Організація системи управління ризиками на підприємстві

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Інститут вищої кваліфікації

Кафедра економіки, менеджменту та маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Організація системи управління ризиками на підприємстві»

На матеріалах ВАТ «Севастопольський морський завод»

Слухачки 2-го року навчання

Центру післядипломної освіти

та магістерських програм

спеціальності 7. 50 201

«Менеджмент організацій»

Єрошенко О. М

Науковий керівник:

доц., к. е. н. Яковенко В. Я.

Київ 2010р.

ВСТУП

Підприємництво нерозривно пов’язано із ризиками, властивими всім без виключенням сферам діяльності компанії, — виробничій, маркетинговій, фінансовій тощо. Ця аксіома навіть отримала законодавче закріплення в Господарському Кодексі України, в статті 42 якого підприємництво характеризується як: «самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

Іманентно властива підприємництву ризикованість ще більш посилилася в сучасних умовах у зв’язку з різким загостренням конкурентної боротьби, чому сприяли ряд внутрішніх і зовнішніх чинників. Серед зовнішніх факторів, перш за все, виділимо глобалізацію. Економіка України є однією з самих відкритих в світі, про що, зокрема, свідчить частка експорту у ВВП, яка протягом останніх роки коливається в діапазоні 50 — 60%. Про вплив глобалізації на економіку України можна також судити по величині т. з. «індексу глобалізації», що розраховується консалтинговою компанією A. T. Kearney для 62 країн, на частку яких доводиться 96 відсотків світового ВВП. На величину цього індексу впливає 12 параметрів, з'єднаних в 4 категорії: економічна інтеграція, технології, приватні контакти і політика. Зростаюча інтернаціоналізація української економіки неминуче веде до посилення конкуренції і зростання ризикованості операцій вітчизняних компаній як на внутрішніх, так і на закордонних ринках.

До внутрішніх чинників загострення конкурентної боротьби, в першу чергу, слід віднести активний перерозподіл прибуткових активів (як законний, так і протиправний — рейдерський), монополізацію фінансово-промисловими угрупуваннями надрентабельних сфер економіки і незавершену реформу політичної системи, сторони якої не в змозі сформувати та підтримувати баланс владних повноважень.

Актуальність роботи полягає в тому, що за таких умов надзвичайно важливим для вітчизняних компаній стає оволодіння ефективними методами управління підприємницькими ризиками. Зарубіжна практика свідчить про те, що керівництво успішних і динамічно зростаючих компаній достатньо широко застосовує управління ризиками як в окремих функціональних сферах бізнесу компанії (функціональний ризик-менеджмент), — виробництво, фінанси, кадри і т.п., — так і в рамках всієї компанії в цілому (стратегічний, комплексний, інтегральний ризик-менеджмент).

Результати опитування 460 європейських компаній, проведеного Федерацією європейських асоціацій з ризик-менеджменту (FERMA) показують, що в 80% з них є документи, що описують процес управління ризиками компанії, а в 39% - управління ризиками стало частиною системи управління компанією. Переважна більшість опитаних компаній (80%) розробила політику в області управління ризиками, а між працівниками більш, ніж половини із загальної кількості респондентів (54%) обмінюються інформацією один з одним щодо управління ризиками в компанії. Ризик-менеджмент, таким чином, став для європейських компаній важливою ключовою компетенцією, яка дозволяє їм істотно зміцнити їх конкурентні позиції.

Українські компанії знаходяться тільки на самому початку шляху упровадження ризик-менеджменту в практику своєї діяльності. Тривожне положення справ склалося з управлінням ризиками в нефінансовому секторі вітчизняного бізнесу, зокрема на малих та середніх підприємствах, що працюють в різних галузях економіки.

Аналіз результатів опитування 202 підприємств свідчить про те, що, в маркетинговій сфері 50% компаній обходиться без ризик-менеджменту, виробничій — 39,5%, інноваційній — 72,6%.

Не кращим чином обстоять справи і в крупних компаніях. Дослідження положення справ на ряді київських підприємств, що займають лідируючі позиції в транспортній та будівельних галузях, продемонструвало, що управління ризиками на них носить фрагментований характер, використовуючись, в основному, у виробничій і фінансовій сферах.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити суть ризику і управління ризиками, розглянути існуючі підходи до роботи з ризиками, та на прикладі ВАТ «Севастопольський морський завод» провести виявлення та оцінку ризиків підприємства, їх ранжування та підбір методів впливу на них, а також визначення економічної ефективності управління ризиками.

Об'єкт дослідження — ВАТ «Севастопольський морський завод»

Методологічною основою дослідження стали концепції та погляди вітчизняних та зарубіжних економістів, статті та матеріали наукових семінарів і конференцій, пов’язаних з проблемами ризику.

1. Визначення, класифікація та порядок організації роботи з ризиками

1.1 Визначення ризиків в економічній діяльності

Поняття ризику пов’язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик» походить від латинського слова «resecum» -- скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення поняття ризику. Безліч визначень ризику пояснюється складною природою й суперечливими властивостями ризику. Розглянемо деякі із цих властивостей.

Ризик проявляється в конкретних ситуаціях і тому має чіткі границі поширення (сума збитків, період, протягом якого вони мають місце). З іншого боку, ризик охоплює весь процес діяльності підприємства — з моменту створення до моменту ліквідації

Ризик як можливість невдачі - це об'єктивна категорія, що існує незалежно від волі й свідомості людей, однак ризик можна розглядати і як суб'єктивну категорію: з ризиком асоціюється тільки частина загроз, про існування яких суб'єкт ризику сповіщений; відповідно, незнання небезпеки рівнозначно відсутності ризику (суб'єкт ризику — особа, яка приймає рішення й відповідає за результат, об'єкт ризику — певна цінність, яка може бути загублена в результаті впливу ризику).

Ризик передбачає співвіднесення певних якісних показників — можливих варіантів подій, що володіють різною цінністю для суб'єкта ризику, що містить у собі кілька специфічних проблем:

— проблема порівняння різних цінностей у різні періоди, що можна розбити ще на ряд проблем: вплив часу на цінність, тобто зміна цінності із часом, і залежність цінності від моменту часу для суб'єкта ризику. Першу можна представити у вигляді інфляційних втрат вартості, а другу — у вигляді ставки дисконтування як коефіцієнта зниження цінності відповідно до тимчасових переваг суб'єкта ризику;

— проблема неадекватного сприйняття цінності в силу недостатньої поінформованості, що обумовлене нівелюванням цінності інформації - іноді інформація, отримана в результаті реалізації ризику, суттєво змінює уявлення про рівень ризику, що дозволяє мінімізувати подальші втрати. Таким чином, цінність інформації може суттєво перевищувати зниження цінності об'єкта ризику в результаті реалізації ризику.

Відповідно, усі визначення ризику являють собою відбиття особистих переваг авторів, розташовуючись у широкому діапазоні від визначення ризику «як імовірності несприятливого результату фінансової операції» [4] до визначення ризику як «невизначеності фінансових результатів у майбутньому». Приведемо ще ряд визначень:

ризик — імовірність того, що відбудеться подія, що несприятливо відіб'ється на прибутку (капіталі) комерційного банку;

ризик — невизначеність, пов’язана з якою-небудь подією і її наслідком;

ризик — імовірність виникнення втрат, збитків, недонадходжень запланованих доходів, прибутків;

ризик — існування деякого шансу для певного несприятливого наслідку;

ризик — можливе відхилення результатів діяльності комерційного банку від прогнозованих у момент ухвалення рішення.

Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв’язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення.

У своїй піонерській роботі «Ризик, невизначеність і прибуток» (1921) Френк Найт запропонував оригінальну точку зору на розходження між ризиком і невизначеністю. «…Невизначеність повинна бути зрозуміла в деякому змісті радикально відмінно від знайомого поняття ризику, від якого вона належним чином ніколи не відділялася. … Істотний факт — те, що „ризик“ означає в певних випадках кількість, отриману з виміру, у той час як в інших випадках це — дещо чітко не цього характеру; це і є критичні розходження у відносинах явищ, залежно від яких одне із цих двох понять дійсно присутнє й працює. … Буде показано, що вимірна невизначеність, або належний „ризик“, ми будемо використовувати саме цей термін, відрізняються від невимірного так, що перший у дійсності не є невизначеністю взагалі».

Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевності, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу -- оцінити непевність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.

Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

1) частоту настання події щодо місця та часу;

2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом -- це не лише ймовірність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

а) імовірність математична (апріорна);

б) імовірність статистична (апостеріорна);

в) імовірність експертна (естиматична).

Математична ймовірність обчислюється як відношення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі розглядувані ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Застосування цього типу розрахунку ймовірності обмежене, оскільки ситуації, описувані зазначеною математичною моделлю, рідко трапляються на практиці.

Статистична ймовірність -- це відносна частота появи випадкової події певного виду в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення такої ймовірності ґрунтується на законі великих чисел і завдяки практичній доступності та достатній об'єктивності обчислених значень імовірності застосовується найчастіше, передусім у економічній сфері.

Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер з огляду на брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання ґрунтується на об'єктивних фактах, знаннях і суб'єктивних відчуттях експертів щодо реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей методу експертного оцінювання, він доволі широко застосовується в економіці.

Отже, визначити ризик та його ступінь у ситуації непевності можна лише одним із методів обчислення ймовірності появи негативних наслідків непевних подій. Якщо такий метод застосувати не вдається, то результат лишається непевним.

Негативними наслідками непевної події можуть бути не лише прямі втрати (збитки), а й непрямі, скажімо, недоотримана (втрачена) очікувана користь, якої планувалося досягти у процесі господарської діяльності.

Звідси випливає такий висновок: ризик -- це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства

Зауважимо, що поряд із суто науковим визначенням ризику існують інтуїтивні, побутові його тлумачення, коли він асоціюється з небезпекою:

* ризик як «дамоклів меч»;

* ризик як удар долі;

* ризик як виклик власним силам;

* ризик як гра;

* ризик як ранній індикатор небезпеки.

Теоретичну та методологічну базу досліджень ризику, обчислень імовірності настання втрат та збитків становить так звана теорія ризику. Як наука ця теорія має два напрямки: перший становить спеціальну частину прикладної математики -- стохастику, завданням якої є обчислення ймовірностей, а другий -- спеціальну економічну дисципліну, що вивчає економічний зміст втрат і збитків, які виникають з певною ймовірністю, та методику їх уникнення.

1.2 Класифікація ризиків підприємства

У всіх сферах суспільно-економічного життя існує безліч ризиків, які потрібно класифікувати за видами, щоб далі можна було піддавати їх системному аналізу, приймаючи раціональні управлінські рішення. Підприємницька діяльність здійснюється під впливом невизначеності зовнішнього середовища (економічної, політичної, соціальної й т. д.), безлічі змінних, контрагентів, осіб, поводження яких не завжди можна пророчити із прийнятною точністю. Виходячи із цього, виділимо основні причини невизначеності (ризику).

По джерелу виникнення ризик кваліфікується як господарська діяльність, пов’язана з особистістю людини й обумовлена природними факторами.

Через виникнення ризик виступає як наслідок, він викликаний невизначеністю майбутнього. Основними причинами невизначеності є:

1). Спонтанність природних процесів і явищ, стихійні лиха (землетруси, урагани, повені, посухи, морози, ожеледі).

2). Випадковість. Коли в подібних умовах та саме подія відбувається неоднаково в результаті багатьох соціально-економічних і технологічних процесів.

3). Наявність протиборчих тенденцій, зіткнення інтересів. Це воєнні дії, міжнаціональні конфлікти.

4). Імовірнісний характер НТП. Практично неможливо визначити конкретні наслідки тих або інших наукових відкриттів, технічних винаходів.

5). Неповнота, недостатність інформації про об'єкт, процеси, явища. Ця причина приводить до обмеженості людини в зборі й переробці інформації, з постійною мінливістю цієї інформації.

6). Обмеженість, матеріальних, фінансових, трудових і ін. ресурсів при прийнятті й реалізації рішень; неможливість однозначного пізнання об'єкта при сформованому рівні й методах наукового пізнання; обмеженість свідомої діяльності людини, наявні розходження в соціально-психологічних установках, оцінках, поводженні.

Крім самої людини на її діяльність впливають наведені вище фактори 1−6, що створюють у ній ситуації невизначеності й ризику. Дії й рішення людини можуть вплинути як у кращу сторону на результати діяльності, так і в гіршу, розрядити ситуацію невизначеності, змінити мету діяльності. Ризик існує як на етапі вибору дій (прийняття рішень), так і на етапі реалізації цих рішень.

Ефективність організації керування ризиком багато в чому визначається класифікацією ризику.

Залежно від можливого результату (ризикової події) ризики можна поділити на дві основні групи: чисті й спекулятивні.

Чисті ризики означають можливість одержання негативного або нульового результату. До цих ризиків відносять наступні ризики: природні, екологічні, політичні, транспортні й частина комерційних ризиків (майнові, виробничі, торговельні).

Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результанта. До цих ризиків відносять фінансові ризики, які є частиною комерційних ризиків.

Залежно від основної причини виникнення ризиків (базисний або природний ризик) вони діляться на наступні категорії: природні ризики, екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики.

До природних ризиків відносяться ризики, пов’язані із проявом стихійних явищ природи: землетрус, повінь, буря, пожежа, епідемія й т. п.

Екологічні ризики — це ризики, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища та його наслідками.

Політичні ризики пов’язані з політичною ситуацією в країні й діяльністю держави.

До політичних ризиків відносяться: неможливість здійснення господарської діяльності внаслідок воєнних дій, революції, загострення внутрішньополітичної ситуації в країні, націоналізації, конфіскації товарів і підприємств, введення ембарго, через відмову нового уряду виконувати прийняті його попередниками зобов’язання й т. п.; введення відстрочки (мораторію) на зовнішні платежі на певний строк через настання надзвичайних обставин (страйк, війна й т.д.); несприятлива зміна податкового законодавства; заборона або обмеження конверсії національної валюти у валюти платежу.

У цьому випадку зобов’язання перед експортерами може бути виконане в національній валюті, що має обмежену сферу застосування. Транспортні ризики — це ризики, пов’язані з перевезеннями вантажів транспортом: автомобільним, морським, річковим, залізничним, літаками й т. д.

Комерційні ризики являють собою небезпеку втрат у процесі фінансово-господарської діяльності. Вони означають невизначеність результатів від даної комерційної справи.

По структурній ознаці комерційні ризики діляться на майнові, виробничі, торговельні, фінансові.

Майнові ризики — це ризики, пов’язані з імовірністю втрат майна підприємця через крадіжку, диверсії, недбалості, перенапруги технічної й технологічної систем і т. п.

Виробничі ризики — ризики, пов’язані зі збитком від зупинки виробництва внаслідок впливу різних факторів і насамперед із загибеллю або ушкодженням основних і оборотних фондів (устаткування, сировина, транспорт і т. п.), а також ризики, пов’язані із впровадженням у виробництво нової техніки й технології.

Торговельні ризики являють собою ризики, пов’язані зі збитком через затримки платежів, відмови від платежу, непостачання товару й т.п.

Фінансові ризики пов’язані з імовірністю втрат фінансових ресурсів (тобто коштів). Фінансові ризики підрозділяються на два види: ризики, пов’язані з купівельною спроможністю грошей, і ризики, пов’язані із вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).

До ризиків, пов’язаних з купівельною спроможністю грошей, відносяться наступні різновиди ризиків: інфляційні й дефляційні ризики, валютні ризики, ризики ліквідності. Інфляція означає знецінення грошей і, природно, ріст цін. Дефляція — це процес, зворотній інфляції, виражається в зниженні цін і відповідно в збільшенні купівельної спроможності грошей.

Інфляційний ризик — це ризик того, що при рості інфляції одержувані грошові доходи знецінюються з погляду реальної купівельної спроможності швидше, ніж ростуть. У таких умовах підприємець зазнає реальних втрат.

Дефляційний ризик — це ризик того, що при рості дефляції відбуваються падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва й зниження доходів.

Валютні ризики являють собою небезпеку валютних втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних і інших валютних операцій.

Ризики ліквідності - це ризики, пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну оцінки їхньої якості й споживчої вартості.

Інвестиційні ризики містять у собі наступні підвиди ризиків: ризик упущеної вигоди, ризик зниження прибутковості, ризик прямих фінансових втрат.

Ризик втраченої вигоди — це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування, хеджування, інвестування й т. п.).

Ризик зниження прибутковості може виникнути в результаті зменшення розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, по внесках і кредитам.

Портфельні інвестиції пов’язані з формуванням інвестиційного портфеля і являють собою придбання цінних паперів і інших активів. Термін портфельний походить від італійського «portofoglio», означає сукупність цінних паперів, які є в інвестора.

Ризик зниження прибутковості включає наступні різновиди: процентні ризики й кредитні ризики.

До процентних ризиків відноситься небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними інститутами, селінговими компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по притягнутим коштам, над ставками по наданих кредитах. До процентних ризиків відносяться також ризики втрат, які можуть понести інвестори у зв’язку зі зміною дивідендів по акціях, процентних ставок на ринку по облігаціях, сертифікатам і іншим цінним паперам.

Ріст ринкової ставки відсотка веде до зниження курсової вартості цінних паперів, особливо облігацій з фіксованим відсотком. При підвищенні відсотка може початися також масове скидання цінних паперів, емітованих під більш низькі фіксовані відсотки. Процентний ризик несе інвестор, що вклав кошти в середньострокові й довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному підвищенні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем.

Кредитний ризик — небезпека несплати позичальником основного боргу й відсотків, що належать кредиторові.

Ризики прямих фінансових втрат включають наступні різновиди: біржовий ризик, селективний ризик, ризик банкрутства, а також кредитний ризик.

Біржові ризики являють собою небезпеку втрат від біржових угод. До цих ризиків відносяться ризик неплатежу по комерційних справах, ризик неплатежу комісійної винагороди брокерської фірми й т. п.

Селективні ризики (лат. selectio — вибір, відбір) — це ризик неправильного вибору видів вкладення капіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими видами цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля.

Ризик банкрутства являє собою небезпеку в результаті неправильного вибору вкладення капіталу, повної втрати підприємцем власного капіталу й нездатності його розраховуватися по прийнятим на себе зобов’язанням.

За об'єктом виникнення виділяють такі групи фінансових ризиків:

Ризик окремої фінансової операції. Він характеризує в комплексі весь спектр видів фінансових ризиків, властивих певній фінансовій операції (наприклад, ризик придбання конкретної акції);

Ризик різних видів фінансової діяльності. (ризик інвестиційної або кредитної діяльності підприємства).

Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому. Комплекс різних видів ризиків, властивих фінансовій діяльності підприємства, визначається специфікою організаційно-правової форми його діяльності, структурою капіталу, складом активів, співвідношенням постійних та змінних витрат та ін.

За сукупністю досліджуваних інструментів фінансові ризики поділяються на такі групи:

Індивідуальний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик властивий окремим фінансовим інструментам.

Портфельний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик, властивий комплексу одно-функціональних фінансових інструментів, об'єднаних у портфель (кредитний портфель підприємства, інвестиційний портфель).

За комплексністю дослідження виділяють такі групи ризиків:

Простий фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансового ризику, який не розділяється на окремі його підвиди (напр. інфляційний).

Складний фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансового ризику, який складається із комплексу розглядуваних його підвидів (напр. інвестиційний).

За джерелами виникнення виділяють такі групи фінансових ризиків:

Зовнішній, систематичний або ринковий ризик (незалежний від діяльності підприємства). Цей вид ризику характерний для всіх учасників фінансової діяльності та всіх видів фінансових операцій. Він виникає при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон’юнктури фінансового ринку та в інших випадках, на які підприємство в процесі своєї діяльності вплинути не може. До цієї групи ризиків можуть бути віднесені інфляційний ризик, податковий ризик і частково інвестиційний (при зміні макроекономічних умов інвестування).

Внутрішній, несистематичний або специфічний ризик. Він може бути пов’язаний із некваліфікованим фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів та капіталу, надмірною схильністю до ризикових (агресивних) фінансових операцій з високою нормою прибутку, недооцінкою господарських партнерів та іншими аналогічними факторами, негативні наслідки яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного управління фінансовими ризиками.

За фінансовими наслідками всі фінансові ризики поділяються на такі групи:

Ризик, в результаті настання якого підприємство зазнає економічних втрат. За цього виду ризику фінансові наслідки можуть бути тільки негативними (втрата доходу або капіталу).

Ризик, в результаті якого підприємство недоотримує визначений обсяг доходу, на який розраховувало, тобто в даному випадку мова йде про недоотриманий прибуток або втрачену вигоду. Він характеризує ситуацію, коли підприємство в силу об'єктивних та суб'єктивних причин не може здійснити заплановану фінансову операцію (наприклад при зниженні кредитного рейтингу підприємство не може отримати необхідний кредит).

Ризик, в результаті настання якого підприємство може розраховувати як на отримання додаткового доходу, так і на виникнення економічних втрат. Найчастіше ці ризики характерні для спекулятивних фінансових операцій, проте вони можуть виникати і в інших ситуаціях, таких як реалізація реального інвестиційного проекту, дохідність якого на стадії експлуатації може бути як вище, так і нижче розрахованого рівня.

За характером прояву в часі виділяють дві групи фінансових ризиків:

Постійний фінансовий ризик. Він характерний для всього періоду здійснення фінансової операції і пов’язаний з дією постійних факторів. Прикладами такого ризику є відсотковий, валютний ризики.

Тимчасовий фінансовий ризик. Він характеризує ризик, який має перманентний характер, що виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції. Прикладом такого виду фінансового ризику є ризик неплатоспроможності ефективно функціонуючого підприємства.

За рівнем фінансових втрат ризики поділяються на такі групи:

Допустимий фінансовий ризик. Він пов’язаний із загрозою повної або часткової втрати прибутку від реалізації того чи іншого фінансового проекту або фінансової діяльності підприємства в цілому. В цьому випадку втрати можливі, але їх розмір менший за очікуваний прибуток. Втрата прибутку від однієї, двох або кількох операцій є припустимою, тому що може покриватись позитивним результатом від інших операцій. Таким чином, даний вид фінансової діяльності або конкретна фінансова угода, не зважаючи на ймовірність ризику, зберігають свою економічну доцільність.

Критичний фінансовий ризик. Цей вид фінансового ризику пов’язаний із загрозою втрат в розмірі понесених витрат на здійснення конкретної фінансової угоди або виду фінансової діяльності.

Катастрофічний фінансовий ризик. Він характеризує ризик, фінансові втрати за яким визначаються частковою або повною втратою майна підприємства. Цей вид ризику, як правило, призводить до банкрутства підприємства, оскільки в даному випадку можлива втрат не тільки усіх вкладених у визначений вид фінансової діяльності або конкретну фінансову угоду коштів, але й майна підприємства. Адже при виникненні катастрофічного фінансового ризику підприємству доводиться повертати кредити за рахунок власних коштів.

За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на такі дві групи:

Прогнозований фінансовий ризик. Він характеризує ті види ризиків, які пов’язані із циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон’юнктури фінансового ринку, передбачуваним розвитком конкуренції і т.п. Передбачуваність фінансових ризиків має відносний характер, оскільки прогнозування із 100%-м результатом виключає розглядуване явище із категорії ризиків. Прикладом прогнозованих фінансових ризиків є інфляційний ризик, відсотковий ризик та деякі інші (переважно в короткостроковому періоді).

Непрогнозований фінансовий ризик. Він характеризує види фінансових ризиків, які відрізняються повною непередбачуваністю прояву. Прикладом таких ризиків виступають ризики форс-мажорної групи, податковий ризик та деякі інші.

За можливістю страхування фінансові ризики поділяються також на дві групи:

Фінансовий ризик, що підлягає страхуванню. Ризик, що страхується, — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких здійснюється страхування. Таке страхування має дві форми: самострахування або зовнішнє. Самострахування передбачає створення відповідного запасного фонду на підприємстві. Зовнішнє страхування фінансових ризиків передбачає наявність зобов’язань страховика за страховими виплатами в розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів та можливо й додаткових витрат, викликаних наступними подіями:

— зупинка виробництва або зменшення обсягів випуску в результаті визначених подій;

— банкрутство;

— непередбачені витрати;

— невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань контрагентом застрахованої особи, який є кредитором згідно з угодою;

— інші події.

Підприємство може частково чи повністю передати ризики іншим суб'єктам економіки та забезпечити собі безпеку, здійснивши витрати у вигляді страхових внесків.

Фінансовий ризик, що не підлягає страхуванню. До них відносяться ті їх види, за якими відсутня пропозиція відповідних страхових продуктів на страховому ринку. Втрати в результаті реалізації ризику, що не підлягає страхуванню, відшкодовуються тільки за рахунок власних коштів підприємства.

По іншій класифікації ризики можна розділити на наступні види:

1). Ділові ризики: ризики, пов’язані з можливістю погіршення загального фінансового стану компанії, зниженням вартості її капіталу (акцій, облігацій);

2). Організаційні ризики, викликані помилками менеджменту компанії (у тому числі й при прийнятті рішень), її співробітників; проблемами системи внутрішнього контролю, погано розробленими правилами робіт та ін., тобто ризики, пов’язані із внутрішньою організацією роботи компанії;

3). Ринкові ризики — це ризики, пов’язані з нестабільністю економічної кон’юнктури: ризик фінансових втрат через зміну ціни товару, трансляційний валютний ризик, ризик втрати ліквідності та ін. ;

4). Кредитні ризики — ризик того, що контрагент не виконає свої зобов’язання в строк;

5). Юридичні ризики — це ризики втрат, пов’язаних з тим, що законодавство або не було враховано взагалі, або змінилося в період угоди; ризик невідповідності законодавств різних країн; ризик некоректно складеної документації, у результаті чого контрагент має можливість не виконувати умови договору та ін. ;

6). Техніко-виробничі ризики — ризик завдання збитків навколишньому середовищу (екологічний ризик); ризик виникнення аварій, пожеж, поломок; ризик порушення функціонування об'єкта внаслідок помилок при проектуванні й монтажі, недотримання виробничих технологій і процесів, ряд будівельних ризиків та ін. ;

Оскільки ризики сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, то дуже важливим є їх поділ на класи за критерієм розміру. За цим критерієм розрізняють катастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики. Ризик відносять до однієї із цих категорій залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку.

Очевидно, що втрати в разі катастрофічних ризиків найбільші, а в разі незначних -- найменші. Проте частота появи катастрофічних ризиків набагато менша, ніж малих чи незначних. З огляду на це сукупність ризиків можна подати у вигляді піраміди, основу якої становлять незначні ризики, а вершину -- катастрофічні (рис. 1. 1).

Частота появи

Рис. 1.1 Поділ ризиків на класи за критерієм розміру

1.3 Порядок організації роботи з ризиками на підприємстві

Загальнометодичні підходи до кількісної оцінки ризику.

Ризик — категорія імовірнісна, тому в процесі оцінки невизначеності й кількісного визначення ступеню ризику використовують імовірнісні розрахунки. Тому, одним з найпоширеніших методів кількісної оцінки ризику є статистичний метод. Головними інструментами статистичного методу розрахунків ризику є:

— середнє значення (х) досліджуваної випадкової величини (наслідків якої-небудь дії, наприклад, доходу, прибутку й т.п.);

— дисперсія ();

— стандартне (середньоквадратичне) відхилення ();

— коефіцієнт варіації (V);

— розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

Однією з характеристик випадкової величини X є закон розподілу її ймовірностей.

Характер, тип розподілу відбиває загальні умови, що випливають із сутності й природи явища, і особливості, що виявляють вплив на варіацію досліджуваного показника (очікуваного результату). Як показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних явищ найбільше часто використовується так званий, нормальний розподіл. Допущення про те, що більшість результатів господарської діяльності (доходи, прибуток і т.п.), як випадкові величини підкоряються закону, близькому до нормального, широко використовується в літературі по проблемі кількісної оцінки економічного ризику. Відомо, що закон нормального розподілу характерний для розподілу подій у випадку, коли їх результат являє собою результат спільного впливу великої кількості незалежних факторів, і жоден із цих факторів не виявляє переважного впливу. У дійсності нормальний розподіл економічних явищ у чистому виді зустрічається рідко, однак, якщо однорідність сукупності дотримана, часто фактичні розподіли близькі до нормального.

На практиці для перевірки обґрунтованості прийнятого розподілу використовуються різні критерії згоди (між емпіричним і теоретичним розподілом), які дозволяють прийняти або відкинути прийняту гіпотезу про закон розподілу.

Важливою властивістю графіка диференціальної функції нормального розподілу є те, що площа, обмежена нормальною кривою і віссю X, завжди дорівнює одиниці.

Використання функції щільності нормального розподілу дозволяє обчислити частоту (імовірність) появи випадкової величини.

Для оцінки ймовірності влучення випадкової величини в певний інтервал використовують інтегральну функцію щільності ймовірності Ф (X).

Кількісні оцінки ризику й методи їх визначення.

У загальному виді коефіцієнт ризику може бути визначений у такий спосіб

г = Нп: Нв

де Нп — можливий сумарний виграш у результаті ухвалення рішення;

Нв — можливий сумарний програш у результаті ухвалення рішення.

Очевидно, що ризик зменшується, якщо в позитивній області росте ймовірність настання події (звичайно, за рахунок негативної області, тому що площа, обмежена всією нормальною кривою, залишається незмінною). Так само зменшується ризик, якщо в позитивній області росте віддача або в негативній області зменшуються втрати, що визначається характером функції віддачі в зазначених областях.

Величина розглянутого коефіцієнта ризику г може змінюватися від 0 до. У випадку Нп = 0, г = 0, що означає відсутність ризику. Таке положення наступає, наприклад, у всіх випадках, коли рішення ухвалюється з таким ступенем надійності, що величину показника Хож ухвалюють лежачою на нижній границі дійсної області досліджуваної величини.

Отриманий у такий спосіб коефіцієнт ризику (будемо називати його теоретичним) відбиває економічну сутність ризику. Однак його використання ускладнене рядом обставин.

Одним з недоліків розглянутого коефіцієнта ризику є межі його зміни (від 0 до), що ускладнює прийняття рішень у конкретній ситуації. Його наочність може проявлятися тільки при порівнянні декількох варіантів, або для характеристики конкретного варіанта при оцінці тенденцій зміни ризику.

Усунення цього недоліку здійснюється шляхом нормування коефіцієнта ризику, у результаті чого його величина змінюється в кінцевих межах (наприклад, від 0 до 1).

Іншим істотним недоліком коефіцієнта ризику є те, що з його допомогою неможливо врахувати суб'єктивні фактори. Відомо, що та сама об'єктивна ситуація може означати неоднаковий ступінь ризику для підприємців, діяльність яких протікає на різному «тлі».

Зазначені вище недоліки приводять до того, що на практиці використовуються різні критерії оцінки й показники рівня ризику залежно від складності розв’язуваних завдань і сфери підприємницької діяльності.

При цьому, поряд з кількісним визначенням рівня ризику, його оцінка доповнюється за допомогою різних шкал, що є до деякої міри рекомендаціями з «прийнятності» ризику й враховуючі деякі суб'єктивні фактори.

Розглянемо деякі з таких підходів до оцінки ризику.

Як відзначалося, у деяких випадках, зокрема, у страховому бізнесі в якості кількісної оцінки ризику використовується ймовірність настання ризикової події.

Одним з найпоширеніших підходів до кількісної оцінки ризику є використання вираження:

R = Hп p

де: R — показник ризику,

Нп — величина втрат,

р — імовірність настання ризикової події.

Тобто ступінь ризику визначається як добуток очікуваного збитку на ймовірність того, що такий збиток відбудеться.

В інвестиційно-фінансовій сфері в якості критерію при кількісній оцінці ризику проектів вкладення капіталу широко використовуються два показники:

— середнє очікуване значення можливого результату (віддачі), яке є середньозваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення;

— середньоквадратичне відхилення, як міра мінливості можливого результату.

У якості віддачі можуть виступати, наприклад, доходи, прибуток, дивіденди й т.п.

Як відзначалося, одним з недоліків розглянутого вище коефіцієнта ризику є неможливість із його допомогою врахувати суб'єктивні фактори. Так, наприклад, відношення суб'єкта до співвідношення можливих втрат і виграшу в значній мірі залежить від його майнового стану.

Тому на практиці часто використовують коефіцієнт ризику ®, обумовлений як відношення можливих максимальних втрат (Нп мах) до обсягу власних фінансових ресурсів (k) підприємця (фірми)

r = Нп мах k

Величина цього коефіцієнта визначає ризик банкрутства.

У більшості випадків зазначені кількісні оцінки ризику й методи їх визначення використовуються для оцінки окремих видів ризику.

Разом з тим, вони можуть бути використані й для оцінки ризику проекту в цілому. Це відноситься до випадків, коли є (визначені) кількісні дані по кожному ризикові, або коли для оцінки ризику проекту використовуються експертні методи, у процесі яких оцінюється ймовірність успішної реалізації проекту й (або) величина можливих втрат внаслідок настання різного роду небажаних подій.

При наявності даних про втрати й імовірності їх виникнення по кожному виду ризику, узагальнений коефіцієнт ризику проекту визначається як сума середньозважених показників ризику кожного виду.

При відсутності необхідних статистичних даних кількісна оцінка, як окремих ризиків, так і ризику проекту в цілому здійснюється методом експертних оцінок.

Це були наведені найпоширеніші підходи до визначення кількісних оцінок економічного ризику.

Шкали ризику й характеристика їх градацій.

На даний час відсутні науково-обґрунтовані рекомендації з визначення прийнятності того або іншого рівня ризику в конкретній ситуації.

Крім того, у ряді розглянутих нами й широко використовуваних на практиці оцінках рівня ризику відсутні втрати.

Разом з тим при виробленні стратегії поведінки й у процесі ухвалення конкретного рішення підприємцеві доцільно розрізняти й виділяти певні області (зони ризику) залежно від рівня можливих (очікуваних) втрат.

Спробою заповнити зазначені недоліки й доповнити отримані оцінки рівня ризику додатковою інформацією в процесі прийняття управлінських рішень є розробка й використання різного роду так званих шкал ризику, що дозволяють класифікувати поведінку осіб, що йдуть на господарський ризик.

Як і по більшості інших питань, у літературі немає єдиного підходу у формулюванні й критеріях оцінки шкали ризику.

Різноманіття показників, за допомогою яких здійснюється кількісна оцінка ризику, породжує й різноманіття шкал ризику, що є свого роду рекомендаціями прийнятності того або іншого рівня ризику.

Так, на підставі узагальнення результатів досліджень багатьох авторів по проблемі кількісної оцінки економічного ризику, наведемо емпіричну шкалу ризику, яку рекомендують застосовувати підприємцям при використанні ними в якості кількісної оцінки ризику ймовірності настання ризикової події (табл. 1.1.):

Таблиця 1.1 Емпірична шкала рівня ризику

Імовірність небажаного результату (величина ризику)

Найменування градації ризику

1

0,0 — 0,1

мінімальний

2

0,1 — 0,3

малий

3

0,3 — 0,4

середній

4

0,4 — 0,6

високий

5

0,6 — 0,8

максимальний

6

0,8 — 1,0

критичний

Перші три градації ймовірності небажаного результату відповідають «нормальному», «розумному» ризику, при якому рекомендується приймати звичайні підприємницькі рішення.

Прийняття рішень з більшим рівнем ризику залежить від схильності до ризику осіб, що приймають рішення. Однак прийняття таких рішень можливо тільки у випадку, якщо настання небажаного результату не приведе підприємця (фірму) до банкрутства.

У навчальному посібнику «Ризик-Менеджмент» Балабанова І. Т. [8] наведена шкала, яка дає оцінку ступеня ризику при використанні в якості кількісного критерію ризику середнього очікуваного значення () і середньоквадратичного відхилення (), як міри мінливості можливого результату.

Для оцінки прийнятності відхилення використовується коефіцієнт варіації (V=/). При цьому приводяться наступні шкали мінливості (ризику) коефіцієнта варіації:

— до 0,1 — слабка;

— від 0,1 до 0,25- помірна;

— понад 0,25 — висока.

При оцінці прийнятності коефіцієнта, що визначає ризик банкрутства, існує кілька не суперечних один одному точок зору. Одні автори вважають, що оптимальним є коефіцієнт ризику, що становить 0,3, а коефіцієнт ризику, ведучий до банкрутства — 0,7 і вище. В інших джерелах приводиться шкала ризику з наступними градаціями зазначеного вище коефіцієнта:

— прийнятний ризик — до 0,25

— припустимий ризик -0,25−0,50

— критичний ризик — 0,50−0,75

— катастрофічний ризик — понад 0,75.

На думку практично всіх авторів, у межах коефіцієнта, що визначає ризик банкрутства від 0,3 до 0,7 перебуває зона підвищеного ризику. Прийняття рішень про реалізацію ризикового заходу в межах цієї зони визначається величиною можливого виграшу, у випадку, якщо небажаний результат (ризикова подія) не відбудеться, і схильністю до ризику осіб, що приймають рішення.

У фінансовому менеджменті використовується наступне угруповання фінансових операцій по зонах ризику з позицій можливих фінансових втрат при настанні ризикового випадку:

а) безризикова зона. У зв’язку з безризиковим характером здійснюваних у ній операцій можливі фінансові втрати по них не прогнозуються. До таких фінансових операцій можуть бути віднесені хеджування, інвестування засобів у державні короткострокові облігації (при низьких темпах інфляції в країні) і інші;

б) зона припустимого ризику. Критерієм припустимого рівня фінансових ризиків є можливість втрат по розглянутій фінансовій операції в розмірі розрахункової суми прибутку;

в) зона критичного ризику. Критерієм критичного рівня фінансових ризиків є можливість втрат по розглянутій фінансовій операції в розмірі розрахункової суми доходу. У цьому випадку збиток підприємства буде обчислюватися сумою понесених ним витрат;

г) зона катастрофічного ризику. Критерієм катастрофічного рівня фінансових ризиків є можливість втрат по розглянутій фінансовій операції в розмірі всього власного капіталу або істотної його частини. Такі фінансові операції при невдалому їхньому результаті приводять звичайне підприємство до банкрутства.

Результати проведеного угруповання дозволяють оцінити рівень концентрації фінансових операцій у різних зонах ризику по розміру можливих фінансових втрат. Для цього визначається яку питому вагу займають окремі фінансові операції в кожній з відповідних зон ризику. Виділення операцій з високим рівнем концентрації в найнебезпечніших зонах ризику (зонах катастрофічного або критичного ризику) дозволяє розглядати їх як об'єкт підвищеної уваги в процесі подальших етапів керування ризиками.

Розглянуті шкали ризику застосовні як для оцінки прийнятності рівня окремих ризиків, так і ризику підприємства в цілому.

Теоретичні аспекти ризик-менеджменту.

Ризик-Менеджмент — система керування ризиками на підприємстві, яка являє собою сукупність методів і заходів, що дозволяють деякою мірою прогнозувати настання ризикових випадків і вживати заходів до виключення або зниження негативних наслідків настання таких подій.

Ризик-Менеджмент як система керування складається із двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта керування) і керуючої підсистеми (суб'єкта керування).

Об'єкт керування — ризик, ризикове вкладення капіталу, економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику.

Суб'єкт керування — група людей, яка за допомогою різних прийомів і способів керування здійснює цілеспрямований вплив на об'єкт керування.

Функції ризик-менеджменту:

1. Функції об'єкта керування.

* Організація ризикових вкладень капіталу.

* Організація робіт зі зниження величини ризику.

* Організація процесу страхування ризиків.

* Організація економічних відносин і зв’язків між суб'єктами господарського процесу.

2. Функції суб'єкта керування.

* Прогнозування.

* Організація.

* Регулювання.

* Координація.

* Стимулювання.

* Контроль.

Завдання ризик-менеджменту:

1) Виявлення областей підвищеного ризику.

2) Оцінка ступеня ризику.

3) Аналіз прийнятності даного рівня ризику для підприємства.

4) Розробка (якщо буде потреба) заходів щодо попередження або зниження ризику.

5) У випадку, якщо ризикована подія відбулася, вживання заходів по запобіганню або зниженню ризику.

Принципи керування ризиком:

1) Не можна ризикувати більше, чим може дозволити власний капітал (необхідне визначення максимально можливого збитку при настанні ризикової події й оцінка того, чи не приведуть збитки до банкрутства).

2) Необхідно оцінювати наслідки ризику.

3) Не можна ризикувати багатьом заради малого, тобто необхідне порівняння очікуваного результату з можливими втратами.

Можливі втрати — випадкові, непередбачені, але потенційно ймовірні втрати, що виникають внаслідок відхилення реального ходу діяльності підприємства від планового.

Види можливих втрат:

1) матеріальні - непередбачувані діяльністю підприємства додаткові витрати або прямі втрати встаткування, сировини і т.д.

2) трудові - втрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами.

3) фінансові - прямий грошовий збиток, пов’язаний з непередбачуваними платежами, виплатою штрафів, неповерненням боргу, несплатою продукції, втратою коштів і т.д.

4) втрати часу — процес діяльності підприємства йде повільніше, чим намічене.

5) спеціальні види втрат — завдання збитків здоров’ю й життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємства і т.д.

Аналіз ризику.

Аналіз ризику включає збір і обробку даних по окремих аспектах ризику, якісний і кількісний їхній аналіз.

Послідовність проведення аналізу ризику:

1) вивчення внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на ступінь конкретного виду ризику;

2) аналіз виявлених факторів;

3) оцінка ризику:

а) визначення фінансової доцільності;

б) визначення економічної доцільності;

4) установлення припустимого рівня ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо обраного рівня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

Якісний аналіз ризику передбачає:

— установлення потенційних зон ризику (виявлення джерел і причин ризику, етапів реалізації проекту й робіт, при виконанні яких виникають ризики);

— ідентифікація всіх можливих ризиків;

— виявлення практичних вигід і можливих негативних наслідків, які можуть настати при реалізації рішення, що містить ризик.

Результати якісного аналізу ризику служать важливою вихідною інформацією для здійснення кількісного аналізу.

Кількісний аналіз являє собою чисельне визначення окремих ризиків і ризику рішення (проекту) у цілому.

У ході кількісного аналізу ризику визначаються:

— чисельні значення ймовірності настання ризикових подій і їх наслідків;

— кількісна оцінка ступеня (рівня) ризику;

— визначається припустимий у даному конкретному випадку рівень ризику.

Методи кількісного аналізу ризику.

Існують різні методи кількісного аналізу ризику. Розглянемо наступні методи: статистичні, аналітичні, метод аналогій, метод експертних оцінок.

Статистичні методи. Суть методів полягає у вивченні статистики показників, установленні величини й частотності одержання того або іншого економічного результату й складанні найбільш імовірного прогнозу на майбутнє.

Для оцінки ризику застосовують наступні статистичні методи: дисперсіонний, регресійний і факторний аналіз. Перевагою статистичних методів є їхня універсальність. Недоліком статистичних методів є необхідність великої бази даних, складність і неоднозначність отриманих висновків.

Основними інструментами статистичних методів є: середнє значення випадкової величини, дисперсія, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації.

Середнє значення випадкової величини представляє кількісну характеристику очікуваного результату.

=

де — середнє значення випадкової величини;

Xi — значення випадкової величини;

Pi — імовірність настання випадкової величини.

Важливою характеристикою, що визначає міру мінливості можливого результату, є дисперсія — середньозважене із квадратів відхилень дійсних результатів від середніх.

де — дисперсія.

Дисперсія й середнє квадратичне відхилення служать мірами абсолютної мінливості очікуваного результату.

де — середнє квадратичне відхилення.

Середнє квадратичне відхилення вимірюється в тих же одиницях, що й досліджувана ознака.

Для аналізу міри мінливості використовується коефіцієнт варіації, який являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середнього значення випадкової величини й показує ступінь відхилення отриманих значень.

де V- коефіцієнт варіації.

Аналітичні методи полягають в оцінці показників ризику на основі теоретичних уявлень. До аналітичних методів відносяться: метод дисконтування, аналіз окупності витрат, аналіз беззбитковості, аналіз чутливості. Перевагами цих методів є те, що вони добре розроблені й прості для розуміння.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой