Організація та методика проведення занять з технічної праці в 5-му класі

Тип работы:
Учебное пособие
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Організація та методика проведення занять з технічної праці

в 5-му класі

Передмова

Необхідність ефективної реалізації дидактичних завдань потребує від учителів трудового навчання нових підходів до викладання свого предмета, до підвищення рівня знань, умінь і навичок школярів. Щоб здійснювати трудову підготовку учнів української загальноосвітньої школи на рівні сучасних вимог, необхідно досконало знати теорію і володіти методикою здійснення навчально-виховної роботи. Відповідна педагогічна діяльність учителя трудового навчання розпочинається у ВНЗ і продовжується протягом всієї наступної творчої праці: при проведенні занять, у процесі самостійної роботи з науково-методичною літературою, при вивченні передового досвіду тощо.

Певну допомогу в плануванні та проведенні занять з трудового навчання в 5-ому класі для вчителів, а також студентів інженерно-педагогічних факультетів ВНЗ ІІІ та ІV рівнів акредитації зможе надати пропонований методичний посібник.

Посібник складається з двох розділів. Оскільки вивчення електротехнічних робіт, обробки деревини та металів будується на основі загальнопедагогічних принципів та методів, у розділі 1 -- «Основні положення теорії трудової підготовки» коротко розглянуто питання реалізації дидактичних закономірностей у трудовому навчанні, організації навчального процесу в шкільних майстернях, формування знань, умінь та навичок у п’ятикласників.

У другому розділі посібника «Методика проведення занять у шкільних майстернях» для кожної з тем («Обробка деревини», «Обробка металів», «Електротехнічні роботи») подається тематичне планування програмного матеріалу і висвітлюються особливості викладання техніко-технологічних відомостей та формування первинних умінь і навичок школярів.

Тематичне планування занять здійснено на основі нині діючих програм з трудового навчання (5−7 класи), рекомендованих Міністерством освіти України для загальноосвітніх навчально-виховних закладів (К.: Перун, 1998). Вказані програми дозволяють диференційовано підходити до практичної підготовки міських та сільських школярів, передбачивши варіанти (І та ІІ) реалізації навчального процесу; перший варіант розрахований для класів, які поділяються на окремі групи хлопців і дівчат, другий -- для шкіл, де відсутні можливості поділу. Пропоноване планування занять передбачене для учнів міських шкіл (варіант І). Але, при певному коригуванні часу для вивчення окремих тем, воно може бути використане також сільськими вчителями.

Розробляючи систему занять, автори намагалися максимально враховувати вимоги навчальної програми щодо обладнання робочих місць, наукової організації праці школярів, формування у них практичних умінь і навичок виконання трудових дій, прищеплення їм основ культури праці, само- і взаємоконтролю. Кожне із запланованих занять складається із двох уроків, розрахованих на 90 хвилин, які мають спільну назву (тему). Заняття планувалися таким чином, щоб не було окремих теоретичних і практичних уроків; від теоретичного матеріалу має забезпечуватися безпосередній перехід до практичної діяльності.

При розробці методичних рекомендацій не ставилося за мету подати в книзі вичерпну інформацію з питань організації та здійснення трудового навчання. Автори бажають надати посильну допомогу вчителям, особливо початківцям, висвітливши можливі форми та методи формування знань, умінь і навичок у п’ятикласників, і не передбачають беззаперечного виконання порад саме в такому вигляді, в якому вони представлені. Будь-яка творча діяльність, а особливо педагогічна, не терпить шаблонів. Кожний учитель має творчо підходити до розв’язання завдань трудової підготовки школярів й проявляти педагогічну майстерність, враховуючи при цьому місцеві умови, промислове оточення школи, навчально-матеріальну базу майстерень тощо.

Розділ І. Основні положення теорії трудової підготовки

1.1 Зміст первинних знань, умінь та навичок у 5-му класі

У процесі трудового навчання в учнів формуються теоретичні знання, практичні вміння та навички, проявляються й розвиваються нахили і здібності до певного виду фізичної діяльності. Цьому сприяє ознайомлення школярів з технікою, технологією, організацією та економікою деревообробної, металообробної, легкої, електротехнічної промисловості та машинобудування, а також з масовими робітничими професіями цих виробництв.

Трудове навчання має політехнічне спрямування, оскільки дає учням знання про основи галузей сучасного виробництва та практичні вміння, які потрібні для їх участі в продуктивній праці. Ознайомлення школярів з технікою та технологією повинно здійснюватися на основі наукових знань, набутих при вивченні загальноосвітніх предметів. Особливе місце в цьому має приділятися міжпредметним зв’язкам.

Навчальною програмою також передбачено засвоєння основних положень економічної та екологічної освіти.

Трудову підготовку необхідно підпорядковувати реалізації комплексного підходу до забезпечення знань, умінь та навичок, які потрібні для формування гармонійно розвиненої особистості, виховання справжнього громадянина. Важливою складовою цієї роботи має бути практична діяльність п’ятикласників. Її мета — виховання свідомого ставлення до праці та людей праці, почуття товариськості, відповідальності за доручену справу.

Дидактичний матеріал з трудового навчання в 5-ому класі досить різноманітний. Умовно його можна розділити на дві частини: ручна й механізована обробка деревини, металів, тканин, харчових продуктів та елементи машинознавства, графічної грамоти і електротехніки. Кожна з них характеризується своїми особливостями, які полягають у використанні відповідних матеріалів, технологічного обладнання, виконанні прийомів роботи тощо. Разом з тим, існує ряд дидактичних завдань, які є спільними для всіх тем програми. Основні з них такі:

1. Формування технічних понять.

2. Вивчення програмного матеріалу на базі знань учнів з основ наук.

3. Створення умов і можливостей для застосування знань на практиці.

4. Забезпечення найоптимальніших форм організації роботи учнів.

5. Формування основ культури праці.

6. Забезпечення ефективності засвоєння та дотримання правил безпеки праці.

Спільні, загальні та конкретні дидактичні завдання визначають зміст знань, умінь та навичок, які повинні бути сформовані в школярів у процесі практичної діяльності. Зазначені поняття мають конкретні значення у теорії трудової підготовки, які слід розглянути детальніше.

Знаннями вважають уявлення та поняття про предмети, факти, явища, закони і закономірності навколишньої дійсності, які свідомо сприйняті, зведені в систему та закріплені в пам’яті. Вони можуть виступати і в формі чуттєвих образів, що відображають одиничні предмети, і в формі узагальнюючого відображення суттєвих властивостей предметів (явищ) та зв’язків між ними. Згідно з вимогами програми, в учнів 5-го класу необхідно сформувати такі знання:

Уявлення про правила внутрішнього розпорядку, безпечної праці, виробничої санітарії та особистої гігієни.

Поняття про виконання графічних зображень деталей та виробів. Відомості про деталі та механізми, що використовуються в техніці, про будову свердлильного верстата. Початкове уявлення про моделювання та конструювання виробів.

Поняття про особливості будови деревини та деревних матеріалів (ДВП, ДСП і фанери). Поняття про технологічний процес виготовлення виробів із фанери та ДВП; ознайомлення з технологічною документацією.

Поняття про виробництво листового металу та його властивості. Поняття про технологію обробки тонколистового металу й виготовлення виробів.

Поняття про електричне коло та його елементи. Уявлення про провідники та ізолятори, джерела і споживачі електричної енергії.

Уявлення про зміст окремих професій та спеціальностей сфери матеріального виробництва.

Слід зазначити, що знання, які формуються при вивченні різних шкільних предметів, існують у свідомості дітей не ізольовано одні від одних, вони взаємодіють певним чином. Тому, в процесі трудового навчання, повідомляючи учням нові техніко-технологічні відомості, необхідно використовувати дидактичні зв’язки.

Вміння -- готовність (здатність) свідомо та правильно виконувати трудові рухи, підбираючи та використовуючи доцільні в цих умовах способи дій і досягати при цьому позитивних результатів у праці. В учнів 5-го класу потрібно сформувати такі вміння:

а) графічні -- читання ескізів (креслень) і технічних рисунків плоских та об'ємних виробів; читання і складання кінематичних та електричних схем;

б) загальнотрудові -- раціональне планування робочого часу, правильна організація робочого місця; акуратність; правильне використання довідкової та технічної документації; виконання технологічних операцій з обробки фанери, ДВП і тонколистового металу; виконання електромонтажних робіт; економне витрачання матеріалів, бережливе ставлення до інструменту та обладнання при вмілому їх використанні; вміння аналізувати результати своєї роботи, попереджувати і виправляти недоліки в практичній діяльності;

в) досліджувальні -- визначення фізичних та механічних властивостей деревини і металів; уміння здійснювати розрахунки конструкцій деталей (виробів) при конструюванні та моделюванні; дослідження провідників та ізоляторів.

Формування зазначених практичних умінь учнями 5-го класу є посильним завданням, оскільки в початковій школі закладаються відповідні умови для опанування певними трудовими прийомами і операціями.

Разом з тим, слід зазначити, що оволодіння певними прийомами праці ще не створює вміння належно діяти в умовах шкільної майстерні. Здатність п’ятикласників працювати самостійно спирається на дещо розвинуте вміння орієнтуватися в трудовій ситуації, планувати й контролювати свої дії та роботу в цілому.

На першому етапі розв’язання трудового завдання учні повинні вміти його проаналізувати: встановити й запам’ятати, що їм необхідно зробити, який для цього потрібний та є в наяності матеріал, згадати, чи є вже певний досвід виконання подібного завдання тощо.

Так, при вивченні нової деталі (виробу) п’ятикласників необхідно націлювати на вже відомі їм частини, елементи, властивості. Школярів потрібно активізувати до діяльності через створення проблемних ситуацій таким чином, щоб знайомі елементи виробу входили до створюваного образу предмета без детального аналізу, а лише на основі сприйняття суттєвих ознак (найбільш характерних, за якими можна впізнати ту чи іншу властивість).

Ефективність трудового навчання значною мірою залежить від умінь учнів передбачати кожний наступний крок та проміжні результати своїх дій, тобто планувати свою діяльність. Уміння планувати роботу в п’ятикласників розвивається поступово. На початку занять у шкільних майстернях їм необхідно навчати працювати за готовими планами. У процесі подальшої роботи учнів доцільно залучати до розв’язання завдань планування, але ще певний час вони повинні засвоювати основну частину плану роботи за інструкціями. Це дозволить учителеві знати як і можливості складання плану кожним учнем (розробки технологічної послідовності виготовлення виробу), так і мати достатню інформацію про вміння школярів працювати за готовими планами.

При реалізації трудових завдань п’ятикласників також формуватимуться загальнотрудові вміння, виконання технологічних операцій з обробки матеріалів (фанери, ДВП, ДСП, тонколистового металу). Щоб відповідні вміння були сформовані належним чином, при підборі об'єктів праці, виборі способів обробки виготовлюваних виробів необхідно враховувати їх відповідність навчальній програмі, посильність виконання для учнів 5-го класу, їх поступово зростаючу складність, пізнавальне значення, політехнічне спрямування, практичну цінність тощо.

Слід зазначити, що програмою передбачено приблизний (орієнтовний) перелік об'єктів праці, які можна запропонувати учням для практичної роботи.

Важливою властивістю трудової діяльності учня є можливість використання в своїй праці сформованих навиків (навичок).

Навик (навичка) -- автоматизований компонент уміння, здатність виконувати дії з максимальною точністю, швидкістю доцільністю. Набута учнем навичка -- це можливість виконувати трудові прийоми чи їх компоненти (декілька послідовно виконуваних прийомів) правильно, економно, швидко й легко, без спеціально скерованої на них уваги, але під контролем свідомості. Навички формуються в процесі багаторазових повторень -- вправ.

Оволодівання прийомами роботи на рівні навичок є одним із найважливіших показників високої продуктивності праці й одержання відповідної якості продукції.

Сформованість трудових навичок виявляється перш за все в швидкості виконуваних дій, яка поєднується з правильністю, плавністю та відпрацьованістю рухів. Володіючи навичками виконання тих чи інших прийомів, учень не роздумує над їх здійсненням (наприклад, як ударяти молотком по зубилу при рубанні тонколистового металу, направляти полотно лобзика при випилюванні контурів деталі та ін.). Думки школяра зосереджуються на розв’язанні складніших завдань (на контролі одержуваного результату роботи, на пошуку способів виправлення помилок, на осмисленні наступних кроків тощо).

При формуванні первинних навичок у п’ятикласників необхідно пам’ятати, що на початковій стадії реалізації цього завдання напрямок руху та швидкість дій контролюються за допомогою зору. В результаті постійних вправ необхідність у зоровому контролі поступово зменшується і дитина починає контролювати рухи, керуючись своїми відчуттями, які в неї виникають при переміщенні чи триманні інструменту. При переході до рухового контролю з’являється можливість швидше враховувати найменші відхилення від уявлюваності дії, а також використовувати зір для контролю результатів роботи та оцінювання різних умов, у яких вона здійснюється.

У п’ятикласників можна сформувати навички випилювання контурів деталей (виробів) з фанери товщиною не більше 5-ти міліметрів, обпилювання зовнішніх криволінійних та прямих контурів деталей з фанери та ДВП, проведення монтажних операцій при роботі з «Конструктором» та «Електроконструктором». Також при належно поставленій роботі вчителя щодо організації навчального процесу реальними стають навички виконання правил внутрішнього розпорядку майстерні, техніки безпеки, виробничої санітарії та особистої гігієни.

1.2 Реалізація принципів дидактики в трудовому навчанні

Успішне здійснення завдань трудової підготовки можливе на основі правильного використання дидактичних принципів, тобто керівних положень навчального процесу. Відомо, що вони ґрунтуються на закономірностях навчання і є єдиними для всіх шкільних предметів, проте їх застосування у трудовому навчанні має свої особливості. Розглянемо найхарактерніші з них.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

Відомо, що період з 8 до 13 років є найсприятливішим для розвитку сенсорних і рухових здібностей, які становлять основу порівняно швидкого опанування трудовими вміннями і навичками. Але часто робота буває непосильною для учнів у зв’язку з фізичним перевантаженням. Так, наприклад, п’ятикласникам взагалі важко виконувати операцію стругання деревини, через це вчителеві недоцільно планувати вироби, які передбачають відповідну трудову дію. Учням 5-го класу також важко здійснювати точне прямолінійне обпилювання широких (більше десяти міліметрів) площин деталей. А тому, і з переліку практичних робіт повинні бути виключені всі завдання, які перевищують можливості дітей відповідної вікової категорії.

У загальноосвітній школі колективність навчання повинна оптимально поєднуватися з індивідуалізацією. Колективна форма роботи згуртовує учнів, оскільки вони всі мають загальну мету праці, дружно виконують завдання, допомагають один одному. Але кожний окремий учень має свої індивідуальні особливості, що відіграє значну роль у його навчальній діяльності. Індивідуальні особливості можуть проявлятися не лише в засвоєнні навчального матеріалу, в оволодінні трудовими вміннями й навичками, а й у ставленні до праці. Ці особливості в трудовому навчанні визначені досить характерно, порівняно з іншими навчальними предметами.

Причини можуть бути найрізноманітніші.

Практика показує, що важливим засобом урахування індивідуальних особливостей є використання на заняттях диференційованого навчання, яке передбачає підбір для учнів, зокрема 5-го класу, щонайменше три рівні складності трудових завдань.

Доступність і посильність праці для учнів. Зміст, об'єм та методи викладання матеріалу повинні відповідати вікові й рівневі підготовки школярів, їх фізичним силам і пізнавальним можливостям. Але, тим не менше, не можна йти шляхом спрощення навчальної інформації, оскільки цей підхід не сприяє розвиткові розумової активності учнів. Школа не повинна відставати від життя, від науково-технічного прогресу. Щоб навчальний матеріал був зрозумілим для учнів, необхідно використовувати різні методичні прийоми, які дозволяють полегшити його сприймання.

Вивчення кожної теми доцільно будувати за принципом «від простого до складного». Разом з тим, потрібно враховувати той факт, що такі поняття, як «просте» і «складне» в науці й навчальному процесі не завжди збігаються. Наприклад, у машинознавстві деталь вважається простим предметом, а машина порівняно з нею -- складним. У навчальному процесі сприймання цих понять не є тотожним, ідентичним. Якщо вивчення машини (свердлильного верстата) розпочинати з деталей, то учні з певними труднощами засвоюють технічну інформацію, майже не виявляючи до неї цікавості. Коли ж навчання розпочинати із ознайомлення дітей про призначення та загальну будову верстата, то в них швидше виникає бажання зазирнути до нього «всередину», розібрати на деталі (гвинтики, болтики тощо).

Зв’язок теорії з практикою, з життям. Розуміння дітьми положення, що теорія та практика -- дві невід'ємні частини діяльності людини є запорукою ефективної реалізації цього принципу. Теорія підкріплюється практикою, яка, в свою чергу, дає матеріал для теоретичних узагальнень.

Заняття з трудового навчання мають особливо сприятливі умови для тісного взаємозв'язку теорії та практики. Техніко-технологічні відомості про фанеру, ДВП, ДСП, а також тонкий листовий метал створюють належні умови для кращої обробки цих матеріалів; інформація про верстати та інструменти дозволяє успішно використовувати її в практичній діяльності. Учні неодноразово впевнюються, що теорія для практики має величезне значення.

З іншого боку, школярі повинні усвідомити, що практичні вміння і навички, які набуваються без опори на теоретичні знання, лише шляхом механічного наслідування, вузько ремісничі, вони позбавлені міцності та надійності. Тому відбір трудових завдань необхідно підпорядковувати цілям підвищення як теоретичного, так і практичного рівня підготовки учнів. Завдання повинні передбачати творчий пошук, сприяти розвиткові активності самостійності п’ятикласників, формуванню навичків роботи з довідковою літературою.

Міцність засвоєння знань, умінь та навичок. Цей принцип відображає особливість навчання, у відповідності до якої оволодівання знаннями, вміннями та навичками досягається лише тоді, коли вони, з одного боку, грунтовно осмислені, а з другого -- добре засвоєні й довго зберігаються в пам’яті.

Міцність засвоєння в першу чергу забезпечується реалізацією всіх інших принципів навчання, зокрема, доступності, зв’язку теорії з практикою, наочності, систематичності та послідовності, свідомості й активності та ін. Разом з тим, його виконання можливе з використанням відповідних дидактичних засобів, -- закріплення вивченого на кожному занятті програмного матеріалу та повторення раніше пройденого. Навчання для п’ятикласників (і не лише для них) необхідно здійснювати таким чином, щоб знання та вміння з попередніх занять ставали базовими для наступних, більш складних.

Слід зазначити, що повторення та закріплення навчального матеріалу повинно носити активний пошуковий характер; його доцільно проводити за допомогою проблемних бесід, виконання різноманітних творчих завдань, технічних задач з неповними даними; розрахункових задач на визначення необхідності кількості матеріалу тощо.

Міцність формування практичних умінь може бути досягнена при виконанні тренувальних вправ, трудових завдань, суспільно корисної продуктивної праці, роботі з «Конструктором» та ін.

Наочність у трудовому навчанні. Цей принцип зумовлений тим, що навчання виступає як засіб пізнання подій, явищ, предметів навколишнього світу, і успішно проходить тоді, коли грунтується на їх безпосередньому спостереженні.

Характерною особливістю цього принципу на заняттях у майстерні є те, що крім ілюстративного матеріалу (таблиць, плакатів, стендів тощо), кінофільмів, діафільмів, діапозитивів та інших наочних посібників, у процесі засвоєння техніко-технологічних відомостей передбачено застосування для показу верстатів, пристроїв, інструментів і матеріалів.

Перш ніж учні приступають до виготовлення виробів, вони ознайомлюються з їх зразками, обговорюють конструкції предметів, а також визначають можливості використання різноманітних матеріалів, способи їх обробки та оздоблення.

Особливість полягає також в тому, що без показу трудових дій неможливо навчити правильних прийомів роботи.

Наочність сприяє кращому засвоєнню знань, активізує мислительську діяльність, мобілізує увагу. Важливого значення у трудовій підготовці вона набуває завдяки графічним зображенням. Без певних знань з креслення неможливо навчити учнів елементів моделювання, конструювання, досягти розуміння технологічного процесу тощо.

Читання п’ятикласникам технічного рисунка повинно бути одним із етапів трудового навчання. Як показує практика роботи, учні 5-го класу можуть прочитати технічний рисунок, уявити собі в просторі нескладну деталь за її умовним зображенням на площині, якщо вчитель послідовно і систематично знайомитиме їх з елементами графічної грамоти.

Науковість викладу техніко-технологічних відомостей. Це один із основних принципів дидактики, й, зокрема теорії трудової підготовки. На заняттях у майстернях необхідно користуватися тільки правильною термінологією (назви інструментів, пристроїв, приладів, верстатів та іншого обладнання, назви трудових дій і технологічних операцій, види та властивості матеріалів, номенклатура виробів та ін.), використовувати прийняті умовні позначення (зображення ліній та знаків на кресленнях, позначення видів з'єднань згідно стандартів).

Потрібно глибоко й доказово розкрити кожне наукове положення виучуваного матеріалу, не допускати помилок, неточностей та механічного зазубрювання теоретичних висновків і узагальнень.

Принцип науковості слід розуміти не як вимогу здійснювати навчальний процес на найвищому науково-технічному рівні, а як умову його побудови з використанням досвіду учнів, спираючись на причинно-наслідкові зв’язки. Науковість може бути успішно реалізована при забезпеченні зв’язку теорії з практикою. Так, ознайомлення із фізичними, механічними властивостями фанери (ДВП) чи тонкого листового металу, визначення провідників та ізоляторів (непровідників) електричного струму в 5-ому класі здійснюється як теоретично (розповідь, пояснення, бесіда), так і в процесі виконання лабораторно-практичних робіт (демонстрація, досліди тощо).

Свідомість та активність школярів у навчанні. Ці чинники реалізації навчального процесу тісно пов’язані між собою, бо, як відомо, активність учнів ґрунтується на їх свідомості, а свідомість стає вищою завдяки активності.

Під свідомістю в навчанні розуміють відповідальне ставлення школярів до роботи, намагання своєчасно, точно й творчо виконувати поставлені завдання. Але, свідоме ставлення до пізнання, до засвоєння техніко-технологічних відомостей розвивається в учнів, зокрема 5-их класів не зразу. Ще до приходу п’ятикласників у навчальні майстерні більшість із них (за науковими дослідженнями -- в межах 95−97%) вважає, що на уроках трудового навчання важливим й необхідним є виконання практичних завдань, і саме теорія не сприймається надто серйозно.

Тому, реалізацію принципів свідомості й активності доцільно розпочинати з розкриття перед учнями 5-го класу цілей та завдань занять у навчальних майстернях, з ознайомлення із змістом предмета і його значенням для розвитку особистості.

Необхідно переконувати школярів, що без теоретичних положень виконання трудових дій перетвориться на ремісництво. А це не сприяє формуванню гармонійно розвиненої особистості, не створює належної підготовки до життя, майбутнього вибору професії тощо.

Для формування свідомого ставлення до навчання доцільно пропонувати п’ятикласникам основні теоретичні положення записувати в зошити, навіть при наявності підручників. Це слід здійснювати не лише в процесі засвоєння нового матеріалу, але й закріплення та виконання самостійних завдань. Домашнє ж завдання повинно носити творчий характер, що передбачає використання теоретичних відомостей в різних проблемних ситуаціях. Важливе значення для розвитку свідомості має також проведення вчителем систематичного контролю знань, особливо на перших заняттях.

Свідомість у навчанні потрібно стимулювати. На основі набутих знань учням можна пропонувати підібрати матеріал для виробу, самостійно вибрати необхідні інструменти для його виготовлення тощо. Про свідомість школярів можна вести розмову тоді, коли вони вміють використовувати свої знання на практиці.

Активність учнів може проявлятися в оволодінні теоретичним матеріалом, при виконанні трудових завдань; в намаганні до творчих пошуків у сфері раціональної організації своєї праці та методів її виконання; у здійсненні самоконтролю та правильного оцінювання результатів завершеної роботи.

Сприятливі передумови для розвитку активності створюються у процесі продуктивної праці. Учні намагаються з більшим бажанням виконати завдання якісно та своєчасно, якщо знають, що результати їхньої роботи мають суспільно корисне значення.

Систематичність і послідовність навчання. Свого часу великий педагог К. Д. Ушинський писав, що лише система, звичайно розумна, яка виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, яка наповнена розірваними знаннями, без зв’язку, подібна на комірчину, де немає порядку, де сам господар нічого не знайде; голова, де є лише система без знань, подібна на крамницю, в якій на всіх скриньках є написи, а всередині пусто.

Щоб у школярів формувалася цілісна система знань про основи техніки, технології та організації виробництва, вивчення програмного матеріалу, слід вести в строгій логічній послідовності.

У шкільних навчальних майстернях здійснення цього принципу є реальним тому, що техніко-технологічні відомості подаються не довільно, а виходячи з певних закономірностей. Аналіз навчальних програм показує, що теоретичний матеріал, пов’язаний з обробкою деревини чи металів, зокрема, в 5-ому класі, базується на технологічному процесі виробництва і майже повністю йому відповідає. Наприклад, операції з обробки тонкого листового металу передбачено вивчати в такій послідовності: правлення (вирівнювання), розмічання, різання ножицями, рубання зубилом, обпилювання, свердління отворів, згинання та пресування, з'єднання й оздоблення металевих виробів. Логічна послідовність забезпечується також і при обробці фанери, ДВП та ДСП.

Разом з тим, дотримання принципу систематичності та послідовності не завжди відповідає умові засвоєння інформації «від простого до складного». Зокрема, операція рубання листового металу передує згинанню (пресуванню). Проте за змістом трудових прийомів, складністю їх виконання ці операції можна вивчати в зворотному порядку. Тому, такі особливості навчального матеріалу слід враховувати.

Важливим засобом реалізації принципу систематичності та послідовності є встановлення міжпредметних зв’язків, а також взаємозв'язків між розділами й темами трудового навчання. Так, наприклад, при вивченні будови деревини, її властивостей необхідно використовувати певні знання п’ятикласників з природознавства; при визначенні передаточного числа окремих механізмів потрібно використовувати дії над натуральними числами, що засвоєні в курсі математики та ін.

Діти ще з молодших класів починають ознайомлюватися з прийомами обробки таких матеріалів, з якими вони найчастіше зустрічаються в житті. В 5-ому класі можна використати знання учнів з обробки фанери й тонкого листового металу, уміння роботи з «Конструктором» тощо.

Забезпечення систематичності та послідовності можливе завдяки тісному взаємозв'язку теорії з практикою. Так, виконанню практичних завдань з виготовлення певних виробів повинно передувати вивчення властивостей матеріалів, а також інструментів, що використовуються для їх обробки; засвоєння правил та прийомів роботи та ін. Лише в цьому випадку учні зможуть опанувати знаннями, вміннями й навичками цілеспрямовано, послідовно й систематично.

1.3 Організація навчального процесу

Ефективність діяльності вчителя трудового навчання значною мірою визначається якістю ведення роботи в шкільних майстернях, де перевіряються такі його риси, як технічна підготовка, педагогічна майстерність, організаційні здібності, любов до дітей та своєї справи тощо. Організація уроків трудового навчання передбачає різнопланову навчально-виховну роботу з учнями. На заняттях у навчальних майстернях досягається в основному те, заради чого здійснюється трудова підготовка в загальноосвітній школі: виховання любові до праці, поваги до людей праці; формування теоретичних знань, первинних умінь та навичок з ручної і механічної обробки деревини та металів, з електромонтажних робіт; виявлення і розвиток нахилів та здібностей до певного виду діяльності у виробничій чи невиробничій сферах.

Визначальною складовою частиною як індивідуальної, так і колективної роботи школярів є культура праці. Її формування -- важливий компонент політехнізму, забезпечення розуміння становлення виробничих стосунків.

Правильна організація занять має забезпечувати інтелектуальні й трудові дії учнів протягом всього часу. Зміст і характер продуктивної діяльності, рівень технічного й технологічного забезпечення шкільних майстерень зумовлюють вибір форм дитячої праці. Найпоширенішими з них є такі: індивідуальна, ланкова, бригадна, бригадно-індивідуальна, групова, фронтальна, операційно-поточна та ін. На заняттях трудового навчання у 5-ому класі доцільно із самого початку використовувати фронтальну та індивідуальну форми, інколи -- ланкову (при виконанні лабораторно-практичних робіт).

При реалізації п’ятикласниками трудових завдань необхідно вести спостереження (слідкувати) за діяльністю як всієї навчальної групи (класу), так і за кожним учнем окремо. Важливим аспектом керування навчальним процесом є вчасне виявлення помилок у роботі дітей, і їх уміле виправлення. Слід зазначити, що перш ніж виправляти похибки в практичних діях школярів, доцільно з’ясувати, чи правильно вони розуміють поставлене завдання. Лише після виявлення й уточнення теоретичних знань учнів з виконання технологічних операцій, учитель може коригувати їхні робочі рухи.

Важливою складовою частиною навчального процесу є темп заняття. Діти, як і дорослі, виконують всі види діяльності в межах певного часу. Через це (як показують дослідження психологів), учитель трудового навчання повинен спочатку виробити темп виконання завдань, а згодом -- розвивати швидкісні вміння, і нарешті підготувати учнів до того, щоб вони не лише мали поняття про продуктивність праці, але й уміли якісно виконувати роботу в межах установлених норм. Разом з тим, при виробленні темпу виконання трудових дій учитель повинен враховувати індивідуальні фізіологічні можливості кожної дитини, стан її нервової системи, характер та емоційність.

На всіх етапах практичної діяльності учнів велике значення має нормування праці. Учитель може здійснювати планування своєї роботи на основі визначених для школярів нормативів, кількості й технологічної складності виробів, часу на виконання завдань, а також залежно від наповнюваності класів.

Правильне проведення занять при науковому плануванні запобігає перевтомі дітей. Теорія і практика навчання підтверджують, що причини втомлюваності, нервовості й загального погіршення здоров’я школярів зовсім не лежать у кількості фізичного навантаження, а в загальних умовах виконання роботи, ступені її організованості (точніше неорганізованості) та в режимі використання часу. Причини його непродуктивного використання полягають у відсутності необхідної кількості матеріалів, інструментів, різноманітного обладнання, у невмінні спланувати свою діяльність тощо. Організовуючи й проводячи заняття у майстерні, вчитель повинен прагнути, щоб його робота була взірцем для наслідування.

Основною формою організації навчального процесу в трудовому навчанні є заняття, тобто два спарені уроки тривалістю 45 хвилин кожний. У залежності від дидактичних цілей, вони діляться на різні типи (види), як наприклад: набуття нових знань; формування практичних умінь і навичок; використання знань у практичних роботах; повторення вивченого матеріалу; перевірки знань, умінь і навичок та ін.; найпоширенішим із них є комбіноване заняття. Як правило, воно передбачає здійснення певних структурних елементів (етапів), що є обов’язковими. Зокрема, це:

1. Організаційна частина. Дозволяє визначити готовність школярів до роботи, що проявляється у виконанні правил внутрішнього розпорядку. Важливим аспектом організації заняття є роздавання інструменту й матеріалу. Добре, коли кожне робоче місце передбачає зберігання комплекту різального та вимірювального інструменту. Якщо цього немає, на роздавання й збирання засобів виробництва витрачається значна доля навчального часу.

2. Актуалізація опорних знань (опитування, перевірка виконання домашнього завдання учнями). На цьому етапі йде залучення школярів до розумової, мислительської діяльності. Така перевірка дає можливість вчителеві виявити знання учнів не лише з конкретного розділу чи теми, але й показує розуміння дітьми проблеми міжпредметних зв’язків як основи наукових знань, а також дозволяє коригувати вибір форм і методів подання нового матеріалу.

3. Виклад нового матеріалу. Методи подання інформації можуть бути найрізноманітнішими, в залежності від її змісту, віку учнів та їхньої готовності до сприймання. Обсяг техніко-технологічних відомостей має бути такий, щоб діти могли його засвоїти. Новий матеріал для п’ятикласників слід подавати не відразу, а поступово, за декілька прийомів. Це стосується також і вступного інструктажу до виконання практичного завдання.

4. Закріплення вивченого матеріалу. Проводиться з метою виявлення готовності учнів виконувати трудові прийоми та операції.

5. Самостійна (практична) робота учнів. Досить важливий етап уроку в шкільних навчальних майстернях. Про його ефективність можна судити на підставі виконання завдань школярами; їх вміння використовувати теоретичні знання на практиці; дотримання правил техніки безпеки й культури праці та ін. Все це вчитель визначає в процесі систематичного і послідовного спостереження та контролю за ходом здійснення практичної роботи. Роль педагога на цьому етапі особливо зростає. Необхідно розуміти, що основними завданнями є не лише фіксування того, що відбувається у навчальній майстерні, не лише констатація фактів про виконання роботи одними учнями краще за інших. Результати спостережень повинні стати для вчителя вихідним матеріалом, на основі якого педагог зможе виробити індивідуальний підхід до кожної дитини, вдало здійснювати керівництво самостійними трудовими діями школярів.

6. Підведення підсумків. Кожне заняття у шкільній майстерні, незалежно від значення, складності виконуваного завдання повинно завершуватися підведенням підсумків. Цей етап може бути важливим стимулом діяльності школярів при дидактично правильній його реалізації.

Не доцільно перед закінченням заняття збирати всіх учнів разом зі своїми роботами біля столу вчителя, щоб аналізувати виконані завдання та виставляти оцінки. Адже школярі не завершують роботи одночасно: одні можуть справитися із завданням ще задовго до дзвінка, іншим, як правило, не вистачає відведеного часу. Крім того, як показує практика роботи, стоячи біля столу, п’ятикласники стомлюються від спостережень за багаторазовими вимірами й перевіркою точності. Від такої процедури знижується увага, падає дисципліна, з’являється бажання, щоб швидше завершилося заняття. Тому доцільно здійснювати контроль і оцінювання робіт почергово, зокрема, підходячи до кожного учня на його робочому місці. Вільні учні в цей час можуть прибирати свої робочі місця.

Заняття завершується підведенням загальних підсумків. Учитель може відібрати декілька кращих виробів і продемонструвати перед всією групою, наголосивши, завдяки чому було досягнено високої якості роботи.

Якщо в процесі виконання практичного завдання школярі допускалися серйозних помилок, їх потрібно обов’язково проаналізувати. При необхідності можна ще раз продемонструвати трудові прийоми і залучити до їх повторення учнів, у яких найчастіше виникали проблеми в процесі практичної роботи.

7. Прибирання майстерні. Чергові прибирають приміщення, і якщо не має запитань до вчителя, заняття можна вважати завершеним.

У кожному конкретному випадку структурні елементи комбінованого заняття можуть змінюватися, як за формою, так і за часом реалізації завдань. Але їх основа повинна залишитися, бо це дозволить вчителеві привчати учнів до певної системи в роботі, забезпечить чіткість організації навчально-виховного процесу.

1.4 Методи здійснення трудової підготовки

Успіх реалізації завдань трудового навчання залежить не лише від змісту та складності навчального матеріалу, яким мають оволодіти школярі, але й від засобів, що сприяють цьому. Тому, важливе значення при підготовці вчителя до занять має правильний добір методів навчання, які можуть забезпечити максимальну активізацію пізнавальної діяльності школярів.

Що слід розуміти під поняттям «метод навчання»? У найзагальнішому трактуванні метод виступає як засіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. У дидактиці метод розглядається як обопільний вияв взаємодії суб'єктів процесу навчання: з позиції вчителя, -- це використання різноманітних способів, які допомагають засвоювати учням програмний матеріал, сприяють активізації їх діяльності; з боку учнів, -- це засоби для відтворення глибинного процесу пізнання, -- набуття знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, методами трудового навчання можна вважати основні способи діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких відбувається оволодівання знаннями, вміннями й навичками, формується науковий світогляд школярів, розвиваються їх творчі здібності, розумові та фізичні задатки.

Зрозуміло, що методи трудової підготовки учнів є загальнодидактичними, але мають свою специфіку. Адже практична діяльність школярів пов’язана не лише із засвоєнням знань та набуттям відповідних умінь і навичок, але й із створенням певних матеріальних цінностей. І засобами навчання тут виступають також знаряддя і предмети праці, трудові й технологічні процеси тощо.

Методи навчання є дуже різноманітні, а тому доцільно звести їх до основних видів (підвидів). Основою класифікації методів можуть виступати: джерела інформації; дидактичні завдання і цілі; ступінь самостійності та глибина мислення школярів тощо.

У теорії та практиці трудового навчання, зокрема в 5−7 класах, найпоширенішою є класифікація за джерелами інформації. Сюди входять такі групи методів:

-- словесні (розповідь, пояснення, бесіда);

-- практичні (різноманітні вправи, розв’язування техніко-технологічних задач, лабораторно-практичні роботи);

-- наочні (демонстрування натуральних об'єктів, інструментів і пристроїв, а також наочного приладдя, показ трудових прийомів та операцій учителем, спостереження учнів).

Слід зазначити, що часто до словесних методів відносять також інструктаж. Ми вважаємо, що за поданою класифікацією його доцільно прийняти як комбінований метод, бо він, крім елементів пояснення та бесіди, передбачає демонстрування об'єктів праці, інструментів, верстатного обладнання, різноманітних графічних зображень, показ трудових прийомів, а також включає елементи лабораторно-практичних робіт. Тобто в інструктажі є поєднання всіх трьох груп методів здійснення навчально-виховного процесу.

Досить практичною вважається також класифікація, в основу якої покладено діяльність, скеровану на розв’язання дидактичних завдань і цілей. Це, наприклад, методи:

-- набуття нових знань;

-- формування умінь і навичок, застосування знань на практиці;

-- перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок та ін.

Особливою є класифікація методів за характером навчально-пізнавальної діяльності школярів, тобто за ступенем їх активності, самостійності та глибини мислення. Ці методи можна охарактеризувати, як:

-- відтворюючі (репродуктивні, пояснюючо-ілюстративні);

-- пошукові (проблемний виклад, частково-пошукові, дослідницькі, творчі).

Проте жодна з існуючих під сучасну пору класифікацій не може бути універсальною. Це пояснюється тим, що кожний із методів навчання (наприклад, бесіда) може застосовуватися для реалізації кількох дидактичних завдань з відповідною активізацією пізнавальної діяльності школярів, і навпаки, для розв’язання конкретного завдання (наприклад, формування знань п’ятикласників) можна використати різні групи методів. Однак, при цьому слід також пам’ятати, що кожний метод має лише свої певні особливості, які дозволяють успішно застосовувати його на конкретному етапі навчально-виховного процесу. Саме ними, в першу чергу, повинен керуватися вчитель при відборі способів своєї роботи з учнями. Коротко охарактеризуємо методи з позиції цих особливостей, що зумовлює їх використання у навчальному процесі.

Традиційно широко в трудовому навчанні застосовуються словесні методи. Хоча зміст занять у шкільних майстернях пов’язаний із матеріальними, технічними об'єктами, це не означає, що живе слово вчителя відіграє меншу роль, ніж наочність чи практична робота. Правда, співвідношення словесних методів із наочними та практичними в трудовій підготовці, порівняно з іншими навчальними предметами, суттєво відрізняється.

Розповідь вчителя носить описово-повідомлюючий характер викладу нового навчального матеріалу. Вона містить лише вірогідні й науково-перевірені факти, будується за певним раціональним планом. Матеріал подається так, щоб були зрозумілими основні думки. Побудова розповіді базується на певних вимогах, як, наприклад: логічна послідовність та чіткість викладу, ясність, образність, доказовість, правильність мови, використання аналогій і порівнянь. На заняттях у майстернях розповідь використовують порівняно рідко. При роботі з п’ятикласниками за її допомогою можна повідомляти правила внутрішнього розпорядку й техніки безпеки, ознайомлювати з основними завданнями трудової підготовки в українській школі, з головними галузями виробництва. Розповідь здебільшого застосовується у вступному занятті, на початковому етапі вивчення конкретної програмної теми тощо. Підтримувати активність учнів на уроці можна шляхом періодичного звернення до школярів з метою повторення висловленого вчителем певного поняття або факту чи повідомлення дітьми відомих їм явищ, що стосуються виучуваного питання.

У процесі реалізації навчальних завдань розповідь часто переходить у пояснення; залежно від змісту програмного матеріалу, вони можуть чергуватися. Під поясненням слід розуміти словесне роз’яснення, тлумачення, аналіз та обгрунтування предметів, явищ, процесів, принципів дії інструментів, пристроїв, верстатів, а також доведення різних положень, закономірностей тощо. Питома вага пояснення у трудовому навчанні є набагато більшою, ніж розповіді, адже особливість техніко-технологічних відомостей саме в тому, що потрібно розкрити не наявність факту (результат), а умови його виникнення та розвитку (причинно-наслідкові зв’язки). Пояснення обов’язково супроводжується демонструванням; механізми їх реалізації залежать від конкретної педагогічної ситуації. За своєю формою пояснення повинно бути чітким, логічним та переконливим; у ньому використовується лише достовірна інформація, загально прийнята науково-технічна термінологія; графічні зображення виконуються строго за прийнятими стандартами та ін.

Розглядаючи суть пояснення як методу навчання, слід звернути увагу на його основні недоліки. Одним із них є низька активність учнів у навчальному процесі. Активною дійовою особою є вчитель, який подає знання у готовому вигляді. Школярам належить лише запам’ятати отриману інформацію і могти її відтворити. Але увага дітей, особливо п’ятикласників, часто розсіюється, вони відволікаються. Тому техніко-технологічні відомості можуть сприйматися неосмислено.

Щоб підвищити ступінь активності учнів при вивченні нового матеріалу, необхідно залучати їх до обговорення засвоюваних фактів, явищ процесів. Їх потрібно змусити не лише слухати, але й розмірковувати, думати, осмислювати в процесі сприйняття інформації. Одним із ефективних засобів активізації учнів може бути використання методу бесіди, тобто запитально-відповіддєвого способу спілкування з дітьми, коли шляхом постановки перед школярами запитань і спільних з ними логічних суджень учитель приводить їх до певних висновків, які складають суть виучуваного матеріалу. Не випадково бесіду із засвоєння нової інформації часто називають евристичною (в перекладі з грецького слово «еврика» означає «знайшов»). У процесі такої розмови вчителя з учнями педагогові потрібно бути не екзаменатором, а співрозмовником. Причому питання мають йти не лише від учителя, але й від школярів.

Плануючи бесіду з п’ятикласниками, педагог повинен враховувати її особливості. Зокрема, щоб мислити, обмірковувати, робити висновки, потрібно мати певний запас знань, тому діалог можна будувати на базі вже наявної інформації чи досвіду школярів із виучуваної проблеми.

Для ведення бесіди вчителеві необхідно скласти так званий питальник, тобто перелік запитань до учнів, які діляться на цільові та підтримуючі. Підтримуючі (або коригуючі) запитання допомагають вести бесіду, підтримувати розмову; цільові забезпечують досягнення мети в засвоєнні програмного матеріалу. Запитання повинні бути такими, щоб вони стимулювали мислення дітей, активізували їх до діяльності.

З точки зору дидактичної ролі, яку може відігравати бесіда як метод навчання, розрізняють три її основні види: а) вступна; б) така, що несе нову інформацію; в) закріплююча.

За допомогою вступної бесіди учнів готують до роботи: здійснюють організацію класу до заняття, перевіряють чи узагальнюють раніше набуті знання, створюють атмосферу готовності школярів до сприймання нового матеріалу.

Бесіда на засвоєння нової інформації є доречною тоді, коли попередній теоретичний та практичний досвід п’ятикласників тісно пов’язаний із знаннями й уміннями, які належить сформувати. Слід зазначити, що при її проведенні багато часу доводиться витрачати на виправлення неповних і неточних відповідей, їх коригування, підведення учнів до правильних висновків. Тому таку бесіду доцільно використовувати тоді, коли необхідно в чомусь глибоко розібратися, переконатися, щось уточнити, довести, проаналізувати та ін. Це може бути вивчення графічної документації, технологічного процесу, розв’язання завдань з вибору матеріалів для виробів, підбору інструментів тощо.

Закріплююча бесіда, як правило, застосовується після розповіді або пояснення вчителем загальних техніко-технологічних відомостей, які необхідно розширити та поглибити.

Значну роль в активізації навчального процесу відіграють методи, що грунтуються на різних типах наочності. В психолого-педагогічних дослідженнях поняття наочності охоплює всі види людського сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). При роботі з п’ятикласниками можна використовувати такі демонстрації, як:

1. Показ натуральних об'єктів та процесів (сюди входять роздатковий матеріал, макети, моделі, інструменти й пристрої, зразки виробів і матеріалів, покази трудових прийомів та операцій).

2. Використання різноманітних зображень (технічних рисунків, ескізів, креслень, кінематичних та електричних схем).

3. Застосування статичних (слайди, діафільми, кодопозитиви) і динамічних (кіно-, відеофільми й телебачення) інформаційних технічних засобів навчання.

Наявна матеріально-технічна база більшості шкільних навчальних майстерень в Україні не завжди дозволяє використовувати названі вище різновиди наочності. Але й те, що є в розпорядженні шкіл, необхідно вміло застосовувати. Цьому, на наш погляд, сприятиме дотримання певних вимог до демонстрацій.

По-перше, використання наочності повинно бути дидактично оправданим; учням необхідно знати, що саме і з якою метою вони мають спостерігати, на які елементи слід звернути особливу увагу тощо (аспект доцільності).

По-друге, об'єкт спостереження має бути чітко видимий з усіх учнівських місць. Тому таблиці, плакати, стенди, моделі, макети, що є в одному екземплярі, повинні бути належних розмірів та пропорцій, щоб їх застосування не вносило сум’яття й незрозумілість при викладі програмного матеріалу. Якщо графічна наочність несе багато інформації текстового характеру і є нерозбірливою на певній відстані, її доцільно виконати на аркуші паперу А4 або А3 і скопіювати, щоб забезпечити нею кожне робоче місце (аспект доказовості).

По-третє, наочні посібники, які копіюють натуральні об'єкти, повинні якнайточніше передавати їх внутрішній і зовнішній характер (аспект достовірності).

По-четверте, ефективність навчального процесу підвищується в тому випадку, коли використовувні засоби впливають одночасно на зір, слух, дотик, та ін.; показ натуральних об'єктів доцільно супроводжувати їх графічними зображеннями (аспект комплексної дії).

По-п'яте, при вивченні внутрішньої будови машин і механізмів, складних пристроїв та інструментів, їх необхідно подавати в розрізі; окремі ділянки зафарбовувати в різні кольори. Слід використовувати всі можливості для демонстрації явища або процесу в русі; більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію його частин дозволяють діючі моделі та макети, виготовлені вчителем і учнями старших класів (аспект зорового ефекту).

Окремим видом демонстрації вважають практичний показ учителем трудових дій. Її завданням є формування у школярів конкретних образних уявлень про способи виконання робочих рухів, їх структуру та послідовність. Показ трудових дій доцільно здійснювати в такій послідовності:

-- цілісний показ в робочому темпі;

-- розчленована демонстрація окремих елементів дії як в робому, так і в сповільненому темпах;

-- цілісний показ у сповільненому, а пізніше (в поєднанні з розповіддю, поясненням або бесідою) в нормальному темпі.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой