Організована злочинність та протидія їй як об’єкт міжнародної взаємодії

Тип работы:
Статья
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ПРОТИДІЯ ЇЙ ЯК ОБ'ЄКТ МІЖНАРОДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Д. Лазарєв

Практика соціального життя свідчить про те, що однією з найгостріших проблем сучасних держав наприкінці ХХ початку ХХІ століття стала зростаюча національна та міжнародна злочинність. Злочинність є надзвичайно небезпечним деструктивним явищем соціально-правового характеру, що наносить найбільший збиток суспільству. Особливу загрозу становить організована злочинність, небезпека якої різко відрізняється від небезпеки неорганізованих її проявів. Вона здійснює вплив на усі політичні та соціальні процеси у державі [1, c. 134] і здатна вражати різні види органів державної влади та напрямки їх діяльності, а завдана нею шкода стосується різних сфер життєдіяльності сучасної держави, зменшує рівень довіри до державного апарату та її міжнародний авторитет. У даному контексті слід погодитися із думкою В. В. Меркушина про те, що у сучасних умовах організована злочинність є одним з найважливіших чинників, що створюють сприятливе підґрунтя для посилення соціально-економічної напруженості, протистояння в суспільстві, проявів політичного екстремізму і поширення корупції. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру і реальних масштабів загрози, яку несуть у собі організовані злочинні структури, вироблення ефективних заходів боротьби є актуальним завданням юридичної, економічної і політичної наук, законодавчої, виконавчої та судової влади [2, c. 5].

Організована злочинність не має меж, а злочинці мало занепокоєні міркуваннями дотримання державного суверенітету. Вона формує силу, яка загрожує соціально-економічному розвитку кожної з держав, при цьому масштаби її постійно ростуть. Організована злочинність здатна не просто розширювати свою діяльність, а й націлювати її на підрив безпеки економіки держав, в першу чергу, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Разом із тим — це явище носить глобальний характер, від нього не застрахована жодна держава, жоден регіон. Необхідно адекватно оцінювати масштаби і ступінь загрози, яку несе в собі організована злочинність, яка швидко розростаючись загрожує стабільності цілих держав, перешкоджає їхньому економічному розвитку і підриває демократичні інститути [3, c. 43].

З огляду на вищевикладене цілком очевидно, що ефективна протидія виникненню, розвитку та діяльності організованій злочинності є одним із центральних напрямків державної діяльності. Однак дуже часто лише внутрішньодержавних заходів зазначеної протидії не достатньо, оскільки сфера їх застосування обмежується територією держави. Тож особливого значення тут набуває міжнародна взаємодія.

Різноманітність суб'єктів міжнародної взаємодії щодо протидії організованій злочинності, наявність значної кількості органів управління нею, наявність значної кількості та видів публічних відносин, особливості правових систем та багато інших обставин, обумовлюють необхідність її адміністративно-правового забезпечення, визначення місця, ролі та особливостей норм саме адміністративного законодавства в її регулюванні.

Слід відзначити, що не зважаючи на надзвичайну актуальність проблеми адміністративно-правового забезпечення міжнародної взаємодії з питань протидії організованій злочинності, її наукові опрацювання залишається епізодичним і неповним. Серед правників, які так чи інакше у своїх дослідженнях торкалися проблематики організованої злочинності та протидії їй, зокрема на рівні міжнародної взаємодії слід відзначити наступних: Л. Галєнську, Я. Кондратьєва, М. Бажанова, О. Джужу, Ю. Бауліна, В. Борисова, В. Кудрявцева, В. Лунєєва, М. Мінєнок, А. Долгова, В. Бурлакова, А. Гель, Ю. Александрова, В. Меркушина та ін.

В юридичній науковій літературі проблематика організованої злочинності як об'єкту міжнародної взаємодії розглядається фрагментарно, що не сприяло розробці відповідного законодавства. У той же час у сфері адміністративно-правового забезпечення міжнародної взаємодії щодо протидії організованій злочинності існують невирішені проблеми теоретичного, організаційного і правового характеру, розв’язання яких безпосередньо залежить від розвитку адміністративного законодавства. Тож, використання світових стандартів захисту прав і свобод людини і громадянина, прагнення України стати повноправним учасником світової спільноти, роблять наукові дослідження у сфері протидії організованій злочинності, зокрема теоретичне обґрунтування міжнародної співпраці у цьому напрямку, надзвичайно актуальними і суспільно значущими.

Перш за все слід визначитись із поняттям організованої злочинності. Історично вперше спробу сформулювати поняття явища організованої злочинності було зроблено у Сполучених Штатах Америки. Так у 1967 році після досить ґрунтовного вивчення феномена організованої злочинності в США президентська комісія сформулювала одне з перших визначень цього явища: «організована злочинність — це спільнота, яка прагне діяти поза контролем американського народу та його уряду. Вона включає тисячі злочинців, які у рамках таких же складних структур, як структури великих корпорацій, і підкоряються своїм законам, які застосовуються з більшою жорстокістю, ніж закони уряду. Її дії не імпульсивні, вони є результатом складних угод, спрямованих на досягнення контролю над цілими сферами діяльності для отримання величезних прибутків» [4, c. 365−366]. А у 1975 році у тих же США для практичного користування було введено таке нормативне визначення організованої злочинності - «це діяльність будь-якої групи осіб, чиї основні заняття пов’язані з порушенням кримінальних законів з метою отримання нелегальних прибутків, а також можливості займатися рекетом і в разі потреби складнішими фінансовими маніпуляціями» [5, c. 219].

Діюче українське законодавство визначає організовану злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань (стаття 1 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю») [6]. Очевидно, що офіційне визначення має досить формальний вигляд і не відбиває глибинної сутності такого негативного соціально-правового явища як організована злочинність. Одне з найбільш вдалих та повних визначень поняття «організованої злочинності» у вітчизняній науковій літературі, з нашої точки зору, сформульоване А. Долговою, на думку якої організована злочинність — це складна система організованих злочинних формувань з їх широкомасштабною злочинною діяльністю і створенням для такої діяльності найбільш сприятливих умов. У цю систему залучена чимала частина населення, і по суті організована злочинність являє собою альтернативне суспільство зі своєю економікою, соціальною та духовною сферами, своїми системами управління, безпеки, формування молодого покоління, судами, своєю внутрішньою і зовнішньою політикою [7, c. 20]. Також заслуговує на увагу наукова точка зору, відповідно до якої організована злочинність розглядається як суспільно небезпечне соціальне явище, що існує у вигляді злочинних спільнот, що мають складні організаційно-ієрархічні зв’язки, наявність в обороті величезних грошових коштів, системи захисних заходів і корупції [8, c. 8]. Деякі дослідники вважають, що організована злочинність — це масове стійке соціальне явище, що виражається у здійсненні сукупності організованих злочинів і діяльності зі створення організованих кримінальних груп, об'єднань та організацій, орієнтованих на систематичне отримання незаконних доходів і утворюючих систему захисту від соціального контролю за допомогою корупції [9, c. 99].

На конгресі ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, який відбувся у Гавані (Куба) 27 серпня — 7 вересня 1990 р.)., було відзначено, що одним формулюванням неможливо визначити численні види організованої злочинності, зумовлені різними факторами, у тому числі етнічними та економічними. Проте в цілому дане негативне явище було охарактеризовано як складні кримінальні види діяльності, здійснювані в широких масштабах організаціями й іншими групами, що мають внутрішню структуру, які одержують фінансовий прибуток і набувають владу шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і услуг [10, с. 23]. Також у 1991 році у підсумковому документі Міжнародного семінару ООН з питань боротьби з організованою злочинністю, який відбувся у Суздалі (Росія) 21 — 25 жовтня вказувалося, що «уніфікованого визначення організованої злочинності до теперішнього часу не вироблено, разом з тим під організованою злочинністю зазвичай розуміється відносно масова група стійких і керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинами як промислом і створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів, як насильство, залякування, корупція і великомасштабні розкрадання» [2, c. 10].

Як і будь-яке інше явище чи процес організована злочинність має свої ознаки (властивості). У юридичній літературі існують різні точки зору щодо їх класифікації, їх спробував узагальнити і синтезувати німецький кримінолог Г. Шнайдер. До числа таких ознак він відносить наступні:

— організована злочинність задовольняє потреби населення в нелегальних товарах і послугах;

— вона здійснює свою діяльність раціонально і планомірно. Злочинні дії визначаються виходячи з міркувань малого ризику і великої виручки;

— мафіозна група ґрунтується на суворому розподілі ролей;

— всі представники організованої злочинності - професіонали. Вони розвивають у своєму колі кримінальну систему цінностей;

— будь-який злочинний синдикат знаходиться в підпорядкуванні невеликої пануючої групи, яка веде пошук можливостей для кримінальних дій, зважує ризик, вартість і вигідність злочинних проектів, контролює їх виконання. Маючи у своєму розпорядженні величезні фінансові можливості, злочинна конфедерація має змогу не поспішати у виборі цілей та проведенні операцій. «Вона лише тоді натискає курок, коли злочинне діяння пов’язане із мінімальним ризиком»;

— злочинна організація має свої керівні принципи;

— організована злочинність ґрунтується на нейтралізації державного кримінального переслідування [11, c. 265−267].

На нашу думку, німецький дослідник досить вдало визначив найбільш суттєві ознаки організованої злочинності, які відображають глибинну сутність даного явища. Спираючись на вище викладене вважаємо що під організованою злочинністю слід розуміти особливо небезпечну форму злочинності, що реалізується у зв’язку із організацією злочинних угруповань та здійсненням ними злочинної діяльності, характеризується наявністю чітко визначеної ієрархічної структури та відповідної їй системи зв’язків і ролей, значної матеріально-фінансової бази, стійких видів злочинної діяльності, спрямованої на отримання доходів (матеріальних та фінансових благ) протизаконним шляхом, а також певною захищеністю від суспільно-державного впливу (контролю, примусу тощо) через наявність корупційних зв’язків із органами державної влади та їх посадовими особами.

На вищезазначеному конгресі ООН також відзначалося, що злочини дуже часто виходять за межі кордонів окремої держави. Така ситуація вимагає поєднання зусиль різних держав у боротьбі зі спільним ворогом — організованою злочинністю. Про необхідність міжнародної взаємодії щодо протидії організованій злочинності фахівці стали говорити з другої половини XIX століття, а конкретні її форми обговорювалися на численних міжнародних конференціях, присвячених питанням боротьби зі злочинністю.

У сучасному світі організована злочинність стала бізнесом, який стрімко розвивається і якому стає тісно в межах кордонів якоїсь окремої держави, і такі види злочинної діяльності, наркобізнес, торгівля зброєю, викрадання і продаж автотранспорту, торгівля «живим товаром» (людьми) — є прямим тому підтвердженням, адже вони не знають кордонів і здійснюються, як правило, на території декількох держав. Стрімкий розвиток та розростання організованої злочинності як міжнародного явища пов’язаний із різними факторами та чинниками. Так, наприклад Організація об'єднаних націй вбачає такі тенденції в розвитку організованої злочинності:

різке поширення, пов’язане з використанням електронних засобів;

проникнення в легальну економіку;

посилення корумпованості чиновницького апарату (панує філософія безмежного «матеріалізму»);

посилення розвитку наркобізнесу (невизначеність, яка виникла в результаті глобальної кризи в економічній, політичній і соціальній сферах, штовхає людей на пошук засобів для тимчасового забуття);

тенденція до інтернаціоналізації [5, c. 223].

Особлива небезпека організованої злочинності полягає у тому що вона, маючи яскраво виражений антисоціальний характер, тим не менш, завдяки високому рівню латентності, «доволі успішно» співіснує паралельно з життям законослухняного суспільства, так би мовити вбудовуючись у нього та створюючи свій власний таємний «світок», який має дворівневу структуру: нижчий рівень, який включає виконавців злочинів різного характеру, та вищий, до якого належать керівники угруповань і керівники цих керівників, які безпосередньо злочинів не вчиняють, але через ланки системи керують злочинною діяльністю, накопичуючи величезний капітал. Керівники організованої злочинності стають поважними членами суспільства. Для самоствердження і власної безпеки вони намагаються проникнути в усі рівні органів влади і управління самостійно або за допомогою завербованих за матеріальні блага, корумпованих службових осіб з метою здійснення власної політики, насамперед у вирішенні на всіх рівнях економічних проблем для здобуття максимальних прибутків. Вони намагаються спрямувати суспільне життя у потрібне їм русло, впливати на прийняття тих чи інших політичних рішень, законодавчих та інших нормативних актів з метою саботування або впровадження реформ у потрібному їм напрямі [5, c. 221].

З огляду на вище викладене, можемо констатувати, що сьогодні глобалізаційні процеси притаманні й організаційній злочинності, яка безперервно змінюється, пристосовуючись до нових умов життєдіяльності людей, заповнюючи неконтрольовані і слабо контрольовані сфери. Організована злочинність на рубежі XX та XXI ст. ст. набула якісно нові риси. Лідери кримінального світу активно і планомірно створюють більш згуртовані злочинні співтовариства з жорсткою централізованою побудовою і підпорядкованістю. До них входять злочинні групи із суворою дисципліною, наявністю розвідки і контррозвідки, озброєння, загонів бойовиків, сучасного технічного оснащення.

організований злочинність міжнародний юридичний

Література

1. Криминология. Учебное пособие для вузов / Под редакцией доктора юридических наук, профессора Я. Ф. Кузнецовой и кандидата юридических наук Ю. Я. Аргуновой. М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. — 208 с.

2. Меркушин В. В. Борьба с транснациональной организованной преступностью / В. В. Меркушин. -Мн.: Амалфея, 2003. — 208 с. (без приложений).

3. Транснациональная организованная преступность: дефиниции и реальность. Монография. — Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та. 2001. — 375 с.

4. Криминология: учебник / Е. В. Авсеенко. — М.; Архангельск: Изд-во Междунар. «Ин-та управления», 2001. — 413 с.

5. Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002. — 295 с. — Бібліогр.: с. 288−289.

6. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю» // Відомості Верховної Ради України, 1993, N 35, ст. 358.

7. Долгова А. И. Организованная преступность, ее развитие и борьба с ней // Организованная преступность — 3. — М.: Криминолог. Ассоц., 1996. — С. 6−56.

8. Организованная преступность. Под ред. А. И. Долговой, СВ. Дьякова. — М.: Юрид. лит., 1989. — 352 с.

9. Ананич В. А., Ахраменка Н. Ф., Кашевский В. А. Криминология: Альбом схем / Под ред. проф. В. А. Ананича. Мн., 1999. — 236 с.

10. VIII Конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. Гавана, Куба, 27 августа — 7 сентября 1990 г. Доклад, подготовленный Секретариатом ООН. — С. 20−32.

11. Криминология: учебник / Е. В. Авсеенко. — М.; Архангельск: Изд-во Междунар. «Ин-та управления», 2001. — 413 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой