Організація роботи митних підрозділів при здійснені контролю за доставкою вантажів на прикладі Бориспільської митниці

Тип работы:
Магистерская работа
Предмет:
Таможенная система


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: ///

1

http: ///

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: «ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ МИТНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ КОНТРОЛЮ ЗА ДОСТАВКОЮ ВАНТАЖІВ» (на прикладі Бориспільської митниці)

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТНОГО ОРГАНУ

1.1 Сутність та особливості становлення комунікаційної діяльності у системі влади

1.2 Організація комунікаційної діяльності митного органу

1.3 Обґрунтування використання інформаційних джерел та комунікацій митного органу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КИЇВСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ МИТНИЦІ

2.1 Загальна характеристика діяльності Київської регіональної митниці

2.2. Аналіз комунікативної політики Київської регіональної митниці

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КИЇВСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ МИТНИЦІ

3.1 Розробка комунікаційної програми Київської регіональної митниці

3.2 Удосконалення розробки комунікаційних повідомлень

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки принциповим є формування таких механізмів управління митним органом, які б забезпечили йому ефективне функціонування. Одним із шляхів розв’язання проблеми є використання комунікацій як інструменту впливу на внутрішнє та зовнішнє середовище.

Комунікативна політика органів влади, зокрема митного органу, як складова творення позитивного іміджу держави досі не була об'єктом спеціального комплексного наукового дослідження.

Оскільки інформаційним посередником між митними органами та засобами масової інформації виступають прес-служби органів державної влади, їх становлення та розвиток має стати предметом досліджень. Актуальною є потреба вивчити й узагальнити знання про сучасний стан розвитку комунікативної політики в митних органах. Проаналізувати та визначити роль, завдання, структуру, положення про діяльність, особливості функціонування і правового регулювання комунікативних підрозділів митних органів, класифікувати їх періодичні текстові публікації, а також вивчити практичні рекомендації журналістів з питання взаємодії - є необхідною умовою для наукового осмислення та вироблення практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності комунікативної політики в митних органах на сучасному етапі розвитку нашої держави.

Питання комунікативної політики митного органу розглядались у наукових працях таких авторів, як Владіміров К.Н., Бардачова В. Ю., Дудчак B.I., Мартинюк О. В., Зельниченко O.I., Михайлов B.I., Тихонова Н. П. та ін. Незважаючи на значну кількість спроб науковців розглянути досліджувану проблематику слід відмітити, що останні лише фрагментарно торкались питань комунікативної політики митних органів та її складових.

За таких умов об'єктивно необхідним і нагальним стає вирішення проблеми розробки теоретико-практичних засад комунікативної політики у системі управління діяльністю митних органів в сучасних умовах. Врахування комплексності, поглиблення сутнісних характеристик комунікативної політики, ролі та місця останньої в організації діяльності митного органу повинно стати підґрунтям ефективного функціонування останнього.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в розробленні теоретичних засад і практичних рекомендацій для формування інструментальних засобів застосування комунікацій у системі діяльності митних органів в сучасних умовах.

Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:

— визначити теоретичні основи комунікаційної діяльності митного органу;

— провести аналіз комунікаційної діяльності Київської регіональної митниці;

— розробити шляхи удосконалення комунікаційної діяльності Київської регіональної митниці.

Об'єкт дослідження — процес становлення і розвитку комунікативної діяльності митного органу.

Предмет дослідження — проблема ефективного застосування комунікацій у системі управління діяльністю митним органом.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить сукупність принципів, прийомів і методів наукового дослідження. Основним теоретичним підґрунтям дослідження є базові принципи, наукові положення та сучасні здобутки теорій комунікацій, управління та митної справи.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТНОГО ОРГАНУ

1.1 Сутність та особливості становлення комунікаційної діяльності у системі влади

У житті людини процеси спілкування, комунікації відіграють надзвичайно важливу роль. Тому невипадково процес спілкування, комунікації привертає увагу фахівців у самих різних галузях знання: філософії, психології, соціології, культурології, лінгвістики й ін. Найбільш активно процеси спілкування почали вивчатися з другої половини XX століття. Так, у 1950--1960-і роки найбільший науковий інтерес викликали способи формалізації повідомлення, його кодування і декодування, передача інформації від адресанта до адресата. Ці дослідження йшли в рамках нових тоді наук: кібернетики й інформатики. Спілкування в них розглядалося як однобічний інформаційний процес, в якому найбільша увага приділялася способам формалізації повідомлення, а велика частина визначень спілкування зводилася до ідеї передачі інформації від автора до адресата.

У 1960--1970-і роки різні аспекти процесу спілкування зацікавили психологів і лінгвістів, що основний акцент зробили на психологічні і соціальні характеристики спілкування, семантичну інтерпретацію комунікативних актів, правилах і особливостях мовної поведінки. Спілкування тепер визначається як ділові або дружні взаємини, обмін думками за допомогою мовних знаків. Свою увагу дослідники при цьому зосередили на психологічних характеристиках учасників спілкування, особливостях мовної діяльності, правилах мовної поведінки, але майже не зверталися до аналізу механізму спілкування.

У 1980-і роки різні способи спілкування стали вивчатися соціологами, що займалися аналізом соціальної сутності спілкування, що пояснюється як наслідок закономірностей функціонування суспільства, взаємодії його членів, становлення і розвитку особистості, організацій, суспільних інститутів. Тоді ж з’явився логіко-семіотичний і культурологічний інтерес до спілкування, що задовольнявся в рамках соціо- і психолінгвістики. В рамках цих наукових напрямків стало можливим пов’язати комунікативний акт з особистістю учасника спілкування, зрозуміти спілкування як феномен того чи іншого типу культури.

При вивченні процесів спілкування закордонні дослідники давно стали використовувати поняття «комунікація». Цей термін пізніше був прийнятий і вітчизняними вченими. У вітчизняній літературі поняття «спілкування» і «комунікація» найчастіше вживаються як синоніми, хоча при більш уважному підході між ними виявляються деякі розбіжності.

В англомовній лінгвістичній літературі термін «комунікація» пояснюється як обмін думками й інформацією у формі мовних або письмових сигналів, що саме по собі є синонімом терміну «спілкування». У свою чергу, слово «спілкування» позначає процес обміну думками, інформацією й емоційними переживаннями між людьми. У такому випадку дійсно немає різниці між спілкуванням і комунікацією. Саме так міркують лінгвісти, для яких спілкування -- це актуалізація комунікативної функції мови в різних мовних ситуаціях.

У психологічній і соціологічній літературі спілкування і комунікація розглядаються як пересічні, але несинонімічні поняття. Тут термін «комунікація», що з’явився у науковій літературі на початку XX століття, використовується для позначення засобів зв’язку будь-яких об'єктів матеріального і духовного світу, процесу передачі інформації від людини до людини (обмін уявленнями, ідеями, установками, настроями, почуттями і т.п. у людському спілкуванні), а також передачі й обміну інформацією в суспільстві з метою впливу на соціальні процеси. Спілкування ж розглядається як міжособистісна взаємодія людей при обміні інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру. У числі основних функцій спілкування також виділяються контактна, покликана задовольнити потребу людини в контакті з іншими людьми, і впливаюча, що виявляється в постійному прагненні людини певним чином впливати на свого партнера. Тому спілкування означає вплив, обмін думками, поглядами, впливами, а також узгодження чи потенційний або реальний конфлікт.

Існує точка зору, що базовою категорією є комунікація, що між людьми протікає у формі спілкування як обмін знаковими утвореннями (повідомленнями). Але існує і протилежне трактування співвідношення понять «спілкування» і «комунікація», у якій основною категорією вважається спілкування, а у структурі останнього виділяються комунікація (обмін інформацією), інтеракція (організація взаємодії і впливу), перцепція (почуттєве сприйняття як основа взаєморозуміння). При цьому комунікація виступає свого роду посередником між індивідуальною і суспільно значимою інформацією. Тут в обох випадках незважаючи на зовнішні розбіжності основний натиск робиться на механізм, який переводить індивідуальний процес передачі і сприйняття інформації в соціально значимий процес персонального і масового впливу.

Таким чином, поняття «спілкування» і «комунікація» мають як загальні, так і відмітні ознаки. Загальними є їхня співвіднесеність із процесами обміну і передачі інформації і зв’язок з мовою як засобом передачі інформації. Відмітні ознаки обумовлені розбіжностями в обсязі змісту цих понять (вузькому і широкому).

Це пов’язано з тим, що вони використовуються у різних науках, що на перший план висувають різні аспекти цих понять. Будемо вважати, що за спілкуванням в основному закріплюються характеристики міжособистісної взаємодії, а за комунікацією закріплюється додаткове значення — інформаційний обмін у суспільстві. На цій підставі спілкування являє собою соціально обумовлений процес обміну думками і почуттями між людьми в різних сферах їх пізнавально-трудової і творчої діяльності, реалізований головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації.

На відміну від нього комунікація — це соціально обумовлений процес передачі і сприйняття інформації як у міжособистісному, так і у масовому спілкуванні за різними каналами за допомогою різних вербальних і невербальних комунікативних засобів.

Отже, визначивши природу та складові комунікації, розглянемо деякі особливості побудови комунікаційної діяльності митних органів. Так, на думку відомого американського вченого, професора Гарвардського університету Карла Дойча, влада взагалі і діяльність митних органів, зокрема, є процесом управління та координації зусиль людей у досягненні поставлених цілей.

Виходячи з поглядів вченого комунікаційну діяльність митних органів слід розглядати як систему прийняття рішень на основі різноманітних потоків інформації. Отже, на основі викладеного та у відповідності до поглядів К. Дойча побудуємо класичну схему комунікаційної діяльності митного органу (рис. 1. 1).

Рис. 1.1. Схема комунікаційної діяльності митного органу

1 — повідомлення, що йдуть від зовнішнього та внутрішнього середовища, приймаються рецепторами (1). Отриману інформацію вони декодують та кодують, добирають та опрацьовують.

2 — отримані дані обробляються та передаються:

— безпосередньо до Центру прийняття рішень (4), це може бути будь-який митний орган;

— у блок Пам’ять та цінності (3), де зберігається та накопичується інформація, у разі необхідності надходить до митного органу (4).

3 — Митний орган готує рішення та приймає їх, передає розпорядження виконавцям — ефекторам (5).

4 — Зворотний зв’язок надає інформацію про результати виконання рішень та стан системи.

Ця схема дії комунікаційної діяльності митного органу показує, що, хоча його діяльність і не може бути зведена до комунікації, остання відіграє дуже важливу роль в існуванні митної системи держави.

Виходячи із вищевикладеного можна сформулювати визначення комунікаційної діяльності митного органу — це сформований потік повідомлень та інформації, який структурує митний орган і надає йому значення. Це визначення бере до уваги не односторонню спрямованість сигналів від держави в особі митних органів до мас, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які по-різному впливають на діяльність митних органів, формують громадську думку та здійснюють політичну соціалізацію громадян, мобілізуючи їхні інтереси.

Загальну модель комунікаційної діяльності митного органу можна представити у вигляді рис. 1.2.

Рис. 1.2. Модель комунікаційної діяльності митного органу

Комунікаційна діяльність митного органу може здійснюватися безпосередньо або опосередковано. Безпосереднє спілкування представників митного органу з масами, з населенням, маючи неформальний характер, несе достатньо точну та об'єктивну інформацію. Справді, ми завжди оцінюємо людей за їхніми вчинками, а не за тим, що вони про ці вчинки думають. Наприклад, керівник митного органу безпосередньо виступаючи перед депутатами, громадянами, представниками комерційних структур, не потребує коментарів власних думок: кожен слухач через призму своїх інтересів та потреб сприймає його слова та ідеї. Проте можливостей для комунікацій обличчя в обличчя існує небагато.

Частіше комунікаційна діяльність митного органу здійснюється опосередковано. Такими посередниками можуть бути ЗМІ, політичні партії, рухи та організації, лобісти, лідери думок. І, зрозуміло, важливу посередницьку роль у комунікаційній діяльності митних органів відіграють установи, створені спеціально для здійснення комунікацій — різноманітні інформаційно-аналітичні структури та служби зв’язків з громадськістю. Вони можуть здійснювати одну або декілька комунікаційних функцій, або ж увесь комплекс зв’язків з громадськістю. Це залежить від особливостей політичної системи, політичного режиму, рівня економічного розвитку країни.

Здійснення комунікаційної діяльності митного органу відбувається в різних напрямах. Головний напрям: від митних органів до громадян та їхніх об'єднань, значно меншу роль відіграють комунікації у зворотному напрямі: від населення до митних органів.

Комунікаційна діяльність митного органу відрізняється і предметом комунікацій, тими повідомленнями, що поширюються під час здійснення зв’язків з громадськістю в політичній сфері. Вони часто пов’язані як із глобальними проблемами суспільства, так і з сьогоденними інтересами громадськості.

Предметом комунікаційної діяльності митного органу, на мою думку, є не лише власне митна інформація, як це може здаватися на перший погляд. Вона може охоплювати і немитні питання, вирішення яких залежить від митних органів: це більшість проблем нашого щоденного життя — економіка, культура, соціальна сфера. Більше того, коли ми чекаємо повідомлень владних структур, нас цікавить не політичне рішення, а його соціально-економічні наслідки.

Таким чином, узагальнюючи вищевикладене слід зазначити, що комунікаційна діяльність у загальній структурі діяльності митних органів відіграє важливу роль, забезпечуючи власну відкритість та безперервний зв’язок із населенням та іншими органами влади.

1.2 Організація комунікаційної діяльності митного органу

Існує цілий ряд теоретичних моделей комунікацій, які зробили свій вагомий внесок в розвиток комунікацій в цілому, в тому числі і комунікацій митних органів.

Сучасна теорія комунікацій створила та ускладнила колишні моделі, поступово переходячи від лінійних до нелінійних моделей, а від них до об'ємних (спіральних, мозаїчних тощо).

Один з піонерів сучасної теорії комунікацій професор права в Єльському університеті X. Лассвелл (1948) запропонував модель, за якою комунікація працює, розшукуючи відповіді на 5 запитань [11,с. 347].

Таблиця 1.1 Модель X. Лассвелла

Хто?

Що говорить?

По якому каналу?

Кому?

З яким результатом?

Джерело

Повідомлення

Канал

Аудиторія

Реакція

На думку X. Лассвелла, комунікаційний процес у суспільстві виконує три функції:

— спостерігає за навколишнім середовищем, виявляючи загрози і можливості, що впливають на важливість розміщення і стану складових частин у ньому;

— корелює суспільні компоненти щодо здійснення відповіді навколишньому середовищу;

— передає соціальну спадщину.

Ще один із плеяди ранніх теоретиків К. Шеннон (1948) показав нові способи використання виразу «комунікаційна теорія» у значенні вивчення і затвердження принципів і методів, завдяки яким передається інформація. Пізніше К. Шеннон і В. Вівер об'єдналися (1949) та запропонували своє тлумачення та модель комунікації. Вони визначили комунікацію як «всі процедури, завдяки яким одна думка може впливати на іншу» [8, с. 57].

Шеннон і Вівер розглянули проблему проектування (технічний аспект) комунікаційної системи, яка б могла управляти будь-яким повідомленням, надісланим джерелом. Вчені встановили такі основні комунікаційні проблеми:

— проблему точності;

— проблему чіткості;

— проблему ефективності.

Проблема точності - це технічна проблема, пов’язана з відповіддю на запитання: чи здатний канал в технічному плані точно передати закодовані сигнали джерела. Проблема чіткості - семантична проблема. Треба з’ясувати, чи точно закодовані сигнали передають бажаний зміст повідомлення. Проблема ефективності пов’язана з визначення того, чи в потрібному напрямку впливає на поведінку аудиторії закодований сигнал.

Рис. 1.3. Модель Шеннона-Вівера мала такий вигляд:

Інформаційне джерело вибирає бажане повідомлення з набору можливих. Відправник змінює його, перетворюючи на сигнал і через канал передає отримувачу. Отримувач сприймає сигнал, перетворює його на повідомлення і передає його на місце призначення.

Неточність може проявлятися в результаті багатьох причин:

— семантична помилка виявилася в процесі кодування або декодування повідомлення;

— фактори навколишнього середовища не дозволяють прийняти та передати повідомлення в бажаному вигляді;

— сам канал передачі технічно не дає можливості адекватно передати повідомлення.

Усі ці причини і є так званим «джерелом шуму», що виникає в процесі здійснення комунікацій.

У 1963 р. Г. Малецьке ще більше ускладнив модель Лассвелла. Він ввів поняття «імідж комутатора» та «імідж одержувача» і розглядав їхній взаємний вплив, а також вплив іміджу одержувача на канали комунікації та на саме звернення. У галузі зворотних зв’язків він виділив поняття «тиск та примус», розглядаючи тиск на комунікатора з боку повідомлення та засобів інформації, а останніх, в свою чергу — на одержувача повідомлення [19, с. 40].

Українські науковці в галузі менеджменту широко застосовують модель комунікаційного процесу, запропоновану М. Месконом [20]. У цій моделі виділено чотири базові елементи:

1. Відправник — особа, яка генерує ідеї, збирає та передає інформацію.

2. Повідомлення — інформація, закодована за допомогою символів.

3. Канал — засіб передачі інформації.

4. Одержувач — особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.

Комунікативний процес за моделлю М. Мескона має наступний вигляд.

Рис. 1.4. Модель М. Мескона

У даній моделі пропонується таке поняття як посередник. Під посередником розуміють організацію або особу, яка сприймає первинну інформацію, обробляє та передає її одержувачу, як вторинну. Прикладами посередників можуть бути рекламні агенції, редакції газет, теле- та радіостудії.

Окрім вказаних моделей в теорії комунікації широкого поширення набули об'ємні та спіральні моделі. Серед об'ємних моделей слід зазначити моделі Т. Ньюкома (1953) та С. Бейкера (1968) [19, с. 40].

Модель Ньюкома являє собою трикутник, вершинами якого є комунікатор, адресат та об'єкт (повідомлення). Якщо комунікатор та адресат позитивно ставляться один до одного, так само вони будуть ставитися і до об'єкту. У протилежному випадку негативного ставлення необхідно шукати шляхи до зміни становища, що склалося.

Модель комунікації Бейкера — куб, що складається з маленьких кубиків. Грані куба — джерело, одержувач, звернення, канал. Усі кубики перебувають у безперервній взаємодії між собою, щоразу стикаючись усіма чотирма гранями.

Проводячи аналіз об'ємних моделей маркетингової комунікації, Т.І. Лук’янець робить висновок, «що в морі найрізноманітнішої і часто суперечливої реклами потенційний покупець здебільшого вибирає зовсім не ту інформацію, яка могла б спонукати його до найраціональнішого (оптимального) вибору. Він, частіше намагається знайти те, що підтверджувало б його звичні уявлення, традиційні настановлення, те, що не суперечило б вибору, зробленому ним колись» [19, с. 41].

Основний внесок спіральної моделі Ф. Денеса (1963) полягає у тезі про те, що комунікація не являє собою замкнутий цикл, який не розвивається, а навпаки, вона постійно розвивається, повторюючи пройдені шляхи розвитку, але вже на іншому, більш високому рівні.

Значний інтерес для формування та розуміння комунікацій мають моделі «інформаційних воротарів», двохступенева модель Каца і Лазарсфілда (1955). Основна ідея цих моделей — існування різновиду людей, які виступають формальними експертами, думки яких здійснюють вплив в силу цілого ряду факторів (освіти, соціального статусу, настанов і т.п.).

Модель двоступеневого впливу має наступний вигляд [19, с. 42]:

Рис. 1.5. Модель «двоступеневого» впливу

Як видно з наведеного рис. 1.5 комунікації мають вигляд не одно-, а двохступеневого процесу. У ній з’являються так звані авторитетні особи, які впливають на прийняття рішень. Вказані моделі комунікацій поклали початок вивченню впливу так званих пропонентів, радників та інших інституційних суб'єктів впливу, що є особливо важливим для маркетингових комунікацій.

Таким чином, підсумовуючи існуючі вищенаведені моделі комунікацій, можна виділити наступні елементи моделі комунікацій митних органів:

— джерело — сторона, яка надсилає звернення іншій стороні;

— кодування — процес перетворення цілей комунікацій в форму символу;

— звернення — набір символів, які передаються по каналах передачі інформації цільовому споживачу;

— канали — засоби поширення комерційної та некомерційної інформації до цільової аудиторії;

— одержувач (адресат) — сторона, яка отримує повідомлення;

— зворотна реакція — це порядок дій одержувача в результаті контакту одержувача зі зверненням. Як зазначає Т.І. Лук’янець існує щонайменше чотири основні причини, які змушують потенційного отримувача інформації звернути увагу на повідомлення:

— бажання отримати корисну інформацію;

— бажання отримати інформацію, яка підтвердила б їх власну думку;

— бажання отримати стимулюючу інформацію;

— просте бажання отримати цікаву інформацію [19, с. 45].

— шуми або комунікативні бар'єри — психологічна перешкода на шляху адекватної передачі інформації між партнерами по спілкуванню. В випадку виникнення бар'єру інформація викривляється або губить початковий зміст, а в ряді випадків взагалі не поступає до одержувача. Причинами виникнення шумів можуть бути:

— навколишнє середовище, в якому здійснюються комунікації;

— канали передачі інформації;

— відправник та одержувач комунікативного повідомлення.

1.3 Обґрунтування використання інформаційних джерел та комунікацій митного органу

Для здійснення комунікаційних взаємозв'язків митних органів застосовуються різноманітні інформаційні джерела та засоби комунікацій. Варто визначити насамперед ті, які є пріоритетними в цій сфері життя. Важливо також зрозуміти специфіку та особливості тих інформаційних джерел та засобів комунікацій, що використовуються службами зв’язків з громадськістю митних органів (рис. 1. 6).

Рис. 2.1. Основні засоби здійснення комунікаційної діяльності митних органів

1. Прес-конференції, брифінги, що проводяться службами зв’язків з громадськістю митних органів за участю відповідальних працівників владних структур або без них. Такі заходи можуть здійснюватися як на регулярній основі, так і на періодичній (коли виникне потреба передати важливу інформацію або проінформувати ЗМІ про ті чи інші події, пов’язані з діяльністю митних органів).

Відзначають, що важливу роль у взаєминах між митними органами, інститутами влади та представниками ЗМІ відіграють прес-конференції. І тут пальма першості належить США. Митна служба США першою почала проводити прес-конференції і виділа спеціальне приміщення для кореспондентів. На думку фахівців, прес-конференції значно сприяли «політичній конвергенції» митних органів та преси. Для митної служби США це був новий та зручний механізм більш широкої, ніж раніше, мобілізації громадської думки, для преси — нове джерело політичної інформації.

Прес-конференції, хоча і в менших масштабах, стали загальновизнаною формою комунікації і в європейських країнах. Колишній керівник митної служби Франції Поль Утернан продовжив традицію, закладену ще за часів Шарля де Голля, коли під час прес-конференції на заздалегідь підготовлені запитання він відповідав доволі довго і докладно. Така поведінка керівника митної служби Франції вважається нормальним явищем і слугує свідченням загального підходу уряду до ЗМІ.

2. Розсилання прес-релізів та інших інформаційних матеріалів (текстів виступів керівників митних органів, текстів законів, указів, розпоряджень та інших документів, що приймаються відповідними органами влади та управління). Якщо прес-релізи передаються лише в ЗМІ та інформаційні агентства, то інформаційні матеріали можуть розсилатися і певним цільовим аудиторіям. Наприклад, служба комунікації митного органу США звіт про зовнішню політику розіслала трьомстам професорам політичних наук по всій країні, економічну доповідь Д. Шульца — видавцям фінансових газет.

3. Дні інформування про актуальні питання діяльності держави. Особливу увагу митні органи України приділяють інформуванню населення про основні напрями митної політики. Одним із заходів цієї системи інформування повинні бути щомісячні дні інформування, які передбачають участь у них керівників та інших відповідальних працівників митних органів. Кожен такий день інформування став днем обговорення найбільш важливих і значущих подій, що відбуваються у сфері митної політики держави. До його проведення почали залучатися не лише державні службовці, але й науковці, діячі культури та мистецтва, просвітницькі організації, у ЗМІ. У деяких регіонах країни ці дні супроводжуються проведенням прес-конференцій за тематикою відповідного дня інформування. У них беруть участь керівники місцевих органів влади та органів самоврядування.

4. Особисті зустрічі з журналістами та громадськістю відповідальних осіб митних органів,. У нас практикуються зустрічі керівників митних органів з головними редакторами газет, з представниками ЗМІ і навіть з окремими журналістами.

5. Виступи керівників та відповідальних працівників митних органів на радіо та телебаченні: із зверненнями до громадян з вітальними промовами з приводу святкових дат, подій, трагедій, звіту тощо. Успіх мають діалоги в прямому ефірі спеціалістів та керівників митних органів. Такі виступи, як і особисті зустрічі з журналістами та громадськістю з приводу діяльності митних органів, сприяють встановленню контактів та довірливих відносин між владою та громадянами, персоніфікують політичні комунікації, що сприяє їхній ефективності.

6. Заснування митними органами власних ЗМІ (як правило, йдеться про пресу). Наявність власної газети чи журналу — важливий засіб систематичного та своєчасного інформування громадськості, проте дуже часто він перетворюється на засіб пропаганди ідей та політики власника. І коли йдеться про політичну партію та рух, цьому можна знайти виправдання — адже однією з головних цілей, заради реалізації якої і створюється партія, є агрегація та виявлення певних інтересів. У випадку заснування газети митним органом це неприпустимо. У той же час спеціалісти відзначають, що зараз розвинені держави є найбільшими виробниками інформації. Наводяться факти, що уряд США входить до числа 20 кращих рекламних агенцій країни, змагаючись у витратах із такими велетенськими корпораціями, як «Кока -Кола». Річні витрати уряду на рекламу складають 200 млн. дол. Урядові агенції витрачають приблизно 600 млн. дол. на виробництво фільмів та аудіовізуальних програм. Міністерство оборони Франції випускає 38 видань (річний тираж 35 млн. примірників), митна служба Франції - 34 видання (тираж 4,8 млн. примірників).

Що стосується України, то частка недержавної преси є досить високою — 55,3%, а заснованих державними органами друкованих видань — 8,9%. Вважають, що такий рівень присутності держави на ринку друкованих ЗМІ не відповідає досвіду розвинутих демократичних країн, бо створює потенційні можливості для маніпулювання масовою свідомістю. Вважають, що в демократичних суспільствах державні органи, як правило, виступають засновниками не масових газет або журналів, а спеціальних інформаційних бюлетенів, у яких висвітлюється їхня діяльність. За деякими даними, наприклад, у Польщі фактично залишилася єдина державна газета «Polska Zbrojna».

7. Створення спеціальних інформаційних програм, зорієнтованих на висвітлення діяльності митних органів.

8. Важливим засобом комунікаційної діяльності є організація візитів журналістів до митних органів (своєрідні «дні відкритих дверей»), коли для них готуються спеціальні програми знайомства з діяльністю установи, її працівниками та програмами діяльності. Різновидом такого засобу комунікації є акредитація журналістів при митних органах. Акредитація конкретних журналістів має значні переваги перед акредитацією засобу масової інформації, оскільки постійна робота конкретного журналіста в митному органі дозволяє отримувати більш компетентну, повну та різноманітну інформацію, дозволяє краще відстежувати динаміку подій та діяльності, сприяє встановленню більш довірливих відносин між журналістом та працівниками митного органу.

9. Організація спеціальних подій. Подієва комунікація в політичній сфері має свою специфіку і значно відрізняється від аналогічного засобу у сфері бізнесу, внутрішніх та інших комунікацій. Найбільш поширеними формами подій тут є: відвідування працівниками митних органів регіонів, окремих установ та організацій, участь у з'їздах, конференціях, виставках (як правило, їх відкриття або вітальні промови, вітальні телеграми, подарунки).

10. Важливе значення для здійснення комунікаційної діяльності митних органів має політична реклама.

Політична реклама — це сукупність образотворчих засобів (відео- та аудіоматеріали, гасла, плакати тощо) та прийомів спеціалізованих технологій, що надають суб'єктам політики, політичному життю, політичним діям, різноманітним формам матеріалізації політики особливо очевидний підкреслений або, навпаки, прихований характер. Вона спрямована на кілька основних цілей.

Основні завдання політичної реклами:

1. Спрощене та контрастне вираження провідних політичних подій та процесів.

2. Лаконічне, емоційне та оригінальне вираження певної політичної платформи.

3. Формування та введення у масову свідомість певного уявлення, про політичні структури та їхніх лідерів.

4. Створення у людей певного психологічного настрою, що зумовлює необхідні вектори симпатій та дій цих людей. Так, наприклад, фахівці з виборчих технологій рекомендують кандидатові у своєму виступі насамперед створити за допомогою гумору відповідний настрій, забезпечити взаєморозуміння з аудиторією, і лише після цього переходити до викладу власної політичної платформи.

Політична реклама має певні відмінності від реклами комерційної, з якою ми зустрічаємося щодня в нашому повсякденному житті. Серед них: наявність у політичній рекламі дезінформації і значно більше використання в рекламних матеріалах негативної інформації, ніж доброзичливого інформування; застосування екстравагантних прийомів тощо.

Носії політичної реклами:

— Власні засоби масової інформації політичних установ та організацій;

— платні місця в комерційних ЗМІ;

— сторінки в Інтернеті;

— зовнішня реклама (стенди, вітрини, транспаранти);

— друковані матеріали (плакати, листівки, календарі, брошури, бюлетені, наклейки, значки);

— аудіо- та відеоролики для державних і комерційних телерадіоустанов;

— інституційна політична реклама (заснування громадських фондів, здійснення благодійних проектів);

— оригінальні носії - газон (гасло партії, виконане квітами), надувна кулька (майка, шапка тощо) з портретом політичного діяча.

Найважливішою в політичному рекламуванні є політична символіка.

Проблема особистісної символізації - це проблема формування іміджу політичного або громадського діяча. Організаційна символізація — це проблема іміджу політичної установи та організації, їхнє вирішення можливе з використанням різних прийомів та засобів. Служби П Р політичних установ, іміджмейкери, що працюють з конкретними політичними лідерами, значну частину своєї діяльності спрямовують на ці іміджеві комунікації.

11. Висловлювання громадськості з проблем громадського життя. Як зазначають американські соціологи, коли населення відчуває свій вплив на владу, воно не переходить до насильницьких форм впливу, а потім і зміни влади. За деякими підрахунками, 20% населення, викинутих на вулицю як безробітні, можуть призвести до зміни соціального устрою.

12. Акредитація журналістів при митному органі. Відзначають, що у Вашингтоні, наприклад, акредитовано понад 16 тис. кореспондентів. Майже 10 журналістів щоденно працюють у Митній службі США. Вони представляють інформаційні агенції, бюро великих газет, журналів, радіомереж.

13. Для здійснення комунікаційної діяльності митних органів можуть бути використані й деякі специфічні форми та методи.

Реалізація конституційних положень про Україну як правову та демократичну державу потребує ретельного дослідження та аналізу досвіду принципів та умов взаємодії митних органів із редакціями ЗМІ.

Процес забезпечення відкритості митних органів вимагає формування належної нормативної бази, яка повинна чітко встановлювати права і обов’язки всіх учасників цього процесу, а також методи їх реалізації. Чим розвиненішою є правова основа взаємодії митних органів та суспільства в сфері інформації, тим більш відкритим є сам митний орган.

Взаємодія прес-служб митних органів із засобами масової інформації в Україні повинна будуватися за наступними принципами.

1. Максимальне оприлюднення.

Принцип максимального оприлюднення полягає у презумпції доступності інформації. Вся інформація митних органів підлягає оприлюдненню за виключенням чітко окресленої сукупності матеріалів, визначених спеціальними нормативно-правовими актами. Обмеження доступу до інформації має бути чітко обґрунтованим, а відповідальність за нього суворо персоналізована.

2. Обов’язок публікувати.

Митні органи повинні публікувати суспільно важливу інформацію.

Інформаційна відкритість передбачає не лише відкритість щодо інформаційних запитів, але й публікацію і широко розповсюдження суспільно важливих документів, за винятком обґрунтованих обмежень, зумовлених наявними ресурсами чи обсягом компетенції. Митні органи зобов’язані публікувати такі категорії інформації:

— оперативна інформація щодо поточної діяльності, включаючи бюджет, стан його виконання, завдання, результати діяльності, насамперед будь-які суспільно значущі адміністративні та політичні рішення, їхнє обґрунтування та очікувані результати тощо;

— інформація про механізми зворотного зв’язку, зокрема, щодо будь-яких запитів, скарг;

— інструкції стосовно процедур участі громадян у діяльності митного органу державної влади або внесення їхніх пропозицій;

— класифікатори інформації, якою володіє інституція, і форми її зберігання;

3. Стимулювання відкритого митного органу

Відкритість митних органів має заохочуватися через розробку та реалізацію спеціальної цільової програми митного органу. В цій програмі мають бути передбачені заходи щодо підвищення правової та політичної культури громадян, насамперед, державних службовців, формування відповідних настанов щодо відкритості тощо. За результатами виконання цієї програми варто передбачити підготовку та публікацію щорічної доповіді, до складення якої доцільно залучити Уповноваженого Верховної Ради України з питань дотримання прав людини.

4. Обмежена сфера винятків

Винятки повинні бути чітко та вичерпно встановлені загальнодоступними нормативно-правовими актами, за невиконання яких повинна бути встановлена сувора відповідальність. Кожний випадок відмови у наданні інформації має бути чітко обґрунтований з посиланням на відповідні юридично визначені норми. При розробці відповідних нормативно-правових актів повинний бути дотриманий принцип «пріоритету громадського інтересу», що означає законодавчий захист можливості оприлюднення інформації, навіть такої, що становить виняток, при наявності достатніх підстав.

5. Процедура отримання доступу

Повинні бути встановлені чіткі та ефективні процедури доступу до інформації, відповідальність за дієвість яких має бути персоніфікованою.

Митні органи можуть не надавати інформацію, яка вже оприлюднена, але зобов’язані спрямувати авторів запитів до джерел такої інформації.

6. Кошти

Як правило інформація має надаватися безплатно, за винятком чітко окресленого переліку інформаційних послуг, надання яких потребує надмірних, не передбачених чинним законодавством та кошторисом митного органу, витрат інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів. Плата за надання відповідей на такі інформаційні запити не повинна бути надмірною.

7. Відкриті засідання

Засідання митних органів та самоврядування повинні бути відкритими для громадськості, за винятком випадків чітко окреслених відповідним законодавством, що може бути ширшим за перелік винятків з права на нерозголошення, але не надмірним. Повідомлення про їх час, порядок денний та присутніх осіб повинно здійснюватися у встановленому нормативно-правовими актами порядку. Будь-яке рішення про закритість засідання має бути відкритим для громадськості.

Отже, надання інформації громадянам в Україні здійснюється через прес-центри митних органів шляхом періодичного оприлюднення прес-релізів, повідомлень про заходи митних органів, проведення прес-конференцій та брифінгів, налагодження постійної співпраці із засобами масової інформації тощо. Діяльність зазначених підрозділів регулюється відповідним законодавством.

З іншого боку, необхідно зазначити, що однією з основних проблем у цій сфері є часткове відтворення у середовищі державних службовців історичних традицій закритості влади, культу секретності, відсутність усвідомлення необхідності налагодження та підтримання конструктивного діалогу з громадськістю, насамперед, власної відповідальності за це. Саме зазначене є, на наш погляд, є провідним чинником, що визначає труднощі у забезпеченні відкритості.

Окрім інформування громадськості про поточну діяльність митних органів важливим аспектом у контексті забезпечення більшої відкритості влади слід вважати пропагування тих чи інших політичних рішень, їх широке роз’яснення та аргументування через засоби масової інформації або інші засоби комунікації. Громадяни країни мають не лише знайомитися з текстами нормативно-правових актів, інших рішень митних органів, але й усвідомлювати мотиви їхнього ухвалення. Останнє також безперечно позитивно впливатиме на рівень довіри до державної влади.

В Україні сформована та діє розгалужена мережа офіційних видань митних органів, що регулярно та оперативно публікують інформацію про їхню діяльність. Серед таких видань можна згадати «Інформбюлетень Державної Митної служби України», «Звіти по роботі іззверненнями громадян» тощо.

Останнім часом Президент та Уряд України ухвалили низку рішень, спрямованих на використання мережі Інтернет для надання інформації про діяльність митних органів з її оперативним поновленням. Тут необхідно наголосити на важливості технологічного аспекту забезпечення відкритості влади. У зазначеному випадку технології здійснюють радикальний вплив на сутність проблеми. Новітні інформаційні технології принципово розширюють можливості зворотного зв’язку, створюють передумови для функціонування митних органів у інтерактивному режимові. У цьому контексті важливою є реалізація в Україні концепції електронного урядування (е-урядування), що передбачає перехід урядових установ на електронні форми надання послуг населенню і взаємовідносин з суб'єктами економічної діяльності. Мета впровадження е-урядування полягає у:

— збільшенні точності, повноти, оперативності та достовірності інформації, що використовується державними установами;

— підвищенні рівня контрольованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування з боку вищих структур;

— забезпеченні «прозорості» урядової політики для громадян і суспільства в цілому;

— зниженні накладних витрат.

Показовим з точки зору ефективності, відкритості та прозорості напрямом е-урядування є створення системи е-закупівель. Наприклад, досвід Швеції свідчить про майже п’ятидесяти відсоткову економію коштів в умовах функціонування подібної системи.

Адекватне та ефективне вирішення зазначеної проблеми є неможливим без забезпечення митних органів сучасним комп’ютерним та комунікаційним обладнанням, формування кваліфікованого кадрового потенціалу, розробки нових та удосконалення існуючих стандартів інформаційної діяльності. Зокрема, мають бути визначені категорії інформації, спосіб їх оприлюднення, технічні засоби реалізації цього завдання.

Не можна обминути увагою і такий важливий аспект як внутрішньосистемна відкритість митних органів в Україні, тобто відкритість структур митних органів одна для одної, та, навіть, для себе.

Не слід забувати і про такий прямий наслідок підвищення рівня відкритості митних органів як посилення довіри з боку суспільства, що знов-таки автоматично підвищує дієвість влади щодо виконання ними власних функцій. Можна стверджувати, що за умов демократичного правління відкритість є однією з запорук легітимності митних органів, а отже і їх ефективності.

Підводячи підсумки викладеного у даному розділі, слід відмітити, що комунікація в сучасних умовах є смисловим аспектом соціальної взаємодії, однією із найбільших загальних характеристик будь-якої діяльності, включаючи управлінську. Вона являє собою нову форму політичної, наукової, організаційної і технічної сили в суспільстві, за допомогою якої митний орган включається у зовнішнє середовище, здійснюється обмін думками або інформацією для забезпечення взаєморозуміння. Вона має досить широке тлумачення. Комунікацію можна визначити як форму зв’язку, як один із проявів інформаційного обміну або обміну інформацією між живими істотами у процесі їх безпосереднього спілкування за допомогою технічних засобів.

Комунікації - це всепроникаючий і складний процес, який включає людей, що розмовляють під час особистого спілкування або в групах, на зборах, ведуть розмову по телефону чи читають і складають службові записки, листи і звіти. Таким чином, комунікація розглядається як спілкування за допомогою слів, букв, символів, жестів і як спосіб, за допомогою якого висловлюється відношення одного працівника до знань і розумінь іншого, досягається довіра, взамоприйняття поглядів і ін.

Встановлення належної комунікації пов’язано з розв’язанням багатьох питань. Це готовність партнерів встановлювати комунікацію, виявлення та усунення перешкод, до цього вибір способів комунікації, правильне поєднання усної, візуальної та письмової форм комунікації тощо. Людську комунікацію прийнято вивчати не тільки в її теоретичних аспектах, але і як мистецтво, і практику. Саме так розглядається здатність до комунікації (вміння говорити, слухати, писати, читати) і, зокрема, ораторське мистецтво, схильність до журналістики, викладацької роботи, рекламної справи, літератури, радіо- і телемовлення тощо.

Для здійснення комунікаційних взаємозв'язків митних органів застосовуються різноманітні інформаційні джерела та засоби комунікацій, серед яких особливого значення слід надати наступним: прес-конференції, брифінги, розсилання прес-релізів та інших інформаційних матеріалів, дні інформування про основні напрями діяльності митного органу, візити журналістів до митного органу, організація спеціальних подій, реклама та символізація митних органів, створення власних WEB-сайтів, особисті зустрічі з представниками ЗМІ та громадськістю, виступи відповідальних працівників митного органу на радіо, телебаченні, у пресі, створення спеціалізованих організаційних структур у митному органі, застосування власних засобів масової інформації або створення спеціальних інформаційних програм та висловлювання громадськості з митних проблем у ЗМІ, під час особистих зустрічей, зборів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КИЇВСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ МИТНИЦІ

2.1 Загальна характеристика діяльності Київської регіональної митниці

Київська регіональна митниця (КРМ) є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі митної справи, який на території закріпленого за ним регіону здійснює в межах своєї компетенції митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи. Місце розташування КРМ: місто Київ.

Київська регіональна митниця у своїй діяльності керується Конституцією України, Митним кодексом України, Дисциплінарним статутом митної служби України, іншими законами України, актами Президента України, а також цим Положенням. Київська регіональна митниця підпорядковується Державній митній службі України.

Положення про Київську регіональну митницю розроблено на підставі Митного кодексу України, Положення про Державну митну службу України, Примірного положення про регіональну митницю, погоджується керівниками відповідних структурних підрозділів Державної митної служби України й затверджується наказом Державної митної служби України. Положення про структурні підрозділи Київської регіональної митниці, а також посадові інструкції працівників затверджуються начальником КРМ на підставі типових положень та інструкцій, розроблених Державною митною службою України.

Структура, штатний розпис та кошторис на утримання КРМ затверджуються Головою Державної митної служби України. Гранична чисельність працівників КРМ затверджується наказом Державної митної служби України (рис. 2. 1).

Рис. 2.1. Структура Київської регіональної митниці

Зона діяльності КРМ: Київ (крім питань здійснення митної справи, що належать до компетенції Енергетичної регіональної митниці), аеродром «Київ (Антонов)» («Гостомель») та території митних ліцензійних складів і складів тимчасового зберігання (у тому числі території, що будуть використовуватися за таким призначенням), які розташовані в Київській області, власниками яких є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що перебувають на обліку в Київській регіональній митниці.

Відділи митного оформлення Київської регіональної митниці:

ВМО-1 Солом’янський / ЗМК: м. Київ, вул. Малинська, 20

ВМО-3 Печерський, Голосіївський / ЗМК: м. Київ, вул. Новопирогівська, 58

ВМО-4 Оболонський, Шевченківський, Дніпровський / ЗМК: м. Київ, вул. Новопирогівська, 58

ВМО-5 Подольський / вул. Велика кільцева дорога, 4. Завод «Електронмаш»

ВМО-6 Святошинський / ЗМК: м. Київ, вул. Малинська, 20

ВМО-7 Дарницький / ЗМК: м. Київ, вул. Новопирогівська, 58

ВМО-8 Деснянський, вантажі підконтрольні ДСЕК / ЗМК: м. Київ, вул. Туполєва, 23.

У вигляді табл.2.1 подамо дані щодо коштів, перерахованих до Державного бюджету України Київською регіональною митницею протягом 2007−2010 рр.

Таблиця 2.1 Кошти, перераховані до Державного бюджету України Київською регіональною митницею, протягом 2007−2010 рр.

Період

Всього

В тому числі

митно

Акцизний збір

ПДВ

Митні збори

Єдиний збір

2007 рік

9 154 793. 0

2 421 760. 4

76 169. 0

6 544 474. 1

112 043. 5

346. 0

2008 рік

11 926 411. 0

3 094 978. 0

63 841. 4

8 634 670. 8

132 467. 1

453. 7

2009 рік

16 335 638. 7

4 583 543. 8

106 605. 6

11 470 966. 7

173 613. 4

909. 2

2010 рік

23 316 552. 4

5 053 761. 6

186 799. 3

17 987 767. 8

84 680. 8

3 542. 9

Аналізуючи дані табл.2.1 необхідно відмітити, що протягом 2007 — 2010 рр. обсяги коштів, які були перераховані Київською регіональною митницею до Державного бюджету України постійно зростали, що свідчить про збільшення обсягів зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні та підвищенні ефективності діяльності досліджуваного митного органу.

З метою надання більшої наочності статистиці обсягів діяльності Київської регіональної митниці подамо кошти, перераховані до Державного бюджету України Київською регіональною митницею протягом 2005−2008 рр. за окремими статтями відрахувань у вигляді рис. 2.1.

http: ///

1

http: ///

Рис. 2.1. Кошти, перераховані до Державного бюджету України Київською регіональною митницею протягом 2007−2010 рр. за окремими статтями відрахувань

Основні завдання КРМ є наступні:

— безпосереднє здійснення митної справи, забезпечення на території закріпленого за нею регіону контролю за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, громадянами вимог законодавства України з питань митної справи;

— захист економічних інтересів України;

— забезпечення виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку;

— застосування відповідно до закону заходів тарифного й нетарифного регулювання при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

— здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, удосконалення форм і методів здійснення митного контролю й митного оформлення;

— контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

— здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів, забезпечення додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

— створення в зоні своєї діяльності сприятливих умов для прискорення товарообігу через митний кордон України;

— боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

— розвиток міжнародного співробітництва в галузі митної справи;

— ведення митної статистики.

— здійснення верифікації (підтвердження достовірності) сертифікатів про походження товару з України;

— контроль за раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до нормативів та кошторисів, збереженням державної власності;

— своєчасне й повне перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів), справляння яких відповідно до законодавства України покладено на митні органи, на рахунки відповідних бюджетів згідно з чинним порядком розрахунків і з урахуванням положень Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. Виконання прогнозних показників надходжень до Державного бюджету України;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой