Організація праці менеджера готельного підприємства в сучасних умовах

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Особливості організації праці менеджера як ключової фігури управління готельним підприємством

1.1 Праця менеджера як складова управлінської діяльності

1.2 Сутність і основні напрямки наукової організації праці керівників готельних підприємств

1.3 Час як ресурс в організації праці менеджера на підприємстві

Висновки до 1 розділу

РОЗДІЛ 2. Характеристика основних форм участі менеджерів у вирішенні господарських завдань ТзОВ «Готель-Писанка»

2.1 Дослідження організації управлінської праці в товаристві та аналітичний опис особистих ділових контактів менеджера готелю

2.2 Аналіз використання робочого часу менеджера в товаристві

2.3 Вплив організації управлінської праці на ефективність показників економічної діяльності готельного підприємства

Висновки до 2 розділу

РОЗДІЛ 3. Комплекс заходів з удосконалення особистої праці менеджера ТзОВ «Готель-Писанка»

3.1 Удосконалення системи управлінської праці та основних напрямків її наукової організації в товаристві

3.2 Оптимізація особистих ділових контактів менеджера готельного підприємства

3.3 Шляхи підвищення ефективності використання робочого часу

Висновки до 3 розділу

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасному світі управлінська праця займає надзвичайно міцні позиції. Ефективний менеджмент і організація праці менеджера, безумовно, є ключовою передумовою успішного функціонування організації. Особливість сучасного стану економіки в Україні полягає в тому, що колишні управлінські схеми вже не працюють, а сучасні ринкові підходи та методи ще неможливо повністю використовувати у теперішніх економічних і політичних умовах. Тому кожний керівник вибирає ті елементи менеджменту, які, на його погляд, краще всього підходять до конкретної ситуації і здаються йому найбільш корисними для успішної роботи при досягненні цілі організації.

Нові умови господарювання вимагають від власників, керівників, менеджерів уміння розробляти стратегію і тактику розвитку своєї організації.

Менеджер займає ключове положення у системі управління організації. Ця важлива роль менеджера визначається тим, що він наділений повноваженнями приймати рішення, вирішує що, кому, коли і як робити; несе за це відповідальність перед власником майна організації.

Володіючи реальною владою, менеджер впливає на трудовий колектив, а через нього на характер і результати функціонування самого об'єкту управління. Він підбирає, розставляє і використовує персонал за своїм розумінням. Високопрофесійний менеджер оточує себе кваліфікованими, знаючими справу колегами, а слабкий -- ще більш слабкими підлеглими. І як результат -- перший менеджер веде організацію до процвітання, а другий зі своїм персоналом -- до збитковості, а потім -- банкрутства. Знаючий свою справу менеджер чітко формулює завдання колективу, ясно розуміє свою роль у їх вирішенні, здатний задіяти внутрішні стимули до самостійних дій, передбачити можливі труднощі, попереджати невдачі й знаходити найкраще рішення проблем у кожній конкретній ситуації.

Під організацією праці менеджера, технікою особистої роботи розуміють, в першу чергу, порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань менеджерами та іншими працівниками відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.

Організація праці менеджера в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління, порядок взаємозв'язків між ними, норми взаємовідносин усередині апарату управління, форми впливу на діяльність об'єкта управління, способи контактів з навколишнім середовищем.

Актуальність дослідження полягає в тому, що сфера готельних послуг надзвичайно швидко розвивається, і для того щоб утримати та зміцнити свої позиції на даному ринку, потрібно, щоб менеджер (керівник) організації проявляв не аби які здібності в управлінні персоналом, своїм робочим часом, щоб вмів правильно і тактовно спілкуватися з клієнтами та конкурентами.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти формування організації праці на підприємстві вивчали такі дослідники, як П. Друкер, Г. Мінцберг, Е. Голдратт, В. Терещенко, Р. Фарсон, М. Мескон, П. Форсіт, Б. Франклін, І. Ансофф, Р. Кох, Л. Балабанова, М. Виноградський, Л. Довгань, М. Альберт, Ф. Хедоурі, Ф. Хміль, А. Шегда, П. Шеремета та інші. Та в першу чергу особливістю праці менеджерів є її специфічно виражений творчий характер, що пов’язаний з постійним пошуком і розв’язанням завдань, на які не завжди можна знайти відповіді, керуючись тільки досвідом.

В багатьох підприємствах і об'єднаннях працю у сфері управління оцінюють переважно з позиції загальних результатів колективної діяльності. При цьому слабко враховують рівень індивідуальної продуктивності і внеску кожного працівника апарату управління щодо поставлених цілей. Тому опосередкована оцінка (а якщо ще взяти до уваги, що проводиться вона один раз на рік) не сприяє високопродуктивній праці. Отже, організація управлінської праці дуже важлива в наш час, так як більша частина успіху і продуктивності підприємства залежить від того, як організована сама праця. Сфера впливу управління значно більша за сферу виконання даної праці. Управління потребує високого творчого натхнення, тобто ми можемо сказати, що організація управління, перш за все, це розумова і психологічна робота.

Для підвищення організаційного рівня функціонування персоналу потрібно здійснити вищий ступінь формалізації процесів управління, передбачити порядок, при якому роботи виконувались би за відповідними правилами. Ідею розробки відповідних правил функціонування апарату управління доцільно реалізувати на усіх рівнях управління, слід встановити повноваження кожної організації у розв’язанні завдань менеджменту, розробити процедури вирішення найбільш важливих проблем підприємництва, саме ці аспекти зумовили вибір даної теми.

Метою написання даної магістерської роботи є визначення місця організації управлінської праці в процесі формування ефективної роботи, а також розроблення заходів щодо покращення роботи менеджера та створенні міцного колективу на підприємстві, що в кінцевому результаті призведе до збільшення прибутків підприємства.

Виходячи з поставленої мети, можна виділити наступні завдання:

ь організація управлінської праці менеджерів різних рівнів управління та формування її складових;

ь застосування сучасних принципів та напрямів наукової організації праці;

ь використання часу як ресурсу;

ь планування та організації особистої роботи менеджера;

ь організація та проведення нарад і зборів;

ь здійснення підготовки та проведення ділових зустрічей, переговорів;

ь управління потоком відвідувачів;

ь отримання знань про новітні технологій організації праці в менеджменті;

ь аналіз ефективності показників економічної діяльності готельного підприємства

ь розроблення комплексу заходів з удосконалення особистої праці менеджера та оптимізація особистих ділових контактів

Об'єктом дослідження — є загальні закономірності та методи та теоретичні основи організації праці менеджера на підприємстві.

Предметом дослідження в роботі виступає процес формування управлінської праці, а також основні фактори впливу які безпосередньо або опосередковано впливають на роботу підприємства.

Магістерська робота виконана на матеріалах ТзОВ «Готель-Писанка», яке знаходиться y м. Коломия. Основною метою діяльності Товариства є виробництво та реалізація товарів народного споживання, надання послуг, розширення числа робочих місць та отримання відповідного прибутку. Предметом діяльності підприємства є:

— організація масового та оздоровчо-спортивного туризму;

— організація готелів та надання готельних послуг;

— організація студій радіомовлення, ефірного та кабельного телебачення;

— екскурсійна діяльність;

— турагентська та туроператорська діяльність;

— відкриття магазинів безмитної торгівлі;

— відкриття митних ліцензійних складів;

— виробництво та реалізація будівельних матеріалів та напівфабрикатів;

— організація кореспондентських пунктів;

— торговельна діяльність (гуртова, роздрібна, комісійна, постачальницька)

— організація іноземного та внутрішнього туризму.

Методологічною та інформаційною основою дипломної роботи є класичні положення економічної теорії та менеджменту, наукові публікації провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань організації праці менеджера та, зокрема, управління персоналом; чинне законодавство України з питань господарської діяльності підприємств, бухгалтерська та статистична звітність підприємства, дані Internet, аналітичні розрахунки автора, виконані в процесі проведення дослідження.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ МЕНЕДЖЕРА ЯК КЛЮЧОВОЇ ФІГУРИ УПРАВЛІННЯ ГОТЕЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

1. 1 Праця менеджера як складова управлінської діяльності

Управлінська діяльність як складова трудового процесу характеризується такими елементами: предметами праці, засобами праці, самою працею та її результатами. Управлінська праця -- це практичне виконання функцій управління в організації, призначенням якого є забезпечення цілеспрямованих і скоординованих зусиль інших людей щодо вирішення поставлених завдань. Управлінську працю розглядають як комплекс організаційної праці та праці з людьми у процесі постановки та реалізації цілей [46, с. 21]. Оскільки управлінська праця є різновидом управлінської діяльності, то вона складається з певних спеціалізованих видів управлінських робіт.

Метою управлінської праці є визначення цілей організації та створення умов для їх досягнення, координація спільної діяльності працівників організації. Об'єктом управлінської праці є праця персоналу організації. Предметом управлінської праці є інформація, стосунки людей у процесі організації спільної діяльності. Засобами управлінської праці є інтелект, знання та вміння людей, задіяних у процесі виконання поставлених цілей. Продуктом управлінської праці є управлінський вплив у вигляді управлінського рішення.

Управлінська праця складається з вироблення, прийняття та організації виконання управлінських рішень. Це продукт мислення суб'єкта управлінської праці. Тому управлінська праця є, перш за все, розумовою. Основною ознакою розумової праці менеджера є те, що він, за словами Пітера Друкера, не створює матеріальні речі, а «виробляє» знання, ідеї, інформацію [19, с. 23]. Розрізняють три види управлінської праці як розумової:

евристична праця: має творчий характер пов’язана з постановкою проблеми, аналізом ситуації, пошуком шляхів розв’язання, спрямована на розробку і прийняття рішення. Включає операції аналітичні і конструктивні. Результатом цього виду пращ є вироблення та прийняття управлінських рішень;

адміністративна праця: полягає у цілеспрямованому впливі на підлеглих із метою виконання ними поставлених завдань, спрямована на координацію діяльності виконавців. Включає розпорядчі, координаційні, контрольні та комунікативні операції;

операторна праця: полягає у виконанні стереотипних операцій, потрібних для інформаційного забезпечення процесу управління. Включає операції документування, обробку інформації, обчислювальні та формально-логічні розрахунки.

Важливим у визначенні управлінської праці є визначення управлінських ролей менеджера. Це питання досліджували безліч науковців, але найбільш повну їх характеристику запропонував Г. Мінцберг. Він виділяє й класифікує десять ролей, поєднавши їх у три блоки (табл. 1.1. 1) [80].

Таблиця 1.1. 1

Десять управлінських ролей (за визначенням Мінцберга)

Роль

Опис

Міжособистісні ролі

Головний керівник

Символічний голова, в обов’язки якого входить виконання звичайних завдань правового чи соціального характеру

Лідер

Відповідальний за мотивацію і активізацію підлеглих, за добір, підготовку працівників і пов’язані з цим обов’язки

З'єднувальна ланка

Забезпечує роботу саморозвиненої мережі зовнішніх контактів і джерел інформації

Інформаційні ролі

Приймач інформації

Розшукує і отримує різноманітну інформацію (в основному поточну) спеціалізованого характеру, яку успішно використовує в інтересах своєї справи; виступає як нервовий центр зовнішньої і внутрішньої інформації, що надходить в організацію

Розповсюджувач інформації

Передає інформацію, отриману із зовнішніх джерел або від інших підлеглих, членам організації; частина цієї інформації має суто фактичний характер, інша потребує інтерпретації окремих факторів для формування установок організації

Продовження табл.1.1. 1

Представник

Передає інформацію для зовнішніх контактів організації відносно планів, політики, дій, результатів роботи, діє як експерт з питань даної галузі

Ролі, пов’язані з прийняттям рішень

Підприємець Ліквідатор порушень

Шукає можливості самої організації поза її межами, розробляє і запускає «проекти по удосконаленню, які приносять зміни, контролює розробку визначених проектів

Розподілювач ресурсів

Відповідає за коректуючі дії, коли організація опиняється перед необхідністю важливих і непередбачених порушень

Той, хто веде переговори

Відповідальний за розподіл всіх можливих ресурсів організації, що фактично веде до прийняття чи схвалення всіх значних рішень в організації Відповідальний за представництво організації на всіх важливих переговорах

Зазначимо, що переклад самих назв варіюється у різних джерелах, але їх зміст у багатьох публікаціях майже збігається. Мінцберг підкреслює, що ролі не можуть бути незалежними одна від одної, вони взаємопов'язані й взаємодіють, створюючи синергічний ефект.

Для того, щоб управлінська праця не мала вигляду хаотичного безладу, визначають правила діяльності управлінських працівників під час здійснення покладених на них функцій. Такий порядок називають регламентацією управлінської праці. Її основою є регламент -- сукупність правил, положень, що визначають внутрішню систему та порядок діяльності організації, а також порядок проведення окремих заходів. Регламент окреслює статус підрозділів системи управління, цілі та завдання для кожної ланки, їх місце в системі управління, взаємозв'язки з іншими ланками. Він подається у формі статуту, положення, посадових інструкцій та інших документів [46, с. 16]. Система, метою якої є упорядкування управлінської праці, є системою регламентування управлінської праці. Вона включає форми, методи, організаційний механізм розробки та реалізації окремих регламентів за функціональним розподілом управлінської праці, розрахунком коефіцієнта централізації функцій управління, нормативної чисельності управлінського персоналу, порядок виконання управлінських процедур, розробку штатного розкладу положень про підрозділи, посадові інструкції тощо [46, с. 49, 87]. Менеджер діє в системі регламентування управлінської праці і є її активним началом.

У книзі «Практика менеджменту» Пітер Друкер ставить запитання: «Як працює менеджер? Що саме відрізняє його працю від праці усіх інших спеціалістів організації?» І відповідає, що для праці менеджера характерними є п’ять базових операцій, а саме [20, с. 344--347]:

Постановка цілей. Менеджери визначають цілі, вирішують, якими шляхами їх краще досягти та роз’яснюють людям, від ефективності яких і залежить досягнення цих цілей.

Організаторська робота. Менеджери поділяють роботу на певні види діяльності, якими можна управляти, відповідно до цих видів вирішують питання організаційної структури, добирають людей для управління структурними підрозділами.

Мотивація працівників. Менеджери мають для забезпечення ефективної діяльності з досягнення поставлених цілей створювати команди однодумців, постійно спілкуватися з ними та використовувати різноманітні методи стимулювання.

Визначення показників. Менеджери встановлюють конкретні критерії для визначення ефективності того чи іншого виду роботи як окремих працівників, так і організації загалом, аналізують ефективність, оцінюють та інтерпретують її.

Сприяння розвитку своїх підлеглих. Менеджери створюють умови, які б сприяли формуванню креативної організації, розкриттю кращих якостей, умінь, здібностей, талантів кожного працівника.

Всі ці базові операції є формальними, класифікаційними категоріями. Лише праця менеджера може зробити їх конкретними та осмисленими. «І як хороший хірург, що постійно вдосконалюється в накладанні швів, стає з часом прекрасним хірургом, — пише Пітер Друкер, — так і менеджер, який постійно вдосконалює власну кваліфікацію та ефективність у всіх п’яти базових елементах своєї праці, а часом стає прекрасним менеджером» [20, с. 342−347]. Кожна з названих вище базових операцій потребує від менеджера особливих якостей і кваліфікації.

Особливості праці менеджера зумовлені тим, що сфера його професійної діяльності включає [8, с. 21]:

ь інституціональні аспекти -- визначаються місцем в ієрархії та напрямом належності організації до певної галузі (торгівлі, будівництва, металургії тощо);

ь процесуальні аспекти -- визначаються функціями управління, які здійснюються в умовах постійної зміни зовнішнього середовища, гострого дефіциту часу, взаємодії з іншими людьми;

ь інструментальні аспекти -- визначаються ролями менеджера та інструментами, які він використовує для реалізації поставленої цілі.

До особливостей праці менеджерів відносять також і те, що на неї впливають фактори, які описав Пітер Друкер [73, с. 39 -- 41]:

ь як правило, менеджеру не належить його робочий час (менеджера іноді називають таким, що перебуває неначе в полоні організації);

ь він не може розслабитися ні на хвилину (часто замість того, щоб зосередитися на вирішенні головних питань доводиться затрачати сили та час на дрібниці);

ь результати його праці залежать від використання його доробку іншими працівниками;

ь він дивиться на світ через «вікна» своєї організації (її проблеми для нього настільки важливі, що все інше менеджер сприймає крізь їх призму).

Кожний менеджер має діяти таким чином, щоб віддача була максимальною, тому важливою вимогою до менеджера є раціональна організація його праці [63, c. 70]. Організація праці менеджера -- це використання ним ефективної системи способів і методів особистої праці на основі раціональної організації робочого місця, створення оптимальних умов праці й відпочинку, планування робочого дня та ліквідація нераціональних етапів виконання робіт і операцій. На організацію праці менеджера впливають стиль роботи, форми та методи управління людьми, рівень керівництва, а також сучасні технічні засоби та інформаційні технології [46, с. 38]. Набуття навичок раціональної організації праці, як правило, відбувається на рівні практики.

Управлінську працю розглядають із різних боків: функціонального, ієрархічного, технологічного, кваліфікаційного. Але те, що стосується організації управлінської праці, належить до функціонального боку. Саме функціями управління визначається сутність управлінської праці. До них належать визначення цілей і планування, організація виконання, координація та регулювання, мотивація діяльності виконавців, облік, аналізі контроль діяльності. Кожній функції відповідають певні способи управлінського впливу, методи та інструменти управління.

Поняття «організація управлінської праці» тісно пов’язане з поняттям «культура управлінської праці». Поняття «культура» завжди асоціюється з духовними цінностями, а духовні цінності можуть бути тільки там, де є людина. Коли говоримо про культуру управлінської праці, розуміємо ту частину управлінського процесу, де є людські стосунки, а також особистісні вміння та навички менеджерів, дотримання ними норм і принципів суспільної моралі. Тому до культури управлінської праці належить усе те, що характеризує менеджера як особистість: знання, прагнення самовдосконалення, професійні, ділові та особистісні якості, вміння мислити, читати, писати, говорити, слухати, працювати з різними технічними засобами та документами, а також вибудовувати стосунки з іншими людьми. На запитання: «У чому полягає сутність праці менеджера?» головний герой (директор заводу) книги Еліа Голдратта «Ціль. Процес безперервного покращання» відповідає: «Я думаю, говорю, приймаю рішення. Це моя праця» [14, с. 31].

У XXI cт. праця менеджера зазнає змін, по перше, у зв’язку зі змінами в країні та світі; по-друге, завдяки новим інформаційним технологіям, по-третє, у зв’язку, а тим, що треба бути у стані постійної готовності до можливих змін, відповідаючи на виклики ринку. Тому менеджери мають розвивати в собі установки, здібності та вміння, які дадуть змогу їм чітко та ефективно здійснювати управління в будь-який час [13, с. 18]. Затребуваність і конкурентоспроможність менеджерів буде повністю залежати від рівня їхнього професіоналізму та вміння організовувати особисту працю з управління бізнесом, підлеглими та собою.

Поняття управлінської праці у певній мірі пов’язано з поняттям управління як об'єкту або сфери його застосування.

Управління як специфічний вид людської діяльності відокремився в ході розподілу і кооперації суспільної праці. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, задачами, яке воно вирішує, з іншого, -- його предметом, засобами і самою роботою з управління.

Управлінська праця менеджерів у будь-якій організації спрямовується на вирішення двох специфічних завдань, які ніхто в організації крім них не вирішує.

Перше -- це створення ефективної організації, життєвим принципом якої є економічна ефективність. Вирішення першого завдання вимагає від менеджерів уміння збалансувати і гармонізувати три основні функції менеджменту.

1. Управління бізнесом. Менеджмент -- це раціональна діяльність, тобто цілі, на досягнення яких вона спрямовується, які ставить бізнес [20, с. 59]. У книзі Еліа Голдратта «Ціль. Процес безперервного покращання» головний герой ставить запитання: «Що є основною метою організації?, і дає таку відповідь: «Робити гроші». А потім підводить підсумок: «Якщо це так, то праця менеджера має спрямовуватися на те, щоб організація робила гроші. Бізнес має бути успішним. Проте треба знати свої можливості у світі, що швидко змінюється, вміти своєчасно розпізнавати нові тенденції і не тільки отримувати максимальну вигоду зараз, а й забезпечити свою вигоду в майбутньому» [14, с. 57--62]. Тобто організація є засобом досягнення високої ефективності та конкретних результатів. Управляти організацією -- значить, управляти на основі поставлених цілей, які обумовлюються потребами бізнесу. В основу управління бізнесом покладені два завдання: перше -- пошук варіантів організації та ведення бізнесу; друге -- забезпечення позиціонування організації на ринку [20, с. 25, 59, 197, 342--344].

2. Управління менеджерами. Ефективна діяльність організації є результатом діяльності менеджерів, тому їхня роль незаперечна. Вони, приймаючи управлінські рішення, впливають на все те, що забезпечує створення ефективної організації. Першочерговою вимогою управління менеджерами є забезпечення кожним з них цілей організації, спрямування на це їхнього мислення та дій. За рахунок цього забезпечується управління на основі цілей і самоконтролю. Другою вимогою управління менеджерами є організація праці кожного з них таким чином, щоб віддача від неї була максимальною. Цим забезпечується правильна організація праці кожного менеджера. Разом менеджери створюють команду, яка за всієї різниці поглядів, звичок, підходів і характерів кожного з членів команди, формує в організації здоровий корпоративний дух. Це, у свою чергу, сприяє вихованню нового покоління менеджерів, вибудовуванню продуманої організаційної структури організації. Тому інвестиції в менеджерів мають переважати інвестиції в будь-який інший ресурс [20, с. 122--123].

3. Управління працівниками та робочим процесом. Ресурсом, за допомогою якого здійснюється діяльність організації, є її працівники. Тому ефективність діяльності організації залежить від здатності менеджерів організовувати роботу таким чином, щоб вона підходила кожній окремій людині, а людей організовувати так, щоб кожен на своєму робочому місці досягав максимальної ефективності та продуктивності [20, с. 28--29, 256].

У своїй повсякденній діяльності менеджмент не розділяє ці три функції. Будь-яке управлінське рішення впливає на них, а вони враховуються в кожному управлінському рішенні. Специфіка професії менеджера в тім і полягає, щоб виконувати одночасно всі ці три функції. Завдання створення цілісної системи вимагає від менеджера врахування всієї сукупності різноманітних дій, що дають змогу досягти необхідної ефективності при прийнятті рішення. Виконання лише однієї функції може призвести до погіршення діяльності організації загалом.

Друге -- полягає в гармонізації кожного свого рішення і дії з коротко- та довгостроковими планами організації. Менеджер наче живе і працює у двох вимірах, відповідаючи як за роботу організації загалом, так і за надійне функціонування кожної з її компонент. Згідно з цим завданням праця менеджера спрямовується на досягнення цілей організації у всіх важливих сферах бізнесу. Для цього менеджер має не лише добре уявляти цілі організації, а й результати, яких від нього очікують, критерії, за якими будуть оцінювати його діяльність [19, с. 146--149].

Відповідно до вказаних вище специфічних завдань менеджер організовує свою працю за такими напрямами: [20, с. 342--344].

1. За словами Пітера Друкера, менеджмент є органом комерційного підприємства, метою якого є виробництво товарів і послуг [20, с. 22--23]. Тому головною функцією менеджменту є управління бізнесом, а найважливішим напрямом праці менеджера є управління виробничою діяльністю організації, тобто тією справою, заради якої створено організацію. Нові технології вимагають від менеджерів уміння створювати ринки, тому вони мають піклуватися про формування масової споживчої здатності і вироблення масових купівельних звичок. Це потребує від менеджерів, незалежно від посади, яку вони займають, і функцій, які виконують, розуміння маркетингових цілей і політики своєї організації, а також обсягу особистого внеску, який вони можуть вкласти в її розвиток. Для реалізації завдань, пов’язаних з конкурентним функціонуванням організації на ринку, менеджер має піклуватися: про прийнятний рівень її фінансово-економічних показників, що відповідали б рівню успішного ведення бізнесу; систему менеджменту якості продукції, а також оптимальне співвідношення її ціни та якості; ефективні системи матеріально-технічного постачання, бюджетування, управління персоналом; створення програми оперативного та стратегічного планування; розвинутий соціальний блок організації та багато чого іншого. Під вирішення цих завдань менеджмент формує функціональну структуру управління організацією. Але за сучасних умов функціональна структура має істотні недоліки, зокрема: поділ функцій цілісного об'єкта управління між структурними підрозділами; умовне і нечітке розподілення повноважень і відповідальності між ними, що заважає організації спільної діяльності; погані інформаційні канали взаємодії підрозділів по горизонталі та вертикалі, що знижує оперативність та якість прийняття менеджерами рішень. Тому за сучасних умов постіндустріального бізнесу на зміну функціональній структурі організації управління у світовій практиці приходить процесне управління [66, с. 20--23].

2. Другим напрямом, за яким організовує свою працю менеджер, є управління підлеглими, оскільки практично кожний менеджер є керівником. А кожний керівник організовує спільну діяльність, координує дії працівників, запобігає та розв’язує конфлікти, проводить зміни, шукає таланти, формує корпоративну культуру тощо. Відомо, що компанії із сильною корпоративною культурою, тобто набором основних цінностей, які стають спільними для всіх працівників і не підлягають обговоренню, виграють у всьому світі [57, с. 134]. Саме корпоративна культура формує у працівників усіх рівнів корпоративні цінності та відповідні поведінкові моделі. За сучасних умов праця менеджера має бути спрямовано на те, щоб сформована корпоративна культура сприяла розвитку нових бізнес-процесів та їх ефективному впровадженню.

3. Третім напрямом праці менеджера є управління собою. Організації, які хочуть досягти світового рівня, мають бути колективами талановитих, цілеспрямованих і різнобічно розвинених людей. Лише такі колективи будуть конкурентоспроможними і постійно розвиватимуться. Для цього менеджери мають працювати як архітектори, створювати талановиті команди як колективний геній [57, с. 68]. Для цього менеджеру, насамперед, треба навчитися цінувати робочий час, як свій, так і персоналу, боротися з його «поглиначами», планувати свою працю в оперативній і стратегічній перспективі, раціональніше організовувати свою розумову працю за допомогою досягнень сучасної науки, техніки та кращого досвіду. Якщо менеджер не може організувати свою особисту працю, то не зможе управляти працею інших людей.

Нова філософія менеджменту передбачає, що увага менеджерів у XXI ст. має приділятися шести життєво важливим елементам: навчанню, командному баченню, методам управління людськими ресурсами, стимулам зростання, бюджетуванню і проективним методам контролю [57, с. 193]. Щоб відповідати вимогам нового часу і новій філософії менеджменту, менеджеру треба постійно займатися самовдосконаленням. Приділивши значну увагу самовдосконаленню та саморозвитку, він зможе організувати навчання та розвиток інших людей. Це сприятиме впровадженню кращих досягнень економічних та управлінських знань, прикладних методологій, відпрацьованих бізнес-процесів.

Основним завданням управлінської праці є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників суспільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому.

Рис. 1.1.1 ілюструє логіку процесу управлінської праці і його цільову спрямованість на досягнення результатів організації [8, c. 8].

Основні задачі управління полягають у визначенні цілей організації і створенні необхідних умов (економічних, організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т.д.) для їхньої реалізації, «встановленні гармонії» між індивідуальними трудовими процесами, координації спільної діяльності.

/

/

Рис. 1.1.1 Логіка процесу управлінської праці

Крім того, управління в сучасних умовах повинно бути спрямоване на задоволення потреб працівників, що, в свою чергу, сприяє підвищенню ефективності діяльності організації.

Управління — це, насамперед, робота з людьми, а їхня трудова діяльність виступає об'єктом керуючого впливу. Трудова діяльність людей в організації, їхні відносини в процесі управління можуть посередньо виступати у виді інформації в її різних формах. В процесі управлінської роботи відбуваються збір, обробка, передання інформації. Зв’язки в процесі управління між різними управлінськими працівниками, між керівником і виробничим персоналом здійснюються також за допомогою інформації. Тому управлінська робота має інформаційну природу.

Розглянемо особливості управлінської праці (рис. 1.1. 2) [8, c. 10].

Як і будь-який інший процес, управлінська праця складається з таких основних елементів: предмет праці, засоби праці, сам процес — цілеспрямована діяльність і результат [15, c. 74]. Ці елементи дозволяють визначити характер і особливості управлінської праці незалежно від посади управлінського працівника, галузі діяльності тощо.

/

/

Рис. 1.1.2 Особливості управлінської праці (УП)

Спрощено схему її можна подати як систему, на вході якої інформація, що підлягає в середині системи опрацюванню інтелектом людини за допомогою технічних засобів управління — обчислювальної та організаційної техніки, а на виході - якісно нова інформація, або управлінське рішення (рис. 1.1. 3).

/

/

Рис. 1.1.3 Схема управлінської праці

Зміст роботи керівника визначається функціональною роллю в управлінні виробничим колективом. Управлінці беруть участь у підготовці робіт, пов’язаних з плануванням, підготовкою та обслуговуванням виробництва, його координацією та управлінням, забезпеченням фінансовими ресурсами, управлінням соціальним розвитком колективу тощо [11, c. 125].

Сьогодні кваліфікований фахівець, зайнятий управлінською діяльністю, є величезною цінністю. Від того, як він здійснює організаційну і технологічну підготовку виробництва, оперативне регулювання діяльності виробничих підрозділів і окремих виконавців, залежить продуктивність праці, ефективність використання виробничих фондів, собівартість продукції [26, c. 52].

Зважаючи на складність праці менеджера, її постійне зростання, Пітер Друкер проводить паралель між ним і диригентом симфонічного оркестру, творчі зусилля, талант і лідерські якості якого дають змогу перетворити звучання окремих інструментів у суцільне явище -- музичний твір [20, с. 342--343]. Саме творчі зусилля, талант та лідерські якості менеджерів спрямують діяльність персоналу на створення ефективної організації, досягнення її цілей у всіх ключових сферах бізнесу.

1.2 Сутність і основні напрямки наукової організації праці керівників готельних підприємств

Вперше визначення наукової організації праці (НОП) на теренах колишнього СРСР дала Друга Всесоюзна конференція з НОП у 1924 році: «НОП треба розуміти, як процес внесення в існуючу організацію праці добутих наукою та практикою вдосконалень, що підвищують загальну продуктивність праці» [56, c. 178].

Це визначення було уточнене і доповнене на Всесоюзній нараді з організації праці у 1967 році, яка, до речі, було зафіксоване у державному стандарті: «Наукова організація праці - це така її організація, яка базується на досягненнях науки та передовому досвіді, систематично впроваджуваних у виробництво, що дозволяє найкращим способом поєднати техніку і людей у єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці, сприяє збереженню здоров’я людини і поступовому перетворенню праці в першу життєву потребу людини» [59, c. 137].

Наукова організація праці (НОП) -- це система організації трудових процесів на основі широкого використання досягнень науки та кращого досвіду з метою підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, поліпшення якості роботи. Цей термін з’явився в 60-х роках і тлумачився як раціоналізація праці управлінських працівників. Упровадження наукової організації праці вимагало розробки відповідних документів (правил, положень, схем, нормативів тощо), які б упорядковували цю діяльність, тобто регламентували управлінську працю [46, с. 216]

Наукова організація праці має вирішувати три основні взаємопов'язані групи проблем: економічні, соціальні, психофізіологічні (рис. 1.2. 1) [56, с. 179].

Впровадження наукової організації праці, спрямоване, наприклад, на вирішення економічних проблем, дає можливість підвищувати продуктивність праці, економити живу працю, що витрачається при виконанні трудових операцій; якомога ефективніше добирати матеріальні та трудові ресурси; використовувати найпрогресивніші методи і прийоми праці, скорочувати або повністю ліквідовувати витрати робочого часу; створювати сприятливі умови для праці; підвищувати рівень нормування й обліку праці.

Впровадження наукової організації праці, спрямоване на вирішення соціальних проблем, дає можливість: сприяти всебічному розвитку людини у процесі праці, розвивати у неї ініціативу та творчість; виховувати у людини свідоме ставлення до праці; підвищувати освітній рівень і ділову кваліфікацію; перетворювати працю в найпершу життєву потребу.

/

/

Рис. 1.2.1 Основні завдання наукової організації праці менеджера

Впровадження наукової організації праці, спрямоване на вирішення психофізіологічних проблем, дає можливість забезпечувати умови для збереження у процесі праці здоров’я, стійкої працездатності людини, полегшувати її працю, підвищувати її змістовність та цікавість. Усі ці проблеми тісно пов’язані між собою [8, с. 26]. Із поданого вище можемо зробити висновки, що наукова організація праці - це багатоскладова, багатофакторна система комплексних заходів, яка об'єднує економічні, соціальні, інженерні, технічні, організаційні, господарські, психофізіологічні заходи, науково обґрунтовані та практично перевірені, з метою підвищення ефективності праці [53, c. 287]

Розрізняють поняття «суспільна організація праці» та «організація праці».

Суспільна організація праці має такі основні елементи:

ь відтворення робочої сили;

ь форми та методи залучення людей до праці;

ь розподіл суспільного продукту;

ь кооперація праці в масштабах держави (регіону, області).

Організація праці на рівні підприємства — це приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності.

Зміст НОП за основними її напрямками[56, c. 145]:

ь розробка та впровадження раціональних форм розподілу і кооперації праці;

ь поліпшення організації добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

ь удосконалення організації й обслуговування робочих місць;

ь удосконалення трудового процесу, впровадження передових прийомів та методів праці;

ь удосконалення нормування праці;

ь впровадження раціональних форм матеріального і морального стимулювання;

ь поліпшення умов праці;

ь зміцнення дисципліни праці та розвиток свідомого ставлення до неї.

Розглянемо ці складові детальніше.

1. Розробка та впровадження раціональних форм розподілу і кооперації праці передбачає:

ь удосконалення технологічного і професійно-кваліфікаційного розподілу праці з урахуванням рівня сучасної техніки і технологій та культурно-технічного рівня працівників;

ь впровадження раціональних форм функціонального розподілу праці в основних та допоміжних процесах виробництва та управління ним;

ь розстановку кадрів;

ь забезпечення взаємозв'язку та синхронізації діяльності підрозділів та виконавців (комунікація та координація);

ь суміщення професій та функцій;

ь впровадження колективних форм організації праці.

2. Поліпшення організації добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів включає:

ь професійну орієнтацію;

ь професійний добір та адаптацію молоді на виробництві (в установі);

ь забезпечення підготовки кадрів відповідно до потреб підприємства;

ь систематичне підвищення професійної кваліфікації, загальноосвітнього та культурно-технічного рівня працівників;

ь вдосконалення форм і методів навчання відповідно до вимог науково-технічного прогресу та педагогіки (дидактики).

3. Удосконалення організації й обслуговування робочих місць охоплює:

ь забезпечення їх технологічним і організаційним оснащенням, підйомно-транспортним та іншим устаткуванням, що відповідає антропометричним і фізіологічним даним людини та її естетичному сприйняттю оточення;

ь раціональне планування робочих місць;

4. Удосконалення трудового процесу, впровадження передових прийомів та методів праці передбачає [65, c. 80]:

ь вивчення та раціоналізацію трудових процесів з використанням різноманітних способів та технічних засобів з метою забезпечення високої продуктивності праці та нормальних навантажень на організм працівника з урахуванням психофізіологічних норм;

ь відбір передових прийомів і методів праці, їх подальше удосконалення та впровадження шляхом виробничого інструктування;

ь опрацювання інструкційних, технологічних та регламентаційних карт;

ь проведення обміну (школи) передового досвіду;

ь поліпшення науково-технічного інформування.

5. Удосконалення нормування праці включає:

ь розширення сфери нормування (поширення різних видів норм і нормативів праці на всіх робітників і службовців;

ь підвищення наукового рівня нормування та збільшення питомої ваги технічно обґрунтованих норм;

ь впровадження міжгалузевих, галузевих та інших прогресивних нормативів;

ь надання допомоги працівникам в опануванні норм і створення умов для їх виконання.

6. Впровадження раціональних форм матеріального і морального стимулювання передбачає:

ь удосконалення тарифної системи оплати праці робітників і схем посадових окладів керівників, службовців та інженерно-технічних працівників;

ь удосконалення форм оплати праці;

ь розробка систем преміювання;

ь розробку та впровадження ефективних форм морального заохочення за результатами праці.

7. Поліпшення умов праці передбачає:

ь механізацію важких робіт;

ь автоматизацію управлінських функцій та техніко-технологічного проектування;

ь створення науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних умов для працівників;

ь застосування раціональних режимів праці та відпочинку;

ь впровадження естетики та ергономіки у виробниче середовище;

ь використання функціональної музики тощо.

8. Зміцнення дисципліни праці та розвиток свідомого ставлення до неї. У цьому напрямі найбільш важливими заходами є:

ь зміцнення державної, виробничої та трудової дисципліни;

ь розвиток творчої ініціативи працівників; виховання почуття відповідальності за доручену справу;

ь товариська взаємодопомога;

ь розвиток змагальності та здорової конкуренції між працівниками;

ь зміцнення суспільних засад у життєдіяльності підприємства (організації).

В основі наукової організації праці менеджера (як управлінської) лежать такі принципи [8, с. 27--28]:

ь комплексність -- наукова організація праці розвивається не за одним напрямом, а за їх сукупністю і стосується не одного працівника, а всього управлінського колективу;

ь системність -- передбачає одночасне взаємне узгодження всіх напрямів управлінської праці;

ь регламентація -- встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних вимог, заснованих на об'єктивних закономірностях розвитку системи управління;

ь спеціалізація -- полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій із покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі управління;

ь стабільність -- люди краще працюють в умовах стабільності складу функцій, завдань, які вирішуються в організації;

ь цілеспрямована творчість -- полягає у досягненні двох цілей: а) забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні більш ефективних прийомів праці; б) максимального використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.

Кожен із розглянутих принципів має самостійне значення і впливає на організацію праці менеджера. Але водночас вони доповнюють один одного, допомагають створити більш сприятливі умови для раціонального режиму його праці та відпочинку.

Впровадження наукової організації праці дає змогу переосмислити сутність і зміст оплати праці (розробка оптимальних співвідношень в оплаті праці різної складності); забезпечує більш обґрунтований розподіл і кооперацію праці; підвищує рівень механізації та автоматизації управлінської праці, завдяки чому зменшується (або зовсім ліквідується) рутинна, не розумова праця; створює сприятливий режим та умови праці для менеджера. «Проблема наукової організації праці, -- зазначає Пітер Друкер, -- не в тому, щоб розкласти працю на окремі частини або дії, а в тому, щоб об'єднати їх в одне ціле». Завдяки впровадженню наукової організації праці людина отримує ту роботу, яку вона може робити найкраще [20, с. 300--306].

Розподіл і кооперація праці службовців, особливо у сфері управління підприємством, передбачає розчленування процесу управління на окремі функції, роботи, операції, елементарні процедури, їх відокремлення у самостійні види робіт (функцій), тобто спеціалізацію, на базі якої створюються структурні підрозділи та розмежовуються посадові обов’язки працівників [52, c. 157].

1. 3 Час як ресурс в організаційній праці менеджера на підприємстві

Вміння реагувати на зміни, які відбуваються на підприємстві і поза ним є важливою якістю менеджера. Часто за умов дефіциту інформації і часу виникає небезпека помилковості рішень. Менеджери діють за умов, коли вони весь час відчувають тиск власників, вищих менеджерів, підлеглих, споживачів, ділових партнерів. Як наслідок, чимало менеджерів зазнають стресів, що негативно позначається на ефективності їхньої праці.

Причиною незадовільної роботи багатьох менеджерів, особливо початківців, є невміння розпоряджатися часом. Такі менеджери прагнуть виконати усі завдання самостійно, встигнути на усі наради, прийняти всіх відвідувачів, глибоко вникнути в усі питання діяльності підприємства. Вони приїздять на роботу першими і їдуть з неї останніми. При цьому чимало справ залишаються невиконаними. Менеджер, який не вміє розпоряджатися часом, нездатний побачити перспективу за безліччю повсякденних турбот. Врешті ефективність його праці мінімальна, виникає відчуття незадоволення собою, підлеглими, невпевненість у власних силах. Причиною цього є невміння планувати роботу [51, c. 187].

Для менеджера, що має недолік часу на вирішення виробничих, фінансових, соціальних та інших проблем, характерні:

ь безплановість у використанні робочого часу і слабке опрацювання ключових сфер діяльності;

ь нервозність, поспіх у діях;

ь нетерплячість у прийнятті рішень і відносинах з рівними за рангом і з підлеглими;

ь відсутність порядку на робочому місці;

ь надмірність і безсистемність роботи з документами і кореспонденцією, що надходить;

ь недостатній рівень розподілу управлінської праці в підрозділах і низький ступінь делегування функцій і відповідальності підлеглим;

ь використання принципу «що не встиг на роботі - дороблю вдома».

Брак часу, вважає американський учений із психології менеджменту Річард Фарсон, -- це міф. Його достатньо, але корисно менеджери використовують лише 20% робочого часу. Про це свідчить факт, що найпродуктивніше використовується час із жорстко встановленими межами [47, c. 132].

Робочий час -- це встановлений відповідно до закону час, протягом якого менеджер виконує свої трудові обов’язки в організації. Він вимірюється тривалістю відпрацьованого часу протягом робочого дня, тижня, місяця, року [46, с. 161]. Аналіз свідчить, що тривалість робочого часу українських менеджерів, особливо вищого та середнього рівнів, становить 11 годин, або на 3 години перевищує норму. Проте корисна зайнятість при цьому становить лише 5--6 годин, тобто внаслідок невміння розподіляти правильно час корисна праця менеджера не перевищує 70--80% [8, с. 72, 120]. Коли йдеться про корисну зайнятість, то мається на увазі перелік робіт, видів діяльності, прийняття рішень і всього того, що входить у компетенцію конкретного менеджера. Робочий час менеджера переважно затрачається на [11, с. 312--315]:

ь загальне керівництво -- визначення цілей, стратегії, місії й т. ін. ;

ь організацію виробничої діяльності: економічний аналіз показників фінансово-господарської діяльності, аналіз роботи структурних підрозділів, контроль за їх роботою;

ь роботу з інформацією: бесіди з підлеглими та відвідувачами, телефонні розмови, участь у нарадах, переговорах, презентаціях тощо;

ь роботу з підлеглими: прийняття рішень, розподіл праці, координацію спільної діяльності, контроль виконання прийнятих рішень, попередження та розв’язання конфліктів;

ь роботу з документами: перегляд вхідної кореспонденції та прийняття рішень; складання листів та інших документів; підписування документів; вивчення нормативних документів, спеціальної літератури;

ь планування особистої праці та аналіз виконання запланованого;

ь інші види роботи: створення умов для праці підлеглих, вирішення побутових питань, самоосвіта та навчання кадрів та ін.

За дослідженнями М. Мескона (зі співавторами), робочий тиждень менеджерів вищого рівня триває 60-- 80 годин на тиждень і. витрачається так: на заплановані зустрічі, засідання -- 59% робочого часу; незаплановані зустрічі -- 10; працю з документами -- 22; поїздки, огляди -- 3; розмови по телефону -- 6% [28, с. 44]. За дослідженнями російських учених, менеджери витрачають 30% свого робочого часу на інформаційні операції та процедури, 30 -- на підготовку та прийняття управлінських рішень, 40% -- на організаторську роботу [39, с. 71].

Затрати робочого часу менеджера залежать від його місця в ієрархії організації, функцій і ролей, які він виконує, від впливу на нього внутрішнього та зовнішнього середовищ. Так, чим вищим є рівень менеджера, тим вагоміше місце в його робочому часі займає функція загального керівництва. Виконання менеджером одноосібно всіх завдань (участь у всіх нарадах, приймання всіх відвідувачів, необхідність приходити на роботу першим і йти останнім) -- це результат перехрещування численних ролей, які він виконує, та недоліків в організації особистої праці менеджера. Іноді до 90% робочого часу витрачається менеджерами на вирішення тих завдань, які можна передати виконавцям та іншим спеціалістам.

Згідно з дослідженням Генрі Мінцберга, менеджер щоденно виконує до 600 операцій і багато з них таких, які не можна назвати власне управлінськими [71, с. 32]. Більшість із них не є стратегічно важливими і не належать до прийняття ключових управлінських рішень, проте, на їх виконання витрачається основна частина його робочого часу. Менеджер працює без перерви приблизно 15 хв. (його працю постійно перебивають відвідувачі або телефонні дзвінки). Але після такої непередбаченої перерви потрібен ще деякий час для того, щоб повернути собі той стан, думки, які були до перерви [51, с. 59]. Менеджери низового рівня дуже швидко переходять від вирішення одного завдання до іншого, іноді середня тривалість виконання однієї операції у них становить менше однієї хвилини [8, с. 72--73]. Праця менеджера, особливо вищого рівня, не має чіткого завершення. Навіть у поза робочий час думки менеджера спрямовані на вирішення робочих питань.

За дослідженнями, значну частину робочого часу менеджера забирають непродуктивні затрати. Вони є наслідком недоліків в організації праці, порушень правил трудового розпорядку та дисципліни праці [46, с. 161]. Причому чим вищий рівень менеджменту, тим більше часу менеджер затрачає на «організаційні», а по суті непродуктивні питання. Пітер Друкер наводить приклад з життя голови правління однієї компанії. Проведені заміри затрат його робочого часу за шість тижнів показали, що більшу частину дня він виконував обов’язки «диспетчера», вирішуючи питання, що «горіли». Але коли йому показали цей результат, то голова правління не повірив їм. І тільки коли такі заміри зробили кілька разів, він погодився з тим, що багато робочого часу використовує непродуктивно [19, с. 275].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой