Організаційні засади функціонування Європейського Центрального банку

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Грошово-кредитні системи зарубіжних країн»

Зміст контрольної роботи

  • 1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду
    • 2. Організаційні засади функціонування Європейського Центрального банку
    • Література

1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду

У зв’язку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуванні комерційних банків новий фінансовий інструмент — операції репо.

З 1997р. рефінансування комерційних банків активно здійснювалося за допомогою операцій прямого репо, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує у комерційного банку облігації внутрішньої державної позики на певний період за умови, що комерційний банк у визначений строк викупить у нього ці цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, а потім продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами Національного банку.

Операції репо, крім функції рефінансування комерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком. Це операції зворотного репо, коли Національний банк продає комерційним банкам зі свого портфеля державні цінні папери із зобов’язанням викупити їх у комерційного банку через відповідний період.

Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які є предметом договору операції репо, здійснюються Депозитарієм державних цінних паперів Національного банку України. Інколи операції репо називають операціями відкритого ринку.

Операції репо найбільш ефективно можна використовувати за наявності розвинутого фондового ринку державних цінних паперів, а в період його занепаду — це інструмент, який може бути використано в будь-який час при необхідності.

З метою впорядкування проведення Національним банком України з комерційними банками операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів на умовах їх зворотного продажу-купівлі постановою Правління НБУ від 29. 05. 2001 р. № 204 затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо.

Відповідно до цього Положення датою купівлі цінних паперів є дата здійснення операції репо, зазначеної в договорі, за яким державні цінні папери, що є предметом цієї операції, передаються покупцеві (зараховуються на відповідні депо-рахунки покупця в депозитарії) під час їх купівлі. Дату зворотної купівлі визначено як дату закінчення строку операції репо, на яку цінні папери, що є предметом цієї операції, підлягають зворотному продажу за ціною зворотної купівлі, установленої на час початку операції репо.

Операцією репо називають операцію з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку — Національним банком і комерційними банками — про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язаннями зворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.

При цьому розрізняють:

1)"пряме" репо — договір про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля комерційного банку з подальшим зобов’язанням цього банку викупити ці державні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату та 2)"зворотне" репо — договір про продаж Національним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в комерційних банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Операції репо є інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.

Учасниками операцій репо можуть бути банки, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку:

на операції за дорученням клієнтів або від свого імені;

на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк у межах, визначених на відповідний період, основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції «прямого» та «зворотного» репо на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до Національного банку щодо здійснення операції «прямого» репо.

При рефінансуванні комерційних банків за операцією «прямого» репо ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банків є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) вартість державних цінних паперів.

Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операцій репо, ставки рефінансування Національного банку, яка діяла у відповідний період, відсоткових ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.

Доходи, отримані Національним банком за операціями «прямого» репо, належать до складу процентних доходів, а витрати за операціями «зворотного» репо — до складу процентних витрат. Процентним доходом за операціями репо є дохід, що отримує покупець державних цінних паперів у разі здійснення операції репо і який визначається як різниця між ціною зворотного продажу (викупу) цінних паперів та ціною їх купівлі. Процентні витрати — це витрати продавця державних цінних паперів у разі здійснення операції репо, які визначаються як різниця між ціною зворотної купівлі цінних паперів і ціною їх продажу.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свого портфеля за операцією «зворотного» репо є ринкова або балансова їх вартість. Ціна зворотного викупу комерційними банками державних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операції репо, відсоткових ставок за борговими зобов’язаннями (депозитними сертифікатами) Національного банку.

Операції «прямого» репо, які здійснюються між Національним банком і комерційними банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерського обліку кредитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Операції «зворотного» репо, які здійснюються між Національним банком і банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерського обліку депозитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Національний банк України залежно від потреби оперативної підтримки ліквідності банків або нейтралізації надлишкової грошової маси в обігу може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок банків на участь в операціях репо.

У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях репо Департамент монетарної політики Національного банку надсилає банківській системі відповідне повідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення та строку операції репо.

Банки подають до Департаменту монетарної політики за допомогою засобів програмного забезпечення «АРМ депо-тендер» заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів.

Якщо Національний банк є покупцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються залежно від потреби в підтримці їх ліквідності; якщо Національний банк є продавцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються, виходячи з потреби вилучення відповідної надлишкової суми коштів із грошового обігу на певний період.

Національний банк, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для Національного банку за ціновими параметрами (отримання більшого доходу в запропонованих заявках або зменшення своїх витрат), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери.

Після розгляду заявок банків Департамент монетарної політики Національного банку надсилає банкам, які за результатами тендера мають право або отримати кошти за куплені Національним банком державні цінні папери, або перерахувати кошти за продані Національним банком державні цінні папери, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій «прямого» або «зворотного» репо.

Якщо Національний банк здійснює операції «прямого» репо шляхом безпосередньої домовленості з банками, то відповідальні працівники Департаменту монетарної політики Національного банку вибирають тих учасників ринку, що пропонують найвищий процентний дохід, мають у своєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операції репо на відповідний строк. У разі, якщо Національний банк здійснює операції «зворотного» репо, відбір заявок здійснюється між тими учасниками, які пропонують найнижчу ціну зворотної купівлі.

Залежно від строку Національний банк може здійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:

нічне репо (термін дії один день). Процентний дохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;

строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений і є фіксованим на час її проведення.

У разі згоди на проведення операції репо між її учасниками укладається договір, який має містити такі необхідні умови:

термін дії договору;

суму купівлі/продажу державних цінних паперів;

обумовлення ціни купівлі/продажу державних цінних паперів за операцією репо;

обумовлення ціни зворотного продажу/купівлі державних цінних паперів за операцією репо;

перелік та ознаки державних цінних паперів за операцією репо;

зобов’язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом має кореспондуватись із зобов’язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

розмір та порядок установлення процентного доходу (витрат);

порядок передавання державних цінних паперів до кредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань під час проведення операції репо;

порядок здійснення Національним банком дострокового викупу державних цінних паперів.

У договорі про здійснення операції репо між Національним банком і комерційними банками має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору про здійснення операції репо, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після підписання договору про здійснення операції репо банк-продавець на дату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію про блокування державних цінних паперів (від дати продажу до дати зворотної купівлі). Банк-по-купець відповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одночасно направляє до депозитарію повідомлення відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після отримання від депозитарію довідки про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку Департамент монетарної політики Національного банку здійснює перерахування коштів банку-позичальнику. На підставі довідки депозитарію про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку банк-позичальник перераховує кошти Національному банку.

Після повернення банком коштів на підставі депо-розпорядження та депо-повідомлення депозитарій здійснює розблокування державних цінних паперів.

Кількісний облік та обіг державних цінних паперів за операціями репо здійснюються засобами програмного забезпечення АРМ депо-облік відповідно до чинних нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку депозитарного обліку цінних паперів. При цьому під депозитарним обліком розуміють облік цінних паперів за рахунками власників (утримувачів) державних цінних паперів у зберігачів або облік за рахунками в цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.

Функції депозитарію Національного банку України виконують його структурні підрозділи, які проводять депозитарну діяльність і можуть здійснювати кліринг і розрахунки за договорами щодо операцій з цінними паперами.

Відповідальність учасників операції репо визначається договором про здійснення операції репо.

У разі несвоєчасного виконання зобов’язання щодо перерахування коштів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% від суми зобов’язання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період прострочення виконання зобов’язання, та зобов’язана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов’язання.

У разі несвоєчасного виконання зобов’язання щодо поставки (блокування) державних цінних паперів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф, розмір якого встановлюється сторонами в договорі, та зобов’язана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов’язання.

У разі операції «прямого» репо в договорі має бути передбачено, що за умови несвоєчасного виконання банком зобов’язання щодо зворотної купівлі державних цінних паперів Національний банк може застосувати переважне і безумовне право задовольнити свої вимоги шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунка зобов’язаної сторони в повному обсязі відповідно до норм статті 73 Закону України «Про Національний банк України».

Якщо одна зі сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.

2. Організаційні засади функціонування Європейського Центрального банку

У зв’язку зі створенням Європейського монетарного союзу (ЄМС), до складу якого ввійшли 11 країн Західної Європи, та запровадженням з 1 січня 1999 р. спільної валюти євро, було створено Європейський центральний банк (ЄЦБ), який розташувався у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Цей банк виконує функції єдиного емісійного центру, випускає євро та контролює його пропозицію, а також у межах зони євро здійснює функції, властиві центральному банку.

Головним органом управління ЄЦБ є Рада правління. Управлінська структура Європейського центрального банку складається:

з виконавчого правління, яке координує реалізацію монетарної політики в ЄМС;

управлінської ради у складі виконавчого правління та управляючих національних центральних банків;

загальної ради, що відповідає за зв’язки між єдиним валютним простором та іншими країнами — членами ЄС (рис. 1).

Рада міністрів фінансів країн — членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу, здійснює нагляд за політикою різних гілок влади в аспекті її відповідності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ, як колегіальний орган, підзвітна Європейському парламенту та Раді міністрів фінансів країн — членів ЄС. Грошово-кредитна політика, яку здійснює ЄЦБ, є важливим орієнтиром для визначення основних напрямків економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду й контролю за їх реалізацією.

Рис. 1. Функціональна структура Європейського центрального банку

На практиці взаємодія між різними гілками влади — монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) — здійснюється шляхом участі (без права голосу) члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень. Для участі в засіданнях центральних органів ЄЦБ такі запрошення надсилаються не лише президенту Ради міністрів фінансів ЄС, а й Європейської комісії.

Особливість діяльності ЄЦБ полягає в тому, що він вимушений тісно взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. Тому як критерії конвергенції країн у ЄМС під егідою ЄЦБ і було запропоновано включити положення про те, що у всіх країнах довгострокові ставки не повинні перевищувати 7,8%, інфляція — 2,7%, державний борг — 60%, бюджетний дефіцит — 3% (від ВВП), а індекс споживчих цін — 2%. Тільки в разі перевищення цих показників ЄЦБ має можливість реагувати належним чином.

На відміну від багатьох центральних банків окремих країн, що як головний орієнтир грошово-кредитної політики обрали певні грошові агрегати (наприклад в СІЛА — це М2 і МЗ), ЄЦБ орієнтується не на грошову масу, а на темпи інфляції та індекс споживчих цін.

Доцільність такого вибору зумовлена наявністю достовірних даних і застосуванням у межах європростору єдиних стандартів для виміру інфляції. Крім того, важливе значення має визначення впливу євро на швидкість грошового обігу. Наприклад, Бундесбанк, використовуючи як проміжний орієнтир грошову масу, виходить із того, що швидкість її обороту зменшується за рік на 1%. Фінансові нововведення, поширення яких прискорюється після створення ЄМС, можуть уповільнити швидкість обороту грошової маси, і в свою чергу спричинити її зростання. Такі зміни не обов’язково повинні вказувати на необхідність коригування монетарної політики. Хоч темпи зростання грошової маси не будуть фігурувати як проміжний орієнтир у довгостроковій перспективі, Європейський центральний банк, з огляду на стабільний зв’язок грошової маси з інфляцією, все ж передбачає встановити контрольні межі темпів її приросту на рівні 4,5% на рік.

Вплив на динаміку цільового орієнтира здійснюється через операційну ціль. Чітке уявлення про те, якою є операційна ціль центрального банку, дає змогу учасникам ринку вести оперативні спостереження за його намірами.

Головною метою операційної діяльності ЄЦБ є відсоткова ставка грошового ринку «овернайт». У спектрі інструментів монетарної політики основну роль відіграють операції відкритого ринку (ОВР). Передбачається регулярне проведення за встановленим графіком щотижневих аукціонів РЕПО з двотижневим строком погашення. Серед традиційних інструментів ЄЦБ найчастіше використовує такі: депозити, за допомогою яких банки можуть розміщувати свої надлишкові кошти «овернайт»; ломбардні кредити «овернайт», за допомогою яких банки можуть забезпечувати ліквідність проти відповідної застави. Відсоткові ставки за цими кредитами визначать верхню й нижню межі коливання відсоткової ставки «овернайт». Усі операції ЄЦБ проводяться з використанням застави. Запроваджується також система мінімальних резервних вимог, відповідність яких місячній нормі визначається на підставі усереднення денних залишків коштів, зарезервованих комерційними банками у центральному банку.

Базою для визначення суми резервних вимог є депозити банків (строком до 2 років), боргові цінні папери та цінні папери грошового ринку. Нині діє норма резервних вимог 2%. Передбачається звільнення від резервування активів на суму до 100 тис. євро. На відміну від Бундес-банку Європейський центральний банк сплачує відсотки за залишками обов’язкових резервів за ставкою РЕПО. Ці інструменти є основою грошово-кредитної політики Європейського центрального банку. Серед додаткових можливостей — операції точної настройки, які, власне, є тендерами. Щоб їх виконувати, центральний банк збирає заявки щодо надання або вилучення коштів в інтервалі між регулярними тендерами. Крім того, передбачається рефінансування на довший строк — на щомісячних аукціонах купуватимуть і продаватимуть цінні папери з терміном погашення три місяці. Плануються також операції з валютними свопами.

Добір інструментів грошово-кредитної політики ЄЦБ відображає орієнтацію на використання самостабілізаційних якостей ринкової системи з тим, щоб ринок власними силами стримував коливання рівнів ліквідності та відсоткових ставок. Не передбачається активного втручання ЄЦБ (передусім прямого впливу на ставку) на міжбанківському грошовому ринку. Ставка встановлюється за результатами операцій між учасниками ринку. Через операції рефінансування на довший термін спрямовуватиметься лише незначна частка грошових ресурсів, які надає ЄЦБ, підкреслюючи цим важливу роль щотижневих аукціонів як основного інструменту операцій з ліквідністю, а також те, що ЄЦБ не має наміру формувати ціни на ринку грошових ресурсів.

Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку та організація його роботи на міжнародних фінансових ринках на сьогоднішній день не має аналогів, оскільки банк змушений починати все заново, накопичувати свій власний досвід. Тому для нас так важливий досвід формування організаційно-правових засад діяльності ЄЦБ та його роботи з новими інструментами грошово-кредитної політики.

Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) складається з Європейського центрального банку та національних центральних банків країн — учасниць ЄС1. Діяльність ЄСЦБ провадиться згідно з Угодою про заснування Європейського Співтовариства (далі - Угода) та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку (далі - Статут ЄСЦБ). Керівництво Європейською системою центральних банків здійснюють директивні органи ЄЦБ. Щодо цього, Рада керуючих ЄЦБ відповідає за формулювання монетарної політики, а Виконавчий Комітет уповноважений здійснювати монетарну політику згідно з рішеннями та директивами, затвердженими Радою керуючих. В межах можливості та відповідності, а також з метою забезпечення операційної ефективності ЄЦБ звертається за допомогою до національних центральних банків стосовно виконання операцій, які становлять частину завдань Євросистеми. Операції з реалізації монетарної політики Євросистеми виконуються на єдиних умовах в усіх країнах-учасницях. Терміни «національні центральні банки», і «країна-учасниця» застосовуються до банків і країн, які прийняли єдину валюту згідно з Угодою.

Найважливішою метою Євросистеми, як визначається у ст. 105 Угоди, є підтримання цінової стабільності. Не завдаючи шкоди головній цілі підтримки цінової стабільності, Євросистема повинна підтримувати загальну економічну політику Європейського Співтовариства. У процесі досягнення своїх цілей Євросистема повинна діяти згідно з принципами відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розміщенню ресурсів.

Література

Вешкин, Ю. Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю. Г. Вешкин, Г. Л. Авагян. — М.: Экономистъ, 2006. — 400 с.

Демківський, А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський. — К.: Дакор, 2007. — 528 с.

Деньги. Кредит. Банки [Текст]: учебник для вузов / ред. Е. Ф. Жуков. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 600 с.

Іванов, В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: курс лекцій / В.М. Іванов, І.Я. Софіщенко; МАУП. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.

Коваленко, В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст]: навчальний посібник / В. В. Коваленко; УАБС НБУ. — К.: Знання України, 2006. — 332 с.

Лисенков, Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Лисенков, Т. А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.

Оспіщев, В.І. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник / В.І. Оспіщев, О. П. Близнюк, В, В. Кривошей. — К.: Знання, 2006. — 335 с.

Шамова, І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності «Банківська справа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2007. — 160 с.

Шаров, О. Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] / О. Шаров // Вісник Національного банку України. — 2008. — N 7. — C. 18−29

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой