Організація і планування виробництва ячменю

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація у галузі рослинництва

1.1 Завдання та шляхи розвитку галузей рослинництва

1.2 Структура посівних площ

1.3 Система сівозмін

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика ТОВ АФ «ДЖЕРЕЛО»

2.1 Загальні відомості про підприємство

2.2 Ресурсний потенціал підприємства, його кількісна та якісна оцінка

2.3 Динаміка посівних площ та урожайності основних сільськогосподарських культур

2.4 Наявність поголів'я тварин та їх продуктивність

2.5 Виробничий напрямок та спеціалізація виробництва

2.6 Економічна оцінка діяльності підприємства

Розділ 3. Організація і планування виробництва ячменю

3.1 Аналіз ефективності виробництва продукції рослинництва

3.2 Організація виробництва ячменю

3.3 Організація реалізації ячменю

3.4 Економічна ефективність запропонованих заходів

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

урожайність ячмінь посівний

Вступ

Актуальність теми дослідження. На всіх етапах розвитку сільського господарства одним із основних напрямів є виробництво продукції рослинництва, а обґрунтування заходів щодо його стабілізації і підвищення ефективності - загальнодержавним завданням.

Актуальність проблеми ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема галузі рослинництва, за сучасних умов виходить на перше місце серед інших важливих проблем. Вирішення та реалізація проблеми — це формування реального добробуту населення країни, підвищення її продовольчої безпеки.

Виробництво рослинницької продукції є постійною задачею всіх господарюючих суб'єктів аграрного сектору та спрямоване на формування ринку продовольства. Ефективність розвитку рослинництва формується під впливом багатьох чинників, зокрема грунтово-кліматичних, технологічних, біологічних та інших, що ускладнює пошук додаткових можливостей для її підвищення.

Дослідженню проблем підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва в сільськогосподарських підприємствах в умовах ринкових перетворень присвячені наукові праці В. Я. Амбросова, В.Г. Андрійчука, В.І. Бойка, П. П. Борщевського, П.І. Гайдуцького, А. С. Даниленка, М.Я. Дем’яненка, О.Ю. Єрмакова, І.В. Коновалова, В.І. Криворучка, О. В. Крисального, М. Г. Лобаса, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, П.О. Мосіюка, О. М. Онищенка, П. Т. Саблука, П. П. Руснака, М. М. Федорова, В. К. Терещенка, О.В. Шкільова, О. М. Шпичака, В. В. Юрчишина та багатьох інших учених. Разом з тим, питання підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва й надалі залишаються недостатньо вивчені в межах окремих регіонів і сільських територій, спеціалізація яких охоплює виробництво сільськогосподарської продукції. У більшості робіт вчених, об'єктом дослідження виступає економічна ефективність сільського-подарського виробництва, а ефективність виробництва в окремих галузях, у т.ч. у рослинництві вивчається у загальному контексті. Це зумовлює необхідність вивчення окресленої проблеми, підтверджує актуальність теми курсової роботи та її народногосподарське значення.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні організації та планування продукції рослинництва (ячменю).

Досягнення мети передбачає виконання наступних завдань:

— визначити завдання та шляхи розвитку галузей рослинництва;

— дослідити структуру посівних площ;

— проаналізувати систему сівозмін;

— надати загальні відомості про підприємство;

— дослідити ресурсний потенціал підприємства, його кількісну та якісну оцінку;

— проаналізувати динаміку посівних площ та урожайності основних сільськогосподарських культур;

— дослідити наявність поголів'я тварин та їх продуктивність;

— визначити виробничий напрямок та спеціалізація виробництва;

— дати економічну оцінку діяльності підприємства;

— проаналізувати ефективність виробництва продукції рослинництва;

— дослідити організацію виробництва ячменю;

— проаналізувати організацію реалізації ячменю;

— обгрунтувати економічну ефективність запропонованих заходів.

Об'єкт дослідження — процес організації та планування виробництва продукції рослинництва (ячменю).

Предмет дослідження — теоретичні та практичні аспекти організації та планування виробництва продукції рослинництва (ячменю).

При написанні курсової роботи були використані різні методи аналізу: графічний, факторний, індексний аналізи, метод порівняння, економіко-математичні методи.

Основними джерелами інформації, які послужили для написання бакалаврської роботи були відповідні законодавчі і нормативні акти, літературні джерела, присвячені даній проблемі, річні звіти господарства, плани економічного і соціального розвитку, бухгалтерська і статистична звітність.

Розділ 1

Організація у галузі рослинництва

1.1 Завдання та шляхи розвитку галузей рослинництва

Основним завданням рільництва в цілому є виробництво конкурентноспроможної продукції для задоволення попиту в ній на внутрішньому і зовнішньому ринках країни при раціональному використанні виробничого потенціалу і збереженні довкілля, підвищення прибутковості й рентабельності галузі.

Завдання рільництва стосовно конкретного підприємства визначаються залежно від його спеціалізації, наявності трудових і матеріальних ресурсів, типу і якості ґрунтів та інших природно-економічних умов. З урахуванням спеціалізації підприємства основним завданням рільництва може бути виробництво відповідної товарної продукції (зерна, насіння соняшнику, цукрових буряків, картоплі і т.д.) або ж продукції для внутрішньо-господарського використання в тваринництві, підсобних промислових виробництвах тощо.

Розміщення польових культур на території України має чітко виражену зональність, яка зумовлена грунтово-кліматичними умовами. Вирощування зернових культур, соняшнику, цукрових буряків, картоплі здійснюється в підприємствах тих областей і зон, де для цього існують найбільш сприятливі умови для одержання високих врожаїв з найменшими затратами праці і коштів. На спеціалізацію сільськогосподарського виробництва крім природних факторів (якість ґрунтів, кількість опадів, температурний режим тощо) впливає комплекс економічних факторів: попит і рівень цін, стан матеріально-технічної бази, наявність кваліфікованих працівників та розвинутої виробничої інфраструктури.

На Поліссі виробляється понад 98% льону, до 60 жита, близько 50% товарної картоплі. Господарства цієї зони спеціалізуються у рільництві на вирощуванні зерна, картоплі та льону. В структурі посівних площ зернові культури займають 50 — 60%. У структурі зернових озима пшениця та жито становлять до 60%, із них жито — до 25%. Основними ярими зерновими культурами на Поліссі є ячмінь та овес. В південних районах вирощують просо та гречку. В структурі посівних площ картопля займає до 15%. Розвиваючи скотарство, підприємства цієї зони вирощують кормові культури, на долю яких часто припадає більше 25% посівної площі [4, с. 67].

Лісостеп є найбільш сприятливою зоною для вирощування зернових і зернобобових та інших культур. Господарства цієї зони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. В структурі посівних площ зернові і зернобобові культури займають 55 — 65, цукрові буряки — 4 — 8, соняшник — 6 — 10%. Серед зернових культур найбільші площі зайняті під пшеницею (близько 20%), ячменем (14%) і кукурудзою (10%). У західних районах Лісостепу виробляють 80% високоякісного зерна ячменю пивоварних сортів. Високі врожаї зерна кукурудзи одержують в західній та південній частинах лісостепової зони України. Із інших видів зерна в підприємствах лісостепової зони виробляють горох, овес, гречку, просо тощо. Значні площі соняшника розміщені в Полтавській, Черкаській та лісостепових районах Харківської областях. У більшості підприємств лісостепової зони рільництво поєднується з м’ясо-молочним скотарством, свинарством і птахівництвом.

Степ за умовами ґрунтового покриву, зволоження та теплового режиму поділяється на північну і південну підзони. Підприємства північної підзони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур, соняшнику, цукрових буряків. В структурі посівних площ зернові і зернобобові культури займають від 55 до 70%, соняшник — 14 — 22%, цукрові буряки — 1 — 3%, Серед зернових культур найбільші площі зайняті під пшеницею (близько 20%), ячменем (20%) і кукурудзою (12%). Підприємства південної підзони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур та соняшнику. Зернові культури становлять від 55 до 70% загальної площі ріллі, серед них найбільшу площу (до 20%) займає озима пшениця. На значних площах вирощують озимий і ярий ячмінь та кукурудзу. Насіння соняшнику на сучасний період є високоліквідною продукцією, тому в більшості підприємств південної підзони Степу в структурі посівних площ соняшник займає понад 25%, що перевищує науково рекомендований ступінь насичення ним. У більшості підприємств степової зони рільництво поєднується з м’ясо-молочним скотарством, свинарством і птахівництвом.

В приміських підприємствах усіх зон зернове господарство добре поєднується з овоче-молочним господарством, птахівництвом та вирощуванням плодоягідних культур.

Вирішення завдань рільництва здійснюється на основі реалізації таких заходів:

Удосконалення розміщення польових культур по території зони в напрямі глибшої спеціалізації базових районів кожної області по виробництву продукції.

Організація території підприємства і розробка раціональної структури посівних площ відповідно до його спеціалізації і природно-економічних умов.

Впровадження та освоєння науково обґрунтованих сівозмін.

Раціональне використання добрив.

Застосування раціональної системи заходів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

Впровадження нових високопродуктивних сортів і гібридів культур.

Впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, досягнень науки і передового досвіду.

Здійснення меліоративних (зрошення, осушення, гіпсування, насадження полезахисних смуг тощо) та інших заходів, направлених на підвищення родючості ґрунту.

Впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур тощо [5, с. 112].

Таким чином, зробимо висновок, що в різних зонах країни під впливом природних і економічних умов рільництво набуває ту чи іншу спеціалізацію. В межах одної зони в різних сільськогосподарських підприємствах напрям рільництва також може бути різним залежно від конкретних умов і спеціалізації господартв.

1.2 Структура посівних площ

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються, та їх співвідношення тобто від структури посівних пощ.

Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати:

— виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;

— внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;

— раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;

— виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами;

— виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до грунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства [9, с. 87].

Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших формах) з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо.

На попередньому етапі визначення розмірів посівних площ сільськогосподарських культур обчислюють їх економічну оцінку.

Для економічної оцінки культур, що вирощуються для виробництва товарної продукції використовують систему показників: урожай основної продукції, ц/га; вартість валової продукції з 1га, грн.; прибуток з 1 га, грн.; собівартість 1 ц основної продукції, грн.; затрати праці на 1 ц основної продукції, люд. год.; рівень рентабельності виробництва продукції, % [9, с. 44].

Рівень ефективності кормових культур характеризують такі показники: урожайність культур, ц/га; вихід кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць з 1 га посіву, ц; затрати праці на виробництво 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць, люд. год.; собівартість 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць, грн.

Перевагу надають показникові, що найповніше враховує умови діяльності підприємства.

При визначенні ефективності кормових культур та перетравного протеїну інколи важко надати перевагу тій чи іншій культурі. Тому ефективність кормових культур оцінюють також за виходом кормо протеїнових одиниць з 1 га посіву за формулою:

Д = (К+12П)/2, (1. 1)

де Д — вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га, ц;

К — вихід кормових одиниць з 1 га, ц;

П — вихід перетравного протеїну з 1 га, ц.

Економічна оцінка сільськогосподарських культур проводиться на основі фактичних середньозважених даних за останні 3 — 5 років. Вона може бути проведена також за плановими показниками урожайності культури і матеріально-грошових витрат, розрахованих за технологічними картами.

Для визначення раціональної структури посівних площ використовують економіко-математичні методи із застосуванням персональних комп’ютерів (ПК) або розрахунково-конструктивний (варіантний) метод. При використанні економіко-математичних методів умови раціональної структури посівних площ та критерій оптимальності записуються у вигляді математичної моделі, реалізація якої на ПК дозволяє одержати шукані розміри посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві.

Раціональна структури посівних площ розрахунково-конструктивним методом у загальному вигляді визначається у такій послідовності.

На основі обстежень уточнюють наявність орних земель в підприємстві за рівнем їх родючості, еродованості тощо та виявляють угіддя, які придатні для переведення у ріллю.

Розраховують попередні розміри посівних площ виходячи із загальної потреби в продукції та планової урожайності відповідних сільськогосподарських культур. При цьому підбирають найбільш прибуткові товарні та найбільш ефективні кормові культури з урахуванням їх вимог до умов вирощування та грунтово-кліматичних умов підприємства.

На основі попередньо розробленої структури посівних площ та агро-виробничої характеристики ґрунтів визначають кількість сівозмін і їх площі, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни. При цьому доцільно розробити декілька варіантів системи сівозмін.

Проводять організаційно-економічну та агротехнічну оцінку варіантів системи сівозмін та вибирають із них найефективніший.

По розміру полів під культурою в системі сівозмін визначають розміри посівних площ та раціональну структуру посівних площ. При необхідності система сівозмін після цього може бути уточнена.

Оцінка структури посівних площ проводиться за такими показниками: вихід валової та товарної продукції у натуральній та грошовій формах у розрахунку на 1 га посівної площі; затрати праці і матеріально-грошових витрат на 1 га посіву; вихід валової продукції на 1 грн. виробничих витрат і на 1 люд. год.; величина умовного прибутку (по прямих витратах) на 1 га площі; рівень окупності матеріально-грошових, енергетичних і трудових затрат; розподіл затрат праці за періодами.

1.3 Система сівозмін

Отримання урожаю — головний результат сільськогосподарського виробництва, і кількість його визначається дією факторів навколишнього середовища та продуктивними можливостями культури. Чим повніше фактори середовища задовольняють біологічні вимоги культур, тим краще проявляються генетичні можливості продуктивності рослин.

Спільна дія таких факторів, як умови зволоження, поживний режим, особливості агрофізичних характеристик, дія біологічних факторів у ґрунті після кожного з попередників з впливом метеорологічних умов вегетації у кінцевому підсумку й зумовлює рівень продуктивності вирощуваних сільськогосподарських культур у ґрунтово-кліматичній зоні.

Землеробство в Степу спеціалізоване на вирощуванні зерна. Основними польовими культурами є озима пшениця, кукурудза, ячмінь, з технічних — цукровий буряк. Тому зона Степу є одним з найважливіших районів виробництва продовольчого і фуражного зерна та насіння цукрового буряку.

У Степу добре розвинуте молочно-м'ясне скотарство, а в південних його районах — вівчарство. Більшість господарств багатогалузеві - зерно-олійно-скотарські. Навколо великих міст і промислових центрів господарства спеціалізуються на виробництві молока та овочів.

Враховуючи біологічні особливості провідних культур, їхня частка в сівозміні за умов забезпечення кращих попередників має становити: для озимої пшениці - у північних районах Степу до 40−50%, у центральних та південних — 30%. Можливе розширення посівів озимої пшениці за умов збільшення у складі попередників частки чистих та зайнятих парів.

Склад попередників для кукурудзи за впливом на її продуктивність не має такого важливого значення, як для пшениці. Тому в усіх районах Степу частка кукурудзи може підвищуватися до 40−50%, а в спеціалізованих сівозмінах — і до 75−80%.

У структурі посівних площ ячмінь не повинен перевищувати 10−15%, оскільки збільшення площі, зайнятої цією культурою, як правило, призводить до зменшення виходу зерна з 1 га.

На чорний пар у структурі посівних площ північних районів зони припадає не менше ніж 5%, у центральних — 5−10, у південних — 10−20%.

У господарствах зерно-олійно-тваринницького напряму під зернові відводять 55−60%, технічні - 10−20%, кормові - 20−25% площі з таким чергуванням:

у північній частині Степу:

I. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — ярі; 5 — кукурудза на силос; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на зерно; 8 — горох, кукурудза на силос; 9 — озима пшениця; 10 — цукровий буряк.

II. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки, кукурудза на зерно; 4 — кукурудза на силос; 5 — озима пшениця, ячмінь; 6 — зернобобові однорічні трави на зелений корм; 7 — озима пшениця; 8 -цукровий буряк, кукурудза на зерно;

у південній частині Степу:

I. 1 — чорний пар; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь + люцерна; 5 — люцерна; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на силос; 8 — озима пшениця; 9 — цукровий буряк.

II. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно і силос; 4 — ячмінь + ½люцерни; 5 — люцерна, зернобобові; 6 — озима пшениця; 7 — цукровий буряк [8, с. 94].

Для господарств, що спеціалізуються на виробництві свинини і продукції птиці, орієнтовними схемами чергування культур у польовій сівозміні можуть бути:

у північній частині Степу:

I. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — ячмінь + багаторічні трави; 5 — багаторічні трави на один укіс; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на силос і зерно; 8 — зернобобові, кукурудза на зерно; 9 — ярі; 10 — цукровий буряк.

II. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — ячмінь + багаторічні трави; 5 — багаторічні трави на один укіс; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на зерно; 8 — цукровий буряк, кукурудза на зерно.

у південній частині Степу:

I. 1 — чорний пар; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь + ½ люцерни; 5 — люцерна, горох; 6 — озима пшениця; 7 — озима пшениця; 8 — кукурудза на силос, однорічні трави на зелений корм; 9 — озима пшениця; 10 — цукровий буряк;

II. 1 — чорний пар; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ярі; 5 — зернобобові, кукурудза на силос; 6 — озима пшениця; 7 — ячмінь + ½ багаторічних трав, просо, сорго; 8 — багаторічні, однорічні трави; 9 — озима пшениця; 10 — цукровий буряк.

Для господарств, що спеціалізуються на виробництві молока та овочів (приміські райони):

1 — орний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — овочі, картопля; 4 — ячмінь; 5 — однорічні трави на зелений корм + люцерна; 6 — люцерна; 7 — люцерна; 8 — озима пшениця; 9 — кукурудза на зерно, коренеплоди, рицина; 10 — ячмінь, овес.

Лабораторія сівозмін Інституту зернового господарства УААН рекомендує такі орієнтовні схеми спеціалізованих кукурудзяних сівозмін короткої ротації:

I. 1, 2, 3 — кукурудза на зерно; 4 — кукурудза на силос; 5 — ячмінь або озима пшениця.

II. 1, 2, 3 — кукурудза на зерно; 4 — кукурудза на силос + люцерна; 5, 6 — люцерна; 7 — озима пшениця.

III. 1, 2, 3, 4 — кукурудза на зерно; 5 — горох або ячмінь, просо, сорго.

IV. 1, 2, 3 — кукурудза на зерно; 4 — соя; 5 — озима пшениця або ячмінь. Пшеничні спеціалізовані сівозміни доцільно мати такого типу:

у північних районах:

I. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — ячмінь + еспарцет, люцерна; 5 — спарцет, люцерна на один укіс; 6 — озима пшениця; 7 — зернобобові; 8 — озима пшениця; 9 — цукровий буряк.

II. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — кукурудза на силос; 5 — озима пшениця; 6 — зернобобові; 7 — озима пшениця; 8 — цукровий буряк.

Основою ґрунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На родючих ґрунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерна, на інших — еспарцет. Із злакових — стоколос безостий, райграс високий, пирій безкореневищний, а в південних районах — житняк посухостійкий. На південних схилах польова схожість насіння багаторічних трав у 1,5−2 рази менша, ніж на північних [7, с. 84].

У цій зоні рекомендуються такі орієнтовні схеми ґрунтозахисних сівозмін:

I. 1, 2 — багаторічні трави; 3 — кукурудза у фазі викидання волоті; 4 — озима пшениця; 5 — ярі зернові + багаторічні трави.

II. 1, 2 — багаторічні трави; 3 — озиме жито; 4 — кукурудза на зелений корм та ранній силос; 5 — озима пшениця + післяжнивний посів багаторічних трав.

На дуже еродованих ґрунтах висівають культури суцільної сівби. Прикладом може бути така схема: 1, 2 — багаторічні трави; 3 — озиме жито або однорічні трави на зелений корм; 4 — озима пшениця; 5 — ярі + багаторічні трави.

Використання поливних земель у країні підпорядковано основному напряму спеціалізації сільського господарства — виробництву зерна та тваринницької продукції. Частка зернових культур у структурі посівних площ у північних областях становить 30−33%, кормових — 48−52, а в південних — відповідно 38−42 і 42−50%.

Удосконалення структури посівних площ відбувається головним чином шляхом розширення на поливних землях посівів найбільш продуктивних культур, сортів, гібридів, установлення їх доцільного співвідношення з урахуванням водозабезпеченості, наявності поливної техніки та інших умов.

На поливних землях, на відміну від неполивних, при визначенні продуктивності культур враховують не лише урожайність, а й період часу, потрібний для вирощування цієї рослини та загальний вихід продукції з поливного гектара.

Із зернових культур на поливних землях найбільшу продуктивність забезпечують кукурудза та озима пшениця, з кормових — люцерна, кукурудза на силос, цукрові та кормові буряки, а в проміжних посівах — злаково-бобові сумішки та кукурудза, овочі та картопля. У проміжних посівах розміщують більш скоростиглі сорти з урахуванням основного місця їх у сівозміні, потреби в продукції, забезпеченості водою, теплом тощо.

Орієнтовні схеми чергування культур у сівозмінах основних напрямів використання поливних земель можуть бути такими.

Польові сівозміни:

I. 1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця, пожнивні посіви; 4 — цукрові буряки; 5 — соя; 6, 7 — кукурудза на зерно; 8 — кукурудза на силос; 9 — озима пшениця + літній посів люцерни.

II. 1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця; 4 — озима пшениця, пожнивні посіви; 5 — кормові буряки; 6, 7, 8 — кукурудза на зерно; 9 — кукурудза на зелений корм + люцерна.

III. 1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця; 4 — озима пшениця, пожнивні посіви; 5, 6, 7 — кукурудза на зерно; 8 — ячмінь + люцерна.

У польових сівозмінах з посівами цукрових буряків розміщення культур може бути таким:

I. 1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця; 4 — цукрові буряки; 5 — кукурудза на зерно; 6 — кукурудза на силос; 7 — озима пшениця, післяжнивні посіви; 8 — ячмінь + люцерна.

II. 1, 2 — люцерна; 3 — озима пшениця; 4 — цукрові буряки; 5 — кукурудза на силос; 6 — озима пшениця; 7 — цукрові буряки; 8 — ячмінь + люцерна.

З рисових сівозмін найбільш поширені восьмипільні сівозміни з таким чергуванням культур: 1, 2 — люцерна; 3, 4, 5 — рис; 6 — агромеліоративне поле; 7, 8 — рис.

Обробіток ґрунту в сівозміні. Серед ґрунтово-кліматичних зон України найбільше еродованої та ерозійно небезпечної ріллі (понад 66%) знаходиться в Степу. Враховуючи велике ґрунтозахисне значення безполицевого обробітку, його слід ширше застосовувати в сівозмінах.

Таким чином, зробимо висновок, що спроектовані варіанти системи сівозмін потребують агротехнічного та організаційно-економічного оцінювання. Агротехнічна оцінка проектних варіантів сівозмін передбачає відповідність їх системі агротехніки, удобрення, розміщення і чергування культур та іншим факторам збереження і підвищення родючості ґрунтів. З організаційної точки зору систему сівозмін оцінують на відповідність їх прийнятій спеціалізації підприємства, можливість виконання договірних зобов’язань по реалізації продукції та раціонального використання трудових і матеріальних ресурсів. Економічна оцінка сівозмін проводиться за показниками: вартість валової і товарної продукції; затрати праці і коштів; чистий прибуток у розрахунку на гектар сівозмінної площі; рентабельність, собівартість, затрати праці на одиницю основної продукції або кормової чи зернової.

Розділ 2

Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Загальні відомості про підприємство

ТОВ «Агрофірма «Джерело» знаходиться на території Супрунівської сільської ради. Юридична адреса підприємства: Полтавська область, Полтавський район, с. Супрунівка, вул. Київська 2д.

Відстань від центральної садиби до ближчої залізничної станції 4 км, до районного центру 6 км, до обласного центру 7 км.

Кількість населених пунктів 8, виробничих дільниць 12, бригад всього 3. Із загальної кількості наявність ферм за основними напрямками: великої рогатої худоби — 2, з них молочних — 1, свинарських — 1.

Виробничий напрямок — зерново-тваринницький.

Тривалість вегетаційного періоду 100 днів.

Основні грунти господарства: чорноземи та дерново-підзолисті грунти.

Економічна оцінка грунтів — 8 балів.

Розміри ТОВ «Агрофірма «Джерело» наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2. 1

Розміри ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010−2012 рр.

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення

2012 р. від

2010 р. (+,-)

Загальна земельна площа, га

4926,0

3509,0

2997,0

-1929,0

ут.ч. с/г угідь

4926,0

3509,0

2997,0

-1929,0

З них: ріллі

4019,0

3010,0

2997,0

-1022,0

Чисельність середньорічних працівників, осіб

336

236

191

-145

у т.ч. зайнятих у с/г виробництві

119

71

76

-43

Поголів'я тварин в умовних головах, гол.

1021

3695

2201

1180,0

Вартість основних виробничих фондів, всього, тис. грн.

6346,0

6346,0

6346,0

-

у т.ч.: с/г призначення

6346,0

6346,0

6346,0

-

Вартість валової продукції, грн.

187 654

190 000

192 005

4351,0

Дані таблиці 2.1 свідчать, що протягом 2009 — 2011 рр. знизилась загальна земельна площа підприємства на 1929 га, з них: ріллі - на 1022 га. На це вплинуло скорочення орендних земель та обсягів посівів с/г культур.

Середньорічна чисельність працівників у 2012 р. порівняно з 2010 р. скоротилась на 145 осіб, у тому числі, зайнятих у с/г виробництві - на 43 особи.

2.2 Ресурсний потенціал підприємства, його кількісна та якісна оцінка

Ресурсний потенціал підприємства — це сукупність ресурсів, що є в розпорядженні підприємства, а також спроможність працівників використову-вати ресурси з метою виробництва продукції та отримання максимального прибутку. Він характери-зує не весь запас конкретного ресурсу, а ту його час-тину, яка залучена у виробництво з урахуванням еко-номічної доцільності та досягнень науково-технічного прогресу і включає в себе не тільки сформовану сис-тему ресурсів, а й нові альтернативні ресурси та їхні джерела.

Аналіз ресурсного потенціалу розрочнемо з оцінки трудових ресурсів ТОВ «Агрофірма «Джерело» за даними, які наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2. 2

Структура трудових ресурсів ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010−2012 рр.

Категорії персоналу

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2012 р. у % до 2010 р.

чисельність

питома вага, %

чисельність

питома вага, %

чисельність

питома вага, %

Середньооблікова кількість працівників, осібу т.ч. :

336

100,0

236

100,0

191

100,0

56,8

— у галузі рослинництва

119

35,4

71

30,1

76

39,8

63,9

— у галузі тваринництва

217

64,6

165

69,9

115

60,2

52,9

Дані таблиці 2.2 свідчать, що у ТОВ «Агрофірма «Джерело» відбувається скорочення чисельності персоналу. Так, середньооблікова кількість працівників у 2012 р. становила лише 191 осіб, що менше в порівнянні з 2010 р. на 145 осіб (43,2%). У тому числі кількість працівників в галузі рослинництва зменшилася на 36,1%, в галузі тваринництва — 47,1%.

Найбільшу питому вагу в структурі трудових ресурсів підприємства займають працівники галузі тваринництва. Однак, у зв`язку із скороченням чисельності працюючих, їх кількість зменшилася з 217 осіб у 2010 р. до 115 осіб у 2012 р.

Питома вага працівників галузі тваринництва протягом 2010−2012 року знаходиться в межах 64,6−69,9%.

Динаміка трудових ресурсів у ТОВ «Агрофірма «Джерело» наведена на рис. 2.1.

Як бачимо з рис. 2. 1, протягом 2010−2012 рр. трудові ресурси ТОВ «Агрофірма «Джерело» збільшились.

Проаналізуємо основні техніко-економічні показники діяльності ТОВ «Агрофірма «Джерело» за даними, які наведені у таблиці 2.3.

Як видно з даних таблиці 2.3 середня вартість сукупного капіталу ТОВ ТОВ «Агрофірма «Джерело» протягом 2010−2012 рр. зменшилася на 2970 тис. грн. (15,4%). Таким чином спостерігається скорочення суми грошових коштів, які можна задіяти в господарській діяльності підприємства, що не є позитивним. В той же час середня вартість власного капіталу за цей же період також зменшилася на 4140 тис. грн. або майже 33,7%, що вказує про погіршення ситуації щодо самофінансування підприємства.

Таблиця 2. 3

Показники техніко-економічної діяльності ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010−2012 рр., тис. грн.

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення 2012 р. від 2010 р.

+, —

%

1. Середня вартість сукупного капіталу

19 328

17 217

16 358

-2970

84,6

2. Середня вартість власного капітал

12 287

9665

8147

-4140

66,3

3. Ресурси підприємства

3.1 Основні засоби:

3.1.1 За первинною вартістю на кінець року

14 094

12 099

11 978

-2116

84,9

3.1.2 За залишковою вартістю на кінець року

12 759

8841

8365

-4394

65,6

3.1.3 Знос на кінець року, тис. грн.

1335

3258

3613

+2278

у 2,7 рази

3.1.4 Середня вартість, тис. грн.

13 795

12 231

12 039

-1756

87,3

3.2 Оборотні активи:

3.2.1 Усього на кінець року тис. грн.

6296

5914

5531

-765

87,8

3.2.2 Запаси на кінець року

5314

4903

4546

-768

85,5

3.2.3 Дебіторська заборгованість на кінець року

920

814

935

+15

101,6

3.2.4 Грошові кошти та їх еквіваленти на кінець року

55

108

5

-50

9,1

3.2.5 Середні залишки оборотних засобів

6402

5913

5723

-679

89,4

З даних таблиці 2.3 зробимо висновок, що середня вартість основних засобів ТОВ «Агрофірма «Джерело» зменшилася на 1756 тис. грн. (12,7%), що свідчить про погіршення ситуації щодо забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними засобами.

Загальна вартість оборотних активів господарства протягом 2010−2012 рр. зменшилася на 765 тис. грн. (12,2%). При цьому в структурі оборотних коштів зміни наступні: вартість запасів зменшилася на 768 тис. грн. (14,5%), дебіторська заборгованість зросла на 15 тис. грн. (1,6%), грошові кошти та їх еквіваленти зменшилися на 50 тис. грн. Слід зазначити, що збільшення розміру дебіторської заборгованості не можна оцінити позитивно. Тому що несвоєчасне погашення дебіторської заборгованості створює підприємству додаткові фінансові труднощі, оскільки в умовах інфляції суми заборгованості поступово знецінюються.

Велике значення для характеристики організаційно-економічного стану ТОВ «Агрофірма «Джерело», має виробничо-фінансова діяльність господарства. Наведемо та проаналізуємо основні показники виробничо-фінансової діяльності у досліджуваному господарстві (таблиця 2. 4).

Таблиця 2. 4

Показники виробничо-фінансової діяльності ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010−2012 рр., тис. грн.

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення

2012 р. до 2010 р.

(+,-)

%

Валовий прибуток (збиток)

340,0

(1599,0)

(1985)

(1645)

у 5 разів

Прибуток (збиток) від операційної діяльності

(440)

(1404,0)

(1552)

(1992)

у 3 рази

Прибуток від звичайної діяльності

(474)

(1550,0)

(1579)

(2053)

у 3 рази

Чистий прибуток (збиток)

(420)

(1550,0)

(1579)

(1999)

у 3 рази

Таким чином, протягом 2010−2012 років господарська діяльність підприємства збиткова, зокрема, у 2012 році збиток склав 1579,0 тис. грн.

Важливим показником будь-якого підприємства є ефективність використання ресурсів. Ефективність використання ресурсів на ТОВ «Агрофірма «Джерело» відображена у таблиці 2.5.

Аналіз даних таблиці 2.5 дозволяє зробити висновок про погіршення їх використання. Так, рівень продуктивності праці зменшився на 8,1 тис. грн. /осіб (24,8%). Фондовіддача зменшилася на 0,03 тис. грн. (5,9%), відповідно зменшується фондомісткість на 0,06 тис. грн. Фондоозброєність праці зменшується також і у звітному році склала 48,2 тис. грн. /особу, що на 21,2 тис. грн. менше або ж на 30,5% ніж у 2010 р.

Таблиця 2. 5

Показники ефективності використання ресурсів ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010−2012 рр.

Показники

Од. виміру

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення 2012 р. до 2010 р.

(+,-)

%

Продуктивність праці працівників

тис. грн./ особу

32,6

26,8

24,5

-8,1

75,2

Продуктивність праці у рослинництві

тис. грн./ особу

98,4

89,0

72,6

-25,8

73,8

Продуктивність праці у тваринництві

тис. грн./ особу

60,2

89,0

71,1

+10,9

118,1

Коефіцієнт зносу основних засобів

0,13

0,27

0,29

+0,16

у 2 рази

Фондовіддача

грн./ грн.

0,51

0,52

0,48

-0,03

94,1

Фондомісткість

грн./ грн.

2,02

1,94

1,96

-0,06

97,0

Фондоозброєність праці

тис. грн./ ос.

69,4

51,8

48,2

-21,2

69,5

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів

Обороти

1,08

1,15

1,12

+0,04

103,7

Середній період обороту оборотних засобів

днів

334

313

316

-18

94,6

Показники ефективності використання оборотних засобів ТОВ «Агрофірма «Джерело» демонструють як негативні, так і позитивні зміни. Так, оборотність оборотних засобів зростає на 3,7%, а середня тривалість обертання оборотних засобів зменшується на 18 днів в порівнянні із 2010 роком, що є позитивним моментом у господарській діяльності даного підприємства.

2.3 Динаміка посівних площ та урожайності основних сільськогосподарських культур

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження — з підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів. У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшуються.

У даному господарстві поширені чорноземи типові опідзолені. За механічним складом ґрунти частіше середньосуглинкові. Крім того, на території господарства є значні площі лучно-чорноземних та супіщаних ґрунтів, які характеризуються несприятливими фізико-хімічними властивостями, що негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. (таблиця 2. 6).

Наявність земельних угідь ТОВ «Агрофірма «Джерело» проілюстрована за допомогою таблиці 2.6.

Таблиця 2. 6

Склад і структура земельних угідь ТОВ «Агрофірма «Джерело»,

2010−2012 рр.

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2012р у % до 2010 р.

площа, га

структура, %

площа, га

структура, %

площа, га

структура, %

1

2

3

4

5

6

7

8

Загальна земельна площа

4926

100

3509

100

2997

100

60,8

Всього с/г угідь. З них:

4926

100

3509

100

2997

100

60,8

рілля

4019

81,6

3010

85,8

2997

100

74,6

сінокоси

356

7,2

202

5,8

-

-

-

пасовища

416

8,4

297

8,5

-

-

-

багаторічні насадження

135

2,8

-

-

-

-

х

З даних таблиці 2.6 зробимо висновок, що за період 2010 — 2012 рр. загальна земельна площа зменшилася на 39,2% і становить 2997 га. В той же час відбулися зміни у її структурі, а саме: зросли коефіцієнти залучення земель до сільськогосподарського обороту та розораності земель та зменшились площі сінокосу і пасовищ. Найбільшу питому вагу у структурі сільськогосподарських угідь підприємства займає рілля і у 2012 році вона становила 85,8% (2997 га).

Рис. 2.2. Динаміка земельних угідь ТОВ «Агрофірма «Джерело»,

2010−2012 рр.

Динаміка земельних угідь ТОВ «Агрофірма «Джерело» наведена на рис. 2.2.

З рис. 2.2 зробимо висновок, що протягом 2010−2012 рр. земельна площа господарства скоротилась.

2.4 Наявність поголів'я тварин і птиці та їх продуктивність

Проаналізуємо поголів'я тварин у ТОВ «Агрофірма «Джерело» за даними таблиці 2.7.

Таблиця 2. 7

Показники наявності поголів'я ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010 — 2012 рр.

Види тварин

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення 2012 р. до 2010 р., (+; -)

Тваринництво — всього

16 794

20 335

12 602

-4192

молоко

15 773

16 540

10 318

-5455

жива маса ВРХ

600

3192

1830

1230

жива маса свиней

421

603

454

33

Аналізуючи дані таблиці 2.7 зазначимо, що тваринництво протягом 2010−2012 рр. зменшилсь на 4192 гол.

2.5 Виробничий напрямок та спеціалізація виробництва

Важливим показником для будь-якого сільськогосподарського підприємства є обсяг товарної продукції. Адже від розміру цього показника в значній мірі залежать грошові надходження, а його склад і структура дозволяють визначити які галузі є основними, розвинутими чи допоміжними, виробничий напрямок підприємства та рівень його спеціалізації таблиця 2.8.

Аналіз даних таблиці 2.8 дозволяє зробити такі висновки. Загалом у 2012 році у порівнянні із минулими роками (2010−2011 рр.), зернові та зернобобові культури дещо перевищили обсяги реалізації, що свідчить про позитивну тенденцію. Слід відзначити, що в структурі товарної продукції по зернових і зернобобових культурах питома частка склала 49,2%, тобто ця група культур посідає друге місце серед інших видів продукції і відноситься до основної галузі господарства.

Стосовно технічних культур (соняшник), обсяги реалізації мали перемінний характер. Так, зокрема, продаж його у звітному році склав 5571 ц, що на 3470 ц більше ніж у 2010 році.

Таблиця 2. 8

Склад і структура товарної продукції сільського господарства

ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010 — 2012 рр.

Галузь і вид продукції

Обсяги реалізації продукції, ц

В середньому за 2010−2012рр.

Структура товарної продукції, %

№№, п/п продукції за питомою вагою

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Рослинництво всього у тому числі зернові і зернобобові всього:

із них:

8453

26 840

20 795

19 737

49,2

х

пшениця

6078

11 072

16 448

12 120

30,2

2

жито

-

-

780

180

0,4

11

соя

696

-

-

352

0,9

7

ячмінь

330

55

-

144

0,4

10

Кукурудза

751

-

1196

463

1,2

9

Ячмінь

91

3260

2307

1137

2,8

5

горох

-

-

184

0,5

8

овес

-

65

64

34

0,1

11

соняшник

2101

5424

5571

5123

12,8

3

Тваринництво у тому числі:

16 794

20 335

12 602

20 396

50,8

Х

скотарство:

з нього:

молоко

15 773

16 540

10 318

18 196

45,3

1

жива маса ВРХ

600

3192

1830

1779

4,4

4

жива маса свиней

421

603

454

422

1,1

6

Разом по сільськогосподарсь-кому виробництву

х

х

х

40 133

100,0

х

Аналізуючи в розрізі спеціалізації тваринницьку галузь за даними у таблиці 2. 8, слід відмітити, що скотарство посідає перше місце серед інших галузей в господарстві і на нього припадає 50,8% в структурі товарної продукції. Щодо виробництва молока, у 2012 році, обсяги реалізації в порівнянні із 2010 р. знизилися майже на 5455 ц. По виробництву яловичини і м’яса свиней відмічається збільшення обсягів реалізації даної продукції відповідно на 1230 ц і 33 ц. Скотарство в структурі товарної продукції відноситься до розвинутої галузі.

Виробничий напрямок даного підприємства — м’ясо-молочно-зерновий. В структурі товарної продукції на рослинництво припадає лише 49,2%, тому за допомогою коефіцієнта спеціалізації (Кс) визначимо рівень спеціалізації:

, (2. 1)

де VI — питома вага i-того виду продукції в структурі товарної продукції, %;

Ni — порядковий номер i-того виду продукції в ранжированому ряді за питомою вагою в структурі товарної продукції (основна галузь — 1-й номер і т.д.);

n — кількість видів продукції.

Як бачимо, рівень спеціалізації низький. Таким чином, для забезпечення стабільності та ефективності функціонування підприємства в ринковому економічному середовищі потрібно поглиблювати спеціалізацію, що приведе до підвищення продуктивності праці в галузі тваринництва, а отже знизить собівартість тваринницької продукції і як наслідок — підвищить її рентабельність. У рослинництві ж потрібно збільшити виробництво кормових культур для зміцнення кормової бази для тваринництва.

2.6 Економічна оцінка діяльності підприємства

Рентабельність — це відносний показник. Тому, за даними таблиці 2.9 проаналізуємо показники рентаельності ТОВ «Агрофірма «Джерело».

З таблиці 2.9 зробимо висновок, що у ТОВ «Агрофірма «Джерело» протягом 2010−2012 рр. рентабельність зростає, зокрема рентабельність сукупного капіталу у звітному році склала 8,7%, а рентабельність власного — 14,8%.

Таблиця 2. 9

Показники господарської діяльності ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010−2012 рр., %

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення

2012 р.

(+,-)

(%)

Рентабельність сукупного капіталу

1,6

9,0

8,7

+7,1

у 5 разів

Рентабельність власного капіталу

1,3

16,0

14,8

+13,5

у 11 разів

Операційна рентабельність продажу

3,4

20,7

19,3

+15,9

у 5 разів

Чиста рентабельність продажу

2,1

(22,9)

(23,5)

+21,4

у 11 разів

Дані таблиці 2.9 свідчать, що операційна діяльність має позитивну тенденцію до зростання. Щодо чистої рентабельності, то вона, на жаль, мала від'ємне значення за досліджуваний період.

Розділ 3

Організація і планування виробництва ЯЧМЕНЮ

3.1 Аналіз ефективності виробництва продукції рослинництва

В результаті вдосконалення системи управління підприємства дістають економічний і соціальний ефект: збільшується обсяг і підвищується товарність виробництва, забезпечується ритмічна робота підприємств, досягається економія живої і уречевленої праці, підвищується якість продукції, полегшується і змінюється характер праці, зростає задоволеність працею, скорочується плинність кадрів. Проте не всі елементи економічного і соціального ефекту мають кількісний вираз. Це ускладнює оцінку ефективності управління. При цьому слід враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники.

Хоча управлінська праця належить до продуктивної, але вона безпосередньо не створює певних матеріальних цінностей і бере участь у процесі виробництва опосередковано, забезпечуючи своєчасне і якісне виконання технологічних операцій. Тому правомірно визначати вплив певних змін в управлінні на кінцеві результати виробничо — фінансової діяльності підприємств. Тільки працю обмеженої кількості працівників у сфері управління можна оцінити за безпосередніми результатами їх роботи (облікові працівники, друкарки, тощо).

Ефективність — це оціночний критерій діяльності колективу працівників у будь-якій сфері, включаючи управління. Тому забезпечення високої ефективності управління є складовою частиною загальної проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Визначають її на основі загальних методологічних принципів, прийнятих в економіці.

Існують різні підходи до визначення ефективності управління:

1) розкривають синтетичні показники ефективності управління (коефіцієнт оперативності, надійності тощо);

2) фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо);

3) застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів;

4) застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління.

При визначенні ефективності управління обчислюють абсолютну і порівняльну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність виражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів удосконалення системи управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.

Залежно від характеру розроблених заходів обєктом оцінки ефективності управління можуть бути: управління в цілому (система, організація, методи), його структура, рівень використання управлінської праці, ефективність роботи кожного структурного підрозділу.

Для оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Найбільш загальні із них — оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність системи управління.

Оперативність роботи апарату управління відображує своєчасність використання постанов, наказів і розпоряджень вищестоящих організацій, керівників і головних спеціалістів підприємства.

Надійність систем управління виявляється у безперервному її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Показники надійності системи такі: безвідмовність (безперервне збереження працездатності), готовність (ефективне виконання обовязків у будь який момент), відновлюваність (швидке усунення збоїв у роботі і відтворенні здатності функціонувати у заданому режимі).

На практиці висока надійність управлінської системи підприємства (обєднання) забезпечується при науково обґрунтованій структурі управління та інформаційної системи, раціональній технології процесів управління, правильному підборі і розстановці кадрів, ефективному стилі управління тощо.

Оптимальність системи управління характеризується рівнем застосування сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень, обґрунтованістю співвідношення централізації і децентралізації управління, керованістю підприємства та ін. Керованість підприємства або структурного підрозділу показує рівень забезпечення заданої організаційної стійкості підприємства (відділка, бригади) і своєчасність переведення його з одного кількісного (якісного) стану в інший, що відповідає поставленій меті.

Ефективність організації управління можна оцінити за іншими загальними показниками, які характеризують стан системи на підприємстві:

Коефіцієнт якості виконання управлінських робіт;

Коефіцієнт стабільності кадрів;

Коефіцієнтом, що характеризує співвідношення між темпами зростання обсягу виробництва і витратами на управління.

Як часткові показники, що характеризують організацію праці управлінського персоналу застосовують також коефіцієнт використання робочого часу і кваліфікації кадрів, коефіцієнт умов праці і організації робочих місць та ін. На підставі зазначених коефіцієнтів визначають зведений коефіцієнт рівня організації управлінської праці.

Для визначення ефективності удосконалення управління використовують і такі показники:

Порівняння витрат на раціоналізацію з результатами діяльності обєкта управління.

Співвідношення витрат на удосконалення управління і на сам процес управління.

Динаміку витрат на управління порівняно із загальними витратами виробництва.

На практиці для оцінки ефективності системи управління найчастіше використовують три групи показників:

Загальні результативні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства — валовий обсяг сільськогосподарської продукції в динаміці, вихід валової продукції з одиниці земельної площі і на одного середньорічного працівника, фондовіддача, маса прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь і на одного працівника, рентабельність виробництва тощо.

Показники продуктивності управлінської праці - виробництво валової продукції на одного управлінського працівника або на людино-день, затрачений в управлінні, вихід валової продукції на 1 грн. витрат на управління, сума прибутку на 1 людино — день, затрачений в управлінні, тощо.

Показники економічності апарату управління — питома вага персоналу управління в загальній чисельності працюючих і загальному фонді оплати праці, питома вага витрат на управління в собівартості виробництва.

Проаналізуємо основні показники ефективності управління виробництвом продукції рослинництва на досліджуваному підприємстві за досліджуваний період (таблиця 3. 1).

Як свідчать дані таблиці 3. 1, за період 2010−2012 рр. у ТОВ «Агрофірма «Джерело» спостерігається тенденція до зниження основних показників ефективності управління виробництвом продукції рослинництва. Так, при збільшенні середньорічної чисельності працівників, які зайняті в галузі рослинництва, на 68 чол. (54,0%) та чисельності управлінського персоналу на 1 чол. (6,3%), спостерігається зниження вартості кінцевих результатів підприємства: валової продукції рослинництва у поточних цінах реалізації - на 222,6 тис. грн. (2,6%), товарної продукції - на 232,4 тис. грн. (4,1%) та прибутку від реалізації рослинницької продукції - на 351,8 тис. грн. (16,8%), що викликало зниження показників продуктивності.

Таблиця 3. 1

Ефективність системи управління виробництвом продукції рослинництва в ТОВ «Агрофірма «Джерело», 2010 — 2012 рр.

Показники

Роки

Відхилення
2012 р. від
2010 р.

2010

2011

2012

(+/-)

%

Середньорічна чисельність працівників,
зайнятих в рослинництві, чол.

336

236

191

145

56,8

Чисельність працівників управлінського
апарату, чол.

16

17

17

1

106,3

Валова продукція рослинництва, тис. грн.

8402,5

7143,5

8179,9

-222,6

97,4

Товарна продукція галузі рослинництва,
тис. грн.

5720,0

4724,1

5487,6

-232,4

95,9

Отримано прибутку в галузі рослинництва,
тис. грн.

2098,2

935,7

1746,4

-351,8

83,2

Вироблено валової продукції рослинництва,
тис. грн. :

— на середньорічного працівника

66,7

57,1

42,2

-24,5

63,2

— на працівника апарату управління

525,2

420,2

481,2

-44,0

91,6

Вироблено товарної продукції, тис. грн. :

— на середньорічного працівника

45,4

37,8

28,3

-17,1

62,3

— на працівника апарату управління

357,5

277,9

322,8

-34,7

90,3

Отримано прибутку (+), збитку (-), тис. грн. :

— на середньорічного працівника

16,7

7,5

9,0

-7,7

54,1

— на працівника апарату управління

131,1

55,0

102,7

-28,4

78,3

Виробництво валової продукції рослинництва на середньорічного працівника знизилося на 24,5 тис. грн. (36,8%), на працівника апарату управління — на 44,0 тис. грн. (8,4%). Виробництво товарної продукції галузі рослинництва на середньорічного працівника та на працівника апарату управління також знизилося на 17,1 тис. грн. (37,7%) та 34,7 тис. грн. (9,7%) відповідно. У 2006 році підприємство отримало прибутку на середньорічного працівника, зайнятого у виробництві продукції рослинництва, на 7,7 тис. грн. (45,9%) менше, ніж у 2004 р. Також за даний період в господарстві знизився прибуток на працівника апарату управління на 28,4 тис. грн. (21,7%).

Практичним результатом удосконалення системи управління може бути зниження витрат на управління, яке досягається за рахунок скорочення чисельності працівників апарату управління і підвищення продуктивності їх праці. Проте не будь-яке вдосконалення управління призводить до зниження питомих витрат на управління. Оскільки управління є складовою частиною виробничо-фінансової діяльності підприємства, то свідченням підвищення його ефективності може бути зростання економічних показників господарювання при незмінних або навіть дещо зростаючих витратах на управління.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой