Організація, тактика та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Організація, тактика та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.

Спеціальність 7. 60 101 «Правознавство»

Дипломна робота на здобуття

освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальні положення криміналістичної тактики

1.1. Поняття криміналістичної тактики, її місце в системі наукового знання

1.2. Криміналістична тактика і практика боротьби зі злочинністю

1.3. Тактика процесуальної дії, Тактичні комбінації (операції)

Розділ 2. Поняття та правові основи накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку

2.1. Поняття накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку

2.2. Правові основи накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку

Розділ 3. Організаційні, тактичні та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку

3.1. Організаційні особливості накладання арешту на кореспонденцію і знаття інфомації з каналів зв’язку

3.2. Тактичні і психологічні особливості накладення арешту на кориспонденцію і знаття інфомації з каналів зв’язку

3.3. Участь спеціаліста в накладенні арешту на кориспонденцію і знаття інфомації з каналів зв’язку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В сучасний період розвитку суспільства особливу актуальність та значимість набуває розбудова української суверенної, демократичної, соціальної і правової держави, яка повинна забезпечити всебічну охорону прав і свобод людини та громадянина (ст. 1, 3, 17 Конституції України). Основний закон держави визначає доктринальні засади політики в цій галузі.

Протягом останнього часу однією з найбільш небезпеч-них загроз національним інтересам України залишається проблема криміналізації суспільства, зростання злочин-ності у різноманітних її проявах.

Реалізація в освіті, науці і практиці українського державотворення конституційних положень є актуальною, оскільки ситуація в країні характеризується складністю і суперечливістю процесу формування державної доктрини безпеки людини і суспільства.

Конституція України гарантує кожній людині таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон-денції. Порушення цієї таємниці тягне кримінальну відпо-відальність. Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвину-ваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчине-ний злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані не-можливо.

Винятки можуть допускатися за рішенням суду чи з санкції прокурора для запобігання злочи-нам чи з’ясування істини в ході розслідування і розгляду кримінальних справ.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок про важливість і доцільність даного дипломного дослідження. Його своєчасність і актуальність.

В даному дипломному дослідженні ми плануємо розглянути теоретичні, практичні та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.

Головною метою даної праці є спроба розробити теоретичні засади і сформулювати рекомендації, які дозволять підвищити ефективність накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.

Методологічною основою даного дослідження є діалектична теорія пізнання процесів взаємодії об'єктів і закономірностей їхнього відображення в оточуючому середовищі та методи юридичних наук, зокрема, кримінального процесу, криміналістики, судової медицини, тощо, а також узагальнення експертної і слідчої практики.

Під час підготовки даної дипломної роботи були застосовані порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний і статистичні методи дослідження.

Правовою основою даного дослідження є: Конституція України, Закони України та відомчі акти.

Теоретичною основою даного дослідження є монографії, підручники, навчальні посібники, збірники наукових праць, що відносяться як до науки криміналістики, психології, конституційного, кримінально — процесуального права.

Сформульовані в дипломній роботі пропозиції і висновки можуть бути використані в таких приоритетних напрямках і галузях знань:

в практичній діяльності - для оптимізації оперативно-розшукової, експертної і слідчої діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів;

в навчальному процесі і науково-дослідницькій діяльності - для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників з курсу «Криміналістика»;

в законотворчій діяльності - для вдосконалення чинного законодавства України.

Розділ 1. Загальні положення криміналістичної тактики.

1.1. Поняття криміналістичної тактики, її місце в системі

наукового знання.

Криміналістична тактика -- це система наукових положень і розроблювальних на їхній основі рекомендацій з организации і планування досудового і судового слідства, визначенню лінії поводження осіб, що здійснюють доказування, і прийомів конкретних слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення причин і умов, що сприяли здійсненню і прихованню злочинів.

Система наукових положень, про яку йде мова, складається з тих елементів загальної теорії криміналістики й утворюючих її приватних теорій, що відносяться до розділу криміналістичної тактики. У їхньому числі і такі, котрі мають загальне значення для всієї криміналістичної тактики, носять характер її вихідних, загальних положень. До них відносяться: основні поняття тактики; визначення місця криміналістичної тактики в системі криміналістики й у системі наукового знання взагалі; з’ясування зв’язків і залежностей між тактикою як розділом криміналістики і практикою боротьби зі злочинністю; визначення системи криміналістичної тактики і змісту тактики процесуальної (слідчої і судової) дії.

У своєму родовому понятті тактика -- це теорія і практика підготовки і ведення бою. Криміналістична інтерпретація цього поняття вносить в нього, природно, елемент умовності, тому що очевидно, що немає рівності між військовою і криміналістичною тактикою. Однак такі її елементи, як організація і планування дій, оцінний і поведінковий моменти, наявність прийомів дії, виправдують вживання даного терміна.

Поняття криміналістичної тактики в літературі визначалося по-різному. Так, А.Н. Васильєв вважав, що тактика -- це метод дії в розслідуванні для досягнення мети, розрахований на оптимальний ефект при відносно мінімальній витраті часу і сил. Як сукупність прийомів проведення слідчих дій уявляют собі криміналістичну тактику В. О. Коновалова, і деякі інші автори.

Погляди на сутність і зміст криміналістичної тактику не раз змінювалися. Якщо спочатку до неї поряд із прийомами провадження окремих дій при розслідуванні злочинів відносили характеристику злочинців, таємні способи їхнього спілкування, класифікацію способів здійснення злочинів (А. Вайнгарт, І. Н. Якимов), а потім переважно прийоми слідчих дій (И. Вакарелски, В. Гутекунет, Е. У. Зицер), то тепер більшість криміналістів схильні вважати її складною системою положень, прийомів і рекомендацій, відносящихся не тільки до провадження окремих процесуальних дій, але і до організації і планування досудового і судового слідчтва в цілому, вживанню заходів по превенції злочинів, здійсненню різних заходів організаційного і техничного характеру.

Крім загальних положень, в зміст криміналістичної тактики входять:

· розділи вчення про криміналістичну версію, планування розслідування;

· принципи реалізації в процесі розслідування заходів організаційного і технічного характеру;

· принципи взаємодії між слідчим і іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

· принципи використання даних, отриманих з оперативних джерел;

· рекомендації з використання на досудовому і судовому слідствах техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів;

· рекомендації про використання на досудовому і судовому слідствах спеціальних пізнань, допомоги фахівців;

· рекомендації про використання в процесі розслідування допомоги громадськості;

· тактичні прийоми і рекомендації з проведення конкретних процесуальних дій.

Варто підкреслити, що, хоча тактичні прийоми проведення процесуальних дій і не є єдиним елементом криміналістичної тактики, вони безперечно являють собою її найважливішу частину, а поняття тактичного прийому і рекомендації відносяться до числа основних.

Родовим стосовно тактичного прийому є поняття криміналістичного прийому. Криміналістичний прийом -- це найбільш раціональний і ефективний спосіб дій чи найбільш доцільна лінія поводження при збиранні, дослідженні, оцінці і використанні доказів і запобіганні злочинам.

Розрізняють техніко-криміналістичні і тактичні (тактико-криміналістичні) прийоми. Перші -- це прийоми використання техніко-криміналістичних засобів (наприклад, прийоми фотозйомки на місці події) і прийоми використання наукових положень криміналістичної техніки (наприклад, прийоми виявлення слідів на основі наукових положень про механізм слідоутворення). Другі -- це прийоми організації і планування досудового і судового слідства, підготовки і проведення окремих процесуальних дій. Тактичним може бути і «поведінковий» прийом, тобто вибір особами, які здійснюють розслідування, визначеної лінії поводження.

Застосування тактичних прийомів до боротьбі зі злочинністю зв’язано з низкою умов.

Найважливішою є їхня правомірність.

Вірне визначення правових основ використання тактичних прийомів і рекомендацій -- важлива гарантія дотримання законності при розкритті і розслідуванні злочинів. При цьому під правовими основами варто розуміти систему встановлених законом і підзаконними актами принципів і правил, що визначають умови допустимості, зміст, мету і порядок застосування цих прийомів і рекомендацій слідчим, оперативним співробітником органів внутрішніх справ і судом.

Основним нормативним актом, що регламентує використання тактико-криміналістичних прийомів, як і прийомів і засобів криміналістичної техніки, є Кримінально-процесуальний кодекс. У цьому аспекті норми УПК можуть бути розділені на наступні групи:

а) визначаючі зміст тактичних прийомів;

б) вказиваючі на мету застосування тактичних прийомів;

в) встановлюючі порядок застосування тактичних прийомів;

г) вказиваючі на критерії оцінки результатів застосування тактичних прийомів;

д) забороняючі взагалі у визначених ситуаціях чи обмежуючі застосування тих чи інших тактичних прийомів.

Ні закон, ні підзаконні акти не можуть дати вичерпного переліку тих тактичних прийомів, що використовуються чи можуть бути використані для розкриття і розслідування злочинів. Не можуть містити вони і всеосяжні вказівки на порядок реалізації цих прийомів. Це принципове положення випливає з наступного:

· будь-яка спроба дати в одній чи навіть у системі правових норм вичерпний перелік тактичних прийомів може зупинити процес розвитку й удосконалювання наукових основ тактики боротьби зі злочинністю (як і будь-якої області наукового знання), підвищення її ефективності. Подібний перелік застарів би з цієї причини вже в момент свого видання;

· наявність в законі вичерпного переліку тактичних прийомів неможливо і з погляду законодавчої техніки в силу хоча би його обсягу;

· неможливо визначити порядок застосування тактичних прийомів, тому що не піддаються перерахуванню всі ті конкретні ситуації, у яких використовуються прийоми і рекомендації тактики.

Виходячи з цього, важливого значення набувають загальні принципи допустимості застосування в криінальному судочинстві тактико-криміналистичних прийомів. Допустимість як принцип полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованості тактичні прийоми повинні цілком відповідати (не суперечити) духу і букві закону, а їхнє застосування -- вимогам законності.

Норми, що визначають загальні принципи допустимості застосування тактичних прийомів, -- це, по-перше, вимоги повноти, всесторонности, об'єктивності, швидкості й активності розслідування. По-друге, це норми, що визначають права громадян, дотримання яких при розслідуванні злочинів і в судовому розгляді гарантується законом. По-третє, це норми, що вказують на межі дослідження обставин справи як на фактичні межі використання тактичних прийомів -- по об'єкту (фактичні дані), у часі й у просторі. Але допустимість застосування тактичних прийомів залежить не тільки від їхньої відповідності закону, але і від їхньої наукової обґрунтованості, яка є гарантією вірогідності результатів, одержуваних з їх допомогою. Природно, що закон не дає визначення наукової обґрунтованості тактичних прийомів, тому що це питання факту, а не права.

Під науковою обґрунтованістю тактичних прийомів слід понімати:

а) науковість прийому -- по джерелу походження (результат наукової розробки) чи засобу перевірки (наукова перевірка рекомендаций практики);

б) відповідність тактичного прийому сучасним науковим уявленням, сучасному стану криміналістичної тактики чи стану тих наук, з яких тактикою запозичені положення, що обґрунтовують даний прийом;

в) можливість науково передбачати результати застосування тактичного прийому і визначати ступінь точності цих результатів;

г) можливість завчасно визначити найбільш оптимальні умови застосування тактичного прийому.

Крім перерахованих положень, які можна в цілому умовно назвати теоретичною обґрунтованістю того чи іншого тактичного прийому, необхідно мати на увазі і їхній практичну обґрунтованість, тобто доцільність застосування засобу чи прийому виходячи із значимості можливого результату співвідносно з витратою необхідних сил, засобів і часу.

Принцип доцільності не є вирішальним при визначенні правомірності тактичного прийому. Його вибір можливий тільки з числа тих, котрі з погляду закону припустимі в будь-якому випадку чи в конкретній ситуації.

Важливою умовою застосування тактичних прийомів є їхня доступність, можливість використання кожним слідчим, оперативним співробітником органів МВС, суддею. Тактичний прийом не повинний виходити за сферу професійних знань і навичок цих працівників, не повинний вимагати для своєї реалізації спеціальних пізнань. У противному випадку він перестає бути тактико-криміналістичним і виступає як прийом, що відноситься до тієї галузі знань, що представляє і використовує в кримінапльному судочинстві відповідний фахівець. Такі, наприклад, прийоми судово-медичного дослідження трупа, судово-бухгалтерської перевірки документів і т.п.

В міру розвитку й удосконалювання кримінально-процесуального законодавства окремі тактичні прийоми можуть одержувати законодавче визнання. У зв’язку з цим виникає питання, чи зберігають вони значення тактичних прийомів чи вже в силу їхньої обов’язковості втрачають таке значення. У науці кримінального процесу й у криміналістиці з цього приводу немає єдиної думки.

Прихильники однієї точки зору вважають, що тактичні прийоми ознакою обов’язковості не володіють і володіти не можуть, що ніяких тактичних правил у процесуальних нормах не міститься. На їхню думку, тактичний прийом, що став нормою закону, перестає бути прийомом, тому що тактика припускає волю вибору.

Прихильники іншої точки зору вважають, що тактичний прийом, що став нормою закону, не утрачає свого криміналістичного змісту. Такий висновок можна зробити виходячи із самої сутності цього поняття.

Раніше вказувалося, що тактичний прийом -- це найбільш раціональний, найбільш ефективний спосіб дії чи найбільш доцільна лінія поводження особи, що здійснює процесуальну дію. Законодавча регламентація означає саме визнання, що цей прийом і є найбільш доцільний, найбільш раціональний, найбільш ефективний спосіб дії при проведені визначеного процесуального акта, настільки доцільний і ефективний, що його варто застосовувати чи що його можна застосувати у всіх випадках. Від того, що він закріплений у законі, він не перестав бути способом дії, тобто тактичним прийомом.

Таким чином, сутність тактичного прийому -- не в його обов’язковості чи необов’язковості. Обов’язковість є вираження оцінки законодавцем тактичного прийому як найбільш ефективного засобу розслідування чи судового розгляду в конкретному випадку. Тактика -- не просто вільний, а правильний вибір. Якщо такий вибір робить законодавець, то це теж тактика, тому що критерієм правильності цього вибору є багаторічна науково обґрунтована практика застосування якогось прийому. Відомо, що вільний -- це усвідомлено необхідний вибір, а законодавча регламентація тактичного прийому є усвідомлений вибір конкретного прийому при визначеній ситуації. Тому відсутність вільності вибору не означає відсутності волі вибору, якщо виходити з правильного визначення поняття волі.

Нарешті, варто висловити ще про одну умову застосування тактичних прийомів. Її можна визначити як відповідність застосування даного прийому до конкретній ситуації моральним вимогам суспільства, як етичність прийому.

Етичність прийому як умова його застосування може бути загальною, рівною для усіх випадків, і специфічною, залежною від конкретної ситуації, що складається в ході розслідування чи судового розгляду. Застосування тактичного прийому не повинне ображати чи принижувати достоїнство і честь учасника процесуального акта, створювати небезпеку для його життя і здоров’я, супроводжуватися розголошення інтимних подробиць його життя і т.п. Неетичним буде, наприклад, роздягання трупа для огляду в присутності близьких потерпілого.

Крім прийомів, криміналістична тактика розробляє і рекомендації. Тактико-криміналістична рекомендація -- це науково обґрунтована і апробована практикою порада, що стосується вибору тактичних прийомів. Така рекомендація може відноситися і до застосування при виробництві конкретної процесуальної дії тих чи інших техніко-криміналістичних засобів чи прийомів збирання, дослідження і використання доказів.

Рекомендації можуть бути загальними, тобто такими, котрі застосовні:

а) будь-яким учасником доказування;

б) у будь-якій ситуації незалежно від обставин справи.

Рекомендації також можуть бути спеціальними -- розрахованими на визначеного адресата (слідчого, оперативного працівника і т.п.) чи на конкретну ситуацію, у тому числі і зв’язану з чисто етичними умовами проведення процесуальної дії.

Рекомендації можуть відноситися до різних сполучень тактичних прийомів, об'єднаних єдиним задумом, тобто до тактичних комбінацій (операцій).

Криміналістична тактика як розділ криміналістичної науки нерозривно зв’язана з іншими областями цієї галузі знання, а також з тими науками, з якими зв’язана криміналістика в цілому.

Відповідно до сучасних уявлень про предмет криміналістики система цієї науки складається з чотирьох частин чи розділів: загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної тактики і криміналістичної методики (методики розслідування і запобігання окремих видів злочинів).

Тому, щоб правильно визначити місце криміналістичної тактики в цій системі, варто розглянути її зв’язок із усіма розділами науки.

Відомо, що до складу загальної теорії криміналістики на правах її елементів входять приватні криміналістичні теорії, такі, як теорія криміналістичної ідентифікації, вчення про криміналістичну версію, вчення про механізми слідоутворення й ін. Вони є методологічною базою дослідження і розробки засобів, прийомів і методик розслідування і запобігання злочинів, утворюють розділи і галузі криміналістики, у тому числі і криміналістичній тактиці. Кожний з цих розділів представляє систему визначених наукових установок, іменованих у літературі «загальними положеннями» і заснованих на цих положеннях систем засобів, прийомів і методик роботи з доказами і т.п. Така структура і криміналістичної тактики. При цьому варто мати на увазі, що в чисто методичних цілях деякі елементи загальних положень можуть розглядатися окремо від них. Наприклад, у тактиці окремо розглядаються питання про версію, планування розслідування і деякі інші.

Природно, виникає питання: яке теоретичне значення загальних положень криміналістичної тактики (як і техніки і методики) і, отже, у якому зв’язку вони знаходяться з загальною і приватною теоріями криміналістики. Здається, що правильним буде таке рішення цього питання. Загальні положення криміналістичної тактики є системою тих установок, тих елементів загальної і приватних криміналістичних теорій, що відносяться до даної сукупності засобів, прийомів і методик. Це своєрідний «екстракт» зі змісту приватних криміналістичних теорій, склад якого визначається тим, що він застосовується в тактику. Усе, про що говориться в загальних положеннях криміналістичної тактики, міститься в приватних криміналістичних теоріях, узятих у сукупності; у той же час не весь зміст приватних криміналістичних теорій входить у загальні положення тактики. З цього випливає, що загальні положення криміналістичної тактики, будучи сполучною ланкою між тактикою і загальною теорією криміналістики, хоча і являють собою систему теоретичних знань, самостійного стосовно приватних криміналістичних теорій методологічного значення не мають. Як система елементів приватних теорій загальні положення тактики входять до складу загальної теорії криміналістики, але не на правах її самостійної структурної частини, а лише як умовне угруповання деяких її категорій і понять.

Інший характер носить зв’язок тактики з криміналістичною технікою і методикою розслідування і запобігання окремих видів злочинів. Тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації покликані забезпечувати найбільш повну й ефективну реалізацію прийомів і засобів криміналістичної техніки. Тому, у необхідних випадках їхній зміст повинний виходити з цієї мети. Так, порядок слідчого огляду об'єктів на місці події повинний забезпечувати застосування технічних засобів фіксації обстановки і слідів; такий тактичний прийом відтворення обстановки та обставин події, як розчленовування проведених дій на етапи, також покликаний забезпечити максимальне використання можливостей фото- і відеозйомки при проведенні цієї дії. Окремі тактичні прийоми і вся тактика проведення тієї чи іншої процесуальної дії змінюються в залежності від характеру використовуваних при цьому засобів чи прийомів криміналістичної техніки. Прикладом тому може служити тактика обшуку, на яку істотно впливає застосування пошукових приладів і сам характер цих приладів.

У свою чергу розвиток криміналістичної тактики, проблеми зміни її завдань і рекомендацій у зв’язку з використанням нових, зведень інших наук викликають до життя появу нових чи корективу існуючих техніко-криміналістичних засобів, прийомів і рекомендацій.

Зв’язок криміналістичної тактики з методикою розслідування і запобігання окремих видів злочинів характеризується в першу чергу тим, що положення тактики реалізуються на практиці тільки через методику розслідування, здобуваючи ті специфічні осоливості, що відбивають їхнє пристосування до умов і завдань боротьби з конкретним видом злочинів. Завдання впровадження в життя нових тактичних прийомів і рекомендацій обумовлюють і зміни методики, спрямовані на оптимальні умови застосування цих прийомів.

Корекція методики розслідування або в результаті зміни способів здійснення злочинів, або в результаті зміни кримінального законодавства чи процедури кримінального судочинства можуть ставити перед тактикою завдання розробки або корекції прийомів і рекомендацій. Така ситуація може скластися і при створенні нової методики розслідування в зв’язку з виникненням нового виду злочинів (зокрема, при визнанні законодавцем злочинним зазіхання, що раніше таким не вважалося). Цей вплив методики на тактику через останню може поширитися і на технику й у такий спосіб викликати зміну всієї системи засобів і прийомів роботи з доказами по конкретній категорії кримінальних справ. У цьому змісті можна говорити і про зв’язок криміналістичної тактики з наукою кримінального права.

З юридичних наук криміналістична тактика особливо тесно зв’язана з кримінальним процесом. Насамперед слід зазначити, розробка положень криміналістичної тактики, що ведеться, як відомо, для практики боротьби зі злочинністю, повинна враховувати процесуальні форми цієї боротьби, а результати такої розробки (прийоми і рекомендації) -- повинні відповідати принципу їхній допустимости в кримінальному судочинстві. Тому криміналістична тактика розвивається в строгій відповідності з положеннями кримінально-процесуальної науки, що відносяться до меж, предмету і процесу доказування, до теорії доказів у цілому.

Процесуальна наука розробляє процедуру процесуальних дій. Криміналістична тактика в рамках цієї процедури забезпечує ефективність процесуальної дії шляхом розробки оптимальних прийомів дій і лінії поводження особи, її здійснюючого. При цьому об'єктом вивчення криміналістичної тактики є кримінально-процесуальний закон, який, таким чином, здобуває значення об'єкта пізнання, загального як для кримінально-процесуальної науки, так і для криміналістики. Нарешті, варто сказати, що рекомендації криміналістичної тактики призначені для працівників органів дізнання, слідчих, експертів, суддів, тобто для осіб, що володіють визначеними процесуальними правами й обов’язками. Ці права й обов’язки необхідно враховувати, і за їхні межі не слід виходити при розробці рекомендацій криміналістичної тактики.

Відмежовуючи криміналістику, у тому числі і криміналістичну тактику, від науки кримінального процесу по предмету дослідження, потрібно мати на увазі, що численні зв’язки між цими науками доводять непотрібність, та й неможливість ізоляції їх друг від друга. Для них, як і для всіх суміжних наук, у наш час характерний процес взаємопроникнення. І таке взаємопроникнення відбувається в першу чергу в рамках теорії доказів, що використовує зараз багато положень криміналістичної тактики.

Оскільки криміналістична тактика забезпечує своїми рекомендаціями найбільш ефективний спосіб дій при збиранні, дослідженні і використанні доказів, тобто в кінцевому рахунку підвищує результативність розслідування і судового розгляду, вона вступає у визначені зв’язки з такою областю наукового знання, як наука управління, і її розділом -- науковою організацією праці слідчого.

Проблеми керування і наукової організації праці (НОП) привертають до себе, під впливом науково-технічного прогресу, усе більш пильну увагу. Розробляються рекомендації з керування соціальними системами різних рівнів; здійснюється пошук загальних закономірностей підвищення продуктивності й ефективності праці, удосконалювання різних видів діяльності, а серед них і такий специфічний, як розслідування злочинів. Утішне саме по собі, це захоплення несподіване привело до того, що некоторые дослідники стали включати до складу науки керування і НОП значну частину питань, що складають зміст криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів; до НОП слідчого віднесли в його роботі усе, що стосується того, «як легше» чи «як краще» провести розслідування.

Тактика, як і вся криміналістика в цілому, виникла в зв’язку з потребою науково організувати процес розслідування. Спочатку криміналістика і визначалася як система наукових методів розслідування, тобто науково обґрунтованих способів організації і здійснення цього виду діяльності. По суті, потреба в НОП слідчого лежала в основі виникнення криміналістичної науки. Задовільнення цієї потреби і привело до розробки найбільше эфективих, найбільш доцільних засобів, прийомів і методів пошуку істини слідчим. По своїх вихідних положеннях і по цілям це, звичайно, були засоби, прийоми і методи наукової організації і здійснення слідчої діяльності, але по своєму змісту, по формах рішення завдань це була вже нова наука, а не НОП слідчого в тому змісті, у якому прийнято вживати цей термін.

Підготовка до проведення слідчої дії, що включає його планування (розміщення сил і засобів, визначення порядку і послідовності проведення), вибір часу, а в ряді випадків і місця проведення, визначення кола учасників і т.п. -- моменти не органі- заційного, а тактичного характеру. Тому не випадково питання підготовки входять як складова частина в тактику слідчої дії.

Тактичною є і задача визначення оптимальної послідовності(розробка порядку) проведення слідчої дії, визначення такої послідовності також є елементом тактики окремої слідчої дії. Наприклад, у поняття тактики слідчого огляду завжди входять планомірність і методичність його проведення, визначення конкретної черговості огляду; у поняття тактики обшуку -- встановлення порядку його проведення, обстеження об'єктів і пошуку; у поняття тактики допиту -- загальний порядок дій слідчого, визначення постановки питань, пред’явлення доказів, застосування тактичних прийомів викриття в неправді і т.п.

Сказане відноситься і до питань планування розслідування, що у загальній формі розглядаються криміналістичною тактикою, а стосовно до специфіки окремих видів злочинів -- криміналістичною методикою. Дослідження ж шляхів найкращого застосування науково-технічних засобів -- задача як тактики, так і техніки, яка ці засоби розробляє і тому повинна давати рекомендації з їх найбільш ефективного використання.

Зі сказаного зовсім не випливає, що взагалі не існує НОП слідчого як самостійна область знань. Принципи наукової організації всякої праці, покладені в основу криміналістики і реалізовані в її змісті, трансформувалися (якщо говорити тільки про діяльність слідчого) у засоби, прийоми і методи підготовки і здійснення власне розслідування, тобто безпосередньої роботи з доказами -- їхнього збирання, дослідження, оцінки і використання для встановлення істини в справі. Питання ж розподілу робочого часу слідчого, раціоналізації і підвищення ефективності організаційно-технічних і інших операцій, що забезпечують власне розслідування, у тому числі і таких, котрі певною мірою відносяться до створення оптимальних умов для роботи слідчого, нарешті, цілий комплекс питань, що відносяться до його професійної підготовки і спеціалізації, не перетерпіли в криміналістиці ніякої трансформації. Дослідження і розробка цих проблем складають звдання і зміст НОП слідчого як самостійної області наукового знання.

Інакше розглядається питання при визначенні співвідношення криміналістичної тактики з наукою управління, знов-таки стосовно до різних видів діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів. Якщо відносити до змісту науки управління внутріорганізаційні проблеми діяльності слідчих і експертних апаратів: підготовку і прийняття управлінських рішень, керування підлеглими апаратами, організацію взаємодії із суміжними службами, планування роботи апаратів у цілому, а не процес розслідування конкретної справи, роботу з кадрами, то в цьому випадку немає ніякого змішання цієї науки з криміналістичною тактикою і криміналістикою в цілому. Розбіжності між предметами двох наук стає очевидним.

Не менш істотним для визначення місця криміналістичної тактики в системі наукового знання є з’ясування її взаємодії з тактикою оперативно-розшукових заходів.

Подібно тому, як криміналістика виникла і розвивалася на початковому етапі в рамках науки кримінальеного процесу, теорія оперативно-розшукової діяльності виникла і розвивалася як частина криміналістики, як елементи її складових частин, розділів. Це був закономірний процес, типовий для розвитку будь-якої науки.

Суть цього етапу полягала в розробці рекомендацій з використання положень, прийомів і засобів криміналістики в сфері оперативно-розшукової діяльності. І хоча вже тоді йшов процес інтенсивної розробки практичних методів оперативно-розшукової діяльності, теорія цієї діяльності не виходила за рамки теорій криміналістики в цілому.

Положення в корені змінилося в останні роки, що ознаменувалися інтенсивною розробкою всіх розділів теорії оперативно-розшукової діяльності. Предметом її є група специфічних об'єктивних закономірностей цієї форми боротьби зі злочинністю, що розкриваються як система розвідувальних (пошукових) заходів, здійснюваних переважно спеціальними засобами і методами з метою запобігання і розкриття злочинів і розшуку злочинців, що сховалися.

Таке загальновизнане уявлення про зміст оперативно-розшукової діяльності і предмет її теорії вже не «укладається» у рамки криміналістики, що приводить до необхідності констатувати факт виникнення нової теорії. Відносини підпорядкованості, у яких ще в недавнім минулому знаходилися тактика оперативно-розшукової діяльності і криміналістична тактика, змінилися відносинами взаємодії, співпідпорядкованості.

В даний час не можна визнати правильною думку про те, що тактика оперативно-розшукових заходів включається як складова частина в криміналістичну тактику, незалежно від того, чи йде мова про заходи, здійснювані до порушення кримінальної справи чи в ході досудового розслідування.

Зв’язок окремих форм практичної діяльності, у тому числі і таких, котрі спрямовані на досягнення загальної мети (наприклад, на боротьбу зі злочинністю), не дає підстави затверджувати, що ці форми повинні вивчатися однією наукою. Зв’язок і навіть іноді збіг об'єкта пізнання лише визначає зв’язок вивчаючих цей об'єкт чи ці об'єкти наук, але не їхнє злиття. І слідчі дії, і оперативні заходи тісно зв’язані, наприклад, з організаційно-технічними заходами, управлінськими рішеннями, але це не означає включення в криміналістику науки керування і НОП; вони зв’язані з заходами режимного характеру, однак це також не дає основ включати в криміналістику науку адміністративного чи кримінально-виконавчого права.

У криміналістичній тактиці використовують можливості оперативно-розшукової діяльності. Саме в обліку цих можливостей при рішенні питань тактики як у цілому, так і по окремих слідчих діях і полягає зв’язок криміналістичної тактики і тактики оперативно-розшукової діяльності. Інший аспект цього зв’язку відбивається в їхньому взаємному впливі -- прямому і зворотному. Положення криміналістичної тактики і її рекомендацій можуть використовуватися при розробці й удосконалюванні оперативно-розшукової тактики і, навпаки, прийоми і рекомендації останньої -- у криміналістичній тактиці, особливо при розробці технічних прийомів підготовки і проведення окремих слідчих дій, коли мається визначена оперативна інформація. Нарешті, ще один аспект розглянутого зв’язку виражається в тому, що рекомендації криміналістичної тактики повинні, крім іншого, мати на меті створення оптимальних умов для проведення зв’язаних зі слідчими діями оперативно-розшукових заходів, а рекомендації оперативно-розшукової тактики -- для проведення відповідних слідчих дій.

Тісно взаємодіє криміналістична тактика і із судовою психологією.

При становленні судової психології як науки до неї відійшли питання психології учасників слідчих дій і психологічні аспекти діяльності по збиранню, дослідженню, оцінці і використанню доказів, що раніше розглядалися в криміналістиці. Виникли лінії розмежування між цими науками, що А. Р. Ратинов характеризує так: «Образно і приблизно говорячи, якщо кримінальний процес і криміналістика в основному визначають, «що потрібно робити» і «як це потрібно робити», те судова психологія пояснює, «чому це потрібно робити» і «чому це потрібно робити так».

Положення судової психології складають один з елементів наукових основ криміналістичної тактики. Їхнє використання в тактиці не змінює природи і сутності цих положень, тому неправильно було б вважати, що вони в цьому випадку міняються якісно, утрачають свій зв’язок із психологією і стають частиною власне криміналістики.

Нарешті, криміналістична тактика зв’язана з такими суспільними науками, як етика і логіка.

Положення етики як науки про мораль, моральність виступають у якості одного з керівних початків при розробці проблем криміналістичної тактики, що визначають лінію поводження оперативного працівника, слідчого, судді при збиранні, дослідженні і використанні доказів, їх дії і відносин в процесі доказування. Що ж стосується логіки, то ця наука, як і судова психологія, бере участь у формуванні основ криміналістичної тактики. Положення логіки й особливо такого його розділу, як логіка доказування, є відправними при рішенні багатьох тактичних питань: визначенні послідовності тактичних прийомів і слідчих дій, застосуванні тих чи інших засобів фіксації доказової інформації і при оцінці доказів і виборі шляхів їхнього використання і т.п.

Такі зв’язки криміналістичної тактики з іншими розділами криміналістики і із суміжними науками, що визначають, отже, її місце в системі наукового знання.

1. 2. Криміналістична тактика і практика боротьби зі злочинністю

Криміналістична тактика, як уся криміналістика в цілому, виникла і розвивається як область наукового знання, що обслуговує практику боротьби зі злочинністю, покликана підвищувати ефективність цієї боротьби, вирішувати задачі запобігання, припинення, розкриття і розслідування злочинів. Але практика боротьби зі злочинністю -- це не тільки «об'єкт обслуговування» криміналістичної тактики, але і джерело її розвитку і критерій оцінки тих положень і рекомендацій, що розробляються криміналістичною тактикою.

Практика для криміналістики, для криміналістичної тактики -- це, зрозуміло, насамперед об'єкт дослідження. Дослідження практики -- її задача, рішення якої є умовою проведення тактико-криміналістичних наукових досліджень, оскільки тільки таким шляхом можливо:

а) виявити тенденції розвитку практики боротьби зі злочинністю, засобів і методів здійснення даного різновиду людської діяльності, визначити можливості впливу на практику криміналістичної теорії;

б) визначити потреби практики і, отже, визначити перспективи розвитку криміналістичної теорії, теоретичних положень криміналістичної тактики, що повинна задовольняти ці потреби;

в) виявити в тактичному аспекті форми і тенденції прояву об'єктивних закономірностей виникнення, виявлення, дослідження, оцінки і. використання доказів, накопити необхідний для розвитку тактики емпіричний матеріал;

г) скласти уявлення про ефективність тактико-криміналістичних рекомендацій;

д) скласти уявлення про помилки практики для встановлення їх причин, розробки шляхів їх подолання.

З визначенням ролі практики для криміналістичної тактики тісно зв’язане спеціальне питання про те, чи можна її звести тільки до практики доказування.

Насамперед практика доказування як критерій істинності положень криміналістичної тактики повинна містити в собі всі ті різновиди цієї діяльності, у яких знаходять застосування положення тактики, тобто поряд зі слідчою, судовою діяльністю і практику запобігання злочинів, оскільки превенция також є задачею криміналістичної тактики.

Зрозуміло, практична діяльність по запобіганню злочинів лише частково протікає в сфері процесу доказування, і тому вона вимагає спеціального згадування поряд зі слідчою і судовою практикою. Далі не можна не згадати й оперативно-розшукову практику як діяльність, нерозривно зв’язану з розслідуванням, що у відомому змісті спирається на положення криміналістичної тактики. Усі ці види практики можна об'єднати збірним поняттям -- практика боротьби зі злочинністю.

Дані практики, використовувані при розробці рекомендацій криміналістичної тактики, удосконалюванні її прийомів, -- це факти об'єктивної дійсності в «чистому виді», що не піддавалися обробці, інтерпретації і т.п. Такі факти утворять основу теоретичних побудов криміналістичної тактики: об'єкт, відбиваний нею, як розділом науки; експериментальний матеріал, тобто дані, отримані при досвідченій перевірці теоретичних положень тактики; статистичний матеріал, тобто узагальнений і відповідним чином інтерпретований фактичний матеріал; гіпотетичні побудови чи прогнози щодо результатів застосування на практиці тих чи інших положень, прийомів і рекомендацій криміналістичної тактики.

Взаємний зв’язок криміналістичної тактики і практики боротьби зі злочинністю, їх вплив один на одного не однакові на різних етапах розвитку науки і практики. Практика може випереджати теорію, коли нові тактико-криміналістичні прийоми виникають спочатку на практиці і вже потім залучають до себе увагу вчених-криміналістів. У практиці можуть виникнути не тільки нові тактико-криміналістичні прийоми, але і цілі слідчі дії як сукупність цих прийомів. Наприклад, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, як самостійні слідчі дії виникли спочатку на практиці і тільки потім стали об'єктом вивчення криміналістичної науки.

Виникнувши на практиці, новий тактико-криміналістичний прийом чи система цих прийомів, що утворять тактику нової слідчої дії, у результаті наукового аналізу й узагальнення стають більш зрозумілими, науково обґрунтованими, більш ефективними. Вони здобувають форму наукових рекомендацій і в такому виді впроваджуються і перевіряються на практиці. На цьому етапі наука випереджає практику, стимулює її підйом на нову, більш високу ступінь, поки практика, сприйнявши рекомендації науки й у свою чергу удосконаливши їх, знову не випередить теорію.

Але можлива й інша форма взаємодії. Тактичний прийом чи рекомендація можуть з’явитися результатом наукових вишукувань. Тут у наявності випереджальна роль теорії. Потім рекомендації науки перевіряються на практиці і при позитивному результаті впроваджуються в неї. Далі процес йде аналогічно описаному: практика удосконалює рекомендації науки, тим самим випереджаючи на якомусь етапі теорію; нововведення, що виникли на практиці, стають об'єктом наукового дослідження, наука розвиває їх далі. Постійно йде «зміна лідера», наука і практика поперемінно займають ведуче місце в цьому процесі безупинного удосконалювання. Однак на всіх етапах практика боротьби зі злочинністю залишається не тільки критерієм істинності, ефективності рекомендацій криміналістичної тактики, але і тим постійно діючим фактором, що у значній мірі визначає тенденції розвитку цього розділу криміналістичної науки. Перелічимо їх.

1. Теоретичне уточнення предмета криміналістичної тактики, її границь і взаємозв'язків з іншими областями наукового знання. Розвиток будь-якої науки й окремих її галузей закономірно визначається як результатами теоретичного узагальнення даних практики, так і усе більш глибоким розумінням предмета науки в результаті побудови теорій.

Виникнувши у відповідь на потребі практики у виді окремих прийомів і рекомендацій проведення слідчих дій, криміналістична тактика сьогодні оформилася в систему наукових положень, що складають елементи загальної теорії криміналістичної науки.

Будучи підсистемою криміналістичної науки, тактика, природно, перетерплює зміни, уточнюється, конкретизується. Зміни криміналістичної тактики визначаються практикою боротьби зі злочинністю, досягненнями науково-технічної революції, розвитком юридичних і інших наук. Так, розширення можливостей експертних досліджень (особливо методів експрес-аналізу речовинних доказів), з одного боку, удосконалювання теорії і практики оперативно-розшукової діяльності -- з іншої, дозволили ефективно використовувати результати попередніх досліджень з метою виявлення і розкриття злочинів. У свою чергу виникла проблема використання результатів попередніх досліджень як доказів в справі. Зрозуміло, що розробка науково обґрунтованих рекомендацій з цього питання є завданням криміналістичної тактики.

Процеси диференціації й інтеграції наук помітно впливають на компоненти і структуру криміналістичної тактики. В даний час усе більш насущною стає проблема встановлення границь між криміналістичною й оперативно-розшуковою тактикою. Те ж стосується уточнення взаємозв'язку між положеннями науки управління і положеннями криміналістичної тактики.

Разом з тим уточнення структури криміналістичної тактики відбувається в результаті поглибленого наукового дослідження особливостей різних слідчих ситуацій: з урахуванням впливу, що роблять на криміналістичну тактику такі науки, як теорія ігор, теорія інформації, теорія моделювання, логіка.

Уточнення суті криміналістичної тактики, її границь виражається як тенденція ще і тому, що вона, будучи криміналістичною підсистемою, функціонально зв’язана з криміналістичною технікою і методикою розслідування окремих видів злочинів. Випробуючи на собі вплив ціх підсистем, ввона зі своєї сторони впливає на їхній розвиток і удосконалювання.

2. Розширення сфери застосування в криміналістичній тактиці даних інших наук, у тому числі і нових галузей знання. Сучасний етап розвитку криміналістичної тактики виявляє тенденцію до використання точних експериментальних методів наукових досліджень, спрямованих на аналіз закономірностей формування показань свідків, вибору лінії поводження в конфліктних ситуаціях, способів рефлексивного керування, організації інформаційних процесів і т.д.

Якщо в період свого становлення криміналістична тактика вирішувала ці і подібні проблеми в основному шляхом узагальнення досвіду практики, то сьогодні плануються і ведуться спеціальні експерименти, що фіксуються за допомогою аудо-видеозасобів, а результати обчислюються за допомогою ЕОМ.

Такий підхід став можливим у силу широкого застосування природних, технічних, економічних і інших наук. Насамперед варто згадати судову психологію. Це відноситься і до удосконалювання психологічних основ слідчих дій, і до використання результатів психологічних досліджень для розробки різних варіантів лінії поводження оперативного працівника, слідчого, судді в процесі доказування. В останньому випадку можуть істотно допомогти положення такого розділу психології, як теорія рефлексивних ігор.

Дуже перспективне застосування в криміналістичній тактиці нових розділів логіки, таких, як логіка доказування, що розглядає природу і прийоми побудови вірогідностних умовиводів, тобто найбільш характерних для розумової діяльності слідчого. Підлягає вивченню питання про можливості такої науки, як математична логіка, що виникла на границі між логікою і математикою. Однієї з важливих проблем у цій області є дослідження можливості розробки алгоритму конкретної слідчої дії, своєрідного їхнього програмування з метою досягнення максимального ефекту.

В останні роки відзначається проникнення в криміналістичну тактику методів, розроблювальних областю наукового знання, як «теорія інформації». Вивчення закономірностей процесів інформування, виникнення інформації дозволяє перейти до розробки рекомендацій з вибору засобів і методів одержання, перевірки й оцінки показань, по ефективному здійсненню спеціальних тактичних прийомів допиту.

Раніше уже вказувалося на важливість науки управління і НОП для криміналістичної тактики, на розмежування між ними. Тут же варто підкреслити, що розвиток принципів наукової організації праці слідчого повинний максимально повно враховуватися в криміналістичній тактиці, що визначає одну з ліній її розвитку.

3. Удосконалювання тактичних прийомів і тактико-криміналістичних рекомендацій. У цій тенденції виявляється взаємозв'язок тактики і криміналістичної техніки, коли нові техніко-криміналістичні засоби істотно впливають на тактичні прийоми слідчих дій і є причиною їх модернізації.

4. Розробка нових тактичних прийомів і в цілому тактики нових слідчих дій. Як відзначалося, поява нових тактичних прийомів і слідчих дій може бути результатом розвитку практики. Нові тактичні прийоми виникають на базі розвитку інших розділів криміналістики чи інших наук. Нарешті, необхідність у розробці нових тактичних прийомів і в цілому тактики нових слідчих дій може виникнути в зв’язку зі зміною процесуального законодавства.

5. Підвищення ефективності тактичних прийомів і рекомендацій з використання можливостей оперативно-розшукових органів Міністерства внутрішніх справ. Удосконалювання оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ приводить до збільшення обсягу і розмаїтості оперативно-розшукової інформації, що може бути використана в доказуванні. Це у свою чергу не може не відбитися як на змісті, так і на порядку застосування тактичних прийомів. Тактичний прийом повинний не тільки будуватися і застосовуватися з врахуванням наявної оперативної інформації, але і забезпечувати збереження в таємниці джерела цієї інформації, врахування інтересів подальшої оперативно-розшукової діяльності, максимально повне використання можливостей оперативно-розшукових апаратів.

6. Розробка тактики судового слідства. Криміналістика виникла як наука про методи розслідування злочинів. Тому спочатку сферою застосування її рекомендацій була тільки область попереднього розслідування. Однак по мірі розвитку науки ставало усе більш ясним, що її рекомендації можуть бути з успіхом використані й у процесі судового слідства. Аналіз можливостей і меж застосування даних криміналістики судом у ряді випадків виявив необхідність розробки таких криміналістичних рекомендацій, що призначалися б саме для суду.

Л.Е. Ароцкер, що спеціально вивчав проблеми тактики судового слідства, відзначив, що найважливішими умовами, що визначають своєрідність застосування положень криміналістичної тактики судом, є:

а) розгляд справи судом у колегіальному складі;

б) участь у дослідженні доказів, у виробництві всіх судових дій поряд із судом представників обвинувачення і захисту, підсудного, потерпілого, цивільних позивача і відповідача і їхніх представників, а в необхідних випадках -- експертів і свідків;

в) активна участь підсудного у всьому судовому слідстві;

г) вимога безпосереднього сприйняття судом усіх доказів, ретельної їх перевірки й оцінки;

д) проведення судового слідства в умовах устности і гласності, у присутності значного числа громадян, на яких воно робить виховний вплив;

е) доказування в значно більш стислі строки, чим на попередньому слідстві;

ж) проведення судом як процесуальних дій, що вже раніше проводилися слідчим, так і нових. Тому для виробництва багатьох судових дій характерні елементи повторності, що не може не мати визначеного значення для тактики їх провадження й оцінки результатів.

1. 3. Тактика процесуальної дії, тактичні комбінації (операції)

Тактичні прийоми підготовки, здійснення, фіксації й оцінки результатів процесуальної дії у своїй системі складають його тактику.

Тактика процесуальної(слідчої і судової) дії покликана забезпечити її максимальну ефективність при найсуворішому дотриманні законності. Рішення цієї задачі визначає структуру тактики процесуальної дії, зміст її підсистем, кожна з який являє собою її визначену стадію. У загальному виді послідовність цих стадій може бути визначена як:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой