Правове регулювання операцій з земельними ділянками

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний факультет

Кафедра цивільного та господарського права

Контрольна робота

З дисципліни «Земельне право»

Виконала:

Студентка 2 курсу ІЗДО

групи БсПР-11/2

Денисенко Анастасії Віталіївни

Ст.в. Берус Н. В.

Дніпропетровськ — 2012

Зміст

І. Розкрити питання

а) Правове забезпечення земельної реформи (2001−2012 рр.)

б) Порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування юридичним особам та у власність фізичним особам

в) Правова охорона земель

ІІ. Вирішити задачі

Список використаної літератури

І. Розкрити питання

а) Правове забезпечення земельної реформи (2001−2010 рр.)

Юридична природа земельної реформи. Здійснення земельної реформи, яка започаткована в 1990 році, передбачає проведення комплексу інституційно-функціональних, економічних, соціальних, правових, екологічних та інших заходів, спрямованих на становлення нових за змістом і характером суспільних відносин, пов’язаних з використанням землі. При цьому побудова нової структури суспільних земельних відносин, і відносин власності зокрема, в Україні має базуватись на дії об'єктивних законів природи, економіки, суспільства. Без урахування цих об'єктивних факторів не можна визначити правильні і перспективні шляхи виходу з кризового стану, а також виробити таку юридичну модель регулювання земельних та інших відносин, яка б забезпечувала прогресивний розвиток суспільства.

До суб'єктивних передумов реформування земельних відносин належить діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, які реалізують свої функції і повноваження у сфері земельних відносин в межах, визначених Конституцією та іншими законами України. Державне і самоврядне регулювання земельних реформаційних правовідносин є складовою частиною зміни і утвердження нового земельного ладу.

Серед суб'єктивних чинників, які безпосередньо впливають на проведення земельної реформи, важливого значення набуває юридична база, яка має бути адекватною конкретним історичним та іншим умовам розвитку суспільства в Україні. Саме через призму законів можна проаналізувати основні тенденції, перешкоди і перспективи реформування земельних відносин у кожній країні.

У законодавчому забезпеченні здійснення земельної та аграрної реформи і регулювання земельних відносин в Україні за роки незалежності можна визначити три основні етапи: перший -- з 1990 р. до 1992 р., другий -- з 1992 р. до 1996 р.; третій -- з 1996 р. і дотепер. На кожному з цих етапів приймалися законодавчі та нормативно-правові акти, спрямовані на юридичне забезпечення зміни суті і характеру відносин власності на землю як основу національного суверенітету і територіальної цілісності держави і об'єкт права власності народу України, реформування суспільних відносин у сфері використання і охорони земель, створення гарантій захисту прав на землю громадян і юридичних осіб, визначення основних функцій державного управління земельним фондом України тощо. Аналіз змісту законодавчих та інших нормативних актів, прийнятих протягом першого та другого етапів здійснення земельної реформи, дозволяє визначити основні напрями і тенденції реформування земельних відносин в Україні. Так, наприклад, на першому етапі у земельному законодавстві переважали норми і принципи, які перейшли у спадок від законів радянського періоду.

На другому етапі були прийняті законодавчі акти, які внесли суттєві зміни у реформування земельних відносин. Вони сприяли прискореному проведенню земельної реформи, наближенню земельного законодавства до аналогічних законів інших держав з розвинутою ринковою економікою та ринками землі. Третій етап законодавчого забезпечення земельної реформи бере відлік з дати прийняття Конституції України 28 червня 1996 року, яка є нині базою для формування та удосконалення нового земельного законодавства відповідно до сучасних умов реформування земельних відносин і визначає структуру земельного законодавства та основні засади регулювання земельних відносин на сучасному етапі.

У чинному законодавстві України не дається визначення поняття «земельна реформа» як юридичної категорії. У науковій та навчальній юридичній літературі земельна реформа розглядається як складова економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці, ідеології. Однак такий підхід до визначення юридичної природи земельної реформи є надзвичайно широким. З точки зору предмета земельного права, земельну реформу необхідно розглядати через призму суспільних відносин, що виникають у процесі заміни основ існуючого на той чи інший історичний проміжок часу земельного ладу на новий земельний устрій, і потребують правового регулювання.

В Україні в основу земельної реформи було покладено денаціоналізацію землі шляхом її роздержавлення і приватизації. При цьому мета та завдання земельної реформи визначались, виходячи з конкретних історичних, економічних, політичних, соціальних, правових передумов розбудови незалежної України.

Відповідно до мети земельної реформи у законодавстві України визначаються основні напрями, завдання та організаційно-правові заходи щодо реформування земельних відносин. Основними напрямами земельної реформи є економічний, інституційно-функціональний і правовий (юридичний). Зміст кожного із вказаних напрямів здійснення земельної реформи визначений в Указі Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001--2005 роки» від 30 травня 2001 року, а також в Указі Президента України від 4 лютого 2000 року щодо розвитку ринку земель населених пунктів та іншого не сільськогосподарського призначення, у Постанові Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» від 24 грудня 1999 року, а також у Перехідних положеннях ЗК України від 25 жовтня 2001 року. На основі аналізу цих та інших нормативно-правових актів визначаються напрями державної політики у здійсненні земельної реформи і регулюванні земельних відносин.

Земельні реформаційні правовідносини є самостійним видом суспільних відносин, що потребують регулювання нормами земельного, екологічного, конституційного, цивільного та інших галузей права. В системі земельного права України ці правовідносини вирізняються специфічним об'єктним і суб'єктним складом, а також змістом.

Реформування земельних відносин поширюється на всю землю України в межах існуючих територіальних кордонів держави. При цьому здійснення основних напрямів земельної реформи має базуватись на конституційних положеннях щодо землі як об'єкта права власності Українського народу і основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

Саме у такому значенні земля має розглядатись як цілісний і загальний об'єкт земельної реформи на національному рівні. Водночас на регіональному і місцевому рівні у ЗК України, інших законодавчих актах об'єктами реформування визнаються землі державної і комунальної власності, землі окремих категорій, а також окремі земельні ділянки.

Суб'єктами земельних реформаційних правовідносин є Український народ, держава і територіальні громади, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи, об'єднання громадян, релігійні організації. Правове становище цих суб'єктів визначається Конституцією України, а також іншими нормативно-правововими актами.

Особливість змісту земельних реформаційних правовідносин полягає у тому, що права і обов’язки різних суб'єктів обумовлені необхідністю здійснення основних напрямів і виконання завдань земельної реформи на національному, регіональному і місцевому рівні, а також на рівні окремої земельної ділянки.

Відповідно до названого Указу Президента України від 30 травня 2001 р. щодо основних напрямів земельної реформи забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю передбачає: розмежування земель державної і комунальної власності, визначення механізмів управління ними та порядку придбання земельних ділянок для державних потреб і потреб територіальних громад сіл, селищ і міст; приватизацію громадянами і юридичними особами України земельних ділянок різного функціонального призначення, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть передаватися у приватну власність; задоволення потреб громадян у земельних ділянках для ведення особистого підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства, сінокосіння і випасання худоби, садівництва і городництва, індивідуального житлового будівництва; задоволення потреб працівників соціальної сфери села в земельних ділянках; забезпечення ефективного використання земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності.

б) Порядок надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності у користування юридичним та у власність фізичним особам

Із вимог Земельного кодексу України випливає, що право постійного користування земельними ділянками із земель права державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, тобто юридичні особи. Цим Кодексом встановлено також порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам із земель права державної або комунальної власності.

Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень їх власників за проектами відведення цих ділянок.

Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.

Юридичні особи, зацікавлені в одержанні земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертаються з відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які мають право надавати земельні ділянки у постійне користування. Клопотання про відведення земельних ділянок, що надаються у постійне користування Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Перелік документів та їх зміст визначаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідна сільська, селищна, міська рада або місцева державна адміністрація, Рада міністрів Автономної Республіки Крим розглядають клопотання (заяву) у 10-денний строк і дають згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем та після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи подається до відповідної сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які розглядають його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймають рішення про надання земель.

Якщо надання земельної ділянки у користування провадиться обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України, сільські, селищні, міські ради або районні державні адміністрації за місцем розміщення земельної ділянки подають свій висновок обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Якщо надання земельної ділянки провадиться Кабінетом Міністрів України, висновок подається обласними державними адміністраціями або Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Висновок про надання земельної ділянки приймається місцевими державними адміністраціями або сільськими, селищними, міськими радами у 10-денний строк.

Якщо надання земельної ділянки у користування провадиться Кабінетом Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації подають свій висновок та проект відведення спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у 20-денний строк подає їх разом з висновком державної землевпорядної експертизи Кабінету Міністрів України.

У разі відмови сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду питання вирішується у судовому порядку.

У разі задоволення позову щодо надання в постійне користування земельної ділянки рішення суду є підставою для перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та видачі державного акта на право постійного користування землею.

Статті Земельного Кодексу України визначають права юридичних осіб на одержання земельних ділянок із земель комунальної державної власності у постійне користування, встановлюють повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо вирішення питання про надання таких земель у постійне користування. Земельно-правові норми щодо права на землю поділяються на норми матеріального і норми земельно-процесуального права. До норм матеріального права відносяться земельно-правові норми, якими встановлюється обсяг земельної правоздатності особи (фізичної чи юридичної). Так, нормами матеріального права встановлюється право громадян і юридичних осіб, заснованих громадянами, набувати земельну ділянку у приватну власність, а також право юридичних осіб, заснованих на комунальній чи державній власності, із земель комунальної чи державної власності -- у постійне користування.

Не менш важливого значення набуває реалізація прав юридичних осіб і повноважень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Зміст реалізації права на землю не можна обмежувати лише земельним процесом. Правове регулювання земельних відносин здійснюється не лише земельно-процесуальними нормами, передбаченими ЗК України, а й процесуальними нормами, якими забезпечується діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, спеціальних землевпорядних органів, органів державного нагляду і контролю, а також правосуддя. Реалізація прав і повноважень здійснюється на визначеними правилами в установленому порядку, з додержанням певних форм їх здійснення, зокрема зобов’язань, дозволів і заборон. Виходячи з цих основоположних позицій, виділяються три основні форми реалізації прав: використання, дотримання і виконання.

Використання як форма реалізації земельного права проявляється у можливості здійснення юридичною особою свого права на одержання земельної ділянки із земель комунальної чи державної власності у постійне користування для забезпечення її господарської, соціальної чи іншої діяльності. Характерною рисою цієї форми реалізації є активна поведінка юридичної особи, спрямована на одержання в установленому порядку земельної ділянки для здійснення статутної діяльності.

Дотримання -- це форма реалізації права, яка проявляється в тому, що суб'єкт земельних правовідносин співвідносить свою поведінку з юридичними особами. Характерною рисою цієї форми є пасивна поведінка суб'єктів права. Так, ЗК України (ст. 211, п. 1 «б») забороняє юридичній особі самовільно займати земельну ділянку для своїх потреб без належного юридичного оформлення прав на отримання земельної ділянки у користування.

Виконання -- це така форма реалізації права, яка визначається в діях суб'єктів щодо здійснення зобов’язань, покладених на них земельно-правовими приписами. Так, згідно ст. 96 Земельного Кодексу України землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Дана стаття Земельного Кодексу України за своїм призначенням відноситься до земельно-процесуальних норм і є однією зі складових механізму реалізації земельних норм матеріального права, зокрема до норм, якими визначається порядок надання земельної ділянки у постійне користування, зобов’язання забезпечувати використання землі за цільовим призначення, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Суб'єктами цих процесуальних відносин з однієї сторони є юридичні особи, які мають право і заінтересовані в одержання земельної ділянки у постійне користування, а з іншої -- органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, наділені повноваженнями у питаннях надання земельних ділянок земель державної або комунальної власності юридичним особам у постійне користування.

Спеціальні процесуальні дії здійснюють відповідні функціональні органи, з якими погоджується проект земель ділянки.

Процесуально надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам здійснюється в такому порядку.

Насамперед слід визначити, який орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у постійне користування: органи виконавчої влади приймають рішення про надання у постійне користування земельних ділянок із земель державної власності, а органи місцевого самоврядування -- із земель комунальної власності. Конкретно це питання на сьогодні законом не врегульовано. Воно буде визначене Законом України про розмежування земель права державної та комунальної власності, прийняття якого передбачене Прикінцевими положеннями ЗК України. На період до прийняття Закону застосовується правила, встановлені тимчасовим порядком.

Суб'єктами земельно-процесуальних відносин можуть бути юридичні особи, зацікавлені в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності. При цьому, згідно зі ст. 92 (п. 2) ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної власності, звертається з клопотанням до районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, а із земель комунальної власності -- до сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада зобов’язана у місячний строк розглянути клопотання і дати згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. З метою забезпечення екологічної і санітарно-епідеміологічної безпеки, а також захисту інтересів інших осіб і держави вимагається процедурно погодити проект відведення земельних ділянок із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини, а також одержати висновок державної землевпорядної експертизи щодо об'єктів, що їй підлягають. Проект відведення земельної ділянки подається до відповідної державної адміністрації чи місцевої ради лише після його погодження всіма зазначеними особами та органами. Орган, якому переданий проект відведення, у місячи строк у межах своїх повноважень приймає рішення про надання земельної ділянки.

У разі, якщо питання про надання земельної ділянки у постійне користування вирішується обласними державними адміністраціями, Радою міністрів А Р Крим або Кабінет Міністрів України, місцеві ради і районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свої висновки відповідно обласній державній адміністрації, Р міністрів А Р Крим.

У разі, якщо питання вирішується Кабінетом Міністр України, Рада міністрів А Р Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки Держкомзему України, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.

Висновки, що подають зазначеним уповноваженим органам, враховуються цими органами при прийнятті рішення але вони не мають обов’язкової сили, а тому відповідний уповноважений орган вправі прийняти й інше рішення, ніж це зазначено у висновку, яке має бути належним чином аргументоване.

Відмова органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку. Спори з питань визнання актів зазначених органів про відмову в наданні земельної ділянки у постійне користування юридичним особам або ж залишення клопотання без розгляду відповідно до ст. 12 (ч. 1) Господарського процесуального кодексу України вирішуються господарськими судами України.

в) Правова охорона земель

земельний юридичний ділянка правовий

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення Основного Закону країни відображено і деталізовано у Земельному кодексі України, Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року та інших актах земельного законодавства.

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції -- регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов’язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допустимого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводиться до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляється у встановленні санкцій за порушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства. Такі санкції застосовують суди, а також державні інспектори з контролю за використанням і охороною земель та деякі інші посадові особи.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель є стандартизація і нормування у галузі використання земель, які здійснюються шляхом прийняття нормативів і стандартів. Вони визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, а також щодо допустимого сільськогосподарського освоєння земельного фонду країни. В Україні застосовуються, зокрема, нормативи: оптимального співвідношення земельних угідь; якісного стану ґрунтів; гранично допустимого забруднення ґрунтів; деградації земель та ґрунтів.

Охорона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Згідно з Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов’язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок і землекористувачі повинні забезпечувати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення Ті продуктивності та інших якостей. Нарешті деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають консервації, яка становить окремий напрям охорони земель.

Важливе значення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених законодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальної відповідальності.

Охорона земель, як визначено Земельним кодексом України, — це система правових, організаційних, економічних, екологічних заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню сільськогосподарських та лісових угідь для інших потреб, захист від шкідливого природного і антропогенного впливу, на відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охороні підлягають усі землі незалежно від їх призначення, форми власності і господарювання.

Вимога охорони земель торкається усіх її користувачів як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського напряму, а також державних органів і посадових осіб, що вирішують питання землекористування.

ІІ. Вирішити задачі

Задача 1

Громадянин Ліпинський Т., приватизувавши квартиру у багатоквартирному будинку комунальної власності, звернувся із заявою до міської держави адміністрації про виділення йому в приватну власність частини прибудинкової земельної ділянки пропорційно його частці на власність у будівлі для розміщення господарських будівель, гаража та під город.

Міська державна адміністрація, розглянувши заяву гр. Ліпинського Т., відмовила йому в передачі у власність частини прибудинкової території. Своє рішення мотивувала тим, що це призведе до обмеження прав інших власників квартир у цьому житловому будинку і наймачів квартир та враховуючи, що вказані землі є об'єктом права загального землекористування, мають використовуватися переважно для благоустрою, озеленення та відпочинку мешканців будинку.

Вважаючи це рішення незаконним і таким, що обмежує його суб'єктивні земельні права, гр. Ліпинський Т. звернувся із позовом до міського суду про визнання вказаного рішення недійсним та усунення перешкод у приватизації прибудинкової земельної ділянки.

Визначити коло суспільних відносин;

чи підлягає позов задоволенню;

вирішити справу по суті висунутих позовних вимог.

Відповідь. Відповідно ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України колом суспільних правовідносин у даній справі є громадян Ліпинський Т. Згідно ст. 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам.

У ст. 42 ЗК України встановлено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Надання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків у користування об'єднанню власників. У ч.2 ст. 42 статті передбачена можливість надання об'єднанням співвласників земельних ділянок у користування. Виходячи із того, що в постійне користування земельні ділянки надаються лише обмеженому колу суб'єктів (ст. 92 ЗКУ), до яких об'єднання співвласників не належить, земельні ділянки можуть використовуватися об'єднанням співвласників лише на таких правових титулах користування, як оренда (див. ст. 93 ЗКУ) та суперфіцій (ст. 1021 ЗКУ).

Задача 2

Фермер Цибульський П. на належній йому на праві власності земельній ділянці збудував штучну водойму-копань з метою відпочинку та ведення рибного господарства для задоволення власних потреб, реалізації лишків рибної продукції на місцевому ринку.

Голова селищної Ради депутатів надіслав фермеру письмове повідомлення-застереження з вимогою привести земельну ділянку у відповідність з нормами чинного законодавства. При цьому вказувалось, що Земельний кодекс України не допускає можливості громадянам бути суб'єктами права спеціального землекористування на землях водного фонду.

Фермер Цибульський П. звернувся до юридичної фірми «Юрконсалтинг» дати обґрунтоване роз’яснення з приводу правомірності його дій як власника земель та в разі порушення його земельних прав з боку голови селищної Ради депутатів надати юридичну допомогу щодо захисту його земельного права і правосуб'єктності.

Обґрунтувати характер правовідносин, що склалися у цій ситуації;

Якими правами та обов’язками наділяються власники земель фермерських господарств?

Дати всебічне і обґрунтоване роз’яснення по справі.

Відповідь: Стаття 20 Земельного кодексу України закріплює положення про те, що визначення та зміна належності земельної ділянки до певної категорії земель є прерогативою органів суспільної влади -- органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями визначення та зміни цільового призначення земель. Згідно ч. 5 ст. 20 ЗК України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 — 37 цього Кодексу.

Статями 15 та 16 Закону України «Про фермерське господарство» встановлені права та обов’язки власників фермерського господарства.

Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; інші права.

Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов’язані: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки належать на праві власності, мають право звернутися до відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки з заявою (клопотанням) про зміну її цільового призначення.

До заяви (клопотання) мають додаватися такі документи:

а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;

б) для громадянина -- власника земельної ділянки -- копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи -- власника земельної ділянки -- копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

в) довідка з районного відділу земельних ресурсів та з районного відділу архітектури та будівництва про встановлені обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки та земельні сервітути;

г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки. Після розгляду заяви (клопотання) і доданих документів, сільська, селищна, міська рада або районна державна адміністрація приймають рішення про задоволення чи відхилення заяви (клопотання). У разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки відповідний орган дає дозвіл на таку зміну.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28. 06. 96 // Відомості Верховної Ради України, 1996.

2. Господарський кодекс України від 16. 01. 03 // Відомості Верховної Ради України, 2003.

3. Земельний кодекс України від 25. 10. 01 // Відомості Верховної Ради України, 2002, N 3−4, ст. 27

4. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15. 05. 03 // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 29, ст. 232

5. Закон України «Про фермерське господарство» від 19. 06. 03 // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 45, ст. 363

6. Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга, Г. В. Анісімова, Н. О. Багай, А. П. Гетьман та ін.; -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 368 с.

7. Земельне право: Підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / За ред. В.І Семчика і П. Ф. Кулинича.- К. :Видавничий дім «Ін Юре», 2001−404 с.

8. Мірошниченко А. М. Земельне право України: Підручник. — 2-ге видання, допов. і перероб. -К.: Алерга; ЦУП, 2011. — 678 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой