Організація грошового обігу

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Технологія організації грошового обігу

2. Доходи та витрати населення як складові балансу та їх роль у визначенні грошового обігу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Рух готівкових грошей відбувається у процесі обігу товарів при виконанні різних платежів. Із розвитком товарного виробництва обмін товару на товар став обслуговуватися грошима, тому грошовий обіг пов’язаний з товарним обігом і обумовлюється ним. Гроші надходять в обіг, щоб обслуговувати реалізацію товарів, а їх кількість, необхідна для обліку, визначається кількістю товарів, рівнем товарних цін і швидкістю обігу грошей.

Грошовий обіг відрізняється від товарного тим, що кожний товар тільки тимчасово перебуває у сфері обігу, тоді як гроші знаходяться в обігу постійно.

При купівлі товарів у кредит гроші виступають як засіб платежу, не виконуючи при цьому роль обміну товару на товар, а завершуючи його. Грошова готівка, нарахована тій чи іншій особі як засіб платежу, нерідко використовується на купівлю товарів, тобто функціонує як засіб обігу, а гроші, отримані від реалізації товарів, нерідко використовуються для погашення боргових зобов’язань і виконують функцію засобу платежу.

Гроші, виконуючи функцію обігу і платежу у своєму безперервному русі в рамках грошових систем кожної держави в цілому, забезпечують грошовий обіг. Рух грошей ґрунтується на русі товарів, отже, зміни в русі товарів унаслідок скорочення виробництва чи завдяки його зростанню викликають збільшення чи скорочення грошей в обігу. Сам процес обігу перетинає індивідуальні й локальні кордони безпосереднього обміну товарів, розвиваючись у суцільне коло суспільних зв’язків, які залежать від кількості проданих на ринку товарів, рівня товарних цін, швидкості обігу грошей.

1. Технологія організації грошового обігу

Переходячи від одного покупця до іншого, гривня обслуговує процес купівлі-продажу декількох товарів. Отже, кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно кількості проданих на ринку товарів і рівневі їх цін та обернено пропорційно швидкості обігу грошей [6, с. 15].

В умовах переходу нашої країни до ринкових відносин тотальне зростання цін призводить до хронічної дестабілізації грошового обігу через знецінення грошей та неприборканість ціноутворення. Це породжує безперервний процес додаткового випуску грошей в обіг і обумовлює нестримне падіння виробництва й економіки в цілому. Приборкання цього процесу неможливе без врахування характеру грошових відносин в умовах ринкової економіки.

Визначена Марксом формула «гроші - товар» з розвитком ринкової економіки трансформувалась в окремі елементи грошової системи відповідно до функцій грошей. Та й самі гроші пережили різні етапи. Гроші металеві, що виготовлялися з дорогоцінних металів, замінені на паперові, які відповідали еквівалентові золота й обмінювались на нього і т. ін. Основою зрілості функціонування різних форм грошей є їх ліквідність, а тому гроші можна розглядати як високоліквідні активи. Активи ж, які мають високу ліквідність, можуть розглядатись не як гроші, а як їх адекватні замінники (цінні державні папери, акції, капітал у різних формах тощо), що є невід'ємною ознакою ринкової економіки. Людина, яка має більший чи менший капітал (гроші чи майно) сама приймає рішення, де їй зберігати своє багатство, в які активи його вигідно вкласти на певний період.

Можна вкласти гроші у банки під проценти, і в перехідний період за сучасного стану економіки України — це найкращий вихід. Із розвитком ринкових відносин, стабілізацією економіки та її укріпленням, гроші, вкладені в активи, дають вищі проценти. У період зростання інфляції гроші, хоч і мають високу ліквідність, все ж неухильно поглиблюють негативне ставлення до них, а тому їх зберігання, навіть у банках, не викликає довіри, їх вкладають у майно, нерухомість, а ще — обмінюють на валюту інших країн. Національна валюта, таким чином, втрачає свої функції і як міри вартості, і як засобу накопичення. Зростання цін посилює цей процес і потребує додаткового спрямування грошей в обіг, що призводить до гіперінфляції [1, с. 23].

Стабілізація економіки та її висхідний розвиток посилюють довіру до національної валюти, стимулюють накопичення грошей, вкладання їх на рахунки в банках або для купівлі активів, що ми матимемо у майбутньому і в Україні. Це насамперед стосується активів, які за своєю природою мають вартість і можуть виступати як засіб платежу та накопичення, більшою або меншою мірою є ліквідними, але на відміну від грошей не можуть виконувати функцію міри вартості, оскільки змінюють свою номінальну вартість відносно масштабу цін.

Із врахуванням ступеня ліквідності того чи іншого активу нарівні з грошима у країнах з ринковою економікою введено поняття «агрегатів». Грошовий агрегат у вузькому розумінні є не що інше, як гроші в обігу або міра грошей.

Перший грошовий агрегат (М1) акцентує увагу на грошах як на засобі обігу, тобто на готівці та вкладах до запитання, які можна переказати іншим особам за допомогою чеків або електронної пошти.

Другий грошовий агрегат (М2) — це гроші у функції засобу накопичення. У своїй основі він охоплює міру грошей МІ та грошей, які є ліквідним засобом накопичення, тобто ряд активів, що мають фіксовану вартість і можуть перетворюватися в готівку, але не можуть бути переказаними від однієї особи до іншої ні через електронну пошту, ні чеками. До цього агрегату належать взаємні фонди грошового ринку, депозитні рахунки грошового ринку, заощаджені уклади, термінові вклади, сьогоденні угоди про повторний викуп, одноденні позички в євродоларах.

Грошові агрегати М1 і М2 займають чільне місце у грошовій системі, але поряд з ними існують інші, менш ліквідні активи. До них відносяться термінові угоди про повторний викуп і позички в євродоларах на строк, більший ніж 24 години, а також титул власності взаємних фондів грошового ринку, що належить різним інститутам. Ці активи становлять агрегат М3, який, крім того, містить у собі агрегати М1 і М2 [3, с. 120].

Деякі цінні папери, які не входять до складу грошовою агрегату М3 (банківський акцепт, комерційні папери, короткострокові цінні папери й облігації), а також мають доволі високу ліквідність, а тому об'єднуються в грошовий агрегат.

Слід зауважити, що думки економістів відносно грошових агрегатів не збігаються. Одні з них вважають, що жоден із традиційних грошових агрегатів не є оптимальним як з точки зору теорії, так і економічної політики. Пояснюється це тим, що грошові агрегати М1 і М2 та інші є довільно вибраними з деякого континууму (сукупності) ліквідності. При цьому прихильники такої концепції висувають твердження, що замість довільної системи грошових агрегатів доцільно створити загальний агрегат усіх ліквідних активів.

Переважна більшість економістів відносять грошовий агрегат М2 до стандартних показників, який може бути вагомим інститутом грошово-кредитної політики. На наш погляд, заслуговує на увагу застосовувана у США система міри грошей, яка включає в себе: найвужчу міру грошей (М1), призначену охоплювати баланси, які звичайно використовуються у платежах для купівлі товарів і послуг, тобто, активи, які передбачені для утримання, головним чином, обслуговування поточних операцій. Таким чином, М1 складається з валюти, дорожніх чеків, поточних рахунків і рахунків, на які нараховуються проценти з необмеженим правом видавати чеки. Ця міра і більш ширші виключають баланси, утримувані урядом США, а також іноземними урядами та офіційними установами, оскільки сума цих балансів не пов’язана з розміром витрат і поточних операцій, наприклад, у США; дещо ширша міра грошей (М2) охоплює, крім М1, і фінансові активи, які мають надзвичайну ліквідність, що піддаються конвертації у баланси поточних операцій з відносною легкістю, або ж такі, що мають обмежений ступінь використання безпосередньо у поточних операціях, або ж такі, чиї номінальні вартості здебільшого фіксовані. Ця міра залучає до себе різноманітні рахунки та Інструменти: термінові рахунки грошових ринків, що пропонуються депозитними установами, депозити приватного сектору, рахунки громадян в євродоларах, що мають бути сплачені через добу, угоди про купівлю цінних паперів з наступним їх викупом через добу, випущені банками, а також акції деяких фондів грошових ринків. З іншого боку, ця міра не охоплює баланси, які чітко утримуються тільки для довгострокових цілей (наприклад, рахунки при виході на пенсію і рахунки Кеуха). Вилучені із М2 також деякі важливі ліквідні активи, такі як банкноти міністерства фінансів і комерційні папери, чиї номінальні вартості є ринково ризиковими; найширшою мірою запасів грошей є М3, що залучає до М2, поряд з іншими, певні ліквідні активи, які утримуються, головним чином, завдяки власникам великих активів, таких як термінові та деякі інші інструменти, через які позичаються фонди на великі суми (100 тис. дол. і більше) депозитним установам на строк, довший ніж добу, термінові євродолари на рахунках громадян США, а також акції у фондах грошових ринків, які головним чином зберігаються в установах. Позики з боку депозитних установ у цих формах представляють фонди, якими можна швидко управляти і змінювати відповідно до змін у фондових потребах при потоках кредитних та інших депозитних потоках; крім цих видів грошових запасів, які можуть виступати щорічними цілями монетарної політики, фінансовий ринок також пропонує ширший засіб або міру ліквідних активів, що поширюється на різноманітні короткотермінові ринкові інструменти: банківські акцепти, короткострокові комерційні папери, а також облігації Міністерства фінансів і Федеральної резервної системи США (ФРС), що користуються великим попитом на ринку. Строки їх погашення не перевищують дванадцяти місяців [2, с. 43].

Ця міра не є метою монетарної політики частково через те, що швидко зібрати інформацію, порівняно з грошовими заходами, не можна, а також через те, що порівняно з ними її складові менше підпадають під вплив політики ФР, а більше визначаються рішеннями позичальників за секторами ринку, де вони хочуть отримати позику.

Всі сукупності як монетарних, так і ліквідних активів, сфокусовані в активі балансового звіту клієнтів. Боргові заходи, у свою чергу, зосереджені на кредитах, виданих як позики клієнтам. У 1993 р. Комітет операцій відкритого ринку повідомив, що він контролюватиме разом з монетарними сукупностями широку міру боргу, яка включає в себе позики всіх внутрішніх нефінансових секторів федеральних, штатних і місцевих органів самоврядування, нефінансових видів бізнесу та сімей. Ця серія особливо важлива як джерело інформації про фінансові ринки і про тиски монетарної політики у період, коли грошові сукупності викривляються регулюючими змінами.

Але, враховуючи досвід роботи передових країн, слід не забувати про необхідність оптимізації готівкового обігу в Україні. Причому, головною причиною грошової емісії є перевищення грошових доходів над видатками. Паралельно у грошових витратах населення падає питома вага купівлі товарів, а тому реалізація товарів першої необхідності знижується швидше, ніж показники їх виробництва, відбувається переливання грошей у готівковий обіг, що можна пояснити такими причинами: зменшенням коштів на поточних рахунках підприємств і населення та збільшенням готівки; приховуванням доходів підприємств усіх форм власності від оподаткування; нестабільністю в економіці і платежах; незацікавленістю населення і підприємств у зберіганні грошей у банках [5, с. 89].

Повернення довіри до готівки і поліпшення готівкового обігу можливе лише за рахунок дійових заходів щодо стабілізації економіки.

Поряд з мірами щодо стабілізації економіки та розвитку промисловості необхідно жорстко обмежити грошовий обіг. Національний банк України вживає дійові заходи відносно організації роботи з готівковим обігом національної валюти як законного платіжного засобу на території України. Готівка у національній валюті є законним платіжним засобом на території України і не може бути об'єктом купівлі-продажу.

Національний банк України, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг та структуру готівкової маси в обігу на підставі головних напрямів грошово-кредитної політики. Установи банків відповідно до вказівок Національного банку здійснюють прогнозування готівкового обігу.

Національний банк для визначення грошової маси або грошей увів грошові агрегати M0, M1, M2. Відповідно грошові агрегати включають у себе: М0 — це гроші в обігу, готівкові кошти в залишках кас та ювілейні монети; М1 — це гроші, визначені в агрегаті М0 та кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності й фізичних осіб з нарахованими процентами за ними; М2 — це гроші, визначені агрегатом М1 та строкові кошти (депозити) і кошти до запитання в іноземній валюті; М3 — це гроші, визначені в агрегаті М2 та кошти і вкладення в цінних паперах.

Важливою умовою функціонування господарського механізму, що покликана забезпечити прискорення економічного розвитку суспільства, є стійкість готівковою обігу при збалансуванні платоспроможного попиту населення та пропозиції товарів і послуг. Усе це обумовлює такі основні завдання установ банків у роботі з готівковим обігом: безумовне виконання законодавчих та нормативних актів вищих органів влади та управління і національного банку з питань регулювання обсягу та структури готівкової маси в обігу; аналіз сукупних оцінок стану збалансованості грошових доходів і витрат населення та вироблення на цій підставі узгодженої економічної політики при регулюванні доходів населення, розвитку нетрадиційних каналів їх використання, реалізації соціальних програм поліпшення життя населення; раціональна організація готівкового обігу, всебічний розвиток і впровадження нових форм безготівкових розрахунків, якнайшвидше залучення готівки до кас банків; вирішення питань кредитування народного господарства й організації розрахунків, виходячи з інтересів подальшого зміцнення готівкового обігу — економне витрачання кредитних ресурсів і підвищення ефективності використання кредиту, додержання таких основних принципів кредиту, як цільовий характер, строковість і повернення, забезпеченість товарно-матеріальними цінностями; суворе обмеження емісії вимогами зростання обсягу готівки; своєчасна видача готівки підприємствам, об'єднанням, організаціям і установам для виплати заробітної плати, оплати праці у сільськогосподарських підприємствах та на інші цілі; здійснення контролю за економним витрачанням готівкових коштів у господарстві, а також витрачання коштів за цільовим призначенням; суворе дотримання встановленого порядку касової та емісійної роботи [4, с. 27].

Вирішення цих питань можливе лише при чіткому прогнозуванні готівкового обігу через визначення головних напрямів державної грошово-кредитної політики, прогнозних розрахунків балансу грошових доходів і витрат населення та готівкового обігу. Показники балансу використовуються для складання прогнозних розрахунків касових оборотів готівки. Прогноз розрахунків касових оборотів розробляється на підставі планів чи прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням грошово-кредитної політики. Розраховуються обсяг і джерела надходжень готівки до кас банків, розміри і цільове спрямування видач готівки з кас банків, випуску грошей або вилучення їх з обігу в цілому в державі, в областях, містах та районах на кожний квартал.

Основними завданнями Національного банку України щодо валютної політики є: забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні; продовження забезпечення процесу дедоларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті; забезпечення золотовалютних резервів в обсязі не менше ніж фінансування імпорту протягом двох місяців; забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи через збалансованість платіжного балансу, гармонізацію інтересів експортерів та імпортерів; здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів; удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентами і нерезидентами України в національну економіку [5, с. 12].

Політика у сфері управління готівковим обігом має спрямовуватись на повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці та ефективне її використання в економічних процесах, посилення контролю за готівковими розрахунками між суб'єктами господарювання та децентралізацію випуску готівки в обіг і вдосконалення організації роботи з готівкою в територіальних управліннях Національного банку України через запровадження сучасних методів і технологій на основі використання високошвидкісних систем обробки готівки.

2. Доходи та витрати населення як складові балансу та їх роль у визначенні грошового обігу

Доходи населення -- як їх загальний обсяг, так і рівень -- являють собою вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного продукту, а отже, національного доходу та національного багатства країни. Безперервність процесу «виробництво -- споживання -- виробництво» зумовлюється, з одного боку, виробництвом продукції, що за структурою та якістю відповідає потребам населення, а з іншого -- наявністю у відповідних категорій населення достатніх доходів для придбання цієї продукції за цінами, що дозволяють виробникам працювати з рівнем прибутковості не нижчим за середній. Як відомо, зниження цього рівня зменшує конкурентоспроможність виробника і здебільшого призводить до його банкрутства. Додатковий прибуток за перевищення середнього рівня прибутковості окремим виробником підлягає перерозподілу. Такий перерозподіл згідно з податковим законодавством має на меті забезпечити значну частку загальнодержавних потреб. Але зрозуміло, що в цьому разі не йдеться про вирівнювання доходів того чи іншого підприємства і доходів його працівників, а про забезпечення загальносоціальних потреб суспільства, насамперед за рахунок тих його осіб, які в змозі працювати ефективніше, ніж інші. У такому напрямку діють податкові системи переважної більшості розвинених країн світу, де застосовується прогресивна система оподаткування [6, с. 16].

Отже, доходи окремих фізичних осіб (населення) необхідно розглядати з урахуванням розміру сплачуваних податків. Доходи окремих категорій населення істотно різні за структурою, що впливає як на рівень цих доходів, так і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:

1) вік та стать, які визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно -- й одержання доходу;

2) робота за наймом чи у власному бізнесі;

3) схильність до ризику.

Зрозуміло, що ці три чинники взаємозв'язані, але можна відзначити і їх вплив окремо на складові доходу, які можуть бути об'єднані в такі збільшені групи:

1) зарплата;

2) дохід від підприємницької діяльності, який лишається в розпорядженні того, хто одночасно є власником капіталу та працівником фірми (включаючи фермерів);

3) дохід особи як власника капіталу, що вкладений у цінні папери, нерухомість, землю чи відповідні фонди (пенсійний, страховий і т. ін.);

4) доходи окремих осіб за рахунок виплат з державного бюджету (студенти, пенсіонери, інваліди та інші);

5) інші доходи.

Заробітна плата -- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (наймач) виплачує працівникові за виконану роботу.

Номінальна заробітна плата -- сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану працівником роботу. Заробітна плата нараховується згідно з установленими нормами оплати праці -- ставками, окладами, іншими чинними формами та системами.

Залежно від складових частин виокремлюють:

валову заробітну плату (брутто);

чисту заробітну плату (нетто), тобто за відкиданням обов’язкових податків.

Не цитуючи Інструкції про склад коштів, спрямованих на споживання, яка затверджена наказом Мінстату України за № 150 від 27. 06. 94, достатньо зауважити, що перші 4 наведені групи доходів утворюють фонд споживання, який являє собою головну складову сукупного оподаткованого доходу для нарахування прибуткового податку.

Окремо слід спинитися на останньому пункті цієї структури «Інші доходи». До нього будуть віднесені доходи, які одержуються здебільшого поза контролем з боку держави та податкових служб. Тому, якщо перші 4 складові можуть бути доволі точно розраховані на підставі бухгалтерських та статистичних звітів, то «Інші доходи» обчислюються з допомогою статистичних оцінок та з використанням спеціальних методик для виконання відповідних розрахунків. Це оцінка доходів від незаконної підприємницької діяльності та доходів, одержаних злочинним шляхом. В умовах перехідної економіки, за недосконалості законів та слабкості виконавчих державних структур, ця частина доходів в Україні, за різними оцінками, коливається в межах 30--50% від загальної суми доходів населення, що значно перевищує 10--12%, притаманних розвиненим країнам [1, с. 25].

Під час розрахунку територіального балансу доходів та витрат населення обчислюють:

первинний дохід у розрахунку на годувальника в поточних та незмінних цінах;

наявний факторний дохід на душу населення в поточних та незмінних цінах;

сукупний дохід на душу населення та домогосподарство.

Первинний дохід -- це дохід від прямої участі у виробництві чи наданні послуг, і його розрахунок має сенс лише щодо тих членів домогосподарства, які працюють. Наявний факторний дохід -- це дохід з урахуванням розрахунків з держбюджетом: сплати податків та надходження з бюджету у вигляді прямої допомоги та пільгових послуг. Показник сукупного доходу являє собою суму всіх доходів, одержаних членами домогосподарства. Діленням цього показника на кількість членів домогосподарства визначають середньодушовий сукупний дохід.

В умовах ринкової економіки одержання будь-яких доходів пов’язане з результатами діяльності -- чи підприємницької структури, чи держави, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане з іншим чинником -- ризиком. Рівень ризику, а отже, і стабільність (гарантія) отримання доходів, змінюється від першої складової до п’ятої. Отже, прогнозуючи доходи певних категорій населення, слід обов’язково враховувати вплив фактора ризику.

Рівень доходів окремих категорій населення для реалізації їх функцій із забезпечення процесу відтворення національного продукту залежить від його грошового (номінального) вираження та рівня цін, який впливає на можливість придбати за ці гроші певну кількість (обсяг) товарів та послуг. У свою чергу, рівень номінальних доходів перебуває під впливом кількісного та якісного факторів: загального обсягу доходів, одержаних певною структурою, та ефективності праці тих, хто працює в цій структурі. Причому йдеться не про ефективність праці окремих працівників, (вона буде врахована при оплаті праці цих працівників), а про ефективність праці колективу працівників, склад і кількість яких визначають розмір одержаного доходу, причому останній буде серед них і розподілений [3, с. 122].

Під споживанням розуміють використання товарів та послуг для задоволення індивідуальних та колективних потреб. Розрізняють виробниче, або споживання засобів виробництва для виготовлення певного продукту та невиробниче споживання, більшу частину якого становить особисте споживання -- використання людиною виробленого продукту для забезпечення своєї життєдіяльності.

Особисте споживання виконує економічні та соціальні функції. Економічні функції полягають у відтворенні потреб, регулюванні обсягу та структури виробництва, відтворенні робочої сили; вони є критерієм реалізації суспільного продукту.

Соціальні функції полягають у підвищенні матеріального добробуту населення, формуванні всебічно розвиненої особистості.

На макроекономічному рівні враховується необхідність узгодження реалій сьогодення стосовно організації виробничих сил, реалізації складових ВВП, у тому числі фонду споживання.

Досвід розвинених країн свідчить, що ринкова економіка досягає розвитку, коли вона спирається на масове споживання, перетворення особистого кінцевого споживання на визначальний елемент ВВП.

У ході аналізу споживання використовують такі групування:

1. За матеріальним складом і формою виявлення благ та послуг:

а) матеріальні продукти (продовольчі, непродовольчі товари, матеріальне споживання в закладах культурно-побутового та соціального обслуговування населення, електроенергія, водо-, газопостачання і теплофікація та ін.);

б) матеріальні послуги -- послуги, які створені у сфері матеріального виробництва (оплата виготовлення, ремонту та монтажу споживчих товарів, які оплачуються населенням, утримання та поточний ремонт квартир, обслуговування транспортом і зв’язком, хімчистка);

в) нематеріальні послуги (без зношення житла);

г) послуги в цілому (б + в);

д) зношення житла;

е) загальне споживання населення (а + г + д).

2. за джерелами фінансування:

а) споживання за рахунок особистих доходів (споживання закуплених благ та послуг, включаючи споживання продукції власного виробництва);

б) безоплатне споживання за рахунок суспільних фондів у формі медичного обслуговування, освіти, обслуговування в яслах, дитячих садках, а також у вигляді суспільних дотацій при купівлі медикаментів, харчуванні на підприємствах, користуванні житлом;

в) загальне споживання населенням (а + б).

3. за призначенням матеріальних благ та послуг:

продовольчі товари; напої і тютюнові вироби; взуття та одяг; споживання житла; паливо, освітлення, вода, газ; предмети та послуги для домашнього господарства (побутові товари довгострокового користування, посуд, дрібний домашній інвентар); послуги охорони здоров’я та особиста гігієна; послуги транспорту та зв’язку; послуги освіти, культури, спорту та відпочинку; інші матеріальні блага та послуги [2, с. 44].

4. за головними каналами надходження:

роздрібна торгівля, включаючи масове харчування, міські ринки; підприємства, які надають матеріальні послуги; підприємства, які надають нематеріальні послуги; бюджетні та інші установи; зношення житла; споживання продукції власного виробництва.

Використовують також інші групування стосовно суб'єктів споживання. Тут слід мати на увазі ознаки, які визначають рівень, структуру споживання та його джерела, тобто:

соціальну належність населення;

рівень матеріального добробуту населення, який визначається рівнем середньодушового доходу в сім'ї;

територію проживання.

Ураховуючи характер, особливості зміни споживання в перелічених групах у статиці та динаміці, можна встановити закономірності зміни споживання під впливом основних факторів, а також структурні зміни у фонді споживання.

Особливе місце посідає аналіз споживання в натуральній формі як сукупності певних властивостей продукту, завдяки яким він задовольняє ту чи іншу потребу людей. Вирізняють групи натуральних показників споживання, що характеризують такі його аспекти:

1) споживання в натуральних одиницях вимірювання. Вони охоплюють споживання основних продуктів харчування, текстильних товарів та взуття і розраховуються на основі матеріальних натуральних балансів (м'яса, молока, картоплі, тканин, взуття тощо).

2) вміст поживних речовин (білків, жирів, вуглеводнів, калорійність харчування. Ідеться про щоденне середнє споживання речовин, які містяться в окремих видах продуктів харчування);

3) дані про наявність товарів довгострокового користування. Їх отримують шляхом поточного обліку купівлі товарів та оцінки їх вибуття. Використовують також дані вибіркових бюджетних обстежень населення;

4) фізичний обсяг та рівень споживання послуг.

Для аналізу у вартісному вираженні споживання оцінюють у поточних та незмінних цінах. Оцінюючи споживання, застосовують ціни, за якими населення придбало матеріальні блага і послуги: у разі купівлі в роздрібній торгівлі -- роздрібні ціни, на ринку -- ринкові ціни. Оцінюючи натуральні надходження, використовують роздрібні ціни, а також ціни виробництва; під час вимірювання динаміки фізичного обсягу споживання -- незмінні ціни, тобто ціни певного року [4, с. 30].

Висновки

Національний банк України, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг та структуру готівкової маси в обігу на підставі головних напрямів грошово-кредитної політики. Установи банків відповідно до вказівок Національного банку здійснюють прогнозування готівкового обігу.

Політика у сфері управління готівковим обігом має спрямовуватись на повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці та ефективне її використання в економічних процесах, посилення контролю за готівковими розрахунками між суб'єктами господарювання та децентралізацію випуску готівки в обіг і вдосконалення організації роботи з готівкою в територіальних управліннях Національного банку України через запровадження сучасних методів і технологій на основі використання високошвидкісних систем обробки готівки.

Список використаних джерел

1. Артус М. М. Гроші та кредит. -- К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2004. -- 162 с.

2. Гриньова В. М., Проскура О. Ю. Гроші і кредит. -- Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. -- 207с.

3. Івасів Б.С. Гроші та кредит. -- Т.: Карт-бланш, 2005. -- 528 с.

4. Колодізєв О.М., Яременко О. Р. Гроші та кредит. -- Х.: ВД «Інжек», 2006. -- 156 с.

5. Полтавець Л. Т., Проша С. Ф. Гроші та кредит. -- К.: КНУБА, 2003. -- 70 с.

6. Розмарина А. Л. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин. -- О.: ТЭС, 2004. -- 109 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой