Правове регулювання охорони навколишнього природного середовища

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

1. Поняття охорони навколишнього природного середовища, об'єкти, основні принципи та завдання

2. Права та обов’язки громадян та органів державної влади щодо охорони навколишнього природного середовища

3. Поняття екологічної безпеки

4. Законодавство в галузі екологічної безпеки

5. Правові вимоги та основні заходи і форми забезпечення екологічної безпеки

6. Відповідальність за порушення вимог законодавства при екологічну безпеку

1. Поняття охорони навколишнього природного середовища, об'єкти, основні принципи та завдання

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини — невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

· пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

· гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;

· запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

· екологізація матеріального виробництва на основі комплексності у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широко-провадження новітніх технологій;

· збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

· науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання між дисциплінарних екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

· обов’язковість екологічної експертизи;

· гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

· науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

· безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

· стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

· вирішення питань охорони навколишнього природного середовища;

· використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

· поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

· вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства України. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища. Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров’я і життя людей. З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Порядок розробки державних екологічних програм визначається Кабінетом Міністрів України. Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов’язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища. Спеціально визначені вищі та професійні навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням суспільних потреб. В Україні проводяться систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки. Координацію та узагальнення результатів цих досліджень здійснюють Академія наук України та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

2. Права та обов’язки громадян та органів державної влади щодо охорони навколишнього природного середовища

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

є) одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;

є) участь в проведенні громадської екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян республіки.

Екологічні права громадян забезпечуються:

а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) обов’язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів;

в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

є) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України. Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов’язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Громадяни України зобов’язані:

· берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатство відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього чого середовища;

· здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, ікологічних нормативів та лімітів використання природних ре-і порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

· вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та і за екологічні правопорушення;

· компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

· громадяни України зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі и навколишнього природного середовища відповідно до законів України.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища. Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища:

а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;

б) забезпечує розробку державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм;

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;

г) встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;

д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів;

є) встановлює порядок визначення збору та його граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

е) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

з) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.

3. Поняття екологічної безпеки та її місце в системі екологічного права

Екологічна безпека є складним соціальним явищем. Залежно від територіальних факторів вона може мати локальний, регіональний, національний та глобальний характер, а також є складовою частиною міжнародної, національної чи іншої за рівнем загальної безпеки. Як самостійне явище екологічна безпека в свою чергу охоплює як складові частини такі різновиди: санітарно-екологічну безпеку, радіаційно-екологічну безпеку, екологічну безпеку окремих природних ресурсів і їх компонентів, територій тощо. У загальному вигляді безпека визначається як відсутність небезпеки чи загроз. Залежно від суб'єктів вона характеризується як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, населення, держави та суспільства, а також: сприятливого для них середовища від внутрішніх і зовнішніх несприятливих факторів. З цього випливає, що екологічна безпека пов’язана як з безпекою людини, так і з безпекою країни. Можна сказати, що екологічна безпека є складовою частиною загальної національної безпеки, яка в свою чергу тісно пов’язана з всеосяжною системою міжнародної безпеки. Екологічна безпека безпосередньо є одним із найважливіших напрямів і видів безпеки взагалі, безпеки населення, національної і міжнародної безпеки зокрема. Без перебільшення можна сказати, що від вирішення проблем екологічної безпеки значною мірою залежать сучасний рівень забезпечення загальної безпеки і взагалі існування людства на планеті. Формування системи екологічної безпеки України тісно пов’язане з розробкою і формуванням національної безпеки України, а також із розвитком всеосяжної системи міжнародної безпеки, які ґрунтуються на принципах міжнародного права та загальновизнаних вимогах в екологічній, економічній та інших сферах. Уперше ідея міжнародної екологічної безпеки була офіційно висунута ООН у 1988 р. і проголошена як завдання щодо екологічного відродження планети. Аналіз політичної і законодавчої діяльності в Україні за останні роки, особливо після проголошення її незалежності, свідчить про наявність прогресивних тенденцій, спрямованих на вирішення ряду стратегічно важливих завдань, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки України як держави, так і безпеки населення, в тому числі екологічної безпеки. Забезпечення безпеки населення України має надзвичайно важливе значення як у екологічній, так і в інших сферах державного і суспільного життя. Екологічна безпека с складовою частиною державної політики по забезпеченню національної безпеки України як незалежної держави. В галузі безпеки населення є позитивні тенденції. Так, поставлено питання про розробку і прийняття концепції екологічної безпеки, визначення в законодавчому порядку правових основ прогнозування, запобігання впливу надзвичайних ситуацій на терені України, проведення робіт і прийняття заходів щодо ліквідації можливих негативних наслідків у разі їх виникнення. Екологічну безпеку можна розглядати як такий стан навколишнього середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров’я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. У загальному значенні концепція безпеки -- це система вихідних положень, принципів та ідей по забезпеченню безпечних для країни і всіх існуючих в її кордонах суб'єктів (держави, суспільства, населення, природних і народногосподарських об'єктів, оточуючого людину навколишнього та виробничого середовища), а також дій як внутрішньодержавного, так і зовнішньодержавного (міжнародного) характеру. Концепція і система забезпечення безпеки населення України та безпечності оточуючого його середовища охоплює діяльність як за напрямами, так і за суб'єктами. її формування тісно пов’язане з розробкою і здійсненням як загальнонаціональної безпеки України, так і існуючої всеосяжної системи міжнародної безпеки та міжнародної екологічної безпеки, які ґрунтуються на закладених у Статуті ООН та інших міжнародних документах принципах і вимогах в екологічній, економічній та інших сферах. Особливо гостро це питання постало для України в умовах становлення її як незалежної суверенної держави. Безпеку в загальному вигляді можна визначити як стан захищеності життєво важливих інтересів держави, суспільства та населення, а також сприятливого для них середовища від зовнішніх та внутрішніх несприятливих факторів та загроз. Із цього випливає, що безпека населення тісно пов’язана як із безпекою держави та суспільства, так і з екологічною безпекою, від вирішення якої залежить левова частка загальної безпеки людей. Таким чином, безпека населення є складовою частиною національної безпеки, яка в свою чергу випливає і тісно пов’язана з всеосяжною системою міжнародної безпеки. А серед найважливіших напрямів і видів безпеки національної безпеки та безпеки населення зокрема є екологічна безпека. Екологічна безпека за своїм місцем і значенням посідає значне місце в державній політиці багатьох країн. Тому без перебільшення можна сказати, що вона належить до найголовніших питань, від вирішення яких значною мірою залежить сучасний рівень І науково обґрунтований підхід щодо забезпечення безпеки населення України і безпечності оточуючого його середовища. Взагалі слід зазначити, що шлях до виживання людства в сучасних умовах лежить не тільки через усунення військової, а й від відведення загальної екологічної небезпеки. У зв’язку з цим є очевидним, що екологічна безпека поряд із збереженням миру -- друга найважливіша передумова збереження життя людей. Загальна екологічна безпека стосується інтересів як людства в цілому, так і окремих країн. При аналізі системи екологічної безпеки слід виходити з того, що існує два основних джерела небезпеки: стихійні явища (землетруси, паводки, засухи, пожежі); виробнича діяльність людини. Екологічна небезпека в сучасний період посилилась у зв’язку з тим, що за своїми масштабами і значенням вплив господарської діяльності на навколишнє середовище стає порівняним з природними процесами. При розгляді питань системи екологічної безпеки України у взаємозв'язку з міжнародною системою екологічної безпеки та системою національної безпеки України слід враховувати такі три основні напрями екологічної стратегії. Перший напрям. Повинні розроблятися заходи щодо захисту і збереження природи від нераціональної діяльності людини, які охоплюють як створення природоохоронних зон і заповідних територій, збереження біологічних видів, так і обмеження забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів. Другий напрям. Система екологічної безпеки України повинна виходити з необхідності радикальної зміни характеру природокористування і господарської діяльності, які належить проводити тільки з урахуванням екологічних вимог і висновків екологічної експертизи проектів та інших екологічно вагомих рішень. Третім напрямом розвитку екологічної стратегії має стати забезпечення і ліквідація небезпеки техносфери: аварій інженерно-технічних систем з негативними, транскордонними наслідками, кумулятивний ефект негативних екологічних наслідків діяльності виробничих об'єктів і технологій. Урахування названих напрямів діяльності у державній програмі екологічної безпеки України дасть змогу здійснювати послідовну політику в екологічній сфері як на законодавчому рівні, так і в державному управлінні. Розробка теоретико-методологічних питань, пов’язаних із забезпеченням екологічної безпеки населення на всіх рівнях -- від об'єктів з джерелами забруднення до глобального масштабу, дасть змогу значною мірою сприяти оздоровленню природного і виробничого середовища, скласти більш безпечні та комфортні умови для проживання людини, підтримання рівноваги і збалансованості в існуванні та розвитку екосистем. Концептуальні положення, пов’язані з забезпеченням екологічної безпеки, мають бути відображені як у національній екологічній політиці України, так і в національному екологічному законодавстві. В історичному плані категорії «безпека» і «національна безпека» вживаються ще в роботах Н. Макевеллі («Державець»), Т. Гоббса («Левіафан») та ряду інших. Проблеми безпеки і виживання в діяльності і відносинах між державою, урядом і населенням сприяли забезпеченню благополуччя і захисту населення насамперед від зовнішніх загроз. Безпека, яка гарантувалась державою в умовах війни «всіх проти всіх», визначалась як основа виживання і розвитку людини як істоти цивілізованої. Проблеми внутрішньої і зовнішньої безпеки держави розглядалися в роботах Монтеск'є, Бентама, Берне та інших визначник мислителів. Найбільш концентровано в сучасному вигляді ідеї і положення національної безпеки були вперше сформульовані в Законі про національну безпеку США у 1947р. Але він охоплював тільки військову сферу. Національну безпеку в ряді випадків ототожнюють з національними інтересами, особливо життєво важливими інтересами всієї нації. Ряд інших дослідників пов’язують національну безпеку з системою національних цінностей як найбільш фундаментальними факторами, які визначають цілі, методи і засоби взаємодії держав на міжнародній арені. Безпека як цінність національної держави тісно пов’язана з такими базовими цінностями, як розвиток. Вона одночасно є і засобом збереження і захисту цих цінностей, Тому в багатьох випадках екологічну безпеку, як і національну безпеку, можна визначити як частину екологічної державної політики, метою якої є створення внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють збереженню та зміцненню життєво важливих національних цінностей (природних ресурсів, здоров’я народу й окремих людей) перед обличчям існуючих та потенційних загроз. Виходячи із складного і багатокомпонентного характеру цього поняття, слід розрізняти об'єктивні і суб'єктивні факторії екологічної безпеки. Екологічну безпеку можна визначити в рамках існуючих або потенційних загроз і пов’язувати як з наявністю цих загроз у сучасний період, так і з прогнозами й аналізом тенденцій змін загрозливих факторів внутрішнього і зовнішнього характеру в майбутньому. Визначаючи національну екологічну безпеку, політику в галузі екологічної безпеки (екологічну політику) і екологічну стратегію, слід враховувати такі базові цінності суспільства, як територіальна цілісність і політичний суверенітет, виживання, благополуччя, рівноправність, свобода, розвиток, справедливість тощо. Екологічну безпеку, як і національну, здебільшого пов’язують із державою. Але поняття «національна екологічна безпека» ширше, ніж поняття «державна екологічна безпека», під яким розуміють сукупність механізмів, які забезпечують стабільність і самозбереження існуючих державних структур. Наукової теорії екологічної безпеки ще не розроблено, хоча окремі її положення вже сформульовані. Екологічна безпека -- це міра відсутності загроз екологічним правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суверенної національної держави. Зменшення рівня загроз передбачає існування і функціонування військово-політичних, економічних, екологічних та інших механізмів, які складають систему національної безпеки і забезпечують захист населення як від небажаних зовнішніх загроз, так і від протизаконних, антигуманних дій державних, урядових і партійних структур. При визначенні екологічної політики і формуванні концепції екологічної безпеки слід враховувати і виходити ще з ряду геополітичних, екополітичних, екологічних, історичних і соціокультурних особливостей України та її найближчого оточення. Україна опинилась у глибокому кризовому стані і держава на сьогодні не завжди спроможна мобілізувати наявний потенціал природних, економічних, науково-технічних та інших ресурсів для невідкладного вирішення екологічних проблем, у тому числі з забезпечення екологічної безпеки.

4. Законодавство в галузі екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища

Останніми роками в екологічному законодавстві України поряд з природноресурсовими і природоохоронними законодавчими актами приймаються правові акти, які містять норми щодо забезпечення екологічної безпеки населення та навколишнього середовища (довкілля). Одним з перших актів, у якому проголошено необхідність дбати про екологічну безпеку громадян, генофонд нації та її молоде покоління, є Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Визначаючи необхідність дбати про екологічну безпеку громадян, генофонд народу та його молодого покоління, Україна взяла на себе обов’язок самостійно встановлювати порядок використання природних ресурсів, забороняти будівництво та припиняти функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які створюють загрозу екологічній безпеці, маги свою національну комісію радіаційного захисту населення. Питання екологічної безпеки закріплені в ст. 16. 49, 50 та інших Конституції України. Питання забезпечення екологічної безпеки людини та навколишнього середовища знайшли також відображення в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших законодавчих актах, пов’язаних з охороною здоров’я населення, зокрема в сфері виробництва, захистом населення від небезпечного впливу шкідливих хімічних, фізичних та біологічних чинників і умов праці та проживання. Найбільш повно питання екологічної безпеки передбачені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», а саме в спеціальному розділі про заходи забезпечення екологічної безпеки (ст. 50−59), а також інших розділах і статтях, що стосуються: екологічного законодавства, основних принципів, об'єктів охорони та екологічних програм (ст. 1,3,5, 6); в екологічних прав і обов’язків громадян (ст. 9−12); повноважень органів законодавчої влади та місцевого самоврядування (ст. 13−15), органів управління (ст. 18−20), органів екологічного контролю та нагляду (ст. 35−40); надзвичайних екологічних ситуацій (ст. 65−66 розділу XII); відповідальності за порушення норм екологічного законодавства (ст. 68−70) та ряд інших. До системи законодавства в галузі екологічної безпеки належать також законодавчі акти в галузі санітарно-епідемічного благополуччя населення (санітарної безпеки), радіаційної та ядерної безпеки, а також законодавство в галузі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших природних і техногенних надзвичайних екологічних ситуацій. Найголовнішими з них є такі. В галузі забезпечення санітарної безпеки Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закон України «Про якість і безпеку продуктів харчування та продовольчої сировини» і ряд інших. До законодавчих актів, які регулюють екологічну безпеку, належать закони України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати», від 8 лютого 1995 р. «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші. Надзвичайно важливе значення для забезпечення екологічної безпеки мають такі законодавчі акти, як закони України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 3 лютого 1993 р. «Про цивільну оборону», від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і ряд інших. Вимоги по забезпеченню екологічної безпеки передбачені в Основних напрямах державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки від 5 березня 1998 р., у постановах Верховної Ради України від 1 серпня 1990 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи», від 16 січня1997 р. «Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» та ряді інших. Надзвичайно важливим для забезпечення екологічної безпеки є Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. (додаток) та ряд інших нормативно-правових актів.

5. Правові вимоги та основні заходи і форми забезпечення екологічної безпеки

Враховуючи велике значення екологічної безпеки у вирішенні екологічних проблем в екологічному законодавстві України, визначені основні вимоги та напрями державної діяльності щодо забезпечення екологічної безпеки. їх можна поділити на три великих групи: запобіжні, поточні вимоги та заходи щодо ліквідації наслідків екологічного лиха, аварій та екологічних катастроф. Запобіжні вимоги та заходи щодо забезпечення екологічної безпеки мають запобіжний характер. Вони передбачають прийняття і виконання екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів, екологічно небезпечних для людини та оточуючого її середовища. Такі екологічні вимоги насамперед передбачені законами України «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 51) та іншими нормативно-правовими актами екологічного законодавства. Екологічні вимоги до розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та об'єктів передбачені в ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ним, зокрема, передбачено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому мають передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей. Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні містити матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Така оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану довкілля в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, вводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення). Охорона довкілля при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів* токсичних хімічних речовин та інших препаратів передбачена в ст. 52 закону про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані-додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування. При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших, потенційно небезпечних для довкілля субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися в установленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних та штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан довкілля або здоров’я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, установлених відповідно до законодавства. Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для довкілля і здоров’я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними документами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством екології та природних ресурсів України. Перелік засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин і препаратів, застосування яких дозволяється в народному господарстві, а також способи, умови їх застосування затверджуються Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством екології та природних ресурсів України. Охорона довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу регулюється ст. 53 закону про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи та організації зобов’язані: забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. Створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства екології та природних ресурсів України за наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я людей. При створенні зазначених організмів і речовин мають розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування. Виробництво і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров’я людей і навколишнє природне середовище за дозволом Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства екології та природних ресурсів України, можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей (ст. 55 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ст. 56 цього закону передбачає екологічну безпеку транспортних засобів. У ній передбачено, що підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що ся у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на зменшення викидів та скидів у навколишнє природи середовище забруднюючих речовин та додержання встановлення рівнів фізичних впливів. Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересув них засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається. Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту. Охорона довкілля від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу, передбач-на ст. 54 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Місцеві ради, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах., а також у місцях масового скупчення і розмноження диких тварин. Підприємства, установи та організації, що здійснюють господарську чи іншу діяльність, пов’язану з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою забезпечувати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключало б можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров’я людей. Охорона навколишнього природного середовища від забруднення ядами регулюється ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення дозволяється лише за наявності спеціального дозволу визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей (ст. 55 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Крім того, з цих питань прийнято спеціальний Закон України «Про відходи» та Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами, затверджену Законом України від і 4 вересня 2000 р. Ст. 57 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює положення щодо додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем. При проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов’язково повинні враховуватися вимоги охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки. Вимоги екологічної безпеки встановлені для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів, а також інші вимоги, передбачені цим законом та іншим законодавством України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ та державної безпеки. Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись також при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього закону та іншого законодавства України. Ст. 59 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюється за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємкості територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони довкілля та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на території яких вони знаходяться, відповідно до законодавства України.

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку

За порушення вимог щодо забезпечення екологічної безпеки законодавством України встановлена кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Види екологічних правопорушень з цих питань передбачені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68, л. «а», «б» та інші) та в Інших законодавчих актах щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення, ядерної та радіаційної безпеки, безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини тощо. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини в галузі екологічної безпеки передбачена рядом статей Кримінального кодексу. Зокрема, сі. 218 КК України передбачає, що порушення правил безпеки гірничих робіт, якщо заподіяно шкоду здоров’ю людей або завідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, -- карається позбавленням волі до трьох років або виправними роботами на строк до двох років. Кримінальна відповідальність за окремі злочини, що стосуються санітарної та радіаційної безпеки, передбачена ст. 2282, 2283, 2281, 2285, 228, 2287 та рядом інших. Адміністративна відповідальність за порушення вимог екологічної безпеки встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 79 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд. Порушення правил складування, збереження, розміщення, транспортування, утилізації та використання промислових та побутових відходів тягне за собою накладення штрафу на громадян та посадових осіб. Адміністративна відповідальність за порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів визначається згідно зі ст. 83 КУпАП. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку регулюється відповідними нормами трудового та цивільного права України.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой