Основоположні принципи соціально-правової держави: загальна теоретична характеристика

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

  • Вступ
  • 1. Теоретичні засади дослідження поняття соціально-правової держави та її особливостей
  • 1.1 Історія правової думки про соціально правову державу
  • 1.2 Поняття і сутність держави
  • 1.3 Соціальне призначення держави
  • 2. Соціально-правова держава та її характеристика
  • 2.1 Поняття та основні ознаки і принципи соціальної правової держави
  • 2.2 Основні завдання та функції соціально-правової держави
  • 2.3 Взаємодія особи і держави
  • 2.4 Права людини в умовах правової соціальної держави
  • 3. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення
  • 3.1 Формування та розвиток соціального права і соціального законодавства в Україні
  • 3.2 Соціокультурні фактори розвитку соціально — правової держави
  • 3.3 Роль правової культури у формуванні соціально-правової держави
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження полягає у наступному: упродовж трансформаційного періоду проблема вибору засобів, механізмів та спрямованості фактичних кроків реформування, оптимальної стратегії розвитку кожної країни є важливим етапом у становленні соціально-правової держави. Відсутність чітких уявлень щодо сутнісних ознак задекларованих суспільних орієнтирів — демократії, ринкової економіки, соціальної держави, належного розуміння зв’язків суттєво гальмують темпи суспільних перетворень, зумовлюють непослідовність реформ. Реальні й потрібні суспільним потребам реформи є рушіями прогресу, а заперечення щодо впровадження прогресивних змін веде до деградації суспільства, перешкоджає утвердженню демократії, ринку, соціальної держави тощо.

Актуальним є питання стосовно моделі суспільства, яке ми прагнемо побудувати. Який би шлях реформування не був би обраний, необхідно, щоб утворилась суспільство, яке буде розуміти і сприймати визначену концепцію.

Низькі податки, вільні ціни, пільги для вільного приватного інвестування, економічний захист внутрішнього ринку від зовнішніх конкурентів — саме ці компоненти зумовили процвітання західноєвропейських країн, сформували середовище захищеності, перспективи та свободи діяльності у вільному економічному просторі.

Соціально-правову державу повинно розглядати як стратегію, що зв’язує всю систему державної влади. Держава не повинна обмежуватися внутрішньою та зовнішньою гарантіями верховенства права, а активно трансформувати суспільство. З огляду на це соціальна держава є певною конституційно-правовою формою і водночас визначальним чинником державного розвитку, що утверджує особливий тип політичного режиму.

Метою соціально-правової держави є гарантування певного «мінімуму» та компенсація і зняття на державному рівні соціально-економічних суперечностей, що виникають у будь-якому суспільстві. Ця мета реалізується шляхом забезпечення матеріальної безпеки (дія виключно соціальної держави), індивідуальної незалежності (спільна дія соціально-правової держави) та суспільної солідарності (спільна дія соціальної і правової держав та громадянського суспільства).

Об`єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти держави і права.

Предметом дослідження курсової роботи є соціально — правова держава її сутність, ознаки та історія виникнення.

Метою курсової роботи є дослідження сутності соціально-правової державності та її особливостей.

Таким чином мета курсової роботи зумовлює виконання наступних завдань:

1. визначити теоретичні засади дослідження понять соціально-правової держави та її особливостей;

2. охарактеризувати основні аспекти існування соціально-правової держави;

3. дослідити проблеми реалізації принципів правової держави та шляхи їх вирішення;

4. дослідити проблеми побудови соціально-правової держави в сфері прав людини;

5. дослідити історію правової думки про соціально-правову державу.

Теоретичну базу дослідження склали праці відомих вчених, таких як

Андрусяк Т.Г., Зайчук О. В., Шульженко Ф. П., Оніщенко Н. М, Строгович М. С., Скакун О. Ф. та інші.

Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний

Та інші методи наукового наукового пізнання.

Будь-яке поняття, а особливо таке складне та багатогранне, яким є поняття «соціально-правова держава» неможливо розглядати без дослідження його історичного аспекту, історії виникнення та формування, тому що без розуміння шляху, який пройшло поняття за період свого формування, неможливо в повній мірі зрозуміти як сутність, так і можливі шляхи реалізації даного поняття в житті суспільства. Саме тому в першій частині курсової роботи, доцільно дослідити саме історію та розвиток ідеї про формування соціально-правової держави. Це дозволить краще зрозуміти зміст поняття, співвідношення термінів «соціальна держава» та «правова держава», без розуміння історії поняття неможливо чітко осмислити концепції, принципи, ознаки побудови соціально-правової держави сьогодення, які будуть висвітлені в другій частині курсової роботи.

При розгляді будь-якого питання дуже часто виражені два його плани: ідеальний план, тобто той, який має зміст, ідеї якого вкладаються в питання, та реальним — втіленням цього змісту та ідей на практиці, саме тому в третій частині курсової роботи робиться спроба проаналізувати проблеми втілення ідей про соціально-правову державу в сучасній Україні та спробувати підійти до визначення шляхів їх розв’язання. У підсумку роботи робиться спроба визначення перспектив законодавчого втілення та правового регулювання процесу становлення справжньої соціально-правової держави.

1. Теоретичні засади дослідження поняття соціально-правової держави та її особливостей

1.1 Історія правової думки про соціально правову державу

Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше — у ХІХ столітті, хоча витоки того та іншого слід шукати у давнині. Уже вчені античності зверталися до пошуків принципів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права. Символічним вираженням уявлень про державну владу, яка визнає право, тобто про справедливу державну владу став образ богині правосуддя з пов’язкою на очах, з мечем і терезами правосуддя. Він уособлює єднання сили і права: правопорядок, що охороняється богинею, рівною мірою обов’язковий для всіх. Образ правосуддя виражає зміст та ідею не тільки справедливого суду як спеціального органу, але й ідею справедливої, правової, державної влади.

Ідея правової держави належить німецькому філософу І. Канту (1762−1814), хоч саме словосполучення «правова держава» він не вживав. Воно звучить у нього як правовий державний устрій. Філософські засади ідеї правової держави І. Канта такі: панування закону в житті суспільства; зв’язаність держави з правом; обмежене втручання держави у сфери приватного життя; свобода кожного члена суспільства як людини; рівність одного з іншим як підданого держави; самостійність кожного члена суспільства як громадянина; наявність принципу розподілу влад як гаранта проти встановлення деспотії. Кант И. Сочинения. Т. 4. Ч.2. — стр. 233.

Монтеск'є пояснював установлення правової державності необхідністю свободи в цивільному товаристві. «Свобода є право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється законами, то в нього не було би свободи, тому що теж саме могли б робити й інші громадяни». Монтескье Ш. Избранные сочинения. М., 1955. — (стр. 289) Таким чином, політична свобода в Монтеск'є означає встановлення законності і безпеки.

Однією з головних передумов формування соціально — правової держави справедливо називають наявність інститутів цивільного суспільства. Феномен цивільного суспільства хвилює людство достатнє давно. Ще Арістотель — засновник політичної науки — визначав державу «як сукупність громадян, як цивільне суспільство». Аристотель. Сочинения. — М., 1983. Теоретична думка і після Арістотеля довгий час не розділяла поняття «держава» і «суспільство», вважаючи їх тотожними. Подібний еклектизм був переборений, як тільки актуалізувалися дослідження проблем цивільного суспільства, як явища, відмінного від держави. Багато учених внесли свій посильний внесок у цю важливу теоретичну категорію, але усе-таки вирішальна заслуга належить тут одному з родоначальників німецької класичної філософії Г. — В. — Ф. Гегелю. Спираючи на праці своїх попередників, Гегель першим у німецькій філософії права вказав на те, що між особистістю і державою існує деяке суспільне середовище (суспільство), що має значення як для особистості, так і для держави. Цивільне суспільство, по Гегелю, являє собою опосередковану працею систему потреб, що спочиває на двох складових відношеннях власності і формальній рівності людей. У структуру цивільного суспільства входять родина, право, корпорації, релігія, культура, утворення і т.д. Гегель. Філософія права. М., 1990. (стр. 228)

Політичний аспект цивільного суспільства об'єктивно втілюється в категорії «правова держава». Ці соціальні інститути об'єктивно взаємозалежні і співвідносяться як зміст і форма. Правова держава можлива лише при наявності розвитого цивільного суспільства, і навпаки, цивільному суспільству притаманна правова форма володарювання, заснована на пануванні права (закону), поділі влади і реальному забезпеченні прав і воль людини.

У першій половині ХІХ століття німецькими вченими вперше був ужитий термін «правова держава». Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов’язують з ім'ям Р. Моля. У 1829 році він дав визначення правової держави як конституційної держави, яка повинна ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на забезпечення судового захисту особи. Ідея правової держави охопила країни Західної Європи, Північної Америки, розвиваючись та постійно збагачуючись. У XX столітті, особливо після другої світової війни, ця теорія набула нових рис, пройшовши через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині і через період неприйняття в СРСР. Актуальними є ідеї правової держави з її напрацьованими в буржуазний час ціннісними елементами-ознаками: верховенство права, розподіл влади, недоторканність особи, гарантії прав і свобод людини і т. ін. Різноманітні аспекти правової держави активно досліджувались і у дореволюційній Росії та Україні. Однак після 1917 р. вчення про правову державу зводиться тут нанівець, оголошується шкідливим і на його зміну приходить теорія законності. Активізація досліджень в СРСР аспектів правової держави припадає на кінець 80-х і 90-х pоків. Треба зазначити, що в СРСР даний термін почав активно використовуватися після прийняття Конституції СРСР 1977 p., хоча при цьому йшлося про соціалістичну правову державу, головна ідея якої зводилася, насамперед до посилення ролі Конституції і закону та дотримання їх вимог у реальному житті. З розвитком демократичних процесів вказане привернуло увагу до гарантування прав і свобод громадян і, в першу чергу, права на участь у виборах, свободу слова, зборів тощо. Ідея правової держави в СРСР отримала могутній імпульс з, так званою, перебудовою у 1985 р. після XIX Всесоюзної партійної конференції. Однак вивчення її на новій методологічній і теоретичній основі на пострадянському просторі відбувається лише після демократизації політичного режиму. Утворення нових суверенних держав на терені колишнього СРСР призвело не тільки до активізації досліджень поняття, витоків, принципів правової держави, умов формування, а й до конституційно-правового визнання правової державності, закріплення її різноманітних аспектів. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (стр. 147−151): Підручник. — 2-е вид. — Харків: Консум, 2000. — С. 703

Однак, якщо у XIX ст. поняття правової держави як ліберальної правової пов’язувалось з гарантуванням бюргерству лише політичної свободи і безперешкодної діяльності у сфері економіки, то у сучасному вченні це поняття пов’язується з необхідністю дотримання закону, проголошенням соціальної держави і рівноправ'ям громадян, діяльністю незалежного суду із захисту прав громадян від посягань з боку держави тощо. О. В. Зайчук, Н.М. Оніщенко (стр. 87) Теорія держави і права Академічний курс Київ, 2006 — С. 688

Варто висвітлити теорію справедливості Дж. Роулса, яка викликала до себе найбільшу увагу в сучасній науці. «Вона відстоює ідею „держави добробуту“, що відповідають перспективі і соціальній політиці, заснованої на перерозподілі доходів, по можливості більшого їх вирівнювання засобами, що приймаються людьми добровільно в результаті загальної згоди, договору» Малъцев Г. Буржуазный эгалитаризм. М., 1984. (стр 181.). Також є визначальною теорія соціальної солідарності Леона Дюги, який вже на початку століття вважав, що прийшов час гнучкого і гуманного політичного ладу, що охороняє індивіда. Цей лад повинний спочивати на двох елементах: на понятті соціальної норми, що ґрунтується на факті взаємозалежності, що з'єднує членів людства і, зокрема, членів однієї суспільної групи, норми, обов’язкової для всіх, слабких і сильних, великих і малих, правлячих і керованих, а також на федералізмі класів, організованих у синдикати, що будуть з'єднані з центральною владою, що володіє функціями, що не зводяться до контролю і нагляду, а мають позитивні обов’язки, зв’язані з наданням допомоги, навчанням, страхуванням від безробіття Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. (стр 72.).

Прагнення до морального виміру ситуацій, що складаються в результаті дії законів ринку, було характерно для ліберальних теорій, що намагалися орієнтувати суспільство на солідарність і взаємозв'язок. П. Новгородцев критикував позицію, відповідно до якої воля є звільненням не тільки від матеріальних, але і від моральних уз, та відзначав значимість такого нового принципу, як солідарність який повинний доповнити принципи рівності і волі. Новгородцев П. Кризис современного правосознания. (Стр. 373) Соціально орієнтована держава не може повністю відсторонятися від впливу на економіку. Як правильно відзначає Г. Вольман, «високий рівень соціального забезпечення громадян вимагає більше від держави». Вольман Г. Чем объяснить стабильность политического и экономического развития Федеративной Республики Германии // Государство и право. 1992. № 11. (стр. 134)

Соціальна правова держава — це сучасна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике смислове навантаження: воно підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов’язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист соціальних та індивідуальних інтересів, участь трудящих у прийнятті рішень на виробничому рівні з метою запобігання необмеженого панування підприємців та ін. Здавалося б, що «правова держава» і «соціальна держава» несумісні, оскільки перша передбачає певне свободу особи від держави, а друга, навпаки, — активність держави в соціальному захисті особи. Між тим, друга половина XX століття з'єднала ці поняття, збагативши кожне з них. Коли говорять про побудову соціально — правової держави, мають на увазі втілення в ній верховенства права і соціальної справедливості.

Ідея соціальної правової держави закріплена в конституціях ряду країн Західної Європи після другої світової війни (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (стр. 149−150): Підручник. — 2-е вид. — Харків: Консум, 2000. — С. 703 У Конституції України у ст. 1 зазначається: «Україна є соціальна, правова держава». Конституція України — (3стр.) Київ, «Скіф», 2008, 44стр. Ідея соціально — правової держави тісно зв’язана з соціальними, економічними і культурними правами. Незалежно від того, закріплені ці права в Конституції держави чи ні, розвинуті держави західного світу не можуть відкидати значимість цієї категорії прав, що знайшли втілення в найважливіших міжнародно-правових актах — Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Ключовим принципом соціальних і економічних прав, навколо якого вибудовується вся їх система, є положення, які сформульовані в п. 1 ст. 25 Загальної Декларації прав людини: «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що необхідний для підтримки здоров’я і благополуччя його самого і його родини, і право на забезпечення на випадок безробіття, інвалідності, удівства, настання старості чи іншого випадку втрати засобів до існування по не залежним від нього обставинам». Загальна декларація прав людини от 10 декабря 1948 года (стр. 3) Даний принцип розвитий у п. 1 ст. 11 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права. Цей принцип зобов’язує держави до соціальної орієнтації їх діяльності, забезпеченню «другого покоління» прав людини, без чого наприкінці XX в. неможливий нормальний розвиток суспільства.

Отже, формування соціально-правової держави — одне з великих досягнень людської цивілізації, нерозривно пов’язаних з появою прав людини — цивільних і політичних. Однак важливою властивістю розвинутої держави, що визнає рівноправність індивідів, є його динамічність, здатність реагувати на проблеми, що виникають в суспільстві. Нові процеси у сфері економічних, політичних, моральних відносин вимагають пошуку нових параметрів взаємин держави й особи. Питання про взаємини держави і людини в умовах вільної ринкової економіки споконвічно було у центрі протистояння представників різних сторін економічної і політико-правової думки суспільства, оскільки воно торкалось найважливіших принципів буржуазного суспільства — волі і рівності. Стосунки людини та держави повинні не тільки утримуватися; вони повинні діяти, і цей обов’язок переводиться в юридичний обов’язок забезпечити навчання і гарантувати працю; спробу «морального виміру» економічних процесів, засновану на прагненні ліквідувати убогість і нерівність, установити соціальну справедливість; визначення основних напрямків соціального реформування суспільства, що створило «друге покоління» прав людини — соціальних, економічних і культурних. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. М. (стр. 72) Таким чином, установлювалися нові параметри відносин між державою і людиною, пов’язані з обов’язком держави вживати заходів, що сприяють забезпеченню справжніх прав людини. Так виникає ідея соціальної держави, що одержала широкий розвиток і визнання в другій половині XX ст.

Таким чином ідея соціально — правової держави пройшла складний і тривалий шлях. Ще у античні часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах народу, а держава, у якій закон суперечить людській природі і не слугує загальному благу, швидко зникне.

1.2 Поняття і сутність держави

Держава, як продукт соціального розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато в чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і сконцентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища — держава, влада, політика — цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов’язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави:

1) суспільною;

2) класовою;

3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності.

Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави:

1) політико-філософський і політико-науковий, що бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення «загальних справ» (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;

2) класовий, тобто який породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: «Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи»;

3) правовий та організаційно-структурний — як «юридична» держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин.

Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції:

1. організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі - збереження і життєдіяльності, досягнення «загального блага», єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;

2. специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів;

3. функція «юридичної держави» — створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.) Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій «Право для України». — Львів, 1997. — (стр. 200).

Отже, можна дати визначення такого поняття як держава: «держава — це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов’язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок». Теория государства и права: Підручник/ під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова — М., 1999.

За В.В. Копєйчиковим: «держава — особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з однієї сторони, правлячої партії, а з другого — інших ланок цієї системи» Основи теорії права: Навчальний посібник/ А. А. Нечитайленко — Харків, 1998.

Можливості різних частин суспільства впливати на політику держави неоднакові. Тому і держава, виконуючи об'єднуючу, інтегруючу, стабілізуючу місію у суспільстві, робить це в інтересах домінуючої частини населення, у розпорядженні якої перебувають відповідні економічні, збройні, духовно-ідеологічні засоби.

Сутність держави — це головна, основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції. Розглядаючи сутність держави, не можна не зазначити, що інститут держави пройшов великий історичний шлях розвитку (приблизно 5 тис. років). Природно, за цей період він змінювався, удосконалювався, його сутність зазнавала змін, відповідно до змін економічних, політичних, ідеологічних структур суспільства.

Виникнення більшості держав характеризується близькими економічними і політичними закономірностями. Економічно пануючий клас оформляв своє політичне панування у формі держави. За допомогою держави пануючі класи (рабовласники, феодали, буржуазія, пролетаріат) забезпечували збереження існуючого економічного і політичного устрою.

Сутність держави не лишається незмінною. По-перше, змінювалися класи, політичним знаряддям яких була держава, а зі зміною місця класу в історичному процесі змінювалася і сутність держави. Навіть поверховий аналіз рабовласницької і ранньобуржуазної держави демонструє суттєву різницю між ними у найбільш істотних характеристиках. У першому разі влада пануючого класу здійснювалася над безправним рабом, у другому — над вільним робітником. Не випадково саме у буржуазному суспільстві починаються процеси, які викликають серйозні зміни самої сутності держави. По-друге, змінилися соціальні умови існування класів, політичні відносини між ними. Поводитися з вільною людиною так, як можна було поводитися з рабом, неможливо у принципі. Держави, сутністю яких була диктатура одного класу (буржуазії), поступово перетворювалися у такі, сутністю яких стають соціальне партнерство, соціальний компроміс і соціальна злагода. О. В. Зайчук, Н.М. Оніщенко Теорія держави і права (стр. 117) Академічний курс Київ, 2006 — С. 688;

Процес зміни сутності держави обумовлений серйозними причинами. По-перше, зникають класи в їх марксистському розумінні (як великі групи людей, визначені соціальним ставленням до засобів виробництва). По-друге, серйозні зміни відбуваються у визначенні місця людини в суспільстві, у системі виробництва і розподілу. Вчення про непримиримість класових протиріч зазнає краху. Держава замість знаряддя насильства стає організацією, що долає протиріччя у цивілізованих формах, виступає у якості інструмента легітимної влади, діяльність якої вже не протилежна інтересам більшої частини населення. Держава стає активним і необхідним посередником в соціально-диференційованому суспільстві, що зберігає протиріччя з багатьох питань економічного, політичного, національного життя. На перше місце у такому разі виходить не насильницьке, класове, а соціальне призначення держави.

1.3 Соціальне призначення держави

Багато хто з мислителів намагалися охарактеризувати значення держави для існування і розвитку суспільства. Так, Платон (виходячи із своїх поглядів на суспільство, державу і право) стверджував, що призначення держави полягає у підтримці моралі. Слід зазначити, що у багатьох мислителів античного світу та середніх віків розуміння призначення держави залежало від їх філософських і політичних поглядів. Наприклад, Г. Гроцій — утвердження загального блага, а Ж. -Ж. Руссо вважав, що призначення держави — це забезпечення загальної свободи. О. В. Зайчук, Н.М. Оніщенко Теорія держави і права (стр. 125) Академічний курс Київ, 2006 — С. 688;

Оцінка соціального призначення держави, державної влади довгий час була визначеною: держава — це політична організація пануючого класу, що здійснює державну владу у власних інтересах. Зміст діяльності буржуазних держав почав серйозно змінюватися лише у XX ст. Причин, що спричинили такі зміни, було декілька: серйозні економічні кризи, гострі класові сутички, зростання революційних рухів, актуалізація проблеми прав людини тощо. Проте одним з наймогутніших факторів, що вплинули на діяльність багатьох буржуазних держав, було створення соціалістичного табору. В соціалістичних країнах достатньо швидко і ефективно вирішувалися завдання покращання освіти, охорони здоров’я, науки, культури, пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, успішно розвивалися інститути залучення народних мас до управління державою. Для буржуазних держав це було таким собі викликом, який обумовив швидке вирішення багатьох соціальних завдань, що ґрунтувалися на достатньо міцній економічній базі. Крім того, слід враховувати й те, що після Другої світової війни до влади у багатьох буржуазних країнах прийшли соціалісти і соціал-демократи (Швеція, Австрія, Німеччина, Італія, Норвегія, Данія, Великобританія, Канада, а потім Греція, Іспанія, Португалія тощо). У деяких країнах була сформована досить велика державна власність, що дозволяло державам займати вагому позицію стосовно приватного капіталу. Крім того, після Другої світової війни більшість європейських країн прийняли демократичні конституції, що дозволяли всім прошаркам населення досить активно впливати на результати виборів органів влади, брати у них участь, боротися за свої права.

Насильство, подолання виступів проти влади у політиці відходять на другий план, надаючи місце виваженим, розумним, правовим засобам вирішення суперечностей.

У розвинутих західних демократіях у післявоєнні роки держава все більше стає засобом подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства, а через досягнення загального компромісу. Звідси — поширене використання таких загальнодемократичних ідей та інститутів, як розподіл влади, верховенство закону, плюралізм думок, висока роль суду, гласність тощо. Все це дозволяє охарактеризувати державу як засіб соціального компромісу — за змістом, і як правову — за формою.

У наш час необхідно об'єктивніше підходити до оцінки соціального призначення сучасної держави. Очевидно, що держава часто здійснює заходи, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх прошарків населення (наприклад, будівництво шляхів, боротьба зі стихійними лихами, охорона природи, підтримання громадського порядку, боротьба зі злочинністю, підтримання науки, культури, мистецтва, охорони здоров’я тощо).

соціальна правова держава україна

Характеризуючи сучасну державу, не можна стверджувати, що вона має таке ж соціальне призначення, як і держава 300−400 років тому. Соціальна складова у процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху науково-технічних революцій.

Таким чином, соціальне призначення сучасної держави полягає у її різноманітті, широкій сфері діяльності, спрямованій на нормальне, безконфліктне існування суспільства.

Сучасна держава — соціальний арбітр, орган керівництва загальними справами, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких неможливе функціонування суспільства. Одне з перших місць у цьому процесі належить закріпленню, забезпеченню прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров’ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню гідного прожиткового рівня, підтримання науки, культури, освіти. Держава повинна перешкоджати різкій диференціації суспільства, щоб уникати гострих соціальних конфліктів.

Сучасна держава виступає суб'єктом легалізованого примусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населення, групи, окремих людей, які є суспільно небезпечними. Її компетентні органи зобов’язані стримувати тих, хто характеризується суспільно небезпечною поведінкою, вони здійснюють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів, правил людського співжиття.

Саме універсальний характер діяльності держави в сучасному світі спонукає до виконання нею нових функцій, що не характерні для минулих історичних епох. Однією з таких функцій є соціальна. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ’я, серйозних конфліктів у суспільстві. Сучасна держава проводить активну соціальну політику, що полягає у врегулюванні і вирішенні соціальних проблем, досягаючи соціальної справедливості у відносинах між підприємцями, виробниками, споживачами, забезпечуючи інтереси малозабезпечених верств населення, що потребують соціальної підтримки. О. В. Зайчук, Н.М. Оніщенко — Теорія держави і права Академічний курс, Київ, глава 3 2006, С. 688

2. Соціально-правова держава та її характеристика

2.1 Поняття та основні ознаки і принципи соціальної правової держави

Соціально — правова держава — це політична організація суспільства, у якій право зв’язує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, яка ґрунтується на законах, що приймаються і підлягають змінам законним шляхом.

Крім звичайних ознак, які характерні для будь-якої держави, соціально — правова держава як найвища форма політичного буття, яку виробило людство, має ряд специфічних рис:

1. Пов’язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) Конституція України. — К.: «Скіф» 2008р, стр. 4 записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов’язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодозвільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: «Дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель Платон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави. «

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).

5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов’язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

12. Забезпечення державою соціальної функції власності - власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. ст. 13, 41 Конституції України).

13. Проведення державою політики соціальної поступки — вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров’я і особисту гідність. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (стр. 153): Підручник. — 2-е вид. — Харків: Консум, 2000. — 703 с

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціально — правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву:

· як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність;

· як члену соціального організму, яким є громадянське суспільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

· як громадянину, який є підданим держави. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (стр. 154): Підручник. — 2-е вид. — Харків: Консум, 2000. — 703 с

Тлумачення термінів «соціальна держава» і «правова держава» ні Конституція, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не дає. Більше того, на відміну від «правової держави» поняття «соціальна держава» радянською юридичною наукою не розглядалось взагалі, тому, звичайно, незрозуміло, як співвідносяться ці категорії та як потрібно розглядати їх — разом, чи окремо. Єрмоленко Д. Співвідношення соціальної та правової держави. //Підприємство, господарство і право. — 2001. — № 8. — (стр. 95)

Проблема визначення змісту поняття «соціальна держава» почала отримувати певне відображення лише в сучасній науковій літературі. Проте необхідно зазначити, що досі не досягнуто консенсусу щодо визначення цього феномену. В дослідженнях з політології, економічної теорії, юридичній літературі соціальна держава трактується неоднаково. Її розглядають як принцип конституційного і державного ладу Конституційне право України. /За ред. В.Ф. Погорілка. — К., 1999. — (стр. 156)., як тип організації державного і громадянського життя Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник. — К., 1997. — (стр. 330)., і як державу, що виконує соціальну функцію Рабінович П.М. Соціальна держава //Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України, Інститут держави і права ім.В. П. Корецького. — К., 1996. — (стр. 374)..

Значний інтерес має думка Б. Кистяківського, який вважає, що соціальна держава повинна розглядатися як якісна характеристика, як матеріальний зміст правової держави. Кистяковский Б. А. Государство правовое и социалистическое. //Вопросы философии. — 1999. — № 6. — (стр. 143). Однак, на нашу думку, співвідношенням між цими поняттями можна визначити й інакше. Правова держава може розглядатись як важлива ознака та умова функціонування соціальної держави. Очевидно, що тільки в державі, в якій «організація і діяльність державної влади в її взаємовідносинах з індивідами і їх об'єднаннями заснована на праві й йому відповідає» Шульга А. Н. Теория государства и права. Пособие для подготовки к государственному экзамену по ТГП. — Х., 2000. — (стр. 40) можливо реально накреслювати цілі та вирішувати завдання, що стоять перед соціальною державою.

У зв’язку з цим цікавою є точка зору А. Малька, який вважає соціальну державу однією із сторін держави правової, званою ним соціальною стороною. Суть соціальної сторони правової держави, як вважає цей автор, полягає в найповнішому забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, у створення для особи режиму правового стимулювання. Теория государства и права. Курс лекций. /Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М., 1997. — (стр. 182). Соціальну сторону, вказує Малько, необхідно розглядати тільки в контексті другої формально-юридичної сторони правової держави, яка передбачає найбільш послідовне зміцнення за допомогою права державної влади, формування для державних структур режиму обмеження. Малько А. В. Государство: проблемы правового ограничения. — Саратов, 1994. — (стр. 73−87).

У світовій правовій думці вже давно й міцно закріпився термін, що вперше з’явився в Конституції ФРН, — «соціальна правова держава» (Sorialer Rechtsstaat), таким чином законодавець об'єднав ці два політико-правових явища в одне. Завадский С. «Государство благоденствия». Доктрина и практика. — М., 1966. — (стр. 170−181).

Формулу «соціальної, правової держави» в дусі ФРН прийняли не всі сучасні Конституції. Так, у Конституції Франції, Македонії та Хорватії термін «соціальна держава» вживається без будь-яких посилань на правову державу.

Принципами правової держави є основні засади її формування та функціонування. Основні принципами соціально-правової держави виступають:

1. Принцип верховенства правового закону — символізує найбільш важливі аспекти правової держави. По-перше, закріплюється пріоритет права щодо решти соціальних регуляторів. По-друге, встановлюється, що фактичним верховенством може володіти тільки позитивне право (те, що отримало своє формально-юридичне закріплення в законодавчих актах). По-третє, обстоюється думка, згідно з якою тільки правовий (тобто заснований на нормах і принципах права) закон буде мати найвищу юридичну силу.

2. Поділ влади як принцип правової держави припускає розмежування предметів ведення та розподіл повноважень між однорівневими органами держави (галузями державної влади). При цьому в основу взаємодії різних галузей влади покладено систему стримувань і противаг, які перешкоджають надмірному зосереджено владних повноважень в однієї посадової особи (або в одному державному органі). Основним завданням поділу влади є розподіл обсягу владних повноважень між приблизно рівними за «політичною значущістю» державними структурними, кожна з яких об'єктивно прагне до абсолютної влади, однак не маючи можливості таку владу одержати, не дає зробити цього і «конкурентам». Отже, за допомогою стримувань і противаг забезпечується баланс галузей влади.

3. Взаємна відповідальність держави й особи як принцип правової держави означає, що на практиці публічні інтереси держави та приватні інтереси конкретних індивідів подають як нерозривно пов’язані категорії, при цьому зневага до інтересів однієї зі сторін неминуче призводить до негативних наслідків і для іншої сторони. У правовій державі складається дієвий юридичний механізм забезпечення балансу інтересів держави й особи, найважливішою складовою частиною якого є кореспондовані цим інтересам взаємні зобов’язання.

Важливими передумовами визначення держави соціальною є такі принципи:

підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, планування і ринком, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю; соціальні зобов’язання та гарантованість з боку держави мінімальних життєвих можливостей, рівних можливостей для всіх громадян, людської гідності та відносної незалежності суспільних відносин та ін.

2.2 Основні завдання та функції соціально-правової держави

Поняття «функції держави» є складною категорією і тісно пов’язане з такими поняттями, як «завдання держави», «соціальне призначення держави»,

та «мета держави». Проте наведені близькі поняття не є ідентичними. Завдання-це те, що необхідно зробити, а функція — це діяльність, процес вирішення завдання. Завдання може бути ширшим тієї чи іншої функції. Очевидно, що невірним є твердження про те, що завдання слугують першоосновою функцій держави, оскільки вони обумовлюються політичними і економічними потребами суспільства, визначаються історичними закономірностями розвитку держави, особливостями соціально-економічних умов її розвитку (історичними обставинами, співвідношення класових сил, національними особливостями). О. В. Зайчук, Н.М. Оніщенко — Теорія держави і права Академічний курс, Київ, глава 4 2006, С. 688

Під функціями держави слід розуміти певні напрями її діяльності з вирішення загальносуспільних справ громадянського суспільства, узгодження та забезпечення інтересів його суб'єктів. Функціональний підхід до з’ясування сутності держави дає можливість визначити її соціальну роль та призначення в суспільному житті, зміст діяльності, завдання відповідно до того чи іншого історичного етапу розвитку, механізм держави, за допомогою якого вирішуються питання загальносуспільного значення та здійснюється управлінська діяльність.

Проте функції держави слід відрізняти від функцій окремих її органів і владних інститутів. Наприклад, охорона прав і свобод людини і громадянина, забезпечення законності та правового порядку є одними з основних напрямів діяльності держави, тобто її функцією. Водночас її не можна ототожнювати з функціями правоохоронних органів (наприклад, міліції, з боротьби зі злочинами або прокуратури) щодо здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Функції держави не є чимось сталим, раз і назавжди визначеним. Вони змінюються, еволюціонують разом з державою, відповідно до завдань, які ставить перед нею суспільство. Водночас є функції, які тією чи іншою мірою притаманні державам усіх історичних типів, наприклад функція охорони порядку, без реалізації якої порушились би відносини будь-якого суспільства, його безпека, економічні і політичні основи життєдіяльності тощо. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник/ Ф. П. Шульженко. — К. Юрінком Інтер, 2004

Визначення функцій, їх коригування, відмирання одних і поява інших відбуваються протягом усього історичного розвитку держави залежно від сутності, змісту та характеру взаємовідносин суспільства і держави, завдань, які суспільство ставить перед нею і вирішення яких залишає за собою.

Серед функцій соціальної правової держави слід виокремити генеральну, внутрішні та зовнішні функції. Критерієм такої класифікації є об'єкти впливу держави: певна група суспільних відносин (відносини з приводу реалізації визначених конституцією та іншими законами загальних засад становлення і розвитку соціального та правового аспектів державності), а також суспільні відносини окремих сфер життєдіяльності суспільства (економіка, культура, освіта, охорона законності і правопорядку, прав і свобод людини і громадянина тощо).

У генеральній функції проявляється соціально-правовий зміст держави, характер її відносин з громадянським суспільством, суб'єктами міжнародних відносин. Вона «пронизує» інші функції держави, відіграє важливу роль у визначенні засобів, форм і методів управлінської діяльності держави.

Змістом генеральної функції є діяльність держави щодо забезпечення об'єктивних умов життєдіяльності всього суспільства, демократичних засад функціонування інститутів громадянського суспільства, гідних умов життя людини, її здоров’я, навколишнього природного середовища, соціально-культурних, економічних і політичних умов.

Реалізація генеральної функції соціальної правової держави здійснюється через її внутрішні і зовнішні функції. Перші пов’язані з реалізацією завдань суспільства всередині країни, останні - на міжнародній арені як суб'єкта міжнародно-правових відносин.

До внутрішніх функцій соціально — правової держави належать:

а) політична — розробка політичної стратегії і тактики розвитку громадянського суспільства, його модернізації;

б) економічна — здійснення в межах, передбачених законодавством регулюючого впливу на економічну сферу: створення соціальної ринкової економіки; забезпечення повноцінного функціонування всіх форм власності, підприємництва, інвестиційної та ліцензійної діяльності; обмеження монополізму і розвиток конкуренції; захист прав споживачів; здійснення контролю за експортом та імпортом певних груп товарів;

в) бюджетна і фінансового контролю;

г) правоохоронна — забезпечення державного і суспільного ладу, народовладдя, охорона законності і правового порядку, прав і свобод людини і громадянина;

д) екологічна — вжиття заходів щодо захисту навколишнього природного середовища і природних ресурсів;

е) інформаційно-комунікативна — створення і забезпечення функціонування систем зв’язку та інформатизації, демократичних умов діяльності електронних і друкованих засобів масової інформації;

ж) культурна — розвиток освіти, науки, культури; державної та мов національних меншин; забезпечення та охорона культурної спадщини, пам’яток архітектури; сприяння розвитку народної творчості, самобутності народів;

з) соціальна — створення та забезпечення надійної системи соціальної безпеки, усунення чинників загроз з боку ринкової стихії; забезпечення формальних (правових) рівних можливостей для громадян по забезпеченню добробуту; розробка та забезпечення реалізації спеціальних соціальних програм щодо вирівнювання соціальної нерівності, здійснення підтримки незахищених верств населення, меценацтва та благодійної діяльності, подолання безробіття.

До зовнішніх функцій належать:

а) захист суверенітету;

б) інтеграція в міжнародну спільноту самодостатніх демократичних держав;

в) зовнішньоекономічна діяльність;

г) дипломатична, співпраця з іншими державами;

д) міжнародне співробітництво з питань охорони довкілля;

є) боротьба з міжнародним тероризмом, «відмиванням» коштів, здобутих злочинним шляхом, наркобізнесом, торгівлею людьми і нелегальною міграцією.

Громадянське суспільство, уповноважуючи державу на забезпечення основних напрямів (здійснення функцій) з вирішення загальних справ, водночас доручає їй визначати форми і методи їх реалізації за умови відповідності останніх демократичним засадам суспільного і державного ладу.

Провідними формами реалізації функцій держави є правові, а саме:

1) правотворча діяльність (прийняття законів з метою регулювання відповідних груп суспільних відносин; визначення юридичного статусу органів держави; органів, що здійснюють управлінську та виконавчо-розпорядчу діяльність, тощо);

2) соціальне управління та виконавчо-розпорядча діяльність (здійснення управлінської діяльності щодо регулювання сфер життєдіяльності суспільства, забезпечення виконання законів, інших нормативно-правових актів, видання актів і прийняття рішень розпорядчого характеру, здійснення контролю тощо);

3) правоохоронна діяльність (захист прав і свобод людини і громадянина, забезпечення законності та правового порядку); здійснення правосуддя, застосування державного примусу за порушення норм права тощо. В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.

Держава, а також об'єднання громадян, інші суб'єкти громадянського суспільства створюють наукові і дослідні установи (економічного, юридичного, соціологічного профілю та ін.) для вивчення стану, динаміки і тенденцій розвитку суспільства, розробки теорій його трансформації та модернізації; визначення перс­пектив входження до міжнародної спільноти демократичних

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой