Основні характеристики клімату Закарпатської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Геология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Коротка фізико — географічна характеристика басейну річки

1.1 Географічне положення, рельєф

1.2 Геологічна будова

1.3 Ґрунти та рослинність

1.4 Кліматична характеристика

1.4.1 Температура повітря

1.4.2 Опади

1.4.3 Сніговий покрив

1.4.4 Вітер та вологість повітря

1.5 Підземна вода

2. Гідрографія та гідрологічна вивченість

2.1 Характеристика гідрографічної мережі

2.2 Гідрологічна вивченість

3. Водний режим річки

3.1 Загальна характеристика водного режиму та живлення річки

3.2 Характеристика водного режиму за типовим гідрографом

3.2.1 Весняна повінь

3.2.2 Літньо — осінній сезон

3.2.3 Зимовий сезон

3.3 Кількісна оцінка складових живлення

3.3.1 Комплексні графіки гідрометеорологічних спостережень

3.3.2 Розчленування гідрографів за характерні по водності роки

3.3.3 Кількісна оцінка поверхневого та підземного живлення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ціллю даної курсової роботи є викладення даних про основні характеристики клімату Закарпатської області, вчасності басейну річки Уж, його температури, вологості повітря, опадів, снігового покриву. Коротка фізико — географічна характеристика басейна річки Уж, географічне положення, рельєф, геологічна будова, ґрунти та рослинність викладаються на основі спеціальної літератури. По характерним по водності рокам будуються комплексні графіки.

1. Коротка фізико — географічна характеристика басейна річки

1.1 Географічне положення, рельєф

Річка Уж бере початок далеко в горах на північному заході Закарпаття біля підніжжя Верховинського хребта. Саме там на висоті 970 км два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку, яка спочатку тече в широкій міжгірній улоговині, потім огинає західні схили Полонинського хребта, перетинає Вулканічний хребет і біля міста Ужгород виходить на рівнинну територію. Вона впадає в річку Лаборець на території Словаччини. Її береги круті, висотою 1 — 2 метри, іноді до 6 — 8 метрів, дно у верхній течії кам’янисте, а в місті і нижче у берегів — замулене.

Довжина річки 128 км, площа водозбору 2750 км? (в межах України довжина — 107 км, площа — 2010 км?), загальне падіння річки 775 м, середній схил 7,2%, середній зважений 3,9%о), р. Убля (довжина 25 км); ліві - р. Люта (довжина 47 км), р. Тур’я (довжина 35 км).

Верхня частина басейна розміщена на схилах Верховинського (висотні зони 1000−1200 м) і Полонинського (висотні зони 900 — 1480 м) хребтів, нижня частина на Закарпатській низовині. Найвища гора на території басейну Полонина — Руна висота 1480 м. Басейн р. Уж межує з басейном р. Латориця на території України. Басейн асиметричний, грушоподібної форми. Довжина його 66 км, середня ширина 30 км., коефіцієнт ширини 0,47. Водорозділ слабо виражений, особливо в нижній частині басейна. Довжина водороздільної лінії 228 км, коефіцієнт її розвитку 1,44.

Рельєф в верхній частині басейну середньо і низькогірний, окремі вершину перевищують висоту 1400 м. (гора Полонина — Руна, 1480 м), в середній частині рельєф пагорбистий, в низинах рівнинний.

Долина звивиста, V- подібна, біля витоку, нижче селищ Луг, Жорнава, Соль, має вигляд ущелини, здебільш лунко подібна, нижче міста Ужгород нечітко виражена. Ширина долини у витоку 15 м, потім вона поступово розширюється до 100 — 300 м і в м. Ужгород досягає 2,5 км. Схили круті не рідко у підніжжя близькі до підвісних і підвісні, більшою частиною випуклі сильно розсічені, складені суглинистими ґрунтами (нерідко оголюються піщаники, рідше вапняки). Практично на всьому протязі прослідковується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м, місцями до 1,5 км. (Великий Березний), висотою 3,8 км, з крутим виступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками.

Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50 -150 м, у с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає (між селищами Луги і Ставне, Жорнава і Кострино, нижче с. Соль, в м. Ужгород). Навесні та інколи під час літніх дощових паводків затоплюється на 5−10 днів шаром води 0,5 — м. в звичайні роки і до 3 м. виключно в багатоводні роки.

Русло помірно розгалужене звивисте (довжина закрутів

0,5 — 1,5 км, ширина перешийків 0,2 — 0,5 км, радіус кривизни

0,2 — 0,5 км.) на окремих ділянках пряме.

До с. Зарічево річка має порожистий характер. Поблизу витоку має декілька водоспадів з падінням 0,3 — 0,5 м. Нижче с. Зарічево спостерігається чергування перекатів з плесовими ділянками. На річкі зустрічаються досить часто вузькі і довгі, галькові і гальково — кам’янисті осередки довжиною 40 — 100 м., шириною 3 — 6 м, висотою 0,2 м; часті також галькові приплески довжиною від 40 — 100 до 300 — 500 м, шириною від 5 — 15 до 30 — 70 м. Ширина річки на верхів'ї близько 1 м, вниз по течії поступово збільшується до 15 -30 м, біля м. Ужгород досягає 135 м, глибина 0,1 — 0,6 м, найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 — 1,1 м/с,, місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте і гальково — кам’янисте, інколи скелисте, нижче смт. Великий Березний зачасту галькове біля м Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця по берегам заросле очеретом. Береги круті і уривчасті, висотою 1 — 2 м, інколи, зливаючись з виступом тераси досягають 6 — 8 м, нерідко зливаються зі схилами долини.

Спостереження за водним режимом проводиться з 1889р. в м. Ужгород, з 1946 р. — біля с. Жорнава, смт. Великий Березний, с. Зарічево.

1.2 Геологічна будова

Найдавніші породи, знайдені в Карпатах, мали вік приблизно 1,2 млрд. років, проте сучасна геологічна структура була сформована за останні 200 млн. років. На початку мезозою (понад 200 млн. років тому) значна частина Придунайської долини опустилася і була затоплена. Цей період супроводжувався сильною вулканічною діяльністю і продовжувався до нижньої крейдової епохи (120−130 млн. років тому).

В часи верхньої крейди сильні тектонічні зрушення призвели до грандіозних вулканічних вивержень. Насичена газами магма спричинила колосальні вибухи. Сотні квадратних кілометрів були вкриті попелом. На території Закарпаття такі велетенські вулкани були в районі м. Берегово. 25−26 млн. років тому відбулося стиснення земної кори і морське дно піднялося над рівнем моря.

До реліктів водоймищ, які вкривали колись значну територію Карпат, належить озеро Балатон в Угорщині. 12 млн. років тому андезитова вулканічна діяльність утворила в Закарпатті Вигорлат — Гутинську вулканічну гряду. 7 млн. років тому виверження закінчилися, проте тектонічні рухи в Карпатах продовжуються до наших днів. Гори ростуть і рухаються на північний схід по декілька міліметрів за рік.

В геологічному відношенні територія знаходиться у межах Південно-Західної частини покривно-складчастої споруди Українських Карпат і Закарпатського прогину. У будові Карпат вирішальну роль відіграє складно дислокована осадова товща флішу крейдово-палеогенового віку. Закарпатський прогин виповнений неогеновими мелосами. З зоною глибинного Закарпатського розлому на межі Карпат і прогину пов’язані ефузивні й інтрузивні породи, що складають Вулканічний хребет. Антропогенові відклади утворюють суцільний покрив піщано-галькових відкладів. В гірській частині залягають переважно малопотужні елювіально-делювіальні утворення і алювіальні відклади терас. Близько 80% території області зайнято гірськими хребтами, міжгірними улоговинами і долинами.

Ґрунтовий настил Карпат сформувався в умовах досить складної літологічної деформації ґрунтоутворюючих порід і рельєфу, що обумовило його значну строкатість. Основними ґрунтоутворювальними породами є елювіальні - делювіальні відкладення продуктів вивітрювання флішу, кристалевих і магматичних порід. В меншій степені розвинуті алювіальні відкладення, потім морена, колювій і пролювій. Потужність елювію — делювію до 1 — 1,5 м, місцями не більше 0,3 — 0,5 м.

Фізико — хімічні властивості елювіо — делювію і морени генетично пов’язані з літологічними і фізико — хімічними особливостями корінних гірських порід. А такі екологічно важливі признаки ґрунтів, як їх потужність, скелетність, механічний склад, водонепроникність, склад кальцію, калію, магнію, фосфору та інших елементів, в значній мірі визначається літолого — петрографічними особливостями ґрунтоутворюючих субстратів. Так, потужність ґрунтів росте на легко вивітрюваних аргелітово — піщаникових відкладеннях, що містять рихлі вапняні, легко руйнуючіся піщаники.

Їх скелетність збільшується на відкладеннях зі значною дією на них щільних слабо вапнякових піщаників і зменшується на м’якому фліші з помітною участю вапнякових піщаників, нестійких до вивітрювання. Зі степеню скелетності пов’язана водопроникність ґрунтів і їх водний режим.

В Карпатах кристалові породи опущені на значну глибину і сховані під новішими пухкими наносами, які під час сильних дощів зазнають значної ерозії і змиваються.

Вигорлат — Гутинський хребет починається в Чехо — Словакії хребтом Вигорлат, простирається через Закарпатську область в напрямку міст Ужгород — Мукачево — Хуст і закінчується в Руминії хребтом Гутин. Він має довжину більше 200 км і ширину 20 км. Складається з базальтів, андезитів, дацитів, ліпаритів. В нижній частині вулканічної товщі переважають туфи.

Ґрунтоутворюючими породами в перед гірській зоні є елювально — дернові відкладення магматичних порід, як результат їх вивітрювання. Такий тип ґрунту має бурий і червонуватий відтінок.

На заплаві річки Уж і надзаплавних терасах зустрічаються піщані і піщано — галькові алювіальні відкладення. На підвищених ділянках рельєфу залягають дерново — підземні, глеюваті ґрунти. В низинній зоні ґрунтоутворювальними породами є алювіальні відкладення. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на древньо алювіальних відкладеннях.

На території басейна річки карстові відкладення не зустрічаються.

1.3 Ґрунти і рослинність

Ґрунтовий покрив Закарпаття дуже різноманітний. Для кожної рельєфної зони характерна своя група ґрунтів, хоч в цілому їх можна віднести до змішаних буроземно — підзолистих ґрунтів під хвойними і частково змішаними лісами і до лісних буроземів під буковими і дубовими лісами. На високій полосі гір, а також на крутих схилах ґрунти — щебенисті, скелетні, на самих високих точках — гірські болотні. Рівнинні території Закарпатської низовини зайняті дерново — глеєвими ґрунтами в комплексі з з підзолисто — глеєвими і болотистими.

В гірській частині басейн складений карпатськими флішами, перекритими алювіальними відкладеннями, льосами, льосовидними суглинками і глинами, рівнинна частина заповнена осадковими делювальними пісчано — глинистими відкладеннями і лісами. Ґрунти пісчано і пильово — середньосуглинисті, ґрунти дерново — середньопідзолисті.

Практично по всій довжині простежується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км (смт. Великий Березний), висотою 3−8 м., з крутими виступами і рівною розораною поверхнею, складеною суглинниками.

Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50−150 м, біля с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає (між поселеннями Луги і Ставне, Жорнава і Кострино і біля м. Ужгород), більша частина суха, лугова, місцями кущова, поверхня її рівна, місцями хвиляста (с. Зарічево), складена суглинистими ґрунтами з великою кількістю гальки, місцями супіщана (смт. Перечин і Ворочево)

Ґрунти в околиці Ужгорода характеризуються досить великою різноманітністю. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на давньо — алювіальних відкладеннях.

На пн. — сх. околиці міста в долині р. Уж ґрунти дернові - буроземні, глеєві, опідзолені, крупно пилуваті середньо суглинисті на алювіально — делювіальних відкладеннях. На східній околиці ґрунтовий шар залягає на алювіально — делювіальній основі магматичних порід. З південної сторони міста ґрунти дернові - опідзолені глеєві крупно пилуваті середньо суглинисті; місцями дерново — глеєві піщані, легко суглинисті на давньому алювії. Найбільший (3%) зміст гумусу відмічається в ґрунтах південної околиці міста, найменший (0,52%) — в ґрунтах східних околиць.

Сучасний рослинний покрив Карпат сформований широкою гаммою корінних довго- и короткочасно — похідних ценозів. Основні площі зайняті лісами. Головні лісоутворювальні породи — ялина звичайна, піхта біла, бук лісний і дуб звичайний, ценозі деяких займають більшу частину лісних площ. Другорядними лісо утворювачами є дуб скельний, сосна звичайна, береза повисла, вільха сіра, вільха чорна, або клейка і граб звичайний. Також зустрічаються цінні породи дерев — ясень високий, клен — явір, клен гостролистий, в’яз гірський, а також осина, горобина звичайна та верба козяча.

Широко представлені кущові угрупування в лісному поясі в основному вербняки з верб лознякової та ламкої, на безлісному високогір'ї - гірські сосняки, зелено — вільшаники, ялівці.

Закарпатське передгір'я і південні схили Вигорлат — Гутинського (Вулканічного) хребта відносяться до поясу передгірних дубових, букових і смерекових лісів.

Основними складовими дібров Закарпатської низини є дуб черешковий, а на Вулканічному хребті - дуб скельний. Також зустрічаються бук, граб, ясень, в’яз гірський, береза, кущі - ліщина, калина, бузина чорна, бересклет європейський, свидина, верба козяча, вовче лико; на більш сухих місцях — клен татарський, глід одно маточковий, терн, кизил звичайний.

В трав’яному покриві - маренка духмяна, осоки волосиста, трясучковидна та лісна, зубниця бульбоносна, шавлій клейкий, копитняк європейський, проліски багаторічні, папороть, медунка неясна, чистець лісний, жовта глуха кропива, перлівка одно квіткова та поникаюча, орляк звичайний, барвінок малий та ін.

В комплексі з дібровами поширені дубові луження (на більш вологих ґрунтах Вулканічного хребта).

Більша частина площі водозбору р. Уж (57%) зайнята листяними лісами (бук, граб, ясень та ін.) з деревами висотою 15−20 м., місцями до 30 м., вершини з висотою більше 1000 м. покриті змішаним лісом (смерека, ялина, береза, бук, явір); біля 15% площі басейна розорюється. Схили долини покриті на вершинах ялинково — смерековими лісами, подекуди кущами, зустрічаються ділянки, порослі луговою рослинністю.

В Закарпатському окрузі в передгір'ях і на рівнинах рідко зустрічаються невеликі осокові болота. Більш значні за площею болота висушені і освоєні під пашню. Заболоченість складає 0,01%.

1.4 Кліматична характеристика

Закарпатська область розміщена на крайньому заході України. На Заході область межує з прикордонними країнами Словакією, Венгрією, Румунією.

Закарпаття знаходиться в сфері дії атмосферних процесів, що розвиваються над Атлантикою і континентом Євразії. Основними ЦДА, обумовлюючими циркуляцію на заході республіки є: ісландська депресія, арктичний антициклон, середземноморська депресія, азорський антициклон, сибірський зимні антициклон, відроги якого інколи досягають і низинних районів Закарпаття. Взаємодія цих баричних центрів створює адвекцію повітряних мас і їх трансформацію під дією географічних умов.

Великий вплив на умови циркуляцію в західних районах мають Карпати. Гірський масив послаблює і міняє напрямок руху повітряних мас. Гори мають динамічний і термічний вплив на вертикальні рухи повітря і можуть суттєво мінять термодинамічні властивості повітряних мас. Під дією рельєфу на території Закарпаття формуються різні типи місцевої циркуляції: фени, гірсько — долинні і схилові вітри.

Карпати значно впливають на циклонічну дію. При наближені циклона до гірського хребта в передній частині його внаслідок конвергенції потоку в пригірських районах атмосферний тиск збільшується. Далі по мірі переміщення циклона, разом з ростом тиску на навітреній стороні хребта, починається падіння його на підвітреному схилі. В результаті утворюються два центра пониженого тиску — один біля навітреного схилу, другий — біля підвітряного. В подальшому центр біля не вітряного схилу заповнюється, а біля підвітряного — углибляється і зміщується далі на схід. Такий процес еволюції циклонів отримав назву сегментації.

Сегментації зазнає приблизно третина циклонів, які зміщуються через Карпати з заходу на південний захід, зазвичай це молоді циклони.

Закарпатська область по рельєфу і розміщенню ділиться на три основні частини: низинна частина, передгірна і гірська частина області.

В Закарпатській області переважає західний перенос висотних повітряних мас з європейських морів і Атлантичного океану, а також з східно — європейських рівнин. З Атлантики взимку поступає вологе повітря, відносно тепле, літом — помірно тепле, з відлигами, яке спричиняє зливові дощі та грози. Сибірський антициклон впливає на виникнення осінніх і весняних заморозків. З Арктики взимку інколи приходить різке похолодання.

Літня жара виникає внаслідок вступу континентального тропічного повітря з півночі Африки. Виноси тропічного повітря часто обумовлюються в першій половині осені теплою сухою погодою.

Клімат низинною частини області відрізняється практично по всім метеорологічним елементам від клімату передгірної частини області, а клімат передгірної частини має досить значну різницю в кліматі в порівняні його з гірською частиною.

Кліматичну характеристику басейна р. Уж зроблено по багаторічним даним спостережень (30 років) метеостанцій області (м. Ужгород, смт. В. Березний) і гідрологічних постів.

До низинною частини області (100 — 150 м.) відносяться Ужгородський, південно — західна частина Мукачівського р-на.

Для кліматичної характеристики низинної частини використані гідрометеорологічні дані багаторічних спостережень метеостанції Ужгород, гідрологічного поста р. Уж — м. Ужгород.

1.4.1 Температура повітря

Низинна частина р. Уж (100 — 150 м. над рівнем моря)

Температурний режим

Характеристикою температурного режиму є дати першого і останнього морозу та довжина без морозного періоду. Середня дата останнього весняного заморозку 19 квітня і першого осіннього 14 жовтня.

Середня довжина без морозного періоду — 177 днів, найбільша — 242 (1960 р.), найменша 141 день (1954 р.) Найбільш ранній заморозок в районі зареєстрований 20 вересня (1986 р.), а найбільш пізній весняний — 20 травня (1952 р.).

Середньодобова температура повітря +20? тримається, приблизно, на протязі 50 днів в році (01. 07. — 19. 08.).

Середня місячна температура повітря в 13 год. Самого теплаго липня від 24. 5? до 26. 0?, а середній максимум — 27? тепла.

Розрахункова температура самої холодної зими — 18?, самих холодних діб — 23?.

Середня температура повітря за рік — + 9,8? тепла, самого холодного січня — - 27?, самого теплого липня + 20,2?.

В жаркі літні дні (липень, серпень) при переміщенні тропічного повітря з півночі Африки на Західну Європу і Закарпаття, повітря в низинах області може прогріватися до 38. 3?, при зимових відлигах у січні до 13? тепла, в лютому до 18. 4? тепла. Амплітуда середньомісячної температури повітря складає 22. 9?. Зима. Період обмежений датами стійкого переходу середньодобової температури повітря через 0? восени та навесні. Починається в середині другої декади грудня і закінчується на початку третьої декади лютого. Весна. Починається з третьої декади лютого і закінчується в кінці квітня. Літо. Початком його рахується дата стійкого переходу середньодобової температури повітря через +15?С. Середня дата початку літа 15 травня, кінець — 15 вересня; довжина літнього періоду, в середньому 125 днів. Осінь. Починається з другої декади вересня і закінчується на початку грудня, довжина, в середньому 85 днів.

Таблиця 1.1 Середньомісячна і за рік температура повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

-2. 7

-0. 1

4. 8

10. 8

15. 8

18. 6

20. 2

19. 5

15. 6

10. 3

4. 8

-0. 3

9. 8

Таблиця 1.2 Абсолютний мінімум температури повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

-32. 5

-27. 5

-21. 1

-7. 1

-1. 1

0. 9

7. 2

4. 6

-3. 1

-8. 7

-23. 0

-27. 1

-32. 5

Таблиця 1.3 Абсолютний максимум температури повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

12. 9

18. 4

26. 1

30. 0

32. 2

34. 1

36. 5

38. 3

36. 1

27. 0

21. 8

16. 3

38,3

Передгірна область. (150 — 350 м. над рівнем моря)

Кліматична характеристика зроблена на основі метеорологічних спостережень В. Березний і гідрологічних постів, розміщених в передгір'ї області (р. Тур’я — с. Сімер; р. Уж — В. Березний).

До передгір'я області відносяться В. Березнянський, Перечинський райони області.

Температурний режим. Середня температура повітря за рік в передгір'ї області складає 8. 4? С, самого холодного січня — - 4. 4? С, самого теплого липня — +18. 7? С.

Абсолютний мінімум в перед гірській частині області складає 31? морозу, абсолютний максимум — +38?С.

Розрахункова температура самої холодної п’ятиденки — - 18? С, самих холодних діб — - 27? С.

Зима. В передгір'ї області зима починається, в середньому в середині декади грудня і закінчується на початку березня, інколи в середині березня, при теплих зимах — в кінці лютого.

Відлиги: взимку відмічаються часто (температура повітря вище 0? С). За зиму відмічаєтьсь від 20 до 35 днів з відлигами. Досить велика повторюваність днів пов’язана з відкритою місцевістю передгір'я для південно — західних і південних, теплих і вологих висотних повітряних мас. Температура повітря в дні з відлигами може інколи підвищуватись до 7 — 12? С., в лютому до 15? С вище нуля.

Весна. Починається, в середньому, з другої декади березня і закінчується в другій декаді травня.

Літо. Продовжується до середини вересня, довжина літнього періоду, в середньому складає 108 днів.

Осінь. Продовжується в середньому 75 — 80 днів.

Таблиця 1.1.1 Середньомісячна і за рік температура повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

-4. 4

-1. 2

3. 5

9. 7

14. 5

17. 3

18. 7

17. 8

14. 1

8. 7

3. 6

-1. 4

8. 4

Таблиця 1.2.1 Абсолютний мінімум температури повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

-30. 7

-28. 2

-20. 9

-6. 8

-5. 0

-0. 9

4. 7

2. 6

-5. 0

-10. 3

-21. 3

-29. 0

-30. 7

Таблиця 1.3.1 Абсолютний максимум температури повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

12. 3

17. 0

25. 6

29. 1

30. 7

33. 7

34. 8

37. 6

31. 3

26. 5

21. 8

15. 7

37. 6

Гірський район області

До гірського району відносяться В. Березнянський район, в/п Жорнава.

Температурний режим.

Температурний режим гірської частини області формується під впливом радіаційного режима, атмосферної циркуляції, характеру підстильної поверхні і гірського рельєфу.

Середня температура повітря найбільш холодного місяця січня — - 5. 0? С.

Температура повітря найбільш холодних діб в гірській частині області - - 25? С., найбільш холодної п’ятиденки — - 19?.

Без морозний період тримається, в середньому, на протязі 134 — 159 днів, найменший — 115 днів (1952, 1959, 1977 рр.), найбільший — 202 (1975, 2002рр.).

Зима. Починається в середньому, в першій декаді грудня, на високогір'ї в другій — третій декаді листопада, продовжується до другої декади березня, на високогір'ї - до середини квітня. Довжина зими близько 4 місяців, на високогір'ї - в холодні сніжні зими — до 5 місяців.

Стійкі морози наступають, в середньому, з грудня, закінчуються в кінці лютого. Середній період стійких морозів близько 70 днів.

Весна. Наступає в середині березня і продовжується до третьої декади травня; на високогір'ї - в першій декаді квітня і продовжується до першої декади червня. Період весняного сезону складає близько 75−80 днів, на високогір'ї - 95 — 100 днів. Температурний режим навесні нестійкий. Ясні, сонячні дні чергуються з холодними, вітряними і дощовими. Заморозки в повітрі і на поверхні ґрунту закінчуються в першій декаді, інколи в другій декаді травня. Можливі заморозки і на початку червня, навіть в середині червня (13. 06. 2000р.).

Літо. Починається в кінці травня і закінчується в першій декаді вересня, літній період складає в середньому 90 днів.

Осінь. Розпочинається осінь на початку вересня і продовжується до середини листопада. Осінній період складає, в середньому, 75 — 80 днів, на високогір'ї - 50 — 55 днів. З другої половини жовтня температура повітря понижається, кількість днів з опадами і туманами збільшується. Осінні заморозки починаються, в середньому, в третій декаді вересня, ранні - на початку вересня.

В жовтні, в горах, вже може з’явитись перший нестійкий сніговий покров.

Абсолютний максимум відмічений 36. 3? тепла, в серпні місяці. Абсолютний мінімум — 31,3? морозу — в січні.

Середня максимальна температура повітря найбільш жаркого місяця липня складає 29. 8? тепла, абсолютний максимум — 31. 0? морозу.

Таблиця 1.1.2 Середньомісячна і за рік температура повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

-5. 0

-2. 7

1. 2

7. 0

10. 8

13. 7

15. 2

14. 8

11. 3

6. 6

1. 5

-1. 8

7. 3

Таблиця 1.2.2 Абсолютний мінімум температури повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

-31. 3

-26. 7

-25. 6

-11. 4

-5. 7

-2. 4

1. 6

-0. 1

-6. 6

-11. 0

-22. 4

-28. 2

-31. 3

Таблиця 1.3.2 Абсолютний максимум температури повітря, ?С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

11. 2

16. 5

23. 6

20. 3

30. 1

32. 4

33. 9

36. 3

34. 5

27. 2

21. 3

17. 4

36. 3

1.4.2 Опади

Атмосферні опади є одною з найбільш важливих характеристик клімату.

Територія Закарпаття по географічному положенню і кліматичним умовам відноситься до зони розвинутої зливової діяльності, де на протязі року неодноразово випадає за короткі терміни 100 мм. Опадів і більше. Опади на цій території на протязі усього року обумовлюються головним чином циклонічною діяльністю. Циклони, які переміщаються з Атлантичного океану і Середземного моря приносять в м. Ужгород до 80% річної кількості опадів. Для м. Ужгород характерний континентальний тип випадання опадів з максимумом в літні місяці (червень, 95 мм.), мінімумом в лютому (51 мм.) і на початку весни (березень 50 мм.). Такий річний хід зберігається більшість років, але в окремі роки він суттєво відрізняється. Наприклад, 1979 р. максимум відмічався в грудні, а мінімум — в вересні, жовтні.

В низинній частині області випадає менша кількість опадів порівняно з підгірною і гірською частиною: на 80 — 100 мм, менше підгірної частини і на 400 — 500 мм., менше ніж в гірських районах.

Таблиця 1.4 Середньомісячна і річна сума опадів, в мм.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

55

44

47

45

70

87

83

72

50

48

56

67

724

За холодний період (ХІ - ІІІ) випадає 269 мм., за теплий (IV — Х) — 445 мм.

З опадами 1,0 мм, у середньому в році буває 90 — 110 днів.

Найбільша добова кількість опадів спостерігається в теплий період року, під час інтенсивних зливових дощів. В серпні 1998 р. зареєстровано 89 мм., дощу, який випав за 5 годин (71 мм. — місячна норма). В серпні 1980 р. по м. Ужгород випало 69 мм. (96% місячної норми), 9 серпня 2008 року випало 61.3 мм. (86% місячної норми). Опади в передгір'ї випадають в достатній кількості. Середня річна кількість складає 1095.0 мм. В 1922 р. зареєстровано максимальну кількість — 1676 мм., а в найбільш сухому році, 1961 р. — тільки 659 мм. В 1998 р. опадів за рік випало 1340 мм., в 2001р. — 1327 мм. В теплий період року (квітень — жовтень) випадає 641 мм., в холодний (листопад — березень) — 454 мм. Добовий максимум опадів був зареєстрований в травні 1970 р. і складає 131 мм.

Таблиця 1.4.1 Середньомісячна і річна сума опадів, мм.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

91

74

75

67

103

120

103

104

71

73

96

118

1095

Гірська частина. Середня річна кількість опадів в гірських районах області складає 1187 мм. За холодний період року (листопад — березень) випадає 445 мм., а за теплий (квітень — жовтень) — 742 мм. Максимального значення кількість опадів досягає в червні - липні: 132 — 141 мм.

Максимальна кількість опадів за рік в багатоводні роки складає 1301 мм., на високогір'ї - 2363 мм. Середня кількість днів з опадами 0,1 мм. І більше — 190 днів в році.

Таблиця 1.4.2 Середньомісячна і річна сума опадів, мм.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

77

72

80

80

115

138

139

116

75

79

104

112

1187

Таблиця 1.4.3 Сума опадів за місяць і рік, мм.

Зона області висота, м.

Рік по вод-ності

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

Низинна до 150 м

Серед- ній

49

40

44

45

69

86

79

72

46

43

52

62

687

Бага-товод-ний

27

11

41

117

56

190

181

52

115

67

74

38

969

маловодний

7

53

3

24

40

87

71

25

25

48

27

42

402

Перед- гірна 150 — 350 м.

Серед- ній

91

74

75

67

103

120

103

104

71

73

96

118

1095

Бага-товод-ний

113

147

143

130

286

179

81

49

93

82

94

178

1574

маловодний

10

38

26

52

67

49

71

52

13

32

76

102

618

Гірсь-ка

350 -1000м

Серед- ній

71

67

77

76

111

134

137

111

89

77

96

103

1149

Бага-товод-ний

54

36

100

183

102

187

302

211

154

242

265

65

1901

маловодний

29

26

43

40

57

131

108

42

29

13

50

70

638

Висо -когір'я

> 1000 м.

Серед- ній

125

101

102

117

148

187

184

145

125

122

142

149

1646

Бага-товод-ний

82

94

7

44

253

391

245

158

110

507

206

266

2363

маловодний

28

75

48

85

153

91

129

106

198

128

92

147

1278

В таблиці приведені суми опадів по місяцям і за рік для років різних по водності і по території Закарпатської області.

Добре видно, що з висотою сума опадів швидко росте. Суми за рік опадів в горах в 2−3 рази більші від опадів на низинній частині області, незалежно від водності року.

В розподілі опадів по місяцям немає чіткої залежності. По середнім декадам опадів за багаторіччя, сума опадів за холодний період практично вдвічі менша від суми опадів теплого періоду. В окремі роки саме в холодний період внаслідок дуже сильних дощів 2,5 — 3,5 місячної норми формуються високі паводки.

1.4.3 Сніговий покрив

Сніговому покриву належить одна з ведучих ролей у формуванні клімату зимового сезону. Він зберігає грунт від глибокого промерзання і цим сприяє всмоктуванню талих вод на весні. Значний вплив сніжний покрив має також на температурний режим холодного періоду року. Навесні тепле повітря над сніжною поверхнею охолоджується за рахунок витрати тепла на танення снігу, внаслідок чого виникає снігова інверсія. Сніжний покров характеризується висотою, щільністю та запасом води в снігові. Важливим показником також є дата появи та сходу снігового покриву, утворення та руйнування стійкого снігового покриву, кількість днів з сніговим покривом.

Середня дата утворення снігового покриву в м. Ужгород припадає на початок грудня (табл. 1. 5). Середнє квадратичне відхилення дат появи снігового покриву складає 15 днів. Один раз в 20 років сніговий покров може встановлюватись до 10 листопада, або після 28 грудня.

Строки появи снігового покриву в М. Ужгород сильно коливаються з року в рік в залежності від характеру погоди і особливостей циркуляції перед зимового періоду. Період між випадінням першого снігу і утворенням стійкого снігового покриву називається перед зимовим, він продовжується в середньому 24 дні. В ранні зими стійкий сніговий покрив утворюється на 40 днів раніше середньої дати, в пізні зими на 40 днів пізніше. Різниця між настанням найбільш ранньої (13 листопада 1983 р.) і найбільш пізньої (6 лютого 1956 р.) дати стійкого снігового покриву може складати три місяці. В теплі малосніжні зими з довгими відлигами обумовленими адвекцією тепла, коли сніжний покрив практично повністю тане, потім знов утворюється, інколи спостерігаються два періоди з стійким сніговим покривом.

На низинних територіях басейну р. Уж переважають зими м’які і відносно теплі з незначним і недовгим сніговим покривом. Навіть в холодні і багатосніжні зими періоди стійкого покриву не перевищують одного місяця.

Максимальна висота снігового покриву за роки спостережень 1946 — 2008, на низині досягала 70 — 90 см., в лютому 1999 р.

За зиму сніговий покрив може утворюватись і сходити в середньому 5 — 7 разів, за зиму 1951 — 1952 рр. він сходив і утворювався 10 разів. Зима 2006 — 2008 рр. була практично безсніжною в низинній частині області.

Повністю сходить сніг, загалом, в другій декаді лютого, при сніжних зимах в кінці лютого — початок березня.

Таблиця 1.5 Дати появи і сходи снігового покриву ті імовірність появи і сходу снігового покриву

Найбільш рання дата

Зима (роки)

Середня дата

Імовірність %

5

10

20

30

40

Поява снігового покрову

06. 11

1986 — 1987

04. 12

10. 12

14. 12

22. 11

27. 11

30. 11

Сходження снігового покрову

23. 12

1971 — 1972

09. 03

08. 02

18. 02

26. 02

01. 03

04. 03

Імовірність %

Найбільш пізня дата

Зима

(роки)

50

60

70

80

90

95

Поява снігового покриву

04. 12

07. 12

11. 12

16. 12

22. 12

28. 12

12. 01

1985 — 1986

Сходження снігового покриву

10. 03

15. 03

18. 03

23. 03

27. 03

02. 04

28. 04

1981 — 1982

Середня висота снігового покриву по району складає 15 — 20 см.

Максимальні снігові запаси формуються в основному, в лютому, коли спостерігається найбільша щільність снігу. Середні снігові навантаження в низинній частині області складають 30 кг / м. кв., максимальні - 138 кг/м. кв. (лютий 1999 р.).

Зими в передгірній частині області характеризуються більш значним сніговим покровом по висоті і по тривалості, ніж в низинних районах. В передгірній області (Перечинський р-н, в/п Зарічево, в/п Сімер) стійкість снігового покрову, в середньому, встановлюється в середині грудня, сходить в першій декаді березня. В теплі і малосніжні зими, внаслідок частих відлиг, стійкий сніговий покрив інколи не встановлюється.

В передгірній частині району, тривалість снігового покриву невелика, за зиму може бути декілька відлиг з дощами. Сніжний покрив сходить, в середньому, в кінці третьої декади лютого, при сніжних зимах в першій, в окремих випадках, в другій декаді березня.

Таблиця 1.5.1 Висота снігу для різних років.

Характеристика зими

Висота снігового покриву, см.

Роки

Передгірна зона

гірська

високогір'я

Багатосніжна

50 — 70

70 — 140

120 — 180

1998 — 1999

Середньосніжна

30 — 50

50 — 70

60 — 180

2005 — 2006

Малосніжна

До 20

До 30

40 — 100

1997 — 1998

Стійкий сніговий покрив тримається, в середньому, 45 — 50 днів.

Середня висота снігового покриву за зиму складає 20 — 30 см., максимальна 70 — 95 см. (1999 р.).

Найбільша висота снігового покриву і найбільші запаси снігу спостерігаються в кінці січня і в лютому. Максимальні снігові навантаження відмічені в 1999 р. — 166 кг/м. кв. (за період 1948 — 2008 рр.).

Стійкий сніговий покрив в гірських районах (В. Березнянський р-н, в/п Жорнава) встановлюється, в основному, в другій половині лютого, в суворі зими, інколи, в першій, на високогір'ї в кінці лютого, або на початку грудня. Сходить в другій — третій декаді березня, на високогір'ї - в середині, або в кінці квітня, на північних схилах, в районі високогір'я — інколи, при суворих сніжних зимах, в першій декаді травня. В багатосніжні зими висота снігу досягає 70 — 80 см., середня з максимальних — 100 см., максимальна 164 — 184 см. Найбільша висота снігу накопичується в горах в кінці січня — початок березня. Максимальні снігові запаси формуються в третій декаді лютого, коли спостерігається найбільша щільність снігу.

Середні снігові навантаження в гірських районах складають 73 кг/м. куб (за період 1965 — 2005 рр.), максимальні - 218 кг/м. куб. (1999р.).

В теплі зими часті відлиги зменшують висоту снігового покриву.

1.4.4 Вітер і вологість повітря

Режим вітру безпосередньо пов’язаний з розвитком макропроцесів, що відбуваються в атмосфері, залежить від значення баричного градієнту і має сезонні коливання на протязі року. На характер вітру впливають орографія, яка приводить до деформації повітряних мас, зменшує швидкість і змінює напрямок вітру. Особливу роль в режимі вітру на гідрометеорологічній станції відіграють висота та захищеність її по відношенню до переважаючого повітряного потоку, а також шерховатість підстильної поверхні. Ужгород в основному знаходиться під дією азорського і сибірського антициклонів і переміщення циклонів з Атлантики і Середземномор’я.

Вологість повітря є однією з важливих характеристик клімату і погоди. Від неї залежить інтенсивність випаровування з поверхні ґрунту і водоймищ, транспірація вологи рослинам, виникнення заморозків, утворення туманів. Основним фактором, визначаючим режим вологості є атмосферна циркуляція. Найбільш вологе повітря поступає на територію Закарпаття у всі сезони року з Середземного моря і з Атлантики. Сухе повітря приходить із районів Арктики і центральної частини Азіатського материка. Таким чином повітряні маси в даному районі при одній і тій же температурі повітря будуть вміщувати різну кількість водяного пару, в залежності від місця формування повітряної маси.

Напрямок вітру і його швидкість в низинній частині області залежать від сезонного розподілу баричних систем і взаємодії між ними, а в приземному шарі також і від особливостей підстильної поверхні.

Кліматичні характеристики вітру приводяться за багаторічними даними вітрових характеристик авіаметеорологічної станції Ужгород для Ужгородського району.

В холодний період (листопад — березень) року переважають (27−42%) південно — східний вітер, який пов’язаний з розповсюдженням відрогів сибірського антициклону. Захищеність Закарпатської низини, вчасності міста, визначає м’якість клімату цього району, гірська система Карпат захищає від північних і північно — східних вітрів.

В літній період, при сильних грозах, низинній частині області, при переміщенні через область дуже активних холодних з хвилями, атмосферних розподілів (фронтів), відмічаються інколи дуже сильні шквалисті вітри локального характеру (вітрові вихрі) з невеликою тривалістю (від 5 до 20 хв.) швидкість якого місцями досягає до 28 — 30 м/с., з поривами до 35 м/с., який класифікується як сильний. Такі випадки повторюються, приблизно, один раз на два — три роки.

Сильний вітер (більше 15м/с) спостерігаються в низинній частині області в середньому, 5 днів в році; частіше навесні і влітку, менше — в осінній період.

Таблиця 1.6.1 Середньомісячна і річна швидкість вітру, м/с

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

2. 0

2. 2

2. 6

2. 6

2. 3

2. 3

2. 2

1. 9

2. 0

2. 1

2. 2

2. 0

2. 2

Таблиця 1.6.2 Імовірність швидкості вітру по градаціям (% від загального числа випадків)

0−1

2−3

4−5

6−7

8−9

10−11

12−13

14−15

16−17

> 18−20

43. 0

27. 2

17. 3

7. 1

1. 9

1. 0

0. 9

0. 7

0. 5

0. 4*

*0,4 — 4 рази за 10 років.

Таблиця 1.6.3 Середнє число днів з середньою швидкістю вітру

Швидкість, м/с

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

?10

2. 7

3. 2

4. 0

6. 1

4. 6

4. 4

3. 5

2. 8

2. 8

2. 7

2. 7

2. 9

42. 4

?15

0. 5

0. 4

0. 5

0. 8

0. 6

0. 3

0. 4

0. 5

0. 1

0. 1

0. 2

0. 2

4. 6

?25

0. 01

0. 01

0. 01

0. 02

0. 03

0. 08

Передгір'я області.

До передгірних районів області відносяться В. Березнянський, Перечинський р-н.

Напротязі року в В. Березнянському районі (долина р. Уж) переважають вітри північного, північно-західного і південного напрямку. Вони віють в основному по довжині річних долин. Вітрові характеристики, по даним метеостанції В. Березний є репрезентативними до Перечинського району.

Середня річна швидкість вітру в передгір'ї 1.3 м/с. Навесні швидкість вітру трохи більша, ніж в літній період (таблиця 1.6. 4).

Найбільша швидкість вітру спостерігається вдень.

На штиль, в середньому по В. Березнянському і Перечинському районах за рік припадає 50% від всіх випадків, а також на вітри менше 5 м/с.

Вітер зі швидкістю > 25 м/с відмічається 1−2 рази на 10 років.

Таблиця 1.6.4 Середня місячна і річна швидкість вітру, м/с. (висота флюгера 15 м.).

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

1. 1

1. 3

1. 6

1. 9

1. 6

1. 5

1. 4

1. 2

1. 1

1. 1

1. 2

1. 1

1. 3

Таблиця 1.6.5 Середнє число днів з різною швидкістю вітру

Швидкість, м/с

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

?10

2. 7

3. 2

4. 0

6. 1

4. 6

4. 4

3. 5

2. 8

2. 8

2. 7

2. 7

2. 9

42. 4

?15

0. 3

0. 4

0. 5

0. 7

0. 3

0. 1

0. 3

0. 4

0. 1

0. 1

0. 2

0. 1

3. 5

?25

0. 01

0. 01

0. 01

0. 02

0. 03

0. 08

Таблиця 1.6.6 Повторюваність (%) напрямку вітру та штилів.

Місяць

Пн

Пн-Сх

Сх

Пд-Сх

Пд

Пд-Зх

Зх

Пн-Зх

Штиль

І

1. 9

7. 1

11. 9

38. 7

10. 0

3. 2

4. 5

12. 7

33. 5

ІІ

11. 8

9. 0

15. 5

32. 5

8. 9

4. 3

5. 8

12. 2

25. 9

ІІІ

11. 4

11. 6

14. 7

26. 8

11. 2

5. 7

5. 6

12. 9

17. 7

І V

14. 6

13. 3

13. 9

21. 7

11. 0

6. 4

5. 9

13. 1

14. 6

V

12. 7

17. 0

14. 3

19. 4

11. 2

6. 0

7. 5

11. 9

16. 7

14. 4

17. 8

14. 2

15. 0

9. 5

6. 6

7. 9

14. 6

20. 9

VІІ

15. 3

16. 3

12. 4

15. 3

10. 9

6. 7

7. 7

15. 4

22. 6

VІІІ

15. 8

16. 7

14. 1

15. 3

11. 5

7. 0

7. 3

12. 4

26. 2

ІХ

12. 4

13. 4

14. 1

24. 0

13. 5

5. 4

5. 5

11. 7

27. 1

Х

10. 4

9. 1

14. 5

31. 7

14. 1

4. 9

5. 1

10. 2

26. 5

ХІ

7. 9

7. 0

13. 8

42. 0

14. 1

3. 0

3. 8

8. 3

23. 5

ХІІ

9. 7

6. 0

12. 1

39. 6

15. 2

4. 0

3. 5

10. 0

26. 8

РІК

12. 4

12. 2

13. 9

26. 4

11. 8

5. 4

5. 9

12. 1

23. 5

Вологість повітря характеризується станом насичення повітря вологою в процентах, при даній температурі і є хорошим показником «сухості» клімату. Фізико — географічні умови території Закарпаття, велика кількість опадів зумовлюють високу вологість повітря. Середня річна вологість повітря складає 74%, максимальна в зимні місяці - 81 — 84%, мінімальна навесні - 65 — 68%. Дні, коли відносна вологість понижується до 30% і нижче, називаються «сухими»; в середньому році, в низинній частині області буває 13 — 17 таких днів. Практично «сухих» днів не буває в листопаді, грудні. Найбільша кількість «сухих» днів спостерігається в квітні місяці, в середньому 5−6 днів, в травні і червні.

Таблиця 1.7 Середня місячна і річна відносна вологість повітря, в %

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

83

81

72

65

66

68

68

70

72

75

81

84

74

Утворення високої вологості на протязі року в передгір'ї області обумовлює залісеність території, більшу кількість опадів. Середня річна вологість повітря — 77 — 82%, найбільша — 86% (грудень), найменша — 69% (квітень). Сухих днів в році буває, в середньому, 10 — 12. Як і по всій області найбільше таких днів буває в квітні і травні.

1.5 Підземні води

В Закарпатті водоносним є шар гальки і пісків, перекритих з поверхні суглинками і глинами. В передгір'ї - вулканічні і туфогенні утворення. Потужність алювію збільшується в південо — західному напрямку і в центральній частині впадини (Чоп — Мукачевська) досягає 106 м. Крівлею алювіальних водоносних порід в більшості є глини потужністю 2−5 м., інколи досягають 15 м.

В основі водоносної товщі горизонту на рівнинній частині впадини залягають глини і гальки., в передгірях — вулканічні і туфогенні утворення гутинської світи, піщано — глинисті і туфогенні відкладення ільницької світи.

Глибина залягання підземних вод на рівнинній частині впадини коливається від 1.0 до 7.0 м. В передгір'ї на ділянках розвитку другої і третьої терас, глибина залягання водоносного горизонту коливається від 0.0 до 20 м. На ділянках розвитку четвертої і п’ятої терас глибина залягання виростає до 25 м. і більше.

Води безнапірні, або з незначним напором (до 2−3 м.); рідко величина напору досягає 10 — 15 м.

Живлення підземних вод відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів і під руслових вод річки Уж і її протоків.

В передгірній зоні Вигорлат — Гутинського хребта джерела прісної води приурочені до верхнього шару піщано — глинистих порід і до тріщинуватих вулканічних порід. Вода, як правило, витікає на поверхні струмками. Запаси води в цій зоні незначні, так як наповнення їх відбувається в основному за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Мінералізація питної води від 0.1 до 1 г/л. Вода відноситься до гідро карбонатного класу. В її складі переважають іони НСО3? і Са?. Найбільших значень мінералізація та жорсткість досягають в період межені і рівні 203.6 мг/л., і 2. 45 мг-єкв. /л. В період паводків мінералізація і жорсткість найменша і складає 132.8 мг/л і 1. 62 мг-єкв. /л.

2. Гідрографія та гідрологічна вивченість

2.1 Характеристика гідрографічної мережі

Гідрографічна мережа р. Уж і її приток відноситься до басейну Дунаю. Протяжність р. Уж в межах Закарпатської області 113 км., загальна довжина 133 км. Площа водозбору в межах області 1582 км2. Верхня частина басейна р. Уж розміщена на схилах Верховинського і Полонинського хребтів, нижня — на Закарпатській низині.

Основні притоки: праві - р. Уличка (довжина 27 км.), р. Убля (довжина 25 км.); ліві - р. Люта (довжина 47 км.), р. Тур’я (довжина 35 км.).

Ширина р. Уж на верхів'ї близько 1 метра, вниз по течії поступово збільшується до 15 — 30 м., біля м. Ужгород досягає 135 м.; найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 — 1,1 м/с, місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте, гальково — кам’янисте, рідко скельне, нижче смт. Великий Березний часто галькове, біля м. Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця вдовж берегів поросле очеретом. До с. Зарічево річка має порожистий характер. Практично по всій протяжності просліджується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км. (смт. Великий Березний, висотою 3 — 8 м., з крутим уступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками.

Заплава переривиста, чередується по берегам, шириною

50 — 150 м., біля с. Зарічево до 1 км.

Русло помірно розгалужене, звивисте (довжина закрутів

0,5 — 1,5 км., ширина перешийків 0,2 — 0,5 км., радіус кривизни

0,2 — 0,5 км), на окремих ділянках пряме.

Річка Уж широкою долиною пересікає Вигорлат — Гутинський хребет, ділячи його на відрізки між м. Ужгород і смт. Перечин на окремі низькогірні масиви. Вона протікає через місто з сходу на захід на рівні 113 м., виходить на Закарпатську низину, перетинає кордон зі Словакією і впадає в р. Лаборець.

По контуру русла — річка помірно звивиста, русло нерозгалужене.

Ширина річки в межах міста в меженний період складає 30 — 60 м., в період паводка 100 — 110 м. Берега річки обривисті, висотою 2 — м., укріплені камяною кладкою, а в центрі міста гранітною набережною. Низькі діляки берегів укріплені дамбами. Дно річки не рівне, гальково — кам’янисте, містами зустрічаються валуни.

Долина річки по формі поперечного профілю в передгір'ї і при виході з нього трапеціовидна. На рівнині права частина долини — трапеціовидна, ліва — не чітко виражена. По конткру в плані долина звивиста, ширина її досягає 3.0 км.

По всій протяжності р. Уж розміщені чотири водомірні поста, на яких проводяться гідрометеорологічні спостереження: р. Уж — с. Жорнава, р. Уж — смт. Великий Березний, р. Уж — с. Зарічево, р. Уж — м. Ужгород.

Річка Уж — с. Жорнава. Пост розміщений в центрі села.

Прилегла місцевість гірська.

В межах заплави спостерігаються виходи джерел.

Пост пальовий, знаходиться на правому березі, оснащений самописцем рівня води типа «Валдай».

На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1959 році.

Відмітка нуля поста 328,29 мБС. Річка Уж — смт. Великий Березний. Пост розміщений в східній частині селища, в 2 км. нижче впадіння р. Уличка.

Прилегла місцевість гірська.

Затори льоду до виділених місць не приурочені, утворюються на згинах і перекатах.

На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1959 році.

Відмітка нуля поста з 01. 01. 1982 р. — 196. 26 мБС.

Річка Уж — с. Зарічево. Пост розміщений на північній околиці в 5,0 км нижче впадіння р. Люта.

Прилегла місцевість гірська.

Пост розміщений на лівому березі і складається з рейки і самописця рівня води типа «Валдай».

На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу в 1953 році Львівською геологічною експедицією.

Відмітка нуля поста 154,56 мБС.

Річка Уж — м. Ужгород. Пост розміщений в центрі міста, в 1,9 км нижче впадіння деріваціонного каналу Ужгородської ГЕС.

Навколишня місцевість рівнинна.

Вище поста в 1,9 км розміщена ГЕС, робота якої впливає на режим річки. Вище водомірного поста 400 м. дитяча залізнична дорога (підтоплюється при рівні 140 см.; в 7,5 км. вище поста при паводках підтоплюється шосейна траса на ділянці Оноківці - Невицьке при рівні 220 см.).

Ґрунти в руслі характеризуються великим різновидами: піщані, піщано — галькові, гальково — кам’янисті (валунні). Русло деформуючеся, річка водною рослинністю не заростає, також не пересихає і не перемерзає. Затори і зажори льоду не спостерігаються, ополонки зустрічаються на перекатах вище поста 0,4 км, нижче 1,5 км. Промивини до визначених місць не приурочені.

Регулюючих озер і водосховищ на річці Уж до замикаючого створу Ужгород немає.

На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1957 році.

Відмітка нуля поста 112,38 мБС.

Основними притоками річки Уж на яких є водомірні пости і проводяться гідрометеорологічні спостереження є: р. Люта — с. Чорноголова, р. Тур’я — с. Сімер.

Річка Люта. Довжина 47 км., середній схил 18%0. Утворюється в місці злиття багатьох струмків на північно — східному схилі гори Полонина Руна, впадає в річку Уж на 65 — му км. від гирла, біля залізничної станції Дубриничі. Притока — р. Бачава (лівий берег, довжина 10 км.); крім того в річку впадає 201 притока довжиною 10 км., протяжністю 341 км.

Басейн не правильної овальної форми, розміщений на схилах Полонинського хребта; окремі вершини якого досягають 1482 м. (гора Полонина Руна). Басейн представляє собою гірську країну, сильно розсічену вузькими і глибокими долинами річок і струмків. Складений він давніми кристалевими породами (гранітами і гнейсами), місцями оголеними, перекритими третинними (палеогеними) і четвертинними елювіальними гравіювальними утвореннями. Ґрунти піщанисто — легко суглинисті. Більшу частину басейну займають зрілі хвойні ліси з домішками бука, дерева висотою 20 — 30 м.

Режим річки вивчається на водомірному посту біля с. Чорноголова. Долина слабо звивиста, V-подібна, шириною по дну 30 — 60 м., місцями розширюється до 250 — 300 м., (селище Люта — Чорноголова). Схили випуклі круті і дуже круті, місцями підвісні, представляють собою гряду гірських хребтів, сильно розсічених короткими, але глибокими долинами приток, густо зарослих зрілими хвойними лісами (смереки) з домішками бука, рідше чагарників; місцями вони задерновані або частково розорані. Складе і схили суглинистими і каменистими ґрунтами.

Заплава переривчаста, чергується по берегам, в середньому шириною 20 — 30 м. Поверхня її не рівна, місцями (селища Люта, Чорноголова) пересічена старицями. Складена вона суглинистими, рідко гальковими ґрунтами, заросла луговою і чагарниковою рослинністю, в основному суха і лише біля витоку слабко заболочена. Навесні і влітку заплава затоплюється шаром води 0,5 — 0,8 м.

Русло звивисте, до с. Люта нерозгалужене, нижче зустрічаються невеликі острівці довжиною 20 — 150 м., шириною 10 — 40 м. Русло представляє собою ряд порожистих ділянок; найбільший з них довжиною 1,3 км., шириною 9−13 м., глибиною 0,6 — 1,1 м., швидкість течії до 1,5 м/с., падіння 0,8 м., нерівне валунне дно, розміщений в 0,4 км нижче гирла р. Бистриця.

Швидкість течії змінюється від 0,4 до 1,8 м/с (на порогу), середня 0,9 — 1,2 м/с. Дно нерівне, каменисте, або крупно каменисте, рідше галькове. Берега круті, обривисті, місцями пологі, висотою 2,5 — 5,0 м., в багатьох місцях зливаються зі схилами долин. Берега задерновані, порослі чагарниками.

Річка Тур’я. Довжина 46 км., середній схил 22‰. Бере початок з джерел на південному схилі гори «Остра Гора», впадає в р. Уж на 55 — му км. від гирла. Притоки: р. Звор (правий берег, 29 — ий км., довжина 14 км), р. Туриця (правий берег 85 — ий км., довжина 22 км.), р. Сімерки (лівий берег, 26- ий км., довжина 10 км); крім того, в річку впадає більше 100 приток довжиною менше 10 км., загальна протяжність близько 300 км.

Басейн річки має форму неправильного багатокутника довжиною 30 км., середня ширина — 16 км., найбільша (у верхній частині) 25 км. Розміщений він на відрогах Полонинського хребта. Долина слабо звивиста, V-подібна, на верхів'ї має вигляд ущелини, в середній течії ящикоподібна. Ширина її по дну змінюється від 5 — 20 м. на верхів'ї до 1 км. біля с. Раково, основна ширина 0,2 — 0,5 км. Схили увігнуті, місцями випуклі, в своїй нижній частині вони пологі і помірно круті, потім поступово зливаються зі схилами гір. Вони сильно розсічені долинами мілких приток і балками, складені суглинистими ґрунтами, не рідко оголюються кристалеві породи, що утворюють в окремих місцях підвісні схили.

Заплава, чередується по берегам — переривчаста. Переважаюча ширина її 50 — 200 м, найбільша 0,5 км (вище с. Тур’я Пасіка). Більша частина заплави суха, лугова, в прирусловій частині місцями чагарникова з невеликою кількістю дерев. Поверхня її рівна, в середній течії інколи пересічена пересохлими рукавами. Складена вона суглинистими ґрунтами з домішкою гальки і каміння. В період весняного водопілля і під час літньо — осінніх дощових паводків заплава затоплюється шаром води близько 1,5 м.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой