Організація і функціонування систем міжбанківських розрахунків в Україні

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Харківський банківський інститут

До захисту допускаю:

завідувач кафедри банківської справи,

Академік АЕН України, д.е.н., професор

О.В. Васюренко

Дипломна робота

Організація і функціонування систем міжбанківських розрахунків в Україні

Керівник роботи, ст. викладач К.О. Волохата

Консультант з питань використання

економіко-математичних методів,

к.ф. -м.н., доцент С.В. Гадецька

Консультант з питань використання

інформаційних систем і технологій,

к.т.н., доцент С.О. Шамов

Консультант з питань охорони праці,

ст. викладач Т.С. Молодоря

Студентка факультету

банківської справи, обліку і фінансів

V курсу, групи 52-БС-с

Спеціальності 7. 50 105 І.Ю. Шамрай

Харків — 2009

Анотація

Найголовніше у банківській сфері це налагоджені міжбанківські відносини, які є обов’язковим елементом системи безготівкових розрахунків. Тому дослідження питань організації та здійснення міжбанківських розрахунків України набуває особливого значення.

У дипломній роботі вивчено теоретичні засади функціонування міжбанківських розрахунків; досліджено сутність міжбанківських розрахунків як економічної категорії; узагальнено принципи побудови та функції системи електронних платежів України як системно важливої платіжної системи країни; викладено функціонування міжбанківських розрахунків через інші системи; досліджено правову основу та виконання базових принципів для системно важливих платіжних систем у системі електронних масових платежів; наведено сучасні проблеми міжбанківських розрахунків в Україні; проведено аналіз міжбанківських розрахунків, що здійснювалися через систему електронних масових платежів нбу; досліджено особливості організації міжбанківських розрахунків в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»; запропоновано шляхи вирішення проблем захисту інформації та питань безпеки міжбанківських розрахунків України, які містять у собі рекомендації щодо забезпечення безпеки платіжних систем, вдосконалення нормативної бази щодо цього питання; розглянуто моделювання платіжних потоків у системі електронних платежів України.

Наведені пропозиції і рекомендації сприятимуть удосконаленню платіжної системи України та забезпечать її ефективне функціонування в її новій редакції, яка вже готується до запровадження.

Ключові слова: міжбанківські розрахунки, платіжна система, система електронних платежів, платіжний потік.

Вступ

За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни обумовлені досягненням Україною політичної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.

Ефективне функціонування економіки важко уявити без системи розрахунків між суб'єктами господарської діяльності, забезпечення надійності та своєчасності платежів. У розрахунках і платежах, що здійснюються установами банків, знаходять відображення практично всі види економічних відносин у суспільстві. І все це неможливе без взаємних розрахунків між банками — міжбанківських розрахунків. Найголовніше у банківській сфері це налагоджені міжбанківські відносини, які є обов’язковим елементом системи безготівкових розрахунків, тому дослідження питань організації та здійснення міжбанківських розрахунків України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є організація та функціонування міжбанківських розрахунків в Україні.

Предмет дослідження — система електронних платежів України та інші системи, за допомогою яких здійснюються міжбанківські розрахунки на території України, їх роль та особливості їх використання в умовах ринкової економіки.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і розкриття діючої практики з питань міжбанківських розрахунків в Україні, а також пошуку напрямків вдосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій, що до цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

досліджено сутність міжбанківських розрахунків як економічної категорії;

розглянуто правову основу та виконання базових принципів для системно важливих платіжних систем у СЕМП;

наведено сучасні проблеми міжбанківських розрахунків в Україні;

проведено аналіз міжбанківських розрахунків, що здійснювалися через СЕМП НБУ в 2005 році;

обґрунтовано особливості організації міжбанківських розрахунків в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»;

розглянуто особливості міжбанківських розрахунків та практика їх здійснення в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк» через систему ВПС;

проаналізовано стан розробки і впровадження проекту платіжної системи України нового покоління;

запропоновано шляхи вирішення проблем захисту інформації та питань безпеки міжбанківських розрахунків України.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного Банку України та Кабінету Міністрів України, що знайшло своє відображення в законах «Про банки і банківську діяльність» від 7. 12. 2000 р. № 2121 — III, в Законі України «Про Національний банк України» від 20. 05. 1999 № 679 — XIV, а також у Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05. 04. 01 р. № 2346-ІІІ, також це питання висвітлюється в Положенні НБУ «Про міжбанківський переказ в Україні в національній валюті» від 17. 03. 04 № 110 та в Постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про порядок клірингових розрахунків» від 02. 04. 94 № 207 та регулюється іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу грошей.

На вирішення проблем організації міжбанківських розрахунків, спрямовані дослідження Васюренко О. В., Єрохіної Н.А., Заброцької О.П., Коваль І.М., Кравець В., Савченко А., Лакосник Е., Логінова О., Мікитиної О.Г., Мірошниченко Т., Неділько А., Новак І., Омельчук Л., Погребна В., Савченко А., Семенченко О., Скороходова А., Страхарчук В. П., Супрунюк Ю. П., Тімошенко Н.В., Цокол С. Л., Чмелик Г., Шевченко С., Шкудун Д., Ющенко В. А. тощо.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити та вдосконалити роботу СЕП НБУ, з впровадженням платіжної системи нового покоління Національного банку України вона буде відповідати сучасним світовим стандартам для систем подібного класу та забезпечувати у майбутньому достатню надійність, гнучкість, продуктивність та рівень захисту інформації.

Що дасть можливість спростити організацію міжбанківського переказу для її користувачів та розширити спектр діяльності міжбанківських переказів.

Розділ 1. Сутність міжбанківських розрахунків в Україні: становлення та розвиток

1.1 Сутність міжбанківських розрахунків як економічної категорії

Розрахунки між банками є важливим елементом грошових розрахунків, бо у ринковій економіці щодня укладається безліч угод, а це означає, що здійснюються міжгосподарські розрахунки між економічними суб'єктами. Безготівкові платежі між суб'єктами підприємницької діяльності здебільшого не можуть бути завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків, що їх виконують. Отже, як було викладено у роботі [24], всі розрахунки за угодами суб'єктів підприємницької діяльності, рахунки яких відкриті в різних банках, є міжбанківськими розрахунками.

Міжбанківські розрахунки є важливою складовою платіжного механізму держави і являють собою систему організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між банківськими установами.

Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп’ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків -- Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

В Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [4] дається таке визначення СЕП: «система електронних платежів Національного банку України (СЕП) -- загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації».

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

-- внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

-- комбінацію систем ВПС і СЕП;

-- міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

-- двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передавання інформації.

Кореспондентський рахунок -- це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Ведення коррахунків -- важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Як зазначається в роботі [37] кореспондентські відносини -- це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами.

Укладенню кореспондентського договору між комерційними банками передує уважне вивчення ними один одного, а відкриття коррахунків здійснюється на підставі визначеного комплекту стандартних документів, установлених Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ 17. 03. 2004 № 110 [19].

В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку;

відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ;

технічні коррахунки, відкриті банкам -- учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки «Ностро», «Лоро». «Ностро» називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку.

«Лоро» називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку -- його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком «Ностро», а для обслуговуючого банку -- рахунком «Лоро». В обслуговуючого банку-кореспондента «Лоро» відображається в пасиві балансу, а в банку-власника -- в активі балансу.

Функціонування СЕП базується на таких принципах:

усі операції здійснюються виключно у без паперовій (електронній) формі;

система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

оборот коштів у системі здійснюється на коррахунку учасника СЕП;

ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тальки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках;

виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

зарахування коштів одержувачу здійснюється тальки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Дотримання цих принципів, передусім недопущення овердрафту за коррахунками і забезпечення платежів у режимі робочого часу, позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їй високу ліквідність.

Основними функціями СЕП є:

проведення розрахунків між банками в електронній формі;

ефективне використання тимчасово вільних ресурсів банків;

можливість обміну між банками екстреною текстовою інформацією;

надання інформаційних послуг учасникам розрахунків;

забезпечення ефективного контролю НБУ щодо стану коррахунків комерційних банків;

здійснення НБУ впливу на комерційні банки за порушення чинного законодавства та нормативів банківської діяльності;

забезпечення надійності розрахунків;

багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу на усіх стадіях обробки;

багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях розрахунків.

НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, приймає участь у здійсненні розрахунків. НБУ забезпечує функціонування СЕП шляхом надання усім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів СЕП, захисту інформації та електронного зв’язку.

СЕП побудована як деревоподібно-мережна структура. На її нижньому рівні містяться банки — учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). Це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки, що є учасниками СЕП відповідного регіону.

На найвищому рівні СЕП розташована Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організовує функціонування СЕП у цілому та керує діяльністю регіональних розрахункових палат. Архітектура СЕП зображена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Загальна архітектура СЕП

Програмне забезпечення СЕП складається із програмно-технічних комплексів — автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП: ЦРП — АРМ-1, АРМ ІПС; РП — АРМ-2; банки — учасники СЕП — АРМ-НБУ.

Учасниками СЕП є:

територіальні управління НБУ,

комерційні банки та їх філії, які мають технічні рахунки в РП або ЦРП.

Для роботи в СЕП комерційний банк (філія) укладає з НБУ договори на інформаційно-розрахункове обслуговування в СЕП та про використання криптографічних засобів захисту інформації в інформаційно-обчислювальній мережі НБУ.

Існують такі загальні принципи організації роботи СЕП:

операції зарахування (списання) коштів за кореспондентським рахунком комерційного банку (філії) — учасника СЕП можуть виконуватися тільки після відкриття йому в РП (ЦРП) технічного рахунку;

СЕП базується повністю на безпаперовій технології;

СЕП є системою типу «брутто», тобто кожний платник безпосередньо впливає на коррахунок учасників СЕП;

СЕП є закритою системою;

початкові платежі від учасника СЕП приймаються в межах поточного значення його технічного рахунку, за винятком випадків, що визначені НБУ;

електронний розрахунковий документ, прийнятий СЕП, не може бути відкликаний;

оброблення електронних розрахункових документів та службових повідомлень здійснюється у порядку черговості їх надходження до системи;

ініціатива проведення трансакцій належить банку, який дебетує власний рахунок, можливість дебетувати рахунок іншого учасника СЕП надана тільки підрозділам НБУ для обмеженого кола типів трансакцій;

обмеження на суми здійснення трансакцій учасників СЕП не встановлюються, технологічно сума трансакцій обмежена лише поточним значенням залишку коррахунку банку-ініціатора трансакцій;

результати розрахунків за відісланими та отриманими електронними розрахунковими документами відображаються на технічних рахунках комерційних банків (філій) у СЕП у режимі реального часу;

обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі технологічними циклами приймання-передачі, довжина яких варіюється залежно від поточних потреб;

ведеться традиційний рахунок для відображення трансакцій, які були ініційовані, але не завершені протягом одного дня, що дозволяє організувати синхронну роботу учасників СЕП з урахуванням специфіки можливості кожного з них;

СЕП є власністю НБУ.

НБУ для розподілу фінансових ризиків у СЕП застосовує такі принципи:

фактична передача коштів банку одержувачу здійснюється лише після списання коштів з рахунку банку-відправника та зарахування їх на рахунок одержувача (це дозволяє усунути кредитний ризик);

кошти, що надходять на рахунок банку, зараховуються у режимі реального часу (такий принцип обмежує ризик ліквідності);

овердрафт на коррахунках банку заборонений (це допомагає обмежити системний ризик).

Загальна схема документообігу при міжрегіональних розрахунках між банками через СЕП має такий вигляд (рис. 1.2.).

Пояснення до схеми документообороту:

подання підприємством-платником платіжного доручення своєму банку А;

формування на підставі платіжних доручень клієнтів банківського електронного платіжного документа (доручення);

доставка первинних банківських платіжних документів в РРП;

формування відповідних платіжних документів у РРП і доставка

їх у РРП, що обслуговують банки — одержувачі платежів;

доставка платіжних документів у банк-одержувач (Б);

розшифрування в банку Б одержаних платіжних документів по клієнтах-одержувачах і зарахування коштів на їхні поточні рахунки;

повідомлення клієнта про надходження коштів на його рахунок;

перенесення результатів дня по технічних коррахунках на реальні коррахунки банків в ОПЕРУ регіонального управління НБУ.

Рис. 1.2. Схема документообігу в СЕП

Рис. 1.2. Схема документообігу в СЕП

Комерційний банк отримує від клієнтів початкові платіжні документи (в основному в паперовому вигляді), створює на їх основі електронні документи з допомогою програми «Операційний день банку», через яку ці документи потрапляють електронною поштою у РП територіального управління НБУ, в якому обслуговується комерційний банк. Платіжні документи для передачі в РП оформляються у вигляді файлу — пакета початкових платіжних документів (файл може містити від 1 до 1000 документів), що зберігається на носії електронної інформації та може передаватися каналами зв’язку.

Після обробки пакета електронних документів через СЕП кошти зараховуються на коррахунок банку-одержувача, де електронні розрахункові документи для кожного одержувача оформляються у вигляді паперового документа — «Реєстру електронних розрахункових документів», що підтверджує зарахування коштів на рахунок клієнта і видається як додаток до виписки з його особового рахунку.

З метою максимального розширення кола послуг відповідно до потреб учасників СЕП, враховуючи підпорядкованість установ комерційних банків одна одній, НБУ розробив та запровадив різні моделі обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку (Додаток А).

Для роботи в СЕП за консолідованим коррахунком комерційний банк повинен одержати дозвіл на роботу від НБУ за консолідованим коррахунком.

Міжбанківські розрахунки виконуються в строк до трьох операційних днів і вважаються завершеними з часу зарахування коштів на коррахунок банку одержувача.

За наявності в комерційного банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. У цьому разі банку потрібно створювати свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС).

Функціонування ВПС характеризується такими рисами:

консолідація коштів усіх установ даного банку на одному коррахунку, що розширює платіжні можливості кожної структури банку порівняно з тим, якби вони мали свої коррахунки в НБУ;

посилення ролі головного банку в організації міжбанківських розрахунків усіх його структур, оскільки всі потоки документів і платежів проходять через АРМ-3 головного банку;

здійснення платежів між структурами одного банку за допомогою програмно-технічних засобів самого банку без виведення їх у СЕП, що сприяє їх прискоренню, спрощенню і здешевленню;

ведення субкоррахунків для всіх філій банку безпосередньо в ВПС з відбиттям на них не тільки внутрішньобанківських, а й позабан-ківських платежів, що зумовлює поєднання ВПС із СЕП.

Забезпечує діяльність ВПС головний розрахунковий центр комерційного банку (ГРЦ). Він веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, а також відображає платіжні обороти філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП.

Внутрішньобанківські розрахунки виконуються в строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, який не може перевищувати двох операційних днів, та вважаються завершеними з часу зарахування коштів на рахунок філії одержувача.

За недотримання строків виконання розрахунків комерційні банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Економіка України не є ізольованою. Розвиток міжнародних економічних відносин потребує відповідно налагодженого механізму міжнародних розрахунків у різних валютах. З огляду на це однією з додаткових можливостей СЕП є організація розрахунків з іноземними банками через механізм «шлюзових» банків.

Більші можливості звичайно надає SWIFT, який є всесвітньою мережею. Розглянемо принципи функціонування SWIFT більш детально.

Наприкінці 60-х років стало очевидним, що потужностей паперових систем розрахунків недостатньо для забезпечення надійного і швидкого зв’язку між багатьма банками та їхніми філіями в усьому світі. Обробка паперових документів була пов’язана з багатьма помилками і коштувала дуже дорого. Становище було також ускладнене, оскільки різні банки використовували різні системи розрахунків, іноді практично несумісні.

Щоб вирішити проблему, потрібно було створити єдину мову фінансових повідомлень та єдину систему передачі цих повідомлень. Так, у 1973 році було організоване товариство міжнародних міжбанківських телекомунікацій Sосіе1у Fог Wогdwidе Іntегbаnk Finаnсіаl Теlесоmmunісаtіоn (SWIFT), метою якого стало створення і використання засобів, необхідних для швидкої та безпечної передачі комп’ютерними мережами платіжних доручень та інших банківських повідомлень.

Система SWIFT організована так, щоб банки різних країн, які обладнані терміналами різних моделей з різною швидкістю роботи, могли б без перешкод обмінюватись повідомленнями та розуміти один одного.

Слід зазначити, що SWIFT є лише системою передачі даних і не виконує жодних розрахункових функцій. Доручення, що передаються з її допомогою, враховуються як проводки за відповідними рахунками «Ностро» і «Лоро» так само, як і при використанні традиційних платіжних документів.

Спочатку до мережі SWIFT входило 239 банків з 15 країн Європи й Америки. 1992 року до мережі SWIFT було підключено вже більше 3000 фінансових організацій понад 80 країн.

Членами SWIFT можуть бути установи, які уповноважені виконувати міжнародні банківські операції і перебувають у країні, яка має регіональний процесинговий центр SWIFT Власниками акцій SWIFT можуть бути тільки банки, які є його членами.

Член SWIFT зобов’язаний дотримуватись статуту SWIFT і сплачувати всі витрати, пов’язані з вступом і роботою в середовищі SWIFT.

Всюди, де це можливо, SWIFT використовує міжнародні стандарти 180. Але значна частина розроблених спеціально для SWIFT текстових повідомлень отримують усе більше розповсюдження поза межами системи і стають стандартами «де-факто» для фінансових повідомлень (операцій, трансакцій). Переваги таких стандартів також і в тому, що їх розробники одночасно є і їх користувачами, а відповідно, мають можливість оперативно їх вдосконалювати.

Розвиток міжнародних стандартів системи SWIFT значно вплинув на банківську справу окремих країн. Перевага стандартів в SWIFT виявилася настільки очевидною, що інші системи також або взяли їх на озброєння, або створили систему автоматизованого переведення стандартів SWIFT на власні. Серед таких країн, наприклад:

— Англія (С1еагіng Ноusе Аutоmаtеd Рауmеnt System — СНАРS);

— Франція (SАGІТТАІRЕ);

— Швейцарія (Swiss Іntегbаnk с1еагіng -- SІС).

SWIFT є найбільшою міжнародною мережею, що зв’язує національні клірингові і банківські мережі, утворюючи світову фінансову систему телекомунікацій.

Національний банк та певна кількість найбільших комерційних банків є абонентами SWIFT. Проте масового підключення українських банків до даної системи не очікується. Основною проблемою, що призвела до такої ситуації, є недостатньо великий розмір статутного капіталу українських банків і, звичайно, нестабільна економічна ситуація в країні.

Система електронних міжбанківських переказів Національного банку України та SWIFT на поточний момент загалом задовольняють потреби банківської системи нашої держави. Проте, враховуючи світові тенденції розвитку платіжних систем, у подальшому передбачено реформування системи електронних міжбанківський переказів на основі сучасних інформаційних технологій та новітніх програмно-технічних засобів.

1.2 Правова основа та виконання базових принципів для системно важливих платіжних систем у СЕМП

Від того, наскільки чітко й надійно функціонує платіжна система, значною мірою залежить фінансово-економічний стан окремих субєктів господарювання і країни в цілому. Запорукою ефективних діяльності будь-якої платіжної системи є правила, що регулюють права, обовязки та відповідальність учасників платіжного процесу, визначають порядок організації та здійснення міжбанківських розрахунків. Усі учасники розрахунків повинні знати ці правила і дотримуватися їх.

Основою правил, що регулюють міжбанківські розрахунки в Україні, є законодавча база з питань банківської діяльності та нормативно-правові акти НБУ, розроблені з урахуванням вимог банківського законодавства. Крім того, учасники розрахунків керуються також внутрішніми нормативними документами тієї чи іншої платіжної системи, де враховано її технічні можливості і технологічні особливості виконання розрахунків. Окремі питання розрахункового процесу регулюються також умовами договорів. Чіткі правила, стандарти і процедури виконання платіжного процесу сприяють прискоренню міжбанківських розрахунків, підвищенню ефективності платіжної системи.

Саме на таких засадах ґрунтується Положення про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17. 03. 2004 № 110 [19], — основний нормативний документ, яким регулюються взаємовідносини учасників міжбанківських розрахунків в Україні, умови та порядок їх виконання.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України [1], законами України «Про Національний банк України» [2], «Про банки і банківську діяльність» [3], «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [4], іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати [27], Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати [25], Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати [26] та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу грошей.

Платіжні системи -- це засоби, за допомогою яких перемішуються кошти між суб'єктами господарювання, їх безпечність та ефективність -- необхідна умова функціонування як фінансової системи окремої країни, так і світової фінансової системи в цілому. Водночас вони є основним каналом, яким можуть передаватися потрясіння на внутрішніх та міжнародних грошових та інших ринках, і якщо ризики належним чином не стримуються, -- провокувати системні кризи, загрожуючи стабільності цих ринків.

Особливо це стосується системно важливих платіжних систем, які обслуговують різні за величиною не обов’язково великі платежі, але можуть викликати або передавати системні порушення. Отже, системна важливість визначається не тільки обсягами чи характером окремих платежів або їх сукупною величиною, а також загальним місцем системи у фінансовій інфраструктурі.

Безпека й ефективність цих вирішальних для економіки платіжних систем має бути метою державної політики. За останні роки склався широкий міжнародний консенсус щодо потреби зміцнення їх шляхом поширення міжнародно-визнаних стандартів і практики розробки та експлуатації таких систем. Комітет з платіжних і розрахункових систем (CPSS) Банку міжнародних розрахунків (BIS) у Базелі розробив із цією метою Базові принципи для системно важливих платіжних систем і опублікував їх у січні 2001 року.

Усього визначено десять Базових принципів і чотири обов’язки центральних банків щодо їх застосування. Адже центральні банки зобов’язані забезпечувати фінансову стабільність держави; піклуватися про функціонування грошових ринків для здійснення грошово-кредитної політики, про підтримку довіри до національної валюти країни; вони надають учасникам платіжної системи можливість використовувати для розрахунків рахунки у центральному банку тощо. Тому центральні банки мають відігравати провідну роль щодо системно важливих платіжних систем, а отже, визначено відповідні обов’язки центральних банків, які містять оцінку існуючих платіжних систем з точки зору Базових принципів та ініціювання або заохочення дій для їх дотримання.

Розглянемо послідовно, як забезпечується виконання вимог Базових принципів у СЕП і як виконує НБУ свої обов’язки стосовно цих принципів [68].

Забезпечення вимог базових принципів у СЕП:

Принцип І. Система повинна мати надійну нормативно-правову основу у всіх тих юрисдикціях, що її стосуються.

Нормативно-правові засади для банківської діяльності та платіжних систем у цілому визначені в законах України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про захист інформації в автоматизованих системах». Загальні засади безготівкових розрахунків, окремим видом яких є міжбанківські, стандарти платіжних інструментів тощо визначаються Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні».

Детальні правила роботи системи, стосунки між НБУ та учасниками СЕП, права та обов’язки сторін визначаються Інструкцією «Про міжбанківські розрахунки в Україні», іншими нормативно-правовими документами НБУ та двосторонніми угодами. Всі ці документи визначають: права власності на систему; правила розрахунків; права та обов’язки учасників розрахунків; обов’язки НБУ щодо виконання розрахунків; правила використання програмного забезпечення та апаратних засобів захисту інформації; правила генерації, розповсюдження та оновлення ключів системи крипто захисту; правила вирішення спірних питань (арбітраж тощо); плату за послуги.

Принцип II. Правила і процедури системи повинні давати учасникам можливість ясно розуміти вплив системи на кожний вид фінансового ризику, на який вони наражаються, беручи в ній участь.

Принцип III. Система повинна мати чітко визначені процедури управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності, в яких вказуються відповідні обов’язки оператора й учасників системи і забезпечуються достатні стимули для управління ризиком і його обмеження.

Вищезгадані законодавчі та нормативно-правові документи досить чітко й детально окреслюють правила роботи системи, стандарти платіжних інструментів, стосунки між НБУ та учасниками системи, права та обов’язки сторін.

Принцип IV. Система повинна забезпечувати швидкий остаточний розрахунок на дату валютування, бажано -- протягом дня і, як мінімум, -- наприкінці дня.

СЕП веде технічні коррахунки банків протягом дня в режимі квазіреального часу: початкові трансакції відображаються в момент приймання до системи, трансакції у відповідь -- у момент підтвердження банком-отримувачем їх завершення. Середні терміни проходження платіжних документів від платника до отримувача -- від 10 хвилин до 2 годин. Для відображення міжбанківських розрахунків використовуються кореспондентські рахунки учасників та транзитні рахунки для сум, не підтверджених отримувачем, відкриті в Національному банку. Відображення платіжних документів на цих рахунках наприкінці банківського дня за міжнародно-визнаними стандартами є остаточним розрахунком.

Платіжний документ, прийнятий системою від банку-платника, не може бути не виконаним (скасованим чи відкликаним), тобто гарантується остаточний розрахунок.

Принцип V. Система, в якій відбуваються клірингові розрахунки, повинна, як мінімум, гарантувати своєчасне завершення щоденних розрахунків у разі нездатності учасника розрахуватися з найбільшими зобов’язаннями за одним розрахунком.

Цей принцип не стосується СЕП, оскільки вона є системою валових розрахунків (Gross-settlement system).

Принцип VI. Бажано використовувати при розрахунках активи, що знаходяться в центральному банку; якщо використовуються інші активи, пов’язаний з ними кредитний ризик повинен бути невеликим або зовсім відсутнім.

Для міжбанківських розрахунків використовуються кореспондентські рахунки та відповідні транзитні рахунки, відкриті в Національному банку України.

Принцип VII. Система повинна забезпечувати високий рівень безпеки і надійності в експлуатації, а також мати засоби на випадок надзвичайних обставин для своєчасного завершення щоденної обробки платежів.

Безпека та конфіденційність банківської інформації в СЕП гарантується багатоступеневим контролем на всіх стадіях розрахунків та багаторівневою системою захисту від несанкціонованого доступу на всіх етапах проходження електронних платіжних документів через платіжну систему, починаючи від місця їх початкового оформлення (породження) в банку. Платіжні документи захищаються електронним цифровим підписом. Передача платіжних документів і технологічної інформації в СЕП виконується із застосуванням програмно-апаратних засобів захисту інформації. Як резервні використовуються програмні засоби шифрування інформації. Засоби захисту інформації є невід'ємною складовою програмно-технічних комплексів СЕП і не можуть бути відключені.

На випадок надзвичайних ситуацій існує система резервування і відновлення діяльності СЕП, розроблена і поетапно впроваджена у 1996--1999 роках.

Принцип VIII. Система повинна надавати засоби виконання платежів, зручні для користувачів та ефективні для економіки.

Принцип IX. Система повинна мати об'єктивні і загальновідомі критерії участі, які забезпечують справедливий і відкритий доступ.

Критерії участі в системі електронних міжбанківських розрахунків визначаються Інструкцією «Про міжбанківські розрахунки в Україні». Учасниками системи можуть бути будь-які кредитно-фінансові установи й організації, які мають кореспондентські рахунки в одному з територіальних управлінь НБУ, задовольняють технічні вимоги роботи в системі і є суб'єктами міжбанківських розрахунків на території України.

Принцип X. Засоби керування системою повинні бути ефективними, контрольованими і прозорими.

Права та обов’язки НБУ стосовно керування системою визначені в законах «Про Національний банк України» [2], «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [4] та в Положенні «Про міжбанківський переказ в Україні в національній валюті» [19].

Протягом часу існування СЕП про неї неодноразово загалом дуже позитивно відгукувалися міжнародні експерти. Зокрема, у 1995 році така оцінка була відображена у звіті консультантів фірми РА Consulting Group з Лондона, а в 1996 році систему електронних платежів вивчав фахівець з фірми Oracle Жан-Марк Лепен, про що він склав докладний документ (The New Payment System of the Republic of Ukraine. Oracle Eastern Europe, July 1996). Доповіді представників НБУ на різноманітних міжнародних форумах (Відень 1994 p., Базель 1997 p., Відень 2000 p., Алмати 2002 p.), де йшлося про платіжну систему України, також були високо оцінені у банківських колах.

Місія Міжнародного валютного фонду, що перебувала в Україні у травні 2002 року, окремо вивчала стан виконання Базельських принципів та обов’язків центрального банку стосовно української платіжної системи і теж оцінила його позитивно.

Таким чином, можна дійти висновку, що система електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України сповна відповідає Базовим принципам для системно важливих платіжних систем та нормативна база з цього питання доступна широкому загалу і забезпечує достатній рівень ефективності функціонування системи, як свідчить досвід її експлуатації.

1.3 Сучасні проблеми міжбанківських розрахунків на території України та поза її межами

Система міжбанківських розрахунків різних країн помітно різняться. У світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування національних платіжних систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми.

Перша проблема стосується розмежування функцій між центральним і комерційними банками. Цілком зрозуміло, що комерційні банки мають нести відповідальність за обслуговування рахунків клієнтів та надання спеціалізованих платіжних послуг, необхідних у міжбанківських відносинах. Однак на сьогодні немає єдиної думки щодо таких питань:

яку роль має відігравати центральний банк в експлуатації різних компонентів фізичної інфраструктури платіжного механізму?

наскільки активно центральний банк має надавати послуги щодо здійснення міжбанківських платежів?

Платіжні послуги центрального банку можуть бути пов’язані з обробленням безлічі окремих платежів, що проходять через банківську систему. Ці платежі потім можуть зазнати взаємного заліку і погашення на міжбанківській основі.

Вважається, що ринкові сили визначають оптимальне поєднання участі центрального банку і комерційних банків на ринку платіжних послуг. Наприклад, у платіжній системі США Федеральна резервна система як постачальник платіжних послуг установлює ціну на дані послуги на такому рівні, щоб повністю відшкодувати виробничі витрати. У деяких країнах операційні послуги центрального банку субсидуються, і роль його в платіжному механізмі вважається різновидом суспільного блага.

Друга проблема полягає у виборі самої моделі міжбанківських платежів із використанням валових розрахунків у реальному часі або чистих розрахунків і засобів контролю в цих системах для забезпечення їхньої цілісності та надійного функціонування. У засобах контролю за кредитними ризиками ліквідності, що виникають за багатостороннього взаємозаліку, зацікавлені всі учасники платіжного процесу. Однак і в розвинутих країнах з ринковою економікою, з відносно сталими концепціями платіжних систем і систем розрахунків немає згоди щодо витрат на здійснення такого контролю.

Третя проблема пов’язана з вибором оптимального складу технічних засобів, що забезпечують функціонування міжбанківських розрахунків. Потрібні великі витрати для підтримування в автоматизованих системах операційного взаєморозуміння і дублювання на рівні, необхідному для функціонування платіжної системи навіть у разі несправності центральних систем комп’ютерів або стихійного лиха. Питання щодо технічної реалізації та розміру витрат на дублювання інформації вирішується кожною країною окремо.

Однак найголовнішою проблемою банків усіх країн з питань розрахунків я вважаю проблему безпеки платіжних систем.

Під терміном «безпека платіжної системи» у загальному вигляді ми розуміємо стан забезпечення нормального функціонування системи в цілому та кожного з її елементів.

Передусім слід підкреслити, що важливість забезпечення безпеки платіжних систем обумовлена тим значенням, яке займають платіжні системи в структурі економіки певної держави.

Для більш детального розуміння місця і ролі безпеки платіжних систем у системі економічної безпеки держави звернемося до такої характеристики зазначених явищ як системність. Як відомо, будь-яка система передбачає наявність певних елементів, що існують в рамках даної системи. У свою чергу сама система може також виступати складовим елементом у системі вищого порядку. Елементи системи можуть бути як основними, без яких система не зможе існувати, так і додатковими, наявність яких у системі необхідна лише за певних умов. Очевидним сьогодні вже є той факт, що платіжні системи в економічній системі країни виступають одним з основних її елементів. Це вже можливість говорити про це, що зв’язок платіжної системи з іншими елементами настільки тісний, що будь-які зміни в цьому елементі позначаються на інших і на системі в цілому.

Тому можна дійти висновку про те, що безпека платіжних систем є однією з необхідних передумов економічної безпеки країни.

У свою чергу безпека платіжних систем і економічна безпека країни співвідносяться між собою в рамках системи вищого порядку — системи національної безпеки. З точки зору національної безпеки, вирішення проблеми безпеки платіжних систем являє собою національні інтереси країни.

Порушення функціонування платіжної системи завдають шкоди самій системі, здатні загрожувати економічній безпеці країни та врешті-решт негативно впливати на стан національної безпеки в цілому.

На сьогодні очевидним вже є той факт, що різні суб'єкти використовують платіжні системи в злочинних цілях — для розкрадання коштів, переказу коштів, отриманих злочинним шляхом з подальшою їх легалізацією, та інших протиправних діянь.

Іншою складністю у функціонуванні платіжних систем є те, що їх незаконне використання сприяє збільшенню масштабів відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом. Проникнення «брудних» грошей у легальну економіку призводить до її криміналізації, підпорядкування економічних важелів і політичної влади злочинним угрупуванням, сприяє поширенню останніх у міждержавному просторі, становить загрозу національній та економічній безпеці всього світу. Це питання регулюється Зконом України «Про запобігання й протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28. 11. 2002 р. № 249-IV [6].

Слід також додати, що центральні банки в усьому світі стурбовані проблемами, породженими впровадженням нових систем електронних платежів, які можуть призвести до порушення монетарної стабільності внаслідок безконтрольного введення в обіг електронних еквівалентів валют, електронні платежі можна буде виконувати анонімно на будь-якій відстані, що створюватиме ідеальні умови для уникнення від сплати податків, «відмивання» грошей та іншої злочинної діяльності.

Характеризуючи ситуацію з функціонування платіжних систем в Україні, необхідно зазначити, що хоча досвід їх функціонування ще досить невеликий, проте вони набули стрімкого розвитку. Не дивлячись на те, що платіжні системи в Україні перебувають лише на початковому етапі створення, вже доводиться констатувати, що використання їх можливостей і в нашій країні стало привабливим полем для діяльності злочинців. На сьогодні в Україні, як і багато інших держав, економіка яких перебуває у процесі трансформації, активно залучається як до незаконного обігу наркотичних речовин, зброї, торгівлі людьми, так і до процесів відмивання «брудних» грошей, в яких левову частку операцій проводять з використанням можливостей платіжних систем. Проте в Україні ще не вживається достатньо заходів для покращення ситуації.

Сьогодні Україна вже визнала, що порушення у сфері функціонування платіжних систем можуть нести загрозу не лише матеріальному добробуту її громадян, а й економічній безпеці держави в цілому. У зв’язку з цим відповідні обов’язки з протидії легалізації «брудних» коштів було покладено на Службу безпеки України.

Для виконання цих заходів у структурі СБ України створені відповідні підрозділи, розроблені функціональні обов’язки співробітників і вжито інших заходів щодо організації ефективної роботи в даному напрямі.

Результатом запровадження зазначених заходів стало те, що співробітники Служби безпеки спільно з фахівцями Міністерства внутрішніх справ та Національного банку України зафіксували ряд спроб несанкціонованого втручання в систему електронних платежів, а також формування фіктивних електронних платежів у цілях отримання реальних коштів.

У той самий час спеціалісти Служби безпеки України стверджують, що цей вид злочинів у сфері функціонування платіжних систем становить лише невеликий відсоток. Найчастіше правоохоронні органи зустрічаються із шахрайством у вигляді введення, заміни, виправлення, знищення даних чи програм та іншого втручання в процес обробки інформації.

Дослідження цих злочинів вказує на те, що їх скоєння приносить злочинцям величезні прибутки і, відповідно, завдає державним і комерційним структурам значних економічних збитків. Ситуація ускладнюється й тим, що банківські співробітники, в поле зору яких потрапляють факти порушень, що мають місце в платіжних системах, повідомляють правоохоронні органи лише у випадку певних грошових втрат. І навіть такі випадки часто приховують, оскільки втрата грошей ніщо порівняно з втратою престижу.

Зазначається також, що у цій сфері активно працюють як національні злочинні угруповання, так і інтернаціональні злочинні угруповання, чия діяльність охоплює країни й континенти.

На підставі аналізу практики діяльності правоохоронних органів, а також аналізу чинного законодавства України до основних проблем національного характеру у сфері функціонування платіжних систем можна віднести:

відсутність розвинутого національного законодавства, що регулює взаємовідносини між елементами платіжних систем;

нестачу фахівців і спеціальних підрозділів правоохоронних органів по боротьбі зі злочинами, скоєння яких пов’язано із функціонуванням платіжних систем;

слабку взаємодію між банками та правоохоронними органами тощо.

Порушення функціонування платіжної системи може призвести до тяжких наслідків на фінансовому ринку, який вона обслуговує. Тому сьогодні гостро постає питання про забезпечення нормального функціонування і розвитку платіжних систем, інакше кажучи, про забезпечення безпеки платіжних систем.

У цьому разі доцільно враховувати зарубіжний досвід вирішення зазначених проблем, і особливо тих країн, де платіжні системи функціонують вже досить тривалий час.

Система заходів, спрямована на вирішення питання забезпечення безпеки платіжних систем, здатна ефективно функціонувати лише при скоординованому розвитку правової, організаційної та технічної складових. Аналіз відповідних джерел свідчить про те що в Україні значна увага приділяється лише останнім двом. Разом з тим юридична чистота і прозорість схем, що використовуються тією чи іншою платіжною системою, є, з одного боку, певною гарантією від втрат для суб'єктів платіжних систем, а з іншого — дає змогу користувачам робити усвідомлений вибір тієї чи іншої системи з усіма юридичними наслідками. Усе це надасть можливість позитивно впливати на ефективність функціонування економіки країни. Такі важливі позитивні характеристики правової сторони питання обумовлені тим, що саме право є головним регулятором суспільних відносин.

Викладені положення свідчать про необхідність побудови та реалізації стратегії забезпечення безпеки платіжних систем на законодавчому рівні.

Як і в будь-якій галузі суспільних відносин, що регулюються правом, у сфері функціонування платіжних систем має діяти центральний законодавчий акт, який стане основою для подальшої розробки та вдосконалення відповідної законодавчої бази. Такий документ вже є, це чинний Закон України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» від 05. 04. 2001 р. 4], що визначає основні поняття, які використовуються у зазначеній сфері. Цей закон повинен стати базовим і в побудові стратегії безпеки.

Наступним документом повинна стати Концепція забезпечення безпеки платіжних систем, яка покладе початок цілеспрямованого системного організованого підходу до проблеми безпеки платіжних систем України.

При створенні системи безпеки конкретної платіжної системи необхідно враховувати її специфіку, зокрема, класифікацію системи за роллю, організацією розрахунків і платіжних інструментів, які використовують для здійснення платежів. Лише врахування і розуміння цих важливих моментів дасть змогу правильно створити модель можливих загроз і вибрати ефективні способи захисту, які повинні бути невід'ємною частиною платіжної системи і здійснюватися на усіх етапах створення та обробки платежів.

Крім того необхідно прийняти низку законів, які регулювали б окремі питання функціонування платіжних систем, що також є однією з передумов забезпечення їх безпеки.

1.4 Техніко — економічна характеристика ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»

АКБ «Укрсоцбанк» заснований у вересні 1990 року як відкрите акціонерне товариство на базі Української республіканської контори «Житлосоцбанк» та зареєстрований в Держбанку колишнього СРСР. АКБ «Укрсоцбанк» -- універсальна фінансово-кредитна установа, що надає повний пакет традиційних й інноваційних послуг, що відповідають міжнародним банківським стандартам. За роки свого існування банк завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, що стрімко розвивається й оперативно реагує на зміни ринку. На сьогодні «Укрсоцбанк» пропонує повний спектр банківських послуг для корпоративних і приватних клієнтів. Завдяки зваженій й ефективній політиці керівництва, професійному менеджменту, постійному розширенню спектра й удосконалюванню якості послуг, а також розгалуженої мережі росте кількість клієнтів і партнерів «Укрсоцбанку».

Кредо банку:

максимально повно забезпечувати потреби своїх клієнтів, надаючи універсальний набір послуг відповідно до міжнародних стандартів на території України й за її межами.

бути відкритим відносно запитів корпоративної й приватної клієнтури, а також державних структур й організацій;

виступати в ролі надійного партнера в розвитку бізнесу клієнтів;

сприяти реалізації важливих соціально-економічних програм і напрямку інвестицій у реальний сектор економіки.

Органами керування Банку є:

Загальні збори акціонерів;

Наглядацька рада;

Правління.

Наглядацька рада і правління керують діяльністю банку в межах повноважень, наданих ним загальними зборами акціонерів. Вищим органом банку є загальні збори акціонерів, що скликується не рідше одного разу в рік.

Наглядацька рада — колегіальний орган керування, що представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів акціонерів. Глава наглядацької ради здійснює керівництво діяльністю ради, забезпечує контроль за виконанням наглядацькою радою і правлінням рішень загальних зборів акціонерів, представляє інтереси банку у всіх організаціях як на території України, так і за її межами.

Виконавчим органом банку є правління, що керуй поточною діяльністю, формуванням фондів, необхідних для статутної діяльності, і несе відповідальність за ефективність роботи банку. Глава правління без доручення представляє банк у всіх підприємствах, укладає договори й угоди в межах своїх повноважень.

Мережа АКБ «Уксоцбанк» складається з Головного офісу в м. Києві, філій (обласних філій, розташованих в обласних центрах України, Кримської республіканської філії, Київської місцевої і Севастопольської філій), відділень і представництв

Філіальна мережа банку нараховує 527 операційних точок. АКБ «Укрсоцбанк» є членом: Міжрегіонального фондового союзу, Асоціації українських банків, Української міжбанківської валютної біржі, Української фондової біржі, Першої фондової торговельної системи.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой