Організаційні основи дослідження розвитку спортивного туризму в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Актуальність роботи. Початок нового тисячоліття ознаменувався підйомом світового туристичного руху. Під впливом бурхливого розвитку інфокомунікаційних технологій і міжнародних економічних зв’язків туризм перетворився на одну із найбільш представницьких галузей світової економіки. Про це свідчать дані Всесвітньої туристичний організації (UNWTO): у 2009 р. у світі подорожувало майже 880 млн. осіб. За прогнозами, у 2010 р. кількість туристів порівняно з 2009 р. збільшиться на 4% (131 млн. ос.), а у 2020 р. перевищить 1,6 млрд. осіб. даної роботи визначена тим, що спортивний туризм був і продовжує бути невід'ємною частиною життя більшої частини населення всього світу, роблячи позитивний вплив на організм людини, підтримуючи здоров’я і хорошу фізичну форму.

Вагомою складовою туризму є спортивний туризм, який в Україні є національним видом спорту, що має багатовікові історичні традиції. Спортивний туризм включає до себе не тільки спортивну складову, а й особливу духовну сферу, і спосіб життя самих любителів мандрівок. Спортивний туризм належить до соціального виду спорту, ним займаються верстви населення, які не мають великих доходів — молодь, студентство, інтелігенція, вчителі, лікарі.

Вивченню туризму присвячені роботи вітчизняних авторів В.К. Бабарицької, О. О. Бейдика, І.В. Бережної, О.О. Любіцевої, О.Ю. Малиновської, В.І. Мацоли, В. П. Руденка, Т.І. Ткаченко, Н.В. Чорненької, і закордонних авторів: І.М. Балабанова, Ю.О. Вєдєніна, І.В. Зоріна, В. О. Квартальнова, В. С. Преображенського, Ф. Котлера, К. Купера, Д. Флетчера, Д. Гільберта, С. Ванхілла, Н. Лейпера та інших.

Однак, на сьогодні, незважаючи на багато чисельні дослідження та наявні потенційно великі можливості, спортивний туризм в Україні розвинений недостатньо. Труднощі, з яким зіткнувся в своєму розвитку спортивний туризм, в першу чергу, пов’язані з економічними проблемами розвитку суспільства, а також з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки цього виду спорту, недосконалістю, а в окремих випадках і відсутністю сучасної нормативно — правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала його реалії, а також внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько — спортивному русі, що накопичилися за останні роки.

Метою дослідження є аналіз організаційних основ розвитку спортивного туризму в Україні.

Для досягнення поставленої мети вирішено такі завдання:

— розкрито зміст поняття «спортивний туризм»;

— проаналізувано види і форми спортивного туризму;

— охарактеризовано основних видів спортивного туризму в світі;

— проаналізовано стан розвитку спортивного туризму в Україні;

— визначно перспективи розвитку спортивного туризму в Україні.

Об'єктом курсової роботи виступає спортивний туризм як різновид туризму.

Предметом курсової роботи є теоретико-організаційні та практичні засади щодо формування основних положень перспектив розвитку спортивного туризму в Україні.

Методи дослідження. Для виконання завдань, використані наступні методи: порівняння та групування, методи ретроспективного, логічного аналізу, програмно-цільовий підхід.

Інформаційною базою дослідження є закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, та інші нормативні акти, рекомендації Всесвітньої туристичної організації, статистичні дані Державного комітету статистики України, Державного Комітету Туризму України, періодична література.

1. Теоритичнi основи дослiдження спортивного туризму

1.1 Сутність спортивного туризму

спортивний туризм маршрут

Спортивний туризм — вид спорту по подоланню певного відрізку земної поверхні, який називають маршрутом. При цьому під «земною поверхнею» мається на увазі не тільки грунтова поверхня Землі, але також і кам’яна, і водна тощо Під час проходження маршруту долаються різні специфічні природні перешкоди. Наприклад, гірські вершини і перевали (у гірському туризмі) або річкові пороги (у сплавах по річках) [20, с. 63].

Спортивний туризм є активним, а часто і екстремальним видом подорожей. Він має на увазі автономне подолання великих відстаней і різноманітних локальних перешкод, що вимагає від туриста фізичної сили, доброго здоров’я і володіння різними навичками. На відміну від звичайних маршрутів, траси для спортивного туризму класифікуються за рівнями складності [22, c. 142].

Вони визначаються наявністю на шляху всіляких перешкод — вершин, перевалів, каньйонів, скель, льодовиків, річкових порогів і т. п. Подолання маршрутів певної протяжності і складності дає право туристу на отримання спортивного звання — від юнацького розряду до майстра спорту міжнародного класу.

Спортивний туризм зазвичай є груповим, як правило, до складу команди входить 5−10 чоловік.

Спортивний туризм є невід'ємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально — вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях зі спортивного туризму.

Спортивний туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Спортивний туризм має на меті спортивне вдосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає вдосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості, насиченою природними перешкодами, в процесі походу.

У спортивному туризмі основний мотив занять — розвиток і підвищення рівня знань, умінь, навичок подолання природних перешкод різних форм природного рельєфу. У спортивному туризмі основний результат занять — спортивне вдосконалення, включаючи фізичне і духовне вдосконалення людини в природних умовах, оздоровлення; фізичний і духовний розвиток людини; естетичне та морально — вольове виховання пізнання історії і сучасності, культур і звичаїв місцевого населення; дбайливе ставлення до природи і поваги до національних традицій [20, c. 65].

Якщо в олімпійських видах спорту проводяться наукові дослідження, функціонують контрольно наукові групи (КНГ) то в спортивному туризмі цілеспрямованих і систематичних досліджень проводиться дуже мало. Інколи в наукових виданнях України з’являються статті, деякі з них псевдонаукові, які завдають шкоди і всій системі спортивного туризму та його безпеки.

У спортивних адміністраторів виникають по спортивності одного з масових і популярних видів спорту, яким є ось вже більше 50 років спортивний туризм. Очевидно специфіка і бентежить керівників спортивних відомств, оскільки вона, на їхню думку, відрізняється від загальноприйнятих понять спортивної діяльності. Але слово «спорт» в «Словнику російської мови» С. І. Ожегова трактується абсолютно чітко: «Спорт — це фізичні вправи для розвитку і зміцнення здоров’я». Подібне формулювання можна побачити і в БСЕ, видання 35. — Т. 24. — Кн. 1. «Спорт — це система організації та проведення змагань та навчально — профілактичних занять з різних комплексів фізичних вправ; має на меті поряд з зміцнення здоров’я і загальним фізичним розвитком людини, досягнення високих результатів і перемог у змаганнях; складова частина фізичної культури». Але, якби чиновники тільки сумнівалися, вони ж виносять рішення про виключення спортивного туризму зі списку неолімпійських видів спорту. Скасовують розряди і звання, що вже траплялося в історії спортивного туризму. В Україні Федерація спортивного туризму робить безглузді дії, щоб Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту не взяло аналогічне рішення [35].

Розглянемо деякі специфічні особливості спортивного туризму, на нашу думку, суттєві.

Спортивним полігоном для туристів завжди було природне середовище (гори, річки, пустелі, тундра, Арктика). Технічні перешкоди як комплексний показник складності маршруту не можуть бути постійними і незмінними. Їх характеристики під впливом метеорологічних факторів і людської діяльності змінюються не тільки з року в рік, але і на протязі одного сезону. Температурні коливання річні та сезонні, кількість опадів і їх характер, атмосферний тиск, сонячна радіація, вітровий режим, а також різні катаклізми в середовищі - все це може значно ускладнити ть проходження маршруту. Відмінити маршрут не є можливо, зійти з маршруту можна, що буває вкрай рідко і тільки при катастрофічному стані навколишнього середовища.

Щоб все-таки пройти маршрут безаварійно, дотримуючись правил максимальної безпеки, необхідно велику роботу провести в підготовчому передпоходном періоді, чим вище категорія маршруту, тобто технічно складніше, тим триваліше і ретельно готується група. Свого часу відомий норвезький полярний дослідник Руал Амундсен сказав: «Експедиція — це підготовка». Якщо маршрут 2 — 3 л ст. можна підготувати за 2 — 4 місяці, то підготовка походу вищої категорії складності вимагає до 1 року роботи. Весь обсяг підготовчої роботи відображено на рис. 1.1. [30, c. 217].

Рис. 1.1. — Графік роботи групи

Група (команда) на маршруті, особливо складному, працює в автономному режимі, тобто на самозабезпеченні і самообслуговуванні, не розраховуючи на будь-яку, що забезпечує проходження маршруту, допомога ззовні. Учасники готують і несуть з собою приватне і групове спорядження (намети, обладнання, багаття, Медаптечка, пристрої зв’язку і метеоспостережень, кіно фотоапаратуру), спеціальна, залежно від виду туризму, — мотузки, кішки, льодоруби, системи, карабіни, спусковіки т.д.; Рафти, катамарани, байдарки, каски, рятувальні жилети; лижі, санки, двошарові намети, печі, автоклави, спеціальні ремонтні набори, примусу і т.д.

Учасники самостійно організовують харчування на маршруті з узятих з собою продуктів з розрахунку до 1 кг в сухому вигляді на людину в день. Відомо, що витрата енергії спортсмена повинна відповідати енергетичної цінності їжі, виміряної у великих калоріях. Розмір енерговитрат у спортсменів — туристів змінюється в широких межах: у походах 1 — 3 к. ст. — 3000 — 3500 ккал в складних (4 — 6 до сл.) — 5500−6500 ккал, що можна порівняти з витратою енергії спортсменів у таких видах спорту як альпінізм, біг на довгі дистанції, спортивна ходьба, марафон, лижні гонки, біатлон, велогонки, веслування. В особливо складних умовах і напружених періодах, добова витрата енергії у туристів може досягати 7000−8000 ккал, що не покривається наявними продуктами, та компенсація витрат енергії йде за рахунок внутрішніх запасів жирової клітковини і м’язової тканини. Спортсмени — туристи і альпіністи втрачають у вазі від 2-х до 7 кг і це є системою.

У високогір'ї, в тундрових і арктичних умовах для приготування їжі необхідно мати з собою досить горючого матеріалу (газ, бензин). Маршрут, як правило, багатоденний — 20−30 днів і більше, природно, вагове навантаження на кожного учасника зростає від 30 до 60 кг. Таке навантаження вдвічі більше рекомендується середнє навантаження на одного десантника — розвідника при переході в гірських умовах для різних абсолютних висот: до 3500 м — 22−36 кг, в 5500 м — 16−22 кг, понад 5500 м — не більше 16 кг [17].

Складність маршруту в кожному з восьми культивованих видів спортивного туризму визначається конкретним і суто специфічним набором технічних перешкод, а на комбінованому (гірничо — пішохідний, пішо — водний, водно — лижний) маршруті число цих перешкод подвоюється.

У тренувальному періоді знайти відповідні похідних технічні перешкоди не є можливо через переважно рівнинної території України.

У пішохідному туризмі - це величезні площі заболочених територій, тайгові буреломи, завали, переправи через бурхливі річки, льодовики і т.д.

Для лижного туризму характерні в лісових тайгових районах: глибокий сніг, незамерзлою річки, лавинонебезпечні схили і перевали, низькі температури, а в тундрових районах — труднощі орієнтування, затяжна заметіль, низькі температури, вітри, що дмуть постійно, іноді переходячи в штормові, вода під снігом на річках та інших водних об'єктах.

У гірському туризмі - складні в технічному відношенні перевали вищої категорії, скельні і льодові стінки, закриті та відкриті льодовики, тріщини на них, низька температура, вітри.

У водному туризмі - порожисті річки з швидкою течією, перекати, притиски, «бочки» — вири, деревні завали.

Для безаварійного проходження перешкод потрібна хороша загальнофізична підготовка, спеціальна, технічна, тактична і психологічна. При цьому ранжувати всі види підготовки за їх пріоритетності неможливо, оскільки вони важливі і рівноцінні за своєю значимістю.

У навчальному процесі і при накопиченні практичного досвіду необхідно дотримуватися головного принципу — поступовість і послідовність, тобто від простого до складного, від мала до велика.

Віковий діапазон в спортивному туризмі досить широкий від 20 до 50 — 60 років, особливо в складних походах (рівень чемпіонату країни), чого фактично немає в інших видах спорту. Саме ця обставина спортивна адміністрація чи розцінює не як посягання на суть поняття — спорт. Нерідкі випадки, коли туристи виконують в спортивному туризмі нормативи майстра спорту в 50 років. В Україні відомий випадок, коли спортсмен вперше виконав майстерний норматив у 29 років, а в 70 — нормативи майстра спорту з лижного туризму та КМС з водногу.

Потрібно змінювати застарілі стереотипи щодо «стелі» в деяких видах спорту і в першу чергу в спортивному туризмі. Враховувати потрібно те, що спортсмен, який отримав звання майстра спорту в зрілому віці, володіє відмінним здоров’ям, а, отже, корисний для суспільства. І в цьому аспекті спортивний туризм має перевагу серед багатьох видів спорту — «стеля» активної життєвої позиції і довголіття в спорті дуже високі. До того ж при організації та проведенні спортивних походів важливе значення має і життєвий досвід кожного з учасників.

Загальноосвітній ценз і науковий рівень учасників спортивних походів (особливо складних) у спорті великих досягнень дуже високий. Значний контингент осіб, що займаються спортивним туризмом, має, як правило, вищу освіту, і частково вчені ступені і звання — кандидата наук, доктора наук і професора. Тому нерідкі випадки, коли в спортивному поході його учасники проводять наукові дослідження і спостереження різного ступеня важливості, що не характерно для інших видів спорту.

При підготовці до спортивного походу і розробки маршруту завжди виникає необхідність у деяких знаннях з різних областей: географії, геодезії, геології, гідрогеології, метеорології, кліматології, біології, медицини та інших наук. Ці та інші специфічні якості спортивного туризму є його позитивом, а деякі з них підкреслюють ще й перевага перед іншими видами спорту [8, 10].

Останнім часом більшість учасників туристичного ринку ставилися до спортивного туризму з певною перевагою — нібито ця форма відпочинку немає «ринкового формату». Але, на думку автора, ця форма відпочинку найближчим часом зайняти належне місце серед пропозицій турфірм. Спортивний туризм перебуває на перетині туристичної індустрії та загальнодержавної системи фізичної культури і спорту. Він виконує спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції. Довгий час, ще в радянську епоху, цей рух був масовим. І сьогодні, кажучи про перспективи розвитку спортивного туризму, передусім слід відзначити його соціальний характер. Адже ця форма відпочинку, на відміну від багатьох інших, доступна для більшості населення. Саме тому серед найважливіших завдань зараз — інтеграція спортивного туризму в соціальний механізм літнього дитячого оздоровлення.

Але одночасно не можна не помічати, як входить в моду здоровий і активний спосіб життя в забезпечених верств українського. Про це свідчить, наприклад, стрімке зростання кількості фітнес — комплексів у всіх великих містах. Саме тому можна припустити, що незабаром рядовий бізнесмен і його родина, які до цього визнавали лише комфортні пляжні готелі на узбережжі південних морів, задумається над можливістю провести тиждень-два в комбінованому поході власною державою, де можна поєднати піший, кінний, водний туризм, гірський велосипед, елементи спелеології або навіть повітроплавання. Так, в Австрії та Словенії число прихильників подібного відпочинку доходить до 10−12 відсотків туристів. Крім того, слід звернути увагу і на варіант, коли іноземні гості, приїжджаючи на курорти, зупиняються в дорогих готелях, але шукають можливості активно, цікаво і з користю для здоров’я провести вільний час [11, с. 54].

Тому спортивний туризм, крім соціального, має ще й значний комерційний потенціал. Це вже усвідомили десятки регіональних турфірм — і не тільки в Криму чи Західної України, де вони безпосередньо надають ці послуги, а й у Києві, де ряд бізнес — структур спеціалізується саме на активному відпочинку.

Головна особливість спортивного туризму полягає в тому, що він розвивається в навколишньому середовищі і капіталовкладення, яких він вимагає, не надто великі. Саме тому спортивний туризм має великі перспективи розвитку в час економічної кризи.

Туризм впливає на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання й інші, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально — економічного розвитку. Туризм став одним із самих прибуткових видів бізнесу у світі. По даним Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує приблизно 7% світового капіталу, з ним зв’язане кожне 16-е робоче місце, на нього доводиться 11% світових споживчих витрат і він дає 5% всіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвитий туризм називають одним з головних феноменів XX століття.

В останні роки й у Україні стали приділяти більше увагу розвитку туризму. Перспективи розвитку туристського комплексу України багато в чому залежать від посилення державного регулювання туристської сфери на загальнонаціональному рівні, що повинне сполучатися із сучасною стратегією просування регіональних турпродуктов.

1.2 Класифікація спортивного туризму, особливості та характеристики їх основних різновидів

У Європі спортивний туризм, почав розвиватися швидкими темпами і ставати все більш масовим наприкінці 80-х — початку 90-х років. У нас же, в Україні, подібні тури увійшли в моду приблизно в середині 90-х. Статистика показує, що найбільш популярні вони серед молоді до 25−30 років.

Розвиток нових напрямків спортивного туризму екстремального, пригодницького, повітряних та інших подорожей, проведення комбінованих за видами туризму подорожей з використанням природно — рекреаційних, історико — культурних ресурсів країни, не тільки створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом населення України, а й має стимулюючий вплив на розвиток міжнародного туризму. Проте спортивний туризм в Україні розвинений недостатньо.

В даний час до спортивних видів туризму відносять пішохідний, лижний, водний, велосипедний, гірський, кінний, авто- і мототуризм і спелеотуризм. Наймасовіші з них — піший, водний, гірський і лижний. Найбільш динамічно розвиваються гірський і водний туризм. Спортивний туризм — це насамперед засіб підвищення майстерності туриста і серйозне фізичне навантаження.

Спортивний відпочинок в країнах стає з кожним років все більш і більш популярним. А кількість спортивних змагань постійно зростає.

1.1 Водні види спортивного туризму.

а) Дайвінг.

Дуже популярний у всьому світі. При погляді на цифри стає ясно: поширення дайвінга порівнянно тільки з епідемією. Зараз у світі майже 20 мільйонів сертифікованих дайверів-аматорів, а 40 років тому їх було кілька сотень. Найпопулярніші дайверські місця лежать навколо Малайзії, Австралії, Філіппін, і звичайно, Єгипту. Тут практично в будь-якому прибережному готелі є дайв-центр із інструкторами та прокатом необхідного обладнання. Також чудовий дайвинг на Кубі, Гаваях. Такий курорт як Шарм — ель-Шейх дуже популярний у любителів цього виду активного відпочинку.

У травні 2010 року муніципальна рада Гран Канарії (Іспанія) почав програму з популяризації рек-дайвінгу серед туристів, що приїжджають на острів. Пошук затонулих кораблів і занурення до них — це новий проект для любителів активного відпочинку та бажаючих займатися дайвінгом на Гран Канарії. Туристи, які приїжджають на Гран Канарії, зможуть не тільки дізнатися легенди про скарби на затонулих кораблях, але також своїми очима побачити покояться на дні Атлантики кораблі різних епох. Неподалік від узбережжя Гран Канарії любителі річок — дайвінгу можуть здійснити занурення до галеон (велике багатопалубні вітрильне судно XVI-XVIII століть з достатньо сильним артилерійським озброєнням, що використовувалося як військове і торгове) і підводним човнам часів Другої світової війни [14].

Також в лютому 2010 року в Ейлаті (Ізраїль) всім любителям дайвінгу пропонується новий вид розваг — дослідження підводного світу Червоного моря на підводному скутері. Плавання здійснюється на підводному скутері. Його спеціальна конструкція дозволяє обійтися без використання загубников (деталь акваланга з гуми або пластику, призначена для утримання повітряного шланга у роті), нирець може дихати вільно в спеціальному головному відсіку скутера. Безпека під водою забезпечує інструктор з дайвінгу, який супроводжує нирців протягом часу всього запливу. Занурення триває 30 хвилин, а його вартість становить 360 шекелів (96 $).

б) Кліфф — дайвінг.

Це стрибки у водоймище зі скель в природних умовах. Ці змагання проводяться в самих екзотичних куточках світу і з боку виглядають абсолютним божевіллям. Помилка на старті, несподіваний порив вітру, щонайменша заминка у польоті може відкинути спортсмена на тверді скелі або на мілину (найчастіше ділянка достатньої глибини виявляється дуже невеликим).

З травня по вересень в 2012 році проходила серія змагань з кліфф — дайвінгу (висота 26 метрів) Red Bull Cliff Diving 2012, в якій брали участь 14 спортсменів, у тому числі дайвери з України та Росії. Ніколи раніше дайвери не стрибати зі скель висотою 26 метрів вісім разів поспіль. В якості майданчиків для проведення змагань були обрані добре відомі місця для кліфф — дайвінгу, а також неабиякі природні та міські точки. Стартувавши 8 травня в Ла — Рошелі (Франція), серія пройшла в Нідерландах (Роттердам, 20 червня), Хорватії (Дубровник, 11 липня), Італії (Поліньяно — а — Маре, 26 липня), Туреччини (Анталья, 8 серпня), Німеччини (Гамбург, 29 серпня), Швейцарії (Сісікон, 5 вересня) і завершився фінальним поєдинком 20 вересня Греції (Афіни). Перший етап змагань з кліфф — дайвінгу Red Bull Cliff Diving Series 2012 у Франції виграв український спортсмен Андрій Ігнатенко [28].

в) Рафтінг.

Це захоплюючий сплав по гірських порожистим річках на рафті (надувному судні без каркаса), сплавному катамарані (надувному двухкорпусном судні з каркасом), каяку (зменшена копія жорсткої нерозбірними байдарки з поліетилену або вуглепластика) або іншому сплавному судні.

Найкращий рафтинг у Північній Америці - на ріках Канади, Аляски і Колорадо. Але за такий рафт — тур доведеться викласти мінімум 2500−3500 $. А взагалі місць на Землі для рафтингу дуже багато. Майже будь-яка гірська річка придатна для цього.

Чемпіонати з цього виду спорту проводяться один раз на два роки в самих різних країнах по всьому світу. До 2008 року в змаганнях брали участь тільки екіпажі складаються з шести чоловік, але починаючи з Чемпіонату Європи проводяться також змагання між екіпажами з чотирьох осіб. «Меккою» всіх рафтерів світу вважаються США.

Рафтинг принципово відрізняється від інших видів водного туризму як видом судна, на якому проводиться сплав. Для участі в сплаві не потрібно ніякого попереднього досвіду. Відповідно річки для рафтингу повинні бути легко доступні.

г) Віндсерфінг.

Являє собою овальну дошку з вуглепластика з шорсткою поверхнею для стійкості й з плавниками — стабілізаторами на нижній площині, і невеликим вітрилом, що кріпиться до дошки. Серфінг — це те ж саме тільки без вітрила. Власне віндсерфінг і відбувся від серфінгу. При хорошому вітрі можна розвивати швидкість більш 10−12 м / с. Рекорд на сьогоднішній день — більше 70 км / ч.

Шанувальники віндсерфінгу облюбували кілька відомих світових курортів, таких, як Балі, Фідж, Маврикій. Тут вже склалася вся необхідна інфраструктура: від серф — станцій на пляжах до готелів, де є можливість навчання цьому виду спорту під керівництвом досвідченого інструктора. Найбільш популярними місцями ля віндсерфінгу є Єгипет і Червоне море, узбережжя Туреччини, Іспанія і Португалія, Кіпр, Марокко, Греція, Італія і Канарські острови, Єгипет.

д) Серфінг.

Це катання на хвилі із застосуванням технічних засобів: дощок для серфінгу різного формату, або коротких ластів і спеціальних рукавичок (боді серфінг).

Першими серферами були гавайці, а перші дошки для серфінгу важили близько 70 кг.

Найцікавіші місця для серфінгістів розташовані на Гавайських островах, в Австралії, Японії, США і на Балі. Серфінг популярний в Америці, Австралії. У Сіднеї або у Флориді погодні умови як не можна оптимально підходять для серфінгу. Тому більшість любителів розтинати на дошці величезні хвилі, їдуть в ці країни, в яких до того ж проводяться різні змагання. Серфінгом найкраще займатися на північному узбережжі Коста — Брава, тут завжди вітряна погода і ходять хвилі.

е) Каякінг.

Дуже популярний за кордоном. До складу екіпіровки каякера входять: човен, шолом, рятувальний жилет, спідниця (перешкоджає попаданню води в човен), прогумовані тапочки і весло. Каякінг ділиться на слалом, родео і сплав.

Слалом — це основа каякінгу, який полягає в уміння маневрувати на каяку і по ньому проводиться олімпійські змагання, під час яких спортсмени змагаються на швидкість; родео (фрістайл) на бурхливій воді - завданням спортсмена є виконання найбільшого числа акробатичних фігур.

Сплав — це частково туризм, коли можна просто приїхати на будь-яку річку і сплавлятися на втіху.

Спортсмени — слаломісти, як правило, їздять тренуватися на штучні канали в Чехію, Польщу, Німеччину. Найцікавіший регіон для каякерів з усього світу — це Норвегія з її величезною кількістю річок і водоспадів. [29]

ж) Вітрильний спорт.

Розвиток вітрильного спорту, безсумнівно, отримав в тих країнах, де даним видом спорту було зручно займатися виходячи їх географічного положення.

Спочатку яхтинг став популярний на території Голландії, а по закінченню деякого часу і біля англійських берегів можна було спостерігати спортсменів, що займаються вітрильним спортом. Перші згадки в літописах про гонки на парусних яхтах датуються 1662 рокам. Вже через сторіччя з’явилися перші яхт — клуби. Перший з них з’явився в Англії. Протягом часу поширилися яхт — клуби по території всієї Європи.

1.2 Наземні види спортивного туризму.

А) Велосипедний спорт.

У всьому світі понад мільярд велосипедів, використовуються вони по — різному:

-70% Служать засобом пересування,

-29% Для відпочинку

— лише 1% - для спортивних змагань.

Найбільшою популярністю велосипеди користуються в:

— Данії;

— Німеччини;

— Швеції;

— Китай;

— Японія

8 травня 2012 стартував перший Гранд — тур велосезона — багатоденка «Джиро д'Італія». Навіть гонщик найвищого класу не здатний виграти виснажливий тритижневий марафон в поодинці. На лідера орють партнери — «чорнороби», чия титанічна праця залишається в тіні. Капітан велокоманди вкрай рідко залишається на трасі один. Весь час поруч з ним знаходяться гонщики, яких називають грегарі (від італ. Рядовий), доместик (від франц. Слуга) або зброєносцями. 80% енергії велосипедист витрачає на подолання опору повітря. Щоб полегшити роботу лідера, його поміщають в середину групи вірних помічників. Найважче доводиться грегарі, які їдуть попереду, тому рядові постійно змінюють один одного. А капітан в результаті економить до 40% сил. Поруч з «зіркою» їде грегарі такого ж зросту і ваги. Якщо у лідера зламається велосипед, «зброєносець» зобов’язаний поступитися свій велосипед — щоб потенційний переможець не втрачав дорогоцінних секунд, чекаючи, поки під'їде машина техдопомоги. Коли капітану хочеться пити або є, один з грегарі повертається до технічної машині, яка їде позаду велокаравана, бере провізію і наздоганяє решту групи. Найсильніші зброєносці здатні за раз підтягти до 5 літрів води. До кінця етапу вперед виходить найсильніший з грегарі. Потужний зброєносець прикриває капітана спиною від зустрічного вітру, одночасно нарощуючи темп. За 100−200 метрів до фінішу «слуга» пропускає «господаря» вперед, щоб той зробив останній ривок і прийшов першим. Вигравши гонку, лідер ділиться призовими з грегарі на свій розсуд. Якщо помічники залишаються незадоволеними, у «зірки» практично немає шансів перемогти наступного разу. Першокласні «чорнороби» цінуються на вагу золота, а їх річна зарплата становить сотні тисяч євро на рік.

У рік проводиться всього три Гранд — туру. Після «Джиро» велосипедистів чекає:

— «Тур де Франс» — 3 600 км по дорогах Бельгії та Франції (3−25 липня)

— «Вуельта» — 3 338 км по дорогах Іспанії (28 серпня — 19 вересня).

Андрій Гривко — триразовий чемпіона України з 2012 року, допомагає завойовувати титули іспанця Альберто Контадора у складі команди «Астана» (Казахстан). За підтримки професійних грегарі Альберто двічі був першим на «Тур де Франс» (2009, 2012), по одному разу перемагав у «Джиро д'Італія» (2010) і «Вуельті» (2011) [20].

б) X-гонки.

Це коли одні й ті ж люди настільки добре і універсально підготовлені, що можуть лізти на скелі, скакати на коні, сплавлятися на каяку або плоту по порогах, мчати по горах на велосипеді і спускатися по мотузках під водоспадом. Ці люди об'єднуються в команди, і беруть участь у змаганнях, де їх мета — якомога швидше пройти дистанцію в 3−4 сотні кілометрів, використовуючи свої навички.

На Заході щорічно проводиться більше 200 екстремальних гонок. Наприклад, найбільші гонки у Великобританії, організовані «Асоціацією Екстремальних Гонок Сполученого Королівства та Ірландії».

1.3 Гірські види спортивного туризму

а) Альпінізм.

Вид спорту і активного відпочинку, що виник в Альпах, що має на меті сходження на вершини гір з наступним спуском по шляху підйому або іншим шляхом. Спортивна сутність альпінізму полягає в подоланні перешкод, створюваних природою (висота, рельєф, погода), на шляху до вершини.

Виникнення альпінізму найчастіше пов’язують з підкоренням 8 серпня 1786 лікарем Мішелем — Габріелем Паккардом і гірським провідником Жаком Бальма вищої точки Альп — Монблану. Пам’ятник первовосходітель на Монблан знаходиться у світовому центрі альпінізму і гірських лиж — Шамоні.

1809 — Перша жінка Марі Парадіз зійшла на Монблан.

1889 — Перше сходження на Кіліманджаро.

1923 — Досягнення членами британської експедиції (Сомервелл, Оделл, Меллорі Д., Ірвайн Е.) висоти 8530 м при спробі сходження на Еверест. Джордж Меллорі і Ендрю Ірвайн пропали при спробі сходження на Еверест. Не виключається версія досягнення ними вершини. До цих пір йдуть суперечки про те, чи досягли вони вершини чи ні.

1978 — Перше сходження на Еверест без кисневих приладів Пітера Хабелера і Райнхольд Месснер.

1982 — Перше сходження радянських альпіністів на Еверест по складному маршруту.

Популярні альпіністські райони:

— Альпи;

— Гімалаї;

— Кавказ;

— Памір (Таджикистан і Киргизії);

— Тянь — Шань;

— Саяни;

— Фанські гори.

Б) Гірські лижі.

Один з найстаріших видів активного відпочинку, а останнім часом — і спортивного туризму.

Туреччина, як не дивно, теж має гірськолижні курорти, які останнім часом набирають все більшу і більшу популярність. Найбільш відомі курорти Паландокен і Улудаг. Чомусь вважається, що Туреччина — це тільки лише країна сонця і пляжів. Насправді тут безліч прекрасних гір, а значить, є можливість для гірськолижного туризму. Турецькі лижні курорти оснащені всім необхідним для відмінного катання на гірських лижах.

Одні з найкращих курортів, де можна поєднати цікаве катання по довжелезним трасах у світі і хороше обслуговування, розташовані в Альпах. Щороку мільйони туристів приїжджають кататися до Франції, Італії, Швейцарії, Австрії та Андорри. Більш просте катання пропонують Болгарія, Словенія та Чехія.

На гірських лижах в світі катаються скрізь, де є хоч трохи відповідна для цього гора: у Лівані і Марокко, в ПАР і Австралії з Новою Зеландією. Навіть у Греції та на сонячному Кіпрі - і то є доглянуті схили і сучасні підйомники.

У цьому році в Чехії випало неймовірну кількість снігу, що тільки на руку любителям зимових видів спорту. У регіоні Височина, крім традиційних розваг, популярністю користується ск’ерінг — пересування на лижах, які причеплені до кросовому мотоциклу чи коня.

Швейцарський рада з профілактики травматизму (BPA) призвів офіційну статистику — на санних і лижних спусках, при з'їзді на сноубордах у рік травмується 40 тисяч швейцарців працездатного віку, 30 тисяч дітей і старих і 45 тисяч іноземних туристів. Причому лише 5−7% нещасних випадків відбуваються через зіткнення лижників один з одним.

В основному любителі зимових видів спорту страждають від невдалих падінь. Посольства різних країн настійно рекомендують туристам відмовитися від зловживання спиртним на гірських схилах. У 2012 році на альпійських курортах загинули 30 людей, причому більшість з них могли б уникнути сумної долі, якби відмовилися від випивки.

З 20 по 23 січня 2012 року в швейцарському Мюррені проводилися самі екстремальні лижні змагання світу — Міжнародні Диявольські гонки (International Inferno Races). У перегонах можуть брати участь до 1800 осіб. В цілому їм належить пройти на лижах порядку 15,8 кілометрів. За чотири дні перегонів учасники мають показати себе в гігантському слаломі, кількох гірськолижних дисциплінах, а також подолати кілька кілометрів на бігових лижах. Крім того, важливою деталлю змагання є те, що взяти в ньому участь може будь-хто. Звичайний лижник може подолати цю трасу за 45 хвилин. Переможці примудряються проходити її менш ніж за 15 хвилин. Вартість участі в гонці - 60 швейцарських франків.

International Inferno Races вперше були проведені в 1928 році, і з тих пір привертають в Мюррені любителів лижного спорту і туристів зі всього світу. Найцікавіші змагання гонок проводяться на гірськолижному курорті Jungfrau Top. [21 с. 31−32]

в) Хелі - скі (англ. Heliskiing)

Різновид гірськолижного спорту, фрірайду, сутність якого полягає в спуску по недоторканим сніжних схилах, далеко від підготовлених трас з підйомом до початку спуску на вертольоті. Використання вертольота для підйому дозволяє знаходити різні варіанти спусків з гір в умовах первозданної, недоторканої вторгненням людини природи, куди іншим способом швидко піднятися немає можливості.

В даний час найбільш популярними гірськими районами, де займаються Хелі - скі, є: Канада, Аляска (США), Ісландія, Гренландія, Нова Зеландія, Гімалаї, гірські райони на півночі Європи в Норвегії, Фінляндії, Швеції, деякі райони Альп в Швейцарії і Франції, Чилійські Анди, Кавказ (в районі Червоної Поляни, Ельбруса), Камчатка.

1.4. Повітряні види спортивного туризму

а) B.A.S.E. jumping.

Вид екстремального спорту, стрибки з парашутом з природних підвищень (скель), а також висотних будівель і споруд, антен та мостів. У стані вільного падіння спортсмен перебуває зовсім недовго: в середньому від двох до п’яти секунд, — після чого він повинен встигнути розкрити парашут і м’яко приземлитися.

Неофіційний титул батька сучасного бейс — джампінгу належить американцеві Карлу Бенішу, багато зробив для популяризації цього виду спорту. У другій половині 1970-х років Беніш, до того часу вже досвідчений парашутист, справив необхідні математичні розрахунки, які показали: стрибок з нерухомого об'єкта при подальшому досить швидкому розкритті парашута цілком можливий. Беніш збирає команду однодумців, проводить тренування і відчуває спорядження. 8 серпня 1978 вважається днем?? народження сучасного бейс — джампінгу. Четверо бейсеров під керівництвом Бениша здійснили стрибок зі знаменитою скелі Ель Капітан в Національний парк Йосеміті США.

Крім США, цей вид повітряного екстриму дуже популярний в Норвегії, Австралії, Франції, Італії, Мексиці, Південній Африці, Бразилії та інших країнах, де існують численні об'єднання бейс — джамперів. Бейсери давно вже освоїли відомі на весь світ висоти: як природні (наприклад, найвищий у світі водоспад Анхель у Венесуелі), так і рукотворні (Ейфелева і Пізанська вежі, гігантська статуя Ісуса Христа в Ріо — де — Жанейро).

У серпні 2001 у Куала — Лампур (Малайзія) пройшов перший в історії чемпіонат світу з бейс — джампінгу за участю 50 спортсменів з 16 країн. Бейсери стрибали з веж — близнюків «Петронас Тауер» змагаючись на точність (треба було потрапити в коло діаметром 11 м) і час приземлення.

У порівняно короткій історії бейс — джампінгу було чимало конфліктів із законом. Наприклад, в США більшість відповідних для бейсеров скель знаходяться на території національних парків, а тому стрибати з них категорично заборонено. Представники Національної паркової служби ведуть непримиренну боротьбу з порушниками. Американські бейсери влаштовують таємні вилазки на заповідну територію і водночас «освоюють» скелі в інших країнах, де до гірських стрибків ставляться більш терпимо. Одне з небагатьох виключень з суворого правила в самих США — так званий Свято моста в штаті Західна Віргінія. Це найбільше в світі легальне бейс — захід на мосту Жорж — брідж щорічно збирає кілька сот спортсменів з різних країн.

Двоє парашутистів з Еміратів у 2011 році здійснили стрибок з найвищої будівлі в світі - хмарочоса «Бурж Дубай». Тим самим вони встановили новий рекорд, який буде побитий лише після будівництва чого-небудь вище цієї будівлі. Спортсмени стрибали не з даху, а з платформи, встановленої на рівні 160 — го поверху — це трохи менше 700 метрів. Політ зайняв 50 секунд, швидкість у вільному падінні перевищила 200 кілометрів на годину. Висота будівлі перевищує 800 метрів. «Дубайська вежа» значно вище, ніж колишній світовий рекордсмен — тайваньський готель «Тайбей», висота якого становить 508 метрів. [19]

б) Банджі - джампінг.

Стрибки зі спеціальних висотних споруд, а також мостів та інших об'єктів з еластичним канатом, який кріпиться до ніг і іншим частинам тіла стрибуна. Канат за допомогою спеціальних пристосувань кріпиться або до ніг стрибуна, або до тіла. Після максимального розтягування канат скорочується, і стрибуна «рве» вгору. Можливо також комбіноване підключення: в цьому випадку ножні кріплення приймають на себе основну вагу стрибуна, а кріплення на тілі роблять більш комфортним зворотний його підйом на платформу після стрибка. Ноги можуть кріпитися як разом, так і окремо. Не рідкість випадки, коли спортсмен стрибає «на одній нозі». Кріплення до рук технічно можливо, але загрожує для стрибуна вивихами передпліч та іншими фізичними ушкодженнями.

Різновид стрибків у банджі - джампінгу — тандем, тобто одночасний стрибок удвох. Це досить небезпечний трюк: велика ймовірність, що стрибуни зіткнуться головами у нижній точці падіння або їх тяжі переплутаються. Ще небезпечніше стрибок з баластом. Людина стрибає з важким вантажем в руках.

Найвища в світі постійно діюча «тарзанка» розташована в національному парку Тсітсікамма в Південній Африці. Вона обладнана на мосту на висоті 216 м. Час вільного падіння становить близько 7 секунд. Швидкість в нижній точці падіння досягає 220 м в секунду.

Любителі банджі - джампінгу стрибають не тільки зі спеціально обладнаних майданчиків. Так, наприклад, офіційно зафіксований стрибок на важки з вертольота (висота — близько 1000 м) і з повітряної кулі (висота — 3783 м).

в) Полети на повітряних кулях.

Польоти на повітряних кулях, звичайній людині, доступні на різних фестивалях, які проходять і в нашому краї. Дальність польоту на повітряній кулі залежить від сили вітру (у ураган, звичайно, ніхто не полетить), при середній силі вітру це 20−30 км. На фестивалях повітряні кулі піднімаються на висоту до 1000 м. Місце приземлення цілком залежить від метеоумов.

З 24 липня по 2 серпня 2010 році на північному сході Франції, недалеко від міста Лотарингії проходив 11- й Міжнародний фестиваль повітряних куль. У фестивалі брало участь 326 повітряних куль і був побитий світовий рекорд: всі кулі одночасно піднялися в повітря.

Цікавий досвід Туреччини, ПАР та інших країн, у мальовничих місцевостях яких організовують екскурсії на повітряних кулях, піднімаючи їх на світанку. У Німеччині під час пивних фестивалів над місцем проведення святкувань здійснюють польоти на апаратах у вигляді пивних пляшок або келихів.

54-річний лікар і дослідник з Франції Жан — Луї Етьєн встановив новий світовий рекорд — він пролетів над Північним полюсом на повітряній кулі. Етьєн пролетів 3,5 тисячі км, політ зайняв шість діб, а підготовка до нього — кілька років. Француз відправився в подорож 5 квітня 2010.

24 лютого в Умані пілоти Олексій Пархоменко та Віталій Марченко подолали 212 кілометрів на повітряній кулі за шість годин, тим самим встановили перший національний рекорд на дальність.

1.5 Розвиток різних видів спортивного туризму в Україні.

а) Рафтинг — це захоплюючий спуск по річках, включаючи Чорний Черемош (Черемош, Десна, Південний Буг, Дністер, Россь, Тетерів), уздовж самих мальовничих берегів, по гірських бурхливих річках на надувних судах (рафт, катамаран, байдарка, каное). Рафтинг в Україні тільки починає розвиватися. І як наслідку багато фірм пропонує програми рафтингу. На рафтах в Україні здійснюється тільки близько 10% сплавів (рафтинг більш популярний на закордонних курортах). У нас для сплавів використовують в основному спеціальні катамарани і байдарки.

Пішохідні туристичні походи можна проводити в усіх регіонах України. Одночасно слід зазначити, що територія України, за винятком двох гірських масивів (Українські Карпати і Кримські гори), має рівнинний рельєф і на ній майже відсутні природні перешкоди, які зумовлюють категорію складності пішохідних маршрутів. Тому в більшості регіонів України можна здійснювати походи лише до 1 категорії складності, а походи 2 і 3 категорії - тільки в Карпатах і Кримських горах.

Плануючи походи Карпатами, слід пам’ятати, що тут є території, відведені під пріродоохраняемих об'єкти (Карпатський біосферний заповідник, природні національні парки, замовники та ін), для проходження яких необхідно одержати дозвіл у відповідних установах та дотримуватися певних правил поведінки.

При підготовці до походу в Криму також необхідно пам’ятати, що тут зосереджено близько 120 пріродоохраняемих об'єктів з обмеженим доступом. Серед них Ялтинський гірсько — лісовий заповідник, Карадазький заповідник, заповідник Мис Маратьян.

Україна має достатньо густу річкову систему та значну кількість річок, придатних для проведення водних туристичних походів як і на розбірних, так і на надувних плавзасобах різних класів. Річок довжиною понад 100 км в Україні 123, великих річок (довжина яких більше 500 км) — 14.

Дайвінг в Україні розвинений слабко. За оцінками фахівців, акваторія Чорного моря, що належить Україні, для світового дайвінг — туризму може представляти не менший інтерес, ніж популярні нині у дайверів курорти Хургада і Мальта. Відомий американський дослідник і дайвер Роберт Баллард, що знайшов затонулий «Титанік», вважає, що в цьому сенсі Чорне море — найцінніше в світі. Ніде більше немає такої кількості затонулих кораблів, останків підводних міст, археологічних об'єктів, які закарбували сліди історії з часів античності до другої світової війни.

б) Вейкбординг — з’явився на Україні всього 5 років тому, але вже встиг завоювати масу шанувальників. Щодня на столичній канатної доріжці тренується півтори тисячі киян. Задоволення не з дешевих: одна хвилина на воді коштує від 30 копійок до трьох гривень. У 2005 році українські вейкбордисти взяли участь у Чемпіонаті світу.

Вартість повного комплекту вейкбордіческого спорядження від $ 400. Для вейкбордингу потрібен спеціалізований катер, але такі катери коштують дорого, тому в Україні з’являються рідко. Отже, в нашій країні цей вид відпочинку майже не розвинений через свою дуже великої дорожнечі.

Сьогодні в Україні з’являється все більше воднолижних клубів не тільки в столиці, а й у Дніпропетровську, Харкові, Керчі, Одесі, Запоріжжі, Кременчуці та інших містах. Зав’язуються і поглиблюють відносини з іншими країнами, де є популярним воднолижний спорт. В Україні вже існує можливість придбати якісне воднолижне обладнання та спеціальні катери — буксіровцікі. Крім стадіонів для класичних водних лиж (слалома і стрибкова траси), перший з яких з’явилася ще в 70 их роках у Дніпропетровську, будуються канатні дороги, які користуються великою популярністю серед любителів більш ніж в 100 країнах світу.

У 2009 році 55 — річний викладач фізкультури з Сімферополя Сергій Найдич мав намір побити в Одесі рекорд Гіннеса з тривалості плавання на виндсерфе. Діючий рекорд Гіннеса був встановлений тим же Найдичем шість років тому на озері в Криму і становить 71 годину 30 хвилин.

В Україні, як і за кордоном, цілком можна політати на повітряній кулі. Вільне повітроплавання використовується в туристичних цілях. Саме ця ніша зараз не зайнята і дуже приваблива для інвестицій, оскільки для розвитку вільного туристичного повітроплавання Україна володіє всіма необхідними природними ресурсами. Перспективними вважаються такі зони, як Крим (де з висоти пташиного польоту можна милуватися видом відразу двох морів — Чорного і Азовського), Київ і Львів (гарні історичні міста), Кам’янець — Подільський (з можливістю прольоту під мостом, що і зараз практикують під час проведення спортивних фестивалів повітроплавання), Асканія — Нова, Карпати.

На сьогоднішній день в Україні є 20 повітряних куль (для порівняння: у Німеччині - 6000, у Голландії - 400, у Росії - 370), більшість з яких розраховані на підйом трьох людей: одного пілота і двох пасажирів. У Великобританії виробляють 20 — місцеві повітряні кулі, які літають в багатьох країнах світу.

в) Спелеологія, як сучасне поєднання науки, спорту і туризму, сформувалася на просторах України на початку 60- х років минулого сторіччя. На даний момент в Україні відкрито вже далеко за тисячу печер і гротів. Переважна більшість з них знаходиться у двох районах країни. Близько 900 печер знаходиться на території півострова Крим і близько 100 — на Поділлі (в основному в Тернопільській області). Найвідоміша печера Криму — Мармурова на Чатир — Дазі. Головна її особливість в тому, що вона краще за всіх інших природних підземель України облаштована для проведення екскурсій, і, відповідно, є найбільш відвідуваною туристами печерою. Ще однією унікальною печерою Криму є Солдатська Шахта. Це найглибша карстова шахта в Україні. На сьогоднішній день найглибша її розвідана точка знаходиться на глибині 517 метрів нижче рівня входу. Для простого туриста Солдатська Шахта є практично недоступною. Тому, що для її проходження необхідно використовувати спеціальне спорядження. Печера переривається глибокими колодязями і сифонами.

Найближчим часом бейс — джампінг навряд чи стане олімпійським спортом, оскільки сьогодні в одних країнах він заборонений, в інших бейсери намагаються пред’явити хоч якесь звинувачення (наприклад, незаконне вторгнення в приватні володіння в Америці), в третіх хоч і існує заборона на бейс, влада періодично знімають його і організовують змагання (наприклад, в Малайзії). У нас він дозволений, але місць для бейс — джампінгу не так багато — навіть 20 — поверховий житловий будинок може вважатися висоткою (найпопулярніші місця в Києві - 32 — поверхівка біля ТЦ Аладін і ТЦ «Глобал», звідки стрибають постійно, незважаючи на злобну охорону і пильних консьєржок). [18]

1.6 Спорт преміум классу.

а) Гольф.

Спортивна гра, в якій окремі учасники або команди змагаються, заганяючи маленький м’ячик в спеціальні лунки ударами ключок, намагаючись пройти відведену дистанцію за мінімальне число ударів. Вважається, що гра в гольф зародилася в Шотландії і була винайдена пастухами, які за допомогою посохів (майбутніх ключок) заганяли камені в кролячі нори. Слово «гольф» походить від старошотландських «гофф» — ключка.

З 24 по 31 жовтня 2011 року в іспанському місті Марбельї відбувалося головне — гольф подія — фінал світового чемпіонату.

Деякі відомості про одяг:

Одяг. Гольф — етикет наказує носити елегантні брюки, шорти і спідниці класичного покриву, сорочки — стриманих кольорів. Неприпустимі джинси і майки без комірців.

Черевики. Оснащені спеціальними шипами, щоб гравець не послизнувся під час удару.

Рукавичка на ліву руку (у лівшів — на праву). Аксесуар з тонкої лакової шкіри не обмежує руху і не дозволяє ключці ковзати.

Ключки. В арсеналі професіонала — 14 пронумерованих ключок. Кожна призначена для удару певної сили. Чим більше цифра, тим менше дальність польоту. Різниця між «сусідніми» номерами — приблизно 10 метрів.

Сумка (бег). Деякі беги оснащені коліщатками. Хоча зазвичай важкі сумки за іменитими гольфістами носять або возять на спеціальних візках помічники — кедді.

4 роки життя додає гольф, згідно з дослідженнями шведських вчених.

4,5 — 6,5 км — протяжність поля для гольфу.

$ 3 -5 млн. необхідні для будівництва стандартного поля з 18 лунками.

70 млн. людей у світі грають у гольф.

У Шотландії величезна кількість гольф — полів цієї дивовижної країни, понад п’ятсот, на тлі яких виділяється старовинний Old Course в St Andrews (історична батьківщина гольфу), що є свого роду «Меккою» професіоналів і любителів гольфу. Також, безліч інших полів, що відповідають стандартам світового рівня: Muirfield, Royal Troon і Turnberry, Blairgowrie, Downfield, Murcar. [32]

б) Кінські скачки.

Мають величезну популярність у всьому світі. Ще в 3 столітті до н.е. древні араби влаштовували своєрідні кінні змагання. Коней на кілька днів замикали в стайні і не давали їм води, а після цього звільняли їх, спостерігаючи, як рухомі жагою тварини наввипередки мчать до водопою. Скачки були одним з улюблених розваг древніх єгиптян. Спочатку це були змагання на колісницях, а згодом з’явилися і скачки верхи. Під час змагання наїзник повинен був не тільки швидше інших досягти фінішу, але й виконати ще кілька завдань: наприклад, потрапити в ціль дротиком або забити у ворота м’яч. З Англією ж походження скачок пов’язують насамперед тому, що там вперше була створена чистокровна порода коней для скачок.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой