Так, у ст. 64 Бюджетного кодексу України визначено склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, a y ст. 66 — склад доходів, які враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів для бюджету А Р Крим, обласних та районних бюджетів. Відповідно перелік видатків, що враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів для різних місцевих бюджетів визначається у ст. cт. 88−90 Бюджетного кодексу України.

З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 22. 05. 2002 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889), який містить чимало новацій, які без перебільшення, стосуватимуться кожного громадянина.

Першочерговою задачею у той період було заявити про зміну ставок оподаткування доходів громадян. З 1 січня по 31 грудня 2006 року основну ставку податку з доходів фізичних осіб встановлено на рівні 13 відсотків незалежно від розміру та місця отримання доходу. З 1 січня 2007 року ця ставка становить 15 відсотків [15].

Основні зміни для громадян, котрих зазнали в Податковому кодексі 2012 є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, який є сумою витрат, фактично понесених платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року.

Окрім цього на суму податкового кредиту дозволяється зменшення суми загального річного оподатковуваного доходу. Підставою для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються у річній податковій декларації.

Поточний стан речей системи оподаткування фізичних осіб в Україні наведено в наступному розділі курсової роботи.

1.2 Особливості оподаткування доходів фізичних осіб в Україні

Основним податком, що сплачується більшістю населення України є податок з доходів фізичних осіб. Механізм справляння цього податку регулюється розділом IV Податкового кодексу України.

У широкому розумінні, податок на доходи фізичних осіб — це податок, що стягується з доходів фізичних осіб, які є громадянами даної країни (резидентами) та нерезидентами, що отримують доходи з джерел їх походження в Україні [16].

У вузькому розумінні, податок на доходи фізичних осіб — це плата фізичної особи за послуги, що надаються їй територіальною громадою, на території якої ця особа має свою податкову адресу або розташовано особу, яка утримує цей податок відповідно до законодавства України [17].

Згідно розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України податок з доходів фізичних осіб належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України [18].

Для більш кращого розуміння особливості оподаткування фізичних осіб в Україні розглянемо такі основні складові: платник податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування, податкова знижка та податкова соціальна пільга, ставка оподаткування, порядок нарахування та сплати податку, відповідальні особи.

Платниками податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Податкового кодексу України є:

— фізична особа — резидент, тобто особа, що отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

— фізична особа — нерезидент, тобто особа, що не є громадянином України та отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

— податковий агент — це особа, що має за обов’язок обчислювати, утримувати з доходів, які нараховуються (виплачуються та надаються) платнику та перераховувати податки до відповідного бюджету від імені та за рахунок особи, що є платником податків, а також несе відповідальність за порушення норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Не є платником податку нерезидент, що отримує доходи в Україні та має привілеї дипломатичного значення та імунітет, що встановлені міжнародними договорами України, щодо доходів оговорених у договорі [20].

Об'єктом оподаткування є загальний місячний, у деяких випадках річний, оподаткований дохід, при чому для резидентів, на відміну від нерезидентів, котрі сплачують податок тільки за доходи отримані на території України, оподатковується дохід отриманий як в Україні, так і за її межами.

База оподаткування являє собою загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, що отримує платник податку, окрім випадків зазначених чинним законодавством. Якщо використовується податкова знижка, то базою оподаткування є чистий річний дохід, але зі зменшенням його на суму податкової знижки. Доходи, котрі не враховуються при розрахунку загального оподаткованого доходу, прописані у статті 165 «Податкового кодексу України».

Податкова знижка являє собою суму витрат особи, що є платником податку пов’язану з придбанням товарів (робіт, послуг) впродовж звітного року, на суму котрих дозволяється зменшення суми загального річного оподатковуваного доходу. Перелік витрат, що дозволені до включення до податкової знижки прописано в статті 163.3. Податкового кодексу України, Обмеження прав на отримання податкової знижки мають особи, що відповідають описанню у статті 166.4. Податкового кодексу України [21].

Слід зазначити, що для того, щоб отримати податкову знижку необхідно до 31 грудня поточного року подати до Територіального органу Міністерства доходів, відповідно до свого місця проживання, річну податкову декларацію про майновий стан та доходи. Також важливо відмітити те, що якщо до кінця поточного року особа, що є платником податку не скористається правом нарахування податкової знижки за наслідками попереднього року, це право на наступні податкові року не переноситься [22].

В Україні платник податку, згідно чинного законодавства, має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, у вигляді заробітної плати, яка отримана від одного роботодавця, на суму податкової соціальної пільги.

Згідно статті 169.1 Податкового кодексу України, сума соціальної пільги дорівнює 50% прожитковому мінімуму для працездатної особи, який встановлений законом на 1 січня поточного року.

Соціальна пільга нараховується у таких випадках:

? 100% суми пільги (50% прожиткового мінімуму) нараховується особам, які утримують двох чи більше дітей віком від 18 років, у розрахунку на кожну дитину;

? 100% суми пільги для особи, що має дохід менший чи дорівнює 1,4 розміру прожиткового мінімуму;

? 150% суми пільги, для особи, що:

1) утримує дитину-інваліда (у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років);

2) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

3) є учнем, аспірантом, студентом чи ординатором;

4) є одинокою матір'ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

5) є особою, котрій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність (включаючи журналістів);

6) є інвалідом I або II групи, крім інвалідів, що є учасниками бойових дій у період після Другої світової війни, для яких пільга дорівнює 200% суми податкової соціальної пільги;

? 200% суми пільги, для особи, що є платником податку, яка є:

1) Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями «За відвагу»;

2) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом I і II групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

3) колишнім в’язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

4) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

5) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року [23].

Податкова ставка — це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Слід зазначити. Що ставка податку на доходи фізичних осіб є прогресивною, тобто нараховується в рівній мірі, незалежно від розміру бази оподаткування.

На сьогодні, в Україні, згідно статті 167 Податкового кодексу України, використовуються такі основні процентні ставки: 15, 17, 10 та 5%. Детальніше ці податкові ставки буде розглянуто у другому розділі даної роботи [24].

В Україні, відповідно до чинного законодавства, діє особливий порядок утримання, нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб. Цей порядок прописаний в статті 168 Податкового кодексу України. Згідно законодавства, передбачається сплата та нарахування податку двома типами суб'єктів: податковим агентом та самостійно особою, яка виступає платником податку.

Розглянемо оподаткування доходів, які нараховані особі, що є платником податку податковим агентом:

— податковий агент, котрий розраховує та нараховує оподатковуваний дохід на користь особи, від імені якої виступає, зобов’язаний утримувати податок із суми доходу, використовуючи відповідну ставку податку, згідно статті 167 Податкового кодексу Україні з останніми змінами;

— податок нараховується та сплачується до бюджету під час виплати доходу, що є оподаткованим єдиним платіжним документом. Банки мають прийняти платіжні документи тільки тоді, коли подання розрахункового документа на виплату доходу та подання розрахункового документа на перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету будуть проведені одночасно;

— у разі випадку, коли деякі види оподатковуваних доходів не підлягають оподаткування під час їх нарахування або виплати, при цьому не є звільненням від оподаткування, особа, що є платником податку, має самостійно занести суму цих доходів до загально річного оподаткованого доходу та подати річну декларацію з цього податку;

— коли оподаткований дохід надається не виплачується готівкою або надається у не грошовій формі, податок сплачується протягом дня, який настає за днем нарахування, до бюджету;

— якщо оподаткований дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом самостійно [25].

Розглянемо порядок утримання, нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, людиною, що не є податковим агентом:

— платник податку, який отримує доходи від особи, що не є податковим агентом, та іноземні доходи, має включити суму цих доходів до загально річного оподаткування доходу та подати необхідну податкову декларацію за результатами звітного року, а також сплатити податок з цих доходів;

— особою, що не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності чи не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність [26].

Розглянемо порядок нарахування та надання доходів у будь-якій не грошовій формі. У цьому випадку базою оподаткування постає вартість цього доходу, що розраховується за звичайними цінами, правила встановлення яких відповідають чинному законодавству, зокрема Податковому кодексу. Таким чином, величина доходу розраховується за формулою 1. 1:

Д=М*100: (100 — Сп) (1. 1)

де М — вартість доходу у грошовій формі;

Сп — ставка податку, встановлена для відповідних доходів на момент їх

нарахування.

У разі отримання доходу у вигляді заробітної плати, база оподаткування розраховується за формулою 1. 2:

ЗПо = ЗПн — ЄСВ — СВ — ПСП (1. 2)

де ЗПо — заробітна плата, що підлягає оподаткуванню;

ЗПн — нарахована заробітна плата;

ЄСВ — єдиний внесок на загальнодержавне соціальне страхування;

СВ — страхові внески до накопичувального фонду та обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду;

ПСП — податкова соціальна пільга.

Також слід зазначити, що в Україні суми податку на доходи фізичних осіб, котрі утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які одержані військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян [22].

Що стосується відповідальних осіб, то особою, яка відповідальна за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (самозайнятої особи). Але у разі утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з інших доходів відповідальними є:

— для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України? податковий агент [27];

— для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов’язків нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету,? платник податку, отримувач таких доходів;

— для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами,? такий платник податку [28].

Висновок до розділу 1

Отже, основа сучасних податків на доходи фізичних осіб зародилася ще за часів Київської Русі, коли почали поставати питання контролю людей та збирання інформації про фінансовий стан населення. Найбільш стрімкого розвитку, як окремого податку, набуває податок на доходи фізичних осіб, оскільки він займає значне фіскальне значення.

Впродовж свого розвитку податок на доходи фізичних осіб змінює свою форму спочатку була прогресивна процентна ставка, яка з часом трансформувалася в пропорційну та є такою на сьогодні. Й тепер цей податок є основним, що сплачується більшістю населення України.

Нарахування та стягнення податку на доходи фізичних осіб регулюється Податковим кодексом України, зокрема 4 розділом

Розділ 2. Аналіз основних показників оподаткування доходів фізичних осіб України

2.1 Аналіз диференціації ставок податку з доходів фізичних осіб в Україні.

Перш ніж переходити до аналізу основних показників як в відносному так і в абсолютному вираженні, необхідно провести аналіз податкового законодавства України, на предмет диференціації процентних ставок оподаткування фізичних осіб, в залежності від джерел походження доходів. Але перш за все необхідно порівняти зарубіжний досвід процентних ставок ПДФО та вітчизняну податкову політику стосовно ставок податку на доходи фізичних осіб.

Якщо розглянути ставки податку на доходи в країнах світу, можна сказати, що в Україні влада досить лояльно ставиться до платників цього податку, оскільки основна ставка податку на доходи фізичних осіб складає 15 (17)%.

При тому, що в Швеції ставка ПДФО складає 56,4% і є найвищою в світі, на другому місці Бельгія зі ставкою 53,7%, на третій сходинці Нідерланди (52%), далі йдуть Данія з Австрією та Великобританія, з їхніми ставками на доходи фізичних осіб у 51% та 50% відповідно. На перший погляд можна сказати, що в Україні досить помірне податкове навантаження ніж в скандинавських країнах з їхніми високими податковими ставками, але це твердження є невірним оскільки податкове навантаження має співвідносити величину податкових надходжень в країні та ВВП.

Таким чином використовуючи дані компанії Trading Economics слід зауважити, що в середньому податкове навантаження в скандинавських країнах (беручи до уваги тільки податок на доходи фізичних осіб) складає 9%, проти 5% в Україні (податкове навантаження в Україні, з урахуванням тільки ПДФО, буде розглянуто далі) [29].

Аналіз диференціації процентних ставок ПДФО, в залежності від їх обсягів та джерел походження наведено у таблиці 2.1. 1

Таблиця 2.1.1 — Аналіз диференціації процентних ставок ПДФО [30].

Вид доходу

Ставка податку, %

Стаття (пункт, підпункт) р. IV ПКУ*

Доходи, одержані, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно_правовими договорами:

— у розмірі, що за звітний календарний місяць не перевищує 10-тикратний розмір МЗП, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року

15

абз. 1 п. 167. 1

— у розмірі, що за звітний календарний місяць перевищує 10-тикратний розмір МЗП, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року

17

абз. 2 п. 167. 1

Заробітна плата шахтарів-працівників, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50% і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб

10

п. 167. 4

Стипендія разом з сумою її індексації, нарахована відповідно до закону, котра виплачується з бюджету студенту, аспіранту або ад’юнкту, сума якої не перевищує суму місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженою на 1,4

15 (17)**

пп. 165.1. 26

Доходи, отримані фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності

15 (17)

п. 177. 1

Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності

15 (17)

п. 178. 2

Суми надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження або під звіт, та не повернутих у встановлений строк

15 (17)

п. 170. 9

Доходи, отримані від надання майна в лізинг, оренду або суборенду, яка в свою чергу включає строкове володіння та/або користування

15 (17)

п. 170. 1

Інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій

15 (17)

п. 170. 2

60% від суми одноразової страхової виплати згідно з договором довгострокового страхування життя, або у разі досягнення застрахованою особою певного віку, зазначеного в такому страховому договорі, чи її доживання до закінчення строку такого договору.

15 (17)

пп. 170.8. 2

Викупна сума у разі дострокового розірвання страхувальником договору довгострокового страхування життя

Сума коштів, з якої не було утримано податок та яка виплачується вкладнику з його пенсійного вкладу або рахунка учасника фонду банківського управління у зв’язку з достроковим розірванням договору пенсійного вкладу.

Частина благодійної допомоги, що підлягає оподаткуванню з урахуванням норм п. 170.7 ПКУ

15 (17)

п. 170. 7

Дохід за зданий (проданий) брухт дорогоцінних металів (крім доходу, отриманого за брухт дорогоцінних металів, проданий НБУ)

15 (17)

пп. 164.2. 1

*- Податковий кодекс України;

**- Ставка у 17% вживається у разі перевищення доходу обсягу десяти мінімальних заробітних платні.

Таким чином, аналізуючи вищезазначену таблицю можна прийти до наступних висновків. Доходи, одержані фізичними особами, котрі не перевищують обсяг 10 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП) оподатковуються за ставкою податку 15%, котрі перевищують — 17%. Проте перед стягнення ПДФО із доходів фізичних осіб потрібно вилучити суму внесків у ЄСВ (3,6%) [31].

Слід також акцентувати увагу на оподаткуванні студентів. Так, якщо сума стипендії у місячному вираженні перевищує обсяг в 1,4 місячного прожиткового мінімуму, то податок стягується тільки з суми, котра перевищує цей показник. Однак, якщо студент денної форми навчання перебуває на практиці, або іншій офіційній роботі, за яку він отримує дохід. У цьому випадку оподаткування заробітної платні здійснюється з урахуванням 50% ПСП, тільки після цього здійснюється нарахування ПДФО.

Не менш важливим є визначення ставок ПДФО за процентними доходами фізичних осіб. Головні показники наведено в таблиці 2.1.2.

Таблиця 2.1.2 — ставки ПДФО на процентні доходи [32].

Вид доходу

Ставка податку, %

Стаття (пункт, підпункт) р. IV ПКУ*

Процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок

5 (не оподатковується до 01. 01. 2015 р.)

абз. 2 п. 167. 2

Процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом

5 (не оподатковується до 01. 01. 2015 р.)

абз. 3 п. 167. 2

Процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці

5 (не оподатковується до 01. 01. 2015 р.)

абз. 4 п. 167. 2

Дохід, котрий сплачується КУА інституту спільного інвестування, під розміщені активи, що виплачується емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів ІСІ, відповідно до закону, котрий визначається різницею суми, отриманої від їх викупу, та сумою коштів або вартістю майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв’язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості

5

абз. 5 п. 167. 2

Дохід отриманий від іпотечних облігацій та сертифікатів

5

абз. 6 п. 167. 2

Відсотковий дохід, отриманий від купонного доходу облігацій

5

абз. 7 п. 167. 2

Дохід за сертифікатом ФОН та дохід, отриманий платником податку внаслідок погашення розпорядником сертифікатів ФОН в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів

5

абз. 8 п. 167. 2

Дохід у вигляді інвестиційного прибутку від операцій з облігаціями внутрішніх державних позик, у тому числі від зміни курсу іноземної валюти

5

абз. 10 п. 167. 2

Проценти (у т. ч. дисконтні доходи), сплачені користь фізичним особам за будь-яких інших підстав, окрім зазначених у п. 167. 2

15 (17)

пп. 170.4. 3

Аналіз таблиці 2.1.2 дозволив виявити головні особливості нарахування ПДФО від процентних доходів фізичних осіб. Найголовнішими аспектами на сьогоднішній день є внесення до Податкового кодексу України податку на строкові вклади громадян у обсязі 5%. Проте не слід забувати, що дана норма закону вступає в силу лише з 1 січня 2015 року. Це в свою чергу дає можливість оцінювати майбутню дохідність по строковим вкладам, та порівняння з альтернативними джерелами залучення коштів. Ставки ПДФО на інші доходи фізичних осіб наведено у Додатку А.

Якщо розглянути, загалом, усі процентні ставки податку на доходи фізичних осіб (Додаток А), ми бачимо, що найбільші відсотки відповідають доходам отриманим у виді виграшів, призів та дарунків. Найбільшій відсотковій ставці відповідають виграші або призи (крім виграшів у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри), а саме 30%, на мою думку встановлено такий великий розмір ставки, оскільки це є найлегшим способом отримання доходу. Також слід зазначити, що виграші, призи у державну лотерею або дарунки від інших осіб розмір яких не перевищує 50 мінімальних заробітних плат не оподатковуються.

Згідно чинного законодавства спадщина не оподатковується, окрім спадщини від особи, яка не є членом сім'ї першого ступеня споріднення (5%) та спадщина отримана від нерезидента (15−17% відсоткова ставка).

Аналізуючи податкові ставки з доходу отриманого від продажу рухомого та нерухомого майна можна сказати, що в Україні немає жорсткого контролю за ними, оскільки вони не є пріоритетними, та ставки за ними складають 5%.

В свою чергу ми не бачимо значного натиску та контролю на нерезидентів з іноземними доходами, зі ставкою 15 (17)%, це свідчить про те, що влада дає можливість притоку іноземних спеціалістів для роботи.

2.2 Аналіз динаміки та структури податку з доходів фізичних осіб в Україні

Перш ніж починати аналіз динаміки та структури ПДФО в Україні треба розглянути структуру податкових надходжень до Зведеного бюджету України та роль в ПДФО в цих надходженнях.

Розглянувши структуру податкових надходжень в Україні (рисунок 2. 1), ми бачимо, що ПДФО займає значну частку, як наповнювач Зведеного бюджету країни, оскільки на його частку припадає в середньому 21,91%. Але цей податок не є пріоритетним для наповнення Зведеного бюджету, оскільки найбільша доля припадає на ПДВ. Також, варто зазначити, що у 2008 році в загальній структурі податкових надходжень ПДФО займає 20,66%, що майже на 1,5 в.п. менше за середнє значення. Це свідчить про те, що світова фінансова криза понесла за собою збільшення частки тіньового ринку економіки та зарплат у конвертах [33].

Загалом, якщо розглядати цей показник в динаміці, то наявні лише незначні коливання? близько 1 в.п.

Рисунок 2.1 — Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України 2007−2013 рр.

Аналіз динаміки та структури податку з доходів фізичних осіб дозволяє повноцінно сформувати враження про обсяги доходів громадян не лише у часовому горизонті, а й визначити рівень диверсифікації цих доходів.

За для зручності аналізу представимо вихідні дані у вигляді таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1 — Темпи приросту надходжень податку з доходів фізичних осіб за період 2007−2013 рр. [34].

Рік

Сума надходжень податку, млн. грн.

Темп приросту до попереднього року, %

ІСЦ, %

Темп приросту доходів населення, %

2007

35 598

52,6

16,6

32

2008

46 926

32

22,3

35,1

2009

45 368

-3

12,3

6,5

2010

51 112

13

9,1

10,3

2011

60 686

19

4,6

4,2

2012

68 716

13

99,8

8,2

2013

71 876

5

0,5

3,6

Аналіз динаміки обсягів ПДФО в Україні за період 2007 — 2014 рр. наведено на рисунку 2. 2

Рисунок 2.2 — Аналіз динаміки обсягів ПДФО в Україні

Відповідно до проведених розрахунків можна прийти до наступних висновків. В період 2008−2009 рр. Обсяги ПДФО в Україні збереглися практично на незмінному рівні. На це значною мірою вплинула світова фінансова криза.

Протягом 2008−2010 рр., після запровадження плоскої шкали оподаткування, тенденція мала зворотний характер, а у 2006, 2007 рр. темпи приросту податкових надходжень знову перевищували темпи приросту доходів населення. Це опосередковано свідчить про те, що на сьогодні податок на доходи фізичних осіб не виконує свою фіскальну функцію щодо формування доходів держави на достатньому рівні (як це відбувалось наприклад у 2006, 2007 рр.), оскільки темпи вилучення грошової маси не випереджають темпи її приросту, в тому числі й за рахунок інфляційних процесів. Податок на доходи фізичних осіб не достатньо виконує свою функцію так званого «вбудованого стабілізатора економіки» [35].

Прирощення обсягів ПДФО можна спостерігати лише у 2010 році. Показник 2011 року перевищив до кризові показники на 30%, що свідчить про підвищення рівня доходів фізичних осіб в абсолютних вимірниках.

Однак, враховуючи темпи інфляції 2008−2010 рр. на рівні від 22 до 9% дане твердження спростовується. Тобто реальні обсяги ПДФО продовжували зменшуватись, порівняно з показником 2008 року.

Як було приведено раніше, податок на доходи фізичних осіб згідно з бюджетною класифікацією надходження від його адміністрування є закріпленим джерелом доходів місцевих бюджетів за розташуванням місця роботи платників податку.

Також не варто забувати про те, що муніципальний бюджет повинен слугувати інтересам його мешканців і бути надійним джерелом фінансових ресурсів із метою забезпечення проведення заходів і виконання функцій, котрі здійснюються місцевою владою та направлені на економічний та соціальний розвиток місцевої території.

За для цього розглянемо фіскальну характеристику податку з доходів фізичних осіб у таблиці 2.2.2.

Таблиця 2.2.2 — Частка ПДФО у доходах місцевих бюджетів України (без урахування трансфертів) за період 2007−2013 рр., % [36].

Показники

Рік

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

1. 03. 2014

Доходи місцевих бюджетів, млрд. грн.

59,97

75,47

79,92

80,65

102,45

112,25

116,53

9,84

Надходження загального фонду місцевих бюджетів, млрд. грн.

46,19

60,06

59,74

67,15

79,66

91,11

95,74

7,88

Надходження ПДФО, млрд. грн.

35,8

46,9

45,4

51,1

60,7

68,7

71,9

6,4

Частка ПДФО у надходженнях місцевих бюджетів

77,5

78,09

76

76,1

76,2

75,4

75,1

81,2

Частка ПДФО у доходах місцевих бюджетів

59,7

62,14

56,81

63,36

59,25

61,2

61,7

65,04

Відповідно до проведених розрахунків можна прийти до наступних висновків. Податок на доходи фізичних осіб останні два роки займає близька 60% у дохідній частині місцевих бюджетів. Це в свою чергу пояснюється низьким рівнем доходів комунальної власності. Разом з тим у надходженнях місцевих бюджетів ця частка складає до 80%.

Винятково високий показник спостерігається за січень — лютий 2014 року, що пояснюється політичною та соціальною нестабільністю в державі.

Варто зазначити, що на обсяг податкових надходжень від оподаткування доходів фізичних осіб впливають різні фактори. По-перше, це фактори, що закладені в самому механізмі оподаткування доходів фізичних осіб, зокрема, розширення податкової бази і регулювання ставок податку та інші. По-друге, об'єктивні фактори ринкового економічного середовища, головними з яких є зростання доходів населення, збільшення кількості працюючих, на що в свою чергу впливає низка чинників, таких як рівень безробіття, трудової міграції тощо.

Українська модель податкової системи розроблена таким чином, що місцеві бюджети не можуть самостійно забезпечувати себе фінансовими ресурсами, через централізовану модель справляння податків.

Тобто, з усією впевненістю можна сказати, що ПДФО посідає провідну роль у формуванні місцевих бюджетів, що в свою чергу повинно частково стимулювати органи місцевого самоврядування сприяти збільшенню кількості працевлаштованого населення, та офіційного працевлаштування. Однак через відсутність системи бюджетного федералізму поки що це майже не можливо.

За для визначення структури ПДФО було взято середні показники по Україні за 2013 рік, оскільки більш новішої інформації, про склад ПДФО наразі не має. Аналіз структури ПДФО в Україні за період 2013 року наведено на рисунку 2.3 [37].

Рисунок 2.3 — Аналіз структури надходжень ПДФО в Україні за 2013 рік

Відповідно до проведених розрахунків можна прийти до наступних висновків. У структурі ПДФО переважають податки на заробітну платню фізичних осіб. Показник становить 87,9%, це свідчить, що найголовнішим джерелом доходів громадян слугує саме заробітна платню. Сума податків фізичних осіб — підприємців складає лише 5,3%.

Агрегований показник процентних доходів не перевищує 4%, що свідчить про низький рівень диференціації доходів фізичних осіб. Тобто практично на 90% фізичні особи залежні від поточного заробітку. Світова практика показує, що оптимальним рівнем частки ПДФО від заробітної платні повинен бути рівень не більший 50%.

Також слід зазначити, що значна частка припадає на доходи нерезидентів, а саме 2,7%, це свідчить про те, що в Україні по при відсутність обмежень на роботу нерезидентів, нема достатньо кількості іноземних спеціалістів.

2.3 Аналіз впливу податку на доходи фізичних осіб на рівень життя громадян

Необхідним елементом аналізу оподаткування доходів фізичних осіб є не лише вивчення динамки обсягів стягнення ПДФО та їх роль у місцевих бюджетах, але і вплив цього податку на доходи громадян.

Перш ніж перейти до аналізу впливу податку на доходи громадян необхідно провести аналіз наявних доходів громадян. Результати розрахунків наведено у таблиці 2.3.1.

Таблиця 2.3.1 — Доходи населення у 2007−2013 рр., у % [38]

Вид доходу, %

Рік

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Заробітна плата

44,8

43,3

40,8

40,8

41,8

41,8

42,2

Прибуток та змішаний доход

15,3

15,5

14,5

14,5

15,8

15,4

15,1

Доходи від власності (одержані)

3,2

3,4

3,9

6,2

5,4

5,5

5,3

Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти

36,7

37,8

40,8

38,5

37,1

37,2

37,4

Доходи — всього

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Відповідно до проведених розрахунків можна прийти до висновку, що найбільшу частку в доходах населення займає саме заробітна платня, частка якої у 2010 р. становила 40,8%, що стало мінімальним значення за аналізований період.

З 2009 року частка заробітної плати почала зменшуватися. Причиною цього стала низка факторів, зумовлених дією фінансово-економічної кризи на економіку України, а саме: збільшення кількості працівників, які знаходилися в адміністративних відпустках; переведення працівників на скорочений графік роботи; зростання чисельності безробітного населення; зменшення виплат преміальних коштів та різноманітних надбавок працівникам.

Отже можна прийти до висновку, що заробітна платня займає головне місце у формуванні доходів населення (надходження не беремо до уваги).

Аналізуючи досвід розвинених країн світу, зокрема Європи, можна прийти до висновку, що в цих країнах на обсяг неоподатковуваних доходів громадян також покладено прожитковий мінімум, як і в Україні. Тобто обсяг податкової соціальної пільги на пряму залежить не лише від соціального положення індивіда, а й від розміру прожиткового мінімуму. Результати розрахунків наведено у таблиці 2.3. 2

Таблиця 2.3.2 — Співвідношення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму при справлянні ПДФО в Україні за період 2007−2014 рр. [39].

Показник

Рік

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

Мінімальна заробітна плата, грн

460

515

625

869

941

1073

1147

1218

Прожитковий мінімум, грн

492

592

626

875

894

1017

1108

1176

Відношення МЗП до прожиткового мінімуму, %

93,5

86,9

99,8

99,3

105,2

105,5

103,5

103,57

Податкова соціальна пільга, грн.

230

257,5

312,5

434,5

470,5

536,5

573,5

609

розмір ЗП, до якої застосовується ПСП, грн.

690

830

880

1230

1250

1423

1550

1650

Зменшення ПДФО, в результаті надання ПСП, грн.

34,5

38,63

46,88

65,18

70,56

80,48

86,03

91,35

Мінімальна заробітна плата після оподаткування, грн

411

461

559

777

842

960

1026

1090

Відношення МЗП після оподаткування до прожиткового мінімуму, грн.

83,62

77,81

89,30

88,83

94,14

94,36

92,59

92,63

Відповідно до проведених розрахунків можна прийти до наступних висновків. У період 2007−2010 рр. мінімальна заробітна платня навіть не досягала прожиткового мінімуму, що в свою чергу також негативно відзначалося на платниках податків.

Оскільки ПСП на сьогоднішній день складає 50% МЗП, то і розрахунок ПДФО здійснювався з врахування цих обставин. Мінімальна заробітна платня за аналізований період не досягла рівня в 1,4 прожиткових мінімуми, тобто завжди підпадала під дію податкової соціальної пільги.

Відношення МЗП після оподаткування до прожиткового мінімуму показало невтішні результати. Так після відрахування ЄСВ та ПДФО, навіть з врахуванням ПСП, населення отримує лише близька 90% прожиткового мінімуму.

Також слід відмітити чітку тенденцію підвищення розміру податкової соціальної пільги, та відношення розміру мінімальної заробітної плати після оподаткування до прожиткового мінімуму.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой