Правове регулювання китайсько-українських відносин у сфері інвестування

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Українсько-китайські відносини
  • Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку міжнародного приватного права України та Китайської Народної Республіки у напрямку інвестування
  • 2.1 Правове регулювання інвестиційної політики в Україні
  • 2.2 Правові форми реалізації інвестиційної діяльності
  • Розділ 3. Сучасний стан українсько-китайської інвестиційної співпраці
  • Висновки
  • Список вікористаної літератури

Вступ

В умовах глобалізації світового ринку та існуючого міжнародного розподілу праці будь-яка національна економічна система не може підтримувати належну динаміку розвитку виключно за рахунок власних резервів. Такий розвиток об'єктивно зумовлює залучення суб'єктами публічного і приватного права зовнішніх майнових та інтелектуальних ресурсів, що стало закономірністю сучасного економіко-правового розвитку.

Метою даної курсової роботи є дослідження економік двох різних країн, таких як Україна та Китай, основних аспектів їх взаємопраці у галузі інвестування та договірних відносин. Об'єктом курсової стають економічні відносини між країнами, їх взаємопраця, а особливо у інвестиційній діяльності. Предметом цих відносин є договори, які визначають основні напрямки інвестиційної та торгової співпраці.

Вивчаючи недостатню динаміку внутрішнього інвестування з боку фізичних та юридичних осіб, ми бачимо, що це є однією з найбільш гострих проблем в Україні, що змушує її застосовувати класичні механізми вирішення даної проблеми — зовнішні джерела фінансування: кредитні та інвестиційні ресурси. Але програючи в конкуренції на ринку вільних інвестиційних ресурсів, який функціонує за перманентної тенденції перевищення попиту над пропозицією, наша держава змушена звертатися до іноземних та міжнародних кредитних інституцій, перебираючи ризики ефективного використання ресурсів від інвестора на себе.

Усвідомлення негативних тенденцій в процесі реалізації національної інвестиційної політики обумовлює постановку комплексної проблеми, яка полягає в необхідності створення привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання країни.

Системність зазначеної проблеми обумовлює побудову алгоритму дій органів державної влади України, який органічно поєднував би тактичні та стратегічні задачі, сформульовані в контексті глобальних процесів. Зокрема, аналіз тенденцій на світовому рівні дозволив Організації Об'єднаних Націй в особі Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) зробити аргументований висновок, що одним з визначальних чинників розвитку економіки будь-якої країни виступає ефективне залучення прямих іноземних інвестицій.

До стратегічних заходів правового характеру можна віднести прийняття на виконання ст. 1 Указу Президента «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» від 12. 07. 2001 р. відповідної Постанови «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002−2010 роки» від 28. 12. 2001 р., в якій актуальним завданням держави визначено активізацію інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій.

Питанням правового режиму здійснення іноземних інвестицій, заходів стимулювання іноземних інвестицій, правового статусу підприємств з іноземними інвестиціями, особливостям здійснення іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах та іншим аспектам в літературі приділяють значну увагу як вітчизняні фахівці В. М. Коссак, В. Н. Денисов, Н.С. Кузнєцова, В. В. Луць, В.І. Муравйов, О.М. Вінник, В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос, так і іноземні, зокрема з Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Однак аналіз правового регулювання іноземних інвестицій здійснюється локально — на підставі лише норм національного законодавства України або у порівняльній площині з країнами СНД, які самі знаходяться в процесі пошуку ефективних механізмів, чи розвиненими країнами, рецепція досвіду яких є проблемною з точки зору рівнів економіко-правового розвитку.

Ускладнений доступ суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України до ринку ЄС, а також США та інших економічно розвинутих держав обумовлює об'єктивну необхідність і практичну доцільність інтенсифікації співробітництва з контрагентами Китайської Народної Республіки, як лідеру Азійсько-Тихоокеанського регіону за темпами економічного зростання. Саме Азійсько-Тихоокеанський регіон є одним з основних центрів сучасного глобального розвитку, концентруючи близько половини обсягу світової торгівлі, яка залишається основною формою транскордонних комерційних відносин.

Домінантним вектором інвестиційної політики Китаю та одним із визначальних чинників розвитку економіки більшості країн є ефективне залучення прямих іноземних інвестицій. Не зважаючи на те, що проблемі формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні також приділяється значна увага, реальні показники залучення таких ресурсів характеризують її як незмінно гостру.

Виходячи з цього, важливим вбачається дослідження приватно-правової складової інвестиційної політики Китаю, який, також перебуваючи на етапі реформування економічної та правової систем, забезпечує залучення прямих іноземних інвестицій щорічно у сім разів більше, ніж Україна сукупно за останні дванадцять років.

У цілому, суспільні відносини у сферах зовнішньої торгівлі та прямого іноземного інвестування відносяться до одного виду зовнішньоекономічної діяльності та підлягають опосередкуванню відповідними договорами (контрактами) з іноземним елементом, що вимагає здійснення системного розгляду механізмів колізійного та матеріально-правового регулювання договірних відносин у міжнародному приватному праві (МПрП) України та Китаю.

Виходячи з цього, завданням курсової роботи є детальне вивчення українсько-китайських відносин, розгляд аспектів тенденцій розвитку міжнародного права в цих країнах, та зрозуміння загального стану інвестиційної співпраці країн Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Розділ 1. Українсько-китайські відносини

Перші контакти українського та китайського народів датуються ще 12−13 ст., коли, за переказами, етнічні українці служили у гвардії імператора династії Юань. У 17−18 ст. українці, у складі російських дипломатичних, торговельних і релігійних місій, відвідували Китай. Вихованці Києво-Могилянської академії не лише входили до складу відкритої у Пекіні наприкінці 17 ст. духовної православної місії, але вісім разів очолювали її. З-під пера українців — керівників та співробітників місій — вийшли перші на теренах Російської імперії синологічні праці та переклади китайських класичних текстів. Уродженець Чернігова Іван Коростовець обіймав посаду останнього Посла Російської імперії у Китаї аж до кінця 1917 р.

Поселення найбільшої кількості українців у Піднебесній припадає на другу половину 19 ст. Лише в одному Харбіні в 1920−30 рр. мешкало понад 15 тисяч українців, а всього в Північно-Східному Китаї - до 45 тисяч осіб. Тут видавалися такі газети як «Українське життя», «Вісти Української національної колонії в Маньчжоу-го», «Український голос на Далекому Сході», діяло україномовне радіо.

Після проголошення у 1991 р. Незалежної Української держави Китайська Народна Республіка була серед країн, які першими привітали вільний вибір українцями суверенного шляху розвитку. Сталося це 27 грудня 1991 р., а вже 4 січня 1992 р. наші держави встановили дипломатичні відносини. У грудні 1994 р. Китай надав Україні гарантії ядерної безпеки у зв’язку з відмовою нашої держави від ядерної зброї.

З березня 1993 р. в Пекіні діє Посольство України, у січні 2002 р. було відкрито Генеральне консульство у Шанхаї.

У 2011 році між Україною та КНР встановлено відносини стратегічного партнерства.

На сучасному етапі характерною рисою українсько-китайських відносин у політичній сфері є високий рівень взаєморозуміння і довіри, відсутність принципових розбіжностей у зовнішньополітичних позиціях, тотожність або близькість підходів до розв’язання важливих міжнародних проблем.

Про високий рівень розвитку двосторонніх відносин свідчать регулярні обміни візитами на високому та найвищому рівнях. Президент України відвідував Китай з державними та офіційними візитами у 1995, 2002, 2003 та 2010 роках. Голова КНР перебував в Україні з візитами у 1994, 2001 та 2011 роках.

Підтримуються зв’язки між найвищими законодавчими органами двох країн, урядами, міністерствами, відомствами та громадськими організаціями.

Визначальними для розбудови договірно-правової бази відносин, яка нараховує понад 200 документів, є Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР (04. 01. 1992 р.), спільні українсько-китайські комюніке (31. 10. 1992 та 24. 06. 1995 рр.), Спільна (Київська) Декларація між Україною та КНР (06. 09. 1994 р.), Спільна (Пекінська) Декларація про розвиток і поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною та КНР (04. 12. 1995 р.), Спільна (Київська) Декларація про зміцнення дружби і всебічного співробітництва в ХХІ столітті (21. 07. 2001 р.), Спільна (Пекінська) декларація України та КНР (18. 11. 2002 р.), Спільна заява України та КНР стосовно всебічного підвищення рівня українсько-китайських відносин дружби і співробітництва (02. 09. 2010 р.), а також Спільна декларації про встановлення і розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною і КНР (20. 06. 2011р.).

Україна і Китай надають важливого значення взаємодії в рамках міжнародних організацій, насамперед, ООН. Існує чимало питань, з яких позиції сторін близькі або збігаються: протидія гегемонізму і політиці сили у міжнародних відносинах, ядерне роззброєння, реформа системи ООН, боротьба з міжнародною злочинністю і тероризмом тощо.

китайський український правовий інвестиційний

Понад 40 регіонів та міст України і Китаю встановили дружні побратимські зв’язки, які носять переважно характер співробітництва в торговельно-економічній та науково-технічній сферах.

Китай стабільно входить до десятки найбільших зовнішньоторговельних партнерів України. За даними української статистики, товарообіг у 2010 році перевищив 6 млрд. дол. (+44,4%). За 5 місяців 2011 р. обсяг двосторонньої торгівлі досяг майже 3 млрд. дол. США (+62,1%).

Торговельно-економічну співпрацю між двома країнами регламентують понад 20 документів, основними з яких є угоди про торговельно-економічне співробітництво (1992 р.); про заохочення та взаємний захист інвестицій (1992 р.); про уникнення подвійного оподаткування (1995 р.).

У квітні 2011 р. у м. Київ підписано Угоду про створення міжурядової Комісії зі співробітництва та проведено її перше (установче) засідання.

Одним із важливих напрямків українсько-китайських зносин є науково-технічне співробітництво, міцні основи якого були закладені ще за часів СРСР.

Пріоритетними напрямами співробітництва у цій сфері є: енергоефективність, авіабудування, суднобудування, раціональне природокористування, розвиток аерокосмічних, інформаційних та комунікаційних технологій, а також підготовка молодих науковців.

Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку міжнародного приватного права України та Китайської Народної Республіки у напрямку інвестування

2.1 Правове регулювання інвестиційної політики в Україні

Створення нормативно-правової бази щодо залучення та регулювання інвестиційної діяльності є одним із головних чинників формування привабливого інвестиційного клімату, що сприяє підвищенню міжнародної інвестиційної привабливості України, значному збільшенню обсягів інвестицій, забезпеченню захисту інвестора від інвестиційних ризиків. В Україні створено правову базу для здійснення інвестиційної діяльності, яка охоплює понад 100 правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій). Законодавчу базу державного регулювання іноземних інвестицій становлять: Закон України «Про інвестиційну діяльність» (перший нормативний акт, у якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України), Закон України «Про захист іноземних інвестицій» та Закон України «Про режим іноземного інвестування». Особливістю державного правового регулювання діяльності інвесторів на території України є те, що поряд із зазначеними Законами, які регламентують виключно інвестиційну сферу в нашій державі, використовують положення низки міжгалузевих Законів та підзаконних нормативних актів, а також те, що законодавча база у сфері регулювання інвестиційної діяльності з року в рік змінюється, впливаючи на притік (відтік) іноземних інвестицій та на варіацію рівня ефективності їх використання. Зокрема, це стосується: ускладнення (спрощення) процедури внесення іноземних інвестицій; дозвільної системи; надання (або скасування) податкових пільг для іноземних інвесторів; конкретизації напрямків вкладень інвестицій та обмежень (заборони) діяльності іноземних інвесторів в окремих сферах економіки; гарантування незмінності законодавства щодо діяльності нерезидентів протягом тривалого періоду; обґрунтування відміни наданих гарантій та ін.

Одним із механізмів створення сприятливого інвестиційного клімату

для залучення інвестицій в Україну є введення пільгового режиму інвестиційної діяльності у податковому, митному і валютному регулюванні. Законом України «Про режим іноземного інвестування» передбачено надання відповідних пільг для окремих суб'єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізувалися відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій. Водночас, цим Законом були визначені території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Прийняття даного Закону скасувало чинність Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» і встановлювало національний режим інвестиційного та іншого підприємництва (крім випадків, передбачених законодавством України і міжнародними угодами України), тобто підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України. Проте питання відносно оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями на той момент врегульовувались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого підприємствам з іноземними інвестиціями встановлювались пільги з податку на прибуток, які надалі, згідно з внесеними у 1997 р. змінами до цього Закону, були втрачені.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, державними і регіональними програмами розвитку народного господарства, державним і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Крім загальних засобів і механізмів регулювання господарської діяльності, що їх застосовує держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку відповідно до ст. 12 ГК, державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в таких формах:

а) управління державними інвестиціями;

б) регулювання умов інвестиційної діяльності;

в) контроль за здійсненням інвестиційної діяльності усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом: подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв:

державних норм та стандартів;

заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції; роздержавлення і приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва; інших заходів.

2.2 Правові форми реалізації інвестиційної діяльності

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (інвестиційна діяльність) може здійснюватися в різних правових формах.

Основною правовою формою (правовим документом), яка регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності понад свою компетенцію не допускається.

Чинне законодавство не встановлює, якими саме господарськими договорами регулюються взаємовідносини між українськими суб'єктами інвестиційної діяльності.

Більш детально ці відносини врегульовані законом щодо іноземних інвестицій. Так, згідно зі ст. 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Вважаємо, що є всі підстави відносити до інвестиційних за своїм характером договорів: а) власне інвестиційні договори; б) засновницькі договори, в яких засновники визначають, зокрема, умови передачі майна створюваному суб'єкту господарювання, порядок розподілу прибутків і збитків тощо; в) угоди про розподіл продукції.

Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають реєстрації у терміни та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

2.3 Правове регулювання інвестиційної політики у Китайській Народній Республіці

Політичною передумовою здійснення економічних реформ у Китаї стало проголошення «open door policy» — «політики відкритих дверей», яка була підкріплена системою взаємоузгоджених економіко-правових заходів.

Державна доктрина контрольованої відкритості міжнародному бізнес-середовищу продовжує відігравати визначальну роль у забезпеченні потужної динаміки економічного зростання Китаю. При цьому доцільно зазначити, що КНР виступає успішним оператором ринку інвестиційних ресурсів, обіймаючи друге, після Сполучених Штатів Америки, місце в системі реципієнт — експортер капіталу.

Залучаючи зовнішні ресурси у формі кредитів іноземних урядів, міжнародних фінансових організацій, іноземних комерційних банків, через розміщення за кордоном облігацій та акцій, домінантним вектором інвестиційної політики КНР є залучення найбільш рентабельних прямих іноземних інвестицій, щорічний обсяг яких перевищує 40 млрд доларів США.

Виступаючи на IV міжнародному інвестиційному форумі, Державний Радник КНР підкреслила, що одним з «найважливіших компонентів фундаментальної державної політики є залучення прямих іноземних інвестицій».

Дану позицію поділяють також іноземні експерти. Зокрема, лауреат Нобелівської премії з економіки американець Лоуренс Р. Клейн відзначив, що «протягом 90-х років досягнуто визначних результатів по залученню прямих іноземних інвестицій, що зумовило статус Китаю як головного бенефіціару даного важливого джерела фінансових потоків». Причому між темпами економічного зростання та динамікою надходження іноземних інвестицій в КНР існує безпосередній зв’язок, який може бути ідентифікований як «економіко-інвестиційне резонансне коло» — надходження інвестицій зумовлює прискорення економічного зростання, яке, в свою чергу, стає новим імпульсом для прискорення темпів приросту іноземних інвестиційних ресурсів.

Головними стимул-факторами для іноземних інвесторів можна вважати значну місткість внутрішнього споживчого ринку, великі природні ресурси, порівняно низьку вартість робочої сили, прогнозовану валютну політику, політичну стабільність тощо.

У доповіді Державного Радника було зазначено, що на поточному етапі в Китаї створено та функціонує більше 350 тисяч підприємств з іноземними інвестиціями із загальним обсягом власного капіталу 641,7 млрд доларів США, які успішно функціонують та отримали доходи від інвестування в обсязі 327,7 млрд доларів США.

Але, з об'єктивної точки зору, інвестиційний процес не є абсолютним уособленням позитивних рис, оскільки він може супроводжуватися також і негативними наслідками (перенесення екологічно небезпечних виробництв на територію приймаючої держави, дисонанс цілей іноземного інвестора з національними інтересами, ризик масового відпливу капіталу з дестабілізацією внутрішнього фінансового та фондових ринків тощо).

Усвідомлюючи як позитивні, так і негативні причинно-наслідкові зв’язки даного процесу, органи державної влади Китаю ефективно поєднують економічні стимули та елементи адміністративно-державного контролю шляхом застосування сукупності заохочувальних та обмежувальних заходів, чим впливають на територіально-галузевий вектор інвестиційних потоків.

Першим позитивно-результуючим експериментом в КНР по залученню іноземних інвестицій стало створення на початку 80-х років чотирьох спеціальних економічних зон в узбережних районах Шеньчжень, Шаньтоу, Чжухай в провінції Гуандун та дещо пізніше — Сямень в провінції Фуцзянь. За станом на 2002 рік кількість зон різних типів, які продовжують відігравати роль найбільш динамічних центрів економічного розвитку, дорівнює більше ста.

Розглядаючи інвестиційний процес як двосторонній рух, Китай визначає як один з пріоритетних напрямів власної інвестиційної політики не тільки залучення, а й активний експорт капіталу з дозволу та за сприяння держави, намагаючись досягти економічних вигід від законної діяльності на ринках інших держав: видобутку природних ресурсів (Австралія, Бразилія), готової продукції, виробленої на внутрішніх ринках країн (Канада, Малайзія), високих технологій (Японія, США) тощо.

Правовою основою співробітництва з іншими державами є двосторонні міжнародні угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій, які укладено з 24 країнами.

Аналогічна угода укладена також у 1992 р. між урядами України та Китайської Народної Республіки, яка надає інвесторам договірних сторін режим найбільшого сприяння (п. 2 ст.3 цієї угоди).

Економічна складова інвестиційного процесу в КНР ґрунтується на адекватній правовій основі - державою зафіксовано пріоритетні сегменти економіки, в яких дозволена та стимулюється участь іноземного капіталу:

виробництво експортно-орієнтованої продукції;

виробництво продукції, стратегічно важливої для внутрішнього ринку;

інвестування в енергетику, технології, транспорт, комунікації тощо.

Даний процес в Китаї регулюється системою нормативно-правових актів, прийнятих в розвиток положень Конституції КНР, у статтях 11 та 18 якої зафіксовано можливість здійснення підприємницької діяльності, ускладненої іноземним елементом, та державні гарантії захисту законних прав суб'єктів приватного сектора економіки.

Враховуючи домінуючу роль прямих іноземних інвестицій в загальній структурі надходжень, вбачається за доцільне відзначити, що цей процес відбувається шляхом правового визначення кола суб'єктів підприємництва за участю іноземного капіталу та меж їх спеціальної правосуб'єктності.

Правовим підґрунтям в даному контексті є три закони КНР:

«Про спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу» (Sino-Foreign Equity Joint Venture Law) (далі - Закон 1)

«Про спільні контрактні китайсько-іноземні підприємства» (Law of The People’s Republic of China on Chinese-Foreign Contractual Joint Venture) (далі - Закон 2)

«Про підприємства повного іноземного володіння» (Law of The People’s Republic of China on Wholly Foreign Owned Enterprise) (далі - Закон 3).

Розкриваючи основні організаційно-правові аспекти вищенаведених видів суб'єктів підприємництва, доцільно відзначити, що відповідно до ст. 1 та 4 Закону 1 спільне підприємство китайсько-іноземного капіталу утворюється «іноземними економічними організаціями або фізичними особами» та «китайськими іноземними економічними організаціями» як компанія з обмеженою відповідальністю (limited liability company) із часткою іноземного інвестора не менше 25% зареєстрованого капіталу. Причому у разі здіснення внеску до статутного фонду в негрошовій формі відповідно до ст. 5 «техніка та технології повинні відповідати передовим світовим стандартам та потребам Китаю».

Створення спільних контрактних китайсько-іноземних підприємств, відповідно до ст. 1 Закону 2, здійснюється аналогічною сукупністю суб'єктів за скороченими вдвічі строками реєстрації - 45 днів — та з обов’язковим одержанням протягом наступних 30 днів бізнес-ліцензії. Важливим у цьому контексті є той факт, що офіційною датою створення вважається не дата державної реєстрації, а дата видачі ліцензії.

Загальнодержавною метою створення підприємств, повністю контрольованих іноземними інвесторами, відповідно до ст. 3 Закону 3, є «сприяння у розвитку національної економіки Китаю; використання новітньої техніки і технології, реалізація всієї чи більшої частки власної продукції на зовнішніх ринках».

Набуваючи статусу юридичної особи, всі зазначені вище суб'єкти підприємництва мають китайську «національність» за теорією «інкорпорації» міжнародного приватного права.

В даному контексті важливо відзначити принципову організаційно-правову різницю між вищенаведеними двома видами спільних підприємств. Так, якщо спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу створюються та функціонують виключно за статусом юридичної особи, то спільним контрактним китайсько-іноземним підприємствам надано право здійснювати підприємницьку діяльність і без створення правової фікції - юридичної особи з відповідними економіко-правовими наслідками.

Враховуючи характер інвестиційної складової як невід'ємної частини державної економічної політики, можна зазначити, що всебічне дослідження та адаптивне використання позитивного досвіду КНР реально сприятиме інтенсифікації економічного співробітництва з найбільшим торговельним партнером України в Азіатсько-тихоокеанському регіоні за напрямами, визначеними як стратегічні під час офіційного візиту до Києва в липні 2001 року Голови Китайської Народної Республіки Цзян Цземіня.

При цьому одним з найбільш перспективних векторів подальших науково-практичних досліджень є здійснення порівняльного аналізу концепцій регіонального розвитку двох країн, надання детальної економіко-правової характеристики кожного виду спеціальних (вільних) економічних зон в Україні та Китаї, а також моніторинг динаміки розвитку спільного проекту — Парку високотехнологічного науково-технічного співробітництва України та Китаю, який функціонує на підставі Угоди між Міністерством освіти і науки України та Народним Урядом міста Цзінань 2001 р. і розташований на території району розвитку високих технологій Цзінань.

На тлі зростаючого експорту китайського капіталу за кордон, з метою упорядкування інвестиційної діяльності китайських підприємств за кордоном Міністерство комерції КНР та Державний комітет КНР з розвитку та реформ у поточному році внесли відповідні зміни до порядку розгляду та реєстрації інвестиційних проектів, які китайські суб'єкти підприємницької діяльності планують здійснювати за кордоном.

16 березня Міністерство комерції КНР оприлюднило Правила щодо регулювання інвестиційної діяльності за кордоном, які передбачають спрощення порядку затвердження державою інвестицій китайських підприємств за межами Китаю. Ці Правила набули чинності з 1 травня 2009 року.

Зазначені Правила регулюють інвестиційну діяльність китайських підприємств за кордоном (включаючи САР Гонконг і САР Макао), яка передбачає створення нових підприємств, одержання прав власності, контролю або ведення господарської діяльності на існуючих підприємствах шляхом реєстрації підприємств, а також злиттів і поглинань (M& A). Виключенням є фінансова сфера діяльності: Правила не поширюються на інвестування за кордоном з метою створення кредитно-фінансових установ.

Згідно з дійсними Правилами інвестиційні проекти китайських компаній за кордоном підлягають затвердженню органами Міністерства комерції КНР, однак для проектів у розмірі до 10 млн. доларів США встановлюється полегшений порядок затвердження. У випадку якщо інвестиційний проект не підпадає під умови, окремо передбачені Правилами, підприємству необхідно заповнити бланки заяв та подати їх на затвердження в Міністерство комерції КНР (підприємства центрального підпорядкування) або управління комерції провінційного рівня (місцеві підприємства). Після перевірки поданих документів протягом 3 робочих днів з дати отримання і при відсутності будь-яких неточностей і порушень законодавства у заяві відповідний орган повинен видати китайському підприємству «Свідоцтво інвестора», на підставі якого китайське підприємство оформляє документи в управлінні валютного контролю, банку, митних органах. Термін дії «Свідоцтва інвестора» становить 2 роки.

Наступні види проектів підлягають затвердженню в Міністерстві комерції КНР окремим порядком:

1) інвестиції в країни, що не мають дипломатичних відносин з КНР;

2) інвестиції в окремі держави або території (конкретний список установлюється Міністерством комерції КНР разом з Міністерством закордонних справ КНР);

3) інвестиції китайських компаній у сумі більше 100 млн. доларів США;

4) інвестиції, що зачіпають інтереси декількох держав (територій);

5) створення за кордоном компаній окремих сфер діяльності.

У випадку, якщо сума інвестицій китайської сторони становить від 10 до 100 млн. доларів США і інвестиції китайської сторони направляються в енергетичну галузь або видобуток корисних копалин, інвестиційні проекти підлягають затвердженню в управліннях Міністерства комерції КНР провінційного рівня.

Розділ 3. Сучасний стан українсько-китайської інвестиційної співпраці

За результатами візитів найвищого рівня, які відбулися у 2010−2011 рр., зокрема державних візитів Президента України В. Януковича в КНР (вересні 2010 року) та Голови КНР Ху Цзіньтао в Україну (червень 2011 року), інвестиційна співпраця між Україною і Китаєм набула значного розвитку.

Серед основних проектів можна виокремити такі:

1) Будівництво інфраструктури. У вересні 2010 року підписані Рамкова Угода між Державним підприємством МА «Бориспіль» та Банком розвитку КНР, Китайською державною корпорацією машинобудування та комплексних підрядів (СМСЕС), Китайською корпорацією «Sinosure» щодо впровадження проекту «Організація залізничного сполучення м. Київ — МА «Бориспіль» та Контракт між державним підприємством міжнародний аеропорт «Бориспіль» та Китайською державною корпорацією машинобудування та комплексних підрядів (СМСЕС) щодо реалізації проекту побудови ЗПС та проекту спорудження швидкісної залізничної лінії «Бориспіль-Київ».

Постановою КМУ від 28. 03. 2011 р. № 335 схвалено ТЕО проекту та затверджено Порядок та умови надання у 2011 р. державних гарантій щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями державного підприємства «Дирекція з будівництва, управління національного проекту „Повітряний експрес“ та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону». Держгарантії виділені. Вартість проекту 342 млн. дол. США.

2) У сфері енергетики. Китайська машинобудівна міжнародна корпорація (СМІС) активно працює над реалізацією проекту будівництва парогазової електростанції у м. Щолкіно А Р Крим із залученням китайських інвестицій. Наразі готується техніко-економічне обґрунтування проекту.

3) Вугільна промисловість. У ході візиту в Україну Голови КНР Ху Цзіньтао підписано Угоду між ВАТ «Лисичанськвугілля» та Науково-технологічною компанією «Тяньді» про проведення прохідницьких робіт, технічного переоснащення і модернізацію шахти ім. Д. Ф. Мельникова (ВАТ «Лисичанськвугілля»).

Проект реалізується відповідно до Рамкової Угоди з фінансового співробітництва між Міністерством вугільної промисловості України та Державним банком розвитку Китайської Народної Республіки щодо залучення кредитних ресурсів Китайської Народної Республіки для модернізації та технічного переоснащення вітчизняної вугільної галузі, підписаної від 2 вересня 2010 року, в ході Державного візиту Президента України Януковича В. Ф. до Китайської Народної Республіки. У положеннях Угоди зафіксовано виділення українській стороні 1 млрд. 30 млн. дол. США для проектів з технічного переоснащення та модернізації семи державних вугільних шахт під державні гарантії.

Об'єктом інвестиції є відокремлений підрозділ «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля».

В жовтні 2011 року представники компанії «Тянді» відвідали Україну та детально обговорили технічний проект переобладнання шахти. Підписано технічну угоду між ВАТ «Лисичанськвугілля» та компанією «Тянді».

В січні 2012 року здійснено візит української делегації до КНР. В ході візиту проведено комерційні переговори з представниками компанії «Тянді» щодо переобладнання «Шахти ім. Д.Ф. Мельникова». Очікується поставка 38 одиниць гірничо-шахтного обладнання.

Під час візиту делегації Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на чолі із Першим заступником Міністра Поповичем І.М. з 13 по 23 лютого 2012 р. підписано комерційний контракт на проведення технічного переоснащення і модернізацію «Шахти ім. Д.Ф. Мельникова» ВАТ «Лисичанськвугілля» з компанією «Тяньди».

4) Сільське господарство. Сторони працюють над створенням Українсько-китайського сільськогосподарського парку в Україні з чотирма зонами виробництва (рослинництво, тваринництво, переробка сільгосппродукції, наукові дослідження). Відповідний Меморандум було підписано сторонами у ході візиту в Україну Віце-прем'єр-міністра Держради КНР Чжан Децзяна у квітні ц. р., а також, згідно з підписаним у ході візиту Президента України до КНР Меморандумом, НАК «Украгролізинг» продовжує опрацювання з китайським партнером China National Machinery & Equipment Import & Export Corporation (СМЕС) проект спорудження сучасних елеваторів для зберігання зернових (20 елеваторів потужністю 50 тис. тонн кожний у короткостроковій перспективі) з метою передачі їх у подальший фінансовий лізинг через НАК «Украгролізинг».

5) Автомобілебудування. Перший автомобільний завод (FAW) активно розширює свою присутність на українському автомобільному ринку, зокрема, налагоджує співробітництво з корпорацією «УкрАвто», компанією «Єврокар» та групою компаній «АИС». У своїй роботі сторони дотримуються політики, яка спрямована не на продаж китайських автомобілів, а на їх спільне виробництво в Україні із залученням китайських інвестицій (автомобілі економічного класу, автобуси). Китайська автомобілебудівна корпорація «FOTON» і Кременчуцький автомобільний завод (АвтоКРАЗ) також ведуть переговори щодо крупновузлової збірки легких вантажівок FOTON в Україні. У 2011 році в Україні відкрито представництво FAW, яке розташоване в м. Києві.

Висновки

Основні положення, що визначають наукову новизну та практичну значущість курсової роботи, полягають у наступному:

1. Процес правотворчої діяльності в Україні спрямований на забезпечення переходу від галузевої до автономної кодифікації законодавства з міжнародного приватного права, що має обумовити здійснення колізійного регулювання зовнішньоекономічних договірних відносин відповідно до приписів майбутнього Закону України «Про міжнародне приватне право». У свою чергу, проект Закону КНР «Про міжнародне приватне право» існує у вигляді узагальнюючого результату наукових розробок, що характеризує збереження галузевої кодифікації міжнародного приватного права Китаю та застосування до зовнішньоекономічних договорів локальних колізійних норм і положень актів офіційного легального тлумачення Верховного Народного Суду КНР. Визначення зобов’язального статуту зовнішньоекономічних договорів та застосування іноземного права здійснюється відповідно до загальних положень МПрП України та Китаю, які передбачають: невизнання зворотного відсилання та відсилання до права третьої країни; здійснення кваліфікації фактичних обставин справи і тлумачення юридичних понять відповідно до права країни суду; встановлення змісту іноземного права як системи норм, а не фактичної обставини, а також обмеження застосування іноземного права на території України та КНР з урахуванням застереження про публічний порядок та інституту імперативних матеріальних норм національного права.

Іноземним інвесторам в Україні надані більш широкі можливості реалізації приватних інтересів, ніж у Китаї в частині обрання організаційно-правових форм підприємств з іноземними інвестиціями. Якщо в Україні такі підприємства можуть бути створені в будь-яких з існуючих організаційно-правових форм, то норми національного законодавства Китаю імперативно обмежують створення підприємств з іноземними інвестиціями китайської «національності» лише двома формами — компанії з обмеженою відповідальністю для спільних підприємств, та, додатково — акціонерної компанії для підприємств іноземного капіталу.

У міжнародному приватному праві України й Китаю одним з основних колізійних принципів у сфері зовнішньоекономічних договірних зобов’язань визнано принцип автономії волі сторін (lex voluntatis), який, однак, не підлягає застосуванню до засновницьких договорів підприємств з іноземними інвестиціями та передбачає надання сторонам зовнішньоторгових контрактів можливості вибору матеріального права України, Китаю, будь-якої третьої країни або Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, до того ж як субсидіарного статуту до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі - продажу товарів 1980 р., так і основного статуту контрактів.

Таким чином ми дослідили відносини між двома розвинутими країнами — України та Китаю, та побачили, що для сприяння розумної та плодовитої праці потрібне залучення взаємо інвестиційної діяльності, що підкріплена відповідним законодавством і яка приносить не абиякі результати, що покращує функціонування обох економік.

Список вікористаної літератури

1. Коссак В. М. Правовий статус підприємств з іноземними інвестиціями / Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред.В. М. Коссака. — К.: Український центр правничих студій, 1999.

2. General Principles of the Civil Law of the People’s Republic of China & Contract Law of the People’s Republic of China / Laws and Regulations of PRC Governing Foreign — Related Matters.: The China Legal System Publishing House. — Beijing China, 2000.

3. Response of the Supreme People’s Court to Certain Questions Concerning the Application of the Foreign Economic Contract Law (October 19, 1987).

4. Проект Закону України «Про міжнародне приватне право» від 9. 10. 2002 p., № 2274.

5. Кисіль B.I. Механізми колізійного регулювання в сучасному міжнародному приватному праві: 2001.

6. Луць В. В. Інвестиційні договори (контракти) / Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред.В. М. Коссака. — К.: Український центр правничих студій, 1999.

7. Пащенко Е. Г. Экономическая реформа в КНР и гражданское право. — М.: Издательство «Спарк», 1997.

8. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посіб. — 2-е вид., стер. — Юрінком Інтер, 2001.

9. Цивільний Кодекс України — Київ, Велес, 2011.

10. Закон України «Про інвестиційну діяльність».

11. Закон України «Про захист іноземних інвестицій».

12. Закон України «Про режим іноземного інвестування».

13. Закон «Про спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу».

14. Закон «Про спільні контрактні китайсько-іноземні підприємства».

15. Закон «Про підприємства повного іноземного володіння».

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой