Організація промислового виробництва яєць на птахофабриці

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

І. Огляд літератури

1.1 Походження, біологічні та господарські особливості курей

1.2 Племінна робота з яєчними курами та характеристика кросу Тетра СЛ

1.3 Вплив деяких факторів на продуктивність птиці

1.4 Продукція птахівництва — переробка та оцінка її якості

ІІ. Технологічно — розрахунковий розділ

2.1 Технологія харчового виробництва харчових яєць

2.2 Мікроклімат в приміщеннях для птиці різного віку

2.3 Основне обладнання пташників для курей та молодняку

2.4 Особливості вирощування ремонтного молодняку для формування промислового стада курей

2.5 Корми, годівля та напування різних вікових груп курей

2.6 Розпорядок роботи та виробничі обов`язки операторів по обслуговування птиці

2.7 Ветеринарно — профілактичні заходи на птахо підприємствах

ІІІ. Розрахунки технологічних параметрів виробництва харчових яєць

3.1 Рух поголів`я та обсяги виробництва продукції:

а) в цехах вирощування

б) в цехах промислового стада

в) графік інтенсивності несучості

3.2 Технологічні графіки:

а) руху курей-несучок в пташнику

б) виробництва яєць

в) вибраковки птиці з промислового стада

3.3 Визначення потреби птахофабрики в кормах та воді:

а) потреба в кормах для ремонтного молодняка

б) потреба в кормах для несучок промислового стада

в) річна потреба в кормах для промислового стада несучок

г)річна потреба води для ремонтного молодняку та курей — несучок

3.4 Розрахунок виходу побічної продукції (м`яса)

3.5 Річний вихід посліду на птахофабриці

IV. Економічний розділ

4.1 Розрахунок собівартості та рентабельності виробництва яєць

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Забезпечення населення високоякісними продуктами харчування є стратегічним завданням агропромислового комплексу України. Скорочення виробництва та зниження купівельної спроможності населення призвело до значного зменшення споживання молока, м’ясопродуктів і яєць. Потреба у білках тваринного походження задовольняється менше як на половину.

За цих умов постало невідкладне завдання щодо нарощування виробництва високобілкових продуктів харчування насамперед за рахунок розвитку тваринницьких галузей. З організаційно-технологічних можливостей та термінів віддачі капітальних вкладень найбільш мобільним є птахівництво, яке порівняно з іншими галузями тваринництва відзначається скоростиглістю, високими коефіцієнтами відтворення поголів'я і використання кормового протеїну, нижчою енергоємністю, більш високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, а також можливим поліпшенням якісного складу продукції необхідними вітамінами. Разом з тим в організаційно-технологічному розвитку тваринницьких галузей птахівництво є галуззю, яка найбільшою мірою відповідає умовам застосування інтегрованої моделі «селекція — споживач кінцевої продукції», спрямованої на тісне поєднання всіх ланок виробничого процесу і забезпечення економічних інтересів учасників спільної діяльності в одержанні високих результатів.

За виробництвом продукції птахівництва, особливо яєць, Україна входить в число країн з високим рівнем розвитку даної галузі. Проте, втрата керованості старою системою господарювання, а також відсутність належних правових і економічних важелів управління в нових умовах призвела до занепаду як сільського господарства в цілому, так і птахівництва зокрема, яке було відкинуто за рівнем розвитку на багато років назад.

Ефективний розвиток птахівництва в Україні має велике економічне і соціальне значення, яке полягає у широкому попиті на високоякісне за жиро — та амінокислотним складом м’ясо пояснюється тим, що воно найкраще, а яйця — найбільш повноцінним і водночас доступним для широких верств населення джерелом білків.

На 1 березня 2010 року чисельність поголів'я птиці всіх видів по всіх категоріях господарств України склала 177,395 млн. голів, що на 7,3% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. При цьому в сільськогосподарських підприємствах поголів'я птиці збільшилося на 12,7% і налічує 96,836 млн. голів. У господарствах населення чисельність поголів'я — 80,558 млн. голів, що на 1,5% вище за показник на 1 березня 2009 року.

Найбільше поголів'я всіх видів птиці по всіх категоріях господарств України спостерігається в наступних областях:

1. Черкаська (24,1 млн. голів, 13,2% від загальної чисельності поголів'я птиці). Відносно показника на 1 лютого 2009 року поголів'я склало 155,5%, а щодо 1 січня 2010 року — 94,9%.

2. Київська (20,3 млн. голів, 11,1%). 96,6% і 101,9%.

3. Дніпропетровська (17,1 млн. голів, 9,3%). 103,1% і 100,1%.

4. Донецька (13,1 млн. голів, 7,2%). 113,7% і 98,3%.

5. А Р Крим (11,5 млн. голів, 6,3%). 110,8% і 103,4%.

6. Вінницька (8,3 млн. голів, 4,5%). 92,5% і 92,5%.

Найбільші об'єми виробництва яєць від птиці всіх видів всіма категоріями господарств було в наступних областях: Київської - 2045,6 млн. шт., Донецької - 1596,6 млн. шт., Харківської - 984,7 млн. шт. і Дніпропетровської - 955,2млн. шт. Як і в минулі періоди, по промисловому виробництву найбільшу кількість яєць виробили господарства Київської області - 1832,6 млн. шт., Донецької - 1082,9 млн. шт., Дніпропетровської - 717,6 млн. шт., Харківської - 662,1 млн. шт. і Луганської областях — 579,6млн. шт. 1]

І. Огляд літератури

1.1 Походження, біологічні та господарські особливості курей

Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей у рід гребінчатих курей (Gallus) входять ще три вида: сіра джунгльова курка (Gallus sonnerati), цейлонська джунгльова курка (Gallus lafayettei) і зелена джунгльова курка (Gallus varius). Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.

Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін, вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н.е. Пізніше дослідники стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н.е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про більш давню історію одомашнення курей -- 6000--8000 років до н.е. в Південно-Східній Азії та Китаї.

Здатність свійської птиці виробляти високо цінні продукти харчування є однією з основних біологічних особливостей. Відомо, що одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні А на 15 — 17%, В2 — 10 — 13%, В12 — 55 — 100%, D — 13 — 40%. Білок яйця засвоюється людиною майже повністю.

Основна біологічна особливість птиці - розмноження шляхом відкладання яєць. Ця особливість дає можливість штучно виводити молодняк у будь-яких кількостях і у будь-яку пору року, уникати сезонності, точно планувати технологічні групи за строками і кількістю, а племінний матеріал (яйця) зберігати і перевозити на значні відстані. Відтворення птиці та тварин відбувається шляхом розмноження. Особливістю процесів злиття чоловічих та жіночих клітин та наступного розвитку ембріонів у птиці є те, що сам процес запліднення (злиття чоловічого та жіночого пронуклеусів) проходить у статевій системі самиць (лійці яйцепроводу), а ембріональний розвиток — поза організмом матері. Унікальним є те, що природа створила середовище (яйце), у якому ембріон може розвиватися окремо від материнського організму, використовуючи його поживні речовини.

Після відкладання яйця процес розвитку ембріона припиняється до моменту природної або штучної інкубації.

Скороспілість дає можливість вже через 2 — 5 місяців після виведення одержувати товарну продукцію — м’ясо і яйця. У 49-добовому віці курчата-бройлери мають живу масу 1,9−2 кг., а у 150-денному віці яєчні кури починають нестися. Це означає, що за один рік можна мати два покоління птиці і вести селекційну роботу значно швидшими темпами, ніж з іншими тваринами.

У самиці птиці добре розвинений яєчник, при розвитку фолікула в якому нагромаджується значна кількість поживних речовин (жовток). На відміну від ссавців, яйцепровід у птиці не просто виконує функцію «труби», а продукує поживні речовини (білок яйця) і утворює оболонку яйця (м'яку — підшкаралупну і тверду — шкаралупну). Крім цього, він виконує функцію довготермінового зберігання сперміїв і є місцем злиття чоловічих і жіночих статевих клітин.

Від однієї курки яєчного типу за рік можна отримати 180−200 потомків, м’ясного типу — 100−200 потомків. Якщо ці цифри перевести на показники виробництва продукції, то, наприклад, вирощені 100 бройлерів — це 200 кг курячого м’яса. Зробимо невеличке порівняння: за рік свиноматка масою 150 кг здатна народити 16 здорових поросят; відгодувавши їх до 100 кг маси, можна одержати 1600 кг свинини, тоді як 50 м’ясних курей з такою загальною масою, як свиноматка, здатні дати 10 000 кг дуже цінного дієтичного м’яса.

Порівняно із ссавцями, птиця відрізняється будовою тіла, внутрішніх органів, поведінкою, має генетичні та фізіологічні особливості. Кістки у птиці тонші, твердіші та міцніші. Трубчасті кістки тонкостінні, без кісткового мозку, вони містять повітря (у них знаходяться розгалужені повітряні мішки). Скелет птиці має особливу будову, яка пов’язана з пристосуванням організму до літання. Тонкість і легкість кісток черепа полегшує політ за рахунок перенесення центру тяжіння вперед. Цьому сприяють витягнуті щелепи, у яких відсутні зуби.

Шкіра птиці, на відміну від ссавців, більш тонка, з добре розвинутим підшкірним шаром, який утворює складки. Це надає птахам більшої рухомості. У шкірі немає потових і сальних залоз, лише у ділянці хвостових хребців є невелике скупчення видозмінених сальних залоз, що носить назву куприкової залози. Секрет, що виділяється цією залозою (під тиском кільцевої мускулатури або в результаті захоплення сосочка дзьобом) у вивідну протоку, використовується для змащування тіла і охороняє шкіру і пір'я птиці від вологості, полегшує плавання її по воді.

Особливості дихання у птиці обумовлені наявністю, крім легень, повітряних мішків, які пронизують майже все тіло, з'єднуючись одним кінцем з легенями, а іншим — з трубчастими кістками. Можна сказати, що птиці має так зване подвійне дихання (газообмін відбувається в легенях, але повітрям заповнюються також і повітряні мішки; під час видихання воно витискується із легень, а повітря із повітряних мішків надходить у легені і відбувається газообмін). Наявність повітряних мішків дає можливість птахам довго літати, а водоплавним — перебувати під водою до 15 хвилин. В середньому свійська птиця за 1 год. вдихає близько 1000 см³ кисню з розрахунку на 1 кг живої маси (для порівняння — людина вдихає близько 300 см³ кисню). Нормальна життєдіяльність можлива при наявності у повітрі 21% кисню, а підвищення концентрації вуглекислоти в повітрі переносить важко. Якщо в повітрі концентрація вуглекислого газу сягне 20%, птиця може загинути. У стані спокою кури роблять 22−25 дихальних рухів за хвилину.

За конверсією корму в продукцію сільськогосподарська птиця поступається лише рибі. Так, на 1 кг приросту живої маси бройлери витрачають 2−2,5 кг концентратів, тоді як свині - 4−5 кг. Виробництво харчового білка за рахунок яєць і м’яса птиці є значно економічнішим, ніж за рахунок інших м’ясовиробляючих галузей тваринництва.

Птахи мають особливу будову та функціонування травної системи. Органи травлення розпочинаються дзьобом, основною функцією якого є захоплення корму. У ротовій порожнині зуби відсутні. Тут корм змочується багатою на муцин слиною і потрапляє у воло, яке складається із правого і лівого мішечків. У волі корм частково піддається дії ферментів слини, секрету стінки вола і ферментів, які виділяє мікрофлора. Як правило, у волі кисле середовище (рН 4,5−5,8). Якщо згодовуються подрібнені корми, то у волі вони знаходяться до 2 год., а не подрібнене зерно може затримуватись до 8−12 (іноді 18) год. По стравоходу корм із вола потрапляє до залозистого шлунка, де змочується травними соками. Слідом за залозистим шлунком розміщений мускульний шлунок. Його внутрішня поверхня вкрита кутикулою. Там кормові маси інтенсивно перетираються (подрібнюються) при допомозі м’язових скорочень мускульної стінки шлунка та невеличких камінців, які птиця заздалегідь ковтає. В 1 г хімусу міститься 1−100 млн. лактобактерій і аеробів. Якщо у шлунку не буде камінців (гравію), то це призведе до значного зниження перетравності та використання поживних речовин корму. Таким чином, птиця має отримувати камінці, які не піддаються дії соляної кислоти (кварцові, гранітні) діаметром 1,5−3,0 мм — для молодняку і 3,0−5,0 мм — для дорослої птиці.

У птиці із товстого відділу кишечнику розвинуті лише дві сліпі кишки, призначення яких — перетравлювати важко перетравні білкові корми (зернобобові) та клітковину. Випорожнення мускульного шлунку відбувається рефлекторним відкриттям пілоруса. Вміст шлунку переходить у дванадцятипалу кишку, а потім — у голодну. Просуваючись по тонкому відділу кишечнику, хімус змішується із кишковим соком та соком підшлункової залози, а також із жовчю. Це сприяє подальшому розщепленню основних поживних речовин корму. Травні ферменти постачає сік підшлункової залози, який утворюється безперервно. В середньому у курей після прийому корму виділяється за годину 1,7−2,9 мл соку підшлункової залози (у стані спокою — 0,4−0,8 мл). Такий високий рівень секреції зберігається протягом 2,5−3 год. після годівлі. Корм, багатий на білок, викликає підвищення протеолітичної активності, а багатий на жир — ліполітичну активність соку.

У птиці безперервно виділяється жовч (у стані спокою — 0,3−0,32 мл, у перші 4−5 годин після годівлі - 1,41−1,42 мл за годину). У мускульному шлунку реакція середовища кисла (рН — 2,2), а у голодній кишці - слабо лужна (рН — 7,0). Під дією протеаз, що виробляються бактеріями, та залишкових ензимів у сліпих кишках іде розщеплення важко перетравних білків.

Оскільки корм травним шляхом просувається швидко, у тонкому відділі кишечнику травлення проходить інтенсивно, а мікрофлора сліпих кишок у перетравленні клітковини бере незначну участь, то сира клітковина розщеплюється лише на 7−9%. Спосіб годівлі птиці, склад раціону і величина часток його компонентів впливають на швидкість просування хімусу травним шляхом. При сухому способі годівлі повнораціонними розсипними кормами кормові маси через травний шлях курчат і курей-несучок проходять за 3−4 години. Продукти розщеплення білків (амінокислоти), жирів (гліцерину і жирних кислот) і вуглеводів (моно — і дисахаридів), вода, мінеральні речовини і вітаміни головним чином всмоктуються у тонкому відділі кишечнику. У сліпих кишках всмоктується вода і продукти розщеплення поживних речовин.

В організмі птиці проходять більш інтенсивні процеси обміну речовин. Так, на 1 кг живої маси курки необхідно 33 г кормових одиниць підтримуючого корму, тоді як для ВРХ його потрібно у 3,3 рази менше. У птиці постійна температура тіла (у більшості видів знаходиться в межах 41−420С). Маса крові птиці - 8−12% від маси тіла, групи крові відсутні. Кров’яний тиск знаходиться в межах 140−170 мм рт. ст.

Всеїдність птиці - важлива біологічна ознака, яка дає можливість використовувати в годівлі різні кормові інгредієнти (концентровані корми, біологічно активні речовини, що забезпечують інтенсивний ріст і розвиток, підтримання нормального імунологічного статусу, резистентність організму та високу продуктивність).

Сечовий міхур відсутній, нирки виділяють продукт обміну азоту — сечову кислоту — густу білу, малорозчинну у воді речовину в клоаку. Органи слуху у птиці не мають вушних раковин, але розвинені добре. Птахи чують незначний звук на відстані до 50 м. Птиця може розрізняти солодке, гірке, солоне, кисле завдяки органам смаку, які локалізовані в основі язика. Органи нюху розвинені слабо.

Таким чином, враховуючи біологічні особливості птиці можна досягти бажаних результатів при її вирощуванні. 2]

1.2 Племінна роботу з яєчними курами та характеристика птиці кросу Тетра СЛ

Племінні ресурси птиці різних видів зосереджені в Україні у трьох типах племінних господарств: племзаводах (ПЗ), племптахорепродукторах першого (ППР 1) та другого (ППР 2) порядків.

Згідно із зазначеними положеннями, племінні господарства різних статусів мають виконувати передбачені функції і вести селекційну роботу на відповідному рівні з дотриманням вимог до поголів'я птиці, показників продуктивності, нормативів селекції.

Основні функції племзаводу -- підтримання високих продуктивних якостей вихідних ліній кросів чи порід, удосконалення їх, створення нових селекційних досягнень з високим генетичним потенціалом на основі найкращих генетичних ресурсів вітчизняного та зарубіжного походження. Для цього у племзаводі має проводитися поглиблена селекційна робота із застосуванням методів індивідуальної та сімейної оцінки птиці й використанням для відтворення найкращих генотипів самок і самців, відібраних за комплексом господарсько-корисних ознак. Птиця, в межах кожної лінії, повинна мати індивідуальне походження за 3−4 ряди предків. До складу кросів птиці можуть входити 4, 3 і або 2 лінії. У яєчному курівництві в основному використовують 4-лінійні кроси. Усі кроси провідних зарубіжних селекційних фірм -- 4-лінійні. В Україні, Росії та Білорусі створюють також 3- та 2-лінійні кроси.

Селекційний матеріал у племзаводах при спрямованій внутрішньолінійній селекції можна використовувати десятки років. Для швидкого поліпшення окремих ознак здійснюють «прилиття крові» від іншого генетичного матеріалу. Із племзаводів вихідні лінії постачають у племптахорепродуктори першого порядку для комплектування прабатьківського стада. Як правило, племзаводи й іноземні селекційні фірми реалізують добовий молодняк, сортований за статтю з певним співвідношенням ліній залежно від їхньої спеціалізації в кросах, а саме: у батьківській формі -- самців лінії A і самок лінії B, а в материнській -- самців лінії С і самок лінії D.

Таким чином, у репродукторі першого порядку по кожній лінії будуть тільки одностатеві особини (або самці, або самки). У зв’язку з цим подальше розведення репродукторами ліній «в чистоті» неможливе. Отже, за такої схеми поставки прабатьківське стадо в першому порядку можна використовувати тільки 1 рік, а тому потрібне його щорічне завезення. У репродукторах першого порядку здійснюють схрещування самців лінії А (батьківської лінії батьківської форми) із самками лінії В (материнської лінії батьківської форми) і одержують гібридну батьківську форму АВ. Самців батьківської лінії С (материнської форми) схрещують із самками лінії D (материнської лінії материнської форми) і одержують гібридну материнську форму CD. Із репродукторів першого порядку в репродуктори другого порядку постачають самців АВ і самок CD у певних співвідношеннях залежно від виду птиці.

У репродукторах другого порядку здійснюють схрещування АВ х CD і одержують фінальний гібрид АВCD, який реалізують виробникам товарної продукції.

Яєчні кури

Сьогодні в Україні лише два господарства виконують функції племзаводів із розведення цього виду птиці. Це А Т «Племзавод «Рудня» Київської області, де проводиться поглиблена селекційна робота з 4-лінійним кросом «Ломанн браун». Вихідні лінії цього кросу із походженням були завезені в господарство 1995 року безпосередньо з фірми «Ломанн Тірцухт» (Німеччина). За цей період проведено адаптацію птиці до умов України, поліпшено її життєздатність, збережено високі показники маси яєць. Нині селекційну роботу спрямовано на підвищення відтворних якостей і несучості вихідних ліній. Характерними особливостями кросу є його подвійна автосексність, яку в процесі селекції повністю збережено. Вона полягає в тому, що добовий молодняк батьківських форм АВ і СD можна з точністю до 98−99% розділяти на півників і курочок за ступенем розвитку махових пір'їн крила, а фінальний гібрид АВСD -- за кольором пуху (півники -- світлі, а курочки -- коричневі). Несучість фінального гібриду у 72-тижневому віці становить 285−290 яєць за їхньої маси 62−63 г. Оскільки господарство має також прабатьківське й батьківське стадо, воно реалізовує і батьківські форми, і фінальний гібрид.

У дослідному господарстві «Борки» Інституту птахівництва УААН проводиться заводська робота з автосексним за кольором пуху 2-лінійним кросом «Борки колор», яєчно-м'ясною породою Полтавська глиняста, новоствореною популяцією автосексного леггорну «Бірківська барвиста». З використанням «Бірківської барвистої» завершується створення кросу з подвійною автосексністю за кольором пуху «Слобідський 2А» (табл. 1).

До середини 2003 року функціонував держплемзавод ім. Фрунзе з розведення яєчного кросу «Білорусь 9У». Сьогодні він працює як племптахорепродуктор першого і другого порядку з розведення кросу «Хайсекс білий», добовий молодняк прабатьківського і батьківського стада якого було завезено в серпні 2003 року з голландської фірми «ЕйчПіБі». Крос «Білорусь 9У» розводять нині в племрепродукторі першого порядку агрофірми «Батьківщина» Кіровоградської області і в кількох племрепродукторах другого порядку.

Сьогодні, згідно з Державним племінним реєстром, в Україні поширено 17 кросів яєчних курей (6 -- з білою шкаралупою яєць і 11 -- з коричневою), у т. ч. 14 -- зарубіжного походження. В Україні є кроси практично з усіх селекційних фірм Західної Європи, США, Канади і частково з Росії. Це породжує певні труднощі для виробників харчових яєць у виборі кросу, оскільки кожна фірма рекламує свої кроси як найкращі.

В Україні функціонує також низка племрепродукторів з розведення таких яєчно-м'ясних порід, як Полтавська глиняста, Родайленд, Кучинська ювілейна, Адлерська срібляста, для забезпечення добовим молодняком фермерських господарств і населення. У дослідному господарстві «Борки» також розводять і реалізують створені в Інституті птахів-ництва, м’ясо-яєчні популяції з різним оперенням та підвищеною живою вагою (кури -- 2,9−3,3 кг, півні -- 3,9−4,3 кг) та генофонд рідкісних порід.

Крос Тетра С Л виведений в Угорщині. Він високопродуктивний. Максимальна яйценоскість — 95−96%; в 17 — 19-тижневому віці продуктивність поголів'я несучок доходить до 90% і вище; період росту — до 17 тижнів; виробництво яєць за 52 тижні - 301−309; середня маса яйця — 63. 5−64. 5 г; колір яйця — темно-бурий; витрати корму за 18 тижнів 6. 4−6. 8 кг, 18−72 тижні - 43−45кг; добові витрати корму — 115−125г; збереженість молодняка — 97−98%, несучок — 95−97%; вік 50% продуктивності - 21−22 тижні. На утворення одного яйця затрачається 145 — 155 г корму. Стать курчат у добовому віці також установлюють за кольором оперення. Кольори шкарлупи яйця темно-бурий. 9]

1.3 Вплив різних факторів на продуктивність

Продуктивність птиці залежить від багатьох факторів. На неї впливають: годівля; методи утримання; тривалість світлового дня та інтенсивність освітлення; температура, вологість, газовий склад і швидкість руху повітря; щільність посадки тощо.

Генетичний потенціал сільськогосподарської птиці проявляється, перш за все, за умов повноцінної годівлі. Птиця повинна одержувати корм, який в повній мірі забезпечує процеси її росту, розвитку, утворення яєць, нормального функціонування всіх систем організму. Однак і за повноцінної годівлі можна не одержати високої продуктивності, якщо птиці не забезпечити комфортні умови утримання. Так, світло впливає на газообмін, діяльність кровотворних органів, синтез вітамінів, вміст у крові кальцію і фосфору, роботу ендокринних залоз, у тому числі статевих. Найбільш впливає на розвиток статевої системи тривалість світлового дня. Тому додаткове освітлення використовують для стимуляції несучості. Однак подовжений світловий день при вирощуванні ремонтного молодняку сприяє ранньому статевому дозріванню, що не завжди є позитивним явищем. Зараннього статевого дозрівання німця несе малі яйця, зменшується несучість. Поступове скорочення світлового дня и період вирощування птиці затримує статеве дозріванння, а це сприяє росту і високім наступній продуктивності. За більш ранньої яйцекладки птиця довше зберігає її па високому рівні. При цьому одержують великі яйця з міцною шкарлупою, що є особливо цінним при виробництві харчових яєць.

На фізіологічний стан, продуктивність птиці впливає й інтенсивність освітлення. За надлишкової інтенсивності освітлення молодняк проявляє неспокій і схильність до канібалізму.

Температура навколишнього повітря є важливим показником мікроклімату при утриманні птиці. При цьому птиця менш пристосована до підвищеної температури, ніж до зниженої. Встановлено, що при температурі повітря у приміщенні вище 33 °C несучість курей зменшується на 18−20%, споживання корму — на 15−20, а води — на 50−60%. При цьому зменшується маса яєць та їх якість.

Поряд з температурою важливе значення має вологість повітря. Перебування птиці у приміщенні з високою вологістю і низькою температурою часто призводить до простудних захворювань.

За високої концентрації поголів'я на одиниці площі погіршується не лише стан, а і склад повітря. Так, у процесі життєдіяльності птиці повітря забруднюється аміаком, сірководнем, вуглекислим газом, органічними сполуками, пилом.

Аміак викликає у птиці запалення слизових оболонок і підвищує сприйнятливість до інфекційних захворювань. Аміак, проникаючи в кров знижує окислювальні властивості гемоглобіну і викликає кисневе голодування птиці.

Сірководню властива сама велика токсичність порівняно з іншими газами, що утворюються в пташнику. Сірководень викликає подразнення слизової оболонки органів зору, дихання та шкіри. Надходячи через легені до крові, він порушуючи діяльність елементів крові, в першу чергу гемоглобіну.

Підвищений вміст у повітрі вуглекислого газу призводить до подразнень слизових оболонок, загальної слабкості, зменшення апетиту і, як наслідок, порушення росту і розвитку птиці, зниження продуктивності.

Отже, вміст газів у повітрі пташників не повинен перевищувати гранично допустимі нормативи: аміаку — 15 мг/м3, сірководню — 5 мг/м3, вуглекислого газу — 0,25%.

Оцінюючи чистоту повітря у пташнику слід враховувати також вміст пилу, особливо при утриманні птиці на глибокій підстилці. Пил шкідливо впливає на органи дихання, слизову оболонку очей, стан оперення. Гранично допустима концентрація пилу в повітрі пташників становить 5−6 мг/м3.

Продуктивність птиці залежить і від щільності посадки. При збільшені щільності птиця частіше хворіє, знижується її життєздатність І збереженість. Оптимальна щільність посадки залежить від забезпечення птиці кормами І водою, типу обладнання тощо. [3]

1.4 Продукція птахівництва — переробка та оцінка її якості

Класифікація яєць і вимоги до їх якості. Яйця курячі харчові залежно від строків їх зберігання і якості ділять на дієтичні і столові. До дієтичних відносять яйця, строк зберігання яких не перевищує 7 діб, без врахування дня знесення. Столовими вважають яйця, які зберігались після сортування не більше 25 діб при температурі не вище 20° С, а також яйця, які знаходились у холодильниках не більше 120 діб.

Залежно від маси яйця ділять на категорії: відбірна з масою одного яйця не менше 65 г, а 10 шт -- 660 г; перша -- відповідно 55 і 560, друга -- 45 і 460 г. Яйця дрібні, масою до 45 г, а також із пошкодженою шкаралупою використовують для промислової переробки.

Шкаралупа дієтичних і столових яєць має бути чистою, непошкодженою. У дієтичних яєць повітряна камера нерухома, висотою до 4 мм, жовток -- міцний, розміщений в центрі і без переміщень, а білок-- щільний, світлий, прозорий.

Для столових яєць допускається певна рухомість повітряної камери з висотою до 7 мм, а для яєць, що зберігались на холодильниках, -- до 9 мм. Останні можуть мати жовток, що переміщується, тоді як в решти -- він може злегка переміщуватись і мати невелике відхилення від центрального положення. Столові яйця можуть мати недостатньо щільний білок.

При прийманні яєць у кожній категорії допускається до 6% яєць, які за масою відносяться до нижчої категорії. Відхилення від мінімальної маси одного яйця для даної категорії не повинні перевищувати 1 г.

Не підлягають прийманню яйця з такими вадами: з виливкою -- часткове змішування жовтка з білком; запашистості -- з стороннім запахом; з присушкою (жовток присох до шкаралупи); з малою плямою під шкаралупою розміром до 1/8 поверхні шкаралупи; з великою плямою -- більше 1/8 поверхні шкаралупи; з пошкодженою шкаралупою і підшкаралупною оболонкою (витікання), якщо тривалість зберігання більше доби; з красюком -- розрив оболонки жовтка і повне змішування жовтка з білком; з кров’яною плямою -- наявність на поверхні жовтка або в білку кров’яних включень, помітних при овоскопуванні; затхле яйце з адсорбованним запахом плісені або із запліснявілою поверхнею шкаралупи; з тумаком -- зіпсованим під дією плісневих грибів і гнилісних бактерій, при овоскопуванні яйце непрозоре; із зеленою гнилизною -- білок зеленого кольору і з різким неприємним запахом.

Транспортування і зберігання яєць. Перевозять яйця в автомобілях з ізотермічними кузовами, або у звичайних автомобілях, утеплених взимку і захищених від дії сонячних променів влітку. При цьому ящики складають обережно, щоб уникнути бою яєць.

При зберіганні яєць необхідно створювати такі умови, які виключали б зараження яєць мікроорганізмами і їх розвиток, гальмували діяльність ферментів білка і жовтка, запобігали випаровуванню вологи з яйця і виділенню з нього вуглекислого газу.

Згідно з діючим стандартом, дієтичні яйця зберігають при температурі не вище 20° С і не нижче 0° С; столові -- при температурі від 0 до 2° С і відносній вологості повітря -- 85--88%. При температурі нижче -2,5° С яйця заморожуються і розтріскуються. При зберіганні яєць слід підтримувати постійну температуру в приміщенні. Коливання температури зумовлює «термічне дихання яєць», зв’язане з поновленням повітря, зменшенням вмісту в них вуглекислого газу. Воно також збільшує усихання яєць і сприяє проникненню всередину мікроорганізмів.

Ефективним засобом проти мікробіологічного забруднення і висихання є обробка поверхні яєць олією, мінеральними маслами, парафіноканіфольним препаратом, 6%-ним розчином натрієвої солі карбоксиметилцелюлози.

Під час зберігання відбувається ряд процесів, що спричиняють погіршення якості яєць. Із фізичних змін найбільш виражене випаровування вмістимого яйця через пори шкаралупи, внаслідок чого зменшується маса яйця, збільшується висота повітряної камери. До фізичних змін можна також віднести дифузію води з білка в жовток, який розріджується, збільшується в об'ємі і може розірвати жовткову оболонку.

Біохімічні процеси, що відбуваються під впливом власних ферментів яйця спричиняють руйнування структури волокон овомуцину і розрідження білка. Частина білків розкладається до більш простих сполук з виділенням вуглекислого газу. У зв’язку з виділенням вуглекислого газу частинки білка дегідратують, наступає синерезис. Розщеплюється також і жовток.

Мікробіологічні процеси, що розвиваються в яйцях, призводять до значних змін їх властивостей і є причиною псування яєць. Зараження яйця відбувається після знесення через пори шкаралупи і при заготівлі, перевезенні та зберіганні. В першу чергу псуванню піддаються яйця із забрудненою шкаралупою. Бактерії можуть проникати всередину яйця, всмоктуючись разом з повітрям при зниженні температури і зміні об'єму повітряної камери яйця після знесення. Бактерії виробляють ферменти, які розчиняють підшкаралупну оболонку, і проникають у вмістимо яйця. З їх розвитком утворюються різні вади, названі вище. При розкладанні білків виділяється вуглекислий газ, сірководень, аміди. Відбувається відщеплення аміаку, утворення масляної та інших жирних кислот, які надають продукту гіркуватого смаку. Внаслідок глибоких змін утворюється метан, триптофан розкладається на індол і скатол, які спричиняють різкий неприємний запах яєць.

Розкладанню піддаються також жири, лецитин, вуглеводи. В результаті накопичення газів шкаралупа окремих яєць часто тріскається, внаслідок чого забруднюються і заражаються багато інших.

Продукти переробки яєць

До продуктів переробки яєць відносять морожені і сухі яєчні продукти, що являють собою вмістимо яйця в цілому або окремо білок і жовток. Ці продукти більш транспортабельні і стійкі при зберіганні, ніж яйця.

До морожених яєчних продуктів відносять меланж (заморожену суміш білка і жовтка) і морожені білок та жовток (окремо), які використовуються переважно в харчовій промисловості.

Технологічний процес виробництва продуктів переробки яєць включає такі операції як приймання, сортування, санітарну обробку, розбивання яєць, фільтрування і перемішування, пастеризацію, фасування і заморожування (для морожених), сушку яєчної маси (для сухих), пакування, маркування і зберігання.

Профільтрована однорідна яєчна маса подається на пластинчастий пастеризатор, в якому витримується 3 хв при температурі 65,5° С. Внаслідок такої обробки в меланжі залишається мінімальна кількість мікроорганізмів.

Пастеризовану масу фасують у банки з білої жерсті масою 2,8--10 кг, в коробки з гофрованого картону з вкладками з поліетиленової плівки товщиною 80 мкм масою продукту 8,5 і 10 кг.

Заморожування яєчної маси проводять у морозильних камерах з температурою -23±2°С до досягнення в центрі продукту температури -6--10°С. При заморожуванні відбувається перерозподіл сухих речовин з підвищенням їх концентрації в центральній частині тари. Тому в центрі утворюється серцевина, яка зумовлює появу горбка на поверхні маси. Відсутність горбка свідчить про часткове розморожування продукту під час зберігання і необхідність повторного його заморожування.

Зберігають морожені продукти при температурі -- 18° С до 15 міс.

Важливими показниками їх якості є колір, запах, смак і консистенція меланжу, вміст вологи не більше 75%, жиру не менше 10% і білкових речовин не менше 10%, кислотність має бути не вищою 15°, температура всередині продукту -6--10°С. В меланжі не допускаються сліди свинцю, а також патогенні і гнилісні бактерії.

В ряді країн випускають згущені яєчні маси і меланж із стабілізаторами.

Яєчні порошки одержують висушуванням яєчної маси в сушильнях з дисковим або форсунковим розпилюванням і в сушильнях з віброкиплячим шаром інертного матеріалу. Тонко розпилена яєчна маса має велику поверхню випаровування. При контакті з гарячим повітрям вона швидко втрачає вологу і, опускаючись вниз, повністю висихає.

На якість готової продукції найбільше впливає температура сушки (оптимальна 50° С).

Яєчний порошок повинен мати світло-жовтий колір, порошкоподібну структуру, нормальні, властиві яйцю запах і смак. Розчинність його не може бути нижчою 85%, а вміст вологи не перевищувати 9%.

Яєчний порошок зберігають при температурі до 20° С, відносній вологості повітря не вище 75%. В цих умовах строк зберігання передбачений до 6 міс., а в холодильних умовах і з відносною вологістю повітря 60−70% він може бути продовженим до двох років. Під час зберігання ліпідна фракція яєчного порошку окислюється, погіршується смак і запах продукту, знижується вміст каротиноїдів, вітамінів А, групи В, проходять неферментативні реакції і порошок набуває коричневого відтінку, знижується також його розчинність. 4]

II. Технологічно — розрахунковий розділ

2.1 Організація промислового виробництва яєць (споруди птахопідприємства, основні та допоміжні цехи)

Значна частина яєць виробляється на птахофабриках і в спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах з повним або закінченим технологічним циклом виробництва і неповним циклом, якщо окремі птахівницькі господарства спеціалізуються на виконанні окремих виробничих процесів. Останнє характерне для невеликих птахофабрик, деяких спеціалізованих птахівницьких підприємств, а також окремих ферм господарств. Ці підприємства не мають батьківського стада птиці і не займаються інкубацією яєць, забоєм та переробкою вибракуваної птиці.

На великих птахівницьких підприємствах з повним циклом виробництва яєць організують такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування молодняку до 60-денного віку, ремонтного до 150-денного віку, промислового стада курок-несучок, забою і переробки птиці з холодильником, утилізації посліду та відходів, а також допоміжні цехи (автотранспортний та ін.).

У цеху батьківського стада є пташники, де курки-несучки утримуються разом з півнями і продукують інкубаційні яйця. За цілорічної роботи птахофабрики важливе значення має рівномірне надходження інкубаційних яєць, тому птицю в батьківському стаді замінюють молодняком різних строків виведення.

Поголів'я батьківського стада становить 8−12% промислового стада. У цьому цеху курей утримують у широкогабаритних пташниках на глибокій підстилці з вигулом. Іноді застосовують і кліткове утримання. Щільність посадки на глибокій підстилці становить 3,5−4,0 голови на 1 м² підлоги. Батьківське стадо формують завезенням з племінних заводів або господарств яєць чи добових курчат. Ремонтний молодняк для батьківського стада вирощують окремо від молодняку для промислового стада. Розмір батьківського стада залежить від несучості курок, виходу інкубаційних яєць, валового їх збору, виводимості добового молодняку, коефіцієнта обороту промислового стада. В одному приміщенні може бути не більше 5 тис. голів. Для більш рівномірного одержання інкубаційних яєць батьківське стадо комплектують молодняком не менше 6 разів на рік.

Кількість місць у пташниках батьківського стада визначають множенням середньорічного поголів'я в цьому цеху на коефіцієнт обороту 1,3. У пташниках батьківського стада використовують комплект машин з механізованими гніздами, транспортером для збирання яєць і приймальним столом, автоматичними напувалками, транспортером для видалення посліду. При клітковому утриманні несучок утримують разом з півнями або застосовують штучне осіменіння.

Кліткове утримання птиці батьківського стада за якісними показниками не поступається утриманню на глибокій підстилці і разом з тим дає змогу більш ефективно використати приміщення, істотно підвищити продуктивність праці.

Цех інкубації є місцем одержання добових курчат. Його розмір залежить від розміру птахофабрики. Як правило, інкубацію проводять цілий рік, за винятком одного місяця (вересень або жовтень), коли здійснюють профілактичний огляд і санітарну обробку приміщення та обладнання. Курчата виводяться партіями таких розмірів, щоб одночасно можна було заповнити повністю одну залу пташника (10−20 тис. голів).

Робота цеху інкубації характеризується такими показниками: коефіцієнт використання інкубаторію (відношення проінкубованих яєць до кількості яйце-місць), кількість оборотів (відношення кількості днів інкубації за рік до кількості днів інкубації однієї партії яєць), коефіцієнт виводимості, або виводимість (відношення кількості одержаних курчат до кількості яєць, закладених на інкубацію).

Для забезпечення ритмічної роботи складають календарний план закладання яєць, одержання добових курчат і передачі їх у цех вирощування молодняку. Отриманих добових курчат передають у цех вирощування молодняку або в цех утилізації відходів (півників). Решту курчат реалізують іншим господарствам або населенню.

Цех вирощування молодняку до 60-денного віку. Тут вирощують молодняк для комплектування як промислового, так і батьківського стада, але окремо. Комплектують цей цех великими партіями добових курчат і заповнюють відразу весь пташник або залу.

Для того, щоб мати одну молодку у 5−6-місячному віці потрібно виростити 1,5−2 добових курчат. Півників відокремлюють у добовому віці. Спосіб утримання молодняку в цьому цеху -- переважно клітковий, може бути також підлоговим на глибокій підстилці або на сітчастій підлозі. Для кліткового утримання застосовують 4- або 5-ярусні батареї. В одному пташнику розміщують 20−50 тис. курчат. Клітковий спосіб дає змогу розміщувати на 1 м² в 3,0−3,5 раз більше курчат, ніж при підлоговому утриманні, коли в одному приміщенні може бути 10−20 тис. голів. Пташник при цьому поділяють на секції по 1,0−2,5 тис. курчат у кожній. Щільність посадки курчат до 30 днів становить 25, а у віці 31−60 днів -- 16 голів на 1 м².

В цеху вирощування молодняку корми завантажують у нагромаджувальний бункер, звідки вони надходять на кормороздавальні пристрої. Приміщення обладнують водопроводом, каналізацією, припливно-витяжною вентиляцією з підігріванням для регулювання мікроклімату. У віці 60 днів курочок передають у цех вирощування ремонтного молодняку.

Цех вирощування ремонтного молодняку. Тут молодняк утримують до 150-денного віку в 3−4-ярусних кліткових батареях, іноді на підлозі з глибокою підстилкою. Переваги кліткового утримання полягають у тому, що птиця звикає до таких самих умов, як і в цеху промислового стада. Тому у птиці не виникає стресовий стан, завдяки чому підвищуються несучість і життєздатність несучок. У здвоєних клітках 16 голів. У батареях механізовані подача корму в годівниці, води в напувалки, прибирання посліду. При підлоговому утриманні розміщують по 9 молодок на 1 м² підлоги.

У кінці вирощування важливим є стримування раннього статевого дозрівання птиці на 25−30 днів. Цього досягають зменшенням світлового дня і обмежененням годівлі, що дає змогу подовжити на 1−2 міс. строк експлуатації курок-несучок.

Широко практикують безпересадочний спосіб вирощування ремонтного молодняку віком від 1 до 150 днів, що підвищує збереженість його і продуктивність праці. З цеху вирощування ремонтного молодняку переводять у промислове стадо несучок або частково в батьківське стадо.

Цех промислового стада курок-несучок є основним на підприємстві з виробництва яєць, де одержують кінцевий продукт. Потужність його визначається розміром як підприємства в цілому, так і всіх інших цехів. Її визначають за поголів'ям курок-несучок. Птицю утримують у клітках, хоча у спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах (приватних, акціонерних товариствах та ін.) і на окремих фермах зустрічається і підлогове утримання. Промислове стадо комплектують з молодок, вирощених у цеху ремонтного молодняку або куплених в господарствах-репродукторах.

Молодих курей у віці 140 — 150 днів, що надходять у цей цех, розподіляють по 5−6 голів в одну клітку. Їх дорощують тут до 180 днів і переводять у доросле стадо у тих самих клітках. Стадо комплектують багаторазово відповідно до графіка. Це забезпечує цілорічне потокове виробництво яєць. Попередньо вибраковують старе поголів'я і готують приміщення для молодих курей, тобто очищають його, дезинфікують, білять. Приміщення або окрему залу заповнюють птицею протягом 1−2 днів.

У пташниках є дві зали, які розділяються побутовим та допоміжним приміщеннями. Птицю утримують у клітках, які з'єднують в одно — або багатоярусні батареї. При утриманні птиці в одноярусних батареях автоматизовано всі виробничі процеси, навіть збирання яєць і регулювання мікроклімату, полегшується також ветеринарний нагляд за поголів'ям. Проте більш економічними є багатоярусні кліткові батареї, які забезпечують високу щільність посадки птиці (до 26−28 голів на 1 м² підлоги, або в 2,5 раз більше, ніж в одноярусних батареях).

Підвезений до пташника корм завантажується у бункер-нагромаджувач, звідки горизонтальним транспортером подається у бункери-роздавачі, які рухаються, а з них вертикальним транспортером -- у кормороздавач, який рухається між рядами батарей кліток і одночасно збирає з жолобів кліток яйця в лотки. З лотків пташниця перекладає яйця в ящики.

Кліткові батареї обладнані проточними напувалками і транспортерами для прибирання посліду. На птахофабриках, крім одноповерхових, будують пташники з двома і більшою кількістю поверхів. Наприклад, в акціонерному товаристві «Київська птахофабрика» птицю утримують у шестиповерховому пташнику. Це дає змогу зменшити земельну площу під забудову, що має велике значення в умовах великого міста. 3]

2.2 Мікроклімат в приміщеннях для птиці різного віку

Інтенсифікація птахівництва, яка супроводжується підвищенням продуктивності і зниження вартості кормів, а також збільшення виходу продукції з одиниці виробничих площ, можлива лише при створенні оптимального мікроклімату. Птиця дуже чутлива до порушень параметрів мікроклімату, що діють як стреси. Погіршення стану мікроклімату призводить не тільки до зниження продуктивності і життєдіяльності, але й до підвищення витрат кормів на одиницю продукції, що несе значні економічні збитки.

Одним з найважливіших показників мікроклімату слід вважати температуру повітря. Вона впливає на теплообмінні процеси в організмі, що супроводжуються зміною у потребі обмінної енергії, поїданні кормів, споживанні кисню і води. Кури не можуть швидко пристосуватись до різких змін температури, що призводить до затримки росту, розвитку і зменшенню продуктивності. Тому для отримання високої продуктивності важливе значення має визначення оптимальної температури у пташнику. Для курей вона має бути як не дуже низькою (менше 7 °С), так і не досить високою (більше 25 °С). Високу температуру середовища птиця переносить в значно більш вузькому діапазоні, чим низьку. В приміщеннях з метою загартування організму дорослої птиці допускаються незначні коливання температури (до 5 °С) протягом доби.

На основі сучасних даних можна рекомендувати у зимовий період при клітковому утриманні дорослих курей температуру у межах 15--18 °С, а при утриманні на підлозі -- 12--16 °С, влітку вона у пташниках не повинна перевищувати зовнішню більше ніж на 5°, але не вище 33 °C. Температурний режим в приміщеннях для молодняку наведено в табл.

Таблиця 1

Параметри температури повітря в приміщеннях для молодняку птиці, С

Вид і вікова група птиці, тижнів

При утриманні на підлозі

При клітковому утримані

в приміщенні

під брудерами

Курчата ремонтні:

1 — 4

28 — 24

35 — 22

33 — 24

5 — 11

18 — 16

18

12 — 22 (26)

16

16

Курчата-бройлери

1

28 — 26

35 — 30

32 — 28

2 — 3

22

29 — 26

25 — 24

4 — 6

20

20

7 — 9

18

18

Температура проявляє свій вплив на організм птиці у сукупності з іншими факторами середовища (вологістю повітря і швидкістю його руху). Вологість повітря разом з термічним фактором значно впливає на санітарний стан повітряного середовища, здоров’я птиці і її продуктивність.

Вологе повітря посилює дію високих і низьких температур. Висока вологість у супроводі підвищених температур пригнічує обмін речовин і перебіг окислювально-відновлювальних процесів, знижує апетит, погіршує засвоєння кормів, зменшує продуктивність. Знижується резистентність організму птиці і поширюються захворюваність і падіж. Висока вологість сприяє збереженню мікроорганізмів у приміщенні, у тому числі і патогенних. При високій вологості і низькій температурі повітря посилюється тепловіддача з організму, що може призвести до виникнення простудних захворювань, підвищених затрат кормів на одиницю продукції або до зменшення енергії росту і яйцекладки.

Низька вологість (менша 50%) теж несприятливо діє на організм птиці. У супроводі підвищеної температури вона викликає сухість слизових оболонок, оперення та посилену спрагу. При такій вологості підвищується запиленість повітря в приміщенні, що провокує виникнення респіраторних захворювань. Оптимальною вважається вологість у межах 60--70%.

Птиця і особливо молодняк дуже чутливі до руху повітря і не витримують протягів, які викликають простудні хвороби. За підвищеної швидкості руху повітря і низької температури спостерігається різке підвищення тепловіддачі з організму, що супроводжується збільшенням затрат кормів на одиницю продукції, сповільненням росту і розвитку, затримкою яйцекладки. При високій температурі підвищена швидкість руху повітря є оздоровлюючим фактором. Вона посилює охолоджуючий ефект в умовах дискомфортного підвищення температури повітря, попереджуючи гіпертермію (тепловий удар).

У холодний період року у приміщеннях для дорослої птиці оптимальна рухливість повітря повинна підтримуватися 0,2-- 0,3 м/с, а максимальна -- до 0,6 м/с. Для молодняку птиці швидкість руху повітря підтримується у межах 0,1--0,5 м/с. В умовах жаркого клімату (розрахункова температура зовнішнього повітря вище 33 °С) для дорослого поголів'я і молодняку старшого віку допускається швидкість руху повітря до 2 м/с при клітковому утриманні і до 1,5 м/с -- при утриманні на підлозі.

З підвищенням рівня механізації птахівничих господарств значно посилилась інтенсивність (сила) шуму від роботи системи вентиляції, тракторів, автомашин, кормороздавачів, електродвигунів і ін. Надмірні звукові відчуття подразнюють органи слуху, порушують фізіологічний стан у птиць. У них підвищується пульс, газообмін, знижується секреція шлунково-кишкового тракту. Підвищена гучність і частота звуку змінює поведінку курей. Якщо гучність і частота звуку більше 90 дБ і 5 кГц, вони притуляються до стінок кліток або лягають на підлогу, стають пригніченими. У них знижувалась жива маса на 4%, а несучість яєць -- на 20% (В. М. Селянський, 1975).

Припустимим вважається акустичний фон при гучності до 90 дБ і частоті звуку у межах 0,5--2 кГц.

Висока інтенсивність обміну речовин в організмі підвищує вимогливість птиці до чистоти вдихуваного повітря і до насичення його киснем. Підвищена концентрація вуглекислоти в повітрі пташників викликає у птиці сповільнення і навіть припинення дихання, подразнює шкіру і слизові оболонки, посилює демінералізацію кісток. У птиці спостерігається в’ялість, зменшення апетиту і зниження живої маси. Концентрація вуглекислого газу в повітрі пташників не повинна виходити за межі 0,2%, а гранично допустимою -- 0,25%. При розкладанні посліду утворюється велика кількість особливо шкідливих газів -- аміаку і сірководню, їх концентрація обумовлюється температурою і вологістю повітря, системами утримання птиці, способами видалення посліду тощо.

Крім вищезазначених газів у повітрі пташників виявляються ацетон, сульфіди, індол, бутірова кислота, які у сукупності створюють неприємні запахи.

Висока концентрація поголів'я підвищує бактеріальну забрудненість повітряного середовища пташників. Доведено прямий зв’язок між станом здоров’я птиці і рівнем мікроорганізмів в оточуючому середовищі.

Постійне надходження нових партій птиці підвищує патогенність збудників, і господарство стає стаціонарно неблагополучним з ряду захворювань. До цього призводить також порушення вимог комплектування пташників одновіковою птицею. Поряд із нагромадженням мікрофлори у пташниках порушується рівновага у системі мікроорганізм-макроорганізм. Як наслідок цього умовно патогенна і навіть банальна мікрофлора набувають патогенності й викликають атипові форми хвороб.

При високій концентрації поголів'я птиці і конвеєрності виробництва порушується принцип «все зайнято -- все пусто», що зумовлює постійну передачу інфекції від однієї партії до іншої, від стійкішого старшого поголів'я до менш стійкого, молодшого. Це явище мас назву мікробіозу.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой