Організація та методика аудиту основного виробництва у ПСП імені Шевченка Баранівського району Житомирської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Житомирський національний агроекологічний університет

Економічний факультет

Кафедра фінансів і аудиту

Курсова робота

з курсу «Аудит «

на тему:

" Організація та методика аудиту основного виробництва у ПСП імені Шевченка Баранівського району Житомирської області «

Виконав: студент 4 курсу 5 групи

напрямку підготовки «Облік і аудит»

денної форми навчання

Шуляківський Леонід Євгенійович

Науковий керівник:

професор Дема Дмитро Іванович

Житомир — 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти аудиту

1.1 Економічний зміст, мета, завдання та необхідність аудиту основного виробництва

1.2 Огляд літератури з проблеми аудиту основного виробництва

1.3 Нормативно-правове забезпечення аудиту основного виробництва

Розділ 2. Аудиторська оцінка фінансового стану підприємства та його облікової політики.

2.1 Стан бухгалтерського обліку на ПСП ім. Шевченка

2.2 Аналіз показників фінансового стану підприємства

Розділ 3. Методика та організація аудиту об'єкта дослідження

3.1 Джерела інформації для проведення аудиту

3.2 Методи та прийоми аудиту

3.3 Організація проведення аудиту

3.4 Узагальнення та відображення результатів аудиту

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

В умовах ринкової економіки аудит є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональними і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов’язків перед державою.

Удосконалення побудови своєчасного і достовірного аудиту нерозривно пов’язане з вирішенням актуальних завдань в галузі економіки. Виявленню внутрішньогосподарських резервів підприємств, запобіганню зловживанням і перевитратам, зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці, рентабельності виробництва (робіт, послуг), досягненню комерційного успіху сприяють чітко налагоджений облік і контроль.

Аудит повинен всебічно і повно охоплювати та систематизувати господарську діяльність виробничо-комерційного підприємства, об'єднання, забезпечувати управління інформацією, здатною контролювати і оцінювати їх господарську діяльність.

Чітка побудова аудиту підвищує роль його як основного засобу контролю за додержанням режиму економії і комерційного успіху в усіх підприємствах.

Перехід виробництва на ініціативний шлях розвитку передбачає прискорення темпів економічного росту, посилення режиму економії і ресурсозбереження.

Важливе значення відіграє науково-обгрунтований аудит витрат виробництва, що формує інформацію про використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, собівартості виробництва і реалізації, а в кінцевому результаті показники ефективності роботи підприємства і об'єднань.

Аудит затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції має найбільшу специфіку в зв’язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

Поряд з необхідністю вивчення загальних завдань організації і методології аудиту і калькулювання собівартості в промисловості виникає суттєва необхідність засвоєння тих особливостей формування затрат, розподілу комплексних витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості виробів, які визначаються галузевими факторами.

Мета аудиту затрат і калькулювання собівартості продукції заключається в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат, зв’язаних з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Неперевершений поточний аудит витрат в місцях виникнення затрат, виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинен задовільнити потреби оперативного управління виробництвом. Аудит виробництва і калькулювання собівартості потребує комп’ютеризації.

Все вище вказане підтверджує актуальність вибраної теми даної курсової роботи, метою якої є вивчення організації та методології аудиту витрат на виробництво в сучасних ринкових умовах. Методологічною основою вивчення є постанови законодавчої і виконавчої влади України з питань виходу промисловості з економічної кризи та підвищення рівня виробництва.

Вихідними даними для дослідження були взяті дані підприємства, плани, дані первинного, аналітичного і синтетичного бухгалтерського обліку, звітні показники та установчі документи.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти аудиту основного виробництва

1.1 Економічний зміст, мета, завдання та необхідність аудиту основного виробництва

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу собівартість, а витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Витрати на виробництво валової продукції характеризують витрати поточного періоду на виробництво продукції (робіт, послуг).

Метою аудиту витрат є складання аудитором висновку про те, чи відповідає інформація, відображена у фінансовій звітності щодо витрат, в усіх суттєвих аспектах нормативним документам, які регламентують порядок обліку, підготовки і подання фінансових звітів. Дані аудиту витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємств в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків

Інформацію про результати діяльності підприємство надає користувачам через оприлюднення звіту за формою 2 «Звіт про фінансові результати», в якому інформація подається в розрізі видів діяльності: надзвичайної і звичайної. Інформація із звичайної діяльності у звіті подається в розрізі її підвидів: операційної, інвестиційної та фінансової.

У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Основна операційна діяльність — це діяльність, пов’язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частину його доходів.

Інша операційна діяльність — це діяльність, пов’язана з реалізацією інших оборотних активів, іноземної валюти, з операційною орендою і т.п., тобто діяльність, що не належить до основної, інвестиційної та фінансової.

Інвестиційна діяльність — це діяльність, пов’язана з придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність — це діяльність, яка приводить до зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

Звіт про фінансові результати окремо подає інформацію про витрати періоду, надає інформацію про результати діяльності (прибуток, збиток) та про проведені витрати за елементами.

Користувачам важливо мати достовірну, повну, неупереджену інформацію про всі дії і події суб'єкта господарювання, які належать до витрат підприємства, також витрат на виробництво та витрат періоду, про собівартість готової продукції. Для користувачів інформація про витрати і собівартість продукції є досить важливою, тому що: це ціноутворюючий фактор;

Суттєвий чинник прибутковості чи збитковості діяльності суб'єкта господарювання — це фактор, який впливає на оподаткування суб'єкта господарювання; є соціальним фактором, що впливає, з одного боку, на задоволення соціальних потреб працівників через заробітну плату, премії тощо, з другого — через ціни на покупну продукцію для задоволення потреб населення.

Щоб скласти об'єктивну думку щодо інформації про витрати суб'єкта господарювання, випуск продукції та її собівартості, аудитору необхідно: одержати обґрунтовану гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації та інших джерелах даних із питань перевірки достовірна і достатньо її вирішити, чи правильно відтворена в обліку і звітності відповідна інформація. Із цією метою аудитор повинен здійснити:

1) перевірку наявності й правильності оформлення первинних документів, що є підставою для записів із формування собівартості продукції (робіт, послуг);

2) перевірку правильності віднесення витрат до складу собівартості продукції (робіт, послуг);

3) оцінку стану синтетичного й аналітичного обліку витрат на виробництво, що входять до собівартості продукції (робіт, послуг);

4) перевірку правильності оприбуткування готової продукції;

5) перевірку повноти правильності й достовірності відображення операцій із формування собівартості продукції (робіт, послуг) в обліку та звітності;

6) оцінку правильності формування собівартості продукції (робіт, послуг) за об'єктами калькулювання витрат;

7) перевірку правильності відображення в обліку і звітності собі вар тості реалізованої продукції.

Отже, метою аудиту витрат на виробництво є складання аудитором висновку про те, чи відповідає інформація, відображена у звітності та бухгалтерському обліку, в усіх суттєвих аспектах нормативним документам, які регламентують порядок бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, оскільки гарантом достовірності цієї інформації є аудиторський висновок.

1.2 Огляд літератури з проблеми аудиту основного виробництва

аудит економічний обліковий фінансовий

Перехід України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку потребує відповідних змін у діючій в нашій країні системі аудиту. У відповідній мірі ці зміни стосуються і питання аудиту основного виробництва.

Важливою умовою успішного створення раціональної методології аудиту основного виробництва в сільськогосподарських підприємствах, яка б відповідала національним інтересам держави та інтересам окремого підприємства, є врахування національних умов господарювання, чинників його досягнень у минулому, змін в економічному і соціальному житті, глибоке вивчення зарубіжного досвіду і використання багатьох фундаментальних положень, прийнятих у країнах з розвиненою ринковою економікою.

В цьому зв’язку особливого значення набувають теоретичні дослідження побудови аудиту основного виробництва при різних формах власності і різних формах господарювання, на базі чого повинні розроблятися прикладні питання аудиту основного виробництва та його контролю.

Проблеми аудиту основного виробництва при різних формах власності на них та різних формах господарювання вивчені недостатньо, хоча їм приділяється багато уваги в економічній літературі, періодичних виданнях та повсякденній роботі міністерств і відомств нашої держави.

На основі переглянутого матеріалу в процесі вивчення аудиту основного виробництва, слід зазначити, що певні досягнення щодо вирішення даного питання маються. Для цього розглянемо різні погляди авторів на висвітлення питання аудиту основного виробництва. У зв’язку із значною кількістю наукових публікацій та статей, звернемо свою увагу на кількох, які є найбільш актуальними та мають різні підходи до можливого вирішення даної проблеми.

В економічній літературі теоретичним і практичним проблемам аудиту витрат та калькулювання собівартості продукції приділяється велика увага в роботах М.Т. Білухи, Ф. Ф. Бутинця, О.С. Бородкіна, С. Ф. Голова, З. В. Гуцайлюка, В.І. Єфіменка, В. П. Завгороднього, В. В. Сопка, В.І. Оспіщева, Н. М. Ткаченко, В.І. Петрової, М. С. Пушкаря, Л. К. Сука, М. Г. Чумаченка, Л.М. Янчевої та ін.

В іноземних виданнях з аудиту, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень [15, с. 96].

У найбільш загальному розумінні витрати — це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва».

Аналіз літературних джерел свідчить, що поняття «витрати виробництва» своїм корінням сягає творів В. Петті, в «Трактаті про податки та збори» якого викладено теорію складу витрат виробництва та сформульовано закон вартості [11, с. 177].

Особливої уваги заслуговує трудова теорія вартості К. Маркса, оскільки радянські економісти в своєму розумінні поняття «витрати виробництва» довгий час наслідували основні положення цієї теорії. К. Маркс у третьому томі «Капіталу» формулює наступні поняття:

1) «суспільні витрати виробництва» товару, які складаються з затрат живої (необхідної і додаткової) праці та втіленої у засобах виробництва праці на виробництво продукції;

2) «капіталістичні (індивідуальні) витрати виробництва», які являють собою «…еквівалент або вартість, яка заміщує в товарі капітальну вартість с + v, витрачену у вигляді елементів виробництва»

Тобто, суспільні витрати виробництва характеризують вартість виробництва товару для суспільства і дорівнюють с + v + м. А, капіталістичні витрати виробництва визначаються витратами капіталу товаровиробника і обмежуються лише часткою вартості товару, яка повертає лише те, скільки коштує товар самому капіталістові: с + v. Т. Мальтус вважав, що вартість товарів по величині дорівнює витратам на їх виробництво, які включають затрати на виробництво продукту «безпосередньої» живої праці, «нагромадженої праці» в засобах виробництва та додаткову кількість праці, яка відповідає прибуткові на власний капітал [16, с. 255].

Категорія «витрати виробництва» розглядалася і в працях представників неокласичної теорії вартості. Зокрема, А. Маршал виділяв поняття:

1) «реальні витрати для виробництва» — затрати різних видів праці, прямо чи опосередковано зайнятої у виробництві товару разом з очікуванням, необхідним для нагромадження застосованого в його виробництві капіталу;

2) «(грошові) витрати виробництва» — суми грошей, доводиться платити за всі зусилля і жертви для виробництва товару.

А. Маршал вважав, що «витрати виробництва для виготовлення певної кількості даного товару дорівнюватимуть цінам пропозиції відповідних кількостей факторів його виробництва» [8, с. 156].

Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок про те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.

Радянські економісти, за часів командно-адміністративної системи господарювання, в своєму розумінні витрат виробництва довгий час наслідували положення трудової теорії вартості К. Маркса. Така ситуація склалася і в бухгалтерській сфері про, що свідчить тлумачення поняття «витрати виробництва» в роботах В. Палія, А. Маргуліса [12, с. 146].

Питання про стандартизацію обліку сільськогосподарської діяльності було поставлено МФБ в 1994 році. У грудні 2000 року був затверджений міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 41 «Сільське господарство», який було рекомендовано застосовувати з 01. 01. 2003 року. З 2004 року МСБО 41 в якості національного почав застосовуватись в Новій Зеландії. Аналогічний стандарт № 35 «Само створювані та відтворювані активи» прийняла Австралія. У розвинутих країнах поки що цей стандарт не знаходить застосування. З країн колишнього СРСР положення МСБО 41 враховані при розробці аналогічних національних стандартів: у Молдові НСБО 5 «Особливості обліку на сільськогосподарських підприємствах» та деяких Середньоазіатських республіках.

Розробкою цього стандарту в Україні займався науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України із залученням науковців та викладачів по обліку в сільському господарстві. Розроблений П (С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено Наказом Мінфіну України № 790 від 05. 12. 2005 р. набранням чинності з 01. 01. 2007 р. В роз’яснення застосування П (С)БО 30 розроблені та затверджені Наказом Мінфіну України № 1315 від 29. 12. 2006р. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів. Для застосування П (С)БО 30 Мінфіном України внесено зміни до Плану рахунків та деяких П (С)БО (Наказ № 1176 від 11. 12. 2006 р.).

Суть цих нововведень не в механічній зміні назв об'єктів аудиту, а у визнанні необхідності і появі можливості окремого відображення в аудиті і звітності специфічних активів, що живуть, приростають, відтворюються, а, звідси, повинні бути окремо виділені і мати особливу оцінку. Останнє обумовлює і запровадження даним стандартам інших змін в організації аудиту.

1.3 Нормативно-правове забезпечення аудиту основного виробництва

Факти господарського життя, що становлять предмет бухгалтерського обліку, містять в собі дві невіддільні сторони -- економічну і юридичну, забезпечення відповідності яких -- завдання системи нормативно-правового регулювання. Безперечно, його досягнення -- досить складний процес у зв’язку з різноманіттям господарських ситуацій, тому нормативна база визначає лише загальні принципи ведення обліку, залишаючи місце для професійної думки бухгалтера, яка у своїй концептуальній основі іменується обліковою політикою. Саме вона дозволяє бухгалтеру знаходити вірні рішення і дотримуватися відповідності юридичної форми економічному змісту.

Перевіряючи правильність бухгалтерського обліку і відображення у фінансовій звітності розрахунків з покупцями та замовниками та за виданими авансами, аудитор повинен контролювати дотримання підприємством-клієнтом таких основних законодавчих та нормативних актів:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16. 07. 99рю № 996-ХІУ.

2. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22. 04. 93 р. № 3125-ХІІ.

3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про аудиторську діяльність» (Відомості Верховної Ради України (ВРУ), 2006, № 44,ст432).

4. Плани рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

5. Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Мінфіну України:

· П © БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;

· П © БО 2 «Баланс»;

· П © БО 3 «Звіт про фінансові результати»;

· П © БО 4 «Звіт про рух грошових коштів»;

· П © БО 10 «Дебіторська заборгованість»;

· П© БО 15 «Дохід»;

· П© БО 16 «Витрати».

6. Закон України «Про власність» від 07. 02. 91 р. № 697-ХІІ.

7. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу» від 04. 04. 93 р.

8. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03. 04. 97 р. № 168/97

9. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22. 05. 97 р. № 283/97-ВР.

10. Наказ ДПАУ від 25. 06. 97 р. № 197 «Про порядок проведення повної інвентаризації товарних залишків станом на 1 жовтня 1997 р. на підприємствах, що здійснюють торгово-посередницьку, оптово-збутову та роздрібну торгову діяльність і норми подання ними даних про товарні залишки, визначені у результаті проведення інвентаризації».

11. Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова НБУ від 26. 03. 98 р. № 119.

12. Про результати суцільної інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості і заходи щодо її скорочення: Постанова КМУ від 29. 04. 99 р. № 750.

13. Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон: Постанова КМУ від 23. 04. 99 р. № 663 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 6. 09. 2000 р. № 1398).

14. Інструкція про службові відрядження у межах України та за кордон: затв. Мінфіном України від 13. 03. 98 р. № 59.

15. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: затв. Мінфіном України від 30. 11. 99 р. № 291.

16. Про затвердження форми державної статистичної звітності № 1-Б термінова (місячна) Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість" та Інструкції щодо її заповнення: наказ Держкомстату України від 31. 07. 2000 р. № 258.

17. Про порядок віднесення та відшкодування безнадійної заборгованості: лист ДПАУ від 03. 02. 2000 р. № 529/6/15−1116.

18. Про порядок оформлення векселями дебіторської заборгованості перед банком: лист НБУ від 20. 04. 2000 р. № 18−211/1009−2283.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні. Крім цього в ньому визначено такі поняття, як «зобов'язання». Відповідно до Закону України № 996 від 16. 07. 99 р. підприємство (організація) самостійно визначає облікову політику на рік, де відображаються основні засади організації та ведення обліку на підприємстві.

Закон України «Про аудиторську діяльність» (із змінами, внесеними Законами України від 14. 03. 95 р. № 81/95-ВР, від 20. 02. 96 р. № 54/96-ВР) визначає правові принципи здійснення аудиторської діяльності в Україні та напрямків на створення системи незалежного контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього закону діють на території України та розповсюджуються на всі господарюючі суб'єкти незалежно від форми власності та виду діяльності.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція № 291 про його застосування встановлюють позначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов’язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків та бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності. План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації і групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. Згідно Інструкції № 291 для обліку зобов’язань призначений клас 5 «Довгострокові зобов’язання» і 6 «Поточні зобов’язання» Плану рахунків, склад яких відповідає структурі довгострокових та поточних зобов’язань.

Форма бухгалтерського обліку як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них повинна обиратися підприємствами самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

На даний момент в Україні аудитори користуються міжнародними стандартами аудиту. Застосування загальноприйнятих стандартів та Міжнародних стандартів аудиту призводить до покращення аудиторських перевірок в практичній роботі суб'єктів господарювання.

Аудиторські стандарти — документи, що формулюють єдині базові вимоги й загальні підходи до проведення аудиту. Стандарти визначають загальний підхід до проведення аудиту, масштаб перевірки, види звітів аудитора, питання методології та основні принципи, якіих мають дотримуватись аудитори. Дотримання аудиторських стандартів дозволяє забезпечити певний рівень гарантій результатів аудиторської перевірки. Міжнародні стандарти аудиту (далі - МСА) покликані уніфікувати підхід до аудиту в міжнародному масштабі. МСА використовуються і при аудиті розрахунків з покупцям та замовниками та за виданими авансами.

Після перевірки внутрішнього контролю аудитор згідно МСА 300 «Планування» складає план та програму перевірки основного виробництва.

Згідно з МСА 400 «Оцінка ризиків і система внутрішнього контролю» аудитор оцінює величину аудиторського ризику в цілому і здійснює перевірку основного виробництва зокрема, з’ясовує величину ймовірності того, що суттєві помилки, які є в обліку можуть залишитись не виявленими і вплинуть на достовірність всієї фінансової звітності. Аудитор визначає, які методи і підходи він буде застосовувати при аудиторській перевірці даного об'єкту дослідження.

РОЗДІЛ 2. Аудиторська оцінка фінансового стану підприємства та його облікової політики

2.1 Стан бухгалтерського обліку на ПСП ім. Шевченка

Приватне сільськогосподарське підприємство імені Шевченка створене на підставі Законів України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність» та інших нормативних актів.

Підприємство створене в результаті реформування сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка на основі приватної власності його засновники і оренди майнових та земельних паїв колишніх членів сільськогосподарського кооперативу. Засновником підприємства є громадянин України: Заєць Володимир Андрійович.

Підприємства й установи створюють згідно з рішенням власника або уповноважених ним органів. У випадках, передбачених законодавством, їх можуть створювати за рішенням трудового колективу, наприклад, про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для утворення нового підприємства, про вступ до об'єднання, про оренду. Згідно з антимонопольним законодавством підприємство може бути утворено в результаті примусового розділу підприємства-монополіста. ПСП ім. Шевченка засновано 17 травня 1994 року, є правонаступником всіх прав та обов’язків реорганізованого сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка. Приватне сільськогосподарське підприємство імені Шевченка є: — юридичною особою з дня його державної реєстрації;

— має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банківських установах, печатку, штампи, де зазначається найменування підприємства, бланки з фірмовою назвою, товарний знак, інші реквізити;

— має право від свого імені укладати договори, набувати майнові і особисті немайнові права та нести зобов’язання, пов’язані з його діяльністю, бути позивачем і відповідачем в судових органах;

— є правонаступником всіх прав та зобов’язань реорганізованого сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка.

Місцезнаходження підприємства: Житомирська область, Баранівський район, с. Радулин, вулиця Центральна 2.

Відстань від господарства до районного центра м. Баранівка-25км, до обласного центру м. Житомир-110км, до найближчої залізничної станції м. Новоград-Волинський — 22 км. Господарство має вигідне розташування і хороші шляхи зв’язку. Дороги мають тверде покриття і знаходяться у хорошому стані.

ПСП ім. Шевченка складається з двох основних галузей — рослинництва і тваринництва. Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 71,6%, а головними видами продукції є зернові культури.

Кліматичні умови в яких розташоване господарство помірно континентальний, м’який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня -22°, липня +28°. За рік на території області випадає 500−600 мм опадів, головним чином влітку.

Метою діяльності підприємства є одержання прибутку від виробничої, торгово-збутової та іншої підприємницької діяльності для задоволення інтересів учасників підприємства, а також матеріальних та соціальних потреб членів його трудового колективу.

В господарстві лінійна структура управління — управління дії проводиться одним керівником, який приймає рішення по всім питанням, несе повну відповідальність за результати діяльності. Зі сторони директора розробляються головні цілі, контроль, організація, координація дії спеціалістів. Аналіз прийнятих рішень проводить головний економіст з заступником, облік ведуть в бухгалтерії. Предметом діяльності підприємства є вирощування зернових культур.

Для більш детальної характеристики ПСП ім. Шевченка у додатку, А наведено основні показники фінансових форм діяльності підприємства за 2008 — 2010 роки.

2.2 Аналіз показників фінансового стану підприємства

Для аналізу фінансового стану підприємства використовується система взаємозалежних показників, які базуються на даних бухгалтерської й статистичної звітності підприємства.

Аналіз фінансового стану має дві основні цілі:

— оцінити минулу фінансово-господарську діяльність підприємства;

— підготувати інформацію, яка необхідна для прогнозування.

Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті рішення взаємозалежного набору аналітичних задач:

— визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу;

— виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства;

— визначення «вузьких» місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

— виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Результати фінансового аналізу використовуються:

— адміністрацією для прийняття управлінських рішень;

— зовнішніми користувачами (банками — для визначення кредитоспроможності підприємства, потенційними інвесторами — для визначення доцільності інвестицій, професійними учасниками фондового ринку — для визначення ціни акцій і тощо).

Для аналізу фінансового стану використовується система взаємозалежних показників, які базуються на даних бухгалтерської й статистичної звітності підприємства. Такий аналіз іноді називають зовнішнім, оскільки він орієнтується тільки на публічну звітність підприємства. Вірогідність вихідних даних визначає цінність показників, за якими ведеться розрахунок.

Фінансові коефіцієнти відображають фінансові пропорції між різними статтями звітності. Перевагою фінансових коефіцієнтів є простота розрахунків.

Для фінансового менеджера фінансові коефіцієнти мають особливе значення, оскільки вони є основою для оцінки його діяльності зовнішніми

користувачами звітності, найчастіше акціонерами й кредиторами. Тому, приймаючи яке-небудь рішення, фінансовий менеджер повинен оцінити вплив цього рішення на найбільш важливі фінансові коефіцієнти.

Аналіз фінансової звітності не дозволяє робити категоричні висновки, він тільки орієнтує користувача інформації на оцінку фінансового стану підприємства й визначення його вузьких місць.

Таблиця 2. 1

Показники фінансового стану та платоспроможності підприємства

N п/п

Показники

2008р.

2009р.

2010р.

Відхилення

Орієнтовне позитивне значення

1

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,02

0,01

0,02

0

0,25 — 0,5

2

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття)

4,19

5,13

5,40

1,21

1,0 — 2,0

3

Коефіцієнт структури капіталу

(фінансування)

0,05

0,09

0,09

0,04

0,5 — 1,0

В даній таблиці ми бачимо, що коефіцієнт абсолютної ліквідності є дость низьким. Коефіцієнт загальної ліквідності має дуже значні відхилення від нормативних показників і в останьому періоді має зріст на 1,21. Коефіцієнт структурі капіталу має незначні зміни і в порівнянні з базисним періодом має незначне зростання 0,04. З даних цієї таблиці зробимо висновок, фінансовий стан підприємства є задовільний і має негативний вплив на його діяльність.

Таблиця2. 2

Аналіз ліквідності підприємства

N п/п

Показники

2008р.

2009р.

2010р.

Відхилення

Орієнтовне позитивне значення

1.

Коефіцієнт покриття

4,19

5,13

5,40

1,21

> 1

2.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,02

0,01

0,03

0,1

> 0
збільшення

3.

Чистий оборотний капітал (тис. грн.)

2689

2871

2699

10

> 0
збільшення

4

Коефіцієнт автономії

0,93

0,88

0,97

0,04

> 0,5

5

Коефіцієнт фінансування

0,08

0,13

0,09

0,01

< 1
зменшення

6

Коефіцієнт забезпе-ченості власними оборотними засобами

4,19

5,13

5,40

1,21

> 0,1

7

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

0,36

0,39

0,40

0,04

> 0
збільшення

Проаналізувавши дані таблиці можна сказати, що коефіцієнт покриття має збільшення в порівнянні з базовим періодом і є негативною рисою; коефіцієнт абсолютної ліквідності має незначне зростання; Чистий оборотний капітал зростає і має позитивне значення; коефіцієнт автономії має несуттєве зниження в звітному періоді; коефіцієнт фінансування зріс на 0,01; коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами збільшився і це вплине на ефективність діяльності підприємства; Коефіцієнт маневреності власного

капіталу зростає в звітному періоді в порівнянні з базовим. Вцілому ми маємо як позитивну так і негативну зміну в показниках, що дає змогу визначити що діяльність вцілому є ефективною.

Таблиця 2. 3

Аналіз ділової активності підприємств

N п/п

Показники

2008р.

2009р.

2010р.

Відхилення

Орієнтовне позитивне значення

1.

Коефіцієнт оборотності активів

4,19

5,13

5,40

1,21

збільшення

2.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

0,02

0,01

0,03

0,1

збільшення

3.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

19,93

27,02

24,27

4,34

збільшення

4.

Строк погашення дебіторської заборгованості

18

13

11

-7

зменшення

5.

Строк погашення кредиторської заборгованості

22

20

13

-9

зменшення

6.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)

0,49

0,48

0,51

0,02

збільшення

7.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

0,32

0,32

0,34

0,02

збільшення

З даних таблиці ми бачимо, що коефіцієнт оборотності активів збільшився в порівнянні з базисним періодом; коефіцієнт кредиторської заборгованості зріс в звітному періоді, в свою чергу коефіцієнт дебіторської заборгованості має значне зростання в звітному періоді в порівнянні з базисним і має позитивне значення в діяльності підприємства; строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованості має значний спад, а саме на 7 дн. в звітному періоді; коефіцієнт оборотності основних засобів та власного капіталу зросли в порівнянні з базисним періодом. В даній таблиці показники мають значні відхилення від нормативних і тому ділова активність підприємства має негативну ефективність.

Таблиця 2. 4

Аналіз рентабельності підприємства

N п/п

Показники

2008р.

2009р.

2010р.

Відхилення

Орієнтовне позитивне значення

1.

Коефіцієнт рентабельності активів

0,0040

0,0015

0,0007

-0,0033

> 0
збільшення

2.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

0,0043

0,0016

0,0019

-0,0024

> 0
збільшення

3.

Коефіцієнт рентабельності діяльності

0,0133

0,0051

0,0045

-0,0088

> 0
збільшення

4.

Коефіцієнт рентабельності продукції

0,0137

0,0051

0,0045

-0,0092

> 0
збільшення

В даній таблиці наведені показники рентабельності, а саме: рентабельність активів і власного капіталу, що має зниження на 0,3%; рентабельність діяльності підприємства, що знизилась на 0,9%, та рентабельність продукції яка також знизилась на 0,9%. З даних таблиці бачимо, що підприємство має збитки в своїй діяльності і має неефективне використання своїх ресурсів.

РОЗДІЛ 3. Методика та організація аудиту об'єкта дослідження

3.1 Джерела інформації для проведення аудиту

При проведенні аудиту витрат на виробництво, собівартості виробленої і реалізованої продукції вивчаються процеси і явища, відображені документально і пов’язані з виробничою діяльністю суб'єкта господарювання. Предметна область дослідження включає інформацію, за допомогою якої аудитор відтворює ланцюг взаємопов'язаних фактів виробничої діяльності. Дослідження не обмежується вивченням бухгалтерських документів, оскільки рамки відображення господарських операцій значно ширші.

До предметної області дослідження в першу чергу слід віднести інформацію про:

— технологію виробництва;

— виробниче обладнання;

— структуру виробничого управління.

Детальному вивченню підлягають також:

— посадові інструкції персоналу;

— звітність (фінансова, статистична, оперативна);

— регістри обліку;

— первинні документи;

— пояснення та інформація персоналу суб'єкта господарювання;

— наказ про облікову політику.

При проведенні перевірки слід зосередити свою увагу на потоках інформації:

а) з відображення витрат на виробництво;

б) з оприбуткування продукції;

в) з калькуляції собівартості виробленої продукції.

Облік витрат на виробництво є зведеною (вторинною) ділянкою обліку щодо розрахунків з оплати праці, обліку виробничих запасів, основних засобів, розрахунково-фінансових операцій тощо. Він ґрунтується майже на всіх документах первинного і зведеного обліку фінансово-господарської діяльності підприємства.

Документація, що використовується при цьому, повинна забезпечити можливість розподілу витрат на виробництво за економічними елементами, місцями їх виникнення, статтями калькуляції та об'єктами калькулювання — замовленнями, виробами.

При перевірці ведення обліку і розподілу прямих витрат аудитор аналізує дані, які містяться у відомостях розподілу і розрахунках.

Інформацію, що міститься в регістрах, звіряють із відповідними даними за кореспондуючими рахунками, порівнюють із шифрами витрат і при встановленні помилок і розбіжностей з’ясовують їх причини. Далі перевіряють, як організований облік і розподіл непрямих (накладних) витрат (відомості розподілу і таблиці за рахунками 23 «Допоміжні виробництва», 91 «Загальновиробничі витрати». Аудитор повинен перевірити, як здійснювався розподіл цих витрат та їх списання в дебет рахунка 23 або безпосередньо в дебет рахунка 90.

За обліком втрат у виробництві аудитор повинен перевірити, як вівся облік браку продукції, за рахунок кого відшкодовувалися суми втрат від простоїв, нестач тощо. Облік втрат від простоїв організовують за допомогою спеціальних документів — листків обліку простоїв. Втрати від простоїв із внутрішніх і зовнішніх причин обліковують на рахунку 24 «Брак у виробництві».

Облік нестач і надлишків у виробництві здійснюється, як правило, в ході інвентаризації. Нестачі є результатом недоліків оперативного контролю, крадіжок та інших причин.

Аудитор перевіряє, чи правильно віднесені ці витрати на рахунок 947 «Нестачі і витрати від псування цінностей», яких заходів було вжито з метою відшкодування заподіяних збитків за рахунок винних осіб.

Досить трудомісткою роботою є перевірка даних з обліку незавершеного виробництва. Якщо на підприємстві ведуться інвентаризаційні відомості незавершеного виробництва, то аудитор з’ясовує, як проводиться оцінка залишків незавершеного виробництва, як складаються і розраховуються зведені дані, які використовуються для зведеного обліку витрат на виробництво.

При перевірці зведених даних обліку витрат на виробництво в цілому по підприємству аудитор перевіряє інформацію, що міститься в журналах-ордерах. Вони порівнюються з Головною книгою і відповідними регістрами.

При автоматизованому обліку замість журналів-ордерів перевіряють відповідні відомості оборотів за рахунками витрат.

Підсумковим етапом аудиту обліку витрат на сільськогосподарських підприємствах є контроль розрахунків із калькулювання собівартості продукції.

Завдання аудитора полягає в перевірці звітних калькуляцій, виявленні застосовуваних статей витрат, аналізі даних. За результатами перевірки складаються висновки про відповідність способу калькулювання, що застосовується, визначеному в обліковій політиці.

Передусім необхідно перевірити, чи дотримуються на підприємстві положень прийнятої облікової політики. Поряд із цим аудитор повинен ознайомитися з організаційними і технологічними особливостями підприємства, типом виробництва, видами продукції, що випускається, ресурсами, що використовуються.

Аудит виробничої діяльності підприємства і витрат на виробництво є найважливішою і, водночас, найскладнішою частиною аудиторської перевірки. Одним з основних показників роботи будь-якого підприємства є випуск продукції та її собівартість. Останній показник залежить від багатьох чинників, на яких повинен зосередити увагу аудитор.

На етапі ознайомлення необхідно вивчити організацію виробництва і технологічного процесу на підприємстві, умови роботи.

Вивчення організаційно-технологічних особливостей клієнта. Перед початком перевірки в першу чергу аудитор повинен ознайомитися з організаційними і технологічними особливостями виробництва, видами продукції, що випускається, ресурсами, що використовуються підприємством.

При цьому аудитор вивчає документальне оформлення руху сировини, напівфабрикатів з одного цеху до іншого, як здійснюється контроль за збереженням і раціональним використанням сировини. Технологічні особливості залежать від типу обладнання, яке використовується, наскільки це обладнання завантажене роботою — як повно використовується його потужність. Важливо звернути увагу на правильність застосування норм на списання сировини та матеріалів.

Якщо в аудитора виникли підозри, він зобов’язаний зібрати докази, які об'єктивно підтвердили б або спростували цю інформацію.

На етапі ознайомлення аудитор повинен встановити основні види продукції, що випускаються підприємством, її якість, супутню продукцію, її використання.

Аудит витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) проводиться після аудиту основних засобів, виробничих запасів, розрахунків з оплати праці тощо, що накладає відбиток на організацію аудиту інформації цієї під сукупності. При проведенні аудиту витрат на виробництво використовується вся інформація про встановлені суттєві відхилення при перевірках попередніх розділів, аналізується, розглядається в сукупності щодо об'єктів калькуляції.

3.2 Методи та прийоми аудиту

У загальному розумінні метод будь-якої науки — це спосіб дослідження явищ, процесів, систем тощо. В основі дослідження складних систем, до яких належить аудит, лежить діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ у природі й суспільстві у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, в єдності та боротьбі протилежностей, що відображають об'єктивні закони дійсності.

У межах діалектичного є дедуктивний та індуктивний прийоми. При першому дослідження здійснюють від загального до часткового, при другому — від часткового до загального.

В аудиті важливе значення мають обидва прийоми. Дедуктивний використовують при вивченні фінансово-господарської діяльності підприємства, оцінці напряму та ефективності системи управління, в межах якої діє об'єкт. Його застосовують також для характеристики системи внутрішнього контролю, яка включає систему бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього контролю, середовище контролю тощо. Оцінка системи внутрішнього контролю дає змогу встановити кількість необхідних аудиторських процедур: чим надійніша система внутрішнього контролю, тим менше аудиторських процедур може планувати аудитор, до того ж із меншим аудиторським ризиком.

Індуктивний метод дає змогу зосереджувати всю увагу на окремих групах процесів, як правило, з найбільшим ступенем ризику. Вивчивши недоліки окремих процесів та проаналізувавши частоту їх виникнення, можна перенести результати цієї перевірки на загальну сукупність інформації, побачити цілісну проблему і сформувати об'єктивні висновки щодо аудиторської інформації. Це загальні прийоми дослідження.

На практиці метод аудиту визначається як сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан аудиторських об'єктів. До їх складу відносять: фактичну перевірку, підтвердження, документальну перевірку, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку та зустрічну перевірку.

Під фактичною перевіркою слід розуміти перевірку кількісного і якісного стану об'єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду, обмірювання, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна -- це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та перевіркою по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті й цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Перевірка документів по суті дає змогу встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках та включення до статей затрат і валових доходів.

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб із метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження -- особисте ознайомлення із предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів.

Опитування -- це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає повторну перевірку підрахунків і передачі інформації.

Аналітичні тести -- методи порівняння, як в абсолютних одиницях, так і у відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування -- безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів щодо руху грошей у касі з метою встановлення незвичайного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням фахівців вузької спеціалізації (наприклад, спеціаліст зі шляхового будівництва, технологи). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доведення фактів порушень і відхилень.

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом та третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам’ятати, що проведення зустрічної перевірки в третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах із нарахування заробітної плати і в документах із прийому продукції, робіт і послуг.

Перевірка може бути організована по-різному. Так, у практиці аудиторської роботи виділяють чотири основних методи організації перевірки: суцільна перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична, комбінована.

При суцільній перевірці перевіряються всі масиви інформації без винятку щодо господарських процесів, які відбулись у клієнта за період, що перевіряється. На підставі суцільної перевірки аудитор робить висновок про достовірність, доцільність та законність відображення в бухгалтерському обліку і звітності дій і подій, здійснених економічним суб'єктом за весь період, який перевіряється. Такі перевірки є найточнішими, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімального. Проте вони потребують дуже великих трудових і матеріальних затрат. Тому при проведенні традиційних перевірок (обов'язковий аудит або аудит на замовлення клієнта) суцільна перевірка недоцільна. Такі перевірки застосовуються для встановлення доказів та визначення заподіяної шкоди в результаті різного роду правопорушень. Як правило, суцільні перевірки проводяться на замовлення правоохоронних органів.

Вибіркова перевірка передбачає застосування аудиторських процедур менше ніж до 100% масивів інформації, які дають змогу аудитору отримати аудиторські докази і, оцінивши окремі характеристики вибраних даних, поширити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Ризик невиявлення збільшується, оскільки за межами вибірки можуть залишатися факти порушень та помилок. Тому аудитор повинен уважно формувати вибірку з урахуванням мети аудиту, сукупності даних (генеральної сукупності) і обсягу вибірки. Вибірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати всі основні властивості генеральної сукупності. Вибірковий метод перевірки дає змогу аудитору з найменшими витратами отримати результат про довіру до системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання та скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або помилки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена суцільним методом. Так, наприклад, вибірковою перевіркою були встановлені помилки в утриманні прибуткового податку з робітників і службовців. У такому разі виникає необхідність суцільним методом перевірити цю ділянку бухгалтерського обліку і відповідні показники звітності.

Аналітична перевірка -- це оцінка фінансових показників за допомогою вивчення вірогідних залежностей між ними.

Комбінована перевірка -- це поєднання суцільної, вибіркової й аналітичної перевірок.

Аудиторська перевірка -- це складний і тривалий процес. Аудитори постійно працюють над тим, щоб максимально скоротити час перевірок, не знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторського підприємницького ризику. Вирішення даної проблеми можливе лише за умови формування чіткої методики аудиту, під якою мають на увазі послідовність і порядок застосування окремих методів аудиторської перевірки та її організації з метою встановлення об'єктивної істини щодо аудованої інформації і доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності й аудиту.

Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аудиторські процедури — це відповідний порядок і послідовність дій аудитора для одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Метод аудиту -- це спосіб дослідження дій і подій у системі суб'єкта господарювання з метою підтвердження наданої ним фінансової інформації. Методикою аудиту є послідовність і порядок застосування прийомів (методів) аудиту з метою встановлення об'єктивної істини про аудовану інформацію та доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності й аудиту.

Аудиторські процедури -- це відповідний порядок і послідовність дій аудитора для одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудиторська перевірка формується у послідовності від загального до конкретного або від конкретного до загального. Найчастіше застосовується підхід від загального до детального (конкретного). Кожен аудитор самостійно вибирає послідовність своєї роботи залежно від особливостей діяльності клієнта й умов договору.

В аудиторській фірмі бажано мати апробовані методики аудиторської перевірки, що дає змогу звести до мінімуму ризик перевірки, а також зменшити термін її проведення.

3.3 Організація проведення аудиту

Аудит відносять до інтелектуальної діяльності, яка передбачає дослідження фінансово-господарської діяльності з метою поліпшення її та підвищення прибутковості відповідно до замовлень, виданих за угодами між аудиторськими організаціями і суб'єктами підприємницької діяльності.

В умовах підтверджуючого аудиту, як показує практика роботи вітчизняних аудиторських фірм, за останні роки більшість аудиторів обмежується лише оглядовим вивченням стану бухгалтерського обліку. Вивчення зарубіжної літератури і практики роботи окремих аудиторських фірм Великобританії підтверджує, що в умовах системно-орієнтованого аудиту й аудиту, що ґрунтується на ризику, важливим етапом є оцінка системи обліку, внутрішнього контролю та ризику.

Аудитор повинен дослідити і вивчити систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю клієнта для того, щоб зрозуміти, як готують бухгалтерську інформацію і мати певне уявлення про надійність цих систем, оскільки ця інформація знаходить відображення у фінансовій звітності підприємства.

Система внутрішньогосподарського контролю може давати надійну фінансову інформацію, забезпечувати збереження активів суб'єкта перевірки. Якщо у клієнта достатньо надійна система внутрішнього контролю, то ризик контролю буде незначним, а кількість аудиторських доказів може бути значно меншим, ніж при слабкому внутрішньому контролі. Крім цього, оцінка внутрішнього контролю і ризику дозволяє аудиторові виявляти конкретні контрольні моменти і знижує ймовірність того, що наявні помилки не будуть виявлені.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой