Організація використання сільськогосподарської техніки при вирощуванні великої рогатої худоби та розрахунок економічної частини її впровадження

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УHІВЕРСИТЕТ Факультет механізації сільського господарства Кафедра: організація агробізнесу КУРСОВА РОБОТА на тему: «Організація використання сільськогосподарської техніки при вирощуванні ВРХ та розрахунок економічної частини її впровадження»

(на матеріалах СТОВ «Писарівка» с. Пиарівка Ямпільського району Вінницької області)

Виконав : студент групи 51-М

денної форми навчання Олійника Віталія

Віталійовича Перевірила: доц. Скорук О.П.

Вінниця 2012

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ВРХ

1.1 Організація виробничих процесів при вирощуванні ВРХ

1.2 Принципи раціональної організації виробничих процесів у тваринництві

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТОВ «ПИСАРІВКА»

2.1 SWOT — аналіз підприємства

2.2 Показники розміру підприємства, забезпеченість підприємства основними видами ресурсів та ефективність їх використання

2.3 Економічна ефективність виробництва

2.4 Аналіз ефективності використання сільськогосподарської техніки у господарстві

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ

3.1 Вдосконалення технічної характеристики сільськогосподарської техніки

3.2 Економічний ефект від впровадження сільськогосподарської техніки та прийняття управлінського рішення ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Найважливішим напрямком аграрної політики на сучасному етапі являється підкріпленням матеріально-технічної бази сільського господарства, подальший розвиток механізації і індустріалізації сільськогосподарського виробництва. Взятий напрямок на рішуче прискорення науково-технічного процесу, на широке впровадження сучасних технологій виробництва продукції землеробства і тваринництва, впровадження сучасних інтенсивних технологій виробництва продукції сільського господарства, впровадження нових прогресивних форм госпрозрахункового підряду.

Існуючим фактором індустріалізації тваринництва являється покращення технологічного обладнання ферм і комплексів, впровадження прогресивних поточних технологій виробництва молока та другої продукції тваринництва, застосування всебічної комплексної механізації та автоматизації ферм.

Комплексна механізація та автоматизація ферм передбачає впровадження цілої системи машин призначених виконувати всі основні і допоміжні виробничі процеси, перейти від окремих машин в тваринництві до систем взаємозв'язаних потоково-технологічною лінією.

Ефективний розвиток молочного тваринництва можливе лише на основі подальшої спеціалізації, концентрації, індустріалізації та інтенсифікації виробництва. Техніко-економічне вдосконалення існуючих, а також розробка та швидке впровадження в практику нових перспективних технологій повинні забезпечити підвищення продуктивності молочної худоби та поліпшити якість молока при одночасному скороченні витрат праці, коштів і часу на його виробництво.

Завданням даної курсової роботи є ефективна організація виробництва ВРХ, а саме: вибір технології вирощування, правильна комплектація агрегатів, відповідно до часу виконання робіт, за санітарно-ветеринарними вимогами. Крім того проведення аналізу енергетичних потужностей та використання машинно-тракторного парку і розрахунок економічної ефективності сільськогосподарської техніки.

Метою курсової роботи є вивчення організації використання сільськогосподарської техніки при вирощуванні ВРХ і розрахунок економічної ефективності впровадження на прикладі СТОВ «Писарівка». Тобто ми маємо якомога ширше дослідити дану тему і висвітлити її в даній роботі.

Поряд із основною метою дослідження, необхідно на основі отриманих результатів дослідження розробити ряд пропозицій щодо підвищення ефективності організації основних виробничих процесів при вирощуванні ВРХ, а також обґрунтування ефективності впровадження нової техніки порівняно з використанням наявної на підприємстві.

Об'єктом дослідження виступає СТОВ «Писарівка». Предмет дослідження — фінансова звітність підприємства за 2009;2011 роки, де відображено основні фінансово-економічні показники діяльності та баланс.

Вивчення даної теми проведемо за допомогою розрахункового методу та методу порівнянь звітного року з базовим, дослідної техніки з еталонною.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ВРХ

1.1 Організація виробничих процесів при вирощуванні ВРХ Виробництво молока і м’яса передусім залежить від оптимальні структури стада та правильної організації відтворення. Під структурою стада розуміють співвідношення у відсотках статевих і вікових груп тварин. У стаді повинні бути такі групи: корови, нетелі телиці старші від року і до року, бички старші від року й до року і група тварин на відгодівлі.

Структуру стада визначають на початок року, оскільки співвідношення груп змінюється в результаті одержання приплоду, пер ведення тварин із групи в групу, вибракування і здавання худоби на забій. У господарствах, які самі впрошують ремонтний і над ремонтний і ремонтний молодняк, частка корів у стаді становить 40 — 50%.

З поглибленням спеціалізації молочного скотарства і вирощуванням ремонтного молодняку в спеціалізованих господарствах частку корів в стаді доводять до 80 — 85%, що дає можливість різко-підвищити товарність молока. У племінних господарствах молодняк реалізують у 12-місячному віці, тому на частку корів у стаді мг припадати 40 — 50%.

Для забезпечення нормального відтворення з часткою корі 60 — 65% необхідно мати на 100 корів 15 — 17% нетелей, 18 — 20 — телиць старших від року і 20 — 25% теличок до року. Щоб прискор-ти поліпшення якості стада, доцільно збільшити кількість ремонтного молодняку з розрахунку щорічного введення в групу корів 20 25% первісток, що дасть можливість більше вибракувати низько продуктивних тварин, обновити стадо за 4 — 5 років і підвищити його продуктивність.

Для розвитку молочного і м’ясного скотарства та підвищені продуктивності тварин насамперед необхідно забезпечити високу плодючість маточного поголів'я. У досягненні цього велике значення має правильна організація відтворення худоби.

Велика рогата худоба відрізняється від інших видів сільськогосподарських тварин тривалістю періодів статевого і господарського дозрівання, охоти і тільності. Вік статевої та господарської зрілості у неї залежить від спадковості, породних особливостей, рівня годівлі, умов утримання, а також від кліматичних чинників. Тварини м’ясних порід скороспіліші, тому статева зрілість у них настає на 2−3 міс раніше порівняно з худобою молочних порід. Недостатня або неповноцінна годівля затримує ріст молодняку, і він у більш пізньому віці досягає господарської зрілості. Тварини південних широт скороспіліші, ніж північних.

За нормальних умов вирощування статева зрілість у телиць настає у віці 6 — 9, а в бугайців — 7−8 міс. Осіменяти телиць потрібно з досягненням ними господарської зрілості. Такий період для тварин молочного і комбінованого напрямів продуктивності настає в 17−20, а для м’ясних порід — у 16−18 міс. Крім того, телиці до цього віку повинні мати не менше ніж 70% живої маси повновікової тварини. Щоб осіменити телиць в оптимальні строки, їх потрібно вирощувати в належних умовах і на фізіологічно обґрунтованому рівні годівлі. Осіменіння у ранньому віці зумовлює тяжкі отелення, народження слабких телят і зниження молочної продуктивності корів, особливо первісток.

Вирощування телиць в умовах недостатньої годівлі не дає їм можливості досягти у період господарської зрілості відповідної живої маси. Таких телиць осіменяють у більш старшому віці, а це затримує ріст поголів'я худоби, збільшує кількість повторних осіменінь, знижує надій упродовж життя і збільшує витрати кормів на вирощування корови. У телиць старшого віку більше перегулів, ніж у 18-місячних тварин. За даними О. П. Бегучева, на вирощування корови, яка перший раз отелилась у віці 28 міс, витрачається 3700, а 36 — 4500 к. од. Недостатня годівля телиць під час вирощування їх збільшує й інші витрати на 25 — 30%.

Осіменяють телиць і корів у період настання охоти. Проявами її с неспокій тварин, втрата апетиту, у корів знижуються надої, вони стрибають одна на одну, спостерігаються набрякання зовнішніх частин статевих органів, їх почервоніння та виділення слизу. В середньому охота триває 12 — 18 год. із коливаннями 6 — 36 год.

Через 24 год. після початку охоти відбувається овуляція, тобто вихід яйцеклітини з фолікула. Враховуючи те, що спермії у статевих шляхах самки здатні до виживання протягом 8−24 год., осіменяти тварин потрібно два рази з проміжками 10 — 12 год. увечері та вранці або ж навпаки.

Низькопродуктивних корів, які не запліднилися протягом 5 — осіменінь, вибраковують із стада, а високопродуктивних піддають ретельному ветеринарному обстеженню і лікуванню. Основними причинами вибракування корів із стада є інфекційні та незаразні хвороби, порушення відтворних функцій, захворювання вим’я, вік низька продуктивність тощо.

Після запліднення самки у яєчнику на місці фолікула, який лопнув, розвивається жовте тіло, що виділяє гормон прогестерон Останній гальмує настання охоти. За його наявністю у крові встановлюють тільність самок.

Тривалість тільності у корів залежить від умов годівлі, скороспілості худоби, статі новонародженого, кількості приплоду, період; року та індивідуальних особливостей самок. Недостатня годівля подовжує ембріональний період розвитку теляти. Тварини скороспілих м’ясних порід виношують плід меншу кількість днів. Ембріональний період розвитку бичків довший на 1 — 3 дні. Близнят коре ви народжують на 3 — 4 дні раніше. Взимку тільність триває довше на 2 — 2,5 дні.

За 2 міс до отелення корів перестають доїти, їх запускають, зменшуючи кількість доїнь і даванку соковитих та концентрованих кормів.

Годівля нетелей і тільних корів має бути достатньою й повноцінною, особливо їх треба забезпечувати протеїном, мінеральними речовинами та вітамінами. Норми годівлі для таких тварин визначають залежно від їхньої живої маси, вгодованості й планового надою.

Годують тільних корів три рази на день із постійною подачею води в автонапувалки. Кращими кормами в стійловий період є злаково-бобове сіно, сінаж, силос, коренеплоди, комбікорм; а в літній — зелені корми і 1,5−2 кг концентрованих з урахуванням планове продуктивності.

На 100 кг живої маси грубих кормів дають 2 — 2,5, соковитих -4−5 кг. Тільній корові живою масою 500 — 550 кг із плановим річ ним надоєм 4500−5000 кг за добу згодовують, кг: сіна — 8−1С кормових буряків — 5−6, силосу — 10−12 і концентрованих кормів — 2,5−3

За 7−10 днів до отелення з раціону вилучають соковиті корми (силос, коренеплоди), а за 2 — 3 дні припиняють давати і концентровані. За два тижні до отелення корів переводять у родильне відділення, в якому бажано мати клітки-бокси. Тут самки теляться і перебувають із телям 1−3 доби. Таких боксів має бути 0,5 — 0,6% від кількості корів у стаді.

Новонароджене теля зважують перед першою годівлею й складають акт оприбуткування приплоду, де зазначають кличку та ідентифікаційний номер матері й батька, масу і кількість приплоду, присвоєний ідентифікаційний номер і кличку. Дані акта заносять до форми № 3-мол — журналу реєстрації приплоду та вирощування молодняку великої рогатої худоби.

Телят мітять татуюванням за допомогою спеціальних щипців із металевими голчастими цифрами, вищипами на вухах за умовним ключем, бирками з номерами, а дорослих тварин — ошийниками, спеціальними таврами з використанням холоду і випалюванням номерів на рогах.

Цифрове значення мічення вищипами таке: верхній край правого вуха — 1, лівого — 10, нижній край правого вуха — 3, лівого — 30, кінчик правого вуха — 100, лівого — 200, круглий вищип посередині правого вуха — 400, лівого — 800, круглий вищип ближче до кінчика правого вуха — 1000, лівого — 2000. Сума всіх чисел на обох вухах, починаючи з великих, і становитиме ідентифікаційний номер тварини.

Принцип мічення холодом ґрунтується на знебарвленні волосу під дією низьких температур. Після прикладання до тіла тварини охолодженого тавра у твердому двоокисі вуглецю чи рідкому азоті під дією низьких температур руйнуються клітини, що зумовлюють забарвлення волосяного покриву, і на цьому місці росте знебарвлений волос. Так мітять тварин із темним кольором волосяного покриву.(14 ст 154).

Вирощування молодняку. Основна мета вирощування молодняку — поповнення стада високопродуктивними тваринами. Щоб виростити худобу, яка б повною мірою виявляла генетично закладені можливості продуктивності, необхідно з перших днів вирощування телят створювати оптимальні умови годівлі та утримання, що забезпечить нормальний ріст і розвиток тварин.

Молодняк розподіляють на ремонтний та надремонтний. Телята, одержані від високопродуктивних корів і добре розвинені, надходять у групу ремонтного молодняку, для них створюють кращі умови годівлі, їм більше випоюють молочних кормів. Надремонтний молодняк : — це тварини, отримані від корів із невисокою продуктивністю і призначені для вирощування на м’ясо.

У молочному скотарстві розрізняють три періоди вирощування молодняку: молозивний, молочний і післямолочний. Молозивний період триває 7−10 днів. Теля через ЗО — 60 хв. після народження повинно отримати 1 — 2 кг молозива. Більша даванка його може спричинити розлади у травному каналі. Потім кількість молозива й молока поступово збільшують і доводять до 1/5 — ¼ живої маси теляти.

У кишки новонароджених легко проникають мікроби, які потрапляють у кров і спричинюють різні захворювання, тому що в кров^; телят немає білка глобуліну — носія імунних тіл. Глобулін над ходить в організм новонародженого з молозивом і зумовлює розвиток захисних імунобіологічних властивостей.

Молозиво забезпечує організм теляти комплексом вітамінів, а також 305'джує перистальтику кишок, сприяє вивільненню їх віт первородного калу, виявляє послаблювальну дію. Воно містить майже у два рази більше сухої речовини, в 4 — 5 разів — загального білка, у 12 разів — альбуміну та глобуліну і в 1,5 рази більше мінеральних солей порівняно з молоком.

Протягом 10−15 днів телят утримують в індивідуальних клітках. Найдоцільнішими і найбільш економічними є клітки Еверса завдовжки 1,5 м, завширшки 0,4 м і заввишки 1 м.

Підлога й стіни у них дерев’яні, що дає можливість створювати нормальні санітарно-гігієнічні умови утримання. Якщо телят утримують у профілакторії до 10-денного віку, то для них необхідно мати 65 — 70% місць від наявності їх кількості у родильному відділенні, а в разі подовженого строку (до 20 днів) — 80 — 90%. Із профілакторію родильного відділення телят переводять у телятник, де їх утримують у групових клітках по 10 -15 голів із розрахунку 1,5−2 м² площі клітки на одну голову. У молочному та молочно-м'ясному скотарстві застосовують ручне випоювання телят і змінно групове під коровами-годувальницями.

За групового утримання використовують групові напувалки з фіксацією телят, що дає можливість індивідуально нормувати молочні корми. Молоко розливають за допомогою мобільних і стаціонарних установок. Перші 30 — 40 днів телятам випоюють молоко від здорових корів у кількості 1/5 — 1/6 живої маси новонародженого, потім поступово його замінюють збираним молоком, яке дають до 4−5-місячного віку.

Племінним теличкам за молочний період випоюють 300 — 400 кг незбираного молока і 500 — 800 кг збираного з такого розрахунку, щоб вони з ним одержали 10- 12 кг молочного жиру. Надремонтному молодняку незбираного молока випоюють 200 — 250 кг, а збираного — 500 — 700 кг.

Використовують також замінник незбираного молока (ЗНМ), що дає можливість знизити витрати незбираного молока до 60 кг і заощадити на вирощуванні одного теляти 240 кг цього цінного продукту харчування. Молочні корми згодовують два рази на добу.

Із 7 — 10-денного віку телят привчають до поїдання сіна. Концентровані корми починають давати з 15−20-го дня, а соковиті — на другому місяці життя. За 6 міс залежно від норми молочних кормів концентрованих згодовують із розрахунку на одну голову 170 — 225 кг. Ц У зимовий період телятам дають 2 — 3 кг сіна, 5 — 6 — силосу і 1−1,5 кг концкормів із розрахунку на 100 кг живої маси. Влітку грубі й соковиті корми замінюють зеленою масою. Телятам у 2 міс її згодовують 3 — 4 кг, 4 — 10 — 12 і в 6 міс — 18 — 20 кг.

Взимку молодняк випускають на прогулянки у дворики. Влітку його бажано утримувати в таборах групами по 25 — ЗО голів. Можна вирощувати телят змінно-груповим способом під коровами — годувальницями. Для цього виділяють здорових корів із невисокою продуктивністю і підпускають до них телят із 12-денного віку по 2 — 4 голови залежно від молочності годувальниці. Підсисний період триває 3 міс. За лактацію під такою коровою можна виростити 6 — 10 телят, або три групи, з витратою молока з розрахунку на одне теля 200 — 350 кг.

Приміщення для утримання молодняку обладнують станками, які відповідно до його ширини розміщують у 2 — 3 ряди.

Місткість телятника має становити 25% від «поголів'я корів на фермі. Якщо їх небагато (менше ніж 500), телятники блокують із родильним відділенням. Між рядами станків роблять кормові проходи. Температура в телятнику має бути 8- 16 °C, оптимальна вологість повітря — 70−75%, вміст у повітрі вуглекислоти — 0,2 — 0,3, аміаку — 0,026, сірководню — 0,01%. У 3-місячному віці телят формують у групи й утримують їх по 25 — ЗО голів.(14 ст. 162)

Утримання корів. У тваринництві рік поділяють на два періоди: зимово-стійловий (205−210 днів) і літній (150−155 днів). У молочному і молочно-м'ясному скотарстві залежно від природно-економічних умов господарства застосовують такі системи утримання корів: цілорічну стійлову, стійлово-пасовищну та стійлово — табірну.

У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. В разі першої тварин цілорічно утримують на прив’язі в закритих приміщеннях з обов’язковими щоденними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля, приміщень. Друга система передбачає утримання в стійловий період у капітальних приміщеннях на прив’язі, а влітку тварин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозміни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають активний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у приміщеннях, а влітку їх випасають на пасовищах неподалік від ферм.

У товарних і племінних господарствах для худоби молочних та комбінованих порід застосовують прив’язну систему утримання. Корівники будують дворядні на 100 і чотирирядні на 200 голів (рис 1.5). Залежно від способу роздавання кормів корів розміщують приміщенні за двома варіантами.

Рис. 1.5. Розріз 4 рядного корівника із прив’язним утриманням корів на 200 голів: 1 — гнойовий прохід; 2 — стійла; 3 — годівниці; 4 — кормовий прохід.

Якщо використовують мобільні засоби роздавання кормів, то корів ставлять головами до кормового проходу. У корівниках на 100 голів є один центральний прохід для роздавання кормів і два гнойових, розміщених із протилежного боку приміщень, У разі використання стаціонарних роздавачів кормів РВК-Ф-74 корів розміщують головами у протилежні боки, тоді центральний прохід буде гнойовий, а з протилежних боків обладнують годівниці з конвеєрами для переміщення кормів вздовж годівниць.

У приміщенні для кожної корови обладнують стійло, годівницю і автонапувалку ПА-ІА або АП-ІА одну на два суміжні стійла (12 ст. 392). Найбільш поширені годівниці із задньою стінкою заввишки 70 см і передньою 20 — 30 см. їхні переваги перед низькими полягають у тому, що корови не викидають кормів, не проходять уперед і не топчуть їх. Довжину стійла визначають вимірюванням косої довжини тулуба (від плече — лопаткового з'єднання до сідничних горбів) плюс 7,5 см. а ширина становить 80% його довжини.

Найчастіше застосовують вертикальну ланцюгову прив’язь, яка складається з двох ланцюгів завдовжки 155 і 50 см. Короткий ланцюг закінчується кільцями й надівається на довший, який знизу кріпиться до годівниці, а зверху кільцем начіплюється на гак.

Останнім часом: на фермах із прив’язним утриманням почали використовувати прив’язь типу ОСП-Ф-26, яка дає можливість автоматизувати процес прив’язування та відв'язування корів. На шию тварин надівають ошийник із ланцюжком і гумовою грушею, а на годівницях прикріплюють металеву пластинку з прорізами. Коли корова заходить у стійло і опускає шию в годівницю, відбувається її самофіксація. Поворотом важеля, що розміщений над годівницями у кінці приміщення, зміщується пластинка, і корова розфіксовується.

Найбільш поширена у стійлах дерев’яна підлога. Для утепленню стійл і поліпшення гігієнічних умов утримання використовують підстилку (солому, торф, тирсу) з розрахунку 2 — 4 кг на корову за добу яка вбирає вологу, шкідливі гази та запобігає забрудненню тварин.

Над стійлом кожної корови має бути табличка із зазначенням клички, ідентифікаційного номера, породи і породності, походження, дати народження, чергового отелення та продуктивності.

Біля приміщення влаштовують вигульні або вигульно — кормові майданчики. Останні обладнують годівницями з невеликими навісами над ними, а посередині — напувалками АГК-4А (одна на 10 корів). Майданчики будують-із розрахунку 8 м² площі з твердим покриттям і 12−15 м² без покриття на кожну корову. Прогулянки тривають 2−4 гол на добу, бажано практикувати й активний моціон. Одним із елементів догляду за тваринами є щоденне їх чищення.

Прив’язне утримання дає можливість ретельно нормувати годівлю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров’я, проявом охоти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливостей. Проте воно потребує значно більших затрат праці на роздавання кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

На молочній фермі застосовують одноі двозмінну організацію праці. Групу корів за умов однозмінної роботи доглядає одна доярка. яка протягом дня має дві перерви. У разі двозмінної роботи групу корів обслуговують дві доярки, кожна з яких працює - 7 год. Така форма організації праці є найпрогресивнішою і відповідає вимогам сучасних механізованих сільськогосподарських підприємств.

Навантаження на одну доярку за прив’язного утримання становить 20 — 25 корів, а затрати праці на 1 ц молока — 3 — 4 люд.год. Отже, навантаження на одного працівника менше, а затрати праці на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 — 1,6 рази більші, ніж. безприв’язного утримання.(9 ст. 124)

Прив’язне утримання не дає повною мірою створити для тварин нормальний повітряно-світловий режим у приміщенні й забезпечити їх активним моціоном. Недосконалі конструкція будівель, обладнання вентиляції, каналізації та неправильна їх експлуатація зумовлюють у корівниках підвищену вологість, а повітря містить більше від норми вуглекислоти та аміаку. Корови піддаються ультрафіолетовому опроміненню, під дією якого в організмі утворюється вітамін Б, що бере участь у регулюванні мінерального обміну.

На фермах із прив’язним утриманням гній видаляють конвеєрами ТСН-2, ТСН-3,0Б, ТСН-160А, ТШ-ЗОА (10 ст. 34). Корми роздають мобільними кормороздавачами КТУ-10А, КПТ-ІО, КРС-15А або стаціонарним РВК-Ф-74 (13 ст. 232)

Годівля тварин. Ефективне використання великої рогатої худоби передусім залежить від умов годівлі. В період доместикації вона пристосувалася до споживання і перетравлювання великої кількості соковитих і грубих кормів із значним умістом клітковини. Основними соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж.

Тварини краще й апетитніше поїдають і перетравлюють соковиті корми. Поєднання їх із сіном сприяє оцтовокислому бродінню в рубці, завдяки якому підвищується вміст жиру в молоці. Згодовування великих даванок концентрованих кормів зумовлює підвищення інтенсивності пропіоновокислого бродіння і збільшення кількості пропіонової кислоти в рубці, що призводить до зниження жирності молока.

У випадку, коли раціон великої рогатої худоби містить недостатню кількість перетравного протеїну, його поповнюють синтетичними сполуками (сечовина, амонійні солі тощо). Так, дійним коровам їх дають із розрахунку 100−150 г. молодняку старше від 6-місячного віку — 40 -50. молодняку на відгодівлі — 50 — 80 г на добу.

З метою забезпечення продуктивності корів 3500 — 4000 кг молока на стійловий період необхідно заготовити кормів, у середньому на голову: грубих — 14 ц. соковитих — 80 — 120, концентрованих —12−14 ц.

Послідовність роздавання кормів може бути різною. Проте найдоцільніше згодовувати спочатку концентровані, потім коренеплоди й силос і в останню чергу грубі корми. Невелику кількість певного корму розділяють на одну-дві даванки. Якщо в господарств є в наявності кормоцех то корми змішують і видають порціями в співвідношенні 30−40−30%. (14 ст. 123).

Годівля дійних корів. На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних — індивідуальну. Відповідно до раціону корми видають на групу тварин і роздають залежно від продуктивності кожної. Даванки грубих і силосу за кількістю орієнтовно однакові, а концкормів та коренеплодів — згідно з рівнем надоїв. В основному поширене триразове роздавання кормів упродовж дня до або після доїння.

Норми годівлі дійним коровам визначають залежно від живої маси, продуктивності, віку й вгодованості. Після проведення контрольного доїння їх коригують відповідно до продуктивності тварин.

У виробничих умовах раціони для дійних корів складають за такими показникам и: кормові одиниці, перетравний, протеїн, кальцій фосфор, каротин і кухонна сіль.

У годівлі дійних корів дуже важливою є збалансованість раціону за перетравним протеїном. Його нестача спричинює збільшення витрат кормів на одиницю продукції, зниження продуктивності й вмісту жиру в молоці. Тварині з добовим надоєм 10 кг на 1 к. од. необхідно 95 г, а з надоєм 20 кг і більше — 105 — 110 г перетравного протеїну. Нестачу в раціоні протеїну поповнюють за рахунок сіна бобових та макухи олійних культур.

Травлення в рубці корів відбувається нормально за відповідного співвідношення протеїну й вуглеводів, які контролюються цукрово-протеїновим співвідношенням. На 100 г перетравного протеїну в раціоні корів має бути 100 — 130 г, або на 1 кг живої маси 3 — 4 г цукру, співвідношення крохмалю і цукру 1,3 — 1,5: 1.

Недостатня кількість жиру в раціонах призводить до зниження його вмісту в молоці, оскільки жир кормів є джерелом високомолекулярних ненасичених жирних кислот. Норма даванки жиру становить 60 — 65% загального вмісту його в добовому надої.

Із розрахунку на суху речовину в раціоні корів має бути: сирого протеїну — не менше ніж 14%, клітковини — 16 — 28, жиру — 2−3, цукру — 11−15%. Зниження сирого протеїну менше ніж 12% зумовлює зростання витрат азотистих речовин на утворення молока. Збільшення клітковини в кормі на 1% понад норму знижує перетравність сухої речовини на 0.88%. Рівень цукру в раціоні вище ніж 15% погіршує використання азоту й засвоєння клітковини в рубці тварини, її вміст у раціоні для корів із надоєм до 10 кг має досягати 28%, із надоєм 30 кг і більше — 18−16%.

Раціон збалансовують за основними макроелементами (кальцій, фосфор, натрій, хлор, магній, калій, сірка). На 100 кг живої маси коровам забезпечують: кальцію — 5, фосфору — 0,7 г; на 1 кг молока відповідно 4 та 3,2. Нестача в раціоні мікроелементів (марганець, йод, кобальт, мідь, цинк) спричинює затримку в рості, шлунково-кишкові розлади, порушення відтворних функцій.

Для нормалізації обмінних процесів та відтворних функцій корів необхідно забезпечувати каротином і вітамінами Б та Е. Каротин нормують із розрахунку 30 мг на 100 кг живої маси і 25 мг на 1 кг молока. У літній період основними в раціонах є зелені, яких згодовують залежно від рівня молочної продуктивності 40 — 70 кг за добу, та концентровані корми.

Доїння корів. Правильна організація й техніка доїння забезпечують найповніше виведення молока з вим’я і посилене його утворення в проміжках між доїннями. Процес доїння складається з підмивання вим’я, витирання з легким масажуванням, здоювання перших цівок молока, власне доїння й додоювання.

Вим’я корів підмивають із відра, використовуючи кухоль, або водою зі шланга з розпилювачем із посудини, розміщеної на дроті для вільного пересування вздовж приміщення. Після підмивання вим’я витирають чистим рушником або спеціальною серветкою, бажано змоченою у дезінфікуючому розчині (0,5 — 0,75%-й розчин гіпохлориту йоду, 1%-й розчин хлораміду Б, 4%-а водна суміш 20% гексахлорофену та 80% триетаноламіну). Такий спосіб підготовки запобігає бактеріальному забрудненню молока.

Операції з підготовки до доїння зумовлюють рефлекс молоко віддачі. У випадку, коли молоко не виділяється, частки вим’я злегка масажують, погладжуючи їх пальцями зверху вниз. Після цього здоюють перші 2−3 цівки молока у спеціальний кухоль для виявлення маститу у корів, а також із метою зменшення бактеріальної забруднення. Тільки тоді, коли корова припустила молоко, оператор надіває на дійки доїльні стакани. Тривалість підготовки корови д доїння — не більше ніж 1 хв, оскільки час від початку підготовки вим’я до моменту припускання молока становить усього 40 — 80 с.

У практиці скотарства використовують ручне (частіше в невеликих фермерських господарствах) і машинне доїння. За ручного доїння дійку захоплюють усіма пальцями з подальшим натискання: почергово пальцями руки. Під тиском молока сфінктер дійки відкривається і молоко виводиться з частки вим’я. Доїти корову треб швидко, здійснюючи 80 — 100 стискань за 1 хв.

У кінці доїння проводять заключний масаж вим’я, після чого корову додоюють. Щоденний масаж вим’я сприяє підвищенню надою на 10 — 14%.

Основним способом є машинне доїння корів, яке полегшує праці оператора і дає можливість обслуговувати поголів'я у 2 — 3 рази більше, що підвищує продуктивність праці та знижує собівартість молока.

Доїльні стакани на дійки вим’я надівають у такій послідовності спочатку на задню ліву, потім передню ліву, задню праву й передні праву, або спочатку на задні, а потім передні дійки. Передчасне ї надівання спричинює затримку молоковіддачі, а запізнення — не повне видоювання молока.

Активна молоковіддача у корови триває 5−6 хв, але основна частина молока видоюється протягом 2 — 4 хв. Тривале доїння (7 хв. більше) спричинює неповне видоєння молока, оскільки гормон окситоцин впливає на молоковіддачу впродовж 3−6 хв.

Під кінець доїння проводять заключний масаж легким прогладжуванням і здавлюванням окремих часток вим’я. Далі застосовують машинне додоювання, відтягуючи колектор однією рукою вперед і вниз, а другою зверху вниз погладжуючи окремі частки вим’я. Вручну тварину не додоюють, бо це призводить до порушення нормального рефлексу молоковіддачі й привчає її до неповного віддавання молока в доїльний апарат.

Після додоювання і закінчення молоковіддачі з дійок відразу знімають доїльні стакани, оскільки перетримання останніх призводить до порушення кровообігу та гальмування молоковіддачі, а вплив вакууму є однією з причин захворювання корів на мастит. Після закінчення доїння доїльні апарати, молокопроводи та інший молочний посуд ретельно миють з використанням миючих та дезінфікуючих розчинів.

За умови прив’язного утримання в стійлах корів доять на доїльних установках ДАС-2 В і УДБ-100 (12 ст. 348). Влітку, коли їх випасають, застосовують пересувні доїльні установки УДП-8, УДП-12. У разі доїння корів у стійлах у переносні відра використовують два апарати (12 ст. 348). При цьому за 1 год. оператор видоює 16−18 корів.

Для доїння корів у стійлах застосовують також доїльну установку-молокопровід (АДМ-8А), «Брацлавчанка» (УДМ-50, УДМ-100, УДМ-200), яка розрахована на обслуговування 50, 100 і 200 тварин (12 ст. 348). Доїти корів у молокопровід бажано трьома апаратами, що дає можливість видоювати за 1 год. 50 голів.

Значного поширення набули двотактні доїльні апарати, які дають змогу скоротити тривалість доїння корів, їх використовують для доїння у відра та молокопровід.

У виробництві застосовують доїльні апарати АДУ-1, ДА-Ф-50. Найпоширенішим є доїльний апарат АДУ-1. На відміну від серійних, він складається з пульсатора з нерегульованою частотою пульсацій (67 ± 5 на хв.), а також пластмасового прозорого колектора з кутом нахилу 75°, прозорого молочного шланга для спостерігання за молоковиведенням. У колекторі тритактної модифікації затискач на молочному шлангу замінено клапаном вимикання апарата від вакууму, об'єм колектора збільшено у 1,5 рази, підвищено швидкість доїння у двотактних на 7%, тритактних — 15%.

У більшості господарств застосовують триразове доїння. Це дає можливість отримати молока на 8 — 12% і молочного жиру на 0,1 — 0,15% більше. У практиці скотарства значного поширення набуває дворазове доїння, оскільки з його застосуванням затрати праці знижуються на 25 — 30%. Основою для його впровадження є депресія в секреції молока, що настає після заповнення вим’я корів на 80% протягом 12 год. Максимальну кількість молока від корови отримують завдяки якісному доїнню, а не завдяки його багатократності. У країнах з розвиненим молочним скотарством корів зазвичай доять два рази на добу.

1.2 Принципи раціональної організації виробничих процесів у рослинництві

При організації кожного виробничого процесу слід дбати про досягнення найвищої продуктивності праці. Це можливо, якщо виробничий процес ґрунтується на науково обґрунтованих принципах і закономірностях. Найважливішими з них є пропорційність, узгодженість, рівномірність та безперервність. Пропорційність передбачає найраціональніше співвідношення між кількістю використовуваних машин на певних процесах і кількістю людей, які їх обслуговують. Раціональне співвідношення має бути і між окремими агрегатами, якщо одночасно виконується комплекс робіт в одному коровнику (наприклад, доїння корів), тобто кількість доїльних апаратів під час доїння повинна бути такою, щоб вони забезпечили доїння корів за певний період часу (видоювання всіх корів за 1,5 год. є необхідним для кращого зберігання молока). Тоді досягатиметься найвища продуктивність праці.

Пропорційність має бути забезпечена за трьома напрямами:

— між засобами праці, що можна здійснити за допомогою точного розрахунку і підбору кількості та структури необхідних машин, що використовуються в процесі виробництва продукції тваринництва (роздавачів кормів КТУ-10А, КПТ-10, РСП-10; доїльних установок УДМ-100, АДУ-1; скреперні установки для видалення гною УС-10 та ін.)(11 ст.221)

— між засобами, предметами праці й робочою силою, що зумовлює повноту їх використання і при цьому не допускаться надлишок одних та нестача інших;

— між окремими взаємозв'язаними трудовими процесами, що забезпечується визначенням затрат часу для виконання кожної операції (особливо при доїнні корів).

Узгодженість вимагає виконання кожної операції конкретного процесу в чітко визначений час. Недотримання цієї умови порушує виробничий процес і знижує продуктивність праці (наприклад, несвоєчасне доїння корів призводить до втрати молока в корів в майбутньому та ін.). Тому так важливо попередньо розрахувати час, необхідний для виконання кожної операції. Щоб досягти узгодженості, доцільно складати графіки трудових процесів та узгодженості операцій, які є важливою частиною типових організаційно-технологічних карт.

Рівномірність (ритмічність) передбачає, щоб усі операції виробничого процесу виконувалися в єдиному ритмі (темпі). Ритм процесу визначає основний агрегат або машинам Наприклад, при видалення гною такою машиною е скреперна установка, від темпу роботи якої залежить час простою тракторів що відвозять гній на утилізацію під час завантаження. Дотримання цього принципу досягають підбором відповідних машин, чітким плануванням процесу праці на основі погодинного графіка.) Це забезпечує рівномірну роботу кожного працівника та колективу в цілому.

Безперервність (потоковість) вимагає виконання виробничого процесу без перерв або з мінімальною їх кількістю. Це можливо, якщо дотримуються зазначених вище принципів. Робота повинна виконуватися таким чином, щоб кожний наступний прийом, дія або рух були природним продовженням попередніх. Якщо менше перерв у роботі з технічних, організаційних та інших причин, то будуть досягнуті найбільша зайнятість працівника і вищий його змінний виробіток. Але при цьому не маються на увазі перерви в роботі, пов’язані з раціональним режимом праці та відпочинку.

Найкращим вираженням безперервності трудового процесу є його потоковість. Нині потокові технологічні лінії впроваджені при доїнні корів, коли всі операції по вирощуванню механізовані, здійснюються без перерв, ліквідовані зайві зупинки. Крім того, потоковий спосіб доїння скорочує час виконання робіт і знижує швидкість псування молока.

Необхідно згадати про принцип запасу виробничих ресурсів, особливо засобів праці, на випадок виходу з ладу одного з них, внаслідок чого порушується технологічний процес, насамперед його ритмічність. Використання резервних засобів дозволяє уникати такого негативного впливу. Кількість резервних ресурсів визначають по кожному їх виду.

Принцип стандартизації вимагає стандартності виконуваних у трудовому процесі параметрів роботи, методів і прийомів, а також предметів праці. Під стандартністю роботи розуміють розробку типових схем для однакових трудових процесів, де вказуються раціональний час доїння корів, час вигулів, час роздавання кормів, видалення гною, способи виконання робіт, розміщення на робочих місцях предметів праці, інвентаря, тари тощо.

Стандартність методів і прийомів праці потребує певної послідовності виконання трудових рухів. Проте в сільськогосподарському виробництві повна стандартність неможлива, тому що об'єктом праці є біологічні предмети (рослини, тварини), які навіть однорідні значно різняться між собою. Це дає змогу ширше впроваджувати машинні технології виконання робіт [8, с.243−245].

виробництво м’ясо молоко рослинництво

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТОВ «ПИСАРІВКА»

2.1 SWOT — аналіз підприємства

SWОТ — аналіз — це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони, слабкі сторони внутрішнього середовища, а також можливості і загрози зовнішнього середовища організації. Методологія SWОТ — аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв’язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

Сильні внутрішні складові дозволяють організації скористатися можливостями зовнішнього середовища, а слабкі - вказують на можливі небезпеки з боку зовнішнього оточення, що можуть виникнути, якщо керівництво не впроваджує відповідних заходів. Тому основне завдання полягає в тому, щоб знати і домагатися відповідності потенціалу організації умовам зовнішнього середовища [4−5].

Фактори зовнішнього середовища теж мають сильні та слабкі сторони. Сильні сторони можуть створювати загрози для діяльності організації, слабкі сторони організація може використати для покращення свого становища.

На першому етапі необхідно експертним методом скласти перелік показників стану зовнішнього середовища, що підлягають подальшому аналізу.

В нашому випадку аналізу підлягають: виробництво товарної продукції в розрахунку на 100 га с/г угідь та на 100 грн. основних фондів; прибутковість підприємства; урожайність основних с/г культур; продуктивність виробництва тваринницької продукції; рівень рентабельності. Всі ці показники будуть розглянуті в наступних розділах.

На другому етапі проаналізуємо можливості та загрози зовнішнього середовища (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 — Загальна характеристика сильних і слабких сторін господарства СТОВ «Писарівка» Вінницької області Ямпільського району с. Писарівка.

Третій етап проведення SWОТ-аналізу містить діагностику потенціалу підприємства на основі виділення сильних та слабких сторін діяльності організації (підприємства, господарства). Такий аналіз може бути виконаний за якісними або кількісними оцінками. Третій етап SWОТ-аналізу СТОВ «Писарівка» Вінницької області Ямпільського району с. Писарівка. відображений у таблиці 2.2.

Для того, щоб стратегічний аналіз був закінчений, його підсумком повинна бути матриця SWОТ, що покаже взаємозв'язок між зовнішніми чинниками підприємства та станом потенціалу підприємства. Відобразимо її в таблиці 2.3.

Отже, на основі SWОТ-аналізу ми дослідили взаємозв'язок між найбільш впливовими слабкими і сильними сторонами підприємства, загрозами і можливостями зовнішнього середовища.

Таблиця 2.2 — Загальні зовнішні можливості та загрози для підприємства

Ми намітили основні стратегії розвитку підприємства, що дадуть змогу ефективно використовувати потенціал підприємства і можливості зовнішнього середовища, а також зменшити загрози зовнішнього середовища і знизити негативний вплив від слабких сторін підприємства.

Таблиця 2.3 — Матриця SWОТ-аналізу

2.2 Показники розміру підприємства, забезпеченість підприємства основними видами ресурсів СТОВ «Писарівка» Вінницької області Ямпільського району с. Писарівка. В 15 км від районного центру м. Ямпіль і в 125 км від обласного центру м. Вінниці. Центральна садиба знаходиться в с. Писарівка. Підприємство раніше колгосп утворено в 1930 р. Напрям господарювання «Вирощуванням зернових культур з виробництвом продукції тваринництва»

Землі СТОВ «Писарівка» розташовані в зоні постійного зволоження що передбачає застосування різнобічної системи обробітку ґрунту з метою оптимізації режиму вологості, поліпшення дії органічних мінеральних добрив, зниження негативної дії на посіви тимчасових застоїв води. В наслідок розчленованого хвилястого рельєфу неоднакових умов зволоження та ґрунтотворних порід на території землекористування утворилися різні ґрунти — сірі, темно-сірі, опідзолені, чорноземи, темно-сірі слабо деградовані, чорноземі-опідзолені, мочаристі. Кількість гумусу 3,9%.

Клімат зони в якій знаходиться господарство помірно-континентальний. Середньорічна температура складає 7,5−8,9⁰С. Безморозний період за рік складає 184−189 днів. Рослинність території землекористування підприємства різноманітна. Через територію села протікає річка «Русава» що надає території горбистий рельєф і посіченість ярами, балками та ін.

Розглянемо ефективність організації управління підприємством.

При ефективній організації і управлінні кадрами зростає роль висококваліфікованих спеціалістів. З розвитком і поділом сучасного процесу праці змінюється форма управління, посилюється процес спеціалізації окремих функцій що виконуються групою працівників, які становлять апарат управління, збільшується потреба в автоматизації виробничих процесів.

Управлінський процес становить комплекс взаємопов'язаних операцій які виконуються у певній послідовності та спрямовані на розв’язання конкретних завдань і досягнення поставлених цілей.

Наведемо функціональну схему управління працівниками СТОВ «Писарівка» (див. додаток 1) за галуззю діяльності, рівнем управління, професійною структурою та видом спеціалізації.

Дана структура управління має практичний характер у тому відношенні що можна відслідкувати виконання управлінського рішення на рівні кожного окремого працівника з метою підвищення продуктивності праці, якісного виконання робіт та заохочення працівників.

Для ефективнішої технології управління слід створити систему внутрішньо — виробничих, організаційно — правових документів з метою регламентації діяльності апарату управління; розробити та додержуватись раціональних процедур здійснення управлінських операцій і використовувати сучасні техніки управління.

Географічне розташування господарства передбачає реалізацію основної частини продукції підприємствам Вінницької області, а саме «Тульчинському м’ясо комбінату», «Вапнярському молокозаводу», «Тульчинському молокозаводу», «Шпиківському молокозаводу», та іншим підприємствам області. Крім того зерно реалізують за угодами та на власні потреби.

Розглянемо основні показники розміру господарства СТОВ «Писарівка» на основі даних річних звітностей за 2009 — 2011 роки. На основі цих показників можна зробити висновок щодо забезпеченості господарства персоналом, наявності основних та оборотних фондів, наявності та складу земельних угідь, та.ін. (таблиця 2.4)

Таблиця 2.4 Основні показник розміру господарства

Проаналізувавши дані в таблиці 2.4 можна зробити висновки про:

— площа сільськогосподарських угідь на протязі трьох років залишалась сталою, з незначним зменшенням площі на 0,135% в 2011 році, що мало вплинуло на загальний стан земельних угідь підприємства;

— зросла вартість основних виробничих фондів на 26,6%.

— в порівнянні з 2009 роком кількість працюючих зросла на 12,4% (26 чоловік).

— Позитивним показником є збільшення поголів'я тварин ВРХ та свиней в господарстві відповідно на 9,87ТА 48,73% в порівнянні з 2009 роком;

— збільшилась кількість реалізованої продукції в порівнянні з 2009 роком на 11 979,4 тис. грн.

В сільськогосподарських підприємствах земля виступає як основний засіб виробництва, її не можна замінити іншими засобами.

Матеріальні цінності, які створені людською працею, існують у вигляді фондів.

Основна частина фондів знаходиться на стадії виробництва, обслуговуючи його, і називається виробничими фондами. Рівень розвитку матеріально-технічної бази с/г визначається головним чином ступенем насиченості її основними виробничими фондами. Від ступеня забезпеченості ними с/г, ефективного їхнього використання залежить рівень та темпи росту виробництва с/г та його рентабельність. В залежності від характеру кругообігу вартості виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.

До основних виробничих фондів належать ті матеріальні цінності, які неодноразово беруть участь у процесі виробництва, зберігають свою натуральну форму довгий час, а свою вартість переносять на продукт частинами в міру зносу в вигляді амортизаційних відрахувань. Грошовий вираз основних фондів — це основні засоби с/г. До основних фондів належать лише засоби праці, які створені людиною. Земля, вода як засоби праці, не маючи вартості до складу основних фондів не входять.

Основні виробничі фонди поділяються на основні фонди с/г та несільськогосподарського призначення.

Головну роль в сільськогосподарському виробництві відіграють основні виробничі фонди с/г призначення, які складають 95% вартості основних виробничих фондів. Включені до їхнього складу засоби виробництва служать для досягнення різноманітних цілей і в залежності від цього утворюють окремі види фондів: споруди, будівлі, силові машини та обладнання, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, багаторічні насадження та ін.

Основні виробничі фонди несільськогосподарського призначення — це засоби виробництва підсобних промислових підприємств, громадського харчування.

До основних невиробничих фондів господарств належать основні фонди житлово-комунального господарства та побутового обслуговування, освіти, охорони здоров’я, культури та мистецтва.

Залежно від економічного змісту і цільового призначення економічних результатів розрізняють такі їх види: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.