Організація консорціумного кредитування

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні основи організації консорціумного кредитування

1.1. Сутність консорціумних кредитів та їх класифікація

1.2. Сутність та етапи розвитку ринку консорціумних кредитів

1.3. Схеми консорціумного кредитування

Висновки за розділом 1

Розділ 2. Методичні основи здійснення консорціумного кредитування

2.1. Аналіз тенденцій на світовому та українському ринках консорціумних кредитів

2.2. Механізм надання консорціумного кредиту

2.2.1. Управління загальним кредитним ризиком

2.2.2. Етапи надання консорціумного кредиту

Висновки за розділом 2

Розділ 3. Застосування ціноутворення як інструменту мінімізації кредитного ризику банків-учасників консорціумного кредитування

Висновки за розділом 3

Висновки

Список Використаних джерел

Додатки

Вступ

консорціумний кредит ризик комерційний банк

Пошук ефективно організованих форм банківських об'єднань є однією з головних проблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які створюються для розв’язання сучасних конкретних завдань, пов’язаних з реалізацією великих цільових програм і проектів. Найбільш ефективним в банківській діяльності є створення консорціумів, у рамках яких здійснюється акумуляція значних за розміром грошових ресурсів та досягається одна з головних цілей банку — диверсифікується кредитний ризик шляхом його розподілу між учасниками об'єднання.

Останні п’ять років обсяги операцій з консорціумного кредитування на світовому ринку зростають випереджаючими темпами, відкриваючи потенційним позичальникам можливості безперебійного кредитування великих інвестиційних проектів, фінансування яких не під силу окремо взятим банкам. Зазначені фактори й окреслили актуальність даної теми.

Метою курсової роботи є дослідження та узагальнення теоретичних основ організації консорціумного кредитування комерційними банками та обґрунтування методичних підходів до мінімізації кредитного ризику в процесі надання консорціумного кредиту.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї курсової роботи:

· з’ясувати сутність понять «банківський консорціум», «консорціумний кредит» та систематизувати основні теоретичні підходи щодо даних визначень та класифікації;

· комплексно обґрунтувати поняття «ринок консорціумних кредитів», охарактеризувати етапи його розвитку та інструменти, що на ньому використовуються;

· конкретизувати основні підходи до розгляду схем консорціумного кредиту, виявити межі участі банків в об'єднанні;

· проаналізувати тенденції змін на світовому та українському ринках консорціумних кредитів;

· обґрунтувати методичні підходи щодо здійснення консорціумногго кредитування; розглянути взаємозв'язок етапів консорціумного кредитування з етапами управління кредитним ризиком;

· визначити особливості застосування ціноутворення як інструменту мінімізації індивідуального кредитного ризику банками — учасниками консорціумної угоди.

Об'єктом дослідження є діяльність банків на ринку консорціумних кредитів. Предметом дослідження є організація процесу надання консорціумного кредиту банками у взаємозв'язку з системою управління кредитними ризиками.

Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання. Аналіз, синтез, системність, комплексність застосовувались при дослідженні сутності консорціумного кредиту, ринку консорціумних кредитів, системи управління кредитним ризиком; історизм — при дослідженні етапів розвитку ринку консорцімних кредитів. В основу дослідження щодо ціноутворення на консорціум ний кредит покладено діалектичний підхід, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей. У процесі дослідження також метод групувань (при дослідженні питання класифікації консорціумних кредитів, методів ціноутворення); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння — при зіставленні фактичних даних за певні періоди.

Методологічною основою дослідження послужили теоретичні положення економічної науки, праці українських та зарубіжних учених із питань діяльності банків на ринку консорціум них кредитів. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних періодичних видань, Інтернету.

Розділ 1

Теоретичні основи організації консорціумного кредитування

1.1. Сутність консорціумних кредитів та їх класифікація

При переході до ринкових відносин виникає необхідність об'єднання діяльності банків в різних секторах ринку і особливо у сфері кредитних відносин. Цілі створення об'єднань носять найрізноманітніший характер, але вони пов’язані або з проведенням фінансування великомасштабних заходів, з скороченням ризику по банківських операціях, або з вирішенням задач, які не під силу вирішити одному банку. У рамках такого об'єднання ризик, пов’язаний з довгостроковим кредитуванням, розподіляється між учасниками, що дозволяє банкам — членам підтримувати свої ліквідні резерви на нижчому рівні. Особливе місце в таких об'єднаннях належить банківським консорціумам, які створюються для здійснення на сумісній основі кредитових, гарантійних або інших кредитно-фінансових операцій.

Для детального розгляду сутності консорціумних кредитів доцільно буде проаналізувати різні підходи вчених щодо визначення банківського консорціуму.

У більш вузькому значенні, банківський консорціум — це тимчасове об'єднання на договірній основі різних комерційних одиниць, у тому числі і банків, для здійснення будь — якого проекту [1]. Або банківський консорціум — це тимчасове об'єднання банків, що передбачає наявність договору, де вказуються мета об'єднання, квота для кожного учасника, зобов’язання членів консорціуму по відношенню до банку — координатору внесків, відсотків і комісійних за організацію консорціуму [2].

У більш широкому — банківський консорціум — це одна з форм об'єднання банків, що створюється на тимчасовій основі для координації дій при проведенні різних видів банківських операцій, або для кредитування одної, проте значної угоди і заснована банками на паритетній основі.

Найбільш поширеним серед науковців визначенням банківського консорціуму є наступне: «консорціум банків — це тимчасове об'єднання банківських установ на договірній основі, що створюється з метою акумуляції тимчасово вільних коштів для подальшого надання консорціумного кредиту на здійснення капіталоємного проекту, зменшення шляхом диверсифікації рівня кредитного ризику, отримання прибутку всіма банками-учасниками» [3, 4, 5].

Аналіз різних джерел з даного питання свідчить про наявність різних підходів щодо визначення й самого поняття консорціумний кредит:

1. Багато науковців у своїх дослідженнях не розрізняють поняття консорціумний та синдикований кредит, та визначають їх як:

— кредити, які надаються позичальникові за рахунок об'єднання ресурсів банків — учасників консорціуму та використовується, коли об'єм кредиту або кредитний ризик дуже великий для одного банку [6];

— кредити, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків — учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір, надає кредит і займається також розподілом відсотків [7];

— кредит, що надається двома або більш кредиторами — синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові, при чому група банків-кредиторів об'єднує на термін свої тимчасово вільні засоби [8];

— деякі джерела взагалі визначають консорціумний кредит як синдикований, що надається двома або більш кредиторами-синдикатами (консорціумами) банків одному або декільком позичальникам [9].

2. Серед науковців також існує точка зору, що консорціумний кредит — це різновид синдикованого кредиту [10]. Згідно з цією думкою, консорціумний кредит — це відносно нова форма кредитування. У класичному вигляді його визначення можна сформулювати так: це позика, що надається тимчасовим об'єднанням банків на чолі з одним банком-організатором. Різновидом синдикованого кредиту є кредит консорціумний, який відрізняється від синдикованого наявністю двох і більшої кількості співорганізаторів.

3. Існує також група вчених, які чітко розмежовують поняття консорціумний та синдикований кредити [1, 2, 11, 12]. Згідно з їх поглядами, консорціумний кредит відрізняється від синдикованого наявністю двох і більше співорганізаторів і співкеруючих по кредиту. У консорціумній угоді окремо регламентуються права і обов’язки платіжного агента, співкеруючих, інших кредиторів, з одного боку, і позичальника — з іншого. Консорціумні кредити зазвичай надаються на суми від 250 млн. доларів США і вище. При цьому слід зазначити, що найбільш широке розповсюдження банківські консорціуми отримали в Германії і Японії. Англійські, американські і швейцарські банки організовують переважно синдикати. А взагалі, у російській практиці найбільш часто використовуваним терміном, що позначає спосіб організації сумісного кредитування групою банків в рамках однієї кредитної угоди, є синдикований кредит, що за своїми характеристиками не відрізняється від консорціумного [13].

На нашу думку, консорціумний кредит не являється самостійною формою кредиту, адже базується на загальних принципах кредитування (строковості, поворотності, платності, гарантованості, цільового використання), змінюється лише механізм акумуляції грошових ресурсів та механізм надання кредиту, що буде розглянуто в другому розділі даної роботи.

У даній курсовій роботі пропонується до розгляду наступне визначення консорціумного кредиту: це кредит, що надається об'єднанням банків (банківським консорціумом) одному або декільком позичальникам на договірній основі, з метою акумуляції тимчасово вільних грошових ресурсів різних банків, необхідних, як правило, для фінансування крупних капіталоємних проектів; диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком-учасником.

Щодо класифікації видів консорціумних кредитів, то в цілому не існує єдиного погляду серед науковців, що вивчають дане питання. Проте аналіз декількох джерел інформації дозволив прокласифікувати види за різними критеріями [1, 2, 3, 6, 11, 12, 13]:

1. За цільовим спрямуванням:

— для фінансування інвестиційних проектів;

— для комерційних контрактів.

2. За терміном користування:

— короткострокові (від шести місяців до року);

— середньострокові (від одного до 5 років);

— довгострокові (від п’яти до двадцяти п’яти років).

3. За строками користування:

— строкові кредити;

— прострочені;

— пролонговані.

4. У залежності від суб'єктів консорціумного кредиту:

— банківський кредит;

— державний;

— міжнародний.

На нашу думку, доцільно буде зупинитися більш детально на сутності міжнародного консорціумного кредиту. Це кредит, який надається паралельно декількома банками, що знаходяться (зареєстровані) в різних з позичальником країнах. Часто атрибутом міжнародного консорціумного кредиту є те, що валюта кредиту є іншою за національні валюти країн місцезнаходження банків і позичальника. Характерними рисами даного виду кредиту є:

— часто є незабезпеченим;

— найбільш поширена валюта — долар США;

— основними позичальниками є держави та великі компанії;

— відсоток є плаваючим.

5. Залежно від наявності обмежень для банків — учасників:

— клубні - до складу кредиторів входить лише обмежене та визначене коло банків;

— відкриті - грошові кошти залучаються від будь-яких банків, тобто кількість банків не обмежується й залежить від розміру кредиту, що надається, можливостей кожного банку та зацікавленості в угоді.

6. За характером оплати відсотків:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою.

7. За схемою надання:

— однією сумою;

— кредитна лінія (декількома запозиченнями з наперед обумовленим лімітом).

Окремим різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальникові визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками — кредиторами, умов кредитування.

Досить часто в наукових джерелах можна зустріти поняття синдикація [4, 11]. Це синонім консорціумного або синдикованого кредитування, а отже процес акумуляції тимчасово вільних коштів для кредитування крупних, високоризикованих проектів. Синдикація дозволяє істотно збільшити можливості банківської системи по кредитуванню платоспроможної клієнтури.

Споживчі властивості консорціумного кредитування виражаються в тому, що з його допомогою можна як задовольняти поточні потреби в поповненні оборотних коштів, передекспортного кредитування і здійсненні комерційних операцій, так і вирішувати масштабні задачі модернізації і розширення виробництва, фінансування проектів лізингу, реорганізації бізнесу, реалізації регіональних програм.

Вченими вже виокремлені принципи, притаманні саме консорціумному кредитуванню:

1) сумісна відповідальність кредиторів перед позичальником, а позичальника — одночасно перед всіма кредиторами;

2) рівноправ'я кредиторів — жоден з банків не має переваг по стягненню боргу, а всі засоби, що поступають для погашення кредиту або від реалізації забезпечення, діляться між ними пропорційно внесеним часткам;

3) єдність документації - всі договори, що укладаються в рамках кредиту, і угоди є багатобічними, підписуються всіма кредиторами і позичальником без можливості укладення сепаратних угод;

4) єдність інформації - вся інформація, що відноситься до консорціумного кредиту, повинна бути відома і всім кредиторам, і позичальникові.

Консорціумне кредитування вигідне для всіх учасників кредитної угоди. Позитивними моментами для банків є можливості:

— брати участь в кредитуванні крупного проекту, не порушуючи нормативних вимог;

— диверсифікувати ризики кредитного портфеля за рахунок компаній, з якими раніше не було прямих відносин;

— диверсифікувати кредитні ризики за рахунок надання відносно невеликої суми;

— користуватися вже підготовленими інформаційними базами і документами;

— понизити ризики неповернення кредиту;

— підвищити імідж банку на ринку кредиторів.

Крім того, у процесі участі в консорціумному кредитуванні банки можуть продавати (повністю або частково) свої частки за договорами цессії іншим банкам, фондам і т.п. на вторинному ринку. Це підвищує ліквідність боргових зобов’язань (наближаючи їх по цьому показнику до облігацій), звільняє у банків ліміти по кредитах, дає їм можливість брати участь у нових операціях і стимулює зростання ринку консорціумного кредитування в цілому.

Позитивними моментами для клієнтів є можливості:

— отримати кредит в більшому розмірі і на більш довгостроковій основі, ніж це може дозволити один комерційний банк;

— показати високу кваліфікацію свого підприємства і укріпити його репутацію на внутрішньому й міжнародному ринках капіталу;

— істотно розширити базу своїх кредиторів;

— поєднати публічне фінансування з індивідуальним банківським підходом;

— економити на витратах у порівнянні із залученням кредитів від різних банків.

Одночасно з цим для позичальника залучення консорціумного кредиту — велика відповідальність. Він повинен бути максимально упевнений у позитивному результаті проекту, про який, як правило, стає відомо всім банкам і виконання якого уважно відстежується. Невиконання зобов’язань перед групою кредиторів різко погіршує кредитну історію, і він ризикує на достатньо тривалий час втратити доступ до позикових ресурсів. Тоді як успішне виконання зобов’язань у декілька разів підвищує шанси підприємства залучати фінансування надалі.

Підводячи підсумок, варто відзначити, що в теорії консорціумного кредиту серед науковців не існує єдиної точки зору щодо сутності даного поняття. Помилковим, на нашу думку, є по-перше, ототожнення консорціумного та синдикованого кредитів, адже вони розрізняються між собою організаційними аспектами: консорціумний кредит відрізняється наявністю двох і більше співорганізаторів і співкеруючих по кредиту, що спричинює інший механізм надання кредиту, окреме регламентування прав і обов’язків платіжного агента, співкеруючих, інших кредиторів, з одного боку, і позичальника — з іншого. По — друге, не можна розглядати «консорціумний кредит» як специфічну форму «кредиту», адже перший базується на загальних принципах кредитування — строковості, поворотності, платності, гарантованості, цільового використання (хоча і має додаткові, притаманні лише йому принципи, що були розглянуті вище), та й змінюється лише механізм акумуляції грошових ресурсів та механізм надання кредиту. По-третє, для формулювання визначення консорціумного кредиту, необхідно враховувати не лише особливий механізм надання кредиту (створення консорціуму, особливі договірні відносини), а й основні цілі, які переслідують банки — учасники при згоді надати консорціумний кредит. Найбільш широко дане поняття формулюється так: консорціумний кредит — це економічні відносини, що виникають між об'єднанням банків (банківським консорціумом) та одним або декількома позичальниками на договірній основі з приводу перерозподілу вартості, що створюється в результаті акумуляції грошових ресурсів різних банків на загальних принципах кредитування, з метою диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком — учасником.

1.2 Сутність та етапи розвитку ринку консорціумних кредитів

Аналіз наукових джерел щодо сутності ринку консорціумних кредитів виявив досить незначну кількість досліджень з даного питання та відсутність однакових поглядів вчених. У даній курсовій роботі пропонується розглянути сутність ринку консорціумних кредитів у декількох аспектах: з точки зору місця в структурі грошового ринку та як абстрактне специфічне місце поєднання інтересів банків — консорціумів та позичальників, що виникають на кредитному ринку.

Аналіз структури грошового ринку дозволив зробити висновок про відсутність такого окремого сегменту як ринок консорціумних кредитів, чому є конретні пояснення. Виокремлення окремих сегментів ринку здійснюється за кількома критеріями: за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців; за інституційними ознаками грошових потоків; за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

При чому, за першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщуватися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Варто відзначити, що операції з консорціумного кредитування власне здійснюються на ринку позичкових зобов’язань. У даному випадку, ринок консорціумних кредитів можна розглядати як складову ринку позичкових зобов’язань.

За інституційними ознаками грошових потоків виділяють такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ. Враховуючи, що головними суб'єктами ринку консорціумних кредитів є власне банки, а на фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії), можна умовно віднести ринок консорціумних кредитів до ринку саме банківських кредитів.

За третім критерієм — економічним призначенням купівлі грошей — грошовий ринок умовно поділяється на два сектори: ринок грошей та ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників. Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами — акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків. І хоча розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер, операції пов’язані з наданням консорціумних кредитів можна віднести саме до ринку капіталів, враховуючи довгостроковість та ризиковість даного виду банківських операцій.
Варто відзначити, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями вони були виокремлені, існує внутрішній взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність. Виділити окремо в структурі грошового ринку ринок консорціумних кредитів неможливо, адже його характеристики не підпадають під загальні критерії структурування грошового ринку.

Сутність ринку консорціумних кредитів можна розглядати і з точки зору відносин, що виникають у певний момент на кредитному ринку та мають свої специфічні особливості.

З одного боку ринок консорціумних кредитів — це інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків — консорціумів), з одного боку, та позичальників, — з іншого, щодо передання в тимчасове користування вільних коштів (вартості) першими на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості останнім.

З іншого боку, даний ринок можна розглянути як сукупність специфічних відносин, що виникають на кредитному ринку між кредиторами (об'єднанням банків) та позичальниками з метою об'єднання тимчасово вільних грошових коштів різних банків, необхідних для подальшого фінансування значних капіталоємких проектів; диверсифікації кредитних ризиків між банками відповідно до частин їх участі та отримання прибутку кожним банком — учасником консорціуму.

Варто відзначити, що ринок консорціумних кредитів має властиві лише йому специфічні особливості, що полягають в характеристиці його об'єкту, суб'єктів та інструментів.

Суб'єктами даного ринку є позичальники та кредитори (у деяких західних країнах виникають ще фінансові посередники). Враховуючи, що консорціумні кредити використовуються в основному при фінансуванні крупномасштабних проектів, то позичальниками в даному випадку можуть виступати різні господарюючі суб'єкти, діяльність яких пов’язана з потребою в досить значних обсягах грошових ресурсів, включаючи банки та державу. Потреби в консорціумних кредитах з боку держави пов’язані перш за все з необхідністю фінансування бюджетних програм, з інвестуванням грошових ресурсів у модернізацію та технічне переоснащення державних підприємств різних галузей народного господарства. Фірми та банки за рахунок консорціумного кредитування фінансують потреби, пов’язані, як правило, із зовнішньоекономічною діяльністю, а також з інвестиційною сферою, здійсненням крупномасштабних проектів у таких галузях, як енергетика, екологія, запровадження науково-дослідних розробок тощо.

Специфікою даного ринку є кредитори, у ролі яких виступають банківські консорціуми. Банківські консорціуми — це тимчасові об'єднання банків, котрі створюються з метою координації дій для проведення різних видів банківських операцій, або для кредитування однієї, проте значної угоди і засновані банками на паритетних основах. Схеми розподілу меж участі між учасниками консорціуму будуть розглянуті в наступному пункті даної курсової роботи. У рамках таких об'єднань кредитний ризик розподіляється між учасниками, що дозволяє їм підтримувати свої ліквідні резерви на більш низькому рівні.

В історії консорціумного кредитування виникають і випадки, коли банківські консорціуми створюються з метою повернення раніше виданих кредитів кожним окремим банком проте одному і тому ж позичальнику. У такому випадку, кошти, що надходять від боржника розподіляються пропорційно між банками-учасниками. Такі ситуації властиві більш ринку міжбанківських кредитів.

Об'єктом на даному ринку є та вартість, яка передається в позичку банківським консорціумом позичальнику. Позичена вартість як об'єкт консорціумного кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою. Особливістю даного об'єкту на ринку саме консорціумного кредиту є те, що вона сягає великих розмірів і використовується для фінансування великомасштабних проектів.

Ринок консорціумних кредитів використовує безліч фінансових інструментів і створив ряд нових продуктів для відповідності вимогам позичальника. З числа перерахованих нижче інструментів термінова позика і револьверна (поновлювана) позика є основоположними для ринку і поза сумнівом, найчастіше використовуваними [4].

Терміновий кредит. Це кредит на певну суму, який повинен бути повністю виплачений до певної дати. Позичальник, як правило, має право погасити кредит одноразово або траншами в межах певного періоду часу. Повернення основного боргу може відбуватися по наперед узгодженому графіку (амортизаційний терміновий кредит) або одноразово в дату остаточного погашення (кредит з одноразовим погашенням). Суми своєчасного погашення або довгострокового погашення, тобто виплачувані раніше термінів, обумовлених в умовах кредиту, більш не надаватимуться позичальникові. Таке обмеження для позичальника є основною різницею між терміновим та револьверним кредитом. Терміновий кредит може бути мультивалютним і дозволяє позичальникові періодично міняти валюту боргу.

Револьверний кредит. Також є кредитом на певну суму на певний термін, проте на відміну від термінового кредиту надає позичальникові право при бажанні отримати всю суму кредиту або його частину на свій розсуд. Кожного разу, отримуючи черговий транш по такій позиці, позичальник повинен виконувати ряд попередніх умов. Причиною цьому є той факт, що кожен транш гаситься в кінці процентного періоду, навіть якщо за бажанням позичальника він отримує його повторно на новий процентний період. Відновлювати кредит зазвичай можна в межах всього терміну його дії. Повне погашення боргу здійснюється найпізніше в дату остаточного погашення кредиту, проте для деяких операцій можуть бути певні регулярні інтервали погашення сум боргу або зменшення сум коштів, що надаються.

Резервна кредитна лінія. На ринку консорціумних кредитів також використовується поняття резервної кредитної лінії - різновид револьверного кредиту. Відмінність полягає в тому, що спочатку передбачається, що позичальник не використовуватиме кредит для фондування, а залишить його невикористаним «про запас» як резерв. Зазвичай позичальник шукає альтернативні джерела для забезпечення фондування, наприклад за допомогою випуску комерційних паперів (векселів), середньострокових паперів. Якщо на одному з ринків таких альтернативних інструментів трапиться криза, то для фондування будуть привернуті засоби за рахунок резервної кредитної лінії. Необхідно відзначити, що такий тип резервної кредитної лінії не підвищує конкурентоспроможність позичальника перед кредиторами. Резервна кредитна лінія особливо широко використовувалась у якості гарантії ліквідності в середині та кінці 1980 — х років позичальниками, котрі мали змогу випускати короткострокові інструменти за вигідними процентними ставками. Комбінації залучення таких резервних займів з одночасним випуском короткострокових паперів мали різні назви: мультиопціонний кредит, євро нотна програма, кредитна програма BONUS, револьверна середньострокова кредитна програма.

Варто звернути увагу на те, що в останній час використання інструментів, котрі включають механізм пропозиції для кредитів, скоротилось. Проте, вони залишаються ефективними засобами для підвищення ліквідності позичальників на банківському ринку.

Резервний акредитив. Даний інструмент відрізняється від резервної кредитної лінії тим, що банки, що випускають резервний акредитив, «знижують» кредитний ризик позичальника по відношенню до третьої сторони. Цей інструмент використовується для підтримки таких структурованих операцій, як приватне розміщення цінних паперів, вексельні програми, кредити, пов’язані з фінансуванням експорту, і ін. Метою таких інструментів є отримання можливості доступу до раніше недоступних джерел фінансування. Підвищення кредитного рейтингу позичальника потрібне у випадку, якщо наявні джерела фінансування не готові або з юридичних причин не здатні поодинці прийняти кредитний ризик позичальника, але готові прийняти кредитний ризик банків, що забезпечують кредитоспроможність позичальників.

Слід відзначити, що даний інструмент звичайно досить привабливий для спонсорів проекту, що кредитується, тому доцільно формувати консорціум банків з метою виставлення резервного акредитиву на користь кредитора, котрий в подальшому зможе надати кредитні ресурси.

Гібридні операції (угоди). Дан операції пов’язані з поєднанням декількох різних за сутністю інструментів ринку консорціумних кредитів з метою спрощення умов кредитування та задоволення потреб як кредиторів, так і позичальників.

Бівалютні кредити. Це кредити, комбіновані з валютними опціонами, укладеними позичальником, які надають утримувачеві опціону право, але не обов’язок конвертувати валюту позики з початкової валюти в іншу валюту по наперед визначеному курсу. Позичальник відмовляється від права контролювати валюту, у якій буде номінована сума кредиту на дату його погашення. Опціон продається організатору угоди або агенту, котрий на власний розсуд може тримати опціон у себе на позиції або продати. Якщо опціон виконується, то кредит погашається на дату виконання опціону в ісходній валюті погашення та одночасно надається знову в валюті конвертації.

Результатом використання такого роду деривативів у комбінації з позикою є виплата позичальникові премії по опціону. Розмір премії зазвичай амортизується протягом періоду дії кредиту для забезпечення надбавки до договірної маржі, при цьому часто залишкова вартість кредиту перетворюється на вартість з «Libor плюс маржа» в «Libor мінус маржа».

Варто звернути увагу на те, що ринок консорціумного кредитування не є статичним. Виникнувши в процесі розвитку банківської системи, він змінювався, модифікувався. Консорціумний кредит, як і будь-яке суспільне явище, має власну історію. Перші консорціумні кредити застосовувалися ще у внутрішній банківській практиці США в ХIХ в. У банківській літературі також є посилання на те, що до першої світової війни надання консорціумного кредиту практикувалося в Німеччині. Проте розвиток цього кредиту відносять до початку 1960-х рр., коли вони стали застосовуватися на міжнародному ринку позикових капіталів, закріпившись як один з основних видів операцій на євроринку.

Аналіз наукових джерел з теорії консорціумного кредитування показав практичну відсутність досліджень історії розвитку ринку консорціумних кредитів. Найбільш глибоким та обґрунтованим дослідженням даного питання займалась Даніліна Ю.В. [12]. У даній роботі автор обгрунтовує дмку, що еволюція ринку як консорціумних так і синдикованих кредитів пройшла однакові етапи, і їх розмежування почалось на сучасному етапі розвитку кредитних відносин. У даній курсовій роботі аналіз етапів розвитку ринку консорціумних кредитів буде базуватись на дослідженні Даніліной Ю.В., яке досить чітко і обґрунтовано розкриває сутність даного питання. Отже, даний автор виокремлює наступні етапи розвитку ринку консорціумного кредитування [12]:

1. Виникнення і становлення ринку.

2. Завоювання позицій на внутрішньому ринку.

3. Епоха інвестиційних кредитів.

4. Модифікація консорціумного кредиту в клас активів.

5. Сучасний етап.

На думку Даніліної Ю.В., перший етап тривав до середини 1980-х рр., коли популярність консорціумних кредитів знизилася із-за появи ринкових інструментів середньострокового характеру [12]. Поява ринку євродоларів і розвиток міжнародного міжбанківського ринку привели до того, що міжнародні групи кредиторів стали об'єднуватися в консорціуми, щоб брати участь в крупних кредитах, переважно організованих для уряду, але також і для корпоративних клієнтів.

Таким чином, основні технології консорціумного кредитування спочатку розвивалися на міжнародній арені, де впровадження інновацій традиційно відбувається швидше, ніж на національних внутрішніх ринках.

Межі другого етапу в наукових джерелах умовно позначають з середини 1980-х до 1990-х рр [12]. Хоча в цей час спостерігалося значне скорочення обсягу консорціумного кредитування на міжнародному ринку, воно активніше розвивалося на внутрішніх ринках. Там швидкість впровадження фінансових нововведень збільшилася в 90-і роки. Причому імпульс прискорення йшов з ринків США.

У к. 80-х рр. активність консорціумного та синдикованого кредитування на внутрішньому американському ринку підвищилася за рахунок фінансування нового вигляду операції: левереджеві викупи, або LBO (Loan Prising Corporation 2001). Суть цих операцій полягає в придбанні спеціальною спонсорською фірмою компанії або декількох компаній, які непродуктивні або нестійкі, в основному за рахунок банківських кредитів (50−60%), високодоходних облігацій (25−40%) і акціонерного капіталу (приблизно 10% або меньше).

Піонерами на цьому ринку стали крупні банки Нью-Йорка, які прийняли порядок розподілу консорціумного кредиту, щоб організувати, прогарантувати та розподілити частини великої корпоративної позики серед банків — учасників консорціуму. Левереджевий консорціумний кредит, виданий з метою фінансування LBO операцій, зазвичай більше і має вищий ризик. Це пов’язано з тим, що при поглинанні компанії залишається ризик викупу контрольного пакету агресивнішою компанією або злиття компанії, що поглинається, з більш дружньою. Таким чином, ефективний і ліквідний кредитний ринок почав удосконалювати управління витратами.

Наступний (третій) етап відноситься на першу половину 1990-х рр., коли спад економічної активності (1990−1991 рр.) став поштовхом до подальшої зміни кредитного ринку. Як тільки кредитні умови погіршали, банки, відповідно, скоротили обсяг кредитування ризикованішого ринку левереджевих операцій і зосередили свої зусилля на кредитуванні капітальних вкладень компаній — інвестиційні цілі. Це полегшувало фінансування поглинань і інших стратегічних операцій. З підвищенням ліквідності вторинного кредитного ринку він стає доступним для коректування портфеля активів після первинного розміщення.

У цей період корпоративні позичальники почали все активніше використовувати багатобічні операції на консорціумному ринку. Таким чином, основною тенденцією стали нові процеси на ринку синдикацій, які полягали в тому, що ринок левереджевих кредитів перейшов у ринок інвестиційних кредитів.

Наступний етап в еволюції ринку відноситься до періоду 1995−1997 рр., коли консорціумні та синдиковані кредити стали розвиватися як клас активів (тип інвестицій, основні з яких — акції і облігації). Багато інституційних інвесторів (пенсійні фонди, інвестиційні фонди і страхові компанії) почали серйозно розглядати консорціумні кредити як альтернативу інвестиціям в облігації і боргові зобов’язання. Причини такої оцінки полягають в наступному:

— низька волатильність інвестиційних доходів від кредитів у порівнянні з іншими активами дозволяє інвесторам активніше використовувати консорціумний кредит для збільшення доходів;

— плаваюча ставка за банківським кредитом, яка є страховим механізмом проти зміни процентної ставки, приваблива для деяких інвесторів;

— вимоги по консорціумному кредиту зазвичай вищі, ніж по облігаціях і інших боргових зобов’язаннях, а отже, втрати по кредиту будуть менші. Банківські кредити у разі дефолта мають вищі ставки покриття, чим високодохідні облігації.

Таким чином, відбувається подальший розвиток ринку консорціумного кредитування, де кредити синдикуються і торгуються як облігації і акції на відповідному прозорому і ліквідному ринку. У кінці 1990-х рр. позиції банків на ринку консорціумного кредитування починають слабшати, ринок прагнуть завоювати небанківські інститути. З цієї миті можна говорити про початок нового етапу розвитку ринку консорціумного кредитування, який характеризується, у першу чергу, участю в консорціумних операціях небанківських інститутів. На європейському ринку консорціумного кредиту вони стали відігравати все більш значну роль. Страхові компанії, пенсійні і хеджеві фонди, організації, що спеціалізуються на арбітражі на ринку CDO, привернуті можливістю управляти ризиком, беручи участь в левереджевих відкупах, стали активно шукати вихід на цей ринок. За даними Standard& Poor’s, в 2000 році частка небанківських організацій на ринку цих кредитів склала 3%, а в 2001 році досягла 11%. Якщо на початку 80-х рр. комерційні банки були лідерами цього ринку і займали 72,2% його загального об'єму, то за останні 20 років їх частка скоротилася майже наполовину і склала в 2000 році 46%. У небанківському секторі найбільш активними учасниками ринку синдикацій в 80-і рр. були фінансові компанії, в 2000-х рр. лідируючі позиції займають фонди забезпечених боргових зобов’язань і фонди праймрайт.

Таким чином, із сказаного вище можна зробити висновок, що найближчим часом збережеться тенденція все більшій диверсифікації інвесторів на ринку консорціумного кредитування. Проте небанківські інвестори потребують визнання учасниками ринку і введення рейтингування їх діяльності, а також в її віддзеркаленні в незалежних аналітичних оглядах.

Варто звернути увагу на те, що ринок консорціумного — це міжнародний ринок. Виділяються 3 основних центру консорціумного кредитування — Нью-Йорк, Лондон, Гонконг. Важливими регіональними центрами є: Сінгапур, Токіо, Франкфурт, Париж, Амстердам, Люксембург, Мадрид, Чикаго, Сідней, Торонто [3, 12].

Аналіз джерел інформації з питання еволюції ринку консорціумного кредитування дозволяє систематизувати основні чинники підвищеного інтересу до даного питання:

— розширення меж ринку консорціумного кредитування, яке стали активно практикувати банки Китаю, Індії, Бразилії і інших країн, що розвиваються;

— посилення процесу концентрації виробництва, тенденції до банківсько — промислового злиття;

— активна участь в операціях небанківських фінансових інститутів, тобто відбулося надходження вільних засобів, які можуть бути використані в консорціумному кредиті.

Підводячи підсумок з даного пункту, варто відзначити, що ринок консорціумних кредитів — це інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків — консорціумів), з одного боку, та позичальників, — з іншого, щодо передання в тимчасове користування вільних коштів (вартості) першими на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості останнім. Даний ринок має певні особливості, що стосуються суб'єктів — наявність банківського консорціуму, об'єкту — значна сума та відповідно кредитний ризик, та інструментів, за допомогою яких здійснюються операції. Що стосується останніх, то серед них найбільш поширеними є терміновий та револьверний кредит, резервний акредитив, гібридні угоди (з використання деривативів) та інші. Саме наявність великої кількості інструментів забезпечує гнучкість ринку консорціумних кредитів, та забезпечує виконання наступних умов:

— термін угоди може диференціюватись від шести місяців до двадцяти п’яти років;

— розмір індивідуальної угоди може складати від 20 млн. доларів США до 30 млрд. та більше;

— графік надання грошових ресурсів складається таким чином, що може відповідати практично будь-яким вимогам;

— валюта не обраної частини кредиту може змінюватися час від часу в мультивалютних угодах;

— графік погашення може включати як регулярні платежі так і одноразові, або може бути заснованим на аннуїтетних платежах;

Така гнучкість є однією з причин, внаслідок яких ринок консорціумних кредитів залишається головним постачальником капіталу для багатьох різних позичальників.

1.3. Схеми консорціумного кредитування

Проведений аналіз сутності консорціумного кредитування та наукові статті вітчизняних вчених дозволяють виокремити та охарактеризувати основні схеми даного процесу. Перед розглядом схем консорціумного кредитування, необхідно звернути увагу на те, що даний процес передбачає міжбанківську взаємодію, а отже в даних схемах будуть використовуватись кореспондентські відносини. У закордонній практиці міжбанківської взаємодії досить поширеним є консорціумне кредитування будь-якого корпоративного позичальника, проте виникають й випадки міжбанківського консорціумного кредитування.

Під кореспондентськими відносинами в даній курсовій роботі будуть розумітися договірні відносини між комерційними банками — учасниками консорціуму, метою яких є прискорення платежів, розрахунків, а також процесу обслуговування позичальника. Також перед розглядом схем консорціумного кредитування варто зупинитись на аналізі учасників даного процесу. По-перше, це безпосередньо позичальник — клієнт. По — друге — банки-учасники.

Для характеристики банків — учасників консоріумного кредитування доцільно спочатку виокремити функції, які на них покладені:

1. організаційні: регулювання та погодження всіх питань щодо угоди з позичальником до оформлення кредитного договору; погодження документації між позичальником та кожним банком-учасником; аналіз проекту позичальника;

2. координуючі: відбір банків — учасників та інформування їх про хід процесу консорціумного кредитування та реалізації проекту;

3. документарна — спілкування з юристами з приводу підготовки документації;

4. розрахункові: збір необхідних грошових сум з банків — учасників; перерахування грошових коштів позичальнику; контроль за цільовим використанням; розподіл отриманих від позичальника основної суми боргу, відсотків; адміністрування виданого кредиту; погодження всіх питань, що виникають між банками-учасниками та позичальником;

5. грошової участі - кредитування (фондування) угоди;

6. контролю забезпечення — відслідкування та перевірка забезпечення за кредитом.

На думку деяких науковців, розподіл функцій між банками — учасниками в абстрактному випадку може бути наступним [11]:

1. організаційні функції виконує банк — організатор;

2. координуючі - банк — координатор;

3. документарну — агент з документації;

4. розрахункові - кредитний агент (розрахунковий банк або просто агент);

5. фондування — банки-учасники кредитування;

6. контролю забезпечення — агент по забезпеченню.

Узагалі, всіх учасників консорціумного кредитування можна поділити на дві групи. У період до підписання документації - організатор та інші банки-учасники. Організатор виконує функції й банку — організатора, й банку — координатору. Після підписання документації - банк — агент та інші банки. При чому, банк — агент є й розрахунковим агентом, й агентом із забезпечення, й агентом з документації. Якщо банк — агент не поєднає в собі ці три ролі, то може виникнути конфлікт інтересів. Банк-агент діє від імені і на користь всіх його учасників. Тобто на даному етапі він є і банком — координаторм. За організацією консорціуму головний банк (банк — лідер, банк — координатор) одержує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Як правило, банком-лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалізації проекту потрібні кошти в значних обсягах (великий кредит). Разом з тим, позичальник, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов’язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами (ресурсами), який має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв’язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Таким чином, можлива наявність багатьох учасників консорціумного кредитування з різними функціями. У даній курсовій роботі пропонується розглянути схеми кредитування за участю позичальника (клієнта); банку — координатора (лідера, організатора), що буде виконувати координуючі та організаційні функції; банку — агента (партнера), що виконуватиме розрахункові функції, контролювати забезпечення та погодження документації.

На думку багатьох вчених [11, 12, 13, 14], котрі досліджують особливості даного виду кредитування, схеми надання консорціумних кредитів можна розглядати в залежності від мети, що поставлена перед банком — консорціумом. Так, найбільш узагальненою схемою є створення банківського консорціуму в цілях кредитування інсайдера (рис. 1. 1).

/

Рис. 1.1. Схема консорціумного кредитування інсайдерів

1. Банк — координатор і банк — партнер (агент) домовляються про створення консорціуму в цілях кредитування клієнта банку — координатора, якщо в останньому недостатньо коштів або досить значний кредитний ризик по даній операції.

2. Банк — координатор видає банку-партнерові міжбанківський кредит, призначений для фінансування клієнта банку — координатора.

3. Банк — партнер підписує договір про надання стандартного кредиту клієнтові банку — координатора.

4. Грошові ресурси в рамках кредиту, виданого банком — партнером клієнтові банку — координатора, зараховуються на поточний рахунок цього клієнта, відкритий в банку — координатору.

Слід зауважити, що розповсюдженню консорціумного кредитування заважає і громіздкість процедури роботи декількох банків з одним клієнтом. Адже, потрібно, щоб всі банки — кредитори познайомилися з позичальником і вивчили його документи. Саме на цьому етапі виникає маса труднощів, пов’язаних з відмінностями у внутрішніх стандартах роботи з клієнтами в банках — учасниках консорціуму. На нашу думку, це можуть бути відмінності, наприклад, в підходах до кредитування або до оцінки платоспроможності позичальника. Крім того, існує безліч тонкощів, що ускладнюють процес узгодження обов’язків між банками — учасниками консорціуму. Наприклад, хто з кредиторів отримає перевагу на видачу кредиту або на стягнення предмету застави. Особливо якщо в заставу надається цілісний майновий комплекс. У разі неповернення кредиту банкам буде складно поділити таку заставу. Також при створенні консорціуму у банків виникає проблема резервування. Річ у тому, що для підтримки класу позичальника клієнти повинні відкривати рахунки у всіх банках — учасниках консорціуму і підтримувати обороти ним. Це не завжди зручно для клієнтів. Часто спори виникають із-за заставного покриття — один банк хоче, щоб вартість застави складала 150% від суми кредиту, а інший — 200%. Нарешті, при страхуванні застави кожен банк лобіює інтереси свого страховика. У результаті, не виключено, що знадобиться декілька об'єктів застави для кожного банку. А знайти таке забезпечення вельми проблематично, якщо йдеться про кредит у декілька сотень мільйонів доларів. Варто відзначити, що при видачі великих кредитів на перше місце виходить проблема надання ліквідної застави. Якщо це кредит в $ 100 млн., можна закласти нерухомість, але вже при $ 200 млн. складно придумати ліквідну заставу.

Наступна схема консорціумного кредитування має на меті забезпечення безперебійного кредитування клієнтів.

Безумовно, що в створенні консорціумів, зацікавлені не тільки банки, але і їх клієнти. Це дозволяє позичальникові диверсифікувати ризики, пов’язані з можливим дефіцитом грошей у кредитора. Як правило, кошти на фінансування великих проектів виділяються поетапно. Якщо з тих або інших причин один банк випробовує брак ресурсів — його партнери здійснюють необхідне фінансування, і позичальникові не потрібно припиняти проект.

Зокрема, подібні схеми є більш розповсюдженими, адже мають більше переваг (рис. 1. 2).

/

Рис. 1.2. Схема створення банківського консорціуму з метою безперервного кредитування позичальника

1. Банк-координатор і банк-партнер домовляються про створення консорціуму в цілях кредитування крупного клієнта банку-координатора, який потребує безперебійного фінансування своїх проектів.

2. Банк-координатор і банк-партнер укладають з клієнтом два стандартні договори кредитування.

3. Банк-координатор кредитує клієнта в рамках консорціумної угоди.

4. Банк-партнер забезпечує клієнта грошима у разі недоліку вільних засобів у банку-координатора.

Варто звернути увагу на те, що умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Кредитний ризик для кожного банку значно скорочується при збільшенні кількості учасників, що привертаються. Для зниження ступеня ризику необхідне також отримання від позичальника певних гарантій, перекладення частини ризику його неплатоспроможності на вищестоящі інстанції, державні інститути, уряд або іншим шляхом. Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту, що підлягає кредитуванню, визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення операції. Чим більш значний кредитний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі, що зменшує ризик для кожного банку. Всі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальником.

Проте, з іншого боку, у розподілі ризиків неповернення кредиту між кредиторами є певні труднощі. Високі ризики можуть бути основним гальмом розвитку консорціумного кредитування, адже коли банк самостійно кредитує проект, то несе повну відповідальність за неповернення кредиту. Якщо ж банків декілька, то у разі виникнення проблем знайти крайнього буде дуже складно. В цілому, загальний рівень та термін кредитного ризику, що приймається банками — учасниками, першочергово визначається фінансово — аналітичними підрозділами, що відповідають за управління ризиками кожного комерційного банку. Потім встановлюються ліміти для кожного банку, виходячи з прийнятних ризиків.

Підводячи підсумок, варто відзначити, що в процесі консорціумного кредитування може приймати участь одночасно декілька банків, кожний з яких повинен виконувати визначені договором функції. У цілому можна виокремити банка — лідера (координатор, організатор), банка — агента (партнера, розрахункового), позичальника. У залежності від мети, задля якої створюється банківський консорціум, у теорії консорціумного кредитування виділяють окремі схеми надання даного виду кредиту. У залежності від рівня ризику, суми кредиту, потреб позичальника та можливостей банків — учасників банківський консорціум обирає відповідну схему.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой