Організація здійснення операцій підприємства при експорті

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: ///

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Організація здійснення операцій підприємства при експорті» (на матеріалах ТОВ «Агроекспорт»)

Київ — 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЕКСПОРТІ

1.1 Форми зовнішньо-торгівельної комерційної діяльності торгово-посередницьких підприємств

1.2 Особливості митного режиму експорту в Україні

1.3 Основні форми базисних умов поставки товарів та розрахунків при експорті у зовнішньоекономічній торгівлі

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «АГРОЕКСПОРТ» ЗА 2008 — 2010 РР

2.1 Основні характеристики діяльності ТОВ «Агроекспорт»

2.2 Стан та динаміку ринку експорту соєвих бобів з України

2.3 Аналіз організації здійснення операцій ТОВ «Агроекспорт» при Експорті

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «АГРОЕКСПОРТ»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В зв’язку з вступом у 2008 році України в СОТ та прийняттям Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 року N 250-VI, Указом Президента України від 05. 08. 2008 N 686/2008 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 10 лютого 1996 року N 124» режим індикативного обмеження цін в зовнішньоекономічній діяльності скасований.

Таким чином, з 15 серпня 2008 року Україна в зовнішньоекономічній діяльності вступила в нову фазу регулювання цін в ЗЕД кон’юнктурою попиту та пропозиції вільного світового торгового ринку.

Предметом курсової роботи є - дослідження зовнішньоекономічних операцій експорту товарів між українськими та турецькими суб'єктами підприємницької діяльності (на прикладі експорту соєвих бобів, на які пропонується введення обмежувальних ставок вивізного експортного мита) після фактичного вступу України в СОТ.

Об'єктом дослідження курсової роботи є - українське підприємство ТОВ «Агроекспорт» (м. Київ) та його комісійні експортні операції з комісійним посередником-нерезидентом при поставці соєвих бобів з України в Турцію.

Мета курсової роботи — аналіз організації комісійної зовнішньоекономічної експортної угоди, а також аналіз доцільності та ефективності експорту соєвих бобів із України у Турцію у 2011- 2012 рр. в умовах введення експортного мита на соєві боби.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЕКСПОРТІ

1.1 Форми зовнішньо-торгівельної комерційної діяльності торгово-посередницьких підприємств

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - це складна сукупність управлінських відносин, що виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку з плануванням, організацією, керівництвом і контролем виконання конкретних міжнародних ділових операцій на різноманітних рівнях управління бізнесом, головним чином на підприємствах [44].

Виділити в чистому вигляді менеджмент зовнішньоекономічної діяльності із загального функціонування підприємства неможливо, оскільки плани зовнішньоекономічної діяльності органічно пов’язані з планами випуску продукції на внутрішньому ринку. Тому для аналізу ефективності зовнішньоекономічних операцій на підприємстві аналізується його загальний фінансово-економічний стан, відносний обсяг зовнішньоекономічних операцій та оцінка ефекту підвищення (зниження) структурної долі зовнішньоекономічних операцій в діяльності підприємства.

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) пов’язаний із застосуванням загальних ідей і концепцій менеджменту у всіх формах зовнішньоекономічної діяльності (експорті й імпорті товарів і послуг, лізингових операціях, прямому інвестуванні і т.д.).

Комерційна діяльність зовнішньоекономічних посередників — це підприємницька діяльність у сфері торгівлі, посередництва, товарно-грошових і суто фінансових операціях, направлена на отримання комерційного прибутку. Поняття комерційна діяльність ширше за поняття торгова діяльність і містить у собі економічний зміст відносин товаровиробників та товарообміну, регульованих у законодавчому порядку [38].

При плануванні комерційної діяльності важливо передбачити вплив комерційного ризику. Для того, щоб ризик був «зважений», необхідно використати максимально можливий обсяг інформації: всебічний аналіз комерційної діяльності, фінансових результатів, ефективності партнерських зв’язків, всебічне дослідження ринку, ретельний підбор персоналу.

Робота комерційної організації в сфері товарного обігу оцінюється за допомогою різних показників: об'єкт реалізації товарів, рівень витрат обігу, показники товарооборотності, показники прибутку. Тому націленість комерційного підприємства на досягнення в кінцевому результаті прибутку є одним з основних принципів комерційної діяльності.

Управління комерційною діяльністю торговельного підприємства включає на кожному етапі комерційної діяльності:

- оцінку стану справ у поточний період (ситуаційний аналіз);

- визначення напрямку розвитку бізнесу (постановка завдань);

- складання плану досягнення поставлених цілей (стратегічне правління, планування);

- організація заходів щодо виконання плану (етап організації);

- перевірка досягнутих результатів, а у випадку їх відсутності з’ясування причин (контроль).

Під класичними торговельно-посередницькими операціями розуміють операції, пов’язані з купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-резидента незалежним від нього торговельним посередником (резидентом чи нерезидентом) на основі угоди або доручення.

Торговельне посередництво — це досить широке поняття, що охоплює чимале коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і укладання угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування.

До торговельно-посередницьких фірм належать фірми, що з юридичного і господарського погляду не залежать від виробника або споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.

Як правило, торговельно-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар.

Використання торговельних фірм дає певні переваги [45]:

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає якихось значних коштів в організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що торговельно-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов’язаних із реалізацією товару (доставляння, сортування, упаковування), пристосовуючись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торговельно-посередницьких фірм на основі короткострокового і середньострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв’язки торговельно-посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.

4. Нарешті, ринки деяких товарів цілком монополізовані торговельними посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і недоступні для прямих контактів із споживачами.

Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.

Торговельно-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з перепродажу; комісійні; агентські; брокерські.

Операції з перепродажу здійснюються торговельним посередником від свого імені і за свій рахунок. Тут торговельний посередник є стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.

До першого виду належать операції, коли торговельний посередник відносно експортера є покупцем. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною. Термінологія, що стосується таких посередників, різна:

— Merchant — Англія, США;

— Handler — ФРН;

— Stockholder — ринок чорних металів Англії;

— Operator — торговці цукром на Нью-йоркській біржі;

— Dealer — торговці какао на Лондонській біржі;

— Principal — торговці кольоровими металами.

Другий вид операцій — коли експортер і торговельний посередник підписали договір про продаж товарів на певній території, у конкретний термін (вказуються й інші деталі) згідно з договором. Термінологія торговців за цим договором також різна:

— Distributor — США, Англія;

— Vertragshandler — ФРН.

Отже, посередництво згідно з договором полягає в просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому торговець зобов’язаний дотримуватися певних умов експортера.

Комісійні операції - це укладення однією стороною (комісіонером), за дорученням другої сторони (комітента), угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. Комісіонер не купує товару (він залишається власністю експортера — комітента). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.

Якщо покупець не може розплатитися з комісіонером, то в комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере (del credere). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна або мінімальна), а також термін передання грошей комісіонером комітентові.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю в країні експортера товарів, то він називається індентом (indent). Він може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, або відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнанту, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується у разі слабкого освоєння ринку або при поставці нових товарів чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений. Це зручна форма торгівлі, що дає змогу ознайомитися з товаром і вибрати потрібний.

Агентські операції - це доручення однієї сторони, що називається принципалом, другій стороні, яка іменується агентом, здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (комісіонер діє від свого імені) на визначеній території. Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговельному реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам не є стороною, тобто контракт про купівлю не укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англії і США — це агент і принципал, у ФРН, Японії - торговельний представник, у Скандинавських країнах — агент і підприємець, у Латинській Америці - повірений і довіритель. Плутанина полягає в тому, що в Англії і США під агентством часто розуміють усі види посередництва.

Брокерські операції - це встановлення через посередника-брокера (англ. broker, франц. courtier, нім. makler) контактів між продавцем і покупцем (а також між страховиком і страхувальником, судновласником і фрахтувальником). Брокер не є стороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов’язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває в договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.

Крім головної функції - знайти покупця для продавця або, навпаки, продавця для покупця — брокер виконує певні додаткові функції. Зокрема, він здійснює:

— контроль за виконанням контракту і пред’явленням рекламацій;

— іноді бере на себе обов’язки делькредере;

— підбір партії товару визначеного асортименту;

— збір інформації про стан ринку.

Брокер одержує винагороду, що називається брокередж (brokerage англ.), куртаж (courtage франц.), провізіон (provision нім.). Розмір цієї винагороди за товарними операціями коливається від 0,25 до 2−3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони або приймати від іншої сторони комісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередниками можуть бути два брокери — один за дорученням продавця, другий — за домовленістю покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового або аукціонного.

Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торговельно-посередницьких фірм: торговельні; комісійні; агентські; брокерські; фектори (factory).

Торговельні фірми найчастіше здійснюють операції за свій рахунок і від свого імені. Вони, як правило, підтримують тривалі відносини з постачальниками. Види торговельних фірм:

— торговельні доми (merchant hauses) закуповують товари у виробників або купують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;

— експортні фірми (export firms) закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродують за кордоном, іноді виконуючи і комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні - широка номенклатура товарів;

— імпортні фірми (import merchants) закуповують за свій рахунок за кордоном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, здебільшого сировинних або продовольчих; здійснюють сортування, упаковування; мають великий досвід, що дає їм можливість конкурувати з іншими фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або на біржах і аукціонах.

Комісійні фірми, їх основні види:

— комісійні експортні фірми — представники продавця або покупця. Відповідають за: 1) своєчасність поставки товарів; 2) транспортування; 3) документальне оформлення угоди; 4) страхування; 5) технічне обслуговування (іноді). Можуть виконувати й обов’язки типу індента. Різновид таких фірм — конфірмаційні доми (confirming hauses), що беруть на себе ризик щодо кредитів, які вони від імені виробника надають покупцю;

— комісійні імпортні фірми — представники покупців своєї країни. Вони розміщують замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того, можуть надавати й інші послуги — досліджувати кон’юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товару тощо.

Агентські фірми тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом. Вони поділяються на експортних і закордонних агентів.

Брокерські фірми найбільшого розвитку набули в Англії. Це великі компанії, спеціалісти цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв’язки з великими банками, що дає змогу їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.

1.2 Особливості митного режиму експорту в Україні

Митний Кодекс України [1] класифікує операції митної переробки зовнішньоекономічних вантажів та послуг як митні режими. Митний режим — це сукупність положень, що визначають статус товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон України для митних цілей.

Рис. 1.1. Митні режими в Україні [1]

З позицій митної логістики (або логістизації митної переробки вантажів), усі митні режими класифікуються за такими суттєвими ознаками (див. табл.1. 1):

Декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Таблиця 1.1 Класифікація митних режимів [41]

Статтею 187 «Регулювання питань, пов’язаних із застосуванням митних режимів» Митного Кодексу України основні характеристики митного режиму «експорт» визначені наступним чином [1]:

1. Експорт — це митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

2. Вивезення товарів за межі митної території України в режимі експорту передбачає:

а) подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України;

б) сплату податків і зборів, встановлених на експорт товарів;

в) дотримання експортером вимог, передбачених законом.

До бізнес-процесів при експорті продукції, які планує та виконує підприємство, відносяться наступні [38]:

1. Реєстрація підприємства як суб'єкта ЗЕД в Дежмитслужбі України;

2. Отримання в Національному банку України ліцензії на експорт по контракту;

3. Сплата вивізного мита (експортного мита) та митних зборів;

4. Отримання бюджетного відшкодування ПДВ чи оформлення податкового кредиту на суму, яка відповідає митній сумі партії експортовані товарів.

Відповідно до статей 45, 91 Митного кодексу України з метою прискорення митного оформлення товарів і транспортних засобів, та удосконалення системи ведення митними органами обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Держмитслужбою України введений «Порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах України «[13]:

1. Суб`єкт ЗЕД при необхідності здійснити митне оформлення товарів має звернутись до моменту їх митного оформлення до митного органу за місцем свого розташування і стати на облік.

На облік в митних органах можуть стати суб`єкти ЗЕД незалежно від форми власності, які пройшли в установленому порядку державну реєстрацію.

2. Виходячи із виробничої або комерційної необхідності (наявність виробничих потужностей, складських приміщень, відсутність в зоні діяльності митниці за місцем розташування необхідної для забезпечення виробництва транспортної інфраструктури та т.п.), суб'єкт ЗЕД може перебувати на обліку в іншому митному органі, поза місцем свого розташування. При цьому повторне подання документів, передбачених цим Порядком, не вимагається. Дозвіл на взяття на облік поза місцем свого розташування надається Державною митною службою України за результатами розгляду звернення суб'єкта ЗЕД.

3. Для взяття на облік суб`єкта ЗЕД керівникові або уповноваженій ним особі потрібно подати митному органу, у регіоні діяльності якого він розташований:

— копії документів згідно з додатком до Порядку [13];

— три примірники облікової картки (за формою, наведеною у додатку 2 [13]);

— два примірники опису поданих документів;

— електронну копію облікової картки.

4. У разі прийняття облікової картки працівником відділу статистики їй присвоюється обліковий номер та здійснюється запис у журналі обліку.

Номер облікової картки — двадцятидвозначний цифровий код, у якому:

а) для суб`єктів ЗЕД, включених до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів:

— перші три знаки — код митного органу, у якому перебуває на обліку суб`єкт ЗЕД;

— останні дев`ятнадцять знаків — ідентифікаційний номер особи, який формується за схемою, наведеною в додатку 1 до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09. 07. 97 № 307 (зі змінами та доповненнями)[ ];

5. Примірники облікової картки розподіляються таким чином:

— перший примірник разом з описом та копіями поданих для проведення обліку документів залишається в справах відділу статистики;

— другий примірник разом з описом передається до вантажного відділу (на митний пост, до пункту оформлення, тощо), у зоні діяльності якого розташований суб`єкт ЗЕД;

— третій примірник віддається заявникові як свідоцтво про взяття на облік у митних органах.

6. Суб`єкти ЗЕД, зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) для реєстрації надають наступні документи:

а) Завірені у встановленому порядку копії установчих документів:

— статуту підприємства (якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційної форми суб`єкта підприємництва);

— для суб`єкта ЗЕД — відокремленого підрозділу: положення про філію, затверджену юридичною особою — головним підприємством.

— для бюджетних установ: положення (за наявності).

б) Завірені у встановленому порядку копії наступних документів.

— Свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, міській міст Києва і Севастополя державній адміністрації за його місцезнаходженням.

— Свідоцтва про реєстрацію суб`єкта ЗЕД як платника податку на додану вартість (форма № 2-Р) відповідно до Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01. 03. 2000 № 79 (із змінами і доповненнями), або заява за підписами керівника підприємства та головного бухгалтера про те, що суб`єкт ЗЕД не є платником ПДВ.

— Довідки уповноваженого банку про наявність рахунків.

— Паспортів (сторінок, які містять фотографію особи, назву органу, що видав паспорт) керівника підприємства, головного бухгалтера, осіб, уповноважених на роботу з митним органом.

— Наказу (розпорядження) по підприємству про призначення працівників, відповідальних за роботу з митницею, із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові та наведенням зразків підписів і печаток, які використовуватимуться при оформленні документів у митних органах.

— Зразків підписів і печаток, які використовуватимуться при оформленні документів у митних органах.

— Документів щодо права власності (володіння, користування, у тому числі договори оренди) на приміщення за місцезнаходженням.

Згідно «Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями» Національний банк України визначив порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій Національного банку України на перевищення цих строків [ ]:

1. За наявності кількох документів з різними датами підписання з метою контролю за дотриманням резидентом законодавчо встановлених строків розрахунків використовується той з документів, який підтверджує фактичне виконання робіт або надання (отримання) послуг згідно з усіма умовами, передбаченими договором, і який підписаний раніше.

2. Якщо договір передбачає поставку товару (об'єкта лізингу), здійснення платежу в кілька етапів, то банк здійснює контроль за строками розрахунків за експортними операціями окремо за кожним фактом здійснення поставки товару (об'єкта лізингу), а за імпортними операціями — окремо за кожним фактом здійснення платежу.

3. Перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями резидентів дозволяється виключно за наявності ліцензії.

Обов’язковою умовою для отримання ліцензії є наявність остаточного висновку Державної податкової адміністрації України про можливість продовження цих строків за зовнішньоекономічними договорами резидентів, визначеними статтею 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» [10]. Без виконання зазначеної умови клопотання про отримання ліцензії Національний банк України не розглядатиме.

4. Експортна, імпортна та лізингова операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов’язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов’язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання тощо.

5. Підставою для зняття банком з контролю експортної, імпортної та лізингової операцій резидента за умови надання останнім документів, що необхідні банку для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями цього резидента, крім підстав, передбачених іншими розділами цієї Інструкції, може бути:

— копія оформленої ВМД, засвідчена в порядку, установленому Положенням про вантажну митну декларацію [12];

— письмове повідомлення податкового органу про відсутність порушень законодавчо встановлених строків розрахунків за операціями резидента, про які банком надавалася інформація цьому податковому органу. Зазначене повідомлення має бути засвідчене підписом керівника (заступника керівника) податкового органу.

9. Ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операціями надаються центральним апаратом Національного банку України (далі - центральний апарат).

10. Для отримання ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операціями резидент має подати до центрального апарату такі документи:

— заяву за встановленою формою;

— висновок, зазначений в абзаці другому пункту 1.5 Інструкції [12];

— копію договору з нерезидентом, який має містити повну адресу та банківські реквізити контрагентів;

— копію ВМД;

— копії документів, що засвідчують дату здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента, або здійснення банком платежу на користь нерезидента при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива (при імпортних або лізингових операціях, якщо лізингоодержувачем є резидент);

— копію висновку Міністерства економіки України щодо віднесення договору до видів, визначених у статті 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

11. Ліцензія оформляється на бланку Національного банку України (додатки 2 — 5) у двох примірниках, один з яких (після оплати послуг за надання ліцензії) надсилається резиденту поштою або передається уповноваженій резидентом особі під розпис, другий — береться на окремий облік центральним апаратом. Ліцензії за операціями на суму до 100 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті підписує директор Департаменту валютного контролю та ліцензування, а на суму понад 100 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті - заступник Голови Національного банку України.

Згідно «Інструкції про порядок здійснення розрахунків з Державним бюджетом України за митом, податком на додану вартість, акцизним збором та іншими платежами, доходами і зборами» [16] суб'єкти ЗЕД сплачують при митному оформленні платежі, справляння та вилучення яких передбачено Митним кодексом України [ ] та Податковим Кодексом України [ ] та іншими нормативно-правовими актами:

1. Мито, податок на додану вартість, акцизний збір та інші платежі і збори, не сплачені в терміни, визначені чинним законодавством України, стягуються в порядку, установленому чинним законодавством. При цьому нараховується пеня, починаючи з першого дня настання терміну погашення заборгованості по день його сплати включно, у таких розмірах:

— за митом — 0,2% за кожен день прострочення (відповідно до Закону України «Про Єдиний митний тариф»);

— за іншими платежами і зборами — відповідно до чинного законодавства.

2. Мито, податок на додану вартість, акцизний збір та інші платежі і збори сплачуються резидентами та нерезидентами — суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, фізичними особами, особами, уповноваженими на декларування, до або на момент митного оформлення.

3. Мито, податок на додану вартість, акцизний збір та інші платежі, доходи і збори перераховуються через банківські заклади на відповідні рахунки митних органів, що здійснюють митне оформлення та розпорядження майном, згідно з установленим Митним кодексом України порядком, або вносяться готівкою в касу митного органу суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Випуск товарів та майна здійснюється митними органами після сплати всіх належних митних та інших платежів та зборів, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

4. Сума надмірно стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення.

Суми надміру стягнених податку на додану вартість, акцизного збору та інших платежів і зборів підлягають поверненню власникові відповідно до чинного законодавства на його вимогу протягом трьох років з моменту митного оформлення.

торгівельний зовнішньоекономічний експорт соєвий

1.3 Основні форми базисних умов поставки товарів та розрахунків при експорті у зовнішньоекономічній торгівлі

Міжнародна торгівля породжує більш високі ризики для торгових партнерів у порівнянні з торгівлею усередині країни. Питання зниження ризиків при зовнішньоекономічній діяльності прямо залежить від того, які умови торгівлі передбачає зовнішньоекономічний контракт і того, наскільки ефективно сторони уміють використовувати існуючі фінансові інструменти міжнародних розрахунків [44]. Ця обставина визначає необхідність більш ретельного аналізу контракту, як базису зовнішньоторговельних відносин.

Для того, щоб визначити на якій основі будуються відносини між зовнішньоторговельними партнерами, необхідно хоча б коротко проаналізувати документ, що визначає права та обов’язки сторін, тобто контракт (договір, угода). Зовнішньоторговельний контракт [31] - це домовленість про взаємні обов’язки закордонних партнерів, де кожен берет на себе визначені зобов’язання. Метою однієї сторони при цьому є одержання товару, іншої сторони — виторгу за товар.

Форма зовнішньоторговельного контракту може носити довільний характер, однак, практика привела до необхідності дотримання деяких загальноприйнятих норм щодо змісту і форми контракту. Загальна структура зовнішньоторговельного контракту виглядає так [31]:

а) Предметом контракту може бути продаж і постачання того, чи іншого товару, передача технології і т.д. Предмет контракту варто вказати детально: вид, марка, модель. Якщо ж товар поставляється в асортименті, то усі види товару повинні бути перераховані в специфікації, прикладеної до контракту і складової його невід'ємну частину.

в) При визначенні кількості товару, у контракті встановлюються одиниці виміру. Кількість товару може бути визначене як твердо фіксованою цифрою, так і встановленням меж по кількості. Основним документом, що підтверджує якість товару, є сертифікат якості, видаваний або фірмою — виготовлювачем, або спеціальною організацією, що здійснює перевірку якості товару.

с) Термін постачання — це час, протягом якого продавець повинний передати товар покупцю. Термін постачання в контракті купівлі-продажу може бути наступним: визначений календарний день постачання; період, протягом якого повинна бути зроблена постачання; кількість днів, тижнів, місяців з моменту здійснення якої-небудь події (наприклад, з моменту підписання чи контракту через стільки-то днів після постачання попередньої партії).

д) Базисні умови контракту визначають, хто несе витрати, зв’язані з транспортуванням товару від експортера до імпортера. Ці умови називаються базисними, оскільки встановлюють базис ціни в залежності від того, включаються витрати по доставці в чи ціну ні. Базисні умови визначають основні обов’язки продавця і покупця.

Основні обов’язки продавця включають:

— поставити товар в обговорений пункт;

— повідомити покупця про відвантаження товару;

— забезпечити упакування товару;

— оплатити мита і податки по експорті;

— забезпечити на свій страх і ризик одержання експортної чи ліцензії дозволу на вивіз товару, якщо такі вимагаються;

— нести ризик і витрати до моменту надання товару в розпорядження покупця в місці, установленому базисними умовами й у термін, обумовлений у контракті.

Основні обов’язки продавця:

— прийняти товар, наданий у його розпорядження в місці й у термін, позначені в договорі, чи документи на товар і сплатити ціну товару відповідно до контракту;

— нести усі витрати і ризики, якою може піддаватися товар з дати настання терміну постачання;

— оплатити мита і податки по імпорті;

— забезпечити на свій страх і ризик одержання імпортної чи ліцензії дозвіл на ввіз товару, якщо це необхідно;

Загальний підхід до базисних умов був визначений Міжнародною Торговельною Палатою (ICC — International Chamber of Commerce) у довіднику тлумачення термінів — Інкотермс (Incoterms).

Розглянемо деякі основні варіанти базисних умов [11]:

а) EXW — «EX WORKS» (ex factory, ex plantation, ect.) «с заводу» (з підприємства, із плантації і т.д.).

Умови «із заводу» означає, що єдиним обов’язком продавця є надання товару на його підприємстві, тому що покупець несе усі витрати і відповідальність по навантаженню і доставці товару до пункту призначення.

б) CPT (CARRIAGE PAID TO (… named place of destination)

ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО (… назва місця призначення)

Термін «фрахт/перевезення оплачено до …» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов’язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Термін CPT зобов’язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися незалежно від виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.

Детально проаналізуємо основні умови терміну СРТ, який застосовується в експортних контрактах курсової роботи:

А. Обов’язки продавця

А.1. Надання товару у відповідності з договором

Продавець зобов’язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

А.2. Ліцензії, дозволи та інші формальності

Продавець зобов’язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку експортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для експорту товару.

А.3. Договори перевезення та страхування

а) Договір перевезення.

Продавець зобов’язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.

б) Договір страхування.

Немає зобов’язань.

А.4. Поставка

Продавець зобов’язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності зі статтею А. 3, а за наявності декількох перевізників — першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.

А.5. Перехід ризиків

Продавець зобов’язаний, з урахуванням положень статті Б. 5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

А.6. Розподіл витрат

Продавець зобов’язаний, з урахуванням положень статті Б. 6:

— нести усі витрати, пов’язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А. 4, а також сплатити ціну фрахту та всі інші витрати, що випливають із статті А.3 «а», включаючи витрати щодо завантаження товару та будь-які платежі за розвантаження його в місці призначення, покладені на продавця відповідно до договору перевезення;

— сплатити, коли це належить, витрати експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару та які потребуються для його транзитного перевезення через будь-яку країну у випадках, коли вони відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.

А.7. Повідомлення покупцю

Продавець зобов’язаний дати покупцю достатнє повідомлення про здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А. 4, а також будь-яке інше повідомлення, якого потребує покупець для отримання можливості вжити звичайно необхідних для одержання товару заходів.

А.8. Докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення

Продавець зобов’язаний за власний рахунок надати покупцю, якщо так прийнято, звичайний (-і) транспортний (-і) документ (-и) відповідного транспорту, щодо якого укладено договір перевезення у відповідності зі статтею А.3 (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, документ внутрішнього водного транспорту, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну, або транспортні документи змішаного перевезення).

У випадку, якщо продавець і покупець домовилися про використання засобів електронного обміну даними, згаданий вище документ може бути замінено еквівалентним електронним повідомленням (EDI-повідомленням).

А.9. Перевірка — упаковка — маркування

Продавець зобов’язаний нести витрати, пов’язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4.

Продавець зобов’язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Упаковка повинна містити належне маркування.

А. 10. Інші обов’язки

Продавець зобов’язаний на прохання, за рахунок і на ризик покупця надати йому всіляке сприяння в одержанні будь-яких документів чи еквівалентних їм електронних повідомлень (інших, ніж зазначені в статті А. 8), що видаються чи передаються у країні відправлення та/або походження товару, яких може потребувати покупець для імпорту товару і для його транзитного перевезення через будь-яку країну.

Продавець зобов’язаний забезпечити покупця, на його вимогу, інформацією, необхідною для оформлення страхування.

Б. Обов’язки покупця

Б.1. Сплата ціни

Покупець зобов’язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.

Б.2. Ліцензії, дозволи та інші формальності

Покупець зобов’язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку імпортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для імпорту товару та його транзитного перевезення через будь-яку країну.

Б.3. Договори перевезення та страхування

а) Договір перевезення.

Немає зобов’язань.

б) Договір страхування.

Немає зобов’язань.

Б.4. Прийняття поставки

Покупець зобов’язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності з статтею А. 4, та одержати товар від перевізника в названому місці.

Б.5. Перехід ризиків

Покупець зобов’язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4.

У випадку невиконання свого зобов’язання дати повідомлення у відповідності з статтею Б. 7, покупець повинен нести всі ризики втрати чи пошкодження товару від настання погодженої сторонами дати чи від дати закінчення періоду, встановленого для поставки, — але за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору.

Б.6. Розподіл витрат

Покупець зобов’язаний, з урахуванням положень статті А.3 «а», сплатити:

— всі витрати, пов’язані з товаром, з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А. 4;

— всі витрати і збори, пов’язані з товаром під час його перевезення до прибуття в узгоджене місце призначення, за винятком витрат і зборів, які відповідно до договору перевезення покладаються на продавця;

— витрати щодо розвантаження товару, за винятком витрат і зборів, які відповідно до договору перевезення покладаються на продавця;

— всі додаткові витрати внаслідок неподання покупцем повідомлення щодо товару у відповідності з статтею Б. 7, від настання узгодженої дати чи дати закінчення періоду, встановленого для відправлення товару, але за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору;

— у випадках, де це належить, — усі мита, податки й інші збори, а також витрати на виконання митних процедур, що підлягають сплаті при імпорті товару та його транзитному перевезенні через будь-яку країну, якщо вони не покладаються на продавця у складі витрат за договором перевезення.

Б.7. Повідомлення продавцю

У випадку, якщо покупець вправі визначати час відправлення товару та/або місце призначення, він зобов’язаний дати продавцю достатнє повідомлення про них.

Б. 8. Докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення

Покупець зобов’язаний прийняти транспортний документ у відповідності із статтею А. 8, якщо він відповідає умовам договору.

Б.9. Огляд товару

Покупець зобов’язаний нести витрати, пов’язані з будь-яким оглядом товару, за винятком випадків, коли такий огляд вимагається державними органами країни експорту.

Б. 10. Інші обов’язки

Покупець зобов’язаний сплатити всі витрати та збори, пов’язані з одержанням документів або еквівалентних їм електронних повідомлень, згаданих у статті А. 10, а також відшкодувати витрати, понесені продавцем у зв’язку з наданням покупцю допомоги у відповідності із згаданою статтею.

д) DDP — «DELIVERED … DUTY PAID» (named place of destination in the counrty of importation) «постачання … з оплатою мита» (назва місця призначення в країні ввозу".

Означає максимальні зобов’язання продавця, тому що усі витрати і ризики по доставці товару до місця призначення в країні покупця несе продавець.

Такі умови, як EXW і DDP передбачають максимальну відповідальність по постачанню товару з боку покупця в одному випадку, і продавця в іншому. Це дві як би протилежні умови, що не завжди зручні однієї зі сторін, тому в міжнародній практиці переважно використовуються умови, що розділяють ризик постачання, тобто проміжні між EXW і DDP.

е) Упакування і маркірування. Визначення виду упакування залежить від особливостей товару. Якість упакування визначається відповідними стандартами, технічними умовами і перерахуванням вимог. Вартість упакування частіше включається в ціну товару. Маркірування вантажу — це супровідна інформація, що містить реквізити імпортера, номер контракту, номер місця, число місць у партії та інше.

ж) В умовах транспортування звичайно обумовлюються: місце навантаження (вивантаження) товару; пункт перевалки, передачі вантажу; порядок передачі інформації про навантаження і визначення готовності транспорту до відправлення. Обмовляється також перелік необхідних при транспортуванні документів, таких як: чи коносамент накладна, рахунок-фактура, страхові документи.

з) Прийом-здача товару дає покупцю можливість розпоряджатися товаром, а продавець вважається виконавшим свої зобов’язання.

По якості прийом-здача товару виконується або на підставі документа, що підтверджує відповідність якості умовам контракту, або перевіркою якості фактично поставленого товару в місці приймання. Місце приймання може знаходитися як у країні покупця, так і в країні продавця.

В умовах прийому-здачі встановлюються також права та обов’язки сторін у випадку невідповідності якості поставленого товару умовам договору (знижки, заміна, усунення дефекту і т.д.).

і) Ціна товару — безсумнівно один з найважливіших пунктів зовнішньо торговельного контракту. У контракті вказуються: одиниця виміру, за якого встановлюється ціна, базис ціни, валюта ціни. Вибір одиниці виміру залежить від виду товару, наприклад, ціна за штуку, за вагову одиницю й ін. Сторони обмовляють, як розуміється встановлена ціна, тобто чи входять у неї витрати, зв’язані з відправленням вантажу, за тару, упакування, маркірування.

Ціна може бути виражена у валюті країни експортера, чи імпортера у валюті третьої країни. Вибір валюти ціни дуже важливий. Ціна на товар може бути установлена твердо, не передбачаючи яких-небудь змін, але можна обмовити і можливість зміни ціни на випадок зміни ринкових цін на цей товар. Ціни в контракті можуть узагалі не вказуватися, а фіксуватися лише перед постачанням конкретної партії товару.

к) При визначенні умов платежу в контракті встановлюються: валюта платежу, термін платежу, спосіб платежу і форма розрахунків.

Оплата товару також може визначатися у валюті країни експортера, чи імпортера у валюті третьої країни. Валюта платежу може не збігатися з валютою ціни товару. У цьому випадку, у контракті потрібно вказати курс, по якому валюта ціни буде переведена у валюту платежу.

Від вибору валюти платежу, як і валюти ціни, багато в чому залежить ефективність угоди. Платіжні умови контрактів із закордонними партнерами містять, як правило, різні валютні застереження, спрямовані на мінімізацію ризиків валютних утрат. Спосіб платежу визначає коли виробляється оплата товару стосовно постачання.

Форма розрахунків установлює схему і механізм здійснення самого платежу. У контракті встановлюються конкретні терміни платежу. Указівка цієї умови відповідно до законодавства є обов’язковим.

Крім того, платіжні умови контракту містять положення про порядку віднесення комісій і витрат, що виникають на етапі проведення розрахунків через банки.

л) Страхування — добровільний договір, по якому страховик на умові одержання страхової премії, якщо відбудеться страховий випадок, передбачений у цьому договорі, зобов’язується виплачувати іноземному чи місцевому страхувальнику визначену суму за товар, що поставляється.

У залежності від умов зовнішньоекономічного контракту, обов’язок страхування лежить на продавці, або на покупці. Якщо ж у договорі цей обов’язок на обговорена, то сторона, на якій лежить ризик випадкової загибелі товару в період транспортування, сама зацікавлена в його страхуванні.

У тому випадку, коли страхувати зобов’язаний продавець, він повинний надати покупцю страховий чи поліс сертифікат, як один з документів до оплати.

м) Гарантії і рекламації. Сторони погоджують гарантійний термін товару, обов’язку продавця протягом гарантійного періоду, порядок пред’явлення претензій і задоволення рекламацій (письмових претензій у відношенні якості товарів).

Гарантійний період може обчислюватися з різних дат: з дати постачання товару, з дати передачі товарів першому споживачу, з дати пуску устаткування в експлуатацію. У контракті вказується: чиїми силами буде вироблятися усунення дефекту, але в будь-якому випадку воно повинно вироблятися за рахунок продавця.

н) За допомогою штрафних санкцій покупець чи продавець прагнуть підвищити відповідальність іншої сторони за виконання своїх зобов’язань і компенсувати свої можливі втрати. Звичайно сторони заздалегідь погоджують у застереженні про штрафи і неустойки конкретну чи суму відсоток від суми контракту за кожний день прострочення чи платежу постачання.

о) Під форсом-мажором розуміються обставини нездоланної сили, тобто ті, котрі не залежать від бажання сторін, але які унеможливлюють виконання ними чи однієї з них узятих на себе зобов’язань. До обставин нездоланної сили відносяться: пожежа, стихійні лиха, воєнні дії, заборона чи експорту імпорту. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються довше погодженого терміну, то контракт може бути розірвуть.

п) Арбітраж - це порядок розгляду споровши. Цей порядок повинний вказуватися в тексті договору разом з найменуванням арбітражної організації, у якій підлягають до розгляду усі суперечки, що виникають із приводу виконання договору.

р) Крім зазначених вище основних пунктів, зовнішньоторговельні контракти часто містять пункт «Інші умови», що містить, наприклад, домовленості сторін про заборону переуступки чи прав перепродажу товарів.

У результаті, умови контракту визначають конкретну схему взаємодії торгових партнерів, тобто, з одного боку — руху товару, з іншого боку — руху грошей. Основою цієї схеми є механізм міжнародних розрахунків, що регулює сам процес торгівлі. У зв’язку з цим, розгляд різних умов і форм міжнародних розрахунків піднімає питання визначення найбільш вигідних умов з погляду фірми.

До форм розрахунків, які використовуються при експорті у міжнародній торгівлі, належать такі:

— 100%-ний авансовий платіж;

— оплата після відвантаження;

— оплата після отримання товару (торгівля по відкритому рахунку)

— документарний акредитив;

— документарне інкасо;

— міжнародний факторинг;

— міжнародний форфейтинг;

Одержання повної (100%) оплати авансом перед відвантаженням є найбільш безпечним варіантом для експортера. У цьому випадку експортер не підданий ризику відмови іноземного покупця від платежу за товар. Авансовий платіж означає також, що експортер, не надаючи покупцю товарного кредиту, не повинен сам фінансувати цей продаж, тобто вкладати грошові кошти в оборотний капітал для експортної торгівлі.

Очевидним же недоліком авансового платежу для покупця є небезпека того, що експортер не виконає доставку товарів чи вони надійдуть не в належному стані і не відповідно до вимог специфікацій. Роблячи авансовий платіж, покупець фінансує продаж за якийсь час до надходження товару в його розпорядження. У тому випадку, якщо експортер не виконає своєї частини зобов’язань за контрактом, імпортер зможе застосувати лише юридичний вплив через суд, якщо це виправдає його витрати часу, зусиль і грошей, адже судовий орган може, у тому числі, знаходитися в країні експортера чи в третій країні.

У міжнародній торгівлі широко використовується часткова передплата, при якій друга частина ціни товару оплачується за допомогою іншого методу. Цей варіант одержав поширення незважаючи на те, що стосовно залишку платежу експортер повинний погодитися на один з менш безпечних з його погляду способів платежу.

У випадку оплати після відвантаження відповідно до контракту продавець сплачує вартість товару тільки після того, як буде зроблене відвантаження. За цією схемою експортер повинний послати телеграму чи телекс покупцю, сповіщаючи його про відвантаження, і указати всі подробиці відвантаження. Після цього продавець очікує негайного виконання платежу покупцем. Якщо імпортер не виконає платіж після відвантаження, то експортер усе ще має право власності на товар, оскільки тримає в себе документи на право власності.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой