Організація самостійної роботи на уроках у початковій школі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра педагогіки

і методики виховання початкового навчання

Дипломна робота

«Організація самостійної роботи на уроках у початковій школі»

Тернопіль — 2009

Зміст

Вступ

1. Проблема організації самостійної роботи в педагогічній теорії і практиці

1.1 Самостійна робота як дидактична категорія

1.2 Питання організації самостійної роботи в педагогічній теорії

1.3 Стан проблеми організації самостійної роботи у масовому педагогічному досвіді

1.4 Врахування психологічних особливостей молодших школярів у процесі організації самостійної роботи

2. Характеристика дидактичних умов організації самостійної роботи у початкових класах та їх експериментальна перевірка

2.1 Організація самостійної роботи на уроці у початковій школі

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.

Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об'єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених йтиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об'єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.

Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. У зв’язку з велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності учнів.

Питання удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи знайшли своє відображення в роботах Я. А. Коменського, Й. Песталоцці, О. Ващенка та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в працях А. М. Алексюка, В. О. Онищука, О. Я. Савченко, І.М. Чередова, Ю.І. Мальованого, В. О. Вихрущ тощо.

Практичною стороною організації самостійної діяльність учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги Б.П. Єсипов, О.А. Нільсон, П.І. Підкасистий та інші.

Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. У ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Актуальність проблеми та її недостатня розробленість як в теоретичному, так і в практичному плані зумовили вибір теми дипломної роботи: «Організація самостійної роботи на уроках у початковій школі».

Об'єктом дослідження є організація самостійної роботи на уроках у початкових класах, предметом — дидактичні умови організації самостійної роботи на уроках у початкових класах.

Метою дослідження є виділення дидактичних умов організації самостійної роботи на уроках у початкових класах та перевірка їх ефективності.

Гіпотеза дослідження: рівень навчальних досягнень молодших школярів значно підвищиться, якщо в процесі організації самостійної роботи дотримуватися таких умов: різні способи постановки навчальних завдань, різноманітність навчальних завдань для самостійної роботи; диференціація навчальних завдань; контроль і самоконтроль навчальної діяльності.

У відповідності з метою і гіпотезою визначені завдання дослідження:

1. Проаналізувати сутність поняття самостійної роботи як форми організації навчальної діяльності.

2. Вивчити питання організації самостійної роботи на уроках у масовому педагогічному досвіді.

3. Виділити дидактичні умови ефективної організації самостійної роботи на уроках у початковій школі.

4. Експериментально перевірити ефективність виділених умов у педагогічному процесі.

Методи дослідження: аналіз педагогічної, психологічної та методичної літератури; бесіда; анкетування; педагогічне спостереження; педагогічний експеримент; теоретичне узагальнення, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Практичне значення дослідження полягає у виділенні дидактичних умов організації самостійної роботи на уроці та розробці методичного забезпечення їх реалізації.

Апробація роботи проходила на засіданні методичного об'єднання вчителів початкових класів середньої спеціалізованої школи з поглибленим вивченням англійської мови І-ІІІ ступенів № 3 м. Радехова Львівської області.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи — 72 сторінки.

1. Проблема організації самостійної роботи в педагогічній теорії і практиці

1. 1 Самостійна робота як дидактична категорія

У «Концепції загальної середньої (12-річна школа)» увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву «самостійна робота учнів».

Ще Я. А. Коменський проголошував: «…Альфою та омегою нашої дидактики нехай буде: пошук та відкриття способу, при якому б вчителі менше навчали, а учні більше б вчилися» [25, 347]. Як вважає А. М. Алексюк, самостійна робота виступає чи не єдиним способом формування самостійності в набутті знань [1]. Самостійність у набутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби у знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. У цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної роботи в учнів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово міркувати, вдосконалюються розумові операції, виробляється професійне теоретичне мислення.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що нині відсутній єдиний погляд на те, що треба розуміти під самостійною роботою. Так, П.І. Підкасистий розглядає самостійну роботу як «засіб організації та виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності» [39], а В. А. Козаков розглядає самостійну роботу учнів як один з видів навчальних занять, специфічною особливістю якого є відсутність вчителя в момент навчальної діяльності учня.

Відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльнісній концепції самостійна робота — це сукупність дій учня з предметами у певних умовах, що передбачають відсутність безпосереднього керівництва та допомоги з боку вчителя, з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того, щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті чого має бути сформована самостійність як риса особистості учня та засвоєна певна сукупність знань, умінь та навичок.

У педагогічній літературі зустрічаються найрізноманітніші визначення самостійної роботи. Р. М. Микельсон під самостійною роботою розуміє виконання учнями завдань без будь-якої допомоги, але під наглядом вчителя. Це визначення не задовольняє нас насамперед тому, що в ньому опущена ознака активності учнів в їх розумових і практичних діях. Окрім того, викликає сумнів те, чи справді під час виконання учнями завдань відкидається будь-яка допомога зі сторони вчителя.

Спробу дати визначення самостійній роботі учнів робив Р. Б. Срода. Під самостійною роботою учнів він розуміє таку їх діяльність, яку вони виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійного мислення, ініціативи. Це визначення може бути віднесене лише до робіт, у яких учні проявляють найвищу степінь самостійності. Воно звужує коло різноманітних видів самостійної роботи.

А.А. Миролюбов під самостійною роботою в дидактиці розуміє різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності школярів, що вчаться на класних і позакласних заняттях або удома за завданнями без безпосередньої участі вчителя.

О.А. Нільсон вважає, що самостійна робота — це вид навчальної діяльності, при якій учні під керівництвом вчителя виконують індивідуальні, групові чи фронтальні навчальні завдання, застосовуючи при цьому розумові і фізичні зусилля.

Е.Я. Голант визначення не подає, але підкреслює як ознаку самостійної роботи активність школярів у розумових і практичних діях. Попереджує, що не можна ототожнювати самостійність школярів як рису особистості з самостійною роботою як умовою виховання цієї риси. Домашні завдання, які проходять в плані «повторення вивченого в класі без всяких відхилень», автор не включає в самостійні. Припускає в самостійній роботі наявність завдань.

Як відомо, кожне поняття має свій обсяг (об'єкти, які до нього входять) і зміст (ті суттєві ознаки, завдяки яким його можна відрізнити від інших понять). Одні автори занадто обмежують обсяг поняття самостійної роботи, інші - неправомірно розширюють його, через що воно втрачає свою специфіку.

Б.П. Єсипов пропонує, на наш погляд, найоптимальніше визначення поняття «самостійна робота». «Самостійна робота учнів, яка входить у навчальний процес, — це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, за його завданням у спеціально виділений для цього час; при цьому учнів свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, використовуючи свої зусилля і висловлюючи в тій чи іншій формі результати розумових і фізичних (або тих чи інших разом) дій» [19, 15]. Це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких учні самостійно закріплюють і поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички і вміння, а також оволодівають новими.

Самостійна робота, виступаючи специфічним педагогічним засобом організації та управління самостійною діяльністю учня, має подвійну природу. З одного боку, вона постає як навчальне завдання, тобто об'єкт діяльності учня, запропонований вчителем чи підручником, з іншого — формою прояву певного способу діяльності по виконанню відповідного завдання.

Розвиток самостійності учнів — це мета діяльності як вчителів, так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету — розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.

Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці, розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість. Логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати; готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно займатися після закінчення школи.

Самостійність учнів у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт.

1. 2 Питання організації самостійної роботи в педагогічній теорії

Самостійна робота учнів має певну структуру. Вона включає три етапи: підготовчий (орієнтувальний), виконавчий і перевірний.

І (підготовчий) етап ознайомлення із завданням та орієнтування в ньому полягає у тому, що учень, прослухавши завдання, розкриває предмет, читає або перечитує умову задачі, зміст тексту і т. ін. У процесі цього орієнтування учень здійснює аналіз завдання і пов’язаний з ним синтез, тобто осмислює його (виділяє, що дано в завданні, що потрібно взнати, які знання і дії для цього необхідні).

ІІ (виконавчий) етап полягає у тому, що учень, зрозумівши завдання і склавши план дій, виконує навчальну роботу.

ІІІ (перевірний) етап полягає у тому, що учень, виконавши завдання, за власною ініціативою перевіряє і оцінює власну роботу, тобто здійснює самоконтроль і самооцінку.

Таким чином, у структуру самостійної роботи входить: аналіз завдання, пошук способів розв’язання завдання, планування роботи, виконання завдання, перевірка і оцінка виконаної роботи.

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.

Схема 1. Класифікація самостійних робіт учнів

М.Г. Казанський та Т. С. Назарова [20] класифікують самостійні роботи наступним чином:

1. За дидактичною метою — спрямовані на підготовку учнів до сприймання нового матеріалу; засвоєння нових знань; закріплення, розширення і удосконалення засвоєних знань; вироблення, закріплення і удосконалення умінь і навичок.

При використанні самостійної роботи з метою одержання нових знань вчитель детально продумує план цієї роботи, який може бути записаний на дошці, на картці. У плані передбачається і пояснюється мета роботи і шляхи її досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи містить два основних розділи: що учень повинен зробити для одержання нових знань і що потрібно для цього знати (взнати) і вміти розказати.

Проте в такій роботі всі її структурні елементи дані учителем у готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів у такій роботі недостатньо високий. Її слід розглядати як певну сходинку в озброєнні учнів умінням самостійно здобувати знання.

До виконання самостійної роботи, що вимагає виконання нових завдань, учнів необхідно готувати. Слід вчити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на карточці, розібратися в послідовності наступної роботи, виконати її і в результаті зробити потрібний висновок. По ходу оволодіння учнями необхідними уміннями їм потрібно надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, в плануванні роботи і т. п.

Однією із важливих умов успішного формування у молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які потрібно використовувати, щоб виконати дане завдання, виконати орфографічне, математичне чи інше завдання.

Усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню певного способу дій і тим самим чіткого, послідовного і строгого доведення думки сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, в яких даються: 1) вказівки про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання; 2) програма дій, яка визначає, які операції потрібно виконати учневі і в якій послідовності; 3) алгоритмічні приписи.

2. За навчальним матеріалом — пов’язані із лічбою, вимірюванням, спостереженням, постановкою дослідів, роботою з книгою і т. ін. Навчальним матеріалом можуть бути предмети і явища оточуючої дійсності. Дидактичний матеріал може бути трьох видів: а) для закріплення і повторення набутих знань, умінь і навичок; б) пропедевтичний; в) позапрограмовий. Значне місце у початкових класах займає самостійна робота з навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картинами і т. ін.

Виходячи з того, що дидактичними засобами пред’явлення навчального матеріалу в підручнику є текст, завдання і вправи, ілюстративний матеріал тощо, важливо правильно організувати роботу з кожним із основних структурних компонентів навчальної книжки.

Чільне місце у підручнику займає текст, а робота над текстом — важливий етап кожного уроку.

Складання плану прочитаного тісно пов’язане з умінням встановлювати послідовність подій та виділяти головну думку твору. Щоб сформувати у другокласників узагальнений підхід до з’ясування структури тексту (відношення «спочатку — потім»), радимо звернути увагу учнів на такі взаємопов'язані моменти: про що йде мова на початку оповідання; що було потім; чим закінчується твір.

Пропедевтикою до самостійного складання плану є такі прийоми:

— демонстрування зразка складеного плану;

— відповіді на запитання, які є вузловими (канвою) для подальшої роботи над складанням плану;

— поділ тексту на логічно завершені (смислові) частини (як на основі плану, запропонованого вчителем, так і самостійно);

— підбір до них заголовків;

— пошук частин тексту за сформульованим планом;

— складання малюнкового плану;

— відновлення деформованого плану відповідно до тексту тощо.

Зауважимо, що план не лише сприяє глибшому усвідомленню та розумінню змісту прочитаного, а й є важливим прийомом запам’ятовування навчального матеріалу, необхідною умовою підготовки учнів до переказу твору. Поширеними видами переказів у початкових класах є такі: дослівний, стислий, вибірковий, творчий. Як свідчить практика, молодшим школярам найбільш доступний детальний переказ (його різновидом є переказ тексту за поданим планом), що передбачає переважно репродуктивну діяльність (основний акцент робиться на дитячу пам’ять). З іншого боку, він формує уміння висловлювати одну й ту ж думку різними способами, тобто розвиває синонімічність мовлення.

Самостійна робота учнів з підручником, на думку дидактів, включає такі етапи: підготовчий (орієнтувальний); виконавчий; перевірний (контролюючий) (М.Г. Казанський, Т.С. Назарова). Особливо важливий підготовчий етап, основне призначення якого полягає в тому, щоб дитина усвідомила, чого буде навчатися, виконуючи дане завдання; які знання та уміння необхідні; вибрала серед них найраціональніші; склала план виконання. Таким чином, даний метод передбачає формування важливих загальнонавчальних умінь (аналізувати, планувати, порівнювати, контролювати тощо), певних рефлексивних якостей, що у кінцевому рахунку забезпечує розвиток самостійності як якості особистості, формує суб'єкта навчальної діяльності.

Для керівництва самостійною роботою з підручником пропонуємо алгоритм, розроблений Т. С. Назаровою.

Щоб правильно виконати самостійну роботу, потрібно:

1. Підготуватися до неї: подумати, чого я буду навчатися, виконуючи самостійну роботу, і що потрібно знати та вміти, щоб її виконати.

2. Виконати роботу.

3. Перевірити виконане.

Даний алгоритм діти засвоюють колективно, з детальним роз’ясненням дій, які включає кожен пункт пам’ятки.

Самостійна робота з підручником може застосовуватися на різних етапах уроку: у процесі підготовки до вивчення нового матеріалу, на етапі закріплення вивченого і рідше — під час ознайомлення з новим матеріалом.

На етапі актуалізації опорних знань вона використовується для повторення того навчального матеріалу, без якого не може відбуватися ефективне засвоєння нового. Це — читання однієї чи навіть кількох статей з метою пригадати певні відомості (вчитель дає чітку установку, на що потрібно звернути увагу); повторення правила, способу виконання завдання тощо; ознайомлення учнів з так званими перед текстовими запитаннями та ін.

Самостійна робота на ознайомлення з новим матеріалом рідко практикується у початковій школі, особливо на перших порах навчання. Мотивується це тим, що у молодших школярів ще не сформовані навички самостійного учіння. Не заперечуючи вказаного твердження, вважаємо, що майстерність вчителя саме і полягає в тому, щоб правильно визначити, що із нового матеріалу пояснити учням, а що запропонувати на самостійне опрацювання. Знаючи рівень розвитку свого класу, такі розрахунки можна зробити досить точно. Доречною у зазначеному аспекті є установка на сприймання тексту (Прочитайте і подумайте, чому, Прочитайте і дайте відповідь, Прочитайте і порівняйте та ін.); проведення підготовчої бесіди; аналіз ілюстративного матеріалу підручника тощо.

Закріплення вивченого передбачає виконання певних завдань підручника — тренувальних (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчих; повторне читання матеріалу.

В останній час поширилися самостійні роботи над таким матеріалом, як навчальні фільми, радіо- і телепередачі тощо.

3. За характером навчальної діяльності — пов’язані із роботою за заданим зразком, за правилом чи системою правил, творчими завданнями. Даний вид самостійної роботи виражається у цілісній системі окремих завдань, спрямованих на розв’язання тих чи інших задач. У цій системі учні поступово, крок за кроком, просуваються вперед, стаючи все більш самостійними.

У процесі самостійної роботи доцільно використовувати диференційовані завдання за ступенем складності і за ступенем самостійності.

Диференціація завдань за ступенем складності - це завдання творчого характеру, підвищеної складності, з логічним навантаженням, завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування, завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і систематизації.

Диференційовані завдання за ступенем самостійності - це завдання, що містять певну міру допомоги учням у їх розв’язанні. Поступово ця міра допомоги зменшується, зростає ступінь самостійності учнів. Допомога учням може носити такий характер: зразок способу дії, пам’ятки, теоретичні довідки, допоміжні запитання, завдання з додатковою конкретизацією, з виконанням частини завдання та ін.

Наприклад, при формуванні вміння додавати двоцифрові числа з переходом через десяток учитель може запропонувати зразок способу дії:

З р, а з о к розв’язання Користуючись зразком,

38 + 25 = розв’яжіть приклади:

30 8 20 5 26 + 37 =

20 + 30 = 50 45 + 18 =

8 + 5 = 13 29 + 32 =

50 + 13 = 63 36 + 45 =

На наступному етапі учні повинні розв’язати приклади такого виду вже без зразка (ступінь самостійності зростає):

18 + 25 = 34 + 19 = 16 + 27 =

29 + 24 = 54 + 17 = 67 + 14 =

Завдання з математики з логічним навантаженням.

Хлопчик пробіг від дерева в одному напрямку 30 м, а у протилежному — 45 м. На якій відстані від дерева він зупинився?

Творче завдання з української мови. Скласти план оповідання.

Як хліб приходить

Хліб починається з зернини. Восени люди сіють добірне зерно. Навесні хлібороби доглядають за посівами, удобрюють їх.

Влітку дозріває нива. Виграє золотим колосом хлібне поле. На поле виходять комбайни, збирають урожай.

У млині зернові потоки переробляються на борошно. Автомати замішують тісто, подають його в піч. Із печі випливають рум’яні, пахучі хлібини.

(За А. Давидовим)

4. За способом організації виділяють такі види самостійної роботи:

а) загальнокласна (фронтальна), коли всі учні виконують однакове завдання;

б) групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;

в) індивідуальна, коли кожен учень виконує особливе завдання.

Найчастіше самостійна робота організовується фронтально, однак у цьому випадку одні учні працюють не на повну силу, для інших вона виявляється непосильною. Групова форма організації самостійної роботи проводиться з метою попередження списування і пов’язана з організацією непостійних груп. Індивідуальна форма самостійної роботи використовується лише у випадку необхідності (хвороба, пропуск занять, відставання учнів).

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Основна функція перевірних самостійних робіт — контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.

Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо. До навчальних самостійних робіт відносять ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу [46].

Плануючи самостійну роботу в класі, вчитель повинен:

§ визначити її місце в структурі уроку кожного класу;

§ добре орієнтуватися у вимогах до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

§ передбачати труднощі, які можуть виникнути під час роботи в різних групах дітей;

§ правильно визначити зміст та обсяг завдань, а також форму, в якій вони пропонуватимуться;

§ визначити тривалість самостійної роботи;

§ визначити, який дидактичний матеріал треба підготувати;

§ продумати раціональний спосіб перевірки роботи [46].

Самостійній роботі властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко — до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Таким чином, самостійна робота займає вагоме місце у навчальному процесі початкової школи. У практичній діяльності використовуються різні види самостійних робіт та різноманітні способи їх подачі. Також для ефективної організації самостійних робіт необхідно враховувати їх структурні компоненти з метою розвитку самостійності молодших школярів.

1.3. Стан проблеми організації самостійної роботи у масовому педагогічному досвіді

Результати аналізу досвіду роботи вчителі початкових класів показали, що останнім часом відбулися позитивні зрушення в методиці організації самостійної роботи, зокрема в розширенні видів самостійних завдань на користь таких з них, які не тільки тренують уміння й навички, а й розвивають пізнавальну активність. Значно урізноманітнилися способи постановки самостійних завдань. Дедалі частіше вчителі почали вдаватися і до диференціації самостійної роботи.

З метою вивчення питання організації самостійної роботи в масовому педагогічному досвіді нами проаналізовано матеріали досвіду роботи вчителів початкових класів, можливості завдань підручника для організації різних видів самостійної роботи, узагальнено результати спостереження уроків, матеріали анкетного опитування учителів.

Досвід роботи передових вчителів початкових класів свідчить, що вони в основному ефективно організовують самостійну роботу на уроці. Зокрема, на уроках читання самостійна робота над текстом забезпечує: формування в учнів повноцінних умінь і навичок читання; розуміння змісту твору й засобів створення художнього образу.

Учителька Лисенко Н. М. (Кривоколінської ЗОШ Тальнівського району Черкаської області) залежно від мети уроку підбирає різний зміст завдань. У першому випадку практикуються тренувальні вправи на вдосконалення навичок свідомого, правильного, виразного й швидкого читання; в другому — завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вияв почуттів тощо. Але в обох випадках учитель забезпечує розв’язання проблеми — організувати самостійне перечитування тексту з урахуванням його жанрової специфіки. Якщо під час читання науково-пізнавальної статті основна мета учнів полягає у розумінні та засвоєнні істотних ознак, зв’язків між подіями, явищами, то при читанні художніх творів найголовнішим є яскраве, образне й конкретне сприйняття художніх образів, бо через них найповніше передається багатство змісту твору.

Безперечно, всі компоненти навички читання взаємопов'язані, тому в процесі багаторазового перечитування тексту є умови для їх одночасного формування.

Найпоширеніші самостійні завдання, які використовують вчителі початкової школи, — на відтворення прочитаного, вибіркове читання, розбір образних засобів за ілюстраціями підручника. І чим ширший у вчителя діапазон знань про види завдань у процесі самостійного читання, тим більше в нього можливостей для справді різноманітної і водночас цілеспрямованої роботи.

Вчителі-практики рекомендують такі завдання для організації самостійної роботи з текстами: 1) відтворення фактичного змісту прочитаного; 2) підготовка до виразного читання; 3) словесне змалювання за уявою; 4) пошук, аналіз, порівняння, виділення головного, доведення, узагальнення; 5) знаходження взаємозв'язків між причиною і наслідком; 6) виявлення авторської позиції; 7) різного роду планування й перекази; 8) знаходження взаємозв'язку між прочитаним і фольклором; між прочитаним та ілюстраціями; 9) перечитування з метою виявлення оцінних суджень; 10) перечитування з метою логічного «сортування» текстового матеріалу.

Кожний з наведених видів завдань, зрозуміло, має чимало варіантів формулювань і може бути використаний для роботи над текстом будь-якого жанру. Треба лише правильно врахувати рівень підготовленості дітей.

Самостійна робота на уроках мови в початкових класах — це здебільшого різноманітні вправи. Поєднуючись з іншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчими роботами), вони займають більшу частину навчального часу й цілком чи принаймні частково пов’язані з орфографією і розвитком мовлення. Дуже важливо, щоб учитель добре усвідомлював функції кожного типу вправ, їх місце у системі уроків.

Для організації самостійної роботи вчителі використовують насамперед підручник, як і індивідуальні картки. Останні застосовують під час підготовки до вивчення нової теми, коли вчитель концентрує увагу учнів на певній орфограмі чи способі її перевірки. Такі картки допомагають вчасно виявляти прогалини в знаннях окремих учнів, вводити диференційовані завдання. Крім того, більшість завдань учні можуть виконувати і безпосередньо на картках (олівцем), що допомагає раціонально використати час, уникнути зайвої механічної роботи.

Особливо корисні картки із завданнями, в яких показано послідовність розумових і практичних дій. Для тренувальних вправ і перевірки засвоєного застосовують також різноманітні види перфокарт. За їх допомогою практикують вправи на визначення кількості складів у слові, слів у реченні, розпізнавання орфограм, частин мови тощо.

Перфокарти бувають різні. Це залежить від того, які навички формуються чи перевіряються. Наприклад, якщо в 4-му класі перевіряються навички правильного відмінювання іменників і змінювання за особами дієслів, учні можуть працювати з перфокартами А, Б, що мають відповідні прорізи (отвори) для вписування слів, відмінкових та особових закінчень при накладанні карток на чисту сторінку зошита.

Виконуючи завдання за такими картками, учні пишуть у зошитах цілі слова тільки по одному разу — у верхніх, горизонтальних, прорізах, а у вертикальних, навпроти позначень відмінка (особи) — тільки закінчення.

Таку роботу можна дуже швидко перевірити, а головне — тренування з використанням перфокарт привертає увагу до виучуваної орфограми, розвиває пильність дітей, дає змогу заощаджувати час.

Рис. 1. Зразок перфокарти

На уроках математики самостійну роботу практикують дуже широко на всіх етапах навчального процесу — під час формування умінь і навичок виконання обчислювальних операцій, розв’язування задач, рівнянь, засвоєння геометричного матеріалу.

С.П. Логачевська, використовуючи самостійні завдання за варіантами, рекомендує враховувати їх складність, посильність для учнів даного класу, дбати насамперед про те, щоб учні могли працювати інтенсивно, без надмірної опіки.

Важливо, щоб стосовно кожного вихованця складність завдань наростала поступово. Чому важливо вибрати посильні завдання саме на першому етапі? Тому, що вдалий вибір забезпечує успішну подальшу роботу на інших етапах через добір завдань з поступовим ускладненням. Залежно від можливостей класу може бути не тільки 4 етапи, а й більше.

Ось фрагмент уроку, що ілюструє даний принцип. Треба відзначити також чіткий поділ уроків С.П. Логачевської на етапи, що стають ніби щаблями

1 етап

I варіант

Розв’яжи задачу. Іра вирізала 5 кружечків, а Сашко — на 4 кружечки більше. Скільки кружечків вирізав Сашко?

II варіант

Склади задачу за коротким записом і розв’яжи її:

Вона — 5 зошитів.

Василь — ?, на 2 зошити більше.

III варіант

Учні працюють з учителем. Користуючись дидактичним матеріалом, розв’язують задачу: На гілці сиділо 4 сороки, а горобчиків — на 3 більше. Скільки горобчиків сиділо на гілці?

Перевірка всіх варіантів.

2 етап

I варіант

Склади обернену задачу до даної (задача з 1 етапу).

II варіант

Розв’яжи задачу. Костя намалював 5 зайчиків, а Сергій — на 4 зайчики більше. Скільки зайчиків намалював Сергій?

III варіант

Склади задачу за коротким записом і розв’яжи її:

Аліна — 7 книг.

Люда — ? на 4 книги менше.

Перевірка всіх варіантів.

3 етап

I варіант

Склади задачу зі словами «менше» або «більше» про кількість яблучок на гілочках.

II варіант

Склади обернену задачу до даної (задача з 2 етапу).

IIІ варіант

Розв’яжи задачу. Іра намалювала 9 ялинок, а Юля — на 5 ялинок менше. Скільки ялинок намалювала Юля?

Перевірка всіх варіантів.

4 етап

Спільне завдання творчого характеру

Біля школи посадили 4 дубки, а лип — на 5 більше. Скільки? (Поставте запитання і розв’яжіть задачу).

Слід відзначити, що до кінця уроку клас виходить на один рівень знань та вмінь. Слабші учні поступово, слідом за своїми товаришами, ідуть до спільної мети — закріплюють вміння розв’язувати задачі. А сильніші в цей час працюють над поглибленням знань, виконуючи ряд творчих завдань.

Використовуючи диференційовані завдання для самостійної роботи вчитель Ю. Мельник (Васильківська ЗОШ Чугуївського району Харківської області) виділяє 4 етапи роботи. На підготовчому етапі учні усіх трьох груп (сильні, середні і слабші) працюють з учителем. На першому етапі вчитель розподіляє учнів на дві підгрупи: сильні працюють за зразком, а середні і слабші - з учителем. На другому етапі лише слабші учні працюють з учителем, середні можуть виконувати роботу за зразком, а сильним учням пропонуються картки для самостійного опрацювання. Особливістю третього етапу є те, що сильні учні спроможні виконувати творчу роботу, а середні можуть працювати самостійно. Слабші учні на цьому етапі працюють за зразком. На четвертому (завершальному) етапі всім учням дається спільне завдання творчого характеру. Сильні і середні учні працюють самостійно, слабким при потребі надається допомога вчителя.

Для виконання самостійних вправ, що передбачають комплексні вміння, вчителька Є.І. Стадник (Копитнівська ЗОШ Білгород-Дністровського району Одеської області) пропонує дітям готові інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових та практичних дій. Наприклад, для розрізнення дієслів роби так:

1. Прочитай слова.

2. Усно постав до слова запитання.

3. Вибери слова, які відповідають на запитання: Що робити? Що роблять? Що робив? Що зробив? Що буде робити? Що зробить?

4. Що означають ці слова? Якщо вони називають дії предметів, — це дієслова.

5. Випиши їх.

Для самостійних робіт учителька початкових класів В. Шпиця (с. Рудки Криворізького району Дніпропетровської області) використовує унаочнення: картини, схеми, таблиці, картки, перфокарти, роздатковий матеріал. Ось одна з карток.

Прочитай вірш. Підкресли прикметники. Познач будову виділених слів.

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить:  — Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

Ліна Костенко

Слід зазначити, що передові учителі використовують систему самостійних робіт на уроках української мови, а це допомагає краще розподілити час на уроці. Проаналізуємо це положення у досвіді роботи І.Є. Остапйовського (Білянська ЗОШ Овруцького району Житомирської області):

1. Зоровий диктант.

Діти читають текст з підручника, потім закривають його і самостійно пишуть з пам’яті, а вчитель працює в цей час з іншим класом.

2. Творчий диктант.

Учні самостійно складають і записують речення з орфографічно важкими словами, які раніше записані вчителем на дошці.

3. Попереджувальний диктант.

Учитель пропонує пригадати або ж прочитати правило і придумати на нього свої приклади. Цю частину диктанту діти виконують самостійно, а вчитель працює з іншим класом. Потім диктує речення, а учні записують їх. Наступний етап диктанту проходить у колективній або індивідуальній роботі.

4. Диктанти — п’ятихвилинки.

Діти добирають слова на різні правила самостійно.

5. Самостійна робота з деформованим текстом.

6. Визначення наголосу.

Завдання. Списати з дошки (картки) слова і розставити наголоси:

український, новий, одинадцять, столяр, дочка, голосний…

Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, вчителька

М. Лук’янова (Слобідківська ЗОШ Миколаївської області) дає чіткі настанови (пам'ятки, алгоритми) щодо послідовності роботи. З ними вона поступово ознайомлює учнів, прагнучи зробити їх надбанням власного досвіду кожної дитини. Спочатку пам’ятка використовується під час фронтальної роботи. Згодом її варто запропонувати як інструкцію до самостійного розв’язування задач.

Для навчання дітей «діяти за правилом» вчителька виділяє час, коли новий вид роботи вводиться вперше. А щоб це не набуло формального характеру, основним методом є не пояснення, а приучування дітей користуватись алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконують за алгоритмом аналогічні й нові завдання. Загальні алгоритми тривалої дії оформлюють у вигляді настінної таблиці-пам'ятки (алгоритм застосування правила про ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, визначення будови слова, відмінкових закінчень; алгоритми розв’язування задачі; ділення багатоцифрових чисел тощо).

Проте в роботі окремих вчителів початкових класів мають місце недоліки в організації самостійної роботи на уроці. Про це свідчать результати анкетування вчителів початкових класів. Із 27 опитаних педагогів — 16 визнали, що самостійні роботи проводяться несистематично і переважно з метою контролю. Також аналіз підручників свідчить про наявність різних видів завдань для самостійної роботи учнів, але для використання даних завдань потрібні додаткові інструкції.

Таким чином, організація і проведення самостійної роботи на уроках у початкових класах потребує значного удосконалення, що ми й намагалися зробити на етапі формувального експерименту.

1.4. Врахування психологічних особливостей молодших школярів у процесі організації самостійної роботи

Організація самостійної роботи учнів на уроці вимагає від учителя врахування їх психологічних особливостей: сприймання, пам’ять, мислення, увага і ін.

У процесі засвоєння знань важливу роль відіграють такі психічні процеси, як сприймання, мислення, пам’ять, увага та ін. У молодшому шкільному віці сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. У першу чергу школярі сприймають яскраві, об'ємні об'єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, учні плутають схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми поняття про число та його склад, стримує перенесення дії обчислення у внутрішній план, гальмує чіткість розуміння службових частин мови.

У процесі навчання сприймання учня розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити, по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об'єкта, явища; по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів; по-третє, виховання якостей спостерігача — умінь спостерігати і бачити приховані закономірності; по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйнятими зразками предметів та властивостей); по-п'яте, організацію зовнішнього сприймання об'єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу.

Організовуючи процес сприймання будь-якого об'єкта слід дотримуватися певної послідовності його розгляду:

§ цілісне сприйняття предмета, формування загального враження про нього;

§ виділення основних частин предмета та його особливостей (форма, розміри, колір);

§ визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, справа…);

§ характеристика додаткових дрібних частин, їх просторового розміщення відносно основи;

§ повторне цілісне сприйняття предмета, закріплення його образу у свідомості.

Розвиток сприймання у молодших школярів нерозривно пов’язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприйняття становить основу для мислення, що спрямовані на виявлення відношень і закономірних зв’язків між предметами і явищами об'єктивної діяльності. Мислений процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Мислена діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах — як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: першокласник реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їхній основі суджень.

Дитина може розв’язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючими у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні із труднощами активізується дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв’язанні задачі на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Відповідно до такого підходу розроблено зміст навчальних предметів, мета яких — не лише забезпечити засвоєння дітьми рахунку і письма, а й сформувати у них навички орієнтування у мовних явищах та математичних відношеннях, започаткувати осмислення суспільно-політичних явищ, дати просторово-часові уявлення і т. ін. Зокрема, навчальні предмети забезпечують і оволодіння мовою, і розвиток мислення учнів. Мова вперше стає предметом усвідомлення. В процесі звукового аналізу дитина відкриває для себе дві сторони слова — формальну і змістовну, сприймає слово як елемент мовної діяльності, вчиться спостерігати життя слова, розпізнавати зміни його структури, зв’язки з іншими словами. Виникає нова сфера мислення, що вимагає нових типів відношень, пов’язаних з виділенням істотних ознак у мовних явищах.

Навчальний матеріал з різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх ряду, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв’язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С.Л. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами.

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу.

Відомо, що в засвоєнні учнями знань і вмінь в процесі навчання провідна роль належить такому виду діяльності як мислення. Сприйняття нового матеріалу, закріплення і відтворення його, оволодіння різними навичками і вміннями вдосконалюється при безпосередній участі мислення.

Особливість процесу мислення полягає в тому, що він спрямований на вирішення будь-якого завдання. В кожному з них закріплена мета, на досягнення якої спрямований пізнавальний процес учня. Рух до мети обумовлений і вдосконалюється в певних умовах без урахування умов, у яких відбувається мисленевий процес в своєму рухові до мети, важко досягти вирішення поставленого завдання. Ось чому початковим моментом в процесі мислення є проблемна ситуація, яка виникає внаслідок утруднення, потреби щось зрозуміти.

Процес мислення виникає із спроб знайти вихід з трудного становища. Внаслідок цього визначаються шляхи виходу з суперечливої ситуації. Відбувається певна система дій: аналіз, синтез, порівняння, аналогія, узагальнення тощо. Якщо дії відповідають розкриттю об'єктивних причинно-наслідкових дій об'єкта, що вивчається, значить, процес мислення завершується формуванням нових уявлень і понять.

Слід відмітити, що утруднення виникає в тому випадку, коли той, хто пізнає, побачив суперечність, яка є основою утруднення і стимулом до пошуку.

Пізнавальна діяльність вміщує також процеси пам’яті. Пам’ять у молодших школярів переважно мимовільна, наочно-образного характеру. Добре запам’ятовується матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Учні мають певний досвід довільного запам’ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам’яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності.

За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам’яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам’ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам’ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.

Особливістю навчання у початковій школі спочатку є переважно мимовільне запам’ятовування, що дає змогу запам’ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам’ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної пам’яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам’ятовування. Не слід зловживати заучування напам’ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам’яті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру мислительної діяльності школярів.

Що стосується емоційної сфери молодших школярів, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій). Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них.

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Учні за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання. Типовим для багатьох учнів другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем.

2. Характеристика дидактичних умов організації самостійної роботи у початкових класах та їх експериментальна перевірка

2. 1 Організація самостійної роботи на уроці у початковій школі

Самостійна робота на уроці - органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Нами виділено такі умови ефективної організації самостійної роботи на уроці у початкових класах:

1. Спосіб постановки навчальних завдань.

2. Різноманітність змісту і характеру навчальних завдань.

3. Диференціація навчальних завдань.

4. Контроль і самоконтроль навчальної діяльності.

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язування задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити їх у вигляді пам’ятки (настінної таблиці), яку вивішують на дошці.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой