Правове регулювання зайнятості населення в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра правознавства

КУРСОВА робота

з трудового права

на тему:

«ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ НА УКРАЇНІ. «

Виконавець: студент lV-го курсу ФЕМП

спец. 6601/9 гр. з/в

Камкін І. О.

Рецензент: доц. Ніколаєва Л. В.

Київ, 2001 р.

ЗМІСТ.

1. Вступ.

1.1. Специфіка ринку зайнятості України.

1.2. Цілі і задачі політики зайнятості.

2. Загальна частина.

2.1. Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні.

2.2. Аналіз закону України «Про зайнятість населення».

2.3. Порядок отримання допомоги по безробіттю.

3. Висновки.

3.1. Перспективні напрями політики зайнятості.

4. Перелік використаної літератури.

1. Вступ.

1.1. Специфіка ринку зайнятості України.

Проблема державного правового регулювання ринку зайнятості актуальна не лише для України. В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, всеоб`ємлюючої автоматизації виробництва, її все більш корпоративного або навпаки — локального характеру дістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу. Всі зазначені явища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Але в нашій державі формування ринку праці, яке тики розпочалося, диктує необхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфіку перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення. Це не виключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними для стратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливо лише при умові їх адаптації до «українських реалій». В Україні трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначається низкою факторів:

Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.

Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх років показує, що приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили.

Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачає належну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки у відповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій між структурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеної диспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.

У порівнянні із засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади у розвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають у своєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки і проведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значення набуває правильний вибір пріоритетів.

З урахуванням вищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні принципи політики зайнятості.

1.2. Цілі і задачі політики зайнятості.

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Але політику зайнятості, якою вона повинна бути не можна зводити лише до допомоги безробітним, що спостерігаються сьогодні в Україні. Теоретичною базою для такого явища напевно є дещо звужене трактування простору ринку праці як сфери, що охоплює виключно безробітних та вакансії, а не всю сукупність відносин в області зайнятості.

У світовій науці та праві вже давно сформувалося та знайшло практичне застосування розуміння політики зайнятості як інструмента найбільш повної реалізації та розвитку трудового потенціалу населення. Засоби, які спрямовані на допомогу безробітним, складають органічну частину цього більш загального контексту. Так, документ, що його підготовлено Міжнародним центром економічного розвитку, розташовує в одній низці із скороченням безробіття наступні цілі державної політики зайнятості:

Більш повне використання недовикористовуваної робочої сили;

Створення можливостей продуктивної та добре оплачуваної зайнятості;

Інвестиції до людського капіталу з метою збільшення індивідуальної продуктивності сполученої з адаптацією технологічних процесів до можливостей працівників;

Стимулювання механізмів адаптації до вимог ринку (і в першу чергу сприяння розвитку виробничої та соціальної інфраструктури).

На сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств. Питання ж найбільш цінної з людської точки зору довгочасної економічної віддачі частини трудового потенціалу залишається невирішеним. Враховуючи вищезазначене, наведу аналіз діючого законодавства України про зайнятість населення та його відповідність сучасним вимогам та природному стану речей.

2. Загальна частина.

2.1. Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні.

Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

Кодекс законів про працю України.

Закон України «Про зайнятість населення».

Закон України «Про охорону праці».

Закон України «Про колективні договори і угоди».

Закон України «Про оплату праці».

Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством: «Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. «

Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян, а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників» має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

2.2. Аналіз закону України «Про зайнятість населення».

Цій Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. До зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

є) зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

На відміну від зайнятого населення Закон визначає протилежну групу — безробітних, як працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ «Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки».

Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які

бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усунення розбіжностей трактування та з метою попередження суперечностей між державними службами зайнятості законодавець чітко визначає поняття «підходящої роботи». Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. За рішенням місцевих Рад народних депутатів, може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Згідно статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, деяким категоріям населення які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених категорій, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

2.3. Порядок отримання допомоги по безробіттю.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до КПО. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, розмір і строки виплати допомоги по безробіттю, відкладення чи припинення її виплати громадянин повинен ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється або відкладається відповідно до статті 30 Закону України «Про зайнятість населення».

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з підпунктом «б» пункту 1 статті 26 та підпунктом «а» пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення», в тому числі й ті, що займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, — довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання.

Якщо у день призначення допомоги по безробіттю громадянин не подав довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи, а військовослужбовець — довідку про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання, допомога по безробіттю призначається у розмірі не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, але не пізніше шести місяців з дня призначення допомоги по безробіттю, після чого робиться перерахунок призначеної допомоги. У разі подання такої довідки пізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок допомоги по безробіттю не здійснюється.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у цій службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається їм відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (пункт 1 статті 26 зазначеного Закону) у розмірі 75 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 180 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 1999 р. цій категорії громадян за умови своєчасної реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості протягом семи календарних днів після поставлення на облік у військовому комісаріаті статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі підпункту «а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» до закінчення терміну виплати посадового окладу і доплат за військове звання.

Громадянам, звільненим з підприємств, установ та організацій у разі розірвання трудового договору в зв’язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, у місячний термін після звільнення протягом семи календарних днів підбирається підходяща робота, а на восьмий день надається статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення». Виплата допомоги по безробіттю їм відкладається відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 30 зазначеного Закону і відновлюється з наступного дня після закінчення четвертого місяця виплати середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи згідно із статтею 45 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Громадяни, які звернулися до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні після розірвання трудового договору з власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом на підставах, зазначених у пункті 6 статті 36, статтях 38 і 39 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, і яким виплачується вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України, визнаються безробітними з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі підпункту «а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» до закінчення строку, за який виплачується вихідна допомога.

Цей порядок поширюється на працівників, звільнених з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв’язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення відповідно до статті 45 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також на дружин (чоловіків) військовослужбовців згідно з пунктом 2 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Громадянам, з якими трудовий договір було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і статтею 41 КЗпП України, а також тим, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців відповідно до підпунктів «б» і «г» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення».

Якщо у період одержання допомоги по безробіттю громадяни, яким допомога по безробіттю призначена згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», відмовилися від послуг державної служби зайнятості або були зняті з обліку за невідвідування центру зайнятості без поважних причин понад місяць з моменту останнього строку, встановленого працівником центру зайнятості, то під час повторної реєстрації залишок допомоги по безробіттю їм не виплачується. Останнім днем виплати допомоги по безробіттю вважається день останнього відвідування безробітним центру зайнятості.

Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720 календарних днів. При цьому зазначений вік визначається на момент надання громадянину статусу безробітного державною службою зайнятості.

Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Громадянами, які вперше шукають роботу, вважаються особи, які на момент реєстрації у державній службі зайнятості ніколи не працювали на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, у тому числі випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів (очної форми навчання), та військовослужбовці строкової служби, звільнені з дійсної військової служби.

Громадянам, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані в установленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:

а) не менше 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо вони протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — в усіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Громадянам України, які працювали у зарубіжних країнах, у тому числі і в країнах СНД, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Працівник державної служби зайнятості встановлює строки відвідувань центру зайнятості та ознайомлює з ними зареєстрованого громадянина, який підтверджує це особистим підписом у картці обліку відвідувань центру зайнятості. У разі відмови від підпису складається відповідний акт у встановленому порядку.

Кожне порушення громадянином, у тому числі і зареєстрованим на підставі пункту 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», строків відвідувань центру зайнятості без поважних причин у період пошуку роботи та безробіття вважається несприянням своєму працевлаштуванню відповідно до пункту 4 статті 28 зазначеного Закону, що є підставою для відкладення на строк до трьох місяців виплати йому допомоги по безробіттю згідно з підпунктом «в» пункту 2 статті 30 зазначеного Закону.

Громадяни, які не змогли своєчасно звернутися до центру зайнятості для надання статусу безробітного з поважної причини, що підтверджується відповідними документами, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини.

Громадянам, які зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні та одержують допомогу по безробіттю у порядку і розмірах, передбачених статтями 26, 28, 29 Закону України «Про зайнятість населення», після закінчення загального строку виплати допомоги по безробіттю подальша її виплата не провадиться. Право на допомогу по безробіттю такі громадяни набувають тільки після працевлаштування і звернення до державної служби зайнятості у зв’язку з припиненням трудової діяльності.

Допомога по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного — один раз на місяць у порядку, встановленому установами банків.

У разі хвороби безробітного допускається одержання допомоги по безробіттю іншими особами за дорученням, оформленим у встановленому порядку, та довідки за підписом головного і лікуючого лікаря, скріпленим печаткою.

Працівникам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України і які мають право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку та встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах), за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення у разі відсутності підходящої роботи видається за їх бажанням клопотання про достроковий вихід на пенсію для подання в місцеві органи соціального захисту населення.

Право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку мають особи передпенсійного віку, яким на день вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України до досягнення пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Якщо громадянин у разі відсутності підходящої роботи не виявив бажання отримати клопотання про достроковий вихід на пенсію, йому надається статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення».

Клопотання про достроковий вихід на пенсію може бути видане громадянину за його бажанням та у разі відсутності підходящої роботи і в період його перебування на обліку як безробітного.

Безробітні, призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори у Збройні Сили згідно із Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», отримують грошове забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1993 р. N 76 та зберігають право на виплати, передбачені законодавством про зайнятість.

Безробітним, які перебувають на обліку в центрах зайнятості, у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі призначеної допомоги по безробіттю за 60 календарних днів.

Згідно статті 12 Закону України «Про зайнятість» громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

3. Висновки.

3.1. Перспективні напрями політики зайнятості.

Офіційний процент безробіття в Україні (6−7%), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною невідпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі. Але за міжнародними стандартами подібна норма безробіття не є катастрофічною. Крім того, питання міститься не в самому рівні безробіття, а в тому, які процеси та тенденції воно відображає. За однаковим офіційним показником може приховуватися принципово різна ситуація у сфері зайнятості. Мова їде про середній проміжок часу на протязі якого людина не має оплачуваної роботи, а також про характерне для України явище «довгострокової неоплачуваної відпустки». Однак, у всякому випадку політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі - надання кожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу (головної складової національного багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру — виплату допомоги по безробіттю. Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані в Україні.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.

Мова зокрема йде про виплату підприємствам, що надають роботу визначеним контингентам робочої сили, на обмеженому проміжку часу субсидій, що покривають частину заробітної платні цих працівників. Як звичай, подібні заходи використовуються щодо найму довгостроково безробітних та молоді. Як результат поліпшується відповідність структури попиту і пропозиції праці, що знижує природну норму безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовна її перевага — адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (доріг, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіону, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості. Прямі державні вкладення у створення робочих місць корисно спрямувати також на цільові програми сприяння зайнятості осіб з обмеженою працездатністю.

Значно кращу перспективу в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них займає раціональне використання гнучких форм зайнятості. На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.

4. Перелік використаної літератури:

1. Конституція України.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Постанова Верховної Ради, від 01. 03. 91, N 804-XII «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про зайнятість населення «.

4. Закон, від 01. 03. 91, N 803-XII, «Про зайнятість населення «.

5. Постанова К М, від 24. 06. 91, N 47, «Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР «Про зайнятість населення»

6. Закон, від 18. 12. 91, N 1993-XII, «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР „Про зайнятість населення“ та до Житлового кодексу Української РСР».

7. Лист, від 10. 07. 92, N 01−8/811, «Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України «Про зайнятість населення».

8. Постанова К М, від 29. 04. 93, N 315, «Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про зайнятість населення».

9. Закон, від 14. 10. 94, N 206/94-ВР, «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про зайнятість населення».

10. Постанова Верховної Ради, від 12. 12. 96, N 603/96-ВР, «Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України «Про зайнятість населення».

11. Закон, від 21. 11. 97, N 665/97-ВР, «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення».

12. Постанова К М, від 27. 04. 98, N 578, «Про затвердження положень щодо застосування Закону України «Про зайнятість населення».

13. Постанова К М, від 14. 09. 98, N 1435, «Про внесення змін і доповнень до положень про державну службу зайнятості та про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення».

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой