Право спільної власності

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Контрольна робота

З дисципліни «Майнове право»

«Право спільної власності»

Виконала студентка 1 курсу

група ПЗзб-12−01

Спеціальність: «Правознавство»

П.І. Б.: Якименко Ірина Ігорівна

Харків-2013

План

  • Вступ
  • 1. Загальна характеристика та види права спільної власності
  • 1.1 Поняття та ознаки права спільної власності
  • 1.2 Види правовідносин, що виникають з приводу спільного майна
  • 2. Види прав спільної власності у цивільному праві України
  • 2.1 Правове регулювання та здійснення права спільної часткової власності
  • 2.2 Правове регулювання та здійснення права спільної сумісної власності
  • Висновки
  • Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. Інститут права власності займав і займає центральне місце в приватному праві, оскільки саме його основні положення впливають на зміст майже всіх інших цивільно-правових інститутів.

Розвиток інституту права приватної власності в умовах соціально-економічних реформ сприяє підвищеному інтересу науковців до проблем виникнення права спільної власності. Потреба в дослідженні правового регулювання норм чинного цивільного законодавства щодо виникнення права спільної часткової власності пов’язана також з тим, що Цивільний кодекс України 2003 року значно розширив, порівняно з ЦК УРСР 1963 р., коло способів виникнення у фізичних осіб права власності.

Важливість вивчення питань щодо виникнення права спільної часткової власності фізичних осіб зумовлена також процесами інтеграції України до європейського та світового співтовариства і необхідністю врахування позитивного зарубіжного досвіду правового регулювання відносин щодо спільної власності.

Цим питанням присвятили свої праці такі вчені-цивілісти дореволюційного, радянського і сучасного періодів, як М. М. Агарков, С.С. Алексєєв, М.І. Брагінський, О. В. Дзера, І. Є. Енгельман, О.С. Іоффе, В. В. Луць, Д.І. Мейєр, К.П. Побєдоносцев, О.А. Підопригора, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневичї, О. С. Яворська та інші.

На сьогоднішній момент право власності є одним із найголовніших інститутів цивільного права, що обумовлено його значимістю для розвитку суспільних відносин та формування економічної складової як держави, так і окремого громадянина. Конституційне ж закріплення права власності відносить його до категорії невід'ємних прав особи та показником розвитку демократичних засад в країні.

право спільна власність україна

1. Загальна характеристика та види права спільної власності

1.1 Поняття та ознаки права спільної власності

Ідея визначення конструкції права спільної власності належить римським юристам. Вони вперше звернули увагу на своєрідні відносини, коли на одну й ту ж річ і в один і той же час на законній підставі встановлювалося право власності не однієї, а декількох осіб. Такі відносини отримали назву спільна власність (condominium) История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1999. — С. 118. З того часу загальна концепція права спільної власності збереглася й набула усталених ознак. Вона закріплена і в сучасному праві. Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Таким чином право спільної власності характеризується єдністю об'єкта та множинністю суб'єктів права власності.

Першою ознакою права спільної власності є наявність єдиного об'єкта. У ч.1 ст. 355 ЦК вказано, що об'єктом права спільної власності є майно. У свою чергу ст. 190 ЦК визначає, що «майном» як особливим об'єктом вважаються: а) окрема річ, б) сукупність речей, в) майнові права, г) майнові обов’язки. З цього випливає, що майно може розглядатися як просте або складне, багатоелементне утворення. У першому випадку йдеться про окрему річ, у другому — про комплекс речей, прав та обов’язків.

Для виникнення права спільної власності стосовно сукупності речей або майнових прав та обов’язків потрібна їх певна єдність, утворення з них єдиного об'єкта. У іншому випадку буде існувати не спільна власність на один об'єкт, а власність декількох осіб щодо окремих об'єктів. Підстави для об'єднання окремих речей, прав та обов’язків у єдиний об'єкт можуть бути різними. Окремі права та обов’язки можуть, наприклад, набувати якості єдиного об'єкта, якщо вони у своїй сукупності входять до складу спадкового майна (ст. 1218 ЦК); окремі речі, які були передані учасниками простого товариства до складу спільного майна, становлять єдиний об'єкт права їх спільної власності (ст. 1134 ЦК) тощо.

Друга ознака стосується суб'єктного складу права спільної власності. Спільне майно належить на праві власності двом або більше особам — співвласникам майна. Співвласниками можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Таким чином, у даному випадку має місце багатосуб'єктний склад власників. Хоча співвласники повинні діяти спільно при здійсненні права власності, кожен із них виступає як самостійний суб'єкт цивільних відносин. Тому, наприклад, для продажу, дарування, здачі спільного майна за договором найму (оренди) потрібна згода кожного з співвласників. У цьому полягає відмінність права спільної власності від права власності юридичних осіб, наприклад, господарських товариств. В останньому випадку учасники об'єднують належне їм майно для створення самостійного суб'єкта права — юридичної особи, яка і стає єдиним його власником (ч.1 ст. 115 ЦК). Вона самостійно укладає правочини щодо належного їй майна, у тому числі й стосовно його відчуження.

1.2 Види правовідносин, що виникають з приводу спільного майна

Правовідносини, що виникають з приводу спільного майна, мають складну структуру. Вони включають два різновиди правовідносин: відносні правовідносини — між самими співвласниками щодо речі (внутрішні) та абсолютні правовідносини, які виникають між співвласниками та усіма третіми особами (зовнішні).

Правовідносини першого виду є відносними тому, що вони виникають між особами, склад яких є чітко визначеним. Кожен із співвласників зобов’язаний перед іншими співвласниками діяти розумно та виважено щодо спільного майна, поважати інтереси інших співвласників. У свою чергу він також має право вимагати такої ж поведінки від кожного з інших співвласників.

Абсолютні правовідносини виникають між співвласниками майна та усіма третіми особами, тобто невласниками майна. Ці відносини моделюються за загальним типом відносин власності, згідно з яким власнику (у цьому випадку — співвласникам) протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, на яких покладено загальну заборону порушувати право власності.

Право спільної власності може розглядатися в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні право власності - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають із приводу володіння, користування та розпорядження спільним майном. Ці норми закріплені в ЦК, інших законах та підзаконних нормативно-правових актах, які складають житлове, сімейне, земельне законодавство, тощо. В суб'єктивному розумінні право власності складає сукупність правомочностей співвласників майна щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном. У цьому випадку йдеться про конкретних осіб, які мають суб'єктивні права стосовно певної речі.

Право спільної власності не створює окремого його різновиду. Характер права на майно у спільній власності визначається юридичною особистістю конкретного учасника. Тому фізичним та юридичним особам майно належить на праві приватної власності; державі - на праві державної власності тощо. Немає сенсу виділяти і так звану змішану форму власності, коли майно на праві спільної власності належить різним за своїм правовим статусом учасникам, наприклад, фізичній та юридичній особам, юридичній особі та державі тощо. У даному разі ніякі форми власності не змішуються, бо кожна особа має право на майно залежно від особливостей свого правового статусу. Концепція змішаної форми власності не має значення ні в теоретичному, ні в практичному сенсі Суханов Е. А. Лекции о праве собственности — М.: Юридическая литература, 1991. — С. 164..

Право спільної власності може виникнути з підстав, не заборонених законом (ч. з ст. 355 ЦК), наприклад, внаслідок спадкування однієї речі двома спадкоємцями; набуття жилого будинку подружжям за договором купівлі-продажу (дарування, міни); об'єднання майна декількома особами для будівництва гаража (договір про спільну діяльність) тощо.

2. Види прав спільної власності у цивільному праві України

2.1 Правове регулювання та здійснення права спільної часткової власності

Частина 2 ст. 355 ЦК розрізняє два види спільної власності: спільну власність двох або більше співвласників із визначенням часток кожного з них у праві власності (спільна часткова власність) та власність двох або більше співвласників без визначення часток у праві власності (спільна сумісна власність).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 ЦК України). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР. 2003. № 4. Ст. 26

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Цивільне право: Загальна частина /За ред. професорів О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. — К.: Вентурі, 2004р.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Одним із таких прикладів, коли існує відповідний договір, можна назвати шлюбний договір.

Згідно, ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної власності подружжя. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак. Під ред. О. В. Дзери. — К.: Вентурі, 2001р. — С. 145

Так, відповідно до ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу (де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

2.2 Правове регулювання та здійснення права спільної сумісної власності

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (стаття 368 ЦК України). Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право спільної сумісної власності подружжя окремо урегульоване Главою 8 Сімейного Кодексу України.

Так, згідно ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов’язує правонаступника дружини та чоловіка.

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Таким чином, можна сказати, що на сьогоднішній момент правовий режим майна, яке належить на праві спільної сумісної власності, врегульоване більш ефективно, що обумовлено чітким закріпленням відповідних норм у Цивільному кодексі України та необхідним розмежуванням норм цивільного та сімейного законодавства.

Висновки

Сьогодні в Україні норми про спільну власність діють з урахуванням економічних реформ, свободи господарської діяльності.

Проведений аналіз показав, що правове регулювання спільної власності (часткової і сумісної) може мати певні особливості, зумовлені призначенням того чи іншого об'єкту, складом або характером зв’язків учасників спільної власності.

Необхідно зазначити, що в умовах становлення правової системи України спочатку більш-менш врегульованими виявилися відносини лише спільної часткової власності (за винятком спільної сумісної власності подружжя). Тому, більша увага надавалась висвітленню питань правового режиму саме часткової власності. Однак, певні положення про спільну часткову власність могли певною мірою застосовуватись і до не врегульованих відносин сумісної власності, якщо інше не було визначено угодою співвласників та не суперечило її сутності. На даний час відносини, які виникають із реалізації права спільної власності, повністю врегульовані нормами нових Цивільного і Сімейного кодексів України.

Треба підкреслити, що протягом більше ніж десятирічного розвитку та існування інституту права спільної власності фахівці підкреслюють, що він має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і культурних потреб, раціональнішого використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв’язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів. Право спільної власності відкриває широкі перспективи і для організацій, сприяючи підвищенню ефективності їхньої виробничо-господарської діяльності, економії коштів і ресурсів.

Все зазначене актуальним подальше дослідження правового інституту власності.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за № 435-IV // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № № 40−44. — ст. 356.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 52. — С. 180

4. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 21−22, ст. 135.

5. Галунько В. В. Охорона права власності: адміністративно-правові аспекти: Монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ; Херсонський юридичний ін-т. — Херсон: ХМД, 2008. — 348 с.

6. Домашенко М. В., Рубаник В. Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. — Х.: Факт, 2002. — 550 с.

7. История политических и правовых учений: учебник для вузов / Под ред.В. С. Нерсесянца. — М.: Наука, 1999. — 568 с.

8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України у 2 т. — 2-е вид., перероб. і доп. (за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т.1. — 312 с.

9. Розгон О. В. Межі та обмеження права власності. — Х.: Одиссей, 2006. — 187 с.

10. Спасибо І.А. Набуття права власності в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12. 00. 03/НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України. — К., 2009. — 18 с.

11. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности — М.: Юрид. лит., 1991. — 184 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой