Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва

Тип работы:
Научная работа
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство науки та освіти України

Національна Юридична академія України ім. Я. Мудрого

НАУКОВА РОБОТА

з аграрного права

На тему

«Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва»

Виконала

студентка 2 групи

5 курсу, 10 факультету

Колесник В. В

Науковий керівник

доцент, кандидат юридичних наук

Корнієнко Г. С

Харків — 2010р.

План

Вступ

1. Поняття соціального розвитку села

2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села

3. Правове регулювання житлового будівництва на селі

4. Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості

5. Правове забезпечення культурно-побутового і спортивно-оздоровчого обслуговування сільських мешканців

6. Медичне обслуговування мешканців села

Висновок

Література

Вступ

Необхідність сучасних аграрних перетворень в Україні, соціального відродження села обумовлена переходом до ринкових відносин. Аграрні перетворення неодноразово проводилися в країні і раніше, але, по суті, вони не давали позитивних результатів. В окремі періоди відбувався певний підйом сільськогосподарського виробництва, але в цілому економіка аграрного сектора занепадала.

За час, що минув від 1991 року, обсяги валової аграрної продукції в Україні скоротилися більше, ніж на половину, триває процес зменшення сільського населення, не вирішена проблема так званих «неперспективних» сіл, різко погіршилася екологічна ситуація в сільській місцевості у зв’язку з забрудненням земель і водойм ядохімікатами, радіонуклідами тощо, спостерігаються інші негативні явища.

Стратегією економічної та соціальної політики на 2005роки, Указом Президента України від 15 липня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» визначені і офіційно затверджені основні засади і пріоритети розвитку соціальної сфери села, серед яких важливе місце посідають організаційно-економічні і правові заходи, спрямовані на поліпшення життєзабезпечення сільського населення в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері. Зокрема, це допомога відсталим селам і регіонам; надання державних кредитів на житлове та інше будівництво працівникам агропромислового комплексу; матеріальне та інше стимулювання переселенців у сільську місцевість; поліпшення обслуговування сільського населення та розвиток матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення; поліпшення планування й забудови населених пунктів у сільській місцевості тощо.

Ці заходи є першочерговими, пріоритетними як життєво важливі для села. Для їх здійснення необхідно усунути недоліки:

а) політичного характеру (протистояння в парламенті, неузгодженість у діях між гілками влади і управління);

б) правові (обмеженість і суперечливість чинного законодавства);

в) економічні (криза в економіці країни в цілому та її аграрному секторі зокрема);

г) соціальні (передусім споживацьке ставлення частини суспільства до потреб та інтересів села).

Вище викладене, аналіз чинного законодавства дозволяють сформулювати загальне поняття основних засад розвитку соціальної сфери села.

Основні засади розвитку соціальної сфери села являють собою комплекс пріоритетних економічних, правових, політичних і соціальних заходів, спрямованих на відродження села, поліпшення організації життєзабезпечення сільського населення як структурної складової стратегії здійснення аграрної і земельної реформ.

Важливість здійснення соціально-економічного реформування на селі обумовило необхідність розробки і прийняття спеціального законодавства по врегулюванню цих відносин. Першим законом, в якому були викладені правові завдання соціальних перетворень на селі, став Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (в редакції від 15 травня 1992 року).

19 вересня 2007 року була прийнятта Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» N 1158, цей документ розроблений з метою реалізацію основних напрямів державної аграрної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку високоефективного конкурентноспроможного аграрного сектори економіки нашої держави. Лузан Ю. Я. Тези виступу на презентації державної програми розвитку українського села за період до 2015 року http: //who-is-who. com. ua/bookmaket/indagrim2007/6/145. html

1. Поняття соціального розвитку села

В сучасних селах України проживають її громадяни -- працівники колективно-кооперативних і акціонерних державних сільськогосподарських підприємств, кооперативних товариств; колишні їхні трудівники, а нині - люди похилого віку, представники сільської інтелігенції та інші громадяни. Все їхнє життя -- це благородна трудова діяльність.

Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспільні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення, комплексний розвиток сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвиток об'єктів соціальної Інфраструктури, сучасних систем зв’язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва.

Розвиток соціальної сфери села є одним з основних напрямів соціальної політики держави і залежить від наслідків здійснення аграрної і земельної реформи в Україні.

Реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, приватизація підприємств АПК, реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання земель, погіршення фінансового стану та зниження платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалість кредитно-фінансової системи, демографічна криза здійснення соціальних перетворень на селі в нових умовах, суттєво змінюють зміст і характер суспільних відносин у соціальній сфері села, які потребують правової регламентації.

У Постанові Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» проголошується:

— створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення;

— підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості як основної умови підвищення рівня життя населення;

— підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір;

— подолання стихійності та тінізації аграрного ринку;

— створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення.

Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє визначити основні засади, на яких здійснюється правове забезпечення розвитку соціальної сфери села, а саме:

-- гарантованість реалізації суб'єктами аграрного підприємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;

-- пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу;

-- державна підтримка пріоритетного розвитку соціальної сфери села через систему організаційних, фінансових, матеріальних, правових та інших заходів;

-- недопустимість зміни профілю діяльності і цільового призначення об'єктів соціальної сфери села у процесі приватизації;

-- законність.

Конституція України закріплює широке коло соціально-економічних прав, які можуть бути реалізовані суб'єктами аграрного права з метою створення належних умов соціального розвитку села. Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Чинне законодавство України вживає такі поняття, як «соціальний розвиток села», «соціальна сфера села», «об'єкти соціальної сфери села», однак не визначає цих понять як самостійних правових категорій. З правової точки зору ці поняття необхідно розуміти як коло суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації юридичними та фізичними особами соціально-економічних прав, державної підтримки пріоритету соціальних перетворень у сільській місцевості і врегульовані нормами права.

Правове регулювання соціального розвитку села необхідно розмежовувати з поняттям «правове забезпечення соціального захисту», оскільки право на соціальний захист включає в себе право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на соціальний захист є складовою частиною гарантованого Конституцією України права на соціальний розвиток села.

Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє зробити висновок про те, що соціальна сфера села є самостійним об'єктом правового регулювання і її слід розглядати через призму правового режиму об'єктів, за наявності яких і створюються належні соціальні умови на селі.

2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села

1. Розгляд правового режиму об'єктів соціальної сфери села передбачає з’ясування питання щодо визначення поняття таких об'єктів, проведення їх класифікації, аналізу права власності і права користування об'єктами соціальної сфери, правові підстави зміни їх функціонального використання тощо. Визначення поняття переліку об'єктів соціальної сфери є важливим для державного регулювання основних напрямів економіки шляхом прийняття бюджету та фінансування соціальної сфери, встановлення фінансових і матеріальних пільг і переваг для тих суб'єктів, які спрямовують свої кошти на реалізацію програм пріоритетного розвитку соціальної сфери села.

Чинне законодавство України не визначає єдиного поняття «об'єкти соціальної сфери». У законах про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу, про охорону здоров’я, про освіту, про культуру та інших законах і підзаконних актах вживаються різні терміни щодо визначення об'єктів соціальної сфери, зокрема, «об'єкти соціально-культурного призначення», «об'єкти соціальної інфраструктури», «об'єкти охорони здоров’я, фізкультури і спорту», «об'єкти інженерної інфраструктури», «об'єкти житлового фонду» тощо.

Об'єкти соціальної сфери поділені на такі групи:

-- житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення (житлові будинки, гуртожитки для робітників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, водогони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);

-- охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально-фізкультурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери, поліклініки, пункти охорони здоров’я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спеціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо).

-- народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми, професійні училища, курси, учбові комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні школи, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);

-- культура і мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеатри тощо). Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, вказаний Перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається «будівництвом об'єктів соціальної сфери села» за умови їх бюджетного фінансування.

За своїм правовим режимом об'єкти соціальної сфери по кожній з названих груп можна класифікувати на:

-- матеріальні об'єкти, які відносяться до основних фондів юридичних осіб -- суб'єктів підприємництва, рахуються на їх балансі і є власністю цих підприємств;

-- об'єкти соціальної сфери, які перебувають на балансі місцевих рад і є комунальною власністю, утримання яких фінансується з відповідного бюджету;

-- об'єкти соціальної сфери як самостійні юридичні особи, засновані на державній, комунальній або недержавній власності (організації, підприємства, установи).

3. Правове регулювання житлового будівництва на селі

Одним з головних напрямів відродження сіл України, поліпшення демографічної ситуації у державі чинне законодавство визначає будівництво житла для працівників сільського господарства, підприємств агропромислового комплексу, освіти, культури, побутового обслуговування тощо. Національною програмою розвитку сільськогосподарського виробництва ставиться завдання досягти введення в дію щорічно до 2000 року 4,2 млн кв. метрів житла зі збільшенням до 5,6 млн кв. метрів у наступні роки; при цьому будуть створені умови, при яких переважна більшість житла споруджуватиметься індивідуальними сільськими забудовниками, яким будуть надаватись довгострокові пільгові державні кредити залежно від демографічної ситуації населених пунктів та регіонів.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі будівництва житла у сільській місцевості здійснюється нині Законом України Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу", нормами земельного, цивільного законодавства і спеціальних нормативних актів. При цьому слід мати на увазі, що правове регулювання жит­лового будівництва на селі залежить від виду відносин, суб'єктного складу останніх та ряду інших обставин. Нині будівництво житла у сільській місцевості може проводитись підрядним способом підприємствами системи Украгробуду як за кошти державного бюджету, так і окремих товаровиробників; господарським способом за рахунок коштів сільськогоспо­дарських товаровиробників; а також шляхом індивідуального житлового будівництва. Джерела фінансування розвитку соціальної інфраструктури села http: //yurist-online. com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/agrar-pravo/29. php Тому при регулюванні відносин, які виникають при реалізації перших двох способів будівництва житла слід застосовувати норми цивільного законодавства про договори на капітальне будівництво та містобудівельні законодавчі акти, пов’язані з проектуванням і забудовою сільських населених пунктів

Чинним законодавством України передбачається, що селу має надаватись перевага над містом (з розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного і побутового забезпечення. Ці переваги полягають у матеріально-технічному і ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК», Уряд України та місцеві ради народних депутатів покликані сприяти розвиткові індивідуального житлового будівництва на селі, створювати забудовникам, в тому числі працівникам соціальної сфери і сфери обслуговування сільського населення, які про­живають у селі, пільгові умови по забезпеченню будівельними матеріалами й обладнанням, надавати їм послуги і пільгові довгострокові кредити. При цьому названий Закон передбачає компенсацію за рахунок республіканського чи місцевого бюджетів половини одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробництві або у переробній промисловості та соціальній сфері села.

Сім'ям, які мають дітей і працюють у зазначених галузях у сільській місцевості, половина пільгових банківських кредитів компенсується після введення будівель в експлуатацію. Молодим сім'ям, які мають двох дітей віком понад один рік, погашається половина залишку кредиту, а при наявності у сім'ї трьох і більше дітей віком понад один рік -- весь залишок кредиту. Ці пільги надаються за рахунок державного і місцевого бюджетів. Порядок надання пільгових довгострокових банківських кредитів для індивідуальних сільських забудовників визначаються Урядом України.

При спорудженні житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудовника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських будівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівельних, організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 відсотків їх кошторисної вартості. Зазначені пільги зберігаються також за вказаними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах.

Надання селу переваг у житловому та іншому будівництві передбачає створення необхідної мережі цехів і дільниць на селі по виготовленню дерев’яних і металевих виробів за за­мовленням населення, забезпечення цих виробництв механізмами й інструментами, а також спеціалізованих торговельних баз, магазинів-складів, майданчиків по торгівлі будівельними матеріалами й обладнанням. Для доставки матеріалів сільському населенню планується додатково залучати на договірних умовах, в тому числі у вихідні дні, вантажно-розвантажувальні механізми й автотранспорт сторонніх підприємств і організацій, перелік яких визначається місцевими радами народних депутатів.

Чинне законодавство України нині не регламентує розміри індивідуальних житлових будинків і господарських споруд, що зводяться у сільській місцевості. Тому громадяни та юридичні особи вправі замовляти для себе нові проекти індивідуальних житлових будинків і надвірних будівель для всіх природно-кліматичних зон республіки, які забезпечують ве­дення різних форм господарювання, підвищення якості архітектурного вирішення і добротності споруд, створення необхідного інженерного обладнання, широке застосування місцевих будівельних матеріалів, ефективних конструкцій, виробів та інженерного обладнання, відображення національно-побутових особливостей і реалізації побажань забудовників. Решитько Т В. Проблема розвитку сільських територій та зайнятості населення — 12. 05. 09 http: //www. nbuv. gov. ua/portal/natural/npkntu_e/200915/stat09/19. pdf

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК» передбачається, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуванням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначаються Урядом України, а перелік цих населених пунктів --місцевими радами народних депутатів.

Крім того, названим переселенцям може надаватись одноразова грошова допомога на обзаведення господарством у встановлених розмірах з розрахунку на голову сім'ї та окремо на кожного члена сім'ї. Вказані суми допомоги погашаються у половинному розмірі за рахунок підприємств і організацій, куди працевлаштовуються особи, які переселяються, а друга половина -- за рахунок республіканського бюджету (при міжобласному переселенні) та місцевого (при внутріобласному переселенні) бюджетів.

Для заохочення молоді до 30-річного віку, яка залишається працювати у сільському господарстві або переїхала у сільську місцевість на постійне місце проживання і побудувала житло, рекомендується сільськогосподарським та іншим товаровиробникам АПК виплачувати грошову допомогу на обзаведення господарством. Банкам рекомендовано видавати господарствам, які не мають власних коштів, довгострокові кредити з погашенням їх протягом 5 років, починаючи з наступного року після одержання позики.

Чинним законодавством України передбачається захист прав сільськогосподарських підприємств щодо збудованого ними житла та інших об'єктів соціально-культурного та побу­тового призначення. Сільськогосподарські підприємства вправі за рішенням своїх органів управління проводити реалізацію чи безкоштовну передачу збудованих житлових будинків та інших споруд своїм працівникам. Зокрема, дозволено радгоспам та іншим державним товаровиробникам і рекомендовано колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам продавати своїм працівникам житлові будинки присадибного типу з надвірними будівлями, зведеними за ра­хунок коштів господарства і кредитів банку, з оплатою цим працівникам залежно від їх ставлення до праці, стажу роботи на підприємстві та на підставі рішення трудового колективу не менше 40 відсотків вартості житлового будинку з надвірними будівлями щомісячно рівними частинами протягом 50 років від дня продажу. При цьому вартість будівництва обчислюється в порядку, за цінами і нормами, встановленими для визначення кошторисної вартості державного житлового будівництва.

У сфері житлового будівництва та комунального господарства відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» передбачається:

забезпечити збереження та упорядкування державного, комунального та приватного житлового фонду, реконструкцію та будівництво нового, більш комфортабельного житла;

збільшити обсяг будівництва житла в сільській місцевості, надання довгострокових пільгових кредитів індивідуальним сільським забудовникам;

забезпечити упорядження сільських садиб з урахуванням нових стандартів забудови сільських територій, поліпшити їх забезпечення засобами зв’язку, електро-, газо-, тепло- та централізованого водопостачання і водовідведення;

створити на місцевому рівні належну базу для експлуатації переданих у комунальну власність житлових будинків з її фінансовим, кадровим та матеріально-технічним забезпеченням;

здійснити побудову необхідної інфраструктури для надання сільському населенню житлово-комунальних послуг, поліпшення якості таких послуг.

4. Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості

Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів передбачає також будівництво і реконструкцію, розширення мереж шляхів з твердим покриттям. Тому Національна програма розвитку сільськогосподарського виробництва спрямована на прискорення темпів спорудження в сільській місцевості шляхів, перегляд порядку їх фінансування і утримання, уточнення раціональної мережі і програми будівництва. Вже в 2007 році передбачається побудувати під'їзди з твердим покриттям до 540--600 сіл і ввести в дію понад 3000 км доріг, а в наступні роки збільшити ці обсяги до 1,2-- 1,3 рази.

Чинним законодавством України встановлено порядок, строки та форми залучення сільськогосподарських та інших підприємств АПК до будівництва та ремонту автомобільних шляхів.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві» усі шляхи, які зв’язують сільські населені пункти (у т. ч. у межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються Українському державному концерну по будівництву, ремонту й утриманню автомобільних шляхів (Укравтодор). Останній до 1997 року завершив приймання на баланс усіх шляхів, що з'єднують села з мережею шляхів загального користування.

Фінансування шляхового будівництва у сільській місцевості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фінансування дорожнього будівництва за рахунок інших джерел. Так, наприклад, Законом України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користування та їх утримання, обладнання технічними засобами регулювання дорожнього руху і засобами зв’язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шляхів, а також підприємств громадського харчування, автосервісу і відпочинку пасажирів.

Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через незадовільні шляхові умови.

Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу виробництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесенням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.

Відповідно до чинного законодавства України, функції розпорядника цільових державних централізованих капіталовкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.

Заходи щодо розвитку транспортного сполучення та зв’язку здійснюються шляхом:

будівництва та реконструкції автомобільних доріг загального користування у сільській місцевості, завершення будівництва під'їзних доріг з твердим покриттям до сільських населених пунктів, збільшення обсягів робіт з облаштування сільських вулиць;

забезпечення належного транспортного сполучення населених пунктів з автомобільними дорогами загального користування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

забезпечення належного транспортного сполучення населених пунктів з дорогами республіканського та загальнодержавного значення за рахунок коштів місцевих бюджетів;

оптимізації автобусної маршрутної мережі з метою забезпечення регулярного зв’язку населених пунктів з районними та обласними центрами;

сприяння розвиткові підприємницьких структур в організації маршрутних пасажирських та вантажних перевезень у сільській місцевості.

5. Правове забезпечення культурно-побутового і спортивно оздоровчого обслуговування сільських мешканців

Чільне місце в комплексі заходів, спрямованих на розвиток соціальної сфери села і його відродження, належить створенню для жителів сільської місцевості культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших умов

Найгострішими проблемами соціально-культурного обслуговування сільського населення є:

нерозвинутість мережі відповідних закладів, що не дає можливості частині населення задовольняти найнагальніші потреби в навчанні і вихованні дітей, догляді за людьми похилого віку та інвалідами, отриманні послуг у сфері охорони здоров’я, культури, фізичної культури і спорту;

неспроможність місцевих бюджетів фінансувати діяльність закладів, що надають найнеобхідніші послуги населенню;

низький рівень забезпечення закладів соціально-культурної сфери, особливо у невеликих селах, кваліфікованими спеціалістами.

Майже половина сільських населених пунктів не мають шкіл (серед них 1,8 тис. сіл, у кожному з яких проживають більш як 50 дітей шкільного віку), 315 сіл з населенням понад 500 чоловік не мають закладів охорони здоров’я. При цьому через відсутність належного фінансування в 1996—2001 роках кількість шкіл зменшилася на 316 одиниць, дошкільних навчальних закладів — на

2 тис. одиниць, дільничних лікарень — на 475, клубів та будинків культури — на 2 тис. одиниць. Більш як 300 тис. учнів та 32,6 тис. педагогічних працівників проживають за межею пішохідної доступності до навчальних закладів. Лише близько 20 відсотків дітей дошкільного віку відвідують дитячі садки. У середньому по Україні на 42 сільські ради припадає один стадіон, навантаження на один спортивний зал становить 2,2 тис. осіб, а на спортивний майданчик — 2,7 тис. осіб. Половина спеціалістів закладів культури на селі працюють на умовах неповного робочого часу.

Складні умови проживання, несвоєчасна виплата заробітної плати, професійна та культурна ізольованість зумовлюють плинність кадрів і неукомплектованість багатьох закладів соціально-культурної сфери спеціалістами необхідних професій.

Згідно з Указом Президента України від 15 липня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» у сфері фізичної культури і спорту:

реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків;

реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл;

впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села;

спорудження та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах;

поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд України.

Спорудження об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення відповідно до ч. 1, ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» здійснюється місцевими радами і місцевими державними адміністраціями за рахунок державного і місцевого бюджетів.

Господарства (підприємства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб'єкти господарської діяльності незалежно від форм власності не позбавлені права також за рахунок власних коштів і накопичень здійснювати будівництво вищевказаних об'єктів. Спорудження будинків культури, бібліотек, спортзалів, спортивних шкіл, профілакторіїв, будинків відпочинку, дитячих ясел і садків та інших об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати і шляхом об'єднання на договірній основі коштів з місцевими радами та місцевими державними адміністраціями.

Забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення може здійснюватись і благодійними фондами та організаціями і установами (в тому числі і міжнародними), а також промисловими підприємствами, які безпосередньо не пов’язані з сільськогосподарським та агропромисловим комплексом. Промислові підприємства, відповідно до ст. 7 Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», в цих випадках забезпечуються матеріалами централізовано і не оподатковуються. Також не оподатковуються прибутки будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, освіти, зв’язку, енергетичних, газових і водорозподільчих систем, тваринницьких приміщень інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку і інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального стану села. Ці заходи передбачаються чинним законодавством з метою заохочення і залучення цих підприємств до участі в розбудові села та його відродженні.

Життєво необхідним є вирішення питань у сфері медичного обслуговування сільських жителів, а також торгівлі, зокрема забезпечення рівних з містом умов постачання населення промисловими і продовольчими товарами, побутового обслуговування, забезпечення електроенергією на пільгових умовах, що передбачено ст. 12 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу». Проте практика свідчить, що виконання цього закону здійснюється не належним чином.

6. Медичне обслуговування мешканців села

З метою забезпечення розвитку сфери охорони здоров’я та поліпшення демографічної ситуації у Постанові Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» першочергова увага приділяється:

реалізації державної політики щодо поліпшення демографічної ситуації в сільській місцевості, наданню оздоровчо-профілактичної та медичної допомоги населенню, створенню належних виробничих і побутових умов, забезпеченню дотримання вимог техніки безпеки та виробничої санітарії;

формуванню та забезпеченню функціонування на селі системи надання медичної допомоги населенню на основі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;

реструктуризації мережі закладів первинної медико-санітарної допомоги із введенням фельдшерсько-акушерських пунктів до складу сільських лікарських амбулаторій як структурних підрозділів;

забезпеченню рівного доступу до надання первинної медико-санітарної допомоги сільським жителям шляхом створення фельдшерсько-акушерських пунктів у селах з населенням понад 500 осіб; реорганізації фельдшерсько-акушерських пунктів, які здійснюють обслуговування понад 1000 осіб, в амбулаторії загальної практики сімейної медицини та їх належному оснащенню;

поліпшенню спеціалізованої, швидкої та невідкладної медичної допомоги, що надається сільському населенню, шляхом оснащення лікувально-профілактичних закладів сучасним лікувально-діагностичним обладнанням та спеціальними автотранспортними засобами;

підвищенню якості необхідних реабілітаційних послуг, що надаються інвалідам та дітям-інвалідам з числа сільського населення, а також послуг, пов’язаних з їх транспортуванням до реабілітаційних закладів.

У сфері охорони здоров’я необхідно реалізувати:

відкриття закладів охорони здоров’я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 чоловік;

створення у сільських населених пунктах із чисельністю жителів понад 1000 чоловік амбулаторій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини;

розширення мережі аптек та аптечних кіосків;

створення на базі сільських закладів охорони здоров’я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома;

оснащення сільських закладів охорони здоров’я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобілями;

надання лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допомоги і здійснення санітарно-протиепідемічних заходів силами спеціальних бригад обласних та районних закладів охорони здоров’я;

зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування і оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їх дітей.

У міжрайонних лікувальних центрах буде зосереджена найбільш сучасна медична техніка і будуть приймати провідні фахівці Харкова і області. Про це повідомив в ефірі програми обласного телебачення «Час влади» голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін. Він зазначив, що як і раніше, у всіх районах будуть працювати центральні районні лікарні, але вузькоспеціалізована допомога, складні планові операції і специфічне лікування буде відбуватися саме в міжрайонних центрах.

«У рамках єдиного медичного простору ми проводимо дуже багато революційних дій, які сьогодні стають предметом пильної уваги Міністерства охорони здоров’я, і наш досвід вже пропонують в якості позитивного іншим областям. Ми першими вирішили, що фельдшерсько-акушерські пункти та амбулаторії сімейного типу неможливо далі залишати на фінансуванні місцевих рад, сіл, селищ, тому що фінансування немає. У нас 27 районів, і вивчивши детально ситуацію, ми прийняли рішення створити 10 міжрайонних лікувальних центрів, які будуть працювати не на один район, а на більше, зосередити там максимальну кількість медичної техніки, зобов’язати провідних професійних лікарів Харкова та області за визначеним графіком вести там прийом, консультацію, а якщо треба — і оперувати, і таким чином вирівняти ту диспропорцію, яка сьогодні є в якості обслуговування пацієнтів у місті та області. Люди, що живуть у селі, повинні мати можливість отримувати як мінімум таке ж медичне обслуговування, як жителі міста», — заявив Михайло Добкін. Жителі села повинні отримувати не менш якісне медичне обслуговування, ніж городяни. Михайло Добкін. http: //kharkivoda. gov. ua/uk/news/view/id/3437

Висновок

Визначення політики сільського розвитку стає в останні роки одним із актуальніших досліджень. Існують чотири причини, які все більш наполегливо заставляють займатися сільським розвитком:

1) втома людей у багатьох країнах від «привабливості» високоурбаніхзованої цивілізації, ріст престижу сільського способу життя;

2) розуміння того, що без стійкого розвитку села неможливий прогрес і гармонійний розвиток суспільства в цілому;

3) посилююча криза сільського життя, перетворення сільських регіонів у зони бідності і соціального неблагополуччя;

4) неефективність, а то й неможливість використання на селі механізмів розвитку, придатних для міських спільнот. Срібнюк М.С. Сільський розвиток в Україні: проблеми і перспективи http: //www. nbuv. gov. ua/portal/Chem_Biol/Vkhnau_ekon/200914/pdf/1423. pdf

У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально — економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь — якого суспільства є ставлення його до селянина.

Соціальне відродження села та підвищення ефективності аграрного виробництва -- процеси органічно пов’язані. Реформи аграрного сектора матимуть позитивні результати лише за умови їх соціального спрямування та підвищення життєвого рівня сільського населення.

Регулювання розвитку соціальної сфери села здійснюється на державному та регіональному рівнях.

На державному рівні розробляються основні положення державної політики відродження села та засоби її реалізації; демографічна політика; визначаються основи соціального захисту, засади розвитку освіти, охорони здоров’я, культури та інших галузей соціальної інфраструктури з викладом стратегії, нормативів та основних принципів організації обслуговування сільського населення; готуються відповідні акти законодавства з питань, що вимагають правового забезпечення.

На регіональному рівні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства та в межах своїх повноважень розробляють власні програми та забезпечують створення належних умов для розвитку соціальної сфери села.

Література

Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві: Закон України від 15. 05. 1999 р. //Відом. Верхов. Ради України. 1992 р.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 р. N 1158

Указом Президента України від 15 липня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села»

Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи: Указ Президента України від. 12. 04. 2000 р., № 584/2000

Концепція загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року: Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10. 08. 2004 р.

Аграрне право України: Підручник/ За ред. О.О. Погрібного. — К.: Істина, 2006.

Аграрне право України: Підручник /За ред. В. З. Янчук. — 2-е вид., переробл. та доп. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

Дмитренко И. А. Правовое обеспечение социально-экономического развития колхозов. — К.: Изд-во Украинской сельскохозяйственной академии, 1991.

Джерела фінансування розвитку соціальної інфраструктури села http: //yurist-online. com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/agrar-pravo/29. php

Жителі села повинні отримувати не менш якісне медичне обслуговування, ніж городяни. Михайло Добкін. http: //kharkivoda. gov. ua/uk/news/view/id/3437

Лузан Ю. Я. Тези виступу на презентації державної програми розвитку українського села за період до 2015 року http: //who-is-who. com. ua/bookmaket/indagrim2007/6/145. html

Решитько ТВ. Проблема розвитку сільських територій та зайнятості населення — 12. 05. 09 http: //www. nbuv. gov. ua/portal/natural/npkntu_e/200915/stat09/19. pdf

Срібнюк М.С. Сільський розвиток в Україні: проблеми і перспективи http: //www. nbuv. gov. ua/portal/Chem_Biol/Vkhnau_ekon/200914/pdf/1423. pdf

Томич І. Докорінно змінити становлення до фінансування аграрного комплексу та його соціальної сфери // Віче. — 2004.

Фаршатов И. А. Правовые основы социального развития села. — М., 1991.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой