Основні рекреаційні райони України та перспективи їх розвитку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
География


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Кафедра туризму і рекреації

Курсова робота

з дисципліни: Рекреаційна географія

на тему «Основні рекреаційні райони України та перспективи їх розвитку»

м. Івано-Франківськ-2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ ТА КРИТЕРІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ

1.1 Сутність рекреаційної регіоналізації

1.2 Схеми рекреаційної регіоналізації території України

РОЗДІЛ 2. РЕКРЕАЦІЙНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ (ЗА О. БЕЙДИКОМ)

2.1 Причорноморський рекреаційний район

2.2 Карпатсько-Подільський рекреаційний район

2.3 Полісько-столичний рекреаційний район

2.4 Придніпровсько-Донецький рекреаційний район

2.5 Харківський рекреаційний район

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ

3.1 Економічна ефективність районів

3.2 Основні перспективні напрями розвитку рекреаційних районів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

ДОДАТОК 3

ДОДАТОК 4

ДОДАТОК 5

ВСТУП

Актуальність теми. Рекреація — діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини — набуває значного розвитку і залишається актуальною для людини, особливо в сучасних умовах її життєдіяльності. Рекреаційні ресурси використовуються з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно-забруднених) становить 12,8% території країни, тому рекреаційні райони України потребують дослідження і визначення пріоритетних напрямів розвитку, чим і зумовлена актуальність роботи.

Об'єктом дослідження є рекреаційні райони України.

Предметом дослідження виступає детальний аналіз рекреаційних районів України.

Мета роботи: аналіз основних рекреаційних районів України та перспективи їх подальшого розвитку.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:

визначити основні критерії та схеми рекреаційної регіоналізації території України.

охарактеризувати рекреаційні райони України;

визначити перспективи розвитку рекреаційних районів України та їх економічну ефективність.

Джерелами інформації для курсової роботи були підручники і навчальні посібники, статті сучасних фахівців, а також інтернет-ресурси.

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ ТА КРИТЕРІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ

1.1 Сутність рекреаційної регіоналізації

Рекреаційна регіоналізація — вид окремого, галузевого поділу, суть якого полягає у виокремленні на певній території менших за рангом ієрархічних одиниць (відповідно до заданих критеріїв і характеру рекреаційного використання), що відображають тільки один аспект (рекреацію), і який базується на чистій теорії та методології. [16, с. 82]

За О. Бейдиком, рекреаційне районування — це поділ території на певні таксономічні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони. [16, с. 82]

При складанні генеральних планів курортних зон і окремих рекреаційних об'єктів слід дотримуватися загально-географічних принципів районування: об'єктивності, багатоаспектності, ієрархічності і конструктивності.

Існує певна неоднозначність критеріїв районування, яка відображає тенденцію до їх поглибленої деталізації, суб'єктивність у підході до проблеми.

Наприклад І. Пирожник (1976) пропонує здійснювати рекреаційне районування за такими критеріями:

1) характер рекреаційної спеціалізації та рівень освоєності району;

2) наявність рекреаційно-туристичних ресурсів та їх територіальні сполучення;

3) наявність територій рекреаційно-туристичного призначення та їх роль у загальній структурі землекористування;

4) транспортно-географічне положення та доступність рекреаційно-туристичного району;

5) географія рекреаційних потоків та їх інтенсивність;

6) виробничі та економічні зв’язки рекреаційно-туристичних підприємств з іншими галузями;

7) наявність регіонального центру з розвиненою соціальною інфраструктурою.

М. Крачило у цьому питанні ґрунтується на таких критеріях:

1) територіальна структура сучасного стану організації туризму;

2) питома вага зайнятих у туристичному господарстві від загальної кількості працюючих;

3) характер зв’язків туристичного обслуговування з іншими галузями економіки;

4) рівень розвитку туристичної індустрії;

5) наявність туристичних ресурсів;

6) економіко-географічне положення;

7) сучасні та перспективні потреби населення в туристичних послугах.

О. Бейдик запропонував виділити рекреаційно-туристичні райони України на основі таких критеріїв:

1) аналіз питомої ваги рекреаційних територій у структурі земель (у відсотках до загальної площі території);

2) аналіз кількості місць в установах організованої рекреації (тис. одиниць);

3) наявність центрів (ядер) районів;

4) рекреаційно-туристична спеціалізація території у загальнодержавному поділі та інтеграції праці;

5) спільність та напрямок використання рекреаційно-туристичних ресурсів тощо. [34]

1.2 Схеми рекреаційної регіоналізації території України

На сьогодні існує кілька схем рекреаційної регіоналізації території України, запропонованих О. Бейдиком, П. Масляком, О. Шаблієм, А. Мокляком, М. Крачилом, І. Родичкіним.

За О. Бейдиком, в межах території України можна виділити такі ресурсно-рекреаційні райони.

Причорноморський (дуже високий рейтинг) об'єднує А Р Крим, Одеську, Миколаївську, Херсонську області.

Карпатсько-Подільський (високий рейтинг) охоплює Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області.

Полісько-столичний (середній рейтинг), до складу якого входять Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області.

Придніпровсько-Донецький (дуже низький рейтинг) включає Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Донецьку, Луганську області.

Харківський (низький рейтинг) включає Харківську, Сумську області. [16, с. 92]

П. Масляк пропонує іншу схему рекреаційного районування, де виокремлює такі райони:

1. Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей, приморські та гірські частини Криму. У межах цього району виокремлюються три підрайони: західний, кримський, східний.

2. Карпатський район, до складу якого входять території Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей. Тут відокремлюються такі рекреаційні підрайони: Передкарпаття, Карпати, Закарпаття.

3. Полісся охоплює північну частину України.

4. Правобережний височинний лісостеп, до якого в етнографічному плані входить Поділля, частина Волині і Київщина.

5. Лівобережний лісостеповий район, який відповідно до ландшафту поділяється на Придніпровську низовину з Полтавським плато і відроги Середньоєвропейської височини у Харківській і Сумській областях.

6. Степовий рекреаційний район займає територію з півдня від кордону з Молдовою і на схід до кордону з Росією.

За О. Шаблієм виділяються 3 ресурсно-рекреаційних угрупування (РРУ):

1. Південно-Західне (Волинська, Рівненська, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Одеська області).

2. Південно-Центральне (Житомирська, Київська. Чернігівська, Черкаська, Кіровоградська, Миколаївська області).

3. Південно-Східне (Сумська, Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Полтавська, Дніпропетровська, Херсонська області, АР Крим). [22]

За А. Мокляком, туристичне районування проводиться з метою регіонального планування, ефективного використання туристичних ресурсів окремих територій і прогнозування розвитку туризму.

Він виділяє 13 туристичних регіонів:

1. Азовський (Маріупольський і Мелітопольський підрегіони).

2. Волинський (Луцько-Володимирський і Рівненсько-Кременецький підрегіони).

3. Дніпропетровський (Київський і Черкасько-Кременчуцький).

4. Дністровський (Івано-Франківсько-Чернівцецький і Кам’янецько-Могилівський).

5. Запорізький.

6. Карпатський (Дрогобицький, Коломийський і Закарпатський).

7. Кримський (Керченський, Сімферопольський, Євпаторійсько-Роздольнянський).

8. Подільський (Тернопільський, Хмельницький, Вінницький).

9. Поліський (Ковельський і Сарненський).

10. Розточансько-Гологорський (Розточанський, Гологорський і підрегіон Львова).

11. Слобожанський (Ізюмський, Харківський, Сумський).

12. Черніговсько-Сіверський.

13. Чорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський).

За М. Крачилом у межах України існує три туристичні регіони:

Карпатський;

Дніпровсько-Дністровський;

Кримсько-Одеський-Азовський.

Проведення рекреаційної регіоналізації території України з урахуванням такого критерію, як розміщення регіональних рекреаційних систем, запропонував І.Д. Родичкін. За його переконаннями, у межах України налічується дев’ять регіональних рекреаційних систем:

1. Київсько-Дністровська.

2. Волинська.

3. Сіверсько-Донецька.

4. Придніпровська.

5. Приазовська.

6. Одесько-Чорноморська.

7. Дністровсько-Бузька.

8. Карпатська.

9. Кримська.

У 1989 році географічний факультет Київського державного університету запропонував рекреаційно-кліматичне районування території України, яке налічує шість районів:

1. Західний.

2. Центральний.

3. Східний.

4. Південний.

5. Кримський.

6. Закарпатський.

Також поширене рекреаційне районування із чотирма рекреаційними регіонами (та їх районами):

Азово-Чорноморський регіон (Одеський, Приазовський);

Кримський регіон (Феодосійський, Ялтинський, Євпаторійський);

Дніпровсько-Дністровський регіон (Придніпровський, Донецький, Придністровський).

Карпатський регіон. [16, с. 103]

РОЗДІЛ 2. РЕКРЕАЦІЙНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ

2.1 Причорноморський рекреаційний район

Причорноморський рекреаційний район займає південну, причорноморську частину України. До його складу входять А Р Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа 113 тис. км2 (18,7% площі України). [28]

Природні ресурси. Розташування Причорноморського туристичного району на південному заході країни зумовлює особливості клімату, що є одним з найсприятливіших факторів для організації тут рекреаційної діяльності. [29] Клімат району характеризується певними контрастами і кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Важливим кліматоутворюючим фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодного повітря з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідси надходять маси холодного повітря. В умовах невеликої кількості опадів та переважання випаровуваності формується малорозвинена гідрографічна мережа, яка живиться, в основному, за рахунок талих снігових вод та літніх злив. Основні ріки району — Дунай, Дністер, Південний Буг, Мертвовід, Інгул, Арбузинка — придатні для організації водного туризму та інших видів відпочинку. Причорномор’я — край лиманів. Важливе бальнеологічне значення мають джерела мінеральних вод, лікувальні грязі. Проте, найбільш цінним рекреаційним ресурсом, що надає району виключної атрактивності, є Чорне море. Протяжність чорноморських берегів з пляжами різної широти та складу ґрунтів становлять 1255 км, з них 43% - пляжі цілком придатні для рекреації та 21% - частково придатні. [29]

Тільки в Криму налічується: санаторії та пансіонати з лікуванням (141), дитячі санаторії (29), пансіонати відпочинку (131), бази відпочинку та інші установи, призначені для відпочинку (284). Так, загальна кількість підприємств курортно-туристського комплексу А Р Крим становить 650, з них 245 призначені для цілорічного функціонування. Найбільша кількість санаторно-оздоровчих закладів зосереджено в містах Алушта (73), Євпаторія (63), Ялта (117) і в районах: Ленінському (47), Чорноморському (34), Сімферопольському (34). [30]

Об'єктами природно-заповідного фонду, що користуються постійною увагою туристів, є біосферні заповідники «Дунайський» та «Чорноморський», заповідник «Єланецький Степ», регіональні ландшафтні парки «Гранітно-степове Побужжя», «Тилігульський», Карадагський, Кримський, «Мис Мартьян», Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам’яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад; Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський парки.

Історико-культурні ресурси. Популярними об'єктами туризму Криму є: древній Херсонес і пам’ятники слави на території Севастополя, Царський курган і Аджимушкай в Керчі, городище Неаполя Скіфського в Сімферополі, середньовічні «печерні міста» Чуфут- Кале, Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, генуезькі фортеці в Судаку і Феодосії, Бахчисарайський, Алупкінський і Лівадійський палаци, «Ластівчине гніздо"в Місхорі. [37]

Перлиною українського Причорномор’я по праву вважається м. Одеса. Тут у XIX ст. створюється архітектурна візитна картка Одеси — ансамбль будинків і споруд Приморського бульвару, що тягнеться вздовж узбережжя. Серед будівель бульвару особливу архітектурну цінність становлять готелі «Лондонський» і «Петербурзький», палаци княгині Наришкіної (нині палац культури моряків) і графа Воронцова, перша одеська біржа (нині міська рада). Центром архітектурного ансамблю бульвару є пам’ятник Д. де Рішельє, від якого до моря спускаються грандіозні Потьомкінські сходи. Не менш цікавим є найстаріше місто України — Білгород-Дністровський. Руїни міста Тіра (ІV ст. до н.е. — ІV ст. н.е.) найбільш широко представлені (фундаменти і підвали будинків, вулиці і водостоки, численні залишки знарядь праці і древніх статуй, знахідки прикрас і монет) й детально досліджені на березі лиману біля входу в середньовічну турецьку фортецю. Білгород-Дністровський внесений ЮНЕСКО до списку десяти найдавніших міст світу, що зберегли безперервне існування. У місті збереглася видатна пам’ятка середньовічної фортифікаційної архітектури, одна з найбільших і наймогутніших оборонних споруд XIII — XV ст. на території України — Акерманська фортеця. [29]

Одещина багата культовими спорудами, переважно ХІХ ст., найцікавіші з яких знаходяться в містах Кілія, Болград, Ізмаїл та селах Нерубайське, Нова та Стара Некрасівка.

В Миколаєві на початкових етапах будівництва міста зведено будинок Головного командира Чорноморського флоту (нині музей історії суднобудування і флоту); кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці; Миколаївську церкву; будинок астрономічної обсерваторії; німецьку євангельську лютеранську церкву; будинок Художнього російського драматичного театру. Крім відзначених, з XIX ст. збереглися ворота й огорожа суднобудівної верфі, Старофлотські казарми, будинок чоловічої гімназії (зараз — Будівельний коледж).

Історію краю відтворюють експонати історико-археологічного заповідника Ольвія (музей під відкритим небом) (с. Парутине); воєнно-історичного музею ім. О. Суворова (м. Очаків).

Соціально-економічні ресурси. Причорноморський соціально-економічний район має сприятливе економіко-географічне положення. Район контактує на півночі з Центральним та Подільським соціально-економічними районами, на північному сході - з Придніпровським соціально-економічним районом. На заході район має вихід до державного кордону з Молдовою та Румунією, на сході, через Керченську протоку — до Російської Федерації; ця риса географічного положення сприяє виходу до світових ринків, підтримки контактів з сусідами та розвитку туризму.

Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса, Южний), що дозволяє району і Україні загалом, підтримувати контакти з 172 країнами світу. Завдяки приморському положенню, Україна має вихід до багатьох світових ринків.

Серед негативних рис ЕГП: досить далеке розташування від західних кордонів України і соціально-економічних районів, що тут розташовані. [6] Відповідно — віддаленість від розвинутих європейських країн, багатої історико-культурної спадщини Заходу, гірськолижних курортів негативно позначається на різнобічному розвитку району.

2. 2 Карпатсько-Подільський рекреаційний район

До складу Карпатсько-Подільського рекреаційного району входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька області. Площа району — 117,5 тис. км2 або 19,5% загальної території України. [33]

Природні ресурси. Одним з основних природних туристичних ресурсів даного району є рельєф. Його особливості обумовлюються розташуванням на території району гірського масиву Карпат, що простягнувся з північного заходу на південний схід та займає разом з Передкарпатською височиною та Закарпатською низовиною 37 тис. км2 (65,5% території району). Українські Карпати — середньовисотні гори з переважаючими висотами 1000−2000 м. Саме такий тип рельєфу, за оцінками дослідників, є найкращим для організації рекреаційної діяльності. Найвищі вершини сягають понад 2000 м., серед них — найвища точка України г. Говерла, яка може бути віднесена до рекреаційних об'єктів рангу супер-точка тур. Об'єктами уваги туристів можуть стати мальовничі скелі, стрімкі схили, річкові долини, форми рельєфу, утворені діяльністю давнього льодовика та карстуванням. Решту території займають низовини Малого Полісся (північ Львівської області), які оточують горбисті пасма Розточчя, Опілля, Гологор та Вороняків, а також височина в межиріччі Прута і Дністра (північний схід Чернівецької області). [13]

Туристичну привабливість регіону збільшує наявність значної кількості спелеоресурсів. Тут знаходяться найдовші гіпсові печери Європи — Оптимістична та Озерна, а також безліч інших.

Розвиткові спелеотуризму сприяє наявність на території печер Попелюшка, Піонерка, Буковинка. Сольові шахти Солотвина використовуються для лікування алергічних захворювань. Цікавими природними об'єктами є грязьові вулкани поблизу с. Старуня Івано-Франківської області, вулканічний купол в Ужгороді.

Річкова мережа району досить густа, представлена ріками, що входять до басейну Дністра (Золота Липа, Стрипа, Збруч, Гнила, Смотрич), Прип’яті (Горинь, Іква), Південного Бугу (Рів, Згар, Десна) та Дніпра (Рось, Роставиця). Вони можуть використовуватись для організації купання та водних видів туризму, а їх мальовничі долини надають привабливості ландшафтам. Захоплення викликають водоспади на околицях сіл Рукомиш, Нирків та Русилів.

Ріки, що беруть початок в горах: Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Тиса, Дністер, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Прут, Черемош, Серет та інші, — характеризуються значною каламутністю, особливо під час повені, швидкою течією, низькими, навіть в теплу пору, температурами води. Таким чином, з одного боку, це ускладнює їх використання для організації масового купання, а з іншого, пороги й водоспади на ріках значною мірою сприяють підвищенню естетичної привабливості ландшафтів та роблять можливим розвиток водного екстремального туризму. Річки рівнинної частини Карпатського туристичного району надають мальовничості його ландшафтам своїми глибоко врізаними долинами, на подекуди урвистих схилах яких відслонюються давні породи. Окрасою гірських ландшафтів є озера Синевир, Бребенескул, Несамовите та ін.

Джерела мінеральних вод, які можна використовувати для лікування та профілактики захворювань шлунково-кишкового тракту та опорно-рухового апарату, регуляції обмінних процесів організму, виведення радіонуклідів, знаходяться біля Летичева, Кам’янця-Подільського, Сатанова, Полонного Хмельницької області, Конопівки та Настасіва Тернопільської області, Хмільника, Житників, Козятина та Литовця Вінницької області, Моршинські, Трускавецькі, Східницькі джерела Львівської області, Ужоцьке, Міжгірське, Полянське, Новополянське, Квасівське, Шаянське — Закарпатської, Шешорське — Івано-Франківської та багато інших. Розвитку даного виду туристичної діяльності сприяє також наявність родовищ лікувальних грязей та озокериту. [26]

М’яка багатосніжна зима, що триває в горах понад 3,5 місяці, сприяє розвиткові зимового туризму, якому, втім, можуть бути на заваді часті відлиги та викликані ними сходження снігових лавин. Період міжсезоння в Карпатах тривалий, що стримує масовий розвиток гірського туризму. Гори та передгір'я є зоною надмірного зволоження: на рік випадає 800−1800 мм опадів, більшість яких припадає на теплу пору року, що теж не сприяє розвиткові туризму.

В рекреаційних цілях можуть використовуватись об'єкти природно-заповідного фонду, найбільш значущими серед яких є природний заповідник Медобори та його філія — Кременецькі гори, національний природний парк «Подільські Товтри», Карпатський біосферний заповідник, національні природні парки Синевир та Ужанський Закарпатської області; Галицький, Гуцульський, Карпатський національні природні парки Івано-Франківської області; національні природні парки Яворівський та Сколівські Бескиди Львівської області, Сторожинецький дендропарк, Вижницький національний природний парк Чернівецької області.

Характерними особливостями району є порівняно сприятлива екологічна ситуація, значний потенціал рекреаційних ресурсів, зручне геополітичне і транспортне положення.

Історико-культурні ресурси. Львівська область є чи не найбільш насиченим визначними архітектурними пам’ятками регіоном не тільки Карпатсько-Подільського рекреаційного району, а й цілої держави. Історичний центр Львова, що почав формуватися в середні віки, не має аналогів в Україні і віднесений до Списку світової культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. З-поміж визначних архітектурних споруд міста слід згадати будівлі, що складають неповторний ансамбль площі Ринок: ратушу, палац Корнякта та чорну кам’яницю, палац Любомирських. Львів відомий своїми старовинними культовими спорудами, що представляють багато конфесій. Серед найбільш значущих — храм Івана Хрестителя ХІІІ століття, пам’ятки архітектури ХІІІ-ХІХ століть — костел Марії Сніжної та церква Миколи Чудотворця, Латинський кафедральний собор ХІV-ХV ст., синагога «Золота Роза» ХVІ ст., Домініканський собор ХVІІІ-ХІХ ст., Вірменська церква ХІV ст. — усього понад 20 об'єктів. Визначним осередком концентрації біосоціальних та культурно-історичних рекреаційних ресурсів є Личаківський цвинтар, де останній притулок знайшло багато видатних людей, діячів науки, політики, культури та мистецтва, у тому числі, й іноземців. [14]

Інші населені пункти Львівської області теж характеризуються значним соціально-культурним рекреаційним потенціалом. Своїми замками-палацами відомі Броди, Жовква, Золочів, Олесько, Підгірці, Свірж. Чудові зразки староукраїнського церковного дерев’яного зодчества збереглись у Буську, Городку, Дрогобичі, Жовкві, Крехові, Сколе. Величністю відрізняються муровані Домініканський костел ХVІІ ст. у м. Белз, Юріївська церква ХVІІ ст. у Бродах, храми ХІV-ХVІІ ст. та оборонна вежа у Дрогобичі, костели та церкви м. Комарно, комплекс споруд Василіанського монастиря ХVІІ ст. у Крехові та інші.

Найбільшим осередком, в якому сконцентрована значна частина архітектурної спадщини Івано-Франківської області, є її адміністративний центр — м. Івано-Франківськ, заснований у ХVІІ ст. Найстарішими спорудами міста є костел Пресвятої Діви Марії та палац, що належав нащадками засновника міста — коронного гетьмана С. Потоцького, а також ратуша, що довгий час правила за в’язницю. Іншими визначними архітектурними пам’ятками міста є єзуїтський колегіум та Вірменська церква ХVІІ ст.

До наших часів збереглись руїни замку міста Галича, на базі пам’яток якого в наші дні створений національний заповідник «Давній Галич». До заповідника увійшли церква Різдва Христового ХІV-ХV ст. в Галичі, церква св. Пантелеймона XXI ст. в с. Шевченкове, Успенська церква XVII ст. і фундамент Успенського собору XII ст. у Крилосі.

Коломия відома своїми архітектурними пам’ятками, серед яких найстаріша в області дерев’яна церква Благовіщення ХVІ ст., коломийська гімназія, в стінах якої здобували освіту В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина. Коломия — є центром музейництва. Тут функціонують музей народного мистецтва ім. Й. Кобринського та широковідомий музей писанкового розпису.

Комплексами монастирських споруд XVIIІ ст., що належать римо- та греко-католицькій конфесіям, відомі Богородчани, Городенка, церквами та костелами ХІV-ХVІ ст. — Рогатин, центром православного паломництва є Манявський скит.

Курортно-туристичними центрами області є Яблуниця, Яремче, столиця гірськолижного туризму Ворохта, мальовничі Шешори. [14]

В Закарпатті від ХVІІІ ст. до нашого часу збереглися будівля жупанату, римо-католицький костел, дерев’яна Шелестовська церква.

У місті Чернівці - дерев’яні Миколаївська, Вознесенська і Спиридонівська церкви ХVІІ-ХVІІІ ст., Святодухівський кафедральний собор, Вірменська церква ХІХ ст., Миколаївський кафедральний собор, церква Успіння Богородиці ХХ ст., ратуша ХІХ ст., будівлі резиденції митрополита — нинішні корпуси Чернівецького національного університету, будинок музично-драматичного театру О. Кобилянської, житлові будинки старої частини міста. Однією з візиток не тільки області, але й України стала неприступна Хотинська фортеця ХV-ХVІІІ ст., на території якої створено архітектурний заповідник. На Буковині набуло значного поширення дерев’яне культове зодчество. Серед його зразків — церква Св. Іоанна Сучавського із дзвіницею (ХVІІІ ст., с. Виженка), церква Св. Миколая (ХІХ ст., смт. Путила). Інтерес з боку росіян, безперечно, викличе старообрядчеська церква ХХ ст. у Білій Криниці, іудеїв — синагоги Вижниці, поляків — костел у Сторожинці та ін. 26]

Найбільш відомим центром, що є найбільш відвідуваним туристами не лише в даному рекреаційному районі, але й в Україні, є Кам’янець-Подільський. Відомим воно стало завдяки фортеці, що добре збереглась. Зараз фортеця — це Національний історико-культурний заповідник. В самому місті збереглись численні культові, військові, адміністративні, торгові та навчальні споруди.

У місті Вінниця цікавими є: єзуїтський та домініканський (пізніше перероблений на православний собор), а також Преображенський та Благовіщенський монастирі, Свято-Миколаївська церква та костел капуцинів. До ХVІІІ ст. відноситься палацово-парковий ансамбль М. Грохольського.

Велику кількість сакральних споруд, що належать різним конфесіям, має м. Шаргород, а також Бар та Могилів-Подільський.

Соціально-економічні ресурси. Розташування Карпатсько-Подільського району обумовлює вигідні риси його економіко-географічного положення. Район займає центральні території Європи і виходить до кордонів України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Ці країни за рівнем розвитку окремих галузей помітно випереджають нашу державу, тому є вигідними економічними партнерами. Таке близьке до європейських держав, прикордонне положення сприятливо впливає на формування кооперативних зв’язків та на збільшення кількості іноземних туристів.

Карпатсько-Подільський рекреаційний район перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких сприяє його економічному зростанню, а також забезпечує перевезення рекреантів.

Своєрідний район і тим, що у ньому одна з найвищих часток (понад 89%) українського населення, добре виражені етнографічні групи корінних жителів краю зі своєрідним побутом та культурними традиціями. Представники національних меншин (росіяни, євреї) проживають у містах, а угорці, словаки, поляки, румуни, молдавани — переважно у прикордонних районах. [12]

2.3 Полісько-столичний рекреаційний район

До складу Полісько-столичного рекреаційного району входять Волинська, Рівненська, Київська, Чернігівська, Житомирська, Полтавська, Черкаська області. Площа району — 151,7 тис. км2 або 25,1% загальної території України.

Природні ресурси. Поверхня району являє собою рівнину, подекуди урізноманітнену горбами та пасмами льодовикового походження, річковими долинами, ярами і балками. Помірно-континентальний клімат з теплим літом і порівняно м’якою зимою дозволяє організовувати в районі досить широкий спектр видів рекреаційної діяльності. [1]

Річкова мережа представлена як великими, так і малими річками, основними з яких є Дніпро та його притоки: Десна, Тетерів, Ірпінь, Рось, Тясмин, а також Снов, Сейм, Удай, Тетерів, а також Прип’ять та її притоки: Случ, Горинь, Стохід, Турія, Уборть, Уж.

Річки з чистою водою та повільною течією — цінний рекреаційний ресурс, який може використовуватись для організації водного туризму та купання у період з травня по вересень. В районі є озера, в основному, стариці в заплавах річок, яких в одній тільки Київській області нараховується понад 1200. Тут нараховується близько 70 водосховищ, у тому числі, Київське, Канівське, Кременчуцьке. [36]

Наразі популярністю для масового відпочинку користуються Шацькі озера (Волинська область), мальовничі береги Тетерева (між селами Тригір'я та Дениші), Іршанського та Хрінницького водосховищ, Случі (території Березнівського району, прилеглі до річки, навіть дістали назву «Надслучанська Швейцарія») та Замчиського, озер Нобель та Біле (Рівненська область).

На території Полісько-столичного рекреаційного району є джерела мінеральних вод, які можна використовувати для лікування та профілактики захворювань шлунково-кишкового тракту, регуляції обмінних процесів організму, виведення радіонуклідів. З донними відкладами озер пов’язані родовища лікувальних грязей, найбільш відомими з яких є Острецьке, Погулянківське, Вичавки, Журавицьке і Шацьке. [2]

В туристичних цілях можуть використовуватись об'єкти природно-заповідного фонду, найбільш значущими серед яких є Київський та Менський зоопарки, дендропарк «Олександрія» в Білій Церкві та Тростянецький дендропарк, парк Декабристів у Кам’янці та Корсунь-Шевченківський парк, Канівський природний заповідник, Шацький національний природний парк, Луцький ботанічний сад, Надслучанський регіональний ландшафтний парк, Поліський природний заповідник, Рівненський природний заповідник і звичайно, всесвітньо відомий парк «Софіївка» в Умані.

Історико-культурні ресурси. Безумовно, головним осередком історико-культурних ресурсів району є м. Київ. Тут знаходяться великі православні святині: Києво-Печерська лавра та Софійський собор, а також Михайлівський золотоверхий собор, нещодавно відновлений, Андріївська церква та багато інших.

Міста Фастів, Кагарлик, Ржищів та с. Пархомівка відомі своїми археологічними, архітектурними пам’ятками та музеями.

Найбільш цікавими спорудами в Черкаській області є Свято-Троїцький собор, Михайлівський собор, резиденція архієпископа, Палац одруження, Будинок жалоби.

Перлиною не тільки області, але і усієї України, що користується заслуженою увагою з боку туристів, є знаменитий Софіївський парк в Умані. [36]

Чернігівська область теж відноситься до регіонів, найкраще забезпечених соціально-історичними рекреаційними ресурсами. Так, у м. Чернігів зосереджена третина усіх пам’яток домонгольського періоду, що збереглись в Україні: курган Чорна могила, Успенський собор Єлецького та Іллінська церква Троїцько-Іллінського монастирів, Антонієві печери, П’ятницька церква, Борисо-Глібський та Спасо-Преображенський собори, комплекс споруд Троїцько-Іллінського монастиря, Катерининську церкву, будинок колегіуму, будинок Я. Лизогуба. [42]

Серед пам’яток Ніжина — Введенський, Ветхоріздвяний Георгіївський монастирі, Миколаївський собор ХVІІ ст., Благовіщенський монастир, Всіхсвятська, Покровська, Преображенська, Хресто-Воздвиженська церкви та церква Іоанна Богослова ХVІІІ ст.

З-поміж визначних архітектурних споруд Луцька слід згадати Луцький замок ХІІ-ХІVст., будівлі численних католицьких монастирів ХVІІІ ст., колишню синагогу, Покровську та Хрестовоздвиженську церкви ХVІІст., оборонну вежу князів Чарторийських ХV ст., житлові будинки ХVІ-ХІХ ст.

Інші населені пункти Волинської області теж характеризуються значним соціально-культурним рекреаційним потенціалом. Серед них Володимир-Волинський (Василівська церква ХІІІ-ХІV ст., костели Йоакима й Анни та послання апостолів ХVІІІ ст., Миколаївська церква та Успенський собор ХІІ ст., земляні вали замку Х-ХІV ст.), на території якого було створено державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир»; м. Берестечко (Каплиця Фекли — ХVІІ ст., Троїцький костел ХVІ ст., в якому знаходиться музей битви під Берестечком, мурований стовп ХVІ ст.). Об'єктами паломництва є монастирі у с. Зимне, Жидичин. Чудові зразки культових споруд збереглись у Ковелі, Любомлі, Старій Вижівці, Голобах. [2]

Дубно та Острог — одні з найстаріших міст України. Серед пам’яток Дубна — замок князів Острозьких ХІV ст., Спасо-Преображенський собор ХVІІ ст., Георгіївська церква ХVІІІ ст., монастирі бернардинців та кармеліток ХVІІ ст. В Острозі варто подивитися замок князів Острозьких ХІV ст., вежі, що колись входили до системи міських оборонних споруд, Успенський костел та Богоявленську церкву ХV ст., колишню синагогу ХVІІ ст., костел монастиря капуцинів ХVІІІ ст.

Соціально-економічні ресурси. Полісько-столичний рекреаційний район межує з Польщею, Білоруссю і Російською Федерацією. Ці держави залишаються важливими торговими партнерами України. Даний рекреаційний район межує ще з трьома рекреаційними районами країни, тобто відіграє для них роль зв’язуючої ланки.

Центральне розміщення району зумовлює його рівновіддаленість від основних паливно-сировинних баз країни — Донбасу, Передкарпаття та Придніпров'я. Його перетинають важливі транспортні магістралі як міжнародного, так і загальнодержавного значення. Це, передусім, залізничні й автомобільні шляхи, а також річка Дніпро. 44]

Вирішальним чинником соціально-економічного розвитку району є розташування на його території столиці - міста Києва, який є центром політичного, економічного й культурного життя країни. Це обумовлює особливості розвитку туристичної діяльності, що пов’язано із більшими, ніж в інших регіонах потоками як іноземних, так і вітчизняних туристів та екскурсантів, а також кращим розвитком рекреаційної та інфраструктури загального користування, наявністю значних рекреаційних потреб у місцевого населення. Усі ці риси і зміни ЕГП сприятливо позначаються на подальшому його розвитку.

Територію району перетинають потужні транспортні коридори як меридіанного так і широтного напрямків.

Залізничні: Харків — Київ — Львів — Чоп, Хутір Михайлівський — Київ — Жмеринка — Одеса та ін.

Автомобільні: траси загальноєвропейського значення Санкт-Петербург — Одеса, Харків — Західний кордон України.

Через усі ці транспортні магістралі і здійснюється зв’язок району з іншими районами, країнами і сусідніми державами, реалізується зручність його ЕГП. [36]

2.4 Придніпровсько-Донецький рекреаційний район

До складу Придніпровсько-Донецького рекреаційного району входять Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька, Луганська області. Його площа складає 136,9 тис. км2. (22,4% території України).

У районі добре розвинені пізнавальний туризм, лікувально-оздоровчий, рекреаційний, промисловий комплекси. В районі велика кількість заповідників і дендропарків. Багаті природні ресурси, велика кількість овочів і фруктів робить район привабливим для сільського господарства, зеленого, кантрі, еко і агро туризму. [31]

Природні ресурси. Рельєф регіону складний. Полого-хвиляста лісова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами чергується з хвилястою, горбистою, платоподібною територією Донецької височини.

Клімат району помірно-континентальний з посушливим жарким літом і малосніжною зимою. Середня температура січня від -6 °С на півночі до — 4 °C на півдні, липня — відповідно +22°С і +23°С. Влітку панує антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів. Виникають суховії та пилові бурі. Опадів випадає 350−500 мм за рік, переважно у весняно-літній період.

Водними ресурсами район забезпечений добре. Головною річкою є Дніпро з багатьма притоками. У межах району знаходяться Дніпровське та частини Дніпродзержинського і Каховського водосховищ. Збудовано також 127 невеликих водосховищ і понад 2 тис. ставків. Для постачання питної і технічної води Криворіжжю споруджено канал Дніпро — Кривий Ріг.

Річка Сіверський Донець є головною водною артерією Донбасу. Правими притоками Сіверського Донця є річки Бахмутка, Казенний Торець, Лугань, Луганчик, Велика Камянка; лівими — Оскол, Красна, Борова, Деркуль, Євсуг, Айдар. [4]

В Луганській області понад 60 озер, у Донецькій їх мало, переважно невеличкі, заплавні. В районі закладено 1309 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала понад 10 тис. га.

На півдні район має вихід до Азовського моря — мілководної затоки Чорного моря.

Район добре забезпечений мінеральними ресурсами.

Безперечну цінність для організації рекреаційної діяльності являють собою об'єкти природно-заповідного фонду, а особливо Дніпровсько-Орільський природний заповідник, парк Шевченка в Дніпропетровську, ландшафтний заказник «Північна Червона Балка», Криворізький ботанічний сад Дніпропетровської області; дендропарк у Веселих Боковеньках, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва в Онуфріївці та Миколаївці («Хутір Надія»), заповідне урочище біля с. Салькове Кіровоградської області, а також Луганський природний заповідник, що складається з трьох відділень: Стрільцівський та Провальський Степ, Станично-Луганське відділення, три відділення Українського степового заповідника (Хомутівський степ, Кам’яні могили, Крейдова флора), національний природний парк «Святі гори». [27]

Історико-культурні ресурси. У зв’язку з порівняно недавнім освоєнням території Придніпровсько-Донецького туристичного району, військовим, а згодом промисловим значенням більшості поселень, його архітектурно-історичні ресурси не відрізняються великим різноманіттям і представлені адміністративними і жилими будинками ХІХ-ХХ ст., культовими спорудами ХVІІІ-ХХ ст., численними пам’ятними знаками, що відзначають місця пам’ятних подій козацької доби та пізніших часів. Також збереглось небагато православних культових споруд, адміністративних і садибних будівель ХІХ-ХХ ст., численні комплекси споруд кінних заводів, меморіальні пам’ятки, присвячені історичним подіям ХХ ст. [27]

Культові споруди Кіровограду представлені грецькою церквою, Спасо-Преображенським собором, Свято-Покровською церквою та синагогою.

Музеї Кіровоградської області (музейно-природний заповідник «Батьківщина Карпенка-Карого» в с. Арсенівка; заповідник-музей «Хутір Надія» та літературно-меморіальний музей у с. Миколаївка; меморіально-педагогічний музей у с. Павлиш тощо) розповідають про життєвий шлях і творчі здобутки відомих людей краю.

У м. Орджонікідзе в результаті розкопок кургану скіфського періоду «Товста могила» були виявлені всесвітньо відома знахідка українського археолога Б. Могилевського — золота пектораль, різні прикраси, зброя, кінська упряж, що зараз знаходяться в музеї Історичних коштовностей України (Києво-Печерська лавра). Археологічними пам’ятками відомі села Старі Кодаки, Микільське-на-Дніпрі, Волоське, Капулівка.

Храмове будівництво представлено православними церквами ХVІІІ - ХІХ ст. Троїцький собор м. Новомосковськ (ХVІІІ ст.) по праву вважається шедевром вітчизняного дерев’яного зодчества (зведений без жодного цвяха). ХІХ ст. в культовому зодчестві краю представлено Свято-Миколаївським собором (м. Дніпродзержинськ), а також церквою Різдва і Спасо-Преображенським собором (м. Нікополь).

Донецьк є одним із найбільших міст України. У місті є багато пам’ятників: «Слава шахтарській праці», «Цар-Гармата» (точна копія «Цар-Гармати» з Кремля). Більшість храмів міста побудовано недавно, решта — докорінно перебудовані культові споруди ХІХ-ХХ ст. Найбільш відомими є Свято-Преображенський кафедральний собор та церква Святого Олександра Невського. [27]

Соціально-економічні ресурси. В географічному положенні району важлива роль відводиться придніпровському положенню території. Через головну водну артерію держави район може контактувати з сусідніми областями. Район охоплює південний схід України, межує з областями Російської Федерації - Бєлгородською, Воронезькою, Ростовською. На півдні омивається водами Азовського моря.

За природними ресурсами, соціально-економічними характеристиками та особливостями історико-етнічного розвитку він виділився в один з найрозвинутіших в Україні територіально-виробничих комплексів з переважаючою спеціалізацією видобувної промисловості. Також галузями спеціалізації є: електроенергетика, чорна і кольорова металургія, машинобудування, легка промисловість.

Район володіє густою мережею транспортних магістралей. Оскільки більша половина меж району — це кордон з Російською Федерацією, то транспортні шляхи в основному підпорядковуються вивезенню продукції в центральні райони Росії, а також до морських портів Азовського і через нього до Чорного та Азовського морів. [27]

Придніпровсько-Донецький регіон має в своєму розпорядженні 123 турфірми і суб'єкти господарської діяльності, що одержали ліцензію на право туристичної діяльності. Серед суб'єктів туристичної діяльності давно відомі туристичні фірми («САМ», «Супутник», «Гамалія», «Іліташ-тур»), що пропонують організацію відпочинку як в Україні, так і за її межами. Кількість туристичних суб'єктів у Донецькій області складає біля 5% від загальної кількості зареєстрованих в Україні і займає 7 місце серед інших регіонів, поступаючись м. Києву, Автономній Республіці Крим, Одеській області, м. Севастополю, Дніпропетровській і Львівській областям.

2.5 Харківський рекреаційний район

Харківський рекреаційний район включає в себе Харківську та Сумську області. Площа району становить 55,2 тис. км2. Район межує з Придніпровсько-Донецьким, Полісько-столичним рекреаційними районами та розташований на кордоні з Росією.

Характерними особливостями району є його прикордонне положення, достатньо високий рівень індустріального освоєння, спільні умови формування рекреаційних ресурсів, а також значний рекреаційно-ресурсний потенціал, особливо, в західній частині. [35]

Природні ресурси. Територія Харківського рекреаційного району являє собою рівнину, яка в східній частині Сумської та на півночі Харківської областей урізноманітнюється відрогами Середньоруської височини, а на південному сході Харківської області - відрогами Донецького кряжу. В районі досить розвинена яружно-балкова сітка.

Клімат Харківського рекреаційного району помірно континентальний. Кліматичні умови району можна оцінити як помірно комфортні для розвитку рекреаційної діяльності. Найтепліший місяць — липень, а найхолодніший -січень. Амплітуда середньомісячних середніх температур складає 28 °C (від +21°С у липні до -7°С у січні).

Річкова мережа району представлена річками басейну Дніпра (Сейм, Сула, Псел, Ворскла) та Дону (Сіверський Донець, Оскіл). В межах району розташовані численні озера (Чехове, Журавлине, Довге), болота, водосховища (Печенізьке на Сіверському Дінці, Червонооскільське на Осколі та Краснопавлівське на каналі Дніпро-Донбас), ставки. Гідроресурси району придатні для рекреаційного використання, і, окрім того, створюють неповторної краси ландшафти, збільшуючи рекреаційну привабливість території.

М’який клімат і мальовничі ландшафти сприяють розвитку рекреації і туризму. В лісостеповій зоні Сумщини діє кліматичний курорт «Баси», розташований на території великого хвойно-листяного лісового масиву, що простягнувся уздовж р. Псел, а також курорти — Березівські мінеральні води і Рай-Оленівка.

В рекреаційних цілях можуть використовуватись об'єкти природно-заповідного фонду, найбільш значущими серед яких є Деснянсько-Старогутський національний парк, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Нескучне» у Тростянці, парк у Великому Бобрику, відділення «Михайлівська цілина» Українського степового заповідника Сумської області, ботанічний сад Харківського університету, пам’ятки садово-паркового мистецтва Краснокутський, Наталіївський, Старомерчанський, Шарівський парки, відділ Українського степового заповідника «Михайлівська цілина». [35]

Історико-культурні ресурси. Харківський рекреаційний район має значний історико-культурний потенціал. Загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2535 одиниць. 653 пам’ятки архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. [41]

Тут діє 23 державних музеїв і заповідників.

На території Харківського рекреаційного району збереглися православні культові споруди ХVІІ-ХХ ст., збудовані у стилі українського бароко і класицизму.

Одним із найцікавіших історичних об'єктів Харківської області є залишки скіфського городища і поселення V — ІІІ ст. до н.е., а також ранньослов’янське городище (V І - VІІ ст.) (с. Водяне), які свідчать про давнє заселення території.

Численністю і різноманітністю відзначаються палацові ансамблі й паркові садиби Харківщини. Одним із найефектніших палацових комплексів Східної України є палац (ХІХ ст.) с. Шарівка — двоповерхова будівля псевдоготичного стилю з елементами ренесансу. [35]

Ще більш давнім палацовим комплексом регіону є палац у с. Старий Мерчик (ХІХ ст.), архітектором якого міг бути В. Растреллі, В. Баженов чи П. Ярославський.

На Сумщині надзвичайно багатим і різноманітним є храмове будівництво, представлене православними церквами і соборами ХVІІ - ХІХ ст. Культова архітектура всіх трьох століть представлена в містах Глухів (ХVІІ ст. — Миколаївська церква; ХVІІІ ст. — Спасо-Преображенська церква; ХІХ ст. — Трьох-Анастасіївська церква) і Путивль (ХVІІ ст. — собор Різдва Богородиці, Спасо-Преображенський собор.

Соціально-економічні ресурси. Харківський рекреаційний район належить до найбільш індустріально розвинених районів України, має вигідне економіко-географічне положення, розташований на важливих шляхах сполучення з економічними районами Росії і портами Чорного та Азовського морів, а також країнами Центральної і Західної Європи, поблизу металургійних баз Донбасу, Придніпров'я. На північному сході район межує з Курською і Бєлгородською областями Центрально-Чорноземного району Російської Федерації, на сході, півдні та заході - з іншими рекреаційними районами України.

Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв’язків з Росією, більш міцних, ніж це характерно для інших реґіонів України. Таке положення посилювалося розміщенням району на перетині напрямків масових перевезень вантажів між двома індустріальними велетнями: Донецько-Придніпровським районом України й Центральним районом Росії. Безпосередня близькість Північного Сходу до української металургійної бази сприяла розвитку тут важкого, металомісткого машинобудування.

Зручне економіко-географічне положення району щодо джерел сировини й палива, сприятливі економічні та природні умови створюють високі потенційні можливості для комплексного розвитку його господарства.

В рекреаційному відношенні даний район характеризується низьким рейтингом, забезпечення рекреаційними ресурсами незначне.

Тут налічується 61 готель, 2 мотелі. У Харкові прийом туристів здійснюють готелі «Національ», «Мир», «Турист». На Харківщині є також кемпінг (у селищі Високе), 2 турбази (в селищах Васищеве і Комсомольське) та ін. [41]

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ

3. 1 Економічна ефективність районів

Основними джерелами доходу, одержуваного від туризму, служать:

1) засоби, витрачені туристами на оплату готелів, харчування, транспорту, розваг та ін. ;

2) податки, сплачені туристами, і з доходів комерційних підприємств;

3) мито;

4) оренда;

5) засоби від продажу сувенірів — як місцевого виробництва, так і імпортованих;

6) засоби від продажу товарів, необхідних як у подорожі, так і для використання в «домашніх умовах».

Однак не весь отриманий прибуток знову надходить в економіку країни (регіону). Існують три види «відпливів»:

1) витрати на імпорт (купівля імпортованої продукції);

2) особисті заощадження;

3) податки.

Суми цих «відпливів» вилучаються з процесу рециркуляції: економіці країни (регіону) вони не приносять користі, хоча прибуток від податків використовує уряд. Частина податків може повернутися в країну (регіон), що підсилює вплив туризму на розвиток її економіки. [21]

Тому, говорячи про Причорноморський рекреаційний район, а саме про А Р Крим, що приносить найбільший дохід з-поміж інших приморський територій, бачимо, що всього 100 мільйонів гривень або 10% від загального доходу з туристичної галузі Криму йде до бюджету автономії, незважаючи на те, що в Криму щорічно відпочиває 4,5−5 мільйонів осіб. [18]

Першою причиною недоотримання бюджетом коштів від туризму, як в Криму, так і в усьому Причорноморському районі є неузаконений і невпорядкований приватний курортний сектор.

Друга причина полягає в довгій і забюрократизованій процедурі переведення приватних домоволодінь у комерційні. Більша частина готелів не приносить доходу державі, оскільки має статус приватної власності і не призначена для отримання комерційної вигоди.

Третя проблема — нерозвиненість курортних селищ, які хаотично забудовуються і псують вигляд курортів. Причина цього — у відсутності генплану розвитку і прозорих муніципальних програм.

Офіційна інформація містить лише дохід, який отримано від надання послуг перебування, плати за землю для готелів і санаторіїв, що складає 5,6% зведеного бюджету, що, звичайно, не відображає реального внеску цієї сфери в економіку. Якщо врахувати доходи, отримані від послуг транспорту і зв’язку, а також доходи, отримані місцевими українськими виробниками від реалізації продуктів харчування і товарів сезонного попиту, споживаних туристами і відпочиваючими, то сума значно збільшиться. За деякими оцінками, вона складає від 30−40% до 60−70% доходів бюджету.

Ще складнішими є спроби оцінити реальний фіскальний внесок від цієї діяльності до бюджетів різних рівнів, а також в цілому в економіку регіону. За міжнародною статистикою обліку доходів від туризму на один долар розміщення турист витрачає 3−7 доларів на інші послуги інфраструктури туризму та індустрії розваг. Якщо враховувати, що основні виробники цих товарів і послуг (транспортні компанії - залізничні й авіа- перевізники; організації, що надають банківські послуги; компанії зв’язку; сільськогосподарські виробники) зареєстровані за межами певного району, то можна побачити, що всі ці доходи і відповідно податки до бюджету (ПДВ, прибуток) надходять до бюджетів інших районів України. Тому залишається порівняно невелика кількість податків (податки на землю, рекламу, прибутковий і деякі інші), які потрапляють передусім до місцевих бюджетів — бюджетів міст і селищ курортного значення, що складає близько 10−15% всіх податків. Таким чином, за всієї важливості курортно-туристичної сфери для економіки реальної інформації про цю сферу досі не існує.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой